Система оперативного управління діяльністю підприємства за матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон», с. Тростянець

PAGE \* MERGEFORMAT97

Дипломна робота

з дисципліни «Менеджмент»

на тему:

«Система оперативного управління діяльністю підприємства»

за матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон», с. Тростянець.

Вінниця 2014

Зміст

Вступ…………………………………………………………..……….3

Розділ 1. Теоретичні основи формування системи оперативного управління діяльністю підприємства…………………………………….……..5

1. Сутність оперативного управління на підприємстві……………..5
   1. Фактори системи оперативного управляння діяльністю підприємства……………………………………………………………….……12

Розділ 2. Оцінка стану системи оперативного управління діяльністю підприємства ТОВ «Агро-Еталон»……………………………………………21

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства ТОВ «Агро-Еталон»……………………………………………………………..……21

2.2. Ефективність системи оперативного управління на підприємстві ТОВ «Агро-Еталон»……………………………………………………….……29

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи оперативного управління діяльності підприємства ТОВ «Агро-Еталон»……………………………..…41

Висновки та пропозиції…………………………………… …53

Список використаних джерел………………………...……55

Додатки

ВСТУП

Сільськогосподарське виробництво — це складна інженерно-технічна і соціально-економічна система, яка побудована на тісній взаємодії великої кількості людей, машин і механізмів. Особливість сільськогосподарського виробництва, що одночасно визначає і його складність, полягає у сезонності виробництва, періоду виробництва з робочим періодом, значній територіальній розосередженості виробничих об'єктів, одночасному використанню машин і знарядь на різних культурах, обмеженістю виконання робіт у часі. Ці чинники не дозволяють рівномірно використовувати техніку, робочу силу, вимагають виконання значного обсягу робіт у стислі терміни, а значна територіальна розосередженість викликає необхідність отримання оперативної інформації для запобігання організаційних неузгодженостей. В умовах реформування економіки України, ускладнення економічних відносин між господарюючими суб'єктами, посилення конкуренції, невизначеності економічної ситуації в умовах ринкових відносин значно ускладнило господарську діяльність підприємств. Тому, з огляду на вищезазначені фактори дана тема дуже актуальна, оскільки оперативне управління є незамінним інструментом по забезпеченню ритмічності в роботі, усунення виробничих труднощів, неузгодженості, особливо в період весняно-польових робіт та збирання врожаю. Організаційно-економічні перетворення що здійснюються в аграрному комплексі привносять нові елементи у зміст оперативного управління, проте ні в якому випадку не зменшують його ролі та значення у забезпеченні ритмічної роботи господарства.

Оперативне управління охоплює сукупність взаємозалежних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших чинників. В оперативному управлінні застосовується сукупність методів в основі яких знаходяться структурно-функціональний, комплексний, оптимізаційний та інший підходи. В оперативному управлінні знаходять своє відображення також методи соціальної психології, методи індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, асоціації, інтуїції тощо.

Основне завдання оперативного планування полягає в конкретизації показників поточного плану з метою організації планомірної та ритмічної роботи підприємства в єдиний виробничий організм.

Мета даної роботи полягає у закріпленні і поглибленні теоретичних знань, їх застосуванні у вирішенні конкретних виробничих, наукових, науково-технічних і науково-педагогічних завдань.

Завданням дипломної роботи є дослідження системи оперативного управління виробництвом продукції підприємства на основі конкретного господарства. Робота передбачає висвітлення теоретичних основ формування системи оперативного управління, оцінку системи оперативного управління виробництвом в господарстві та визначення шляхів удосконалення системи оперативного управління виробництвом.

Об’єктом дослідження є процес аналізу системи оперативного управління виробництвом продукції в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон» в Тиврівському районі, Вінницької області. У процесі дослідження було використано аналітичні, графічні та математичні методи дослідження.

Предмет дослідження є діяльність ТОВ «Агро-Еталон» та її результати для визначення стану системи оперативного управління діяльністю підприємства.

Інформаційною базою проекту виступають наступні джерела: наукова література вітчизняних та зарубіжних авторів з проблем оперативного управління на підприємстві; періодичні видання економічного та правового профілю; інструктивні матеріали; матеріали статистичної та бухгалтерської звітності ТОВ «Агро-Еталон».

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування системи оперативного управління

1. Сутність оперативного управління на підприємстві

Оперативне управління є сукупністю управлінських робіт, які пов'язані із прийняттям своєчасних заходів щодо виконання планів, завдань, графіків, що базуються на достовірних даних про стан виробничих об'єктів. Оперативне управління передбачає здійснення фактично всіх функцій управління, які пов'язані із поточною діяльністю підприємства та його виробничих підрозділів. Формування відповідної системи оперативного управління в господарстві залежить від типу існуючих у ньому організаційної структури і структури управління. Проте, відомо, що розглядаючи сільськогосподарське підприємство як дві підсистеми - керуючу та керовану, що тісно взаємопов'язані, більш високий рівень організації однієї із підсистем впливає на іншу, а отже і на ефективність виробництва в цілому [6, с. 108]. До цільових завдань управління належить:

• підвищення врожайності шляхом раціонального використання землі, добрив, якісного насіння;
• підвищення продуктивності тваринництва шляхом раціонального використання кормів та покращення племінної роботи;
• підвищення продуктивності праці, скорочення термінів проведення польових робіт, підвищення рівня використання машинно-тракторного парка, зниження собівартості продукції.

Перераховані завдання характерні для всіх рівнів управління. Для вирішення цільових завдань створюються відповідні служби: агротехнічна, зоотехнічна, інженерна, економічна та інші, що здійснюють відповідні функції по плануванню та координуванню виробництва. Відповідні задачі оперативного управління можна виділити на рівні господарства, відділку, бригади.

Задачі оперативного управління можна розділити на чотири групи, що виконуються послідовно :

а)первинний контроль виконання робіт на основі простої обробки показників виконання (порівняння фактичних і планових показників) і передача необхідної інформації. Вхідна інформація є в цьому випадку орієнтиром діяльності керівників;

б)проведення оперативного аналізу та підготовка управлінського рішення керівників. На даному етапі аналізують основні показники, причини відхилення від плану та очікуваний ефект;

в)розробка та контроль комплексних оперативних планів-графіків з урахуванням можливих змін ресурсів в декількох варіантах, як по бригадам так і по відділках;

г)використання ЕОМ із застосуванням економіко-математичних методів для оптимального розподілу трудових, матеріальних та фінансових ресурсів і прогнозування процесу виробництва.

Ефективно вирішувати позначені вище задачі дозволяє організація в господарстві диспетчерської служби.

Диспетчерська служба - це спеціально створена ланка в системі управління сільськогосподарським підприємством, яка призначена для централізованого оперативного управління виробництвом на основі сучасних технічних засобів зв'язку і обчислювальної техніки. Поряд із комплексом організаційних та технічних заходів диспетчерська служба дозволяє покращити оперативне керівництво, скоротити втрати часу з організаційних і технічних причин та вчасно забезпечити всі ділянки роботи необхідними матеріально-технічними засобами. Застосування диспетчерської служби сприяє ефективному використанню техніки, скороченню строків проведення основних робіт, підвищенню продуктивності праці, зростанню врожайності сільськогосподарських культур та зниженню собівартості продукції.

Диспетчерська система управління покликана:

1. Звільнити працівників управлінського апарату від великого обсягу нетворчої оперативної роботи шляхом централізації і механізації операцій інформативного забезпечення

2. Удосконалювати організацію і забезпечувати підвищення продуктивності праці керівників, спеціалістів шляхом перерозподілу функцій і сил апарату управління.

3. Підвищувати оперативність у вирішенні виробничих завдань шляхом зміцнення прямих зв'язків первинних підрозділів з апаратом управління, і навпаки.

4. Створити умови, необхідні для нормального ходу трудових виробничих процесів, а також більш ефективного використання виробничих ресурсів шляхом здійснення більш чіткої взаємодії між виробничими ланками і своєчасного усунення причин, які порушують запланований хід робіт [10, с. 220].

Об'єктами диспетчеризації в сільськогосподарських підприємствах є: відділки, цехи, бригади, тваринницькі ферми, центральна ремонтна майстерня та рухомі ремонтні засоби, гараж, зерносклади, склади запасних частин та матеріалів та інші об'єкти. При організації управління, а особливо оперативного дуже важливо широке застосування засобів зв'язку. В диспетчерському управлінні застосовуються засоби автоматичного, диспетчерського та мобільного телефонного зв’язку, диспетчерського радіозв'язку, засоби передачі технологічної та іншої інформації (телефакс, телевізійні установки), засоби фіксування інформації (диктофони, магнітофони), вимірювальна і обчислювальна техніка [9, с. 165].

В різних господарствах функції диспетчерської служби в залежності від рівня розвитку служби неоднакові. На першому етапі функції диспетчерської служби обмежуються збором і передачею різноманітної інформації. Керівники і спеціалісти бачать в ній лише зручний засіб зв'язку. На другому етапі відбувається розширення функцій диспетчерської служби. Керівники служби здійснюють великий обсяг контрольно-облікової та аналітичної роботи. На третьому етапі диспетчерська служба виконує окремі роботи з оперативного планування, регулювання виробництва, отримує права розпорядництва.

Зміст оперативного планування складається із комплексу взаємозалежних робіт із підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, засобів, прийомів їх виконання. Загальні функції оперативного управління розподіляють а чотири групи: аналіз, планування, облік, регулювання та контроль.

Оперативний аналіз охоплює економічний, технологічний, організаційний, соціально-економічний та інші аспекти господарської діяльності. Зміст аналізу полягає в порівнянні фактичного і запланованого ходу виробництва, виконання рішень, розпоряджень, планів, завдань, визначення їх ефективності. Здійснюючі систематичний економічний аналіз диспетчерська служба має змогу своєчасно виявити недоліки та резерви виробництва. Охоплюючи невеликі проміжки часу (день, тиждень, виконання певної роботи) роботи сільськогосподарського підприємства та його підрозділів, оперативний економічний аналіз дозволяє детально дослідити весь хід виконання плану, всі фактичні зміни в роботі, виявити причини зростання витрат і підвищення собівартості. Одночасно оперативний аналіз зумовлює відповідні зміни в технологічних картах і є одним із основних складових розробки плану на наступний період. Оперативний аналіз передбачає щоденну перевірку виконання робіт бригадами, ланками, агрегатами і окремими працівниками; правильність використання техніки, матеріальних ресурсів; дотримання агротехнічних строків [16, с. 268].

Оперативний аналіз здійснюється в чотири етапи:

1. Виявлення відхилень фактичних показників від планових. Джерелами інформації є оперативні плани-графіки робіт, технологічні карти і звітні відомості виробничих підрозділів.

2. Визначення конкретних виробничо-економічних і організаційно-технічних чинників, що вплинули на виявлені зміни та оцінка ступеня впливу кожного з них.

3. Детальне вивчення причин, які зумовили відхилення від плану і виявлення існуючих організаційних недоліків виробництва.

4. Розробка у відповідності із отриманими даними заходів спрямованих на усунення виявлених недоліків і мобілізація ресурсів для покращення виробничої діяльності.

Важливу роль в оперативному управлінні відіграє планування. Зміст цього елемента управління полягає у розробці та прийнятті короткотермінових управлінських рішень, їх фіксації в різних видах оперативних планів.

Основними задачами оперативного планування є:

- підтримання необхідних пропорцій між робочою силою, технічними засобами, матеріальними ресурсами;

- календарне погодження виконання різних сільськогосподарських робіт, їх технічне і матеріальне забезпечення;

- ефективне використання ресурсів виробництва за рахунок раціональної організації трудових процесів, якісного виконання технологічних операцій.

Оперативні плани мають узгоджувати та координувати взаємодію усіх служб господарства, виробничих і обслуговуючих підрозділів з метою збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, ефективного використання матеріальних, технічних і трудових ресурсів. Оперативне планування має враховувати всі особливості сільськогосподарського виробництва (агротехнічні терміни, фізіологічні особливості тварин, природні умови тощо) [21, с. 122].

Серед видів оперативного планування можна виділити робочі плани по періодам робіт, плани-завдання, плани-наряди, графіки-маршрути руху механізованих загонів і окремих агрегатів та ін. Всі види оперативних планів повинні бути взаємопов'язаними. Вихідна інформація для оперативного планування надходить із основних підрозділів господарства. Технологічні і технічні служби забезпечують розробку технологічних процесів, економічна служба здійснює розрахунок ресурсів і витрат на виробництво і т. д.

Оперативний облік в господарстві здійснюється шляхом проведення відповідних вимірів, прийому оперативних зведень, звітів, телеметричної інформації, шляхом особистих спостережень за ходом виробничих процесів. Відповідно до функцій управління виділяють наступні види оперативної облікової інформації: адміністративна, технологічна, кадрова та ін. Вимірювання обсягів виконаних робіт щоденно здійснюється обліковцями, помічниками бригадирів по обліку, бригадирами та іншими керівниками первинних підрозділів. Інформація про хід робіт, отриману продукцію та інші дані надходять безпосередньо до особи відповідальної за обробку і передачу звітних даних до диспетчерської служби.

Регулювання забезпечує заключну стадію процесу управління, сприяє налагодженню в господарстві і підрозділах необхідних темпів праці, підтриманню встановленої пропорційності і безперервності виробництва. Основою регулювання виробничого процесу є оперативний план-графік. Ефективність регулювання залежить від повноти отриманої інформації і від методів оцінки відхилень. Тому важливим аспектом оптимізації управлінського рішення є визначення необхідного обсягу інформації, показників, які дозволять об'єктивно проаналізувати виробничий процес і забезпечити запланований хід робіт.

Контроль дає можливість керівнику вчасно виявити відхилення від плану, недоліки при організації виробничих процесів, визначити причини порушення ритмічності в роботі та розробити відповідні заходи по усуненню недоліків виробництва. Як правило контроль здійснюється лише на особливо важливих напрямках діяльності. Існують різноманітні види контролю. На сільськогосподарських підприємствах при оперативному управлінні використовуються наступні типи контролю:

а) кількісний - перевірка проміжних або кінцевих результатів роботи;

б) якісний - перевірка стану об'єкта або його частин, якості роботи, дотримання технології виробництва та ін.;

в) строковий - за термінами проведення певних робіт, здійснення управлінських рішень.

Зміст оперативного контролю визначається його метою і відповідно до цього можна виділити наступні види оперативного контролю [21, с. 230]:

Перевірка виконання. Здійснюється шляхом порівняння фактичних п показників роботи із плановими чи нормативними.

2. Контроль невідповідності. Здійснюється шляхом порівняння фактичного ходу робіт із затвердженим планом або фіксування простоїв людей і техніки (як правило, доповнюється аналізом причин диспропорцій з метою їх усунення).

3. Контроль правильності прийнятого рішення. Здійснюється шляхом вивчення проміжних показників. Використовується у випадках коли рішення прийнято із певною мірою ризику, а проміжні результати дають додаткову інформацію.

4. Контроль дотримання технологічних вимог (агротехнічних термінів робіт, внесення мінеральних добрив, послідовність виконання операцій). Здійснюється шляхом періодичного фіксування часу, спеціальних замірів, щоденного нагляду за станом рослин, підрахунку використаних матеріалів.

5. Контроль технічного стану засобів механізації і своєчасності технічного обслуговування. Здійснюється шляхом фіксування різних станів машин (робота, ремонт, технічне обслуговування та ін.) та показників цього стану в часі. Враховуються показники, які дають можливість контролювати своєчасність ремонтів і технічних обслуговувань.

6. Контроль дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку. Здійснюється шляхом нагляду, вибіркових перевірок та ін.

7. Контроль своєчасності передачі та обробки інформації. Здійснюється шляхом спостереження за дотриманням графіка цих робіт.

Відображення всіх контрольованих показників на планшетах, електрифікованих табло, в графіках, моно схемах та інших засобах наочного відображення інформації, дозволяють легко контролювати відхилення фактичних показників від планових.

1.2 Фактори системи оперативного управляння діяльністю підприємства

Будь-яка система складається з двох складових: зовнішнього оточення, що включає вхід і вихід системи, зв’язок із зовнішнім середовищем і зворотний зв’язок; внутрішньої структури, тобто сукупності взаємозв’язаних компонентів, що забезпечують процес дії суб’єкта управління на об’єкт, переробку входу системи в її вихід і досягнення цілей системи.

Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми змінними, тобто ситуаційними факторами всередині організації. Внутрішнє середовище, де працюють менеджери, містить в собі корпоративну культуру, організаційну структуру, технологію виробництва, всі будинки та споруди, які належать організації, машини та обладнання. Найбільш вагомим фактором внутрішнього середовища є корпоративна культура. Внутрішня культура повинна відповідати вимогам як зовнішнього середовища, так і стратегії організації [26, c. 212].

Фактори, від яких залежить стан внутрішнього середовища підприємства представлені на рис. 1.1.

Як бачимо з рис. 1.1 на стан внутрішнього середовища підприємства впливають ряд чинників. Зокрема, його загальні цілі, політика та стратегії, наявність системи залучення зовнішніх інвестицій, наявність ефективної та гнучкої виробничої системи, прогресивні системи мотивації персоналу тощо.

Американські економісти М. Мескон, М. Альберт та Ф. Хедоурі виділяють такі основні внутрішні змінні в будь-якій організації, як цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники).

Рис. 1.1 Фактори, що впливають на стан внутрішнього середовища підприємства [26, c. 216]

Цілі – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат, якого намагається досягнути група працюючих разом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організацій.

Структура – це логічні взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які дозволяють найбільш ефективно досягти цілей організації.

Завдання – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, знаряддями праці, інформацією та людьми.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, обладнання, сировини) у вихідні (продукт, виріб).

Люди – найважливіший ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера [26, c. 345].

Внутрішні змінні, взаємопов’язані між собою, утворюють системну модель. Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

Кадрова функція – це забезпечення виробничої та інших сфер людськими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх управлінських дій, які пов’язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік – це грошові аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік – збір, обробка та аналіз фінансових даних.

Забезпечення ресурсами – здійснення та удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабрикатами, машинами та енергетичними ресурсами.

Виробнича функція – забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції.

Функція розвитку продукту та процесу виробництва – це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих технологій, комп’ютеризація (удосконалення організації процесів). Вивчення довготермінової динаміки розвитку продукту, як основного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва – це розвиток інструментального господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних систем [28, c. 147].

Маркетинг – це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснення, виявлення та задоволення бажань споживача. Виконання цих функцій для однієї організації називають мікромаркетингом, у цілому для суспільства – макромаркетингом.

Зовнішнє організаційне середовище містить елементи, які знаходяться за межами організації, але мають на неї суттєвий вплив. Це конкуренти, ресурси, технології, економічні умови тощо. Зовнішнє середовище організації ділять на два рівні: загальне середовище (непрямого впливу) та середовище завдань (прямого впливу). Фактори зовнішнього середовища прямого та опосередкованого впливу наведені на рисунку 1.2.

Рис. 1.2 Фактори зовнішнього середовища прямого та непрямого впливу [28, c. 134]

Загальне середовище – це елементи, які мають опосередкований вплив на діяльність організації. Вони вмішують в собі соціальні, демографічні та економічні фактори, які однаково впливають на всі організації (збільшення темпів інфляції). Зовнішні фактори – це в основному неконтрольовані сили, які мають вплив на рішення менеджерів та їх дії і, в кінцевому підсумку, на внутрішню структуру і процеси в організації [21, c. 174].

Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози.

Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися цими умовами. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їх дії або пом’якшити їх негативний вплив.

Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є: економічне, природно-екологічне, інформаційне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнародне середовище.

Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і характеризується багатьма параметрами: рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, динамікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо. В узагальненому вигляді воно може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного піднесення зростають, ціни на товари, в тому числі сільськогосподарські, стають доступнішими, скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується інвестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аграрних підприємств до збільшення виробництва насамперед дорогих високоякісних товарів. З цією метою вони можуть задіяти додаткові ресурси, зняти з консервації частину земельних ділянок, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин [22, c. 115].

У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за рахунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безробіття. При цьому підвищуються процентні ставки на кредит, скорочується інвестиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбувається повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спроможності населення. Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною – від завчасного скорочення виробництва певних видів продукції до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних.

Економічне середовище характеризується також станом економічного розвитку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогосподарського виробництва. Аграрні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за кордоном, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умови тощо.

Природно-екологічне середовище істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних підприємств. Його вплив на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підвищенням вимог до збереження навколишнього середовища. Держава все рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи та його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між аграрними підприємствами та установами, які відповідають за екологію.

Аграрні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які діють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може призвести до вкрай небажаних наслідків. Так, періодичний дефіцит на нафтопродукти та істотне їх подорожчання в 90-х роках змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим їх економії, прискорено розвивати гужовий транспорт, збільшувати поголів’я робочої худоби, ширше використовувати енергію вітру й води.

Сільськогосподарські підприємства зобов’язані дотримуватися екологічних та санітарно-технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об’єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допустимі норми [16, c. 117].

Науково-технічне середовище. Підприємствам аграрного сектору потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному середовищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про доцільність та можливість впровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів та вищу доходність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фактора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.

При впровадженні новинок аграрним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція не зашкодила здоров’ю населення. Наприклад, використовуючи досягнення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашкодить здоров’ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

Інформаційне середовище в умовах ринкових відносин і прискореного розвитку науково-технічного прогресу відіграє велику роль у своєчасному забезпеченні підприємств необхідною інформацією щодо кон’юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення інформаційного середовища ще більше зростає в умовах високої конкуренції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми «вузьких місць» своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше купити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її [16, c. 120].

Політико-правове середовище включає в себе систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико-правових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їх виконання. Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить політичним партіям, засобам масової інформації, іншим впливовим групам громадськості, які своєю діяльністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж сприяють прийняттю відповідних рішень.

Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спроможності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насиченості ринку продовольчими товарами та обмеженого експорту аграрні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції або виникнення її дефіциту. Водночас аграрні підприємства повинні будуть враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і зменшення його на інші. Наприклад, із «старінням» населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується – на висококалорійні продукти. З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється його ставлення до матеріалу, з якого виготовляються тканини і одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо. Небажання підприємства вивчати і враховувати ці «тонкощі» впливу соціально-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності [9, с. 225].

Отже, зовнішнє середовище виступає головним фактором, що визначає організаційну диференціацію й інтеграцію на мікроекономічному рівні господарювання. Між характеристиками ринкового, виробничого і науково-технічного середовища, внутрішньою структурою і механізмом дії підприємницької системи існує стійка залежність. При проектуванні організаційно-виробничої системи, як правило, доводиться вирішувати такі важливі питання: яка невизначеність зовнішнього середовища організації впливає на досягнення її мети; у яких частинах організація має бути механічною, а в яких органічною; як мають підрозділятися завдання і як має диференціюватися організація (за функціями, галузями тощо); які організаційні механізми слід використовувати для координації та інтеграції діяльності; які мають бути витрати на управління?

Розділ 2. Аналіз та оцінка діяльності ТОВ «Агро-Еталон»

2.1. Організаційно – економічна характеристика ТОВ «Агро-Еталон»

Товариство з обмеженою відповідальність «Агро-Еталон» було засноване в 2007 році, є юридичною особою та діє на підставі Статуту і законодавства України. Його юридична адреса: Україна, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Тростянець, вул. Жовтнева,60 (Додаток А).

Підприємство «Агро-Еталон» є акціонерне підприємством, що створене відповідно до Закону України «Про господарські товариства», ст. 82 Господарського кодексу, 143 Цивільного кодексу України шляхом об’єднання майна громадян для здійснення підприємницької та виробничої діяльності у сільському господарстві та виробничої діяльності.

Статутний капітал Товариства становить 7750000,00 грн. (сім мільйонів сімсот п’ятдесят тисяч грн. 00 коп.). Статутний капітал утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

В Товаристві створені наступні органи:

Загальні збори акціонерів;

Наглядова рада;

Правління;

Ревізійна комісія.

Зміна складу вищевказаних органів Товариства та їх компетенції здійснюється виключно загальними зборами акціонерів. Вищим органом Товариства є загальні збори акціонерів.

За роки свого становлення та розвитку ТОВ «Агро-Еталон» отримало статус кращого підприємства з вирощування та переробки сільськогосподарської продукції, а й також одного з кращий підприємств в Вінницькій області.

Спеціалізується дане підприємтсво на вирощуванні та реалізації сільськогосподарської продукції, розведення риби, худоби, садівництва. Загальна площа землекористування становить 4 878га, садів - 370 га, розсадника - 57 га. Основними сільськогосподарськими культурами є: озимий ріпак, озимі ячмінь та пшениця, соя, кукурудза соняшник, ярий ячмінь.

Унікальність товариства полягає в тому, що на протязі 2010-2011 років було збудовано та відкрито холодильний комплекс для зберігання плодово-ягідної продукції. Загалом 77 камер обладнаних системою регульованого Газового Середовища, з них: 14 камер загальною ємкістю 2,5 тис тон з температурою зберігання від -2°С до +2°С, 63 камери загальною ємкістю 15,2 тис тон з температурою зберігання від 0°С до +2°С. Комплекс обладнаний єдиною системою комп'ютерного керування (один оператор контролює усі процеси в камерах). В вересні 2011 року поставлена лінія сортування та пакування потужністю 15 тн/год. У склад лінії входить обладнання для формування картонної тари на технічному поверсі. Можливо одночасне сортування та пакування у дев'ять типів тари. Після пакування в картонну тару, ящики з яблуками автоматично складаються на палети та також автоматично доставляються в зону накопичення готової продукції.
Загальна електрична потужність комплексу під час закладання фруктів на зберігання 2,5 мВт, але завдяки використання технологій під час зберігання електрична перевищуватиме 1,5 мВт.

Метою діяльності ТОВ «Агро-Еталон» є отримання прибутку за рахунок наукової, виробничої та підприємницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

- вирощування фруктів;

- вирощування зернових культур;

- вирощування саджанців; 

- розведення свиней, овець, риби;

- садовий комплекс;

- комплекс по зберіганню овочів та фруктів;

- три-сільськогосподарські дільниці;

- цегельний завод.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових коштів, а також цінностей, вартість яких відображена в балансі.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства відраховуються передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює: резервний (страховий) фонд; фонд виплати дивідендів.

ТОВ «Агро-Еталон» здійснює оперативний, бухгалтерський та податковий облік згідно з новими Національними стандартами бухгалтерського обліку.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення зв'язків із зарубіжними партнерами, що дасть змогу за рахунок надходження валютних коштів поліпшити фінансовий стан підприємства.

Для здійснення будь-якої господарської діяльності будь-якому підприємству різних форм власності необхідні засоби і предмети праці, різноманітні оренди і резерви, які в сукупності складають ресурсний потенціал підприємства.

Ресурсний потенціал підприємства – це сукупність взаємопов’язаних ресурсів, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. Його величина визначається розміром окремих видів ресурсів (земельних, трудових, матеріальних, фінансових), які є у розпорядженні підприємства.

Земельні ресурси підприємства є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне становище підприємства.

Земля господарства є головним засобом виробництва і джерелом одержання продукції рослинництва, від якої, в свою чергу залежить і виробництво тваринництва. У сільському господарстві результати виробництва безпосередньо визначаються кількістю обробленої землі, її родючістю та рівнем ефективності використання.

Розглянемо склад і структуру земельних угідь у ТОВ «Агро-Еталон» протягом 2010 – 2012 рр. (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка розміру і структури земельних угідь у ТОВ «Агро-Еталон», 2010-2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. в % до 2010 р.
	2010	2011	2012
	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	2186	100	2186	100	2186	100	100,0
в т.ч. с.-г. угідь	2176	99,5	2176	99,5	2176	99,5	100,0
з них: рілля	2063	94,4	2063	94,4	2063	94,4	100,0
пасовища	75	3,4	75	3,4	75	3,4	100,0
сінокоси	18	0,8	18	0,8	18	0,8	100,0
багаторічні насадження	20	0,9	20	0,9	20	0,9	100,0
Інші угіддя	10	0,5	10	0,5	10	0,5	100,0

Аналізуючи дані таблиці 2.1, можна зробити висновок, що за останні три роки земельна площа, наявна в господарстві, залишилась сталою за розміром і становила 2186 га. Не змінилася також площа сільськогосподарських угідь (2176 га станом на 31.12.2012 р.), ріллі (2063 га станом на 31.12.2012 р.), пасовищ, сінокосів, багаторічних насаджень та інших угідь.

Частка сільськогосподарських угідь у загальній земельній площі ТОВ «Агро-Еталон» становить 99,5 %, ріллі – 94,4 %, пасовищ – 3,4 %, сінокосів – 0,8 %, багаторічних насаджень – 0,9 %, інших угідь – 0,5 %.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу – сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Трудові ресурси підприємства – це сукупність фізичних і духовних здібностей людей до праці, які завжди мають кількісну і якісну характеристики.

Раціональне використання трудових ресурсів передбачає, насамперед, забезпечення їх зайнятості, пропорційний їх розподіл по галузях виробництва і на території, досягнення ними найвищої продуктивності праці. Через нерівномірність сільськогосподарського виробництва його сезонність, різноманітність умов, рівень розвитку, зайнятість працівників у різних господарствах неоднакова. Різниться вона і в межах окремих груп трудових ресурсів.

Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально-технічної бази, яка є найважливішою складовою частиною продуктивних сил і має велике значення в розвитку агропромислового виробництва. Матеріально-технічна база сільського господарства – це сукупність засобів і предметів праці, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Вона включає речові елементи продуктивних сил галузі і створює відповідні матеріальні умови виробництва сільськогосподарської продукції. Матеріально-технічна база сільського господарства має речові і структурні особливості, зумовлені відмінностями в технології виробництва, різним поєднанням природних і технічних факторів:

1. Найважливішою складовою частиною матеріально-технічної бази є земля – головний засіб сільськогосподарського виробництва. За рівнем економічної родючості вона неоднакова, тому і витрати на виробництво одиниці продукції різні.

2. Матеріально-технічна база сільського господарства залежить від природних умов і характеризується загальними особливостями сільськогосподарського виробництва.

3. Матеріально-технічна база сільського господарства формується і розвивається з урахуванням сезонного характеру виробництва.

4. Невід’ємною складовою частиною матеріально-технічної бази сільського господарства є живі організми – продуктивна і робоча худоба, молодняк тварин, птиця, багаторічні насадження тощо.

5. Складовою частиною матеріально-технічної бази є засоби виробництва, які створюються безпосередньо в сільському господарстві (продуктивна худоба, корми, насіння, органічні добрива).

ТОВ «Агро-Еталон» для ефективного ведення виробничо-комерційної діяльності в умовах конкуренції повинно мати досить якісну матеріально-технічну базу, тобто бути забезпечене фондами (табл. 2.2). Аналізуючи дані таблиці 2.2, можна помітити тенденцію до скорочення вартості основних виробничих фондів на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства.

Таблиця 2.2 Динаміка складу і структури виробничих фондів у ТОВ «Агро-Еталон», 2010-2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. у % до 2010 р.
	2010	2011	2012
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	8845,9	9340	7955	89,93
Вартість оборотних фондів, тис. грн.	2880	3825	4186	145,35
Фондозабезпеченість, тис. грн.	406,52	429,23	365,58	89,93
Фондоозброєність, тис. грн.	51,13	56,27	50,03	97,85
Забезпеченість основних фондів оборотними, грн.	3,07	2,44	1,90	61,89
Фондоємність, грн.	1,59	1,45	1,35	84,91
Фондовіддача, грн.	0,63	0,69	0,74	117,46

Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.

Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ТОВ «Агро-Еталон» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2012 р. становив 0,74 грн.

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається часткою всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Кс. Господарства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім – від 0,21 до 0,40, з високим – від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією.

Економічна ефективність ведення галузей рослинництва і тваринництва показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці. Фінансові ресурси з одного боку, надають змогу підприємству збалансувати виробничі ресурси (землю, працю, основні фонди й оборотні засоби) і забезпечити їх економічно доцільне відтворення, з іншого перерозподіляти між окремими галузями виробництва, підрозділами капітальні вкладення (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Динаміка показників виробничо-фінансової діяльності у ТОВ «Агро-Еталон», 2010 – 2012 рр., тис. грн.

Показники	Роки	2010 р. у % до 2012 р.
	2010	2011	2012
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	22287	45980	23540	105,6
Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	18262	37724	19577	107,2
Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн.	16047	32660	14620	91,1
Валовий прибуток (збиток), тис. грн.	2215	5064	4957	223,8
продовження табл.2.3
Чистий прибуток (збиток), тис. грн.	618	5150	59028	9551,4
Рівень рентабельності (збитковості), %	9,32	11,31	18,85	202,2
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,219	0,038	0,042	19,18
Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,083	0,049	0,054	65,06
Коефіцієнт автономії	0,490	0,543	0,528	107,76
Загальний коефіцієнт покриття	4,861	3,660	3,547	72,97

Отже, як свідчать дані таблиці 2.3, в результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ТОВ «Агро-Еталон» у 2012 р. порівняно з 2010 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 1253 тис. грн., або на 5,6 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.

Розмір собівартості, що включає витрати на виробництво та реалізацію продукції протягом досліджуваного періоду зменшився на 1427 тис. грн. (8,9 %) в зв’язку з скороченням обсягу продаж. В той же час у господарстві спостерігається збільшення собівартості одиниці продукції в зв’язку з підвищенням вартості насіння, кормів, добрив, паливо-мастильних матеріалів, розміру оплати праці.

На протязі 2010-2012 рр. підприємство ТОВ «Агро-Еталон» було прибутковим. Спостерігається зменшення коефіцієнта абсолютної ліквідності на 0,177 (80,82 %), що свідчить про зниження можливості негайного погашення поточних зобов’язань. Коефіцієнт маневреності власних коштів зменшився на 34,94 % і на кінець 2012 р. склав 0,054, що нижче встановлених норм на 0,146. Коефіцієнт автономії у 2012 р. становив 0,528 (при нормативному значенні 0,5), що на 0,0,038 (7,76 %) більше порівняно з 2010 р. Отже, можна зробити висновок, що ТОВ «Агро-Еталон» розширює обсяг виробництва на основі поєднання екстенсивного та інтенсивного розвитку діяльності, тобто зростання виробництва за рахунок збільшення кількісних та якісних показників. Оновлюється матеріально-технічна база, що свідчить про наявність коштів та фінансову незалежність господарства.

2.2 . Ефективність системи оперативного управління на підприємстві ТОВ «Агро-Еталон»

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва. Економічна оцінка діяльності підприємств проводиться шляхом вивчення основних економічних показників ефективності ведення господарства. До таких показників належать величина одержаної валової продукції, розмір прибутку, рівень рентабельності.

Суть економічної ефективності полягає в одержанні максимального результату з одиниці виробничого ресурсу. Для її визначення застосовують систему показників, які обчислюють відношенням виробленої продукції (в натуральному і вартісному виразі), товарної продукції, валового і чистого доходу (прибутку) до приведених витрат - сума поточних виробничих витрат. Показники економічної ефективності відображають рівень і темпи розвитку підприємства: співвідношення та організаційні форми галузей і структурних підрозділів, ступінь використання вкладень живої і уречевленої праці. В умовах формування ринкових відносин і переорієнтації економіки на потреби людини, оцінка показників економічної ефективності повинна здійснюватись з урахуванням соціальної спрямованості виробництва, гарантій проти забруднення навколишнього середовища, дотримання норм та ін. Проте найбільш концентровано відображає ефективність одержаний чистий доход (прибуток).

Ефективність виробництва зерна можна оцінити за наступними показниками:

- урожайність зернових культур;

- витрати виробництва на 1 га посіву;

- грошові надходження від реалізації;

- прибуток і рентабельність вирощування сільськогосподарських культур.

У сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, виробництво продукції пов'язане з використанням виробничих ресурсів галузі - трудових, земельних, водних, матеріальних, в процесі якого вони частково або повністю споживаються і переносяться на новостворену продукцію. Сукупність спожитих і перенесених на продукцію виробничих ресурсів становить витрати виробництва. Розрізняють суспільні витрати і витрати виробництва певного підприємства. Суспільні витрати становлять вартість продукту, що включає вартість спожитих засобів виробництва та вартість продукту, створеного необхідною працею, і вартість продукту, створеного додатковою працею.

Розглянемо ефективність виробництва та реалізації зерна на досліджуваному підприємстві (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Динаміка ефективності виробництва та реалізації зерна у ТОВ «Агро-Еталон», 2010 – 2012 рр.

Показники	Роки	2012 р. у % до 2010 р.
	2010	2011	2012
Обсяг виробництва зерна, ц	22602	31922	21341	94,4
Виробнича собівартість, тис. грн.	1304,3	1553,7	1060	81,3
Обсяг реалізації зерна, ц	10099	13165	11819	117,0
Виручка від реалізації, тис. грн.	822,2	908,5	983,9	119,7
Повна собівартість, тис. грн.	652	720,6	771,5	118,3
продовження табл.2.4
Прибуток, тис. грн.	170,2	187,9	212,4	124,8
Рівень рентабельності, %	26,1	26,1	27,5	X

Аналізуючи дані таблиці 2.4, можна зробити висновок, що у 2012 р. порівняно з 2010 р. виробництво зерна зменшилось на 5,6 %, що пояснюється скороченням їх площ посіву. Розмір виробничих витрат зменшився на 244,3 тис. грн. (18,7 %). Обсяг продаж зерна суттєво зріс. У 2012 р. його розмір склав 11819 ц, що 17 % більше порівняно з 2010 р. Відповідно, збільшився розмір виручки від реалізації на 161,7 тис. грн. (19,7 %) та повної собівартості на 119,5 тис. грн. (18,3 %). Прибуток від реалізації зерна має тенденцію до збільшення. Протягом досліджуваного періоду він підвищився на 24,8 %. Також спостерігаємо зростання рівня рентабельності на 1,4 % внаслідок менш швидкого темпу збільшення собівартості порівняно з ростом прибутку.

Таким чином, показники ефективності галузі мають тенденцію до збільшення. Розвиток галузі зерна відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва продукції. За цих умов забезпечується збільшенням валової і товарної продукції зернових культур, змінюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва характеризується системою таких показників: обсягом реалізації продукції, прибутком, середньою ціною реалізації, повною собівартістю 1 ц, рентабельністю.

Аналізуючи дані таблиці 2.8, можна зробити висновок, що у ТОВ «Агро-Еталон» в основному протягом досліджуваного періоду виробництво зернових культур було рентабельним. Але у 2012 р. порівняно з 2010 р. рівень рентабельності вирощування зернових (крім кукурудзи на зерно, ячменю ярого та вівсу) знизився, що пояснюється збільшенням розміру виробничої собівартості.

Найбільші прибутки досліджуваному підприємству приносить вирощування ячменю ярого. У 2012 р. порівняно з 2010 р. рентабельність даної культури збільшилась на 61,0 %.

Таким чином, ми з'ясували, що основними чинниками, що впливають на ефективність виробництва зернової продукції у ТОВ «Агро-Еталон», є урожайність, витрати виробництва на 1 га посіву та на 1 ц зерна, прибуток і рентабельність вирощування зернових культур. У господарстві існують резерви зниження собівартості за рахунок застосування інтенсивних технологій вирощування зернових, що призведе до підвищення ефективності виробництва зерна.

Визначальним моментом в створенні ефективної системи оперативного управління на підприємстві є виробничий процес, який істотно залежить від багатьох факторів. В значній мірі ефективність оперативного управління залежить від правильного складу оперативних робіт і черговості їх виконання.

В ТОВ «Агро-Еталон» диспетчерська служба не наділена великими повноваженнями, а виконує загалом лише обліково-інформаційну роботу. Проте і в цьому випадку злагоджена діяльність диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами підрозділів робить діяльність господарства ефективнішою. Завдання диспетчерської служби зводиться до нагляду, реєстрації, систематизації, накопиченню і узагальненню оперативної виробничої інформації, яка використовується для планування, контролю, аналізу і розпорядження. Диспетчерська служба значно заощаджує час керівника і спеціалістів господарства у вирішенні організаційних і виробничих питань, дозволяє вчасно забезпечити виробничі операції необхідними ресурсами. Як результат, краще використовується техніка, скорочуються строки проведення основних робіт, підвищується продуктивність праці. Якість роботи диспетчерської служби залежить і від чіткого розмежування функцій і обов'язків всіх служб і спеціалістів апарату управління. Порядок взаємодії диспетчерської служби з керівниками і спеціалістами зафіксовано в Положенні про диспетчерську службу. Якісна робота диспетчерської служби залежить від своєчасного інформування служби про хід робіт, відхилення у виробничому процесі, своєчасному виконанні оперативних розпоряджень, які надходять з диспетчерського пункту, доповідей про їх виконання.

Ведення диспетчерською службою різних форм оперативної документації в якій фіксується, накопичується і зберігається інформація допомагає керівнику і спеціалістам значно заощаджувати час на пошук даних, необхідних для прийняття оптимального управлінського рішення. Використовувана диспетчерською службою документація поділяється на планову, облікову та аналітичну. До планової документації, яка є основою ефективності роботи диспетчерської служби, належить:

• річний виробничо-фінансовий план господарства і виробничі завдання підрозділів;
• плани польових робіт по періодам сільськогосподарського року та технологічні карти;

- плани ремонту і технічного обслуговування сільськогосподарської техніки;

- оперативні плани робіт по відділкам.

Облікова документація включає:

- дані первинного обліку (з продуктивності праці, обсягам продукції, приросту живої ваги тварин, витрат кормів та ін.);

- зведені дані контрольованих показників по відділкам, фермам, ділянкам та ін.;

- відомість заявок на наступний період чи на перспективу.

Аналітична документація включає дані по оперативному аналізу:

• виробництво і збут продукції тваринництва;
• темпи проведення основних видів робіт в тваринництві;
• темпи ремонту тракторів, комбайнів і сільськогосподарських машин в осінньо-зимовий період;
• забезпеченість матеріально-технічними ресурсами планових заходів.

Перерахована вище інформація відображається в журналах, графіках, таблицях. Інформація, яка надходить на диспетчерський пункт відображає не лише кількісну сторону виробництва, а і її якісний бік (витрата насіння, препаратів для боротьби зі шкідниками і хворобами, витрати органічних і мінеральних добрив та ін.) Спираючись на ці документи спеціалісти господарства можуть вчасно реагувати на зміни у виробничій ситуації і застосовувати попереджувальні заходи. Вторинними документами диспетчерської служби є графіки, які складаються на основі інформації журналів, в процесі її первинної обробки. Графіки відображають показники в двох координатах: обсяг і час. На графіках відображається виконання основних польових робіт, проведення технічного обслуговування тракторів, оперативний графік ремонту сільськогосподарської техніки, виробництво і продаж продукції і т. д. Головна вимога при побудові графіків це достовірність, наочність, змістовність, простота для сприйняття, зручність при використанні і зберіганні.

Якість оперативного управління залежить і від місцезнаходження диспетчерського пункту. В господарстві, диспетчерська служба розміщена в конторі державного підприємства, поряд з кабінетом директора, що значно підвищує ефективність цієї служби. Організовуючи роботу диспетчерської служби керівництво зобов'язує диспетчерів вчасно доводити до виконавців щоденні оперативні плани, контролювати стан машино-тракторного парку і його використання по змінним і добовим виробіткам; виконання планових завдань по виробничих об'єктах; приймати запити підрозділів, здійснювати фіксацію оперативних даних в журналах і графіках. Оперативна робота диспетчерської служби спрямована на своєчасне виявлення порушень у виробничому процесі, на подання негайної організаційної і технічної допомоги. Диспетчерська служба характеризується наявністю прямих і зворотних потоків інформації. Кількість інформації, яка надходить на диспетчерський пункт залежить від кількості виробничих підрозділів, переліку вирощуваних культур, переліку продуктивної ВРХ, валової та реалізованої продукції, перелік виробничих об'єктів. Завданням оперативного управління є визначення оптимальних обсягів інформації, яка необхідна для управління виробничими процесами.

Планування в господарстві здійснюється по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місця їх виконання, застосовуваним знаряддям праці і видам ресурсів. Ефективність здійснення оперативного планування досягається завдяки одночасному плануванню і корегуванню робіт, пов'язаних з виконанням основної роботи, участю в обговоренні планів всіх зацікавлених спеціалістів, застосування обґрунтованих показників продуктивності машино-тракторного парку.

Ефективність управління залежить від вміння враховувати вплив випадкових факторів. До таких факторів належать погодні явища, які обумовлюють зміну умов виробництва (перезволоження ґрунту, полягання хлібів, розвиток на посівах хвороб, бур'янів, погіршення стану доріг, поломка техніки, хвороба або травма працівників та ін.). Більшість із цих факторів не прогнозована, їх можна враховувати лише як вірогідні, базуючись на раніше накопиченій інформації. За багаторічну діяльність в господарстві спеціалісти виробили певний методологічний підхід до планування, який заснований на врахуванні конкретної ситуації. Такий підхід дає можливість в умовах обмежених ресурсів вибудовувати систему надання переваг певним виробничим операціям.

Здійснюючи оперативний контроль керівництво господарства виходить із важливості об’єкта контролю. В рослинництві - це виконання графіка основних робіт, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, тривалість виконання технологічних операцій, в тваринництві - проведення зооветеринарних заходів, виконання плану виробництва і реалізації продукції, якість реалізованої продукції, отримання приплоду, падіж тварин, споживання кормів. В механізації контролюються обсяги робіт, виконані кожним агрегатом, в порівнянні з нормою, технічний стан машино-тракторного парку, час простоїв техніки та їх причини, час проведення технічного обслуговування і ремонтів, динаміка витрат паливо-мастильних матеріалів, розміщення по полям і виробничим об'єктам.

Сучасне сільськогосподарське виробництво – це складна динамічна система, в якій виробництво продукції сільського господарства забезпечується поєднанням використання землі робочої сили і техніки. В ринкових умовах господарювання планування діяльності підприємства набуває особливої ваги й вимагає найретельнішого здійснення. Планування дає змогу проаналізувати ситуацію чітко скоординувати зусилля підприємства, точно визначити завдання, застосувати найдосконаліші методи аналізу досягнутого, що сприяє збільшенню обсягів виробництва, збуту продукції і одержанню більших прибутків. Складність управління в сучасних умовах визначається і такими обставинами як: сезонність сільського господарства, розосередженість виробничих об'єктів. Ці особливості сільськогосподарського виробництва обумовлюють необхідність в раціональній організації системи оперативного управління. Оперативне планування полягає у визначенні найкращих варіантів використання наявних ресурсів, які забезпечать виконання сільськогосподарських робіт в стислі строки з високою якістю, при найменших витратах праці. Планування виробничої діяльності в господарстві повинно бути спрямовано на узгодженість діяльності всіх служб підприємства.

Планування спирається на закономірності, що одержали назву принципів. Принципи визначають характер і зміст планової діяльності на підприємстві. Правильне дотримання їх створює передумови для ефективної роботи підприємства і зменшує можливість негативних результатів планування.

В процесі планування застосовуються різноманітні методи. Методи планування повинні відповідати зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних станів процесу становлення та розвитку ринкових відносин, враховувати специфіку діяльності господарства та різноманітність засобів і шляхів досягнення основної мети. В процесі оперативного планування застосовуються такі методи, як: ресурсний, експертний, екстраполяції та інтерполяції.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

дослідно-статистичний (середніх показників) - передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;

• факторний (чинниковий) - планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обумовлюють зміни цих показників. Використовується в першу чергу при плануванні технологічних (врожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;
• нормативний - планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді;
• балансовий метод ґрунтується на попередньому складанні балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства і ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне запобіганню диспропорцій і встановленню ефективних пропорцій. Розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв'язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їх одно варіантність. Більшого поширення набув розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими його є: розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого питання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту.

Істотному підвищенню ефективності планування у ТОВ «Агро-Еталон» сприяє використання економіко-математичних методів і ЕОМ. Це дозволяє моделювати складні економічні процеси, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність.

Усі розглянуті методи планування лежать в основі так званого формального планування. Але це лише одна із форм прийняття управлінських рішень. Окрім формального застосовується також «інтуїтивне передбачення», тобто планування, що ґрунтується на досвіді керівника чи спеціаліста, а також на сукупності таких індивідуальних якостей, як винахідливість, творчі здібності та ін. Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках буває навіть ефективнішим.

Часто оперативні плани господарства бувають недостатньо деталізованими: обсяги робіт надаються без зазначення місця їх проведення по полям і ділянкам, тривалість праці фіксується без виказання календарних дат, а лише кількістю робочих днів, відображаються лише основні види робіт. Щоб ефективніше здійснювалась виробнича діяльність слід настільки деталізувати оперативні плани, щоб вони дійсно стали робочими планами і впливали на щоденну організацію праці. Необхідно здійснювати планування по всім технологічним операціям із зазначенням строків і місць їх виконання, визначенням засобів праці і необхідних ресурсів. Деталізація оперативних планів дозволяє підвищити цілеспрямованість діяльності, краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищує відповідальність керівників і спеціалістів. Оперативними планами за підрозділами закріплюються ресурси. При цьому важливо врахувати результати аналізу ситуації і короткострокового прогнозування для визначення початку проведення робіт, для уточнення очікуваних результатів виробництва і порівняння різних варіантів плану. При уточненні планів в часі ( місяць, тиждень, доба і т. д. ) і його деталізації слід враховувати потребу господарства в організації і контролі процесу виробництва.

Ефективність системи оперативного планування залежить від наступних умов:

• одночасного планування або корегування всіх робіт, які пов’язані з виконанням основної роботи;
• обов’язкова участь в обговоренні проектів планів всіх зацікавлених спеціалістів господарства;
• обґрунтоване використання при розрахунках показників продуктивності МТП;
• виключення вольових, необґрунтованих рішень відносно технології виробничих процесів;
• постійне хронометрування і фотографування основних технологічних операцій, виявлення «вузьких місць» виробництва;
• постійне підвищення підготовленості керівників і спеціалістів господарства до оперативного планування виробництва.

Як зазначалось вище обмеженість ресурсів вимагає побудови системи переваг при здійсненні виробничих процесів. Необхідність такої системи зрозуміла, проте єдиної методики цього процесу бути не може , оскільки кожен рік формуються свої, особливі економічні, кліматичні і організаційні умови виробництва.

Організація виконання планів передбачає чітке і послідовне здійснення намічених заходів, правильну розстановку робочої сили, засобів виробництва, раціональну організацію виробничих процесів, доведення планових показників до виконавців, контроль за виконанням планів і виробничих програм. Систематичний контроль сприяє виконанню планових показників, своєчасно дозволяє виявити вузькі місця.

Оперативне планування передбачає організацію оперативного обліку, виконання планових завдань. Отримані дані оперативного обліку дозволяють постійно тримати під контролем хід виробництва, проводити його аналіз та вчасно приймати необхідні заходи спрямовані на виконання виробничих завдань. Оперативне планування є сукупністю планів, графіків та інших документів, які встановлюють узгоджене виконання короткострокових цільових завдань по кожній управлінській функції, а також форми, періодичність і порядок складання планів. Слід мати на увазі, що особливості галузей сільськогосподарського виробництва обумовлюють певні відмінності в оперативному плануванні. Виробничі процеси в тваринництві носять ритмічний характер і періодом оперативного планування може бути прийняті доба, тиждень, декада, місяць. В рослинництві основним періодом планування є строки проведення однорідних робіт (посів, збирання та ін.) Види і форми оперативних планів визначаються складом виробничих підрозділів, розміром і рівнем спеціалізації та концентрації виробництва. Якщо не системно підходити до змісту оперативного управління то це зумовлює в господарстві часте «випадання» даної і деяких інших завдань. Тому поточна робота керівників і спеціалістів, ступінь і рівномірність їх розвантаження, ефективність використання робочого часу залишаються поза увагою керівництва господарства, служб і підрозділів.

Розділ 3. Шляхи удосконалення системи оперативного управління діяльності підприємства ТОВ «Агро-Еталон»

На сучасному етапі вдосконалення управління всебічно впливає на суспільне виробництво і є важливим резервом його інтенсифікації і підвищення ефективності. Організовуючи процес раціоналізації управління потрібно уникати і однобічного захоплення окремими заходами. Вдосконалення управління І повинно мати комплексний характер і забезпечувати системний підхід до розроблюваних й впроваджуваних заходів.

Основні завдання раціоналізації системи управління у ТОВ «Агро-Еталон» такі: удосконалення організаційної структури управління, пошук раціональних форм організації праці, виробництва і управління; посилення зацікавленості працівників у кінцевих результатах праці, розвиток їх ініціативи. Удосконалення системи оперативного управління здійснюється по різним напрямкам. Головним є удосконалення оперативного планування роботи всіх структурних підрозділів і ланок. Важливо не лише вчасно розробити і довести до виконавців плани на перспективу, рік, певний період але і якісно спланувати роботу трудових колективів, окремих виконавців на день, тиждень, декаду, виключити простої робочої сили і техніки. При оперативному плануванні слід врахувати непередбачувані переміщення робочої сили і техніки через погодні умови, поломки техніки, недисциплінованості виконавців. Необхідно планувати резервну техніку та її оперативний ремонт.

Важливу роль в оперативному плануванні в господарстві відіграє якість планів та їх оформлення. Добре побудовані і оформлені оперативні плани, доведені до виконавців і робітників диспетчерської служби, дозволяють краще організувати в подальшому контроль і аналіз їх виконання. До побудови оперативних планів обов'язково слід залучати керівників середньої ланки. Для удосконалення оперативного управління необхідно мати добре відпрацьовану систему нормативів і вміло її використовувати. Нормативи повинні знаходитись в основі оперативного планування і контролю за діяльністю виконавців. Необхідний високий рівень розпорядництва. Оскільки вчасно віддані розпорядження сприяють кращій організації роботи виконавців. Фіксація в журналі диспетчера розпоряджень і контроль за їх виконанням дозволяють згодом проаналізувати стан виконавчої дисципліни працівників господарства. Необхідно підвищити роль диспетчерської служби з інформаційної до інформаційно-регулюючої. В результаті такої реорганізації диспетчерська служба підприємства стане самостійним структурним підрозділом господарства. Це дозволить полегшити і удосконалити працю керівників і спеціалістів звільнити їх від багатьох розпорядницьких і контрольних операцій, підвищити якість управлінських рішень. Штат диспетчерської служби залишиться незмінним, проте працівники служби повинні мати вищу освіту. Старший диспетчер повинен добре знати раціональні форми і методи організації сільськогосподарського виробництва, найкращі способи виконання технологічного процесу для того, щоб не допускати в своїх розпорядженнях будь-яких організаційних, технічних, технологічних помилок. Старший диспетчер повинен вміти передбачати ті чи інші несприятливі ситуації, швидко орієнтуватись у мінливих умовах сільськогосподарського виробництва, мати здібності до прогнозуванню і аналізу, організаційні здібності і досвід керівництва виробничим колективом. Змінний диспетчер повинен мати економічну чи інженерну освіту.

Важливим напрямком удосконалення оперативного управління в господарстві на базі диспетчеризації є визначення оптимального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні. Дієва диспетчерська служба створює сприятливі умови для централізації виконання ряду функцій управління і по вирішенню багатьох питань оперативного управління, особливо це стосується маневрування робочою силою, технікою, технічним обслуговуванням основних засобів. Централізація і децентралізація в оперативному управлінні залежить від наявності необхідної кількості підготовлених керівників структурних підрозділів. Підвищуючи рівень диспетчерської служби в господарстві важливо не порушити принцип єдино начальства. Про всі зміни, які відбуваються у встановлених раніше завданнях слід повідомляти диспетчерську службу. Якщо диспетчер не проінформований, він не лише не зможе забезпечити необхідний контроль ходу робіт, допомогти у вирішенні організаційних питань, а стане навіть дезінформатором для керівника господарства. Диспетчерська служба не зможе ефективно здійснювати свої функції, якщо головні спеціалісти будуть вирішувати оперативні і виробничі питання без участі диспетчера. Тому, чітка взаємодія диспетчерської служби з іншими службами і підрозділами господарства дозволить максимально ефективно здійснювати виробничу діяльність.

Важливу роль в роботі диспетчерської служби ТОВ «Агро-Еталон» відіграє підготовка і проведення диспетчерських нарад. Ефективність диспетчерської наради у великій мірі залежить від якості її проведення. До початку наради повинні бути підготовлені і систематизовані оперативні зведення про хід виконання робіт, запити на ресурси, проекти робочих планів на поточний робочий день. Кожен з учасників повинен завчасно підготуватися до участі в оперативній нараді. Всі повідомлення учасників наради повинні бути стислими. Завдяки засобам зв'язку учасники наради можуть приймати в ній участь зі своїх робочих місць і не їхати в центральну контору.

Важливою складовою удосконалення оперативного управління є здійснення оперативного аналізу. Відсутність необхідним чином організованого оперативного аналізу призводить до нераціонального використання машино-тракторного парку, перевитрат нафтопродуктів та інших ресурсів.

Досвід удосконалення оперативного управління на базі диспетчеризації свідчить, що після удосконалення управління помітно підвищується коефіцієнт змінності використання машинно-тракторного парку, виробіток на 1 еталонний трактор і об'єм механізованих робіт, знижується їх собівартість, краще використовується автотранспорт, поліпшується використання робочої сили, скорочуються строки і підвищується якість сільськогосподарських робіт у найбільш напружений період. Щорічний економічний ефект, як свідчать дослідження може досягати 15-20 тис. грн. за рік.

Подальший розвиток і удосконалення диспетчерської служби слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ).

В умовах постійного ускладнення виробництва, а отже, і управління виявляється недостатня ефективність рішень, що ґрунтуються на інтуїції одного працівника або прийнятих внаслідок обговорення певного складного питання колегіальним органом. Для прийняття відповідних рішень потрібна інформація, зростаючі обсяги якої апарат управління вже не може переробити. Цю проблему не можна розв'язати за рахунок нових працівників у сферу управління, оскільки це призводить до ще більшого ускладнення системи управління і зростання витрат на управлінський апарат. Виходом із цього становища може бути впровадження автоматизованої системи управління, яка ґрунтується на ЕОМ. Впровадження АСУ впливає на різні сторони суспільного виробництва. Підвищуючи у десятки разів продуктивність праці на обчислювальних операціях та інших роботах, пов'язаних з обробкою інформації, автоматизована система управління не тільки дає змогу зменшити час на інформаційні процедури, а й сприяє удосконаленню всієї системи управління, застосуванню сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень. В результаті цього підвищуються якість і оперативність прийняття управлінських рішень, більш змістовним стає праця керівників і спеціалістів, оскільки вони звільняються від багатьох рутинних операцій, пов'язаних з обробкою інформації, а також досягаються безперервність планування, багатоваріантність планів і можливість оптимізації їх за встановленими критеріями.

Системи управління, що ґрунтуються на автоматизації процесів, і поділяються на автоматичні і автоматизовані.

Під автоматичними системами управління розуміють об'єкт і управління, вимірювальну і управляючу апаратуру, поєднані в систему, в якій обробка інформації, формування команд та перетворення їх у вплив здійснюються практично без втручання людини.

Автоматизовані системи управління передбачають безпосередню участь людини у процесах прийняття рішень. Автоматизована система управління - людино-машинна система, яка забезпечує автоматизоване збирання і обробку інформації, потрібну для оптимізації управління у різних сферах людської діяльності. Ця система ґрунтується на сукупності взаємозв'язаних технічних засобів, економіко-математичних методів і моделей, інформаційних баз, комплексі організаційних, фінансових і технічних заходів, які дають змогу здійснювати (за допомогою технічного персоналу) раціональне управління контрольованими процесами за встановленими алгоритмами і регламентами.

Частина управлінських функцій і завдань, таких як збирання, обробка аналіз і перетворення інформації, розробка певних рішень, в умовах АСУ виконується за допомогою ЕОМ і засобів механізації. Основне завдання АСУ на рівні підприємства - організувати і скоординувати всі процеси на досягнення поставленої цілі. Для цього потрібно визначити ціль для підприємства, зібрати інформацію, розробити варіанти рішень і прогнозувати їх здійснення, погодити і вибрати оптимальний варіант рішень, довести рішення до виконавців та організувати і скоординувати виконання рішень. Автоматизована система управління вимагає використання великої кількості математичного і не математичного апаратів. До математичного апарату належать математичне програмування, математичне моделювання, алгебра, логіки, теорії графів, інформації масового обслуговування та імовірності, до не математичного апарату - інженерна психологія, філософія, соціологія, економіка і евристика. Крім того АСУ - це технічні засоби, тобто машини і пристрої для автоматизованого збирання, обробки і передачі інформації на ЕОМ. Проте основне місце в АСУ належить людині, людським методам і принципам. При спільній роботі людини з машиною використовуються переваги кожної з них: людина - ланка універсальна завдяки своїм психологічним і фізіологічним якостям; машина ж переважає її в операційній і виконавській частині щодо точності і швидкості виконання операцій і стабільності роботи протягом тривалого періоду. Отже, в процесі управління людина виконуватиме дедалі більший обсяг висококваліфікованої творчої роботи, для чого їй справді будуть потрібні її особливі якості. Всі інші роботи (що часто повторюються, нетворчі, тобто традиційні) можна перекласти на машину.

Характерною особливістю АСУ є її цілеспрямованість якогось одного глобального або локального завдання. Ці системи складні: вони включають ЕОМ, телемеханічні і людські системи. Роботу машинних ланок системи забезпечують нові спеціалізовані підрозділи органу управління: і обчислювальний (інформаційно-обчислювальний) центр з розгалуженою системою термінального обладнання (пунктів введення і виведення даних) , група програмування і обробки даних, група розвитку системи тощо. В АСУ і багато прямих, зворотних і перехресних зв'язків, причому ці зв'язки можуть бути як технічними, так і біологічними, тобто неживими і живими. Особливістю АСУ є і те, що вона багатомірна (управляє великою кількістю параметрів і регулює їх). Природа СУ стохастична (випадкова), зумовлена тим, що відмовляти в роботі, вносити випадкові фактори у діяльність системи можуть зайняті в ній люди, а також технічні засоби АСУ.

Спрощена система функціонування асу може мати такий вигляд: у центрі - обчислювальний комплекс, на периферії - джерело інформації і засоби передачі її на ЕОМ. Функції АСУ і завдання, що розв'язують за її допомогою, залежать від специфіки управління господарським об'єктом. У цілому АСУ забезпечує:

1. Багатоваріантні і оптимальні планові розрахунки.
2. Ефективне оперативне управління у реальному масштабі часу.
3. Механізовану і автоматизовану обробку даних з машинним формуванням.
4. Зберігання і швидкий автоматизований пошук великого обсягу інформації, потрібної для управління.
5. Автоматизоване нагромадження і аналіз статистичних даних, формування і постійне поновлення нормативних даних.

Основне завдання автоматизованих систем управління забезпечити оптимальне функціонування об’єкта (підприємства, об'єднання, галузі та ін.), як єдиного цілого внаслідок правильного вибору цілі і засобів її досягнення, найкращого розподілу завдань між окремими частинами об'єкта і забезпечення чіткої їх взаємодії.

Принципи розробки АСУ визначаються вимогами ефективної організації управління, характером завдань. Виходячи із цього, принципи побудови та функціонування АСУ можна поділити на дві групи:

1. Методологічні (принципи безперервного розвитку системи, єдності, забезпечення системного підходу, автономності, оптимальності та ін.

2. Організаційно-технологічні принципи нових завдань, першого керівника, орієнтації на вихідні документи, єдиної інформаційної бази тощо). При проектуванні АСУ слід насамперед керуватися принципом безперервного розвитку системи. Системи повинна мати можливість швидко реагувати на зміни і відповідним чином перебудовуватися, розвиватися «вшир» - охоплювати більшу кількість управлінських об'єктів, «вглиб» - поступово включаючи нові економіко-математичні завдання, методи і програми, змінювати структуру й функцію апарату управління.

При розробці кожної підсистеми слід додержувати принципу єдності надійного її зв'язку з іншими підсистемами, синтезу і інтеграції окремих автономних елементів і підсистем в єдину автоматизовану систему підприємства. Для цього потрібно використовувати єдину теоретичну концепцію створення і оптимального функціонування АСУ, проектувати програмно-сумісні засоби обчислювальної техніки, забезпечувати ефективну координацію робіт з проектування, впровадження та експлуатації АСУ. Інформаційна єдність має велике значення і тоді, коли інформацію збирають не для одного завдання, а для всіх завдань управління, тобто досягають одноразового введення інформації і багаторазового використання, уникають невиправданого дублювання інформації в основних інформаційних масивах.

Підготовка об'єкта до впровадження АСУ включає:

установку технічних засобів і введення в дію обчислювального центру;

навчання і підготовку персоналу до роботи на ЕОМ, периферійних пристроях і засобах оргтехніки;

підготовку і комплектування штатів програмістами, операторами;

розробку і впровадження системи класифікації і кодування інформації;

створення централізованих масивів нормативно-довідкової інформації на машинних носіях;

підготовку документообігу і приведення організаційної структури об'єкта до умов функціонування системи.

Після виконання заходів по підготовці об'єкта до впровадження системи, закінчення навчання персоналу, підготовки робочої документації приступають до введення системи. Досвід впровадження автоматизованих систем управління показує, що економічна ефективність від впровадження АСУ за рахунок збільшення обсягу виробництва є результатом раціонального розподілу трудових, земельних і матеріальних ресурсів, прийняття своєчасних і обґрунтованих рішень та усунення різних організаційних недоліків, повного завантаження виробничих потужностей та інтенсивного використання ресурсів, прискорення циклів виробництва за рахунок оптимізації виробничих програм, зменшення рівня виробничих запасів і підвищення оборотності оборотних коштів та ін.

Одним із шляхів удосконалення системи виробництва продукції є підвищення урожайності, яка багато в чому залежить від норми висіву, якості й сорту насіння. Нестача насіння, зниження норми висіву, використання некондиційного насіння зменшують кількість рослин на кожному гектарі, створюють умови для розмноження бур'янів, знижують урожайність культур. Треба встановити, чи всюди виконувалися норми висіву з урахуванням якості насіння, яка фактична схожість насіння (за даними контрольних обстежень ділянок і полів). Якщо мала місце зрідженість полів у результаті зниження норми висіву, поганої якості насіння, порушення строків і способів сівби, то необхідно підрахувати, наскільки знизилася за рахунок цього фактора урожайність культури.

Великий вплив на урожайність робить виконання плану по впровадженню більш перспективних і високоврожайних сортів. Через недовиконання плану посіву одних сортів і перевиконання по іншим змінюються співвідношення між ними. Якщо збільшується частка більше урожайних сортів, то в результаті середня урожайність культури зростає й навпаки. Переважна більшість високоврожайних сортів та гібридів характеризуються здатністю формувати високоякісну продукцію, забезпечують високі врожаї, стійкі до вилягання та основних хвороб, мають високу морозо- та посухостійкість. Вони є найбільш адаптованими до умов України, переважають сорти іноземної селекції за своїми господарсько-біологічними ознаками. Так для вирощування у ТОВ «Агро-Еталон» нових гібридів сільськогосподарських культур можна запропонувати наступні сорти:

1) озимої пшениці – Українка одеська, Миронівська 61, Харківська – 63, Донецька 48;

2) ярого ячменю – «Стакер», Донецький 12, Одеський 115;

3) гороху - Харківський еталонний.

Запровадження даних сортів сільськогосподарських культур дасть змогу підвищити урожайність окремих культур в середньому на 15 - 20 %. В деяких випадках за рахунок того, що в господарстві у 2008 р. спостерігалося зниження урожайності, ефект від запровадження нових гібридів культур може зрости і у 2 рази.

Вирощування зерна має вирішальне значення для розвитку галузей сільського господарства. Зерно є основною культурою, яку вирощують в нашій країні. На конкурентоздатність виробництва зерна впливає перш за все технологія його вирощування. Пропоную ТОВ «Агро-Еталон» звернути увагу на інтенсифікацію галузі рослинництва, що вимагає великих затрат, але й дає ефективні результати.

Інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі підвищення родючості ґрунту, що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив. Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно у кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва. У зв'язку з цим у економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість розподілу його між різними земельними ділянками.

Процес концентрації засобів виробництва на одиниці земельної площі є основою інтенсивного розвитку сільського господарства. Особливість інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає у тому, що технічні вдосконалення засобів і предметів праці виявляються не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур.

Характеризуючи процес інтенсифікації, слід зазначити, що сільське господарство розвивається при цьому не шляхом збільшення кількості оброблюваної землі, а на основі поліпшення якості обробітку, за рахунок збільшення розмірів засобів виробництва, що їх вкладають у ту саму кількість землі.

Науково-технічний прогрес створює необхідні умови для дальшої хімізації сільського господарства при забезпеченні високої віддачі хімічних засобів і збереженні природного аграрного потенціалу. Практика світового господарства свідчить про те, що досягнення науки, техніки і прогресивні технології використання засобів хімізації забезпечують високу ефективність та значно зменшують негативні наслідки їх застосування. Агрономічна служба повинна забезпечити збереження землі від виснаження і високі врожаї екологічно чистої продукції.

Для того щоб підвищити рівень і ефективність використання мінеральних добрив, забезпечити збереження навколишнього середовища, необхідно в кожному конкретному випадку мати агрохімічне і екологічне обґрунтування їх внесення.

Використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Досвід роботи господарств, які вирощують озиму пшеницю за інтенсивною технологією, показав, що врожайність зростає на 65 - 70 % порівняно з традиційною технологією.

З метою подальшого удосконалення технології виробництва зерна необхідно покращити процеси, пов'язані з організацією виробництва. Так, щоб якісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність просівів. При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед початком роботи механізатори зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денного завдання. Потрібно розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників.

Удосконалення технології виробництва зерна спрямоване на підвищення конкурентоздатності його виробництва. Конкурентоспроможність продукції за якістю підвищує і конкурентоспроможність підприємства як суб'єкта ринку. Під якістю розуміють його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію і забезпечувати її збут. Якісна продукція забезпечує вищу прибутковість виробництва і фінансову стійкість підприємства, підвищує його імідж, сприяє виходу підприємства на світовий ринок, повніше задовольняє потреби суспільства в ній, завдяки чому в державі формується більш сприятливий соціально-психологічний клімат.

Отже, основним шляхом збільшення валових зборів зернових є підвищення урожайності сільськогосподарських культур, яке можливо досягти тільки при впровадженні інтенсивних технологій, суть яких полягає у тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для зернових культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Дослідження системи оперативного управління здійснювались протягом 2010 – 2012 рр. на прикладі ТОВ «Агро-Еталон». Результати дали змогу зробити такі висновки:

1. У 2012 р. порівняно з 2010 р. у ТОВ «Агро-Еталон» середньорічна чисельність працівників зменшилась на 13 осіб (6,7 %), в тому числі зайнятих в сільському господарстві на 14 осіб (8,9 %), що пов’язано із скороченням поголів’я тварин та низьким рівнем оплати праці.
2. Проаналізувавши вартість основних виробничих фондів, можна помітити тенденцію до її скорочення на 10,07 %. Це свідчить про послаблення виробничої сфери господарства (відсутність купівлі нової техніки, спорудження нових господарських будівель). Варто відмітити збільшення вартості оборотних фондів на 45,35 %, що свідчить про поліпшення забезпеченості господарства насінням, пальним, мінеральними добривами, кормами, засобами захисту рослин і тварин, запчастинами.
3. Рівень фондозабезпеченості та фондоозброєності у ТОВ «Агро-Еталон» протягом досліджуваного періоду внаслідок зменшення вартості основних виробничих фондів знизився відповідно на 10,07 % та 2,15 %. Показник фондовіддачі у господарстві зріс на 17,46 % і у 2012 р. становив 0,74 грн. ТОВ «Агро-Еталон» має середній рівень спеціалізації. Виробничий напрям – зерново-молочний.
4. В результаті здійснення виробничо-комерційної діяльності у ТОВ «Агро-Еталон» у 2012 р. порівняно з 2010 р. розмір виручки від реалізації в господарстві зріс на 347,3 тис. грн., або на 7,32 % за рахунок зростання рівня цін реалізації.
5. Оперативне управління у ТОВ «Агро-Еталон» здійснюється на рівні керівника господарства і спеціалістів. Роль диспетчерської служби підприємства, інформаційна, і полягає в доведенні до виконавців розпоряджень керівників та прийнятті оперативних даних із виробничих об'єктів та заявок на ресурси. В штат диспетчерської служби входять двоє осіб. Диспетчерська служба заощаджує час керівника і спеціалістів. Своєчасне інформування служби про хід робіт дозволяє краще використовувати техніку, скорочувати строки проведення робіт, тим самим підвищуючи продуктивність праці.
6. Недоліком оперативного планування в господарстві є недостатня деталізація оперативних планів. Усунення цього недоліку підвищить цілеспрямованість діяльності, дозволить краще вирішувати поточні і перспективні задачі, підвищить відповідальність.

Для підвищення ефективності системи виробництва продукції та оперативних планів у ТОВ «Агро-Еталон» пропоную:

З метою зростання обсягу сільськогосподарської продукції необхідно більш ефективно використовувати наявні землі.

Вирощування зерна культур за інтенсивною технологією, основою для чого повинно бути використання мінеральних добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.

До побудови оперативних планів слід залучати керівників середньої ланки. Необхідно також поступово підвищувати рівень та роль диспетчерської служби. Вся оперативна інформація має проходити через диспетчерську службу, що сприятиме максимальній ефективності виробничої діяльності. Це дозволить звільнити керівників і спеціалістів від розпорядницьких і контрольних операцій.

З метою удосконалення оперативного управління у ТОВ «Агро-Еталон» необхідно визначати оптимальне співвідношення централізації і децентралізації в управлінні.

Подальше удосконалення оперативного управління слід здійснювати на основі автоматизованої системи управління (АСУ), яка забезпечить автоматизований збір і обробку інформації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ джерел

1. Аграрні соціально-трудові відносини: [підручник] / О.В. Шкільов, О.І. Здоровцов, М.Г. Лобас. – К.: Агроінком, 1997. – 298 с.
2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: [навчальний посібник] / В.Г. Андрійчук. – 2-ге вид., доп. і перероблене. – К.: КНЕУ, 2002. – 674 с.
3. Бойко В.І. До питання стратегії виробництва зерна в Україні / В.І. Бойко, Н.Л. Кас’янова // Агроінком. – 2002. – № 8-9. – С. 29
4. Бойчик І.М. Економіка підприємства: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів] / Іван Миколайович Бойчик. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
5. Бондар Н. М. Економіка підприємства: [навчальний посібник] / Наталія Миколаївна Бондар. – 2-ге вид., доп.. – К. : А.С.К., 2005. – 400 с.
6. Василенко В.О. Виробничий (операційний) менеджмент: [навчальний посібник] / В.О. Василенко, Т.І. Ткаченко. – К. : ЦУЛ, 2003. – 532 с.
7. Виноградський М.Д. Менеджмент в організації: [навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів зі спеціальності «Менеджмент організацій» всіх форм навчання] / М.Д. Виноградський, А.М. Виноградська, О.М. Шканова. – Київський економічний ін-т менеджменту «Екомен». – 2-ге вид., доп. і перероблене. – К. : КОНДОР, 2002. – 654 с.
8. Гайдук Т.Г. Якість зерна як ціноутворюючий фактор / Т.Г. Гайдук // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. Праці конференції у чотирьох частинах. За ред. П.Т.Саблука, Ч. 4. – К.:ІАЕ, 2001. – С. 73 – 76.
9. Галушко В.П. Виробнича економіка: [навчальний посібник] / В.П. Галушко, Г. Штрьобель. – Вінниця: Нова книга, 2005. – 400 с.
10. Дем’яненко С.І. Менеджмент аграрних підприємств: навчальний посібник / С.І. Дем’яненко. – К.: КНЕУ, 2005. – 347 с.
11. Джигурей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: навчальний посібник / В.С. Джигурей. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 203 с.
12. Желібо Є.П. Охорона праці в органах державної податкової служби України: [навчальний посібник] / Є.П. Желібо. – Ірпінь : Академія ДПС України, 2002. – 230 с.
13. Закон України про охорону навколишнього природного середовища: за станом на 21 травня 1997 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 1997. – 100 с. – (Бібліотека офіційних видань).
14. Закон України «Про охорону праці»: за станом на 25 грудня 2002 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2003. – 28 с. – (Бібліотека офіційних видань).
15. Завадський Й.С. Менеджмент. Management рішень: [навчальний посібник] / В.О. Василенко. – Київ : ЦУЛ, 2002. – 420 с.
16. Завадський Й.С. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК: [підручник] / Йосип Станіславович Завадський. – К.: Вища школа, 2001. – 400 с.
17. Зінченко О.І. Рослинництво: [підручник] / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 210 с.
18. Іванюта С.М. Менеджмент: [конспект лекцій] / С.М. Іванюта, В.Ф. Іванюта. – Полтава: ПДАА, 2002. – 94 с.
19. Ковальчук Н.В. Ринок зерна в Україні / Н.В. Ковальчук // Матеріали науково-практичної конференції викладачів, аспірантів та студентів інституту економіки за підсумками науково-дослідної роботи в 2001 р. – 2002. – №4. – С. 41-43.
20. Ковальчук Н.В. Маркетингове дослідження ринку зерна // Вісник Дніпропетровського агроуніверситету, 2003. – № 2. – С. 161-163.
21. Козловський В.А. Виробничий і операційний менеджмент: [навчальний посібник] / В.А. Козловський, Т.В. Маркіна, В.М. Макаров. – СПБ.: Спеціальна література, 2003. – 412 c.
22. Кузьмін О.Е. Сучасний менеджмент: [навчальний посібник] / Олександр Едуардович Кузьмін. – Львів: Центр Європи, 2005. – 176 с.
23. Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: [навчальний посібник] / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. – К.: Каравела, 2006. – 320 с.
24. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: [підручник] / В.І. Мацибора. – К.: Вища школа, 1994. – 415 с.
25. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: [навчальний посібник] / В.М. Нелеп. – К.:КНЕУ, 2000. – 344 c.
26. Операційний менеджмент: навчальний посібник / [В.І. Перебийніс, В.В. Писаренко, О.М. Помаз, О.В. Василенко та ін.]; за ред. В.І. Перебийніса. – Полтава: ПДАА, 2008. – 664 с.
27. Основи екології: Соціальні та прикладні аспекти: [навчальний посібник]. – 2-ге вид., доп.. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. – 107 с.
28. Плоткін Я.Д. Виробничий менеджмент: навчальний посібник / Я.Д. Плоткін, І.Н. Пащенко – Львів: Держ. ун-т «Львівська політехніка», 2000. – 258 с.
29. Слісаренко Л.І. Характеристика нових сортів зернових культур / Л.І. Слісаренко // Сільське життя. – 2008. – № 51. – С. 4.
30. Тарасюк Г.М. Планування діяльності аграрного підприємства: [навчальний посібник] / Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб. – К.: «Каравела», 2003. – 432 с.
31. Трисвятський Л.А. Зернове господарство / Л.А. Трисвятський // Економіка сільськогосподарських і переробних підприємств. – 2001. – №2. – С. 25-29.
32. Чмирь С.М. Стратегія розвитку зернового господарства / С.М. Чмирь // Вісник аграрної науки. – 2007. – № 9.– С. 63.
33. Уткина Э.А. Производственный менеджмент / Э.А. Уткина. – М.: Ассоц. авторов и издателей «ТАНДЕМ»; Изд-во ЭКМОС, 2003. – 440 с.
34. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу: [навчальний посібник] / М.Й. Хорунжий. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

Додатки

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Додаток Г

Додаток Д

Додаток Ж

Загальне середовище

(макросередовище)

Середовище завдань (мікросередовище)

Підприємство

інформаційне

природно-екологічне

міжнародне

соціально-культурне

науково-технічне

політико-правове

економічне

покупці

суспільство

постачальники

конкуренти

Система оперативного управління діяльністю підприємства за матеріалами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Еталон», с. Тростянець