Становлення держави і права феодальної Німеччини

Лекція №11 Становлення держави і права феодальної Німеччини.

Мета: Ретельне вивчення етапів абсолютної монархії. Охарактеризувати німецьке право XI—XV ст. .Навчити студентів відрізняти Магдебурзьке право від інших.

План:

1.Німеччина на етапі абсолютної монархії.

2.Джерела права та їх характеристика.

Самостійна робота

Саксонське зерцало.

Німеччина на етапі абсолютної монархії.

Початок становлення станово-представницької монархії у Німеччині припадає на

XIV століття. Але цей процес відрізнявся своєю специфікою, суть якої полягала в тім,

що така форма правління складалася ніби на двох рівнях. На першому, загальноімперському, поряд із достатньо слабкою владою імператора існував своєрідний станово-представницький орган — рейхстаг — загальноімперський з’їзд, що скликався імператором досить регулярно, починаючи з XIII ст. Рейхстаг, який остаточно у структурному відношенні оформився у наступному, XIV ст., коли була прийнята Золота була Карла Великого (1356 р.). Він складався з трьох колегій:

• колегії курфюрстів — невеличкої групи світських і духовних феодалів, які виокремилися з аристократичної знаті;

• колегії князів, графів (великих землевласників) і вільних панів (служивої знаті);

• колегії представників імперських міст — безпосередніх васалів короля.

Крім них існувало ще два види міст: вільні міста, що не сплачували податки і користувалися повним самоврядуванням, і княжі міста. Статус останніх визначався князем, у володіннях якого ці міста знаходилися. Населення міст було неоднаковим. Верхні прошарки міського населення утворювали патриціат, що складався з купецтва, яке зливалося із земельними власниками. На середньому щаблі стояли ремісники, а в самому низу — плебейські маси: підмайстер’я, поденники.

Характер представництва цих імперських станів, або чинів, відрізнявся від представництва трьох станів інших західноєвропейських держав. Насамперед у рейхстазі були

відсутні представники дрібного дворянства, а також бюргерства не імперських міст.

Духовенство не утворило окремої колегії і засідало в першій або в другій колегії, оскільки найбільш знатні прелати входили до складу княжого прошарку. Усі три колегії засідали окремо. Разом збиралися іноді тільки палати курфюрстів і князів.

Рейхстаг, у даному випадку, виступав не стільки як орган станового представництва, скільки як орган представництва окремих політичних одиниць: курфюрсти представляли інтереси своїх держав, князі — князівств, а бургомістри — імперських міст за посадою. Компетенція рейхстагу не була точно визначена, його акти, як правило, не мали обов’язкової сили й носили скоріше характер імперських рекомендацій.

Більш чітко риси нової форми правління проявилися на другому, місцевому рівні. В XIV ст. окремі князівства-держави трансформувалися в станово-представницькі монархії, що відрізнялися різномаїттям форм. У більшості держав сформувалося три замкнуті курії — духовенства, лицарів і городян. Збори цих земських чинів безпосередньо в князівствах називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу місцевих князів і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Проте, в більшості випадків, ландтаги не мали вирішального голосу під час обговорення обласних і державних справ. Правда, їхня згода була обов’язковою при вирішенні фінансових питань. Але, в цьому випадку, князь завжди міг отримати потрібне рішення за допомогою двох станів, які були вільні від сплати податків, але брали участь у витраті цих коштів — вищого духовенства і лицарства.

Таким чином, якщо на рівні князівств-держав станово-представницька монархія в

цілому мала властиві їй ознаки, то про загальноімперський цього сказати не можна.

Відсутність сильної центральної влади (професійної бюрократії, постійного війська, достатніх матеріальних коштів в імперській скарбниці) призводило до того, що центральні установи не могли домогтися виконання своїх рішень. До кінця XVIII ст. політичний лад імперії зберігав видимість станової монархії, що прикривала багатовладдя курфюрстів.

У XVI—XVIII ст., у Німеччині, коли після релігійних війн кількість самостійних

державних утворень ще більше зросла, затверджується так званий княжий абсолютизм.

Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї «Священної римської імперії Германської нації», яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих княжих володінь. Крім того, його затвердження — не результат тимчасової рівноваги

сил феодалів і буржуазії. Навпаки, княжий абсолютизм являв собою перемогу феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької

буржуазії князям.

Не випадково абсолютизм затвердився раніше за все в Баварії (у першій третині

XVII ст.), що відрізнялася економічною відсталістю. Княжий абсолютизм не відіграв

будь-якої позитивної ролі, надовго закріпивши стан економічної і політичної роздробленості Німеччини.

З майже 300 держав, що входили до складу «Священної Римської імперії германської нації» найбільш значними абсолютистськими державами були Прусія й Австрія, між якими вже починалося суперництво за політичне верховенство в імперії.

Джерела права та їх характеристика.

У XI—XV ст. німецьке право характеризувалося утворенням багаточисельних і різнорідних правових укладів окремих територій або визначеного кола осіб. Відсутність єдиної судової системи призводила до того, що в різних судах застосовувалися різні правові норми.

У Німеччині також проводився запис партикулярного права. Це так звані «Правові книги». Найбільшою популярністю користувалося «Саксонське дзеркало». Воно було складено (записано) у 1221—1235 рр. вченим-суддею лицарського походження Ейке фон Репкофим. Час, коли записувалося «Саксонське Дзерцало», був епохою культурного і політичного піднесення Саксонії. Це відбилося у прагненні представляти правові традиції «Дзерцала» як зразкові. Але у віршованому вступі упорядник не забув відзначити традиційний характер запропонованих ним правил до норм минулого:

«И право те, що отут дано,

Не вигадане мною воно,

А віддавна від предків перейшло».

Основну частину «Саксонського Дзерцала» склав звід 3емського права (у З-х книгах, кожна з яких нараховує від 70 до 90 статей.). Другою частиною став невеличкий (3 глави і біля 208 статей) звід ленного права, спочатку написаний латинською мовою. Розподіл цей був принциповим і пов’язувався із соціальним спрямуванням записаних правил. Вільні люди різних станів об’єднувалися тоді за правовим становищем в два великих класи: панів і просто вільних землевласників. Земське право адресувалося основній масі вільних, підсудних общинному (шеффенському) суду. Ленне право регулювало відносини усередині класу панів відповідно з їх феодально-службовими зв’язками ієрархією. «Саксонське Дзерцало» не було, проте, простим записом місцевих звичаїв і традицій феодального права. Багато правил і інститутів були запозичені з римського права, а також, незважаючи на в цілому негативне ставлення упорядника до верховенства церкви і папи, із церковного права. Зміст «Саксонського дзерцала» охоплює цивільне, карне, процесуальне і частково, державне право.

У результаті переробки і поширення Саксонського дзерцала в другій половині XIII ст. з’явилося «Дзерцало німецьких людей», що претендувало на виклад усього німецького права, але фактично лише трохи вийшло за рамки саксонського права.

У XVII ст. ця збірка отримала назву «Швабське дзерцало». У XIV ст. в деяких землях

з’явилися переробки Саксонського дзерцала, які враховували місцеві звичаї і були пристосовані до місцевих потреб.

Магдебурзьке право набуло більшого поширення у Центральній і Східній Німеччині, Чехії, Австрії, Польщі, в Україні. Свій початок воно вело від єпископської «конституції» 1188 р., що визнала самостійність м. Магдебург. Походження його відрізнялося від любекського. Магдебурзьке право було пристосуванням до потреб міського суду земського німецького права — головним чином «Саксонського Дзерцала». Формувалося воно не шляхом статутів або систематизації, а записом рішень міського шеффенського суду. Приватні кодификації цих записів з’явилися в XIII столітті. До XIV ст. магдебурзьке право набуло майже завершеного вигляду, охопивши типовими рішеннями основні галузі карного і цивільного (речового, зобов’язального, торгового, спадкового і сімейного) права. Тоді ж почалася масова рецепція магдебурзького права іншими містами Центральної Європи. Власне міської систематизації права не збереглося (на початку XVII ст. магістратський і судовий архіви Магдебурга були знищені пожежею). Основним зводом його залишився зроблений в одному із дочірніх міст Герлицький кодекс 1304 року.

Міське право було найбільш документованою і розробленою галуззю німецького

середньовічного права.

У Німеччині, з посиленням княжої влади, шляхом рецепції римського права здійснювався процес створення загально-національного права. Старе звичаєве право німецьких племен відбивало дуже низький рівень розвитку продуктивних сил і загальної культури в цілому, тому і побудувати з нього загальне право було неможливо. Єдиною відомою німецьким юристам закінченою правовою системою було римське право.

В німецьких університетах з’явилися кафедри римського права. У XV—XVI ст. видавалися підручники, довідники, юридичні словники, що сприяли поширенню римського права. Німецькі імператори заохочували поширення римського права, тому що вони наполягали на своїй спадкоємності з римськими імператорами й охоче застосовували до себе всі положення про владу останніх.

Література:

1. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — 2-изд. — М., 1998.

2. Бражников М. К вопросу об отражении средневекового менталитета в нормах обычного

средневекового права // государство и право. — 2002. — № 10.

3. Галанза П. Н. Феодальное государство и право. — М., 1963.

4. Дембо А. И. Саксонское зерцало — выдающийся памятник истории германского феодального права // Саксонское зерцало: памятник, комментарий, исследования. — М., 1985.

5. Історія держави і права зарубіжних країн (Середні віки та ранній новий час): Навч. посібник / Б. Й. Тищик (ред.) — Л.: Світ, 2006.

Питання для перевірки знань.

  1. Що таке «абсолютна монархія»?
  2. Які етапи абсолютної монархії пережила Німеччина?
  3. Які держави були найбільш абсолютськими?
  4. Що таке «Магдебурзьке право»?
  5. Що таке «загально-національне право»?

Становлення держави і права феодальної Німеччини