Становлення держави і права феодальної Англії

Лекція №12 Становлення держави і права феодальної Англії.

Мета: Охарактеризувати утворення феодальної Англії. Розкрити поняття про суспільний устрій та державний лад феодальної Англії. Спонукати студентів до поважного ставлення к історії Англії.

План:

1.Утворення феодальної Англії.

2.Суспільний і державний лад феодальної Англії.

3.Джерела та особливості права.

Самостійна робота

Феодально-становий характер та значення «Великої хартії вільностей».

Утворення феодальної Англії

Нагадаємо, що Англія, як ранньофеодальна держава, виникла в ІХ ст. У результаті об’єднання семи англосаксонських королівств під верховенством Уесекса. Нормандське завоювання в 1066 р. і проголошення герцога Вільгельма англійським королем мало сильний вплив на подальшу історію англійської держави. Вона розвивалася за тими ж законами, що й середньовічні континентальні держави, але, в той же час мала свої особливості:

• ранню централізацію;

• майже відсутню феодальну роздробленість;

• швидкий розвиток публічних початків королівської влади.

Ранній централізації сприяла політика Вільгельма Завойовника, який, використовуючи як своє положення, так і англійські політичні традиції, прагнув до зміцнення основ королівської влади. Зокрема, король проголосив себе верховним власником землі й зажадав від усіх вільних землевласників присягання йому на вірність. Така присяга зробила феодалів усіх рангів васалами короля, зобов’язаними йому насамперед військовою службою. Принцип «васал мого васала — не мій васал», характерний для континенту, в Англії не затвердився. Тут, навпаки, пануючим став принцип «васал мого васала —мій васал».

Заходи нормандських королів сприяли державній централізації й збереженню державної єдності, незважаючи на феодалізацію суспільства, що поглиблювалася. Проте до кінця XII ст. централізація забезпечувалася в основному за рахунок сеньйоріальних, приватних прав англо-нормандських королів і залежала від їх спроможності виступати авторитетним главою феодально-ієрархічної системи й місцевої церкви.

Судові й фіскальні права корони відносно своїх підданих були лише правами вищого сеньйора стосовно своїх васалів і ґрунтувалися на присязі вірності. Вони регламентувалися значною мірою феодальним звичаєм, в будь-який час могли бути оскаржені незадоволеними васалами. Свідченням цьому у XI—XII ст. є заколоти баронів, які звинувачували корону в зловживаннях своїми сеньйоріальними правами. З моменту нормандського завоювання і протягом усього XII ст. королі змушені були постійно підтверджувати свою прихильність споконвічним звичаям та вольностям англосаксів, а баронам і церкві дарувати «хартії вольностей». Ці хартії містили положення про мир, про викорінювання «дурних» і підтримку стародавніх, «справедливих» звичаїв, про зобов’язання корони дотримуватися привілеїв і вільностей феодалів, церкви й міст. Проте із середини XII ст. спроби зв’язати королівську владу рамками феодального звичаю й власної присяги почали натикатися на посилення публічних початків у державному управлінні.

До другої пол. XII ст. в Англії не було професійних адміністративно-судових органів.

Центр управління — королівський двір (курія) — постійно переміщувався й тривалий

час був взагалі відсутнім в Англії, оскільки король частіше жив у Нормандії. У своєму розширеному складі королівська курія являла собою збори безпосередніх васалів і наближених короля. Під час відсутності короля Англією фактично правив головний юстициарій — духовна особа, знавець канонічного й римського права. Його помічником був канцлер, що керував секретаріатом. Центральну владу на місцях представляли «роз’їзні» посланці й шерифи з місцевих магнатів, що нерідко виходили з-під контролю центру.

Управління ними зводилося в основному до надання їм виконавчих наказів.

Зміцнення прерогатив корони, бюрократизація й професіоналізація державного апарату, що дозволили зробити централізацію в Англії незворотною, пов’язані в основному із реформами Генріха II (1154—1189 рр.), які можна умовно звести до трьох головних напрямків:

1) приведення до системи й надання більш чіткої структури королівській юстиції (вдосконалення форм процесу, створення поряд із традиційними й середньовічними судами системи королівського роз’їзного правосуддя й постійно діючих центральних судів);

2) реформування армії на основі поєднання принципів ополченської системи і намісництва;

3) установлення нових видів оподаткування населення.

Реформи підвищили авторитет і розширили юрисдикцію королівських судів; дозволили різко збільшити чисельність відданих королю військ і підірвати вплив на них найбільш великих феодалів; дістати кошти на утримання професійного чиновництва.

Таким чином, на цьому етапі розвитку феодальної держави у Західній Європі сеньйоріальна монархія має як загальні характерні риси, так і особливості. З огляду на вищенаведене, умовно розподілимо їх на класичну — у Франції, децентралізовану — у Німеччині і централізовану — в Англії.

Суспільний і державний лад феодальної Англії.

Тюдори зуміли зміцнити королівську владу, стати абсолютними монархами і при цьому зберегти старі англійські традиції.

В Англії централізація управління не досягла такого високого рівня, як в інших абсолютистських державах, не було й роздутого державного апарату.

Центральними органами влади та управління були король, Таємна Рада та Парламент.

Верховне управління справами країни король Англії здійснював через свій Таємна рада. Члени його призначалися королем і тільки перед ним, що несли відповідальність. До його складу входили представники феодальної знаті, нового дворянства, буржуазії. Компетенція: управління заморськими колоніями, регулювання зовнішньої торгівлі, участь у виданні ордонансов, розгляд деяких судових справ як суду першої інстанції і в апеляційному порядку.

Відділенням Таємної ради була Зоряна палата, заснована для боротьби з супротивниками королівської влади. Процес носив інквізиційний характер, допускалося застосування тортур. Зоряна палата здійснювала також цензуру друкованих творів. Це був надзвичайний суд у політичних справах, що знаходився у скоєному суперечності з англійськими судовими порядками. Зоряна палата виросла на грунті того безправ'я, яке було створено усобиць двох Троянд і було під стать перетворенню парламенту на слухняне знаряддя королівської влади.

Для розгляду цивільних справ була створена Палата прохань. Вона також представляла собою Відділення Таємної ради.

Вищий церковний орган країни - Висока комісія, створена при Єлизаветі, до складу якої поряд з духовними особами входили члени Таємної ради та ін посадові особи. Основним завданням комісії була боротьба з супротивниками реформованої церкви - як з католиками, так і з протестантами. Пізніше функції її було розширено, і вона стала розбирати справи про бродяга, займалася цензурою.

Основні зміни в місцевому самоврядуванні висловилися в установі посади лорда-лейтенанта та адміністративному оформленні місцевої одиниці - церковного приходу. Лорд-лейтенант, який призначається в графство безпосередньо королем, очолював місцеве ополчення, керував діяльністю мирових суддів і констеблем.

Церковний прихід - нижча самоврядна одиниця, був одночасно і територіальної, і церковної одиницею. На парафіяльному зборах, в якому могли брати участь лише особи, які вносили податки на потреби церкви, відбувалися вибори посадових осіб - старости, наглядача за бідними.

Важливою особливістю англійського абсолютизму було також зміст нечисленної постійної армії. Зберігалася старовинна система народного ополчення. Єдиними постійними частинами військ були невеликі гарнізони фортець і загін королівської гвардії. Основу сухопутної армії становила ополчення у вигляді загонів міліції. Велику увагу уряд приділяв військово-морському флоту, який і став основою Збройних сил Англії.

Одним з яскравих проявів англійських традицій було сумісне правління короля і парламенту. При Тюдорах число членів палати громад зросла з 296 до 462. Корона дотримувалася той порядок роботи парламенту, який склався до XVI століття. Парламент використовувався Тюдорами як знаряддя посилення своєї влади. Нижня палата парламенту за Тюдорах беззаперечно стверджувала закони, внесені королем; верхня ж палата складалася у своїй більшості з представників аристократії, що отримала від Тюдорів великі земельні пожалування і тому покірною ім. У 1539 році парламент прирівняв королівські укази до статутах, визнавши тим самим влада короля над собою. Королівські міністри, колишні одночасно членами палати громад, робили великий вплив на її роботу.

І все-таки сам факт існування та діяльності парламенту разом з такими особливостями як відсутність центрального бюрократичного апарату, постійної сильної армії, збереження місцевого самоврядування дозволяє говорити про англійський абсолютизм, як має незавершений характер.

До XIV століття в Англії утвердився судовий прецедент - узаконений приклад для вирішення аналогічних справ. Сукупність прецедентів склала в своїй основі загальне право Англії.

Виникнення загального права не може вважатися питанням цілком з'ясованим. Вважають, що роз'їзні королівські судді, відправляючи правосуддя на місцях, керувалися місцевими звичаями, про які вони дізнавалися через присяжних. Далі вони відбирали кращі з місцевих звичаїв.

Поступово стало вважатися, що найсуттєвішою частиною прецеденту є не стільки саме рішення, скільки його обгрунтування, і таким чином судді не були зобов'язані дотримуватися буквальному тексту попереднього рішення. Найбільш важливі рішення стали видаватися у вигляді Щорічників.

При абсолютизмі остаточно оформилася структура і юрисдикція центральних Вестмінстерських судів.

Найважливішими судовими інстанціями були Суд королівської лави, Суд загальних позовів та Суд канцлера.

Суд справедливості (канцлера) виникла у зв'язку з діяльністю лорда-канцлера, який спочатку від імені короля, а з 1474г. від свого імені надавав захист позивачам. У його компетенції знаходилися ті цивільні позови, які не могли бути заявлені на основі загального, прецедентного права, як воно склалося в практиці Вестмінстерських судів. Звертаючись до суду справедливості (канцлера), позивач міг отримати припис про примусове виконання договору, що повинно було мати велике значення для утвердження найважливішого з принципів буржуазного зобов'язального права - принципу обов'язковості виконання договорів.

До судам справедливості відносять і суд адміралтейства, у веденні якого опинилися всі ті справи, які були пов'язані з мореплавством.

У суді канцлера складається поступово те, що називається перехресним допитом. З плином часу він засвоюється і судами загального права.

Суд справедливості не був пов'язаний не тільки нормами загального права, але і ніякими нормами права взагалі: кожне його рішення було правотворческим у власному сенсі, і це вважалося природним, оскільки він діяв за прямим дорученням короля.

Поступово стало звичаєм, що рішення лорда-канцлера мають значення прецеденту, подібно рішенням судів загального права, але тільки для судів справедливості.

Таким чином виникли дві системи прецедентного права, з яких остання відрізнялася більшою пристосовуваністю до мінливих умов життя.

В останні роки правління Єлизавети намітився конфлікт між суспільством і короною. Він був викликаний фінансовими проблемами. Активна зовнішня політика спустошила державну скарбницю, що призвело до необхідності скоротити фінансову підтримку аристократії, збільшити побори, ввести примусові позики, лягали на торговельно-підприємницькі кола. Невдоволення політикою уряду було з боку різних верств населення. Центром опозиції стає палата громад, в якій все голосніше лунають голоси про порушення парламентських привілеїв, про необхідність обмежити втручання корони у справи парламенту. У 1601 році під тиском опозиції були скасовані деякі монопольні привілеї у виробництві та торгівлі, що свідчило про урядову кризу. У наслідку внутрішня і зовнішня політика Стюартів призвела до розростання цієї кризи.

Джерела та особливості права.

На відміну від партикулярного права континентальної Європи, в Англії, починаючи

з XII ст., відбувався процес утворення специфічної правової системи, що отримала назву «загального права».

Загальне право. Суть «загального права» полягала в тому, що роз’їзні королівські суди, які отримали перевагу над судами графств, сотень і феодалів, вирішували справи, керуючись «правом країни», тобто сукупністю норм звичаєвого, нормандського й англосаксонського права.

У своїй діяльності вони керувалися і попередніми рішеннями судів, і вказівками, що містилися в королівських указах, які видавалися за плату особам, що зверталися за судовим захистом. На початку XIII ст. «укази» були настільки багаточисельні, що це обумовило появу збірника «Реєстр указів», який представляв собою як би неофіційний довідник з загального права і який постійно поповнювався новими указами. Королівські укази по судових справах у XII—XIII ст.ст. відіграли значну роль в утворенні англійського «загального права», але основним його джерелом залишались рішення королівських судів. «Загальне право» — це практика королівських судів, закріплена в судових протоколах. З самого початку діяльності королівських судів в них велися записи справ.

Протоколи суду називалися «свитки позовів», і посилання на справи, що містилися в них, підтверджувала наявність того або іншого правила або принципу в англійському праві.

Право справедливості. На кінець XIV ст. «загальне право» було настільки заформалізоване, що знайти гарантований захист порушених прав було вкрай складно. Зростала кількість незадоволених судами людей. Вони почали звертатися за допомогою безпосередньо до короля, оскільки монарх виступав гарантом «громадського миру і справедливості». Спочатку петиції по судових справах розбиралися самим королем у Раді, минаючи різного роду формальності. Споконвічною особливістю королівського суду було те, що тут не вважали суттєвим для справи розподіл людей на станові категорії і відмінності, які випливали із станового статусу прав. Король надавав привілей на власний розсуд, керуючись тільки уявленнями про справедливість даної вимоги, рівної для всіх станів.

На початок XV ст. кількість звернень за справедливістю збільшилася настільки, що король передав обов’язки розглядати ці справи лорду-канцлеру. У 1474 р. від імені самого канцлера, минаючи традиції «загального права», з’явився перший наказ про захист порушених прав.

Спочатку канцлер був єдиним суддею у своєму суді. Але на початку XVI ст. справи

слухали особливі майстри — і найголовнішим з них був зберігач архівів. Рішення затверджувалися виключно самим канцлером. Велике значення мав багаточисельний чиновницький апарат, що готував справи. Процес у справі в суді канцлера ніколи не починався із судового наказу, а здійснювався вільно. Тому канцлери отримали можливість створювати нові права і форми їх захисту, керуючись тільки загальними уявленнями про корисне і справедливе. Значний вплив на ці уявлення мало церковне право і, зокрема, римське право, що викладалося в університетах.

Процес починався з того, що в суд направлялася петиція. Визнавши її обгрунтованою, канцлер видавав наказ про виклик відповідача, що мав пред’явити пояснення —письмово і під присягою. Суд обмежувався власне юридичною суперечкою, до свідчень свідків зверталися тільки для з’ясовування фактів. Остаточне рішення приймав канцлер. Але і на нього можлива була апеляція в Палату лордів — вищий суд королівства, хоча на початок XVI ст. безпосередній розгляд нею справ вийшов з практики.

У результаті юридичної практики нових канцлерських судів в цей час сформувалася

особлива галузь англійської правової системи — право справедливості. У його правилах на перший план висувалося не дотримання юридичної традиції, а дійсний захист порушених прав. Право справедливості впливало на розвиток норм, які регулювали захист приватних прав і комерційних інтересів, тим самим відгукуючись на настійні потреби соціального розвитку. Воно захищало міське населення, молоду буржуазію від багатих землевласників — феодалів.

Література:

1. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.). Ин-т Европы. — М.: Наука, 1996.

2. Жданов А. А. Возникновение и эволюция доверительной собственности в общем праве //

Известия вузов. Серия: Правоведение. — 2001. — № 6.

3. Ніведа Рікс. Історія виникнення юридичних осіб в англо-саксонській та континентальній

системах права // Право України. — 1998. — № 9.

4. Очерки кодификации и новеллизации буржуазного гражданского права. — М.: ВЮЗИ,

1983.

5. Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: Західна традіція. — Одеса, 2001.

Питання для перевірки знань.

1. У якому столітті виникла Англія?
2. Що таке «таємна рада»?
3. Що таке «церковний прихід»?
4. Охарактеризуйте загальне право?
5. Охарактеризуйте право справедливості?
6. Як називались протоколи суду?
7. Що таке Суд королівської лави?

Становлення держави і права феодальної Англії