Політологія як система знань про політику

Лекція 1.Політологія як система знань про політику (2год.)

Походження політики. Політика як суспільне явище. Політика як наука і мистецтво. Політика і влада. Основні принципи наукового визначення політики. Сутність політики, основні функції політики.

Предмет політології. Визначення об'єкта і предмета політології. Система закономірностей політології - політико-економічні закономірності, політико-психологічні закономірності. Основні категорії політології, як основні поняття про політику. Методи науки про політику. Функції політології.

Взаємозв'язок політології з іншими соціальними науками: філософією, , соціологією, психологією.

План.

1. Політика як суспільне явище. Місце і роль політики в системі суспільних відносин.

2. Структура політології.

1. Предмет політології, її функції, закономірності, категорії політології, методи дослідження.
2. Місце політології в системі суспільних наук.

Політика - діяльність, пов'язана з оволодінням, утриманням, використанням державної влади; діяльність, що спрямована на збереження або зміцнення державного управління суспільством; сукупна діяльність усієї політичної системи по управлінню суспільством.

Термін „політика" (від грецького - поліс - місто-держава) був розповсюджений під впливом трактату Аристотеля про державу, правління та уряд, який був названий ним «Політика»;

Сучасний зміст політики, як особливої форми діяльності, принципово відрізняється від стародавньогрецького, її тлумачення, коли під політикою розуміють все багатоманітне життя суспільства з її економічними, духовними і владними аспектами. Те ж саме стосується і понять демократія, лібералізм, конституціоналізм, ідеологія.

Політика виникнула на певному етапі розвитку суспільства і зв'язане це було з поділом праці, появою прибавочного продукту, то привело до розшарування суспільства, появи власності, протиріч і конфліктів у суспільстві. Це відбулося при переході від первіснообщинного суспільства до рабовласницького. Інакше кажучи, походження політики ми виводимо з корінних змін у самому суспільстві та його продуктивних сил. Протиріччя у суспільстві привели до появи класів, груп із різними інтересами і регулювати ці нові відношення і покликана політика. Таким чином, політика виникнула в у мовах диференціації суспільства. Функціонування політики в політичній науці розмежовується:

за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна національна, військова політика);

за орієнтацією (внутрішня і зовнішня);

за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

за носіями і суб'єктами (політика держави, партії);

за терміном.

Сутність політики та її цілі логічно випливають з її походження. І формулювати їх можна таким чином: направити різні соціальні групи, шари, індивіди на шлях розвитку інтересів усього суспільства, або інакше політика це мистецтво спільного існування і необхідний чинник зберігання цілісності диференційованого суспільства.

Виходячи з того, що політика це особливий вид діяльності людей, певні відношення між класами, групами з приводу влади, в них беруть участь держава та її органи, політичні партії і громадські організації, політичні лідери. Але головне в політиці - це устрій державної влади. З

вищесказаного можна зробити висновок, що політика - це управління

суспільством. Саме в цьому полягає її сутність. Більш детально сутність політики можна відбити через її функції. До них відносяться:

1. Вираження владно значимих інтересів усіх груп і шарів суспільства.

2. Політика покликана вирішувати протиріччя, що виникають у

суспільстві, цивілізованим шляхом.

3. Керування суспільством в інтересах тих або інших шарів населення або суспільства в цілому.

4. Інтеграція різних шарів населення за рахунок підпорядкування їх

її пересів інтересам суспільства у цілому.

5. Через політику відбувається соціалізація особистості, тобто її включення до соціально-політичних відношень.

До аналізу політики як суспільного явища в політичній науці існують наступні підходи:

1. політика, як діяльність. Головна увага приділяється політичній практиці діяльності політичних інститутів, окремих соціальних груп;

2. політика як наука містить у собі, насамперед теоретичні розробки, різного роду політичні документи, методологічні основи політики;

3. політика як мистецтво - мистецтво керування, здійснення влади.

Таким чином, якщо політика як наука нерозривно зв'язана з теорією, із науковим аналізом суспільно-політичного життя на основі об'єктивних законів суспільного розвитку, то політика як мистецтво зв'язана із суб'єктивною стороною соціальних процесів - умінням політика працювати з людьми.

Політика - це не лише наука, але й певне мистецтво - мистецтво управління суспільством. Політичне життя - настільки складний процес, в ньому взаємодіють стільки факторів і умов, що людина часто неспроможна раціонально передбачити всі напрями її поворотів, вгадати наперед точний час і масштаби політичних подій, особливо важко це зробити в період криз, масових суспільних потрясінь.

Основна мета науки про політику - осягнення істини, дослідження проблем і суперечностей реальної практики політики, систематизація і аналіз подій, явищ, політичного життя суспільства, виявлення тенденції розвитку політичних явищ. Курс науки про політику покликаний дати уявлення про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх будову і функціонування, про права, свободи і обов'язки громадян, про особу, її участь у політичному житті демократичного суспільства. Одна з основних проблем, що стоять перед наукою про політику в Україні, полягає в тому, щоб зберегти демократичні інститути які недавно виникли і створити умови для їх подальшого розвитку. В ситуації, коли тендітні інститути демократії піддаються нападкам, з одного боку, прихильників дисципліни і порядку, а з другого - натиску стихії роками нереалізованих інтересів різних верств і спільностей населення, вивчення умов політичної стабільності демократичного суспільства набирає колосальне практичне значення. Наука про політику не тільки виявляє соціальні механізми, аналізує умови їх зміцнення і розвитку, але й дає інформацію, необхідну для конструювання нових механізмів інтеграції, формує прогнози для владних структур.

В процесі здійснення радикальної економічної, політичної правової реформ в Україні гостро стоїть питання про актуалізацію і поглиблення наукових політико-правових досліджень. Явний дефіцит політичної культури виявляється не тільки у громадян, не залучених в політичні події та явища, але і в тих, хто бере участь у них активно. Політика в різних видах і формах - єдина, заради чого і існує. Ось чому зростає роль науки про політику в сучасних політичних процесах і явищах в Україні. Політика справді вказує напрям, впливає на темпи економічного розвитку. Наука про політику вивчає саме політику, як процес, що підпорядкований певним закономірностям, що реалізує на практиці певні принципи - стратегію та тактику.

Політологія - цілісна, логічно обґрунтована сукупність знань про сутність, форми, закономірності функціонування та розвитку політики; наука про політику в усьому її обсязі.

Політологія має дуже багато напрямів та галузей. Має й інші назви - філософія політики, політична соціологія, політична історія тощо. Включає політичну теорію (історія та філософія політики), теорію політичних інститутів та політичних порівняльні політичні дослідження, теорію міжнародної політики, прикладні політичні дослідження та ін.

Сукупність проблем, якими займається політологія, можна розділити на три великих розділи.

Це, по-перше, соціально-філософські та ідейно-теоретичні обгрунтування політики, системоутворюючі ознаки і характеристики підсистеми політичного, політичні парадигми, що відповідають тому чи іншому конкретному історичному періоду.

По-друге, політичні системи і політична культура, відмінності і схожість між різними політичними системами, їх переваги та недоліки, політичні режими, умови їх зміни і зміни і т.д.

По-третє, політичні інститути, політичний процес, політична поведінка і т.д.

1.Наука про політику становить частину найзагальнішої системи політичних знань. Ці знання складалися зі знань політичної філософії, зі знань науки про соціальне життя, суспільство, емпіричних методів пізнання суспільства.

Одним з факторів, що визначають появу специфічної професійної науки про політику, стала наполеглива суспільна потреба в науковому пізнанні політики, її раціональної організації, механізму її формування, ефективного управління державою з тим, щоб відійти від інтуїтивного розуміння політичних проблем і замінити або доповнити його науковим та постійним ускладненням самої політики, функції влади, розширенням масштабів політичного процесу.

Формування науки про політику сприяло розвитку самого політичного знання в процесі руйнування початкового синтезу філософського, наукового та емпіричного, дослідного знання про політику, диференціації єдиної політичної думки та ін.

Фактором, що дотепер сприяє формуванню науки про політику, стає спільний процес становлення наукового пізнання світу та суспільства, що йде як розклад натурфілософії, а також появи природних наук та диференціації об'єднаного філософського знання про природу людини і устрій спільного життя людей, політику і владу.

Цінність науки про політику полягає в аналізі стійких тенденцій, що повторюються, процесів, узагальнень широкого досвіду політичного розвитку. У виявленні і поширенні загальноцивілізаційних цінностей, перспективних напрямків, перетворень їх в національне надбання.

У становленні науки про політику важливу роль відіграє,

- по-перше, багатоманітність, єдність і суперечливість сучасного світу. Швидкість політичних перетворень, що відбуваються в світі, не йде ні в яке порівняння з тими подіями, що відбувалися раніше. Світ став свідком багатої різноманітності нетрадиційних шляхів утворення національних держав, величезної кількості різнотипових міждержавних відносин. Форми людських відносин у сучасному світі перебувають на найрізноманітніших етапах розвитку соціально-економічного, політичного і культурного життя, починаючи від племінних спільностей, для яких експерти ще не придумали загальноприйнятого політичного терміна, до вищих етапів політичної організації суспільства. Диференціація міжнародного суспільного, політичного життя супроводжується інтегративними політичними процесами, створенням об'єднань держав, блоків, співдружностей і організацій та ін.

- по-друге, сам процес розвитку теоретичних знань про політику та політичні відносини, політичні інститути, становлення політичної науки, як самостійної форми знань. Невпинний потік політичної інформації, швидкість якої значно перевищує можливості раціонального опрацювання даних, а, отже, їх перетворення в наукові знання, широке впровадження і використання комп'ютерів, багаторазове нашарування даних проблем викликає до життя нові тенденції, зокрема, певні труднощі аналізу розвитку політичної думки.

- по-третє, політизація сучасного світу, зростання політичної культури громадян.

- по-четверте, необхідність розвитку науки про політику викликається зосередженням зусиль на теоретичному аналізі істотних політичних систем, намаганням знайти нові форми її розвитку і удосконалення. В сучасних умовах різноманітність політичних систем, звуження політичних відносин значно підвищують роль політики та ін. Звичайно ж, політика - соціальне явище, що інтегрує всі суспільні науки в певну цілісну систему.

Наука про політику покликана займатися вивченням факторів політичного впливу, пошуку шляхів стабілізації політичної системи.

3. Питання про об'єкт і предмет науки має сенс тоді, коли за системою тих або інших знань визнається статус науки, тобто такої теорії, де відображаються закономірності реальної дійсності, процесів, розроблено загальні поняття (категорії), сформульовано принципи застосування знань (використання закономірностей) в практичній діяльності.

Уява про предмет і об'єкт науки про політику сформувалась лише на початку XX ст. після того, як склалась певна система стійких політичних цінностей і стала розвиватися суспільна і академічна потреба в систематичному вивченні політики. В різних країнах розуміння предмета політичної науки складалось далеко неоднаково. Національні особливості розвитку соціальної думки в окремих країнах виявились настільки значними, що і в сучасних умовах в світі немає єдиного розуміння предмета науки про політику. Та в усіх випадках основу проблем науки про політику становить узагальнення національного політичного досвіду у співвідношенні з загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах.

Основоположними об'єктами дослідження політології є держава, влада і владні відносини, що складають осьовий стрижень політичного. Але вивчення цих явищ неможливо без комплексного підходу політолога до аналізу економічного, соціокультурного, філософського, соціально-психологічного аспектів життя суспільства. Кожен з них володіє своїми функціональними та структурними особливостями. Тому завдання політичної науки в цьому плані набагато ширше проблем державно-правових дисциплін. Політична наука відноситься до дослідження держав і владних відносин передусім як до соціальних феноменів, як інститутів політичної організації суспільства, що має головною своєю метою реалізацію загального інтересу.

Проблеми світового співтовариства і всього комплексу міжнародних відносин складають предмет дослідження декількох дисциплін, таких як міжнародне право, історія, історія дипломатії, соціологія і почасти філософія. Природно, значна увага цьому напряму традиційно приділяється і в політології. Справа в тому, що держава є суб'єктом політики не тільки як носій влади і владних відносин в рамках окремої держави, але і як носій державного суверенітету в міжнародних відносинах, як один із багатьох суб'єктів політичних відносин між різними державами. Цей факт має особливу актуальність у процесах більшої тенденції до інтеграції в економічній, політичній, культурній життя різних держав і народів, регіонів і континентів.

Для політолога цікавий аналіз основних параметрів та критеріїв визначення міждународних відносин як єдиної системи воістину глобального масштабу на основі використання своїх політологічних підходів, системоутворюючих характеристик структурних складових. Говорячи про вивчення закономірностей, основних форм і особливостей взаємодії держав та інших суб'єктів міжнародних відносин в сучасних умовах, особливо необхідна увага професіоналів в області політичної науки до дослідження механізмів прийняття рішень, ролі і функцій найважливіших інститутів у системі вирішення міжнародних конфліктів і досягнення консенсусу між державами, а також до діяльності регіональних і всесвітніх організацій.

Предметом політології є такі феномени, як політична система, держава, державний лад, влада і владні відносини, політичні партії, політична поведінка, політична культура, історія політичних вчень і т.д. Ці складні інститути політичних відносин і процесів вивчаються не тільки політологією, але в тих чи інших аспектах також і філософією, соціологією, державно-правовою наукою і т.д. Інтегруючи окремі проблеми цих дисциплін, політологія розташовується як би в точці їх перетину і являє собою міждисциплінарну науку.

Об'єктом науки про політику виступає політична сфера суспільства, всі явища і процеси, що відбуваються в політичній сфері.

Своєрідність науки про політику пояснюється тим, що всі соціальні явища та політичні процеси розглядаються в контексті політичної влади. Категорія політична влада універсальна тому‚ що охоплює всі політичні явища і політичні процеси‚ які відбуваються у суспільстві.

Сучасна гостра дискусія про шляхи економічної реформи та удосконалення політичної системи в Україні з точки зору економічної науки становить суперечки про методи і принципи переходу до ринку, але з точки зору науки про політику - це не що інше, як теоретичне відображення зіткнень різних думок і підходів соціальних сил за оволодіння економічною, а, отже, і політичною владою в суспільстві. Саме зіткнення різних соціальних сил за оволодіння владою надає надто гострий характер суспільним процесам в Україні. Багато того, що відбувається в Україні, неможливо пояснити без урахування фактора влади. Природно, політика виникає там, де існує прагнення до оволодіння владою, де влада, опираючись на державні інститути, служить утвердженню норм і цінностей суспільства. Без влади не може бути політики, оскільки сама влада виступає засобом її реалізації.

Наука про політику використовує різні методи дослідження Серед методів дослідження політичних явищ і процесів найбільш широко в політології використовуються наступні методи:

Історичний метод грає велику роль у науковому пізнанні реальних політичних систем, політики і політичних явищ. Цей метод передбачає вивчення історичних процесів і історії політики, причин функціонування політичних систем. Історичний метод трактує політичні процеси, інститути, політичні системи в їх конкретному історичному взаємозв'язку, їхнього генезису в минулому і тенденцій розвитку в майбутньому.

Системний метод передбачає комплексний аналіз складних механізмів функціонування політичних систем як цілісності (наприклад, капіталістична система, політична система США). підсистем (партійна система система місцевого самоврядування), елементів політичної системи (політична партія, громадяни, громадські організації).

Біхевіористичний метод (біхевіо (з англ) - поведінка). Цей метод аналізує політичні явища, процеси з погляду поведінки індивіда, групи при виконанні ними визначених політичних ролей.

Кількісні методи їхня суть полягає в тому, що політичні явища піддаються кількісним вимірам, хоча ряд вчених заперечують можливість таким способом виміряти політичні процеси. Однак дослідники виділяють наступні найбільш поширені методи кількісного характеру: а) статистичні; б) анкетні опитування і дослідження; в) лабораторні експерименти (особливо в сфері міжнародної політики). Перевага цих методів полягає в тому, що дослідник має справу з матеріалом що можна математично формалізувати, виявити енденції розвитку, робити політичні прогнози, змоделювати політичну ситуацію.

Порівняльні методи мають давню історію. Ще Аристотель користувався ними. Ці методи спрямовані на розкриття і порівняння загальних рис політичного життя різних країн, народів, епох, оскільки розходження між історично різнотипними політичними системами можливі тільки у випадку наявності в них визначених загальних, системних ознак, на основі яких можна порівняти їхні індивідуальні риси, виявити специфіку політичного життя у всьому його різноманітті.

Таким чином, на підставі зазначених методів політична наука розглядає політичні процеси в їхньому розвитку, у взаємозв'язку, дає глибокий аналіз усіх сторін політичного життя.

Кожна наука має закони, закономірності‚ категорії‚ функції. Є закони, закономірності‚ категорії і функції і в науці про політику. Які ?

В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Закони - необхідні, істотні, стійкі, ті, що повторюються відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу.

Закон - внутрішній істотний зв'язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв'язку між явищами або властивостями матеріальних об'єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.

Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.

Перша група - це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і відповідно система політичної, державної влади визначені об'єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, а сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.

Друга група закономірностей - політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади - як особливої соціальної системи із своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

Третя група - закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.

Для аналізу політичних явищ політологія використовує категорії - це найбільш загальні поняття політичної науки, що відбивають найістотніші сторони науки, її предмета, необхідні зв'язки, фундаментальні поняття, сутнісні елементи її структури. Категорії – це обов’язковий атрибут науки, це мова науки, це базові поняття, які відображають сутність

даної науки. Це інструмент дослідження науки. Політологія використовує категорії інших суспільних наук, особливо філософії. До таких категорій відносяться суспільство, влада, свобода, держава, громадянське суспільство, демократія, диктатура, плюралізм. Але специфіка політичної науки може бути відбита її власними категоріями. До них відносяться такі поняття як політика, політична влада, політичне життя. політична сфера, політична система, політичний режим, політичні інтереси, політична діяльність, політична культура, політична свідомість, політичний конфлікт, політична стабільність та ін.

Вчені класифікують категорії по таких вимірах:

1. Категорії, що розкривають діалектику політичного буття і свідомості політичні відношення, політичні теорії, політичне життя, політична психологія.

2. Категорії, що розкривають взаємозв'язок, взаємодію політики та суспільства: держава, громадянське суспільство, політична влада, політичний режим, політична система

3. Категорії, що розкривають відношення між людиною і політикою: політична участь, політична активність, політична культура, політичний лідер.

Є й інші підходи до класифікації категорій політології. У навчальному посібнику «Основи політології» за редакцією Ф.М. Кирилюка виділяються чотири групи категорій - загальні, структурні, функціонування, розвитку. До загальних категорій автори відносять політику, владу, свободу, демократію, українську національну ідею, український менталітет. До категорій структури віднесені політична система, політична організація, політична партія, суспільно-політичні рухи. Категорії функціонування - політична діяльність, політичний процес, політичний контроль, політична боротьба. Категорії розвитку - еволюція, революція, контрреволюція.

Більшість вчених вважають, що головною категорією політичної науки є «політична влада», оскільки через неї реалізується політика.

Важливим елементом науки про політику виступають і її функції. Функціями є ті напрями, за якими здійснюється вплив науки на вивчення її людьми і її використання людьми в інтересах суспільства.

Важливими функціями науки про політику є:

світоглядна - Наука про політику досліджує історію політичної думки, політичних систем, політичних процесів, політичної свідомості та політичної культури, а також глобальних світових політичних проблем та закономірностей розвитку. Ця наука здійснює фундаментальні і прикладні дослідження, озброює маси знаннями про політичну сферу суспільного, про закономірності її розвитку, про сучасні політичні інститути, їх структуру і функціонування, про права, свободи та обов'язки громадян демократичного суспільства, про зміст і шляхи формування політичної культури, про рушійні сили сучасного світового розвитку. Вивчення науки про політику допомагає стати компетентним політично, оволодіти діалектико-матеріалістичним методом аналізу політичних процесів. (все це допомагає реалізувати світоглядну функцію науки про політику.);

Методологічна - Можливість виробити методи, способи, уміння та навики застосування принципів сучасного політичного мислення при аналізі соціально-політичних проблем, зайняти активну громадянську позицію, здатність ефективно впливати на політичні процеси, брати участь в здійсненні народовладдя. (тим самим виконує наука про політику методологічну функцію).

Виховна функція науки про політику полягає в тому, що сприяє політичному моральному вихованню, дозволяє всій системі знань формувати політичну свідомість, політичну культуру політичне компетентних членів суспільства, способи та форми участі їх у політичному житті, здібних ефективно впливати на політичні процеси, що відбуваються в суспільстві

Ідеологічна функція науки про політику полягає не тільки в тому, щоб своєчасно інформувати громадськість про рівень популярності того або іншого політичного діяча або політичного інституту, але й про формування ідеології взаємної терпимості.

Нова політична ідеологія, що виникає на базі політичної соціології, науки про політику, не визнає політики як якоїсь священної реальності, містичного сакраментального священного дійства, недоступного розумінню рядового громадянина суспільства. Політика десакралізується, її таємниці стають доступними здоровому глузду, участь в політичному процесі перестає бути священною формальністю і стає громадянським обов'язком. Лише за таких умов формується незвичайне явище громадянства на відміну від традиційних відносин підданства. Громадянство передбачає, що джерелом політичних ініціатив може бути будь-який індивід, тоді як в межах відносин підданства жодна ініціатива не має права на існування без санкції керівництва.

.

Визначаючи об'єкт, предмет, закономірності, функції науки про політику, її роль у формуванні політичної свідомості та політичної культури населення, багато соціологів та політологів намагаються розкрити взаємозв'язок і взаємоперехід політичних і соціальних відносин, зміст політичних та соціальних процесів. Вітчизняні соціологи і політологи, розглядаючи відмінності між наукою про політику та іншими соціально-політичними науками, і, зокрема, соціологією, відмічають, якщо предмет науки про політику - закономірності, формування і розвиток політичної влади, форми та методи її функціонування та ін., то предмет соціології - суспільство, це наука про суспільство, окремі соціальні інститути (держава, право, мораль та ін.), політичні процеси, суспільні верстви та соціальні спільності. Переплетіння соціології та політології - реалії сучасності тому, що політичні процеси неможливо вивчати без розгляду соціологічних, тобто суспільних відносин.

Підпадаючи під владу суспільної думки, наука про політику може легко втратити свій об'єкт і тим самим перестати виконувати одну з основних функцій - підтримання в суспільстві демократичної суспільної згоди і злагодженості та відповідного політичного порядку. Специфічний аспект використання політичної інформації - її дидактичне засвоєння з допомогою навчальних посібників, різних навчальних програм та ін., мета яких сформувати у людей політичні знання і переконання, оціночні політичні критерії та ін. Наука про політику тільки тоді стає авторитетною галуззю знань, коли викоренено помилкові принципи та установки, характерні в минулому для соціально-політичних наук.

По-перше, доцільно уникнути традиційної для вітчизняного суспільствознавства радянізації баченої політичної науки, не абсолютизувати виводи політичної теорії і практики досвіду устрою сучасних політичних систем і політичних інститутів, їх функціонування. Вивчення політичних процесів передбачає урахування всієї їх багатоманітності, характерної для сучасної цивілізації.

По-друге, в процесі вивчення політичних відносин функціонування політичної системи і її інститутів та механізмів дії активно використати досягнення світової політичної науки, особливо науки про політику Заходу, де нагромаджено багато цінного у вивченні політичних проблем - політичних інтересів особи, верств, соціальних спільностей, політичної культури населення, діяльності політичних партій та рухів, масових суспільних, громадських об'єднань та організацій, політичного лідерства.

По-третє. Важливо уникнути зайвої юридизації в процесі вивчення політичної науки, переважання чисто державно-правових аспектів у змісті науки про політику, особливу увагу доцільно приділити природі політичних явищ, причинно-наслідковим зв'язкам та ін.

4. Наука про політику тісно взаємодіє і тісно зв'язана з соціально-політичними науками: історією, філософією, економічною теорією, політичною соціологією та ін. Головне призначення курсу науки про політику - формування політичної свідомості та політичної культури народу. В тому-то є багато спільного між наукою про політику та соціально-політичними і суспільними науками, але є і певні відмінності, що дають величезний матеріал про суть, місце і роль науки про політику у формуванні політичної свідомості та політичної культури всіх членів суспільства.

Якщо філософія, виходячи з найзагальніших законів соціального розвитку, всебічно оцінюючи природничо-історичний процес поступового руху людства від однієї суспільно-економічної системи до вищої, науково достовірно і неспростовно встановлює неминучість закономірного переходу людства від нижчого до вищого ступеня розвитку, то наука про політику, використовуючи філософські обґрунтування політики як соціального явища, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ і процесів.

Якщо економічна теорія - наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин і нагромадження капіталу, звертається до розгляду основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі та нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обгрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Правові механізми, механізми розвитку і реалізації політичних рішень - предмет вивчення правової науки. Соціальні норми і відносини без системи політичної влади не можуть стати загальнообов'язковими. Тісний зв'язок правової і політичної наук забезпечує процес поєднання соціальних норм і відносин політичної влади. Адже без правового оформлення не може нормально функціонувати політична влада.

Процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, політичних партій і рухів досліджує політична історія. Співвідносини науки про політику і політичної історії визначаються тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створювати теоретичну базу аналізу еволюції політичних процесів, з другого - історія і сучасна політична практика служить не лише визначальним критерієм правильності теоретичних висновків політичної науки, а й основою нових узагальнень та їх висновків.

Найтісніше зв'язана наука про політику з політичною соціологією, що вивчає систему взаємодії політики з соціальним середовищем. В кореляції, тобто у співвідносинах, взаємозв'язку з вивченням свідомості, інтересів та мотивів поведінки індивідів, соціальних та етнічних груп їх організації і розглядається розвиток політичних процесів. Основну увагу політична соціологія зосереджує на аналізі соціальної думки з точки зору їх впливу на політичні відносини. Дедалі частіше звертається політична соціологія до вивчення офіційних політичних інститутів і норм, соціальної природи політичної думки. Сучасна наука про політику швидко соціологізується внаслідок застосування запозичених у соціологів методів дослідження.

Наука про політику та політична соціологія маловідомі за об'єктом і методами, але принципові відмінності залишаються в предметі пізнання. Якщо політична соціологія розглядає політичні явища стосовно розвитку соціальних процесів, то наука про політику їх аналізує уже з позицій політичної влади. Соціолог, розглядаючи такі інститути, як громадські, суспільні організації, насамперед, звертає увагу на соціальні процеси, що тривають у них, їх зв'язок з іншими процесами, що відбуваються в суспільстві. Політолог бачить в громадських, суспільних організаціях знаряддя політичної влади, аналізує їх місце в системі владних інститутів, досліджує владні відносини, що проявляються в громадських, суспільних організаціях, впливають па їх розвиток.

Політична соціологія досліджує і проблеми влади, не обмежуючи суті владних відносин лише насиллям і примусом, що, на жаль, властиво марксистській традиції політичної думки. Відома думка про те, що насилля є повивальною бабою, повитухою всякого старого суспільства, коли суспільство вагітне новим, перетворилось згодом в імператив, тобто в повеління революційного мислення і дії. Звести владні відносини до насилля не дозволяє владі, що виявляється неповною, коли суб'єкт не досягає мети. Якщо бажані результати не досягнуті, то величезні труднощі, зв'язані з подоланням опору інших людей, свідчить не про тріумф влади, а про її неповноцінність. І, крім того, не ясно, чому мобілізація людей на досягнення поставленої суспільно-значимої мети-має здійснюватися на основі примусу і насилля.

PAGE 10

Політологія як система знань про політику