ФІНАНСИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ

ТЕМА 9

ТНК та їх фінанси і фінансова політика. Пряме зарубіжне інвестування. Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК. Декомпозиція ризиків ТНК. Зарубіжні підрозділи ТНК: форми, джерела та параметри їх фінансування. Взаємовідносини філій ТНК з головною фірмою. Фінансові зв’язки системи ТНК. Управління грошовими переказами ТНК, або міжнародна система управління готівкою. Контроль та регулювання міжнародних грошових операцій. Стратегії та механізми підвищення ефективності управління грошовими коштами ТНК. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК. Валютні ризики потенційних збитків ТНК. Види валютного ризику: трансляційний, транзакційний і операційний. Управління ризиками потенційних збитків ТНК: вимірювання ризику, прогнозування валютних курсів, система звітності, стратегії страхування валютних ризиків.

9.1. ТНК, їхні фінанси і фінансова політика

Фірма являє собою той мікрорівень, на якому розвивається інтернаціоналізація двома шляхами — екстернальним та інтернальним. Екстернальний шлях розвитку фірми характеризується розширенням її міжнародної діяльності за рахунок використання конкурентних переваг своїх партнерів на зарубіжних ринках; зростанням частки міжнародної торгівлі товарами та послугами в традиційній структурі відповідних національних ринків. Основою інтернаціоналізації є організація фірмою власних закордонних філій чи дочірніх компаній і (або) набуття фірмою контролю над уже діючими зарубіжними фірмами. Так формуються специфічні внутрішньокорпоративні міжнародні ринки, і це якісно змінює світову макроекономічну структуру.

Інтернаціоналізація фірми реалізується поетапно. Як правило, розрізняють такі три основні її етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії, 3) транснаціональний. Для кожного з названих етапів характерними є не лише специфіка завдань, а й специфіка орієнтації вищого менеджменту.

Згідно з оцінками ООН понад 35 тис. фірм різних країн світу, що контролюють 170 тис. зарубіжних філій, перебувають на транснаціональній стадії розвитку. Зауважимо, що до останнього часу не існувало загальноприйнятого визначення транснаціональної корпорації (ТНК). Вирізняють три головні критерії належності тієї чи іншої корпорації до ТНК: 1) структурний критерій; 2) критерій результативності та 3) критерій поведінки.

За структурним критерієм ТНК — це фірма, що має власні філії у двох і більше країнах, або це фірма, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, що міститься в одній країні. Саме тому розрізняють американські, англійські та інші ТНК).

За критерієм результативності фірми визначаються як ТНК на основі абсолютних або відносних показників: ринкова вартість капіталу, обсяг продажу, прибуток, активи. Характерним для транснаціональних корпорацій є те, що вони генерують значну частину прибутків і продажу від своїх зарубіжних операцій. Загальні зарубіжні активи американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд дол., валова балансова вартість фондів їхніх філій за кордоном — понад 500 млрд дол.

Згідно з критерієм поведінки фірма може бути названа транснаціональною, якщо її вищий менеджмент «мислить інтернаціонально». Оскільки транснаціональна корпорація діє більш ніж в одній країні, то її керівництво має розглядати весь світ як сферу своїх потенційних інтересів.

Найбільш авторитетним вважається визначення ТНК як впливової міжнародної організації. Згідно з визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), транснаціональна корпорація — це група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що розташована в різних країнах, при цьому одна чи більше з цих компаній може суттєво впливати на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами. За визначенням, що схвалене ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку), транснаціональна корпорація — це підприємство, що об’єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить координуючу політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень. За даними ЮНКТАД, усього у світі налічувалося на кінець ХХ ст. понад 64 000 активно діючих транснаціональних корпорацій; більше 500 000 філій і відділень цих компаній по всьому світу виробили і продали товарів на загальну суму 11 трлн дол. Річні обсяги продажу провідних ТНК інколи порівнюють із показниками валового національного продукту окремих країн. У цілому ТНК контролюють 70—90 % ринків товарів, послуг, технологій. Вони є головними експортерами капіталу і контролюють 90 % прямих зарубіжних інвестицій.

Таким чином, ТНК — група підприємств, що функціонують у різних країнах, але управляються штаб-квартирою, що міститься в одній конкретній країні.

В основі такого управління — механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальну стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату — отримання прибутку.

Важливою складовою світової фінансової системи є фінанси транснаціональних корпорацій. Знання про дану складову допомагають зрозуміти функціонування сучасних світових фінансів. Це, на наш погляд, дуже складна тема, бо фінанси ТНК тісно пов’язані з іншими складовими світових фінансів і певним чином впливають на їх розвиток. ТНК у своїй фінансовій діяльності використовують усі інструменти, що обертаються на всіх сегментах світового фінансового ринку. Обслуговування діяльності ТНК банками на міжнародних фінансових ринках є одним із головних джерел отримання ними прибутків.

Щоб розглянути всі аспекти фінансів ТНК як однієї з основних складових світової фінансової системи, необхідно написати окремий підручник на наш погляд, на найбільш важливих, тому зупинимося, аспектах даного питання.

Розрізняють фінанси та фінансову політику ТНК.

Фінанси ТНК — це система грошових відносин, що виникають у процесі господарської діяльності і необхідних для формування і використання капіталу, доходів і грошових фондів. Капітал (пасиви балансу) є джерелом утворення активів (позазворотних і зворотних).

Наголос у сучасних фінансах ТНК робиться на пошуки шляхів ефективного використання ресурсів та на інвестування коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за найменшого ризику.

На сучасному етапі більше уваги приділяється: визначенню ефективних співвідношень між фінансуванням бізнесу за допомогою позик і продажем цінних паперів; проведенню оптимальної дивідендної політики; довгостроковому плануванню; використанні нових фінансових важелів; розумінню механізму міжнародних фінансів.

В умовах ринкового господарства правомірно визнати за фінансами ТНК існування таких функцій, як:

формування капіталу, доходів і грошових фондів — ця функція є необхідною умовою здійснення безперервності процесу відтворення;
розподіл і використання капіталу, доходів і грошових фондів — змістом даної функції є використання капіталу, доходів і грошових фондів на цілі, що передбачені у фінансовому плані корпорації;
контроль — дана функція використовується для контролю за дотриманням вартісних та матеріально-речових пропорцій при утворенні і використанні доходів корпорації та її підрозділів.

Управління фінансами — це система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин.

До основних функцій фінансового управління компанією належать:

управління дебіторською заборгованістю;
управління грошовими коштами;
управління капітальними витратами;
управління цінними паперами та інвестиціями;
управління взаємовідносинами з банком;
бухгалтерський облік та аналіз, калькуляція;
оподаткування;
проведення внутрішніх ревізій;
підготовка статистичних та фінансових звітів;
бюджетування.

Більшість ТНК у своїй організаційній структурі має три основні блоки:

1) індустріально-промисловий; 2) фінансово-економічний; 3) торговельно-комерційний. Усі три блоки та їх елементи є рівноправними і несуть повну відповідальність за виконання покладених на них функцій. Фінансово-економічний блок забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії. Його елементами є мережа кредитно-фінансових установ: страхові компанії; комерційні банки; інвестиційні фонди і компанії; фінансові фонди і компанії; лізингові фонди і компанії; пайові фонди і компанії; трастові фонди і компанії; пенсійні фонди і компанії. Фінансово-економічний блок порівняно з двома іншими індустріально-промисловим і торговельно-комерційним має ту особливість, що він забезпечує нормальну діяльність усіх структурних підрозділів компанії.

Головні завдання фінансово-економічного блоку ТНК:

залучення й акумулювання фінансових коштів;
вироблення інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень;
управління фінансами на основі підтримання стійкого балансу між ресурсами і заявками на ці ресурси з боку всіх організаційних структур ТНК;
забезпечення економічної безпеки;
управління ризиками;
правильна й ефективна побудова внутрішньої економіки всієї групи.

Здійснення фінансово-кредитної діяльності у міжнародних масштабах передбачає наявність у структурі ТНК банківського об’єднання, що має розгалужену систему філій і відділень.

9.2. Пряме зарубіжне інвестування

В основі сучасної економіки лежить інвестування, яке дозволяє інтегрувати інтереси й ресурси всіх її суб’єктів. Інвестиції — це вкладання капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу для подальшого його збільшення або збереження. Класифікація інвестицій різноманітна. З погляду особливостей діяльності ТНК нас цікавить підприємницький капітал як форма міжнародного руху капіталу, основу якого становлять прямі та портфельні іноземні (чи зарубіжні) інвестиції. Особлива увага приділяється прямим зарубіжним інвестиціям, які за обсягом серед трьох основних форм міжнародних інвестицій (іноземні портфельні інвестиції, прямі іноземні інвестиції, банківська позика) посідають друге місце і їх відсоток зріс з 22 % у 80-х роках до 43 % наприкінці 90-х років ХХ ст. За оцінками експертів Дрезднер банку, обсяг накопичених у світі прямих інвестицій на кінець 2000 р. становив 5,0 трлн дол. Приблизно 70 % загальносвітового потоку довгострокових інвестицій перерозподіляється між США, Європейським Союзом та Японією.

Пряме зарубіжне інвестування — це один із кількох методів, який використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках. Для ТНК інвестиції, вкладені за кордоном, будуть зарубіжними інвестиціями, а для країни, що приймає, — це іноземні інвестиції. Прямі інвестиції передбачають підприємницьку інвестиційну діяльність.

Пряме зарубіжне інвестування — це комплексна діяльність, що включає такі чотири напрями:

переказування капіталу у формі кредитів між прямим інвестором і його підрозділами;
контролююче інвестування;
джерело коштів операцій за кордоном;
баланс руху платежів.

Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою яких резидент однієї країни придбає довгострокові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.

Під довгостроковими інтересами розуміється існування довгострокового зв’язку між прямим інвестором і підприємством, а також значний вплив, який інвестор здійснює на управління його роботою.

Установлено такий критерій прямих інвестицій: інвестиції класифікуються як прямі у тому випадку, коли резидент однієї країни володіє десяти чи більше процентами звичайних акцій чи голосів інкорпорованого підприємства чи має еквівалентну участь в неінкорпорованому підприємстві.

Аналіз світових потоків прямих інвестицій викладено у темі «Ринок міжнародних інвестицій».

9.3. Мотивація прямого зарубіжного
інвестування ТНК

Для підготовки зарубіжних ринків до своєї продукції ТНК, як відомо, використовують таку послідовність дій:

експорт товару, що виробляється фірмою в країні походження;
надання ліцензії зарубіжній компанії для використання процесу чи технології виробництва (контрактні операції: ліцензування і франчайзинг);
поширення продукції за кордоном через дочірню компанію (спільні підприємства);
закордонне виробництво (створення за кордоном власного виробничого підрозділу).

Кожна з названих форм має свої переваги і недоліки. Оптимальним вибором тієї чи іншої форми виходу на зарубіжні ринки фірми буде той, який забезпечує одержання максимального прибутку у заздалегідь визначений час з урахуванням обмежень, зумовлених рівнем забезпеченості ресурсами, допустимим рівнем ризику.

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовольняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п’яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Сучасна фінансова теорія стверджує, що фірми діють у такий спосіб, щоб максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу підприємства, що розподілений між його власниками. Якщо це твердження правильне, то пряме інвестування має сприяти досягненню великих обсягів продажу, частки ринку і/чи прибутку.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити: по-перше недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку; по-друге інтерналізацією та електричною теорією; по-третє, теорією портфеля.

Недосконалість ринків продукції та факторів виробництва, фінансового ринку може виникнути: 1) природно 2) унаслідок діяльності уряду країни.

Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.

Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу — це також результат діяльності урядів країн на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм. Олігополістичні фірми отримують переваги у конкуренції через політику уряду і завдяки індивідуалізації своєї продукції, розширенню номенклатури продукції, отриманню патентів і авторських прав і т. п.

ТНК недосконалість ринків враховують при:

розподілі виробництва між філіями з метою мінімізації витрат;
отриманні позики на євроринках з низькою вартістю;
використанні за кордоном дешевшої робочої сили;
розподілі прибутку між філіями з метою мінімізації податків;
розподілі відкритих валютних позицій між філіями з метою мінімізації загального валютного ризику;
використанні виробничої інформації, яка є власністю фірми, для випуску кращої продукції;
використанні виробничої технології в декількох філіях по всій земній кулі виробником транспортного устаткування;
нафтохімічна фірма використовує пріоритетну технологічну базу для розроблення вдосконалених методів виробництва.

Інтерналізація й еклектична теорія. В еклектичній моделі відомого американського вченого Дж. Даннінга, яка дістала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. Дж. Даннінг вважає, що при ухваленні інвестиційних рішень ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — ownership specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення — location specific variables (L); по-третє, перевага інтерналізації — internalization incentive advantages (I). Перша умова пов’язана з можливістю отримання прибутку від створення власного виробництва за кордоном, друга — з існуванням тих позитивних рис у країні, що приймає, які мають приваблювати ТНК. Третя умова полягає в тому, що створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку. У випадку додержання тільки першої умови фірми спиратимуться на експортну діяльність, ліцензування або продаж патентів для обслуговування зарубіжних ринків. Якщо до першої умови додати третю, то прямі зарубіжні інвестиції стають найкращим засобом обслуговування зарубіжних ринків, але лише при існуванні конкретних географічних переваг. Конкретні географічні переваги можуть бути пов’язані з економічними і політичними факторами. Виділяють такі важливі економічні фактори: обсяги внутрішнього ринку; територіальне розміщення природних і матеріальних ресурсів; ціна факторів виробництва, якість і продуктивність праці; вартість міжнародних перевезень і зв’язку.

Таким чином, еклектична теорія у цілому передбачає існування позитивної кореляції між конкурентоспроможністю фірми і ступенем її інтерналізації, а також пов’язує міжнародний успіх не тільки з наявністю конкурентних переваг, а й з потенціалом їх глобальної мобілізації у межах створюваних внутрішньофірмових ринків.

Теорія портфеля. Ця теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК. Теорія портфеля полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований достатньою мірою — добре складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Також і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни.

Отже, використання транснаціональними корпораціями прямих зарубіжних інвестицій обумовлено виробничо-економічними та маркетинговими, а також пропагандистськими, персональними й екологічними мотивами.

9.4. Декомпозиція ризику ТНК

Інвестиційна діяльність ТНК за кордоном пов’язана з великим ризиком і невизначеністю. Прибуток — це винагорода за ризик. Вважається, якщо, корпорація розглядає кілька альтернативних інвестиційних проектів, то очікуваний прибуток буде вищим у тих випадках, де ризик також вищий. Розглянемо ризик з погляду його регулювання і мінімізації. Цей підхід потребує аналізу ризику як предмета декомпозиції, коли можна регулювати чи навіть запобігти різним елементам ризику. Декомпозиція ризику — це елементи ризику діяльності ТНК, що стосуються певного середовища.

Перший елемент ризику — корпоративна структура ТНК (стосується внутрішньої структури ТНК) — це: 1) фінансовий ризик нездатності здійснити платежі за боргом; 2) трансляційний валютний ризик ТНК — відкриті валютні позиції, пов’язані з активами та пасивами ТНК в іноземній валюті.
Другий елемент ризику — систематичні світові зміни (визначається світовим середовищем) — це ризик змін у світовому середовищі. Такими можуть бути невигідні міжнародні ціни на товари, світовий економічний спад і сприятливі зміни міжнародного інституційного середовища. Систематична компонента ризику взагалі показує ступінь ризику, пов’язаного із загальною поведінкою ринку, у даному випадку — світового ринку.
Третій елемент ризику — це несистематичні (пов’язані з даною країною) ризики (відносяться до специфічних факторів, що пов’язані з діяльністю у даній країні): економічні і політичні фактори; ризики обмеження переказів; ризики, пов’язані з динамікою економічного циклу країни, експропріацією; операційні валютні ризики і поточні валютні ризики. Взагалі несистематична компонента будь-якого ризику показує його ступінь незалежно від загальної характерної поведінки ринку, у даному разі — ризик на ринку окремої країни незалежно від ризику на світовому ринку.

Особливе значення для зарубіжної діяльності ТНК має регіональний ризик — ризик, пов’язаний з діяльністю ТНК у тому чи іншому регіоні або в окремій країні. Аналіз даного ризику ми здійснили в темі, що пов’язана з міжнародними банківськими кредитами. У темі, що розглядається, нас цікавить регіональний ризик з погляду довгострокової перспективи, бо прямі зарубіжні інвестори діють у країні — реципієнті інвестицій у довгостроковому періоді. Для прямого зарубіжного інвестора основне значення мають такі елементи аналізу регіонального ризику, до яких відносять: стабільність місцевої економіки та відсутність інфляції; адекватне ставлення до інвестування уряду країни — реципієнті інвестицій; відсутність свавільного та постійно мінливого урядового регулювання прямих іноземних інвестицій; можливість вільного переміщення прибутку з країни — реципієнта інвестицій; можливість продати або ліквідувати інвестиції і, як наслідок, відкликати кошти з країни.

Існує кілька джерел інформації про регіональний ризик. Вони включають звіти, які містять кількісну і якісну інформацію дослідної організації «Фрост енд Салліван» (Frost & Sullivan). Також «Інтернешнл ріпортс» (International Reports) публікує щомісячник «Інтернешнл кантрі ріск гайд» (International Country Risk Guid) з інформацією приблизно про 80 країн. Один раз у півроку Institutional Investor публікує результати опитування банкірів про їхні суб’єктивні рейтинги країн-дебіторів. Інформацію надають ряд відомих дослідних організацій.

Заходи регулювання ризику вживаються починаючи з розроблення інвестиційного проекту до ліквідування інвестицій або їх продажу. Вони змінюються залежно від ситуації, за якої необхідне регулювання ризику. До найбільш поширених підходів належать:

попереднє обговорення;
міжнародне спільне підприємство;
стратегія діяльності;
страхування ризику.

У попередньому обговоренні інвестор з урядом країни-реципієнта інвестицій вирішує питання щодо розміру і форми початкового інвестування, обсягу місцевої робочої сили, яка необхідна для роботи над проектом, джерелу факторів виробництва (місцеві чи імпортні), часу оподаткування, можливості і вартості місцевого фінансування, обсягу і складу переказів (дивідендів, процентів, комісії) і захисту початкових інвестицій і накопиченого прибутку.

Міжнародні спільні підприємства — одна з форм міжнародного бізнесу, коли зарубіжний і національний інвестори здійснюють корпоративне інвестування проекту, поєднують свої зусилля в управлінні, розподілі доходів і ризику.

Переваги міжнародних спільних підприємств полягають у тому, що ця форма організації міжнародного бізнесу є тривалою, забезпечує комплексність співпраці, спільну відповідальність партнерів за ефективність діяльності підприємства, зменшує інвестиційний ризик, особливо його залежність від політичних чинників, бо місцеві учасники міжнародного спільного підприємства можуть мати політичний вплив, який може знизити ймовірність несприятливих дій уряду. У більшості випадків виходу ТНК на зарубіжні ринки міжнародні спільні підприємства — це єдина або найпривабливіша форма проникнення підприємницького капіталу в іншу країну.

Для зниження регіонального ризику використовуються різноманітні стратегії діяльності ТНК у країнах, що приймають, серед яких найважливіше місце займають:

планування експорту значної частини виробленої продукції, коли нестійкість валюти може знизити довгострокову вартість місцевого прибутку і припливу готівки в твердій валюті;
максимізація частки активів у місцевій валюті з метою зменшення проблеми валютних витрат, особливо коли очікується багаторазове зниження вартості місцевої валюти;
мінімізація готівки та інших активів у місцевій валюті, реальна вартість яких у наслідок інфляції може знижуватися.

Урядові агентства і приватні страхові організації, які створюються для забезпечення інвестиційних гарантій у країнах-донорах, можуть бути джерелом страхування ризику. Прикладом урядового агентства є Корпорація зарубіжних приватних інвестицій (OPIC), що створена урядом США. Купівля страхування — це один із методів управління ризиками. Взагалі ризик, який можна застрахувати, — це ризик, імовірність виявлення якого досить висока. При зниженні ризику за допомогою страхування виникає дві проблеми: 1) поява посередника (суб’єкта, який страхує) передбачає, що вартість страхування перевищуватиме очікувану грошову вартість інвестиційного проекту; 2) друга, не всі ризики страхуються.

9.5. Зарубіжні підрозділи ТНК: форми,
джерела та параметри їх фінансування

Для здійснення успішної стратегії глобальних операцій ТНК створюють відповідну організаційну структуру, яка включає головну компанію та національні і зарубіжні підконтрольні підрозділи.

Головна компанія — холдингова та (або) оперативна компанія. Холдингова компанія — це компанія, що є власницею контрольного пакета акцій дочірніх товариств ТНК. Оперативна компанія — компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, статистичний облік, зв’язок з громадськістю.
1. До підконтрольних підрозділів, пов’язаних з головною компанією виробничими і технологічними відносинами, належать:
конкретні підприємства — первинні ланки організаційної структури ТНК, що здійснюють виробничу, збутову, обслуговуючу, фінансово-кредитну та науково-дослідну діяльність;
філії та відділення — підрозділи компанії, що не є самостійною юридичною особою; не мають фінансової самостійності; перебувають на балансі головної контори і як іноземна юридична особа мало підконтрольні органам регулювання країни перебування;
дочірні акціонерні товариства — юридичні особи, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідній діяльності, але частково або повністю належать за капіталом холдингу ТНК.

Вибір тієї чи іншої форми організації залежить від мети ТНК у країні перебування, від діючих у цій країні законів та умов щодо її діяльності. Вибір форми зарубіжного підрозділу визначається також стратегічними, юридичними і податковими міркуваннями ТНК.

Фінансування ТНК своїх зарубіжних підрозділів набуває багато форм, які можна класифікувати так:

за інструментами фінансування: нерозподілений прибуток; позики банку; випуск нових акцій;
за джерелами: внутрішні і зовнішні;
за строками: короткострокові і довгострокові;
за валютою: національна й іноземна.

Внутрішні і зовнішні джерела фінансування ТНК також розрізняють за такими параметрами: строк фінансування; валюта фінансування; географічний розподіл; інституційний розподіл.

Ці параметри розглядаються відповідно до виду ринку капіталу, який є джерелом цих коштів:

Внутрішні ринки:

а) короткострокові інструменти:

овердрафти (кредити за поточним рахунком);
банківські короткострокові позики;
середньострокові позики з можливістю дисконтування;

б) довгострокові інструменти:

довгострокове банківське кредитування;
фінансування оренди;
облігації;
акції.

Міжнародні фінансові ринки — на них представлені такі інструменти, як позики банку, облігації, акції, депозитарні позики та ін.
Внутрішньофірмове фінансування, тобто фінансування головною компанією своїх структурних підрозділів. При названому фінансуванні різниця між фінансуванням через надання позик і випуски нових акцій відсутня і до даних інструментів належать:

нерозподілений прибуток;
кредити;
дивіденди;
роялті;
управлінські гонорари;
купівля та продаж товарно-матеріальних запасів;
внутрішньофірмові рахунки дебіторів і розрахунки з постачальниками та кредиторами;
інвестиції з використанням акціонерного капіталу.

Із року в рік кожна дочірня компанія має потребу в зовнішніх (відносно її самої) коштах. Ця потреба пов’язана з:

накопиченням компанією внутрішніх коштів (прибутку та амортизаційних відрахувань);
темпами зростання компанії.

Існують структурні підрозділи ТНК, що зростають повільно й отримують прибуток у значних розмірах, можуть накопичувати внутрішні кошти і не мати потреби у зовнішніх. А також існують такі структурні підрозділи ТНК, що зростають швидкими темпами й отримують незначний прибуток, мають значну потребу у зовнішніх коштах.

До факторів, що впливають на вибір джерела фінансування ТНК, відносять такі:

потреба у збереженні чи посиленні адміністративного контролю за дочірньою компанією;
потреба в отриманні від дочірнього підрозділу регулярних і контрактних потоків коштів;
вибір об’єкта фінансування (основний капітал, чиста дебіторська заборгованість тощо);
елементи інших комерційних стратегій, включаючи мінімізацію суми всіх податків, виплачених у світовому масштабі, і розвиток ділового співробітництва з національними та міжнародними фінансовими установами;
очікування змін процентних ставок, обмінних курсів на ринках;
намагання мінімізувати різні ризики (фінансові, валютні і політичні).

Вибір джерела фінансування є проблемою фінансів ТНК.

В усьому світі вважається, що основним джерелом фінансування ТНК є нерозподілений прибуток, а не зовнішнє фінансування. У зовнішньому фінансуванні переважають банківські кредити, а не інструменти ринку цінних паперів, хоча в окремих країнах (США і Великобританія) саме фондовий ринок розглядається як основне джерело фінансових ресурсів для корпорацій.

Форми залучення фінансових коштів тісно пов’язані з розміром фірми. Для невеликих фірм банківські кредити — практично єдиний спосіб отримання зовнішнього фінансування. Залучення коштів через ринок цінних паперів здійснюється найбільшими корпораціями.

Крім того, необхідно пам’ятати, що ТНК намагаються отримати позики у валютах, вартість яких є дещо завищена, і виплачувати позики у валютах, вартість яких занижена, після їх визначення з урахуванням процентних ставок.

9.6. Взаємовідносини філій ТНК
з головною фірмою

Для оптимізації фінансових потоків на світовому рівні ТНК повинна встановити належні взаємовідносини між головною фірмою та її філіями стосовно фінансової функції. Різновиди взаємовідносин між головною фірмою та філіями бувають такі:

повна централізація фінансової функції на рівні головної фірми — кожна філія підтримує мінімальний фінансовий баланс лише на невідкладні виробничі потреби. Усі інші кошти централізуються та управляються на рівні ТНК (або регіональної керуючої компанії). Це дає змогу мінімізувати валютні ризики і зменшити витрати на зовнішні залучення, отримати додатковий прибуток від розміщення надлишкової ліквідності на депозитних рахунках чи від коротко — і середньострокового інвестування на міжнародних ринках;
повна децентралізація фінансової функції до рівня філій — найменш поширена — у цьому випадку кожна філія самостійно приймає рішення і здійснює управління всіма фінансовими транзакціями;
різний ступінь співвідношення централізації і децентралізації фінансової функції.

9.7. Фінансові зв’язки системи ТНК

Сукупність усіх фінансових відносин ТНК охоплює відносини:

пов’язані з формуванням статутного капіталу (залежність створення статутного капіталу від організаційно-правової форми господарювання);
пов’язані з виробництвом реалізацією продукції (грошові відносини між продавцем і покупцем, транспортом і клієнтурою, замовником та підрядником);
між ТНК та організаціями, що пов’язані з емісією та розміщенням цінних паперів, взаємним кредитуванням, частковою участю у створенні спільних підприємств;
між головним підприємством та його підрозділами, союзами та асоціаціями, членами яких вони є, при виконанні взаємних фінансових обов’язків;
між ТНК та його підрозділами, окремими робітниками, що виникають при розподілі та використанні прибутку, випуску та розміщінні акцій, облігацій, виплаті дивідендів за акціями і відсотків за облігаціями;
між господарськими суб’єктами і фінансовою системою держави при сплаті податків та ін.;
між ТНК та ТНБ у процесі збереження грошей у банках, отримання і погашення позик, сплати процентів за кредит, надання банківських послуг;
між господарськими суб’єктами і страховими компаніями (страхування майна, окремих категорій робітників, підприємницького та комерційного ризику).

Система ТНК є складною організацією, що включає кілька видів організаційних одиниць. Кожні дві одиниці можуть мати між собою множину різних зв’язків. Зі збільшенням кількості одиниць у системі кількість фінансових зв’язків зростає в геометричній прогресії.

Фінансові зв’язки системи ТНК, де учасниками є материнська компанія, дві дочірні компанії, регіональний фінансовий центр та євроринок, можна описати умовно так:

Головна компанія — зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів.
Головна компанія — зарубіжний підрозділ, який є користувачем коштів.
Зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів, — зарубіжній підрозділ, який є користувачем коштів.
Головна компанія — регіональний фінансовий центр.
Зарубіжний підрозділ, який є накопичувачем коштів, — регіональний центр.
Зарубіжний підрозділ, який є користувачем коштів, — регіональний центр.
Взаємозв’язок регіонального фінансового ринку із сегментами євроринку.

Фінансові зв’язки в системі ТНК, яка складається з головної компанії, зарубіжних підрозділів, регіонального фінансового центру та євроринку включають: переказування дивідендів і процентів; надання та виплату позик; інвестиції в акціонерний капітал; ліцензійну плату й оплату послуг управління коштами; зміни фінансових умов дебіторів по розрахунках і встановлення трансфертних цін.

Фінансовий зв’язок між головною компанією та зарубіжним підрозділом, який є накопичувачем коштів, може включати:

пайові вкладення в акції (дочірньої компанії);
позики, що надаються материнською компанією дочірній;
купівлю-продаж методом відкритого рахунка;
збільшення чи зменшення строку виплати при купівлі-продажу методом відкритого рахунка;
продаж основного капіталу другої одиниці системи;
відпускні трансфертні ціни;
переказ дивідендів;
виплата позик;
виплата процентів;
оплата послуг.

9.8. Управління грошовими переказами ТНК,
або міжнародна система управління готівкою

Перед ТНК стоять питання, вирішення яких торкається фінансових потоків як у межах систем окремих платежів певних країн, так і між країнами. Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл цих потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою» (international cash managment). Її сутність полягає в тому, що ТНК організовує грошові потоки всередині системи таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від незалежної кон’юнктури, значної інфляції, зниження курсу валюти. Основні канали переміщення засобів у середині ТНК, що виділяються у межах міжнародної системи управління готівкою, це: пряме переказування капіталу; переказування дивідендів; плата за послуги (управлінські, науково-дослідницькі та ін.); плата за ліцензії; трансфертні ціни; внутрішньофірмові кредити; страхування.

Управління потоками готівки передбачає визначення потреб системи ТНК та її підрозділів у грошових коштах, вибір методів централізації грошових коштів та оптимальне використання їх. Глобальне управління готівкою ускладнюється державними обмеженнями на переміщення фінансових коштів, незбігом темпів інфляції та коливаннями валютних курсів. Зауважимо, що готівкою у даному разі вважаються не тільки готівкові кошти, що містяться у касі фірми, а всі оборотні активи, що утворюються унаслідок різниці між поточними активами (кошти на рахунку, цінні папери, що можна реалізувати за першою вимогою ринку і які мають строк повернення протягом одного року) та поточними пасивами (короткострокові зобов’язання фірми, строк виконання до одного року).

Система ТНК спрямовує зайві кошти одиницям, що мають у них потребу, керуючись певними обмеженнями. Ці обмеження включають:

аналіз податкової структури;
аналіз стану фінансових ринків;
необхідність контролювати валютні, регіональні (політичні та економічні) і фінансові ризики.

ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують із загального фонду системи, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.

Перекази можуть набувати форми:

дивідендів;
виплати позик;
процентів і нагород;
коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.

Цикл руху грошових коштів об’єднує отримання грошових коштів від продажу продукції та оплату грошовими коштами факторів виробництва. Він включає такі послідовні етапи:

Складання бюджету та прогнозу для оцінювання потреб фірми в грошових коштах, тобто у зворотних коштах, що перебувають у сфері обігу, чи, інакше, поточних активів (готівка, цінні папери, які на першу вимогу можуть бути реалізовані на ринку і які мають строк повернення на рахунок фірми протягом одного року). Детальна і розгорнута система звіту дає змогу визначити глобальні потреби у грошових коштах, тобто потреби як головної компанії, так і філій.
Після визначення потреб у коштах філії вирішується: чи можна дозволити керівникові філії інвестувати залишок грошових коштів у розширення підприємства, чи він має його спрямувати у головну компанію.
Якщо керівник потоками грошових коштів вирішує, що залишок грошових коштів філії має бути спрямований у центр, визначаються засоби їх переміщення, які можуть бути такими:

об’ява дивідендів;
роялті (royalty) — 1) компенсація за використання патенту, авторського права, власності (певний відсоток від обсягу продажу); 2) плата за право розроблення природних ресурсів (різновид податку);
гонорари в оплату управлінських послуг;
виплати на погашення основної суми кредитів і процентів за ними;
установлення трансфертних цін, які у фінансовому механізмі ТНК відіграють важливу роль. Вони опосередковують внутрішній оборот ТНК.

Трансфертна ціна — (transfer price) — це ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.

Установлення трансфертних цін — це важливий механізм переказування грошових коштів між відділеннями багатонаціональної корпорації. Цей метод передбачає встановлення фіксованих цін при операціях між компаніями. Сутність механізму трансфертних цін містить можливість їх відхилення від ринкових. Якщо відбувається відносне підвищення трансфертної ціни на експортовані філією ТНК комплектуючі та сировину до інших філій ТНК, то це означає її додаткове фінансування і збільшення прибутку. Якщо відбувається відносне зниження трансфертних цін на експортовані від корпоративної структури ТНК товари, то це призводить до фактичного трансферту фінансових ресурсів до материнської компанії. Уразі імпорту має місце обернена протилежність.

Призначення встановлення трансфертних цін — це:

переказування грошових коштів між структурними підрозділами ТНК;
контроль та регулювання грошових операцій;
управління розподілу прибутку і податкових зобов’язань;
здійснення впливу на вартість імпортованих та експортованих товарів і на тарифні ставки;
полегшення позиціювання грошових коштів з метою скорочення валютного ризику.

Основними характеристиками трансфертних цін є такі:

трансфертні ціни є регульованими внутрішніми цінами ТНК;
відхилення трансфертних цін від ринкових визначає обсяг перерозподілу фінансів усередині ТНК (трансфертні ціни встановлюються на основі витрат на виробництво або індикаторів ринкових цін, але з урахуванням певних потреб ТНК);
трансфертні ціни сприяють формуванню внутрішньої форми прибутку ТНК;
вони впливають на основні макроекономічні показники: рівень експорту, валового внутрішнього продукту, національного доходу, державного бюджету країн, що приймають.

Особливості встановлення трансфертних цін:

формування трансфертних цін залежить від мети (завдань) ТНК;
на трансфертні ціни не поширюються деякі з тих обмежень, що діють стосовно дивідендів та процентних платежів;
гострим є питання вибору валюти, в якій будуть виражені трансфертні ціни;
податкове законодавство багатьох країн обмежує свободу встановлення трансфертних цін;
за рівнем трансфертних цін ТНК у розвинутих країнах, на відміну від інших країн, установлюється контроль податкових органів, який спрямований на недопущення зниження податкових зобов’язань ТНК через використання трансферних цін.

Для аналізу та контролю трансфертних цін ТНК використовуються певні моделі ціноутворення, що будуються з урахуванням:

параметрів основної споживної вартості (швидкодійність, потужність та ін.);
витрат виробництва плюс фіксованої (середньогалузевої) норми прибутку;
ринкових аналогів, тобто цін на такі самі види продукції;
експортної оцінки вартості нових технологій або продуктів.

Після того як грошові кошти повернені до центральної каси ТНК, керівник грошовими потоками вирішує, як їх використовувати.

Одним із методів управління грошовою готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Деякі автори для позначення даної стратегії управління готівкою використовують термін «неттинг». Ми вважаємо, що правильніше буде використовувати поняття «кліринг», оскільки: «неттинг» — це взаємна компенсація зобов’язань і активів між філіями банку чи декількома банками для виявлення чистої позиції під ризиком, а кліринг (англ. clearing ) — розрахунки шляхом взаємного заліку вимог, тобто засіб безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов’язань юридичних і фізичних осіб за товари (послуги) та цінні папери.

Залік може бути організований, якщо кілька підприємств пов’язані між собою як зустрічним, так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.

Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК:

значно скоротити суму взаємної заборгованості;
перервати ланцюг неплатежів;
досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту;
розширити сферу безготівкових розрахунків;
прискорити розрахунки;
зберегти існуючу грошову (касову) готівку.

Детальніше клірингова форма міжнародних розрахунків розглянута в темі «Міжнародні розрахунки і платіжний баланс».

9.9. Контроль та регулювання міжнародних грошових
операцій, управління фінансовою діяльністю

Управління міжнародними готівковими коштами передбачає врахування фінансових рішень, що приймаються в інших галузях. ТНК мають приймати фінансові рішення, які враховують взаємозв’язок між контролем та регулюванням грошових операцій, складанням кошторисів капіталовкладень та їхньою окупністю, а також структурою капіталу. ТНК, що здійснюють свої операції на загальносвітовому рівні, мають можливість отримати прибуток за рахунок централізації окремих фінансових функцій. Однією з таких функцій є контроль та регулювання міжнародних грошових операцій.

Механізми, що застосовуються для підвищення ефективності контролю та регулювання грошових операцій, мають ураховувати фактори, що визначають послідовність проведення тих чи інших операцій для ТНК, а саме:

у різних країнах, де діють ТНК, норма прибутку від операцій з основним та зворотним капіталом різна, і це потребує розмежування між такими процесами, як складання довгострокових кошторисів капіталовкладень і короткострокові рішення щодо контролю та регулювання грошових операцій;
ТНК, що діють на території країн із високим рівнем інфляції, часто мають можливість отримати вищий рівень прибутку за активами у результаті ефективного контролю і регулювання грошових операцій. Тому вони повинні надавати більшого значення цій сфері діяльності;
протягом тривалого періоду на міжнародних фінансових ринках превалювали змінні криві прибутковості за процентними ставками. У цих умовах прибуток фірми значною мірою залежить від ефективних методів контролю і регулювання грошових операцій. Ось чому ці функції не повинні бути залежними від інших фінансових рішень.

Контроль та регулювання грошових операцій ТНК як система, що складається з різних ланок, здійснює з метою отримання прибутку на всіх рівнях системи незалежно від особистих прагнень окремих структурних підрозділів. Цілями ТНК також є оптимізація вкладень готівкових коштів, мінімізація фінансових затрат і транзакційних витрат, уникнення валютних збитків системою ТНК.

З погляду потреб зарубіжних філій, які мають різні уявлення щодо контролю та регулювання грошових операцій корпорації, цей контроль і регулювання мають сприяти отриманню асигнувань і досягненню більш вузьких та конкретизованих цілей, які полягають у мінімізації податкового тягаря, уникнення збитків від політичних і економічних ризиків та ін.

9.10. Стратегії та механізми підвищення
ефективності контролю і регулювання
грошових операцій

Методи поліпшення контролю та регулювання грошових операцій залежно від рівня, де вони приймаються, можна поділити на:
а) загальносистемні та регіональні; б) індивідуальні (на рівні філії).

До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на загальносистемному та регіональному рівнях відносять:

Використання централізованих депозитаріїв і взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.

Централізовані депозитарії дають змогу отримати додатковий прибуток. Відділення складають прогнози майбутніх рухів готівкових надходжень і платежів, а потім передають ці кошти, що перевищують обсяг, потрібний для здійснення основних операцій, у центральний депозитарій. Потім передані кошти переводяться у валюту чи в інші інвестиційні інструменти грошового ринку, необхідні для поліпшення результатів всієї системи. Це дає можливість:

підвищити ефективність використання готівкових коштів, що перебувають у розпорядженні діючих філій;
здійснити централізований контроль за валютами, в яких деноміновані ліквідні активи;
здійснити обмін інвестованих коштів для досягнення вищої дохідності і т. п.

Механізм взаємної компенсації зобов’язань на регіональному рівні використовується ТНК для скорочення числа валютних операцій; філії, що діють у межах однієї системи, здійснюють велику кількість валютних операцій між собою (клірингові та розрахункові операції).

Створення центрів повторного обліку та міжнародних фінансових філій.

Центри повторного обліку, або центри повторних рахунків (Reinvoicing Centers), — це окремий підрозділ ТНК, що керує всіма транснаціональними механізмами внутрішньокорпоративної торгівлі.

Мета їх створення полягає у запобіганні урядового контролю, приховуванні прибутків у разі створення їх в офшорних зонах, перерозподілі прибутків, координуванні трансфертних цін. Наприклад, у Західній Європі використовується така практика створення центрів повторного обліку. Фінансове управління ТНК засновує централізовану організацію, яка придбаває виставлені переказні векселі в іноземних валютах у західноєвропейських дочірніх компаніях ТНК, а потім повторно виставляє їх діючим відділенням у валютах країн їх місцезнаходження. Центри повторного обліку виконують тільки паперову роботу і не мають ніяких товарних запасів. Вони можуть створюватися у будь-якій країні — не обов’язково це країна базування головної компанії чи філій. Використання центрів повторного обліку дозволяє: управляти валютними позиціями ТНК; здійснювати контроль за накопиченням готівкових коштів; об’єднати здійснення складних експортних оцінок валюти і систем контролю та регулювання грошових операцій для досягнення мети компанії.

Міжнародні фінансові (або факторингові) компанії — альтернатива центрів повторного обліку, але на відміну від названих центрів вони не потребують великого адміністративного контролю. Міжнародні фінансові компанії здійснюють купівлю зобов’язань або виступають посередниками при купівлі зобов’язань у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.

Установлення трансфертних цін, що було розглянуто вище.
Розроблення стратегії виплат.

Виплати здійснюються у формі дивідендів, процентних виплат, компенсацій, комісій. Відділення, що виплачує дивіденди, передає потоки готівкових коштів, які повністю оподатковуються, а материнська компанія отримує дохід, що також повністю оподатковується. Процентні виплати, компенсації чи комісії за внутрішніми кредитами — це потоки готівкових коштів відділення, які звільняються від оподаткування (якщо це передбачено законом), а материнська компанія чи філія отримує дохід, що повністю оподатковується.

Виконання внутрішніх системних кредитів.

Так, здійснення експортних операцій філії в країні з неконвертованою валютою з філією іншої країни і надання експортного кредиту, що дає можливість платити пізніше у валюті, яка знецінена. Філія, що діє на території країни з низькими процентними ставками, може брати більші кредити, а потім продавати надлишкові грошові кошти центру повторного обліку.

До методів поліпшення контролю та регулювання грошових операцій на індивідуальному рівні, тобто з урахуванням умов діяльності філії в окремій країні, відносять:

прогнозування кошторисів майбутніх грошових надходжень і платежів;
зібрання грошових коштів та механізм внутрішніх кредитів;
прискорення або затримка розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, що має місце тоді, коли очікуються зміни валютних курсів.

До чинників, що ускладнюють здійснення контролю та регулювання грошових операцій як на системному, так і на індивідуальному рівнях, можна віднести:

різницю у ставках прибутків за процентами, що вимагає різних затрат грошових коштів;
відмінності валютних систем, що передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або заморожування фондів;
постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок;
значні відмінності національних податкових систем;
інфляційний ризик;
політичний ризик.

9.11. Оподаткування міжнародної діяльності ТНК

Визначенню податкових умов діяльності ТНК належить особливе місце у фінансовій політиці корпорації. Це пов’язано з тим, що ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн розташування структурних підрозділів ТНК і країни національної належності материнської компанії відрізняються за багатьма параметрами, зокрема за податками на доходи і рівнем податків.

Оподаткування впливає на такі основні сфери політики ТНК, як:

іноземне інвестування;
форма організації структурного підрозділу за кордоном;
форма фінансування і кредитування;
стратегія переказів грошових коштів;
стратегія управління валютними ризиками.

Названі сфери політики ТНК особливо реагують на такі основні податки, як податок на:

прибуток;
додану вартість;
капітал і дивіденди;
доходи працівників;
соціальні податки.

У визначенні податкових умов діяльності транснаціональних компаній враховуються такі аспекти: національні чи глобальні підходи застосовуються до оподаткування прибутків в окремих країнах; система основних податків і процедура їх сплати; порівняльний рівень оподаткування основних операцій і результатів діяльності; відмінності в режимах та умовах оподаткування в окремих країнах; уникнення подвійного оподаткування при проведенні трансграничних операцій; наявність чи відсутність податкових пільг, кредитів і заліків щодо операцій ТНК тощо.

Зокрема, розглянемо підходи до оподаткування прибутків корпорації, класифікованих залежно від національних податкових систем:

Перший підхід — територіальний, або « звільнення від податків за територіальною ознакою». Оподатковуються прибутки, отримані національними та іноземними компаніями на території певної країни, тобто повністю виключає з податкової бази зарубіжний дохід компанії. Країни, що дотримуються цього принципу, дозволяють не вираховувати з прибутку, що оподатковується витрати, здійснені за кордоном. До таких країн належать Венесуела, Бразилія, Австралія, Південна Африка, Канада та деякі інші.

Другий підхід — національний, резидентський, світовий. Оподатковуються всі прибутки корпорації, отримані в країні реєстрації, і прибутки, отримані від діяльності філій корпорації в усіх інших країнах світу. Це призводить до подвійного оподаткування, тобто податок береться в іноземній країні, де розташована філія, і в країні реєстрації ТНК.

Для уникнення подвійного оподаткування між країнами укладаються двосторонні угоди, де передбачається декларування:

прибутку, сплаченого ТНК у цій країні;
прибутків, отриманих філіями зарубіжних корпорацій в іншій країні, які враховуються при визначенні оподаткованого прибутку ТНК.

У названих угодах про уникнення подвійного оподаткування одночасно передбачаються знижені ставки оподаткування при трансферті:

прибутку;
дивідендів;
роялті;
інших видів доходу від філій до материнської корпорації.

Третій підхід — «всесвітня система пільг». Він передбачає, що всі доходи системи ТНК, тобто доходи як зарубіжних структурних підрозділів, так і материнської компанії, повинні оподатковуватися всіма видами податків. Але одночасно передбачається, що на прибутки дочірньої компанії ТНК у країні, де вона діє, мають поширюватися податкові пільги. Також передбачається оподаткування доходу від капіталовкладень (дивіденди, проценти, рента та роялті) зарубіжних корпорацій, що контролюються. Цей підхід сприяє накопиченню прибутку у податковому сховищі чи в країнах з низьким рівнем оподаткування. Таке накопичення виступає як безпроцентний кредит, що надається країною, якій належить цей дохід, у формі відстрочених податків. Цього підходу дотримуються Японія, США та ін.

Дуже часто другий і третій підходи не виділяють окремо, а об’єднують під єдиною назвою «всесвітня система пільг».

З метою оптимізації оподаткування ТНК використовують певні методи, які класифікують на дві групи: 1) організаційні та 2) економічні 12, с. 121.

До економічних методів оптимізації оподаткування належать:

концентрація доходів корпоративних фінансових компаній, розташованих у країнах із пільговим оподаткуванням фінансових операцій, пільговим режимом уникнення подвійного оподаткування або в офшорних зонах;
використання корпоративних (трансфертних) цін у розрахунках між зарубіжними структурними підрозділами ТНК;
інвестування через власну інвестиційну компанію у структурі ТНК;
кредитування з використанням власних фінансових структур або кредитування філій під гарантії ТНК;
трансферт активів ТНК через ліцензійні угоди;
транспортне обслуговування операцій ТНК через власні транспортні та судноплавні компанії, зареєстровані в офшорних зонах.

До організаційних методів оптимізації оподаткування відносять:

експорт товарів і послуг спеціальними засобами, наприклад без фактичного перетину кордону, на основі «толінгу», що означає тимчасове вивезення сировини і комплектуючих на митну територію та їх перероблення на готову продукцію з наступним експортом;
операцій за кордоном на основі агентських угод, партнерства або спільної інвестиційної діяльності з місцевими компаніями без створення юридичної особи;
створення зарубіжного представництва, а не філії, що дає змогу декларувати прибутки в країні їх походження, де діє представництво, а не в країні базування материнської компанії;
створення спеціальних дочірніх компаній у країнах зі сприятливим або пільговим оподаткуванням чи в офшорних зонах;
передання частини зарубіжних філій та дочірніх підприємств під контроль спеціальної холдингової компанії, зареєстрованої у країні зі сприятливим оподаткуванням операцій з капіталом і репатріації дивідендів.

Таким чином, організаційні методи оптимізації оподаткування ТНК переважно пов’язані з вибором тієї чи іншої форми організації діяльності ТНК за кордоном. Кожний організаційний структурний підрозділ компанії (представництво, філія, дочірня компанія) має певні особливості діяльності (незалежно від того, є він самостійною одиницею, чи перебуває на балансі головної контори), і від цього залежить її оподаткування в країні, що приймає, і в країні базування. ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн, де розташовуються організаційні структурні підрозділи ТНК, і країни національної належності материнської компанії розрізняються за кількома параметрами, у тому числі, видами податків, якими обкладаються прибутки ТНК, і рівнем податкових ставок. Система оподаткування в країні базування і в країні, що приймає, впливає на економічну ефективність операцій ТНК.

9.12. Валютні ризики потенційних збитків ТНК.
Види валютних ризиків: трансляційний,
транзакційний, операційний

На фінансову діяльність більшості фірм тією чи іншою мірою впливають зміни фінансових цін. Цими цінами можуть бути процентні ставки, обмінні курси, товарні ціни і ціни акцій. Більшість відомих фірм знають, як керувати основними виробничими ризиками. Основні виробничі ризики пов’язані з такими сферами виробничої діяльності, як вибір технології виробництва, спосіб постачання товарів і послуг клієнтам, вибір напряму науково-дослідних робіт. Але з ціновими ризиками проблема інша — вони визначаються економічним середовищем, тобто подіями, що відбуваються за межами фірми. Виявлення такого ризику може призвести до краху навіть дуже ефективного виробника з менеджментом високого рівня. Тому недостатньо керувати тільки основними виробничими ризиками, необхідно звернути увагу і на керування ціновими ризиками.

Ціновий ризик визначається як можливе відхилення майбутньої ціни від її очікуваного значення. Основною відмінністю між ТНК і корпораціями, що діють у межах однієї країни, є те, що ТНК найбільш підвладні несприятливому коливанню дохідності, що відбувається у результаті зміни курсів іноземних валют. У зв’язку зі скасуванням фіксованих валютних стандартів у 1970-х роках ХХ ст. і введенням плаваючих валютних курсів значно збільшились частота і розмір коливання курсів іноземних валют.

Сутність фінансової стратегії ТНК полягає в управлінні глобальними потоками зворотних коштів, а також у захисті інвестицій в інших країнах від ризиків. Для того щоб захистити інвестиції від ризиків, необхідно визначити вид ризику і характер фінансового ризику, тобто обставини, в яких він може мати місце; наслідки у разі матеріалізації ризику; варіанти стратегії захисту від ризику.

Міжнародний фінансовий менеджер у своїй роботі постійно враховує значно більшу кількість ризиків, ніж менеджер фірми, який працює на внутрішньому ринку. Він постійно аналізує валютно-курсові, регіональні і політичні ризики, що пов’язані зі здійсненням зовнішньоекономічної діяльності.

Валютний ризик — це різновид економічного ризику, виявлення його пов’язане з коливаннями валютно-фінансового середовища, де діють ТНК.

Валютний ризик — це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно зі значеннями, що плануються, у результаті несприятливої зміни величини валютного курсу.

Схему складових валютного ринку можна подати так (рис. 9.1):

Рис. 9.1. Складові валютного ризику1

Таким чином, валютний ризик поділяється на регіональний і валютно-курсовий. Складовими регіонального ризику є ризик валютного контролю і політичний ризик. Ризик валютного контролю пов’язаний з імовірністю заборони здійснення валютних переказів за кордон, тобто з уведенням валютного мораторію. Політичний ризик характеризується нестабільністю політичного середовища у країні, тобто частотою зміни уряду. Регіональні ризики також пов’язані з повною експропріацією активів нерезидентів у даній державі.

Коливання валютного курсу, які звичні в умовах Ямайської валютної системи, відбиваються на бухгалтерській звітності ТНК, на стані залишків її грошових коштів у банку, на чистому потоці грошових коштів, а в ширшому значенні — на конкурентоспроможності фірми.

Бухгалтерський ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни валютного курсу негативно відображаються на то вартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іноземної валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляційний, або конверсійний, ризик чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу.

При трансляції фінансової звітності у зарубіжних підрозділах у валюту материнської компанії виникає небезпека зміни несприятливим чином фінансових показників компанії. Фірма може отримати на своєму балансі необґрунтовано завищений прибуток, за який вона має заплатити додаткові податки. Якщо курс іноземної валюти відносно вітчизняної падає, то прибуток фірми буде занижений, і хоча компанія не платитиме податків, але їй важко взяти кредит, оскільки її фінансовий стан за балансом погіршився. Кредити надаватимуться під вищий процент з урахуванням ризику. Менеджер мусить пам’ятати, що існують різні методи трансляції звітності, які застосовуються ТНК. Вони різні в різних країнах. Їх застосування залежить від того, для кого надається бухгалтерська інформація — для акціонерів, інвесторів чи держави в особі податкових органів. Крім того, ТНК має філії чи дочірні компанії в країнах, де існують різні системи обліку, тому для зіставлення показників і зведення фінансової звітності до єдиної валюти використовують, крім прийнятних у країні норм обліку, Міжнародні стандарти обліку, що розробляються Комітетом за міжнародними бухгалтерськими стандартами.

Валютно-економічний ризик визначається як зміна вартості фірми, що обумовлена невизначеністю зміни валютного курсу. Він відбивається на реальних грошових потоках фірми. Валютно-економічний ризик підрозділяється на два різновиди:

конкурентний (операційний) ризик;
транзакційний ризик.

Конкурентний ризик, або операційний валютний ризик потенційних збитків ТНК, пов’язаний з необхідністю здійснення платежів чи отримання коштів, деномінованих у національній валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу. Сутність даного ризику полягає у тому, що зміни в курсах валют можуть призвести до зміни вартості факторів виробництва, необхідних фірмі, а також до зміни доходів, що отримуються від випуску продукції. Ступінь такого впливу зміни валютних курсів залежить від цінової еластичності попиту і пропозиції, що лежить в основі цих операцій, яка існує на ринках факторів виробництва і товарів. Тобто операційний валютний ризик потенційних збитків визначає ступінь впливу коливання валютних курсів на вартість відомих майбутніх операцій з наявними коштами, що проводяться фірмою. Цей ризик є одним із двох показників ризиків, пов’язаних з рухом грошових коштів.

Одночасно зі зміною валютних курсів відбувається і зміна відносного конкурентного становища ТНК у всіх сегментах виробництва і ринків, що пов’язано з виникненням транзакційного або поточного, ризику потенційних збитків.

Транзакційний валютний ризик — це ймовірність збитків, які пов’язані зі змінами валютного курсу за контрактами, що вже укладені і за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу в майбутньому. Цей ризик ще має назву поточний ризик потенційних збитків. Транзакційний ризик впливає на майбутні потоки грошової готівки; джерела комплектуючих; розміщення інвестицій; конкурентоспроможність ТНК на різних ринках. Цей ризик, на відміну від операційного валютного ризику, стосується всього обсягу інвестицій, і його необхідно вивчати (на відміну від операційного) в довгостроковій перспективі. Основна відмінність між операційним валютним і поточним ризиком потенційних збитків полягає в тому, що поточний ризик визначається результатом зміни валютних курсів, що здійснює вплив на рух грошової готівки. Ці зміни можуть відбуватися внаслідок коригувань попиту і пропозиції, що лежать в основі цих потоків. Тобто поточні ризики потенційних збитків виникають при будь-якому міжнародному русі грошової готівки, включаючи потоки продукції, факторів виробництва і компонентів, при необхідності здійснення компанією переказів грошових коштів, а також при фінансуванні.

Керівництво ТНК може змінити поточний ризик потенційних збитків за допомогою зміни у поточній ситуації компанії, тобто через зміни у виборі продукції, ринків, джерел отримання факторів виробництва, а також джерел отримання фінансових коштів на основі довгострокового планування.

З метою мінімізації транзакційного ризику ТНК вживають таких заходів:

здійснюють інвестиції в країни, у яких вартість потоків готівкових коштів, розрахована в доларах, може бути збережена; наприклад, ті країни, валюти яких демонструють стійку тенденцію до підвищення вартості порівняно з основною валютою материнської компанії. Це так звані країни з «твердою» валютою;
знаходять джерела отримання комплектуючих у країнах,
у яких очікувана вартість твердої валюти залишається низькою;
поширюють операції на ринках тих країн, де розраховані в доларах суми прибутків від продажу і переказ дивідендів будуть легко захищені;
фінансують потреби компанії, які допомагають обмежити валютні ризики потенційних збитків і можливості збитків від компанії.

9.13. Управління ризиками потенційних збитків

Для управління валютними ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у:

визначенні ризику та його вимірюванні;
формуванні стратегії звітності;
виборі стратегії управління ризиком;
виборі стратегії страхування ризику.

ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолютним, прогнозується валютний курс відносно виявленого ризику.

ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідованої звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інформації про міжнародну і галузеву диверсифікованість. З урахуванням цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського походження), зовнішня фінансова звітність міжнародної корпорації може включати такі документи і доповнення до них:

основні «консолідовані» форми — 1) баланс; 2) звіт про прибутки і збитки; 3) звіт про рух фондів; 4) доповідь директорату, що коментує попередні форми;
доповнення — 1) інформація про основні методи облікової політики і складання звітності; 2) дані про діяльність головних філій; 3) галузева і географічна диверсифікованість; 4) дані про продукцію, що випускається; 5) соціальна й інша нефінансова інформація.

Центральне місце у звітності ТНК займають баланс і зведення про прибутки та збитки, вся інша інформація фактично є лише доповненням до цих принципових бухгалтерських форм. У балансі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інформація про розміри корпорації, які відбивають обсяг використовуваного капіталу, структуру фінансування і вкладень, можливість маневрування великими грошовими і матеріальними ресурсами. У балансі в єдиній грошовій одиниці характеризується досягнутий корпорацією на певну дату (як правило, на 31 грудня звітного року) рівень концентрації і централізації капіталу.

Особливості діяльності ТНК не змінили звичайних схем балансу. Він традиційно складається з активу і пасиву, що дає змогу оцінити капітал транснаціонального концерну або конгломерату з погляду як основних напрямів його вкладень (актив), так і основних джерел нагромадження (пасив).

У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.

Часові періоди залежать від особливостей діяльності компанії. Один із варіантів — контроль потоків готівки на малих та великих часових відрізках. Це може бути жорстко установлена послідовність 30, 60, 90 днів; 6, 9, 12 місяців; 2, 3 і 4 роки і т. п. Коли кожний підрозділ установив рівень ризику, він направляє відповідні дані на наступний рівень ієрархії для попередньої консолідації, яка дозволяє регіональному управлінню класифікувати рівень ризику за рахунками та валютами на кожний звітний період. Визначається, для якого виду валютного ризику на кожному рівні ієрархії корпорації слід використовувати хеджування.

Для управління операційним валютним і трансляційним ризиками використовуються схожі інструменти. Це пов’язано з тим, що ці два ризики прив’язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операційний валютний ризик — це дата завершення операції; для трансляційного ризику — це дата надання фінансової звітності. В обох випадках управління цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення валютних операцій, наявної вартості якої достатньо для компенсації грошової суми ризику потенційних збитків.

Варіантами стратегії страхування валютних ризиків потенційних збитків можуть бути:

операційна стратегія страхування, до механізму якої відносять:

банківські кредити;
короткострокові боргові зобов’язання застережень;

стратегія прискорення і затримки платежів;
контрактні методи страхування, а саме:

розподіл ризику;
вибір валюти ціни і включення у контракт валютних обмовок;
використання інструментів міжнародного ринку деривативів (хеджування ризику).

Стратегія прискорення та затримки платежів («leads & lags»), передбачає вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов’язані між собою. Існування загальної мети допомагає цим фірмам знайти найбільш корисний варіант взаєморозрахунків. Використовується для захисту грошової готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грошовий потік між фірмами зобов’язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фінансових потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. ТНК також використовує стратегію «leads& lags» як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноземної валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноземної валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноземної валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноземної валюти.

Існує також стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов’язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.