РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

ТЕМА 11. РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ
ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Міжнародне фінансове право. Норми та джерела міжнародного права у сфері міжнародних фінансів. Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Державне регулювання валютних відносин. Валютна політика та її форми. Валютні обмеження. Міждержавне регулювання ціни золота.

11.1. Міжнародне фінансове право

У сьогоднішніх умовах інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства економіка кожної країни багато в чому залежить від рівня розвитку економіки сусідніх і взагалі зарубіжних країн. У своїй господарській та правовій діяльності Україна завжди бере до уваги і притримується досвіду регулювання економіки, існуючого в інших країнах. Зокрема це стосується міжнародного фінансового права. У зв’язку з цим необхідно детальніше ознайомитися з міжнародним правовим регулюванням фінансової діяльності.

Міжнародне фінансове право — сукупність норм та принципів, закріплених юридично, які регулюють міжнародні фінансові відносини. Міжнародне фінансове право може підлягати регламентації міжнародного публічного права та міжнародного приватного фінансового права.

11.2. Норми та джерела міжнародного права
у сфері міжнародних фінансів

Прикладами джерел міжнародного публічного права можуть бути:

  • деякі статті «Статуту Міжнародного суду ООН»;
  • «Статуту ООН» від 26 червня 1945 року;
  • а також «Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності з Статутом ООН» від 24 жовтня 1970 року.

Норми регулювання міжнародного приватного фінансового права надано в наступних нормативних актах:

  • Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 року;
  • Закон України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року;
  • Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року;
  • Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року;
  • Цивільний кодекс України (книга 8 «Міжнародне приватне право») від 25 серпня 1992 року.

Основою успішного економічного розвитку є функціонування стабільної фінансової системи, що відповідає рівневі розвитку продуктивних сил і суспільних відносин. Фінансова політика як частина системи управління фінансами спрямована на забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи країни, на створення фінансових умов для реалізації завдань соціально-економічного розвитку.

11.3. Міжнародна фінансова політика та її реалізація.
Державне регулювання валютних відносин

Метою міжнародної фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, які є необхідними для задоволення насущних потреб розвитку суспільства.

Головне завдання міжнародної фінансової політики — забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої міждержавної програми економічного та соціального розвитку.

Таким чином, міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподілення та використання яких вживають учасники міжнародних фінансових відносин, для виконання ними їхніх функцій. Фінансова політика держави — це самостійна сфера діяльності її уряду у сфері фінансових відносин. Розроблення та успішне проведення фінансової політики можливе тільки за умов наявності в уряду програми суспільного розвитку з виділенням інтересів усього суспільства та окремих його груп, характеристикою поточних та перспективних завдань, визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фінансової політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси усіх верств суспільства, конкретні історичні, етичні та соціальні умови.

Фінансова політика складається з таких найважливіших компонентів:

  • бюджетної політики;
  • податкової політики;
  • інвестиційної політики;
  • грошово-кредитної політики;
  • цінової політики;
  • соціальної політики;
  • митної політики;
  • політики у сфері міжнародних фінансів.

Система соціально-економічних пріоритетів, на яких ґрунтується фінансова політика, наприклад України в даний час, охоплює: оздоровлення державних фінансів; збалансованість натурально-речовинних і грошових потоків; відновлення нормального функціонування кредитної системи; досягнення фінансово-економічної самостійності і посилення відповідальності суб’єктів господарської діяльності в межах єдиної держави; створення рівних умов у бюджетно-податковій сфері для суб’єктів господарської діяльності; досягнення соціальної стабільності в суспільстві; створення умов для припинення фінансових зловживань, корупції та організованої злочинності чи запобігання їм.

Спочатку розглянемо, що містить бюджетна політика. Для виконання державою покладених на неї функцій їй необхідні фінансові та інші види ресурсів. З цією метою держава створює централізовані фонди фінансових та інших ресурсів. Певна частина коштів мобілізується в державний бюджет. У процесі мобілізації фінансових ресурсів до бюджету на загальнодержавні цілі їхнього розподілу і використання виникають фінансово-бюджетні відносини між державою, платниками податків (економічними суб’єктами, фізичними особами) й одержувачами бюджетних засобів (асигнувань, дотацій, субвенцій, субсидій і кредитів). Відносини, які виникають між ними, будуються відповідно до бюджетної політики, що розроблюється на певний період законодавчим органом країни.

Держава визначає цілі і завдання стосовно бюджету при підготовці, розгляді, затвердженні і виконанні цього головного плану концентрації фінансових ресурсів. Бюджетна політика передбачає визначення державою:

  • джерел і методів формування доходів бюджету;
  • ступеня централізації фінансових ресурсів у розпорядження держави;
  • частки валового внутрішнього продукту (ВВП), що мобілізується до бюджету;
  • пріоритетних напрямів витрат бюджету з урахуванням першочергових потреб суспільства;
  • надходження до доходної частини бюджету валюти іноземних держав та її цільового використання;
  • керування державним зовнішнім і внутрішнім боргом;
  • припустимих меж розбалансованості бюджету;
  • джерел фінансування дефіциту бюджету або цільового використання профіциту бюджету (суми перевищення доходів бюджету над його витратами).

У складних умовах проведення в країні економічних реформ до першорядних завдань бюджетної політики відносять: забезпечення таких принципів бюджетної системи, як цільовий характер бюджетних засобів, ощадливість та ефективність їх використання; реструктуризація державного боргу; інвентаризація зовнішніх і внутрішніх запозичень і результатів їх використання; перехід до централізованої системи здійснення всіх операцій з доходів і витрат державного бюджету.

Іншою найважливішою складовою фінансової політики держави є податкова політика. Вона будується на поєднані інтересів держави і платників податків — юридичних і фізичних осіб.

Податкова політика втілюється відповідній податковій системі. Наприклад, в Україні вироблені певні принципи і підходи до побудови цієї системи.

До основних принципів побудови податкової системи нашої держави відносять:

  • удосконалення податкового законодавства;
  • оптимізація податкової бази. Її основою мають бути прямі податки, оскільки непряма система оподатковування призводить до збільшення податкового тягаря;
  • оподатковування не повинне мати конфіскаційного характеру; тільки зростання національного багатства і підвищення індивідуальних доходів населення сприяє стабільному збільшенню оподатковуваної бази;
  • мінімізація будь-якого можливого рушійного ефекту від введення будь-якого нового податку, оскільки високі податки можуть призвести до відпливу капіталу за кордон;
  • зручність стягування податків для держави і платників податків;
  • оптимізація податкових пільг;
  • здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства, взяттям на облік, переобліком і зняттям з обліку платників податків;
  • створення умов, за яких платникові податків важко і невигідно ухилятися від сплати податку;
  • реструктуризація в необхідних випадках заборгованості за платежами до бюджету.

Держава зацікавлена в достатності оподатковування. Це обумовлено забезпеченням надходження до дохідної частини бюджету обсягу фінансових ресурсів, достатнього для виконання обов’язків держави, визначених Конституцією.

Водночас держава повинна запобігати можливим негативним наслідкам, якщо введення певних податків і їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до відкритої та ефективної діяльності підприємств сфери матеріального виробництва.

Інвестиційну політику також слід розглядати як один із найважливіших компонентів фінансової політики держави. Вона спрямована на створення умов для залучення вітчизняних і закордонних інвестицій, перерозподілу у реальний сектор економіки.

Інвестиційна політика здійснюється з тією метою, щоб інвесторам було вигідно вкладати свої фінансові кошти в економіку країни. Щоб створювалися умови для організованого нагромадження та інвестування заощаджень населення, розвитку іпотечного кредитування. Щоб величезні вітчизняні капітали не вивозилися за рубіж, а, навпаки, залучалися до країни прямі іноземні інвестиції.

Інвестиційна політика — це суттєвий важіль впливу як на економіку країни, так і на підприємницьку діяльність її суб’єктів господарювання. Під інвестиційною політикою держави розуміється комплекс цілеспрямованих заходів щодо створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва, а також вирішення соціальних проблем.

Основною метою інвестиційної політики є створення оптимальних умов для активізації інвестиційного потенціалу.
Основними напрямами інвестиційної політики є організація сприятливого режиму для діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення прибутковості і мінімізації ризиків в інтересах стабільного економічного і соціального розвитку, підвищення життєвого рівня населення. Результат здійснення інвестиційної політики оцінюється залежно від обсягу залучених до розвитку економіки інвестиційних ресурсів.

Держава може впливати на інвестиційну активність за допомогою амортизаційної політики, науково-технічної політики, політики щодо іноземних інвестицій та ін. Амортизаційна політика держави встановлює порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань. Здійснюючи відповідну амортизаційну політику, держава регулює темпи і характер відтворення, і насамперед швидкість відновлення основних фондів. Правильна амортизаційна політика держави дозволяє підприємствам мати достатні інвестиційні засоби для простого і певною мірою для розширеного відтворення основних фондів.

Під науково-технічною політикою держави розуміється система цілеспрямованих заходів, які забезпечують комплексний розвиток науки і техніки, упровадження їхніх результатів в економіку країни. Науково-технічна політика є складовою інноваційної політики і припускає вибір пріоритетних напрямів у розвитку науки та техніки і всіляку підтримку держави для їхнього розвитку.

За даними наведених нижче таблиць (табл. 11.1, 11.2)можна простежити динаміку прямого іноземного та зарубіжного інвестування нашої держави1. Тим самим є можливість проаналізувати напрями руху інвестиційних потоків. Перелік країн визначено виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економіку інших країн світу.

Таблиця 11.1

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНУ2

Країни

Обсяги прямих інвестицій на
01.07.2003 р., млн дол. США

У  % до
підсумку

Усього

6037,5

100,0

У тому числі:

Сполученi Штати Америки

997,6

16,5

Кiпр

631,1

10,5

Сполучене Королiвство
Великобританії

564,7

9,4

Вiргiнськi острови, Британські

481,4

8,0

Нiдерланди

410,7

6,8

Нiмеччина

359,7

6,0

Росiйська Федерацiя

342,9

5,7

Швейцарiя

300,1

5,0

Австрiя

243,3

4,0

Корея, Республiка

172,1

2,9

Інші країни

1533,9

25,2

Таблиця 11.2

ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ З УКРАЇНИ В ЕКОНОМІКУ КРАЇН СВІТУ3

Країни

Обсяги прямих інвестицій на
01.07.2003 р., млн дол. США

У  % до
підсумку

Усього

159,7

100,0

У тому числі:

Росiйська Федерацiя

84,1

52,6

Панама

18,9

11,9

В’єтнам

16,8

10,5

Iспанiя

13,8

8,7

Гонконг

5,4

3,4

Сполученi Штати Америки

5,2

3,3

Швейцарiя

3,9

2,4

Кiпр

1,9

1,2

Грецiя

1,6

1,0

Естонiя

1,1

0,7

Грузiя

1,1

0,7

Інші країни

5,9

3,6

У даний час українська економіка має потребує припливу іноземних інвестицій. Це викликано практично повною відсутністю фінансування з коштів державного бюджету, відсутністю достатніх засобів у підприємств, розвитком загальної економічної кризи і спадом виробництва, великим зносом установленого на підприємствах устаткування та інших причин. Справді, іноземний капітал, залучений у національну економіку і використаний ефективно, з одного боку, впливає на економічне зростання, допомагає інтегруватися у світову економіку. Але, з іншого боку, залучення іноземних інвестицій передбачає певні зобов’язання, створює різні форми залежності країни, викликає різке зростання зовнішнього боргу та ін. Отже, іноземні інвестиції можуть мати неоднозначні наслідки для національної економіки. У зв’язку з цим природно ставиться питання про розширення технічної допомоги, спрямованої на поглиблення використання власних ресурсів, підвищення кваліфікації національних кадрів, а вже потім про залучення інвестицій у вигляді кредитів. Ідеться про те, що спочатку необхідно навчитися ефективно використовувати свої фінанси, а потім залучати іноземний капітал у свою економіку.

Державні заходи щодо залучення іноземних інвестицій можна звести в дві групи. До першої відносять дії, спрямовані на зниження темпів інфляції, ризиків для іноземних інвесторів у країні, а також гарантовані виплати за зовнішніми боргами. До другої — заходи уряду, які знижують податки для іноземних інвесторів і полегшують митні умови.

Продуктивна інвестиційна політика держави тісно пов’язана з амортизаційною та, науково-технічною політикою, політикою стосовно іноземних інвестицій тощо. Усі вони є складовими економічної і соціальної політики держави, повинні випливати з неї і сприяти її реалізації. Інвестиційна політика не може здійснюватися без механізму її реалізації. Він передбачає:

  • вибір джерел і методів фінансування інвестицій;
  • визначення термінів реалізації;
  • вибір органів, відповідальних за реалізацію інвестиційної політики;
  • створення необхідної нормативно-правової бази функціонування ринку інвестицій;
  • створення сприятливих умов для залучення інвестицій.

Окрім державної інвестиційної політики розрізняють галузеву, регіональну інвестиційну політику та інвестиційну політику підприємства. Усі вони пребувають в тісному взаємозв’язку, але визначальною і первинною є державна інвестиційна політика, тому що вона створює умови, а також сприяє активізації інвестиційної діяльності на всіх рівнях господарювання.

Під галузевою інвестиційною політикою розуміється інвестиційна підтримка пріоритетних галузей господарства, розвиток яких забезпечує економічну безпеку країни, експорт промислової продукції, прискорення науково-технічного прогресу і встановлення оптимальних щодо сьогоднішніх потреб господарських пропорцій на ближчу і далеку перспективу.

Під регіональною інвестиційною політикою розуміють систему заходів, проведених на рівні регіону і сприятливих щодо мобілізації інвестиційних ресурсів і визначення напрямів їх найбільш ефективного і раціонального використання в інтересах населення регіону, а також окремих інвесторів.

Інвестиційна політика в кожному регіоні має свої особливості, які можуть бути обумовленими такими факторами:

  • економічною і соціальною політикою, яка проводиться в регіоні;
  • величиною наявного виробничого потенціалу;
  • природними та кліматичними умовами;
  • оснащеністю енергетичною сировиною;
  • географічним місцезнаходженням і геополітичним положенням;
  • станом навколишнього середовища;
  • демографічною ситуацією;
  • привабливістю регіону для іноземних інвестицій та ін.

Дедалі більшу роль в інвестиційній діяльності останнім часом відіграють окремі (не завжди малі) підприємства й організації. Виходячи з цього істотно підвищується роль інвестиційної політики кожного підприємства, яке претендує на власне місце у зовнішньоекономічній діяльності держави.

Багато проблем формування інвестиційного процесу в умовах сучасної України обумовлені відсутністю чітко розробленої системи принципів інвестиційної політики. Система принципів інвестиційної політики є стрижнем розвитку економіки, який забезпечує ефективну взаємодію всіх рівнів, починаючи від окремих підприємств і охоплюючи органи влади всіх рівнів.

Згідно з попереднім досвідом, основними принципами інвестиційної політики мають бути: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєння ресурсів, регульовані дії, і разом з цим соціальна, екологічна а також економічна безпека. Ці принципи повинні реалізовуватися в інвестиційній політиці органів влади різного рівня. Інвестиційна політика на державному рівні має активізувати інвестиційну діяльність на рівні регіонів і підприємств.

Грошово-кредитна політика широко використовується державою в процесі державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика націлена на: забезпечення стійкості грошового обігу; оптимізацію обсягу і структури грошової маси; керування емісією (випуском) грошей; формування та ефективне використання кредитних ресурсів; регулювання інфляції; досягнення стабільного обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні); забезпечення своєчасності і безперебійності розрахунково-платіжних операцій у галузях економіки; регулювання банківської системи (комерційних і державних банків); керування діяльністю фінансового ринку; регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу купівлі і продажів).

Як складова фінансової політики держави цінова політика здійснюється в напрямі регулювання цін і тарифів на монопольні товари і послуги. При цьому варто мати на увазі, що сьогодні держава монопольно володіє землею та її надрами, водними просторами, залізницями, нафтопроводами і газопроводами, мережами електрозв’язку. Також треба мати на увазі, що сьогодні в Україні існує механізм установлення державою цін на так звані стратегічні товари для нашої країни. В інших галузях господарства ціни залежать від їхньої динаміки на вироблені ними товари і зроблені послуги.

Митна політика є органічною частиною податкової і цінової політики. Адже митні збори і мито безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг. При цьому митна політика певною мірою є самостійною — вона впливає на економіку країни, обмежуючи або розширюючи доступ до внутрішнього ринку країни імпортних товарів та послуг, а також стримуючи або заохочуючи експорт вітчизняних товарів та послуг.

Митна політика значною мірою визначає розподільні процеси не тільки між державою та економічними суб’єктами, й між галузями господарства, регіонами країни а також між економічними суб’єктами. Сьогодні митна політика багато в чому пов’язана і залежить від бюджетної політики, спрямованої на збільшення збору мита і платежів.

Останнім часом дедалі більшого значення в країнах світу набуває політика у сфері міжнародних фінансів. В її основі лежить керування валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Вона пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного зовнішнього боргу, з участю нашої країни в діяльності міжнародних організацій, у тому числі міжнародних фінансових організацій. Міжнародна фінансова політика країн спрямована на розвиток продуктивних сил країни і на те, щоб зайняти своє вагоме місце на міжнародних ринках сировини, товарів, робочої сили і капіталів. При проведенні політики у сфері міжнародних фінансів, наприклад, наша держава, спрямовує свої зусилля, зокрема на:

  • інтеграцію у світову фінансову систему;
  • визнання України країною з ринковою економікою;
  • повномасштабну участь України в групі промислово розвинених країн світу;
  • вступ у міжнародні організації, у тому числі й до Світової організації торгівлі (СОТ);
  • зміцнення позицій України в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку реконструкції і розвитку;
  • урегулювання зовнішньої заборгованості України;
  • підвищення стійкості курсу гривні відносно іноземних валют.

Для реалізації фінансової політики, успішного проведення її в життя потрібен відповідний фінансовий механізм, що являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Цей фінансовий механізм має включати всі види, форми і методи організації фінансових відносин. Сполучення цих елементів утворить конструкцію фінансового механізму, що приводиться до руху шляхом установлення кількісних параметрів кожного елемента, тобто певних ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.

11.4. Валютна політика та її форми.
Валютні обмеження

Одне з провідних місць у формуванні економічно сильної, сталої та промислово розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка враховувала б усі тенденції валютного ринку. Отже, валютна політика являє собою певний симбіоз дій економічної та зовнішньоекономічної політики держави, які складаються з урядових дій щодо внутрішніх та зовнішніх валютних відносин. Ці дії мають справляти певний вплив на валюту, валютний курс, валютні операції, тобто на все, що так або інакше пов’язано з цим сектором економіки.

Валютна політика держави здійснюється її урядом, національним банком, а також центральними фінансовими органами. Взагалі реалізація валютної політики визначається тими завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї політики в цілому. Валютна політика повинна забезпечувати збалансованість макроекономічних та мікроекономічних цілей.

Стабілізація валютного курсу будь-якої національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютних обмежень. Сутність валютних обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей у країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи навіть заборони проведення вказаних операцій. Валютний контроль — це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність валютного контролю полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства, а основне завдання — у недопущенні незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єктом валютного контролю є валютні операції за участі резидентів і нерезидентів. Основний орган валютного контролю — Національний банк. Агенти валютного контролю — податкові та митні органи, а також інші організації, які відповідно до законодавства здійснюють функції валютного контролю.

Валютні обмеження мають на меті:

  • забезпечення держави валютою;
  • підтримання валютного курсу національної грошової одиниці;
  • підтримання платіжного балансу.

В умовах валютного регулювання регламентується діяльність валютного ринку. Основні зусилля спрямовуються на забезпечення стабільності валютного курсу грошової одиниці держави. Певна жорсткість валютного регулювання в Україні є вимушеною в нинішніх умовах економічних перетворень.

Валютні обмеження відзначаються певним дискримінаційним характером, оскільки сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави чи певних підприємств за рахунок інших підприємств, головним чином великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж частини валютних надходжень є вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася на стані валютного ринку.

До основних обмежень, що визначають загальні принципи валютного регулювання і валютного контролю, належать:

  • централізація валютних операцій у центральному та уповноважених комерційних банках;
  • ліцензування валютних операцій (надання дозволу), при цьому має бути доведена необхідність виконання валютної операції; існує навіть повна заборона певних валютних операцій;
  • обмеження конвертованості валют — відповідно до цього вводяться різні категорії валютних рахунків;
  • обов’язкове декларування зарубіжних авуарів;
  • контроль за валютними позиціями комерційних банків;
  • ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього;
  • контроль за грою термінів операції на валютному ринку;
  • видача банкам ліцензії на здійснення валютних операцій лише за наявності певних обсягів статутного капіталу.

Відповідно до платіжного балансу потрібно виділити дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції та фінансові операції (рух капіталів, інвестицій та ін.). Форми валютних обмежень відображають їх зміст і структуру відповідно до сфер застосування цих обмежень.

За поточними операціями використовуються такі форми обмежень:

  • блокування виручки іноземних експортерів від продажу товару в даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;
  • обов’язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію; обмеження щодо термінів цього продажу;
  • обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам; у деяких країнах імпортер зобов’язаний внести на депозит певну суму національної валюти для одержання валютної ліцензії;
  • обмеження на форвардну купівлю імпортерами іноземної валюти;
  • заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту;
  • заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
  • регулювання строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати;
  • наявність кількох валютних курсів — диференційовані курсові співвідношення по різних видах операцій, товарних групах і регіонах4.

У світовому масштабі валютна політика проводиться міжнародними валютно-фінансовими організаціями (Міжнародний валютний фонд, міжнародні банки тощо).

11.5. Міждержавне регулювання ціни золота

Значну роль у структурі міжнародних ліквідних коштів продовжує зберігати за собою золото золоті запаси держави (у формі злитків та монет).

Обсяги золотовалютних ресурсів, які зберігаються в Центральному банку та фінансових органах країни, доповнюються певними обсягами валют на рахунках іноземних банків, а також міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій, призначеними для міжнародних розрахунків. Одне з центральних місць серед міжнародних ліквідних коштів належить золотовалютним ресурсам держав.

Тривалий час розрізнялися дві ціни золота — офіційна та реальна.

Офіційна ціна золота протягом більш ніж 40 років (з 1933 р. до 1976 р.) фіксувалася Казначейством США. З 1944 р. вона перебувала на рівні 35 дол. за 1 трійську унцію, яка становить 31,1035 г золота.

1961—1968 рр. ознаменувалися досить невдалою діяльністю угоди «Золотий пул». Сім країн Західної Європи разом із США домовилися штучно шляхом золотих інтервенцій підтримувати офіційну ціну золота. Згодом цей шлях призвів до поступового продажу власних офіційних резервів Англії, який навесні 1968  р. склав 3 тис. тон, що і призвело до розпаду пулу.

Після девальвації долара у 1971 р. і до сьогоднішнього дня вона становить близько 290—300 дол. за унцію.

Нині відправною точкою щодо встановлення ринкової ціни золота є Лондонський фіксинг. Фіксинг являє собою5 короткотривалу церемонію в офісі «N. M. Rothschild & Sons Ltd.», де п’ятеро осіб протягом десь біля 10 хв розмовляють по мобільних телефонах і потім опускають нижче або піднімають маленькі макети державних британських прапорів, що містяться на їхніх столах. І це все. Золотий фіксинг закінчено. Це відбувається щоденно о 10:30 ранку і о 3 год. пополудні, подібно до часового механізму. Перша така церемонія була виконана так само, у тому самому місці і головним чином, тими ж фірмами, що беруть участь і тепер, де баронові Ротшильду в п’ятницю, 12 вересня 1919 р. був запропонований перший золотий фіксинг.

Анахронізм це чи ні, але це працює, щоб дати ринкові наявну спот-ціну золота у специфічний момент вчасно.

Учасниками першого фіксингу золота були представник від Ротшильда, котрі виконували функції голови зустрічі, та представники провідних компаній золотовидобувників та золото продавців Mocatta & Goldsmid, Pixley &Abell, Samuel Montagu & Co. та Sharps Wilkins.

Міжнародна торгівля золотом — цілодобовий бізнес, Лондонський ринок перекриває своєю діяльністю золоті ринки Далекого Сходу вранці (в 7:15) і Нью-Йорка вдень.

Але двічі на день представники торгів зустрічаються «обличчям до обличчя» в офісі «N. M. Rothschild & Sons Ltd.». Основний модуль торгів — задовільна поставка, яка має важити приблизно 400 унцій та відповідати технічним вимогам, на яких базується Лондонський ринок дорогоцінних металів.

Голова торгів пропонує ціну відкриття, котра вже повідомлена представниками по телефону в їхні дилінгові кімнати. Пізніше голова запитує, хто хоче купувати і хто хоче продати, а також скількома модулями по 400 унцій вони бажають торгувати. Якщо ця кількість не забезпечує балансування в ціні відкриття, голова пропонує ціну вищу або нижчу, поки не буде досягнуто рівноваги. Тоді він проголошує ціну, яка буде встановлена.

Дилінгові кімнати можуть змінювати команди їхнім представникам у будь-який момент протягом засідання. Це представлено рухом у будь-яку сторону маленькі державні прапори Об’єднаного Королівства. Представник повідомляє, що він змінює оголошений ним процент, змінюючи положення свого прапора. Голова не може повідомляти ціну закріпленою доти, доки всі прапори не будуть узгодженими. Усе це є дуже ексцентричним і поза межами досяжності керованими комп’ютером ринками, але до 20 тонн золота щодня, як вважається, торгується за допомогою фіксингу.

Наприклад, 7 листопада 2003 р. London Fix за даними Kitco Inc. становить близько 380 дол. США (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

LONDON FIX

Gold

Nov 07. 2003

AM

PM

USD

381,90

380,25

Pounds Sterling

228,34

227,42

Euro

333,39

332,82

Динаміку Лондонського фіксингу в доларах за датою на останнє число кожного місяця можна дослідити за такими даними (табл. 11.4).

Таблиця 11.4

АМ

РМ

Листопад, 2003

381,90

380,25

Жовтень, 2003

384,60

386,25

Вересень, 2003

384,10

382,70

Серпень, 2003

371,00

375,60

Липень, 2003

361,10

363,00

Червень, 2003

343,50

345,50

Травень, 2003

365,80

361,40

Квітень, 2003

336,00

336,75

Березень, 2003

335,35

334,85

Лютий, 2003

347,65

347,45

Січень, 2003

370,35

367,50

Зміна офіційної ціни золота та період існування золотовалютного стандарту взагалі, були обумовлені історично і мали певні причини. По-перше, це було відображенням поступового послаблення позицій долара у світовий валютній системі, а по-друге, свою роль відіграло прагнення промислово розвинутих західних країн проводити самостійну політику регулювання у валютній сфері.


Таблиця 11.5

ВИРОБНИЦТВО ТА СПОЖИВАННЯ ЗОЛОТА
У СВІТІ1 (1991—2002 рр.)

Виробництво золота

Роки

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

Усього у світі

2159

2234

2287

2278

2273

2357

2464

2636

2568

2584

2602

2543

У тому числі:

ПАР

601,1

614,1

619,5

579,3

522,4

496,85

491,7

464,3

451,3

428,3

393,5

395,2

США

293,5

322,2

332,1

326,0

317,0

326,0

362,0

366,0

342,0

355,0

335,0

298,0

Австралія

236,1

243,5

247,2

256,2

253,5

289,5

314,5

310,1

301,1

296,4

281,0

276,0

Китай

104,0

112,0

119,0

121,0

133,0

145,0

175,0

178,0

173,0

175,0

181,8

189,8

Індонезія

24,0

46,0

52,0

42,6

62,9

83,6

86,9

124,0

152,0

140,0

183,0

149,0

Канада

175,3

161,4

150,9

146,4

152,0

166,4

171,5

165,6

157,6

153,8

157,0

153,0

Росія

168,1

146,1

149,5

142,6

131,9

123,6

125,6

114,6

126,1

142,7

154,5

173,5

Перу

15

18

27

47,8

57,7

64,8

79,1

94,2

128,5

132,6

134,0

146,0

Узбекистан

75,0

64,5

66,6

64,4

66,0

78,0

81,7

83,0

86,0

88,0

84,0

85,0

Бразилія

88,6

86,0

75,7

72,4

64,4

60,0

58,5

49,5

52,6

52

?

?

Споживання
золота у світі

2605

2592

2865

2779

3054

2712

3282

3343

3413

3067

Середня ціна золота
за унцію, дол. США

359,2

384,1

384,1

387,9

331,3

294,1

278,6

279,1

271,1

309,7

Середня ціна золота
за грам, дол. США

11,55

12,35

12,35

12,47

10,65

9,46

8,96

8,97

8,71

9,96

1 За даними прес-релізу Британської аналітичної агенції Gold Fields Mineral Services «Gold Supply& Demand Balance/H1-2003»


Період з середини 2002 р. до кінця 2003 р. характеризувався значним зростанням цін на золото (табл. 11.5). Після двох невдалих спроб у 2002 році, ціни, нарешті, зуміли пробитися через найважливіший психологічну границю — 300 дол. за трійську унцію. Кон’юнктурним фактором, який потягнув за собою гру на підвищення, стали масові купівлі золота японськими інвесторами, які побоюються розвитку масштабної банківської кризи в країні.

Проте у теперішнього стрибка цін є і більш фундаментальні фактори. Золотовидобувна галузь, яка довгі роки перебувала в захисті, перейшла до контрнаступу.

По-перше, звертає на себе увагу інтенсивна консолідація галузі в результаті масового процесу злиття золотодобувних компаній. Концентрація виробництва (на 10 найбільших корпорацій припадає 40 % світового виробництва, і вже найближчим часом ця цифра істотно зросте) викликає істотне скорочення впливу спеціалізованих банків, що здійснюють операції з золотом (так звані bullion banks), з діяльністю яких багато хто пов’язує падіння цін на золото в останні роки.

По-друге, багато найбільших компаній-виробників заявили про припинення форвардного продажу золота і навіть про викуп своїх термінових зобов’язань на постачання металу, а також про ліквідацію колосальних опціонних позицій по золоту. Саме форвардний продаж і схеми з використанням опціонів на золото, на думку аналітиків, були серед найважливіших факторів, що спричиняли тривалий гнітючий вплив на ціни. Про свій намір відмовитися від практики хеджування цін майбутніх постачань за допомогою деривативних контрактів оголосили такі галузеві гіганти, як американська корпорація Newmont Mining, південноафриканська AngloGold і ряд австралійських компаній. До них також може приєднатися канадська Barrick Gold.

Але і цих факторів усе одно недостатньо для пояснення загальної тенденції подорожчання золота, що розвивається протягом останніх років. В умовах істотного падіння світового попиту на ювелірні прикраси, таке зростання цін можна пояснити тільки різким збільшенням інвестиційного попиту на золото. Це, у свою чергу, свідчить про зростаючу недовіру інвесторів до інших видів активів, зокрема до американського долара. Деякі аналітики навіть вважають, що у випадку зростання ціни до 350 дол. може кардинально змінитися весь механізм світових фінансових ринків, що існував в останні 7—8 років.

Ще один довгостроковий фактор пов’язаний з діяльністю основних світових центробанків, що розпродавали золото зі своїх резервів (Банк Англії, інші європейські центробанки) і здійснювали лізинг золота в межах своїх країн (Бундесбанк), заповнюючи недостачу фізичного металу на ринку.

З іншого боку, якщо провідні центробанки розвинених країн в останні роки вищезгаданими засобами здійснювали свідоме регулювання цін на золото, тоді в їхніх силах почати нові кроки, спрямовані на запобігання його подорожчання.

Однак, якщо повернутися до прес-релізу Британської аналітичної агенції Gold Fields Mineral Services «Gold Supply& Demand Balance/H1-2003», можна помітити, що загальний обсяг споживання золота в січні-липні зріс на 6,7 %, у тому числі споживання золота виробниками ювелірних виробів становило 1234 тонни дорогоцінного металу проти 1293 тонни в січні-червні 2002 р.

Загальний обсяг пропозиції на ринку золота в січні-червні становив 2028 тонн дорогоцінного металу, що, окрім видобутого золота, включає продаж із запасів — 279 тонн у січні-червні 2003 р. (281 тонна у I півріччі 2002 р.), золото отримане в результаті вторинного перероблення — 479 тонн (403 тонни), говориться у звіті британської Gold Fields Mineral Services (GFMS).

Світове виробництво золота в I півріччі 2003 р. за оцінкою GFMS становило 1252 т, що на 2,9 % більше, ніж за той самий період минулого року.

Коментуючи ситуацію на ринку, фахівці GFMS відзначають незначне зростання виробництва, головним чином, через досить низький рівень виробництва дорогоцінного металу на найбільшому родовищі золота «Грасберг» в Індонезії в I півріччі 2003 р. Водночас у січні-червні 2003 р. спостерігалося зростання виробництва в Росії і Китаї.

Ключові терміни і поняття

Міжнародне фінансове право — international financial law

Фінансова політика — financial policy

Державний бюджет — public finance

Податкова політика — fiscal policy

Інвестиційна політика — investment policies

Митна політика — customs policies

Контрольні питання

  1. Дайте визначення поняття «міжнародне фінансове право».
  2. Які ви можете назвати міжнародні договори ратифіковані на території України?
  3. На яких засадах має ґрунтуватися фінансова політика держави?
  4. Що визначає бюджетна політика?
  5. Податкова система та її принципи.
  6. Які причини не надто активних тенденцій іноземного інвестування в Україну?
  7. Якими факторами обумовлюється інвестиційна політика по регіонах?
  8. На які економічні явища в житті країни безпосередньо впливає митна політика?
  9. Що обумовлює завдання грошово-кредитної політики всередині держави?
  10. Який зв’язок можна простежити між усіма ланками фінансової політики держави?
  11. Розкрийте сутність такого явища, як «валютні обмеження».
  12. Для чого існує процедура золотого фіксингу?
  13. Яка динаміка видобутку золота у світі?
  14. Які фактори обумовлюють подорожчання ціни золота?

Проблемні питання

  1. Як має будуватися інвестиційна політика держави для якнайбільшого залучення іноземних інвестицій?
  2. Які тенденції можна простежити, розглядаючи динаміку зарубіжних та іноземних українських інвестицій?

Література

  1. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной — М.: Финансы и статистика, 1994.
  2. Денежно-кредитная и валютная политика: научные основы и практика / Под ред. А. Г. Грязновой, Л. Н. Красавиной: Научный альманах фундаментальных и прикладных исследований, 2003. — 269 с.
  3. Гнатюк В. В. Финансовое право. Историческое пособие для преподавателей. Institut Internetional de Paris la Defence, М.: ГУ-ВШЭ, Российский фонд правовых реформ. 2001 4 п. л. и др.
  4. Пирожков С. І., Сухоруков А. І., Григоренко О. Я. Фінансова політика в Україні та Російській Федерації: порівняння, досвід, проблеми: Монографія / За ред. А. І. Сухорукова. — К.: НІУРВ, 2000.
  5. Ялбулганов А. А. Золотые страницы финансового права. М., 1999—2002. — Т. 1 — 13.
  6. Ялбулганов А. А. Финансовое право: Учеб. пособие. — М., 2001.
  7. Gibson H. D. International Finance, 1996, Longman, London and New York.
  8. Levi M. D. International Finance, McGrow-Hill, Inc.
  9. Miller R.,VanHoose D. Modern Money and Banking, 1996, McGrow-Hill, Inc.
  10. Wood R. R. Comparative Financial Law, 1995, Sweet and Maxwell, London.

1 За даними державного комітету статистики України.

2 Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.

3 Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.

4Класифікації подано за: Пирожков С. І., Сухоруков А. І., Григоренко О. Я. Фінансова політика в Україні та Російській Федерації: порівняння, досвід, проблеми: Монографія / За ред. А. І. Сухорукова. — К.: НІУРВ, 2000.

5 MarketEye By William Hanley From The Financial Post - Feb. 17, 1996. The price of gold was $ 405.00 falling back from a recent high of $ 419.00.

PAGE 475

РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН