Любімо дітей, як своїх

Любімо дітей, як своїх...

Притулок... Дитячий будинок... Школа-інтернат... Насторожуючі слова. Інколи ними лякають дітей-бешкетників, неслухняних, - мовляв, не будеш слухати - здамо в інтернат... Одного разу якась мама справді привела свого неслухняного сина-другокласника в нашу школу-інтернат і суворо сказала: "Тут твоє місце!" І хлопчина просився, плакав...

Мабуть, така мама, як і багато інших, давно не цікавилася такими закладами. Упродовж багатьох років держава будувала, розбудовувала і розширювала школи-інтернаті, адже, на жаль, дітей-безбатченків у нас велика армія, і вона збільшується. Мова йде лише про тих, кому, як говорять, повезло. У таких закладах діток привели в порядок, посадили за парти та навчають бути громадянами, особистостями. А скільки ще можна побачити безпритульних дітей на вокзалах великих міст! Скільки їх "проживає" в люках та в підворітнях?... Але сьогодні чомусь ця ж держава зацікавилась інтернатними дітьми і надумала повернути їх у сім"ї... Хотілося б вірити, що сім"ї стали іншими, що там уже немає пияцтва, наркотиків, зла і жорстокості, туберкульозу... Та правдами-неправдами дітей повертають у сім"ї. І вони потерпають...

... Ніхто не перечить, що діти повинні виростати в сім"ях, але у своїх, справжніх, де батьки несуть повну відповідальність за них до останку. Прикрі випадки "бізнесу на дітях" ми зустрічаємо мало не щодня: засоби масової інформації, на щастя, мають якусь свободу на вільну думку, на своє право. "Сліпі" гроші принаджують різних людей брати сиріт із сирітських будинків, аби собі було легше вижити в сьогоднішній скруті, вивчити своїх дітей, чи спасти свій бізнес... Аякже, на своїх дітей не виходить із зарплатні на утримання така сума, а ось на чужих - якраз. Напрошується думка: чи не помінятися дітьми з сусідом, і він буде отримувати на мою дитину щомісяця 1470 грн., а я таку ж суму на його дитину...

Якби ще тут ішлося про ласку, любов та милосердя - то хай би було й так. Але факти говорять про інше.

У школі-інтернаті маленька Катя їздила два рази на рік оздоровлюватися й відпочивати до сонячної Італії. Радісна і весела поверталася звідти, загоріла і свіжа. Тепер, коли її взяли в прийомну сім"ю - далекої держави не бачити. "Коли Катя буде в Італії - гроші мені платити не будуть, аж два місяці!..", - пояснює мама. Скажіть мені, будь ласка, за що хвилюється така горе-мама? Чи здоров"я дівчинки цікавить її?..

П"ятерко діток М. виховувалося в школі-інтернаті. Братики і сестрички - дружні і хороші дітки. На весняні канікули (згідно з Указами і Постановами) дітки поїхали в чужу сім"ю відпочити. Дуже постаралися "батьки", аби всі діти згодилися піти в їх сім"ю: старшому скутер пообіцяли, меншенькій - мобільний телефон, іншим - іграшки, солодощі тощо. І згодилися діти, і поїхали з міста в село - Глухівського району. Колись воно таки мало розбудовуватись, до помаранчевої революції, бо аж чотири будинки двоповерхові збудовано було. Та майбутні мешканці, як бачимо, знайшли більш затишні місця... Адже ні клубу, ні школи, ні ательє - поле навкруг і бур"яни. Ось вам і кругозір, ось вам і розвиток! А старший хлопчик у місті ще і в музичну школу по класу баяну ходив,.. успіхи мав...

Біологічний батько (вийшовши із запою) поцікавився, як його діти живуть у новій сім"ї, - поїхав, знайшов. А потім, порівнявши із перебуванням їх у школі-інтернаті, приїхав і поділився побаченим із працівниками школи.

Всі чотири будинки заселені жителями Москви, які також із різних дитячих будинків та інтернатів узяли дітей і "виховують". У деяких з них немає навіть паспортів, лише тимчасові посвідчення. (!!!)

Батько гостював 40 хвилин, у господі дуже було холодно (лютий), ноги померзли! "Економимо", - пояснили господарі. На гроші, що виплачувалися на дітей щомісячно, у дім найнята домогосподарка, яка варить, прибирає, дивиться за дітьми... А що ж роблять прийомні батьки!?. Палять цигарки прямо в будинку, вживають грубу і нецензурну лексику, добро, ласка і милосердя там і не з"являлися...

Але ще більше вразило те, що сусідня господарка-москвичка привела маленьке дитя та заставляла одну з батькових дівчаток глядіти аж до вечора. І коли дівчина відмовила (бо тато приїхав провідати!), то горе-сусідка жорстоко вдарила по обличчю і почала грозитися. Питається: навіщо потрібно було з великої родини школи-інтернату забирати цих діток у таку сім"ю? Адже у державному закладі кожен день контролюється перебування дітей: і харчування, і оздоровлення, і фінансова діяльність. Санстанція, прокуратура, міліція, органи освіти, сім"ї і молоді, соціальних служб, обласні органи і відділи - відкритий номер телефону довіри. А хто буде контролювати оту злощасну сім"ю, яка, окрім зла, жорстокості, грубощів нічому більше не навчить. Але зарплата батькам (ще й яка!) щомісяця в потрібний термін, а ще і на кожну дитину, та і стаж помаленьку іде. Оце бізнес! А коли дітям виповниться 16-18 років, і якось, можливо, будуть влаштовані на навчання, - ці горе-батьки відповідальності уже і не несуть. І кому вони, сироти, знову потрібні? А віком не обмежені (і законом теж, на жаль!) батьки знову можуть брати чужих дітей і жити "по-справжньому", домогосподарка за державні гроші про все подбає...

Чому ж ми такі нерозумні? Чи довго держава буде кидати "на вітер" такі суми грошей? А сироти так і залишаються сиротами... Можливо, не з того кінця почали вирішувати сирітську проблему? Чи на Захід дивимося? Але ж там свідомість людська. Там ще існують і чесність, і порядність, і милосердя.

Можливо, слід кинути всі сили на те, щоб "визбирати" сиріт, бездомних чи безбатченків, і саме їх віддати в прийомні сім"ї, а не тих, хто знайшов собі родину в державному закладі, хто уже звик і прижився, знайшов собі друзів і товаришів, у кого вже зарубцювалися рани в маленьких душах... Хто називає вихователів і вчителів своїми мамами, хто відвідав не один раз сонячну Італію, далеку Францію і кожного року чекає ще на зустріч з друзями за кордоном...

Не слід нівечити дитячі душі ще раз, передаючи в чужі сім"ї, не слід лишати рани в сирітських серцях ще раз, поступати обачливо і мудро. Бо довго відгукуються образи, несправедливість і жорстокість скаженим криком, довго рубцюються душевні рани і пам"ять до смерті не стирає кадри несправедливих образ і принижень... Любімо чужих дітей, як своїх, вони також потребують тепла, радості і любові... Завжди пам"ятаймо про це!..