Як хочеться зупитити час)

Пригадую як я ще зовсім маленькою мріяла про свій перший урок, першу вчительку, перший клас. Минали роки і ось я уже стою на порозі школи білі банти, квіти…і мої перші друзі-однокласники. Школа, о вона мені здавалася такою великою, незвіданою, цікавою. Мені хотілося скоріше потрапити туди, переступити поріг і початий свій наступний день непросто дівчинкою, а школяркою. Ну а потім, потім довгі роки навчання. І знаєте я помітила цікаво закономірність, чим доросліші ми стаємо, тим коротші стають роки. Можливо, це смішно, але це так. Задумайтесь раніше в дитинстві день в школі здавався вічним, а тиждень взагалі безкінечним. А тепер? Тепер, ми не помічаючи проживаємо дні, тижні, роки. Інколи зупинившись на хвилинку я усвідомлюю що скоро уже 9 клас і діло навіть не в екзаменах, а в тому що половина моєї сім'ї зникне. Чому сім'ї? Тому що, ці хлопці і дівчата пройшли зі мною і вогонь і воду, ми були разом завжди. Так не без сварок, але і сваритися ми вміли. Інколи сядемо згадаємо всі «косяки», «лажі» , «позори» , «сварки» і за душу бере який жаль, адже скоро ми не будемо разом. Та тут не все, я забула про не від’ємну частину школи. Знаєте яку? Цю частину становлять вчителі. Вчителі це люди які заслуговують пам’ятника, бо витримати стільки не кожен зможе. Наші списування, неготовність до уроків, та і просто погане поводження. Дорогі вчителі, ми вас дуже поважаємо, але так хочеться ще трошки побути дітьми. Тож в школі проходять найкращі роки нашого життя, вони незабутні.