Ретроспективний аналіз тенденцій розвитку бізнесу та середовища його функціонування за даними міжнародних економічних індексів

Розділ 1. Теоретичні аспекти побудови економічних індексів у світовій практиці
1.1. Економічний зміст та види міжнародних економічних індексів у світі

Для інтегральної оцінки стану фінансового ринку спеціалісти вже понад сто років використовують індекси. Інвесторів цікавить не лише динаміка цін на акції певної компанії, а й загальна тенденція всього ринку. Саме для цього практично всі біржі мають власні системи агрегатних індексів, які відображають рівень і динаміку цін на певний пакет акцій. Як правило, цей пакет складається з акцій компаній, що належать до різних галузей промисловості та фінансової сфери. При цьому акції мають входити до лістингу біржі. Розвиткові ринку цінних паперів сприяє підвищення його інформаційної прозорості. При здійсненні операцій із цінними паперами важливо знати динаміку конкретних видів курсів, правильно оцінювати дію всіх факторів, які впливають на цю динаміку.

Здійснення операцій на закордонному ринку цінних паперів неможливе без використання великих масивів статистичної інформації. Найкомпактнішу картину про стан і динаміку фондового ринку дають індекси, які є цифровими статистичними показниками, що виражають (звичайно у відсотках) послідовні зміни певних явищ. Індекс являє собою відношення порівнюваної (фактичної, планової) величини до певної (попереднього періоду, планової) величини, яку приймають за базу Біржовий індекс - середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій. Індекси ділової активності достатньо адекватно відображають кон'юнктурну ситуацію і допомагають дати прогноз її зміни.

- По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості параметрів, за якими оцінюється певна сукупність об'єктів.

- По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтерпретувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визначення мінімально допустимої дохідності портфеля).

- По-третє, у ряді випадків індекси розв'язують проблему "статистичної неповноти". Так, багато які об'ємні індикатори неможливо використовувати щодо окремих акцій, але можна -- щодо зв'язку фондового індексу та сукупних обсягів.

Індекси використовують у таких напрямках:

1. Індекс як індикатор стану економіки (узагальнюючих характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Індекс має відображати довгострокові тенденції розвитку економіки, демонструвати різницю в рівнях розвитку галузей промисловості. Такий індекс повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна було вибрати галузеві складові. Споживачами такого індексу є органи державного регулювання економіки, великий бізнес, громадська думка.

2. Індекс як індикатор та інструмент аналізу і прогнозування кон'юнктури ринку цінних паперів. Цей підхід полягає в тому, що індекс повинен відображати поточну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання кон'юнктури. Споживачі: професійні учасники ринку цінних паперів, у першу чергу інвестори та керуючі портфельними інвестиціями.

3. Індекс як основа для інструментів хеджування на фінансовому ринку ф'ючерсних і опціонних контрактів. У даному разі використовують індекси як базовий актив із метою страхування від цінових ризиків. Споживачами є керуючі великими інвестиційними фондами з консервативною стратегією.

4. Індекс як індикатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі слід говорити про індекс як індикатор стану певного портфеля цінних паперів. Порівнюючи дохідність портфеля з певним "середнім" поступом ринку, можна зробити висновок про якість управління.

Кожен індекс має такі характеристики:

- список індексу (набір акцій-представників);

- метод зведення до середнього;

- види ваг до курсових вартостей акцій;

- базисне значення індексу;

- статистична база.

Список індексу. Головний критерій відбору акцій компаній для складання списку індексів - репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинне відображати загальні коливання цін на акції емітентів галузі).

Метод зведення до середнього. Це може бути метод арифметичної або геометричної середньої.

Види ваг. При зважуванні акцій, що входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові коефіцієнти: курсова вартість акцій компаній; капіталізація компанії-емітента.

Базисне значення індексу. Всім індексам, крім індексів із ціновим зважуванням, притаманна така характеристика, як базисне значення індексу. Це його величина за рік, узятий за базу.

Статистична база. За статистичну базу беруться результати торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту ринку цінних паперів, або на їх сукупності.

Отже, біржовий індекс являє собою число, що характеризує рівень або динаміку цін на акції, що входять до біржового лістингу, станом на певний момент часу.

Біржові індекси іноді розраховуються як середньозважена величина, що визначається з урахуванням не тільки відносних змін, а й абсолютної ціни акцій компаній, які створюють кошик індексу.

У світовій практиці використовують чотири методологічних прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів акцій. Ці проблеми зводяться до розрахунків за відповідний період:

- темпів зміни середньоарифметичної ціни акцій певної кількості обраних корпорацій (індекс Доу-Джонса);

- темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індекси "Стандарт енд Пурз" та "Уілшир-5000");

- середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій;

- середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс "Велью Лайн").

Базою відліку вважається день, коли значення індексу дорівнювало 100 або 1000. Із зростанням або падінням цін на акції їх середнє значення також зростає або падає, відповідно й зростає або падає значення індексу.

Стадії розрахунку середньої та її індексування є суто алгебраїчними, вони покликані надати фондовому індексу зручної та порівняної форми. Як свідчать розрахунки, при інших рівних умовах не важливо, який принцип вибрати за основу, - арифметичний чи геометричний.

Математичні індекси являють собою компіляцію чисел (цін) для отримання одного числа, яке дає можливість оцінити його складові частини. Сума всіх чисел прирівнюється до більш відповідного числа (часто до 100 або 1000), і це опосередковане число використовується як основа, що дає можливість подати всі складові цього числа. В основі побудови всіх індексів вико-ристовується методика розрахунку трьох величин:

- простого середньоарифметичного або середньо геометричного;

- середньозваженого арифметичного;

- середньоарифметичного цін на акції компаній котирування на дату складання поточного індексу, У0 - котирування на початкову дату складання індексу відповідно. Початкове значення індексу - 1000. Індекс КАС-20 (\У) зважений свідчить про динаміку розвитку фондового ринку України, його зростання або спад. Він розраховується за формулою:

(МСАР) де 2/ (МСАР) та 20 (МСАР) - сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази індексу на поточну і базову дати відповідно. Початкове значення індексу - 1216 Компанія „Альфа-капітал" розраховує індекси для металургійної, хімічної, енергетичної, нафтогазової, машинобудівної галузей відповідно:

Галузевий КАС-індекс = 2 (МСАР)/,0 (МСАР) де Еу (мсар) та 20 (МСАР) -- сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази відповідного індексу на поточну та базову дату відповідно. Початкове значення -- 1000. Планується розраховувати щоденні значення КАС-20. Це дасть змогу будувати лінійну зміну індексу і проводити більш глибокий аналіз динаміки фондового ринку. У випадку переваги простого індексу над зваженим, інвестору вигідніше купувати цінні папери різних підприємств, ніж вкладати кошти в цінні папери великих емітентів. Спеціалістами інвестиційної компанії „Проспект Інвестментс" розраховується ще один індекс українського фондового ринку - РгоІ-50.

В основу розрахунку індексу покладена стандартна методика капіталізованих індексів. Капіталізація кожного емітента визначається множенням загальної кількості акцій даного емітента на ціну, розраховану, як середньозважена ціна попиту учасників ринку, які котирують дані акції: розрахунку ціни акцій використовуються котирування різних торговельних майданчиків: ПФТС, фондових бірж, "телефонного ринку", що дозволяє зробити індекс РгоІІ-50 більш об'єктивним і представницьким.

Індекс ІРІ-1} розраховується спільно агентством „Інтер-факс-Україна" і компанією „Полар-інвест". Він почав щохвилинно розраховуватися з 1 січня 1999 р. До бази індексу входять найбільш ліквідні акції, а зміни лістингу проводяться щомісяця. Особливістю цього індексу є те, що він розраховується, виходячи з доларових цін акцій:

Індекс ІРІ-1] = ІРІ(0) МСАР/МСАР(0) де ІРІ(0) ~~ минуле значення індексу;

МСАР, МСАР(0) - сумарна поточна та минула ринкова капіталізація підприємств, що входять до індексу.

Індекс ПФТС - це середнє для найбільш ліквідних українських акцій, які мають найбільшу ринкову капіталізацію. Він розраховується щотижня у гривнях і доларах на основі реальних угод і твердих котирувань у ПФТС. Частка акцій компаній, що включається до індексу та обертається на ринку, повинна перевищувати 10% їх загальної кількості. Компоненти індексу зважуються на основі ринкової капіталізації, однак частка держави і стратегічного інвестора, як правило, виключаються. Склад індекс ПФТС-індекс = 2 МСІ/ 2 МСЬ * ( С О 0 де 2 МС/ і Е МСЬ - сума ринкової капіталізації компаній, що входять до бази індексу, у поточний та базовий період відповідно. Ринкова капіталізація визначається як добуток ціни на кількість емітованих акцій. Ціна ж, у свою чергу, визначається як ціна останньої угоди за поточний період, що попадає до коридору: найкраща ціна покупки - найкраща ціна продажу у момент закриття торгової сесії. Якщо ж такої угоди немає, то за ціну акції приймається значення середини цього коридору. Початкове значення індексу -- 100. Індекс ПФТС визнаний Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), як єдиний індекс для використання цією організацією при моніторингу внутрішнього стану українського фондового ринку. У квітні 1998 р. Україна як ринок, що розвивається, була включена до системи індексів МФК, до індексу ІРС Ргошлег. Дані для обрахування індексу базуються на результатах торгівлі у ПФТС.

ДКЦПФР у 2001 році почала розраховувати інтегральний індекс фондового ринку. Він розраховується на основі угод з акціями більше як 100 підприємств. Іноді ця цифра коливається у межах 123--147 компаній. Операції з купівлі-продажу цінних паперів повинні проводитися не менше 10 разів на місяць і, як мінімум, двома торговцями. Таким чином, до індексу не попадають компанії, чиї папери взагалі не викликають інтересу в учасників фондового ринку.

1.2. Етапи побудови міжнародних індексів, що застосовуються у бізнесовій практиці

Переважна більшість угод на біржах здійснюється з повними лотами, де лот характеризує мінімальний стандартний обсяг біржового активу, який може бути куплений чи проданий на біржі. Лот може визначати мінімальну кількість цінних паперів, які можуть бути куплені (продані) на торгах, або мінімальний обсяг угоди в грошових коштах. У біржовій торгівлі допускаються операції з неповними лотами, проте вони, як правило, здійснюються через спеціалістів. Спеціалісти діють при цьому як дилери, виконуючи операцію від свого імені і за свій рахунок та беручи за надану послугу комісійні (12,5 цента за акцію на К'УЗЕ).

Порядок проведення операцій на фондовій біржі полягає в подачі заявки, укладенні угоди, перевірці параметрів угоди (якщо угода укладається усно або по телефону), здійсненні взаєморозрахунків, виконанні угоди. Угоди, укладені на біржі, обов'язково реєструються біржею або професійним учасником біржової торгівлі, який має на це право.

При проведенні торгів одні заявки брокерів виконуються безпосередньо, інші з тих чи інших причин можуть бути передані спеціалістам для виконання.

Переважна більшість біржових операцій має невиробничий характер і орієнтована на отримання спекулятивного прибутку від використання постійних коливань курсів цінних паперів. Існує тільки одна біржова операція, яку можна вважати виробничою, -- це розміщення нових цінних паперів. Через біржу може бути проведений також продаж акцій з контрольної позиції або продаж акцій, випущених раніше, у вигляді контрольного пакета Широке впровадження комп'ютерних технологій у біржовій торгівлі привело до того, що певна кількість біржових операцій виконується в автоматичному режимі. Зручна і швидкодіюча система комп'ютерного укладення угод, що в цілому сприяє підвищенню ефективності біржового ринку, іноді відіграє негативну роль в моменти втрати біржею рівноваги в результаті спекулятивних операцій.

Крім стандартних послуг по операціях з цінними паперами, фондові біржі забезпечують учасників операцій на фондовому ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан фондового ринку та тенденції його розвитку. До 30% доходів бірж становлять доходи від надання інформаційних послуг.

За останні роки різко зріс обсяг біржових операцій. Однією з причин різкого збільшення кількості трансакцій на біржі стали зміни в складі інвесторів. Якщо раніше більшість угод укладалась на користь малих інвесторів, то сьогодні близько 70% щоденних угод пов'язані з великими інституційними інвесторами - інвестиційними та страховими компаніями, пенсійними фондами тощо. Подальший розвиток біржової торгівлі приводить до розмивання принципів визначеності місця, часу та публічності.

Комп'ютеризація і телекомунікації разом з лібералізацією фондового ринку сприяють глобалізації ринку і його дії практично безперервно. Збільшується кількість учасників, зникає відмінність між біржовим та позабіржовим ринком.

Початок біржовому фондовому ринку України покладено організацією Української фондової біржі (УФБ). Перша фондова біржа України, заснована у формі акціонерного товариства Як і інші фондові біржі, вона не має на меті одержання прибутку і займається винятково організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів між учасниками ринку, не здійснюючи при цьому операції від свого імені. Засновниками біржі, її акціонерами є провідні комерційні банки. Кожна з акцій, придбаних засновниками, дає їм право на володіння одним брокерським місцем на біржі. Однак володіння більше ніж однією акцією можливе тільки за рішенням Біржової ради. Зміна власника акції та обіг акцій біржі також регулюються рішенням Біржової ради.

Брокерське місце на УФБ дає право на здійснення операцій з цінними паперами на біржі, яке, однак, не дає права на членство в біржі. Засновники володіють брокерськими місцями відповідно до кількості акцій, що їм належать. Особи, які не є засновниками УФБ, можуть купити або взяти в оренду брокерське місце, але при цьому вони не можуть мати більше одного брокерського місця на біржі.

Для допуску цінних паперів до котирування на біржі емітент подає на біржу певні документи. За поданими документами спеціалісти біржі проводять економічну експертизу, що ґрунтується на аналізі фінансової звітності та основних показників діяльності емітента за останні три роки (якщо підприємство не є новоствореним). У разі, коли емітент пройшов процедуру допуску, пін сплачує біржі платіж за допуск у розмірі 0,02% емісії та укладає договір про підтримання лістингу. Цінні папери емітента вносяться до біржового реєстру.

1.3. Система показників, що використовуються при побудові індексів та їх значення у бізнесовій практиці

Методологія побудови індивідуальних індексів проста. Під час моделювання індивідуальних індексів важливо дотримуватися загальноприйнятого символічного позначення відповідних явищ. У статистиці прийнято такі індексні позначення:

q — кількість продукції в натуральних одиницях;

р — ціна одиниці продукції чи товару;

z — собівартість одиниці продукції;

t — трудомісткість одиниці продукції;

w — середній виробіток продукції в розрахунку на одного працівника;

у — урожайність певної культури, ц/га;

п — посівна площа.

Загальні індекси позначають «І», а підрядковий знак (математичний індекс) указує на показник, зміну якого характеризує даний індекс. Методика побудови загальних індексів має певні особливості.

Основною формулою економічного індексу є агрегатна. Основна складність моделювання загальних індексів полягає в подоланні несумірності різних елементів, що становлять сукупність, наприклад, продукції, товарів тощо. Один із можливих шляхів досягнення цього — введення в індекс додаткового і незмінного показника, який економічно щільно пов'язаний з індексованою величиною. Цей додатковий показник називають сумірником. Таким сумірником може бути ціна, собівартість чи трудомісткість одиниці продукції. Перемноживши обсяг продукції кожного виду на відповідний сумірних, отримують показники, які можна підсумувати, а отже, й зіставити їх в цілому за сукупністю.

Сума добутку кількості продукції q на його сумірник, наприклад, ціну р, створює з'єднання, або агрегати: q p (aggrego (лат.) — приєдную). Побудований на їхній основі загальний індекс, у чисельнику і знаменнику якого суми добутків рівнів ознак, дістав назву агрегатного індексу. Цій формі індексу понад 100 років —розроблено її німецькими статистиками Е. Ласпейресом і Г. Пааше.

Слід зазначити, що множення ознак, які агрегуються, дає змогу не тільки вирішити проблему зіставності, а й урахувати ваги сумірників у реальних економічних процесах. Якщо індексованою величиною є якісна ознака (ціна, собівартість), то в загальному індексі її рівень перемножується на значення пов'язаного з нею об'ємного показника, який відіграє роль ваги. Якщо будується індекс об'ємного показника, окремі види одиниць якого безпосередньо не підсумовуються, то їхню загальну суму знаходять за допомогою сумірника. Проте, як у першому, так і в другому випадку, перехід до вартості товару відбувається внаслідок множення ціни на кількість продукції (товару).

Для визначення зміни даного показника в поточному періоді порівняно з базисним використовують такий індекс:

Ця формула загального індексу вартості товарів відома в статистиці під назвою товарообороту, де , — товарооборот окремих видів відповідно в звітному і базисному періодах.

Наведений індекс характеризує зміну складного явища під впливом таких факторів: зміни фізичного обсягу продажу окремих товарів і зміни цін, за якими їх реалізували. Для того щоб вивчити вплив одного з цих факторів на зміну товарообороту, інший слід прийняти умовно незмінним, тобто зафіксувати його на рівні певного періоду. На рівні якого саме періоду слід фіксувати (елімінувати) вагу при побудові індексів якісних і об'ємних ознак?

У вітчизняній статистичній практиці прийнято: при побудові індексів якісної ознаки його ваги фіксують на рівні звітного періоду; у разі індексів об'ємних ознак — ознаки-сумірники фіксують на рівні базисного періоду. Це зумовлено тим, що кожен із співмножників відіграє різну роль.

Індекс фізичного обсягу товарообороту в цьому випадку мас такий вигляд:

Індекс фізичного обсягу показує, як змінився обсяг проданих товарів у звітному періоді порівняно з базисним у порівнюваних (базисних) цінах. При побудові індексу цін кількість проданих товарів фіксується на рівні звітного періоду. За цієї умови відкривається можливість визначити реальну економію, яку отримає населення у разі зниження цін, або додаткові витрати, якщо ціни зростуть.

Загальний індекс цін має такий вигляд:

У кожному з наведених загальних індексів один із співмножників є величиною індексованою, другий —фіксованою. Так, в індексі цін індексованою є ціна, а фіксованою —кількість продукції q. В індексі фізичного обсягу продукції індексованою є кількість продукції q, a фіксованою — ціна одиниці р, що відіграє роль сумірника різнойменних елементів. Цей принцип зберігається для розрахунку загальних індексів якісних і об'ємних ознак, що забезпечує можливість побудови системи взаємопов'язаних індексів.

Для визначення зміни рівня цін на окремі товари розрахуємо індивідуальні індекси цін і відповідно для характеристики зміни фізичного обсягу — індивідуальні індекси фізичного обсягу:

Для характеристики зміни рівня цін і фізичного обсягу товарообороту обчислимо загальні індекси, використовуючи їхні агрегатні формули.

Розділ 2. Ретроспективний аналіз тенденцій розвитку бізнесу та середовища його функціонування за даними міжнародних економічних індексів
2.1. Аналіз міжнародних індексів конкурентоспроможності

Індекс глобальної конкурентоспроможності (англ. The Global Competitiveness Index) — глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником економічної конкурентоспроможності. Розрахований за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованій на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній — великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій — провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 2004 року і в цей час представляє найповніший комплекс показників конкурентоспроможності по різних країнах світу.

Індекс глобальної конкурентоспроможності складений з 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, що впливають на бізнес-клімат в досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, що здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані в 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:

Якість інститутів.
Інфраструктура.
Макроекономічна стабільність.
Здоров'я і початкова освіта.
Вища освіта і професійна підготовка.
Ефективність ринку товарів і послуг.
Ефективність ринку праці.
Розвиненість фінансового ринку.
Рівень технологічного розвитку.
Розмір внутрішнього ринку.
КС компаній.
Інноваційний потенціал.

Сучасні оцінки загальної конкурентоспроможності країни або її економіки мають велику палітру визначень, а методологія обчислення інтегрованого показника конкурентоспроможності країни базується на композиції широкого спектра економічних характеристик різних країн і їх ієрархічному зіставленні. Найбільш поширеним серед фахівців є звіт Світового Економічного Форуму, за методологією якого розраховуються індекс глобальної конкурентоспроможності та індекс конкурентоспроможності бізнесу. Міжнародний інститут розвитку менеджменту (ІМD-Лозана) щорічно оприлюднює свій звіт із рейтингом країн за індексом конкурентоспроможності, але Україна буде представлена в цьому документі лише з 2013 р. (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні складові індексу конкурентоспроможності України у 2013 р.

Україна хронічно відстає від більшості країн майже за всіма макроекономічними критеріями та оцінками, залишається на периферії світових інноваційних систем і в результаті займає низький рейтинг за індексом глобальної конкурентоспроможності порівняно з країнами ЄС. У 2012 р. зайняла 78-ме місце серед 125 країн, що рейтингуються СЕФ, в той час як у 2011 р. була на 68-му серед 117 країн. Таке зниження відбулося не стільки з причини погіршення кумулятивної абсолютної оцінки (вона зменшилася з 3,97 до 3,89 балів із семи), а в результаті просунення інших Країн на вищі позиції. Тобто в той час, як провідні країни світу здійснюють перехід до інноваційного суспільства, розбудови економіки, що ґрунтується на генерації, поширенні та використанні знань, основаних на унікальних навиках та здібностях і креативних якостях людей, їх вмінні адаптуватися до постійних змін діяльності, де висока кваліфікація стає головним виробничим ресурсом, Україна залишається сировинною країною із надзвичайно високою інертністю не тільки в генерації, а й у використанні чужих інновацій. Інвестиції в інтелект так і не стали ефективним об'єктом для розміщення ресурсів.

Якщо розглянути складові рейтингу ІГК (індекс глобальної конкурентоспроможності), то серед основних факторів найгірші позиції залишилися за оцінками інституційних складових (більше того, відбулося зниження рейтингової позиції з 92-ї на 104-ту), оскільки в Україні, на відміну від інших країн, не досягнуто прогресу в поліпшенні інституційного середовища. Разом з тим погіршилися майже всі макроекономічні параметри, а також оцінки інноваційності (з 54-го на 73-те місце).

Оцінки за семибальною шкалою показують, що серед фундаментальних факторів конкурентоспроможності найбільш відсталими є якість державних інституцій та інфраструктура; серед факторів, що посилюють ефективність - ефективність ринків та технологічна готовність; серед факторів інноваційності - інновативність. Звідси - низька якість державних інституцій, відставання з розвитком людського капіталу стають чинником гальмування країни за технологічним та інноваційним розвитком. Подальша консервація ситуації, що склалася, призведе до втрати перспектив виходу на світові ринки наукомісткої продукції і збільшення відставання від світових лідерів, що мають якісні інституції й активно розвивають постіндустріальне суспільство. Як засвідчує досвід найбільш конкурентоспроможних країн, нині саме нова якість держави, більш ефективний та відповідальний уряд є гарантом високої конкурентоспроможності економіки і вирішення проблем розвитку людського капіталу.

Внутрішнє рейтингування субфакторів, що визначають конкурентоспроможність України, а також виявлені критичні відставання України в розрізі окремих критеріїв дають підґрунтя для визначення стратегічних пріоритетів підвищення конкурентоспроможності економіки України з тим, щоб реалізація програмних завдань в розрізі обраних пріоритетів дала найбільший ефект з огляду на підвищення конкурентоспроможності економіки України.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує вирішення як проблем фундаментального характеру, так і посилення факторів, які забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва і перехід до інновативного та сталого розвитку. Виходячи з цього, пропонуються дев'ять основних складових підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три факторні групи.

Група 1. Фундаментальні фактори.

1. Забезпечення макроекономічної стабільності.

2. Підвищення ефективності державного управління (колективних державних послуг).

3. Розвиток людського капіталу та покращення якісного складу трудових ресурсів.

4. Розвиток інфраструктури (нарощування транзитного потенціалу держави, модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу авіаційного, автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, поширення інформаційно-комунікаційних технологій).

Група 2. Фактори підвищення ефективності.

5. Розвиток підприємництва.

6. Розвиток фінансових ринків.

7. Підвищення технологічного рівня виробництва та ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів (розвиток нових форм взаємодії підприємств - зі створенням численних інноваційних та екоінноваційних кластерів;розвиток експортного потенціалу та імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного ринкового нагляду за дотриманням вимог щодо безпеки продукції та послуг).

Група 3. Фактори посилення інновативності та забезпечення сталого розвитку.

8. Стабілізація та поліпшення екологічного стану території України з метою переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

9. Посилення інноваційної складової.

До 2015 р. Україна має пройти два умовні етапи розвитку.

Перший етап - з 2007 по 2011 рр.

Має стати етапом кардинального поліпшення інституцій і підприємницького середовища та створення сучасної висококонкурентної як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках індустрії. Так, уже у 2011 р. має кардинально поліпшитися якість державних інституцій, підприємницького середовища та обробної промисловості, яка повинна змінитися структурно (на користь високотехнологічних та середньо- високотехнологічних виробництв) і якісно (за показниками продуктивності праці, енергоємності, матеріаломісткості тощо), а також стати головним постачальником машин та обладнання для внутрішнього ринку й експортером високотехнологічних продуктів. Цей етап потребує більш масштабної ресурсної підтримки фундаментальних факторів і паралельно посилювачів інновативності та ефективності розвитку.

Другий етап - з 2012 по 2015 рр.

Буде етапом, коли поряд із подальшою підтримкою фундаментальних складових конкурентоспроможності більшої ресурсної підтримки набудуть фактори, що посилюють ефективність та інновативність. На той час рівень ВВП дозволить передислокувати ресурси на підтримку постіндустріального розвитку в усіма атрибутами економіки, що створює знання.

Отже, Україна за короткий проміжок часу (2007-2015 рр.) має здійснити якісний економічний прорив: спочатку в індустріальне, а потім у постіндустріальне суспільство.

Ще одним важливим напрямком підвищення конкурентоспроможності економіки є використання теорії порівняльної переваги.

Зазначимо, що теорія порівняльної переваги є базисом для пояснення та обґрунтування міжнародної торгівлі в ідеальному світі, що характеризується вільною торгівлею, досконалою конкуренцією, відсутністю невизначеності, безкоштовною інформацією і відсутністю державного втручання. Ця теорія має такі риси:

- експортери в країні А продають товари чи послуги непов'язаним імпортерам у країні Б;

- фірми в країні А спеціалізуються на виробництві продуктів, які можна виробляти відносно ефективніше за наявних виробничих факторів у країні А - землі, праці, капіталу і технології. Аналогічна ситуація спостерігається і в країні Б. Таким чином, загальний обсяг виробництва країн А і Б максимізується;

- оскільки фактори виробництва не можна вільно переміщувати з країни А у країну Б, то вигоди від спеціалізації реалізуються через міжнародну торгівлю;

- спосіб розподілу вигід від додаткових обсягів виробництва залежить від умов торгівлі - кількісного співвідношення, за яким обмінюються фізичні товари. Частка кожної країни визначається пропозицією і попитом на ринках з досконалою конкуренцією у двох країнах. Як країна А, так і країна Б не погіршили свій стан у результаті торгівлі; як правило, їх стан покращився, хоча й нерівномірно.

- Приклад

Для аналізу вигід від вільної торгівлі, що базується на порівняльній перевазі, припустимо, що Таїланд є більш ефективним, ніж Бразилія у виробництві як спортивного взуття, так і стерео обладнання. За допомогою виробничої одиниці (комбінація землі, праці, капіталу і технології) ефективний Таїланд може виробити 12 контейнерів взуття або шість контейнерів стереообладнання. Бразилія, що є менш ефективною за обома товарами, за допомогою виробничої одиниці може виробити лише десять контейнерів взуття і два контейнери стереообладнання (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Виробничий потенціал Бразилії і Таїланду

Країна	Виробничий потенціал
	Кількість контейнерів спортивного взуття	Кількість контейнерів стереообладнання
Таїланд, 1000 виробничих одиниць	12 контейнерів/од.	6 контейнерів/од.
Бразилія, 1000 виробничих одиниць	10 контейнерів/од.	2 контейнери/од.

Виробнича одиниця у Таїланді має абсолютну перевагу порівняно з виробничою одиницею у Бразилії стосовно як взуття, так і стереообладнання. Проте Таїланд має більшу відносну перевагу порівняно з Бразилією у виробництві стереообладнання (6:2), ніж у виробництві взуття (12 :10). Порівняльна перевага існуватиме доти, доки ці співвідношення не будуть рівними.

Припустимо, що торгівля між двома країнами не провадиться, і кожна країна поділяє свої виробничі одиниці між взуттям і стереообладнанням. Кожна країна вирішила розподілити 300 виробничих одиниць для виробництва взуття і 700 виробничих одиниць для виробництва стереообладнання. Параметри виробництва і споживання у такій ситуації наведено у верхній частині табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Теорія порівняльної переваги: числовий приклад для Бразилії і Таїланду

Виробництво за відсутності торгівлі	Виробництво взуття	Виробництво стереообладнання
Таїланд виробляє і споживає	300 o 12 " = 3600 контейнерів	700 o 6 -= 4200 контейнерів
1 Бразилія виробляє і спо-1 живає	300 o 10 = 3000 контейнерів	700 o 2 щ = 1400 контейнерів
Загальні обсяги світового виробництва і споживання	6600 контейнерів	5600 контейнерів
Таїланд виробляє лише стереообладнання	-	1000 o 6 -в 6000 контейнерів
Бразилія виробляє лише взуття	1000 o 10 -= 1000 контейнерів	-
Загальні обсяги світового виробництва і споживання	10 000 контейнерів	6000 контейнерів

Тепер припустимо наявність повної спеціалізації. Таїланд виробляє лише стереообладнання, а Бразилія - лише взуття. Загальні обсяги світового виробництва будуть вищими як для взуття, так і для стереообладнання (нижня частина табл. 2.2).

Очевидно, що світовий добробут покращився, оскільки тепер маємо 10 000 контейнерів взуття замість лише 6000 контейнерів, а також 6000 контейнерів стереообладнання замість лише 5600 контейнерів. Проте розподіл є досить спотвореним. Тайці тепер танцюють босими ногами під свою музику, а бразильці танцюють на своєму карнавалі у доброму взутті, але без музики!

Проблему розподілу може вирішити торгівля. Припустимо, що спочатку торгівля між Таїландом і Бразилією здійснюється за таким співвідношенням: два контейнери взуття до одного контейнера стереообладнання. Цей "обмінний курс" (два контейнери взуття до одного контейнера стереообладнання) є "внутрішньою ціною" Таїланду, тобто умовою торгівлі у Таїланді за умови виробництва обох товарів і відсутності міжнародної торгівлі. Припустимо далі, що Таїланд експортує 1800 контейнерів стереообладнання у Бразилію та імпортує 3600 контейнерів взуття з Бразилії. Цю ситуацію показано у табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Торгівля за "внутрішньою ціною" Таїланду (за кожен експортований контейнер стереообладнання Таїланд імпортує два контейнери взуття з Бразилії)

Показник	Обсяг виробництва взуття плюс/мінус обсяг торгівлі	Обсяг виробництва, стереообладнання плюс/мінус обсяг торгівлі
Таїланд виробляє 6000 контейнерів стереообладнання та експортує 1800 контейнерів	0 + 3600 -= 3600 контейнерів	6000 - 1800 = = 4200 контейнерів
Бразилія виробляє 10 000 контейнерів взуття та експортує 3600 контейнерів	10 000 - 3600 = = 6400 контейнерів	0 + 1800 = = 1800 контейнерів
Загальні обсяги світового виробництва і споживання	10 000 контейнерів	6000 контейнерів

За такої ціни всі вигоди отримує Бразилія, яка споживає 6400 контейнерів взуття (замість 3000 за відсутності торгівлі), а також споживає 1800 контейнерів стереообладнання (замість 1400 за відсутності торгівлі). Обсяги споживання Таїланду-3600 контейнерів взуття і 4200 контейнерів стереообладнання - залишились на доторговельному рівні. Таїланд не отримав вигод від торгівлі за цією ціною, хоча нічого і не втратив!

Тепер припустімо, що торгівля здійснюється за "внутрішньою ціною" Бразилії-п'ять контейнерів взуття за кожен контейнер стереообладнання (табл. 2.4). При використанні бразильської внутрішньої ціни всі вигоди отримує Таїланд, який тепер споживає 7000 контейнерів взуття (замість 3600 за відсутності торгівлі) та 4600 контейнерів стереообладнання (замість 4200 за відсутності торгівлі). Обсяг споживання Бразилії - 3600 контейнерів взуття та 1400 контейнерів стереообладнання - залишився на доторговельному рівні.

Таблиця 2.4. Торгівля за "внутрішньою ціною" Бразилії (за кожен екс порто в а ний контейнер стереообладнання Таїланд імпортує п'ять контейнерів взуття з Бразилії)

Показник	Обсяг виробництва взуття плюс/мінус обсяг торгівлі	Обсяг виробництва стереообладнання плюс/мінус обсяг торгівлі
Таїланд виробляє 6000 контейнерів стереообладнання та експортує 1400 контейнерів	0 + 7000 = = 7000 контейнерів	6000- 1400 = = 4600 контейнерів
Бразилія виробляє 10000 контейнерів взуття та експортує 7000 контейнерів	10 000 - 7000 = = 3000 контейнерів	0+ 1400 = = 1400 контейнерів
Загальні обсяги світового виробництва і споживання	10 000 контейнерів	6000 контейнерів

Бразилія не отримала вигід від торгівлі за цією ціною, хоча нічого і не втратила!

Тепер уявімо, що торгівля здійснюється за ціною, що перебуває між внутрішньою ціною Таїланду (2 : 1) і внутрішньою ціною Бразилії (5 : 1). Припустимо, що у результаті вільного укладання угод було досягнуто ціну 4 : 1 (табл. 2.6).

Таблиця 2.5. Торгівля за ціною, досягнутою у результаті вільного укладання угод (за кожен експортований контейнер стереообладнання Таїланд імпортує чотири контейнери взуття з Бразилії)

Показник	Обсяг виробництва взуття плюс/мінус обсяг торгівлі	Обсяг виробництва стереообладнання плюс/мінус обсяг торгівлі
Таїланд виробляє 6000 контейнерів стереообладнання та експортує 1600 контейнерів	0 + 6400 -6400 контейнерів	6000 - 1600 = 4400 контейнерів
Бразилія виробляє 10000 контейнерів взуття та експортує 6400 контейнерів	10 000 - 6400 -3600 контейнерів	0 + 1600 = 1600 контейнерів
Загальні обсяги світового виробництва і споживання	10 000 контейнерів	6000 контейнерів

Хоча міжнародна торгівля могла наближатися до моделі порівняльної переваги протягом XIX ст., очевидно, що сьогодні про це не може йти мова, оскільки:

- країни не спеціалізуються лише на тих продуктах, виробництво яких є найбільш ефективним за наявності певних факторів виробництва. Замість цього держава втручається у порівняльну перевагу через різноманітні економічні і політичні причини, зокрема для забезпечення повної зайнятості, економічного розвитку, національної самодостатності в оборонних і пов'язаних галузях, захисту способу життя сільськогосподарського сектору. Державне втручання може здійснюватися у формі тарифів, квот та інших нетарифних обмежень;

- щонайменше два фактори виробництва - капітал і технологія - сьогодні вільно переміщуються безпосередньо між країнами,, а не лише опосередковано - через торгівлю товарами і послугами. Такий прямий потік має місце між пов'язаними дочірніми підприємствам і філіями багатонаціональних фірм, а також між незалежними фірмами за допомогою позик, ліцензійних та управлінських угод;

- сьогодні кількість факторів виробництва є значно більшою, ніж у цій простій моделі. Фактори, які аналізуються при розміщенні виробничих потужностей по всьому світу, включають якість робочої сили, управлінські вміння, надійну юридичну інфраструктуру для вирішення конфліктів, знання у сфері досліджень і розробок, рівні освіти працівників, енергоресурси, попит на відповідні торгові марки, наявність мінеральних і сировинних ресурсів, доступ до капіталу, відмінності в оподаткуванні, інфраструктуру (шляхи, порти, засоби комунікації) та, можливо, інші фактори;

- хоч умови торгівлі остаточно визначаються пропозицією і попитом, процес встановлення цих умов відрізняється від того, як він описується у традиційній теорії торгівлі. Частково вони визначаються регульованим ціноутворенням на олігополістичних ринках;

- порівняльна перевага з часом змінюється, оскільки менш розвинуті країни стають більш розвинутими, усвідомлюючи свої потенційні можливості. Наприклад, протягом останніх 150 років порівняльна перевага у виробництві бавовняних тканин перейшла від Великої Британії до США, Японії, Гонконгу, Тайваню і Китаю;

- класична модель порівняльної переваги фактично не була спрямована на певні аспекти, зокрема на вплив невизначеності та вартість інформації, роль диференційованих продуктів на ринках з недосконалою конкуренцією, а також економію від масштабу.

Проте хоча світ є далеким від класичної моделі торгівлі, загальний принцип порівняльної переваги все ж є справедливим. Чим більше світ наближається до справжньої міжнародної спеціалізації, тим більше зростатимуть обсяги світового виробництва і споживання за умови вирішення проблеми справедливого розподілу вигід для задоволення споживачів, виробників і політичних лідерів. Щоправда, повна спеціалізація залишається нереалістичним крайнім випадком - так само, як досконала конкуренція є крайнім випадком у теорії мікроекономіки.

2.2. Оцінка динаміки індексів фондових ринків, що застосовуються бізнесом

Біржові індекси розраховуються за різними методиками: деякі є простими середніми величинами курсів акцій, інші — середньозваженими величинами, де базою можуть бути ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку та включені до складу індексу.

Розглянемо найбільш відомі та популярні індекси

Існує 4 індекси Доу Джонса, які складаються і публікуються компанією "Доу Джонс енд компані".

Промисловий індекс Доу Джонса (Dow Jones Industrial Average — DJIA) — простий середній показник руху курсів 30 найбільших промислових корпорацій ("Амерікен експрес", "Амерікен телефон енд телеграф" не є чисто промисловими компаніями, але включені до нього). Склад цього індексу не є незмінним, його компоненти змінюються залежно від стану компанії на ринку. Цей індекс розраховується шляхом сумування цін включених до нього акцій на момент закриття біржі та діленням отриманої суми на певний деномінатор (який коригується на величину поділу акцій та дивідендів у формі акцій, які складають більше 10 % ринкової вартості випусків. Індекс Доу Джонса котирується в пунктах та друкується щоранку в діловій пресі і сповіщається на Нью-Йоркській фондовій біржі через щопівгодини.

Транспортний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Transportation Average — DJTA) — середній показник, який характеризує рух цін на акції 20 транспортних корпорацій (авіакомпаній, залізничних та автомобільних компаній).

Комунальний індекс Доу Джонса (the Dow Jones Utility Average DJUA) — середній показник руху курсів акцій 15 корпорацій, що займаються газо — та енергопостачанням.

Dow Jones Composite — відомий ще під назвою "Індекс — 65" — показник, який розраховується на базі промислового, транспортного та комунального індексів.

Індекси Американської фондової біржі. Американська фондова біржа публікує 2 основних індекси, які розраховуються на різній основі.

Основний ринковий індекс Американської фондової біржі (AMEX Major Market Index) є простим середнім показником руху цін акцій 20 провідних корпорацій. Його було задумано Американською фондовою біржею в якості своєрідного аналога промислового індексу Доу Джонса. Хоча він розраховується і публікується Американською фондовою біржею, до його складу входять акції корпорацій, що зареєстровані на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Індекс ринкової вартості Американської фондової біржі (AMЕХ Market Value Index) розраховується на принципово іншій основі: він є показником, зваженим за ринковою вартістю всіх випущених акцій тих корпорацій, які входять до його складу в якості компонентів. Вперше його було опубліковано у вересні 1973 року: до липня 1983 року його початковий рівень вважався базисним і дорівнював 100 пунктам. У липні 1983 році цей індекс був скоригований. Тепер він включає в якості компонентів більше 800 випусків акцій, що представляють цінні папери корпорацій усіх великих галузевих груп, що зареєстровані Американською фондовою біржею (сюди входять, крім звичайних акцій, американські депозитні свідоцтва та підписні сертифікати). З технічної точки зору він вважається унікальним, бо при його розрахунку припускається, що дивіденди, які сплачуються за акціями, реінвестуються і на цій основі відображаються в індексі.

Індекс Уілшир визначається за 5 тисячами компаній та відображає вартість акцій усіх корпорацій, які котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. Індекс розраховується приватною компанією "Уілшир асошіейтс".

На відміну від США, в інших країнах, частково в Західній Європі та Японії, розраховується менше біржових індексів і, як правило, діє один основний індекс. Так, в Англії — це індекс Рейтера, у ФРН - індекс "Франкфурте Альгемайне Цайтунг" (ФАЦ), у Франції - індекс "Каркоран", в Японії - індекс "Ніккей".

Усі індекси визначаються як середньозважена курсів акцій різної кількості компаній, встановлених у тій чи іншій країні. Основна мета біржових індексів, які розраховуються компаніями чи самими біржами, полягає в тому, щоб надавати інвесторам інформацію про динаміку руху курсів цінних паперів (частково — акцій). Це дозволяє як індивідуальному, так і колективному інвестору приймати рішення про вкладення в акції та інші цінні папери.

Індекси позабіржового обороту (індекси НАСДАК). Національна асоціація фондових дилерів розраховує цілий ряд індексів, що відображають як позабіржовий оборот в цілому, так і папери корпорацій окремих галузей, які котируються в НАСДАК.

Основним є індекс цін НАСДАК (NASDAQ - ОТС Price Index), в який включено в якості компонентів акції близько 3500 корпорацій (крім акцій, що котируються на біржах). Це показник, що зажений за ринковою вартістю його складових. Вперше він був розрахований у лютому 1971 року і дорівнює 100.

Після 1984 року НАСДАК друкує і галузеві індекси за акціями промислових корпорацій, транспортних компаній, комунальних підприємств, банків, страхових компаній та інших фінансових корпорацій.

Біржові індекси – показники, які описують стан даного сегмента ринку, тобто рівні цін, що обертаються на біржах відповідних активів, обсяги угод і т.д.

У біржовій практиці найбільше поширення одержали індекси ринку цінних паперів.

Використання біржових індексів засновано на перевіреному багаторазово допущенні, що коливання цін на акції декількох десятків провідних компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливанням і змінам у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому.

Кожний індекс має наступні характеристики: список індексу (набір акцій – представників); метод усереднення; види ваг до курсових вартостей акцій, які входять до списку індексу; базисне значення індексу; статистична база, на основі якої здійснюється розрахунок показника.

Біржові індекси виконують три основні функції:

• Діагностичну;

• Індикативну;

• Спекулятивну.

Під діагностичною функцією розуміється здатність системи індексів характеризувати стан і динаміку розвитку як національної економіки, так і окремих її складових.

Виконання індексами індикативної функції передбачає, що наявність об'єктивної оцінки цінової ситуації на фондовому ринку дає точку відліку для оцінки поводження великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів, портфельних менеджерів.

Спекулятивна функція біржових індексів полягає у здатності миттєво реагувати на зміну широкого кола явищ економічного, політичного і соціального характеру.

У своєму використанні індекси мають деякі обмеження.

1. Індекси показують тільки кількісні зміни, тобто оцінюють сумарну вартість складових їхніх частин. Однак вони не відображають якісних аспектів, тобто не показують причин, що стоять за змінами цін. Наприклад, індекс показує, що ціни в цілому упали, але не пояснює, чому це відбулося.

2. Індекси не розкривають глибину тенденцій, що відбуваються у зміні ціни товару.

3. Індекси мають потребу в періодичних коректуваннях компонентів.

4. Індексами можна маніпулювати. Звідси, необхідно бути постійно напоготові, щоб не потрапити на біржові маніпуляції з індексами.

В даний час у країнах з ринковою економікою функціонують понад 200 фондові біржі. Практично кожна з них має власну систему біржових індексів.

У США регулярно публікуються дані по 20 індексам, у Європі – по 25, у Японії – по 3. Мають свої індекси біржі в Латинській Америці, Азії. Найбільше поширення у світі одержали індекси, розроблені в США. Це пов'язано з тим, що денний оборот тільки Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE) складає половину світового обороту цінних паперів. Основні індекси, що розраховуються в США:

• індекс Доу-Джонса (Dow Jones Average);

• зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE Composite Index);

• індекси Американської фондової біржі (АМЕХ Market Value Index);

• Національної Асоціації дилерів з цінних паперів (NASDAQ Index);

• індекси «Велью Лайн Еверідж» (VLA);

• «Вілшир 5000» (Wilshire 5000 – Equality Index);

• «Стендард енд Пурз 500» (S&P 500);

• індекси групи «Рассел» (Russel).

Найбільш популярні з індексів: промислова середня Доу-Джонса і головний ринковий індекс (ММІ).

Майже всі індекси, за винятком «Доу-Джонса» і «Велью Лайн», є середньоарифметичними зваженими. Для розрахунку середньоарифметичного зваженого індексу використовується наступна формула:

Біржові індекси змінюються під впливом великої кількості факторів:

• стійкості економічної і політичний;

• інфляційних процесів;

• величини позичкового відсотка;

• розмірів виплачуваних відсотків за вкладами і дивідендами по акціях;

• ступеня ризику вкладень;

• розвитку мережі фінансово-кредитних установ, їхньої надійності;

• можливостей вкладення коштів і т.д.

Усі перераховані індекси застосовуються в маркетингових дослідженнях, при аналізі розвитку біржової торгівлі, оцінки стану і перспективи розвитку галузей промисловості і т.д. Але для організації біржової торгівлі необхідно розраховувати касовий курс акцій (поточний курс), на підставі якого і відбувається торгівля.

Порядок його визначення такий:

• застосовуються заявки на купівлю-продаж з різними умовами;

• відбувається угруповання фондових цінностей.

2.3. Характеристика динаміки інших індексів, що характеризують середовище бізнесу в країні та міжнародному просторі

Крім наведених вище показників, що використовуються для оцінки акцій та облігацій окремих корпорацій, у статистичній практиці використовуються біржові індекси, які застосовуються для характеристики ситуації на ринку цінних паперів. При продажу і покупці акцій на фондових біржах вони є основними показниками, що визначають активність фондового ринку. Реєстрація курсів цінних паперів і публікація їх у курсовому бюлетені є однією з функцій біржі.

Публічність курсів полегшує емітентам цінних паперів вирішення питань умов і доцільності нових випусків, дає можливість власникам паперів швидше орієнтуватися у кон’юнктурі фондового ринку. Крім публікації середніх курсів кожного виду цінних паперів, які мають обіг на біржі, вираховуються і публікуються середні курси акцій певних груп компаній, а також усіх компаній, зареєстрованих на біржі. Серед цих показників найвідомішими є : на біржі в Нью-Йорку – індекс Доу-Джонса, у Токіо – індекс Ніккей, у Франкфурті-на-Майні – індекс ФАЦ, у Лондоні – «Файненшл Таймс» і «Рейтер» .

Більшість біржових індексів характеризує середню ціну окремого набору акцій. При побудові індексу Доу-Джонса і ряду інших біржових індексів застосовується принцип рівноваги акцій поза залежністю від їх числа і вартості. Такі індекси є простим середнім арифметичним, тобто це частка від ділення суми цін акцій компаній, що розглядаються, на їх кількість. У деяких індексах використовується зважування курсів акцій різноманітних за тим чи іншим принципом. Для характеристики динаміки цін акцій використовують різницю індексів за два періоди (поточний і базисний) у пунктах, а також темпи їхнього зростання – відношення індексу поточного періоду до індексу базисного.

Промисловий індекс Доу-Джонса було запропоновано ще в 1897 році. Він характеризує на певну дату курс акцій 30 американських ведучих промислових корпорацій, що котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі:

Індекс Доу-Джонса (промисловий) = Сумарна ціна акцій 30 промислових корпорацій / К,

де К – коригуючий коефіцієнт, який змінюється із зміною переліку корпорацій і при роздрібленні акцій.

Крім індексів Доу-Джонса в США публікуються індекси, які характеризують курси акцій, що котируються на фондовій біржі Нью-Йорка, Американській і регіональних біржах, а також позабіржового ринку.

У Канаді на Торонтській фондовій біржі розраховується комбінований індекс, який визначає щоденно акції близько 300 корпорацій, поділених на 14 груп і 41 підгрупу. Ці групи представляють різні сектори канадської економіки, включаючи і фінансовий сектор. Аналогічні індекси розраховуються і в інших країнах, де функціонують біржі, в тому числі і на Україні.

Курсова ціна акцій прямо залежить від доходу, який вони приносять, і від співвідношення пропозиції та попиту на них. У період економічного піднесення і пожвавлення курс акцій зростає, а в період депресії та кризи – падає. Тому за зміною загального курсу акцій можна судити про економічну кон’юнктуру в країні. При цьому курс акцій має здатність передбачати тенденції щодо змін у стані економіки.

Особливо чутливо він реагує на спад виробництва, що наближається, перші симптоми якого спричиняють «скидання» акцій на біржі власниками, які мають найоперативнішу інформацію про стан виробництва і ринку в країні. Курс акцій починає падати, біржу охоплює паніка. Всі ці процеси, що відбуваються на фондовій біржі, роблять її барометром, який реєструє зміни у діловій активності економічного життя країн. Ця здатність біржі дозволяє державі вживати заходів, які дещо пом’якшують наслідки циклічності виробництва.

Для кількісного опису співвідношень загальноринкової динаміки та динаміки цін окремих акцій світова інвестиційна практика застосовує такі показники як «альфа» та «бета».

У практиці біржової статистики показник «бета» використовується для оцінки якості акцій, що визначається як відношення темпу зміни курсу акцій розглянутої компанії до темпу зміни загального біржового індексу. «Бета» акції характеризує інтенсивність зв’язку зміни її прибутковості при зміні загальноринкової прибутковості.

Якщо курс акцій деякої компанії змінюється (росте або падає) швидше зміни (зростання або падіння) середнього біржового індексу, коефіцієнт «бета» для таких акцій буде більше одиниці, якщо повільніше – меншим одиниці. Значення «бета», рівне одиниці, означає, що темп зміни курсу акцій компанії співпадає з темпом зміни середнього біржового індексу. Якщо «бета» більше нуля, то при зростанні фондового індексу зростає і прибутковість акції, і навпаки. Якщо «бета» більше одиниці, то прибутковість акції зростає швидше прибутковості ринку в цілому.

Оскільки зміна курсу акцій визначає ризик їх придбання, коефіцієнт «бета» використовується для оцінки ризику операцій з акціями. Вважається, що при «бета», рівному одиниці, акція буде мати такий же ризик, як і «середня» акція, при «бета», більшому одиниці, акція буде більш ризикована, а при «бета», меншому одиниці, – менш ризикована, ніж «середня» акція.

«Альфа» показує, наскільки повинна змінитись прибутковість акції порівняно із середнім значенням за певний період при гіпотетичній реалізації середньої за період загальноринкової прибутковості. Тобто, цей коефіцієнт характеризує здатність акції виявити надлишкову прибутковість у типових умовах.

У багатьох випадках знання «бети» акції є для інвестора більш важливим, ніж «альфи», оскільки для прогнозування середньої очікуваної прибутковості індивідуальних акцій існує ряд методів фундаментального аналізу. Дані ж про «бету» акцій унікальні в тому відношенні, що дозволяють інвестору диверсифікувати портфель акцій і, таким чином, отримувати слабку залежність прибутковості від ринкової кон’юнктури. При обчисленні даних коефіцієнтів дані про результати торгів з конкретними акціями обробляються за допомогою стандартних статистичних методів.

Ретроспективний аналіз тенденцій розвитку бізнесу та середовища його функціонування за даними міжнародних економічних індексів