Література рідного краю. Дорога неспокою Віри Яшан


Мета: внаслідок навчальної роботи збагнути світ поезії Віри Яшан, особливості її поетичної творчості, джерела таланту; розвивати читацький досвід і етичні смаки; вдосконалювати навички зв'язного мовлення; формувати власний естетичний світ; виховувати почуття гордості (ми належимо до одного з найпоетичнішого краю України).

Обладнання: портрет, зб. "Мой маленький рай", зб. " Дорога в неспокій", кн. прози і поезії "Бабина призьба".

Епіграфи: Поезія для людини - один із способів вираження своєї особистості

М. Гумільов

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали про вас

грядущі: - їх на землі не було...

залишайте в житті і свій слід.

В. Симоненко

Хід уроку

I. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ

Слово вчителя

Як ви розумієте слова, які написані на дошці?

Так. Кожна людина повинна залишати всій слід на землі: посадити дерево, виростити дітей, побудувати будинок - робите те, що велить душа -писати вірші... Отже, сьогодні у нас урок - мандрівка по дорозі неспокою Віри Яшан, поетеси рідної Маловисківщини. Ми спробуємо з'ясувати, з яких джерел черпає творчу й життєву снагу поетеса, у чому секрет творчості, звідки оті безмежні духовні щедроти. Може, це вроджений поетичний талант? Але не кожний здатен так відкритися людям, як "земля небу". Гортаючи збірки, доходжу думки, що секрет, в якому причащалася її душа - це

- мамина пісня;

- батькова воля;

- бабусина колисанка;

- пісні про калину;

- каштани Малої Виски,

які навчили дивитись на людей, зорі через свій пречистий світ.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Ваші думки, роздуми від прочитаного вдома.

Група "Пошук Мемуарів"

Які афоризми, крилаті вислови найбільше припали до серця?

"Хто з'їв одне яблуко, побував у лікаря, хто два - забрав усю медицину".

"І день новий вривається у двері, Працює думка. Що ж, Коби не гірш".

"Я боюся за тебе, Україно,

Коли дивлюсь на твої нахмурені брови,

Молоду, а вже посивілу голову.

Я боюся за твоє завтра".

"Дзеркало - свідок, двійник, несуворий прокурор мого життя".

"В голові - неспокійно, у душі - любов"

"Сьогодні все таке вродливе,

Сьогодні я така щаслива -

Думок і віршів ціла злива".

"О, краю мій!

Серед широких плес

Твою любов я відчуваю й силу,

Бо тут мій дід і радість до небес.

Стою. Мовчу. Слова такі безсилі..."

"Я вірна серцю, пам'яті лісам. Оцій калині, хаті, цьому небу".

"Любов - це крила, марево страждань.

Полон її - знак якості сталевий.

Любов - це дикий мед, це - Королева,

Яка прийшла на бал твоїх бажань".

"Ох, це життя - кімната сміху, гра".

"Маленьке місто, серця гомін,

Я мушу їхати, я мушу,

Але тобі лишаю душу,

Собі - лиш спомин".

Хто ж ця загадкова Жінка?

Група "Літературознавців"

Повідомлення 1

Люблю, коли шумлять старі ліси,

Додому нахиливши темні віти,

Коли втихають луни - голоси,

Коли гойдає вітер пізні квіти.

Люблю шалену заметіль доріг,

І як сопілка грає серед тиші,

Як накрапає дощ на мій поріг,

І як літак у небі коло вишиє.

Люблю ходити босою в жнива,

Приходити до бабиної хати,

Бо там малою бігала сама,

І там колись побрались мама з татом.

Коли отак, дитинство припадаю,

Пожовклий знімок до грудей тулю,

Тебе люблю, мій барвінковий краю,

І - все в тобі без винятку люблю.

1997 р. Журнал "Бористен", ст. "Я тут, немов у небі птах" Поетеса народилася на Буковині, у Чернівцях, де все, що оточує людину, - поезія. Мама її - румунка, а тато - українець. Тому з колиски їй звучали дві мови, обидві співучі і запашні. Вони залишились на все життя у неї в серці. Буденність Віра пізнавала на заводі, потім у бібліотеці і дитсадку, закінчивши Чернівецький держуніверситет, працює у школі № 3 м. Малої Виски Кіровоградської області, куди закинула її доля. Викладала російську мову та літературу. Так до двох мов приєдналася ще одна, але перевагу вона надає українській. Довгий час проживала у містечку. Багато пише, і не лише вірші, а й прозу - опоетизовану, філософськи заглиблену. Та основний її жанр все ж таки поезія. Вірші у неї по-жіночому ніжні, відверті і щирі, вони традиційні, але не спрощені, і в цьому їх цінність, і тому їх тепло сприймають читачі. Віра Яшан вибаглива до себе у творчості, хоча у віршах її, буває, і спіткнешся через випадкове, наспіх підхоплене слово, але у кого з поетів, навіть у визнаних майстрів, цього не трапляється. Головне, що вона багато, творчо працює, вона видала зб. "Дорога в неспокій", видрукувала чимало віршів у газетах, а це свідчить про те, що ми маємо талановиту, багатообіцяючу поетесу.

Забутий храм

Стоїть, немов жебрак, старенький храм.

Обсіли хрест засмучені ворони.

І, дивлячись в провалля чорних дам,

Давно мовчать поіржавіли дзвони.

Колись сюди приходило село

Молитимуть, про святе погомоніти.

Пройшли роки. Давно оте було.

Батьків нема, в міста майнули діти.

Та храм стоїть. В журі терпляче він

Вичікує господаря нового.

Коли серця розбуде його дзвін?

Спитати в кого? У людей? У Бога?

Поясніть рядки:

Та храм стоїть. В журі терпляче він

Вичікує господаря нового.

Храм - невмируща пам'ять історичного минулого народу, як символ духовного багатства, розкутості й краси. І до храму люди ставляться залежно від свого духовного розвитку, ерудиції, розуміння історичних пам'яток минулого, екології в нашому сучасному житті, від людської совісті, рівня культури. Він чекає на пробудження людства від сну - повернення духовного багатства.

Духовність - зв'язок із внутрішніх психічним життям людини, її моральним світом.

Мораль - система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства.

Повідомлення 2

10 квітня 2002 р. газета "Буковинське віче" Поезія і проза, щира сповідальність і гостра публіцистичність поєдналися в зб. "Бабина призьба", що з'явилася у чернівецькому видавництві "Золоті литаври". Новий зажинок письменниці. Презентація чергової книги відбулася в театрі - студії "Голос". Господарі театру - режисер Петро Колісник і артист, ведучий дійства, Андрій Циганок взяли щиру й довірливу ноту подальшого спілкування тих, хто прийшов привітати поетесу. Слово мали професор УНУ Надія Бабич, поети Мирослав Лазарук, Володимир Возпюк, Олександр Довбуш, Валерій Цибуленко, редактори газети "Буковина" Володимир Михайлівський, "Чернівці" - Василь Бабух, директор видавництва "Золоті литаври" Василь Ільницький. Кожен наголосив на окремій грані творчості особистості Віри Яшан. Споріджовала душі присутніх не тільки поезія в інтерпретації автора, а й музика у виконанні Валерія Бежана (колишнього артиста Чернівецької філармонії, а нині - педагога загальноосвітньої школи в Сторожинці) та пісня самої поетеси. Поезія Віри - наспівна. Український композитор Михайло Бендіков, який нині проживає за кордоном, створив низку пісень на слова "Буковинки". Вірші Віри Яшан - у Павла Двірського, а румуномовні - у композиторів Бухареста. Поетеса вважає своїми вчителями письменників Григорія Красного, Віктора Погрібного, Антоніну Корінь, ЛесюКлименко, Володимира Бровченка, підтримує з ними тісні творчі стосунки. Про це розповідала тематична виставка - листування, книги, а також публікації про поетесу. Вона відбулася як жінка, матір, бабуся, письменниця, непересічна особистість, просто людина. Тому-то так затишно було того дня на її "бабиній призьбі", від якої віяло душевним теплом. Часом я відчуваю себе польовою квіткою, інколи вітром, але більше Деревом. І коли б мені довелося намалювати свій автопортрет, я б намалювала Каштан... Бо навесні, у травні, запалюються на ньому білі свічки і горять своїм прозорим світлом, але від цього горіння не лишається диму, а тільки цілющий аромат. І наша вулиця стає схожою на малий Хрещатик, а каштани на розкриті віяла, які дарують затишок і прохолоду. Так, я б намалювала каштан, бо його крислаті гілки тягнуться до простору, сонця і краси, як і я. Бо Каштан - це моє дерево.

Каштан.

На планеті є два види дерев з такою назвою, проте вони належать навіть до різних родин. Ростуть вони в Європі, Азії, Північний Америці. Серед представників цього роду є дерева - гіганти, як наприклад, каштан є благородний. Серед представників каштанового роду найбільше значення має каштан їстивний. Росте у країнах Середземномор'я, Кавказі і Закавказзі. Він піднімається вгору до 1700м., а у високогірних районах набуває чагарникової форми. Він має величезну кореневу систему, яка міцно скріплює грунт на кам'янистих гірських схилах і не допускає його руйнування.

Велику цінність має і деревина каштана. Вона у нього красива, жовтувато-білого кольору, легка, добре обробляється і широко використовується для найрізноманітніших потреб. Після спец, обробки плоди каштана можна використовувати у кулінарному і кондитерському виробництві.

Виявляється, що дуже багато цілющих речовин у корі стовбурів та гілок. У ній містяться ті сполуки, які є у квітках. Каштан - чудова порода, яка несе людям красу і радість. Так давайте ж більше саджати його на вулицях міста, селищ, в парках та скверах, а головне берегти те, що вже росте в нашій країні.

Хвилинка активного відпочинку. Проектування

Мій автопортрет. Ким я себе уявляю? Чому?

І так каштан - це людина творець.

Віра з дитинства говорила трьома мовами: українською, російською, румунською. Любить подорожувати, тому побувала в Польщі, Румунії, Підмосков'ї, Німеччині, Криму, Карпатах, зараз перебуває в Італії (2007р., де працює і проживає).

Літо у Карпатах, у гуцульських хатах,

В соковитих травах, у долонях гір.

Шелестять смереки, і кружля лелека,

І сідає сонце десь за косогір,

Кличуть полонини, ваблять верховини,

Оком не охопиш дивну цю красу.

Я іду стежками босими ногами,

Ягоди пахучі дітворі несу.

У Карпатах літо, піснею сповите,

Арнікою, глодом червоніє гай.

Гуцуля веселе вигляда з оселі,

Що на думці в нього, - спробуй відгадай.

Що на думці? Як ви гадаєте?

Арніка - це цілюща квітка гуцульського краю. Сила поетичного образу в тому, що він бере вас у солодкий полон, не питаючи згоди. І хочеться жити і творити, приносити радість і добро. Ось і ми, гортаючи збірки, не можемо вийти з цього полону.

Якою ви уявляєте "дивну цю красу" Карпат?

Які кольори зустрічаються? (світло-червоного кольору, "глодом червоніє гай")

Творчий пошук груп. Знаходження вічних вокзалів, станцій, причалів у віршах

Запрошую вас увійти сміливіше в країну цілющої ніжної лірики Розділу "В червонім світлі арніки", відшукуючи "вічні" поняття.

"І знову осінь за вікном" - тривога.

"В самотньому зажуреному сквері" - радість, щастя.

"Потягується день" - розлука.

"Серед жовтих лип і кленів" - любов.

"А якби не вітер" - життєдайність.

"Сьогодні 13 січня" - наснага.

Повідомлення 3

Зима, 1994 р. Газета "Маловисківські вісті". Ст. "Виглядини збірки "Дорога в неспокій".

Нещодавно в житті районної літературно-мистецької студії "Степова криниця" сталась досить приємна подія - у Кіровоградському Центрально-Українському видавництві вийшла з друку перша збірка поезій активної учасниці студії поетеси Віри Яшан "Дорога у неспокій".

Виглядини розпочались виступом редактора районної газети Григорія Красного. Потім було надане слово "хрещеній матері" студії, вчительці-пенсіонерці Аллі Петрівні Тарасенко. Виступи літстудійців, друзів знайомих були помережені музичними номерами викладачів та вихованців і принесли всім шанувальникам поетичного слова справжню естетичну насолоду. А в кінці цього чудового вечора самодіяльний композитор Павло Бровченко експромтом поклав на музику і виконав пісню на вірш поетеси "І знову осінь за вікном".

На завершення цього заходу схвильована і розчулена Віра щиро дякувала всіх присутніх за ці незабутні хвилини в її житті.

У поетеси особливі стосунки з дарами природи, як між сестрами-близнятами, може, тому пейзажна лірика - найсильніша. Пошук доказів.

Є безліч визнань поезії:

"Поезія для людини - один із способів вираження своєї особистості". М. Гумільов

Панує аксіома в Англії:

"Поезія - це кращі слова в кращому порядку".

У Франції:

"Поезія - це те, що створене і не може бути виправлене".

У Віри Яшан є вірші, які підпадають під кожну з цих теорій. Більшість її кращих творів звернені до особистості.

Вірш "Бувають дні коли мов та бджола"

Що включає в собі слово "людина"?

Життя і поезія - багатовимірні, багатокольорові, сповнені дивною гамою звуків: від шепоту до зойку і крику душі, які не кожному дано почути.

Вірш "Дощі"

Так. Чи примхи погоди, "чи власна душа"? (наснага жити, працювати, писати).

Хоч сьогодні більшість тягнеться до спокою та рівноваги в тривожному житті, поетеса показує нам "дорогу в неспокій". Бо ж спокій - то остання нижня точка орбіти людського життя. Не поспішайте до неї, затримайтесь у зеніті літа.

Повідомлення 4

2001 р. 11 липня "Маловисківські вісті". Ст. "Мої враження про ФРН".

Нещодавно в редакцію газети завітала наша землячка, поетеса Віра Яшан. Вона повернулася із Німеччини, де жила і працювала майже 2 роки. За такий тривалий період встигла вивчити (розмовну) німецьку мову, закони і традиції народу, познайомилася із людьми, пристосувалась до їхнього побуту, манер, звичок.

Цікавою виявилась розповідь про життя сучасних німців, тим більше, що воно зовсім не схоже на наше з вами.

Тож пропонуємо вам інтерв'ю.

Рольова гра "Інтерв'ю"

- Віро, а як живуть сучасні німці?

- Вони живуть досить заможно. На роботу не ходять пішки. Практично, всі мають авто. Кинулось у вічі, що пенсіонери в автобусах не мають ніяких пільг (для чого вони їм, коли пенсія висока). Велика концентрація транспорту в містах не загрожує забрудненню повітря, бо всі авто оснащені спец, пристроями. Дороги зі світу фантастики - рівні, швидкісні, всюди асфальт і бетон. На шляхах відеокамери для контролю за водіями.

Вражають чесноти - пунктуальність та дисциплінованість (батько запросив сина в гості і призначив для цього певну годину та день). У німців -це закономірно, уміють цінувати час, тож ніяких винятків не роблять. У ресторані розраховуються кожен за себе. А взагалі - споживають багато м'яса, п'ють багато кави, пива, замість супів і борщів їдять йогурти і бутерброди...

- Віро, твоя розповідь буде неповною, якщо уникнути питання про освіту. Хотілося б почути про шкільне життя німецьких дітей.

- Діти ходять до школи, хто в чім хоче, відвідування занять вільне, ніхто нікого не обмежує. Класи оснащені комп'ютерами, сучасною технікою, з якою добре знайомі діти. Перший урок поч. о 8 - й годині. Заняття тривають 45 хв., але на перервах класи провітрюються у будь-яку погоду.

Канікули у школах починаються у різних територіальних одиницях, у різний час, з різницею у два тижні. Для того, щоб не було скупчення на автобусних і залізничних сполученнях (в цей час діти багато подорожують). Їх не б'ють і не карають. У міському транспорті вони нікому не поступаються місцем, а на вулицях страшенно галасують. Діти належать самі собі, у них немає зрівнялівки, тобто, вважається, що одяг, поведінка - це шлях до їхнього самовираження.

Німецькі школярі не мають поняття про ділення в стовпчик, що за урок іноземної мови треба вивчити20 слів. І тільки у гімназії вимоги стають значно вищі до кожного учня.

В цілому ж, молодь Німеччини справила на мене гірше враження, ніж я сподівалась, як в манерах, одязі, так і в освіті...

Тож судіть самі, наскільки ми різні...

Повідомлення 5

22 лютого 1995 р. "Маловисківські вісті". Ст. "Таланти рідного краю". 24 квітня 1998 р. "Нова Буковинська газета" Ст. "Коли б мені довелось намалювати автопортрет, я намалювала б каштан" 9квітня 2002 р. "Чернівці". Ст. "Книга скликала друзів". 24 квітня 2002 р. "Маловисківські вісті". Ст. "Бабина призьба" Віри Яшан".

У сьогоднішньому випуску "Степової криниці" читач познайомиться з новим доробком творів поетеси. Вона добре відома у нашому місті. Родом з мальовничої Буковини, та Мала Виска назавжди стала для неї рідної.

Вірш "Місту Малій Висці на згадку про зустріч"

Вірш "Буковині"

Роздуми учнів

Повідомлення 6

16 грудня 2001 p.

Мій перший короткий лист до юних читачів, любителів поетичного слова, учнів ЗШ №3 м. Малої Виски.

Дорогі друзі!

Доброго Вам дня. Я дуже рада, що ви згадуєте у ці зимові дні про мене, читаючи мої вірші. Адже "життя без поезії - це злочин" - говорив великий укр. письменник М. Коцюбинський. Нехай мій скромний доробок звеселяє ваші юні серця, гріє душу, розпалює розум. Будьте завжди щирими, людяними, подільчивими, цілеспрямованими. Життя наше складне, і щоб втриматись у ньому, потрібні старання всіх. Любіть прекрасне, читайте гарні книги, задивляйтесь на зорі, на наші шкільні берізки, на наш неозорий степ, а час зробить своє.

Бажаю вам успіхів у навчанні, плідної праці, а вашим вчителям і батькам Божої благодаті. З наступаючим Новим роком, Різдвом Христовим! Хай щастить!

З повагою поетеса Віра Яшан

II. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Який вірш вам найбільше сподобався? Чим?

У чому секрет творчості?

(У любові до рідного краю, мови; запрошує нас разом не боятися сірих буднів, відчаю, проблем, іноді повертатися в дитинство, стати самим собою і Т. д.).

У чому я змінився за цей "час"?

Отже, "маленький рай" Віри Яшан - це "швидка допомога" душі, таблетка, покладена під язик - це її вірші.

Дякуємо її за першу поетичну дорогу, якою вона впевнено почала торувати. Що ж, дай, Боже, час добрий творити добро, приносити радість і неспокій.

Вірш "В моїм серці б'ється Україна"

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

ТВІР-РОЗДУМ:

1. "Дорога неспокою В. Яшан"

2. "Маленький рай" В. Яшан"

3. Що я відкрив для себе гортаючи збірки В. Яшан?

Завершення уроку поезією "Мій кращий вірш". Висновок. Минуть роки. Але, упевнена, що заряд духовності, любові до мистецтва, рідного краю не зітреться з пам'яті всіх присутніх. Бо це - вічне, як і сам народ український.

Додаток


В моїм серці б'ється Україна,

Як у двері впертий, лютий вітер.

Найрідніша мова - солов'їна,

У душі - сім найдорожчих літер.

В скронях б'ється вічне "побратими",

А в житті, у пресі - вороги.

Що чекає завтра доньку й сина,

Чи вціліють отчі береги?

О древлянська земле, о богине,

Впізнаю твій марафонський біг,

Твій трагічний профіль, Україно,

Терен і бурштин людських доріг.

Рідше чую, як співають птиці,

Але вірю - це не епілог,

Хай Господня праведна правиця

Приведе тебе до перемог.

Мій кращий вірш

Мій кращий вірш іще в мені.

Він є і буде.

Його чекаю на весні,

Як сонця люди.

Він заглядає у вікно, у душу й очі.

Він спати не дає давно -

Про щось шепоче.

Він у моєму кожнім дні,

Пульсує в скронях.

Він в серці, десь у глибині

Росте, як сонях.

Мій кращий вірш - мій оберіг

І воскресіння.

Він - син мій, що верта з доріг,

Моє спасіння.

Місту Малій Висці на згадку

про зустріч

Маленьке місто, мов лелека,

Прийшла зима до тебе біла,

А ти мене теплом зустріло

З доріг далеких.

Як на олтар тобі несу

Свої жалі, надії промінь.

Я знову тут, я ніби дома.

Згора мій сум.

Зітхає степ серед снігів,

А ось і рідна, третя школа.

То ж не забути вже ніколи

Її вогнів.

Маленьке місто, серця гомін,

Я мушу їхати, я - мушу,

Але тобі лишаю душу,

Собі лиш спомин.

Буковині

Я знову тут, У рідному краю,

Де мозок переповнений думками.

О, це знайоме плетиво жалю,

Коли потонеш у обіймах мами!

Тоді весь світ

Здається немовлям.

Схилилось небо, ніби у поклоні.

І двох сердець спарованих биття

Ось-ось впаде від щастя на долоні.

Вітаю вас,

Міцні мої дуби,

Мої могутні сосни і смереки?

Ви теж зазнали, як і я, журби,

Лечу до Вас з доріг своїх далеких.

О, краю мій!

Серед широких плес

Твою любов я відчуваю й силу,

Бо тут мій дім і радість до небес.

Стою. Мовчу. Слова такі безсилі...

Потягується день,

Зітхає вітер, -

Це осінь у природі і душі.

Зомліли майже всі навколо квіти,

Синоптики не тішать, до дощі.

Загострились коліна у дерев,

Давно зів'яло листя пожовтіле.

І ліс немовби враз осиротів,

І я сама немов осиротіла...

І знову осінь за вікном

Лоскочу скло багряним листям.

І тихо, журно за селом

Бринить калинове намисто.

Грибами пахне й полином.

І житом, скошеним у полі...

Ще літо бабине теплом

Плете собі косу поволі...

Сивіє день на скронях ночі.

В задумі рута догорає

Відкрила осінь карі очі

І ними душу мені крає.

Серед жовтих лип і кленів,

Наче справжні наречені,

Розцвіли, як звук в акорді,

Хризантеми - пишні й горді.

Білі, білі хризантеми,

Пізні осені поеми.

Ви - останній витвір осені -

Снігом ще не запорошені.

Зацвіли усім на диво

Квіти ніжні і сміливі.

Йду я, вами заворожена,

Білим цвітом розтривожена.

Серед осені і листя

Чую: "Хризантеми, Христя..

Бувають дні, коли мов та бджола:

Летиш, летиш над вуликами світу.

Бувають дні, захмарені від зла,

І швидкоплинні, мов зима і літо.

А потім - тиша. Не життя - сонет.

Народжуються вірші і лоскочуть,

І ти уже незборений поет,

Усе в тобі співає і тріпоче.

А є ще дні любові й суєти,

Як місяць до вікна твого причалить

І закипить в тобі твоє начало

І відчуваєш, що людина ти.