Впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів

PAGE \* MERGEFORMAT3

Зміст

Вступ

І РОЗДІЛ. Вишивка як один із видів народного мистецтва.

1.1. Історія виникнення вишивки

1.2. Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці

1.3. Техніка виконання вишитих виробів.

1.4. Основні мотиви українського народного орнаменту.

ІІ РОЗДІЛ. Регіональні особливості вишивки

2.1. Кольори в українській народній вишивці

2.2. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами

ІII РОЗДІЛ. Практичний аспект впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів

2.1. Місце декоративного мистецтва у вихованні особистості

2.2. Результати експериментальної методики використання етнографії народного мистецтва України на уроках декоративного мистецтва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Художні ремесла та промисли – засновані на ручній праці товарного виготовлення речей, що задовольняють виробничі, побутові, культові та обрядові потреби суспільства. Промислам передували ремесла. Ремесла в Україні мають багатовікову історію. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допоміжні домашні заняття. Промисли з'явилися на пізнішому етапі розвитку суспільно-економічних відносин – при товарному виробництві [1].

Народні художні промисли – одна з організаційних форм народного декоративного мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво є однією з важливих галузей художньої культури українського народу, яке виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов'язано з нею. Україна завжди славилась своїм декоративно-прикладним мистецтвом. Призначення декоративних творів мистецтва висловлено їх назвою, адже слово «декор» французького походження, означає «прикраса». Твори декоративного мистецтва прикрашають побутові предмети, милують зір людини, викликають у неї приємні емоції. Декоративні живопис і скульптура можуть бути оздобою архітектурних споруд і тоді мають назву «Монументально-декоративних». Різьба, розпис, вишивка можуть бути прикрасою побутових речей, тоді такі твори декоративного мистецтва називають «ужитково-декоративними» [2].

Бажання зробити предмети побуту та праці зручними та красивими народилося у людини з перших кроків її свідомої діяльності. Мрія про прекрасну форму пройшла крізь віки, втілюючись у конкретно чуттєві образи кам'яних, дерев'яних, скляних предметів, пластика форм і колорит яких відбиває почерк їх творців та стиль епохи. Видами декоративного мистецтва є:

- кераміка (гончарне мистецтво та глиняна іграшка);

- художня обробка металу, дерева, кості, рогу (різьблення, розпис);

- вишивка; - мереживо; - килимарство, ткацтво;

- плетіння (з лози, з мотузок – «макраме»).

Художні розписні вироби близькі та зрозумілі дитині. У візерунках, виконаних народними майстрами, дитина із задоволенням та радістю пізнає знайомі силуети ягід, листя, птахів та звірів. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту [4].

Ознайомлення з українським декоративно-прикладним мистецтвом допомагає розкрити перед дитиною справжню красу та мудрість народу-творця, сприяє розвитку національної свідомості в цілому. Питання залучення дітей до народного мистецтва зараз привертають до себе увагу великої кількості педагогів, художників, вихователів. При цьому необхідно враховувати те, що:

- народне мистецтво - своєрідний каталізатор дитячої зображувальної творчості;

- в народному мистецтві акумулюється традиційний досвід поколінь;

- твори народного та декоративно-прикладного мистецтва сприяють формуванню та розвитку художнього смаку, естетичного ідеалу, творчого потенціалу особистості.

Актуальність досліджуваної проблеми обумовила вибір теми курсової роботи, визначила мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження.

Мета дослідження: визначити ефективні методи та засоби використання українського декоративного мистецтва, зокрема вишивки, в становленні дитини як особистості.

Об'єкт дослідження – процес навчання українознавству в початкових класах.

Предмет дослідження – використання етнографії народного мистецтва у вихованні та навчанні учнів початкових класів.

Завдання:

- вивчити психолого-педагогічну і методичну літературу з досліджуваної проблеми; -

дослідити вплив вивчення декоративного мистецтва на громадянське виховання учнів;

- перевірити ефективність впровадження в навчально-виховний процес систематичної роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості;

- розробити систему роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості.

Гіпотеза: етнографія народного мистецтва України сприятиме розвитку національної свідомості учнів, розвитку естетичних смаків, творчого потенціалу особистості.

Методи дослідження:

- аналіз літератури;

- бесіди;

- педагогічний експеримент.

Місце проведення експерименту: Путивльська ЗОШ №2 Сумської області.

Практична значущість курсової роботи. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації етнографії народного мистецтва України як засобу розвитку творчих умінь учнів на уроках декоративного малювання при створенні ескізів для художньої вишивки, а також студенти ВНЗ I- IV рівнів акредитації при підготовці до семінарсько-практичних занять з методики викладання образотворчого мистецтва під час проходження педагогічної практики.

І РОЗДІЛ. Вишивка як один із видів народного мистецтва.

1.1. Історія виникнення вишивки

Хоча перші згадки про вишивку у давньогрецьких істориків, мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає углибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися донедавна українські селяни.

Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали пощу трипільських племен.

За свідченнями давньогрецького історика Геродота, і скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг.

Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувались у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст.. Анна-Янка – дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів довідуємось що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Шаргороді і інших і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.

Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль стимулу, який стимулював розквіт самобутньої руської культури. Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних ,то близьких по тугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі осені.

Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад 85 швів.

Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну.

Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.

Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і зображення, гармонія, кольорових спостережень відтворюють національний менталітет українського народу.

1.2. Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці

Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративно мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канву, п’яльця та вміння перейняті від старших: доньці – від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди, довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.

Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони проколюють легко тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.

Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують нитки муліне, вовняні, шовкові ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто заплутається і це затримує роботу.

Наперсток полегшує роботу, захищає палець від проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном.

Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.

Тканина. Для вишивання користуються різними видами тканин.

П’яльці бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати.

Згідно з призначенням вишивання, матеріали поділяють на 2 типи:

1 – “Основа на якій вишивають” різні види тканин: вовняні, льяні, конопляні, канва...

найбільше використовують канву – це тканина з великими рідкими поздовжніми й поперечними нитками, що утворюють правильні квадратики. Канву широко використовують для вишивання хрестом, косою чи прямою гладдю.

2 – “Матеріал яким вишивають”:

нитки ручного прядіння (конопляні, вовняні...)
нитки фабричного виготовлення (волічка, гарус, шнури, шовк...)

Чого для вишивання використовують відбілені нитки.

1.3. Техніка виконання вишитих виробів.

Українська народна вишивка славиться багатством технік виконання. Слово вишивка походить від слова “шити”.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках.

Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшли до нас з глибин віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір.

Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” – це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.

Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виложується білими та сірими нитками, на Поділлі – кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхопацт, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що він особливо поширений по Полтавщині, Київщині, Поділлі.

На початку ХХ ст. вищеназвані техніки дещо витісняють швом “хрестик”. Ще, безумовно, неми складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик” значних мистецьких ефектів.

Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка – невід’ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і чоловічого, вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської тощо. Вони різняться орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

1.4. Основні мотиви українського народного орнаменту.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.

Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прями, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії ,хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.

Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучері”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. в орнаменті подільських вишивок трапляється мотив “кривульки” або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, раніше ніж славнозвісний грецький меандр.

Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього мотиву орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожі” являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуба, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

ІІ РОЗДІЛ. Регіональні особливості вишивки

2.1. Кольори в українській народній вишивці

Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон ,може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.

Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.

Існує дві групи кольорів:

а) хроматичні;

в) ахроматичні, або безбарвні.

До хроматичних належать усі барви сонячного спектра.

– червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій.

До ахроматичних кольорів належить:

білий (світло);
чорний (темрява);
сірий.

Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.

До теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла і сонця – червоний, оранжевий, жовтий ,а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);

До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний ... .

Існує поняття “контрастів барв”. Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. гарно доповнюю ть один одного такі кольори:

червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім;
синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним;
жовтий – із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим;
зелений – лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий;
фіолетовий – з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;
коричневий – з бежевим, жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим тощо.

У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні – багатобарвні.

Хроматичні кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.

Світлість – це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо.

Кольоровий тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різні тони одного кольору.

Насиченість – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого – мало насиченим рожевим.

Гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.

Яке поєднання зробити краще, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою.

Щоб вишивка була привабливою ,потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати спокійніший, ніж для декоративних.

2.2. Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами

Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.

Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей республіки, ій властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. узори виконуються окремими швамиі поєданням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими.

Вишивка Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладді. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.

На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво-та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилювання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – шпатівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоно із жовтим та зеленим, при чому колір домінує.

Вишивки Закарпаття визначає мотив “кривулька”, а також техніка заволікання і вишивання хрестиком. Тут часто також використовується гаптування (бісером, золотом, сріблом).

2.1. Місце декоративного мистецтва у вихованні особистості

У контексті нових підходів до побудови національної системи освіти особливої актуальності у підлітковому віці набувають дисципліни художньо-естетичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах, які мають забезпечувати духовно-творчий розвиток школярів. Кожна навчальна дисципліна використовує свій специфічний набір методів і методик, а також форм організації навчально-пізнавальної і художньо-творчої діяльності.

Змістово-структурні особливості образотворчої діяльності учнів 1-4 класів ґрунтуються на традиціях та сучасних тенденціях розвитку національної та зарубіжної образотворчої культури, а також на ідеях цілісного естетичного розвитку особистості на основі свідомого розуміння поліхудожнього та полікультурного образу світу [25; 40-41].

В основу програми формування образотворчої діяльності учнів 1-4 класів з використанням художніх технік народного мистецтва покладено такі принципи:

1) єдності загальнолюдського та національного змісту образотворчої освіти з пріоритетністю національного;

2) взаємодії компонентів соціального досвіду людини;

3) неперервності і наступності завдань і змісту образотворчої освіти у початковій та основній школі;

4) варіативності — націленості змісту програми на творчість учителя, його професійну компетентність, здатність самостійно застосовувати орієнтовний матеріал;

5) поліхудожності, що реалізується через встановлення об'єктивних зв'язків образотворчого та інших видів мистецтв [16; 28-29].

Мета розвитку образотворчої діяльності учнів початкових класів полягає в їх особистісному розвитку і збагаченні емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичній діяльності, інтерпретації та оцінювання творів образотворчого мистецтва та технік їх виконання, а також у формуванні ціннісних орієнтирів, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.

Основні завдання образотворчої діяльності учнів 1-4 класів та образотворчої освіти загалом виражається в наступному:

формування культури людських почуттів — любові, доброти, милосердя через сприймання творів мистецтва, почуття кольору, лінії, ритму, композиції, колориту безпосередньо у мистецькій діяльності;
розвиток асоціативно-образного та просторового мислення, уяви, фантазії, пам’яті, художнього смаку і творчих здібностей;
опанування вміннями та навичками в образотворчій діяльності;
формування художньо-практичної компетентності; готовності використовувати отриманий досвід у самостійній творчій роботі;
формування здатності сприймати, інтерпретувати та характеризувати твори образотворчого мистецтва, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи власні думки, судження, оцінки;
формування уявлень про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови, засвоєння основних художніх прийомів і закономірностей та відповідної термінології;
виховання духовних і морально-ціннісних орієнтирів у сфері образотворчого мистецтва, інтересів, смаків, потреб в творчості; національно-патріотичної свідомості та активної життєвої позиції;
розуміння учнями зв'язків образотворчого мистецтва з іншими видами мистецтва, з природним і культурним середовищем [26; 28-29].

Розвиток естетичних якостей учнів в процесі образотворчої діяльності ґрунтується на таких освітніх компетенціях:

когнітивних (пізнавальних) – чуттєво-емоційне сприйняття: вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;
креативних (творчих) — асоціативно-образне мислення, виявлення фантазії, уяви у створенні власних образів у художньо-практичній діяльності;
методологічних — поняттєво-логічне мислення: вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самооцінки;
комунікативних — розуміння мови мистецтва як форми міжособистістісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконаним робіт;
світоглядних — сприйняття цілісної картини світу, цінування
самобутності і культурної спадщини України як складової загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності іншого [16; 30-31].

У 2 класі учні дістають уявлення про художній образ, у них розвиваються навички чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу, асоціативно-образне мислення, цілісне бачення, вміння виділяти основне у явищах та формах [26]. Вони зосереджуються на виявленні специфіки художньо-образної мови мистецтва, композиційно-художніх і технічних засобів різних видів пластичних мистецтва, а також на створенні художніх образів на основі чуттєво-емоційного сприймання мистецьких творів, асоціативно-образних інтерпретацій природних форм і явищ.

Також відбувається залучення учнів до системного пізнання, опанування техніками та прийомами образного виявлення як художньої основи для особистісного самовираження. Вивчення зразків світового та національного мистецтва відбувається поряд з творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній образотворчій діяльності учнів [61; 22].

У 3 класі відбувається розвиток формально-логічного мислення, вміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію та об'єм форми. Зосереджується увага учнів на формі з метою подальшого вивчення. впливу і взаємозв'язку цієї форми із сутністю образу. Вивчення кольору відбувається через виявлення зв'язків його зі світлом (природним, штучним), що доповнює попередній досвід учнів у виявленні образності форми [38; 59]. Також здійснюється навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві, яке базується на художній практиці учнів, і відбувається процес орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та оволодінні певними художньо-технічними навичками.

Учні 4 класу набувають попереднього досвіду образного й асоціативного мислення, що доповнюється формуванням і розвитком абстрактного мислення та оволодінням певними художньо-технічними навичками моделювання простору та об'ємно-просторових форм. Відбувається перехід від вивчення окремих форм та формоутворення до виявлення зв'язку форми і простору [45; 62]. Вивчаються образні й пластичні зв'язки форми і середовища. У теоретичному та практичному планах опрацьовуються закони перспективи простору в ілюзорно-просторовому зображенні та рівнобіжно вивчаються умовні художні засоби створення зображень простору й середовища (природного, штучного, архітектурного).

Продовжується вивчення природних форм та середовища у гармонійному поєднанні окремих форм і довкілля. Акцентується увага на взаємозв'язку людини з навколишнім світом та впливом культурної спадщини на урбаністичне (створене) середовище людини, їх гармонійне або дисгармонійне поєднання [8; 16]. У практичній творчій діяльності учнів ініціюється виявлення індивідуального погляду на предметний світ і довкілля, експериментування та моделювання свого неповторного світу.

Послідовність тем та виконання завдань методично обґрунтовані психофізіологічними та віковими особливостями учнів, врахуванням відмінностей художніх та технічних засобів різних видів мистецтва, і виявленням їх індивідуальності у виборі засобів художньої виразності, техніки та матеріалів [13; 41]. Велика увага приділяється розвитку композиційного мислення учнів та досягненню в творчих роботах цілісності образотворчих і технічних завдань. Перевага надається нестандартним самостійним композиційним рішенням учнів, а не готовим зразкам, коли учні стають «виконавчим інструментом». Ознайомлення учнів з творами та зразками національного та світового, мистецтва може розглядатися в контексті художньо-драматургічного розвитку уроку як на його початку, так і в середині або на його завершенні.

Навчання образотворчому мистецтву в школі передбачає різні організаційні форми: урок, екскурсію, позакласну роботу. Основною формою роботи є уроки.

До методів навчання образотворчому мистецтву відносяться [26; 44-48]:

а) словесні методи (бесіда, розповідь, читання уривків з книг);

б) безпосереднє зорове сприйняття учнями матеріалу, що вивчається (сприйняття витворів мистецтва, спостереження за навколишньою дійсністю, робота з наочними посібниками);

в) практичні методи (виконання малюнків, живописних робіт, декоративних виробів і т. п.).

На уроках образотворчого мистецтва вчитель звичайно використовує систему методів: бесіду, спостереження, практичну роботу [47].

З словесних методів викладу матеріалу в роботі з дітьми молодшого шкільного віку найдоцільніше використати бесіду.

Часто на уроках образотворчого мистецтва звучить розповідь вчителя. І бесіда, і розповідь звичайно тісно переплітається зі зоровим сприйняттям матеріалу, що вивчається. У процесі навчання образотворчому мистецтву найбільш широко використовуються зорові враження. Вони допомагають дітям усвідомлювати побачене: аналізувати форму предметів, оцінювати їх пропорції, визначати колір, співвідносити об'єкт із зображенням і т. п. [19; 26].

Під керівництвом педагога діти розглядають репродукції, моделі, методичні таблиці, допомоги і власні роботи.

Спостереження проводяться і за навколишньою дійсністю. Діти малюють з натури і по пам'яті дерева, пейзажі, різні часи року, тварин і людей. Все це не тільки розвиває спостережливість, сприйняття кольору, образне мислення, але і формує уміння бачити красу в навколишньому.

До наочних методів навчання відноситься також використання діафільмів, кінофільмів, відео.

До другого виду наочних посібників відносяться методичні таблиці, плакати, репродукції з творів мистецтва, ілюстрації з журналів, листівки. Листівки, ілюстрації, фотографії можна зібрати за допомогою учнів [63, 109].

У методичний фонд потрібно включати малюнки не тільки добре виконані, але і з типовими помилками. Розказуючи, як слід виконати завдання, вчитель демонструє і ті, й інші. Це допомагає попередити помилки і визначити шляхи їх подолання. Показуючи ту або іншу роботу з методичного фонду, щоб уникнути непорозумінь, не рекомендується називати її автора. Малюнки зберігають тематично, в спеціальних папках.

Скільки б не було наочних посібників, без класної дошки все ж не обійтися. Володіння навичками роботи на класній дошці дуже істотне. Малюнок, що виконується на очах у дітей, привертає увагу, зацікавлює, допомагає в роботі [5; 27-28].

У процесі ознайомлення з витворами образотворчого мистецтва діти вчаться не тільки розуміти прекрасне, але і ненавидіти потворне. Спілкування з мистецтвом виховує емоції людини, розвиває його творчу уяву, впливає на його становлення як особистості. Тобто в шкільний курс образотворчого мистецтва повинні вкладатися основи національної самосвідомості.

Майже на всіх уроках образотворчого мистецтва вчитель демонструє твір мистецтва: репродукцію з картини, гравюру, скульптуру,вишивку і т. д. Показ цих творів іноді має методичний характер, але при цьому ніколи не можна забувати, що ми маємо справу з мистецтвом, що вимагає дотримання ряду умов [2; 8; 19; 26].

Насамперед необхідно створити потрібний настрій і обстановку для сприйняття і розуміння твору, створити умови для розгляду об'єкта, організувати увагу дитини. Це можна зробити, запропонувавши учням спокійно сісти, зосередитися, скласти на парті руки, уважно дивитися і слухати. Починають показ витворів мистецтва і розповідь про них тільки тоді, коли клас підготується.

Установку на сприйняття творів мистецтва потрібно формувати з першого класу.

— Ми вже знаємо, як треба приготуватися, щоб розглядати твори образотворчого мистецтва. Хто скаже, як?

— Спокійно сісти, покласти руки на парту, уважно розглядати, що показує вчитель.

— Чому ми повинні таким чином підготуватися?

— Тому що інакше можна не вловити думки художника. Не помітити головного. Не побачити красу.

Не варто зупиняти учня, якщо в процесі розгляду твору, що демонструється, він співвідносить побачений образ зі своїм особистим досвідом. Наприклад, під час сприймання керамічних іграшок пригадає, як бачив козенят, що буцаються, коли відпочивав на літніх канікулах в селі у бабусі: «Козенята забіяки — весь час буцаються. Ріжки ще маленькі-маленькі, а вони один на одну наскакують. І мене буцнути хотіли, так я втік...» [46; 134].

Показ твору мистецтва в методичних цілях — істотне, але все ж не головне джерело знань молодших школярів про образотворче мистецтво. У всіх класах початкової школи, згідно з програмою, вчитель проводить спеціальні бесіди про мистецтво [51].

Застосовувані у процесі навчання молодших школярів методи роботи ґрунтується на імпровізаційному стилі роботи народних майстрів, який узгоджується з імпровізаційною природою і емоційним характером дитячої творчості. Так, із самого початку навчання необхідно стимулювати виконання художньої роботи без попереднього контуру, наприклад, пензлем «від плями», крейдою, тушшю, ножицями тощо. Такий метод сприяє збереженню безпосередності образотворчої діяльності; добре розвиває моторику руки, культуру зображення; розвиває чуття характеру силуетної форми, цілісне, емоційне бачення; допомагає подолати властиву дитячому малюнку статичну форму зображення, переважну увагу до деталей, виховує культуру сприйняття, здатність до художнього узагальнення.

Структурно-змістовий аналіз навичок образотворчої діяльності молодших школярів показує, що, виходячи із проблеми володіння технікою та прийомами образотворчої діяльності, знати основні правила організації робочого місця, користування художніми матеріалами та інструментами, гуашшю та пензлями, тушшю і графічними інструментами (фломастером, кульковою ручкою, підгостреною паличкою, м’яким олівцем, пластиліном чи глиною та стеками у ліпленні [46].

Також навички образотворчої діяльності включають уявлення про різні види образотворчої діяльності, роботу в кольорі графічними матеріалами та інструментами, ліплення, аплікацію і витинанку(як види художньої роботи з папером), послідовність роботи в малюнку, ліпленні, роботі з папером, навички в користуванні названими матеріалами і інструментами. В роботі гуашшю також вміти користуватися загостреною паличкою для продряпування деталей по вологому шару фарби.

У процесі вивчення творів образотворчого мистецтва з учнями 1-4 класів велике значення має зміст поставлених учителем запитань, їх послідовність. Це дуже важливо під час розкриття ідеї декоративного виробу. Особливо ефективним у виховній роботі є метод порівняльного аналізу виробів. Цей метод відрізняється від інших багатосторонністю й різноманітністю, що дає можливість порівнювати художні вироби декоративного мистецтва у різноманітних напрямках [30; 49-50]. Бесіду не слід перевантажувати показом великої кількості різноманітних виробів. Найдоцільніше аналізувати два-три, зрідка чотири вироби. Головне щоб учні добре зрозуміли і засвоїли зміст цих виробів, ознайомилися з життям їх авторів.

Готуючись до бесіди за виробами, завжди треба пам’ятати про їх виховну мету: розвивати в учнів творчі здібності, виховувати в них художній смак, інтерес і любов до мистецтва, дати учням знання в галузі образотворчого мистецтва, ознайомити їх з зразками образотворчого мистецтва.

В умовах оновлення змісту освіти в українській національній школі, розбудови української національної культури, спроби надати національній освіті загальноєвропейського характеру і входження її у світове співтовариство виключно важливого значення набуває використання естетико-виховних можливостей народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, глибокий духовний зміст та поліфункціональність якого покликані сприяти передачі естетичного досвіду попередніх поколінь, формувати в учнів початкових класів здатність сприймати, оцінювати та примножувати культурні традиції українського народу, сприяти вдосконаленню естетичного виховання і розвитку учнів.

Найкращих виховних і творчих результатів, як показали наші спостереження, домагаються ті школярі, в яких залучають до народного мистецтва вже з 1 класу, а в сім’ї — ще з дошкільного віку. Ознайомлення учнів з доступними їхньому розумінню художніми виробами поступово готує їх до сприйняття прекрасного в мистецтві і житті, формує в них естетичний смак.

Ознайомлення з творами народних умільців значною мірою сприяє формуванню в школярів потреби самим творити прекрасне. Воно викликає почуття любові до рідного краю, шанобливе ставлення до самобутнього мистецтва та його творів.

За новою програмою зараз в початкових класах дуже багато уваги приділяється народним промислам. Таким як: витинання, вишивка, декоративний розпис, ліплення, аплікація.

Реалізація завдань національного виховання вимагає глибокого наукового аналізу змісту і форм усієї виховної роботи, яка проводиться на сучасному етапі, Це й закономірно, адже в національно свідомих, всебічно розвинутих українських дітях – наша надія, майбутнє нації та самостійної Української держави.

У системі національного виховання важлива роль відводиться естетичній освіті, виховання учнівської молоді, набуття досвіду його практичного здійснення яка повинна сприяти розвиткові у молоді почуття прекрасного, а відтак і формувати у неї високі моральні якості.

Ми вважаємо, що проблема впливу народних промислів та ремесел як важливого засобу естетичного виховання і розвитку молодших школярів вимагає глибокого дослідження з урахуванням регіональних особливостей, оскільки результати експериментальних досліджень показали, що формування у молоді правильного розуміння законів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ефективніше вдається тоді, коли процес навчання опирається на міцний ґрунт народних художніх традицій, а Сіверщіна – саме той етнографічний регіон, де залягає потужний пласт народного мистецтва.

Естетичне виховання обумовлене об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних відносяться середовище й умови, в яких проходить формування естетичних уявлень особистості, до суб'єктивних - естетичний рівень розвитку учнів, їх нахили та інтереси.

Естетичний смак формується разом із становленням особистості. До завершення навчання в неповній середній школі в учнів уже склався певний естетичний смак, але він ще нестійкий. У процесі естетичного виховання ми поставили перед собою завдання визначити ступінь підготовки, а також особливості формування особистості молодшого школяра.

Завдання експериментального дослідження на першому етапі полягало в тому, щоб визначити об'єм і рівень естетичного розвитку і специфічні особливості естетичного виховання учнів.

З'ясування рівня естетичного розвитку учнів проводилося на базі навчальних закладу міста Путивля з поглибленим вивченням образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Експериментальні дослідження проводилися поетапно:

I. Вивчення середовища, в якому навчались і виховувались учні, їх загальноосвітній та загальнокультурний рівні.

II. Встановлення специфічних можливостей народних художніх промислів Сіверщини і їх впливу на характер естетичного сприйняття.

III. Виявлення своєрідності естетичного смаку учнів.

IV. Визначення об'єму і рівня художньо-естетичної інформації учнів.

У відповідності до основних етапів дослідження нами були розроблені критерії естетично вихованої особистості учнів:

1. Інтерес учнів до всіх видів мистецтва.

2. Характер естетичних оцінюючих уявлень.

3. Розвиненість естетичного смаку.

4. Естетичне відношення до дійсності.

5. Елементи творчого ставлення до трудової діяльності.

На їх основі визначені такі показники:

1. Знання літератури й мистецтва — показник рівня естетичної освіченості.

2. Потреба в інформації про мистецтво і найбільш видатних його діячах - ступінь естетичного розвитку.

3. Розуміння і здатність сприймати творчість народних умільців Сіверщіни, а також культуру і народну творчість інших регіонів – показник рівня естетичної культури особистості.

4. Наявність естетичного ідеалу.

5. Елементи творчого вияву особистості.

Практика підтвердила, що естетичному вихованню і розвиткові особистості молодшого школяра сприяють такі чинники:

1. Естетичне виховання в колективі, яке сприяє формуванню естетичних аспектів в основній трудовій діяльності індивіда.

2. Естетичне виховання під впливом оточуючого речово-предметного середовища.

3. Естетичне виховання через вплив творів мистецтва.

4. Естетичне виховання в ході занять художньою самодіяльністю.

5. Теоретичне естетичне виховання.

Досвід роботи педагогічного колективу Путивльської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів показав, що заняття учнів народною творчістю сприяють не тільки естетичному вихованню і розвитку учнів, але й моральному.

Майстерність рук народних умільців, їх творча фантазія, втілена в дивовижної краси килимах, художніх розписах, різьбі по дереву, інтарсії, інкрустації, вишивках, радують око, стимулюють художнє й естетичне мислення учнів.

Важливу роль у розвитку творчої фантазії учнів, розробці нових колористичних узорів відіграє ознайомлення учнів з орнаментами – цим найдавнішим виявом художньої творчості.

Орнамент (з лат. оздоба) - декоративний мотив, окремий або такий, що повторюється регулярно в заданому режимі.

Дослідники народного мистецтва (Є. Антонович, П. Лосюк, В.Шпільчак, В. Корпанюк, Б. Тимків, Ю. Юсипчук, Б. Бойчук, О. Ковальов та інші) вважають, що народна художня творчість є особливим типом естетичного освоєння дійсності, має широкі можливості художньо-образного відображення навколишнього середовища, впливу на почуття, смакові уподобання, ціннісні орієнтації та морально-естетичні ідеали особистості. Ними виділені аспекти народної художньої творчості, які набувають особливого значення в освітньо-виховному процесі. До них віднесені естетико-виховні можливості засобів виразності, змісту і функцій народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Канонічність художньо-образного відтворення дійсності, синтетичність образної структури, подібність до зразка є тими засобами виразності народного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що впливають на естетичні почуття.

У процесі констатуючого етапу експерименту вивчався стан сформованості в учнів навичок виконання творів народного мистецтва. На основі виділених критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва: низький середній і високий.

Низький рівень відображає слабку сформованість знань про твори народного мистецтва і не сформованість відповідних навичок. Переважання мотивів бажання отримати гарні оцінки та похвалу щодо образотворчої діяльності визначає репродуктивний її характер. Участь у пошуковій діяльності можлива лише за участю вчителя. Самостійні міркування про твори народного мистецтва, його художні образи відсутні. У малюнках неадекватно відтворюють конструктивні особливості форми об’єкта, неправильно добирають засоби лінійного вираження, слабко володіють образотворчими засобами.

Середній рівень характеризується зацікавленістю учнями деякими творами народного мистецтва, намаганням імітувати їх художні образи. Домінантою мотивації до образотворчої діяльності цих дітей є бажання більше знати про твори народного мистецтва. За допомогою учителя діти у своїх малюнках частково правильно відтворюють конструктивні особливості форми об’єкта і його пропорції. Володіють окремими художніми техніками виконання творів народного мистецтва.

Високий рівень сформованості умінь виконання творів народного мистецтва характеризується такими особистісними якостями учня, як відчуття краси народного мистецтва. Ці діти активно виражають свої почуття, імітують художні образи рухами, мімікою, жестами, у різних формах висловлюють свої судження, зацікавлено споглядають твори народного мистецтва. Для цих школярів властивий стійкий інтерес до пошуку і зображення творів народного мистецтва. Ці діти активні у пізнанні образотворчого мистецтва, розуміють явища навколишнього і способи їх відображення в образотворчому мистецтві, знають засоби образотворчого мистецтва.

Порівняння даних констатуючого етапу експерименту в експериментальному класі і контролюючому класі показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів і критеріїв сформованості умінь виконання пейзажу в учнів. Це дало підставу стверджувати, що учні в експериментальному класі і контролюючому класі мали однаковий потенціал до виконання творів народного мистецтва.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня сформованості навичок виконання творів народного мистецтва, а також якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Дані результати представлені у таблиці.(табл 2.1)

Таблиця 2.1. Результати рівня сформованості навичок виконання творів народного мистецтва.

Показники	Рівні навчальних досягнень учнів після проведення експерименту, %
	Високий	Середній	Низький
До проведення експерименту	12	51	37
Після проведення експерименту	31	43	26

Зіставивши дані експериментального і контрольного класів, показані у діаграмі 2.1., слід відмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва. Ця різниця показує, що кількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівень сформованості навичок виконання творів народного мистецтва внаслідок експериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень сформованості відповідних умінь, хоча й зросла, однак несуттєво.

Діаграма 2.1. Результати зрізу до проведення експерименту і після проведення експерименту в 4 класі.

Загальний рівень сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва в експериментальному та контрольному класах наприкінці експерименту

Так, 26% учнів експериментального класу і 37% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва. До середнього рівня сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва відноситься найбільша кількість учнів за середнім значенням – 43% – експериментальному класі і 51% – контролюючому класі. Високого рівня сформованості умінь і навичок виконання творів народного мистецтва досягли третина учнів експериментального класу (31%) і лише 12% учнів контрольного класу.

Одержані результати дали змогу стверджувати, що експериментальна методика формування в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва на уроках образотворчого мистецтва значно підвищила мотивацію учнів початкової школи до творчості, сприяла допитливості та самостійності їхньої образотворчої діяльності, яка виражалася у вільному виборі засобів, матеріалів образотворчого мистецтва, у поєднанні різних орнаметнів рушників. Це продемонстрували учні експериментального класу під час роботи над підсумковими завданнями. Порівняльний аналіз робіт щодо їх якісної характеристики показав, що учні з високим рівнем сформованості умінь виконання творів народного мистецтва мають розвинуте просторове мислення, розвинуту асоціативність, фантазію, насиченість уяви цікавими художніми образами та володіють відповідними образотворчими навичками.

У процесі проведення дослідження виявилося, що дана методика роботи ефективна у плані естетичного виховання молодших школярів. Зокрема, ми спостерігали за результатами виконання малюнків та інших видів практичних робіт. Після ознайомлення із творів народного мистецтва, у процесі виконання практичних образотворчих робіт різних видів діти стали акуратніше працювати, частішими стали прояви естетичних суджень на теми мистецтва, удосконалилися навички образотворчої діяльності.

Результати проведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічних умов формування в учнів умінь і навичок виконання творів народного мистецтва реальному навчально-виховному процесу початкової школи.

Висновок

Історичною основою розвитку української культури упродовж віків і в сучасний період є народна творчість. Вона виступає як одна із форм суспільної свідомості і діяльності, явище соціально зумовлене. Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності, промислів і ремесел українського народу. У різні історичні епохи, залежно від зміни соціальних формацій, зазнавало змін і народне декоративне мистецтво, його ремесла і промисли. Однак завжди його визначальними рисами залишалися колективний характер творчості й спадковість багатовікових традицій.

Кожен вид народних промислів і ремесел як різновиду народної творчості має власну історію, художні виражальні засоби: матеріал, мову, способи передачі відомого, знайденого. У народній художній творчості діє закон єдності колективного та індивідуального, традицій і новаторства. Проте, хоча окремі види мистецтв і мають схильність до об'єднання, навіть злиття, однак важливе значення має розвиток специфічних особливостей кожного з них, бо кожен вид зокрема вносить дещо своє, нове, оригінальне до світової художньої культури.

Жанрово-видова структура народних промислів і ремесел різноманітна, що створює значні можливості для їх використання у практиці образотворчої діяльності учнів початкових класів. На уроках декоративного малювання учні ознайомлюються з кращими зразками українського народного декоративно-прикладного мистецтва, вивчають побудову узорів, самі складають узори і підбирають кольори для оздоблення різних предметів. Уроки декоративного малювання особливо розвивають учнів, якщо проводяться з підбиранням наочних посібників із справжніх зразків творчості.

Естетичне виховання молодших школярів має високий розвивальний потенціал за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів і передумов формування у них поглядів, які склалися на попередньому етапі розвитку. Воно здійснюється під впливом багатьох факторів, зокрема творів декоративно-прикладного мистецтва. Важливе місце при цьому займає використання художніх технік народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовлені видами естетичної діяльності, які планує вчитель, а їх різноманітність забезпечує комплексний системний підхід до впливу на особистість. Однак особлива роль у естетичному вихованні належить народному мистецтву, промислам і ремеслам.

У процесі проведення і підведення підсумків дослідження виявилося, що в естетичному розвитку молодших школярів особливо важливу роль відіграє їхня образотворча діяльність. Діти охоче малюють, проте характерною ознакою малюнків більшості дітей є схематичність зображення, що обумовлюється недостатнім загальним розвитком дітей, обмеженістю їхніх уявлень про навколишню дійсність. Техніка виконання малюнків однотипна, у них переважає спрощене зображення Деякі діти не вміють назвати кольорів. Разом з тим малюнки дітей молодшого шкільного віку відзначаються виразністю. Відсутність досвіду, образотворчої грамоти не шкодить дитячому малюнку, його виразності і щирості.

Діти молодшого шкільного віку порівняно легко оволодівають елементарними вміннями працювати олівцем і пензлем, у них розвивається почуття ритму. На заняттях учні опановують способи побудови зображення, правила застосування матеріалів і приладдя, набувають технічних умінь.

Отже, у процесі нашого дослідження підтвердилася його гіпотеза, що використання етнографії народного мистецтва України і ремесел в образотворчій діяльності є дієвим засобом естетичного розвитку молодших школярів, розвитку національної свідомості учнів, розвитку естетичних смаків, творчого потенціалу особистості.

Список використаної літератури

Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів / О.С. Алісійчук - К.: Академія. - 2001. – 160 с.
Антонович Є. А. Художні техніки в школі / Є. А. Антонович - К.: ІЗМН.- 1997. – 312 с.
Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво/ Є.А. Антонович – Львів: Світ.- 1992. – 271 с.
Велигоцкая И. Украинская народная живопись. // Декоративное искусство / И. Велигоцкая - М.: 1976. – 123 – 154 с.
Величко Ю.В. Український живопис / Ю.В. Величко - К.: Мистецтво. 1989. – 191 с.
Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи / В.М. Вільчинський - К.: Рад. шк. 1991. – 128 с.
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія / В.М. Галузинський– К.: Вища школа. 1995. – 237 с.
Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок / А. Дмитриева // Искусство в школе. – 1993. – №2. – С. 39 – 43.
Задорожний В.І. Уроки образотворчого мистецтва. 1 - 3 класи / В.І. Задорожний - К.: Рад. шк. 1972. – 151 с.
Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка / Р.В. Захарчук-Чугай - К.: Наукова думка. 1988. – 142 с.
Кара-Васильєва Т. Українська вишивка / Т. Кара-Васильєва – Київ: Мистецтво. 1993. – 142 с.
О. Е Ковальов
Люблінська Г.О. Дитяча психологія / Г.О. Люблінська - К.: Вища школа. 1974. – 354с.
Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традиционное искусетво / В.В. Мириманов - М.: Знание. 1973. – 456 с.
Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання / Д.Г. Пилипенко - К.: НДПІ. 1971. – 35 с.
Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво / М. Селієачов - К.: Освіта. 1981. – 114 с.
Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. / В.О. Сухомлинський - К.: Рад. шк.. 1973. – 464 с.
Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності / О.Р. Тищенко - К.: Основи. 1985. – 188 с.
Павлюка C. П. Українське народознавство / За заг. ред. C. П. Павлюка. – Львів: Фенікс. 1994. – 384 с.
Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2т. / К.Д. Ушинський - К.: Педагогіка. 1976. – 124 с.
Храпченко М. Эстетические и художественные ценности // Контекст / М. Храпченко -1981. – Москва. 1982. – 22 c.
Художні промисли України. — Київ: Мистецтво. 1992. – 386 с.
Шевченко Г.П. Естетичне виховання у школі / Г.П. Шевченко - К.: Рад. школа. 1986. – 178 с.
Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись / Е.И. Шестакова— К.: «Реклама». 1989. – 216 с.
Шкаровская Н. Народное самодеятельное искусство / Н. Шкаровская - Л.: «Аврора». 1975. – 264 с.

Впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів