Паразитичні види грибів–трутовиків та особливості їх поширення

PAGE \* MERGEFORMAT2

Зміст

Вступ…………………………………………………………………3

Розділ 1. Історія розвитку науки мікологія……………………..5

Розділ 2. Характеристика та особливості будови грибів………8

2.1. Систематична структура царства грибів………………………8

2.2. Будова та розмноження представників царства грибів……….13

Розділ 3. Паразитичні види грибів–трутовиків та

особливості їх поширення…………………………………………18

3.1. Гриби-трутовики, як шкідники лісового господарства……….18

3.2. Особливості поширення грибів-трутовиків на території

Околиць с. Радичів Чернігівської області ………………………....24

Висновки……………………………………………………………..27

Список використаних джерел……………………………………..28

Додатки……………………………………………………………....30

Вступ

Особлива увага приділяється лісам (лісовим біоценозам), що сьогодні грають винятково важливу водорегулювальну, ґрунтозахисну санітарно-гігієнічну роль. Ліси є джерелом деревини і різних не деревних продуктів.

З кожним роком підвищується їх захисна і рекреаційна роль. Тому необхідно глибоко вивчати лісові біоценози з метою регулювання природних процесів, що відбуваються в них, всіляко охороняти і раціонально використовувати їхні ресурси.

Лісовий біоценоз – це співтовариство дерев, чагарників, трав'янистої рослинності, ґрунту, тваринних і інших організмів, що знаходяться в постійному взаємозв'язку. Одним з найважливіших компонентів лісових біоценозів є гриби, сама численна безхлорофільна група нижчих рослин, виділена в окреме царство органічного світу. Власне гриб – це вегетативне тіло, що складається з міцелію (грибниці), що пронизує ґрунт або деревину. Міцелій у ґрунті нерідко поширюється на десятки метрів, переплітаючи верхню частину ґрунту.

Гриби в лісових біоценозах сприяють посиленню кругообігу мінеральних речовин, енергії, розкладаючи природні опади, перетворюючи органічні речовини в мінеральні, котрі потім використовуються для харчування зеленими рослинами. Вони також відіграють важливу роль у харчуванні деревних, чагарникових і деяких трав'янистих рослин, здійснюючи його за допомогою мікоризи, утвореної на коренях. Багатогранні функції, виконувані грибами, істотно визначають життєдіяльність лісових біоценозів. Багато видів грибів, паразитуючи на хвої, листках, пагонах, гілках у кроні, нерідко прискорюють диференціацію дерев у деревостої й відмирання відсталих у рості екземплярів.

Окремі види грибів, що мають порівняно великі м'ясисті плодові тіла, використовуються для харчування населення, інші мають лікарські властивості і використовуються в медицині. Ряд видів, що мають оригінальної форми красиво пофарбовані плодові тіла, підвищують декоративність лісу (червоний мухомор, гриб-парасолька). Говорячи про ролі грибів у лісових біоценозах варто пам'ятати, що поняття корисний і шкідливий організми (гриби) діалектично зв'язані. Оцінка їх міняється в залежності від конкретних обставин.

Вивчення даної проблеми досить актуально, тому що деревина застосовується в багатьох цілях людиною, а дерева мають велике значення в природі.

Мета дослідження:вивчити особливості будови представників царства гриби околиць с. Радичів Чернігівської області на прикладі грибів-трутовиків.

Об'єкт дослідження:різні види грибів.

Предмет дослідження: поширення і значення в природі грибів-трутовиків.

Нами поставлені такі завдання:

простежити історію розвитку науки мікологія;
розглянути характеристику та особливості будови грибів;
проаналізувати особливості розмноження представників царства грибів;
вивчити особливості поширення паразитичних грибів-трутовиків;
з’ясувати й описати видовий склад та особливості поширення трутовикових грибів на території с. Радичів;
проаналізувати вплив грибів-трутовиків та шкоду нанесену ними лісовому господарству та з'ясувати значення трутовиків у природі і життєдіяльності людини.

Методологічною основою роботи є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу природних факторів супутньому розвиткові трутовиків. При виконанні курсової роботи були використані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, системного підходу.

Розділ 1

Історія розвитку мікологія

Мікологія як самостійна біологічна наука дістала визнання порівняно недавно, наприкінці 60–х рр. ХХ ст., хоча знання про гриби накопичувалися з античних часів [16].

На початкових етапах свого розвитку як науки мікологія в Європі була пов'язана з діяльністю аматорів. Вони створили напрямок, по якому мікологи прямують і сьогодні. Початок досліджень грибів у Європі пов'язаний з інтересом до їстівних грибів. Це були й давні традиції інтересу до їстівних макроміцетів у слов'янських країнах, й кулінарні пристрасті до шампіньйонів у Франції, північній Італії й частини Іспанії (Каталонії) на противагу "мікофобії" у Греції, більшій частині Іспанії, Португалії. Саме від розгляду грибів як харчових ресурсів і прийшов інтерес до вивчення грибів як організмів у Великобританії, де воно стало одним з напрямків направлень природознавства.

Шведський ботанік Є. М. Фриз у 1821 р. видав систематичне зведення про всі відомі на той час гриби, за що й отримав почесне звання "батько мікології", хоча він й опирався на численні роботи попередників [16].

У Великобританії й інших країнах Європи аматори зробили багато чого для розвитку мікології наприкінці XVІІІ ст. Так Джеймс Болтон англійський фабрикант і художник – самоук, написав книгу "Історія грибів, що ростуть близько біля Хеліфакса", де гриби були проілюстровані та описані за системою Фриза, тому його роботу цитують дотепер. Подібна робота з ілюстраціями в той час вийшла в Японії.

Саме з досліджень аматорів почалося накопичення знань для становлення мікології як науки. Дуже багато було зроблено аматорами в XІX ст., що привело до створення Французького і Британського мікологічних наукових товариств. Мікологією захоплювалися теологи, лікарі, натуралісти, наприклад, Джон Рэй, "батько британської ботаніки", викладач грецької мови, математики й теології в Кембриджському університеті.

У багатьох "мікофільних" країнах Європи інтерес до грибів виявляли фармацевти в силу своїх професійних потреб. Дотепер уміння визначати гриби в природі – особливість фармацевтів Франції. "Принц мікології", голландський лікар Х. Персон і німецький лікар А. Корда першими розглядали так звані цвілеві гриби. Французький військовий хірург Ж. Левейль (описав багато тропічних грибів, уважаючи мікроскопування своїм обов'язком. Датський лікар Т. Холмскьольд, який був начальником датської королівської факторії в Китаї, робив малюнки рослин і грибів, які він подарував імператриці Росії Катерині ІІ. Антон Де Барі "засновник сучасної мікології", що прожив своє життя як хірург, завжди цікавився рослинами й грибами, що дозволило йому стати професором ботаніки в Страсбурзькому університеті.

У Франції практикуючий лікар Люсьєн Кьюле активно займався описом грибів і коректуванням систематики Фриза, його зміни частково приймаються й сьогодні. Цей напрямок продовжив голландський отоларинголог Х. Хьюйсман, Лікар Шарль Тулас і його брат, нотаріус Е. Луїс – Рене захоплювалися мікологією й першими написали про плеоморфізмі грибів. Книгу "Британські базидіоміцети" (1922 р.) написав адвокат С. Ри, йому допомагав французький лікар Р. Майр.

Великий внесок у розвиток мікології внесли теологи й священнослужителі. Так "батько британської мікології" М. Дж. Беркелі став відомим мікологом, залишаючись духовною особою, а разом із шотландським ботаніком – аматором Р. Гревилем пройшов шлях від бріології (наука, що вивчає мохи) до мікології. Католицький священик А. Рикен з Німеччини створив одне із кращих описів європейських агарикових грибів із малюнками.

При вивченні та описі грибів ілюстраціям надавали першорядного значення, причому як натурним малюнкам, так і замальовкам з мікропрепаратів, тому книга згадуваного згадуваний вище британця Дж. Болтона була перекладена на інші мови. Його справу через двісті років продовжив як міколог професійний фотограф Р. Філіпс [16].

З початку XІX ст. світ став більш відкритим для мандрівників, поїздок ділових людей, місіонерів, багато з яких виявилися опинилися аматорами –натуралістами. Документовані колекції грибів стали надходити в Європу з Китаю, Індії, Австралії, Африки, Південної й центральної Америки. Північну Америку європейці почали відвідувати набагато раніше, в XVІІІ ст., займаючись там і збором "об'єктів природи". Про це свідчить включення 45 видів північноамериканських грибів у систему Фриза.

"Батьком американської мікології" є являється Л .Д. Швейнитц, який був адміністративним головою Моравской церкви в Севернрй Кароліні. Гриби, які знаходили в колоніях, спочатку ніхто не міг визначити. Першими дослідниками знову виявилися аматори, наприклад А. Де Мейер в атлантичних дощових тропічних лісах Бразилії.

Розвиток мікологічних досліджень в Україні та Росії теж пов'язаний з іменами аматорів (див. додаток 1). Гриби описували ботаніки й мандрівники І. Х. Буксбаум, І. Г. Гмелін, С. П. Крашенінніков, Г. Ф. Соболевський, Х. Ф. Стефан. Автор першої мікологічної роботи в Росії (1836 р.) був інспектор палацових ботанічних садів І. А. Вейнманн [3]. Робота з архівними матеріалами дозволить довідатися впізнати багато цікавого про історію мікології в Росії. Зараз, коли вивчення й збереження біорозмаїття – найважливіше завдання біологів, екологів, і відомо, що ми знаємо тільки 5% видів грибів, що існують на Землі, участь аматорів, що співробітничають із мікологами – професіоналами зберігає своє значення.

Отже, починаючи з античних часів відбувалося дослідження грибів і, як наслідок, на кінець 60-х років XX століття постала мікологія як самостійна біологічна наука. Вагомий внесок в дослідження грибів внесли як іноземні так і вітчизняні дослідники, тим самим сприяючи становленню науки мікологія.