Вдосконалення механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України

PAGE \* MERGEFORMAT109

ВСТУП

Ефективне функціонування національної грошової системи потребує вдосконалення організації готівкового грошового обігу з приведенням його у відповідність до потреб ринкової економіки.

У фінансовій системі України операції з використанням платіжних карток набувають все більшого поширення. Впровадження системи розрахунків на основі карткових платіжних інструментів є особливо необхідним в умовах постійного зростання частки тіньового сектора економіки, широко розповсюдженого небажання населення тримати заощадження на рахунках у банківських установах, тотального ухилення від сплати податків. Операції з використанням платіжних карток є для вітчизняних банків ще не достатньо дослідженим видом діяльності і тому потребують детальнішого аналізу і вивчення для подальшого їх розвитку на національному рівні. Це зумовлює актуальність обраної теми дипломної роботи.

Метою написання даної дипломної роботи є узагальнення теоретично – методичних засад і розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України.

Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

• розкрити сутність грошового обігу та його структуру;
• дослідити види платіжних систем;
• проаналізувати розвиток ринку платіжних карток в Україні;
• розглянути особливості діяльності ПАТ комерційний банк «Приват Банк» на ринку платіжних карток;
• визначити шляхи удосконалення механізму використання пластикових карток у грошовому обігу в Україні.

Об’єктом дослідження виступає процес функціонування механізму використання пластикових карток у грошовому обігу в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні основи та практичні аспекти функціонування механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з питань механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України, законодавчі і нормативні акти України, що регламентують діяльність банків.

До основних методів дослідження, використаних в дипломній роботі, слід віднести як загальнонаукові, так і спеціальні методи пізнання: аналізу та синтезу, логічного узагальнення, порівняння, нормативний методи.

Інформаційною базою досліждження стали законодавчі і нормативні документи з питань банківської діяльності, статистичні дані НБУ, Державного комітету статистики України.

Для розкриття змісту теми дипломної роботи її структура включає вступ, чотири розіли, висновки і пропозиції, список використаних джерел – 96 шт, додатки – 5 шт. Основний зміст роботи викладено на 112 сторінках і містить 8 таблиць і 5 рисунків. Крім того у додатках подано таблиці та рисунки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕХАНІЗМУ ВИКОРИСТАННЯ

ПЛАСТИКОВИХ КАРТОК У ГРОШОВОМУ ОБІГУ

1. Сутність грошового обігу та його структура

Важливим чинником ефективного функціонування ринкової економіки є рівень розвитку грошово-кредитних відносин у суспільстві, головною складовою яких є грошовий обіг.

Грошовий обіг трактують як процес безперервного руху грошових знаків у готівковій і безготівковій формах, що обслуговую реалізацію товарів, а також товарні платежі і розрахунки в господарстві. Схоже визначення терміну «грошовий обіг»:це безперервни рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення. Також, грошовий обіг розглядають як відносно незалежний рух гроше у процесах виробництва, розподілу, обміну і споживання національного продукту, як сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, що беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВВП. Їх можна об’єднати у такі групи: підприємства (юридичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації ВНП); домогосподарства (одиниці, які мають власні грошові доходи та витрати і ведуть спеціальний сімений бюджет); державні структури (юридичні особи – державні управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл і перерозподіл НД та національного продукту (НП), впливаючи на реалізацію та споживання останнього); фінансові посередники(суб’єкти грошового ринку,які, виконуючи роль посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за власний рахунок – банки, небанківські фінансово-кредитні установи).

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може здійс-нюватись без участі і активної ролі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними особами. Вони цілеспрямовано регулюють грошові потоки в народному господарстві, справляють безпосередній вплив на масу і структуру грошей, що знаходяться в обігу.

Грошовий обіг розглядають на мікро- та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу (домашні господарства і фірми), при цьому гроші є однією з функціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Особливості грошового обігу на мікрорівні:

– з погляду суб'єкта грошового обігу гроші є багатством, але в період інфляції в грошах зменшується втілення багатства;

– рух грошей на мікрорівні має дві форми - рух капіталу і рух доходу; у першому випадку гроші є знаряддям для збільшення вартості, у другому вони функціонують як гроші;

– джерело грошей, необхідних для виробничого й особистого споживання, безпосередньо пов'язане із самим суб'єктом господарювання, який виробляє товари або надає послуги, та з власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів.

Грошовий обіг на макроекономічному рівні обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного виробництва (у виробництві, споживанні, розподілі). Він має такі особливості:

– гроші не є багатством: у сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким, а від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає;

– гроші функціонують лише як гроші і за допомогою них здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

– завжди є певна, дійсна на кожний конкретний період часу рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами.

У процесі обігу гроші обслуговують усі фази суспільного виробництва (виробництва, обміну, розподілу й перерозподілу, споживання) і всі ринки.

Характерними ознаками грошового обігу є:

– еквівалентність: покупець передає грошову суму, що еквівалентна придбаному продукту;

– безповоротність: отримані продавцем гроші назад не повертаються, а використовуються для придбання нових покупок;

– прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від емітента і наступних суб'єктів обігу, що використали їх для купівлі продуктів.

Гроші опосередковують обіг та обмін усього суспільного продукту, включаючи доходи різних соціальних груп. Вони обслуговують також кругообіг капіталу, рух позичкового та фіктивного капіталів.

Між суб'єктами грошового обігу є певні відмінності в характері економічних відносин. Це дає підставу для структурування грошового обігу за економічним змістом.

Першим видом економічних відносин, що реалізуються в грошовому обігу, є відносини обміну, для такого руху грошей притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу грошей. Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

Частина руху грошей пов'язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий рух грошей здійснюється нееквівалентно. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним. Частина відносин у цьому секторі має характер відчуження. Визначена законодавством частина доходів економічних суб'єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей безеквівалентного й безповоротного характеру. Одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскально-бюджетною.

Інша частина фінансово-кредитного обігу обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб'єктів не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб'єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняються від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У ньому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності. Частина обігу цього сектора пов'язана з продажем і купівлею акцій. Цей сегмент грошового обігу називається фінансовим.

Загалом, відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обігу дають підстави структурувати його на три сектори:

– грошовий обіг (характерний еквівалентним, але безповоротним (одностороннім) рухом грошей від споживача до виробника);

– фінансовий (охоплює фінансові відносини, які зумовлюють безповоротний нееквівалентний характер створення та використання грошових коштів);

– кредитний (перерозподіл грошей між господарськими суб'єктами здійснюється на не еквівалентній, але поворотній платній основі).

Залежно від форми грошей, у якій відбувається грошовий обіг, розрізняється обіг готівковий та безготівковий

Готівковий обіг — це рух грошей у формі готівки та виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Готівковий рух грошей здійснюється за допомогою різних інструментів: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівкових грошей здійснює Національний банк України.

Безготівковий обіг — це рух вартості без участі готівкових грошей. У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді переведення сум через рахунки в банках. Грошові кошти в безготівкових розрахунках не мають речового виразу і існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках. Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток та інших кредитних інструментів.

Між готівковим і безготівковим обігами існує взаємозв'язок і взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу до іншої. Таким чином, готівковий і безготівковий обіг утворюють загальний грошовий обіг країни.

Грошовий обіг, фінанси, кредит — це складові суспільного обігу грошей. Між собою вони тісно взаємопов'язані, внутрішньо доповнюють один одного, переплітаються між собою, всі разом забезпечують досягнення цілей розширеного суспільного відтворення.

Грошовий обіг складається з окремих каналів руху грошей:

– між центральним банком і комерційним банком;

– комерційними банками;

– комерційними банками і підприємствами та організаціями;

– підприємствами й організаціями;

– банками і населенням;

– фізичними особами;

– підприємствами, організаціями й населенням;

– небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами - з іншого;

– між небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками.

У загальній грошовій масі варто розрізняти активні гроші, що в кожний певний момент беруть участь в обігу, і пасивні гроші (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.

Одним із принципів грошового обігу є забезпечення зв'язків людей один з одним. Незнайомі, що не мають нічого спільного між собою люди можуть вступати в контакт за допомогою грошей - взаємокорисний і необхідний. Гроші створюють, передумови для інтеграції індивіда в суспільство.

Грошовий обіг не тільки інтегрує індивідів у суспільство, але й є найважливішим засобом самоідентифікації. Володіння грішми є пропуском в певне екзотеричне коло, що протистоїть усім іншим співтовариствам. Виявляючись способом самоідентифікації, гроші визначають і властивості особистості - того соціального типу, який спеціалізується на їхньому нагромадженні.

Одним з найважливіших положень сучасної грошової теорії є постулат нейтральності грошей, з якого випливає положення про відсутність довгострокових наслідків грошово-кредитної політики держави. Однак аналіз монетарної практики постсоціалістичних держав, у тому числі України, дає підставу вважати, що передумовою такого підходу є приховане припущення - «за інших рівних інституціонально-структурних умов», яке явно не спрацьовує в економічних реаліях постсоціалістичного розвитку.

Гроші проявляють себе як певний інституціонально-структурний феномен, пов'язаний з економікою прямими й зворотними зв'язками. Насиченість економіки грішми породжує певний рівень зв'язаності й інтеграції підприємств і галузей.

До принципів грошового обігу можна відносять принцип циклічності, оскільки гроші відіграють важливу роль у розвитку ділових циклів. За роки незалежності України спостерігаються різкі коливання основних економічних показників. Це пояснюється тим, що гроші швидко реагують на зміну ділових циклів, тобто зростань і падінь сукупного обсягу виробництва, що створюється в економіці. Переважно темпи збільшення кількості грошей знижуються перед кожним економічним спадом. У XX сторіччі кожному спаду передувало зниження грошової маси. Це означає, що зміни в кількості грошей є рушійною силою ділових циклічних коливань. Разом з тим не кожне падіння темпів зростання кількості грошей супроводжується спадом ділового циклу.

Генезис грошей показує, що вони є соціально-економічним інструментом інформаційного обміну. Як відомо, люди інтуїтивно або свідомо, здійснюючи обмін у господарській діяльності, керуються інформацією з метою вдосконалення товарного обміну, створюють нові інформаційні технології й інструменти (засоби).

Одним з таких інструментів є гроші, які значно вдосконалюють обмінні процеси. Перехід до широкого застосування паперових грошей у суспільстві пов'язаний з роботою банківської системи. Працюючи із грішми, які мають інформаційну функцію, банківська система поступово стає не тільки основною ланкою фінансової системи в країні, а й потужною інформаційною системою.

Ставлення до грошей у соціумі визначається не тільки розвитком економіки, інтенсивністю грошових потоків, але й культурними традиціями, звичаями, прийнятними в суспільстві. Треба зауважити, що в будь-якому його типі існують обмеження на функціонування грошей - це, насамперед, сфера політики й влади, сімейно-родинних відносин, а також у сфері права, художньо-духовної діяльності. Відносини в цих областях регулюються правовими, етичними нормами, що також може бути джерелом опосередкування й відчуження або залишаються частиною звичаїв, культурних традицій, що робить їх більш безпосередніми. Брілл

Обіг грошей вимагає постійної просторової мобільності, змушуючи індивіда швидко переміщатися туди, де очікується більший прибуток. Оскільки гроші приростають у процесі обігу, то його прискорення вимагає від індивіда здатності активувати інтенсивність життя.

1. Види платіжних систем, їх характеристика

Платіжна система кожної країни має свої особливості, це пов'язано з рівнем розвитку ринкової економіки, з відмінностями національного законодавства, яке регулює структуру, функціонування та застосування платіжних систем.

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризувався поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних засобів, переходом до нових платіжних інструментів та сучасних технологій платежів.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні регулюються законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про поштовий зв'язок», іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк створює, координує та контролює створення платіжних систем.

Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» регламентує поняття «платіжна організація» та «платіжна система». Платіжна організація — юридична особа, яка є власником або одержала право на використання товарного та інших знаків, що ідентифікують належність платіжних карток та інших платіжних інструментів до платіжної системи, і яка визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність відповідно до закону та договору [5, с.47].

Платіжна система - платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система [5, с 55].

Усі держави, які реально відстоюють свою економічну та національну безпеку, тримають під жорстким контролем грошово-фінансові потоки та валютну політику, розширюють сферу безготівкових платежів та розрахунків у тому числі з участю домашніх господарств й населення.

Головними функціями платіжної системи є зменшення витрат при розрахунках та мінімізація ризику учасників, викликаного лагом, що об'єктивно виникає з моменту передачі товару, надання послуги, виконання робіт та отримання еквівалента вартості від покупця. Платіжна система прямо чи опосередковано виконує широкий спектр інших функцій, зокрема контрольну та регулятивну.

В Україні діють внутрішньодержавні (банківські та небанківські) та міжнародні платіжні системи. До внутрішньодержавних банківських платіжних систем відносяться: системи міжбанківських розрахунків; внутрішньобанківські платіжні системи; системи масових платежів.

Національний банк України створив та забезпечує функціонування системи міжбанківських розрахунків - Система електронних платежів (СЕП) та системи роздрібних платежів - Національна системи масових електронних платежів (НСМЕП).

Порядок діяльності платіжної системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією відповідної платіжної системи. Правила внутрішньодержавної платіжної системи та міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, мають бути узгоджені платіжною організацією цієї платіжної системи з Національним банком України.

Обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система, є проведення переказу коштів.

Міжбанківський переказ коштів виконується в строк до трьох операційних днів.

В 1995 році 17 комерційних банків разом з НБУ утворили ЗАТ «Укркарт», опираючись на досвід розвинених країн світу, розробили основні документи, що регулюють впровадження та експлуатацію національної системи електронних платежів банками [28, с.14].

Банківські установи, не очікуючи на створення НСМЕП, пішли по шляху вступу до передових міжнародних карткових систем. Перші кроки в цьому напрямку почали робити великі банки, які стали обслуговувати іноземних власників карток, закуповуючи відповідне обладнання. Всі трансакції на той час здійснювались через закордонні процесингові центри. Згодом почали розвиватись проекти по випуску міжнародних банківських карток в Україні, створенню національних внутрішніх систем. Проведення операцій стало можливим на баз; національних процесингових центрів. Деякі великі банки, такі як «ПриватБанк», «Фінанси і кредит», «Перший Український міжнародний банк», «Промінвестбанк» та ін., створили власні процесингові центри. Активна позиція банків при роботі з картками дозволяє не тільки зберегти «старих» клієнтів, але й залучати нових. Крім того, ринок платіжних карток відкриває нові можливості у сфері обслуговування фізичних осіб, підприємств, і, як наслідок, є можливість отримання більшого прибутку.

На сьогодні створено банками в Україні 9 платіжних систем (Додаток А). крім того діють створені нерезидентами міжнародні платіжні системи (Додаток Б).

Ринок пластикових карток в Україні представлений такими міжнародними платіжними системами, як VISA і MasterCard, внутрішньодержавними системами НСМЕП, Укркарт.

Невід'ємною складовою здійснення безготівкових розрахунків є впровадження системи електронних розрахунків за участю фізичних осіб Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП).

Національна система масових електронних платежів (НСМЕП) - це внутрішньодержавна банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій розрахунки за товари, послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, розробленою Національним банком України .

Загальні принципи побудови Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), її організаційну структуру, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, взаємовідносини між її членами й учасниками, загальну технологію роботи у НСМЕП, порядок використання платіжних карток, загальні правила документообігу і здійснення розрахунків, порядок вирішення спорів, систему безпеки визначають відповідні правила, затверджені Національним банком України [17, с 110 ].

Метою створення НСМЕП є розроблення та впровадження в Україні відносно дешевої, надійно захищеної, автоматизованої системи безготівкових розрахунків, яка здебільшого розрахована на роботу в режимі «off-line».

Оф-лайн (off-line) операція - операція з використанням платіжної картки, технологічна схема виконання якої не потребує під час виконання операції безперервного зв'язку в режимі реального часу з емітентом та еквайром. Під час здійснення оф-лайнових операцій використовується залишок коштів відповідного платіжного додатка платіжної картки, а авторизація операції проводиться терміналом (банкоматом), на якому виконується ця операція з використанням модуля безпеки термінала [17, с 84].

У подальшому з ширшим упровадженням НСМЕП громадяни України матимуть змогу оплачувати товари і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також зберігати й накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових рахунках. Таким чином, можна очікувати не лише значного розширення можливостей банківської системи України завдяки додатковому залученню коштів населення, а й забезпечення завдяки роботі НСМЕП додаткових прибутків громадян у вигляді відсотків за залишком на їхніх банківських рахунках.

До того ж технологією НСМЕП передбачено також широке застосування платіжних карток юридичними особами (це корпоративні та бізнес-картки).

Національний банк України вважає створення НСМЕП завершальною стадією у побудові системи електронних платежів у нашій державі. НСМЕП за своєю масштабністю, складністю та обсягом витрат на створення, запровадження і експлуатацію значно перевищує існуючу систему електронних платежів Національного банку України [104, с 96].

Організаційна структура НСМЕП - це сукупність визначених платіжною організацією суб'єктів, їхніх функцій, прав і обов'язків, а також сукупність відносин, що виникають між ними під час проведення переказу коштів та забезпечення діяльності НСМЕП [113, с 11].

До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіжної системи; учасники платіжної системи.

Членами НСМЕП можуть бути юридичні особи, які укладуть договір з Платіжною організацією про вступ до НСМЕП. Член НСМЕП може виконувати функції емітента або еквайра.

Учасниками НСМЕП є юридичні особи - суб'єкти відносин, що виникають при проведенні переказу коштів, ініційованого за допомогою платіжних додатків спеціальних платіжних засобів НСМЕП (процесинговий центр мобільних платіжних інструментів, держателі мобільних платіжних інструментів, розрахунковий банк, головний процесинговий центр, регіональні процесингові центри, процесингові центри банківського рівня, держателя платіжних карток, підприємства торгівлі та послуг й ін.).

До спеціальних платіжних засобів НСМЕП належать: платіжні картки та мобільні платіжні інструменти.

Платіжна картка НСМЕП (платіжна картка) - спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої у встановленому законодавством порядку пластикової смарт-картки, що є носієм платіжних додатків НСМЕП.

Платіжний додаток картки НСМЕП (платіжний додаток) - програмний засіб, який розміщений у пам'яті платіжної картки і за допомогою якого здійснюється ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі, а також здійснення інших операцій, передбачених технологією НСМЕП. Може завантажуватися як готівкою, так і з рахунка завантаження клієнта [17, с 23].

У НСМЕП застосовуються платіжні картки з вбудованими чип-модулями смарт-картки. Смарт-картка, яка є носієм копії фінансової інформації в НСМЕП, на відміну від пластикової картки з магнітною смугою, найбільш повно задовольняє вимоги безпеки. На її базі створена високоефективна оф- лайнова технологія, тобто така, яка не потребує оперативного зв'язку з банківським рахунком під час виконання платіжних операцій, що дуже важливо, враховуючи недостатньо високу якість вітчизняних каналів зв'язку, і яка значно зменшує експлуатаційні витрати. За рахунок цього участь у НСМЕП може брати населення України з малими доходами (пенсіонери, студенти, школярі та ін.), а швидкість обслуговування набагато більша, ніж при розрахунках готівкою та операціях картками з магнітною смугою [104, с 64].

У НСМЕП використовуються платіжні картки з платіжними інструментами як електронний гаманець та електронний чек.

Держателі карток НСМЕП можуть виконувати такі фінансові й нефінансові операції:

1. он-лайнові завантаження платіжного додатка картки (чека і гаманця) з рахунка завантаження;
2. оф-лайнові завантаження платіжного додатка картки (чека і гаманця) з рахунка завантаження;
3. завантаження платіжного додатка картки (чека і гаманця) готівкою;
4. одержання готівки із залишку коштів платіжного додатка картки (чека і гаманця);
5. одержання готівки з рахунка завантаження;
6. платіж із залишку коштів платіжного додатка картки (чека і гаманця);
7. платіж з рахунка завантаження;
8. перегляд стану рахунка завантаження;
9. перегляд залишків коштів платіжних додатків (чека і гаманця) на картці;
10. перегляд журналу платежів (до восьми останніх операцій);
11. перегляд журналу завантажень (до чотирьох останніх операцій);
12. зміну персонального ідентифікаційного номера (PIN) - ця операція може проводитися на всіх банківських терміналах та банкоматах НСМЕП.

Держателі карток НСМЕП мають можливість оплати товарів (послуг) і переказу коштів за допомогою карток НСМЕП через мережу Інтернет.

Національна система масових електронних платежів за показниками розвитку поступово наближається до діючих в Україні міжнародних карткових платіжних систем. НСМЕП своєю надійною, швидкісною та дешевою для клієнтів і банків технологією має доповнити вітчизняний ринок карткових систем.

Масовість проекту сприятиме розвитку в Україні інтернет-комерції, коли кожен учасник національної системи масових електронних платежів завдяки інтернет-терміналам зможе взяти участь в організації розрахункового обслуговування інтернет-магазинів на базі НСМЕП.

Платіжна система УкрКарт - це спільний проект, створений зусиллями її банків-учасників. Він дозволяє банкам реалізувати себе у картковому бізнесі в якості повноправного учасника ринку. З першого ж дня роботи у платіжній системі банк починає працювати на себе, зникає потреба в реалізації агентських схем. Банк здійснює емісію власних (а не банка-спонсора) карток, які приймаються в усіх регіонах України на спільній інфраструктурі платіжної системи УкрКарт [114, с 37].

Становлення УкрКарт було непростим, оскільки основними конкурентами цієї платіжної системи були найбільші банки, що розвивають власні процесингові центри. Сьогодні процесинговий центр УкрКарт обслуговує більше 35% українських банків, що забезпечують емісію і еквайринг платіжних карт.

Важливим досягненням УкрКарт є сталі довгострокові партнерські відносини з міжнародними платіжними системами VISA, MasterCard, AmEx, а також компаніями: АСІ, HP, NCR, SAGEM, NBS, ORACLE та ін.

До складу платіжної системи входять платіжна організація, головний процесинговий центр УкрКарт, розрахунково-кліринговий центр, розрахунковий банк, банки-учасники, карто держателі, ретейлери та технологічні партнери.

Функції розрахункового банку в платіжній системі УкрКарт виконує Український Професійний Банк.

Банк — учасник платіжної системи: отримує Ліцензії від платіжної організації; здійснює емісію та/або еквайринг карток платіжної системи; розвиває платіжну систему банку на базі карткових продуктів, сертифікованих у платіжній системі УкрКарт.

Картодержатель використовує картки для проведення безготівкових розрахунків у підприємствах торгівлі та для одержання готівки через банкомати та термінальні пристрої.

Ретейлер здійснює прийом карток платіжної системи для розрахунків ні надані товари та послуги під забезпечення банка-еквайра.

Технологічні партнери - уповноважені платіжною системою постачальники обладнання, виробники пластикових карток, провайдери зв'язку, тощо.

Відкриття та обслуговування банками карткових рахунків фізичним та юридичним особам в даний час є одним з найбільш потрібних банківських продуктів.

Операції з унесення на рахунки та отримання з рахунків готівкових коштів за допомогою платіжних та інших карток здійснюються згідно з правилами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем, а також відповідними нормативно-правовими актами через каси банку або банкомати.

Банкомат — це пристрій для автоматизованого касового самообслуговування клієнтів. Банкомати входять до системи автоматизації банків і застосовуються з метою скорочення поточних витрат банків на ведення касових операцій; розширення спектра банківських послуг для клієнтів; розширення частки банку на ринку роздрібних послуг. Досягнення цих цілей виправдовує значні первинні витрати на придбання банкоматів та на їхнє встановлення, тому вони знайшли широке застосування в розвинутих країнах.

Сучасні банкомата можуть виконувати такі операції: інформувати клієнтів про стан їхніх рахунків; видавати готівку з рахунків; приймати готівку для розміщення на рахунках клієнтів; приймати готівку для погашення позичок; приймати доручення про переведення грошей з одного рахунка клієнта на інший та ін.

Надання банкоматами вказаних послуг здійснюється за допомогою платіжних ідентифікаційних карток та PIN -кодів клієнтів. Банкомата можуть встановлюватись як на території банку, так і за його межами.

Платіжна картка є засобом безготівкових розрахунків, отримання кредиту і готівки.

У системі карткових розрахунків беруть участь: власники карток, банк- емітент, торговельні установи та заклади сфери послуг, банк-еквайр, процесинговий центр.

Власники карток — це фізичні та юридичні особи, які за договором з кредитно-фінансовою установою використовують її платіжну картку для оплати у безготівковій формі вартості товарів чи послуг, а також для отримання через банківські установи та банкомата готівкових коштів.

Банк-емітент — установа банку, яка випускає в обіг платіжні картки.

Банк-еквайр — банківська установа, яка підписує угоду з підприємствами торгівлі та побутового обслуговування на обслуговування карток, здійснює первинну обробку трансакцій і бере на себе проведення з торговцями усього спектра операцій з картками.

Процесинговий центр — спеціалізований інформаційно-обчислювальний центр, який виконує збирання, обробку, зберігання та передачу кредитно- фінансовим установам інформації про необхідність переказу з рахунків осіб-держателів платіжних карток грошових коштів за одержані товари і послуги та інші карткові операції на рахунки осіб, які їх надають.

Схема розрахунків з використанням платіжної картки (рис. 1.2) має такий вигляд:

1. Клієнт звертається до банку на отримання платіжної картки.

2. Банк-емітент відкриває клієнтові картковий рахунок, а у разі видачі кредитної картки аналізує його кредитоспроможність та визначає кредитний ліміт.

3. Банк-емітент видає клієнтові платіжну картку.

4. Купуючи товари у торговельній мережі, власник картки пред'являє її продавцю, який має спеціальний зчитувальний пристрій (торговельний термінал). Торговельний термінал - різновид платіжного термінала, що реалізує переважно функції платежу із застосуванням платіжної картки.

5. Власник картки набирає персональний ідентифікаційний номер (PIN).

6. Перевірка платоспроможності власника картки. Здійснюється авторизація - процедура отримання дозволу на проведення операції із застосуванням платіжної картки.

7. У разі негативної авторизації безготівкові розрахунки за платіжною карткою не проводяться.

8. Продавець повертає платіжну картку покупцю разом з товаром і квитанцією платіжного термінала.

Рис. 1.2. Документообіг при розрахунках платіжними картками [26, с. 256]

9. У кінці кожного дня торговець збирає квитанції платіжного термінала і передає їх у свій банк.

1. Загальна сума виручки за вирахуванням комісійних перераховується на поточний рахунок торговця.

11. Якщо торговець і власник картки обслуговуються в різних банках, то за допомогою міжбанківських розрахунків гроші перераховуються з банку- емітента до банку-еквайра. Потім банк-емітент отримує платіж від власника картки.

12. Емітенти платіжних карток зобов'язані у порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їхніх картрахунках за операціями, які виконали клієнти та їхні довірені особи [26, с 48].

Відповідно до нормативно-правових актів НБУ визначається порядок здійснення операцій із застосуванням платіжних карток, встановлено порядок їхньої емісії, порядок розрахунків за цими операціями, а також встановлено загальні вимоги до внутрішньодержавних платіжних систем, що створюються та функціонують в Україні. Визначено також особливості застосування платіжних карток внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами). Для здійснення емісії й еквайрингу платіжних карток, призначених для застосування в Україні, банки можуть створювати внутрішньодержавні одноемітентні та багатоемітентні платіжні системи. Одноемітента платіжна система - платіжна система одного банку, який одночасно виконує функції платіжної організації, емітента й еквайра. Багатоемітентна платіжна система - платіжна система, яка охоплює двох і більше емітентів [5, с 45].

Банки-резиденти мають право створювати міжнародні платіжні системи або укладати договори з платіжними організаціями відповідних міжнародних платіжних систем про членство чи про участь у цих системах.

Банки-члени платіжних систем, якщо це не суперечить правилам відповідної платіжної системи, можуть укладати договори з іншими банками- резидентами, фінансовими установами-резидентами, що не є членами цих систем, і торговцями про видачу останніми готівкових коштів за платіжними картками через власні каси або банкомати.

Банк зобов'язаний у порядку, встановленому законодавством України, ідентифікувати клієнтів, які відкривають карткові та інші рахунки в банку, і держателів платіжних карток, котрі здійснюють операції з їхнім використанням за цими рахунками.

Еквайр та емітент зобов'язані проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових і неналежних переказів, суб'єктів таких переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення здійснення зазначених операцій [74, с 112].

Емісія спеціальних платіжних засобів - проведення операцій з випуску спеціальних платіжних засобів певної платіжної системи - проводиться винятково банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем).

Для обліку коштів за операціями з використанням платіжних карток клієнтам відкриваються картрахунки. Відкриття картрахунків здійснюється відповідно до вимог, визначених законодавством, у тому числі нормативно- правовими актами Національного банку України з питань відкриття поточних рахунків. Для відкриття картрахунків клієнти подають до банків документи, які потрібні для відкриття поточних рахунків і визначені нормативно-правовими актами Національного банку України з питань відкриття рахунків.

1.3.Світовий досвід використання пластикових карток у грошовому обігу України

На сьогоднішній день банківська система України досить швидко впроваджує картки міжнародних платіжних систем. Українські банки зацікавлені в розвитку міжнародних платіжних систем, адже, випуск міжнародних банківських карток дозволяє здійснити інтеграцію у світову систему банківських послуг, підняти імідж банку, завоювати ринок та залучити додаткових клієнтів. Банк, взявши участь у міжнародній картковій системі дає можливість опанувати новітні банківські технології, використовуючи могутню інфраструктуру для здійснення розрахунків у глобальних масштабах. Але реалізація цих напрямів вимагає значних капіталовкладень у програмне забезпечення банків, банкоматів, платіжні термінали, телекомунікаційні мережі та ін., а також реконструкцію суміжних сфер торгівлі та послуг.

Сьогодні спостерігається гостра конкуренція банків щодо їхньої боротьби за нові сегменти ринку карткового бізнесу. Зацікавленість клієнтів у надійному і зручному засобі розрахунку стимулює діяльність банків у наданні різноманітних якісних послуг і продуктів. За допомогою карток клієнти можуть отримувати заробітну плату та пенсію, розраховуватися в торговельних мережах, замовляти та оплачувати найрізноманітніші послуги, здійснювати банківські перекази та одержувати кредити.

Банківська платіжна картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого його держателеві дається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові гроші. Вона є спеціальним платіжним інструментом, що здійснює функцію засобу ідентифікації, держатель якого ініціює переказ грошей із відповідного рахунка платника або банку, а також здійснює інші операції, передбачені договором .

В свою чергу, банківські платіжні картки розподіляються на різні класи, орієнтовані на певні види соціальних груп клієнтів. Наприклад, основні класи – це такі як VISA – Classic та Gold; MasterCard – Mass та Gold, American Express – Green та Gold. Також існують картки таких класів як: Platinum, Silver та інші. Вибір кредитної картки того чи іншого класу для користувача є передусім питанням престижу та істотно впливає на комплекс додаткових послуг і на розмір страхового депозиту (незнижуваний залишок), що вноситься при отриманні картки. Останнім часом корпоративні картки теж почали поділяти на класи: Business картки (картки для компаній малого бізнесу) та безпосередньо Corporate картки (середній та великий бізнес).

З'явившись в середині минулого століття, банківські картки набули поширення в більш як 200 країнах світу і стали невід'ємним атрибутом цивілізованої людини.

На сьогоднішній день банківські картки виступають ключовим елементом електронних банківських систем, та все більш активно витісняють звичні чекові книжки та готівку. Також операції з банківськими платіжними картками, з одного боку, розширюють спектр послуг банку, а з іншого – є потужним джерелом ресурсів як в іноземній, так і в національній валютах.

Власник банківської платіжної картки має цілу низку переваг перед готівкою: надійність збереження власних коштів при втраті платіжної картки, достатньо тільки повідомити банк про втрату картки; зручність при розрахунку за певні товари чи послуги, як і в нашій країні, так і за кордоном, оскільки автоматична конвертація здійснюється за більш вигідним курсом, ніж в обмінних пунктах та можна проконтролювати свої витрати.

Також у власників платіжних карток нещодавно з'явилася ще одна можливість оплачувати рахунки, не виходячи із дому.

У сучасних умовах важливою проблемою постає виявлення тенденцій розвитку ринку платіжних карток.

Український картковий ринок швидко розширюється за рахунок нових держателів карток, емітентів, а також точок обслуговування, але існує проблема у визначенні пріоритетів карток різного класу, які мають властивості, що найбільшою мірою задовольняють споживачів України. Також проблемою сучасної української економіки є удосконалення грошово- кредитної системи, яка певною мірою залежить від організації та розвитку банківських платіжних документів, зокрема пластикових карток.

На розвиток безготівкових розрахунків із використанням платіжних карток негативно впливають: низький рівень купівельної спроможності населення; незацікавленість населення в користуванні платіжними картками; недостатній розвиток інфраструктури обслуговування платіжних карток; значні капіталовкладення для впровадження карткових розрахунків; додаткові витрати торговців на придбання та обслуговування обладнання, навчання персоналу.

До недоліків банківських платіжних карток можна віднести вплив на них природних чинників: перепад температури, волога, прямі сонячні промені, механічні навантаження. Якщо власник платіжної картки забув або втратив Ріn-код, деякі банки беруть додаткову плату, можливі взломи комп’ютерних мереж банку хакерами, перехоплення даних про банківські платіжні картки і його власників при розрахунках через мережу Internet.

Залежно від використання банківських платіжних карток операції за їх допомогою можна поділити на готівкові та безготівкові. Тобто, якщо не знімаючи з картки грошових коштів, здійснюються розрахунки (або інші операції), то такі операції є безготівковими.

За наступними даними можна сказати, що українці все ж таки віддають перевагу готівковим коштам.

Найбільш популярною операцією з карткою є зняття готівки через банкомат (86,6%). На другому місці зі значним відривом – зняття готівки через касу банку (36%). При цьому частка користувачів цих операцій з часом має тенденцію до незначного зменшення, на відміну від третьої за популярністю операції – оплата товарів і послуг в магазинах (17,6% у 2010

році порівняно з 13,6% у 2008 році).

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ МЕХАНІЗМУ ВИКОРИСТАННЯ

ПЛАСТИКОВИХ КАРТОК У ГРОШОВОМУ ОБІГУ УКРАЇНИ

2.1. Діагностика ринку банківських платіжних карток в Україні

У процесі становлення і розвитку національної платіжної системи України можна виокремити такі основні етапи:

1. Етап становлення (1991-1995 pp.). У цей період були сформовані базові умови та структура для здійснення самостійних платежів та розрахунків; досягнуто законодавче закріплення ключових гарантів щодо діяльності відповідних фінансових та грошово-кредитних установ й організацій, утворено, таким чином, каркас інфраструктури платіжної системи. Було створено банківську систему, НБУ, Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ), Українську фондову біржу та інші фінансові структури ринкового типу [65, с 58].

2. Етап функціонування й удосконалення (1995-2008 pp.). Відбувається зачистка тих огріхів, які були неминучими під час аврального формування незалежної фінансової та платіжної системи; передбачається здійснення заходів щодо реформування та подальшого розвитку платіжних та розрахункових інституцій у державній і муніципальній сферах та домашніх господарствах, оптимізація та підвищення їх ефективності у процесі формування соціально-відповідальної ринкової економіки, що, в свою чергу, сприяє правильному функціонуванню бюджетної політики держави [65, с 63].

3. Сучасний етап (з 2009 р.) Кризовий та посткризовий періоди.

Ринок платіжних карток в Україні почав формуватися у 1996 p., коли вітчизняними банками було емітовано перші картки міжнародних платіжних систем MasterCard International і Visa International. Поряд з цим найбільші українські банки розпочали емісію локальних платіжних карток внутрішньобанківських (одноемітентних) платіжних систем.

Загальні засади функціонування ринку платіжних карток регулюються законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також нормативними документами НБУ, зокрема Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 № 223, іншими законодавчими та нормативними актами України.

Відповідно до Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням [14, с 97] встановлено загальні вимоги Національного банку України до емісії банками, філіями іноземних банків спеціальних платіжних засобів і визначає порядок здійснення операцій з їх використанням.

Банки, які здійснюють свою діяльність на території України, мають право на свій розсуд укладати договори з платіжними організаціями платіжних систем та/або отримувати ліцензії на діяльність з емісії спеціальних платіжних засобів та еквайрингу чи на діяльність виключно з емісії або еквайрингу.

Члени та учасники платіжних систем зобов'язані забезпечити прозорість умов та вимог до інформації, яка стосується надання платіжних послуг з використанням спеціальних платіжних засобів, для захисту прав споживачів таких послуг від незаконних дій чи сумнівних операцій зі спеціальними платіжними засобами.

Емісія спеціальних платіжних засобів у межах України здійснюється виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій, крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем.

Банк має право здійснювати емісію спеціальних платіжних засобів у вигляді мобільного платіжного інструменту та обслуговування операцій з їх використанням, передбачених правилами платіжної системи, відповідно до умов договору та Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням [14, с 57].

Картковий ринок в Україні продовжує розвивається. На початковому етапі розвитку карткового ринку банки, намагаючись зайняти свою нішу, основні зусилля спрямовували на максимізацію кількості випущених карток, реалізуючи переважно зарплатні проекти. Інфраструктурі обслуговування не приділялась увага. Зараз ринок платіжних карток після бурхливого, і трохи хаотичного, початкового етапу розвитку та наступного стійкого зростання переживає незначний спад.

Таблиця 2.1

Основні показники ринку платіжних карток в Україні, 01.01.2002—01.10.2011 рр.

Дані за станом на	Банки- члени карткових платіжних систем (шт.)	Держате лі платіжних карток (тис.осіб •)	Платіжн і картки (тис.шт. )*	Платіжні картки в обігу**	Банкома ти (шт.)	Терміна ли (шт.)	Імпринтери (шт.)
01.01.2002	58	3214	3 630	н.д	1830	14593	27134
01.01.2003	77	5 696	6 150	н.д	2618	21714	23438
01.01.2004	87	10 525	11 529	н.д	5027	26433	31976
01.01.2005	93	15 735	17 080	н.д	8104	33411	37338
01.01.2006	101	21 831	24 780	н.д	11325	42361	43930
01.01.2007	111	29 414	32 474	н.д	14718	62 045	39 064
01.01.2008	127	35 723	41 162	н.д	20 931	94317	54 406
01.01.2009	139	37 232	38 576	45 346	27 965	116 748	82 084
01.04.2009	145	37 980	30 699	44 068	28 305	107 566	78 235
01.07.2009	148	38 979	29 683	44 379	28 543	102 121	75 184
01.10.2009	146	39 193	29 547	44 641	28 840	101 247	74 942
01.01.2010	146	39 395	29 104	44 469	28 938	103 063	76718
01.04.2010	140	39 577	28 834	44 201	28 305	102 872	15 020
01.07.2010	140	39 580	28 742	45 033	29 741	107 038	13 534
01.10.2010	140	39 988	28 822	45 885	29 920	106 697	15 762

* зазначається загальна кількість емітованих банком платіжних карток, за якими була здійснена хоча б одна видаткова операція за останні дванадцять місяців.

** зазначається загальна кількість емітованих банком платіжних карток, термін дії яких не закінчився.

Попри те, лідируючі позиції, за даними НБУ, на ринку займають такі банки, як ПАТ КБ «Приватбанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», ВАТ «Ощадбанк», ПАТ Промінвестбанк, АТ «УкрСиббанк». Найактивнішим учасником серед банків є ПАТ КБ «Приватбанк», який за кількістю платіжних карток в обігу охоплює майже 50 %. ринку (табл. 2.2).

За оцінками експертів, понад 70% всіх платіжних карток, що перебувають в обігу, — це так звані зарплатні картки, видані працівникам підприємств в рамках зарплатних проектів, інші менш 30% — платіжні картки, видані вкладникам банків та особам, що самостійно відкрили карткові рахунки, соціальні картки, видані пенсіонерам, студентам, учням технікумів та училищ, карти для виплати допомог фондами соцстраху. З метою збільшення емісії деякі банки разом із зарплатними картками видають додатково ще 1-2 карти - преміальні, кредитні, депозитні та ін За даними Держкомстату, чисельність працездатного населення в Україну становить приблизно 20 млн чол. Таким чином на кожного працездатного українця при-

падає майже по 2 платіжні карти [ 101, с 83]

В Україні і надалі буде прослідковуватись тенденція зростання випуску карток завдяки зарплатним проектам, але поступово темпи приросту знижуватимуться завдяки насиченості ринку. Для залучення більшої кількості клієнтів банки як зараз, так і в майбутньому запроваджуватимуть нові карткові продукти, пропонуючи супутні послуги.

Популярним вже стало проведення платежів через банкомати для оплати послуг операторів мобільного зв'язку МТС, Київстар Дж. Ес.Ем., ДСС та ін., надання Інтернет-послуг. Так, піонером Інтернет-банкінгу в Україні став Міжнародний комерційний банк, який ще у 2000 році запровадив надання клієнтам доступу до своїх рахунків через телекомунікаційні мережі загального користування (у т. ч. Інтернет). При здійсненні платежів банк виступав посередником між забезпечення на комп'ютерах клієнтів, додаткове обслуговування і відповідно витрати. Пізніше багато банків розпочали свої пілотні проекти в цьому сегменті ринку (АППБ «Аваль», «Правекс-банк», «Надра», «Кредит промбанк», «Фінанси та кредит» та ін.), але лідером українського ринку став ПАТ КБ «Приватбанк», який крім різноманітних послуг у рамках інформаційно-маркетингового Інтернет-проекту створив системи Інтернет- банкінгу, надає послуги Інтернет-провай-дера, заснував компанію е-комерції.

Таблиця 2.2

Банки – лідери щодо платіжних карток та інфраструктури їх обслуговування за станом на 01.10.2010*

Назва банку	Кількість(штук, одиниць)
	платіжних карток (активні)	платіжних карток в обігу	банкоматів	Платіжних терміналів
Усього:	28 822 363	45 885 520	29 920	106 697
ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»	13 637 052	22 854 934	8 855	45 739
у відсотках до загального обсягу	47,31%	49,81%	29,60%	42,87%
АТ «Райффайзен Банк Аваль»	2 781 988	3 674 003	3315	11 420
у відсотках до загального обсягу	9,65%	8,01%	11,08%	10,70%
ВАТ «Ощадбанк»	1 858 136	1 978 154	1 189	3 264
у відсотках до загального обсягу	6,45%	4,31%	3,97%	3,06%

*Складено за даними НБУ [104, с 78]

Банки - лідери на ринку мають на меті не тільки кількісне зростання, але і якісне, активно розвиваючи інфраструктуру обслуговування карток.

Найвищі показники кількості терміналів та імпринтерів були станом на 01.01.2009 р, після чого вібулось їх зменшення, див. табл. 2.1.

Багато банків не поспішають розширювати мережу своїх терміналів. Це пов'язано як з небажанням самих торговельних підприємств (необхідність сплати комісій банку, існування терміну зарахування коштів на рахунок, необхідність показувати офіційні обороти за поточним рахунком, можливі технічні проблеми, шахрайство), так і банків (в умовах жорсткої конкуренції плата за встановлення терміналів не стягується, а окупність в умовах незначного користування велика). Такі термінали повинні встановлюватись на торговельних підприємствах, виручка яких протягом року перевищує 5 млн грн [28, с. 16].

Аналіз кількості платіжних карток та інфраструктура їх обслуговування за станом 01.10.2010 в розрізі областей. Додаток Д, показує, що за кількістю платіжних карток переважає Дніпропетровська та Донецька області, а за кількістю банкоматів таплатіжних терміналів кращі позиції займає м.Київ. Львівська область займає шосте місце.

Поки що основне призначення платіжних систем в Україні - отримання готівки, тобто жодна з існуючих у нас карткових платіжних систем не виконує в повному обсязі основну функцію - платіжну. Якщо за кордоном у торговельних точках пластиковими картками розраховуються 70 % відсотків покупців, то в Україні ця доля значно нижча - 7 % .

За видами карток на сьогодні домінують особисті картки, корпоративні займають близько 1% (табл.2.3).

Позитивним явищем є поява з 01.04.2009 р. карток з функцією електронних грошей. Так, на 01.10.2010 р. таких карток було 26 тисяч штук (Додаток Г)

За видами носіїв інформації картки з магнітною смугою значно переважають. Картки з чіпом і з магнітною смугою та чіпові картки займають менше 10 % всього випуску, картки для розрахунків у мережі Інтернет - значно менше одного відсотка.

Картки з чіпом представлені НСМЕП, з магнітною смугою та чіпом переважно картками міжнародних платіжних систем VISA і MasterCard. Банки - члени міжнародних платіжних систем давно вже виношують плани впровадження чіпа на платіжні картки, але вирішення даного питання потребує часу та значних матеріальних і людських ресурсів.

Таблиця 2.3

Структура платіжних карток, які емітовані українськими банками, 01.07.2006 - 01.10.2010 рр.

Дані за станом на:	Усього тис.шт	За платіжною схемою	За типами держателів
		з дебетовою функцією	з кредитною функцією	Корпорати-вні	особисті
		тис.шт	%	тис.шт	%	тис.шт	%	тис.шт	%
01.07.2006	27 903	23 457	84%	4 446	16%	280	1%	27 623	99%
01.10.2006	30 143	24 815	82%	5 328	18%	299	1%	29 844	99%
01.01.2007	32 474	26 396	81%	6 078	19%	304	1%	32 170	99%
01.04.2007	34 110	27 305	80%	6 805	20%	312	1%	33 798	99%
01.07.2007	36 655	28 041	76%	7 614	21%	420	1%	35 235	99%
01.10.2007	38 187	29 742	78%	8 445	22%	463	1%	37 724	99%
01.01.2008	41 162	31 117	76%	10 045	24%	415	1%	40 747	99%
01.04.2008	42 772	31 821	74%	10 951	26%	660	2%	42 112	8%
01.07.2008	44 770	32 512	73%	12 188	27%	468	1%	44 232	99%
01.10.2008	42 899	31 676	74%	11 223	26%	483	1%	42 416	99%
01.01.2009	38 576	29 544	77%	9 032	23%	485	1%	38 091	99%
01.04.2009	30 699	24 078	78%	6 621	22%	434	1%	30 265	99%
01.07.2009	29 683	23 808	80%	5 875	20%	426	1%	29 257	99%
01.10.2009	29 547	24 190	82%	5 357	18%	431	1%	29 116	99%
01.01.2010	29 104	23 916	82%	5 188	18%	433	1%	28 671	99%
01.04.2010	28 834	24 029	83%	4 805	17%	409	1%	28 425	99%
01.07.2010	28 742	23 757	82%	4 985	17%	344	1%	28 398	99%
01.10.2010 01.10.2011	28 822	23 549	82%	5 273	18%	334	1%	28 488	99%

Здебільшого банки використовують традиційні картки з магнітною смугою для впровадження масових проектів, тоді як картки вищого класу вже випускаються як з магнітною смугою, так і чіпом. Комбіновані картки мають ту відмінність від інших, що при їх використанні можна використовувати як чіп, так і магнітну смугу. До переходу на дорожчі технології банк стимулює і запроваджене міжнародними платіжними системам правило перенесення відповідальності, згідно з яким із двох учасників трансакцій (емітента і еквайера) відповідальність за шахрайство несе той, хто не перейшов на чіпи. Емісією комбінованих карток в Україні займається мало банків. До них можна віднести Брокбізнесбанк, Укрексімбанк, Приватбанк, Райффазен Банк Аваль. Картки з чіпом не лише забезпечують високий захист інформації, а й дають змогу розмістити на чіпі інші фінансові і не фінансові додатки. Так, це було використано в картках НСМЕП під час реалізації Міністерством освіти і науки України у 2006-2007 навчальному році експерименту щодо впровадження «електронного студентського квитка» згідно постанови КМУ та НБУ від 26.05.2006 р. № 753, якою схвалена концепція поширення безготівкових розрахунків із використанням спеціальних платіжних засобів [13, с 272]. Участь у пілотному проекті взяли вузи із різних областей України, зокрема Київський політехнічний інститут, Національний транспортний університет, Київський національний університет технології і дизайну та ін.

Не всі випущені картки в Україні активно використовуються власниками. Від ЗО до 50 % карток можна віднести на рахунок втрачених клієнтів [28, с. 18]. Станом на 01.10.2010 р. частка емітованих банком платіжних карток, за якими була здійснена хоча б одна видаткова операція за останні дванадцять місяців, складала 62 % випущених карток (табл.2.1).

Банкіри визнають, що більшість власників карток отримали їх не з власної волі, а в рамках проектів. Середній розмір трансакцій на одного власника не перевищує кількох доларів. Серед випущених карток переважну частку складають дебетові картки (понад 80 %), табл.2.3.

Поки що отримання карткового кредиту не набуло значного поширення серед населення. Таке пояснюється відсутністю достатньо ефективних скорингових систем оцінки ризиків платоспроможності клієнта і повноцінно працюючих кредитних бюро. Це особливо актуально стосовно видачі кредитної картки в її класичному варіанті, оскільки вона видається, як правило, без додаткового забезпечення. Нині ж більшість банків пропонує кредитні картки своїм клієнтам, що стали такими в рамках зарплатних проектів, а також новим клієнтам при оформленні ними інших банківських продуктів, наприклад депозиту, який автоматично стає заставою. Щоб зацікавити і стимулювати клієнтів банки пропонують картки з «пільговим періодом», упродовж якого (як правило 30-60 днів) проценти за кредит не нараховуються.

У переважній більшості банки під час здійснення кредитування з «пільговим періодом» встановлюють протягом цього періоду умовну ставку (від 0,01 до 0,1 %) у зв'язку з відсутністю у законодавстві України чітко сформованого правового поля для такого кредитування. Для вирішення комплексу питань, пов'язаних із кредитуванням, що передбачає використання пластикових карток, банкам необхідно розвивати інформаційні технології, запроваджувати нові системи, які допоможуть автоматизувати видачу та обслуговування кредитних карток.

Великою проблемою з якою стикнулися українські банки в процесі розвитку карткового ринку — втрати від шахрайства, які зростають пропорційно зростанню кількості карток. Вітчизняні фінансисти спрацювали за старою традиційною схемою: про захист від шахрайства почали говорити лише після того, як втрати стали перевищувати 1 % обсягу операцій за «пластиком». Банкіри одразу ж пригадали сумнівний європейський досвід - там кмітливі шахраї обкрадають банки до 10 % від обсягу операцій по карткових рахунках. В 2007 році MasterCard зареєстрував загальне шахрайство з картками на суму $ 703 млн, VISA зазнала збитків в усьому світі на $ 1,2 млрд.[28, с.19]. Тому для банків актуальною є проблема боротьби з такими випадками. Боротьба зі зловживаннями має багато аспектів. Це і контроль інформаційних зв'язків між банківськими автоматами і центром обробки інформації, контроль роботи банківського персоналу, і посилення захисту самих карток. Можливим рішенням проблеми є інтелектуалізація самої картки, активне впровадження чіп-карток.

Традиційні рекомендації банкірів щодо зберігання PlN-кодів окремо від картки, не розголошення даної інформації не гарантують безпеку для власників картки. Найбільше потерпають від дій шахраїв картки з магнітною смугою, оскільки вони найменш захищені від різних фальсифікацій та злочинів. Існує багато способів дій шахраїв з використанням різноманітних пристроїв. Найбільше крадіжок (підроблень) здійснюється з кредитними картками. Дебетові картки, зазвичай, менш цікавлять шахраїв у зв'язку з обмеженими сумами на них. Статистика свідчить про особливу зацікавленість шахраїв елітними кредитними картками.

Великі збитки від шахрайства зазнають і банки Великої Британії, тому фінансисти Старого Світу розгорнули широкомасштабну страхову компанію, аби мінімізувати свої витрати. В Україні страховики до таких програм наразі не готові, лише кілька страхових компаній можуть запропонувати українським банкам страхові поліси, які мінімізують збитки від шахрайських операцій. Банки показують зацікавленість у страхових програмах, але поки що не афішують такі поліси страхування. Цьому існує пояснення. З одного боку це законодавчі перепони - донині не прописана процедура страхування на випадок списання коштів з карткового рахунку, підробки «пластика». З іншого боку завеликою для банків залишається сума, у межах якої банки за власний рахунок мають покривати збитки від шахрайства (це приблизно $ 50 тис.). Збитки, що перевищують цю суму, покриватимуться полісом. Це при тому, що середньому банку за картковий поліс доведеться викладати щороку близько $ 40 - 50 тис., великому - $ 60 - 80 тис. Відтак, на думку експертів, аби українські банки почали активно страхуватись, їх витрати від дій шахраїв повинні перевищувати $ 50 - 150 тис. Перед усім страхуватимуться банки, які активно просуватимуть кредитні програми. Найбільші оператори карткового ринку будуть певний час страхуватися у «своїх» страхових компаніях (дочірніх чи в тих, що банки мають частку власності). Даний підхід допоможе мінімізувати вартість полісу, закрити проблему недовіри банків страховикам, необхідність достатньо ділитися інформацією про крадіжки, підроблення, втрату карток. Усі ці дії в майбутньому дозволять і надалі активно розвивати картковий ринок при достатньому рівні безпеки.

Такий сегмент банківської справи, як робота з платіжними картками, особливо гостро відчуває стан економіки, рівень життя населення. Позитивний розвиток економіки завдяки пожвавленню економічних процесів сприяє активному розвитку роздрібного, у тому числі і карткового ринку.

Незважаючи на стрімке зростання ринку протягом чотирнадцяти років, популярність та рівень використання платіжних карток в Україні залишається на невисокому рівні. Сьогодні вітчизняний картковий бізнес переживає етап «завоювання довіри населення», що в умовах посткризового періоду, створює додаткові проблеми та перешкоди для банківських установ.

2.2. Оцінка ризиків використання пластикових карток

Проблема виникнення ризиків в тій або іншій сфері економічної чи фінансової діяльності існуватиме завжди. Так і банківську діяльність неминуче супроводжують різні види ризиків.

Кожний банк як комерційна установа, прагнучи отримати прибуток, наражається на ризики. На сьогоднішній день їх рівень для українських банків значно підвищився, оскільки в умовах інтернаціоналізації фінансових ринків став надто відчутним вплив як світової кризи, так і національних проблем, а саме погіршення макроекономічних показників, присутність політичної невизначеності, що призводять до відпливу депозитів, звуження внутрішніх грошових ринків і нестійкості валютного курсу. Водночас вплив широкого кола банківських ризиків, зокрема, кредитного, ринкового, валютного, стратегічного та ризику ліквідності підриває стійкість банків, а отже знижується рівень довіри економічних суб'єктів до банківської системи. Таким чином у банківській практиці виникає необхідність прийняття рішень щодо прийнятного рівня ризику при здійсненні певних операцій чи максимального захисту від нього через відмову від таких операцій.

Поширеним ризиком у банківській діяльності є ризик, пов'язаний із картковими програмами комерційних банків. Як відомо, операції з платіжними картками є одним із напрямів залучення грошових коштів суб'єктів підприємницької діяльності та населення в банківську систему з метою збільшення маси позичкового капіталу як для конкретного банку, так і для банківської системи України в цілому. Таким чином кожен комерційний банк повинен розробити власну стратегію виявлення причин виникнення ризиків при проведенні операцій з платіжними картками, а також розробити ефективну систему управління ними. При цьому організовувати політику прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Банківська діяльність характеризується вищою ризикованістю порівняно з іншими видами економічної діяльності, що обумовлено специфікою виконуваних банками функцій. Велика кількість партнерів, клієнтів, позичальників, діяльності яких притаманні певні ризики, звертаючись до банку, приносять із собою цілу низку власних додаткових ризиків, які згодом трансформуються у суто банківські ризики. Здійснення кожної банківської операції пов'язане із загрозою реалізації кількох ризиків, що спонукає банки до обмеження їх впливу. Курдельчук I.A.

Як було зазначено вище, випуск карток пов'язаний з високим рівнем ризику для банку. Тому конкретизуємо, що ми будемо розуміти під терміном ризику, пов'язаного з банківськими платіжними картками. Курдельчук I.A.

Вперше найбільш загальне визначення ризику дав американський економіст Ф. X. Найт: «Ризик - це образ дій у неясній, невизначеній обстановці. Ризик - це ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки у разі неуспіху.» Отже, розглядаючи банківську діяльність в напрямку організації його карткового бізнесу, ризик можна розуміти як усвідомлену можливість виникнення втрат. Тому банк має визначитись у своїй стратегії, щодоВарто окремо зупинитись на такому негативному моменті у картковому бізнесі як постійне зростання втрат внаслідок здійснення шахрайських операцій. По суті це явище є зовнішнім ризиком, який стосується усіх учасників ринку платіжних карток. Водночас проблема шахрайства явно недооцінюється українськими користувачами платіжних карток через відсутність повної та достовірної інформації про цей негативний бік функціонування ринку платіжних карток.

Комерційні банки в основному замовчують інформацію про осіб та суми обкрадання карткових рахунків. Разом з тим відсутня й єдина база даних про шахраїв .

У 2009 році, відповідно до статистичних даних НБУ, в Україні кількість шахрайських операцій із пластиковими картками зросла у 6,5 раза по відношенню до 2008 року. Постраждали 44 банки, а сума збитків склала більше 13 млн. грн. М.В. Колдовський, Банки, як правило, не прагнуть розголошення інформації щодо збитків, які їм були заподіяні успішними шахрайськими діями, оскільки ці факти негативно позначаються на іміджі банку, тому проблема може носити більш загрозливий характер.

Завдяки тим зручностям, які пропонують пластикові картки, вони використовуються повсякчасно. Науковці у своїх дослідженнях постійно акцентують увагу на перевагах пластикових платіжних карток перед паперовими грошима: зручність оплати за товари, роботи, послуги, надійність, практичність - для клієнтів банку та торговців; підвищення конкурентоспроможності та престижу, оптимізація витрат, що пов'язані із оборотом готівкових грошей — для банків. Окремим аспектом виділяється безпека платіжних карток у порівнянні із паперовими грошима, однак тут не можна однозначно говорити про таку перевагу без детального аналізу видів платіжних карток та механізмів їх захисту.

З точки зору механізмів захисту, виділяють два основні види платіжних карток: з магнітною смужкою і чипові картки. Картки з магнітною смугою з'явилися в 50-х роках минулого століття - звідси і їхня найбільша поширеність і в світі, і в Україні, а також недосконалість механізмів захисту. Останній фактор разом із широкою розповсюдженістю і дає найбільшу кількість протиправних дій, направлених саме на власників карток із магнітною смужкою.

Відповідно до стандарту ISO-78IO картка із магнітною смужкою містить таку інформацію:

• на лицьовій стороні: унікальний 16-значний номер, термін дії, ім'я власника;
• на зворотному боці: магнітна смужка, підпис власника і додатковий тризначний код.

Вся необхідна інформація про власника картки, яка записана на самій картці, міститься і на магнітній смужці. Кожного разу, коли власник картки намагається провести якусь транзакцію, наприклад, отримати готівку за допомогою банкомату, розплатитися в Інтернеті тощо, ініціюється процес аутентифікації і перевіряється правильність записаної інформації шляхом зчитування інформації із магнітної смужки - у випадку використання РОБ- терміналу чи банкомату, шляхом перевірки коректності даних введених користувачем із самої карти за допомогою віртуального терміналу - при оплаті товарів через Інтернет тощо. Перевірці підлягають: номер картки, встановлений ліміт, термін дії карти, наявність грошей на рахунку. Інформація від терміналу до банку передається у зашифрованому вигляді, і у випадку позитивного підтвердження отриманої інформації транзакція проводиться.

Кожного разу, коли клієнт банку дає свою картку із магнітною смужкою для оплати товарів чи для того, щоб розплатитися в ресторані, він наражається на такі ризики: по-перше, якщо картка була втрачена із поля зору, то з нею могли провести не одну транзакцію оплати, а більше; подруге, інформацію із такої картки можна переписати і скористатися отриманими даними для того, щоб оплатити товари в Інтернеті. Таким чином, клієнт банку кожного разу ризикує у межах суми, що є на картці, а у випадку використання кредитної картки, ще й встановленим лімітом, який, як правило, досить суттєвий у порівнянні із готівковими сумами грошей. Більше того, втрату можна помітити не відразу, що ще більше ускладнює процес пошуку злочинців і повернення втрачених коштів їх законному власнику.

Наведені вище прогалини у механізмі захисту карток із магнітною смужкою повинні були усунути картки із чипами, або смарт-карти. Карти із чипами технологічно більш досконалі. Вони мають два рахунки: «чек» і «гаманець»: рахунок чек повністю повторює ситуацію зі рахунком і карток із магнітною смужкою, однак при передачі інформації від терміналу до банку використовуються більш складні алгоритми шифрування завдяки вбудованому в картку повноцінному мікрочипу. При оплаті товарів в торгівельних мережах використовується рахунок «гаманець» і клієнт банку, віддаючи картку, ризикує лише сумою, що знаходиться у «гаманці» на даний момент. Як правило, обмеження максимальної суми на «гаманці» досить несуттєве у порівнянні із коштами, що знаходяться на основному рахунку, наприклад, у картках НСМЕГІ, емітованих НБУ, таке обмеження встановлено на рівні однієї тисячі гривень. Також неможливою стає крадіжка даних із такої картки без викрадення неї, оскільки кожного разу при проведенні транзакції з рахунку «чек» потрібна сама картка, зчитувач карток і пін-код.

Виходячи із статистичних даних НБУ, ринок платіжних карток в Україні активно розвиьається. Втім, до досягнення основної ідеї впровадження платіжних карток - поширення безготівкових платежів, ще досить далеко, як правило картки використовуються клієнтами банків лише для того, щоб зняти готівку в банкоматі.

Основна функція платіжних карток — переведення готівкового обороту до безготівкового - не виконується. Як правило, широке поширення отримали лише зарплатні проекти. Говорячи про якісний склад платіжних карток в Україні, можна констатувати, що ситуація із поширенням карток із чипом в Україні залишається незадовільною ).

Хоча платіжні картки із чипом почали використовуватися із 1984 року, вони до теперішнього часу не можуть витіснити недосконалі картки із магнітною смугою. Лише близько 7 % платіжних карток мають у собі чип. [50, с 88] Основна причина цього полягає в інфраструктурі: надзвичайне поширення банкоматів для карток із магнітною смужкою, Р08-терміналів не дозволяє швидкому поширенню карток із чипом, не дивлячись на ризики, на які наражаються користувачі платіжних карток із магнітною смугою. Також, на наш погляд, причина досить повільного впровадження карток із чипом полягає у тому, що основні ризики при використанні карток із магнітною смугою несуть клієнти, а не банки. Відповідно до розподілу ризиків, ризики використання платіжних карток з боку емітента платіжних карток наступні [53, с 14]:

• випуск паралельних карток на одного клієнта (це ризик зазнати банком втрат у разі відсутності або нульових оборотів по картках);
• несанкціоноване установлення авторизаційного ліміту (це ризик збільшення розміру доступної суми за картковим рахунком);
• недотримання вимог платіжної системи стосовно оформлення платежів чи передавання інформації (це ризик застосування штрафних санкцій до банку).

Фактично, ризики, пов'язані із недосконалістю механізмів захисту платіжних карток, емітент (банк) перекладає на своїх клієнтів і торговців.

Ризики з боку торговця [53, с 28]:

• овердрафт за рахунком клієнта, що виник у результаті шахрайських дій клієнта при масових операціях у торговельній мережі за карткою, нижче авторизаційних лімітів торгових точок;
• постійна зміна персоналу та відмова від проведення інструктажу по роботі з платіжними картками (це ризик виникнення порушень при обслуговуванні платіжних карток, що теж зумовлює втрати торговця);
• відмова від використання елементарних методів перевірки платіжних карток.

Ризик з боку клієнта банку:

- списання коштів за рахунком клієнта за підробленими картками;

- несвоєчасне повідомлення клієнтом банку про втрату картки;

- списання коштів за рахунком клієнта за втраченими картками;

- розголошення конфіденційної інформації.

Отже, ризики, пов'язані із технічною недосконалістю платіжних карток із магнітною смужкою, в основному несуть або клієнти банків — користувачі платіжних карток, або ж торговці, але не емітенти, що не стимулює до затратного впровадження нової інфраструктури для обслуговування карток із чипами.

Втім, таке зволікання із масовим впровадженням інфраструктури смарт- карток марне. Зважаючи не лише на переваги у сфері захисту коштів клієнтів банку, але, оскільки картка із мікрочипом має у собі власну пам'ять, яка не використовується на повну потужність, то картки з мікрочипом можуть використовуватися, наприклад, для авторизації співробітника при допуску його до режимних об'єктів чи спеціалізованого програмного забезпечення, що принесе додаткові переваги банкам у сфері захисту внутрішньої банківської інформації. Розробники карток із чипом заклали значний потенціал для подальшого розвитку механізмів і способів використання таких карток.

Як свідчить аналіз звітності у 2010 році кількість банків-членів платіжних систем, що зазнали збитки, становила 43 банки. (ЕМА)

Кількість шахрайських операцій з використанням платіжних карток, порівняно з 2009 роком, зменшилась на 7 227 одиниць і становила 2 916 операцій, а сума збитків за цими операціями зменшилась на 6 666 тис. грн. і становила 6 304 тис. грн.

Практично всі операції (99,7% від їх загальної кількості), через які було завдано збитків банкам, держателям платіжних карток та торговцям були здійснені з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем Visa (55,27%) та MasterCard (44,45%). У 2010 році Національна система масових електронних платежів та система «УкрКарт» не зазнали жодних втрат.

Відповідно до рішення Міжвідомчої наради з питань запобігання та протидії шахрайських дій із використанням платіжних карток (лист НБУ від 15.04.2010 № 25-312/943-5139), доводимо до вашого відома, що Міністерством внутрішніх справ України та Українською міжбанківською асоціацією членів платіжних систем «ЄМА» було затверджено «Порядок взаємодії членів та учасників Української міжбанківської Асоціації Членів Платіжних систем «ЄМА» та Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України» (далі - Порядок), яким визначено спільні заходи у сфері протидії шахрайським використанням платіжних карток на території України (додається).

У разі виникнення питань щодо застосування вимог Порядку та використання системи міжбанківського обміну інформацією про шахрайства «Exchange-online» необхідно звертатись до фахівців Української міжбанківської Асоціації Членів Платіжних систем «ЄМА».

Враховуючи ситуацію, що склалася. Національним банком України за участю представників Міністерства внутрішніх справ України та банків-членів платіжних систем 17 лютого 2011 року було проведено міжвідомчу нараду з питань запобігання та протидії шахрайським діям із використанням платіжних карток (далі - міжвідомча нарада). На міжвідомчій нараді були досягнуті домовленості щодо:

• вжиття банками України заходів, які надаватимуть можливість максимально убезпечити здійснення операцій з використанням платіжних карток через платіжні пристрої;
• співпраці з фахівцями Міністерства внутрішніх справ України для протидії шахрайським та злочинним діям із використанням платіжних карток;
• дотримання рекомендацій щодо запобігання та протидії шахрайським діям, які були напрацьовані фахівцями на міжвідомчій нараді (рекомендації банкам України та витяг протоколу міжвідомчої наради додаються).

Враховуючи викладене, з метою запобігання і протидії шахрайським операціям з використанням спеціальних платіжних засобів та керуючись статтею 42 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зобов'язуємо банки вжити відповідних заходів щодо запобігання і протидії шахрайству з використанням спеціальних платіжних засобів, які були напрацьовані на міжвідомчій нараді (із врахуванням рекомендацій Міністерства внутрішніх справ України).

За даними НБУ , відповідно до інформації банків, накопиченої системою міжбанківського обміну інформацією про шахрайства «Exchange- online», за квітень - серпень квартал 2011р. зафіксовано 17 випадків встановлення накладок на банкомати та 8 інших інцидентів (банкоматні віруси, фізичний злом банкоматів). У Ррсійській Федерації за 2011р. кількість випадків встановлення накладок становила 141 на 97 тис. банкоматів.

З врахуванням того, що кількість банкоматів, які належать банкам, що належним чином не виконують ст. 39.5, 40-1 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», перевищує 20% від загальної кількості банкоматів в Україні, фактичний стан справ є, нажаль, набагато гіршим, включаючи не тільки загальну кількість встановлених накладок, а також втрати клієнтів зазначених банків та банків безпосередньо.

18 серпня 2011р. проведено засідання Форуму з безпеки розрахунків та операцій з платіжними картками (ФБР і К), на якому були докладно обговорені питання застосування антискімінгових накладок на клавіатуру банкоматів та пристрій зчитування карток (механічний захист коштує від 70 євро на один банкомат), а також питання апаратного захисту (електромагнітний захист коштує від 1000 євро на один банкомат).

На засіданні підписано порядок взаємодії членів та учасників Асоціації та Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлі людьми МВС України.

Порядком взаємодії серед іншого описано порядок дій співробітників банків при виявленні сторонніх пристроїв в банкоматах, терміналах, комунікаційних мережах тощо, а також перелік документів, які мають додаватися до заяв банків до правоохоронних органів, для порушення кримінальної справи за інцидентами з платіжними картками. В Порядку взаємодії підкреслено важливість автоматизованого аналізу моніторингової інформації, що є важливою ланкою протидії картковим шахрайствам, і зазначено, що процесингові центри спроможні прискорити вирішення банками цього питання.

Для посилення безпеки на ринку пластикових карток НБУ рекомендує власникам ключових процесингових центрів України, а саме: ПАТ «Райфайзенбанк Аваль» (власник Українського процесингового центру (ПЦ), який обслуговує більше 40 банків); ПАТ «Укрексімбанк» (власник ПЦ, який обслуговує більше 20 банків); ПАТ «ПУМБ» (власник ПЦ, який обслуговує більше 20 банків); ПАТ «Укргазбанк» (співвласник ПЦ УкрКарт, який обслуговує більше 20 банків) максимально сприяти банкам в забезпеченні пакетного завантаження моніторингової інформації до «Exchange-online» з використанням програмних можливостей Процесингових центрів, власниками яких вони є.

Використання банками системи міжбанківського обміну інформацією про шахрайства «Exchange-online» здійснюється КБ «Приватбанк» та більшості членів Асоціації, які використовують систему, в квітні - серпні 2011р. приєдналися ПАТ «Платінум банк», ПАТ «БТА Банк», ПАТ «КБ «Євробанк», ПАТ «АСТРА БАНК». Більше 15 банків запитали інформацію про використання системи, і продовжують розмірковувати відносно її використання, а саме: ПАТ «Східно-промисловий банк», ПАТ «Реал Банк», AT «БМ Банк», ПАО «ЧБРР», Пат «Кредитвест, ПАТ «Діамантбанк», ПАТ «Банк Кліринговий Дім», ПАТ «Терра Банк», ПАТ «Агрокомбанк»,ПАТ «Комерційний банк «Інвестбанк», ПАТ «Банк Український капітал», ПАТ «ПроКредит Банк», ПАТ «Містобанк», ПАТ «Златобанк», ПАТ «Укргазпромбанк».

Інші банки поки що, не приділили належної уваги рекомендаціям Національного банку України та Міністерства внутрішніх справ за результатами Міжвідомчої наради з питань запобігання та протидії шахрайських дій із використанням платіжних карток

У будь-якому разі потрібно дотримуватися елементарних правил безпеки при використанні платіжних карток, які описані у рекомендаціях держателям платіжних карток щодо їх використання НБУ:

• ніколи не розголошувати ПІН стороннім особам, не передавати платіжну картку для використання іншими особами
• під час отримання платіжної картки необхідно поставити підпис на її зворотному боці
• бути уважним до умов зберігання та використання платіжної картки
• здійснювати операції з використанням платіжних карток через банкомати, які встановлені в безпечних місцях;
• перед використанням банкомата необхідно оглянути його щодо наявності додаткових приладів, які не відповідають його конструкції
• після отримання готівки в банкоматі необхідно її перерахувати та переконатись у тому, що платіжна картка була повернена банкоматом, дочекатись видачі чека в разі його запиту і тільки після цього відходити від банкомата.
• роздруковані банкоматом чеки потрібно зберігати для звірки зазначених у них сум з випискою про рух коштів на картковому рахунку.

Отже, проблема виникнення ризиків при проведенні операцій з пластиковими картками в практиці українських банків очевидна й потребує вирішення. Так як ці ризики є невід'ємною складовою карткового бізнесу, то відповідно для мінімізації їх банкам необхідно здійснювати комплекс таких дій:

1) для мінімізації ризиків з боку емітента:

- наголошувати на необхідності вдосконалення законодавчого забезпечення бізнесу пластикових карток, яке б дало змогу встановити спільну відповідальність емітента, еквайєра та користувача пластикових карток при виникненні ризиків;

- кваліфіковано організовувати процеси управління ризиковою ситуацією, що спрямовані на забезпечення адаптації діяльності банку до мінливих умов зовнішнього та внутрішнього середовища;

- установлювати норми випуску карток на одного клієнта за одним картковим рахунком;

- формувати страхові фонди за рахунок власних коштів або коштів клієнтів;

- здійснювати постійний оперативний контроль в банку та налагоджувати позапланові перевірки;

- використовувати процедуру не знижувального залишку за картковим рахунком;

- здійснювати постійне тестування та вибіркову перевірку персоналу.

1. для мінімізації ризиків з боку користувача:

- створити в банківській системі єдину базу даних користувачів платіжних карток;

- удосконалювати системи моніторингу для виявлення незаконних операцій під час здійснення безготівкових розрахунків з використанням платіжних карток;

- здійснювати та впроваджувати ефективні технології забезпечення безпеки безготівкових розрахунків;

- надання клієнтам повної інформації та проведення різноманітних консультацій щодо користування платіжними картками.

1. для мінімізації ризиків з боку торговця:

- разом із місцевими відділеннями зв'язку забезпечити банкомати та РОБ-термінали надійними лініями зв'язку;

- забезпечення цілодобової авторизації платежів за картками;

- вчасне складання та розсилка стоп-листів.

2.3. Особливості діяльності Публічного Акціонернрного Товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ринку платіжних карток

КБ "Приватбанк" здійснює випуск та обслуговування за допомогою пластикових карток. Корпоративна картка – платіжна картка, емітована на ім'я особи клієнта - юридичної особи або фізичної особи - підприємця. Видається довіреній особі клієнта на підставі та на умовах договору про відкриття картрахунків. Банком в якості корпоративних карток здійснюється випуск карток VISA Classic .

Філія при розповсюдженні корпоративних карток фактично виступає агентом Головної установи банку. Всі договора укладаються від імені Головної установи банку. Строк обслуговування корпоративних карток – 1 рік.

Для отримання корпоративних карток клієнт подає до банку:

заяву – анкету ;

перелік користувачів карток;

ксерокопії паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів по кожному користувачу згідно переліку

Випуск проводиться як клієнтам так і юридичним особам, які не мають поточного рахунку. Рахунок для обліку операцій може відкриватися в національні валюті, в доларах США, або може бути мультивалютним. Випуск корпоративних карток потребує внесення клієнтом гарантійного забезпечення, суми, за яким обліковуються на окремих аналітичних рахунках, відкритих на балансовому 2605,також на балансі Головної установи банку. Локальних карток банку – пластикові картки з магнітною смугою, що містять реквізити, які ідентифікують клієнта та його рахунки в банку. Використовуються виключно як засіб для одержання готівки через банкомати та касу ( емулятор ПОС – терміналу) установ банку. Їх використання для безготівкової оплати за товари (послуги) на підприємствах торгівлі (послуг) є неможливим;

- карток VISA (VISA Electron, VISA Classic та VISA Gold). Використо- вуються як засіб для одержання готівки через ПОС – термінали та мережу банкоматів, а також для безготівкової оплати за товари (послуги) на підприємствах торгівлі (послуг), які мають електронні термінали або імпринтери (не стосується карток VISA Elecnron) з логотипами "VISA" або "VISA Electron".

Особові рахунки для бухгалтерського обліку операцій в розрізі держателів карток, відкриваються на балансі Головної установи: для локальних карток банку – аналітичний рахунок до балансового рахунку 2620; для карток VISA- аналітичний рахунок до балансового рахунку 2625.

Платіжні картки в рамках зарплатних проектів(Додаток№8) .Випускаються банком в разі укладання з підприємством відповідного договору. Для перерахування зарплати відкривається окремий внутрішньобанківський рахунок – аналітичний рахунок на балансовому 2909. 

В умовах переходу до ринкових відносин виникла необхідність застосування в діяльності підприємств, організацій, банків принципів і засобів маркетингу. Сьогодні в змаганні на ринку переможе той, хто зуміє чітко і грамотно розробити маркетингову стратегію для свого банку і  організувати реалізацію банківських послуг.

В умовах сучасного ринку недостатньо створити товар, призначити на нього ціну та розмістити його у зручному для споживача місці.

Подолати цю суперечність покликаний четвертий елемент комплексу маркетингу — просування.

Комплекс просування (комплекс маркетингових комунікацій) являє собою оптимальне поєднання його основних елементів: реклами, паблісіті, стимулювання збуту, особистого продажу і прямого маркетингу.

ПАТ КБ «ПриватБанк» є одним з банків України, що найбільш динамічно розвивається і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни.

При просуванні банківських послуг, розрахованих на населення, використовується предметна комунікація  спрямована на створення іміджу не тільки банку, але й конкретних банківських послуг.

Правильний вибір елементів комунікаційного комплексу дозволяє раціонально використати бюджет маркетингу і підвищити ефективність бізнес-комунікацій, що звісно веде до більш ефективної діяльності банку та підтримки його конкурентоспроможності.

Ринок пластикових карток в Україні демонструє щорічний приріст, але існують деякі проблеми, що супроводжують просування даного виду послуг.

На поширення безготівкових розрахунків із використанням пластикових карток негативно впливають:

-низький рівень купівельної спроможності населення,

-незацікавленість населення в користуванні платіжними картками,

-недостатній розвиток інфраструктури обслуговування платіжних карток, -значні капіталовкладення для впровадження карткових розрахунків,

-додаткові витрати торговців на придбання та обслуговування обладнання,

-навчання персоналу,

В області маркетингу карткових продуктів перед керівництвом банку стоять наступні завдання:

- залучення нових карткових рахунків;

- розширення мережі торговельних точок, які приймають картки банку;

- кооперація з іншими емітентами карток для розробки загальних правил операцій і запобігання підробок та шахрайства;

- розробка додаткових послуг для привернення  до своїх карткових програм нових учасників;

- відбір кредитоспроможних власників карток для продажу їм інших банківських продуктів.

В звязку з цим «ПриватБанку» доцільно удосконалювати свій комплекс маркетингових комунікацій для підтримки конкурентоспроможності.

Шляхи, які спроможні докорінно змінити ситуацію банку на ринку пластикових карток:

- активне пропонувати працівникам підприємств відкриття кредитних лімітів за зарплатними картками. Такі програми мають бути цільовими і розробленими банком для кредитування купівлі товарів широкого вжитку;

- дієвим шляхом підвищення ефективності може бути робота банку з учасниками зарплатних проектів щодо споживчого, житлового та автокредитування, а також щодо депозитних програм;

-збільшення охоплення населення платіжними кредитними картами;

-нормалізація ефективності роботи відділень та профільних спеціалістів;

-збільшення рівня залученості в продаж фахівців роздрібного бізнесу;

-активізація продажу «платіжних» сервісів;

-переорієнтація на залучення комерційних підприємств;

Нарощення обсягу емісії платіжних карток, допоможе «ПриватБанку» здійснювати територіальну експансію шляхом розширення мережі філій та відділень по всій Україні, поліпшувати структуру емісії карток шляхом зосередження на сегменті VIP-клієнтів та середнього класу, постійно розширювати асортимент карткових продуктів, поліпшувати технологічні можливості банкоматів.

Щодо необхідності підтримки та вдосконалення Програми лояльності, то це обумовлено тим, що витрати на залучення одного власника пластикової картки можуть становити до 200 $, і потенційно набагато більших витрат зажадає залучення найкращих з спеціалістів з продажу. Найбільш вигідні для банку власники пластикових карток повинні бути об'єктом спеціальних стимулюючих заходів, спрямованих на те, щоб вони залишалися клієнтами банку.

 Вищезазначені заходи щодо удосконалення системи просування продукції допоможуть «ПриватБанку» залишатись конкурентоспроможним на ринку пластикових карток, і як наслідок ефективно функціонувати та займати лідерські позиції на банківському ринку країни.

РОЗДІЛ 3.

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ВИКОРИСТАННЯ

ПЛАСТИКОВИХ КАРТОК У ГРОШОВОМУ ОБІГУ В УКРАЇНІ

3.1. Механізм використання пластикових карток та обмеження шахрайства з пластиковими картками.

Електронні безготівкові розрахунки останніми роками в Україні набувають значного розповсюдження.

Інтенсивне впровадження платіжних карток як в Україні, так і у всьому світі супроводжується здійсненням ряду протиправних діянь, пов'язаних з їх використанням. Враховуючи темпи емісії платіжних карток та їх еквайрингу

в Україні, можна спрогнозувати сплеск «карткової» злочинності вже у найближчий час.

Ефективна протидія «картковій» злочинності можлива лише при конструктивній взаємодії правоохоронних органів, комерційних, банківських та громадських структур.

На сьогоднішній день світовими лідерами у сфері платіжних карток є «VISA» та «MasterCard», які створилися на основі двох найбільших (в 50-х роках) американських банків.

Аналіз стану криміногенної ситуації у сфері функціонування платіжних систем в Україні та закордоном свідчить, що разом з обсягами карткових розрахунків паралельно росте і рівень «карткової» злочинності, так званого «кардингу» — протиправного використання платіжних карток для покупки товарів чи одержання послуг. У Європі та Америці про дану проблему почали говорити ще 30 років тому, коли злочинність у сфері пластикових карток лише зароджувалась.

Фахівці умовно виділяють наступні етапи становлення в Україні «карткової» злочинності:

- становлення ринку платіжних карток (1995-1996 p. p.). «Карткових»

злочинів ще не зафіксовано, злочинці вивчають схеми електронних розрахунків за допомогою платіжних карток, намагаються встановити контакти з працівниками банків;

• укладання банками договорів з клієнтами носить безсистемний характер (1997-1998 р. p.). Недоліки у роботі банківських структур сприяють вчиненню окремих злочинів, використовуються підроблені картки банків інших країн;
• організовані злочинні угруповання зацікавлюються «картковим бізнесом» (1999 p.), сплеск шахрайства в торгівельній мережі;
• банки впроваджують додаткові заходи перевірки і моніторингу операцій з використанням платіжних карток, проводять уніфікацію процедур, стандартизацію договорів з торговими підприємствами (2000 p.). Рівень шахрайства з платіжними картками значно знижується;
• спостерігається зростання «карткової» злочинності (з 2001 p.).

Інформація про реквізити платіжних карток, особливо про зміст магнітних смуг, стала дуже привабливим товаром. Удосконалюються схеми вчинення злочинів. Спостерігається тенденція до обміну інформацією та взаємодії між злочинними групами різних країн заради досягнення спільних злочинних цілей.

У процесі своєї еволюції з метою попередження шахрайств платіжні картки набувають все більше і більше рівнів захисту. Але коли з'являються нові види захисту, тоді ж з'являються і нові схеми їх підробки. За даними VISA СЕМЕА основними видами шахрайств з платіжними картками є використання викраденої картки (35% від загальної кількості шахрайств), використання підробленої картки (30%), використання реквізитів картки (28%), інші види шахрайств (7%).

Злочини, які вчиняються з платіжними картками настільки різноманітні, що навіть мають свою класифікацію. Так, в залежності від того яким чином відбуваються правопорушення у сфері платіжних карток, їх поділяють на наступні:

1. Види злочинів, які пов'язані із незаконним збиранням інформації про платіжні картки.
   1. Види діянь, пов'язаних з підробленням платіжних карток.
   2. Види шахрайських діянь з використанням платіжних карток (інформації про платіжні картки).
   3. Вчинення групових злочинів у сфері використання платіжних карток.

Серед технічних пристроїв для незаконного зняття інформації про платіжні картки є такі накладки на банкомат: відеокамера, накладна клавіатура, насадка на карто приймальник банкомату, насадка типу «ліванська петля», мініскрімер, пристрій для зчитування інформації з магнітної смуги ластикових карток.

Ще на початку 90-хроківповністюпідробленіплатіжнікартки були низької якості. На теперішній час якість підроблених карток стала такою, що іноді неможливо без експертного дослідження виявити різницю між підробленою і справжньою платіжною карткою.

Таким чином, розвиток та розповсюдження міжнародних систем електронних платежів, сучасних засобів обчислювальної техніки сприяли створенню передумов для зростання злочинності, пов'язаної з використанням підроблених платіжних карток, неправомірним доступом до комп'ютерних мереж, несанкціонованим отриманням або зміною інформації.

В сучасних умовах ефективна протидія «картковій» злочинності можлива лише при конструктивній взаємодії правоохоронних органів, комерційних, громадських та банківських структур. Для ефективної боротьби з «картковою» злочинністю в Україні необхідно забезпечити вирішення наступних задач:

1. Визначення, на основі аналізу криміногенної ситуації, проблемних питань гармонізації законодавства України у сфері боротьби з комп'ютерною та «картковою» злочинністю.

2. Розробка та впровадження моделі ефективного організаційного забезпечення боротьби з комп'ютерною та «картковою» злочинністю (організаційна структура, функціональна структура, матеріально-технічна база, підготовлені кадри) та їх реалізація.

3. Утворення ефективної системи підготовки та перепідготовки спеціалістів для національних правоохоронних та судових органів з питань протидії комп'ютерній та«картковій» злочинності.

4. Удосконалення механізму взаємодії національних правоохоронних органів з компетентними органами інших країн з питань боротьби зі злочинністю в рамках ТОЗ - Конвенції та Конвенції про кіберзлочинність.

5. Розробка нових технологій в області захисту пластикових карток та усіх технологій, що стосуються їх обслуговування (механізм ідентифікації картко власника за голосом або відбитками пальців).

За останні роки український ринок банківських технологій пройшов шлях від початкової стадії комп'ютеризації -реалізації найпростіших банківських операцій на базі персональних комп'ютерів до повноцінних автоматизованих банківських систем, які відповідають найсуворішим сучасним вимогам. Активно впроваджуються міжнародні системи платежів.

Поява і розповсюдження пластикових платіжних засобів в Україні зумовлені взаємною зацікавленістю в цьому держави і власника пластикових карток (ПК). Для держави — це один із засобів зниження потреби в готівковій грошовій масі. Організації, які приймають до оплати картки, періодично інформуються емітентами про номери карток, визнаних недійсними, викраденими, загубленими, фальшивими. Список номерів таких карток має назву «стоп-лист». При використанні картка перевіряється на дійсність її реквізитів за «стоп-листом» і за допомогою прокатного апарату.

Реальну загрозу банківської індустрії пластикових платіжних засобів представляють хакери. Вони можуть за допомогою спеціального програмного забезпечення визначати, а потім продавати номери діючих рахунків кредитних карток, а також поширювати паролі, ідентифікаційні номери, кредитну й іншу персональну інформацію через комп'ютерні мережі. Банківські службовці зовсім не зацікавлені в реєстрації таких злочинів, а навпаки, ретельно це приховують. Адже надання гласності факту здійснення злочинних дій проти комп'ютера банку негативно відіб'ється на авторитеті установи та може призвести до втрати клієнтів (тільки у 8,2% випадках потерпілі звертаються до правоохоронних органів, в інших випадках було лише внутрішнє розслідування).

Злочинна діяльність щодо машинних носіїв стосується:

а) зміни у файловій системі: копії чужих файлів (при неправомірному доступі); файли зі шкідливими програмами; програмне забезпечення для підбору паролів неправомірного доступу в Інтернет або іншого проникнення в комп'ютерні мережі, а також утримуючі функції зі знищення, блокування, модифікації або копіювання інформації, порушення роботи електронно- обчислювальних машин (ЕОМ), системи ЕОМ, мережі тощо;

б) зміни конфігурації комп'ютерного обладнання: невідповідність внутрішнього пристрою комп'ютера технічній документації на нього; нестандартні периферійні пристрої тощо.

Характеризуючи осіб, які вчиняють комп'ютерні злочини, необхідно звернути увагу на те, що в електронну злочинність втягнуте широке коло осіб від висококваліфікованих фахівців до дилетантів. Вітчизняні і зарубіжні дослідження дають змогу створити портрет типового комп'ютерного (електронного) злочинця, тобто профіль даного соціального типу: в середньому ЗО років, за освітою - інженер в галузі електроніки або програміст, але існують випадки, коли злочинці взагалі не мають технічної освіти. Крім цього, ці особи не стоять на обліках в органах внутрішніх справ і взагалі не мають кримінального минулого.

За матеріалами Центру дослідження комп'ютерної злочинності, суб'єктами злочинів, що вчиняються за допомогою високих технологій, у 5 разів частіше є чоловіки. Більшість злочинців мають вищу або незакінчену вищу технічну освіту (53,7%), іншу вищу або незакінчену вищу освіту - 19,2%. Переважають особи віком від ЗО до 45 років (46,5%), а також від 16 до ЗО років (37,8%) .

Але найбільшу загрозу для системи платежів із використанням банківських ПК представляє їх підробка. Цей вид злочинів розвивається найбільш динамічно і створює великі труднощі як при розслідуванні, так і при підрахунку збитків. Злочинці використовують номери справжніх карток, причому власники карток навіть не здогадуються про це.

Дослідження показують, що безпосередній несанкціонований доступ до ЕОМ, систем і комп'ютерних мереж вчиняється співробітниками банків: програмістами, інженерами, операторами, які є користувачами або обслуговуючим персоналом ЕОМ (41,9% випадків). Майже в два рази рідше такі дії вчиняють інші співробітники банку (20,2%), а в 8,6% випадків злочин було вчинено звільненими співробітниками, у 25,5% — сторонніми особами .

Сприятлива ситуація для шахраїв, які використовують пластикові платіжні картки, складається через несвоєчасне відправлення «стоп-листа» в організації, що приймають такі картки, неуважність осіб, які перевіряють ці картки, у випадку пред'явлення їх у торговельних та інших підприємствах.

Суми збитків від використання викрадених, підроблених ПК, а також шахрайств, з кожним роком будуть зростати, оскільки не можливо сформувати статистику тільки на основі реальних фактів, тому що обіг ПК у світі є значним, що свідчить про достатньо високий рівень латентності даного виду злочину.

Завдяки застосуванню комерційними банками України пластикових карток і чеків збільшується залучення коштів, зростають кредитні ресурси банків, підвищується конкурентоспроможність тих із них, які застосовують електронні засоби платежу. Активний розвиток в Україні такого конкурентоспроможного та перспективного банківського продукту, як пластикові картки та чеки лише починається. Україна має всі умови, щоб пластикова картка перетворилася з привілею забезпечених громадян у повсякденний засіб розрахунків. На шляху до розв'язання цього завдання сьогодні багато труднощів: від загального стану економіки до катастрофічних масштабів шахрайства з пластиковими картками. Однак, як переконує досвід інших країн, у тому числі й Росії, за умови координації діяльності банків між собою та з Національним банком України, Верховною Радою України (зокрема щодо питань прийняття відповідного цивільного і кримінального законодавства) таке завдання може бути вирішене протягом найближчого десятиріччя. Працюючи над маркетинговою стратегією, українські банки повинні це враховувати.

Аналіз використання платіжних карток засвідчує як позитивні зрушення, так і низку вже «хронічних проблем». У практичній площині як широко розповсюджені оцінюються зарплатні проекти з використанням карток. Клієнти банків сприймають зручності карткового сервісу в побутових ситуаціях, при закордонних поїздках, відрядженнях тощо. Проте охоплення користувачів платіжними картками поки що залишається незначним — лише кілька відсотків населення України, тоді як у розвинених країнах кількість емітованих карток переважає кількість жителів. До того ж в Україні населення використовує картки переважно для зняття готівки.

Сучасний світ неможливо уявити без телекомунікацій, зокрема комп'ютерних мереж. На сьогодні всі економічно розвинені країни перейшли до широкого використання нових інформаційних технологій у виробничій, комерційній і банківській сферах. Однак розвиток комп'ютерних мереж і супутникового зв'язку створює можливості не тільки розвитку міжнародного інформаційного співробітництва, а й для розширення сфери вчинення правопорушень.

Сучасний комп'ютер став найбільш поширеним засобом спілкування, збирання, зберігання, оброблення і використання інформації в будь-якій діяльності людини. Кінець XX ст. ознаменований технізацією й інформатизацією суспільства, його владних, управлінських і виробничих структур як державного, так і приватного секторів економіки.

Створено локальні і глобальні комп'ютерні інформаційні мережі типу Інтернет і Фідонет, які стали засобом безпосереднього проникнення в комп'ютерні системи і комп'ютерні мережі для розкрадання інформації, нових технологій, програмних засобів, секретів, що представляють не тільки приватні інтереси, а й інтереси державної безпеки. З'явилися нові поняття - комп'ютерна злочинність, комп'ютерні злочини.

Комп'ютерна злочинність сучасного світу не знає кордонів. Віртуальні злочини є транснаціональними не лише через відсутність визначених державних кордонів у комп'ютерних мережах, а й через брак єдиної системи законодавства щодо кримінальної відповідальності суб'єктів таких злочинів. Українське кримінальне законодавство, яке регулює відповідальність громадян за вчинення комп'ютерних злочинів, є також недосконалим. (Левицька Живко)

Бурхливе зростання переживає крадіжки грошей з пластикових карток. За офіційними даними, втрати від шахрайства в Україні вже досягають середньоєвропейського рівня — 0,06% річного обігу по картах (90 млн. гривень минулого року). А за неофіційними оцінками фахівців Національного банку, шахраї привласнюють не менше відсотка від обігу по картах (це означає, що тільки в першому півріччі цього року обсяг шахрайських операцій склав близько мільярда гривень) [ ]. Рудик М. В.,

Слід зазначити, що від злочинних посягань сьогодні переважно страждають власники карток іноземних банків. Проте останнім часом злочинці все більше виявляють зацікавлення до карткових рахунків українських громадян. Цього року вже тричі виявлено спеціальні насадки на банкоматах, за допомогою яких шахраї отримували інформацію про картки, виготовляли їхні дублікати і чистили рахунки.

Крадіжки грошей із пластикових карток в Україні виникло тоді ж, коли і сам ринок платіжних карток, — на початку 90-х років. 1 розвивалося разом з ринком. У кінці 90-х шахраї підроблювали карти, перехоплюючи дані (реквізити карткового рахунку, РІ>4-код), з банкомату або Р08-терміналу в процесинговий центр шляхом приєднання до кабелю. Через таку незахищеність каналів передачі даних вітчизняних банків міжнародні платіжні асоціації навіть рекомендували іноземцям не розраховуватися картками і не користуватися банкоматами в Україні. Два роки тому банки ускладнили завдання хакерам, звернувшись до більш просунутих методів шифрування передаваної інформації. Тоді шахраї стали шукати інші способи отримання інформації про картки. Скімінг (копіювання даних з магнітної смуги картки і виготовлення її дубліката) став здійснюватися за допомогою спеціальних насадок (скимерів) на клавіатуру банкомату і конвертів, що вставляються в гніздо для картки. Ці пристрої прочитують інформацію з магнітної смуги карток, а також фіксують PIN-код.

Насадка встановлюється за кілька хвилин, зазвичай на популярних банкоматах, розташованих біля великих підприємств або торгових центрів. Минулого року служби безпеки банків не встигали знаходити самі пристрої — їхні використання виказували лише сліди клею на банкоматі .

Окрім скімінгу слід згадати і інші розповсюджені способи крадіжки грошей з пластикових карток.

На жаль, не всі працівники торговельних установ є законослухняними. Відомо багато випадків використання або повного копіювання карток клієнтів офіціантами або продавцями. Існують також і організовані угруповання за участю адміністрації цих установ. Так, цього року відносно керівника одного з підприємств м. Чернігова було порушено кримінальну справу за надання фіктивних документів до комерційного банку, який обслуговував платіжні картки VISA на суму понад 120 тис. грн. Справа порушена за ч. 5 ст. 191 КК. - Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та ч. 2 ст. 358. - Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживанням службовим становищем або їх пошкодження і передбачає позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади та з конфіскацією майна .

Вітчизняні викрадачі використовують і фішінг — розсилку листів, що пропонують відвідати web-сторінку банку або віртуального магазина з тим,

щоб уточнити дані про рахунок або придбати товари або послуги, наприклад, маркетингові дослідження або базу даних. Недавно клієнти українських банків ошукалися на пропозиціях шахраїв збагатитися за допомогою Інтернету. їхні картки згодом були використані в інтернет-магазинах для покупки ваучерів поповнення рахунків мобільного зв'язку. Аферисти неодноразово розсилали листи абонентам послуги інтернет-банкінгу Приватбанку. Клієнти банку одержували електронні листи нібито від служби безпеки банку з проханням терміново пройти авторизацію, зважаючи на запропоноване.

При цьому назва шахрайського сайту майже повністю повторювала адресу порталу інтернет-банкінгу «и 1055 Приват 24». «КЛІЄНТ ТЕЖ ВИНЕН» Банкіри вважають, що шахрайство — результат безпечності клієнтів, які раз- по-раз порушують зобов'язання, зазначені в договорі про відкриття карткового рахунку.

Утім клієнти часто самі порушують правила користування картками, зберігаючи секретний PIN код разом з карткою. У такому разі, злодіям, що вкрали картку, нескладно її перевести в готівку у банкоматі [2]. Окрім цього в деяких випадках громадяни самі проявляють безпечність і нехтують послугою sms-банкінгу. Річ у тому, що з моменту пропажі картки до часу її виявлення клієнтом може минути немало часу. А гроші з вкраденої картки зазвичай знімаються протягом першої доби. Таким чином, отримавши повідомлення, клієнт може заблокувати картку після першої ж шахрайської операції.

Найпоширеніші шахрайські операції в світі — трансграничні. Організовані злочинні угрупування ламають бази даних банків, передають відомості про картки спільникам, які виготовляють дублікати, а потім знімають гроші в банкоматах або розраховуються в магазинах інших країн.

У нашій країні і Національний банк, і міжнародні платіжні системи виступають за перехід на чіпову технологію. За словами глави представництва VISA International СЕМЕА в Україні, карта з чіпом захищена стійкими криптоалгоритмами, зламати які хакери поки не можуть. Проте, за даними НБУ, до липня цього року тільки шість відсотків всіх випущених в країні карток було оснащено чіпами. При цьому основна частина таких карток випущена в рамках підконтрольної НБУ Національної системи масових електронних платежів. Багато великих фінустанов взагалі не вводять чіпові картки, вважаючи подібну технологію дуже затратною .

Проаналізувавши найбільш розповсюджені способи крадіжок грошей із пластикових карток та ураховуючи технічні можливості сьогодення можна сформулювати наступні заходи протидії цьому негативному явищу, основними з яких є програмно-технічні та організаційно-правові.

Вже сьогодні потрібно вести мову про вдосконалення програмних методів захисту операцій, які клієнт здійснює через банкомат, зокрема потрібно впроваджувати використання в картках дорожчих, але і надійніших чіпових технологій [5, с 112].

Слід зазначити, що з боку держави повинно бути здійснено певні організаційно-правові заходи стосовно забезпечення безпеки операцій по картках, це стосується необхідності посилення покарання за підробку пластикових карток як це зроблене в більшості європейських країн. Однак, потрібне щось більше, ніж кримінальна стаття. Необхідно вести мову про національні системи гарантування безпеки у цій сфері, координація зусиль усіх служб, зацікавлених у такому протистоянні. І, насамперед, потрібне законодавство, скероване на забезпечення надійності систем и1077 електронних платежів.

3.2. Удосконалення інфраструктури ринку платіжних карток

Радикальні зміни, що відбулися в Україні за останні 15 років у кредитно-фінансовій сфері, обумовили високу ступінь динамізму фінансових ринків, зокрема ринку банківських продуктів. Відносно недовгий розвиток ринку банківських продуктів характеризується значним перерозподілом часток ринку між його учасниками, стрімким ростом числа суб'єктів, модернізацією системи державного регулювання і нагляду, що формує додаткові стимули для оновлення спектра банківських продуктів і технологій. Актуальність економіко-технологічного дослідження ролі інноваційних фінансових продуктів і технологій у підвищенні ефективності функціонування банківської системи обумовлена необхідністю активізації інноваційних процесів у національній економічній системі в цілому і в банківському секторі зокрема, високим ступенем взаємообумовленості стану інноваційної сфери і темпів розвитку української банківської системи.

Чинники, що обумовлюють розвиток банківських інновацій, - це не тільки причини, але й елементи, що породжують нові продукти і послуги, або що визначають механізм їх функціонування. При виділенні специфічних чинників розвитку нового вигляду послуг у комерційному банку необхідно спиратися на переваги тієї або іншої стратегії, обумовленої:

- сучасним станом попиту і пропозиції на ринку банківських продуктів і послуг;

- розвитком економіки і грошово-фінансового ринку;

- вдосконаленням банківських технологій в умовах науково- технічного прогресу.

Перший банк, обслуговуючий клієнтів через Інтернет, з'явився у 1995 р. Ним був Security First Network Bank. У даний час усього у світі налічується більше 300 банків, що пропонують повноцінний інтернет-сервіс, який забезпечує оборот електронних грошей і супутній йому віртуальний товарообмін. Необхідно відзначити, що банківський інтернет-сервіс продовжує стрімко розвиватися разом з темпами збільшення числа користувачів глобальної мережі, яких, за статистичними даними, в розвинених країнах Заходу налічується від 35 до 40% від загального числа населення. В даний час по рівню інтернетизації Україна знаходиться на одному ступені з Бразилією та Індонезією (4% населення країни), і близько 140 українських банків пропонують різні форми віддаленого банківського сервісу з використанням мережі [1, с 79]. Проте найближчим часом слід чекати як мінімум двократного зростання обсягу пропозицій на ринку послуг з наданням інтернет-доступу до біржових торгів і послуг інтернет-банкінга.

Високий інтерес до інтернет-банкінгу з боку клієнтів обумовлений, перш за все, привабливішими умовами у порівнянні з тим, що пропонують традиційні банки. Вітчизняні банківські організації не поступаються сьогодні своїм західним колегам в освоєнні сучасних фінансових технологій. Як приклад, можна привести WAP-банкінг - віддалене управління рахунками за допомогою мобільного телефону. Інша послуга, що надається банками власникам стільникових телефонів, - SMS-банкінг. За допомогою служби коротких повідомлень (SMS) стільникового зв'язку, що існує у будь-якого оператора, клієнтові буде доступна вся інформація про стан розрахункових рахунків (залишків по рахунку), а також отримання виписок по рахунку за необхідний період. На думку фахівців, ця послуга має значно більше перспектив, чим WAP-банкинг.

По-перше, із-за низької ціни, по-друге, за рахунок більшої швидкості передачі даних. Найбільш значущим недоліком інтернет-банкінга в Україні є те, що в розвитку цього напряму банки віддають більшу перевагу корпоративним клієнтам, тобто юридичним особам, які володіють великим обігом грошової маси, приділяючи вельми незначну увагу населенню, оскільки супровід фізичних осіб вимагає пильної уваги персоналу за незначними фінансовими операціями і великих операційних зусиль.

У цілому системи інтернет-банкінга доцільно класифікувати таким чином. За рівнем послуг, що надаються, вони діляться на дві категорії:

• інформаційні - системи, що надають клієнтам банку інформацію індивідуального і загального порядку (запит виписки; завантаження інформації про трансакції тощо);
• транзакційні - системи, що дозволяють проводити активні операції з рахунком клієнта, а саме: управління готівкою, перекази, транзакції через автоматичну клірингову систему, надання і оплата рахунків тощо.

За сферою застосування вони також діляться на дві категорії:

- сonsumer-banking - системи, орієнтовані на фізичних осіб

(споживчий сектор);

- business-banking - системи, орієнтовані на юридичних осіб (корпоративний сектор).

У даний час усе більшого поширення серед технологій надання банківських послуг кредитними організаціями України набувають різноманітні способи дистанційного банківського обслуговування (ДБО), або, якщо використовувати міжнародну термінологію, так званого «електронного банкінгу». Як указувалось раніше, власне рух у цьому напрямі почався на початку 90-х pp. минулого століття, коли українські комерційні банки почали впроваджувати систему банк-клієнт. У даний час налічується вже близько десятка технологій такого роду, що розрізняються способами передачі фінансовій інформації, пов'язаними з ними технічними рішеннями і каналами зв'язку.

Інтернет-банкінг для юридичних осіб як вид ДБО в Україні існує кілька років. У 2001 р. його ініціатором став Приватбанк, хоча впроваджена ним тоді система інернет-трейдінга не була повнофункціональною системою дистанційного банківського обслуговування. Проте еволюція систем Приватбанку продовжена у вигляді перспективної системотехнічної структури Телебанк [2,с107]. У можливості цієї системи входять: поповнення особового рахунку, розміщення засобів на депозити, переклади в рублях і у валюті, покупка і продаж валюти, операції з пластиковими картками тощо.

Свого роду апогеєм розвитку ДБО стало розповсюдження технологій віддаленої інформаційної взаємодії, заснованих на Інтернеті і WAP, за допомогою яких клієнти кредитних організацій можуть діставати доступ до їхніх інформаційних ресурсів із будь-якого місця світу, в якому надаються відповідні послуги комп'ютерного зв'язку. Разом з тим перераховані технологічні рішення не складають який-небудь новий вигляд банківських послуг, а по суті є забезпечуючими технологіями, які зробили банківські послуги і обслуговування доступними для величезного числа клієнтів і усунули бар'єри, обумовлені географічними чинниками і правами власності на локальні телекомунікаційні системи.

Технологічні витрати при цьому можуть спочатку зростати, але вони достатньо швидко окупаються. Наприклад, вартість ручної обробки трансакції у філіалі комерційного банку зазвичай складала в середньому більше 1 дол., телефонне обслуговування оцінювалося в 0,60 дол. за послугу, трансакції через банкомата і клірингові центри коштували близько 0,25 дол., а трансакція через І нтернет-усього 1 цент.

Так, за даними Світового банку, в останні два десятиліття XX ст. комп'ютерні потужності різко зросли (у 10 тис. разів), а телекомунікаційні витрати так же сильно (у тій же пропорції) впали. Відносні розміри накладних витрат в інтернет-банках у 2-3 рази нижче, ніж у звичайних банках [3, с 77], а обробка веб-транзакцій обходиться у 5-10 разів дешевше, ніж при використанні традиційних каналів. Так, витрати проведення фінансових операцій складають: в офісі - 1,07 дол., поштою - 0,73 дол., по телефону - 0,35 дол., через банкомат - 0,27 дол., через глобальну мережу - 0,10 дол. [4, с 102].

У цілому на розвиток технологій ДБО найбільший вплив роблять наступні чинники:

- витрати на здійснення банківського обслуговування;

- переваги в обслуговуванні клієнтів;

- демографічні умови.

У той же час для самих кредитових організації виникає додаткова проблема: необхідно переконатися в тому, що вигоди, що отримуються від застосування технологій ДБО, будуть більші, ніж можливі втрати із-за витрат на впровадження і супровід таких технологій і компенсацію втрат, обумовлених реалізацією нових специфічних компонентів банківських ризиків, пов'язаних із введенням банківського бізнесу в кіберпросторі. Відповідно аналогічні проблемні завдання виникають і у сфері банківського регулювання і нагляду.

Сфера електронного банкінгу специфічна тим, що в ній починають діяти чинники ризику системно вищого рівня, оскільки, по-перше, багато банків використовують декілька систем ДБО, по-друге, має місце взаємний вплив ризиків, по-третє, більшість джерел ризику роблять свій внесок у різні типові банківські ризики.

З розвитком ДБО виникли наступні серйозні проблеми системного характеру:

- технологічний прогрес у банківській сфері за останні 10 років свідчить про постійне відставання нормативної бази, що регламентує банківську діяльність;

- застосування нових технологій для виконання банківських операцій і обслуговування клієнтів, з погляду НБУ, може викликати пониження надійності та стійкості комерційних банків;

- технологічні інновації в банківській діяльності можуть призвести до зниження ефективності контролю над кредитними організаціями з боку НБУ

Сучасний роздрібний бізнес - це набір банківських продуктів масового попиту, здатний гнучко мінятися відповідно до потреб ринку. При цьому будь- яка з існуючих банківських послуг може бути надана в кожній точці продажів, розташованій у безпосередній близькості від клієнта. Мета будь-якого банку, що виходить на ринок роздрібних послуг, - освоєння та проведення максимальної кількості операцій і забезпечення доступності всіх послуг, що надаються, всім категоріям осіб.

Пошук компромісу між підвищенням якості послуг для приватних осіб і скороченням витрат на їх здійснення привів до чіткішої і глибшої сегментації клієнтів за соціальною і майновою ознакою. Багато банків зіткнулися з парадоксальною, на перший погляд, ситуацією, коли стандартні банківські послуги для приватних осіб у більшості своїй виявилися збитковими, тоді як індивідуальне обслуговування платоспроможних клієнтів приносило непогані прибутки.

При ретельному аналізі з'ясувалося, що причина подібного положення в тому, що і широка приватна клієнтура, і ексклюзивні клієнти обслуговувалися в одних і тих же філіалах, одними і тими ж співробітниками, їм пропонувалися продукти, що вимагають практично однакових витрат часу на консультації.

До найбільш затребуваних і таких, що динамічно розвиваються в регіонах «столичного» типу імітаційних інновацій, слід віднести створення фінансових супермаркетів, за принципом яких функціонують ОТП-банк, VAB- Банк, Приватбанк, УкрСиббанк. Перелік послуг, пропонованих фінансовими супермаркетами, включає не тільки набір традиційних уніфікованих банківських послуг, але і реалізацію інвестиційних і страхових програм [7, с 117].

По мірі формування фінансових супермаркетів і просування нових банківських продуктів на ринку внесків населення конкурентне поле для середніх і малих банків усе більш звужуватиметься. Збереження ринкової ніші для середніх і малих банків пов'язане з ефективним позиціонуванням у виборі цільових споживчих груп і здатністю надавати потрібний їм набір фінансових послуг.

Проведення операцій за допомогою платіжних карт показує ступінь інтегрованості банківської системи і суспільства. Досить сказати, що безготівкова оплата товарів і послуг у розвинених країнах досягає 90% у структурі всіх грошових операцій.

Масштаби і характер використання платіжних карток обґрунтовано розглядаються як один з найважливіших індикаторів рівня інноваційності банківського бізнесу. В даний час пластиковий бізнес - це більше 2,4 млн випущених карток. Щорічний світовий оборот перевищує 3 трлн дол. Платіжні картки приймаються більш ніж 20 млн торгово-сервісних підприємств. Близько напівмільйона банківських відділень, що надають послуги, проводять операції з платіжними картами, а число банкоматів перевищило 6 тис [9, с 76].

Якщо розділити весь світовий ринок пластикових карт на сфери впливу основних гравців -платіжних систем, то на платіжну систему Visa доводиться близько 57%, на Europay/MasterCard -приблизно 26%, на American Express - близько 13% і на інші (включаючи Diners Club і JCB) - 4%.

Особливістю українського ринку пластикових карт є дефіцит інформації, який виступає наслідком, з одного боку, багаторічної автаркії українського суспільства, з іншого, - процесів становлення карткового пластикового бізнесу, браком фахівців і тим, що будь-який успішний досвід у цій області вважається комерційною таємницею, яка використовується банками як засіб конкурентної боротьби.

Банк «Приватбанк» у 1996 р. почав випуск карток Visa GOLD і Visa BUSINES. На сьогодні Україна стала сотою країною, яка отримала доступ до єдиної мережі VisaNet. Ця мережа об'єднує всіх членів асоціації для авторизації, клірингу і розрахунків. Характерно те, що основний конкурент асоціації Visa International у Європі - компанія Europey - оголосила про початок випуску своїх карток в Україні трохи раніше, так що конкурентна боротьба за український картковий ринок продовжується.

Уже понад 10 років українці мають змогу користуватися банківськими платіжними картками. У перші 5 років розвиток ринку платіжних карток у нашій країні відбувався доволі повільно, але після 2002 року темпи значно підвищились. Тоді вітчизняними банками було випущено близько 2 мільйонів карток, а нині їх кількість перевищила 30 мільйонів. До кінця 2011 року вона прогнозовано перевищить цифру у 70 мільйонів. Ми вже обігнали багато країн світу за багатьма показниками карткового розвитку [10, с 77].

Українські банки завжди відрізнялися прагненням активно розвивати бізнес пластикових карт. Так із недавнього часу банк «Райффайзенбанк Аваль» почав емітувати нові платіжні картки AVAL CARD. Цей проект здійснюється разом із банком «Оптимум», що розробив і впровадив аналогічні картки в Росії [II]. AVAL CARD - це різновид інтелектуальних або смарт-карт, що на відміну від звичайних карток із магнітною смугою мають вплавлений кремнієвий кристал інтегральної мікросхеми і є мультивалютними. Однак масштаби використання платіжних карток все ще помітно поступаються середньостатистичним показникам по країнах Європи.

Проте ситуація поступово стала мінятися у кращу сторону. При цьому співвідношення міжнародних й українських систем складають відповідно 48 і 52%. В.СКотковс

Науково-технічний прогрес неминуче призводить до автоматизації рутинної роботи людини, причому це стосується усіх сфер її життя. Одним з останніх досягнень науки і техніки є можливість купити товар, замовити послугу та управляти своїми фінансами у будь-який час з будь-якої точки земної кулі. Все це забезпечується завдяки сучасним системам електронних платежів. Вже сьогодні у світі щоденно $ 2000 млрд. перераховуються з використанням електронних систем зв'язку [18, с 137].

Такий успіх пояснюється наявністю у цих систем ряду переваг перед використанням звичайного готівкового розрахунку. На користь використання сучасних інформаційних технологій для проведення фінансових операцій, що здійснюються як з юридичними, так і з фізичними особами, свідчить дослідження, проведене консультаційною фірмою Booz, Allen and Hamilton. За його результатами оплата послуг через Internet обходиться клієнту в $ 0,01, з використанням банкоматів - у $ 0,27, надання послуг по телефону - $ 0,54, а у касового вікна - у $ 1,07 [ 18, с 211].

Переваги, що надають електронні платіжні системи це безкоштовна реєстрація, а також моментальні перекази. Такі системи беруть низькі комісійні при переказах, забезпечують зручність, переважно є загальнодоступними. Ці системи заощаджують час та гроші.

Віддалений банківський сервіс розпочався ще у 1980-ті роки з телефонного банківського обслуговування. Потім з'явилися відповідні послуги з використанням персонального комп'ютера і прямого підключення до банківських серверів - так званий РС-банкінг (система «Клієнт-банк») [58, с 22].

Для банківських платіжних систем використання Інтернет-банкінгу дозволяє скоротити витрати по утриманню свої філій та відділень. Якщо у 1997 році тільки 5 % фінансових установ надавали можливість проведення операцій через Internet, то в 1998 - їх було 18 %, а в 1999 - 65 %. У Європі сьогодні вже понад 70 % банків надають послуги в он-лайн режимі. За оцінками компанії Garther обсяги комерційних трансакцій в Європі зростуть за найближчі чотири роки з $ 53 млрд. до $ 1 200 млрд. і одною з основних причин такого значного їх прискорення є функціонування сучасних систем електронних платежів у Internet [69, с 70].

Сучасні системи електронних платежів у Internet (Pay Pal (www.paypal.com), Web Money (www.webmoney.ru) та інші) створюються та функціонують переважно за прикладом E-Gold (www.e-gold.com) - найбільшої та найбільш поширеної у світі позабанкової електронної платіжної системи. Платіжною системою керує компанія Gold&Silver (G&SR). Вже у 2001 році (за 5 років роботи компанії) в цій платіжній системі було зареєстровано більше 90 000 рахунків з щоденним обігом у 500 000$. Користувачем такої системи може стати безкоштовно будь-яка людина з будь-якої країни світу. Управління рахунками здійснюється через сайт системи і для цього не потрібне додаткове програмне забезпечення. Безпечність системи забезпечується тим, що дані, які передаються та зберігаються при здійснені трансакції, захищені протоколом SSL (Secure Sockets Layer) з довжиною коду 128 bit. Зарахування грошей на рахунок може відбуватись через спеціальні «сайти-обмінники», переказом з інших рахунків E-Gold, з використанням кредитної картки, банківського переказу, Western Union, або з іншої платіжної системи Internet. Вивід грошей з рахунка проводиться такими методами: видача іменного чеку, банківський переказ, Western Union, через віртуальні обмінні пункти .

Взаємодія між системами електронних платежів у Internet здійснюється за допомогою електронних обмінних пунктів. Електронний обмінний пункт передусім являє собою сайт, на якому в автоматичному режимі здійснюється конвертація валют різних платіжних систем. Прикладом такого обмінника може бути ROBOXchange (www.roboxchange.com) - обмінний автомат (робот), повністю автоматизований обмінний пункт російської біржі INDX. Дозволяє здійснювати обмін валют у реальному часі за 1-2 хвилини між різними системами електронних платежів, в тому числі E-Gold та Web Money.

В Україні позабанківські платіжні системи поки не набули широкого використання, однак досить широко використовуються банківські платіжні системи, наприклад Приват-банк створив свою електронну платіжну систему, яка називається Privat24 (www.privat-bank.ua). До цієї системи можна підключатися як через Internet, так і з мобільного телефону. Вона надає можливість здійснювати платежі по Україні, по Росії, а також платежі між рахунками у Приватбанку. З платіжної системи Privat24 можна здійснювати не тільки внутрішньобанківські перекази, але і міжбанківські перекази у національній валюті. Інші банки України також активно впроваджують ІТ- технології у свою діяльність. Так, наприклад, Промінвестбанк вже тривалий час випускає спеціальні пластикові картки, призначені виключно для розрахунків у Internet.

Загалом можна зробити висновок, що сучасні системи електронних платежів у Internet мають значні перспективи для розвитку через наявність низки переваг перед використанням звичайного готівкового розрахунку, вже набули досить високого рівня розвитку і з кожним днем стають все більш популярними, в тому числі і на Україні.

Вже кілька років в Україні діє система оплати електронними грошима на програмній основі і за допомогою карток. Електронні гроші — зручний розрахунковий засіб, за допомогою якого можна придбавати товари, сплачувати послуги, отримувати оплату за виконану роботу, не відходячи від комп'ютера. Такі операції стали реальними завдяки появі електронних платіжних систем. Початок цьому було покладено трохи більше 10 років тому, коли й виникло саме поняття «електронні гроші». їхнім «батьком» став Девід Чаум (David Chaum), професор Каліфорнійського університету, який у рамках системи DigiCash вперше почав випуск електронної готівки. Відтоді у світі з' явилися багато десятків електронних платіжних систем [69].

З аналізу сучасних науково-практичних публікацій, у тому числі й Директиви 2000/46/ЄС можна зробити висновок, що поширеним підходом до класифікації електронних грошей є виокремлення двох основних видів: на основі карток (card-based e-money); на програмній основі (software-based electronic money) [96, с 122].

Сьогодні найпоширенішою формою електронних грошей в Україні є магнітні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні функції грошей, насамперед як засобу платежу.

Але, як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше - інтелектуальні картки, які в майбутньому мають стати частиною повсякденного життя, замінивши кредитні карти з магнітною стрічкою і навіть готівку. Смарт-картки мають вмонтований мікропроцесор, оперативну і постійну пам'ять, що в середньому не перевищує 256 байт, і можуть мати також систему захисту даних. Ці картки виконують різні фінансові призначення, найбільш розповсюджене з яких - використання в якості електронних гаманців. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МПК, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами.

Фактично смарт-картка — це маленький комп'ютер, потужність якого цілком порівнювана з потужністю ПК початку 80-х років. Завдяки мікросхемі в самій картці можна зберігати ліміт наявних грошей, обліковувати витрати та визначати баланс і розмір фактичного залишку, не звертаючись до комп' ютера банку або до розрахункового центру Сума ліміту «видається» в банку, записується в смарт-картку на одному пристрої за певними правилами, а сума поточних витрат і поточний залишок визначаються в місці покупки в ТТ, де є спеціалізовані розрахункові термінали.

Розрахункові термінали, контактуючи зі смарт-карткою, активізують у ній відповідні поля й змінюють розміри витрат і залишків грошей, а також «знімають» ідентифікатор клієнта, номер його РР, суму покупки й ідентифікатор банку-платника. На підставі цих даних формується картка торговця, встановлюється зв'язок ТТ з банком, і на рахунок ТТ нараховуються гроші [69, с111].

Загальна технологія використання смарт-картки в системах електронних платежів майже така сама, як МПК: банк видає таку картку, а магазини та інші установи торгівлі, які працюють у системі, приймають її до оплати. Але завантажена смарт-картка вже містить готівку, яку можна використовувати як замінник монет і банкнот. Такі електронні гроші допомагають усувати труднощі, які пов'язані з використанням готівкових грошей (наприклад, оплатою експлуатаційних витрат і т. ін.). їх можна ефективно використовувати для оплати невеликих покупок у магазинах і торговельних точках. При цьому кількість діючих готівкових грошей зменшується. До речі, скорочення обсягу використовуваної готівки та звільнення маси доларових купюр у США було досягнуто завдяки впровадженню електронних грошей.

Зазначені високі параметри та наявність умонтованого мікропроцесора (інтелектуальність) дають змогу ефективно використовувати смарт-картки як електронний гаманець або передплатну картку. Інші системи електронних грошей (на базі інших МПК) для зменшення фінансового ризику потребують прямого підключення (режим он-лайн) обладнання торговельної точки до відповідного банківського комп'ютера для авторизації операцій з карткою. Отже, для ефективного функціонування такої системи необхідна розвинена мережа телекомунікації на основі виділених каналів. Для створення такої системи знадобляться інвестиції на суму близько 150 дол. СІНА на одного власника МПК. У разі використання смарт-картки ця сума становить приблизно 50 дол., тобто втричі менше, оскільки смарт-картка зорієнтована на режим непрямого доступу (офф-лайн). При цьому забезпечується автономна робота обладнання в торговельних точках. Якщо в першому випадку основу становить централізована обробка даних про операції з картками, то в другому -децентралізована обробка таких даних [69].

На основі розвитку телекомунікаційних систем, по-суті, виник монетарний ринок нового типу, на якому функціонують нові види грошей, які все більше набувають характеру економічної інформації. Запровадження нової форми грошей - електронної - призводить до того, що гроші поступово втрачають матеріальну форму, вони перетворюються на інформацію у чистому вигляді. Гроші стають віртуальною реальністю, що створена штучно за допомогою електронних засобів. Електронні гроші «працюють» за такою схемою: зберігаються вони у вигляді файлів, або зашифрованих записів на диску електронної платіжної системи (ЕПС). їх особливістю є миттєвість переказів, приватність емісії, низька собівартість трансакцій та порівняна безпека. В Інтернеті вони теж не є чимось предметним, це лише запис того, що певна сума грошових одиниць була зареєстрована на рахунку клієнта або знята з нього і переказана на рахунок клієнта - одержувача коштів. Використовувати електронні гроші можна також не відкриваючи рахунок у банку. Аналогічно, як і звичайні гроші, їх можна дарувати, позичати іншим користувачам системи, конвертувати, за них можна купувати товари та послуги на підключених до системи сайтах. За допомогою електронних платежів уже сьогодні мільйони людей поповнюють рахунки на мобільні телефони, платять за комунальні послуги, супутникове та кабельне телебачення, сплачують послуги Інтернет- провайдерів. Все це надало категорії грошей нової якості [48, с. 157].

Ефективне використання інформаційних технологій у сфері грошового обігу в більшості країн світу вже набуло реальних форм і масштабів, витісняючи до певної міри традиційні форми «ходіння» грошей. Проте щодо електронних грошей слід очікувати реалізації загальної тенденції, яка мала місце на всіх етапах еволюції грошей а саме: поява нових форм грошей, ніколи не призводила до повного відмирання старих, вони продовжують своє активне функціонування в економічному середовищі суспільства. Однак сьогодні не викликає сумніву реальність перспективи переходу до безпаперових банківських технологій і навіть «безпаперового суспільства», у якому обчислювальна техніка, факсимільна передача документів, відеотекстові системи, мережі автоматизованої передачі, зберігання та обробки інформації переберуть на себе левову частку грошового обігу.

Необхідною умовою розвитку електронних грошей стала поява так званих віртуальних банків. Ці банки не мають звичних атрибутів банківської установи: офісів, сховищ, охорони, персоналу для безпосередньої роботи з клієнтами. Вони існують усередині глобальної комп'ютерної мережі Інтернет у формі електронних сторінок в Інтернеті, і є, фактично, набором висококваліфікованих комп'ютерних програм з обслуговування безготівкових грошових коштів клієнта, і успішно виконують більшість традиційних функцій банківських установ на фінансових ринках розвинутих країн світу. Віртуальні банки здійснюють розрахункові операції клієнтів, перекази грошових коштів, депозитні операції, кредитування суб'єктів комерційної діяльності, обмінні валютні операції, продаж цінних паперів, виплачують відсотки по вкладах, перераховують гроші на рахунки як в інших віртуальних банках, так і на рахунки в реальній банківській системі. Багато з цих функцій віртуальні банки виконують швидше, надійніше і на більш професіональному рівні, ніж реальні банківські установи.

Електронні гроші, з економічної точки зору, - це платіжний інструмент, який поєднує (залежно від схеми реалізації) властивості як готівкових грошей, так і традиційних платіжних інструментів (чеків, переказів, банківських карток тощо). З готівкою їх поєднує можливість здійснення платежів, поза банківською системою; з традиційними платіжними інструментами можливість здійснення розрахунків у безготівковій формі через рахунки, що відкриті в банківських установах.

До найбільш затребуваних і таких, що динамічно розвиваються в регіонах «столичного» типу імітаційних інновацій, слід віднести створення фінансових супермаркетів, за принципом яких функціонують ОТП-банк, УАВ- Банк, Приватбанк, УкрСиббанк. Перелік послуг, пропонованих фінансовими супермаркетами, включає не тільки набір традиційних уніфікованих банківських послуг, але і реалізацію інвестиційних і страхових програм

Загалом, для усунення регіональних диспропорцій у розміщенні платіжних карток та інфраструктури їх обслуговування можна рекомендувати розвиток систем віддаленого доступу - Intегпеt-Bаnkіng, і розширення мережі платіжних терміналів (РОБ-терміналів). Intегпеt-Bаnkіn дає можливість проведення стандартних операцій, які можуть бути здійснені клієнтом в офісі банку (за винятком операцій з готівкою), через Internet.

Системи Internet-banking дозволяють отримувати основні банківські послуги за допомогою персонального комп'ютера після його підключення до сервера банку по виділеним телефонних лініях. При цьому скорочується час на відвідування банку, відпадає необхідність у використанні банкоматів [58, с 175].

За допомогою Internet-banking можливо здійснювати наступні операції: безготівкові внутрішньобанківські і міжбанківські перекази; купівля та продаж безготівкової валюти; оплата послуг, у тому числі комунальних, оплата рахунків за зв'язок; оплата товарів; отримання виписки про стан рахунку за вказаний період в різних форматах; отримання інформації про надійшли і відправлених платежах в режимі реального часу.

Банк при використанні системи Internet-banking має можливість знижувати витрати на утримання відділень і максимально оптимізувати стандартні банківські операції; є можливість відстеження операцій з платіжними картками - який-небудь рух коштів по картковому рахунку оперативно відображається у виписках по рахунку, що сприяє підвищенню контролю з боку клієнта за своїми операціями.

Найбільші емітенти пластикових карток за останні роки суттєво збільшили мережу банкоматів і платіжних терміналів. Однак акцент був зроблений саме на банкомати, які в розвинених країнах є доповненям до системи платіжних терміналів. Вартість платіжного терміналу значно дешевше банкомату, а обслуговує його касир торгівельного підприємства. Це дозволяє встановлювати платіжні термінали там, де банкомати розміщувати для банку збитково.

Крім того, безготівкові карткові розрахунки - це не тільки банківський проект, це спільний проект сфер торгівлі, послуг і держави. Це вигідно не тільки споживачу і продавцю, а й державі і його фінансовій системі. Міжнародна статистика свідчить, що збільшення вкладів населення в банках на карткових рахунках на 1% призводить до зростання ВВП на той же 1% [58, с 66].

Держава від цього має також певну вигоду. Безготівкові розрахунки за допомогою банківських платіжних карток прискорюють обіг капіталів банків, збільшують витрати покупців і продажу в роздріб.

3.3. Перспективи застосування світового досвіду щодо функціонування пластикових карток.

Сьогодні у всьому світі розвиток економіки характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко використовуються в обігу і стають одним з основних інструментів фінансової інфраструктури нашої країни. Це логічно веде до збільшення злочинних посягань на такий об'єкт права власності як електронні кошти, виникнення нових засобів та способів вчинення злочинів .

Оскільки ринок платіжних карток в Україні зародився лише на початку 1990х років, доцільно здійснити аналіз аналогічного ринку США та країн Європи, їх більш ніж 50тирічного досвіду у сфері виготовлення та контролю за обігом цих платіжних інструментів, розробки заходів безпеки та боротьби з шахрайством. Такий аналіз дозволить здійснити оцінку рівня захисту українських платіжних систем з метою подальшої розробки загальної концепції запобігання злочинам у сфері виготовлення та обігу платіжних карток в Україні та прогнозування результатів її втілення.

Етапи розвитку ринку платіжних карт у світі. У 1920-40х роках телеграфні компанії, автозаправочні станції та авіакомпанії США почали випуск перших у світі платіжних карт. Вони виготовлялися паперовими або металевими і приймалися до оплати лише за певний вид послуг в одному, рідше в кількох американських штатах [2, с. 8].

У 1950х роках платіжні карти почали видавати банки США. Банківські

картки надавали клієнтам короткостроковий (ЗО, 60 або 90 днів) безвідсотковий кредит, тому були досить популярними серед громадян.

У 1958 році American Express першою ввела пластикові картки, що знач но знизило вартість виробництва платіжних карток.

У 1960х роках кредитні картки почали використовувати та видавати в країнах Європи: Великій Британії, Швеції, Франції та Німеччині.

Оплата в цей період проводилась шляхом перенесення (переписування з паперової або пластикової карти, або відбитку металевої картки) ідентифікаційних даних клієнта на чек у торгових точках (магазинах, заправках, авіакасах, ресторанах тощо) та наступного направлення таких чеків з платіжними вимогами до банку.

Банками на той час не було розроблено системи обмеження суми кредиту, що дозволяло держателям окремих видів карт отримувати майже не обмежені суми кредиту (наприклад, картки Diner Club видавалися лише заможним людям). Це використовували шахраї, які брали в кредит великі суми коштів та потім зникали з ними.

Першими способами боротьби з шахрайством у сфері обігу кредитних карток було розсилання поштою у торгові точки так званого «НОТ LIST» - списку втрачених, вкрадених карток або карток, за якими не було погашено кредиту. Картки зі списку не повинні були прийматися до оплати. Не зважаючи на певний проміжок часу, що спливав між роздрукуванням і доставкою списку в торгові точки, така міри призвела до зниження збитків, оскільки шахраї використовували вкрадені карти лише протягом короткого періоду .

У 1960-70 ті роки почалася ера міжбанківських платежів. Американські банки почали створювати національні системи платіжних карт, деякі з яких потім отримали міжнародне значення (Master Chardge та Bank Americard) .

У 1967 році в Лондоні було відкрито перший у світі банкомат, який мав назву Barclayscash (від Barclays Bank) і працював на перфорованих пластинах. Банкомати закупили банки Франції, Швеції та Швейцарії. Але шахраї розкрили зашифровані алгоритми запису номеру рахунку та РІІМкоду на перфорованих картах та почали масове виготовлення підроблених пластин. У зв'язку з цим банки Європи були змушені замінити банкомати першого покоління на нові, які працювали за технологіями американської банківської асоціації та були більш надійними [7, с. 102].

У 1968 році компанія IBM розробила технологію запису інформації на магнітну стрічку, яка розміщувалася на кредитній картці методом гарячої штамповки (Hot stamping). Даний винахід дозволив прискорити та автоматизувати здійснення операцій з картками [2, с. 8].

Citibank намагався завадити введенню магнітної стрічки в широкий обіг, оскільки він розробив інше технічне рішення, дорожче та складніше. З цією метою було оголошено конкурс серед студентів Каліфорнії на найбільш легкий спосіб підробки інформації на магнітній стрічці. Студентами було доведено, що скопіювати дані з однієї магнітної стрічки на іншу можна в домашніх умовах (наприклад, за допомогою праски) [7, с. 99-101]. Незважаючи на це, технологія почала широко впроваджуватися в життя .

Вже у 1969 р. американською компанією Air Travel були випущені перші платіжні картки з магнітною стрічкою.

У цьому ж році у Нью - Йорку почав працювати перший банкомат, який приймав картки з магнітною стрічкою.

У 1971 г. американська компанія Universal Air Travel Plan вперше у світі ввела платіжні термінали для оплати квитків за допомогою магнітної картки та онлайн авторизацію платежів для перевірки платоспроможності клієнта у відділеннях авіакомпанії та туристичних агентств.

У 1972 році у США була впроваджена розрахункова система «Міжбанківська мережа електронних переказів». У 1973 р. почав працювати електронний центр авторизаціїта розрахунків (загальний комп'ютерний центр для здійснення розрахунків по транзакціях), у розробці якого використовувався досвід Пентагону з проектування та експлуатації безпечних комп'ютерних мереж .

Структуру злочинності у сфері обігу платіжних карток у період 1960-70х років може відобразити список ризиків кредитних карт, опублікований американським спеціалізованим журналом «The Nilson Report» у 1973 році. До найбільших ризиків було віднесено: викрадені картки; загублені картки; карти, викрадені з поштових скриньок; транзакції, вчинені обманним шляхом продавцями; незаконне використання карти в результаті змови клієнта та продавця; шахрайство при замовленні товарів та послуг поштою або телефоном; крадіжка карти при її виготовленні або персоналізації; підробка карти шляхом зміни даних справжньої картки; підробка карти або магнітної стрічки .

З вказаними ризиками держави та банки боролися порізному.

1. Боротьба з викраденням та втратою карток. У 196070х роках американськими банками широко практикувалася розсилка платіжних карток поштою всім мешканцям певної територіальної одиниці без їх на те згоди. До 1970 року банками США було розіслано близько 100 млн. таких карток. Це породило хвилю шахрайства.

Картки викрадалися, шахраї збирали та використовували картки, які були викинуті власниками. Так поліція затримала працівників пошти, які мішками крали картки, що розсилалися банками, а потім продавали їх по 50 дол. США за штуку. Перевагою отримання злочинцями таких карт було те, що на них ще не стояло підпису власника, тому шахрай міг зробити «зразок підпису» клієнта та без ризику розписуватися під час купівлі товарів.

З метою регулювання процесу обігу платіжних карток та боротьби з шахрайством у травні 1970 року президент США P. Ніксон видав закон, що забороняв банкам висилати клієнтам картки, які ті не замовляли.

У 1974 році президент США Д. Форд підписав закон, згідно з яким кримінальна відповідальність застосовувалася при шахрайстві з платіжними картками на суму 1000 доларів США, а не 5000 доларів США, як раніше. Одночасно було збільшено міру покарання за шахрайство з п'яти до десяти років позбавлення волі.

Зі свого боку банки, з метою запобігання незаконному використанню карток, які розсилалися клієнтам поштою, ввели так звані «postmailer» та «dualdating». Postmailer - це звичайний лист, яким банк повідомляв клієнта про відправлення йому картки. Якщо клієнт її не отримував, він повинен був повідомити про це банк з метою її заблокування, оскільки така картка імовірно була викрадена.

Dualdating означає, що на картці було вказано дві дати: не лише закінчення, а й початок її дії. Банк міг направити клієнту карту завчасно, до початку її дії, разом з повідомленням про її відправлення. Якщо карта була викрадена, шахрай не міг її використати до початку строку дії, тому в банку з'явилася можливість заблокувати її раніше.

Завдяки вказаним заходам збитки від незаконного використання карток, направлених поштою, на той період часу знизилися майже на 75%.

Також, одним зі способів попередження незаконного використання викрадених та загублених кредитних карток було розсилання банками в торгові точки списку заблокованих карт ("Warning Bulletin").

Емітенти кредитних карток постійно шукали нові методи ідентифікації клієнтів, які б запобігали підробці та незаконному використанню карт. Одним із методів стало розміщення фото клієнта на картці. У 1972 році у використання було введено продукт фірми Polaroid під назвою PolaPress. Відповідно до цієї технології фото клієнта робилося на спеціальній плівці, яка після експозиції накладалася на задню сторону платіжної картки. Завдяки оригінальному хімічному складу фотографія міцно прилипала до пластикової картки і її не можна було відірвати без пошкоджень. Але такий метод не набув широкого розповсюдження, оскільки більшість клієнтів особисто не приходили в банк, який пропонував їм свою картку [7, с. 113114].

2. Іншим джерелом збитків для емітентів кредитних карток у США були продавці, які свідомо приймали підроблені або викрадені картки, навіть самі співпрацювали з шахраями. Іноді злочинців також виявляли серед спів робітників банків і комп'ютерних центрів авторизації та розрахунків.

З метою виявлення транзакцій, вчинених обманним шляхом продавцями, а також незаконного використання карти в результаті змови клієнта та продавця, банки почали вводити процедуру відстежування працівниками служби безпеки «підозрілих» операцій з платіжними картками (наприклад, в один день придбано три телевізори тощо).

3. Боротьба з підробкою карток. У 1971 році поліцією США було виявлено перші підроблені картки. Група шахраїв використовувала нові банківські картки, які ще не були в обігу. Шахрайство розкрили завдяки тому, що злочинці використовували шрифт букв та цифр, відмінний від банківського.

З метою запобігання шахрайству та обмеження доступу до невикористаних оригінальних карт банки та типографії почали виготовлення карт з використанням заходів безпеки, аналогічних, як для виготовлення банкнот. Але все таки випадки пограбувань банківських та типографічних складів траплялися.

Внаслідок збільшення заходів безпеки при виготовленні нових карт шахраї почали використовувати для підробок викрадені або загублені карти. На них вибивався новий номер (дійсної або невкраденої картки). За допомогою праски видалялися оригінальні дані та вибивалися нові; іноді старі дані зрізалися бритвою, а потім наносили нові, що потребували чималого часу та вміння.

За результатами досліджень збитки від шахрайства з кредитними картами у 1973 році склали 288 мільйонів доларів США, що становило 1,15% доходів.

У результаті ряду запобіжних заходів сума збитків у 1980 році зменшилася до 250 мільйонів доларів США або 0,29% доходів.

У 1980-90 роки картки почали широко використовуватися в Центральній та Східній Європі, а також у країнах Азії. Кредитні картки стали найдоступнішою формою кредиту. Почався випуск електронних дебітових карток.

З 1980 року внаслідок використання нового алгоритму шифровування PIN коду (Data Encryption Standard - DES), розробленого компанією IBM, почалася ера банкоматів (попередні алгоритми розрахунку РГГчІкоду не забезпечували за хист від шахрайства).

У середині 1980х років у Сполучених Штатах виникло більше 100 мереж банкоматів, які обслуговували відразу декілька банків (до цього часу банкоматом певного банку міг користуватися лише клієнт, який мав рахунок у цьому банку).

З 1980го по 1990-й рік кількість банкоматів у США збільшилася від 25 до 90 тис. штук [7, с. 146-150].

У 1983 році- MasterCard ввів новий елемент захисту від підробки кредитних карт - голограму.

Починаючи з 1984 року, банки Франції, а потім і США почали випробування так званих інтелектуальних платіжних карт - старткарт, в які монтувалися чипові карти пам'яті, розроблені у 1974 році французом Ролана Морено.

З середини 1990 років почалося масове виробництво чипових платіжних карт [6, с. 23-25].

Однак швидке зростання ринку призвело до поширення шахрайства та зростання збитків від нього.

Найбільших збитків емітентам завдавало незаконне використання загублених або викрадених платіжних карток. У 1990х роках близько 60% всіх збитків були спричинені саме цим видом ризику. Захист карти від незаконного використання третьою особою частково забезпечувався необхідністю введення персонального ідентифікаційного коду при знятті готівки в банкоматах, а також необхідністю пред'явлення посвідчення особи, а в деяких країнах і введення P1N коду при здійсненні оплати товарів та послуг.

Також банками проводилася активна роз'яснювальна робота серед клієнтів щодо важливості своєчасного повідомлення про втрату або крадіжку карти.

Відповідальність за шкоду, нанесену незаконним використанням викраденої або загубленої картки до повідомлення про її втрату, ніс власник карти відповідно до умов договору з банком.

У 1990х роках збитки від підроблених карт склали приблизно 6 % світових збитків від платіжних карток.

Але цей показник суттєво відрізнявся залежно від країни: у Великій Британії збитки від підроблення карток склали 25 % усіх збитків, у Чехії - лише 3 %.

Підробкою карт займалися в основному міжнародні організовані злочинні угрупування.

Емітенти карі постійно удосконалювали захистні елементи: голограма, мікротекст, особливий документний друк та спеціальні стрічки для зразків печаток, чуттєві до хімічних речовин та використання ластику [5, с. 72-74].

Завдяки введенню чіпових карт із мікропроцесором, придатним до програмування, банкам вдалося значно зменшити виробництво підроблених карт.

У 1990х роках недоставлені поштою картки спричиняли в середньому 7% збитків банків - членів VISA та MasterCard.

Основним засобом захисту на той час була розсилка платіжних карток окремо від РIN-кодів.

Для XXI століття характерне широке використання банкоматів та розвиток продажу товарів, послуг через Інтернет, що зумовило появу нових видів шахрайства з використанням платіжних карток [1, с. 29].

Шахраями були винайдені нові способи викрадення коштів за допомогою банкоматів. Наприклад, один зі спосіб шахрайства, поширений у США, - «ліванська петля».

З 2002 року банки почали вводити нову послугу, направлену на оперативний захист платіжної картки: блокування її шляхом відправлення sms [7, с. 203].

На сьогодні близько 25% шахрайства з платіжними картками здійснюється через дистанційні платежі (замовлення товарів та послуг за допомогою телефону або Інтернет).

З метою попередження аналогічних злочинів у деяких країнах використовується система перевірки адреси одержувача послуги (Address Verification System). Товари та послуги можуть надаватися лише за адресою власника картки.

При замовленні товару по телефону/Інтернет перевіряється не лише номер та термін дії карти, але й збіг імені та адреси одержувача з даними власника картки.

Близько 1% збитків завдається обманними заявками на видачу карти.

Випадки незаконного використання викрадених або загублених документів, які використовуються для подання заявки на отримання кредиту або видачу кредитноїкарти відбуваються у всіх країнах. За інформацією Центру боротьби з викраденням персональних даних, у 2001 році в США були загублені або вкрадені особисті документи приблизно 700 тис. громадян [7, с. 204-205].

Для запобігання незаконному використанню персональної інформації шахраями банки використовують міжбанківські бази даних для перевірки інфор мації, вказаної в заяві та платоспроможності заявника. Також проводиться роз'яснювальна робота серед населення про ризики втрати особистих документів та повідомлення персональної інформації незнайомим особам.

Враховуючи значний обсяг українського ринку платіжних карт та його постійний розвиток, для нашої країни також актуальними є проблеми виявлення та запобігання злочинам у сфері виготовлення та обігу платіжних карток.

У результаті аналізу досвіду інших країн та особливостей розвитку ринку платіжних карт в Україні як державні органи, так і банки будуть мати можливчсть розробляти та втілювати в життя найефективніші способи та методи запобыгання злочинам у сферы виготовлення та обігу платіжних карт.

РОЗДІЛ 4.

ОХОРОНА ПРАЦІ І БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУЦІЯХ

4.1. Відповідальність за порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці

Відповідно до Закону України "Про охорону праці" за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної відповідальності згідно із законодавством.

Виконувати вимоги з охорони праці зобов'язують працівників Кодекс законів про працю України (КЗпПУ) статті 139,159, Закон України "Про охорону праці", правила внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємствах, в установах. Організаціях, норми колективних договорів, інші нормативні документи і акти про працю. Відповідні умови можуть бути внесені і до контрактів, які укладаються з працівниками.

За порушення правил і норм охорони праці, а також за невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду на підприємство накладається штраф головою Держнаглядоохоронпраці у розмірі 2 % місячного фонду заробітної плати; заступниками голови -1,5 % місячного фонду заробітної плати; начальником територіального управління - до; 1 %; начальником інспекції - до 0,5 % місячного фонду заробітної плати.

Згідно з "Кодексом України про адміністративні правопорушення" ст. 41 "Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці", порушення вимог законодавства про працю спричиняє накладання штрафу на службових осіб до 10 мінімальних зарплат. Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів по охороні праці на працівника до 5 мінімальних зарплат, а на власників підприємства незалежно від форм власності - до 10 мінімальних заробітних плат.

У відповідності до ст. 49 Закону "Про охорону праці" за порушення законодавчих і нормативних актів про охорону праці, крім адміністративної (штрафи) передбачені також: дисциплінарна, матеріальна і кримінальна відповідальність.

Дисциплінарна - полягає в тому, що винний працівник вимушено несе невигідні для нього наслідки у зв'язку з накладанням на нього дисциплінарного стягнення. Кодексом законів про працю, зокрема ст. 147 встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Право накладати стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу ( обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді ) цього працівника. До працівників, що займають виборчі посади, такий захід дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи може бути застосований тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

До того, як накласти дисциплінарне стягнення, власник, або уповноважений ним орган, повинен зажадати від винного працівника" письмові пояснення. В тому випадку, коли працівник відмовляється дати пояснення, про це повинен біти складений акт за підписом службової особи і працівників підприємства, що були свідками відмови.

За кожне порушення трудових обов'язків може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Адміністративна - настає за будь - які посягання на загальні умови праці, крім випадків, коли такі порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Адміністративна відповідальність може застосовуватись у вигляді накладання штрафу на працівників і зокрема, службових осіб підприємств, організацій, установ, а також громадян -власників підприємств чи уповноважених ними осіб.

Матеріальна - коли є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника ( у формі умислу або необережності ), протиправні дії ( бездіяльність ) працівника, а також наявність причинного зв'язку між винними і протиправними діями ( бездіяльністю ) працівника та завданою шкодою.

Законодавство передбачає порядок, способи і терміни відшкодування матеріальних збитків:

* добровільного відшкодування шкоди шляхом передачі рівноцінного майна, або поправити пошкоджене майно, при згоді на це власника;

* відрахування із зарплати винного працівника за розпорядженням власника, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов'язковим повідомленням про це працівника, коли шкода не перевищує середньомісячного заробітку працівника;

* шляхом подання власником позову до районного ( міського ) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди.

Кримінальна - настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян. Поняттям "порушення правил охорони праці" охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих та локальних - для даного підприємства правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів розроблених і прийнятих відповідно до Закону "Про охорону праці" і КЗпП України.

Злочином є порушення правил безпеки робіт, якщо воно заподіяло шкоду здоров'ю людей-або за відомо могло спричинити людські жертви чи інші наслідки і карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до восьми років. Те ж саме діяння, якщо воно спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, карається позбавленням волі на строк до восьми років.

Ознаки злочину є як у діях, так і у бездіяльності, тобто у невиконанні того, що слід робити на виконання відповідних правил або інструкцій.

4.2. Прилади радіаційної,хімічної розвідки та дозиметричного контролю

Людина у навколишньому середовищі піддається впливу різних явищ. До них можна віднести спеку, холод, магнітні та звичайні бурі, опади у вигляді дощу, снігу, сильні вітри, вибухи тощо. Завдяки наявності в людини фізіологічних аналізаторів (зоровий, слуховий, вестибулярний, смаковий, нюховий), вона може оперативно реагувати на них та інші явища.

Проте у природі існує явище, на яке людина через відкритість необхідних органів чуття не може миттєво реагувати, — це радіоактивність.

Радіоактивність і супутні випромінювання (так звані іонізуючі) існували у Всесвіті постійно. На це звертали увагу М. Кюрі, В. Вернадський та інші вчені. Варто зазначити, що радіоактивні матеріали входять до складу Землі, навіть живе тканина людини містить щонайменшу кількість радіоактивних відходів.

Крім природних джерел радіоактивності, на людину в процесі її життєдіяльності впливає радіоактивний фон, який створюють штучні джерела іонізуючих випромінювань (пилове поширення радіонуклідів із: сховищ радіоактивних відходів, підприємств з переробки та збагачення уранових руд, безаварійно працюючих атомних реакторів на АЕС тощо). Особливо небезпечним є радіоактивне випромінювання, яке виникає під час аварій на АЕС з викидом у навколишнє середовище великої кількості радіоактивних речовин (РР). При цьому відбувається ураження людей і радіоактивне забруднення місцевості, на якій перебувають об'єкти, майно та різні предмети.

Треба зазначити, що особливістю іонізуючого випромінювання є те, що його дію людина відчуває не одразу, а лише за певний час. Наприклад, після тривалого перебування на радіаційно забрудненій місцевості, регулярного споживання продуктів харчування, води, роботи з обладнанням або матеріалами, які містять радіоактивні речовини. За таких умов людина повинна отримувати інформацію про рівень радіоактивного випромінювання, що впливає на неї. Для цього необхідні вимірювальні прилади, які надавали б оперативну інформацію для прийняття рішень одразу після опромінення, щоб уникнути небажаних або навіть згубних наслідків.

Випромінювання радіоактивних речовин (РР) бувають трьох видів: гамма (у), бета (р), альфа (а).

Гамма-випромінювання (7) — це електромагнітні хвилі, аналогічні рентгенівським променям та променям світла, і поширюються у повітрі зі швидкістю 300 000 км/с. Вони здатні проникати через товщину будь-яких матеріалів. Це випромінювання становить основну небезпеку для людей, оскільки іонізує клітини організму.

Бета-випромінювання (р) — це потік електронів, що називаються р-частинками. Швидкість їх руху може сягати у деяких випадках швидкості світла. їх проникаюча здатність менша, ніж у гамма-випромінюванні, але іонізуючий вплив у сотні разів сильніший.

Альфа-випромінювання (а) — це потік ядер атомів гелію, які називають а-частинками. Вони мають високу іонізуючу здатність. Довжина пробігу а-частинки у повітрі становить майже 10 см, а в твердих і рідких середовищах ще менше. Одяг, засоби індивідуального захисту повністю затримують а-частинки. Через високу іонізуючу здатність р-частинки дуже небезпечні для організму.

Нейтрони утворюються тільки в зоні ядерного вибуху, їх іонізуюче випромінювання може спричинити ураження людей як при внутрішньому, так і при зовнішньому опроміненні. Внутрішнє виникає при потраплянні РР усередину організму з повітрям, що вдихається, питною водою та їжею. Зовнішнє — при перебуванні людей на зараженій місцевості, потраплянні РР на шкіру та одяг, а також при дії проникаючої радіації. Іонізуюче випромінювання не має кольору, запаху — людина його не відчуває.

Дозиметричні прилади призначені для:

— радіаційної розвідки (визначення рівня радіації на місцевості);

— контролю за ступенем зараження радіоактивними речовинами техніки, продуктів харчування, води та ін.;

— контролю за опроміненням (вимірювання поглинаючих доз опромінювання людей);

— визначення наведеної радіоактивності в ґрунті, техніці, предметах, які опромінювались нейтронними потоками.

Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань наведено у табл. 4.8:

Таблиця 4.2. 1. Одиниці вимірювання іонізуючих випромінювань

Індикатор радіоактивності УДРБГ-Б призначений тільки для виявлення радіоактивних речовин на місцевості, предметах тощо.

Будова приладу:

— корпус з кришкою;

— кнопка "Ввімкнення";

— кнопка "Контроль живлення";

— гніздо "Заряд";

— ручка "Гнучкість";

— індикаторна лампочка.

Індикатор працює на основі газорозрядного лічильника СБМ-20, який фіксує присутність радіоактивних речовин. За спалахом індикаторної лампочки та частотою піску в динаміку визначають кількість радіоактивних речовин на місцевості (потужність радіації).

Дозиметр "Юпітер" призначений для оцінки потужності експозиційної дози гамма-випромінювання за допомогою звукового сигналу, відображення показників її на цифровому табло та повідомлення про великі дози установленої межі за ПЕД.

Діапазон вимірювання 0,05—99,99 мкЗ в/год. Час встановлення та зміни показів на табло до 25 с. Пороги сигналізації —0,6, 1,2, 4,0 мкЗв/год. Час безперервної роботи — 500 год. Маса дозиметра — 0,25 кг.

Підготовка дозиметра до роботи

1. Здійснити зовнішній огляд.

2. Підключити джерела живлення ("Корунд" або "Крона").

3. Включити дозиметр переведенням тумблера "Вкл", при цьому засвітиться табло.

4. Для контролю ПЕД необхідно помістити дозиметр нижньою кришкою до поверхні і після сигналу дозиметра рахувати числове значення гамма-фону. Для більшої точності провести не менше трьох замірів.

5. Для роботи дозиметра як індикатора радіоактивності ручку "ПОРОГ" поставити за годинниковою стрілкою водне з положень: 0,6; 1,2; 4,0.

6. При перевищенні порогового значення ПЕД дозиметр видає довгий звуковий сигнал.

Радіометр "Прип'ять" призначений для індивідуального та колективного користування при вимірах потужності експозиційної дози гамма-випромінювання, густоти потоку бета-випромінювання, питомої (об'ємної) активності в рідинних та сипучих речовинах.

Діапазон вимірювання — від 0,1 до 1999,9 мкЗв/ год.

Похибка вимірювання — 25 %. Діапазон вимірювання питомої активності — від 1,10 до 1,10 Кі/кг.

Час встановлення робочого режиму:

— 20 та 200 с — при вимірюванні ПЕД;

— 10 та 100 хв. — при вимірюванні питомої активності бета-випромінювання.

Джерело живлення — елемент "Корунд", а також від зовнішнього джерела живлення від 4 до 12 В. Час безперервної роботи — 24 год. Маса — 0,25 кг.

Підготовка приладу до роботи

1. Зовнішній огляд.

2. Підключити джерело живлення ("Корунд" або зовнішнє джерело живлення 4—12 В).

3. Перевірити джерело живлення, натиснувши кнопку КР (контроль). На цифровому табло з'явиться число з комою після другої цифри, показуючи значення (у вольтах). Воно мусить бути не меншим 6 В.

Вимірювання потужності експозиційної дози

1. Перемикач "Режим" перевести у положення гамма.

2. Перемикач "Н-Х" — у положення "X".

3. Перемикач "Межа" — в положення 2.

4. Перемикач "Час" — у положення 20 с.

5. Ввімкнути прилад і через 20 с рахувати ПЕД.

Вимірювання густоти потоку бета-випромінювання

1. Перемикач "Режим" перевести у положення "бета".

2. Перемикач "Межа" — у положення 2.

3. Перемикач "Час" — у положення 20 с.

4. Перемикач "Ат" — у перемикач "Н-Х" у "X".

5. Зняти кришку в нижній частині корпусу приладу.

6. Ввімкнути прилад, піднести його на відстань 1—2 см від поверхні предмета і через 20 с рахувати покази на світловому табло в одиницях тисячі бета-частинок на см2/хв.

Увага! З цього показника потрібно віднімати значення гамма-фону.

Вимірювання питомої активності

1. Підготувати пробу їжі у кюветі.

2. Перемикач "Режим" поставити у положення "бета".

3. Перемикач АМ — в АМ.

4. Перемикач "Межа" — в 1.

5. Перемикач "Час" — у 10 хв.

6. Зняти нижню кришку.

7. Увімкнути прилад і заміряти гамма-фон за 10 хв.

8. Поставити прилад на кювету з їжею і провести вимірювання питомої активності її за 10 хв.

9. Провести підрахунок питомої активності (із другого виміру відняти гамма-фон та помножити на показник піддіапазону).

10. Вимкнути прилад. Помити кювету, в якій була їжа.

Радіометр-дозиметр гамма-, бета-випромінювань РКС-01 "Стора" (рис. 4.6) призначений для індивідуального та колективного користування при вимірюванні потужності експозиційної дози гамма-випромінювання, а також щільності потоку бета-частинок. Радіометр призначений для вимірювання радіаційного фону в місцях проживання і праці населення, контролю радіаційної чистоти житлових і виробничих приміщень, будівель та споруд, предметів побуту, одягу, поверхні ґрунту на присадибних ділянках, транспортних засобів тощо.

Порядок роботи з радіометром

Для вимірювання ПЕД різних рівнів використовують п'ять режимів роботи. Для вимірювання значень ПЕД з рівнями від 10 мкР/год. до 9,000 мР/год. використовують піддіапазон "х1" піддіапазоні "х1" можна брати один з інтервалів вимірювання:

а) для точного вимірювання значень ПЕД з рівнями від 10 мкР/год. до 500 мкР/год. використовують інтервал "100s";

б) для точного вимірювання значень ПЕД з рівнями від 500 мкР/год. до 5 мР/год. використовують інтервал "100s";

в) для оперативного вимірювання значень ПЕД з рівнями від 5 мР/год. до 9,999 мР/год. використовують інтервал "10s";

г) для вимірювання значень ПЕД з рівнями від 9,999 мР/год. до 99,99 мР/ год. використовують піддіапазон "х100" при інтервалі "10s";

ґ) для вимірювання значень ПЕД з рівнями від 99,99 мР/год. використовується піддіапазон "х100" при інтервалі "1s".

Зазначені вище режими роботи дозволяють точно, а при потребі й оперативно з достатньою точністю визначити ПЕД з різними рівнями і є обов'язковими у застосуванні.

Для вимірювання ПЕД необхідно повзунками перемикачів INTERVAL і RANGE встановити інтервал вимірювання і піддіапазон відповідно до обраного режиму роботи. Потім натиснути кнопку START. Про закінчення інтервалу вимірювання свідчить поява коми після першого зліва розряду в режимах "а", "б", "в" і після другого чи третього в режимах "г", "r" відповідно.

ТЕРРА. Дозиметр-радіометр МКС-05 (рис. 4.2.1.) призначений для вимірювання потужності еквівалентної дози гамма - та рентгенівського випромінень, вимірювання еквівалентної дози (ЕД) гамма- та рентгенівського

Рис. 4.2.2. Радіометр-дозиметр РКС-01 "Стора"

Рис. 4.2.3. ТЕРРА. Дозиметр-радіометр МКС-05

випромінень, вимірювання поверхневої щільності потоку бета-частинок, вимірювання часу накопичення еквівалентної дози, вимірювання реального часу (годинник). Особливості:

— наявність п'ятьох незалежних вимірювальних каналів з почерговим виведенням інформації на один рідкокристалічний дисплей;

— вмонтований гамма-, бета-чутливий лічильник Гейгера-Мюллера;

— оперативна оцінка гамма-фону впродовж 10 с;

— автоматичне віднімання гамма-фону при вимірюванні бета-забрудненості;

— усереднення результатів вимірювань з можливістю ручного та автоматичного його переривання;

— автоматичний вибір інтервалів та діапазонів вимірювань;

— звукова сигналізація кожного зареєстрованого гамма-кванта чи бета-частинки;

— двотональна звукова сигналізація перевищення запрограмованих порогових рівнів;

— цифровий дисплей з підсвіткою;

— два гальванічних елементи живлення типорозміру ААА;

— індикація розрядки джерела живлення;

— ударостійкий корпус;

— малі малогабаритні параметри.

Технічні характеристики ТЕРРА наведені в табл. 4.2.2.

Таблиця 4.2.2. Основні технічні характеристики ТЕРРА

СЕЛВІС. Дозиметр-радіометр гамма-, бета-випромі-нень ДКС-01М призначений для вимірювання потужності еквівалентної дози (ЕД) гамма- та рентгенівського випромінень. Вимірювання поверхневої щільності потоку бета-частинок. Вимірювання часу накопичення еквівалентної дози.

Особливості;

— наявність чотирьох незалежних вимірювальних каналів з почерговим виведенням інформації на один рідкокристалічний дисплей;

- вмонтований напівпровідниковий детектор гамма-випромінення на основі СdТе та виносний блок детектування бета-частинок на основі кремнієвого детектора;

— оцінка фонових рівнів радіації за 5 с (пошуковий режим);

— можливість селективного вимірювання гамма-та бета-випромінень у потужних змішаних полях;

— автоматичний вибір інтервалів та діапазонів вимірювань;

— звукова сигналізація кожного зареєстрованого гамма-кванта чи бета-частинки;

— цифровий дисплей з підсвіткою;

— індикація розрядки джерела живлення;

— автономне геліоакумуляторне живлення;

— металевий корпус пульта.

Технічні характеристики СЕЛВІС наведеш в табл. 4.2.3.:

КАДМІЙ. Дозиметр гамма-випромінення індивідуальний ДКС-02К (рис. 4.2.4.) призначений для вимірювання потужності еквівалентної дози гамма - та рентгенівського випромінень, вимірювання еквівалентної дози (ЕД) гамма-та рентгенівського випромінень. Вимірювання часу накопичення еквівалентної дози.

Особливості:

— наявність трьох незалежних вимірювальних каналів з почерговим виведенням інформації на один рідкокристалічний дисплей;

— вмонтований напівпровідниковий детектор СdТе

Таблиця 4.2.3. Основні технічні характеристики СЕЛВІС

— наявність звукової та світлової сигналізації перевищення порогових рівнів;

— можливість програмування порогових рівнів за дозою та потужністю дози;

Рис. 4.2.4. КАДМІЙ. Дозиметр гамма-випромінення індивідуальний ДКС-02К

— автоматичний вибір інтервалів та діапазонів вимірювань;

— звукова сигналізація кожного зареєстрованого гамма-кванта;

— цифровий дисплей з підсвіткою;

— живлення від двох нікель-кадмієвих акумуляторів типорозміру АА;

— індикація розрядки джерела живлення. Технічні характеристики КАДМІЙ наведені в табл. 4.11:

Таблиця 4.2.4. Основні технічні характеристики КАДМІЙ

ПОШУК. Дозиметр-радіометр гамма-, бета-випромінень МКС-07 (рис. 4.2.5.) призначений для вимірювання потужності еквівалентної дози гамма- та рентгенівського випромінень, вимірювання еквівалентної дози (ЕД) гамма- та рентгенівського випромінень, вимірювання поверхневої щільності потоку бета-частинок.

Особливості:

— застосування лічильників Гейгера-Мюллера з відсутнім зворотним ходом лічильної характеристики;

— наявність аналогового індикатора інтенсивності випромінення;

— можливість запису в енергонезалежну пам'ять з перенесенням у ПК через інфрачервоний порт до 4096 результатів вимірювань;

— можливість перегляду записаних результатів вимірювань на власному цифровому індикаторі;

— наявність каналу "Точно" з виведенням на цифровий індикатор усередненого результату за фіксовані часи вимірювань від 1 до 99 хв. та можливість вимірювань у режимі "старт-стоп";

— реєстрація м'яких бета-випромінень;

— автоматичний вибір інтервалів та діапазонів вимірювань;

— можливість програмування порогових рівнів потужності еквівалентної дози гамма-випромінення та щільності потоку бета-частинок;

— звукова сигналізація зареєстрованих гамма-квантів, бета-частинок та перевищення запрограмованих порогових рівнів потужності еквівалентної дози чи щільності потоку бета-частинок;

— цифровий дисплей з підсвіткою;

Рис. 4.2.5. ПОШУК. Дозиметр-радіометр гамма-, бета-випромінень МКС-07

- багаторівнева індикація розрядження джерела живлення;

— живлення від чотирьох нікель-кадмієвих акумуляторів типорозміру АА;

— пило -, вологозахищена конструкція пульта і блоків детектування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДО РОЗДІЛУ 4

1. Бедрій Я.І., Джигирей В.С., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності - Львів, Афіша, 1999.

2. Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Київ - 2000.

3. Даценко І.І. Гігієна та екологія людини - Львів, Афіша, 2000.

4. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів, Афіша, 2000.

5. Джигирей В.С.,Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності - Львів, Афіша, 2000.

6. Дубицький А.Е. Медицина катастроф М. 1994.

7. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.

8. Навчальний посібник, Київ "Каравела" 2001, Львів, Новий світ, 2000.

9. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С. Основи охорони праці - Львів, Афіша, 2000.

10. Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності - Київ, КДТЕУ, 1997.

11. Захарченко М.В. Безпека життєдіяльності - Львів, За вільну Україну, 1997.

12. Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти - Львів, 1997.

13. Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми. Університецька книга, 2000.

14. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини - Львів, Банківський коледж, 1999.

15. Лозниця В.С. Психологія та педагогіка - Київ, ЕксОб, 2000.

16. Методичний посібник з цивільної оборони і надзвичайних ситуацій, Київ, 1997.

17. Миценко І.М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі - Кіровоград, 1998.

ВИСНОВКИ

У дипломній роботі на основі проведених досліджень вирішено актуальну задачу щодо узагальнення теоретико-методичних засад та розроблено практичні рекомендації щодо механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України.

Основні висновки та результати одержані в ході дослідження зводяться до такого:

Розкрито сутність грошового обігу та його структуру. Виявлено, що грошовий обіг обслуговує кругообіг капіталу (домашні господарства, фірми тощо), при цьому гроші є однією з функціонуючих форм капіталу, тобто структурним елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. Ми бачимо, що грошовий обіг сприяє роботі банків. Банки стають посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями, установами, фізичними особами.

Досліджено види платіжних систем. Ми визначили, що в Україні банками створено 9 платіжних систем. Найбільш відомі платіжні системи, такі як VISA і MasterCard, внутрішньодержавні системи НСМЕП, Укркарт.

Національна системи масових електронних платежів (НСМЕП) створена Національним банком України та завдяки йому функціонує.

Також було проаналізовано розвиток ринку платіжних карток в Україні, який відбувався в 3 етапи: етап становлення, етап функціонування й удосконалення та сучасний етап. Хоча ринок платіжних карток після бурхливого початкового етапу розвитку та наступного стійкого зростання переживає незначний спад. Проте він продовжує розвиватися й надалі.

Розглянуто особливості діяльності ПАТ КБ «Приват Банк» на ринку платіжних карток. ПАТ КБ «ПриватБанк» є одним з банків України, що найбільш динамічно розвивається і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни. Він активно використовує пластикові картки в своїй роботі:

збільшує охоплення населення платіжними кредитними картами, здійснює нормалізацію ефективності роботи відділень та профільних спеціалістів, активізує продаж «платіжних» сервісів, розробляє нові технології в області захисту пластикових карток тощо.

Визначено шляхи удосконалення механізму використання пластикових карток у грошовому обігу в Україні.

Також в роботі було досліджено механізм використання пластикових карток та обмеження шахрайства з пластиковими картками.

Для ефективної боротьби з «картковою» злочинністю в Україні було вирішено наступні задачі:

1. Визначено, на основі аналізу криміногенної ситуації, проблемні питань гармонізації законодавства України у сфері боротьби з комп'ютерною та «картковою» злочинністю.

2. Розроблено та впроваджено моделі ефективного організаційного забезпечення боротьби з комп'ютерною та «картковою» злочинністю (організаційна структура, функціональна структура, матеріально-технічна база, підготовлені кадри).

3. Утворено ефективну систему підготовки та перепідготовки спеціалістів для національних правоохоронних та судових органів з питань протидії комп'ютерній та«картковій» злочинності.

4. Удосконалено механізм взаємодії національних правоохоронних органів з компетентними органами інших країн з питань боротьби зі злочинністю в рамках ТОЗ - Конвенції та Конвенції про кіберзлочинність.

5. Запропоновано розробку нових технологій в області захисту пластикових карток та усіх технологій, що стосуються їх обслуговування (механізм ідентифікації картко власника за голосом або відбитками пальців).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. “Правила бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України”, затверджені постановою Правління НБУ №524 від 17.12.2001р. // http: // www.rada.kiev.ua

2. Інструкція про порядок регулювання діяльності комерційних банків України, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001р. №368 // http: // www.rada.kiev.ua

3. Інструкція з організації емісійно-касової роботи в установах банків України, затверджена постановою Правління НБУ №129 від 07.07.1994р. // http: // www.rada.kiev.ua

4. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ №135 від 29.03.2001р. // www.rada.kiev.ua

5. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затверджена постановою Правління НБУ від 12.07.2000р. № 283 // http: // www.rada.kiev.ua

6. Андрусов А.М. Бухгалтерский учет и отчетность в банке: Практическое руководство с документами и коментариями. – М.: АО “Менатэп–информ”, 1998. – 368с.

7. Ансофф И. Стратегическое управление: Учебник. – М.: Экономика, 1999. – 519с.

8. Ачкасов А.И. Активные операции комерческих банков. Серия “Международный банковский бизнес”: Учебник. – М.: Издательство АО “Консалтбанкир”, 1995. – 452с.

9. Ачкасов А.И. Балансы комерческих банков и методы их анализа. Вопрос ликидности и отображение в банковсих балансах. Серия “Международный банковский бизнес”. – М.: Издательство АО “Консалтбанкир”, 1995. – 568с.

10. Абрамишвили Г.Г. Проблемы международного маркетинга: Учебник. – М.: Международные отношения, 1995. – 98с.

11. Абрамишвили Г.Г., Война В.А., Боягузов Ю.Ф. Операция “Маркетинг”. Стратегия и тактика конкурентной борьбы монополий: Учебное пособие. – М.: Международные отношения, 1996. – 240с.

12. Адибеков М.Г. Кредитные операции: класификация, порядок привлечения и учет: Учебник. – М.: Издательство АО “Консалтбанкир”, 1995. – З84с.

13. Алдохін І.П., Бубенко І.В. Теорія прийняття рішень: Навчальний посібник. - К.: УМК У, 1990. – 159с.

14. Банківські операції: Підручник/А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000. – 384с.

15. Базарова Т.П. Междунардный банковский бизнес: Учебное пособие – М.: Издательство АТ “Консалтбанкир”, 1995. – 464с.

16. Банківська енциклопедія: Довідник / Мороз А.М.; За ред. д-ра екон. наук, проф. Мороза А.М. – К.: Ельтон, 1993. – 243с.

17. Банковское дело: Учебник / Ю.А. Бабичева; За ред. к.э.н. Ю.А. Бабичевой. – М.: Прогресс, 2000. – 397с.

18. Банковское дело: Учебник / В.М. Колесникова, Л.П. Крожевецкой; За ред. проф. В.М. Колесникова. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 480с.

19. Бизнес-план: Методические материалы / За ред. проф. Р.Г. Манилевского. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 80 с.

20. Букатто В.И., Лапидус М.Х. Финансово-кредитный механизм и банковские операции: Учебное пособие. – М.: Финансы и кредит, 1991. – 450с.

21. Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами: Пособие. – Х.: Гриф, 1997. – 392с.

22. Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційних банках: Навчальний посібник. – Х.:Оригінал, 1998.-72с.

23. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. – К.: “Знання”, 2000. – 243с.

24. Васюренко О.В. Механизм осуществления банковских операций с иностранной валютой. – Харьков: Гриф, 1997. – 174с.

25. Васюренко О.В. Центральный банк в системе кредитно-финансовых отношений. – Харьков: ХарМос, 1996. – 80с.

26. Васюренко О.В. Банковская система в условиях трансформации финансового рынка. – Харьков: ХарМос, 1995. – 40с.

27. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 320с.

28. Вересюк А. Денежные переводы с помощью банкоматов// Банковская практика за рубежом. – 2001. - №7. – С.54-60.

29. Волошин І. Часова структура кредитного ризику//Вісник Національного банку України. – 1998. – №12. – С.28-29.

30. Волков А. Економічний зріст залишається в далекій перспективі// Фінансова Україна. – 1995. – № 32. – С.28-29.

31. Горячов А.А. Изучение внешних торговых рынков: цели, средства, эффективность: Пособие. – М.: Международные отношения, 1984. - 183с.

32. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С. Івасіва. – Т.: Карт-бланш, 2000. – 510с.

33. Горячек І. Види банківських ризиків та управління ними//Економіка. Фінанси. Право. – 2000. – №8. – С.45-50.

34. Гавальда К., Стуфле Ж. Банковское право (Организации – Счета – Операции – Услуги): Пособие. – М.: Финстатинформ, 1995. – 300с.

35. Голуб А., Семенюк Л., Смовженко Т. Гроші, кредит, банки: Навчальний посібник. – Л.: Центр Європи, 1997. – 456с.

36. Гуров С.А. Анализ финансового состояния предприятий: Пособние. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1997. – 192с.

37. Група “Прайс Уотер Хаус”/Введення в керування кредитним ризиком. “Парайс Уотер Хаус”, 1994. – 334с.

38. Долан Э. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Пособние. – М.: Прогресс, 1991. – 587с.

39. Дзюблюк О.В. Оцінка ефективності кредитних вкладень комерційних банків//Фінанси України. – 2000. – №9. – С.12-15.

40. Дубілет О. Кредитний ризик//Вісник Національного банку України. – 1998. - №3. – С.25-30.

41. Дьячкова О. Латинская Америка переходит на смарт-карты// Банковская практика за рубежом. – 2001. - №10. – С.74-80.

42. Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., Саванко А.С. Управління ризиками в платіжних системах. – Суми: Ініціатива, 2001. – 168с.

43. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 220с.

44. Жидецький В.Ц. Охорона праці користувачів комп’ютерів: Навчальний посібник. – Л.: “Афіша”, 2000. – 174с.

45. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Мельников О.В. Основи охорони праці: Підручник. – Л.: “Афіша”, 2000. – 349с.

46. Жидецький В.Ц., Джигирей В.С., Сторожук В.М., Туряб Л.В., Лико Х.І. Практикум із охорони праці: Навчальний посібник. – Л.: “Афіша”, 2000. – 352с.

47. Жуков О. Singapore – it’s a fine city!// Карт Бланш. – 2001. - №1. – С.28-31.

48. Иванов Д.Л. Международный банковский бизнес: Учебное пособие – М.: Издательство АТ “Консалтбанкир”, 1995. – 562с.

49. Иванов П.А. Стрельченко Ю.А. Платежи в электронной коммерции// Деньги и кредит. – 2002. - №1. – С. 41-47.

50. Иванов Ю. Мошенничество: некоторые аспекты// Карт Бланш. - 2001. - №1. – С 26-30.

51. Кіндрацька Л. Формування і використання резервів під кредитні ризики та методика обліку цих операцій у комерційних банках України//Банківська справа. – 2000. – №3. – С.45-50.

52. Кириленко В.Б. Банки та банківська діяльність: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 500с.

53. Куліков Ю. Резервування, проблеми і методи їх вирішення//Банківська справа. – 1998. – №1. – С.39-42.

54. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств: Нвчальний посібник. – К.: Видавничий дім “Скарби”, 2001. – 335с.

55. Костючок О. Деякі апекти формування страхових резервів у комерційних банках//Вісник Національного банку України. – 2001. - №3. – С.9-12.

56. Качаєв Ю. Географічні підходи до визначення та зменшення ризику банківської діяльності//Вісник Національного банку України. – 2001. - №8. – С.45-52.

57. Кашпір Р. Принципи управління процентним ризиком//Банківська справа. – 1999. – №1. – С.34-39.

58. Ковзанадзе И.К. Вопросы создания эффективной системы управления банковскими рисками//Деньги и кредит. – 2001. – №3. – С.5-11.

59. Керування ризиками комерційного банку: Навчальний посібник / Ваправен К.Д.; За ред. Мері Злодії. - К.: КНЕУ, 1994. – 384с.

60. Коттер Р., Гилл Э., Смит Р. Комерческие банки: Пособие. – М.: Прогресс, 1990. – 725с.

61. Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. Банківський менеджмент: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. – К.: Основи, 1999. – 671с.

62. Коробов Ю.И., Рубин Ю.Б., Солдаткин В.И. Банковский портфель: Пособие. – М.: СОМИНТЕК, 1995. – 752с.

63. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственное политика: Пособие. – М.: Прогресс, 1982. – 400с.

64. Кравець В., Савченко А. Платіжні картки в Україні: Навчальний посібник. – К.: В-во “Факт”, 1999. – 30с.

65. Кроль В. Локальные карточные проекты: проблематика и динамика развития// Карт Бланш. – 2002. - №2. – С.2-7.

66. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: “Знання”, 2000. – 215с.

67. Луців Б. Портфельне інвестування в діяльності комерційних банків// Банківська спарава. – 2000. – №5. – С.20-23.

68. Матук Ж.П. Финансовые системы Франции и других стран: Пособие – М.: Финстатинформ, 1994. – 352с.

69. Масленченков Ю.С Финансовый менеджмент в комерческом банке: Учебное пособие. – М.: Перспектива, 1996. – 191с.

70. Меркулова О. Як справи, НСМЕП?// Карт Бланш. – 2002. - №1. – С.6-13.

71. Нуреев Р.М. Деньги, банки, кредитно-денежная политика: Научное пособие. – М.: Финстатинформ, 1994. – 109с.

72. Облік та аудит у комерційних банках: Підручник /А.М. Герасимович, Т.В. Кривов’яз, О.А. Мазурін та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Герасимовича. – К.: “Фенікс”, 1999. – 512с.

73. Примостка Л. Управління активами і пасивами комерційного банку// Вісник Національного банку України. – 2001. – №2. – С.23-30.

74. Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела: Пособие. – М.: ИНФРА–М, 1996. – 624с.

75. Пещанская И.В. Организация деятельности коммерческого банка: Учебное пособие. – М.: ИНФРА–М, 2001. – 319с.

76. Річний звіт АКІБ “УкрСиббанк” за 2001 рік//За ред. РА “INART” //www.inart.com.ua

77. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 2001. – 240с.

78. Роуз Питер С. Банковский менеджмент: Пособие. – М.: “Дело ЛТД”, 1999. – 768с.

79. Савченко О.В. Базові інструменти управління ризиками в комерційних банках// Український ризик-менеджмент форум. – 2001. – №3. – С.5-6.

80. Сокольська О. Конкурента позиція банку на ринку платіжних карток// Вісник Національного банку України. - 2002. - №3. – С.50-55.

81. Сокольська О., Шульга Н.Стратегічне та оперативне планування на ринку платіжних карток// Вісник Національного банку України. – 2000. - №9. – С. 44-47.

82. Смирнов А.Л., Красавина Л.Н. Международный кредит: формы и условия: Пособие. – М.: Издательство АТ “Консалтбанкир”, 1995. – 458с.

83. Сушко В.І. Методологічні аспекти та практична реалізація менеджменту ризиків у комерційному банку// Український ризик-менеджмент форум. – 2001. – №3. – С.42-63.

84. Савчук С. Система управління кредитними ризиками у багатофілійному банку// Вісник Національного банку України. – 2001. – №2. – С.20-25.

85. Сігайнов А. Зарубіжний досвід збирання та використання інформації про банківські ризики// Економіка України. – 2001. – №11. – С.11-13.

86. Тимоти У. Кох. Управление банком: Пособие. - Уфа: Спектр, 1993. - 192с.

87. Усоскин В.М. Современный комерческий банк. Управление и операцыы Пособие. – М.: ИПЦ "Вазар-Ферро", 1994. – 362с.

88. Усоскин В.М. Банковские пластиковые карточки: Пособие. – М.: ИПЦ “Вазар-Ферро”, 1995. – 142с.

89. Хвостик В. Удосконалення оцінки ліквідності комерційного банку// Вісник Національного банку України. – 2001. – №5. – С.43-46.

90. Чаюн І. Комерційні банки на ринку цінних паперів України// Банківська справа. – 1999. – №3. – С.56-58.

91. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке: Пособие. – М.: ИНФРА-М, 1995. – 272с.

92. Чесноков А. Банковская карточка – национальные особенности// Карт Бланш. – 2001. - №12. – С.4-9.

93. Чесноков А. Итоги 2001 года: высота 3000000 взята// Карт-Бланш. – 2002. - №1. – С.1-8.

94. Шеремет А.Д. Финансы предприятий: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 343с.

95. Ширинская Е.Б. Операции коммерческих банков: российский и зарубежный опыт: Пособие. – М.: Финансы и статистика,1995. – 160с.

1. Конституція України № 254к/96-ВР. Затверджено Верховною радою України 28 червня 1996 р.
2. Господарський кодекс України, № 436 – IV від 16.01.2003 р. // Відомості Верїовної Ради . – 2003. – №18,19-20,21-22. – Ст.144.
3. Цивільний кодекс України, № 435 – IV від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради. – 2003. - № 40 – 44. Ст. – 356.
4. Закон України «Про банки і банківську діяльність», №2121 – ІІІ від 7.12.2000р. із змінами і доповненнями // http://zakon.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Украні», № 2346-ІІІ від 5.04.2001 р. // http://zakon.rada.gov.ua.
6. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», №2664-ІІІ від 12.07.2001 р. // http://zakon.rada.gov.ua.
7. Концепція поширення безготівкових розрахунків з використанням спеціальних платіжних засобів. Схвалено постановою № 753 Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26.05.2006р. // Офіційний вісник України. – 14.06.2006. – 2006. – №22. – стор. 82. – стаття 1634.
8. Положення “Про внесення змін до окремих нормативно-правових актів Національного банку України” затверджене постановою Правління НБУ № 418 від 24.10.2000р. // http: // www.rada.kiev.ua

ДОДАТКИ

Додаток А

Перелік платіжних систем, правила яких узгоджені Національним банком України. Платіжні системи, створені банками.

Найменування платіжної системи	Найменування платіжної організації	Дата видачі свідоцтва	Примітка
АВЕРС ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»	ВАТ «Банк «Фінанси та кредит»	27.05.2008	Міжнародна система переказу коштів
«Гринвіч»	ВАТ КБ «Хрещатик»	07.05.2009	Внутрішньобанківська система переказу коштів
«ШВИДКІ ГРОШІ»	АБ «БРОКБІЗНЕСБАНК»	10.06.2009	Внутрішньобанківська система переказу коштів
«СОФТ»	АКБ «УКРСОЦБАНК»	26.08.2009	Внутрішньодержавна система переказу коштів
«Металкарт»	АТ «МетаБанк»	07.09.2009	Внутрішньобанківська платіжна система
«Аваль-Експрес»	АТ «Райфайзен Банк Аваль»	07.07.2010	Внутрішньодержавна система переказу коштів
PrivatMoney	ПАТ КБ «ПРИВАТ БАНК»	19.07.2010	Міжнародна система переказу коштів
«ЛАСТІВКА»	ПАТ «Український Професійний Банк»	18.11.2010	Внутрішньобанківська система переказу коштів
«Миттєвий переказ»	ПАТ АКБ «Індустріалбанк»	15.07.2011	Внутрішньобанківська система переказу коштів

Додаток Б

Перелік платіжних систем, правила яких узгоджені Національним банком України. Платіжні системи, створені небанківськими установами

Найменування платіжної системи	Найменування платіжної організації	Дата видачі дозволу	Примітка
«Фінансовий світ»	ТОВ «Українська платіжна система»	16.07.2009	Внутрішньодержавна система переказу коштів
«РОЗРАХУНКОВА ФОНДОВА СИСТЕМА»	ПАТ «Фінансова компанія «Сучасні кредитні технології»	17.11.2009	Внутрішньодержавна система розрахунків за угодами щодо цінних паперів
«Поштовий переказ»	УДППЗ «Укрпошта»	29.12.2009 11.01.2011	Внутрішньодержавна система переказу коштів
«ІнтерПейСервіс»	ПАТ «Запоріжзв’язоксервіс»	11.08.2010	Внутрішньодержавна система переказу коштів
«ГлобалМані»	ТОВ «ГЛОБАЛМАНІ»	14.09.2010	Внутрішньодержавна система переказу коштів

Додаток В

Міжнародні платіжні системи, створені нерезидентами, документи яких відповідають вимогам Положення про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем

№ з/п	Назва системи	Назва платіжної організації міжнародної платіжної системи
1	Юнистрим	КБ «Юнистрим»
2	Visa International	Visa International Service Association
3	CONTACT	АКБ «РУССЛАВБАНК»
4	Western Union	Western Union Finncial Servises
5	MoneyGram	MoneyGram Payment Systems
6	MIGOM	КБ «Европейский трастовый банк»
7	Юнион Кард	ЗАТ «Процессинговая компанія «Юнион Кард»
8	Анелик	КБ «Анелик РУ»
9	Живие деньги	ВАТ «Собинбанк»
10	Золотая Корона	ЗАТ «Золотая Корона»
11	Быстрая почта	ЗАТ «Райффайзенбанк»
12	Interexpress	АКБ «Интеркоопбанк»
13	VIGO	Vigo Remittance Corp.
14	American Express	American Express Company
15	«Золотая Корона – денежные переводы»	ЗАТ «Биллинговый центр»
16	Express Money	Express Money Services Ltd.
17	Coinstar Money Transfer	Coinstar Money Transfer Ltd./ Coinstar Eurasia Ltd.
18	MasterCard International	MasterCard International Incorporated
19	Международные денежные переводы ЛИДЕР	НКО ЗАТ «ЛИДЕР »
20	BLIZKO	ВАТ АКБ «Связь-Банк»
21	MONEY EXHANGE	MONEY EXHANGE, S.A
22	U.S.Money Express	U.S.Money Express Corp.
23	АЛЛЮР	ЗАТ «Компания обьедененных кредитних карточек»
24	FLASHCHEQUE	ТОВ «ФЛЕШЧЕК»
25	Faster	АТ «БТА Банк»
26	Caspian Money Transfer	ВАТ «Заминбанк»
27	RIA Finansial Servises	Continental Exhnge Solutions,Inc.
28	MEEST	MEEST CORPORATION INC.
29	«Блиц»	Сбербанк России ОАО
30	IntelExpress	ТОВ Мікрофінансова організація «Інтел Експрес Джорджія»

Додаток Д

Кількість платіжних карток та інфраструктура їх обслуговування за станом на 01.10.2010 в розрізі областей*

Назва області	платіжних карток**	платіжних карток в обігу***	банкоматів	платіжних терміналів
	штук, одиниць	%	штук, одиниць	%	штук, одиниць	%	штук, одиниць	%
АРК	966 689	3,4	1 310 333	2,9	1 391	4,6	5 500	5,2
Вінницька	760 748	2,6	1 055 964	2,3	787	2,6	1 856	1,7
Волинська	507 577	1,8	725 694	1,6	572	1,9	1 939	1,8
Дніпропетровська	3 407 836	11,8	9 397 444	20,5	2 721	9,1	11 905	11,8
Донецька	3 203 475	11,1	4 675 184	10,2	3 058	10,2	9 362	8,8
Житомирська	704 065	2,4	929 874	2,0	666	2,2	1 722	1,7
Закарпаттська	471 612	1,6	654 203	1,4	627	2,1	1 541	1,4
Запорізька	1 305 381	4,5	1 960 181	4,3	1 287	4,3	4 796	4,5
Івано-Франківська	633 176	2,2	870 606	1,9	640	2,1	2 266	2,1
Київська	781 733	2,7	1 092 732	2,4	642	2,1	4 841	4,5
Кіровоградська	522 348	1,8	708 900	1,5	592	2,0	1 621	1,5
Луганська	1 267 752	4,4	1 697 379	3,7	1 303	4,4	3 660	3,4
Львівська	1 338 227	4,6	1 909 246	4,2	1 530	5,1	5 086	4,8
Миколаївська	717 300	2,5	1 010 450	2,2	787	2,6	2 942	2,8
Одеська	1 700 244	5,9	2 385 705	5,2	1 480	4,9	6 621	6,2
Полтавська	1 071 019	3,7	1 478 266	3,2	1 115	3,7	3 793	3,6
Рівненська	539 069	1,9	753 693	1,6	584	2,0	1 759	1,6
Сумська	711 233	2,5	986 234	2,1	681	2,3	1 827	1,7
Тернопільська	432 001	1,5	635 031	1,4	522	1,7	1 410	1,3
Харківська	1 595 088	5,5	2 462 117	5,4	1 766	5,9	6 070	5,7
Херсонська	630 534	2,2	849 629	1,9	677	2,3	2 132	2,0
Хмельницька	742 814	2,6	1 025 599	2,2	748	2,5	3 111	2,9
Черкаська	789 513	2,7	1 047 518	2,3	707	2,4	2 165	2,0
Чернівецька	319 668	1,1	489 511	1,1	399	1,3	1 356	1,3
Чернігівська	506 893	1,8	673 978	1,5	521	1,7	1 869	1,8
Київ	2 902 815	10,1	4 689 050	10,2	3 861	12,9	14 653	13,7
Севастополь	893 553	1,0	410 999	0,9	256	0,9	844	0,8
Усього	28 822 363	100	45 885 520	100	29 920	100	106 697	100

*розраховано за даними НБУ

**зазначається загальна кількість емітованих банком платіжних карток, за якими була здійснена хоча б одна видаткова операція за останні дванадцять місяців

*** зазначається загальна кількість емітованих банком платіжних карток, термін дії яких не закінчився

Вдосконалення механізму використання пластикових карток у грошовому обігу України