Процес фізичного виховання школярів

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………….….3

Поняття інтересу та мотивації…………………………………….......8
Виховання інтересу та формування мотивації до занять фізичними вправами …………………………………………………………….....11
Формування пізнавальної активності на уроках фізичної культури. ……………………...……………………………………………………19
Формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами в позаурочний час………………………………………………………..24

ЗАКЛЮЧЕННЯ……………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………...….28

Вступ

Актуальність. Упродовж останніх років в Україні склалася тривожна ситуація - погіршилося здоров'я й фізична підготовленість дітей, учнівської та студентської молоді. Це насамперед пов'язано з кризовим станом національної системи фізичного виховання населення, яка не відповідає сучасним вимогам та міжнародним стандартам. Основними причинами кризи є знецінення соціального престижу фізичної культури, спорту, здорового способу життя . Як результат такого стану національної системи фізичної культури, є дуже низький рівень позитивної мотивації до систематичних занять фізичною культурою, спортом, ЗСЖ в учнів загальноосвітніх шкіл.

За період навчання у школі кількість хворих дітей зростає у 2-3 рази, а кількість дітей, які мають порушення постави, досягає 80-90 % від загальної кількості школярів. Протидією негативним наслідкам обмеження рухового режиму дітей та підлітків є фізична культура та спорт, які можуть бути важливим чинником збереження і зміцнення здоров'я, всебічного розвитку, покращення працездатності та зниження втомлюваності, підвищення опірності організму до різних захворювань у період навчання. Але уроки фізичної культури у школі не зацікавлюють, а навпаки - викликають негативні емоції в учнів.

Встановлено причини негативного ставлення школярів до уроків з фізичної культури: це недоліки матеріально-технічного забезпечення; недостатня вимогливість до відвідування занять; брак часу; недостатній методичний рівень проведення занять; відсутній інтерес до занять; особиста недисциплінованість і відсутність взаєморозуміння з учителем.

З метою виправлення такого негативного ставлення, необхідний новий методичний підхід до фізичної культури в школі, спрямований не тільки на розвиток рухових здібностей, вмінь і навичок, але і на надання спеціальних теоретичних знань, формування у школярів мотивації до фізкультурної діяльності, виховання у них потреби до фізичного самовдосконалення.

Дослідження науковців (С. Ю. Бабенко, 1982; С. В. Занюка, 1997; О. М. Зварищук, 2002; В. В. Петровського, Т. Ю. Круцевич, 1997) свідчать, що потреби, мотиви та інтереси в галузі фізичної культури мають свої вікові особливості і пов'язані з психологічним розвитком, соціальним формуванням особистості, темпераментом, соціально-економічними умовами життя конкретної сім'ї. Однак у літературі відсутні дані, які дають змогу виділити чинники, що впливають на формування мотивації школярів до фізичного самовдосконалення, стимули до систематичних занять фізичними вправами відповідно до індивідуальних і типологічних особливостей нервової системи, соціально-економічних умов життя, організаційно-методичних умов забезпечення процесу фізичного виховання у школі в різних регіонах України. Розв'язання цих питань сприятиме вдосконаленню організаційно-методичної основи фізичної культури школярів і перетворить учня з об'єкта педагогічного процесу у суб'єкт, підвищить його активність і зацікавленість у досягненні високого рівня власного фізичного здоров'я [15].

Аналіз стану фізичної культури в загальноосвітніх школах свідчить про серйозні недоліки в роботі з формування мотивації в учнів до фізкультурної діяльності. Окремі вчителі роблять спроби формування в учнів мотивації до самостійних занять фізичними вправами, але через слабку теоретичну розробленість проблеми практичні результати цієї роботи, як правило, незначні. Встановлено, що мотиви фізкультурної діяльності неможливо сформувати без залучення суб'єкта діяльності в цей процес. Мотиви проявляються в активності людини, отже, з фізичної активності особистості можна робити висновки про рівень розвитку мотивації.

Існують різні способи мотивувати молодь до занять фізичними вправами: демонстрація позитивних впливів від фізичних навантажень; інтерес до нової справи; цікаві форми проведення секційних занять; можливість самоствердитись в оточенні та у змаганні з іншими; можливість мати красиве тіло; бути здоровим і зовнішньо привабливим; для розвитку кар'єрних можливостей; наслідування кумира; можливість проведення, спільно з друзями, цікавого і корисного дозвілля тощо. У формуванні мотивації школярів до фізичного вдосконалення визначальне місце займає фахівець з фізичної культури. Багатство його особистості, професійної культури і педагогічної майстерності повинно забезпечувати такі прийоми й способи педагогічного впливу, які збагачують емоційний досвід молодої людини, розвивають уяву, інтерес, формують у них ціннісне ставлення до занять фізичними вправами. Залучаючи молодь до занять і підтримуючи інтерес до них протягом тривалого часу, фахівець має постійно спостерігати за поведінкою і, залежно від цього, використовувати необхідні мотиваційно-психологічні чинники [16].

Об’єкт дослідження: процес фізичного виховання школярів.

Предмет дослідження: методика виховання мотивації та інтересу учнів до занять фізичними вправами.

Мета дослідження : проаналізувати методичні рекомендації щодо підвищення інтересу школярів до занять фізичними вправами.

Завдання дослідження :

1. Охарактеризувати методику формування мотивації школярів до занять фізичними вправами.

2.Теоретично обґрунтувати поняття інтересу та мотивації в процесі фізичного виховання.

1.Поняття інтересу та мотивації

Інтерес - форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і тим самим сприяє орієнтуванню, ознайомленню з новими фактами, більш повному і глибокому відображенню дійсності [1]. Суб'єктивно інтерес виявляється в емоційному тоні, який набуває процес пізнання, в увазі до об'єкта інтересу. Задоволення інтересу не веде до його згасання, а викликає нові інтереси, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес у динаміці свого розвитку може перетворюватися у схильність як прояв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес. Розрізняють безпосередній інтерес, що викликається привабливістю об'єкта, і опосередкований інтерес до об'єкта як засобу досягнення цілей діяльності.Стійкість інтересу виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності. . Інтересом називають мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якоюсь однією, актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес може викликати будь-яка несподівана подія, що мимоволі привернула увагу, будь-який новий предмет, що з'явився в полі зору, будь-який окремий слуховий або інший подразник, що виник випадково [1].

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, який називається орієнтовно-дослідний. Чим вище на еволюційних сходинах стоїть організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності наявний тільки в людини, - це наукові і художньо-творчі дослідження.

Завдання як окремий ситуаційно-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Те ж саме завдання може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій, і тому також неспецифічне для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри - це миттєво виникаючі і такі, що досить часто змінюють один одного мотиваційні суб'єктивні стани, які відповідають змінюваним умовам виконання дії.

Інтереси, завдання, бажання та наміри хоча і входять у систему мотиваційних чинників, беруть участь у мотивації поведінки, проте виконують в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки. Мотивація поведінки людини може бути свідомою і несвідомою. Це означає, що одні потреби і цілі, що керують поведінкою людини, нею усвідомлюються, інші - ні. Багато психологічних проблем одержують своє вирішення, як тільки ми відмовляємося від уявлення про те, що люди завжди усвідомлюють мотиви своїх дій, вчинків, думок і почуттів. Насправді їхні істинні мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються [1].

Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Вона може бути внутрішньою або зовнішньою щодо діяльності, однак завжди є внутрішньою характеристикою особистості як суб'єкта цієї діяльності. Передумовою успіху в ній є сформованість спонукальної сфери, розвиток якої потребує цілеспрямованого педагогічного впливу.

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини

Пов'язаний він із задоволенням наявних потреб суб'єкта діяльності, а тому відіграє спонукальну функцію, зумовлює предметну спрямованість активності людини. Розрізняючи мотиви, учень розуміє, чому потрібно вчитися, але це може і не спонукати його до навчальної діяльності.

Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.

Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань. Потреба не визначає характеру діяльності, її предмет окреслюється тоді, коли людина починає діяти. Спонукальна (мотиваційна) складова навчальної діяльності охоплює пізнавальні потреби, мотиви і сенси навчання. Важливою умовою учіння є наявність пізнавальної потреби і мотиву самовдосконалення, самореалізації та самовираження. Емоційне переживання пізнавальної потреби постає як інтерес [2].

Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення.Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.
Мотиваційного пояснення вимагають такі сторони поведінки: її виникнення, тривалість і сталість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, переднастроювання на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або смислова цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення. [2].

2. Виховання інтересу та формування мотивації на уроках фізичної культури

Урок фізичної культури є головною формою роботи з фізичного виховання, на яких учні оволодівають програмним матеріалом і здобувають мінімум потрібних знань, умінь та навичок, що повинно забезпечувати їм найкращий розвиток, зміцнення здоров‘я. Опановуючи під керівництвом учителя різноманітні рухові дії, діти відчувають як збільшується їх сила, зростає швидкість і витривалість під час виконання дедалі складніших фізичних вправ. Головним компонентом у структурі навчальної діяльності з фізичного виховання є мотивація. Її можна визначити як складну багаторівневу систему збудників, що включає потреби, мотиви, інтереси, ідеали, прагнення, установки, емоції, цінності, тощо. У загальному розумінні мотив – це те, що стимулює людину до певної дії. Ряд позицій, що торкаються цього питання, полягає у характеристиці завдань уроку. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкладати особистий інтерес учня І давати йому змогу відчути результати його діяльності; доводити одночасно до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів. Пам'ятаймо, що діти позитивно ставляться до тієї людини, спілкування і взаємодія з якою викликала в них позитивні переживання і принесла радість. За негативних емоцій учні свідомо чи підсвідоме шукають можливості уникнути зустрічі з явищами, процесами, людьми, які колись завдали їм неприємних переживань: не приходять на зустрічі, ухиляються від виконання обов'язків, пропускають заняття. Потенційні можливості формування позитивних переживань приховані в самому процесі навчання. Джерелом радісних переживань є сам учитель: він випромінює енергію, бажання працювати. Вказівки вчителя, його зауваження, розпорядження, команди, сигнали можуть звучати енергійно або в'яло, мажорно або Індиферентно, і від цього залежить не тільки настрій, а й результати [4] .

Уміння вчителя всіх бачити, його дотепність і веселість посилюють задо-волення від спілкування з ним. Так, школярі закохуються передусім у вчителя, а потім — у його предмет. Отже, поведінка учнів, їхній інтерес до занять, активність і дисципліна значно залежать від ставлення до вчителя. Спілкування з колегами все більше переконує мене в тому, що зараз, як ніколи раніше, необхідно працювати так, щоб дитина знаходила задоволення від навчання, зростала як особистість з дня в день. Є необхідність ретельно продумувати кожен урок, детально аналізувати його, виходячи з поставленої мети та результатів, одержаних учнями - ось завдання, які щодня повинен ставити перед собою педагог. Тому праця з дітьми повинна приносить задоволення, щоб з’являлися нові ідеї, нові підходи, нові форми роботи, надбання досвіду, який з часом вимальовується у власний творчий стиль, переростає в чітку педагогічну систему роботи. Потрібно завжди пам’ятати, що головне завдання педагогіки – «не загубити» жодної дитини, дати можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою. Для цього потрібно вивчати, чим живиться дитяча думка, щиро цікавитися кожним учнем як особистістю. Робота з фізичного виховання є багатогранною і потребує вихованню в дитини самостійності, ініціативи, організованості, активності та кмітливості. До кожної дитини у класі потрібно виявляти щирість, чуйність, не виділяти надмірною увагою обдарованих і не принижувати моралізаторством слабших. Тому потрібно намагатися організувати роботу так, щоб допомогти кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для вчителя і товаришів, адже це – надійний стимул для майбутнього навчання, занять фізкультурою із захопленням, відчуттям власної гідності. Для того, щоб достеменно знати, що потрібно дітям, що їх турбує, стан здоров’я, що вони чекають від занять фізкультурою, які мають спортивні захоплення, потрібно проводити на початку навчального року анкетування учнів, аналізувати відповіді, шукати шляхи вирішення тих проблем, які виникають, намагатися попередити їх. В сучасних умовах у навчальний процес необхідно впроваджувати сучасні ефективні методи організації навчання учнів, підвищувати емоційність викладання шляхом використання музичного супроводу, ігрових та змагальних елементів, мультимедійних засобів навчання. Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45 %, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів. Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями рухової активності завжди ставлю виховні завдання, вирішую їх, використовуючи систему методів виховання. Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи. Із метою розвитку фізичних якостей школярів уроки фізичної культури часто проводжу у формі колового тренування. З огляду на тривожний стан здоров’я сучасних дітей систематично під постійним контролем тримаю частоту пульсу, дихання дітей, вчу їх робити це самостійно, а також, слідкувати за власним самопочуттям, змінами у стані здоров’я. Використовую на уроках розроблені комплекси підготовчих та загальнорозвиваючих вправ. Слідкую за впровадженням інноваційних методик в Україні, за кордоном. Щоб підвищити свій професійний рівень, постійно опрацьовую фахову підписку, стежу за новинами спортивної , фізкультурно- оздоровчої літератури. Вивчаю і впроваджую у свою роботу перспективний педагогічний досвід учителів – новаторів [3].

Важливим завданням є виховання в учнів стійкого інтересу до занять фізичною культурою, спортом, зміцнення здоров’я кожної дитини, формування необхідних рухових якостей, бажання і уміння самостійно займатися фізичними вправами. Для цього поруч з традиційними використовуються і нетрадиційні форми і методи навчання. Індивідуальний підхід – обов’язкова умова кожного заняття. Найпоширенішими засобами стимулювання інтересу та активності учнів у процесі фізичного виховання є різні форми заохочень та покарань. Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоби викликати в усіх бажання до подальших досягнень, активності та зацікавленості у вивченні предмету. Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо. Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил:

• заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;

• за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;

• хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності;

• заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічне запущені) можуть бути заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) — заохочуються менше і за більші успіхи;

• заохочення застосовується в таких "дозах", які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;

• заохочення повинно бути справедливим та аргументованим [7].

Заохочення — це бальзам для душі. Шукайте в кожній дитині щось добре і пам'ятайте, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше. Заохочення — ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без покарання, але застосовувати його треба дуже обережно. Покарання — це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведінки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання — засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння І прагнення змінити свою поведінку на краще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання. Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задоволень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо. Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчасними. Вони сприяють підвищенню активності учнів за дотримання таких правил:

• покарання не повинно шкодити здоров'ю;

• не можна карати виконанням вправ;

• за порушення може бути лише одне покарання;

• не треба нагадувати учням про минулі помилки;

• караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали;

• покарання можна відмінити, заохочення — ні;

• покарання не повинно принижувати чесної особи;

• не можна карати у стані гніву;

• ефективне тільки те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення;

• головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності;

• сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом. [2,4]

Віддаючи належне іншим підходам до покарання як методу виховання, нагадаємо, що Дістервег, говорячи про дисципліну учнів, намагався обійтися без покарань, вважаючи, що вони марні та зайві там, де навчання ведеться правильно, відповідає природі дитини і предметові навчання. Там, де учні охоче працюють, майже не буває випадків порушення дисципліни, вони проявляють інтерес до занять, активність і самостійність. Заохочення і покарання перебувають в діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання. Одних тільки фізичних вправ недостатньо для виховання в дітей справжньої особистої фізичної культури з широким розумінням її суті та закономірностей. Саме на основі набутих школярами знань досягається усвідомлене опанування рухових дій. І навпаки, неусвідомлене виконання вправ — одна з основних причин, що не дає змоги зробити фізичну культуру супутником життя. Я самостійно визначаю обсяг знань і систематизую їх так, щоби:

• сформувати таку систему, котра б відповідала духові часу;

• конкретизувати тематику, відповідно до освітніх завдань і вікових особливостей учнів;

• врахувати можливість реалізації теоретичного матеріалу (обсяг, складність) в умовах шкільного уроку;

• передбачити способи поетапного контролю і повторення теоретичного матеріалу, що підлягає засвоєнню.

На уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на інших уроках, звідси цінність кожного вчительського слова, його предметність і відповідність завданням, висунутим у ході фізкультурних занять. Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави доцільно підкреслити, що неправильна постава не тільки неестетична, а й змінює форму та об'єм грудної клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у ненормальних умовах, що ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести до захворювань. Розучуючи стрибки в довжину, нагадую, що дальність стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в повітрі. Ці пояснення ілюструють наочно. Отже, знання набувають прикладного характеру, і це одна з їх особливостей у процесі фізичного виховання. Якщо на уроках фізичної культури в учнів не формується вміння використовувати отримані знання на практиці, то вони стають не чим іншим, як набором відомостей і фактів та швидко забуваються. Засвоєні знання повинні допомагати учням опановувати вправи, досягати потрібного рівня розвитку фізичних якостей і підготовленості, стати опорою у самостійних заняттях. Для цього кожна доза знань повинна відповідати конкретній дозі практичного матеріалу. У процесі засвоєння знань можна виділити три рівні. На першому відбувається повідомлення і запам'ятовування знань, на другому — їх застосування за відомим зразком і на останньому, вищому рівні засвоєні теоретичні знання використовуються школярами в роботі з іншими учнями під час виконання різноманітних функцій спортивних активістів (інструкторських, суддівських і т. ін.). Необхідні учням знання можна узагальнити за такими розділами:

• вплив фізичних вправ на особистість учня;

• роль занять фізичними вправами в розвитку форм і функцій організму;

• техніка фізичних вправ і методика їх навчання;

• правила побудови і проведення комплексів вправ і занять загалом;

• загальні відомості про види спорту, поняття і терміни;

• знання, пов'язані з культурою поведінки в суспільстві (колективі), що розкривають морально-етичні аспекти фізкультурне-спортивної діяльності;

• знання, що поєднують фізичне виховання з іншими сферами діяльності учнів (навчання, праця, відпочинок тощо) і трансформовані у здоровий спосіб життя кожного школяра.

Водночас треба пам'ятати, що знання, як і весь процес фізичного виховання, повинні бути індивідуалізовані за обсягом і змістом, а їхнє засвоєння, повинно сприяти постановці завдань, які мають значення особисто для кожного учня, і вирішення яких активізує його пізнавальну активність. У практиці я широко використовую різноманітні прийоми формування знань. Це бесіди, коментування, супроводжуюче пояснення, опис, вказівки, розбори, обговорення тощо. Перед бесідами, як звичайно, вивчають рухові дії. Виправлення помилок супроводжується вказівками, і це сприяє нагромадженню необхідної інформації в пам'яті дітей. Правила самоконтролю вивчаю на декількох уроках оптимальними за обсягом дозами (залучаю також знання учня з відповідних розділів шкільного курсу біології). Теоретичну інформацію, де це можливо, бажано супроводжувати відповідними практичними прийомами. Тут же учні повинні повторити запропоновані для засвоєння прийоми самоконтролю. Можна в подібній ситуації провести ніби експеримент щодо вивчення власного стану після певного навантаження. Підсумковий контроль якості засвоєння знань здійснюю в ході іспитів і заліків, на яких можуть бути, зокрема, питання: "Гігієна спортивного одягу", "Як зробити штучне дихання?", "Як тримати власну вагу в нормі?", "Основні правила самомасажу", "Правила складання комплексу вправ для ранкової зарядки", "Основні умови високого стрибка", "Від чого залежить дальність стрибка з розбігу?" тощо. Інтегровані уроки – один з шляхів у формуванні позитивної мотивації до уроків фізичної культури. Міжпредметні зв'язки можна успішно використовувати для доповнення, підтвердження або заповнення знань учнів в споріднених предметах. Інтеграція є джерелом знаходження нових фактів, які підтверджують або заглиблюють певні спостереження, висновки учнів в різних предметах. Вона знімає стомлюваність, перенапруження учнів за рахунок перемикання на різноманітні види діяльності. Варіанти інтегрованих уроків різноманітні. Можна інтегрувати не тільки два, але і три, і навіть чотири, п'ять предметів на одному і декількох уроках. У мене дуже вдало вдається інтегрувати уроки фізкультури з основами здоров‘я, ОБЖ, Історії України, природознавства та зарубіжної літератури.

Зв’язок розумового виховання з фізичною культурою і спортом —багатосторонній. На заняттях фізичними вправами набуваються знання про раціональний спосіб виконання рухових дій, застосування їх у тому чи іншому виді діяльності. Заняття фізичною культурою і спортом допомагають розвитку пам’яті, особливо рухової та зорової, вдосконаленню уваги, її точності та якості. У добре підготовленої людини менший час реакції переключення від однієї дії до іншої, краща розумова працездатність і її стійкість, більша кількість смислових операцій за визначений проміжок часу. Відновлення загальної і розумової працездатності проходить значно швидше і ефективніше, коли розумова діяльність чергується з фізичною. Однак, слід пам’ятати, що тільки оптимальні фізичні навантаження позитивно впливають на всі вище перераховані прояви.

Одним із основних показників всебічно гармонійного розвитку людини є її здоров’я. Його збереження і зміцнення, підвищення рівня фізичної підготовленості і працездатності, продовження творчої активності – соціальні завдання нашої країни в галузі фізичної культури і спорту. Фізичний стан людини залежить від багатьох факторів, основними з яких є природні і соціальні (умови життя, виробнича діяльність). Фізичний розвиток людини – це керований процес. За допомогою спеціально організованих спортивних заходів та занять фізичними вправами, раціонального харчування, режиму праці та відпочинку, інших факторів, можна, значною мірою, змінювати показники рухової активності (силу, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність тощо), будову тіла, фізичну функціональну підготовленість, цілеспрямовано удосконалювати регуляторні функції нервової системи, збільшувати структурні параметри і покращувати функціональні можливості всіх систем і органів людського організму, особливо дихальної і серцево-судинної. Показником фізичного розвитку людини вважають тілобудову та розвиток її рухових якостей. [7,8]

Інтегровані уроки – один з шляхів у формуванні позитивної мотивації до уроків фізичної культури. Міжпредметні зв’язки можна успішно використовувати для доповнення, підтвердження або заповнення знань учнів в споріднених предметах. Інтеграція є джерелом знаходження нових фактів, які підтверджують або заглиблюють певні спостереження, висновки учнів в різних предметах. Вона знімає стомлюваність, перенапруження учнів за рахунок перемикання на різноманітні види діяльності. Варіанти інтегрованих уроків різноманітні. Можна інтегрувати не тільки два, але і три, і навіть чотири, п’ять предметів на одному і декількох уроках. На уроках спонукаю кожного учня до продуктивної праці, пробуджую інтерес до вивчення предмету.

Шляхом використання інтерактивних форм навчання (робота в групах, уроки-свята, уроки-забави, уроки-змагання, інтегровані уроки) можна формувати у дітей мотивацію на самовдосконалення, бажання берегти і зміцнювати своє здоров’я. Основним критерієм оцінки для здоров’я й спорту є масовість. Тому при проведенні заходів потрібно більше приділяти уваги зайнятості школярів, активній участі всіх учнів у заплановнних для них видах програми [3].

3. Формування пізнавальної активності на уроках фізичної культури

Практика показує що навчання як процес засвоєння знань, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей - прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями.

При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення. Психологи стверджують, що, навіть коли людину вчать виконувати фізичні дії, то центральна ланка все ж психологічна. В усі практичні дії обов'язково входять елементи дій психологічних, і без них не можна навчитися зовнішнім, практичним діям.

Активізувати пізнавальну діяльність учнів фізичної культури на уроках, важливо ще й от чому. Не один вчитель познайомився на практиці з пасивністю учнів у навчальній діяльності з падінням інтерес до занять фізичними вправами. Причини? Одна з них у тім, що, згідно програмі, навчання тим самим руховим діям, бігу, наприклад, стрибкам, метанням, здійснюється протягом багатьох років, і вчитель часто не різноманітить цей процесс. Інша причина - нерідко вчителі в своїй практичній роботі обмежуються в своїй практичній роботі обмежуються навчанням репродуктивним, т. т. вимагають виконання завдань за зразком У кращому випадку дається схема дії без пояснення доцільності рекомендованих способів виконання вправ. Таке навчання позбавляє дітей прояву творчого початку в діях, що і приводить до пасивності [6,22].

Центральною ланкою педагогічної роботи вчителя є активізація пізнавальної активності, яка відбувається на уроці. А тому з точки зору організації кожен урок повинен бути зорієнтованим, спроектованим, інструментованим, а потім - виконаним, проаналізованим, оціненим. Навчальний процес - головна ланка в діяльності вчителя, який становить 90 відсотків часу спілкування вчителя з учнями.

Специфіка активізації пізнавальної діяльності вчителем на уроці полягає в тому, що він співпрацює з учнями, його успіх значною мірою залежить від взаєморозуміння та взаємодії всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, розподілу і кооперації їх спільної праці. У його обов'язки входить забезпечення, перш за все організації власної діяльності, яка реалізується у зовнішньому та внутрішньому аспектах. Це особливо важливо, тому що, як доведено вченими, коефіцієнт залежності організованості учнів від організованості вчителя досить високий [17,18]. З точки зору зовнішньої - організація діяльності вчителя реалізується у створенні комфортної зони праці: обладнання робочого місця необхідними приладами, різновидами наочних посібників, класним журналом, учнівськими зошитами та ін. Їх наявність та організація повинні відповідати вимогам ергономіки (зручності і швидкодії у використанні).

Важливо також забезпечити відповідні санітарно-гігієнічні умови для продуктивної навчальної роботи в класі (освітлення класної кімнати чи навчального кабінету, температурний і повітряний режим у класі, усунення шумових завад). Учитель планує і оптимально розподіляє навчальне навантаження на учнів на кожному етапі уроку і уроці в цілому з врахуванням динаміки їх працездатності протягом уроку, робочого дня, тижня. До зовнішньої організації, як було зазначено вище, відноситься також організація кожної складової структури уроку.

Організації пізнавальної діяльності учнів та їхньої поведінки на уроці передбачає реалізацію певних завдань уроку, а саме:

донесення до свідомості учнів розуміння поставлених завдань,

використання різних установок (переконання, навіювання),

досягалися стійкість і зосередженість уваги учнів, їхня підготовленість до уроку,

актуалізування попереднього досвіду учнів у процесі вивчення нового матеріалу,

використання прийомів і форм роботи, за допомогою яких досягає вчитель активності учнів, їхньої самостійності,

відповідність викладу матеріалу встановленим вимогам до учнів;

рівень особистої відповідальності учнів за якість та ефективність навчальної роботи,

прагнення учнів до вирішення проблемних ситуацій, оволодіння знаннями, вміннями, навичками здійснювати самоконтроль, самооцінки, взаємооцінки,

прагнення учнів зрозуміти значення засвоєного і використати його у власній руховій діяльності,

інтерес учнів до власного розвитку, успіхів та рівень їхньої відповідальності за власний фізичний стан,

стабільний емоційний стан учнів [18,21].

4.Формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами в позаурочний час

Позакласна спортивно-масова робота в загальноосвітній школі є одним з головних ланок фізичного виховання. Будують її на широкій основі самодіяльності учнів. Це організація й проведення фізкультурно-оздоровчих заходів, що включаються в режим дня школярів, спортивних змагань, туристичних походів, заняття в спортивних секціях, гуртках, забезпечення активної діяльності колективу фізичної культури школи.

Пріоритетною формою набуття позитивної мотивації до занять фізичними вправами, збереження і зміцнення здоров’я школярів є система фізкультурно-оздоровчих і спортивно-масових заходів у школі:

а) система фізкультурно-оздоровчих заходів в режимі навчального дня у школі:

б) система позакласних виховних спортивно-масових заходів у школі:

Фізкультхвилинки і фізкультпаузи, рухливі перерви, спортивний час у ГПД, спортивні гуртки і секції в позаурочний час, шкільні змагання з видів спорту, спортивні естафети для молодших школярів, спортивні свята, снігові спартакіади, КВК і ін. Всі вони проходять згідно Положення про шкільну спартакіаду і календаря спортивно-масових і фізкультурно-оздоровчих заходів [14,13].

Для забезпечення належного щоденного обсягу рухової активності кожному підлітку, крім уроків фізичної культури потрібен комплекс позаурочних занять. Тому в планах класних керівників в нашій школі передбачається проведення позакласних, додаткових і самостійних занять фізичними вправами, змагання турніри, ігри і конкурси, які сприяють поліпшенню здоров’я і задовольняють біологічну потребу дітей у русі.

Класні керівники проводять тематичні класні години, конкурси малюнків, плакатів, віршів з гігієні школяра, інструктажі з попередження травматизму. Традиційним стало проведення тижнів здоров’я, спортивних свят «Козацькі розваги», «Олімпійці серед нас», «Стартін», Малі олімпійські ігри.

Основною причиною успішної роботи в даному напрямі, є наявність системності. Це виявляється, перш за все, в тому, що фізкультурні заходи включені в систему валеологічної роботи в школі, в якій включені і виховний, і освітній, і безпосередньо оздоровчий аспекти навчання нормам здорового способу життя.

З дитинства потрібно формувати усвідомлене і ставлення до власного організму. Навчити дитину слухати свій організм, ознайомити її з найпростішими методами самоконтролю, виявляти турботу про своє тіло, тримати його доглянутим, цінувати його красу – одне із завдань валеологічного виховання. Спортивно-оздоровча діяльність стає основним компонентом валеологічної культури тоді, коли вона є способом, і наслідком перетворення учня і власного фізичного розвитку, її буття.

Якщо підліток не займається якимось видом спорту, раджу йому почати займатися фізичними вправами самостійно вдома. Перед початком самостійних занять учні мають дістати кваліфіковані рекомендації учителя фізкультури щодо дозування навантаження, дотримання правил безпеки тощо.

Ось кілька порад учням, які вирішили розпочати самостійні заняття фізичними вправами:

Не чекайте наступного понеділка, починайте тренування (негайно);
Пообіцяйте собі винагороду через деякий час;
Посвятіть у свої плани друзів і рідних – це допоможе не відступити від своїх намірів;
Запросіть когось із друзів тренуватися з вами разом – веселіше, і відступитись від запланованого буде не так просто;
На помітному місці повісьте список тих досягнень, яких ви чекаєте від своєї програми фізичних тренувань за певний проміжок часу (наприклад, схуднути, стати сильнішим, привабливішим тощо);
Попросіть батьків преміювати вас за успішні заняття;
Не скасовуйте намічених тренувань. Ніяких поважних причин, крім хвороби або стихійного лиха бути не може.

Зазвичай більшість підлітків мають уявлення про позитивний вплив фізичних вправ на здоров’я людини, проте не займаються ними, знаходячи багато «поважних» причин для своєї бездіяльності [11,9].

Складність формування позитивної мотивації полягає в тому, що питання можливості (неможливості) вести здоровий спосіб життя надзвичайно суб’єктивне, тому що воно перш за все детерміновано ступенем усвідомлення учнем важливості дій в цьому напрямі. Навіть при відсутності деяких об’єктивних умов (комфортне житло, належне харчування, достатній доход тощо) особи з високим рівнем свідомості стосовно здорового способу життя прагнуть діяти заради власного здоров’я. І навпаки, за достатньо об’єктивних умов нестача особистісних стимулів унеможливлює прагнення бути здоровим. Ці можливості переважно залежать від самої дитини. З іншого боку, існує певний мінімум об ’єктивних умов життя, який обумовлює можливості реалізації здорового способу життя. Це індикатор добробуту вродини, який опосередковано характеризує потенційну можливість реалізації здорового способу життя, індикатор ставлення найближчого оточення до цінностей здоров’я теж певний показник такої можливості, оскільки складно вести здоровий спосіб життя при негативному ставленні друзів і знайомих [10].

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Мотивація - система спонукань які зумовлюють активність організму і визначають її спрямованість.Навчальна мотивація ґрунтується на потребі, яка стимулює пізнавальну активність дитини, її готовність до засвоєння знань, навичок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арєф’єв В. Г., Єдинак Г.А. Фізична культурав школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентівнавчальних закладів ІІ-ІУ рівнів акредитації. - 3-є вид. перероб. і доп. – Камянець - Подільський: ПП Буйницький О. А., 2007. - 248 с.

2. Безверхня Г.В. Формування мотивації до самовдосконалення учнів загальноосвітніх шкіл засобами фізичної культуриі спорту: Метод реком. (для вчителів фіз. культури). - Умань: Вид-во Умань. держ. пед. ин-ту. -2003. - 52 с.

3. Бойченко Т. Є. Інтегративний освітній курс валеології на світоглядно -методологічних засідках українознавства. Відання на стадії друку. Рукопис, наданий автором праці для бібліотеки УІСД, 1999. - 192 с

4. Бахчанян Г.С. Мотивація інтересу до занять фізичною культурою і спортом. // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 4. - С.41 - 47.

5. Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із чинників підвищення мотивації учнів до фізичної активності // Фіз. виховання в шк. - 2003. - № 1. - С. 47 - 50.

6. Лозова В.І. Пізнавальна активність школярів. - X.: Основа, 1990. - 348 с.

7. Остапенко О. Виховання в учнів 8-9 класів інтересу до занять фізичною культурою. // Фізичне виховання в школі. - 2002. - № 2. - С. 19 - 23.

8. Островерхова Н.М. Аналіз уроку: концепції, методики, технології. - К.: Фірма “ІНКОС”, 2003. - 352 с.

9. Семеренський В. Народні ігри та їх роль у розвитку творчої активності учнів. // Фізичне виховання в школі. - 2000. - № 1. - С.54 - 55.

10. Смирнов І.Н. Здоров’я людини як філософська проблема // Питання філософії. - 1985. - № 7. - З. 83-93 с.

11. Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. - Запоріжжя, 1999.- 308 с.

12. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах: Навчальний посібник. - Тернопіль, 2001

13. Г. В. Безверхня, Л. В. Волков, В. Г. Григоренко, Т. Ю. Круцевич, В. С. Язловецький, М. Ф. Яковлєв) [2].

14. Г. Л. Апанасенко, 1999; Т. П. Вісковатова, 1996, 1997

15. С. Ю. Бабенко, 1982; С. В. Занюка, 1997; О. М. Зварищук, 2002; В. В. Петровського, Т. Ю. Круцевич, 1997

16. Г. Л. Апанасенка, В. Г. Григоренка, В. П. Горащука, Л. В. Судакова, І. С. Кона

17. Аросьев Д.А. и др. Как увлечь физической культурой (школьников). // Физическая культура в школе. - 1987. - №4. - С.6 - 10.

18. Аросьев Д.А. и др. Как увлечь физической культурой (школьников). // Физическая культура в школе. - 1987. - № 5. - С.8 - 12.

19. Артюшенко О.Ф. та інші. Виховання інтересу до фізкультури у юнаків 15 - 17 років з урахуванням морфофункційних відмінностей. // Фізичне виховання дітей та молоді. - К., 1990. - Вип.13. - С.9 - 13.

20. Безропильний О.П. Виховання в учнів інтересу до фізичної культури шляхом удосконалення методичного забезпечення шкільних спортивних майданчиків. // Фізичне виховання дітей і молоді. - К., 1990. - Вип.13. - С.33 - 35.

21. Богданов Г.П. Игры и развлечения в группах продленного дня: Пособие для учителей. - М.: Просвещение, 1985.

22. Бахчанян Г.С. Мотивація інтересу до занять фізичною культурою і спортом. // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 4. - С.41 - 47.

PAGE \* MERGEFORMAT1

Процес фізичного виховання школярів