Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки серед школярів

Зміст

Вступ……………………………………………………………….. 2-4

І Розділ . Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки……………………………………………………………………. 5

Сутність основних понять…………………………………………… 5-9
1. Причини та чинники виникнення девіантної поведінки………………………………………………………………10-13
2. Теорії виникнення девіантної поведінки……………………………14-17

Розділ ІІ. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки серед школярів ......................................................................................... 18

2.1. Особливості профілактики девіантної поведінки в умовах загальноосвітньої школи …………………………………………………... 18-20

2.2. Стан проблеми девіантної поведінки в умовах загальноосвітньої школи ....................................................................................................................21-22

Висновки……………………………………………………………………. 23-25

Література…………………………………………………………………..26-27

Додатки………………………………………………………………………28-31

Вступ

Актуальність. Сьогодні більшість серйозних проблем людства (стрімке зростання чисельності населення планети, забруднення навколишнього середовища, тероризм, наркоманія, расові забобони тощо) є наслідками діяльності людей. Існування людської цивілізації в майбутньому залежатиме від того, наскільки ми просунемося в розумінні себе й інших. Тому сучасна наука приділяє велику увагу питанню про те, чому представники суспільства демонструють патологічні чи неадекватні стилі поведінки.

У контексті аналізу причин того, чому дехто відчуває життя надзвичайно напруженим і не може виробити ефективні навички вирішення проблем, на особливу наукову увагу заслуговує девіантна поведінка, особливо її негативні форми, що часом мають кримінальний характер.

Поняття “девіантність” (від пізньолат. deviatio – відхилення, від лат. de – від + лат. via – дорога; відхилення від нормалі, відхилення від головного шляху руху, від правильної лінії) у термінологічному значенні “девіація” використовується у філософії, соціології, психології та правознавстві, де під девіантною (такою, що відхиляється) поведінкою розуміється поведінка, яка порушує загальноприйняті у даному суспільстві норми і правила.

Проблема девіантної поведінки має свою історію наукового аналізу. З цієї тематики опубліковано велику кількість праць сучасних вітчизняних та закордонних авторів, таких як Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, С. Бадмаєва, М. Буянова, Т. Донських, О. Змановську, В. Кондрашенка, А. Фурманова В.Ф. Моргун, К.В. Сєдих, А.О. Бучак, В.А. Бачинін, Я.І. Гилинський, Ж.Є. Іванова, Ю.О. Клейберг, В.Д. Менделевич, Р. Кловард, Б. Крег, Г.В. Данхем, K. Еріксон, Р. Феріс, Е.T. Херші, Е.M. Лемер, A. Ліска, Р.E. Парк, Ф. Таненбаум, В.I. Томас, С.Г. Трауб, В. Шелдом та інших.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити відсутність ясної позитивної державної ідеології, спрямованої на зміну ієрархії суспільних цінностей, посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недоступність для дітей безкоштовної якісної додаткової освіти (гуртків, секцій та ін.); безробіття (явне та приховане); пропаганда насильства і жорстокості через засоби масової інформації; доступність тютюну, алкоголю, наркотиків, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина - людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

М. О. Галагузова визначає, що саме діти перебувають нині чи не в найскладнішому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що не дає їм змоги адекватно реагувати на події, факти навколишнього життя.

Обрана тема є актуальною на сьогодні.

Мета: провести науковий аналіз, систематизацію та узагальнення поглядів на проблему девіантної поведінки.

Об'єкт: девіантна поведінка як соціально-педагогічна проблема.

Предмет: причини, чинники, історія виникнення та профілактика девіантної поведінки.

Завдання :

1. Проаналізувати літературу з досліджуваної проблеми .

2. Охарактеризувати понятійний апарат та основні причини, що призводять до формування девіантної поведінки.

3. Проаналізувати історію виникнення девіантної поведінки.

4. Дати характеристику особливостям профілактики девіантної поведінки в умовах загальноосвітньої школи.

Розділ І. Теоретичні засади проблеми девіантної поведінки

Сутність основних понять

Девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Виділяють такі норми:

правові;
моральні;
естетичні.

Моральні норми, носієм яких є сама людина, а також соціальні інститути, такі, як родина, релігійні конфесії, суспільні організації, - це насамперед загальнолюдські цінності, представлені у науковій думці та гуманітарній культурі.

Морально-етичні норми це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів. Етичні норми, як правило, є прямим наслідком моральних цінностей. У вихованні особистості мірилом унормованості поведінки є її відповідність соціальним нормам суспільства, до яких належить індивід. Звичайно, цивілізоване суспільство не завжди гармонійно поєднує загальнолюдські й національні моральні норми цінності, які й мусить свідомо привласнити людина. Норма - це процес послідовного і закономірного виникнення та функціонування якісних особливостей особистості, специфічних і необхідних для певного етапу розвитку [16].

Девіантна поведінка поділяється на п'ять типів:

1. Делінквентна поведінка (злочини, порушення дисципліни)

2. Адиктивна поведінка (тютюнопаління, токсикоманія, алкоголізм та ін..)

3. Патохарактерологічна поведінка.

4. Проституція.

5. Суїцидальна поведінка [12].

Поведінку особистості загалом можна розглядати як взаємодію з довкіллям, опосередковану її зовнішньою і внутрішньою активністю у формі цілеспрямованої послідовності вчинків. При цьому кожний вчинок особистості являє собою свідому дію, акт морального самовизначення, в якому людина стверджує себе як особистість у ставленні до іншої людини, самої себе, соціальної групи або суспільства, життя загалом.

За поведінкою особистості можна визначати успішність її соціалізації, тобто процесу входження до різних спільнот людей. Слід зауважити, що важливою складовою процесу соціалізації людини є виникнення і розвиток уявлень про правила поведінки, що співпадають чи не співпадають з традиціями і звичаями людської спільноти, про моральне чи аморальне, таке, що схвалюється або засуджується, що дозволено або заборонено тощо. Саме ці уявлення реалізуються в актах поведінки людини [9].

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо). Слід зазначити, що відхилення від цієї норми (девіації) у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні.

У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства [6].

Негативні девіації поведінки пов'язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дез- адаптованою. У зв'язку з цим можна говорити про деві- антність особистості — сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричинює девіантний спосіб життя [13].

О. В. Змановська називає такі специфічні ознаки девіантної поведінки :

• багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших норм для певного суспільства на цей час;

• поведінка не є наслідком кризової, нестандартної ситуації, а зумовлена загальною спрямованістю особистості;

• сама поведінка супроводжується різноманітними проявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;

• поведінка не ототожнюється з психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);

• результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи оточуючим.

Отже, девіантна поведінка є агресивною, при цьому агресія може бути спрямована як на інших людей, так і на самого себе.

Загалом до психологічних проявів девіантної поведінки особистості відносять такі:

• духовні проблеми, зокрема, відсутність або втрату сенсу життя, переживання внутрішньої порожнечі, блокування самореалізації духовного потенціалу тощо;

• деформацію ціннісно-мотиваційної сфери — несформовані або редуковані моральні цінності (совість, відповідальність, чесність), переважання девіантних цінностей, ситуативно-егоцентричну орієнтацію, фрустрованість вищих потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

• емоційні проблеми — тривогу, депресію, переважання негативних емоцій, алекситимію (ускладнення в розумінні своїх переживань і невміння сформулювати їх у словах), емоційне огрубіння (втрата здатності визначати доцільність, доречність тих чи інших емоційних реакцій, дозувати їх), афективність тощо;

• проблеми саморегуляції — неадекватні самооцінку і рівень домагань, слабкий розвиток рефлексії, надмірний або недостатній самоконтроль, низький рівень адаптивних можливостей;

• викривлення у когнітивній сфері — стереотипність, ригідність мислення, неадекватні настановлення, обмеженість знань, наявність забобонів;

• негативний життєвий досвід — наявність шкідливих звичок, психічних травм, досвіду насильства, соціальну некомпетентність тощо [4, 10].

Основними ознаками девіантної поведінки є:
– багаторазові, тривалі порушення не будь-яких, а найважливіших норм для певного суспільства на цей час;
– поведінка є наслідком кризової, нестандартної ситуації і зумовлена загальною спрямованістю особистості;
– сама поведінка супроводжується різноманітними виявами соціальної дезадаптації, викликає негативну оцінку з боку інших людей;
– поведінка не ототожнюється з психічними захворюваннями чи патопсихологічними станами, хоча може за певних умов набувати патологічних форм (алкоголізм, наркоманія тощо);
– результатом поведінки є заподіяння реальної шкоди самій особистості чи навколишнім.
В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів :

1. Делінквентний вид девіантної поведінки – сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.
2. Адиктивний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей: тютюнопаління, алкоголізм та ін.
3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки – поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.
4. Психопатологічний вид девіантної поведінки – ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах – це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.
5. Ґрунтується на суперцінностях – це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття [12].

. Причини та чинники виникнення девіантної поведінки

Відхилення у поведінці дітей і підлітків можуть бути обумовлені наступними групами причин:

а) соціально-педагогічною занедбаністю, коли дитина, підліток, веде себе неправильно в силу своєї невихованості, відсутності у нього необхідних позитивних знань, умінь, навичок або в силу зіпсованості неправильним вихованням, сформованістю в нього негативних стереотипів поведінки;

б) глибоким психічним дискомфортом, викликаним неблагополуччям сімейних взаємин, негативним психологічним мікрокліматом в сім'ї, систематичними неуспіхами у навчанні, нескладний взаєминами з однолітками, неправильним (несправедливим, грубим, жорстоким) ставленням до нього з боку батьків, вчителів, товаришів по класу і т. д.;

в) відхиленнями у стані психічного та фізичного здоров'я та розвитку, віковими кризами іншими причинами фізіологічного та психоневрологічного характеру;

г) відсутністю умов для самовираження, розумного прояву зовнішньої та внутрішньої активності; незайнятістю корисними видами діяльності, відсутністю позитивних і значущих соціальних і значущих соціальних та особистих життєвих цілей і планів;

д) бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища і розвивається на цій основі соціально-психологічна дезадаптація, зміщенням соціальних та особистих цінностей на негативні [17].

Недолік негативного соціального досвіду, нерозвиненість і несформованість світогляду, системи ціннісних орієнтацій, етичних норм та естетичних смаків сприяють вибору підлітками негативних, протиправних сфер своєї активності, що неминуче відбивається на їхній поведінці, на формуванні особистості, соціального вигляду. Значну роль у цьому процесі відіграє відсутність своєчасної, необхідної педагогічної, психологічної, соціальної та медичної допомоги дітям і підліткам.

Мікросередовище, в якому перебуває сучасний підліток, досить несприятлива. Особливо сприятливу обстановку для появи у сфері моралі та поведінки створює міське середовище з її аномальності, безособовим характером взаємовідносин між людьми, з більшим ступенем свободи, з великим асортиментом негативно впливають економічних, соціальних і культурних чинників. Звільнення від традиційних норм цінностей, відсутністю твердих зразків поведінки і моральних меж, послаблення соціального контролю сприяють зростанню відхилення і саморуйнування поведінки в підлітковому середовищі [5].

Спостерігається, криза системи цінностей, вимивання загальноприйнятих правил і норм поведінки, що призвели до того, що в суспільстві надзвичайно велике значення набуло накопичення багатства як символу успіху. Саме в цьому напрямку ведеться формування, розвиток відповідних потреб, ціннісних орієнтацій у підростаючого покоління (особливо інтенсивно через засоби масової інформації) [2].

Фактори, що породжують різні форми відхилень.

а) зовнішні фактори ризику;

б) внутрішні фактори ризику.

Зовнішні чинники.

Процеси, що відбуваються в суспільстві:

Відсутність ясної позитивної державної ідеології, спрямованої на зміну ієрархії суспільних цінностей.
Недосконалість законів і роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів.
Безробіття (явна і прихована).
Відсутність соціальних гарантій та державної підтримки економічно неспроможних сімей з дітьми.
Руйнування і криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління (дитячих та юнацьких організацій, сім'ї і школи).
Пропаганда насильства і жорстокості через засоби масової інформації.
Відсутність своєчасної та кваліфікованої диспансеризації дітей, що дозволяє виявити фізичні і психічні порушення здоров'я дітей та підлітків, надавати їм відповідну допомогу.
Недоступність для дітей якісного безкоштовного додаткової освіти (гуртків, секцій та ін.)
Доступність тютюну, алкоголю, наркотиків.

Статки сім'ї, її атмосфера:

Неповна сім'я.
Матеріальне становище сім'ї (як бідність, так і багатство).
Низький соціально-культурний рівень батьків.
Стиль виховання в сім'ї (відсутність єдиних вимог до дитини, жорстокість батьків, їх безкарність і безправ'я дитини).
Заперечення самооцінки дитини.
Недолік або надлишок задоволення потреб дитини.
Зловживання батьками алкоголю, наркотиків та інших
Попустітельское ставлення батьків до вживання дітьми психоактивних речовин.

Недосконала організація внутрішньошкільного життя:

Недосконалість організації управління процесами навчання і виховання; погана матеріальна забезпеченість школи;
Відсутність налагодженої, систематичної зв'язку школи з сім'єю учнів і важелів впливу на батьків, які не займаються вихованням дитини, через громадськість;
Брак вчителів - предметників;
Часте скасування уроків;
Незадовільна організація позакласної роботи;
Відсутність дитячих організацій в школі.
Професійна неспроможність частини вчителів, що виражається в незнанні дитячої, вікової психології;
Авторитарний стиль взаємин у системі «учень - вчитель»;
Необ'єктивний підхід до оцінки знань учнів, навішування ярликів;
Придушення вчителями особистості учня (погрози, образи та ін.)

Внутрішні чинники.

До них відносяться: відчуття власної незначущості і непотрібності, низька самооцінка, невпевненість у собі, недостатній самоконтроль і самодисципліна, невміння критично мислити і приймати адекватні рішення в різних ситуаціях, невміння виражати свої почуття і реакції на себе самого та інших людей [18].

1.3. Теорії виникнення девіантної поведінки

Розвиток і поведінка людини визначається взаємодією різних факторів: біологічних, психологічних і соціальних. Залежно від того, якому з них надається основне значення, виділяються відповідні теорії формування девіантної поведінки:

• теорії, що акцентують увагу на біологічних детермінантах девіан- тної поведінки;

• концепції, в яких центральне місце відводиться психологічним чинникам девіантної поведінки;

• соціологічні концепції, що пояснюють девіантну поведінку соціа-ньними причинами.

Біологічне трактування причин девіантної поведінки має давню історію, проте класичні наукові праці цього напряму з'явилися лише в XIX столітті. Перш за все, це роботи італійського лікаря-психіатра

Ч.Ломброзо, в яких він спробував обґрунтувати зв'язок між анатомічною будовою людини і злочинною поведінкою. Він розробив концепцію «природженого» злочинця, якого можна визначити за низкою фізичних, анатомо-антропологічних ознак: масивна, висунута вперед нижня щелепа, сплющений ніс, рідка борода, низький лоб тощо [3].

У XX ст. також робилися спроби пояснити девіантну поведінку біологічними чинниками. Зокрема, У.Шелдон обґрунтовував зв'язок між типами будови тіла людини і формами поведінки. У.Пірс в результаті генетичних досліджень у середині 60-х років XX ст. дійшов висновку, що наявність зайвої ігрек-хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Г.Айзенк (1970), вивчаючи ув'язнених, зробив висновок, що екстраверти більш схильні до скоєння злочинів, ніж інтроверти, а це, у свою чергу, детерміновано на генетичному рівні. Для сучасної науки характерне скептичне ставлення до спроб суто біологічного пояснення причин девіантної поведінки. Більшість фахівців дотримуються соціологічного і психологічного підходів.

Соціологічний підхід. Дослідження соціологів кінця XIX - початку XX ст. Ж.Кегле, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Л.Леві-Брюля та ін. виявили зв'язок девіантної поведінки з соціальними умовами існування людей. Вперше соціологічне пояснення девіації було запропоноване в теорії аномії Е.Дюркгеймом, який використовував її у своєму класичному дослідженні самогубства (1897).

Статистичний аналіз різних аномальних проявів (злочинності, са- могубств, проституції), проведений Ж. Кегле і Е.Дюркгеймом за певний історичний відрізок часу, показав, що кількість аномалій у поведінці людей зростає в періоди воєн, економічних криз, соціальних потрясінь. Це спростовувало теорію «природженого» злочинця, вказуючи на соціальне коріння цього явища. Разом з тим соціологи того часу, виявивши зв'язок між соціально-економічними умовами існування суспільства і девіантною поведінкою, не змогли до кінця диференціювати і пояснити природу цих відхилень.

Е.Дюркгейм вважав, що певний оптимальний рівень девіації неминуче властивий суспільству, так само як температура - людському тілу. І необхідно піклуватися не стільки про її цілковите викорінення, скільки про підтримку оптимального рівня, попереджаючи лише «сплески», зростання різних форм девіантної поведінки.

У межах соціологічного підходу можна виділити інтеракціоністський напрям і структурний аналіз. Першого дотримуються Ф.Танненбаум, І.Гоффман, Е.Лемерт, Г.Беккер. Основним положенням тут є теза, згідно з якою девіантність - не властивість, внутрішньо притаманна певній поведінці, а наслідок соціальної оцінки (стигматизації, «таврування») певних ознак як девіантних. Девіація обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати іншим прошаркам певні стандарти. Аналіз причин девіантної поведінки спрямований в даному випадку на вивчення процесів, явищ і чинників, що визначають або впливають на приписування статусу девіантності і статусу девіанта індивідам. Тобто увага фокусується на тому, яким чином формується став-лення до людей як до девіантів.

Структурний аналіз пропонує три пояснення причин девіації:

• перше - культурологічне, коли причиною девіації вважаються конфлікти між нормами субкультури і пануючої культури, оскільки індивіди одночасно входять у різні етнічні, культурні, соціальні, політичні та Інші групи з цінностями, що не збігаються або суперечать одні одним (С.Селлін);

• друге - склалося у межах теорії конфлікту (К.Маркс, Р.Квінін, І.Тейлор, П.Уолтон, Д.Янг): девіація тут розглядається як форма протидії нормам капіталістичного суспільства, зумовлена соціально-економічною природою капіталізму;

• третє пропонує Р.Мертон у теорії «соціальної аномії»: девіантна Поведінка зумовлюється аномією як розбіжністю між проголошеними даною культурою цілями та схвалюваними засобами їх досягнення [14].

У вітчизняних дослідженнях виникнення девіантної поведінки пояснюється двома причинами: а) розбіжністю між вимогами соціальної норми і вимогами життя, з одного боку, і б) невідповідністю иимог життя інтересам даної особистості - з іншого. Суспільство, з одного боку, орієнтує індивіда на конформну поведінку, що є умовою соціальної стабільності, а з іншої - об'єктивно вимагає від нього ініціативності, тобто виходу за межі загальноприйнятих стандартів. Тому соціалізація особистості завжди передбачає як конформну, так і нон-конформну поведінку.

Психологічний підхід акцентує увагу на власне психологічних чинниках девіантної поведінки і важливого значення надає обґрунтуванню поняття психічної норми. У психологічних дослідженнях найчастіше загальним критерієм норми психічного розвитку вважається здатність індивіда до адаптації. Водночас наголошується, що цей критерій не

завжди є достатнім. Показником норми є не тільки успішне пристосування до соціального середовища, але й прогресивний розвиток творчих здібностей і якостей, пов'язаних з формуванням особистості. Зокрема, важливе значення має формування «Я-концепції», певні ознаки якої розглядаються як ключ до нормальної адаптації: гармонійність (мінімум внутрішніх суперечностей і єдність поглядів на життя), відносна автономія (здатність до незалежної, самостійної поведінки). Автономія пов'язується з формуванням комунікативних здібностей і впевненості в собі (позитивної самооцінки). У свою чергу, невпевненість у собі і низька самооцінка розглядаються як джерела порушення адаптації і аномалій розвитку (М.Герберт, 1974).

Екологічний підхід трактує відхилення в поведінці як результат несприятливої взаємодії між дитиною і соціальним середовищем. Корекція тут розуміється як оптимізація цієї взаємодії шляхом взаємної зміни позицій і навчання дитини навичок співпраці.

Близький до екологічного психодидактичний підхід, який акцентує yвary на ролі навчальних невдач дитини у розвитку відхилень (Д.Халаган, Дж.Кауфман). Представники цього напряму наголошують на важливості індивідуального підходу в навчанні і створенні можливостей для самовираження особистості в навчальній діяльності [8].

ІІ Розділ. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки серед школярів

2.1. Особливості профілактики девіантної поведінки в умовах загальноосвітньої школи

Під профілактикою девіантної поведінки підлітків прийнято розуміти специфічні форми роботи, які стоять відокремлено від всієї решти організації виховної роботи у школі. Проте, ефективний системний підхід в організації превенції повинен включати як необхідні:

разові заходи, спрямовані на зниження гостроти раптово виниклої ситуації, пов'язаної з девіантною поведінкою учнів у школі, так і достатні
заходи, що постійно діють, планово вбудовані в навчально-виховний процес.

Сучасна школа, нарешті, прийшла до усвідомлення того факту, що відсутність якої-небудь виразної профілактично-виховної системи створює умови для формування девіантної поведінки.

Профілактика девіантної поведінки не може існувати поза загальношкільною системою окремо, як від процесу освіти, так і від процесу загального функціонування шкільного життя [15].

Створення системи профілактики девіантної поведінки вимагає розуміння її структури - складових елементів, їх взаємозв'язків, характеристик її нинішнього стану, оцінки ефективності профілактичної роботи, стратегічних і тактичних цілей, завдань кожного підрозділу системи тощо. Створення системи профілактики девіантної поведінки у діяльності загальноосвітньої школи має включати наступні позиції:

1. Формулювання проблеми (пошук суперечності між реальним і бажаним положенням справ).

2. Обґрунтування концепції (теоретичні принципи, практичні цілі).

3. Аналіз ситуації (відповідний обраним принципам, цілям, завданням).

4. Визначення структури складових елементів (моделювання).

5. Опис управління системою та взаємодії елементів.

6. Оцінка ресурсів.

7. Стратегічне планування розвитку системи.

8. Тактичне планування роботи системи.

9. Оцінка ефективності профілактичної системи.

10. Коректування моделі та планів [11].

У центрі профілактики девіантної поведінки лежать два головні завдання: збереження максимально повного контакту підлітка з середовищем (збереження «кола спілкування») і створення умов для його здорового розвитку. Профілактичні програми, спрямовані на попередження девіантної поведінки, як правило, мають на меті здорове суспільство, яке у майбутньому будуть складати підлітки нашого сьогодення.

В узагальненому вигляді розгляд системи профілактики девіантної поведінки може мати два основні аспекти:

1. Профілактичний простір - комплекс різних установ, соціальних інститутів і організацій територіального суб'єкта, створених для забезпечення життя людини і поліпшення його якості, а так само механізми взаємодії елементів профілактичного простору .

2. Профілактичне середовище системи профілактики девіантної поведінки - соціально-психологічний клімат (як стійкіша складова, наприклад, соціокультурні засади суспільства) і соціально-психологічна атмосфера (як динамічніша складова, наприклад, соціально-психологічні установки територіальної спільності людей), що наповнюють профілактичний простір [1].

Традиційно, в рамках профілактики девіантної поведінки виділяють первинну, вторинну і третинну профілактику. Розглядаючи профілактику девіантної поведінки з цих позицій, організованих в систему, можна сказати, що реабілітаційна підсистема третинної профілактики і компенсаторно-адаптаційна підсистема вторинної профілактики є вбудованими в первинну профілактичну систему. Кожна з цих підсистем так само складається з профілактичного простору та середовища, але всі вони зрештою замикаються в первинній системі. Таким чином, первинна профілактична система є базовою в організації системи профілактики девіантної поведінки, створюючи передумови ефективної роботи профілактичних підсистем інших рівнів в тимчасовому аспекті [7].

2.2. Стан проблеми девіантної поведінки в умовах загальноосвітньої школи

Для того,щоб визначити стан проблеми девіантної поведінки в умовах, було проведене дослідження по виявленню учнів з девіантною поведінкою на базі Ніжинської гімназії № 3, в якому взяли участь підлітки віком 14-15 років, учні 9 – Б класу. У вибірку входять 17 підлітків, з яких 7дівчат і 10 хлопців. При проведенні дослідження їм була запропонована Анкета по виявленню учнів із девіантною поведінкою у класі, яка спрямована на вивчення особистості учня, та його схильності до девіантної поведінки.

Анкета містить 45 питань, розділених на 3 піданкети. Зміст анкети враховує наступні параметри:

навчання (питання 1-3);
дисципліна (питання 4-6);
суспільно-трудова активність (питання 7-9);
стосунки з класом (10-12) ;
асоціальні прояви (13-15).

За результатами анкети було визначено три рівні девіантності :

№	Прізвище	Рівні девіантності
		Благополучний учень	І	ІІ	ІІІ
1.	Коротенко Б.	+
2.	Мороз В.		+
3.	Пархоменко Д.		+
4.	Скорбач А.	+
5.	Скочій В.		+
6.	Самойленко А.	+
7.	Могилецький К.			+
8.	Кошова А.	+
9.	Нечваль О.	+
10.	Савчун Г.		+
11.	Бондаренко М.	+
12.	Дмитренко І.	+
13.	Лисенко Д.	+
14.	Коротенко Б.		+
15.	Нагорянська В.	+
16.	Кропив’янська Т.	+
17.	Кательницька А.		+

Отже, за результатами опитування, було виявлено наступне :

Благополучними у класі є 10 учнів, які мають інтерес до навчання, суспільно – трудову направленість, гарні стосунки з однокласниками, не порушують дисципліну в школі та не мають асоціальних проявів.

І рівень девіантності спостерігається у 6 учнів, це свідчить про окремі конфлікти; нестійкість, випадковість відхилень в поведінці; окремі пропуски в загальному розвитку (успішність задовільна); яскраво проявляється який-небудь недолік; "нестандартність" характеру; слабка самокритика і вимогливість до себе.

ІІ рівень девіантності має лише один учень в класі, у якого спостерігається "несприйняття" педагогічних дій; егоцентричність; негативне відношення до школи; проблеми в розумовому розвитку; проявляються 2-3 серйозні недоліки, що стійко взаємодіють між собою; завищена самооцінка; рівень вимог до інших більше, ніж до себе.

ІІІ рівня девіантності в класі не виявлено.

Висновки

Отже, в процесі наукового аналізу, систематизації та узагальнення поглядів на проблему девіантної поведінки, було зроблено такі висновки:

1. Проблема девіантної поведінки має свою історію наукового аналізу. З цієї тематики опубліковано велику кількість праць сучасних вітчизняних та закордонних авторів, таких як Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, С. Бадмаєва, М. Буянова, Т. Донських, О. Змановську, В. Кондрашенка, А. Фурманова В.Ф. Моргун, К.В. Сєдих, А.О. Бучак, В.А. Бачинін, Я.І. Гилинський, Ж.Є. Іванова, Ю.О. Клейберг, В.Д. Менделевич, Р. Кловард, Б. Крег, Г.В. Данхем, K. Еріксон, Р. Феріс, Е.T. Херші, Е.M. Лемер, A. Ліска, Р.E. Парк, Ф. Таненбаум, В.I. Томас, С.Г. Трауб, В. Шелдом та інших.

2. На основі теоретичного аналізу, ми визначили, що девіантна поведінка - система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам. Соціальна норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття. Морально-етичні норми це очікування-приписи певної соціальної групи (реальної чи номінальної) щодо її членів.

Відхилення у поведінці дітей і підлітків можуть бути обумовлені наступними групами причин:

в) відхиленнями у стані психічного та фізичного здоров'я та розвитку, віковими кризами;

г) відсутністю умов для самовираження, розумного прояву зовнішньої та внутрішньої активності;

д) бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища.

3. Познайомившись із теоріями виникнення девіантної поведінки, ми вияснили, що їх багато, але основними є такі, як:

біологічна (Ч.Ломброзо, У.Шелдон, У.Пірс, Г.Айзенк) - наявність зайвої ігрек-хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства, а екстраверти більш схильні до скоєння злочинів, ніж інтроверти, а це, у свою чергу, детерміновано на генетичному рівні;
соціологічна (Е.Дюркгейм, Ф.Танненбаум, І.Гоффман, Е.Лемерт, Г.Беккер), згідно з якою девіантність - не властивість, внутрішньо притаманна певній поведінці, а наслідок соціальної оцінки (стигматизації, «таврування») певних ознак як девіантних.;
структурна (К.Маркс, Р.Квінін, І.Тейлор, П.Уолтон, Д.Янг) - причиною девіації вважаються конфлікти між нормами субкультури і пануючої культури, а девіантна поведінка зумовлюється як розбіжністю між проголошеними даною культурою цілями та схвалюваними засобами їх досягнення;
психологічна (М.Герберт) - акцентує увагу на власне психологічних чинниках девіантної поведінки і важливого значення надає обґрунтуванню поняття психічної норми;
екологічна - трактує відхилення в поведінці як результат несприятливої взаємодії між дитиною і соціальним середовищем;
психодидактична (Д.Халаган, Дж.Кауфман) - акцентує yвary на ролі навчальних невдач дитини у розвитку відхилень.

4. Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки – це комплекс соціальних, педагогічних (навчально-виховних), медико-психологічних і правових заходів, спрямованих на виявлення та усунення причин (умов), які сприяють поширенню девіантної поведінки в підлітковому середовищі.

Метою профілактики є успішна соціалізація підлітків на основі усунення (мінімізації) проявів девіантної поведінки.

На базі Ніжинської гімназії № 3 було проведене дослідження по виявленню девіантної поведінки в підлітків, яке показало, що в 9-Б класі більшість учнів благополучні(10), 6 мають І рівень девіантності, а ІІ – лише один учень. Підлітків з ІІІ рівнем девіантності не виявлено. Ці результи показали, що більшість учнів у досліджуваному класі благополучні, але проблема девіантної поведінки в школі присутня, і потребує детального вивчення та вирішення.

Отже, виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів.

Девіантна поведінка дійсно є соціально – педагогічною проблемою, яка потребує глибокого вивчення та профілактики .

Література

Ананьев В. А., Концептуальные положения социальнопсихологического мониторинга школьной среды / В. А. Ананьев, Я. В. Малыхина, М. А. Васильев. - СПб. : «Reprint» 2003 - 130 с.
Архангельський Л.М. Ціннісні орієнтації та моральний розвиток особистості. - М., 1978. 107 с.
Баранова Т. Подростки с девиантным поведением: трудности социализации // Социальная педагогика. - 2005. - № 4. - С. 47-54.
Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки : Курс лекцій . – К.: МАУП, 2006.- 88 с.
Бородін С.В. Боротьба зі злочинністю: теоретична модель комплексної програми. - М., 1990. 123 с.
Варга А.Я.Системна сімейна психотерапія.Самара, 1996. – 43 с.
Гуров В. Н. Социальная работа школы с семьей / В. Н. Гуров. - М. : Педагогическое общество России, 2002. - 192 с.
Давыдова Л.И. Коррекционная и специальная педагогика. -Дзержинск, 2006. - 218 с.
Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: Навч. посіб. - Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г. Шевченка, 2000. – 156 с.
Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб.пособие для студ .высш.учеб.заведений.— М.: Издатель скийцентр «Академия»,2003.— 288с.
Ківенко Н.В., Лановенко І.І., Мельник П.В. Девіантна поведінка:
Клейберг Ю. Психология девиантного поведения .М., 2001. – 160 с.
Кондрашенко В.Т. Девіантна поведінка у підлітків. Мінськ: Білорусь, 1988. – 204 с.
Никуленко Т.Г. Коррекционная педагогика: Учебное пособие. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. - 381 с.
Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх: навчально методичний посібник. – Київ, 1996. – 352 с.
Протасова Н.И. Психологическая диагностика девиантного поведения несовершеннолетних: Метод. рекомендации. - Астрахань: Изд-во АГПУ, 2000. – 19 с.

сучасна парадигма: монографія. – Ірпінь: АДПС України, 2002. – 240 с.

Фіцула М.М. Відхилення у поведінці неповнолітніх: шляхи їх попередження та подолання: Навч.-метод. посіб. / М.М. Фіцула, І.І. Парфанович. – Тернопіль: Навчальна книга, 2008. – 432 с.
Щекочихін Ю.П. Важкий підліток. - М., 1986. – 211 с.

ДОДАТКИ

Анкета по виявленню учнів із девіантною поведінкою у класі

Інструкція

Для організації роботи по пепередженню девіантної поведінки у класі важливу роль грає психолого-педагогічна діагностика. Часто незнання індивідуальних особливостей дитини веде до появи і закріплення ряду негативних якостей за нею.

Тому перший етап діагностики дітей - загальне вивчення особи всіх вихованців.

Анкета містить 45 питань, розділених на 3 піданкети. Зміст анкети враховує наступні параметри: навчання (питання 1-3), дисципліна (питання 4-6), суспільно-трудова активність (питання 7-9), стосунки з класом (10-12) і асоціальні прояви (13-15).

При проведенні анкети неприпустимо спеціальне вишукування недоліків і підкреслення негативного в поведінці учнів.

На кожне питання можуть бути 3 варіанти відповіді:

"так" = +1 бал,

"немає" = -1бал,

"іноді" = 0 балів.

Обраховується алгебраїчна сума балів (N).

Обробка результатів зводиться до наступного:

N>=6 - учень благополучний,

N>=10 - 1-й ступінь девіантності,

N>=15 - 2-й ступінь девіантності,

N>=20 і більше - 3-й ступінь девіантності.

Характеристика рівнів (по підсумковій сумі)

І рівень - окремі конфлікти; нестійкість, випадковість відхилень в поведінці; окремі пропуски в загальному розвитку (успішність задовільна); яскраво проявляється який-небудь недолік; "нестандартність" характеру; слабка самокритика і вимогливість до себе.

ІІ рівень - "несприйняття" педагогічних дій; егоцентричність; негативне відношення до школи; проблеми в розумовому розвитку; проявляються 2-3 серйозні недоліки, що стійко взаємодіють між собою; завищена самооцінка; рівень вимог до інших більше, ніж до себе.

ІІІ рівень - протидія виховному процесу; поведінка на межі правопорушення; негативне відношення до школи, до однолітків, до норм моралі; яскраво виражена негативна спрямованість; пропуски в розумовому, моральному, вольовому розвитку; хвороблива психіка, загострена самолюбність, "дивності"; вимогливість до себе відсутня.

Анкета

_____________________________ __________________

(прізвище, ім'я) (клас)

Анкета № 1

1. Чи цікаво тобі на уроках?

2. Чи прагнеш ти дізнатися щось нове із шкільної програми?

3. Чи стараєшся знайти відповідь, якщо щось незрозуміло?

4. Ти часто спізнюєшся на уроки?

5. Чи часто ти отримуєш зауваження?

6. Чи переживаєш, якщо доводиться з якої-небуть причини пропускати уроки?

7. Чи переш сам собі особистий одяг?

8. Чи береш участь у трудових справах класу?

9. Чи допомагаєш вдома по господарству?

10. Якщо хочеш щось зробити, чи замислюєшся, як оцінить це клас?

11. Ти підтримуєш думку в класі, якщо вона не зовсім співпадає з твоєю?

12. Чи турбує тебе, яка думка в однокласників про тебе?

13. Чи часто ти вживаєш спиртні напої?

14. Чи палиш?

15. Чи приходилось тобі тікати з дому?

Анкета № 2

1. Чи доводилося тобі пропускати уроки без поважної причини?

2. Чи займаєшся ти на уроці сторонніми справами?

3. Як часто трапляються випадки, коли приходиш на урок не підготовленим?

4. Чи доводилося в кабінеті завуча або директора тримати відповідь за погану поведінку в школі?

5. Як часто ти є учасником бійки в школі?

6. Чи допомагаєш проводити класні або шкільні заходи?

7. Чи бували випадки, що ти тікав з класних заходів?

8. Чи уникаєш ти громадських доручень?

9. Чи залишаєшся осторонь, коли проводяться збори, диспути, уроки мужності і т.д.?

10. Чи доводилося ділитися найпотаємнішим з дітьми, які не вчаться в школі?

11. Чи цікаво спілкуватися з старшими за віком дітьми?

12. Чи можеш ти виступити на захист справи, яка не відповідає інтересам учнів твого класу?

13. Чи старався ти уникнути бійки в школі, якщо траплялася така нагода?

14. Чи можеш ти встояти, якщо трапляється нагода присвоїти чужу, але потрібну тобі річ?

15. Чи "мучить" тебе совість за те, що доводилося брехати?

Анкета № 3

1. Чи з повною віддачею ти працюєш на уроці?

2. Чи виконуєш ти домашні завдання?

3. Чи пов'язуєш ти отримання знань в школі зі своїм майбутнім?

4. Чи ввічливий ти з дорослими поза школою?

5. Чи затримуєшся повертатися з вулиці додому?

6. Чи важлива для тебе думка батьків?

7. Чи виявляєш ініціативу у проведенні нецікавих справ у класі?

8. Чи обирали тебе в актив класу?

9. Чи часто береш участь у корисних для класу справ?

10. Чи прагнеш мати авторитет у учнів свого класу?

11. Чи з багатьма учнями свого класу ти товаришуєш?

12. Чи будеш ти відстоювати (у разі потреби) честь свого класу?

13. Чи доводилося давати пояснення з проводу своєї поведінки в міліції?

14. Чи буває у вас дома інспектор (дільничий) внаслідок поганої поведінки на вулиці?

15. Чи спілкуєшся ти з дітьми, які не працюють і не вчаться?

PAGE \* MERGEFORMAT1

Соціально-педагогічна профілактика девіантної поведінки серед школярів