Комерційні банки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
КАМ’ЯНЕЦЬ – ПОДІЛЬСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ КОЛЕДЖ
ЗВІТ
ПРО ПРОХОДЖЕННЯ
ПЕРЕДДИПЛОМНОЇ ПРАКТИКИ
Спеціальність: 5.03050801. Фінанси і кредит
Напрям підготовки: 6.030508. Фінанси і кредит
Галузь знань: 0305. Економіка і підприємництво
Кваліфікація молодшого спеціаліста: операціоніст з фінансів і кредиту
Комерційні банки
|
Виконав (-ла):
студент (-ка) економічного відділення, групи ФК ________________
(підпис)
|
___________________________________
(Прізвище, ім’я, по батькові студента)
|
|
Керівник практики від підприємства
(посада) _________________
(підпис)
|
_________________________________
(Прізвище, ім’я, по батькові керівника)
|
|
Керівник практики від навчального закладу (посада) _________________
(підпис)
|
_________________________________
(Прізвище, ім’я, по батькові керівника)
|
2015
План
Розділ 1. Структура підрозділів комерційного банку..................
Розділ 2. Депозитний відділ та пластикові картки......................
Розділ 3. Вексельні підрозділи та валютний відділ банку..........
Перелік рекомендованих джерел
Додатки
Зміст
Розділ 1. Структура підрозділів комерційного банку..................
Розділ 2. Депозитний відділ та пластикові картки......................
Розділ 3. Вексельні підрозділи та валютний відділ банку..........
Перелік рекомендованих джерел
Додатки
Вступ
Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді .внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
- фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;
- випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
- купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
- видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
- касове виконання державного бюджету;
- придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
- купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
- купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
- довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
- надання консультативних та інших послуг, пов'язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.
Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.
За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні.
Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки - це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.
Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки).
Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків - це акціонерні товариства відкритого типу (59%). Найбільшим акціонерним товариством закритого типу (їх частка становить 25% загальної кількості) є Промінвестбанк.
Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.
Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків - середні (активи понад 10 млн грн.). У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд грн.) входять: Промінвестбанк, АКБ "Україна", Укрсоцбанк, Приватбанк, банк "Аваль", Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.
Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять АКБ "Україна" (понад 500 одиниць), "Аваль" (понад 200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 100 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.
Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.
Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.
До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990-1993рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію.
У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові - страхових інститутів; кооперативні - кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Правексбанк, Олбанк, банк "Альянс" та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.
Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов'язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є АКБ "Україна", Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк "Надра", Автозазбанк, Укр-нафтогазбанк та деякі інші.
Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.
Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% - Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.
У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2000р., досягла 18% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом.
Розділ 1. Структура підрозділів комерційного банку.
Структура підрозділів комерційного банку.
1. Основи організації діяльності комерційних банків
Банк — це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності. Сучасні банки виконують багато функцій, які, дещо узагальнивши, можна звести до такого:
- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;
- надання позики тим, хто має в ній потребу;
- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;
- створення кредитних засобів обігу.
Перша функція пов’язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов’язань (депозити, ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладника полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення грошей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимчасову потребу.
Слід зауважити, що ця функція банків прямо обумовлена самим процесом суспільного відтворення, в ході якого весь час звільняються кошти і весь час виникає потреба в їх використанні на основі повернення цих коштів власнику. Але ця функція має ту особливість, що дозволяє суспільству сконцентрувати значні ресурси і використати їх як додатковий потенціал розвитку суспільного виробництва.
Функція комерційного банку, пов’язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.(Додаток 1)
Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб’єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.
Остання функція банку полягає в тому, що в процесі депозитно-чекової емісії комерційний банк створює нові платіжні засоби, що помітно підвищують здатність грошової системи реагувати на зміни в суспільному виробництві, які не так просто врахувати і на які не завжди може відреагувати центральний банк шляхом емісії грошей. Такі обставини найчастіше складаються через зміни в окремих регіонах. У цьому випадку депозитно-чекова емісія посилює еластичність системи грошового обігу.
Перелічені вище функції комерційного банку мають загальний характер. На практиці комерційний банк надає величезну кількість послуг. Це можуть бути, наприклад, операції з цінними паперами, довірчі (трастові) операції, надання консультацій і багато інших. У країнах з розвинутою банківською системою таких послуг налічують до 200, а в Японії фахівці налічують до 300 операцій, які може надавати комерційний банк своїм клієнтам. Для порівняння зазначимо, що один із найбільших у нашій державі банк — Ощадбанк виконує для своїх клієнтів усього близько 70 операцій і послуг.
Комерційні банки мають певну типологію, яка визначається залежно від ознаки, покладеної в основу групування. Найчастіше банки групують за видами тих операцій, які вони здійснюють. Виділяють банки універсальні і банки спеціалізовані. Універсальні надають клієнтам різноманітні послуги. Якщо ж банк зосереджується на якихось окремих операціях, то він спеціалізований.
На даний час у світі має місце тенденція до спеціалізації банківських установ. Але в Україні поки що немає спеціалізованих банків, окрім Ощадбанку. Проте в новій редакції Закону України »Про банки та банківську діяльність» така спеціалізація передбачена. Це будуть ощадні, інвестиційні, іпотечні та розрахункові банки, хоча в законі ще навіть визначення останніх трьох банків немає.
Окрім класифікації за видами операцій, банки групують за територіальною та галузевою ознакою, за формою власності та розмірами. Для нашої держави з цих ознак найбільш практично значущою є ознака територіальності. Щодо цього в законі передбачаються місцеві кооперативні, регіональні і міжрегіональні банки, куди будуть входити і центральні кооперативні банки.
Банк, як і будь-яка установа, має свою організаційну структуру. До неї належать два основних елементи, а саме: органи управління банком і його функціональні підрозділи. Кожен банк має свою особливу структуру управління, але оскільки в системі комерційних банків переважають акціонерні банки (в Україні їх частка становить близько 90 %), то можна виділити і найбільш типову схему організації управління.
Структурні підрозділи представлені тими елементами, які забезпечують організацію і управління окремою сукупністю або окремою операцією. До найбільш типових структурних підрозділів належать: кредитне управління, валютне управління, управління депозитних операцій, управління розрахунково-касового обслуговування, управління маркетингу, управління аналізу і статистики та деякі інші. Крім управлінь, у системі структурних підрозділів можна виділити також підрозділи або служби, які забезпечують функціонування самої установи. До них належать бухгалтерський відділ, відділ охорони, відділ транспорту і багато інших. За певних обставин підрозділи і відділи в певних межах можуть об’єднуватись. Це залежить від призначення, розмірів, спеціалізації та інших характеристик банку. Значну роль може відігравати етап розвитку, на якому знаходиться банк. Скажімо, в умовах становлення банку і залучення клієнтів особливе значення має робота відділу маркетингових досліджень.
Таким чином, організаційна структура комерційного банку може бути виділена як типова тільки з огляду на необхідність мати загальне уявлення про організацію управління комерційним банком. У дійсності організаційна структура може суттєво відрізнятись від типової. При цьому перший елемент — органи управління — за структурою і будовою більш детерміновані існуючим законодавством (наприклад, Закон України »Про господарські товариства» чітко регламентує структуру і функції акціонерного товариства), а структурні підрозділи (управління і служби) за організацією, а часто і за функціями, більшою мірою визначаються самим банком.
Утворення комерційних банків в Україні почалося ще наприкінці 1980-х pp., коли наша країна входила до складу Радянського Союзу. Уже тоді, з початком перетворення планової економіки на ринкову виникла необхідність створення мережі комерційних банків.
Першим кроком на цьому шляху стало перетворення спеціалізованих державних банків, що існували в умовах централізовано-планової економіки, на комерційні. Суттєвим імпульсом прискорення цього процесу було прагнення підприємств за допомогою комерційних банків задовольнити свої індивідуальні або групові інтереси. Цей чинник створення банківської системи був посилений глибокою кризою виробництва і всієї банківської системи, яка не була пристосована до нових ринкових відносин, що вже зароджувались у суспільстві.
Формування ж власної системи комерційних банків України як незалежної і суверенної держави почалося з 1990-х pp. Правову основу утворення і функціонування всієї банківської системи нашої держави було закладено в Законі України »Про банки та банківську діяльність» (1991 p.).
Відповідно до цього закону комерційний банк створювався у формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу) або у вигляді товариства, заснованого на пайовій участі.
Акціонерний банк створює власний капітал способом розміщення своїх акцій. Оскільки акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх коштів, то це посилює позиції банку, підвищує його надійність. Цим акціонерні банки відрізняються від банків, заснованих у вигляді пайових товариств, у яких внесок учасника повертається йому при виході з нього.
Особливу перевагу над товариствами з пайовою участю мають банки, створені у формі відкритого акціонерного товариства. Ця перевага полягає в тому, що за необхідності збільшення свого статутного фонду (а мінімальний рівень капіталу центральний банк постійно змінює в напрямі підвищення) такий банк може без особливих труднощів випустити нові акції і залучити кошти інших інвесторів. У той же час закрите акціонерне товариство, як і товариство з пайовою участю, обмежене потенційними ресурсами засновників цих товариств.
Створення комерційного банку — це досить складний процес, який завершується внесенням його у відповідний реєстр Національного банку України. При цьому однією з найважливіших умов реєстрації комерційного банку є виконання вимоги НБУ щодо розміру мінімального статутного фонду. Цей розмір Національний банк України періодично підвищує з метою зміцнення і розвитку банківської системи. Якщо на початок 1992 р. розмір мінімального статутного фонду дорівнював 5 млн крб., то на 1999 р. він піднявся вже до 1 млн екю. З 2002 р. НБУ вводить категорію регулятивного капіталу, який складається з основного й додаткового і встановлює мінімальний розмір регулятивного капіталу. Для діючих банків, які, до речі, поділені на місцеві кооперативні, регіональні та міжрегіональні, мінімальний розмір регулятивного капіталу повинен дорівнювати у 2003 р. відповідно 1,3 і 5 млн євро. На 2005 р. — уже 1,3; 4,0 і 6 млн євро, а на початок 2007 р. місцеві банки повинні мати регулятивний капітал 1,5 млн євро, регіональні — 5 млн євро, а міжрегіональні — 8 млн євро.
Слід зазначити, що поряд з вітчизняними банками в Україні можуть існувати і банки з участю іноземного капіталу, а також банки, капітал яких цілком належить іноземному власнику. їх реєстрація і порядок видачі ліцензій на окремі види діяльності мають ряд особливостей порівняно з вітчизняними банками. Ці особливості стосуються насамперед розміру мінімального статутного фонду. Так, для відкриття банку з іноземною участю (у випадку, якщо частина іноземного капіталу в статутному фонді становить менше 50 %) розмір статутного капіталу повинен бути не менше суми, еквівалентної 5 млн екю. У тих же випадках, коли частка іноземного капіталу вище 50 %, необхідна для утворення такого банку сума повинна бути не менше 10 млн екю на день підписання установчого договору. Розрахунок суми статутного фонду в гривнях здійснюється за офіційним курсом Національного банку України.
Банки, що не виконують даного нормативу, позбавляються можливості виконувати окремі банківські операції, на які видаються ліцензії Національним банком України.
Реєстрація комерційного банку дає йому можливість приступити до реалізації своєї функціональної ролі і досягнення цілей. Головним призначенням банку є забезпечення ролі посередника в організації руху тимчасово вільних коштів. Комерційний банк акумулює ці кошти і на умовах терміновості, платності і повернення дає їх тим, у кого виникає тимчасова потреба в коштах. Крім того, банки надають своїм клієнтам різноманітні послуги, їхній спектр постійно розширюється й удосконалюється.
Метою роботи комерційного банку є одержання прибутку. Цей стимул виступає вирішальним як для організації його діяльності, так і для забезпечення її ефективності.
Загальна організація функціонування банків грунтується на певних принципах.
По-перше, комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал комерційного банку, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб, залучені ним для подальшого їх розміщення. Реалізація даного принципу вимагає певного кількісного співвідношення між залученими банком ресурсами і наданими ним кредитами. При цьому важливим моментом є досягнення певного взаємозв’язку між характером і термінами залучених ресурсів та особливостями (за термінами, спрямованістю і т. ін.) кредитів, наданих комерційним банком.
По-друге, банк повинен бути економічно самостійним. Іншими словами, він повинен бути вільним як у мобілізації грошових ресурсів, так і у використанні залучених ресурсів. Таку ж свободу повинен мати банк і щодо свого прибутку, за винятком тієї його частини, яка відповідно до чинного законодавства підлягає вилученню в бюджет у формі встановлених податків і платежів. Економічна самостійність банку є неодмінною умовою його відповідальності за результати своєї діяльності перед усіма клієнтами і вкладниками.
По-третє, комерційний банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючими суб’єктами може будувати тільки на ринкових умовах. Залучаючи тимчасово вільні ресурси, розміщуючи їх і надаючи клієнтам банку різні банківські послуги, комерційний банк повинен постійно керуватися прагненням отримати прибуток і зменшити ризики, пов’язані з його діяльністю.
По-четверте, діяльність банку в системі регульованої ринкової економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами. Будь-яке адміністративне втручання в діяльність комерційного банку, як правило, призводить до негативних наслідків. Цей принцип особливо важливо враховувати в умовах нашої країни, де в силу специфіки перехідного періоду (від командної економіки до ринкової) адміністративні методи регулювання банківської діяльності дуже поширені.
Становлення банківської системи України відбувається не так швидко як, наприклад, в інших постсоціалістичних країнах, які багаті на сировинні ресурси і нагромадили кошти від їх продажу. У нашій країні немає таких джерел для утворення великого капіталу і тому немає особливо сприятливих умов для швидкого становлення потужної банківської системи.
На 1 січня 1999 р. в Україні зареєстровано 214 банків. У їх числі 2 державних банки і 14 банків з іноземним капіталом. Частина банківського капіталу, представленого іноземним капіталом, становила 4,1 % при нормативі 15 %. На кінець 2002 р. кількість банків становила 185. При цьому вже було зареєстровано 31 банк за участю іноземного капіталу, в тому числі 7 зі 100 %-м іноземним капіталом. На початок 2005 р. в Україні було зареєстровано 182 банки.
Банки виконують роль посередника в процесі обігу тимчасово вільних коштів. Ця місія посередника дуже важлива, бо дає змогу уникнути суперечності, яка існує між термінами й обсягами, пропонованих безпосереднім кредитором позик, і термінами, обсягами та прибутковістю тих позик, які хоче взяти безпосередній позичальник.
Розрахункові операції банків
Незважаючи на те, що в Україні господарські операції з готівковими коштами сягають дуже значних обсягів (частка готівки, що оберталась поза банками, станом на 1 листопада 2007 р. дорівнює 99,0 млрд грн, а її частка в загальному обсязі грошової маси — 27,9 %), основними та найбільш перспективними є безготівкові розрахункові операції.
Безготівкові розрахунки — це перерахування банками певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів.
Загальні правила, форми і стандарти безготівкових розрахунків визначає "Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.
Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків поточні рахунки, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо). Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів.
Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності чи недостатності коштів на цих рахунках. Списання коштів з рахунку платника, залежно від конкретного випадку, документально оформляється в банку платника розрахунковим документом.
Розпорядження стягувачів про примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконуються ними частково в межах наявного залишку коштів, а у невиконаній сумі повертаються стягувачам.
У разі відсутності чи недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій у межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.
Банк, який не може виконати розрахунковий документ на списання або примусове списання (стягнення) коштів із рахунку клієнта банку в установлений чинним законодавством термін через відсутність чи недостатність коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: взяти розрахунковий документ платника/стягувача на облік за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику /стягувану про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Відсутність/недостатність коштів на кореспондентському рахунку банку"; вжити заходів для відновлення своєї платоспроможності.
При безготівкових розрахунках можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.
При здійсненні розрахункових операцій використовуються платіжні інструменти у формі:
— меморіального ордера;
— платіжного доручення;
— платіжної вимоги-доручення;
— платіжної вимоги;
— розрахункового чека;
— акредитива;
— платіжної картки; векселя.
Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.
Платіжні інструменти чітко уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів
Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження максимального або мінімального розміру їх суми. Платежі з рахунків клієнтів здійснюються банками в межах грошових коштів на початок операційного дня, а також з урахуванням сум, що надійшли на рахунки клієнтів протягом операційного дня1.
Платежі за розрахунковими документами, що надійшли до банку протягом операційного дня, здійснюються банком у той же день, а за документами, що надійшли після операційного дня, — на наступний день.
Зарахування грошових коштів на рахунки клієнтів повинне здійснюватись не пізніше наступного робочого дня після отримання банком повідомлення від розрахункової палати обласного управління НБУ про надходження цих коштів на кореспондентський рахунок банку в управлінні НБУ.
Найбільш поширеним в сучасних умовах розрахунковим документом є платіжне доручення. Платіжне доручення — це письмове розпорядження клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування відповідної суми грошових коштів зі свого рахунка. Цей документ містить такі основні реквізити:
— назву документа;
— номер документа і дату його виписки (число, місяць, рік);
— назву платника грошових коштів;
— назву одержувача грошових коштів;
— назву, місцезнаходження та коди банків платника й одержувача;
— суму платежу цифрами та прописом;
— призначення платежу (наприклад, оплата будівельних робіт згідно з договором № 3-В від 10 грудня 2005 р. без ПДВ).
Підприємства можуть надавати банкам платіжні доручення на перерахування коштів з поточних рахунків протягом 10 календарних днів після дня їх заповнення.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:
— за фактично відвантажену чи продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
— у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та обумовлено в договорі;
— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, складеними не пізніше строку, установленого чинним законодавством;
— для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті в банках;
— для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів;
— в інших випадках відповідно до укладених договорів та чинного законодавства.
Кредитний відділ банку
У кожній більш-менш великій організації є відділи. Кожен з них - кілька відокремлений від інших відділів світ, в якому дотримуються певних порядків, принципів. При цьому для ефективної роботи всієї організації необхідна злагодженість роботи всіх підрозділів. Не варто з'ясовувати який відділ важливий, а який ні. Всі підрозділи організації важливі, інакше б їх просто не було. Але можна серед відділів виділити ті, які відіграють першорядну роль і ті, які виконують завдання другорядної важливості.
Щодо кредитних організацій можна відразу сказати, що в них є кілька відділів, що визначають роботу всіх інших підрозділів. Це відділи:
— Розрахунково-касового обслуговування,
— Валютних операцій,
— Цінних паперів,
— Пластикових карток,
— Відділ кредитування.
Ці відділи визначають, наприклад, економічне становище даного банку; виконання показників бізнес-плану; конкурентоспроможність, тобто позицію даного банку на фінансовому ринку. Тому важливо, щоб робота кожного з перерахованих відділів була добре продумана і організована.
Розглянемо більш докладно роботу кредитного відділу на прикладі Ощадбанку РФ. Перш за все, згадаємо, що Ощадбанк — найстаріший представник банківських організацій країни, таким чином, принципи його роботи складалися роками. У сучасних умовах Ощадбанк — найвигідніший кредитор для позичальників, так як він пропонує найнижчі процентні ставки за кредитами, ніж у решти банків. Але це тягне за собою підвищений рівень вимог до потенційних позичальників, що в підсумку знаходить відображення на організації роботи кредитного відділу банку.
У кожному великому філії відділення Ощадбанку є відділ кредитування (кредити підрозділ). У роботі відділу можна виділити три етапи, пов'язаних з процедурою видачі кредиту:
1.) Етап оформлення заяви на видачу кредиту;
2.) Етап розгляду заявки на видачу кредиту та прийняття позитивного або негативного рішення з приводу надання позики;
3.) Етап підписання договору про кредит і видачі суми позики.
Кожен етап пов'язаний з роботою окремих співробітників.
1. Реалізація першого етапу, перш за все, пов'язана з роботою кредитних консультантів. Консультанти працюють з потенційними клієнтами банку в операційному залі або безпосередньо в кредитному відділі. В їх завдання входить допомогу потенційним позичальникам у виборі оптимального для даного клієнта варіанту програми кредитування, правильність заповнення необхідних документів, що переслідує мету проведення процесу подачі заявки якомога більш комфортно і швидко для обох сторін договору. Далі в процес включаються кредитні інспектори, в обов'язки яких входить оформлення або окремих видів кредиту, так і різних. Інспектор перевіряє пакет документів, наданий кредитоотримувачем; розраховує суму кредиту і його строк; встановлює необхідність забезпечення кредиту. Також інспектор з'ясовує платоспроможність позичальника, грунтуючись на наданих йому даних. За згодою кредитоотримувача інспектор робить запит в бюро кредитних історій для встановлення благонадійності позичальника.
2. Залежно від банку заяву на видачу кредиту може розглядатися досить довго — до 10 робочих днів банку. Ця процедура починається з kreditni-otdel_bankaоформлення кредитної справи кредитоотримувача, яке передають у службу безпеки. Співробітниками цього відділу надані позичальником документи та дані ретельно перевіряються на відповідність дійсності і справжність. Крім цього, перевіряється, чи не залучався чи позичальник або хтось із його родичів до кримінальної відповідальності. Після цього кредитну справу позичальника повертається кредитному інспекторові. А потім, після повного оформлення, надходить до начальника відділу кредитування на перевірку. Після цього секретар кредитного комітету включає кредитну справу позичальника в «реєстр справ на розгляд».
Кредитний комітет банку також включає представників (начальників або їх заступників) інших підрозділів: юридичного, економічного, відділу безпеки, відділу бухгалтерського обліку та керуючого відділенням. Якщо в кредитному відділі філії відділення немає представників перерахованих служб, то встановлюється певний порядок ухвалення рішення, але перш кредитну справу позичальника все одно обов'язково проходить усі передбачені інстанції. В результаті інспектор збирає справи всіх своїх клієнтів і представляє їх на комітеті.
3. У разі прийняття позитивного рішення про видачу кредиту інспектор повідомляє про це позичальнику, призначає дату видачі коштів по кредиту і починає підготовку необхідних для цього документів (кредитний договір, договір застави або поруки). Форми договорів повинні бути погоджені з юристами банку і підписані керівництвом.
Договір про кредит підписується двома сторонами в день видачі кредиту. Особиста присутність позичальника та поручителя обов'язково. Позичальник після ознайомлення, підписання та роздачі всіх примірників договору переходить в операційну касу банку для безпосереднього отримання позначеного в договорі кредиту. Договір кредиту набуває чинності з моменту його підписання, сам кредит отриманий. Таким чином, позичальникові залишається тільки справно його погашати. На цьому моменті робота кредитного інспектора не закінчується. Зібрані про позичальника дані він передає в бюро кредитних історій, після чого в його обов'язки входить здійснення контролю за своєчасністю погашення кредиту своїми клієнтами до закінчення терміну договору. Такі функції в крупних відділеннях можуть виконувати працівники відділу супроводу договорів кредитів.
Робота співробітників кредитного відділу банку вимагає відповідальності, уважності, вимогливості до позичальників, але ці якості вони повинні проявляти, використовувати в роботі непомітно для своїх клієнтів.
Процес отримання клієнтами кредитів повинен бути для них комфортним, залишити позитивне враження, зародити довірче до банку відношення.
Розділ 2. Депозитний відділ та пластикові картки
Депозитний відділ банку
Депозитні операції - це операції із залучення грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.
Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:
· депозитної угоди;
· картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);
· паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).
Депозитна політика банку
Важливим інструментом формування ресурсної бази є депозитна політика банку. Звідси депозитна політика банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації її джерел. Мета депозитної політики полягає в досягненні максимального прибутку за всебічного задоволення потреб клієнтів у депозитних послугах. Для отримання прибутку банки використовують залучені кошти юридичних і фізичних осіб для здійснення кредитних та інвестиційних операцій за більш високі процентні ставки. їхня додана вартість створюється шляхом забезпечення розподілу ризику та ліквідності, а також надання інформаційних послуг. Отже, депозитні операції банків тісно пов'язані з активними операціями і відповідно впливають на ефективну діяльність банку.
Для забезпечення ефективної діяльності банків важливим є розроблення оптимальної депозитної політики, яка би враховувала інтереси банку як суб'єкта господарювання, клієнта і економіки країни загалом. У процесі розроблення оптимальної депозитної політики банку потрібно враховувати такі ключові принципи:
- максимізація прибутку;
- диверсифікація банківських ресурсів з метою мінімізації ризику;
- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості тощо.
Кожен банк індивідуально підходить до формування власної депозитної політики. Тут беруться до уваги умови, за яких банк може проводити депозитні операції, межі депозитних ставок та принципи їх формування, види депозитів, які пропонуються банком, кваліфікація персоналу, який бере участь у депозитній роботі, можливості диверсифікації ресурсів. Депозитна політика повинна бути підпорядкована загальним банківським вимогам, тобто поєднання ліквідності, дохідності і ризику.
Відкриття рахунків юридичним особам в установах банків і проведення операцій за ними
Клієнтами банку можуть бути суб'єкти господарювання, нерезиденти-інвестори, іноземні представництва, фізичні особи, виборчі фонди політичних партій, кандидати в народні депутати України. Усі вони мають право для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб відкривати рахунки в будь-яких банках відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами.
Умови відкриття і закриття рахунків, проведення операцій за рахунками регулюються чинним законодавством України, а основні положення викладені в Інструкції Національного банку України "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" (постанова № 492 Правління НБУ від 12.11.2003 р., із змінами і доповненнями). Відкриття рахунку супроводжується підписанням угоди між банком і власником рахунку. У банку можуть відкриватися поточні, вкладні (депозитні) та інвестиційні рахунки.
Щодо процедури відкриття рахунків, то слід зазначити" що банки при відкритті будь-якого рахунку здійснюють ідентифікацію клієнта або осіб, які уповноважені діяти від їх імені. Підставою для цього є паспорт громадянина України та його ідентифікаційний код. А дальше формується справа з юридичного оформлення рахунку. Для цього юридичній особі – суб'єктові господарювання слід подати в банк такі документи:
- заяву про відкриття рахунку на бланку;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво (у разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається);
- копію належним чином зареєстрованого установчого документа (або статуту, або засновницького договору, або установчого акта, або положення, - залежно від організаційно-правової форми юридичної особи), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- дві картки із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчені нотаріально;
- документ, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України (довідка в оригіналі, з 2-х частин), засвідчений органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку, якщо юридична особа використовує найману працю і є платником страхових внесків. У разі, якщо юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, то інформацію про це клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація";
- ксерокопії сторінок паспорта засновників (учасників), які містять прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію і номер паспорта, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, частка яких у статутному капіталі юридичної особи перевищує 10% від загального розміру статутного капіталу, завірені власним підписом і словами "Копія вірна";
- ксерокопії сторінок паспорта осіб, що є в картці із зразками підписів і відбитком печатки, які містять прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію і номер паспорта, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, завірені власним підписом і словами "Копія вірна";
- ксерокопії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера засновників, частка яких у статутному капіталі юридичної особи перевищує 10% від загального розміру статутного капіталу, завірені власним підписом і словами "Копія вірна";
- ксерокопії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера осіб, що є в картці із зразками підписів і відбитком печатки, завірені власним підписом і словами "Копія вірна";
- копії документів (протоколів зборів, наказів тощо), що підтверджують повноваження осіб, що є в картці із зразками підписів і відбитком печатки, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою юридичної особи.
Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах клієнт може відкрити в банку лише один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства та один рахунок за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності, який відкривається з метою забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, що здійснюються на підставі договорів (контрактів) без утворення юридичної особи.(Додаток 2)
Для відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду клієнт подає такі документи:
- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою засновниками (учасниками) особою;
- копію засновницького договору, яка засвідчена нотаріально;
- рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, яке оформляється у формі довіреності, засвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників є фізична особа);
- дві картки із зразками підписів і відбитка печатки, в якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками надано право розпорядчого підпису (картка приймається без відбитка печатки та засвідчується підписом уповноваженого працівника банку);
- ксерокопії сторінок паспорта уповноваженої особи, які містять прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, серію і номер паспорта, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце проживання або тимчасового перебування, завірені власним підписом і словами "Копія вірна";
- ксерокопію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера уповноваженої особи, завіреної власним підписом і словами "Копія вірна";
- оригінал паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера уповноваженої особи (для завірення копій уповноваженим працівником банку).
Для відкриття поточного рахунку за договором спільної діяльності клієнт подає в банк такі документи:
- заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана уповноваженою учасниками договору особою;
- копію договору про ведення спільної діяльності, засвідченої нотаріально;
- рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком, що оформляється у формі довіреності;
- дві картки із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчені нотаріально (у картці наводяться зразки підписів осіб, які мають право розпоряджатися цим рахунком, і зразок відбитка печатки учасника договору, якому за довіреністю всіх учасників договору про спільну діяльність надано право розпорядчого підпису під час проведення грошових операцій за цим рахунком);
- копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про спільну діяльність без створення юридичної особи, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Банки зобов'язані здійснити перевірку поданих документів на відповідність їх чинному законодавству. Операції за поточними рахунками юридичних осіб забезпечують працівники банку, які виконують функції фронт-офісу, мідл-офісу та бек-офісу. Працівники фронт-офісу працюють із клієнтами на початковому етапі, тобто формують пакет документів для відкриття рахунку, здійснюють їх ідентифікацію та визначають умови обслуговування клієнта (наприклад плату за відкриття, ведення, закриття рахунку тощо). Працівники мідл-офісу (переважно юридичний відділ банку) перевіряють достовірність документів клієнтів та їх відповідність чинному законодавству. Працівники, які виконують функції бек-офісу банку, безпосередньо здійснюють операції за поточними рахунками.
Відповідно до договору банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом, банк зобов'язується приймати і зараховувати на його рахунок ті грошові кошти, що йому надходять. Крім цього, банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта, пов'язані з перерахуванням і видачею відповідних сум із рахунку та проведення інших операцій за його дорученням. Залишки коштів, які є на поточних рахунках, банк має право використовувати, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно ними користуватися.
В обов'язок банку входить:
- вчиняти для клієнта операції, які передбачені для розрахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту;
- зараховувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором;
- видати або перерахувати за розпорядженням клієнта з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.
Слід зазначити, що банк вправі проводити видаткові операції за рахунком клієнта тільки після отримання повідомлення з державної податкової служби про взяття даного рахунку на облік.
Видавання готівки національної валюти з рахунку клієнта здійснюється за грошовим чеком. Тому при відкритті рахунку у клієнта завжди виникає потреба в одержанні в банку грошової чекової книжки в одному примірнику, на якій після відповідної перевірки проставляється дозвільний напис уповноваженого працівника банку.
У кожному чеку грошової чекової книжки працівник банку заповнює реквізити (найменування та код банку, найменування клієнта, номер його поточного рахунку) та реєструє їх номери в картці зі зразками підписів клієнта.
Обов'язком клієнта є здійснювати плату за проведені банком операції за його рахунком (як передбачено договором).
Стосовно порядку закриття рахунків клієнтів банку слід виділити таке. Підставою для закриття поточного рахунку може бути:
- заява клієнта;
- рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації юридичної особи;
- рішення суду про ліквідацію суб'єкта господарювання.
Банк може відмовитися від договору банківського рахунку та закрити поточний рахунок клієнта, якщо операції за цим рахунком не здійснюються протягом трьох років підряд і на цьому рахунку немає залишку коштів.
У разі реорганізації юридичної особи рахунок повинен бути обов'язково закритим. Підставою для цього можуть бути такі документи:
- заява про закриття поточного рахунку;
- копія рішення органу, на який законом покладено функції щодо реорганізації юридичної особи, або рішення суду про проведення реорганізації юридичної особи - власника рахунку та визначення його правонаступника, засвідчена нотаріально;
- картки із зразками підписів і відбитком печатки юридичної особи - правонаступника, засвідчені нотаріально.
Важливим є те, що кожен банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.
Відділ пластикових карток
У наш час швидкого ритму життя та сучасних технологій платіжна картка є не лише засобом для отримання заробітної плати, пенсії або інших зарахувань, але й надійним та зручним інструментом для повноцінного банківського обслуговування.
Впровадження інноваційних технологій, дистанційних каналів обслуговування клієнтів та широкого спектра карткових продуктів є одним із пріоритетних напрямів розвитку Ощадбанку.
Банк регулярно розширює спектр банківських послуг і продуктів та проводить постійну роботу для підвищення якості обслуговування держателів платіжних карток.
Держателі платіжних карток Ощадбанку можуть безкоштовно отримувати готівку в мережі банкоматів Ощадбанку, що налічує понад 2337 банкоматів, у 3 264 пунктах видачі готівки, а також у мережі банкоматів банків-партнерів, яка становить 4 877 банкоматів. Більшість банкоматів Ощадбанку працюють цілодобово та обслуговують понад 13,4 млн. платіжних карток. Банкоматна мережа Ощадбанку постійно розширюється.
Серед інших переваг для держателів платіжних карток Ощадбанку – вигідні умови кредитування держателів карток з процентною ставкою від 24% річних та пільговим періодом кредитування, користування послугою “Мобільні заощадження” з нарахуванням 9,00% річних у гривні, 5,00% річних у доларах США і 4,00% річних в євро на залишок коштів, цілодобовий Контакт-центр, безкоштовне підключення та користування системою WEB-банкінг «Ощад 24/7» та Mobile-банкінг «Ощад 24/7»; цілодобовий контроль за проведенням операцій за допомогою послуги «SMS-банкінг».
Ощадбанк пропонує своїм клієнтам сучасні платіжні картки міжнародних платіжних систем MasterCard WorldWide, Visa International та НСМЕП у гривні, доларах США або євро. Кожний клієнт зможе обрати для себе оптимальний продукт.
Безготівкові операції з платіжними картками
У межах України еквайринг здійснюється виключно юридичними особами - резидентами, що уклали договір із платіжною організацією відповідної платіжної системи. Договір між еквайром і торговцем дає можливість торговцеві приймати до оплати платіжні картки відповідної платіжної системи з дотриманням її правил і виконувати інші операції, які передбачені договором.
Для забезпечення приймання платіжних карток з метою безготівкової оплати товарів (послуг) та видавання готівки торговці можуть за погодженням з еквайром самостійно придбати платіжні термінали, імпринтери та інше обладнання, яке потрібне для обслуговування платіжних карток. Порядок використання цього обладнання визначається правилами відповідної платіжної системи та договорами, які укладені торговцями з еквайрами.
Власник платіжної картки розрахувався з торговцем через торговельний термінал із використанням банківської платіжної картки. Вартість товару – 100 умовних одиниць. Комісійні при здійсненні такої операції сплачує підприємство торгівлі в розмірі 4% від вартості покупки. Комісійні розподіляються банком-еквайром – у розмірі 1%, банком-емітентом - 1% та платіжною системою - 2 відсотки.
З відображеного на схемі проходження грошових коштів видно, що за вартості товару 100 умовних одиниць підприємство торгівлі отримає 96 у. о.
Для того, щоб підприємству торгівлі здійснити грошову операцію на зазначену суму, розрахунковий банк на підставі даних процесингового центру здійснює такі операції:
- списує кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента в сумі 99 у. о., з них 97 у. о. - на суму клірингових вимог і 2 у. о. - комісійні платіжній системі;
- зараховує кошти в сумі 97 у. о. на кореспондентський рахунок банку-еквайра;
- у банку-еквайрі здійснюється зарахування коштів на поточний рахунок підприємства торгівлі на суму 96 у. о. і стягують комісійну винагороду в сумі 1 у. о.
Документи за операціями із застосуванням платіжних карток можуть бути паперовими і електронними. Вимоги до засобів формування документів та їх опрацювання визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, які встановлені НБУ.
Паперовий документ за операцією із застосуванням платіжної картки може не оформлятися за місцем проведення операції, якщо розрахунки за товари здійснюються на невеликі суми в місцях масового обслуговування населення, які вимагають швидкого обслуговування (транспорт, телефонний зв'язок тощо).
Під час проведення розрахунків у системах електронної торгівлі допускається формування в електронній формі квитанції платіжного термінала за умови доставки його клієнтові.
Операції, що здійснюються із застосуванням імпринтерів, повинні виконуватися з оформленням сліпа. В узгоджені терміни сліпи передають еквайрові для формування й направлення до процесингового центру або розрахункового банку платіжних повідомлень для опрацювання та виконання на їх підставі розрахунків за виконані операції.
Готівкові операції з платіжними картками
Операції із внесення на рахунки та отримання з рахунків готівкових коштів за допомогою платіжних карток здійснюються згідно з правилами внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем, а також відповідно до Інструкції про касові операції в банках України (постанова № 337 Правління НБУ від 14.08.2003 р., зі змінами та доповненнями) через каси банку або банкомата.
Банкомати можуть установлювати як на території банку, так і за його межами.
Видавання коштів із застосуванням платіжних карток виконується в межах їх залишку на рахунку клієнта чи витратного ліміту або його частки на відповідному картковому рахунку. Якщо між клієнтом та банком укладено договір про надання кредиту, то видавання коштів може здійснюватися в межах залишку коштів на рахунку визначеного договором ліміту кредитування.
Після завершення операцій з видавання готівки або внесення її на рахунок клієнтові видають відповідно оформлений документ на паперовому носії, який складається за місцем проведення операції. Чек банкомата може друкуватися і надаватися держателеві платіжної картки на його вимогу.
У разі застосування банкоматів у внутрішньобанківських системах автоматизації касових операцій чек може не видаватися. У цьому разі обов'язково з періодичністю, визначеною в договорі між клієнтом і банком, клієнтові надають витяг за операціями, здійсненими через банкомат.
Облік прибуткових та видаткових операцій, здійснених із застосуванням платіжних карток через касу банку, формування облікових документів та передавання інформації для відображення операцій на відповідних рахунках здійснюється засобами САБ.
Касові операції також можуть використовуватися із застосуванням САБ, що функціонують автономно. Інформація про здійснені в цих системах операції передається каналами зв'язку або через проміжні носії інформації.
Усі операції, що виконуються через касу банку, мають фіксуватися в протоколі (звіті) роботи САБ у формі, що не допускає зміни його змісту.
Розділ 3. Вексельні підрозділи та валютний відділ банку
Функції вексельних підрозділів
Організація роботи вексельних підрозділів банківської сфери належить до найбільш
трудомістких ділянок. Вона, як правило, зосереджується у віданні вексельного відділу, де працюють найкваліфікованіші фахівці, які вміють швидко й точно оцінювати поточну ситуацію на ринку; обізнані з ринком кредитоздатності підприємств, із чиїми векселями працюють; мають глибокі знання вексельного права; володіють навичками фінансово-господарського аналізу; а також автоматизованого нагромадження, зберігання і обробки даних, що потрібні для аналізу та прийняття рішень.
Ці основні вимоги до працівників випливають із функцій вексельного відділу, головними з яких є:
• повсякденні операції емісії простих і переказних векселів та здійснення контролю за своєчасним представленням векселів до акцепту й платежу;
• відкриття та ведення облікових і ломбардних кредитів під заставу векселів;
• урахування та переврахування векселів;
• контроль за строками надходження платежів за дисконтованими, комісійними І депозитними векселями;
• формування звітності та статистичного аналізу вексельних операцій.(додаток 3)
Іншими словами, співробітники вексельного відділу, по-перше, зобов'язані приймати векселі до дисконту і в забезпечення спеціального позичкового рахунку; по-друге, стежити за отриманням вексельних платежів у строк; по-третє, здійснювати інкасо векселів, отриманих від кореспондентів і, у свою чергу, спрямовувати на інкасо іногородні векселі, отримані від клієнтів; по-четверте, пере-враховувати векселі зі свого портфеля, якщо є така потреба. У нинішніх економічних умовах України, можливо, ще зарано ставити питання про формування великомасштабного вексельного відділу в кожному комерційному банку, але час приступити до створення ядра фахівців, навколо якого почала б розгортатися діяльність з векселями,
У деяких країнах з ринковою економікою діють не лише вексельні групи у комерційних банках, а й різноманітні фінансові інституції. Провідними серед них е:
• по-перше, система вексельних брокерів (більброкерів), які, діючи на нижчому щаблі системи, виступають посередниками між фірмами, що виписали векселі, та банками. їхньою функцією є аналіз кредитоздатності векселедавців (акцептантів) і вексельної дієздатності їхніх зобов'язань, підбір і систематизація векселів за векселедавцями і строками платежів, що придатні для взаєморозрахунків;
• по-друге, облікові доми та облікові компанії. Купуючи векселі з дисконтом, вони відповідно формують значні пакети за ознаками строків погашення, векселедавців і акцептантів, досліджують ринкову кон'юнктуру вексельного сегмента фондового ринку, проводять інші аналітичні операції з векселями. Такі інституції функціонують у Великій Британії, Канаді, Сінгапурі; • по-третє, Обліковий банк. Як спеціалізований позичко-во-розрахунковий і кредитний заклад він діє у Швейцарії. У вексельних операціях США добре зарекомендувала себе Облікова корпорація Нью-Йорка. Активна посередницька діяльність цих та інших установ забезпечує чітку взаємодію комерційних і центральних банків та використання дисконту векселів для забезпечення стабільності грошового обігу і підтримання належної економічної кон'юнктури. Операції дисконту і переврахування векселів у ринковій економіці набули масового характеру і є прибутковими як для комерційних, так і для спеціалізованих кредитних закладів. Це дає змогу центральним (національним) банкам використовувати переоблік векселів для підтримання стабільної товарно-грошової рівноваги і як важіль політики маніпулювання офіційною обліковою ставкою для активного впливу на стан ліквідності всієї банківської системи і загальних обсягів кредиту. Іншими словами, тут реалізується масштабна облікова політика, яка здатна підносити ефективність суспільного відтворення, забезпечувати належний розвиток продуктивних сил і гарантувати стабільну вартість національної грошової одиниці.
Досвід розвинутих країн починає використовувати й Україна. Формування економічно обґрунтованого вексельного обігу тут забезпечують:
• асоціація "Український вексельний центр", головним завданням якої є сприяння розвиткові ринку цінних паперів і відродження національного вексельного обігу;
• спеціалізована брокерська контора "Стрілець-Вексель", котра на торгах Української фондової біржі виступає не лише продавцем векселів, а й проводить їх необхідну експертизу та надає консалтингові послуги;
• Єдиний вексельний реєстр наявності вексельних та боргових зобов'язань підприємств;
• Центральна вексельна палата, яка здатна здійснювати комерційні та комісійні операції з усіма видами цінних паперів, вести реєстри векселів, їх облік, зберігання, переказ боргів, взаємозаліки у процесі вексельного обігу тощо.
Узагальнюючи вищесказане, слід наголосити:
• по-перше, дисконтні операції є високоприбутковими. Проводячи їх, банки отримують проценти в обумовлених сторонами розмірах від дня прийняття до обліку до строку погашення векселя. Крім цього, за надані послуги з отримання платежу в місцях, що не є перебуванням платника, банк стягує дамно як особливу комісію за облік іногородніх векселів та порто, що покриває поштово-телеграфні затрати банку на розсилання векселів до інших місць і отримання платежів за ними;
• по-друге, векселеві властиві висока ліквідність і точно визначений термін погашення. Оскільки вексельне зобов'язання виставляється переважно на строк не більше як 90 днів, урахування векселів здійснюється на основі короткострокового кредиту, що чітко прогнозується;
• по-третє, за умови правильного проведення вексельних операцій комерційні банки здатні нагромаджувати значну кількість векселів. При цьому вексельні зобов'язання фактично є більш стабільним різновидом активів, ніж акції, і менш ризикованим, ніж інші види цінних паперів. Тому у придбання векселів комерційні банки вкладають значні кредитні ресурси, в тому числі навіть найменш стабільні депозити з розрахункових, поточних та аналогічних рахунків. У разі непередбачуваного вилучення подібних коштів банк завжди може вдатися до переобліку векселів у Національному банку України, здійснити перезаставу самих векселів в інших банках тощо.
Валютний відділ банку
Валютний ринок – це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою.
Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:
- Національний банк України;
- уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);
- уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку Українина здійснення операцій з валютними цінностями).
Одним із напрямів банківського бізнесу є його діяльність на валютному ринку, яка представлена як операціями клієнтів, так і безпосередньо власними операціями банків. Крім цього, банкам належить функція агента валютного контролю, яка зобов’язує їх здійснювати контроль за дотриманням вимог валютного законодавства.
Аналіз діяльності комерційного банку з питань валютного контролю та валютних операцій
Валютний контроль — це система контролю урядом обміну іноземної валюти в країні, тобто регулювання обсягу готівки в іноземній валюті операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов’язання резидентів про декларування валютних цінностей та іншого майна, якеперебуває за межами України.
Метою валютного контролю є забезпечення додержання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій. Для досягнення мети валютного контролю органи валютного контролю в межах своєї компетенції визначають відповідність здійснюваних валютних операцій чинному законодавству і наявність необхідних для них ліцензій та дозволів; перевіряють виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань про продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку України; обґрунтованість платежів у іноземній валюті; перевіряють повноту й об’єктивність обліку та звітності з валютних операцій, а також з операцій нерезидентів у валюті України. Органи, що здійснюють валютний контроль, наділені повноваженнями вимагати та одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків у іноземній валюті в межах своїх прав, а також про майно, що підлягає декларуванню.
Органами валютного контролю в Україні є Кабінет Міністрів України, Національний банк України та інші органи.
Головним органом, що здійснює валютний контроль на території України, є Національний банк України. НБУ надано право здійснювати контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції іншихдержавних органів, та забезпечувати виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, які провадяться резидентами і нерезидентами на території України.
Держкомзв’язок України контролює додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України, а Державна митна служба України – додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.
Уповноважені банки також здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки.
До компетенції уповноважених банків відносять запобігання проведенню резидентами і нерезидентами незаконних валютних операцій або інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами валютного законодавства та додержання ними актів органів валютного контролю.
Валютними операціями є господарські операції, вартість яких визначається в іноземній валюті, або ті, що потребують розрахунків в іноземній валюті.
Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності
Чинне законодавство відносить до валютнихоперацій такі:
- пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
- пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу жу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
- пов'язані з ввезенням, переказуванням і
пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її
межі валютних цінностей.
Легалізація діяльності банку на валютному ринку здійснюється за умови: відповідності
спеціальним вимогам, до яких належать показники регулятивного капіталу, наявність фахівців відповідної кваліфікації та інформації стосовно рейтингу банків-кореспондентів, підключення до електронної міжнародної системи платежів у іноземній валюті (S.W.I.F.T. тощо);
- відповідності технічного стану й організації охорони приміщення, в якому розміщується
технічне обладнання цієї системи, вимогам нормативно-правових актів Національного банку;
- наявності обладнання спеціального операційного залу (дилерської кімнати, бек-офісу, приміщення міжнародних телекомунікаційних систем) з організацією охорони і системою допуску тощо.
Проблемні питання у роботі валютного відділу:
- структурним підрозділом банку, що виконує валютні операції, є валютний відділ. Валютний відділ банку несе відповідальність за операції з інвалютою, доручені йому клієнтами або
іноземними банками. Його найважливіше завдання полягає в тому, щоб визначати курси
купівлі й продажу даним банком інвалюти. У його ж функції входить контроль за валютними
позиціями банку. До найбільш типових обов'язків, що покладаються на валютний відділ, можна віднести такі:
1. Ведення валютних договорів клієнтів.
2. Контроль експортно-імпортних операцій клієнтів.
3. Валютний контроль.
4. Операції з купівлі й продажу банком інвалюти і контроль за цими операціями.
5. Набір, контроль і відправка платежів клієнтів.
6. Підтримка контактів з клієнтами банку питань, пов'язаних з інвалютою.
7. Щоденне підбивання підсумків проведених операцій.
8. Виявлення помилок і недоліків у роботі.
9. Спостереження за станом валютних позицій.
10. Постійне спостереження за станом валютного ринку.
11. Систематичне складання статистичних
даних з проведених операцій і отриманого прибутку.
На даний момент у банківських структурах, у валютних відділах відділень ведеться не досить ефективна робота. Так, контроль експортно-імпортних операцій (згідно з постановою НБУ № 136 від 24.03.1999 «Про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними
операціями») ведеться або в журнальному вигляді, або в окремому комплексі, який постійно треба підтримувати і заповнювати вручну. Цей комплекс не пов'язаний з даними договорів клієнтів та їх реквізитами, вже заведеними в ОДБ (операційний день банку) раніше.
Дані про клієнтів, які на сьогодні зазвичай заводяться в ОДБ банку, частіше за все ніяк не
пов'язані ні з комплексом з контролю експортно-імпортних операцій, ні з комплексом з набо-
ру платежів SWIFT, а якщо платежі вирушають по каналу TELEX, то співробітник банку ви-
мушений повністю всі реквізити платежу вносити вручну. Ведення договорів імпортних і
експортних контрактів резидентів відносно контролю виконання термінів отримання виручки
або відвантаження товару йде за допомогою окремих таблиць Excel або окремих ні з чим не
пов'язаних програмних комплексів. Здебільшого співробітники банків набирають платежі уручну і відправляють на подальше виконання будь-яким доступним та найпростішим способом, а саме: TELEX, електронна пошта, факс. Навіть у великих системних банках, де дуже великий обсяг валютних платежів, для оптимізації роботи фронт-офісу головним банком для платежів SWIFT надається лише якийсь окремий програмний додаток, котрий також необхідно заповнювати ручним методом.
Щоб уникнути подвоєння цієї рутинної роботи, необхідна автоматизація роботи валютно-
го відділу та впровадження програмних рішень, пов'язаних між собою в єдиний комплекс.
Пропозиції щодо вирішення проблем оптимізації роботи відділу.
З метою оптимізації роботи валютного відділу автор розробив комплекс заходів з роботи
з валютою. Комплекс «VL+» складається з таких програмних продуктів:
1. «Клієнт» - це база даних юридичних осіб і договорів. Сюди вносяться дані клієнта - юри-
дичної особи, тобто найменування, адреса, контактні дані, інформація про керівника, головного бухгалтера; дані договорів імпорту та експорту, далі окремо вносяться реквізити з оплати за зовнішньоекономічними контрактами (рахунок, найменування одержувача, його адреса, банк одержувача, банк-кореспондент). Інформація з бази даних «Клієнт» автоматично заноситься в систему «Імпорт-експорт».
2. «Імпорт-експорт». За допомогою цього продукту контролюється рух коштів (платежі) і
відвантаження товарів згідно з отриманими вантажними митними деклараціями (ВМД) за
кожним окремим договором (відповідно до пост. НБУ № 136). Програма «Імпорт-експорт»
включає в себе чотири складових:
- контроль імпортних операцій (руху коштів та товарів);
- контроль експортних операцій (руху коштів та товарів);
- таблична форма журналу контролю імпортних операцій (згідно з інструкцією НБУ №136);
- таблична форма журналу контролю експортних операцій (згідно з інструкцією НБУ№ 136).
У кожній складовій є можливість введення, коригування та друку даних. Журнальні звіти
за імпортно-експортними операціями роздруковуються та підшиваються. Контроль ведеться
згідно з інструкцією НБУ №136. Якщо порушений кінцевий законодавчо встановлений термін розрахунків за окремою операцією, то по порушникам складаються акти до податкової інспекції та звіт до НБУ.
3. «Payment» - додаток, де формуються платежі SWIFT для відправки на головний офіс
банку, а також приймаються платежі з головного офісу. У цьому додадтку автоматично фор-
муються клієнтські платежі з міні-додатка «Контролю імпортних операцій» додатка «Імпорт-
експорт», або є можливість повністю сформувати платіж. У додатку можна побачити перелік
платежів, є можливість перегляду, коригування, перевірки та відправки на головний офіс банку.
Актуальність створення подібного комплексу полягає в тому, що спрощується рутинна
ручна робота з обробки клієнтських даних, договорів, а також полегшується робота з контро-
лю експортно-імпортних операцій, зменшується вірогідність помилок як при вищезазначено-
му контролі, так і при формуванні платежів, а також прискорюється процес доставки плате-
жів до головного банку з філії/відділення, де й знаходиться валютний відділ.
www. zakon.rada.gov.ua. Законодавча база Верховної Ради України.
www.kmu.gov.ua. Урядовий портал.
www.nbuv.gov.ua/portal/index.htna.Общеакадемический портал научной периодики(Украина, Киев).
www.pidruchniki.com.ua. Перша українська електронна бібліотека підручників.
5. http://pidruchniki.com/16400116/bankivska_sprava/organizatsiyna_struktura_komertsiynogo_banku
6. http://pidruchniki.com/12800528/bankivska_sprava/rozrahunkovi_operatsiyi_bankiv
7. http://pidruchniki.com/10160520/bankivska_sprava/organizatsiyna_struktura_banku
8. http://pidruchniki.com/20080215/bankivska_sprava/depozitna_politika_banku
9.
Комерційні банки