Збезпечення техногенної безпеки ТОВ «Міконт» м. Миколаїв

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................5

РОЗДІЛ1 РОЗДІЛ 1 ОБГРУНТУВАННЯ АКТУАЛЬНОСТІ ВИБРАНОЇ ТЕМИ.

Загальна класифікація пожеж……………………..…………………………8

1.2. Класифікація лісових пожеж …………………...………………………….10

1.3. Методи гасіння лісових пожеж...........................................17

1.4. Профілактичні протипожежні заходи щодо боротьби з лісовими пожежами……………………………………………………………………………..

1.5. Прогнозування пожежної небезпеки…………………………………

РОЗДІЛ 2 ГАСІННЯ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ ВИБУХОВИМ СПОСОБОМ

2.1. Розрахунок необхідної кількості ВР для влаштування мінералізованих смуг вибуховим способом..................................................................................

2.2. Інженерно-технічні заходи по локалізації лісових пожеж шляхом влаштування мінералізованих смуг за допомогою застосування вибухових речовин...............................................................................................................................

2.3. Інженерно-технічні пропозиції щодо гасіння лісових пожеж за допомогою направленого вибуху …………

РОЗДІЛ 3 РОЗРАХУНОК СИЛ, ЗАСОБІВ І ЧАСУ НА ПІДГОТОВКУ МІНЕРАЛІЗОВАНОЇ СМУГИ ПРИ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЛІСОВОЇ ПОЖЕЖІ

…………………………… ………………………………………….

3.1. Вихідні дані………………

3.2. Розрахунок потрібної кількості сил і засобів …………………

3.3. Порядок виконання робіт ………………………….

РОЗДІЛ 4. Пропозиція щодо підвищення виконання робіт ..........................

4.1. Інженерно-технічні пропозиції що до захисту постійних мостів……

4.1.1. Розробка інженерно-технічних рішень по захисту постійних

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ДСНС – Державна служба з надзвичайних ситуацій

МО – Міністерство оборони

НС – надзвичайна ситуація

ЦО – цивільна оборона

ЦЗ – цивільний захист

ОДА – обласна державна адміністрація

комісія ТЕБ та НС – комісія техногенної екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій

РІНР - рятувальні та інші невідкладні роботи

Г(У) ДСНС – територіальне управління державної служби з надзвичайних ситуацій

У МВС – управління міністерства внутрішніх справ

АРЗ СП - аварійно рятувальний загін спеціального призначення

ГРР - група рятувальних робіт

ІГ – інженерна група

ГПР-група піротехнічних робіт

ГО- група обслуговування

ЛЕП- лінія електропередач

ПРГ - пожежно розвідувальна група

н.п.- населений пункт

шт.- штук

кг.- кілограм

га.- гектарів

т.- тонн

м.- метрів

м/с - метрів за секунду

м/хв.- метрів за хвилину

грн.- гривень

тис.чол.- тисяч чоловік

см.- сантиметрів

мм.- міліметрів

ВСТУП

Вивчаючи надзвичайні ситуації, які найчастіше виникають та завдають великої шкоди населенню та території можна прийти до висновку що пожежі є поширеним явищем, як в природі, так і в побуті людини. Всесвітній досвід боротьби з лісовими пожежами на прикладі таких країн як Іспанії, Португалії, Австралії, США явно спостерігається що пожежні підрозділи не завжди в змозі своїми силами справитись з лісовими пожежами. Тому проблеми що виникають при боротьбі з ними завжди потребують всебічного вивчення та удосконалення. Пожежа, як явище багатогранне, що створює загрозу і приносить збиток інтересу особистості, суспільству, державі в найбільш важливих сферах життєдіяльності - у соціальній, економічній, політичній, екологічній.

Лісові пожежі – є одним з найбільш поширених стихійних лих. Під лісовою пожежею розуміється неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється по лісовій території.

Проблеми лісових пожеж актуальні майже для всієї території України, саме вони завдають великих збитків людям, економіці та навколишньому середовищу. Тільки у 2011 році в лісах на території України виникло 2122 пожежі. Загальна площа уражених пожежами лісів склала 2960 га, з них верховими пожежами охопило – 1610 га. В 19 випадках лісові пожежі розповсюдились на площі понад 5 га, з них у трьох випадках пожежі досягли розмірів стихійного лиха. Загальна площа, пройдена цими пожежами, склала 1642 га. Орієнтовні збитки лісового господарства від пожеж склали 5 млд. гривень.

Лісові пожежі охоплюють при сухій погоді і вітрі значні простори. При спекотній погоді досить не пройти дощам протягом 15-18 днів, як ліс стає настільки сухим, що будь-яке необережне поводження з вогнем може викликати пожежу, яка швидко поширюється по лісовій території.

У залежності від типу лісу на одному гектарі ґрунту може знаходитися від 10 до 60 т і більше пальних матеріалів. Це - трави і чагарники; мохи і лишайники; підстилка (залишки рослин різного ступеня розкладання).

Від грозових розрядів і самозаймання торф'яної крихти відбувається мізерно мала кількість лісових пожеж. У 90-97 випадках з 100 винуватцем виникнення лісових пожеж є людина, яка не виявляє в лісі належної обережності при користуванні вогнем у місцях роботи і відпочинку. Згідно статистичним даним 60% усіх лісових пожеж зароджується в 5-ти кілометровій приміській зоні, а 93% - у 10-ти кілометровій.

Аналіз причин пожеж показує, що якщо раніше пожежі виникали в більшості випадків з вини працівників підприємств і організацій, що працюють у лісах, то останнім часом вони починаються частіше з вини місцевого населення.

Основними причинами виникнення пожежі можуть бути :

самозапалювання при порушенні необхідних правил і норм складування деяких матеріалів і речовин;
запалення від іскри при короткому замиканні в електромережах;
порушення режиму роботи двигунів внутрішнього згорання;
розряд атмосферної електрики;
руйнування котелень, ємностей і трубопроводів з легкозаймистими чи вибухонебезпечними рідинами і газами;
порушення технологічного режиму;
недбалість, недотримання або порушення правил користування вогнем (і т.ін.).

Однієї з головних причин загорянь лісу, не пов'язаних з діяльністю людини, є грозові розряди. Через цю причину пожежі, як правило, виникають без якої-небудь приуроченості до населених пунктів і транспортних шляхів, що надзвичайно ускладнює боротьбу з ними. Число пожеж від блискавок міняється в залежності від кліматичних особливостей країни. У країні в цілому частка пожеж від блискавок складає не більш загальної кількості випадків.

У районах лісозаготівель пожежі виникають головним чином навесні при очищенні лісосмуг вогневим способом - спалюванням порубочних залишків у купах.

У середині літа значне число пожеж виникає в місцях збору ягід і грибів.

Вивчення причин і закономірностей виникнення лісових пожеж є основою для розробки попереджувальних протипожежних заходів і правильної організації сил і засобів для боротьби з ними.

В даній дипломній роботі будуть розглянуті питання організації виконання інженерно-технічних заходів захисту населених пунктів Кіровоградської області від лісових пожеж.

РОЗДІЛ 1. ОБГРУНТУВАННЯ АКТУАЛЬНОСТІ ВИБРАНОЇ ТЕМИ

Загальна класифікація пожеж

Під класифікацією пожеж, способів та прийомів їх гасіння розуміється об'єднання подібних, однорідних і поділ різнорідних ознак, властивим параметрам пожеж, змісту й особливостям бойових дій сил ЦО та ЦЗ по їхній локалізації та гасінню.

Рис. 1.1 – Загальна класифікація пожеж з точки зору попарної тактики для дослідження і вивчення способів та прийомів гасіння

Така класифікація пожеж носить умовний характер і зроблена з погляду пожежної тактики для досліджень і вивчення способів і прийомів їх гасіння.

Ознаки, за якими класифікуються пожежі, поділяються на загальні і часткові.

До загального відносяться ознаки, за якими класифікуються всі пожежі, наприклад умови газообміну, фізико-хімічні властивості горючих речовин та матеріалів, можливість поширення горіння, тривалість пожеж, розташування пожеж стосовно поверхні землі і т.п.

До часткових відносяться ознаки, за якими класифікуються пожежі, що відносяться тільки до окремої групи, класу, виду і т.д. Наприклад, вид пожеж, що поширюються, класифікується за швидкістю поширення горіння, за формою площі пожежі, за видом теплообміну і т.п. Клас пожеж горючих рідин класифікується за станом, за формою факелу й інших ознак. На мал. 1 приведена загальна класифікація пожеж.

Може проводитися і приватна класифікація за різновидом пожежі, тобто за об'єктами, де вони виникли, за їхніми розмірами, тривалістю або розташуванням відносно поверхні землі, тобто на висотах чи у підвалах, тунелях і т.п. Загальним явищем для всіх пожеж є газообмін, що визначає якісну і кількісну сторони всіх параметрів пожеж у часі і просторі. На пожежах у будинках і лісах газообмін можна регулювати по величині і напрямку, а також використовувати для припинення горіння шляхом ізоляції приміщень, у яких відбувається пожежа.

При пожежах на відкритому просторі газообмін не регулюється.

За умовами газообмінувсі пожежі можна розділити на дві групи:

на відкритому просторі;
в обгородженнях.

Іншою загальною ознакою пожеж є агрегатний стан горючих речовин і матеріалів, що визначає вогнегасні засоби, способи і прийоми припинення горіння, підготовчі та бойові дії, що забезпечують, підрозділи і ін.

За цією ознакою пожежі можна підрозділити на чотири класи:

Твердих горючих матеріалів.
Легкозаймистих і горючих рідин.
Горючих газів.
При спільному горінні речовин і матеріалів різного агрегатного стану.

У залежності від обстановки на пожежі площа й обсяг їх можуть бути постійними чи збільшуватися за рахунок переміщення фронту горіння по не горючій поверхні речовин і матеріалів. Ці характерні риси пожеж ведуть до принципової різниці в тактиці їхнього гасіння. Тому всі пожежі за ознакою поширення горіння поділяються на два види: що поширюються і не поширюються.

Під пожежами, що поширюються, розуміються такі пожежі, у яких відбувається збільшення геометричних розмірів (довжина, ширина, висота, радіус).

Під пожежами, що не поширюються, розуміються такі пожежі, у яких геометричні розміри залишаються незмінними.

Слід зазначити, що з часом вільного розвитку пожеж або у результаті дії підрозділів по обмеженню поширення горіння зазначені два види пожеж можуть видозмінюватися, тобто переходити з одного виду в іншій. Тому класифікація пожеж за ознакою поширення горіння тісно пов'язана з часом їхнього розвитку. Звичайно пожежі класифікуються за цією ознакою на визначений час дій підрозділів, наприклад на час прибуття першого підрозділу і введення ним сил і засобів, прибуття додаткових сил і засобів, прибуття штабу пожежогасіння і т.д.

1.2 Класифікація лісових пожеж

Лісові пожежі в Україні – одне з найбільш частих стихійних лих. Під лісовою пожежею розуміється неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється по лісовій території.

Можливість виникнення лісових пожеж визначається ступенем пожежної небезпеки. Ступінь пожежної небезпеки ділянок лісу визначається на основі “Шкали оцінки лісових ділянок по ступені небезпеки виникнення в них пожеж”. Якщо тип лісу і лісових ділянок цілком відповідають зазначеним у шкалі, вона застосовується без доповнень. Тип лісу відноситься до того чи іншого класу пожежної небезпеки за даними небезпеки загоряння розглянутих типів лісу, найбільш ймовірних у цих видах пожеж, за умовами і тривалістю періоду можливого виникнення і поширення пожеж (таблиця 1).

Лісові пожежі щорічно завдають значної шкоди народному господарству. Більше усього від пожеж страждає сільське господарство. Від вогню гинуть дерева і чагарники, заготовлена лісова продукція, торф, будівлі і споруди, тварини і рослини, слабшають захисні і водоохоронні функції лісу. Нерідко лісові пожежі призводять до загибелі людей.

Лісові пожежі завдають економічної шкоди основним фондам народного господарства. У свою чергу збиток поділяється на прямий і непрямий. Прямий збиток складається з утрат деревини, непрямий - виявляється у втратах сільськогосподарських угідь, порушенні комунікацій, припиненні надходження електроенергії і т.п.

Щорічні сумарні втрати обчислюються в мільйонах гривень.

На території Кіровоградської області існують такілісові масиви:Чорний ліс, загальна площа якого–близько 90тис га.На яких переважають змішані ліси (сосна, дуб, береза, граб, ольха рідко клен). Висота дерев 17-25 м, товщина 0,15-0,40 м, відстань між деревами 3-5 м. Проїзд автотранспорту в лісі можливий тільки по основним просікам (ширина 4-6 м).В зону можливих великих лісових пожеж можуть потрапити населені пункти з загальною кількістю населення 30 тис. чол.

Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, з яких 60% займають молодники. У результаті широкомасштабних робіт по залісенню на сотнях тисяч гектарів утворилися соснові насадження, що досягли до цього часу критичного в пожежному відношенні віку 15-30 років.

У середньому за рік у залежності від погодних умов виникає близько 3,5 тисяч пожеж, які знищують більше 5 тис. Гектарів лісу. Найбільшу пожежну небезпеку мають північний і західний регіони, де щорічно виникає в середньому відповідно 37% і 40% усіх лісових пожеж.

Лісові пожежі в залежності від характеру загорання та складу лісу, підрозділяються на низові, верхівкові і ґрунтові. Майже всі лісові пожежі на початку свого розвитку мають вид низового, і, якщо створюються відповідні умови, переходять у ґрунтовий чи верховий.

Найважливішими характеристиками, які мають велике значення для практики боротьби з пожежами, є швидкість поширення низових і верхівкових пожеж і глибина прогорання підземних.

По цих характеристиках лісові пожежі підрозділяються на слабкі, середні та сильні. По швидкості поширення вогню низові та верхівкові поділяються також на стійкі та біглі. Швидкість поширення слабкої низової пожежі не перевищує 1 м/хв, середнього - від 1 до 3 м/хв, сильного - понад 3 м/хв. Слабкий верховий має швидкість до 3 м/хв, середній - до 100 м/хв, а сильний - понад 100 м/хв. Слабкою підземною (ґрунтовою) пожежею вважається така, у якої глибина прогоряння не перевищує 25 см, середнім - від 25 до 50 см і сильним - більше 50 см.

Інтенсивність горіння залежить від стану і запасу пальних матеріалів, ухилу місцевості, часу, доби й особливо сили вітру. Тому навіть на тій самій пожежі швидкість поширення вогню на лісовій території може сильно мінятися.

Орієнтовані показники розвитку і поширення лісових пожеж у залежності від типу лісу (класу пожежної небезпеки) і виду пожежі представлені в таблиці 1.1.

Як видно з таблиці 1.1 процес горіння лісів має істотні відмінності. Так, швидкі низові пожежі характеризуються швидким просуванням крайки вогню, коли згоряє суха трава, обпало листя і т.д. Такі пожежі частіше відбуваються навесні переважно в трав'яних типах лісів. Швидка низова пожежа звичайно не ушкоджує дорослі дерева, але часто створює загрозу верхівкової пожежі. При стійкій низовій пожежі крайка просувається повільно, пожежа сильно димить, що вказує на гетерогенний характер горіння. Такі пожежі типові для другої половини літа.

Таблиця 1.1 - Шкала оцінки лісових ділянок по степені небезпеки виникнення в них пожеж (з Інструкції з пристрою державного лісового фонду СРСР).

Клас Пожеж ної небезпе ки	Об'єкт загорання (характерні типи, лісу, інші категорії насаджень)	Найбільш ймовірні види пожеж, умови і тривалість періоду їх можливого виникнення і поширення	Степінь пожежної небезпеки
V	Хвойні молодники. Сосняки. Захаращені вирубки	Протягом усього пожежонебезпечного сезону можливі низові пожежі, а на ділянках з наявністю деревостою - верхівкові	Висока
IV	Сосняки з наявністю соснового підросту і підліску	Низові пожежі можливі протягом усього пожежонебезпечного сезону. Верхівкові - у періоди пожежних максимумів	Вище середньої
III	Сосняки-черничники, ялинники	Низові і верхівкові пожежі можливі в період літнього пожежного максимуму	Середня
II	Сосники і ялинники, змішані з листя-ними породами	Виникнення пожеж можливо в період пожежних максимумів	Нижче середньої
I	Ялинники, березняки, осичняки, вільшняки	Виникнення пожежі можливо тільки при особливо несприятливих умовах (тривала посуха)	Низька

Особливо великий збиток лісам приносять верхові пожежі, тобто пожежі, коли горять крони дерев верхнього ярусу. При швидкій (верховій) пожежі полум'я по смузі насадження поширюється нерівномірно, а уступами, витягнутими за напрямком вітру. Швидкі верхові пожежі характерні як для першої, так і для другої половини літа.

Підземні пожежі є наслідком низових чи верхових. Після згоряння верхнього надґрунтового покриву вогонь заглиблюється в торф'янистий обрій ґрунту. Такі пожежі в практиці прийнято називати торф'яними.

Таблиця 1.2 – Основні ознаки визначення виду лісової пожежі і її інтенсивності

Основні ознаки	Класи пожежної небезпеки	Інтенсив-ність пожежі
Н и з о в о ї ш в и д к о ї
Згоряє трава, що засохла, лишайники чи листя.Швидкість поширення - до 1 м/хв, висота полум'я до 0,5 м.	I-II	Слабка
Згоряє трава, листя що обпало (підстилка). Швидкість поширення - 1-3 м/хв, висота полум'я - 0,5-1,5 м.	III	Середня
Згоряє підстилка. Швидкість поширення - понад 3 м/хв, висота полум'я - більш 1,5 м.	IV	Сильний
Низової стійкої
Згоряє надгрунтовий покрив і верхній шар підстилки.	II	Слабка
Згоряє шар підстилки навколо кореневої частини стовбура, шар підстилки прогорає місцями до мінеральної частини ґрунту	III	Середня
Підстилка суцільно згоряє до мінеральних шарів Спостерігається вивалювання окремих дерев	IV-V	Сильна
Продовження табл. 1.2.
П ідземної.
Сфагнум згоряє на глибину до 25 см. Залишаються окремі ділянки незгорілого сфагнуму.	III	Слабка
Крім сфагнуму згоряє торф на глибину 25-50 см. У більшості стовбурів навколо їхньої кореневої частини торф згоряє до мінеральних шарів ґрунту. Окремі дерева вивалюються. Пожежа має багато осередковий характер.	IV	Середня
Торф'яні шари згоряють суцільно до мінеральної частини ґрунту. Спостерігається масове вивалювання дерев. Глибина прогоряння - більш 50 см.	IV-V	Сильна
В е р х о в о ї.
Виникає в хвойних насадженнях зі слабкою зімкнутістю крон чи до складу яких входять модрина і листяні породи. Пожежею ушкоджуються ділянки з груповим розташуванням хвойних порід. Вогонь по кронах поширюється знизу нагору і за рахунок підтримки низової пожежі. Швидкість поширення до 3 м/хв.	III	Слабка
Верховий вогонь по кронах деревостою поширюється також і горизонтально і часто випереджає крайку низової пожежі. Велика частина деревостою уражається верховою пожежею. Швидкість поширення до 100 м/хв.	IV	Середня
Полог деревостою згоряє суцільно чи залишається незгорілим тільки плямами в окремих місцях. Швидкість поширення понад 100 м/хв.	IV-V	Сильна

Примітка:

Додатковою ознакою інтенсивності пожеж може служити також величина ділянок, що не вигоріли у % від загальної площі пожежі. Для пожеж усіх видів вона складає: при слабкій інтенсивності - більш 15%, при середній - від 6 до 15%, при сильній менше 6%.

По площі, охопленій вогнем, лісові пожежі підрозділяються на шість класів (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 – Класифікація лісових пожеж

№№ з/п.	Клас лісової пожежі.	Площа, охоплена вогнем, га.
1.	Загоряння.	0,2 - 0,1
2.	Мала пожежа.	0,2 - 2,0
3.	Невелика пожежа.	2,1 - 20
4.	Середня пожежа.	21 - 200
5.	Велика пожежа.	201 - 2 000
6.	Катастрофічна пожежа.	Більш 2 000

Характерними рисами великих лісових пожеж є наступні:

виникають під час посушливих періодів, найчастіше при сильному вітрі;
проходять на фоні масового спалаху малих і середніх пожеж;
продовжуються кілька діб;
поширюються з високою швидкістю;
характер горіння на крайці відрізняється великою різноманітністю;
легко переборюють різні перешкоди (мінералізовані смуги, дороги, ріки);
викликають сильну задимленість великих районів, що утрудняє дії авіаційних і наземних сил пожежегасіння.

Великі лісові пожежі розвиваються в період надзвичайної пожежної небезпеки в лісі, особливо при тривалій і сильній посусі. Їхньому розвитку сприяє вітряна погода і захламленість лісових площ.

Особливе значення мають завчасні заходи щодо запобігання природних пожеж.

1.3 Методи гасіння лісових пожеж

Ефективність роботи лісопожежних служб і використання матеріальних засобів при гасінні пожеж часто залежить не стільки від кількості сил і засобів пожежегасіння, зв'язку, скільки від правильності вибору способу гасіння.

У вітчизняній практиці застосовується кілька способів гасіння лісових пожеж, які можна умовно поділити на дві групи - активні і пасивні. Серед активних виділяються стародавні, хоча і модернізовані в результаті розвитку науки і техніки, - забивання полум'я підручними засобами, засипання вогню землею, заливання водою і найсучасніший - гасіння за допомогою вогнегасних хімікатів, викликання штучних опадів. До пасивного відносяться влаштування загороджувальних мінералізованих смуг на шляху пожежі, що розвивається, та випал.

Вибір способу гасіння в кожному конкретному випадку залежить від характеру пожежі й умов, в яких вона діє, наявності тих чи інших засобів пожежогасіння. Природно, що перевага віддається способам, які забезпечують найбільш швидку локалізацію вогню. Часто застосовуються забиванння полум'я, водяний спосіб, а також влаштування на шляху пожежі і довкола неї загороджувальних мінералізованих смуг та випал.

Під ґрунтообробними методами боротьби з лісовими пожежами розуміється засипання вогню землею і створення лопатами або іншими інструментами мінералізованих смуг на шляху руху вогню.

Ґрунтообробний метод активної боротьби з вогнем має обмежене застосування.

Закидання крайки пожежі пухким ґрунтом виконують штиковими лопатами. Для цього грунт, що забирається лопатою поблизу крайки пожежі, кидають уздовж її . Потрапляючи на палаючі матеріали, грунт збиває з них полум'я, прохолоджує його, ізолює від навколишнього повітря. При гасінні спочатку збивають полум'я, а потім, зупинивши пожежу, насипають на крайку шар ґрунту товщиною 6-8 см. Засипати вогонь землею за допомогою лопати досить важко. Це можливо лише при невеликих пожежах. Існуючі ґрунтообробні кінні і тракторні знаряддя і, зокрема, плуги для безпосереднього засипання вогню землею, не придатні. Для цієї мети бажані спеціальні апарати - грунтомети, що подають землю безпосередньо на крайку пожежі. Роботи в цій галузі ведуться. Уже створені різноманітні типи грунтометів.

Розповсюджені у лісовому і сільському господарстві ґрунтообробні знаряддя - лопати, сапки, культиватори, борони, плуги - можуть бути використані, головним чином, для створення загороджувальних смуг.

Загороджувальні смуги доцільно створювати приблизно такої ширини: при покриві з лишайників, зелених мохів, і т.п. - 0,5 —1,0 м, при покриві з брусниці, чорниці, вереску - 1-1,5 м, при значній захаращеності -2м .

У рідких лісах і лісах без густого підліску на пухких грунтах для закидання крайки пожежі землею можна використовувати грунтомети і канавокопачі фрезерного типу ПЗМ-2, МДК-3.

Гасіння способом забивання полум'ям ефективно використовується в боротьбі зі слабкими швидкими низовими пожежами, коли люди можуть наближатися до крайки пожежі. Цей спосіб особливо ефективний, якщо пожежа виявлена на самому початку. Однак гасити полум'я забиванням важко, якщо навколо розташований густий чагарник і високі купини. Засобами для забивання можуть бути мітли, зламані гілки, невеликі деревця. Удари роблять похило з зовнішньої сторони крайки пожежі і роблять наступне змітання палаючих часток убік пожежі.

При водяному способі гасіння пожежі необхідні водойми, а також спеціальні засоби доставки і виливу води на крайку пожежі ( обприскувачі, мотопомпи, насоси).

Вода в спеціальних ємностях доставляється до місця пожежі наземним шляхом і авіатранспортом. У СІЛА і Канаді для зливу води використовуються літаки, що мають для цієї мети значні по об'єму ємності. У нашій країні воду до місць сильних пожеж доставляють вертольотами в ємностях на зовнішній підвісці. Потім ця вода використовується за допомогою наземних засобів виливу. При цьому можна діяти в такий спосіб : перший робітник, рухаючись з обприскувачем прискореним кроком уздовж лінії вогню, заливає основну масу полум'я, не відволікаючись на гасіння дрібних вогнищ; другий, слідом за першим ліквідує залишки вогню.

Можна навести такий приклад: у 2003 році на кримському півострові відбувся перший етап широкомасштабних спільних навчань місцевого гарнізону пожежної охорони, підрозділів ДСНС та Державного лісомисливського господарства. Згідно із задумом навчань вогонь "спалахнув" відразу в трьох місцях і за умови сильного вітру поширився по всьому фронту. Перше джерело займання ліквідували працівники Державного лісомисливського господарства, з другим упоралися пожежники, а от третє вийшло з-під контролю й охопило площу більше семи гектарів. Керівник навчань, начальник управління ДСНС України в М.Севастополь, полковник О.Яковець прийняв рішення викликати для підтримки вертоліт МІ-14ПЖ. Екіпаж машини впорався із поставленим завданням, "поклавши" "водяну бомбу" вагою 4 тонни в самісінький центр джерела займання.

Водяний спосіб найбільше широко застосовується у боротьбі з низовими пожежами. Для гасіння верхівкових пожеж вода подається безпосередньо на крайку пожежі або змочує пальні матеріали на шляху пожежі (у тому числі крони дерев).

При гасінні водою швидких низових пожеж діють сильно розсіяним струменем, щоб збільшити змочувальну поверхню води. Для гасіння високої крайки пожежі, коли неможливо наблизитися до неї, спочатку здалеку сильним струменем збивають полум'я, а потім, використовуючи воду й інші засоби, дотушують вогнища полум'яного і безполум'яного горіння.

Водяні методи застосовуються лише частково для боротьби з низовими і підземними пожежами, а переважно з пожежами на лісових складах, будівлях, лісових виробництвах. Для боротьби з верхівковими пожежами вода майже не застосовується через потужність вогню, що розвивається цими пожежами, і швидкість його руху.

Вода при нагріванні і перетворенні в пару віднімає тепло; пара, що утворилася, підвищує вологість навколишнього шару повітря .

У багатьох регіонах нашої планети водяний спосіб гасіння лісових пожеж легко здійснити завдяки достатку рік, озер і інших водяних джерел.

Спроби застосувати хімічні засоби для боротьби з вогнем спостерігалися давно, але гасіння лісових пожеж хімічними речовинами одержало поширення лише в 30-х роках. У 1940 р. тільки на території лісів водоохоронної зони (55 млн. га) діяло близько 200 пожежно-хімічних команд. Після Великої Вітчизняної війни їхнє число збільшилося. Пожежно-хімічні станції - це зовсім нова форма організації засобів боротьби з лісовими пожежами.

Вогнегасна дія хімічних речовин основана на ізоляції пальних матеріалів плівкою, що утворюється від плавлення хімікатів, зменшенні кисню в шарі повітря, що примикає, у зв'язку з виділенням інертних парів та газів і зниженні температури внаслідок витрати тепла на плавлення і випар хімікатів.

Хімікати застосовуються як для активної боротьби з вогнем, так і для створення загороджувальних смуг.

Хімікати, що додають матеріалам вогнестійкість, що ізолюють їх від повітря і знижують їхню температуру, дуже різноманітні. Існують тверді, рідкі і газоподібні речовини, а також суміші у вигляді так званої піни. Найбільш широко застосовуються водяні розчини хлористого кальцію й амофосу, рідше - розчин фосфорної кислоти, хлористого магнію, сірчанокислого амонію, каустичної соди, поташу, глауберової солі, карналіту й інших хімікатів.

Гасіння лісових пожеж за допомогою вогнегасних хімікатів ефективніше, але і складніше, ніж гасіння водою. Необхідні не тільки вода і хімікати, але і спеціальні ємності для готування, транспортування і використання хімікатів.

Локалізація лісових пожеж способом випалу - це один з найдійовіших способів, що ефективно застосовується при локалізації верхівкових і низових пожеж різної інтенсивності.

Випалом називається пуск вогню, що випереджає по наземному покриві пожежу, яка рухається з метою створення на її шляху широкої смуги зі знищеними, тобто спаленими пальними матеріалами. Іншими словами, це боротьба з пожежею за допомогою вогню.

Випал застосовується в тих випадках, якщо інші способи неприйнятні через високу інтенсивність горіння на крайці пожежі, тобто існує загроза поширення вогню на великій площі. Від сильної пожежі іскри, що рухаються, летять на відстань 10 м і більше. Вони долають мінералізовані смуги й інші перешкоди і створюють за ними нові вогнища вогню. Якщо ж на шляху такого вогню виявляється досить широка випалена смуга, вогонь зупиняється через відсутність пальних матеріалів. Припиняється і верхова

Рис.1.1 - Схема випалу

1. - фронт пожежі; 2.- фронт зустрічного вогню; 3 - опорна смуга, пожежа тому ,що позбавляється необхідної підтримки горіння знизу. У такий спосіб випал заснований на принципі створення загороджувальної смуги, позбавленої пальних матеріалів. Ширина випаленої смуги в залежності від виду, характеру і швидкості пожежі повинна складати перед фронтом швидкої верхівкової пожежі 100 - 300 м, перед фронтом низової пожежі 30 - 200м.

Перш ніж застосувати спосіб випалу, необхідно зробити розвідку місцевості і вибрати трасу випалу. При цьому оцінюють , на яку відстань необхідно відступити від крайки пожежі. При цьому враховують, що вогонь випалу рухається проти вітру назустріч пожежі звичайно в кілька разів повільніше, ніж вогонь фронту пожежі. Тому доводиться відступати від фронту пожежі на значну відстань. При слабкій низовій пожежі досить відступити від крайки пожежі на 30 м, потім прокласти опорну смугу і зробити випал, при середніх низових пожежах - 80 м, сильних низових не менш 200 - 300 м. Якщо на створення опорної смуги потрібний значний час (у випадках могутнього шару підстилки, гумусу, торфу й ін.), то відступати від крайки пожежі доводиться значно далі.

Тимчасову опорну смугу для термінового випалу створюють шляхом змочування розчинами вогнегасних хімікатів або водою. Опорними смугами для випалу можуть служити дороги, стежки, канави, мінералізовані смуги, ріки, струмки й інші перешкоди для поширення вогню. Опорна смуга повинна бути замкнутою, тобто оточувати лісову пожежу або своїми кінцями упиратися в непрохідні для вогню перешкоди.

При сильному вітрі робити випал небезпечно, тому що можливе перекидання вогню через опорну зону. Тому випал доводиться починати пізніше - увечері, вночі або ранком, коли вітер слабшає. Траса випалу не повинна проходити через хвойні молоді насадження, ділянки з густими хвойними молодими деревами, через захаращені ділянки.

Можна застосовувати п'ять варіантів випалу:

пуск зустрічного вогню,

пуск вогню, що випереджає,

пуск випалу по способі гребінки,

«плямистий випал»,

східчастий випал.

Недолік пуску зустрічного вогню - повільне просування проти вітру назустріч фронту пожежі, оскільки зустрічна тяга до фронту виникає на відстані приблизно 20 - 25 м від нього. Щоб створити випалену смугу шириною 100 - 120 м, потрібно багато часу, хоч і значно менше, ніж для створення загороджувальної просіки. Відомо, що пожежі, які рухаються зі швидкістю 15 - 20 м/хв, переборювали загороджувальні смуги шириною до 60 м. Тому для зупинки швидкісного просування фронту лісової пожежі необхідно випалювати смуги шириною 100 м і більш з одночасною охороною території перед фронтом пожежі в тилу опорної смуги.

Технологія випалювання пальних матеріалів наступна: коли випалена смуга від опорної лінії досягає 2 - 3 м, від неї відступають 6 м і запалюють наземний покрив по лінії, рівнобіжної з опорною смугою. У цьому випадку горіння буде просуватися назустріч пожежі й випалу. При цьому в напрямку опорної смуги горіння поширюється з великою швидкістю. Ця хвиля вогню випереджає пожежу. Щоб швидко створити достатню по ширині смугу, яка випереджає, пуск повторюють кілька разів. Недолік варіанту полягає в тому, що одночасно діють три хвилі вогню і створюються умови, що сприяють поширенню горіння на ліс, а отже, і для переходу вогню через створювану перешкоду.

Варіант випалу «гребінкою» запропонований В.П.Молчановим . Він полягає в тому, що після просування зустрічного вогню від опорної лінії на 2 м роблять додаткове запалювання по лініях, перпендикулярних до опорної. Горіння при цьому починає поширюватися поперек напрямку вітру і відбувається швидше, ніж тільки проти вітру. Недолік такий же, як і при пуску вогню, що випереджає - ризик поширення горіння на ліс з наступним перекиданням палаючих часток на великі відстані. Глибина (довжина) «зубців гребінки» не повинна перевищувати 3 - 4 м, тому що крайка вогню , витягнута на зубцях , створює великий підігрів, у результаті чого вогонь може перекинутися на крони.

А Б

Рис. 1.2 - Випал пуском упереджуючого вогню

А)- 1- Фронт пожежі; 2,4 - хвиля вогню від вторинного запалювання; З-Лінія вторинного запалювання; 5-Хвиля вогню від первинного запалювання; 6-Опорна смуга.

Б) - Випал пуском вогню за методом "гребінки":

1. Фронт пожежі; 2. Лінія додаткового запалювання; 3. Крайка вогню; 4. Опорна смуга.

Застосування «плямистого» вогню полягає в тому, що перед крайкою зустрічного вогню, після того, як ширина випаленої смуги складе не менше 2 м, у чотирьох метрах від неї роблять підпалювання місцями з відстанню 4 -6м.

При використанні останніх трьох варіантів випалу виділяється велика кількість тепла, що створює умови для переходу вогню на крони. Таке випалювання небезпечне також для робітників, що запалюють «зубці» і «плями» , оскільки вони знаходяться між двома лініями вогню. Ці варіанти випалу варто застосовувати тільки при боротьбі із сильними низовими чи верхівковими пожежами, коли необхідно в стислий термін випалити смуги значної ширини.

Випал східчастим вогнем найбільш безпечний, але трудомісткий. Прокладається 2-3 опорні смуги на відстані 30 м одна від іншої і від кожної пускають зустрічний вогонь.

А Б

Рис. 1.3.- Випал плямистим вогнем

А) - 1-Фронт пожежі; 2-Місця вторинного підпалювання; 3 Хвиля вогню від первинного підпалювання; 4. Опорна смуга.

Б) - Випал східчастим вогнем:

1.Фронт пожежі; 2. Перша сходинка; 3. Друга сходинка; 4. Третя сходинка.

Східчастий вогонь дає можливість прискорити випалювання наземного покриву перед фронтом пожежі і запобігти виникненню вогнищ горіння в тилу опорної смуги. Пустивши зустрічний вогонь від опорної смуги, відступають і паралельно їй створюють нову опорну смугу, від якої знову пускають вогонь.

Випал варто використовувати також при локалізації пожежі ,при прокладанні мінералізованих смуг, випалюючи простір між смугою і погашеною крайкою пожежі.

Застосування випалу часто гальмується тим, що багато працівників лісової охорони нечітко уявляють собі, де і як слід його застосовувати, а поняття «випал» плутають з поняттям «зустрічний вогонь».

Метод випалубув розроблений В.А.Міндовським (1907). Термін «випал» був введений вперше В.Г.Нестеровим у 1945 р.

Гасіння сильних пожеж (низових і верхівкових) методом випалу одержало наукове обґрунтування в роботах Н.П.Курбатського (1955) і В.П.Молчанова (1956, 1957). Були підтверджені висловлення Є.Д.Кінітця (1912) про те, що без підтримки низового вогню верховий вогонь може просуватися на відстань не більш 80 - 150 м. Смуга з випаленим наземним покривом шириною 150-200м перешкоджає просуванню верхівкової пожежі.

Наступні дослідження показали, що нагору по крутому схилу верхівкова пожежа може просуватися і без підтримки низового вогню (П.Г. Софронов, 1967), що зустрічна тяга існує перед фронтом пожеж вибухового типу, які мають високу конвекційну колону. Однак застосовувати в даному випадку зустрічний вогонь по методу Г.Г.Девіза (1833) навряд чи має сенс, оскільки такі пожежі мають плямисту форму поширення за рахунок палаючих часток, що падають перед фронтом на відстані 300 - 500 м і більше (О.В.Матвеєв, 1972).

Необхідно підкреслити основні відмінності випалу від «зустрічного вогню».

1. Для пуску « зустрічного вогню» рекомендувалося рубати широку просіку з канавою посередині.

А випал роблять по опорній лінії, у якості якої може служити вузька мінералізована смуга ( шириною близько 40 см.), дорога, стежка, струмок , край чи лощини заболоченої ділянки, а навесні, до просихання підстилки, навіть просто змочена з обприскувача смуга.

2. Перед пуском «зустрічного вогню» було потрібно скласти по краю канави, зверненої до пожежі, вал із суків, лісового мотлоху, щоб враз спалахнуло велике полум'я.

Для випалу, навпаки, забирають трусок і зайвий пальний матеріал із краю опорної смуги, зверненої до пожежі, щоб при підпалюванні полум'я спочатку було слабким і вогонь не міг перейти опорну лінію.

3.Пуск «зустрічного вогню» повинен був відбуватися в небезпечній близькості від фронту верхівкової пожежі, по сигналу. А якщо врахувати , що досить сильна «зустрічна тяга», як правило, не спостерігається, то підпалений вал найчастіше тільки підсилює верхову пожежу. Тому ефективні описи «зустрічного вогню» маються, як правило, лише на сторінках художніх творів.

Випал, наприклад, починають завчасно, не чекаючи підходу крайки пожежі, і ведуть його безупинно, запалюючи наземний покрив по краю опорної лінії. Рухаючись проти вітру, полум'я випалу не може перейти на крони і викликати верхову пожежу. Таким чином, для проведення випалу зовсім не потрібно особливого мистецтва і високої хоробрості. Це простий, безпечний і надійний метод.

Невдача випалу, супроводжувана деякою небезпекою, може виникнути в тому випадку, якщо опорна лінія обрана і прокладена занадто близько перед фронтом пожежі і полум'я випалу не встигло випалити смугу необхідної ширини.

Інша невдача випалу спостерігається при порушенні умов безупинного запалювання, у міру готовності опорної лінії, тобто випал не роблять доти, поки не буде готова вся опорна лінія, а потім запалюють покрив уздовж всієї опорної лінії одночасно (як при пуску «зустрічного вогню»), У результаті буває упущено час для випалювання досить широкої смуги проти «голови» пожежі, а головне при одночасному запалюванні вздовж всієї опорної лінії важко помітити і вчасно загасити всі іскри, що перелітають через опорну лінію в пусковий момент.

Загороджувальні мінералізовані смуги і канави створюють перешкоди на шляхах поширення вогню, як опорні смуги при здійсненні випалу, для надійної локалізації зупиненої пожежі.

Загороджувальні смуги - простори на місцевості, з яких вилучені лісові насадження і пальні матеріали, трав'яна рослинність і лісова підстилка до мінерального шару грунту. Ширина їх повинна бути не менша подвійної висоти полум'я вогню.

Влаштування мінералізованих загороджувальних смуг є одним з найдійовіших засобів. Він особливо необхідний, якщо засіб забивання, а так само водяний чи хімічний застосовувати неефективно чи неможливо. Локалізація пожеж за допомогою загороджувальних мінералізованих смуг ефективна при гасінні слабких низових стійких пожеж ,які повільно поширюються, при затишності, коли гасити полум'я на крайці пожежі ручними засобами неможливо або це не дає позитивних результатів. Роботу по створенню мінералізованої смуги починають на такій відстані від пожежі, щоб устигнути закінчити її до підходу вогню і диму. У залежності від швидкості поширення пожежі, наявності робочої сили і засобів, характеру рельєфу, ґрунтів і рослинності відстань випередження для головної частини пожежі звичайно складає 20-100м, а на флангах 10-40м. Загороджувальну смугу влаштовують спочатку на всю довжину фронту пожежі, а потім на флангах. При цьому враховують і використовують наявні природні перешкоди для поширення вогню. При невеликій швидкості пожежі мінералізовану смугу можна прокладати безпосередньо перед крайкою пожежі з закиданням її ґрунтом. Ширина смуги 1 - 4,5 м і більше.

1.4 Профілактичні протипожежні заходи щодо боротьби з лісовими пожежами

Охорона лісів від пожеж перебуває у відомстві Державного Комітету лісового господарства. Завчасне проведення протипожежних заходів у значній мірі зменшує можливість виникнення пожежі та знижує збиток від нього.

Боротьба з лісовими в сучасних умовах неможлива без широкого застосування засобів механізації. При цьому враховується специфічні особливості її застосування:

утруднення пересування по бездоріжжю, серед дерев та по заболочених ділянках;
небезпека роботи з важкими машинами у вогні серед дерев, тому що крайка пожежі швидко пересувається;
обмеження використання для гасіння вогню літаків, тому що для цілеспрямованого й ефективного впливу на крайку пожежі, необхідні польоти на невеликій висоті та з малою швидкістю, тоді як за правилами техніки безпеки політ в зоні пожежі повинен виконуватись на достатній висоті з досить великою швидкістю;

- складність економічного обґрунтування створення спеціальних літаків і інших засобів механізації в зв’язку з коротким пожежонебезпечним сезоном використання спеціальних машин.

Тому поряд з постійним створенням спеціальних засобів механізації для гасіння пожеж, доцільно використовувати дорожні, землерийні, лісозаготівельні, сільськогосподарські й інші машини з народного господарства і військових частин.

У зв’язку з надзвичайною небезпекою лісових пожеж для боротьби з ними в багатолісних районах на базі підприємств лісового господарства, лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості й інших організацій створюються лісопожежні формування підвищеної готовності у вигляді лісопожежних команд. При виникненні масових пожеж у мирний час, коли спеціальні лісові організації і лісопожежні формування самі справитися не в змозі, для боротьби з пожежами залучаються рятувальники і місцеве населення.

При боротьбі з лісовими пожежами проводять:

Пожежну розвідку масових пожеж (наземну і повітряну);
Евакуацію людей і тварин із селищ, що знаходяться в безпосередній зоні лісових пожеж.
Обмеження в’їздів в пожежонебезпечні райони.
порятунок людей і тварин з відрізаної вогнем території, гасіння вогню, що безпосередньо загрожує людям; гасіння пожеж (за допомогою пожежної та інженерної техніки і підручних засобів).
Прокладання просік з видаленням рослинного шару, а також мінералізованих пожежозахисних смуг, траншей і канав (за допомогою інженерної техніки і вибухових речовин).
Засипання ґрунтом (за допомогою бульдозерів) торф’яних пожеж або підрив ґрунтованого і торф’яного шару перед фронтом поширення вогню.
Прокладку тимчасових мереж водопроводу зі збірних трубопроводу зі збірних трубопроводів для подачі води у відкриті траншеї і канави.
Устаткування місцевих джерел води і під’їзних доріг до них. Особливе значення мають завчасні заходи щодо запобігання природних пожеж.

Організаційні заходи:

Масова роз'яснювальна робота серед населення, працівників лісового і торф'яного господарства.
Постійний контроль за дотриманням мір пожежної безпеки.
Організація наземного і повітряного патрулювання.
Обмеження в'їзду в пожежонебезпечні райони.
Створення лісопожежних та авіапожежних команд.

Інженерно-технічні заходи:

Постійна готовність технічних засобів пожежогасіння до застосування.
Створення мінералізованих смуг між лісом і пожежонебезпечними підприємствами й об'єктами, населеними пунктами, між лісом і лініями залізничних, автомобільних доріг, просік під ЛЕП.
У великих лісових масивах у доповненні до річок, озер, без лісових ділянок створюють протипожежні смуги (розриви) шириною 8-10 м, а по границях смуги проорюють мінералізовані смуги шириною не менш 1,4 м.
У місцях, де існує небезпека підземних пожеж, риються захисні канави. По глибині канави повинні доходити до мінерального шару або бути на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод. Ширина канав по дну 0,3 -1,0 м. Для підвищення вогнезахистних властивостей краї канав покривають розчинами вогнегасячих хімікатів або шаром мінерального ґрунту.
Своєчасне проведення санітарних вирубок, збиранню тріски, бурелому після вирубки лісу.
Завчасне створення лісових доріг та утримання їх у стані придатному для руху техніки.
Створення хімічних станцій.
Облаштування спостережливих щогл.
Облаштування місцевих джерел води і під'їзних доріг до них.

1.5 Прогнозування пожежної небезпеки

В сучасних умовах вибір напрямку у розвідку техніки, оцінки можливих надзвичайних ситуацій та інших явищ має велике значення для прийняття необхідних мір або обґрунтування рішення.

Для завчасного проведення заходів щодо запобігання ландшафтних пожеж наукові установи Держкомітету лісового господарства розробляють прогноз пожежної обстановки на весняно-літній і осінній період. Прогнозування здійснюється на основі підсумовування коефіцієнтів, що враховують температурні, погодні, географічні, статичні та інші умови.

При прогнозуванні користуються формулою:

ГП= (ГП-1 + t(t-m))k (1.1)

де ГП - показник горіння поточного дня (за даними метеорологічного спостережень), 0С2;

ГП-1 - показник горіння попереднього дня, 0С2

t - температура повітря в 12 годин дня, 0С

m - температура точки роси в той же час, 0С

k – коефіцієнт, що враховує виправлення на опади (від 0 до 1).

Комплексний показник прогнозування пожежонебезпечних умов, коли варто припинити всяку роботу в лісі, дорівнює 5000.

Результати наукового прогнозування служать основою для розробки плану конкретних заходів. Під прогнозуванням пожежної загрози слід розуміти визначення природних ситуацій, які загрожують виникненням пожеж у лісах та населених пунктах.

Визначення загрози від лісових пожеж населеним пунктом (об’єктам) які знаходяться у лісових масивах.

Лісові пожежі загрожують населеним пунктам (об’єктам), які знаходяться в оточені лісових масивів, насамперед тим, що можуть стати підставою пожеж у самих населених пунктах (на об’єктах).

Пожежі в населених пунктах (на об’єктах) можуть виникнути, як безпосередньо від палаючої кромки лісової пожежі, так і від палаючих часток, котрі підхоплюються висхідними повітряними потоками і можуть переноситись на значні відстані.

Визначену загрозу представляють також задимлення повітря та отруєння його отруйними речовинами горіння лісових матеріалів (останнє на відстані 150 метрів від кромки верхової лісової пожежі).

На території населених пунктів, які знаходяться в зоні лісових пожеж , необхідно вести спостереження за падаючими палаючими частками і ліквідувати виникаючі від них загорання.

Виявлення ділянок лісу небезпечних у відношенні швидкого розповсюдження вогню.

З метою виявлення на лісній території ділянок небезпечних у відношені швидкого розповсюдження лісових пожеж, на мапі 1:100000 згідно додатку №1 умовними позначками визначаються зони можливого розповсюдження поверхових пожеж.

При наявності плану лісонасаджень на них згідно додатку №2 умовними позначками визначаються зони можливого розповсюдження поверхових пожеж.

Висновки по розділу

Проведення профілактичних заходів, щодо боротьби з лісовими пожежами, своєчасне прогнозування пожежної обстановки дозволяє спланувати інженерно - технічні заходи щодо підвищення протипожежної стійкості лісів та своєчасно підготувати особовий склад і техніку сил ЦЗ ДСНС України до дій по локалізації і гасінню лісових пожеж.

Так для постійної підтримки пожежної безпеки в лісах Кіровоградської області підрозділами ДСНС постійно проводяться різні профілактичні заходи:

1. Масова роз'яснювальна робота серед населення, працівників лісового і торф'яного господарства.

2. Постійний контроль за дотриманням мір пожежної безпеки.

3. Створення лісопожежних та авіапожежних команд.

4. Постійна готовність технічних засобів пожежогасіння до застосування.

5.Створення протипожежних захисних смуг між лісом і пожежонебезпечними підприємствами й об'єктами, населеними пунктами, між лісом і лініями залізничних, автомобільних доріг, просік під ЛЕП.

6. У великих лісових масивах у доповненні до річок, озер, без лісових ділянок створюють протипожежні смуги (розриви) шириною 8-10 м, а по границях смуги проорюють мінералізовані смуги шириною не менш 1,4 м.

7. Своєчасне проведення санітарних вирубок, збиранню тріски, бурелому після вирубки лісу.

8. Завчасне створення лісових доріг та утримання їх у стані придатному для руху техніки.

9. Облаштування спостережливих щогл.

10.Облаштування місцевих джерел води і під'їзних доріг до них.

РОЗДІЛ 2 ГАСІННЯ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ ВИБУХОВИМ СПОСОБОМ

2.1. Розрахунок необхідної кількості ВР для влаштування мінералізованих смуг вибуховим способом

Оцінка обстановки в районах пожеж показала, що ділянку мінералізованої смуги північно-східнішен.п. Знамянка , що важкодоступна для інженерної техніки, доцільно влаштовувати вибуховим способом. Це можна робити вздовж просіки чи польової дороги. Довжина цієї смуги 960 метрів. Згідно посібника А.К. Вахтіна “Міри безпеки при ліквідації наслідків стихійних лих та виробничих аварій”. Для отримання суцільної канави електричним способом підриву застосовують заряди вагою 200-400 гр, з закладкою їх на глибину 50 см. з інтервалом 2-2,5 метри, при одночасному підриві не більше 60 зарядів.

Розрахунок необхідної кількості вибухової речовини для обладнання загороджувальної смуги буде таким:

Вихідні дані:

вага одного заряду С=0,4 кг;

глибина закладки заряду h3=50 см.;

відстань між зарядами аn=2,0 м.

Загальна кількість вибухової речовини:

N=L/аn (2.1)

N=960/2=480 шт.

N – кількість шпурів, шт.;

С= N·Сшп (2.2)

С = 480·400=192 кг.,

де Сшп– вага заряду одного шпуру, кг;

Час, який буде витрачений на виконання робіт на одній ділянці першою або другою групами буде складати:

Tp=tділ=30·4=120 хв =2год.,

де tділ– час затрачений на влаштування однієї ділянки, год.;

діл – кількість ділянок для влаштування мінералізованої смуги.

tділ=24 хв.+tрез=30 хв.,

де tрез – резервний час керівника робіт, хв.

tрез=t1+t2+t3, хв.

де t1 – резерв керівника робіт і складає 10% часу, хв.;

t2–витрачений час на пересування на безпечну відстань, хв.;

t3 – витрачений час на проведення вибуху, хв.

tрез=2+2+2=6 хв.

Висновок

Влаштування мінералізованої смуги вибуховим способом дає змогу захистити населення та матеріальні благин.п. Червоний Цвіт в задані строки та недопущення подальшого розповсюдження вогню.

2.2 Інженерно-технічні заходи по локалізації лісових пожеж шляхом влаштування мінералізованих смуг за допомогою застосування вибухових речовин

Досвід ліквідації стихійного лиха показав, що для захисту населених пунктів доцільно влаштовувати суцільну мінералізовану смугу (канаву). У важкодоступних місцях, на ділянці, де неможлива робота техніки, доцільно використовувати вибуховий спосіб. Отже, у нашому випадку необхідно влаштувати мінералізовану смугу південно-західніше н.п. Знамянкадовжиною 960 метрів.

По А.К. Вахтіну “Міри безпеки при ліквідації наслідків стихійних лих та виробничих аварій”, для отримання суцільної канави електричним способом підриву застосовують заряди вагою 200-400 гр., з закладкою їх на глибину 50 см., відстань між зарядами 2-2,5 м при одночасному підриві не більше 60 зарядів. Для того, щоб досягти кращого ефекту і використати направлений в бік вогню вибух, влаштуємо не один, а три ряди зарядів. “Руководство по подрывнымработам” 1969 року випуску вказує, що якщо необхідно викинути вибухом грунт (породу) переважно в одному якомусь напрямку, то використовують направлений викид, який може використовуватись одним із наступних способів:

одночасним вибухом зарядів, розміщених в 2-3 ряди, перпендикулярних до напрямку викиду; при цьому заряди кожного наступного ряду, рахуючи в бік, протилежний викиду, повинні мати показник дії вибуху п на 0,5 більше показника, прийнятого при розрахунку зарядів в попередньому ряді;

Різночасним вибухом зарядів, розрахованих при однаковому значені п й розміщених в декілька рядів, як у попередньому випадку; вибух кожного наступного ряду зарядів повинен здійснюватись із сповільненням в 2-4 сек. по відношенню до вибуху зарядів попереднього ряду.

Для нашого випадку скористаємось одночасним вибухом зарядів. Для того, щоб підібрати точну вагу вибухової речовини, будемо використовувати бурові шашки по 75 гр. Зосереджені заряди для влаштування воронок у ґрунтах та скельних породах розраховуються по формулі:

C=KMh3, кг (2.3)

де С – вага зосередженого заряду в кілограмах;

К – питомий розхід вибухової речовини, який залежить від властивостей ґрунту та використовуваної ВР

(табл. 23 “Руководство по подрывнымработам”);

М – коефіцієнт, що залежить від показника дії вибуху (табл. 24);

n – лінія найменшого опору в метрах.

Використовуючи вищевказану формулу, розраховуємо вагу заряду в кожному ряді:

С1=1·2,35·0,53=0,2940,300 кг n1=1,5; М1=2,35

С2=1·5,17·0,53=0,6460,650 кг n2=2; М2=5,17

С3=1·10,4·0,53=1,35 кг n3=2,5; М3=10,4

h=0,5 м

K1 (для супіску – 0,8-1,1, для суглинку – 0,97-1,19)

Отже, для першого ряду вага заряду С1 має дорівнювати 0,300 кг, для другого – С2=0,650 (щоб зручніше було для використання бурових шашок вагою 75 грам беремо значення приблизно 0,675 кг), для третього – С3=1,3 кг.

Показник дії вибуху h для зарядів викиду беруть більшим за 1,0. З метою найбільш економнішої витрати ВР при розрахунку зарядів викиду доцільно приймати для зосереджених зарядів n=1,5-3,0.

Далі потрібно розрахувати необхідну кількість ВР для обладнання мінералізованої смуги.

Вихідні дані:

С1=0,3 кг,

С2=0,650 кг,

С3=1,3 кг – вага одного заряду

Глибина закладки заряду h=0,5 м.

Відстань між зарядами аn=2,0м.

Кількість вибухової речовини рахуємо по формулі:

С=N·Сшп, шт. (2.4)

де Сшп- вага заряду одного шпуру, кг;

N – кількість шпурів, шт.;

N=L/an=960/2=480 штук

Кількість ВР в першому ряді буде дорівнювати:

C‘1=N·Cшп1=480·0,3=144 кг

В другому:

C‘2=N·Cшп2=480·0,675=324 кг

В третьому:

C‘3=N·Cшп3=480·1,3=624 кг

Загальна кількість вибухової речовини:

C`=C`1+C`2=C`3=144+324+624=1092 (кг)

Розрахунок часу на виконання робіт.

Час, який буде витрачений на виконання робіт першою або другою групою буде складати:

Tр=tділ·hділ=30·4=120хв=2 год.,

де tділ – час затрачений на влаштування однієї ділянки;

hділ– кількість ділянок для влаштування мінералізованої смуги.

tділ=24хв+tрез=30хв,

де tрез – резервний час керівника робіт

tрез=t1+t2+t3,

де t1 – резерв керівника робіт складає 10% часу, хв.;

t2 – витрачений час на пересування на безпечну відстань, хв.;

t3 – витрачений час на проведення вибуху, хв.

tрез=2·2·2=6 хв

Виходячи з того, що використано три ряди, отриманий час збільшиться в 3 рази і буде дорівнювати 6 годин.

Використання направленого вибуху за допомогою електричного способу дуже доцільно у нашому випадку, коли необхідно прокласти 960 м. загороджувальної смуги на важкодоступних ділянках місцевості.

Час, витрачений на виконання цієї роботи, буде дорівнювати 6 годин.

Далі підрахуємо ширину смуги.

Ширина по верху отриманої від вибуху воронки знайдемо по формулі:

Вверх=2аn+2r, м

аn=2 м, r=n·h; n беремо середнє = 2,

r=2·0,5=1 м

Вверх=2·2+2·1=4+2=6 м

Відомо, що 70-80% ґрунту під час такого вибуху викидається в бік вогню і 20-30% - в протилежний. Використаємо це відношення для розрахунку відстані викиду ґрунту: 70-80%=4,2-4,8 м, 20-30%=1,2-1,8 м.

Отже, ширина смуги буде більш ніж 10 м.

При шпуровому методі підриву електровибухова мережа має велику кількість послідовно з’єднаних ЕД та високий опір і потребує джерела з високою напругою, пропоную електричний ЕСБ-2ВО, що входить до складу оснащення САРМ, обладнати множником напруги на напівпровідникових діодах Д-231. Множник напруги дозволяє збільшити напругу до необхідної величини.

2.3 Інженерно-технічні пропозиції щодо гасіння лісових пожеж за допомогою направленого вибуху

Відомий спосіб гасіння лісових пожеж вибухом, що базується на використанні шнурового заряду вибухової речовини ініціюючого засобу та гнучкого відбиваючого екрану. Відбиваючий екран й заряд вибухової речовини підвішуються у полозі лісу на шляху розповсюдження вогню. Потім заряд вибухової речовини підривають перед фронтом лісової пожежі, припиняючи тим самим її подальше розповсюдження, разом з тим даний спосіб має недоліки, які знижують ефективність його використання, а саме: неповне використання енергії вибуху тому, що гнучкий екран деформується (часто рветься) під дією падаючої ударної хвилі, в результаті чого енергія частково розсіюється в просторі й за екраном.

В даній рекомендації пропонується спосіб, що дозволяє підвищити ефективність гасіння пожеж за рахунок використання відбиваючого екрану синусоїдальної форми. Дана мета досягається тим, що в способі гасіння лісових пожеж відбитими хвилями направлених вибухів використовується відбиваючий екран (1), виконаний у вигляді синусоїдального циліндра (на відміну від традиційних параболічних відбиваючих поверхонь), а заряд вибухової речовини ВР (2), подовжений або зосереджений, розміщений у завчасно розрахованій фокальній точці перед екраном.

Рис.2.1. - Схема конструкції синусоїдального відбивача

1- відбиваючий екран; 2 – заряд вибухової речовини; 3 – ребра жорсткості

Відбиваючий екран виготовляється шляхом пружного згинання продольною силою металевого листа прямокутної форми. Для підсилення відбиваючого екрану використовуються ребра жорсткості (металеві стержні) (3).

Спосіб базується на тому, що вибухова хвиля, отримана в результаті підривання зосередженого або подовженого заряду вибухової речовини, має циліндричну або сферичну форму. По досягненні відбиваючої поверхні ці форми терплять зміни та перетворюються у форми ударної хвилі, які розраховані теоретично на комп’ютері. При цьому, змінюючи параметри відбивача та місце розміщення заряду, можливо досягти того, що просторові форми відбиваючих хвиль будуть мати мінімальну площу, а тому енергія, що переноситься ударною хвиле, буде мати максимальне значення.

Рис. 2.2.-Фази ударної хвилі в деякі моменти часу

Таким чином, якість гасіння пожежі підвищується за рахунок дії на фронт полум’я ударними хвилями меншої потужності заряду з максимальною енергією.

Запропонований спосіб дозволить забезпечити багатократність його застосування за рахунок використання відбиваючого екрану у вигляді синусоїдального циліндру, виготовленого з металу, а сам відбиваючий екран можливо виготовити у польових умовах. При цьому також підвищується безпека та надійність робіт по гасінню пожежі. До того ж даний спосіб можливо застосувати з використанням екрану, встановленого стаціонарно на базі танку.

Для використання запропонованого способу, гасіння пожеж за допомогою відбиваючого екрану, доцільно використовувати базу танку. Для цього з танку знімається башта, а на її місце встановлюється відбиваючий екран. Конструкція відбиваючого екрану має вигляд зігнутого металевого листа синусоїдальної форми товщиною 10мм, довжиною 5,4м, висотою 1,2м. Для його жорсткості лист підсилюється металевими стержнями діаметром 20мм, розташованими через 90см, послідовно. Для кріплення відбиваючого екрану застосовуються кронштейни з гідро кутом, що дозволяє поміняти кут направлення відбиваючої хвилі заряду. Застосовуються спеціальні стійки, виконані з полімерних матеріалів, які встановлюються з проміжками 0,5м (загальна кількість 9 штук), безпосередньо перед встановленням зарядів. Для даного способу використовуються здовжені заряди: ЗРП (ЗР-150).

Тактико-технічна характеристика

	ЗРП	ЗР-150
Тип заряду	Здовжений однонитковий з детонуючого кабелю
Маса комплекту, кг: в упаковці в ранці для переноски	45 30	76 48
Довжина детонуючого кабелю, м	60	90
Маса ВР на 1п.м. детонуючого кабелю АІХ-1, кг	0,16	0,16

РОЗДІЛ 3 РОЗРАХУНОК СИЛ, ЗАСОБІВ І ЧАСУ НА ПІДГОТОВКУ МІНЕРАЛІЗОВАНОЇ СМУГИ ПРИ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ЛІСОВОЇ ПОЖЕЖІ

В даній дипломній роботі на основі аналізу можливої пожежі визначаємо час, який необхідний для її локалізації.

Розглянемо лісову пожежу в лісовому масиві, яка виникла в квадраті і просувається в напрямку н.п. Знамянка

3.1. Вихідні дані

- характер пожежі - низова,

- швидкість пожежі 0,3 км/год тип лісу: змішаний

- змішаний,

- відстань між деревами - 4-5м,

- тип грунта - суглинок,

- довжина підготовленої ділянки - 250м,

- ширина опорної смуги -6м,

- місцевість – горбиста.

3.2.Розрахунок потрібної кількості сил і засобів

В даному випадку для влаштування опорної смуги пропоную застосовувати метод одночасного вибуху декількох зосереджених снарядів, розташованих в один ряд, занурених в грунт.

Для досягнення найкращого викиду грунту приймаємо показник дії вибуху h= 2,5.

3.2.1. Зосереджені снаряди для виготовлення вирв в ґрунтах розраховуються за формулою:

C = KMh3 (3.1)

де:

С - вага заряду

К- питомий розхід ВР

М- коефіцієнт

h— лінія найменшого опору

(3.2)

Де

r-ширина рову,

п- показник дії вибуху,

3.2.2. Визначення нормальної відстані між зарядами

(3.3)

Де:

h - лінія найменшого опору

n - показник дії вибуху

3.2.3. В залежності від аnотримуємо кількість зарядів в ряду

(3.4)

L- довжина ряду

Під час викиду грунта доверху певна частина його падає назад у рів.

3.2.4. Визначення найбільшої видимої глибини вирви.

(3.5)

Де,

а- коефіцієнт, що залежить від характеру грунта. Для суглинку приймається а= 0,5 r- ширина рову; Р = 0,5*3 = 1,5м.

Основна частина грунта, що розкидається на сторони, падає поблизу рову, утворюючи земляний вал.

3.2.5. Визначення максимальної висоти валу.

T= 0,15-r

t= 0,15-3-0.45 м.

3.2.6. Визначення дальності розвалу грунта (ширини валу).

L- ( 5/7 ) r (3.6)

L= 5*3= 15 м.

3.2.7. Визначення максимальної дальності розльоту окремих шматківземлі.

(3.7)

3.2.8. Для закладання в грунт зосередженого заряду вагою 18 кг і необхідно обладнати шпур, діаметром не менше 30 см для цього пропоную застосувати заряд камуфлету.

Для влаштування заряду камуфлету необхідно виготовити шпур, довжиною 1,2 м При довжині опорної лінії 250 м і відстанню між зарядами 2,3 м необхідно виготовити 109 шпурів.

З метою економії часу та ресурсів пропоную влаштувати шурфи за допомогою лома, з розрахунку 2 чоловіка на 1 лом.

Для виконання даного завдання ГПР підсилена рятувальним взводом і в кількості 21 чол. Розбиваю взвод на 10 груп по 2чол. Кожній групі необхідно влаштувати 11 шурфів. На влаштування одного шурфа глибиною 1.2м. двома солдатами необхідно 30 хв

Після виготовлення шурфів особовий склад взводу за допомогою лопат з кожного шпура знімає оголовок верхнього шару ґрунту, розміром 50x50x10 см. Таким чином безпосередня глибина шурфа становитиме 110см.

Для обладнання камуфлету необхідно в шурф закласти заряд ВР з бурових тротилових шашок. Кількість шашок на кожен шурф визначається урахуванням глибини шурфа і довжини бурової шашки.

Рис. 3.1 – Схема розмщення заряду камуфлету

Після дообладнання шпурів особовий склад ГПР закладає в них бурові тротилові шашки. Бурова шашка досилається в шпур за допомогою пробійника .

Остання шашка споряджається електродетонатором ЕДП-р. Командир групи перевіряє правильність з'єднання і приводить в дію після того, як всі учасники робіт відійдуть на безпечну відстань.

Рис.3.2 – Схема механічної дії камуфлету

3.2.9. Визначення зони витіснення грунта вибухом заряду камуфлету.

(3.8)

Де:

m- коефіцієнт, що залежить від властивостей ВР і форми заряду Приймається m = 10

rо- радіус заряда в метрах.

Rbиt.- 10*0,015 = 0,15 м.

Внаслідок вибуху заряду камуфлету утворюється шпур , достатній для розміщення заряду ВР вагою 20 кг.

3.3. Порядок виконання робіт

Під час влаштування шурфів рятувальним взводом 2 чоловіка з групи піротехнічних робіт вслід за взводом заряджає шпури буровими тротиловими шашками. В цей же час 2 чоловіки з ГПР проводять перевірку електродетонаторі в ЕДП-р та установлює їх у вже встановлені тротилові шашки. Інші два чоловіки з'єднує їх, а інші два проводять ділянкову мережу. В цей же час два чоловіки виготовляє бойовики для без капсульного підриву. Після виконання вищевказаних робіт командир групи перевіряє електровибухову мережу та після того, як особовий склад віддалився на небезпечну відстань проводить підрив.

Після влаштування шурфів розрахунок засипає в них вибухову речовину амоніт. Після того в шпури вставляють бойовики. Підноску ВР забезпечує рятувальний взвод. Потім частина групи прокладає та з'єднує між собою детонуючий шнур, після чого 10 чоловік ГПР з'єднують бойовики з магістральним ДІЛ. Після чого проводять забивку шпурів з встановленими зарядами.

Склад ГПР розтягнуті бухти ДНІ з'єднують внакладку. Біля кінця ДНІ встановлюють червоний прапорець. Після заривання шпурів особовий склад взводу уходить на безпечну відстань.

Розрахунок ГПР під'єднує кінці ДШ до магістральної лінії.

Після цього двіособи з розрахунку ГПР прокладають магістральну мережу проводів. Кінці проводів закріплюють до кілків. До кінця ДШпід'єднується електродетонатор. Кінці проводів розводять і ізолюють. Весь особовий склад ГПР відходить на безпечну відстань.

Начальник ГПР перевіряє під'єднання кінців ДШ до магістральної лінії, з'єднання електродетонатора з детонуючим шнуром та самостійно під'єднує проводи електродетонатора до магістральних проводів. Після цього відходить на безпечну відстань і проводить вибух електровибуховоїмережі.

3.4.Розрахунок часу

Таблиця 3.1. Визначення часу на виконання робіт.

Найменування робіт	№ нормативу	Кількість робіт, шт	Кількість робітників	Розрахунок часу
Влаштування шурфів. Зняття оголовку грунту та закладання зарядів по 0,075 кг.	-	109	20	1 шпур - 2 чол - 20 хв, 109 шпурів 20 чол, - 3 год.40 хв.
Заряджання шпурів	-	109	2	1 шнур - 1 чол - 2 хв. 109 шпурів - 2 чол. - 2 год.50 хв.
Перевірка та установка ЕДП-р	8	109	2 2	1 ЕДП-р - 1 чол - Зхв. 109 ЕДП-р 2 чол. -Згод.
Проведення ділянкових проводів	9	1	2	1 чол. - 2-3 хв. 2 чол. - 6 хв.
Перевірка КВМ та проведення підриву	-	1	2	1 чол. - 10хв.
Виготовлення бойовиків для без капсульного підривання	4	109	6	2 чол. - 1 бойовик - 3-4 хв. 6 чол. - 109 бойовиків -84 хв.
Засипка амоніту в шпури	-	109	5	7 чол. - 109 шпурів — 35 хв.
Встановлення бойовиків в амоніт	-	109	5	7 чол. - 109 шпурів - 35 хв.
Прокладання та з'єднання магістральної лінії в ДШ	5(2)	6	10	2 чол.-100 м.-4-5 хп. 6 чол. - 250 м - 13 хв.
З'єднання бойовиків з магістральною мережею ДШ	-	109	10	10 чол. - 109 шпурів - 10 хв.
Забивка фунту	-	109	10	100 чол. - 109 шпурів •- 20 хв.
Прокладання магістрального та ділянкового проводу	10	1	2	2 чол.- 100м-5-бхв. 2 чол. -250 м. - 18 хв.
Перевірка ЕВМ та проведення підриву	-	1	2	2 чол. - 390 м. - 5 хв.

Час необхідний на виконання робіт РВ — 3 год.40 хв. Час необхідний на виконання робіт ГПР-5год.05 хв. Роботи виконуються паралельно Загальний час необхідний для виконання задачі-5 год. 05 хв.

3.5. Розрахунок електровибухової мережі

3.5.1 Розрахунок опору ЕВМ

3.5.1.1. Розрахунок опору ЕВМ при утворенні камуфлетів.

(3.9)

Rзаг- загальний опір ЕВМ.

rм- опір магістральних проводів

rділ- опір ділянкових проводів

rед- опір електродетонаторів

3.5 .1.2. Розрахунок ЕВМ при викиді грунту

Rед=1*2,5 Ом

Rзаг=7,5+2,5=10 Ом

3.5.2. Розрахунок напруги ЕВМ

3.5.2.1. Розрахунок напруги ЕВМ при утворенні камуфлетів.

U- І R

I — струм , необхідний для підриву одного електродетонатора R - загальний опір ЕВМ

3.5.2.2. Розрахунок напруги ЕВМ при викиді грунту.

І — струм, необхідний для підриву одного електродетонатора

R - загальний опір ЕВМ

U – напруга необхідна для підриву одного детонатора

3.5.2.2. Розрахунок напруги ЕВМ при викиді грунту

U=I*R

І — струм, необхідний для підриву одного електродетонатора

R - загальний опір ЕВМ

U=110=10B

3.5.3. Вибір живлення.

В якості джерела живлення приймаємо підривну машинку КПМ-3.

Основні показники КПМ-3 максимальна напруга 1600 в. Максимальна кількість послідовно з'єднаних електродетонаторів -200шт. загальний опір - 600 Ом.

3.6. Розрахунок кількості вибухових речовин і засобів підриву

2.6.1.Визначення ваги зосереджених снарядів, необхідних для влаштування рову.

(3.10)

Де,

С - вага одного заряду, N - кількість зарядів С1=20*l09=2180 кг.

3.6.2. Визначення ваги зарядів для влаштування камуфлетів.

Де

С'' - вага заряду для влаштування одного камуфлету

N - кількість зарядів

С2= 0,75*109=81,75

3.6.3. Визначення ваги тротилових шашок для влаштування бойовиків

C3=C'''*N,

Де

С"' - вага малої тротилової шашки

С3= 109*0,2= 21,8 кг.

3.6.4. Визначення загальної ваги вибухових речовин.

Сзаг. = d+C2+C3

С заг=2018 +81,75+21,8 = 2122,55 кг. (приймаємо 2122,6 кг) Вибухові речовини перевозяться до місця робіт на штатній техніці

3.6.5. Визначення довжини детонуючого шнура.

L =Lм + Lб,

Де

Lм - довжина магістральної лінії

Lб - довжина кінців шнура на бойовиках.

Lб-L1б*N,

Де

Lб-довжина кінця шнура одного бойовика

N - кількість бойовиків

Lб=l,5*109=163,5 м.

L=250+163,5=413,5м.

Тобто для здійснення вибуху необхідно 9 бухт детонуючого шнура.

3.6.6. Визначення кількості засобів підривання. Для проведення вибуху необхідно:

електродетонаторів ЕДП -р - 110 шт.
- підривна машинка КПМ-3 - 1 шт.

3.7. Визначення кількості матеріальних засобів

Таблиця 3.2. Визначення кількості матеріальних засобів

№	Найменування	Кількість
1	Комплект № 77	1 к-і
2	Провід СПП -2	390 м.
3	Кіперна стрічка	2 бухти
4	Лопати	20 шт.
5	Ломи	10 шт.
6	Відра з отвором у дні	2 шт.

3.8. Заходи безпеки при підривання ґрунтів і скельних порід

При підриванні ґрунтів і скельних порід необхідно :

магістральні проводи підводити до груп зарядів з невеликими послабленнями з метою запобігання випадання електродетонаторів при під'єднанні ділянок проводів;
під час засипання шурфів спочатку кидати м'який грунт на стінку шурфа, найбільш віддалену від заряду, до тих пір, доки заряд не покриється ґрунтом на 20 - 30 см; лише після цього проводити утрамбування грунта і подальше засипання шурфа;
місця занурення в грунт і засипання зарядів відмічати на місцевості якимось знаком , значення якого повинно бути відомо всьому особовому складу, що приймає участь в підривних роботах;
враховувати, що при сильному вітрі дальність розльоту шматків ґрунту в напрямку вітру збільшується;
не займати одразу після вибуху вирви, що утворилися, тому що в них протягом певного часу утримуються отруйні гази;
під час заряджання шпурів проводити їх ретельне прочищення, перед тим, як вводити в них заряди;
заряди досилати в шпури дерев'яними пробійниками або опускати їх за допомогою шпагату;
підвішувати заряди на проводах електродетонаторів забороняється;
заряджання котловинних шпурів проводити не раніше ніж через 30 хвилин після їх прострілу; огляд шпурів, що утворилися вибухом кумулятивних зарядів , можна проводити через 5 хвилин після вибуху

РОЗДІЛ 4. Пропозиція щодо підвищення виконання робіт

4.1 Інженерно-технічні заходи по локалізації лісових пожеж шляхом влаштування мінералізованих смуг за допомогою інженерної техніки.

При локалізації та гасінні низових лісових пожеж іг арз СП виходячи з наявної інженерної техніки для влаштування мінералізованої смуги. Може використати декілька варіантів застосування таких одиниць, як шляхопрокладач БАТ-М, бульдозер Т-150, ТМК-2, ДЗ 122 та інші. Розглянемо основні та найефективніші з них:

а) влаштування мінералізованих смуг за допомогою розрахунку шляхопрокладача БАТ-М шляхом зрізання рослинності на глибину 10-15см (ширину мінералізованої смуги –4,5 м, темп прокладання – 6-8 км);

б) за допомогою розрахунків шляхопрокладача БАТ-М і ТМК-2(ширина мінералізованої смуги до 10 м, темп підготовки – 3,5-4 км/год): першим рухається шляхопрокладач БАТ-М (робочий орган в двовідвальному положенні), вичищає смуги від каміння та кущів; другим ТМК-2 який одночасно відриває рів і відритою землею закидає кромку пожежі;

в) мінералізовані смуги шириною 15м і більше доречно влаштовувати за допомогою комплексу машин. Наприклад, при двох БАТ-М і одному бульдозері Т-150 мінералізовану смугу влаштовують наступним чином: шляхопрокладач БАТ-М з робочим органом у двовідвальному положенні валить дерева, зрізає кущі і частково ґрунт, зміщує їх в сторону, а бульдозер Т-150 з робочим органом в грейдерному положенні розчищає кромки до мінерального ґрунту з переміщенням дерев, рослинного покрову і ґрунту в сторону фронту розповсюдження полум’я.

г) за допомогою шляхопрокладча БАТ-М і бульдозера Т-150 шляхом зняття шару ґрунту по обидві сторони мінералізованої смуги(ширина мінералізованої смуги - 7,5 м; темп прокладання на середньо-пересічній місцевості – 4,5 км/год);

д) за допомогою БАТ, бульдозера Т-150 і ТМК-2: опорна мінералізована смуга влаштовується за допомогою котловинної машини ТМК-2, загороджувальні мінералізовані смуги з обох флангів осередку пожежі влаштовуються за допомогою шляхопрокладача БАТ-2 і бульдозера Т-150 (темп локалізації осередку пожежі збільшується в 1,8-2 рази);

е) за допомогою ТМК-2 і бульдозера Т-150 (ширина мінералізованої смуги – 7-8 м, темп підготовки – 1-1,5 км/год): опорна мінералізована смуга влаштовується за допомогою ТМК-2, загороджувальна мінералізована смуга за допомогою бульдозера Т-150 .

Рис. 4.1 – Шляхопрокладач БАТ-М

Рис. 4.2 – Т150

Рис. 4.3 – ТМК-2

4.2 Пропозиції щодо зменшення трудомісткості та підвищення продуктивності робіт

Для зменшення часу та полегшення прокладання траншеї у лісових масивах для утворення мінералізованої смуги пропоную застосувати фрезу марки «Ditch Witch r300» , яка має наступні параметри:


Габарити*
Довжина у транспортному положенні	1780 мм
Колісна база	869 мм
Від краю до задньої осі	681 мм
Від задньої осі до навіски	488 мм
Від навіски до передньої осі	381 мм
Висота в транспортному положенні	1.36 м
Дорожній проліт	135 мм
Висота платформи	272 мм
Ширина	914 мм
Задній кут зїзду	25°
Маса	585 кг
Діаметр найменшого кола, якиі огинають зовнішні частини установки при крутому повороті (SAE)
при правому повороті (шины 18 x 9.5-8)	3.44 м
при лівому повороті (шины 18 x 9.5-8)	3.2 м

Швидкість
Швидкість руху
максимальна	9.5 км/ч
Швидкість руху назад
максимальна	9.5 км/ч

Двигун
Двигун	Kohler CH750S
Паливо	бензин
Система охолодження	воздух
Кількість циліндрів	2
Обєм	747 см3
Діаметр циліндра	83 мм
Довжина ходу поршня	69 мм
Потужність	22.4 кВт/30 лс
Робочі оберти	3600 об/мин

Трансмісія
Стояночні гальма: механічні, ручні
Робочі гальма: система кконтролю швидкості та направлення руху зупиняє машину за допомогою гідравлічного приводу колес при переміщенні унейтральному положенні

Шины/давление
шина диаметром 457 мм	82.7 КПа
весшины в сборе	9.98 кг
шина, наполненная уретаном (диаметром 457 мм)	N/A
вес шина в сборе	16.33 кг
шина, наполненная уретаном диаметром 508 мм	N/A
весшины в сборе	22.23 кг
шина диаметром 457 мм	151.7 КПа
весшины в сборе	9.07 кг

Гидравлическая система
Вспомогательный элемент: насос шестеренчатый
производительность	46 л/мин
давление	241 бар
Привод движения: гидростат
производительность	73 л/мин
Давление	241 бар

Объем заправляемых жидкостей
топливный бак	41.3 л
Объем масляной систем ыдвигателя (включаяфильтр)	1.9 л
гидравлический бак	29.1 л
Общий объем гидравлической системы	32.2 л

Аккумуляторная батарея
Номинальная емкость (по стандарту SAE)	32 мин
ток холодного пуска (-18° C)	200 А

Рис.4.4 – Фреза типу «Ditch Witch r300»

ZAHN 2WD (двопривідний)

ZAHN - ключові показники 2-привідного агрегату

Глибина траншеї до 1,22 м

Ширина траншеї від 9 до 20 cм

Двигун Kohler до 30 к. с.

Змінна швидкість обертання ланцюга

Поворотна навіска

ZAHN 4WD (чотирьохпривідний)

ZAHN - ключові показники 4-привідного агрегату

Глибина траншеї до 1,22 м

Ширина траншеї від 9 до 30 cм

Двигун Kohler до 30 к. с.

Змінна швидкість обертання ланцюга

Поворотна навіска

	Ditch Witch Zahn - R300 2WD
Тип оборудования	б/у оборудование
Номер серии :	NC
Наличие :	В наличии
Цена :	15 500 USD Начало формы Конец формы
Локализация :	США
Комментарии : With a 30 horsepower (22.4 kilowatt) engine and choice of trenchers, the 2WD R300 delivers superior trenching performance. An optional hydraulic auger that runs independent of the headshaft (patent-pending feature) reduces the amount of carryover, increasing productivity., Walk-Behind Trenchers, Trenchers Year : 2009, Hours : 152, Condition : Average condition,

Висновки

Застосування інженерної техніки, яка знаходиться на озброєнні Аварійно – рятувальних загонів потребує значних коштів та займає багато часу. Тому я пропоную використовувати більш сучаснішу техніку, яка є набагато продуктивнішою та економічною на прикладі фрези марки «Ditch Witch r300», вона має велику прохідну здатність у лісних масивах і тому її застосування є доречним.

Висновки

Виходячи з аналізу та наукових досліджень щодо боротьби з лісовими пожежами розроблено ряд різних методів їх гасіння. Застосування того чи іншого методу залежить від характеру пожежі, умов і швидкості її поширення, характеру місцевості, наявної техніки та часу , який є в розпорядженні пожежних підрозділів.

На практиці найширшого застосування набув відпал, або пуск вогню від опорної смуги. В певних умовах відпал (випал) є досить ефективним. Але в гірській та важкодоступній місцевості, а також за браком часу цей метод не застосовується. Крім того для застосування відпалу необхідно залучати спеціалістів лісопожежних підрозділів. Характерним є те , що в умовах важкодоступної місцевості інженерна техніка не зможе виконувати земляні роботи, пов'язані з локалізацією лісових пожеж.

Тому в умовах важкої прохідності та в лісах з товщиною дерев понад 30см. варто застосовувати вибуховий метод гасіння лісових пожеж. Перевагами цього методу є те, що він не потребує багато часу, а також він може бути застосований за будь-яких умов місцевості.

В практиці пожежних служб при гасінні лісових пожеж вибухові речовини не мають широкого застосування. Але в умовах, коли пожежа набуває катастрофічних масштабів, а всі інші способи боротьби з пожежею не можуть бути використані - даний спосіб стає незамінним.

Тому застосування вибухового способу для локалізації лісових пожеж за рахунок вдосконалення в данній роботі потребує менше матеріальних витрат, менш трудомісткий та вимагає менше часу на проведення подібних випадків. А піротехнічні підрозділи ДСНС України повинні вміти застосовувати вибуховий метод під час локалізації та гасіння лісових пожеж.

Групи пожеж

(за умовами газообміну)

На відкритих просторах

В загородженнях

К Л А С И П О Ж Е Ж.

(в залежності від агрегатного стану горючих речовин та матеріалів)

Твердих горючих речовин та матеріалів.

Легкозаймис-тих та горючих рідин.

Різноманітних речовин та матеріалів.

В И Д И П О Ж Е Ж.

(за ознаками розповсюдження горіння)

Які розповсюджуються.

Які не розповсюджуються.

Різновиди пожеж

Приватна класифікація пожеж

Горючих газів.

Збезпечення техногенної безпеки ТОВ «Міконт» м. Миколаїв