Структура та особливості розвитку художніх здібностей у молодших школярів

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУДОЖНІХ ЗДІБНОСТЕЙ…………………………………………………………………...…..5

1.1 Природа та сутність здібностей як психологічного явища..…………..……5

1.2 Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку……………….9

1.3 Зміст та структура художніх здібностей молодших школярів……………15

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ…………………………………………………….24

РОЗДІЛ 2 ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНІХ ЗДІБНОСТЕЙ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ………………..……………………………………………..25

Індивідуалізація розвитку художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку …………………..………………………………………………………..…..25
1. Психологічний вплив художніх здібностей на формування особистості молодшого школяра….……………………….……………………………….…31
2. Рекомендації щодо розвитку художніх здібностей молодших школярів ……………………………………………………………………………………..33

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ ..……………………………………………….…36

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………..……….………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………….39

ВСТУП

Розвиток художніх здібностей необхіден не тільки для того щоб виховати майбутніх художників і скульпторів, у сучасному світі професія художник стала багатогранною та різноманітною. У сучасному світі існують професії які на перший погляд здаються зовсім не пов'язаними з образотворчим мистецтвом, але освоєння яких не можливо без розвитку художніх здібностей.

Молодший шкільний вік – період накопичення знань, період засвоєння по переважності. Це період коли у дитини вже з'являється перша фізична можливість правильно «поставити руку», що є безперечною запорукою подальшого професійного розвитку здібностей. У цей період дитина переходить до свідомого зображення навколишнього світу і своїх фантазій. І це досить важливий момент. Деякі з особливостей молодших школярів у наступні роки сходять нанівець, інші багато в чому змінюють своє значення. Слід враховувати при цьому різну ступінь виразності в окремих дітей тієї чи іншої риси в цьому періоді.

Різні вчені, психологи та художники приділяли багато уваги розвитку художніх здібностей дітей, серед них: М. С. Боголюбов, Д. С. Корнієнко, Н. О. Ветлугіна, Л. С. Вигодскій, Л. Б. Єрмолаєва-Томіна, С. Л. Рубінштейн, О. І. Ігнатьев, В. І. Кирієнко, Т. С. Комарова, О. М. Леонтьев, В. С. Мерлин, В. С. Кузін, Б. М. Теплов.

Особливості образотворчої діяльності дитини вивчаються психологами з різних сторін: як відбувається вікова еволюція образного мислення, проводиться психологічний аналіз процесу зображення, аналіз зв'язку розумового розвитку та образотворчого мистецтва, а також зв'язки між особистістю дитини і образом, створеним нею. Але, незважаючи на всі ці різноманітні підходи, дитяча творчість з точки зору її психологічної значущості вивчено ще недостатньо, з цим пов'язане велике число суперечливих теорій, що пояснюють її природу, що зумовлює актуальність дослідження.

Мета дослідження – на основі теоретичного аналізу психологічних досліджень та праць з психології визначити структуру та особливості розвитку художніх здібностей у молодших школярів.

Об’єкт дослідження – художні здібності.

Предмет дослідження – структура художніх здібностей молодших школярів.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати завдання дослідження:

Проаналізувати праці науковців психологів щодо видів, структури та механізмів розвитку художніх здібностей.
Визначити структуру художніх здібностей у молодших школярів.
Виявити особливості психологічного впливу художніх здібностей на формування особистості молодших школярів.
Запропонувати способи розвитку художніх здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

Методологічну основу дослідження складає сукупність застосованих при написанні курсової роботи загальнонаукових методів пізнання: аналіз, синтез, узагальнення, схематизація, які допомогли у процесі роботи реалізувати загальнометодологічні принципи об’єктивності, системності, розвитку.

Обсяг і структура курсової роботи зумовленні метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та трьох рисунків. Загальний обсяг курсової роботи — 42 сторінки.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХУДОЖНІХ ЗДІБНОСТЕЙ

Природа та сутність здібностей як психологічного явища

Кожна людина наділена здібностями, бо вони є її істотними властивостями. Через здібності проявляється індивідуальність людини.

Значний внесок в розробку загальної теорії здібностей зробив видатний психолог Б. М. Теплов, він зазначає три основні ознаки здібностей:

По-перше, під здібностями розуміють індивідуально психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої. Це особливості сприйняття і відчуттів, пам’яті, мислення, уяви, емоцій і волі, відношення до рухової реакції тощо.

По-друге, здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності чи багатьох діяльностей. Існує велика кількість видів діяльності і відношень, кожен з яких вимагає певних здібностей для власної реалізації на досить високому рівні. Такі якості, як запальність, в’ялість, байдужість, які безперечно є індивідуальними особливостями людей, зазвичай не називаються здібностями, тому що не розглядаються як умови успішного виконання якої-небудь діяльності.

По-третє, під здібностями розуміють такі індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних навичок, вмінь чи знань людини, але які можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань і навичок [23].

В свою чергу В. Д. Шадриков, визначає здібності як властивості психологічних функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, що мають індивідуальну міру виразності і виявляються в успішності і своєрідності засвоєння і реалізації тієї чи іншої діяльності [15].

У вітчизняній та зарубіжній науці є різні тлумачення видів і структури здібностей, але найбільш загальноприйнятими вважаються виділення здібностей за видами діяльності. Інший підхід до структури здібностей виділяє два їх види з точки зору розвитку: потенційні та актуальні. Потенційні – це можливості розвитку індивіда, вони проявляють себе кожен раз, коли перед ним виникають нові завдання, які потребують вирішення. Однак розвиток індивіда залежить не тільки від його психологічних властивостей, а й від тих соціальних умов, в яких можуть бути реалізовані або не реалізовані ці потенціали. В такому випадку кажуть про актуальні здібності. Це пояснюється тим, що далеко не кожен може реалізувати свої потенційні здібності відповідно до своєї психологічної природи, для цього може не бути об'єктивних умов і можливостей. Таким чином, можна зробити висновок, що актуальні здібності складають тільки частину потенційних [17].

Існує поділ здібностей на загальні та спеціальні. Загальні здібності – це ті, які однаковим чином проявляють себе в різних видах людської діяльності. До них можна віднести, наприклад, рівень загального інтелектуального розвитку людини, її здатність до навчання, уважність, пам'ять, уяву, мова, ручні рухи, працездатність.

Спеціальні – це здібності до певних видів діяльності, таких, як музичні, лінгвістичні, математичні, художні тощо.

Таким чином здібності є складною, багатофункціональною системою. І навіть те чи займається людина графікою чи живописом, залежить не від однієї конкретної здібності, а від цілого комплексу здібностей, який формулює надзвичайно гнучку й мобільну систему, саме вона дозволяє людині досягти успіху, стати художником у всій повноті цього слова. Однак здібності, якими б вони не були, не дані людині від народження. Від природи, в подарунок, людина отримує задатки, які ще тільки належить розвинути в здібності.

Відмінності між людьми у задатках полягають насамперед у вроджених особливостях їхнього нервово-мозкового апарату анатомо-фізіологічних, функціональних особливостях. Вихідні природні відмінності між людьми - це відмінності не в готових здібностях, а саме в задатках [19].

Проте, задатки не стають здібностями самі по собі. Для цього людині потрібно пройти великий і складний шлях їхнього розвитку.

Задатки людини явище багатогранне, і розвиватися вони можуть в різних напрямах. Задатки - лише передумова здібностей. При цьому Рубінштейн С. Л. розкриває здібності не як функцію самих задатків, а як розвиток, до якого задатки входять як вихідний момент, як передумова. Включаючись у розвиток індивіда, вони самі розвиваються, тобто перетворюються, змінюються. Таким чином, під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну передумову розвитку здібностей [19].

Отже, розвиток здібностей напряму пов’язан з розвитком людської особистості, її формуванням як індивідуальності. Розвиток здібностей впливає на багато властивостей людини, а також сам залежить від них.

Існує поняття вродженості задатків та спадковості здібностей. Вродженим є наявне до моменту народження, спадковим - те, що передається індивідові від його батьків.

Задатки пов'язані з певними диференційними особливостями нервових процесів і загальним типом вищої нервової діяльності. Слабкість нервових процесів - не тільки негативна, а й позитивна якість нервової системи, бо вона є наслідком її високої реактивності. Така особлива чутливість нервової системи може фігурувати як задаток для здібностей до художньої діяльності, яка вимагає високої реактивності, витонченості [20].

Природними передумовами здібностей є часткові властивості нервової системи. Своєрідність типологічних якостей простежується в зоровій та руховій сферах. Відмінності за силою, врівноваженістю і динамічністю нервових процесів, які проявляються, наприклад, у руховій сфері, можуть по-різному відповідати вимогам до занять певними видами художньої творчості і бути передумовами розвитку відповідних здібностей. Так, чутливість пальців має велике значення для скульптора, але майже не потрібна живописцю.

Перетворення задатків на здібності залежить від соціальних, духовних умов, потреб суспільства. Адже люди, які тривалий час зацікавлено займаються певною справою, демонструють свій талант і більш високі результати.

Здібності виявляються і розвиваються тільки в діяльності, і лише в такій, яка не може без них здійснюватися. Не можна стверджувати про здібності дитини до малювання, якщо її ще не намагалися навчити малювати. Тільки в процесі навчання з'ясовується, чи є в неї здібності. Вони виявляються у швидкості і легкості засвоєння необхідних прийомів художнього мистецтва.

У житті багатьох людей проявляється нерідко і соціальна спадковість, коли, наприклад, діти художника йдуть по слідах своїх батьків. Відбувається це не тільки через вроджені задатки, а й тому, що з дитинства вони пізнали професію батьків і захопилися нею. Так, художник О. А. Іванов, який народився в сім'ї професора історичного живопису, вже в одинадцять років, підготовлений батьком, вступив до Академії на правах «стороннього учня», а відомий художник і пейзажист 18-го століття, італієць Беллотто Бернардо був в 14 років забраним своїм дядьком Дж. Каналем до себе в майстерню учнем. Джованні Белліні був молодшим сином Якопо Белліні, відомого художника. Великим художником став і його старший брат - Джентіле. Батько Жана Огюста Домініка Енгра був мініатюрист і скульптор Жозеф Енгр [18].

Проблема співвідношення біологічного і соціального в розвитку психіки належить до основних теоретичних питань вікової психології [4]. Крім того задатки неспецифічні. Наявність у людини задатків певного виду не означає, що на їхньому ґрунті за сприятливих умов обов'язково повинна розвинутися певна здібність. На основі одних і тих самих задатків можуть сформуватися різні здібності залежно від характеру вимог, які висуває художня діяльність. Так, людина з гарним сприйняттям коліру та простору може стати живописцем, художнім критиком, дизайнером, реставратором, мистецтвознавцем, педагогом тощо. Особливості зорового аналізатора можуть відбитися на тих здібностях, які потребують особливого рівня розвитку цього аналізатора.

Здібності тісно пов'язані із спрямованістю особистості. Співвідношення спрямованості особистості й рівня художніх здібностей неоднозначне: високий рівень художніх здібностей суттєво впливає на стиль поведінки та формування особистості дитини. В основі однакових досягнень при виконанні художньої діяльності можуть лежати різні здібності, або одна й та сама здібність може бути умовою успіху різних видів художньої діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей. Так, здатність до відчуття форми необхідна як для скульптури, так і для живопису, в першому випадку воно дозволяє відтворити форму, в другому – створити глибину. В той самий час створення глибини можна досягнути за допомогою відчуття перспективи, або, при відсутності навіть цієї здібності, можна вирахувати перспективу використовуючи математичні здібності.

Отже, здібності мають складну систему, в якій тісно пов’язані загальні та спеціальні художні здібності. Гнучкість цієї системи досягається завдяки можливості використовування одних і тих самих художніх здібностей в різних видах художньої діяльності. Також велике значення має можливість компенсування одних здібностей іншими. Джерелом розвитку художніх здібностей виступають задатки. Напрям розвитку задатків у художні здібності залежить від декілька факторів, а саме: біологічних особливостей дитини, соціального оточення, характеру вимог художньої діяльності. Розвиток здібностей визначається умовами виховання, особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка здатна сприяти як розкриттю здібностей так і призвести до їх гальмування.

Психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку

Розвиток художніх здібностей має особливе значення саме в молодшому шкільному віці. Цьому сприяє декілька факторів, які, перш за все, виявляються в новоутвореннях притаманних цьому віку, та розвиток таких психічних процесів як уява, воля, увага, а також нова ступінь розвитку анатомо-фізіологічних можливостей дитини.

Шаповаленко І.В зазначає що вступ до школи стає не тільки підсумком періоду дошкільного дитинства, а є стартовим майданчиком молодшого шкільного віку. Це дуже відповідальний період від якого залежить рівень інтелекту та особистості, бажання та вміння навчатися, впевненість у власних силах [25].

В дошкільному віці у дітей ще не достатньо розвинута дрібна моторика рук, пальці дітей не в змозі виконувати дрібні та точні рухи, це є однією з причин по який до 6 років дітей не приймають у художні школи. Зі вступом до загальноосвітньої школи ситуація в цій сфері різко змінюється, бо навчання письму є необхідною складовою перетворення дитини на молодшого школяра. Вміння правильно тримати олівець і виконувати їм складні рухи стає продовженням навчання роботи з кульковою ручкою.

У молодшому шкільному віці вперше відбувається поділ гри і праці, тобто діяльності, здійснюваної заради задоволення, яке отримує дитина в процесі самої діяльності та діяльності, спрямованої на досягнення об'єктивно значущого і соціально оцінюваного результату. Це розмежування гри і праці. в тому числі і праці навчальної, є важливою особливістю шкільного віку.

Навчання являє собою еквівалент трудової діяльності, за яку дитина не тільки отримує похвалу або покарання від батьків, а й оцінку сторонніх людей, яка психологічно сприймається зовсім по іншому. Дитина вперше усвідомлює відношення між нею і навколишніми, починає розбиратися в громадських мотивах поведінки, моральних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто в цьому віці формування особистості набуває свідому фазу.

Крім того дитина в період молодшого шкільного віку починає не лише сприймати критику, а й проводити власну оцінку своїй праці, в неї з’являється мотивація не тільки робити щось гарно, а, найголовніше, робити правильно. На цьому етапі малювання перестає бути простим засобом вираження власних фантазій і мрій, коли дитина в більшій мірі малювала для себе та найближчого оточення. Тепер її творчість призначена для широкого кола, дитина починає прагнути визнання. А для цього їй потрібно щоб її малюнки мали впізнаність, реалістичність, та точно передавали те, що намагається зобразити дитина.

Чималу роль в навчанні малюванню відіграють вольові прояви, такі як самостійність і ініціативність. Обидві ці якості дуже значні для розвитку творчих здібностей. Характер дитини нерозривно пов'язаний з її темпераментом. Встановлені І. П. Павловим два типи вищої нервової діяльності - художній і розумовий - слід не тільки зіставляти один з одним, адже важливо в обох цих типах знайти ті своєрідні моменти, які характерні для художньо-творчої діяльності. На цьому етапі виникає нова задача - регулювати темперамент [1]. Дитяча творчість повинна приносити задоволення не тільки дитині, а й оточуючим, в цьому її важлива естетична якість. Крім того, саме задоволення оточуючих, їх схвалення впливає на мотивацію, необхідну для розвитку художніх здібностей. І. П. Волков зазначає що творчість молодшого школяра – це створення ним оригінального продукту, виробу в процесі роботи, над якими самостійно застосовані засвоєні знання, вміння, навички, в тому числі здійснено перенесення їх, комбінування відомих способів діяльності або створення нового для учня підходу до вирішення завдання [1].

Дитина високої творчої спрямованості здатна заглиблюватись в те, що її цікавить, вона дуже винахідлива в образотворчій діяльності, іграх, використанні різних матеріалів, висловлює багато різних міркувань з приводу конкретної ситуації, здатна по-новому підійти до розв’язання певної проблеми. В той же самий час існує небезпека гальмування розвитку художніх здібностей. Так відбувається, в основному, тому, що у школі перевага надається формуванню виконавських здібностей дитини, що призводить не лише до зупинки, а й до згасання її творчих здібностей.

Можливості розвитку здібностей, досягнувши максимуму у час дозрівання, не залишаються незмінними. Якщо ці можливості не використовуються, відповідні здібності не розвиваються, не функціонують, у випадку коли дитина не займається необхідними видами діяльності, то ці можливості починають втрачатися. Це згасання можливостей до розвитку - незворотний процес. Б. П. Нікітін назвав цей процес незворотним згасанням можливостей ефективного розвитку здібностей. Б. П. Нікітін вважає, що це явище особливо негативно впливає на розвиток творчих здібностей. Розрив у часі між моментом дозрівання структур, необхідних для формування творчих здібностей і початком цілеспрямованого розвитку цих здібностей веде до серйозних труднощів їх розвитку, уповільнює його темп і веде до зниження кінцевого рівня розвитку творчих здібностей. На думку Б. П. Нікітіна саме незворотність процесу деградації можливостей розвитку призводить до того, що у суспільстві дуже мало людей з високим творчим потенціалом тому, що в дитинстві лише дуже небагато опинилися в умовах, що сприяють розвитку їх творчих здібностей [8].

Велику роль у розвитку художніх здібностей відіграє уява. Молодші школярі велику частину своєї активної діяльності здійснюють за допомогою уяви, їхні ігри є плідом буйної роботи фантазії, вони з захопленням займаються творчою діяльністю. Психологічною основою творчої діяльності також є творча уява. Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике. До того ж уява напряму пов’язана з малюванням, тобто малювання є способом вираження уяви.

Однак, фантазія, як і будь-яка форма психічного відображення, повинна мати позитивний напрямок розвитку. Вона повинна сприяти кращому зі знання навколишнього світу саморозкриття і самовдосконалення особистості, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реального життя мріями. Для виконання цього завдання необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви у напрямі прогресивного саморозвитку, для активізації пізнавальної діяльності школярів, зокрема розвитку теоретичного, абстрактного мислення, уваги, мови і в цілому творчості.

Діти молодшого шкільного віку дуже люблять займатися малюванням. Це дозволяє дитині в найбільш повній вільній формі розкрити свою особистість. Вся художня діяльність будується не лише на активній уяві, а й на творчому мисленні. Ці функції забезпечують дитині новий, незвичний погляд на світ. Вони сприяють розвитку мислення, пам'яті, збагачують її індивідуальний життєвий досвід. За словами Л.С. Виготського, уява забезпечує таку діяльність дитини:

побудова образу, кінцевого результату його діяльності;
створення програми поведінки в ситуації невизначеності, створення образів, які замінюють діяльність;
продуцірування образів, які не програмують, а замінюють діяльність;
створення образів описуваних об'єктів [13].

Формування уваги молодшого школяра також є важливим фактором у розвитку художніх здібностей. В молодшому шкільному віці увага стає довільною, що значно підвищує працездатність дитини, але ще досить довго, особливо в початкових класах, сильною і конкуруючою з довільною залишається мимовільна увага. Обсяг і стійкість, переключення і концентрація довільної уваги до 4 класу школи в дітей майже такі ж, як і у дорослої людини [16]. Це дозволяє дитині напрацьовувати достатню зосередженість, щоб мати можливість якомога точніше передавати зображення предметів.

У точності передачі зображення велике значення має пам’ять, яка у шкільні роки продовжується розвиватись. А. А. Смирнов провів порівняльне дослідження пам'яті у дітей молодшого та середнього шкільного віку і прийшов до наступних висновків:

з 6 до 14 років у дітей активно розвивається механічна пам'ять на не зв'язані логічно одиниці інформації;
всупереч поширеній думці про існування зростаючої з віком переваги запам'ятовування осмисленого матеріалу фактично виявляється зворотне співвідношення: чим старше стає молодший школяр, тим менше у нього переваг запам'ятовування осмисленого матеріалу над безглуздим. Це пов'язано з тим, що вправність пам'яті під впливом інтенсивного навчання, що спирається на запам'ятовування, веде до одночасного поліпшення всіх видів пам'яті у дитини, і перш за все тих, які відносно прості і не пов'язані зі складною розумовою роботою [22].

Усі новоутворення молодшого шкільного віку мають важливе значення для розвитку художніх здібностей, це і довільність психічних процесів, і внутрішній план дій, і уміння молодшого школяра організувати навчальну діяльність [3]. Центром психічного розвитку дитини у молодшому шкільному віці стає формування довільності всіх психічних процесів, тобто мислення, пам’яті, уваги, організації діяльності. Відбувається їх інтелектуалізація, внутрішнє опосередкування. Протягом усього періоду молодшого школяра дитина вчиться керувати своєю поведінкою, вмінню свідомо ставити цілі, пошуку засобів їх досягнення, подоланню труднощів та перешкод. Все це сприяє розвитку довільності як особливої властивості психічних процесів та поведінки. Це стає своєрідним підґрунтям розвитку художніх здібностей.

Виконуючи завдання діти шукають найзручніші способи, опробовуючи різні варіанти дій, послідовність, порядок та засоби реалізації. Таким чином дитина вчиться складати внутрішній план дій.

Поряд із засвоєнням наукових понять дитина оволодіває способами організації нового для неї виду діяльності – навчання. Це передбачає засвоєння дій: самоконтролю, самооцінки, самоорганізації, усвідомлення мети і способів навчання у школі та дома. Засвоєння цих дій означає, що молодший школяр з об’єкта навчання стає його суб’єктом [3].

Отже, навчання в школі, новий колектив, новий стан у сім’ї призводить до розвитку у дитини складних, соціальних почуттів, практичного оволодіння найважливішими формами і правилами суспільної поведінки. Перехід до систематичного засвоєння знань у школі є фундаментальним фактом, який формує особистість молодшого школяра і поступово розбудовує його пізнавальні процеси. Все це створює дуже сприятливе підґрунтя для розвитку художніх здібностей. Перефразовуючи Ціолковського К. Е., шлях становлення творчої особистості, її інтелекту, розвитку талантів можна описати як власне відкриття спочатку істини відомої багатьом, потім істини відомої небагатьом, і нарешті, відкриття істини, нікому ще невідомої. Творчість це відкриття дитиною себе, суспільства, всесвіту.

Структура художніх здібностей у дітей молодшого шкільного віку

Структура здібностей до образотворчого мистецтва має досить своєрідний характер. Вона характеризується наявністю високорозвинених естетичних почуттів, яскравих образів пам'яті, почуття краси, фантазії і потреби самовираження. Не менш важливим є здатність влучно використовувати наявні техніки малювання, які дозволяють якомога яскравіше передати задум зображуваного.

Питанням здібностей до образотворчої діяльності займались такі вчені: А. Г. Ковальов, В. І. Кирієнко, Н. П. Сакуліна, Т. С. Комарова, Н. А. Ветлугина та інші. При цьому, В. І Кирієнко особливу увагу приділяв властивостям зорового сприйняття, А. Г. Ковальов і Т. С. Комарова – спеціальній умілості руки, моторної функції з узагальненими вміннями та координації рухів під зоровим контролем. Н. А. Ветлугина подає художні здібності як спеціальні завдання при навчанні діяльності. Н. П. Сакуліна розглядає художні здібності як аналіз двох груп компонентів: здатність до зображення і здатність до художнього виразу.

Беручи за основу дослідження Н. П. Сакуліної та Т. С. Комарової про взаємозв’язки сенсорного виховання дітей і навчання дітей до образотворчої діяльності [21], та аналізуючи роботи інших, вищезазначених авторів, ми розглядаємо художні здібності як складну структуру, в якій виділяємо шість основних компонентів структури здібносте й до образотворчого мистецтва, які представлені на рис. 1.1.

Художні здібності

1. здатність до зорового сприйняття 2. здатність бачення змісту

об’єкту та форми об’єкту в цілому

3. здатність створювати зображення 4. здатність здійснювати

на основі зорового бачення та наявного комплекс рухів під

уявлення згідно технік зображення контролем зору

5. здатність сприйняття створеного 6. здатність створення

і закінченого зображення та його зображення на основі

сенсорної оцінки оперування уявою

Рис. 1.1. Структура художніх здібностей (власне опрацювання)

Здатність до зорового сприйняття об’єкту, як компонент структури художніх здібностей, ми розглядаємо першим, оскільки він підпорядковує собі інші та визначає їх спрямованість. Така властивість здатності до зорового сприйняття обумовлена тим, що весь процес художнього бачення поділяється на шість видів: об'ємне, лінійне, колірне, мальовниче, колористичне, пластичне. Кожне з цих бачень має свої особливості. Слід заувадити, що те чи інше бачення рідко буває в «чистому» вигляді. Художник бачить у природі і колір, і об’єм, і інші характеристики відразу, одночасно, але коли один з цих аспектів домінує, то тоді говорять про певний тип сприйняття. Н. Ю. Віргіліс, і В. І. Зінченко зазначають, що у художників можуть формуватися два-три і більше способів сприйняття [7].

Основою мальовничого і колористичного бачення є колірне бачення. Воно закладено від природи, так само як слух, нюх і дотик. Воно може бути загостреним, розвиненим або навпаки нерозвиненим. Людина зі зниженим рівнем колірного бачення, або якщо страждає хворобами колірного сприйняття, не може бути живописцем, якщо не розвине в собі інші форми художнього бачення. Таким чином, розвинуте, загострене домінуюче серед інших форм бачення – колірне бачення є основою для розвитку і формування живописного і колористичного бачення. Те саме стосується і об‘ємного, лінійного, пластичного бачення. Люди з колористичним та кольоровим баченням, як правило, успішні в живописі. З лінійним - у графіці, з об'ємним і пластичним - в скульптурі.

Н. П. Сакуліна визначає здібності до зорового сприйняття об’єкту як цілеспрямоване аналітико-синтетичне сприйняття зображуваного предмета [21]. В той же час, В. І. Кирієнко, розділяє властивості зорового сприйняття на:

здатність сприймати об'єкт в поєднанні всіх його властивостей як стійке системне ціле, навіть якщо деякі частини цього цілого в даний момент не можуть спостерігатися;
здатність оцінювати в малюнку відхилення від вертикальних і горизонтальних напрямків;
здатність оцінювати пропорції;
здатність оцінювати ступінь наближення даного кольору до білого;
здатність оцінювати перспективні скорочення [10].

Ми згодні з таким розподілом, але вважаємо за потрібне доповнити цей перелік спираючись на види художнього бачення. Тобто, ми вважаємо за потрібне співвіднести здатність до сприйняття з видами бачення. Так пластичне бачення проявляється у здатності оцінювати в малюнку відхилення від вертикальних і горизонтальних напрямів, та здатності оцінювати пропорції. Колористичне бачення – здатність оцінювати ступінь наближення даного кольору до білого. Кольорове – здатність оцінювати різницю у кольорах. Об’ємне – здатність оцінювати перспективні скорочення. Лінійне бачення – здатність оцінювати форму та контур предмета.

Але, мальовниче бачення, яке виражається в здатності сприймати об'єкт в поєднанні всіх його властивостей як стійке системне ціле, навіть якщо деякі частини цього цілого в даний момент не можуть спостерігатися, ми вважаємо за потрібне віднести до другого компоненту художніх здібностей – здатність бачення змісту та форми об’єкту в цілому.

Це питання досить суперечливе. Так, Н. А. Ветлугіна, як і В. І. Кирієнко, об’єднує властивості зорового бачення та здатність образного бачення навколишнього, розкриваючи його як вміння спостерігати, помічати характерні ознаки, деталі, аналізувати форму, колір спостережуваного об'єкта і водночас здатність зберігати цілісне емоційне враження від об'єкта, сприймаючи його через призму найбільш виразної ознаки (важливий гусак, сердитий кошеня, могутня сосна тощо) [6]. Але, в подальшому Н. П. Сакуліна розділяє ці здібності на здатність цілеспрямованого аналітико-синтетичного сприйняття зображуваного предмета, та здатність формування узагальненого уявлення, що відображає ознаки і властивості багатьох предметів, які можуть бути передані в зображенні [21].

На наш погляд ключем відповіді на це питання є розподіл художніх здібностей за А. Г. Ковальовим, які він виділяє виходячи з переважного проявлення в діяльності тих чи інших властивостей психіки: провідна властивість - художня уява, без якої неможливий розвиток і втілення задуму; опорна властивість - гостра зорова чуттєвість, тобто відчуття лінії, почуття пропорції, почуття симетрії [14].

Такий розподіл підтверджує той факт, що мальовниче бачення єдине, яке формується і розвивається тільки в процесі навчання і практичної образотворчої діяльності. Так як мальовничі відносини ми можемо побачити, тільки аналізуючи стан, характер і спрямованість освітлення, аналізуючи просторове положення, форми, обсяг і матеріальність предметів, аналізуючи їх колірні і просторові взаємини. В процесі такого аналітичного сприйняття загострюється колірне, лінійне, об'ємне та інші види бачення і формується мальовниче бачення. Мальовничий стиль передає оптичне враження від предметів, воно створює візуальний образ, в ньому більше суб'єктивного, ніж в лінійному стилі, який прагне осягнути речі і зробити їх дієвими відповідно їх властивостей, обов'язковим відношенням пропорцій і граней. Лінійне передає речі, як вони є, а мальовниче - якими вони здаються [5]. Мальовниче бачення, з одного боку, є продуктом розвитку зорового бачення, з іншого - виступає стимулом і коригуванням розвитку зорових бачень.

Описуючи методи та прийоми зображень об’єктів при цих способах бачення, Г. Вельфлін вказує, що при лінійному баченні акцент робиться на контурі; зображення зазвичай виходить з підкресленими краями, тобто форма окреслюється лінією, що надає зображенню нерухомий характер. Такий підхід до зображення як би стверджує явище. При мальовничому ж баченні увага відволікається від країв, контур стає більш-менш байдужим для ока. Основним елементом враження є предмети як видимі плями. При цьому байдуже, виступають такі плями як фарби або ж, як світлотінь [5]. Мальовниче бачення це здатність бачити все різноманіття кольоротонових відносин натури в найтонших нюансах, у зв'язку з освітленням, розташуванням предметів у просторі, вмінням бачити вплив на предметне середовище товщі повітря [24]. Тому, можна сказати, що мальовниче бачення це арсенал збагаченого художнього бачення.

Наступний компонент структури художніх здібностей – здатність створювати зображення на основі зорового бачення та наявного уявлення згідно технік зображення. Цей компонент тісно пов’язан з першим компонентом здібностей – зоровим сприйняттям, тому що вибір техніки та засобів графічного втілення малюнку повністю та напряму залежить від домінуючого виду бачення. В будь-якому малюнку завжди присутні три компонента: форма, лінія, колір. Навіть якщо колір відсутній його присутність обумовлює колористичність малюнку. Саме поєднання цих компонентів створює зображення об’ємного предмету на площині. Особливістю цього процесу виступає те, що формування одних засобів відбувається за допомогою інших. Тобто лінія формує об’єм, або об’єм формується за допомогою коліру.

Більш детально розглянути цей взаємозв’язок ми можемо за допомогою схеми взаємозв’язку здатності до зображення та сприйняття об’єкта на рис. 1.2.

За допомогою даної схеми ми можемо бачити, що сприйняття об’єкту є процесом який складається з декілька етапів. Коли художник зорово сприймає об’єкт його уява, яка обумовлена домінуючим баченням, виступає своєрідним фільтром, який спочатку розчленовує об’єкт на його форму і зміст. Це дозволяє відокремити об’єкт від його функцій, та позбавитись стереотипів, яблуко кругле, трава зелена, вода блакитна. Потім художник продовжує диференціацію виокремлюючи з форми колір об’єкту, його будову, положення в просторі та пропорційність. Наступний етап – це складання, знов за допомогою уяви, усіх компонентів до купи, який дає можливість бачення форми та змісту об’єкта одночасно окремо та в цілому.

Приступаючи до зображення об’єкта художник використовує проведену ним уявну диференціацію, вибираючи потрібну техніку зображення. Але слід зазначити, що проведення уявної диференціації не лише розділяє форму на складові, а й виявляє домінантну складову, яка диктує та підпорядковує собі стиль і метод зображення. Так, якщо у людини домінує колірне бачення, то й передавати зображення, формувати його, вона буде саме через колір. Наприклад техніка накладання тонів передбачає поступове формування об’єкту саме за допомогою кольору. Колір формує будову, форму, пропорційність та перспективу об’єкта.

Аналізуючи техніки малюнку ми можемо побачити, що первинним засобом будови зображення виступає або колір або лінія. Це відбувається тому, що форма є узагальнюючим компонентом. Тобто, можна створити через лінію форму, а потім колір або через колір створити форму і виділити лінію, але не можна створити форму не використавши спочатку а ні коліру, а ні лінії.

З цього можемо зазначити, що засіб графічного зображення цілком залежить від специфічності уяви, яка перетворює об’єкт зображення, робить можливим перенесення об’єму у площину.

Здатність людини здійснювати комплекс рухів під контролем зору також є важливою, оскільки від неї залежить технічна якість малюнку. А. Г. Ковальов зазначив цю здатність як другу опорну властивість людини до образотворчої діяльності [14]. Т. С. Комарова, в свою чергу, визначає ручну вмілість як своєрідну складну сенсорну здатність, яку можна і потрібно формувати [21]. Ця здібність проявляється в точності та плавності найдрібніших рухів, підвищеною чутливістю пальців та кісті рук. Крім того, велике значення має здатність витримувати велике фізичне навантаження та напруженість м’язів руки.

Здатність сприйняття створюваного і закінченого зображення та його сенсорної оцінки відіграє декілька ролей. Н. П. Сакуліна розділяє цю здатність на два напрями:

1. Естетичне сприйняття явищ реального світу, тобто не просто сенсорне сприйняття, необхідне для зображення, а й естетична оцінка сприйманого явища, емоційний відгук на нього. Здатність бачити, відчувати виразність предмета. Саме ця якість створює основу для вираження в графічній формі того, що особливо вразило, здивувало і т.п. А це, як зазначає Н. П. Сакуліна, ступінь більш висока, ніж просте виконання графічного зображення. В цій властивості проявляються особистісні моменти, тобто ціннісні орієнтири, мотиви особистості.

2. Інтелектуальна активність. Проявляється ця якість в переробці вражень, відборі того, що вразило свідомість, почуття, в спрямованості дитини на створення нового, оригінального художньо-виразного образу [21].

Ця здатність також обумовлює критичну оцінку власного творіння дитиною, ступінь закінченості зображення, втілення задуму, правильності будови, цільність композиції.

Здатність створення зображення на основі оперування уявою є найглибшим проявом художніх здібностей. Вона відображає залучення накопиченого раніше сенсорного досвіду і перетворення його за допомогою уяви на новий продукт зображення, у якому найширше розкриваються почуття, емоції, мрії та прагнення людини.

Н. П. Сакуліна виділяє таку властивість, як активність уяви, образного мислення, почуттів, сприйняття. Необхідна умова цієї активності – наявність усвідомленої мети, прагнення створити оригінальний образ і опанувати систему образотворчих умінь і навичок. В даному випадку мова йде про творчу здібність, яка проявляється в діях щодо актуалізації наявного досвіду, експериментуванні, пошукових діях, баченні проблеми та образу в нових зв'язках, відносинах, асоціативному мисленні, уяві, актуалізації неусвідомленого досвіду [21].

Отже, розглянувши компоненти структури художніх здібностей, ми можемо зазначити їх взаємозв’язок та взаємовплив. Жоден з цих компонентів не може існувати окремо, так само як і вся система структури художніх здібностей не може існувати без наявності будь-якого з цих компонентів. Але в той же час структура художніх здібностей є дуже гнучкою та мобільною. Це пов’язано з взаємозамінністю здібностей в середині самих компонентів структури, а також можливістю часткової компенсації одних компонентів іншими. Крім того, треба зазначити величезний вплив уяви, яка виступає і як фільтр при зоровому сприйнятті, і як рушійний момент при формуванні творчого створення нового продукту. Емоційна налаштованість, чутливість, прагнення до самовираженості створюють особливий, неповторний фон, без якого прояв художніх здібностей втрачає сенс.

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ

Художні здібності є складною, багатогранною, гнучкою та багатофункціональною системою, яка дозволяє людині досягти успіху у художній творчості. Художні здібності не є вродженими, вони обумовлені задатками, і для їх розвитку людина повинна пройти великий і складний шлях.

Розвиток здібностей розвивається в діяльності дитини і напряму пов’язаний з розвитком людської особистості та індивідуальності, при цьому здібності впливають на багато властивостей дитини, але одночасно самі залежать від них. Здібності тісно пов’язані з спрямованістю особистості. В цій спрямованості дуже велику роль грає гнучкість системи художніх здібностей, яка дозволяє компенсувати недостатність одних здібностей іншими.

Важливою умовою розвитку художніх здібностей саме у молодших школярів є сенситивні періоди.

Велику роль у розвитку здібностей молодшого школяра відіграє розвиток моторики, яка, саме в цьому віці, надає можливість правильно «поставити» руку майбутнього художника. Перехід від гри до праці та спроможність молодшого школяра проводити власну оцінку своєї роботи розкриває бажання навчитися малювати так, щоб малюнок був впізнаним та зрозумілим. Тобто дитина починає малювати не лише для себе, а й для оточуючих.

Уява, увага, пам’ять, організація діяльності – все це відіграє значну роль у формуванні художніх здібностей дитини молодшого шкільного віку.

Розглядаючи структуру художніх здібностей, ми виділили шість її основних компонентів та розкрили їх взаємозв’язок. А саме, зв’язок художнього бачення з уявою, здатності бачення форми та змісту в цілому з мальовничим баченням та уявою, вплив домінуючого бачення на вибір засобів зображення, та роль уяви у прояві творчого зображення. Зазначили важливість естетичного сприйняття, та роль емоційного налаштування.

РОЗДІЛ 2

ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНІХ ЗДІБНОСТЕЙ У МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1 Індивідуалізація розвитку художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку

Індивідуальність дитини помітно проявляється в її творчій діяльності. Найсильніше ці прояви відображаються в образотворчих перевагах дитини, фантазії, сприйнятті, засвоєнні отриманої інформації та застосування знань на практиці.

Врахування індивідуальних особливостей дитини є однією з основних умов розвитку художніх здібностей. При цьому важливо максимально враховувати темперамент, характер, домінуючий вид уяви, мотивацію, зону актуального розвитку і схильності дитини.

Необхідність врахування індивідуальних особливостей в навчанні образотворчої діяльності вказували в своїх працях багато художників – педагогів: Д. М. Кардовскій, М. П. Кримов, Г. Б. Смірнов, П. П. Чістяков. Особливу роль проявів здібностей в образотворчій діяльності підкреслювали у своїх наукових працях відомі психологи: В. О. Крутецкий, С. Л. Рубінштейн, Б. Г. Ананьєв, П. І. Зінченко, Є. І. Ігнатьєв, Н. С. Лейтес, Б. М. Теплов.

В Україні протягом 2014/2015 навчального року, відбувається третій рік впровадження нової навчальної програми для початкової школи, створеної відповідно до нового Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого Постановою КМУ № 462 від 20.04.2011. Вивчення мистецьких дисциплін у початкових класах здійснюватиметься за навчальними програмами, затвердженими МОН молодьспорту України [2].

Ця програма, при проведені уроків, дозволяє враховувати особливості віку молодших школярів. Оскільки в молодшому шкільному віці ще не відбувся повний перехід від гри до праці, то використання саме ігрових технологій дозволяє створити високий рівень мотивації, результативності, та умов для соціалізації особистості молодшого школяра. Художньо-творча ігрова активність сприяє гарному емоційному стану учнів, стимулює розвиток творчих здібностей. Художньо-дидактичні ігри розвивають образне та логічне мислення, спостережливість, різні види пам'яті, в тому числі зорову, є ефективним засобом засвоєння знань, умінь і навичок до художньої діяльності.

Важливою психологічною особливістю цієї методики викладання є поєднання навчання будови малюнка з уявою. Це дуже корисне набуття, яке направлене на подолання постійного протиріччя розвитку методики оволодіння художніми здібностями – дотримання чітких правил побудови малюнку та творчого виразу. Тобто, в подальшому розвитку особистості школяра, вдале поєднання цих дій дозволить дитині легко застосовувати цей принцип поєднання і в інших сферах життя, що дуже важливо для формування цілісної особистості та індивідуальності.

Також в сучасних методиках активно використовується диференційний підхід. Для здійснення диференційованого підходу потрібна, перш за все, диференціація учнів на типогрупи і подальша організація навчання відповідно до особливостей навчальної та трудової діяльності кожної групи. Диференціація дітей повинна враховувати потенційні можливості школярів в навчанні. Важливо, щоб кожен учень протягом всього уроку був зайнятий вирішенням посильної для нього задачі, тільки за цієї умови можна підтримати в учнів інтерес до навчання. Диференційований підхід – це робота з групами дітей, у яких при освоєнні навчального матеріалу, виконанні практичних робіт виникають однорідні труднощі, в основі яких лежать однакові або близькі причини [12].

У шкільній практиці, як правило, використовується проста диференціація учнів на 3 групи:

В першу групу включають школярів, що мають слабку підготовку до образотворчої діяльності.
В другу групу включають учнів, у яких роботи не мають грубих помилок, але невиразні.
Третю групу складають діти, які мають здібності, а також деякі вміння та навички в образотворчій діяльності [9].

Такий розподіл по розвитку художніх здібностей допомагає здійснювати диференційований підхід. Але ця диференціація не враховує причин ускладнень школярів в навчанні і не дає можливості направлено допомагати учням справлятися з труднощами і просуватися в розвитку художніх здібностей. У зв'язку з цим необхідно розрізняти рівень навчальної підготовки дитини і власне її психофізіологічні особливості. Для цього використовують наступний розподіл, в залежності від індивідуальних особливостей молодших школярів:

1. Оригінальний. Помітне прагнення передати на малюнках дії, рух, або почуття зображених персонажів. Теми, сюжети та окремі зображення рідко зустрічаються у дітей цього віку.

2. Незвичайний. Задум рідко повторюється на малюнках дітей, За малюнками помітне прагнення передати дію, але при цьому тема, сюжет, зображення також рідко повторюються.

3. Цікавий. Задум повторюється на малюнках, але окремі зображення передають рух, жестикуляцію, дії, яких немає на малюнках рівня «звичайний».

4. Звичайний. Задум часто повторюється. Без словесних пояснень рисунки незрозумілі [9].

Евристичний метод дозволяє дитині більш самостійно проявляти себе. Дослідницький метод спрямований на розвиток у дітей не тільки самостійності, але й фантазії і творчості. Інформаційно-рецептивний метод дозволяє дитині створити більш повне уявлення про предмет, що зображується, шляхом його обстеження, повтором контуру предмета рукою у повітрі, навіть застосуванням його у грі.

Але треба зазначити, що ці методики також направлені більш на полегшення сприйняття дитиною предмета зображення, або більш вільне відображення своїх фантазій ніж на психофізіологічні особливості молодших школярів.

Тому треба зазначити, що в питанні особливостей проявів художніх здібностей досить актуальні роботи К.Юнга, з виявлення типів екстравертованості та інтровертованості які широко використовуються Г. Рідом в графічних методах психологічної діагностиці.

Говорячи про типи вищої нервової діяльності дітей в повноті висвітлення даного наукового питання, необхідно вказати на коло Айзенка, в якому розглядаються психологічні характеристики особистості. Виявлення типових сторін в образотворчій діяльності дітей, пов'язане з проявом результатів, що характеризують психіку молодших школярів. З робіт Айзенка випливає, що до екстравертів відносяться холерики і сангвініки, а до "інтровертів" – меланхоліки і флегматики. Це прискорює встановлення типу особистості дитини і може краще зорієнтувати в методах розвитку її здібностей.

Екстраверти переважно схильні до узагальнення кольору, вираженню точності колориту, швидко знаходять красу в колірних відносинах і їм подобаються складні натурні постановки з великою кількістю предметів. Разом з цим вони досить слабо висловлюють конструкцію предметів, від чого страждає передача простору в малюнку і в абрисі не досягає графічної точності об’ємів. Тому в розвитку художніх здібностей таких дітей, слід перш за все допомогти їм в області аналізу об’ємів предметів та їх характеристик пластичних форм.

Інтроверти, в свою чергу, навпаки, в колірному рішенні помітно поступаються екстравертам, так як списують з натури окремі колірні відтінки, хоча і бачать, розрізняють співвідношення плям і силуетів. У малюнку інтроверти більше зосереджені на фіксуванні пропорцій, співвідношенні силуетів і передачі взаємного положення об'єктів в зображеному просторі. Такий підхід заважає цим учням здійснювати узагальнення як в кольорі, так і в тоні [9].

Такім чином, співставивши дослідження Г. О. Горбунової та види художнього бачення ми розробили шкалу домінуючого художнього бачення в залежності від екстра-інтровертованості, представлену на рис. 2.1.

Єкстравертованість Інтровертованість

кольорове колористичне пластичне об’ємне лінійне

Рис. 2.1. - Шкала домінуючого бачення в залежності від екстра-інтровертованості (власне опрацювання)

Згідно цієї шкали ми можемо зазначити, що екстравертам найбільше притаманне кольорове бачення, в меншій ступені – колористичне, яке, окрім властивості сприйняття ступеню наближеності кольору до білого, включає в себе відчуття світлотіні. Пластичне в рівній мірі частково притаманне як екстравертам, так і інтровертам, оскільки включає в себе як будову предмету, так і перехід світлотіней. Об’ємне більш наближене до інтровертів, оскільки направлене на сприйняття об’єму та форми предмета, враховуючи його оточення лише у перспективі. Лінійне бачення найбільше притаманне інтровертам, тому що, визначити форму та контур предмета можна лише відірвавши його від оточення.

Але, використовуючи цю шкалу, треба враховувати, що екстраверти та інтроверти майже не зустрічаються в чистому вигляді, так само як і не зустрічаються чисті види бачення. До того ж велику роль у здатності до зображення відіграє мальовниче бачення, яке здатне доповнити та посилити потрібне, недорозвинуте бачення.

Тому, розвиваючи художні здібності молодших школярів, необхідно, насамперед, формувати саме мальовничий зір через домінуюче вроджене бачення дитини.

Дуже важливо враховувати особливості бачення при побудові способу розвитку художніх здібностей. Так дитина з об'ємним зором буде, в першу чергу, звертати увагу на форму, а от передача кольору у неї може викликати труднощі. Якщо при цьому у школяра, разом з кольоровим, слабкий колористичний зір, то до проблем підбору кольору може додатися проблема використання мутних кольорів, змішання безлічі зайвих фарб в спробі підібрати правильний колір, яке призводить до переважання сіро-коричневих тонів. Таким дітям необхідно надавати особливу увагу і підтримку при роботі з аквареллю, в якій ясність, чистота і прозорість фарб має першорядне значення. Крім того, при розвитку мальовничого зору у таких дітей необхідно проводити постійні аналогії форми з кольором, щоб компенсувати недолік колірно-колористичного зору.

Індивідуальність в образотворчому мистецтві має безліч проявів. Це повною мірою відноситься і до розвитку художньо-творчій діяльності. Тому в процесі розвитку художніх здібностей важливо виділити ті сторони, в індивідуальності кожного учня, які мають відношення до формування у нього основ образотворчої грамоти в розвитку творчого початку [9]. Необхідна активізація творчих можливості дітей, і створення обстановки підвищеної зацікавленості кожної дитини до свого малюнку.

Отже, розвиток творчих здібностей не може бути однаковим у всіх школярів в силу їх індивідуальних особливостей, одні учні більш повно проявляють себе в тематичних завданнях, інші в декоративній роботі, треті - в роботі з натури, четверті - в скульптурі. Хтось більше любить малювати фарбами, хтось навпаки, олівцем і рідко вдаються до фарб. Одні малюють складні та цікаві композиції, інші вибирають простий сюжет і примітивно його вирішують, треті люблять зображати одні й ті ж предмети, наприклад, літаки, танки, але байдужі, скажімо, до зображення природи. Індивідуальний підхід до дітей має велике значення в розвитку художніх здібностей, він створює умови для розвитку творчості всіх учнів, а не тільки здібних до художньої діяльності. Індивідуальність художнього розвитку дитини перебувати в сильній залежності від застосовуваних прийомів навчання, залучення розвиваючих вправ та методичної точності в постановці цілей і завдань. Тому слід максимально враховувати і характер дитини, і її темперамент, вид зорового бачення, та рівень навчальної підготовки.

2.2 Психологічний вплив художніх здібностей на формування особистості молодшого школяра

Розвиток художніх здібностей має важливе значення для всебічного розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку. Художня творчість не з’являється сама по собі, вона базується на розвиненому мисленні, уяві, інтелекті і є їх особистісною похідною. Взаємозв’язок між розвитком художніх здібностей та формуванням особистості двосторонній, і має взаємний вплив одне на одне. Це пов’язане з тим, що художня творчість, в першу чергу, є процесом створення нового корисного продукту.

Особлива роль художніх здібностей полягає в тому, що їхній розвиток вимагає узгодженості багатьох психічних функцій. На думку ряду фахівців, дитяче малювання сприяє узгодженості міжпівкульної взаємодії. В процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов'язане в основному з роботою правої півкулі головного мозку, а також абстрактно-логічне, за яке відповідальна ліва півкуля.

Не менш важливий зв'язок малювання з мисленням дитини. Усвідомлення навколишнього відбувається у дитини швидше, ніж нагромадження слів і асоціацій, і малювання надає дитині можливість найбільш легко в образній формі висловити те, що вона знає і переживає, незважаючи на брак слів [11].

Художня творчість це не лінійний процес, у ньому бувають підйоми, спади, плато. Найвищий кульмінаційний творчий стан – натхнення. Це стан найвищого піднесення, коли пізнавальна й емоційна сфери поєднані і спрямовані на розв’язування творчої задачі. Нерідко з перебуванням у стані творчого натхнення пов’язане й виникнення інсайтів, осяяння. Такі відчуття дуже позитивно впливають на самооцінку дитини і стимулюють її потяг до пізнання навколишнього середовища.

Художня творчість сприяє розвитку логічного мислення. Так Ж. Пуанкаре, проводячи аналіз співвідношення логічного та інтуїтивного шляхів пізнання, визначав логіку як засіб приведення у суворий порядок інтуїтивного результату. Інтуїтивно передбачені результати вважав Ж. Пуанкаре, мають бути оброблені логічним шляхом, інакше неможливо оперувати встановленими таким чином фактами. Логіка, є знаряддям доведення, а інтуїція є знаряддям винаходу [26].

У процесі створення зображення у дитини формуються спостережливість, вміння сконцентруватися. В наслідок цього дитина набуває дуже важливу властивість – вміння вичленити об’єкт з оточуючих предметів, а також дослідити взаємодію об’єкта зображення з його оточенням. Це вміння диференціювати та абстрагувати предмет дозволяє поєднати логічне мислення з творчим підходом до вирішення завдань та постановки питань які дитина задає собі пізнаючи Світ.

Зображувальна діяльність надає можливість доступними засобами виразити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього світу, вміння самостійно створювати прекрасне. Це сприяє розвитку емоційності дитини, здатність відчувати навколишнє середовище и намагання висловити, розкрити власні почуття.

Вплив образотворчого мистецтва на становлення особистості дитини та її розвиток дуже великий. Без виховання естетично розумних людей, виховання з дитячих років поваги до духовних цінностей, уміння розуміти та оцінювати мистецтво, без пробудження в дітей творчих зачатків неможливе становлення гармонійно розвиненої та творчо активної особистості.

Мистецтво може стати однією з основних ланок у становленні особистості. Саме воно відкриває дитині чарівний світ почуттів людини, що прагне в барвах, лініях, кольорі, відтінках поділитись своїми переживаннями, хвилюваннями, радостями, захопленнями від почутого, побаченого, пережитого в реальному житті. Світ мистецтва безмежний, пізнавати його дитина буде не день, і не рік, а все життя. Зорові образи, створені мистецтвом, легко запам’ятовуються й залишаються в пам’яті надовго. Вони збагачують емоційний світ, учать яскравіше сприймати навколишнє життя.

Отже, розвиток художніх здібностей зачіпає майже усі сфери життя дитини. Він безпосередньо впливає на розвиток уяви, мислення. Завдяки художній діяльності формується логічне мислення. Розвивається спостережливість, концентрація та наполегливість. Велике значення має розвиток художніх здібностей для розвитку емоційності дитини. Завдяки творчості дитина вчіться виражати власні почуття, емоції, перетворювати їх на образи. Завдяки естетичному вихованню, яке нерозривно пов’язано з розвитком художніх здібностей відбувається цілісний розвиток особистості, залучення дитини до прекрасного, формується бажання пізнання навколишнього світу.

2.3 Рекомендації щодо розвитку художніх здібностей молодших школярів

У сучасному світі існує безліч методів розвитку художніх здібностей молодших школярів. І хоча в загальноосвітній школі використовуються лише ті методи які добре себе зарекомендували та проявили, пошук більш дієвих, вдосконалих, гуманних методів триває. Однак майже всі методи розвитку художніх здібностей мають спільною одну рису – вони максимально направлені на полегшення сприйняття та засвоєння знань, умінь та навичок, розвиток творчої уяви тощо, але вони майже не враховують психофізіологічних особливостей дитини. Тому ми хочемо запропонувати наступні рекомендації.

При побудові уроків ми радимо використовувати диференційний підхід, який дозволяє розбити учнів на групи в залежності від їх психофізіологічних відмінностей. Для цього необхідно з’ясувати, яке бачення є в дитини домінуючим. Це дозволить зрозуміти, як саме дитина сприяє світ, на що в першу чергу звертає увагу, які засоби зображення їй будуть даватися легко, а в яких будуть виникати труднощі та запитання.

Слід враховувати, що художнє бачення пов’язане з темпераментом дитини, це неодмінно буде відображатись на поведінці і манері вирішення питань, та подоланні труднощів.

Також потрібно зазначити, що чисті види художнього бачення разом з чистими темпераментами майже не зустрічаються. Як правило дитина володіє декількома видами бачення одночасно. Вони можуть бути розвинуті на одному рівні, або виступати в тандемі головне-доповнююче. Найчастіше парні види бачення розташовані на шкалі домінуючого бачення в залежності від екстра-інтравертованості поруч, тобто це: кольорово-колористичне, колористично-пластичне, пластично-об’ємне, об’ємно-лінійне.

Знання домінуючого бачення дозволяє з’ясувати, яким чином дитина диференціює об’єкт зображення та які засоби зображення буде намагатись використовувати. Так, дитина з лінійним баченням, при побудові зображення, буде створювати форму за допомогою лінії. Тобто алгоритм малюнку буде лінія-форма-колір. При об’ємному баченні алгоритм становить лінія-колір-форма. Пластичне дозволяє за допомогою лінії одночасно формувати і колір і форму. При колористичному баченні алгоритм становить колір-лінія-форма. Кольорове бачення – колір-форма-лінія.

Враховуючи ці особливості будови можна не лише передбачити в чому у дитини будуть виникати труднощі, а й визначити шляхи подолання цих труднощів.

Мальовниче бачення має здатність компенсувати недоліки домінуючих бачень, тому його розвитку слід приділяти особливу увагу. Для цього потрібно проводити аналіз об’єктів зображення направляючи увагу екстравертів на виокремлення об’єкта з оточення, його власну форму та чіткість країв предмета. Можна застосовувати малювання одного й того самого предмета у різних оточеннях. Увагу інтровертів, навпаки треба звертати на вплив оточення на вигляд об’єкта, вказувати на композицію як на один цілісний об’єкт.

Розглядаючи витвори мистецтва треба звертати увагу дітей на зони їх можливих труднощів, пояснювати як за допомогою лінії можна створити колір, або як колір формує лінію, аналізувати як подібні труднощі долали великі митці.

Дуже важливо навчити дітей диференціювати зображення, виокремлювати з нього найголовніше, та навпаки, узагальнювати об’єкт.

Велике значення має знаходження компромісу між правильністю будови зображення, та його творчого виразу. Молодший шкільний вік особливо вразливий в цій сфері. Недостатність засвоєння правил зображення може викликати в подальшому викривлення відображення зображення, неспроможність правильно побудувати малюнок, інфантилізацію зображення і як наслідок, не сприйняття зображення оточуючими людьми. В іншому випадку, надмірне приділення уваги технічності зображення робить малюнок неживим, тьмяним, сухим, неспроможним виразити емоції та почуття. В подальшому такі діти будуть неспроможні стати творцем у найглибшому розумінні цього слова.

Таким чином, зазначимо, що врахування індивідуальних особливостей дитини, при побудові навчання образотворчому мистецтву, має велике значення. Використання диференційного методу з розбиттям учнів на групи по домінуючому художньому баченню дозволить полегшити роботу над помилками, та знайти правильний шлях їх вирішення. Врахування особливостей будови малюнку в залежності від виду бачення дозволяє полегшити засвоєння технік зображення та правил будови предметів. Звернення уваги учнів, при розгляді витворів мистецтв, на то, як автор вирішує ту чи іншу проблему, яка притаманна саме цим учням, допомагає знайти власний шлях подолання власних проблем.

ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ

Розглянувши прораму розвитку художніх здібностей, яка використовується в начальній школі, зазначаємо, що вона дозволяє враховувати особливості молодшого шкільного віку. В ній активно використовується поєднання навчання з грою, яке створює високий рівень мотиваційності учнів та результативності засвоєння знань. Але, для того щоб мати змогу враховувати індивідуальні особливості дітей необхідне використання диференційного підходу. Він дозволяє враховувати як різницю у начальному рівні підготовки учнів, так і особливості вподобань при будові композиції.

Такі риси особистості як екстравертність та інтравертність дозволяє врахувати не тільки динамічність процесу розвитку дитини, а й види її домінуючого бачення. Для цього ми пропонуємо скористатися запропонованою нами шкалою домінуючого бачення в залежності від екстра-інтровертованості. Ці знання важливі при виборі засобів розвитку художніх здібностей. Однак при цьому слід враховувати вплив мальовничого бачення і його роль в формуванні цілісності художніх здібностей.

Розвиток художніх здібностей впливає на розвиток мислення дитини, підвищення міжпівкульної взаємодії. Процес розвитку художніх здібностей пришвидшує формування логіки. Дитина вчиться спостерігати за навколишнім середовищем, диференціювати його та прослідковувати взаємодію компонентів. Через розвиток здатності відчувати навколишне, знаходити в ньому прекрасне розвивається емоційність та естетичність дитини.

Враховуючи індивідуальні особливості школяра нами запропоновано використання диференційного підхіду з розбиттям учнів на групи по видам художнього бачення, а також звернення особливої уваги на пошук компромісу між навчанням правил будови малюнку та його творчий виразності.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Художні здібності це складна, багатофункціональна система, напрям розвитку якої залежить від багатьох факторів, до яких належать задатки, які пов’язані з психофізіологічними особливостями людини, соціальне оточення дитини, мотивація та зацікавленість, умови виховання, методи розвитку та потреби суспільства.

Важливе значення, при розвитку художніх здібностей мають сенситивні періоди молодшого шкільного віку. У цьому віці дитина набуває можливості правильно тримати олівець чи пензель. Розмежування гри та праці сприяє виникненню критичної самооцінки, що призводить до бажання навчитися правилам зображення малюнку, бажанню творити для оточуючих, а не для себе. Великий вплив на розвиток художніх здібностей має формування волі, уваги, зосередженості, наполегливості та ініціативності дитини.

Молодший шкільний вік несе в собі небезпеку згасання художніх здібностей. Це відбувається коли перевага у навчанні надається формуванню лише виконавчих здібностей, а художні здібності при цьому не використовуються.

Розвиток уваги, пам’яті, уяви, самоконтролю та самоорганізації має суттєвий вплив на розвиток художніх здібностей. При цьому набуття дитиною вміння ставити цілі, та організовувати їх досягнення стає фундаментом на якому базується вдалий розвиток художніх здібностей.

На основі аналізу праць А. Г. Ковальова, В. І. Кирієнко, Н. П. Сакуліної, Т. С. Комарової, Н. А. Ветлугиної пропонуємо власну структуру художніх здібностей яка містить шість взаємопов’язаних компонентів: здатність до зорового сприйняття об’єкту; здатність бачення змісту та форми об’єкта в цілому; здатність створювати зображення на основі зорового бачення та наявного уявлення згідно технік зображення; здатність здійснювати комплекс рухів під контролем зору; здатність сприйняття створеного і закінченого зображення та його сенсорної оцінки; здатність створення зображення на основі оперування уявою.

В залежності від темпераменту та домінуючого бачення дитина проводить диференціацію зображуваного об’єкта та вибирає тип техніки малювання, відтворюючи форму через лінію або колір. Розвиток мальовничого бачення дозволяє зробити це відтворення більш гармонійним та цілісним.

Враховування особливостей темпераменту, характеру, уяви, мотивації, схильностей та зон актуального розвитку є необхідною умовою вдалого розвитку художніх здібностей дитини молодшого шкільного віку.

У сучасному світі використовуються методики, які направлені на розвиток як вміння будови зображення, так і вміння творчого прояву. В них широко використовуються диференційні, евристичні, дослідницькі та інформаційно-рецептивні методи, які направлені на полегшення сприйняття та засвоєння знань дитиною. Але ці методи майже не враховують індивідуальні особливості молодших школярів.

Для вираховування індивідуальних особливостей розвитку художніх здібностей у дітей молодшого шкільного віку доцільно використовувати методи які враховують різницю художнього бачення дитини, процес проведення диференціації та узагальнення об’єкта зображення. Вибір технік малювання, розгляд та аналіз витворів мистецтва, побудова постановок для зображення повинні враховувати індивідуальні особливості дитини. Помилки у побудові зображення дітей можуть виникати через недорозвиненість якогось з художніх бачень, та недостатній розвиток мальовничого бачення, яке напряму залежить від уяви дитини.

Подальше дослідження взаємозв’язку темпераменту, характеру, фізіологічних особливостей дітей з особливостями сприйняття навколишнього, вибором засобів втілення зображення, вибором об’єкта зображення, характером типових помилок, допоможе скоригувати методики розвитку художніх здібностей та допоможе максимально враховувати індивідуальні особливості дитини.

Список використаних джерел

Ненецький Б. М. Образотворче мистецтво та художня праця: Книга для вчителя / Б. М. Ненецький, М. М. Фомина. – Москва : Просвещение, 1991. – 192 с.
Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [електронний ресурс] www.mon.gov.ua
Савчин М. В. Вікова психологія / М. В.Савчин, Л. П. Василенко. – Київ : Академвидав, 2006. – 360 с.
Бархаев Б. П. Введение в профессию: от социальной роли к профессиональной субъектности : учебное пособие / Б. П. Бархаев, И. В. Сыромятников – Москва : Военный Университет, 2003. – 171 с.
Вельфлин Г. Основные понятия истории искусств. / Г. Вельфлин. – Москва : В.Шевчук, 2009. – 290 с.
Ветлугина Н. А. Система эстетического воспитания в детском саду / Н.А. Ветлугина. – Москва: Академия пед. наук РСФСР, 1962. – 372 с.
Виргилис Н. Ю. Проблемы адекватности образа / Н. Ю. Виргилис, В. П. Зинченко // Вопросы философии. – 1967. – №4 – С. 55-65.
Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л. С. Выготский. – Москва : Просвещение, 1991. – 206 с.
Горбунова Г. А. Индивидуальный подход в развитии творческих способностей младших школьников на занятиях рисования с натуры : автореферат на получение ученой степени канд. пед. наук : 3.00.02 теория и методика обучения и воспитания. – Москва, 2010. – 46 с.
Григорьева Г. Г. Развитие дошкольника в изобразительной деятельности / Г. Г. Григорьева. – Москва : Академия, 2000. – 168 с.
Давыдов В. В. Возрастная и педагогическая психология. Учебник [для студентов пед.ин-тов.] / В. В. Давыдов, Т. В. Драгунова, Л. Б. Ительсон, под ред. А. В. Петровского. – [2-е изд., испр. и доп.] – Москва : Просвещение, 2009. – 386 с.
Давыдов В. В. Российская педагогическая энциклопедия. В 2-х томах Том 1 / Давыдов В. В. – Москва : Большая российская энциклопедия, 1999. – 608 с.
Карпенко Л. А. Краткий психологический словарь : словарь / Л.А.Карпенко, А.В.Петровский, М. Г. Ярошевский. – Ростов-на-Дону : ФЕНИКС, 1998. – 505 с.
Ковалев А.Г. К вопросу о структуре способности к изобразительному творчеству / Проблемы способностей / Под ред. В.Н. Мясищева. – Москва : РСФСР, 1962. – С. 153-164
Мещеряков Б. Г. Большой психологический словарь : словарь / Б. Г. Мещеряков, В. П. Зинченко. – Санкт-Петербург : Прайм-Еврознак, 2003. – 632 с.
Немов Р. С. Психология : Учеб. [для студ. высш. пед. учеб. заведений] В 3 книгах. Книга 2. Психология образования. / Р. С. Немов – [2-е изд.] – Москва : ВЛАДОС, 2003. – 496 с.
Николаенко В. М. Психология и педагогика: учебное пособие / В. М. Николаенко, Г. М. Залесов, Т. В. Андрюшина и др.; отв. ред. В. М. Николаенко. – Москва : ИНФРА-М; Новосибирск : НГАЭиУ, 2000. – 175 с.
Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика. Декоративное исскуство Книга 2/ Гл. ред. В. М. Полевой; Ред. кол.: В. Ф. Маркузон, Д. В. Сарабьянов, В. Д. Синюков и др. – Москва : Советская Энциклопедия, 1986. – 432 с.
Рубинштейн. С. Л. Основы общей психологии : учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / С. Л. Рубинштейн. – Санкт-Питербург : Питер, 2006. – 713 с.
Савчин М. В. Общая психология : учебное пособ. [для студ. вищ. учеб. зав.] / М. В. Савчин. – Киев : Академиздат, 2011. – 464 с.
Сакулина Н. П. Изобразительная деятельность в детском саду. Пособие [для воспитателей] / Н. П. Саккулина, Т. С. Комарова. – [Издание 2-е, исправленное и дополненное] – Москва : Просвещение, 1982. – 208 с.
Смирнов А. А. Избранные психологические труды: В 2-х томах. Том 1 / А. А. Смирнов – Москва : Педагогика, 1987. – 172 с.
Теплов Б. М. Проблемы индивидуальных различий / Б. М. Теплов. – Москва : Издательство Академии педагогических наук РСФСР, 1961. – 536 с.
Шайхулов Р. Н. О формировании живописного видения студентов начальніх курсов художественно-графических факультетов педвузов // Современные проблемы науки и образования. – 2007. – № 6 – С. 82-86
Шаповаленко И. В. Возрастная психология : учебник / И. В. Шаповаленко. – Москва : Гардарики, 2005. – 348 с.
Щербаков А. И. Хрестоматия по психологии: Учебное пособие [для студентов пед. вузов.] / А. И. Щербаков, В. В. Мироненко; под ред. А. В. Петровского. – [2-е изд., перераб и доп.] – Москва : Просвещение, 1987. – 447 с.

Структура та особливості розвитку художніх здібностей у молодших школярів