Судові докази: поняття, властивості та види

PAGE \* MERGEFORMAT 95

Національний університет «Одеська юридична академія»

кафедра ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

ДИПЛОМНА РОБОТА

«Правознавство»

(освітньо-кваліфікаційний рівень)

на тему: « Судові докази: поняття, властивості та види » .

Виконав: студент 6 курсу

Напряму підготовки

0304 «право»,

спеціальність 7.03040101 «Правознавство»

ФИО

Керівник: к.ю.н., доцент ФИО

Рецензент: к.ю.н., доцент ФИО

Одеса – 2015 року

ЗМІСТ

[0.0.1]

[1]
Розділ І.

[2] Загальна характеристика судових доказів в цивільному процесі.

[2.1] Поняття та правова природа судових доказів

[2.2] 1.2. Засоби доказування як процесуальна форма доказів.

[3]
Розділ ІІ.

[4] Ознаки судових доказів.

[4.1]
2.1 Належність судових доказів.

[4.2] За джерелом отримання даних.

[4.3] За відношенням до встановлюваного факту.

[5]
Висновки

[6]
Список використаних джерел.

Вступ

У відповідності зі ст.124 Конституції України правосуддя здійснюється тільки судом, а чинним законодавством на суди покладається обов'язок в межах своєї компетенції, у встановлений законодавством термін, і правильно вирішувати справи, що виникають із цивільних, трудових, житлових, сімейних, адміністративно-правових та інших правовідносин. Завдання суду в широкому сенсі визначені у ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 1, де вказано, що суд, Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.. Відповідно до ст. 2 ГПК завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Важливим є положення ч.2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якого юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У свою чергу в постановах Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» N 9 від 01.11.962 та «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» N 73 від 30.05.97 зазначено, що суди не вправі відмовляти особі в прийнятті заяви чи скарги лише на тій підставі, що його вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законодавством досудовому порядку. Такий стан свідчить не тільки про збільшення ролі суду в суспільному житті, а й про те, що з прийняттям Конституції збільшилася кількість справ, що розглядаються судами, істотно підвищилися вимоги і до якості розгляду справ, дотриманню при цьому прав громадян та юридичних осіб.

Діяльність суду зводиться до того, щоб у процесі розгляду і вирішення кожної справи досягти вірного знання про фактичні обставини, характерних для спірного правовідносини, і точно застосувати до встановлених юридичних фактів норму або ряд норм матеріального права, тобто надати судовим рішенням, як результатом процесу, захист існувавшим до процесу суб'єктивним правам, або відмовити в такому захисті, якщо встановлено відсутність суб'єктивного права.

Судова помилка суттєво порушує права та охоронювані законом інтереси громадян та інших суб'єктів права.

У підвищенні рівня здійснення правосуддя велику роль відіграє юридична наука. Однією з найважливіших складових частин юридичного пізнання є теорія судових доказів, бо тільки докази дають можливість встановити опосередкованим шляхом факти, недоступні для безпосереднього пізнання, тобто ті юридичні факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну і припинення правовідносин.

Розробка теорії судових доказів пов'язана зі значними труднощами, бо в ній тісно переплітаються проблеми чисто юридичного характеру з найскладнішими проблемами теорії пізнання, логіки, психології та інших наукових знань.

Інститут судових доказів, як один з основних інститутів цивільного процесуального права України привертає до себе увагу з багатьох причин.

По-перше, будучи невід'ємною частиною цивільного процесуального законодавства, інститут судових доказів відіграє найважливішу роль при вирішенні завдань, що стоять перед цивільним судочинством, до яких належить захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством. Даний інститут багато в чому визначає стан цивільно-правової практики.

Для ефективного дослідження судових доказів необхідно мати достатні знання про їх сутності, про їх відмінні ознаки і про особливості їх окремих видів.

Слід зауважити, що інститут судових доказів у цивільному процесі, що знову-таки підтверджує його значимість, завжди користувався інтересом. Даній темі приділялася чимала увага в науковій літературі, як радянських часів, так і пострадянського періоду, дана тема і надалі не загубить своєї значущості, доки існуватиме цивільне правосуддя і наука цивільного процесуального права.

Існує цілий ряд областей людської діяльності, де, як правило, необхідно пізнати події, які мали місце в минулому. Саме з такими об'єктами мають справу археологія, історія. Пізнання минулих явищ - основне завдання суду.

Наведена проблема, виділяється з ряду інших в процесуальній науці, тому що має не тільки вагоме теоретичне, а й набагато важливіше практичне значення. Актуальність даної теми важко переоцінити. Своєчасне і повне з'ясування судом обставин справи і справедливе вирішення цивільних спорів, цілком залежить від ступеню розвитку процесу пізнання фактів об’єктивної дійсності, які мають вирішальне значення для встановлення істини у будь-якому судовому спорі. Це обумовлено тим, що заключной метою представлення та використання доказів є формування на їх основі внутрішнього суддівського переконання, яке визначає зміст будь-якого акту правосуддя.

Теоретичною базою роботи стали праці Д.О. Бочарова, О.С. Захарової, В.В. Комарова, Д.Д. Луспеника, В.В. Масюка, Р.В. Тертишнікова, С.Я. Фурси, Т.В. Цюри, Звягінцевої Л. М., Клеймана А. Ф., Плюхина М. А., Решетнікової І.В., Треушникова М.К., Харитонова Е.О, Штутіна Л. Я., Юдельсона К. С. Осипова Ю.К., Пучинского В.К., Захарова О.С. , М.С. Шакарян., В. В. Комарова, Штефана М. Й. , В.А. Мусина, Давтян А.Г, Жукова Ю.М. , Гуреева Ю.В., Червоного Ю. С. , Васильєва С.В., Васьковского Е.В. , Власова А.А. , Гамбарова Ю.С. присвячені дослідженню питань доказів і доказування. У роботі також використані праці інших науковців.

При написанні роботи використовувалося чинне законодавство, література з цивільного права і цивільного процесу, спеціальні літературні джерела, пов'язані з певних розділів теорії доказів та інших наук, досягнення яких використовуються при доведенні в ході цивільного судочинства.

Об’єктом дослідження у даній роботі є нормативні акти (передусім Цивільний процесуальний кодекс України як визначальний законодавчий акт, за яким регулюються питання, що стосуються доказів в цивільному процесі), матеріали судової практики та наукові праці присвячені інституту доказів.

Предметом дослідження є правова природа, класифікація, процесуальна форма судових доказів, а також правила їх застосування.

Основним методом даної роботи є порівняльний метод, застосований у історичному, теоретичному та практичному аспектах. Також були використані: історико-правовий – застосовано у процесі аналізу літератури та динаміки розвитку доказового права; формально-логічний – при тлумаченні положень законодавства; моделювання – при формулюванні пропозицій щодо перспектив розвитку теорії права та його практичного застосування.

Мета і задачі дипломної роботи полягають в тому, щоб, ґрунтуючись на результатах порівняльного аналізу, сформувати засади та перспективи сучасного розуміння інституту доказів у цивільному судочинстві України.

Структурно робота включає в себе вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел. Основна частина складається з трьох розділів, поділених на підрозділи. Смисловим змістом основної частини, згідно наданого завдання, є всебічне, детальне дослідження судових доказів, а також виявлення нових напрямків розвитку, що надають перспективи якісного зростання пізнання та єфективності виявлення істини в процесуальній науці.