Шляхи удосконалення використання адміністративних методів у ПАТ «Житомирський маслозавод»

PAGE 52

Зміст
ВСТУП………………………………………………………………………………..…2
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади розробки адміністративних методів……………..4
1.1. Адміністративно-правові методи , їх сутність та класифікація………………...4
1.2. Адміністративний примус, його види…………………………………………..10
1.3. Зарубіжний досвід адміністративних методів………………………………….17
РОЗДІЛ 2. Адміністративні методи менеджменту у ПАТ «Житомирський маслозавод»……………………………………………………………………………23
2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства…………………….23
2.2. Аналіз організації виробництва…………………………………………………26
2.3. Використання адміністративних методів менеджменту на підприємстві……30
РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення використання адміністративних методів у ПАТ «Житомирський маслозавод»………………………………………………………...33
3.1. Удосконалення структури управління підприємством…………………...……33
3.2. Впровадження сучасних методів управління на підприємстві………………..35
3.3. Удосконалення управління адмін персоналом на основі зарубіжного досвіду……………………………………………………………………………….…37
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ…………………………………………………………42
СПИСОК ВИКОРИСТАНОХ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..45
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………...48

ВСТУП

Будь-яка діяльність, у тому числі управлінська, повинна бути спрямована на отримання конкретних результатів. Основними завданнями управлінців усіх рівнів є розроблення дієвих способів та прийомів впливу на працівників, вибір найоптимальніших управлінських важелів та створення механізмів впровадження їх у життя.

Методи являють собою важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності менеджменту і господарських процесів. Запровадження нової сукупності заходів у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання має цілеспрямований вплив на трудовий колектив або на окремих його, членів. Тільки при цій умові таку сукупність можна віднести до методів менеджменту.

Важливим також є зовнішнє оточення, цільова установка діяльності підприємства- на кого орієнтована його діяльність та партнерські відносини як з органами влади, так і зі споживачами продукції.

Насамперед, адміністративні методи - це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер, засновані на дисципліні, відповідальності, влади, примусі.

Отже, метод управління є засіб практичного здійснення функцій державно-управлінської діяльності, досягнення її цілей.

Методи будь-якої діяльності різноманітні. В рівній мірі це відноситься і до методів управління, бо різні за своїм призначенням суб'єкти виконавчої влади, різні і знаходяться під їх впливом об'єкти.

Актуальність теми, її теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дослідження, його мету та зміст.

Використовувані методи: наукової абстракції, аналізу, дедукції, порівняльний та системно-структурний, монографічний, розрахунково-конструктивний, прогнозування, балансовий, тощо. А також такі питання, як місце даного підприємства на ринку, сучасний стан ринку в Україні, показники економічного зростання та ефективності.

Пpедметoм дocлiдження у куpcoвiй poбoтi виcтупає cукупнicть теopетичних та пpактичних аcпектiв адміністративних методів менеджменту, oб’єктoм – пpoцеc адміністративних методів менеджменту на ПАТ «Житомирський маслозавод»

Метoю куpcoвoї poбoти є oбґpунтування теopетичних пoлoжень, а такoж poзpoбка пpактичних pекoмендацiй щoдo удocкoналення виккористання адміністративних методів у ПАТ «Житомирський маслозавод». Для дocягнення пocтавленoї мети в poбoтi визначенi для виpiшення наcтупнi завдання:

Дослідити аналіз організації виробництва
Використати адміністративні методи менеджменту на підприємстві
Удосконалити структуру управління підприємством
Впровадити сучасні методи управління на підприємстві
Удосконалити управління адмін персоналом на основі зарубіжного досвіду

Постановкою завдання є вивченя адміністративних методів менеджменту, аналіз і узагальнення основоположних принципів та формування рекомендацій з вдосконалення адмін персоналу на підприємстві.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади розробки адміністративних методів
1.1. Адміністративно-правові методи, їх сутність та класифікація

Адміністративні методи - це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер, засновані на дисципліні, відповідальності, влади, примусі.

До числа адміністративних методів відносять: організаційне проектування, регламентування, нормування[6].

Організаційні методи засновані на типових ситуаціях, а розпорядчі відносяться здебільшого до конкретних ситуацій. Зазвичай розпорядчі методи грунтуються на організаційних. Сутність організаційного регламентування полягає у встановленні правил, обов'язкових для виконання і визначають зміст і порядок організаційної діяльності (положення про підприємство, статут фірми, внутріфірмові стандарти, положення, інструкції, правила планування, обліку і т.д.). Організаційне нормування включає норми і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми. Регламентування і нормування є базою організаційного проектування нових і діючих фірм[9].

Розпорядчі методи реалізуються у формі: наказу, постанови, розпорядження, інструктажу, команди, рекомендацій. Управління виробництвом здійснюється на основі правових норм, які стосуються організаційних, майнових, трудових та інших відносин у процесі виробництва.[8]

Адміністративні методи управління - потужний важіль досягнення результатів поставлених цілей у випадках, коли потрібно підпорядкувати колектив і направити його на рішення конкретних задач управління. Ідеальне умова їхньої ефективності - високий рівень регламентації управління та трудової дисципліни, коли управлінські дії без значних спотворень реалізуються нижчестоящими ланками управління. Це особливо актуально у великих багаторівневих системах управління, до яких відносяться великі підприємства[30].
Останнім часом знизилася роль адміністративних методів на підприємствах. Суперечливі процеси в суспільстві перешкоджають використанню адміністративних методів: це зростання безробіття і часткова зайнятість на підприємствах, значна інфляція протягом останніх років та несвоєчасна виплата заробітної плати, розвиток бартерних операцій і низька дисципліна поставок ресурсів, перевищення темпів зростання цін на споживчі товари над темпами росту заробітної плати, втрату заводських традицій і порушення звичного устрою життя в родині.[9]

Використовувані механізми:

Адміністративні: наказ, розпорядження, вказівку.

Нормативні: закон, положення інструкція, план, спущений зверху й обов'язковий для виконання.

Економічні: відсоток виплачується прибутку, ціна продукту (призначена), зарплата (призначена), матеріальні санкції, встановлені зверху.

Соціально-психологічні: догана, оголошена в наказі, нагородження грамотою за розпорядженням керівництва, подяка в наказі, план соціального розвитку колективу і заходів щодо його реалізації.

При командному (адміністративному) методі управління - відносини суб'єкта й об'єкта - влади і підпорядкування[17].

Основні достоїнства методу:

1) забезпечується єдність волі керівництва в досягненні мети;

2) не вимагає великих матеріальних витрат;

3) у малих організаціях оперативно досягаються мети і забезпечується швидка реакція на зміну зовнішнього середовища.

Недоліки методу наступні:

1) придушується ініціатива, творча робота;

2) відсутні дієві стимули праці і можуть виникати антистимулом;

3) у великих організаціях (менеджери не зацікавлені в підвищенні компетентності, тому вона в дефіциті).

Отже, за своїми показниками метод управління є засіб ціле направленного керуючого впливу. Такий підхід до його розуміння зближує його з методом правового регулювання суспільних відносин. Загальне для них-і той і інший є регулюючими засобами, тобто виступають в ролі "носіїв" адміністративно-правових дозволений, заборон, приписів. Однак акценти при цьому різні: або мова йде про механізм правового регулювання, в принципі єдиний для всіх галузей права, або про управлінський інструмент, що використовується конкретними виконавчими органами для вирішення поставлених перед ними повсякденних завдань[20].

Безсумнівно, що в наявності певні прийоми або способи управлінської роботи, але якщо немає керуючого впливу, немає і власне методів управління.

Ось чому не слід виділяти в якості самостійних методів управління математичні, графічні, соціологічні, дослідницькі, виховні та інші засоби. Подібного роду дії можна віднести до так званих організаційних заходів, які знаходять своє вираження, як правило в неправових формах державно-управлінської діяльності і не викликають прямих юридичних наслідків зовнішнього характеру, тобто не роблять впливу на об'єкт управління.

Таким чином слід розрізняти:

а) методи управлінського впливу, вони завжди мають зовнішнє юридично-владне значення та вираження і виявляються власне методами управління;

б) методи організації роботи апарату управління; мають чисто внутрішньо-апаратне значення;

в) методи вдосконалення окремих управлінських дій; це методи процедурного характеру.

Перші з них - адміністративно-правові методи. У них виявляються всі основні якості, властиві державно-управлінської діяльності, в рамках якої реалізується виконавча влада. За допомогою ряду методів, що є в тому чи іншому наборі в розпорядженні кожного суб'єкта виконавчої влади, керуючий вплив на об'єкт практично здійснюється шляхом використання адміністративно-правових форм і методів. Практично той чи інший метод управління знаходить своє вираження в нормативних або індивідуальних правових актах управління.

Інша точка зору на поняття застосування методів державного управління полягає в тому, що в кожному конкретному випадку суб'єкт управління повинен знайти найбільш доцільні та прогресивні методи, шляхи, засоби вирішення задачі.

Методи при правильному застосуванні утворюють єдину систему способів впливу, пов'язаних один з одним.

Засоби реалізації управлінських завдань і функцій різноманітні, що дає основу для їх класифікації. Подібний підхід до проблеми адміністративно-правових методів допустимо як з загальноюридичних, так і спеціальних позицій; останні грунтуються на перших і є конкретизацією особливостей сфери застосування методів. З спільних теоретичних позицій проявляється дія універсальних методів будь-якої діяльності-переконання та примус[23].

За допомогою засобів переконання передусім стимулюється належне поведінка учасників управлінських суспільних відносин шляхом проведення виховних, роз'яснювальних, рекомендаційних, заохочувальних та інших заходів переважно морального впливу. Примус розглядається в якості допоміжного методу впливу, що використовується в силу нерезультативності переконання. У разі порушення вимог адміністративно-правових норм воно виявляється у застосуванні дисциплінарної та адміністративної відповідальності. При необхідності забезпечення громадської безпеки діє особливий комплекс примусових заходів, в сукупності з юридичною відповідальністю позначаються як адміністративний примус[23].

Спеціальний підхід до проблематики видової класифікації адміністративно-правових методів виходить насамперед з характеруHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80" (змісту) керуючого впливу. З безлічі класифікаційних варіантів, як правило, найбільш поширеним є виділення двох груп методів, а саме-адміністративних і економічних[10].

Адміністративні методи звичайно кваліфікуються як способів чи коштів позаекономічного чи прямого управляючого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління незалежно від конкретної галузі суспільного життя. Своє вираження вони знаходять у вчиненні суб'єктом управління таких управлінських дій, у змісті яких проявляється владне забезпечення належної поведінки керованих об'єктів. Прямий їхній характер означає, що об'єкт управління в рамках своєї компетенції приймає управлінське рішення, юридично обов'язкове для об'єкта управління, тобто адреси! л. Очевидна-пряме припис, бо керуючий вплив передбачає імперативний (директивний) варіант волевиявлення суб'єкта управління. Такий характер керуючого впливу випливає з владної природи управління, що є одним з істотних каналів практичної реалізації державної влади. Мається на увазі реалізація виконавчої влади[25].

Позаекономічний характер даних методів означає, що реальним об'єктом управління є свідомо-вольова поведінка керованих. Належна поведінка у сфері державного управління забезпечується через волю і свідомість керованих. При цьому використовуються необхідною мірою засоби переконання і примусу. Допускається можливість юридичного примусу до належного поведінці, що, однак, не дає підстав для ототожнення прямого управляючого впливу з примусом.

З урахуванням названих якостей адміністративних методів очевидно, що без їх використання неможливе досягнення цілей упорядочивающего впливу на поведінку різних учасників управлінських суспільних відносин. Хтось повинен вирішувати повсякденно виникають у цій сфері питання, для чого і необхідні відповідні важелі юридичної владарювання. І вони знаходяться в руках суб'єктів державно-управлінської діяльності, які здійснюють адміністрування, тобто управління. На цій базі і виникло найменування найбільш характерних для цих суб'єктів методів – адміністративні[24].

Економічні методи звичайно характеризуються як способів чи коштів економічного або непрямого впливу з боку суб'єктів державно-управлінської діяльності на відповідні об'єкти управління. Головне при цьому полягає в тому, що з їх допомогою суб'єкт досягає належної поведінки керованих шляхом впливу на їх матеріальні інтереси, тобто опосередковано на відміну від способів прямого владного впливу[29].

Для методів прямого впливу характерні такі ознаки:

а) прямий вплив на волю;

б) директивність, наказовий характер;

в) однозначність команд, які, як правило, не залишають підлеглим можливості вибору варіантів і зобов'язують робити як наказано;

г) оскільки життя різноманітна, а накази однозначні, їх доводиться видавати багато, що зумовлює існування багатьох норм і вказівок, якими прагнуть якомога повніше регулювати діяльність підлеглих;

д) наявність великого апарату, контролюючого виконання команд;

е) стимулювання здійснюється на розсуд керівника за виконання команд, а то й просто за слухняність, готовність виконати будь-який наказ;

ж) широке використання позаекономічного примусу. Прямий вплив у багатьох випадках дозволяє швидко домогтися результатів. Часто без нього не можливо обійтися.

Методів непрямого впливу властиві такі особливості:

а) керівне вплив здійснюється опосередковано, через створення ситуації, зацікавлює в потрібному поведінці, через інтереси, потреби виконавців;

б) управлінські акти уповноважуючих на певні дії;

в) у підвладних існує можливість вибору одного або навіть декількох варіантів поведінки;

г) юридичними нормами і звичаями закріплений автоматично діючий механізм стимулювання;

д) наявність розвиненого механізму правосуддя, вирішення суперечок, що забезпечує захист законних інтересів громадян та їх колективів, цивілізовані процедури вирішення протиріч[31].

1.2. Адміністративний примус, його види

У числі адміністративно-правових методів були згадані і засоби індивідуального характеру, використовуючи які виконавчі органи забезпечують необхідний впорядкує вплив на регулювання суспільних відносин. У своїй сукупності міри примусового забезпечення належного поведінки керованих складають інститут адміністративного примусу. Природно, що в першу чергу маються на увазі адміністративно-правові норми, що регулюють застосування такого роду засобів[1].

Будучи різновидом державного примусу, адміністративний примус використовується головним чином як крайній засіб забезпечення й охорони правопорядку в сфері державного управління, тобто виконує каральну функцію.Однак його значення не вичерпується тільки цим. Одночасно з метою правоохорони адміністративно-примусові заходи виконують і іншого роду функції тобто застосовуються не тільки як покарання за правопорушення, але і для їх попередження. Це означає, що їх слід розуміти значно ширше, ніж реалізація санкцій адміністративно-правових норм. В такому розумінні вони забезпечують суспільний порядок і суспільну безпеку[7].

Для адміністративного примусу характерно наступне:

а) як правило, позасудове застосування передбачених законом чи підзаконними актами правових мір владою уповноважених на те виконавчих органів;

б) застосування примусових заходів не усіма без винятку виконавчими органами, а лише тими, які наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади;

в) заходи адміністративного примусу застосовуються з метою забезпечення дотримання не всіх адміністративно-правових норм, а тільки тих, які формують обов'язкові правила поведінки в сфері державного управління, що не мають відомчих меж.

г) як правило, заходи адміністративного примусу застосовуються виконавчими органами, уповноваженими на здійснення правоохоронних функцій у сфері державного управління[28].

Особливе місце відводиться заходам дисциплінарного примусу, реалізованим у рамках державно-службових відносин. Воно полягає в тому, щоб забезпечити належне і своєчасне виконання кожним нижчестоящим органом управління, його структурним підрозділом або окремим службовцем розпоряджень вищих органів, підрозділів і посадових осіб. Мова йде про забезпечення вимог необхідної дисципліни там, де вони не дотримуються добровільно.Як заходи дисциплінарного примусу застосовуються, з одного боку, психічний, вольовий примус, спрямований на те, щоб зажадати, змусити виконати відповідне розпорядження, а з іншого - дисциплінарна відповідальність. Однак безпосередніми заходами адміністративного примусу вони не є, тому що не кожен керівник наділений повноваженнями адміністративної влади[9].

Заходи адміністративного примусу різноманітні. За цільовим призначенням вони можуть бути поділені на три групи:

- Адміністративно-попереджувальні заходи;

- Адміністративно-запобіжні заходи;

- Заходи адміністративної відповідальності.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) виділяє також міри процесуального забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення. Однак вони самостійного юридичного значення не мають, тому що поглинаються трьома названими видами примусових заходів.

Адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру, застосовуються, як це випливає з їхнього найменування, з метою попередження можливих правопорушень у сфері державного управління, запобігання інших, шкідливих для режиму суспільної безпеки явищ[29].

Незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, заходи подібного роду здійснюються в примусовому порядку, тобто в процесі однобічної реалізації юридично-владних повноважень компетентних виконавчих органів[11].

Адміністративно-запобіжні заходи не пов'язані з вчиненням правопорушень. Вони їх запобігають і, у цьому сенсі, передують застосуванню інших примусових заходів, спрямованих проти винних у вчиненні адміністративних правопорушень.

Заходи такого роду різноманітні, застосовуються в різних галузях суспільного життя і різними суб'єктами з компетенцією контрольно-наглядового характеру. В основному вони носять галузевий профіль, але можуть здійснюватися й органами з загальною управлінською компетенцією.

Найбільш типовими є наступні адміністративно-попереджувальні заходи:

а) контроль і наглядові перевірки;

б) огляд речей і особистий огляд (митний, міліцейський);

в) перевірка документів, що засвідчують особу;

г) введення карантину (при епідеміях, епізоотіях);

д) припинення руху транспорту і пішоходів при виникненні погрози суспільної безпеки;

е) огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування;

ж) реквізиція майна;

з) закриття ділянок державного кордону і т. п. Застосування цих та інших заходів строго регламентовано. Наприклад, Законом Російської Федерації від 18 квітня 1991 року "Про міліцію" передбачено, що органи (посадові особи) міліції вправі здійснювати адміністративний нагляд за особами, звільненими їх місць позбавлення волі; входити безперешкодно у житлові приміщення громадян, причому про всі випадки проникнення в житло проти волі що у них громадян повідомляється протягом 24-х годин прокурор; оглянути осіб для визначення наявності в організмі алкоголю чи наркотичних засобів; доставляти цих осіб для огляду до медичних установ; оцеплять (блокувати) ділянки місцевості для ліквідації наслідків стихійних лих, аварій катастроф ; проводити карантинні заходи при епідеміях і епізоотіях; оглядати місця зберігання та використання зброї та боєприпасів і т. п.

Адміністративно-запобіжні заходи своїм призначенням мають припинення протиправних дій і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Самі по собі вони не є заходами адміністративної відповідальності, але забезпечують можливість застосування таких мір і звичайно передують їм[11].

До їх числа належать:

а) вимога припинити протиправні дії (наприклад, міліція має право вимагати від громадян і посадових осіб припинення адміністративних правопорушень, а також дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції);

б) безпосередній фізичний вплив;

в) застосування спеціальних засобів (гумові палиці, сльозоточивий газ, наручники, водомети і т. п.) для припинення масових заворушень і групових дій, що порушують роботу транспорту, зв'язку, підприємств та установ;

г) адміністративне затримання особи для складання протоколу про адміністративне правопорушенняHYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F" (за загальним правилом, затримання не може перевищувати трьох годин, але в окремих випадках закон допускає більш тривалі терміни затримання);

д) застосування зброї (наприклад, для зупинки транспортного засобу, якщо водій створює реальну небезпеку здоров'ю і життю людей);

е) примусове лікування осіб, які страждають захворюваннями, небезпечними для оточуючих (може застосовуватися щодо осіб, хворих венеричними хворобами, СНІДом, психічно хворих, які вчинили небезпечні діяння, а також хронічних алкоголіків і наркоманів, якщо вони ухиляються від звичайного лікування);

ж) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих;

з) заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам;

і) заборона або обмеження ремонтно-будівельних робіт на дорогах і вулицях, якщо не дотримуються вимоги щодо забезпечення громадської безпеки і т. п.

Заходи адміністративної відповідальності представляють собою вид юридичної відповідальності, яка іменується адміністративної. Вони застосовуються за вчинення адміністративних правопорушень.

Адміністративна відповідальність застосовується з метою:

а) виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі дотримання законів і поваги до правопорядку;

б) попередження здійснення ним нових правопорушень;

в) запобігання вчиненню правопорушень іншими особами. Адміністративні стягнення виражаються, як правило, або в моральному, або в матеріальному впливі на правопорушника. Деякі адміністративні стягнення поєднують в собі одночасно і моральне засудження, і матеріальне вплив, і тимчасове обмеження прав порушника.

За іншою трактуванні адміністративного примусу і його видів юридична наука займається примусом до дотримання державно-владних приписів, вивчає правове примус, що застосовується на основі юридичних норм і у зв'язку з їх порушенням[22].

Воно здійснюється у зв'язку з неправомірним, шкідливим для суспільства діянням як реакція на шкідливе поведінку. Якщо ж ні неправомірних дій, немає і примусових акцій.

Правовий примус застосовується тільки до конкретних суб'єктів права (особам і організаціям), які порушили юридичні норми. Цілі примусової діяльності досягаються шляхом впливу на моральну, майнову, організаційну, фізичну сферу конкретного суб'єкта права.

Правовий примус здійснюється за допомогою юрисдикційних, правозастосовних актів.

Примус застосовується строго на підставі закону. Юридичні норми регулюють, які норми, при яких умовах, в якому порядку і якими органами можуть застосовуватися[21].

Тільки держава в праві видавати юридичні норми і застосовувати встановлені санкції, і володіючи спеціальним апаратом примусу, вправі застосовувати примусові заходи до громадян.

Таким чином, примус, як спосіб забезпечення правопорядку, повинен застосовуватися строго на правовій основі, як правило, спеціально уповноваженими державою органами, тільки до конкретних суб'єктів права в зв'язку з їх неправомірними діями, шляхом прийняття актів застосування права.

Оскільки заходи правового примусу різноманітні і мають численні ознаки, можлива різна класифікація їх у залежності від обраного критерію.

державно-правового примусу. Тому йому притаманні всі ознаки останнього.

У той же час воно має ряд особливостей, які зумовлюють його якісну своєрідність.

Особливості адміністративно-правового примусу:

- заходи адміністративно-правового примусу застосовують у зв'язку з адміністративними правопорушеннями.

- воно здійснюється в рамках позаслужбовий підпорядкування.

- множинність суб'єктів, що здійснюють адміністративну юрисдикцію.

- воно всебічно регулюється адміністративно-правовими нормами Примус здійснюється з метою охорони правопорядку. Ця мета досягається різними способами: шляхом припинення правопорушень, відновлення шкоди, заподіяної проступком, покарання. Тому залежно від тієї безпосередньої мети, заради якої використовуються засоби примусу, можна розрізняти запобіжний захід, відновлювальні заходи, стягнення.

На відміну від інших авторів Д.М. Бахрах вважає, що не можна ділити на заходи попередження, припинення і покарання[15].

Приводом є те, що на думку колективу авторів (А.П Альохіна, Ю. М. Козлова) мірами попередження є різноманітні засоби, що направляються на запобігання правопорушень і інших наслідків. При наявності надзвичайних обставин органи змушені встановлювати додаткові обов'язки, які поширюються на багатьох громадян, більшість з них виконує дані обов'язки. Проте на думку Д.М. Бахраха примусові заходи застосовуються до тих, хто не виконує обов'язки, порушує заборони, тобто здійснює правопорушення. Відзначаючи велике значення примусових заходів, слід визнати, що вони не є примусовими засобами. А ось відновлювальні санкції (знос самовільно зведених будівель, вилучення незаконно отриманого та ін) - це особливий вид адміністративного примусу.

На думку Д.М. Бахраха у примусовій діяльності виконавчої влади головне-припинення. Мета заходу - припинити протиправні дії і не допустити виникнення нових[15].

Виходячи, з мети впливу, запобіжного заходу можуть бути: загальні, спеціальні та процесуальні.

До загальних належать:

- превентивне затримання;

- примусове лікування;

- адміністративний нагляд за особами, які прибули з місць позбавлення волі;

- розпорядження;

- заборона експлуатації транспортних засобів;

- призупинення робіт і ін

Деякі з них застосовуються тільки до громадян, інші-тільки до колективних суб'єктів.

Спеціальні запобіжні заходи застосовуються тільки до громадян, очі порушують їх фізичну недоторканність для того, щоб припинити протиправну поведінку.

Спеціальні запобіжного заходу:

- кошти простого фізичного впливу (прийоми бойової боротьби, використання службових собак);

- вплив за допомогою технічних засобів (кийків, наручників і т.п).

- використання вогнепальної зброї.

Процесуальні запобіжні заходи застосовуються з метою забезпечення нормального ходу виробництва по справах про адміністративні правопорушення. До них відносяться:

- доставлення;

- затримання;

- привід;

- особистий огляд речей;

- вилучення речей і документів;

- відсторонення від керування транспортними засобами. Однією з основних запобіжних заходів є адміністративне затримання[31].

Говорячи про адміністративне затримання у діяльності органів ФСБ необхідно зазначити, що в КпАП органи ФСБ не вказані в якості органів здійснюють адміністративне затримання, однак у Федеральному законі

Однак, якщо дане адміністративне порушення не входить до компетенції органів ФСБ, то розгляд цих справ передається у відповідні органи (МВС і т.д.).

1.3. Зарубіжний досвід адміністративних методів

Наприкінці XX - на початку XXI ст. у значній частині держав здійснювалися і продовжують проводитися великомасштабні реформи, спрямовані на перетворення систем державного управління (в Австралії, Бразилії, Великобританії, Угорщині, Німеччині, Канаді, Китаї, Нідерландах, Новій Зеландії, Польщі, США, Фінляндії, Франції, Чилі, Південній Кореї, Японії та ін.).

Адміністративне реформування в усіх країнах світу визнано однією з найважливіших функцій держави, здійснюваної з метою модернізації всіх сутнісних та змістовних компонентів державного управління. Під адміністративною реформою слід розуміти перетворення виконавчих органів держави (органів управління) з метою створення єдиної системи органів виконавчої влади, покликаної забезпечити нові потреби держави і суспільства, що працює ефективно і оперативно.

Адміністративні реформи у всіх країнах ґрунтуються на принципах доцільності, прагматизму, економічності, законності, відкритості та доступності інформації про діяльність державних органів.

Об'єктом адміністративних реформ можуть бути центральні, регіональні, місцеві органи виконавчої влади залежно від форми правління, встановленої в конкретній країні, та організації адміністративного управління[26].

Основними цілями будь-якої адміністративної реформи є вдосконалення реалізації наявних у державі законів, механізму застосування підзаконних актів, усунення перешкод у проведенні політики держави в ключових галузях і дублювання повноважень між окремими органам виконавчої влади.

Перераховані цілі адміністративних реформ зарубіжних країн дозволяють вирішувати такі завдання:

- удосконалювати ефективність системи державного управління в умовах нових змін у державі;

- створити найбільш раціональну систему органів виконавчої влади, що охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства;

- забезпечити фінансовий контроль над бюджетними витратами в сфері діяльності виконавчої влади;

- залучити в державне управління найбільш кваліфікованих кадрів або створити оптимальні умови для підвищення кваліфікації працюючих державних службовців;

- оптимізувати інститут відповідальності державних службовців;

- підвищити довіру фізичних та юридичних осіб до діяльності держави та ін.2

До ключових напрямів адміністративних реформ у зарубіжних країнах належать:

- визначення ролі держави в суспільстві;

- структуризація органів державного управління;

- визначення їх функціональної компетенції;

- підвищення ефективності та результативності діяльності державного апарату;

- управління державною службою;

- реформа фінансового управління;

- підзвітність і прозорість державного апарату.

Здійснення адміністративних реформ у будь-яких країнах може базуватися на застосуванні зарубіжного досвіду, який позитивно зарекомендував себе в конкретній країні; вивченні останніх змін у власній державі протягом останніх 10-20 років; дослідженні найбільш "проблемних" сфер в управлінському механізмі; проведенні опитування громадян, збору статистики звернень громадян або порушень державної дисципліни і правопорядку[9].

Слід погодитися з думкою вчених, які стверджують, що в одних країнах адміністративні реформи характеризуються як радикальні (повна перебудова системи органів, "новий державний менеджеризм" - Австралія, Нова Зеландія, Великобританія), інші ж характеризуються більш вираженим прагматизмом і поступовістю - Німеччина, Фінляндія, Нідерланди. Держави з радикальними підходами і держави, що йдуть шляхом поступових реформ, виявляють бажання запозичити у приватного сектора моделі та методи управління (цілком або більш цілеспрямованими частинами). Таке прагнення пов'язане з усвідомленням необхідності відмови в сучасних умовах від чисто бюрократичних принципів, форм і методів як основи державного управління[13].

Адміністративні реформи приймаються і реалізуються політичними елітами та державними службовцями (наприклад, у Великобританії, Новій Зеландії, Австралії) або розробляються політичною елітою і центральними державними органами, але проводяться починаючи з нижніх щаблів управління шляхом експериментів і різноманітних нововведень (наприклад, деякі аспекти адміністративних реформ у США, Німеччині, Фінляндії та ін.) У Канаді, наприклад, використовувалися обидва підходи. Ключовими факторами є структура держави, її політична система і конституційний порядок.

Протягом усього XX ст. міністерства залишалися основними, а децентралізовані установи - допоміжними структурами державного апарату.

З середини XX ст. багато держав переглянули основні підходи до організації міністерств у зв'язку з ускладненням управлінських завдань і впровадженням у державне управління досягнень науково-технічної революції. Найбільш перспективним був визнаний не галузевий, а предметно-цільовий принцип організації центральних органів управління. В результаті для вирішення найважливіших суспільно-політичних проблем (ефективного функціонування економіки, створення комфортного навколишнього середовища тощо) створювалися суперміністерства. Нові органи об'єднували роботу колишніх галузевих міністерств і тим самим заощаджували як фінансові, так і кадрові ресурси. Змінювалися функції міністерств: головними ставали координація і контроль, а не керівництво[5].

Багатьом децентралізованим структурам держава делегує свої функції з регулювання суспільних процесів. В окремих сферах стихійно створені регулюючі організації настільки успішно справлялися із завданнями встановлення загальних правил ведення бізнесу, що держава стала лише санкціонувати вдало знайдені норми. Так, у США принципи добросовісної реклами були розроблені так званими комітетами пильності, створеними ще на початку XX ст. Пізніше вони були перетворені на бюро кращого бізнесу. Оскільки їм вдалося створити ефективну систему контролю над рекламою, відпала необхідність приймати загальне федеральне законодавство про рекламу[18].

У країнах англосаксонської правової сім'ї (перш за все, у Великобританії, Австралії, Новій Зеландії) була створена триланкова система центрального управління: міністерства-відомства-децентралізовані структури. Міністерствам відведені функції стратегічного управління у відповідній сфері. Відомства, що укладають з міністерствами договори, покликані організовувати виконання конкретних програм. Децентралізовані структури, які можуть бути як державними, так і приватними установами, безпосередньо надають громадянам та юридичним особам публічні послуги. Таким чином, переглянувши міністерську систему, англосаксонські країни відмовилися від класичних централізованих вертикалей бюрократичного типу[23].

У даний час загальновизнано, що адміністративні традиції в англосаксонських країнах сприяють формуванню більш гнучких і результативних форм управління. Країни континентальної правової сім'ї в цілому проводять реформи такої самої спрямованості, але менш кардинальні по суті і більш консервативні за формою. Однак у всіх західних країнах формується система взаємного співробітництва централізованих та децентралізованих, державних і приватних установ, перерозподіляються їх ролі в рамках єдиної системи публічного управління.

В Україні структурні адміністративні реформи повинні були проходити в рамках глибокого комплексного реформування державного апарату. Але функціональні реформи апарату управління в даний час ще не реалізовані, а завдання проведення процедурних адміністративних реформ тільки ставляться.

Таким чином, наприкінці XX - на початку XXI ст. у західних країнах вже визначилися основні умови ефективності структурних адміністративних реформ:

- комплексний характер, що враховує складність і взаємопов'язаність різних ланок і рівнів управління;

- передача багатьох управлінських функцій децентралізованим установам, ефективніша робота з конкретними клієнтами на правах агента, який надає публічні послуги;

- перерозподіл управлінських функцій з урахуванням необхідності виділення рівня стратегічного керівництва сферою управлення.

Суть сукупного зарубіжного досвіду полягає в тому, що адміністративні реформи поставили за мету трансформацію філософії та культури державного управління у відповідність до культури бізнесу. У всіх країнах, в яких проведено або продовжує проводитися адміністративна реформа, йдеться про впровадження в державний сектор духу підприємливості, ініціативи, турботи про клієнта на противагу старій бюрократичній культурі управління[11].

Позитивні результати проведених адміністративних реформ у Великобританії, Греції, Італії, Японії та інших країнах свідчать про тісний взаємозв'язок і державну підтримку приватного сектора, наявності високопрофесійного, дисциплінованого, законослухняного державного апарату, скорочення чисельності держслужбовців і т. д.

Однак слід зазначити, що в багатьох зарубіжних країнах (наприклад, у Великобританії, Японії) залишаються невирішеними багато питань: державне управління та політика продовжують бути тісно пов'язаними між собою; в адміністративному управлінні залишається домінувати службова ієрархія; обмежені можливості використання ринкових механізмів для реформування державного управління та державної служби, Методологічні основи адміністративних реформ будуть постійно змінюватися і вдосконалюватися з урахуванням розвитку зарубіжних країн.

Хоча досвід різних країн у сфері адміністративних реформ відрізняється за рядом ознак, але тим не менше він дає можливість сформулювати деякі загальні (певною мірою необхідні) характеристики змін, що проводяться, а отже, він дозволяє чіткіше позначити реформаторські принципи і тенденції.

РОЗДІЛ 2. Адміністративні методи менеджменту на ПАТ «Житомирський маслозавод»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

«Житомирський маслозавод» було створено у 1981 році задля задоволення потреб області в молочній продукції. Згодом продукція підприємства набула популярності в інших регіонах України та за її межами.

До 1976 року на території діючого маслозаводу знаходився «Житомирський м’ясокомбінат». З 1976 по 1981 роки відбулась реконструкція приміщень заводу. Починаючи з 1981 року, поетапно були введені в дію цехи по виробництву масла тваринного, сухого знежиреного молока, морозива.

В 1996 році «Житомирський маслозавод» шляхом приватизації був реформований у ВАТ «Житомирський маслозавод». На цьому етапі приватизації було викуплено 75% акцій, в тому числі членами колективу – 51%[18].

Працівники підприємства приділяють особливу увагу тим видам продукції, які користуються попитом на ринку споживання і потребують високої технології і якості виробляємої продукції.

«Житомирський маслозавод» за період існування завоював авторитет і популярність продукції в Росії – другому за величиною після українського ринку збуту, країнах Прибалтики, Чехії, Японії, Франції, Швейцарії, Німеччині, Польщі, Ірландії, Таїланді та Англії.

Підприємство створене з метою найефективнішого використання майна акціонерів шляхом спільної діяльності щодо впровадження нових, прогресивних технологій, форм організації виробництва та оплата праці, залучення іноземних інвестицій, насичення споживчого ринку та задоволення потреб населення продукцією[2].

Основними напрямками діяльності підприємства є:

• виробництво молочної продукції та іншої продукції, яку виробляє підприємство та її реалізація;

• оптова та роздрібна торгівля продукцією і товарами, що виробляється на підприємстві в межах України та за кордоном;

• здійснення зовнішньоекономічної діяльності згідно з чинним законодавством України;

Також підприємство здійснює:

• відкриття магазинів для реалізації товарів на Україні та за кордоном,

• відкриття згідно з чинним законодавством України, філій і представництв, необхідних для виконання виробничо-комерційної діяльності, як в межах України так і за її кордоном;

• виконання будівельно-монтажних, транспортних та інших послуг на замовлення населеній, підприємств, організацій та установ;

• торгівельно - посередницькі послуги;

• проведення бартерних і лізингових операцій;

• випуск, реалізація та придбання цінних паперів згідно з чинним законодавством України.

Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок надходжень від реалізації продукції, робіт послуг, а також доходів від інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає структуру джерел фінансування, вирішує питання розподілу й використання фінансів, керуючись Статутом і чинним законодавством. З доходів одержаних акціонерним товариством, відшкодовуються матеріальні витрати, витрати на оплату праці, плату процентів за кредит, страхових внесків, податків, платежів в бюджет. Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, використовується в його власних інтересах - для створення дольового, страхового, тощо фондів на розвиток підприємства.

В таблиці 2.1. наведена оцінка ефективності господарської діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод»

Таблиця 2.1.

Оцінка ефективності господарської діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод»

№	Показники	Минулий період	Звітний період	- / +
1	2	4	3
1.	Рентабельність продукції, %	25,05	35,5	+
2.	Рентабельність господарської діяльності, %	3,76	10	+
3.	Рентабельність підприємства, %	4,72	13,4	+
4.	Рентабельність активів, %	6,87	17,5	+
5.	Рентабельність власного капіталу, %	6,7	17,4	+
6.	Коефіцієнт окупності виробничих витрат	79,96	73,8	-
7.	Коефіцієнт окупності активів	0,52	0,52	=
8.	Коефіцієнт окупності власного капіталу	0,37	0,4	+
9.	Адміністративні витрати на 1 грн. собівартості реалізованої продукції, тис. грн	0,0035	0,034	_

Рентабельність господарської діяльності узагальнює рівень ефективності всіх поточних витрат, які можливо передбачити (звичайних), а також випадкових (надзвичайних), що виникають у процесі господарювання. Сума цих витрат безпосередньо впливає на загальний фінансовий результат і рівень ефективності господарської діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод».

Основними конкурентами підприємства в межах Житомирської області є: ПАТ «Житомирський молокозавод» - «Фаворит», Романівський маслозавод, Бердичівський маслозавод, Мартинівський маслозавод (Червоноармійський район), Поромівський маслозавод (Володар-Волинський район), Галіївський маслозавод (Чуднівський район).

Основними виробниками-конкурентами за межами області є: «Полтавський маслозавод», «АПВТ – Фірма Ласка» (м. Кіровоград), «Львівський холодокомбінат», фірма «Мушкетер» (м. Дніпропетровськ), «Троянда-Експрес» (м.Луцьк), «Лисичанський холодокомбінат», «Київський холодокомбінат №2» та інші виробники молочної продукції в Україні.

ПАТ «Житомирський маслозавод» за період існування завоював авторитет і популярність продукції в Росії – другому за величиною після українського ринку збуту, країнах Прибалтики, Чехії, Японії, Франції, Швейцарії, Німеччині, Польщі, Ірландії, Таїланді та Англії[5].

На ПАТ "Житомирський маслозавод" застосовується лінійно-функціональна структура управління. В її основу покладена ієрархічна організація процесу управління за функціями (виробництво, постачання і збут, бухгалтерський облік, кадри, тощо). Отже, така організаційна структура управління на підприємстві дає змогу забезпечити розподіл праці, при якому лінійні ланки управління приймають управлінські рішення та контролюють їх, а функціональні - консультують, інформують, організовують та планують, тобто виконують функції консультаційного апарату лінійних керівників[1].

2.2. Аналіз організації виробництва

Для наявності використовуємо аналітичну таблицю, у якій перерахуємо елементи витрат і відображемо їх абсолютну величину та питому вагу.

Аналізуючи дані таблиці (Додаток А), можна зробити висновок, що середньмісячна заробітня плата змінювалася протягом трьох років, 2012році становила 1226грн., 2013році заробінтя плата зменшилася до 1023грн., а 2014році – 1327грн.. Можемо сказати, що кількість сезонних чоловік протягом всіх трьох періодів збільшувалась, 2014році було 201 чол., 2012році сезонність була нижчою і сягала 150 чол., 2013році вона становила 156 чол.. Питома вага з кожним роком змінювалася, 2012році вона становила 14,53, 2013році – 10,11, 2014році – 13,29. Так як у мене підприємство сезонне, то в ньому є позштатні чоловіки 2013році – 100чол., 2014році – 82чол., 2012році – 129чол..На підприємстві кількість постійних робочих змінюється 2013році кількість працюючих становило 753чол., 2013році – 286чол., 2014 році на підприємстві зафіксовано 1229 чол..

Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами.

Оскільки ПАТ «Житомирський маслозавод» в основному являється сезонним підприємством (коефіцієнт завантаженості підприємства влітку становить 100%), і тому кількість працюючих влітку дещо відрізняється від кількості працюючих взимку. Постійний склад працюючих становить 1229 робітників, а починаючи з травня завод набирає ще 200 чоловік, які працюють до вересня, так як в цей період попит на морозиво (сезонну продукцію) різко підвищується. З постійних робітників інженерно-технічні працівники складають 70 чоловік[17].

Таким чином, за рахунок збільшення структури персоналу, збільшення обсягу продукції підприємство зможе збільшити продуктивність праці.

ПАТ «Житомирський маслозавод» є провідним переробним підприємством області. Основу діяльності товариства становить виробництво всього спектру молочних продуктів. Продукцiя заводу користується широким попитом на ринку України, а також за її межами (Iзраїлi, Молдавiї, Голландiї, Болгарiї, Країнах Сходу та iн.).

Заводом створено дієву мережу торговельних представництв i дилерських мереж та постійно проводиться робота по її розширенню. Значна увага також придiляється розширенню асортиментного ряду продукції та її подальшого просування на ринках збуту. Основна продукція заводу – морозиво, якого за добу виробляють бiльше 100 тон. Крiм морозива, Житомирський маслозавод також виробляє високоякiсне вершкове масло, сухе знежирене молоко, вершки, сметану, пастеризоване i пряжене молоко, кефiр, ряжанку, фруктовi йогурти, глазурованi сирки пiд ТМ "Пустунчик" та ТМ "Єралаш", замороженi сумiшi, гриби, овочi та ягоди пiд ТМ "Шеф-Кухар".

Вiдзначимо, що молочна галузь, в якiй працює пiдприємство характеризується досить складними економiчними умовами господарювання, оскiльки основнi постачальники пiдприємства - сiльськогосподарськi пiдприємства i особистi селянськi господарства, не забезпечують вимог технологiчних стандартiв переробки молока. В основу збуту продукцiю покладенi дистрибюторськi договори. Основними покупцями продукцiї заводу, доля яких складає не менше 5% у загальному об'ємi продажiв, є ТОВ "Айс Тiм" (9%), ТОВ ТФ "Рудь" (9%), ТОВ АТБ Маркет (8%) та ФОП ДЯчун В.Г. (7%). Предметом договорiв з цими покупцями є молочна продукцiя та замороженi овочi. Основними ризиками в дiяльностi заводу є вагома залежнiсть вiд кредитiв банкiв, зменшення сировинної бази, неоднозначна якiсть сировини, досить висока собiвартiсть продукцiї. Для захисту своєї дiяльностi та нарощення виробничої потужностi та ринкiв збуту, менеджмент заводу постiйно працює над розширенням виробництва, впровадженням iнновацiйних технологiй та видiв продукцiї, розширює ринки збуту продукції .

Особлива увага придiляється параметрам сировини, що надходить для переробки. Ринок диктує свої правила, i конкуренцiя серед переробних пiдприємств досить серйозна. В данiй ситуацiї перевагою Житомирського маслозаводу є вiдпрацьована система заготiвлi сировини. Взаємовiдносини мiж заводом i постачальниками базуються на порядностi та вiдповiдальностi в розрахунках за поставлену сировину. До того ж пiдприємство здiйснює максимальний контроль якостi, як на стадiї заготiвлi молока, так i на виробництвi.

Не дивлячись на ці складні макроекономічні умови, компанія «Рудь» — ПАТ «Житомирський маслозавод» демонструє постійне зростання обсягів продажів. Так, у 2011р. обсяг морозива сягнув 18,50 тис. тонн., 2012р. обсяг продажів морозива ТМ «Рудь» становив 19,90 тис. т, у 2013р. — 20,40 тис. т, а у 2014р. він сягнув 27,7 тис. т, що становить майже 20% від загального обсягу реалізованого морозива в Україні.

Далі, для проведення більш повного аналізу підприємства, проаналізуємо фінансову стійкість ПАТ «Житомирський маслозавод».

Аналіз фінансової стійкості підприємства станом на 2014 рік наведений у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Аналіз фінансової стійкості ПАТ «Житомирський маслозавод»

№	Показник	Значення 2014 рік	Нормативне значення
1	2	3	4
1.	Коефіцієнт автономії	0,82	>0,5
2.	Коефіцієнт фінансової залежності	1,2	<2,0
3.	Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,2	>0,5
4.	Коефіцієнт фінансової стійкості	5,01	>1
5.	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,58	<0,5
6.	Коефіцієнт довгострокових зобов’язань	0,83	<0,2
7.	Коефіцієнт поточних зобов’язань	0,062	>0,5
8.	Коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу	0,23	<1,0

Таким чином проаналізувавши данні таблиці можна сказати, що коефіцієнти автономії, фінансової залежності, фінансової стійкості, концентрації залученого капіталу, поточних зобов’язань, співвідношення залученого і власного капіталу задовольняють нормативне значення. Виключенням становить коефіцієнт маневреності власного капіталу, який є меншим від нормативного значення на 0,3.Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок надходжень від реалізації продукції, робіт послуг, а також доходів від інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає структуру джерел фінансування, вирішує питання розподілу й використання фінансів, керуючись Статутом і чинним законодавством. З доходів одержаних акціонерним товариством, відшкодовуються матеріальні витрати, витрати на оплату праці, плату процентів за кредит, страхових внесків, податків, платежів в бюджет. Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, використовується в його власних інтересах - для створення дольового, страхового, тощо фондів на розвиток підприємства.

2.3. Використання адміністративних методів менеджменту на підприємстві

Умовою тривалої успішної діяльності підприємства є його цілеспрямований керований розвиток, який відбувається за допомогою відповідних способів розвидку. Спосіб розвитку підприємства – це організована послідовність дій, наслідком виконання яких є позитивні зміни в діяльності підприємства, що забезпечує цільвий контрольований перехід підприємства з поточного стану до майбутнього, більш досконалого, якісно нового, який характеризується зміцненням потенціалу підприємства, набуттям нових можливостей, здатністю вирішувати принципово нові завдання або застосувати нові способи вирішення існуючих завдань. Зміни в економічних умовах господарювання, пов’язані з ринковою трансфррмацією економіки, визначила необіднвсть удосконалення всієї системи управління розвитком підприємства виробничо-господарською діяльністю. Сучасний стан і процеси розвитку виробничо-господарською діяльністю показують, що цей сегмент ринкової економіки має позитивні перспективи. Необхідно іх використовувати, що вимагає ефективного розвитку підприємства виробничо-господарською діяльністю.

На підприємстві «Житомирський маслозавод» передбачаються адміністративні методи управління, що ставлять перед собою завдання виробничого контролю:

1. Встановлення комплексу основних заходів щодо забезпечення безпеки праці та виробництва з урахуванням рівня виробничої небезпеки об'єктів;

2. Напрямок та вдосконалення нормативної бази та механізму матеріально-технічного забезпечення, заходів, спрямованих на недопущення аварій та інцидентів;

3. Розробка заходів, спрямованих на своєчасне виявлення небезпечних і шкідливих виробничих факторів з метою запобігання аварій та інцидентів та недопущення їх впливу на працюючих;

4. Координація робіт, спрямованих на попередження аварій, інцидентів і забезпечення готовності до їх локалізації та ліквідації наслідків;

5. Контроль за своєчасним проведенням необхідних випробувань і технічних оглядів технічних пристроїв, застосовуваних на виробничих об'єктах, ремонтом і перевіркою контрольних засобів вимірювань;

6. Контроль за дотриманням вимог промислової безпеки, встановлених правилами та іншими нормативними документами.

Адміністративні методи управління – це система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яка використовується для організації і координації об’єктів управління з метою виконання поставлених завдань[17].

Сферою застосування адміністративних методів є ситуації, які мають трактуватися лише однозначно, а не оцінюватися на предмет можливості вибору альтернативного варіанту дій, як це характерно для економічних методів. Адміністративні методи забезпечують чіткий розподіл обов'язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дисциплінарної відповідальності. Вони тісно пов'язані з іншими методами. Так, виконання планових завдань забезпечується організаційно-розпорядчим впливом апарату управління на колективи людей.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих членів безпосередньо пов’язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі в процесі виробництва. Звідси випливає дуже важлива вимога до методів управління: методи управління повинні мати свою мотиваційну характеристику, що визначає напрям їх дії. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які орієнтована відповідна група методів.

Ефективність застосування методів управління в основному залежить від рівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної і цілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначених напрямів впливу на колектив і окремих людей.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об’єкта управління створюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботи без повсякденного і безпосереднього втручання зверху.