Шляхи врегулювання ринку праці України

План

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ I: Теоретичні основи дослідження безробіття…………………………..4

1.1. Безробіття: сутність, види, причини виникнення…………………………..4

1.2. Макроекономічна рівновага як економічне явище………………………...9

1.3. Соціально-економічні наслідки безробіття………………………………..12

Розділ II: Сучасний стан ринку праці в Україні протягом…...…………….…15

2.1. Аналіз пропозиції робочої сили в 2005-2015рр…...………………………15

2.2. Аналіз попиту на робочу силу в 2013-2015рр…………………………….17

Розділ III: Шляхи врегулювання ринку праці України………………………..19

3.1. Державне регулювання ринку праці……………………………………….19

3.2. Шляхи вдосконалення функціонування нацыонального ринку праці…..25

Висновок………………………………………………………………………….31

Список використаної літератури………………………………….…………….32

Вступ

Актуальність теми. Найбільш гострою проблемою, з якою зустрічається населення – це феномен безробіття (особливо серед молоді).

Причиною такого розповсюдженого явища є неефективність використання робочої сили у минулому й відсутність економічних умов, які дали б змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Тому не дарма більшість економістів і соціологів розглядають це явище як соціальне зло. І історичний досвід це переконливо доводить. Саме з безробіттям пов’язані такі деструктивні явища як падіння виробництва, бідність, соціальна напруга, криміналізація.

Безробіття - багатофакторне явище, і воно впливає на всі сфери суспільного життя. Та цей феномен містить в собі дві сторони: позитивну і негативну, це, ніби, „палиця про два кінці”. Наприклад, що є позитивним – безробіття стимулює людину до ефективної праці і підвищення рівня конкурентоздатності своєї робочої сили, відображає перерозподіл кадрів. І другий бік – воно здійснює удар по мотивації людей до праці, крім того у статусі безробітного кадрів майже не використовують в економіці.

Мета роботи полягає у вивченні сучасного стану ринку праці України, дослідженні терміну «безробіття», звідки воно береться, які його види та наслідки.

Предметом є економічні наслідки безробіття та сучасний стан ринку праці в Україні.

Об’єктом дослідження є безпосередньо ринок праці України та безробіття.

Розділ I: Теоретичні основи дослідження безробіття.

Безробіття: сутність, види, причини виникнення.

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється за допомогою потенційного валового продукту (ВВПп). В умовах неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший від потенційного, тобто ВВПф < ВВПп. За цих умов певна частка працездатного населення змушена не працювати, тому що виникає вимушене безробіття. Зайнятість і безробіття – головні індикатори макроекономічної нестабільності. Безробіття є протилежною до зайнятості стороною ринку робочої сили. [8]

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. [2]

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого належить те населення, яке відмовляється від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою. [2]

Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття. [2]

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:

структурними змінами в економіці;
нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;
постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;
пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;
диспропорційністю розвитку економіки;
обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське). [2]

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

- фрикційне;

- структурне;

- циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.[2]

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

1.2. Макроекономічна рівновага як економічне явище.

Макроекономічна рівновага - це таке стану національної економіки, коли використання обмежених виробничих ресурсів для створення товарів і послуг та їх розподіл між різними членами суспільства збалансовані, тобто існує сукупна пропорційність між:

- ресурсами та їх використанням;

- факторами виробництва та результатами їх використання;

- сукупним виробництвом і сукупним споживанням;

- сукупною пропозицією та сукупним попитом;

- матеріально-речовими та фінансовими потоками.

Отже, макроекономічне рівновага припускає стабільне використання їх інтересів у всіх сферах національної економіки.

Така рівновага - це економічний ідеал: без банкрутств і стихійних лих, без соціально-економічних потрясінь. В економічній теорії макроекономічним ідеалом є побудова моделей загальної рівноваги економічної системи. У реальному житті відбуваються різноманітні порушення вимог такої моделі. Але значення теоретичних моделей макроекономічної рівноваги дозволяє визначити конкретні фактори відхилень реальних процесів від ідеальних, знайти шляхи реалізації оптимального стану економіки.

В економічній науці існує безліч моделей макроекономічної рівноваги, що відображають погляди різних напрямків економічної думки на цю проблему:

Ф. Кене - модель простого відтворення на прикладі економіки Франції XVIII століття;

К. Маркс - схеми простого і розширеного капіталістичного суспільного відтворення;

В. Ленін - схеми капіталістичного суспільного розширеного відтворення зі зміною органічної будови капіталу;

Л. Вальрас - модель загального економічного рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції;

В. Леонтьєв - модель «витрати - випуск»;

Дж. Кейнс - модель короткострокового економічної рівноваги.

Макроекономічна рівновага є центральною проблемою суспільного відтворення. Розрізняють ідеальне і реальне рівновагу.

Ідеальне - досягається в економічному поведінці індивідів при повній оптимальної реалізації їхніх інтересів у всіх структурних елементах, секторах, сферах народного господарства.

Досягнення такої рівноваги припускає дотримання наступних умов відтворення:

Всі індивіди повинні знайти на ринку предмети споживання;

Всі підприємці повинні знайти на ринку фактори виробництва

Весь продукт минулого року повинен бути реалізований.

Ідеальне рівновагу виходить з передумов ідеальної конкуренції та відсутності побічних ефектів, що в принципі не реально, тому що в реальній економіці не існує таких явищ як досконала конкуренція і чистий ринок. Кризи і інфляція виводять економіку зі стану рівноваги.

Реальне макроекономічна рівновага -- рівновагу, встановлюється, в економічній системі в умовах недосконалої конкуренції і при зовнішні чинники впливу на ринок.

Розрізняють часткове і повне рівновагу:

· Частковим називається рівновагу на окремо взятому ринку товарів, послуг, факторів виробництва;

· Повне (загальне) рівновага є одночасне рівновагу на всіх ринках, рівновага економічної системи цілком, або макроекономічне рівновагу.

Повна економічна рівновага -- структурний оптимум господарської системи, до якого прагне суспільство, але ніколи його повністю не досягає у зв'язку з постійною зміною самого оптимуму, ідеалу пропорційності.

Теорії макроекономічної рівноваги

Макроекономічний аналіз рівноваги здійснюється за допомогою агрегування, або формування сукупних показників, які називаються агрегатами. Найважливішими агрегатами є:

реальний обсяг національного виробництва, об'єднує рівноважні кількості товарів і послуг;

Рівень цін (агрегатні ціни) всієї сукупності товарів і послуг.[6]

1.3. Соціально-економічні наслідки безробіття

Безробіття, на жаль, стала однією з реалій нашого часу. Адже колись, ще при Радянському Союзі вважалося, що нас вона ніколи не торкнеться, адже в соціалістичному суспільстві подібного явища бути не може. Це там, на загниваючому Заході для того, щоб вижити, жінки займаються проституцією, а люди похилого віку, діти, інваліди просять милостиню. Дієздатні люди там змушені простоювати годинами на біржах праці в надії знайти хоч якийсь заробіток, а ті, хто зневірився, йдуть заради шматка хліба на злочин. Зовсім же втратили надію спиваються, гинуть від наркотиків, стають жертвами суїциду.

З відходом у минуле ери СРСР, з розвалом економік колишніх республік, із зубожінням основних мас населення безробіття міцно оселилася на всьому пострадянському просторі і здавати свої позиції не збирається. Сприяють цьому і нескінченні світові кризи, черговою хвилею накривають країни ближнього і далекого зарубіжжя, і плутанина в політичних і економічних питаннях внутрішньодержавних політик, і багато інших нюансів. [13]

Економічні наслідки безробіття для українців і громадян інших держав тим важче, чим нижче їх матеріальна забезпеченість. Психологи вважають, що для адаптації в подібних умовах людям потрібна відповідна допомога і підтримка. Вона повинна виражатися в посібниках з безробіття, а також у спеціальних державних програмах і заходах, які допомогли б людям пережити важкі часи.

Соціально-економічні наслідки безробіття полягають не в одному лише оцінюванні соціальної шкоди або втрат в економіці країни, хоча це теж важливо. Значно зменшується кількість часу, витраченого на виробничі процеси. Швидкими темпами падає інтенсивність і продуктивність праці. Плюс до цього – безпосередні витрати з бюджету для подолання цих негативних явищ.

Разом з тим, аналізуючи соціально-економічні наслідки безробіття, фахівці говорять не тільки про негативні, а й позитивні її моментах.

I. Безробіття та її соціальні наслідки:

1. Негативні:

- загострюються криміногенні ситуації;

- в суспільстві посилюється соціальна напруженість;

- зростає кількість душевно і фізично хворих;

- зростає соціальне розшарування суспільства, збільшується прірва між бідними і багатими;

- трудова активність менша в рази в порівнянні з роками соціальної та економічної стабільності.

2. Позитивні:

- люди починають сильніше звичного триматися свою роботу, соціальна цінність робочих місць значно зростає;

- із зменшенням зайнятості вивільняється більша кількість вільного часу, який люди часто витрачають на придбання нової спеціальності, підвищення свого інтелектуального рівня;

- з’являється законна можливість знайти нове місце роботи;

- соціальна значимість і цінність праці як такого значно зростає. [13]

II. Безробіття і її економічні наслідки

1. Негативні:

- процес навчання, отримання знань в рамках шкільної програми і вище втрачає колишню значимість (навіщо вчитися, якщо працювати все одно ніде!);

- скорочення виробництва може прийняти вельми об’ємні форми;

- збільшення витрат для допомоги жертвам безробіття;

- фахівці втрачають кваліфікацію, знання виявляються незатребуваними;

- життєвий рівень населення неухильно котиться вниз;

- у державну скарбницю надходження від податків відчутно знижуються;

- недовиробляється національний дохід.

2. Позитивні:

- незадіяні у виробничому процесі громадяни стають свого роду резервом робочих сил при змінюється економіці;

- конкуренція між працюючими стає стимулом для розвитку власних талантів, підвищення кваліфікації, зростання рівня майстерності;

- перенавчання;

- стимулювання продуктивності праці, його інтенсивності. [13]

Таким чином, соціально-економічні наслідки безробіття мають діалектичну природу. Безсумнівно, сама безробіття є результатом негативних явищ внутрішньої політики держави. Вона повинна носити тимчасовий характер. І чим вище рівень життя в країні, чим стабільніше економіка, тим менше людей стають жертвами коливань ринку праці. В економічно розвинених країнах безробітних набагато менше, ніж у тих, що переживають внутрішні катаклізми.

Природно, щоб подолати соціально-економічні наслідки безробіття, глави держав часто приймають такі непопулярні заходи, як введення ліміту на в’їзд в країну іноземців , обмеження їх з працевлаштування на користь місцевого населення та багато інших.

Розділ II: Сучасний стан ринку праці в Україні

2.1. Аналіз пропозиції робочої сили в 2005-2015 рр.

Пропозиція робочої сили характеризується чисельністю працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та іншого. На мій погляд, пропозиція робочої сили - це кількість власників робочої сили, які пропонують свою працю роботодавцям, в залежності від їх потреб у спеціалістах необхідного профілю, та які хочуть працювати і шукають роботу. Оскільки для прогнозування та державного регулювання ринку праці використовується такий показник як сукупна пропозиція робочої сили, яка дорівнює чисельності всіх категорій економічно активного населення, зокрема працездатного населення, аналіз характеристики ринку праці почну з пропозиції робочої сили.

Наукова думка виділяє два види пропозиції робочої сили: індивідуальну та сукупну пропозицію. Індивідуальна пропозиція аналізується з точки зору якісних характеристик конкретного власника робочої сили – кваліфікація, освіта, моральні, фізичні та розумові здібності. І, головне, бажання працювати у вибраній сфері економічної діяльності. На її формування в першу чергу впливає поточний попит тобто оперативна потреба конкретної робочої сили. Ринок праці характеризується, як сказано раніше, сукупною пропозицією, тобто загальною чисельністю працездатного населення, яке не працює але хоче працювати або хоче змінити місце роботи.[9]

Економічно активне населення, за методологією Держстату України розраховується за матеріалами вибіркового обстеження населення з питань економічної активності за методологією Міжнародної Організації Праці (МОП) та характеризує загальну кількість зайнятого та безробітного населення у віці 15-70 років.

Порівняння чисельності населення по різних вікових значень за даними бюлетенів та експрес-випусків Держстату України свідчить про розходження у цифрах внаслідок використання різних методологій розрахунків економічно активного населення, яке практично дорівнює статистичній похибці (близько 2,5-3,0%). Це означає, що ці дані достатньо об'єктивні і ними можна користуватись при аналізі характеристики ринку праці в Україні.

Економічно активне населення у 2005-2015 рр.

Джерело: [6]

Сукупна пропозиція робочої сили практично дорівнює чисельності населення працездатного віку (вона зменшилась за 4 роки з 27,6 млн. осіб до 26,9 млн. осіб, за даними розподілу постійного населення України, при тому, що, за даними економічної активності населення, чисельність працездатного населення навпаки збільшилась з 20,3 млн. осіб до 20,4 млн. осіб). Такі дані свідчать скоріше про недосконалість розрахунків економічно активного населення, оскільки вони здійснюються на основі вибіркового обстеження населення.

На мій погляд ця чисельність потребує уточнення щодо її зменшення на чисельність дітей - осіб віком 16 - 17 років тому, що відношення дітей до осіб працездатного віку суперечить чинному законодавству України щодо захисту дитинства. Тобто особами працездатного віку пропонуються вважати осіб, віком від 18 років до пенсійного віку відповідно до пенсійного законодавства.

2.2. Аналіз попиту на робочу силу в 2013-2015 рр.

У загальному вигляді попит на робочу силу (працю) можна визначити як платоспроможна потреба потенційних роботодавців, що виникає при наявності у них вільних коштів і бажання задовольнити свої виробничі потреби споживанням даного конкретного товару або послуги, тобто використовуючи працю конкретного працівника, необхідної спеціальності і потрібної кваліфікації. [9]

На ринку праці діє кейнсіанська теорія - попит породжує пропозицію, оскільки без наявності вакантного робочого місця не буде затребувана і робоча сила. Але парадокс українського ринку праці полягає у тому, що офіційно публікує попит робочої сили настільки малий, що на структуру і якість запропонованої робочої сили практично не впливає.

Облік вакантних робочих місць регулюється Порядком подання інформації про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого наказом Мінсоцполітики. Відповідно до нього, роботодавці (незалежно від форм власності) надають дані про вакантні робочі місця територіальному (починаючи з районного) органу Державної служби зайнятості не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Тобто всі вакантні робочі місця для найманих працівників відстежуються Державною службою зайнятості для інформування безробітних і тих, хто шукає роботу, і сприяння їх працевлаштуванню. До цього діяв наказ Мінпраці від 19.12.2005 № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення», який висував до роботодавців практично ж такі вимоги.

Попит робочої сили наведено в таблиці 2.2.1. «Динаміка попиту робочої сили у 2009-2013 рр.», яка створена за статистичними даними Держстату України.

Динаміка попиту робочої сили у 2013-2015 рр.

Динаміка попиту робочої сили в 2013-2015 рр.(тис роб. Місць)
	2012	2013	2014
Середньооблікова кількість найманих штатних працівників	101164	10759	10561
Зміна кількості найманих працівників	-425	105,2	33
Потреба в робочій силі (найманих працівників)	78,7	63,9	48,5
Скорочення штатів (найманих працівників)	-132,8	-126,7	-178,8

Джерело: [6]

У 2015р. в Україні налічувалось 1731 підприємство готельного господарства різного типу на 186,6 тис. місць. У 2015р. в Україні введено в експлуатацію 2594 місця у готелях, з них 999 – у нових (28 готелів). За рахунок реконструкції існуючих будівель кількість місць у готелях зросла на 1595 од. Більше половини (55,7%) загальної кількості місць уведено у Львівській та Івано-Франківській областях. Також уведено в експлуатацію туристичні бази на 1215 місць [1]. В результаті чого, в готельному господарстві спостерігається часткове коливання кількості працівників (таблиця 1, розроблена згідно даних [2, 3,4]).

Отже, з таблиці 1 видно, що середньооблікова кількість штатних працівників в Україні за 2013-2015 роки знизилась до 94,1%, однак в галузі діяльності готелів та ресторанів збільшилася до 126,7% . Крім того, в готельному господарстві спостерігається збільшення зайнятості на 11,2%, незважаючи на те, що в Україні за 2013–2015 роки чисельність зайнятого населення віком 15-70 років зменшилася на 2,0%. Дана тенденція свідчить про те, що готельне господарство відноситься до галузей, які динамічно розвиваються та постійно потребують формування в них висококваліфікованих кадрів.

Таблиця 1 - Динаміка середньооблікової кількості штатних працівників за видами економічної діяльності за 2013-2015 роки (тис. осіб), [2, 3, 4]

Галузі	Роки
	2013	2014	2015
Усього зайнято,	11390	10653	10758
базисні темпи зміни, %	99,6	93,2	94,1
у т.ч.: діяльність готелів та ресторанів	92,8	83,7	108,4
базисні темпи зміни, %	109,6	98,8	128,0
в т.ч. готелів та інших місць тимчасового проживання	38,628	36,619	35,769
базисні темпи зміни, %	113,9	113,8	111,2

Однак, слід відзначити негативну тенденцію щодо потреби підприємств у працівниках за 2013-2015 рр. (табл. 2): в країні в цілому потреба у працівниках знизилась на 62,5%; у тому числі попит на робочу силу в готелях та ресторанах у 2015 склав 0,9 тис.осіб, що на 52,6% менше ніж у 2013 році. Такі дані є результатом світової економічної кризи, що торкнулась усіх галузей народного господарства й України, у тому числі сфери готельно-ресторанного господарства, хоча ця різниця складає лише 10,0% у користь останньої.

Таблиця 2 - Попит на робочу силу за видами економічної діяльності (тис. осіб), [5]

Галузі	Роки
	2008	2009	2010
Потреба у працівниках, усього з них	91,1	65,8	63,9
базисні темпи зміни, %	53,4	38,6	37,5
Готелі та ресторани	1,2	0,6	0,9
базисні темпи зміни, %	63,2	31,6	47,4

Отже, можна стверджувати, що готельне господарство відноситься до більш «молодої» галузі народного господарства, яка в теперішній час знаходиться на стадії розвитку. Саме тому даній галузі не характерне значне зниження кількості працюючих на підприємствах, хоча у кризисний період спостерігається часткове зниження попиту на робочу силу.

Розділ III. Шляхи врегулювання ринку праці України

3.1. Державне регулювання ринку праці

Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання.

Механізм ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон вартості, закон пропозиції робочої сили, закон попиту на робочу силу, закон конкуренції, закон суспільного поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.

Державне регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні важелі і методи. [12]

Економічні важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.

Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення кредиту шляхом зниження облікової ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід – часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:

- жінки, які мають дітей до шести років;

- одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

- молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;

- діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

- особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років);

- особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. [1]

Бюджетно-податкова політика представлена податковою політикою та використанням державного підприємництва або проведенням громадських робіт (загальнодоступних видів тимчасової трудової діяльності, що не потребують спеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.

Протекціоністська політика полягає у підтримці вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів.

Важливим засобом регулювання ринку праці є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах:

- створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення;

- формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;

- створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;

- використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності;

- збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій; [14]

Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці.

3.2. Шляхи вдосконалення функціонування ринку праці

Для вдосконалення функціонування ринку праці України необхідно визначити єдині концептуальні підходи до оцінки функціонування ринку праці, розробити напрями його комплексного вивчення і системи статистичних показників, згідно з якими будуть визначені конкретні заходи щодо вдосконалення політики зайнятості в країні.

Оцінити, виміряти та визначити основні тенденції на ринку праці можна в разі впровадження концепції ефективного функціонування ринку праці. Ця концепція передбачає збалансування попиту на робочу силу та її пропозиції в межах країни, регіонів, районів, що сприятиме подальшому розвитку соціально-трудових відносин, підвищенню рівня зайнятості населення, забезпеченню належної оплати праці, гідному матеріальному майбутньому людини. [15]

Складовими концепції ефективного функціонування ринку праці можуть бути:

1. Можливість працевлаштування на ринку праці, отримання гідної роботи.

Основою цієї складової є наявність можливостей і гарантій знаходження гідної роботи на ринку праці для всіх без винятку категорій населення

2. Створення адаптованої до умов ринкової економіки системи соціального захисту населення від безробіття.

Основою цієї складової є впровадження активної та пасивної політики на ринку праці

3. Удосконалення політики зайнятості в галузі трудової міграції.

Основою цієї складової є удосконалення системи управління процесами трудової міграції; інформування населення про стан і основні тенденції районного, регіонального, державного ринку праці, в тому числі про попит на робочу силу і її пропозицію серед жінок та молоді; можливість працевлаштування переміщеної робочої сили, як кваліфікованої, так і некваліфікованої, що спрямовано на економічний, соціальний і культурний розвиток районів, регіонів, країни в цілому; гарантування соціальних послуг мігрантам, особливо забезпечення тендерної рівності; надання допомоги в підвищенні конкурентоспроможності жінкам та молоді шляхом організації професійного навчання з урахуванням здоров'я жінок та молоді і потреб районного, регіонального, державного ринку праці; розширення доступу до достовірної інформації про можливості працевлаштування за кордоном, професійного навчання та розвитку підприємництва; регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод; організація міграції біженців, переміщених осіб та інших осіб, змушених залишити свою батьківщину; впровадження спеціальних програм, спрямованих на боротьбу з примусовою працею як наслідком незаконної міграції і торгівлі людьми та припинення експлуатації працівників-мігрантів організованою злочинністю.

4. Забезпечення належної оплати праці, гарантії отримання мінімального доходу.

Основою цієї складової є запобігання та подолання бідності населення, створення умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів на ринку праці, забезпечення переходу від дешевої праці до висококваліфікованої з належною оплатою; гарантованість отримання достатнього мінімального доходу працівниками і членами їх сімей як тепер, так і в майбутньому; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості з виплати заробітної плати; диференціація заробітної плати залежно від трудового внеску працівника в результати діяльності підприємства, змісту й умов праці, району розташування підприємства, його галузевої належності; забезпечення введення ринкових механізмів регулювання заробітної плати. [3]

5. Безпека умов праці та охорона праці на робочих місцях.

Основою цієї складової є забезпечення високих стандартів безпеки та охорони праці на робочих місцях, створення безпечних та економічно прийнятних умов праці з системою державних заходів з охорони здоров'я та безпеки; гарантованість надання атестованих за умовами праці робочих місць, на яких виключено вплив на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів; відповідність робочих місць вимогам безпеки праці, що виключає травмування працюючих в умовах, визначених нормативними й правовими актами з охорони праці.

6. Поліпшення умов праці жінок, забезпечення рівних з чоловіками можливостей працевлаштування.

Основою цієї складової є наявність рівних можливостей і гарантій щодо знаходження на ринку праці гідної роботи для жінок; забезпечення таких умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; гарантування правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства й дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям; надання жінкам таких робочих місць, які забезпечать гармонійне поєднання трудової діяльності з сімейним життям.

7. Створення умов для розширення та постійного оновлення банку вакансій, співпраця підприємств, установ, організацій з державною службою зайнятості.

Основою цієї складової є створення таких умов для підприємств, установ, організацій, клієнтів, які сприятимуть активізації постійного оновлення банку вакансій.

8. Забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями.

Основою цієї складової є забезпечення ефективної взаємодії служби зайнятості з роботодавцями з метою виявлення потреб роботодавців, які бажають набрати персонал, пошуку претендентів на вільні робочі місця та вакантні посади, виявлення найпридатніших кандидатів, надання клієнтам інформації про обраних фахівців, організації зустрічей, дотримання гарантійних зобов'язань. [15]

9. Скорочення неефективних робочих місць, модернізація та створення нових.

Основою цієї складової є проведення атестації робочих місць з метою виявлення таких, що є неефективними, не відповідають сучасним вимогам і стандартам; організація інформації про неефективні робочі місця з метою їх скорочення або ліквідації; створення можливості для набуття відповідної кваліфікації та перекваліфікації робочої сили в умовах проведення модернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць; економічне заохочення роботодавців до створення нових ефективних робочих місць як з повним, так і з неповним робочим часом.

10. Стимулювання гнучких форм зайнятості населення з метою скорочення робочого часу і збільшення вільного.

Основою цієї складової є розвиток гнучких форм зайнятості населення, спрямованих на скорочення сфери стандартних умов найму і режимів робочого часу, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню вільного часу - одного з основних показників рівня життя населення. Стимулювання гнучких форм зайнятості передбачає розвиток зайнятості, яка пов'язана: зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім'ї тощо); з роботою на нестандартних робочих місцях та з нестандартною організацією праці (надомна праця, робота за викликами тощо); з роботою за нестандартними організаційними формами праці (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та ін.).

11. Надання робочих місць молоді, розвиток співпраці між навчальними закладами та підприємствами.

Основою цієї складової є наявність достатніх гарантій та можливостей щодо отримання, підтримки та розширення або вдосконалення технічних, професійних і творчих навичок і умінь у молоді; гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних рівнів акредитації, підготовленим за державним замовленням; удосконалення існуючої системи професійно-технічної освіти, адаптованої до ринкових вимог; розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації, сприяння трудовій зайнятості молоді.

12. Можливість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників.

Основою цієї складової є об'єктивна зумовленість підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників з метою покращення якості робочої сили та підвищення конкурентоспроможності громадян на ринку праці. [15]

13. Розвиток виробництва та створення нових робочих місць у сільській місцевості.

Основою цієї складової є стимулювання розвитку сільського господарства, збільшення його продуктивності з метою кардинального підвищення доходів селян; створення нових робочих місць для розв'язання проблем зайнятості в сільській місцевості за рахунок бюджетів відповідних фондів державного соціального страхування; запровадження спеціальних програм збільшення зайнятості в сільській місцевості шляхом збільшення державного замовлення на освіту майбутніх спеціалістів сільськогосподарської галузі; забезпечення однакової якості життя в селі і в місті.

14. Розвиток виробництва та створення нових робочих місць у сільській місцевості.

Основою цієї складової є запровадження спеціальних програм щодо підвищення рівня зайнятості населення та забезпечення належної оплати праці на депресивних територіях та у промислових регіонах країни; забезпечення істотного збільшення витрат на створення в них нових робочих місць за рахунок бюджетів відповідних фондів державного соціального страхування; створення умов для роботи на ринкових засадах на цих територіях рентабельних підприємств; забезпечення реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах проведення модернізації застарілих виробництв і створення нових робочих місць.

15. Запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт.

Основою цієї складової є запровадження системи державного замовлення та оплачуваних громадських робіт з метою створення нових робочих місць, надання послуг на рівні дрібних адміністративно-територіальних одиниць, створення соціальної інфраструктури та умов для залучення до робочої сили осіб, які фактично перебувають в умовах чи на грані соціально-економічної занепаду, надання допомоги найбільш соціально вразливим групам населення, зниження безробіття, підвищення зайнятості населення. [3]

Таким чином, дотримуючись вище наведених напрямів вдосконалення ринку праці, можна суттєво покращити стан вітчизняного ринку праці та соціально-трудових відносин в Україні.

Висновок

Щодо самого феномену безробіття, то це явище завжди негативно впливало як на рівень виробництва, життя кожної людини, так і на суспільство в цілому. Тому, всі ті негативні деструктиви, які воно тягне за собою, перекреслюють той факт, що безробіття стимулює окремих людей до праці. Ще більш негативним є те, що з кожним роком рівень безробіття зростає серед молодого покоління, яке є нашим майбутнім, продовженням ефективного зростання економіки.

Головна проблема тут полягає в тому, що необхідно припинити спад виробництва та його стабілізації. Якщо цього не зробити це призведе до зниження грошової маси, зменшення дефіциту бюджету. До того ж всі дії, що поліпшують загальну економічну ситуацію, будуть ефективні для зайнятості.

В провідних країнах світу з розвинутою економікою і високим рівнем життя ця проблема вже давно вирішена, а якщо і є, то рівень безробіття є лише фрикційним і структурним, які є обов’язковими характерними рисами будь – якої держави, навіть з досить розвинутою економікою. Для нашої ж країни це питання є досить актуальним, і, мабуть, ситуація зміниться лише за умови ефективної політики зайнятості.

Тому проблема безробіття є досить актуальним питанням. Головною метою для України є створення такої політики на ринку праці, яка б призвела до зниження рівня безробіття, підвищила рівень мотивації людей до праці, знизила рівень соціальної напруги.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про зайнятість населення" від № 406-VII від 04.07.2013// ВВР України. — 2013. — № 24. — Ст. 243.

2. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: 3нання, 2008. — 743 с.

3. Бараник З. Основні напрями ефективного функціонування ринку праці в контексті інтеграції України до ЄС// Бюлетень ІПК ДСЗУ – 2006. - №2. – С. 14-27.

4. Безробіття в Україні: причини, види, наслідки // Наукові доробки молоді – вирішенню проблем Європейської інтеграції: Збірник наукових статей у. 2 т.- х.: Континент, 2008 Т 2. – 2008. с - 182-184.

5. Державна служба зайнятості. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list

6. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1769

7. Дзюбик С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії: Навч. посіб-ник. — 2-ге вид. перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 491 с.

8. Зайнятість і безробіття. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.studfiles.ru/dir/cat29/subj1374/file15153/view153571.html

9. Ільчук Л.І, Балаценко В.М. Ринок праці в Україні: ринок чи базар - частина третя. – 2014р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=369:2014-03-14-09-13-52&catid=29:2010-06-15-18-48-34&Itemid=35

10. Нікіфоров П.О., Вольська А.О. Фінансово-економічні аспекти розвитку праці та боротьби з безробіттям // Фінанси України. – №10. – 2008. – С.22-30.

11. Руденко Н.В. Питання оптимізації регулювання зайнятості в умовах відкритої економіки України // Зовнішня торгівля: право та економіка. – №6. – 2007. – С.120-126.

12. Ушенко Н.В. Напрямки реалізації державного регулювання зайнятості населення України // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №11. – С.72-75.

13. Фатєєнко Н. В. Соціально-економічні наслідки безробіття / Н. В. Фатєєнко //Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. – № 8. – С. 114–117.

14. Чернявська Ю.Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні.// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №8. – С.102-106.

15. Шебаніна О.В. Ринок праці та основні напрями його ефективного розвитку //Економіка АПК. – 2006. - №6. – С.115-122

Шляхи врегулювання ринку праці України