Космологія Платона («Тімей»)

PAGE \* MERGEFORMAT 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Факультет гуманітарних наук

Кафедра філософії та релігієзнавства

Космологія Платона («Тімей»)

КУРСОВА РОБОТА

студентки І курсу

Малярчук Софії Віталіївни

Науковий керівник:

кандидат філософських наук,

доцент Тихолаз А. Г.

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП............................................................................................................. С. 3-4

РОЗДІЛ І. Платон та становлення його космологічних поглядів………....С. 5-13

Життя Платона. Пізній період творчості ………………….….……....…С. 5-8
1. Космологічні погляди Платона та вплив піфагорійської школ.……….С. 8-13

РОЗДІЛ ІІ. Космологічні погляди в діалозі «Тімей»…………..…….…..С .14-21

2.1. Структура та аналіз діалогу «Тімей»……………..………..…......... С. 14-19

2.2. Космологічне вчення діалогу та проблеми інтерпретації.…..….. С. 19-21

ВИСНОВКИ.................................................................................................. С. 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... С. 23-24

ВСТУП

Становлення платонівського ідеалізму неможливо уявити без звернення до основних мотивів творів філософа, а саме – ідеї душі, зв'язку з космосом, світостворення та Єдиного. Саме тому, прослідкувавши космологію Платона, можна знайти в античності витоки об’єктивного ідеалізму, який пізніше представлятиметься у західноєвропейській філософії. Неможливо переоцінити філософсько-моральну спадщину, залишену Платоном, але саме «Тімей» є відображенням зв’язку космічного єства із матеріальним, наділеним душею.

Вивчення та дослідження творів античних філософів дає певні здогадки про світотворення, зв'язок душі та універсуму, виникнення понять, ідею Бога як творця – все це знаходимо у Платона, а пошук істини є мотивацією для вивчення їх якнайбільшої кількості. Саме це присутнє в «Тімеї», тому дослідити це означає дослідити античні уявлення.

Суть аналізу полягає не лише в тому, аби дослідити створення Космосу, матерії, часу, живих істот, а й відобразити врівноважену систему міфологічних поглядів як автора, так і античних людей.

Так, тема є добре дослідженою такими радянськими дослідниками історії філософії як А. Ф. Лосєв та В. Ф. Асмус, що становлять базу для написання даного дослідження, проте майже з кожним роком з`являються нові публікації на тему.

Актуальність теми полягає в доцільності та значущості вивчення космології та ідеалізму в Платона, а на прикладі діалога «Тімей» ще раз визначити та співвіднести поняття розуму, світобудови, душі. Крім того, прагнення власної інтерпретації ще раз підштовхує читача до пошуку істини.

Об’єкт дослідження – філософія Платона, принципи становлення душі та Космосу, ідейного світу.

Предмет дослідження це діалог «Тімей», що належить до пізнього періоду творчості Платона, його космологія та міфологічні мотиви.

Метою дослідження є розгляд космології Платона в діалозі «Тімей», визначення філософського змісту, аналіз першоджерела, пошук кореляцій Платона з такими філософськими проблемами як безсмертя душі, створення Всесвіту.

Завдянням дослідження є системний аналіз та узагальнення історико – філософських проблем платонівського «Тімея», визначення основних мотивів життя автора, що відображені в діалозі, визначення космологічних поглядів Платона, вивчення проблеми «ідейно-чуттєвого космосу», визначення впливу на творчість автора піфагорійців та їх вчення про числа, пошук цих мотивів у діалозі «Тімей».

Робота складається з двох розділів, кожен з яких розглядає проблему або завдання як з філософської, так і з історичного та соціального боків. Аналіз першоджерел (власне «Тімея» та античних авторів), а також праць авторитетних дослідників античної філософії є основним матеріалом для написання роботи. Кожен розділ чітко висвітлює тему та містить висновки.

РОЗДІЛ I « Платон та становлення його космологічних поглядів»

Життя Платона. Зрілий період творчості.

Антична філософія завжди асоціюється з ім`ям Платона, тому що він – один з тих філософів, чиї ідеї стали фундаментальними і виявили свій вплив на європейську філософію багато тисячоліть потому. Кожен прагне зрозуміти філософські ідеї Платона, адже історія світу насичена подіями, пов’язаними із занепадом чи возвеличенням платонізму. Варто наголосити, що біографія філософа є неоднозначною; навколо його персони поширилося багато здогадок та легенд, тому за правду не можна сприймати абсолютно все.

Найбільш ймовірно, що життя Платона тривало з 427 по 347 рр. до н. е. і більшу його частину він провів в Афінах, де й народився. Діоген Лаертський пише, що він народився у 88-му олімпіаду, а саме в день, коли делосці відзначають день народження Апполона [1,2]. Роки дитинства та юності Платона припали на період після Пелопонесської війни між Афінами та Спартою, тому в полісі була криза демократії та суспільних відносин. Щодо батьків філософа, то це також неодначні постаті: зокрема відомо, що його мати вела рід від знаменитого афінського демократа Солона, а батько називався Арістон. Перше ім`я філософа було Арістокл, на честь діда, який, як і Платон, вирізнявся неабиякою силою та досягненнями з гімнастики. Коли Платон виріс, то подався в учні до граматиста Діонісія. Це був його перший вчитель, про якого він згодом згадає в діалозі «Коханці» [21]. Пізніше він вдосконалив свої спортивні навички в Арістотеля з Аргосу, де його нарекли другим ім`ям – Платон. 1

Молодий Платон залишив по собі 25 епіграм, звичайно, їх авторство сумнівне; перші його твори були упорядковані античним лексикографом

Арістофаном Візантійським. Після навчання в Діонісія філософ навчається в Кратіла, що підтримував погляди Геракліта. Отже, можна вважати, що тут він осягнув ідеї про рух та боротьбу протилежностей. До зустрічі з Сократом Платон здійснював подорожі до грецької Італії, Сицилії. Саме в цей час південна Італія переживала низку війн, конфлікт політичних сил, бо на початку IV ст. там встановлюється демократія, а центром стає місто Сіракузи . Існує легенда, що Сократу наснився сон, ніби він тримав лебедя, а той розмахував крилами і відлетів з дивним криком, а наступного дня він зустрів свого лебедя – Платона. 2

У 407 р. до. н. е. Платон зустрівся з Сократом, проте і до того часу був обізнаний із софістами, вивчав Геракліта, Парменіда, а згодом долучився до піфагорійців і їх вчення про душу та числа. Можна сказати, що Сократ здійснив абсолютний переворот у свідомості молодого Платона, якому в той час було 28 років, а Сократу майже 60. Дійсно маєвтика та діалектика Сократа залишаються унікальними згадками, а його ораторське мистецтво характеризує тодішні методи ведення бесід, суперечок та діалогів між філософами. Пошук істини, відхід від натурфілософії, людина – ось мета роздумів Сократа. Над цим замислювався і Платон. Це допомогло філософу побачити кризові явища в суспільстві, моральний занепад колись могутніх полісів; все це він обговорював з Сократом за період їх спілкування з 407 по 399 рр. до самої його смерті. Проте Платон, як засвідчено в «Федоні», на страті Сократа був відсутній через хворобу. У 380 р. до н. е. Платон закінчує подорожувати і відкриває власну філософську школу – Академію в Афінах, яка проіснувала 1000 років (аж до 529 р.). Подейкують, що перед входом до школи висіла табличка «Не-геометр – не зайде», тобто і тут віднаходимо вплив піфагорійців, чисел, адже в цей час його пов’язує з ними досить багато: можливо, він купив у Піфагора його твори, а діалог « Тімей» скопіював з твору самого піфагорійця Тімея.3

А. Ф. Лосєв виділяє 4 періоди життя та творчості Платона, на які вплинули як соціально-політичні події в Греції, так і зміни в житті філософа. Перший період – ранній, який співпадає зі смертю Сократа і подальшими подорожами Платона до південної Італії. В цей час народжуються твори: «Апологія Сократа», «Лісід», « Протагор» та перша книга «Держави». В творах цього періоду прослідковується вплив Сократа, запроваджується метод аналізу понять. Перехідний період -- це період становлення ідеалізму Платона, поняття ідеї, безсмертної душі, міфології та містицизму. В цей час написано твори «Менон», «Кратіл», « Іон». Зрілий період творчості Платона припадає на 70-60 рр. до н. е і остаточно формує вчення про ідеї як субстанційну реальність, що існує субстанційно, тобто всі речі світу несуть в собі ідею, що і є підставою і суттю їх існування. Це прослідковується в діалогах « Пір» та « Федр». В цей же період Платон відкриває метафізичний дуалізм в своїх творах, існування тлінного тіла і безсмертної душі, всепов’язаність світу і його замкнутість. Становлення доби еллінізму, зміни в політичному житті Греції визначають його твори як ораторські, звернені до людини. Це «Парменід», «Софіст», « Політик» та « Тімей», на прикладі якого найкраще досліджувати космогонічні думки Платона. Пізній період творчості демонструє нам позицію свідомого, здатного до аналізу громадянина полісу. Ми це бачимо в «Законах», проте, як пише Лосєв, через похилий вік автора, мисленнєве виснаження містять багато протиріч.

Платон наскільки полюбився афінянам, що після смерті філософа на його могилі викарбували напис: «Двох Аполлон синів – Ескуала родив і Платона: той зцілює тіла, цей - цілитель душі.» 4

Діоген Лаертський, посилаючись на Герміпа, вказує, що Платон помер на 81 році життя (на 108 олімпіаду), під час весільного бенкету; хоча там же зустрічаємо думку Ніафа, що Платон прожив 84 роки. 5

1.2. Космологічні погляди Платона

Платон став обличчям своєї епохи, переживши як смерть, так і відродження полісів та афінської демократії; він брав участь як у політичному, так і в суспільному житті своєї країни. Але аби зосередити побратимів на мрії, чомусь чудовому, казковому, він використовував міф. По-перше, міфосвідомість, що була характерною рисою античної людини, дозволяла боротися з занепадом, неврожаєм, війнами, тобто це був абсолютно соціалізований та раціоналізований міф, що «вривався» в підсвідомість кожного.

В таких умовах Платон формується як ідеаліст, що проповідує гармонію, свій душевний космос, світовий порядок, упорядковану світобудову, що протистоїть руйнівному хаосу; можна це розглядати по-різному: людина і людина, людина і думка, людина і держава, людина і природа…Ідея завжди перемагає матерію, є вічною і завжди існує, адже Платон був ідеалістом, а це означало, що ідеї реально існують, а речі мають суть існування, ціль. Але не тільки ідеї наповнюють світ та речі в ньому, створюють порядок, надають матеріальним явищам сенсу, то все заслуга Єдиного, а Єдине містить як речі з матеріального, так і з ідеального світів. Ідеал Платона – це єдність, певна формація Єдиного та Космосу, що становить Світову Душу. Чим має бути ця Душа? Це має бути об’єктивно ідеальний світ, гармонія Космічного Світу з душею індивідуальною, адже матерія існує сама по собі, а коли в ній є ідея, то вона вже вступає у зв'язок зі Світовою Душею, і гармонізує чи хаотизує її. Що ж до світобудови, то тут, як вже було зазначено, «Тімей» демонструє найкраще: що є матерія і яка її ідеалістична роль, що становить душа. Причому ідеальний світ є нерухомим, так як є завершеним та замкнутим; а матеріальний, в міру своєї плинності та нестійкості здатний до руху. Душа Космосу і є тим нерухомим та Єдиним, що його не визнає Арістотель.6

За час створення свого вчення Платон успадкував ідеї та погляди й інших античних філософів, але особливого впливу на формування космологічних поглядів Платона зазнала Піфагорійська школа. Тут він порівняв світовий порядок з математикою, усвідомив, що все складається з чисел, навіть музичні композиції. Згідно з думкою піфагорійців, світ залежить від порядку, властивостей та відношення між числами. Після подорожей в Італію, він спілкувався з піфагорійцями Філолаєм та Еврітом. Та великий вплив на нього справив Епіхарм, що про це написав Алкім у книгах «До Амінта». Тут він

перейняв його думки про те, що боги жили вічно, а світ постійно змінюється, щось додається, щось зникає, словом, не стоїть на місці. Все, що відчував і розумів Платон, відобразилося в його творах, хоча в них свої думки він висловлює вустами Тімея та Сократа. Платон запозичив вчення своїх наставників, зокрема про чуттєве він мислив за Гераклітом, про умосяжне – за Піфагором, про суспільне ж – за Сократом. Вирішальним для всього життя і діяльності Платона стає зустріч з піфагорійцями. Таке захоплення їх ідеями нам підтверджує Діоген Лаертський, посилаючись на Сатіра, коли пише, що Платон Доручив Діону купити в Сицилії у піфагорійця Філолая три піфагорійські книги.7 Проте перед тим як з’ясувати, чого саме навчився у піфагорійців Платон, треба узагальнити його погляди:

Душа. Душу він вважав безсмертною,тобто такою, що перебуває у вічному русі та змінюється. Вона складається з трьох частин: розумної ( голова), що займається мисленням, розумінням, судженням; пристрасної (серце) , що продукує мужність, гнів та емоції; хтива ( печінка), яка відповідає за інстинктивні потреби. Душа є гармонійним поєднанням всіх її частин, що призводить до руху Цілого і планет.

Бог. Це головний рушій, причина всього на світі; Бог разом із субстанцією формує весь світ, що рухається хаотично. Бог є абстрактним, не має тіла, це лише душа, це одна з багатьох ідей, що формують все суще. Бог - це кінцева ціль існування всього живого, адже він – найідеальніше з усього сущого. Бог-деміург представляється як щось вічне та незмінне, таке, що немає початку та виникнення, тотожне сущому. Деміург це третя сутність між світом іншого та світом наявного. Творець є однією з причин світу, але цю найкращу причину можна лише помислити. Хоча спочатку Деміург представляється не як основний рушій, а як «деміург будь-якої речі», тобто частина усього.8

Світ. Все складається з чотирьох стихій, що відповідають геометричним фігурам: вогонь піраміді, повітря восьмиграннику, вода дванадцятиграннику, земля кубу. Це все є правильним, завершеним у русі та змінах, причиною чого є Бог [40, b]9. Світ є Єдиним, має Душу, що рухається і творить, проте не все є однорідним, адже існують подільні речі, що містять не одну основну речовину (наприклад, золото). Все суще може бути подільним або неподільним, з неподільного складаються подільні; самостійним і відносним: людина є самостійною, адже не потребує більше нічого, аби зрозуміти, що це саме вона.10

Світ створений не просто так: існують дві причини: причина божественна і причина необхідності. Про це читаємо в діалозі «Тімей»: «…всі речі були в стані повної невпорядкованості, і лише бог привів їх до згоди одну з одною та зі всіма іншими речами у всіх відношеннях, в яких вони могли бути причетними до відповідності і співрозмірності. Адже допоки в них не було нічого подібного, хіба що по якомусь випадковому співпадінню…» [28,c]

Як вже зазначалося, вплив піфагорійців сформував більшість космологічних поглядів Платона. Саме вони використовували математику та геометрію як основний засіб в інших науках, побудували музику на числових значеннях, розглядали питання медицини, психології та космології. Згідно з вченням піфагорійців світ має Душу, тобто є живим, і складається з вогню, води, землі та повітря. Все залежить від пропорцій та змішування, тобто знову число, що є не тільки кількісним, але й якісним показником. Їх вічний колообіг прирівнюється до руху планет та зірок, про що читаємо в «Тімеї»: «…Бог помістив між вогнем і землею воду та повітря, після чого встановив між ними, можливо, найбільш точні відношення, аби повітря відносилося до води, як вогонь до повітря, і вода відносилася до землі, як повітря до води…..» [32,b]

Саме пропорція та космічний взаємозв`язок усього з усім є головною структурою та схемою будови світу, що є незнищенним зв’язком, адже створений істотою ( Богом) настільки прекрасною та довершеною, що лише він в силах зруйнувати такий міцний зв'язок. Таким порядком живе Світова душа, яка своїм рухом демонструє що має бути поєднаним, а що відділеним. Світова Душа є невідділима від індивідуальної душі, але вона оточена матеріальною субстанцією – тілом. Душа колись жила в Космосі, між зірками та планетами, проте була замкнена в найбільш нестійкому, дисгармонійному та обмеженому людському тілі. Але Єдність має бути рушійною силою всього: коли єдність об’єднує чуттєве, виникає віра та істинні гадки; а коли пронизує розумне, то знання стають досконалими. Головне, що мусить знати людина, аби повернутися знову до космічних витоків – це колообіг небес, що поверне її до космічної гармонії.11

Отже, потрібно зрозуміти основні принципи і погляди Платона, що допоможуть аналізувати нам діалог «Тімей». По-перше, Єдине є уособленням і поєднанням ідеального і матеріального світів, наділених душею. По-друге, людина має індивідуальну душу, а світ - Світову Душу. Це обмежує світ, тобто робить його замкнутою системою, хоча існують два першопочатки – рухоме і нерухоме, що пов’язане з рухом душі та Єдиного. По-третє, саме «Тімей» характеризує нероздільність міфологічного мислення античної людини, для якої душа та віра в богів, єдиний світ є основними способами пояснення світового порядку та прагнення знову з’єднатися з Космосом, як із джерелом гармонії та порядку.12

РОЗДІЛ II «Космологічні погляди Платона в діалозі «Тімей»

2.1 Структура та аналіз композиції діалогу «Тімей»

Діалог «Тімей», безперечно, є одним із найголовніших діалогів Платона, хоча б тому, що в середні віки це був єдиний діалог, відомий на Заході. Будучи переведеним на латинську мову Цицероном, він викладає космогонічне вчення Платона. В цьому діалозі головним оповідачем виступає не Сократ, а піфагорієць Тімей. Твір був створений приблизно у 421 р. до н.е. і відноситься до пізнього періоду творчості. 13

Появі діалогу передували події, пов’язані з піфагорійцями, а саме з Філолаєм, якого було покарано за те, що він вписав додекаедр в коло, а це вважалося таємничим знанням піфагорійської школи. Він власне видав одне з головних аспектів містичного вчення піфагорійців та орфіків – геометрична пропорційність в основі світу. Для піфагорійської школи важливим було поняття краси та пропорційності, зокрема світ уявлявся вселенським музичним інструментом, а числа утворювали лади відповідно (2:1, 3:2, 4:3), про що нагадує і Платон. Їх ідея про те, що «гармонія виникає з протилежностей, так як гармонія є поєднанням різноманітних сумішей і згоди різнорідного» наскрізь пронизує діалог «Тімей».14

Одним із найзмістовніших коментарів до діалогу є «Коментарі до «Тімею» Прокла Діадоха. Він вважає, що Платон сплагіатив твір «Про природу», який придбав у піфагорійця Тімея. Зокрема він зазначає, що Платон поєднав два стилі – Піфагора та Сократа. Від піфагорійців Платон перейняв манеру возвеличення душі та космосу, залежність сущого від умосяжного світу, математичну концепцію функціонування світу, переконаність поглядів, загадковість світу і містичний характер вчення. Від сократівського жанру – легкість та декларативність. Проте поняття «стиль» в античності і сучасності дещо різняться, адже Прокл більше вказував на тематичний характер твору. 15

Існує думка, що на створення діалогу «Тімей» та й своєї конценції про душу Платон перейняв в єгипетських жерців, подорожуючи Африкою та Азією, а саме – в єгипетських містах Мемфіс та Геліополіс. Проте значення чужинців надто перебільшують; це пов’язано з грецькою «дитячою психологією», що так називав її сам Платон. Платонівські уявлення про душу та єгипетські дещо відрізняються. По-перше, Платон не дає чіткого визначення душі у жодному зі своїх діалогів: якщо у «Федрі» душа представляється логосом, то в «Тімеї» душа є носієм божественного знання в людині, безсмертність її ж визначається лише через її безсмертну частину – «чистий ейдос».16

«Тімей» є конструкцією античного міфу, що представляє міфологічну діалектику космому, та є яскравим прикладом об’єктивного ідеалізму Платона. Головними учасниками діалогу (але в більшості монологу) є Сократ, Тімей, Крітій та Гермократ, а композиція зав’язана навколо їх бесіди після дня розмов про ідеальну державу, що неодмінно має бути пов’язана зі світовим розум. Саме навколо поняття «світового розуму» та «світової душі» точаться розмови учасників діалогу. В діалозі найголовніші думки розгортаються навколо трьох основних понять буття: розум, матерія та їх єднання воєдино. Адже річ не просто існує, їй передує ідея, що спричинює та надає зміст її існуванню. Будь-чому потрібен сподвижник, рушій – розум, що упорядковує космос з хаосу, адже неможливо досліджувати світ поза закономірностями та принципами його буття.17

Що ж є найважливішими предметами аналізу в «Тімеї»? По-перше, це ідея Бога як творця, адже вічний і чуттєвий світ є його творінням. Його світ є вічним, єдиним та незмінним, на відміну від уявлень досократиків про світ: «. …те, що покриває всі умоосяжні живі істоти, не допускає поруч з собою іншого; в іншому випадку була б потрібна ще одна істота, яка б охоплювала ці два і частинами якої вони здавалась, і вже не їх, а її, правильніше було вважати зразком для космосу…»[30,d] . По-друге, це ідея первинної матерії і те з чого складається світ. Тут він представляє чотири елементи, уже традиційні в античній філософії, повітря, землю, вогонь та воду, а «подружив» їх Бог, могутній космічний розум. Крім того, ідея душі наскрізь пронизує весь світ. Душа передувала тілу і була неподільна та змінна, саме завдяки їй світ знаходиться в гармонії. Важливим є і момент, коли йдеться про створення неба, часу і небесних явищ : небо та час з`явилися одночасно, тобто людина могла б бачити зміну дня та ночі, що допомогло їй пізнати зміну станів, рахувати, арифметичні навички [51, b]. Все це зробила одна сутність, а саме – світовий розум, творець, він не був чи буде; він є. 18

Отже, почнемо аналіз із змісту твору. По – перше, маємо уявлення про те, що представляє собою структура Світу та Космосу для греків. Цю думку вкладено в уста Тімея: «…для початку треба відділити ось які речі: існує щось вічне, не маюче початку буття і щось є що постійно з`являється, але ніколи не постає сущим. Те, що умосягається з допомогою міркування та роздуму….».[46,d]. Власне, тут представляються два світи, що оточують нас, світ ідей та світ речей, але пов’язані вони якоюсь енергією: сущим, яке ніколи не постає є ланкою між сутністю речей та їх призначенням. Це безпосередньо пов’язано з космологією.

Чуттєвий світ розглядається як копія вічності та незмінності, єдиний закон для всього – Логос. Власне копія, що представлена для нас, і є буттям. Природа Деміурга і сущого є не більше ніж правдоподібною, проте цього достатньо для розуміння. Світова ідея як вічна парадигма існування в часі представляється хорою. Хора – це простір, в якому умосяжний світ стає матеріальним, ідеї стають вселяються в матерію. В «Тімеї» дана тема корелюється з темою памяті, адже рух душі це вічне коло перетворень [47,c]. Проте як співставити ідею часу та ідею вічності? Час виникає як копіювання неподвижного образу вічності в результаті певного неспівпадіння, коли ідея вічності не змогла б бути тотожною нічому. Хора ж не пов’язана з часом, бо є лише причиною його появи. Прокл в «Коментарях до «Тімея» пише що світ «був породжений одразу з часом, але не в часі. Час не породжений в часі, адже в такому разі часу мав би передувати час» 19

Крім того, в діалозі виступає сила, першопоштовх і першопричина всього сущого, тобто Бог-деміург, який створив істот та наділив їх душею: «…. він створив розум в душі, а душу в тілі і таким чином він створив, маючи на думці створити створіння найпрекрасніше по своїй природі та найкраще. Так, згідно з судженням, потрібно визнати, що наш космос є живою істотою, наділеною душею та розумом, і народився він воістину з допомогою божого провидіння….»[41,b]. Творець створив світ, а значить, що він сам його уособлює і є його частиною. Чи може бути він представленим як щось єдине? Така божественна сила є ніби логосом, за яким функціонує світ і частини, якими він наділений не є рухомими, але вічними, як прототипи первинних утворень з пустоти. В «Тімеї» Платон представляє своє вчення про початок та вічність: чи можна це якось зрозуміти? «Час у Платона неспіввимірний з вічністю і відноситься до чуттєвого світу, а вічність до світу умосяжного світу – буття, що немає виникнення. Індивідуальна душа підвладна часу і є лише копією вічного життя умосяжного світу. Замість безкінечного й єдиного душа знаходиться в безкінечному циклі зміни явищ, сходження з небес на землю та з неба на землю. Душа намагається пізнати Вічність, але пізнавши ріку забуття, забуває своє земне життя і починає новий цикл Сходження».20

Виникнення світу та космосу розглядається як такий, що має причину, з необхідності, адже він тілесний та умосяжний, його можна помислити. Причина створення криється в самому Творцеві – він прагнув аби всі речі стали прекрасними та уподібнились йому. Світ твориться з Логосу, він уособлює наближення обмеженого, матеріального та недосконалого світу до абсолюту, що їх поєднує вселенська душа. Надзвичайно важливим питанням в даному контексті є відповідь на питання, що ж таке матерія. Матерія уявляється безкінечним поєднанням простору та часу, це і матеріал, і простір для творення.21

Зміст діалогу розглядається на двох рівнях – логічно-раціональному та чуттєво – міфологічному, проте деякі парадигми відкриті до дискурсу : як представлена головна ідея платонівської філософії – ідея блага – в діалозі. В «Тімеї» читаємо: « ..з якої причини почав створення та упорядкував цей Всесвіт той, хто його створив. Він був благий, а той, хто благий ніколи і ні в якому разі не відчуває заздрості. Будучи їй чужим, він забажав, аби всі речі уподібнилися йому…», «…неможливо такого, аби вище благо створило щось, що не було б найпрекраснішим»[29,b].

Хто керує вічними процесами перетворення, життя та руху : Космос як само організоване буття чи таки Бог-деміург? Космічний розум є рушієм, основою, проте створення істот, людей, явищ та матерії належить саме Богу. Це і можна назвати початком, що є характерним для ідеального буття. Проте Бог проробляє величезну роботу з упорядкування світу в числових і геометричних відношеннях, що є дуже важливим для Платона. Зокрема, таким чином він пояснює рух планет та небесних світил, адже в основу світобудови закладені геометричні фігури та пропорції: «…повне число часу повного року закінчується тоді, коли всі вісім кіл, різних за швидкістю, одночасно прийдуть до своєї початкової точки, поєднуючись в єдине коло. Ось заради чого народжені всі зірки, які блукають по небу і знову повертаються на свої шляхи, аби космос як можна більше уподібнився ідеальній та умосяжній живій істоті, уподібнюючись її вічній природі.»[38,d].

Як бачимо в основу усіх положень закладена ідея гармонії, що розглядається в контексті макро- та мікрокосмосу. Світова душа є спорідненою із індивідуальною душею саме тому світ мінливий, проте в такому русі та «чергуванні» душа пізнає світ, принаймні її божественна частина. Душа, як зазначалося в першому розділі, складається з трьох частин, що врівноважують одна одну. Тілесне та духовне пропорційно змішане в людині завдяки Розуму, і саме душі Розум зобов`язаний своїм існуванням, адже саме вона є принципом руху свідомості. Тому єдину плинну душу варто ототожнювати з усюдисущою космічною душею.22

Отже, було висунуто основні космологічні ідеї Платона в діалозі «Тімей», а саме – ідея душі та її зв’язку з Космосом, Бога-творця, Розуму, створення світу та гармонії. Це все уособлюється буттям, гармонійність та мінливість якого пояснюється наявністю в ньому душі та числових комбінацій.

2.2. Космологічне вчення діалогу та проблеми інтерпретації

Діалог «Тімей» є глибоко змістовним твором Платона, в якому представлене як вчення філософа, так і уявлення античності щодо певних метафізичних понять. Лосєв зазначав, що в діалозі представлена «міфологічна діалектика космосу», адже лише цей діалог співвідносить матеріальний світ з Космосом, що по своїй природі є чимось абстрактним. Проте ми маємо справу з античною філософією, яка має матеріалістичне спрямування, тому не варто відкидати міф. Міфотворчість греків, що знайшла відображення в їх поглядах про рух душі, взаємопричетність та в дуалізмі мислення ( в розділення понять ідея та матерія) становлять діалектику. Проблема в тому що матеріальний світ не мислиться з абстрактним розумом, проте для Платона це відбувається з необхідності. Не менш важливим є трактування метафізичних ідей в діалозі. Бог, як класичний приклад трансцендентного в філософії, у Платона виступає розумом і першопричиною, який не творить світ із нічого, а лише упорядковує буття. Такий творець виступає першим вселенським математиком, що упорядковує числові поєднання. Саме такий «математичний проект», закладений в основу світу і є найкращою умовою для його пізнання.23

Факт створення світу є ключовою подією початку розгортання часу та простору. До початку створення всього існувало лише буття, простір та виникнення, а далі створився прекрасний порядок, розгорнулася космологія і це включало в себе скільки благ, що забезпечувало світу вічність існування. Але тезис про те, що світ виник в певний час і вже не спроможний до руйнування піддав критиці Арістотель. Адже в основному вченні Платона речі поділяються на вічні та смертні, виникаючі та зникаючі [37,e], а в «Тімеї» він протирічить сам собі, коли запевняє, що речі, які мають початок неодмінно повинні мати кінець існування.24

Діалог варто розглядати як наскрізь пронизаний ідеєю гармонії, на що Платона інтелектуально надихнув Піфагор. Така його «гармонія сфер» ділить світ на два початки: активне та пасивне, божественне та матеріальне. Як вважав Арістотель : « піфагорійці проголосили принципи математики принципами всього сущого»,аби вивести єдину формулу для світу, яка співвідносилася б з музичною гармонією.25

В «Тімеї» зустрічаємо трактування цих ідей, що представляються небесною душею: «…душа, простерта від центру до країв неба і огортаюча небо по колу ззовні, вступила в божественний початок незмінного та розумного життя на всі часи.», «…вона являє собою змішання частин трьох природ єдиного та іншого з сутністю, що пропорційно розділена та з’єднана знову….» [36,e]. Ключове поняття пропорції, що можна розглядати і як запоруку гармонії, коли нічого не варто порушувати; і як частинку божественного в кожній речі, що залишив у ній бог-творець.

Проте можна споглядати зустріч двох філософій: західної та східної, коли Платон презентує проблему відношення між двома різними світами – виникаючим та божественним. Світ, що виникає, Платон розуміє по принципу піфагорійців як місце страждань душі, як світ брудної плоті, котрий не вартий нічого. Справжнім благом же, за орфічною традицією, є споглядання внутрішньої гармонії. 26

Багато суперечок точилося стосовно діалогу «Тімей», адже важливим було встановити, чи були висвітлені Платоном космологічні ідеї його власними. Існує думка, що Платон просто продублював працю піфагорійця Тімея Локрійського, проте твір Платона більше тяжіє до структурованості та термінологічної наповненості. На відміну від маєвтики, застосованої філософом у сократичних творах, «Тімей» тяжіє до логічного висновку. Сам автор характеризує свій твір як «правдоподібний міф» [29,d], і запевняє, що їх роздуми про природу богів та створення Всесвіту всього лише припущення. Навіть термін «правдоподібний» в оригіналі є «ейкосом», що означає «образ, створений на подобі». 27

«Тімей» - перший та єдиний діалог Платона, який присвячений фізиці, і дає можливість осягнути повноту світу саме умосяжними методами. Прикладом цього є вміщення концепції держави в діалог з явними космологічними мотивами, адже неможливо створити ідельну державу, яка була б побудована не в гармонії і космічній рівновагі.28

Отже, інтерпретація діалогу «Тімей» є важливим складником в розумінні платонівських ідей та античної філософії вцілому, адже космологічні та міфологічні погляди становлять основу світосприйняття античної людини.

ВИСНОВКИ

Вивчення філософії Платона є ключовим в розумінні античного світу, а космологічні мотиви його творів відображують картину світу в розумінні греків. Діалог пізнього періоду творчості «Тімей» дає відповіді на найглибші та метафізичні питання, а саме – створення світу, причини, душу, бога та принципи світобудови, які нам представляються як гармонії чисел, фігур та пропорцій.

В ході моєї курсової роботи я, посилаючись на твори авторитетних дослідників історії філософії та на зміст й інтерпретації «Тімея», змогла виділити космологічні мотиви у певну структуру: по-перше розгортається система уявлень в математичних вимірах, яка накладається на весь світ і людську душу в тому ж числі, а за цим прослідковується вплив та зв'язок філософських шкіл; по-друге, світ розгортається з певної причини, ім`я якій Бог-деміург, рухома причина, що створила матеріальний світ та наділила його душею.

Тема космології та міфології, що нею захопився Платон, може вивчатися та бути предметом досліджень в різних філософських системах, адже час та вічність, матерія та душа, творець та творіння – все знаходимо в діалозі, інтерпретація та пояснення чого будують гармонійну модель світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Асмус В.Ф. Античная философия / В.Ф.Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – 542 с.
Бородай Т.Ю. Рождение философского понятия. Бог и материя в диалогах Платона / Т.Ю. Бородай. – М.: Изд. Савин С.А.,2008. – 280 с.
Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов / Ред.тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; [пер. М.Л. Гаспаров]. - 2- е изд. – М.: Мысль, 1986. – 571 с.
Лосев А.Ф.История античной эстетики: ранняя классика / А.Ф.Лосев. – М.: Высшая школа, 1963. – 563 с.
Лосев А. Ф. Платон. Аристотель / А.Ф. Лосев, А.А. Тахо-Годи. – М.: Молодая гвардия, 2005. – 259 с.
Мень А. Дионис, Логос, Судьба. История религии: книга в 7-ти т. / Александр Мень. – М.: Издательство Слово, 1992. – Т. IV. – 202 с.
Рассел Б. История западной философии в 3-х книгах /Бертран Рассел. – М.: Миф, 1993. – кн.1. – 509 с.
Платон. Сочинения в четырех томах/ [ред. А. Лосев, В. Асмус]; пер. с древнегреч. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2007. – Т.3. – 752с.
Поздняков С.Н. Платон і давньогоєгипетські уявлення про безсмертя душі: проблема впливу. Вестник ПСТГУ/ C.Н. Поздняков // Богословие. Философия. – 2011. - №6. – С.45-59.
Холопов Ю.Н. Гармония / Ю.Н. Холопов. – СПб.: Издательство «Лань», 2003. – 544 с.
Плешков А.А. О времени и вечности в философии Платона и Плотина./А. А. Плешков // Вестник РХГА, 2013. – №3. – Т.14. – С. 216-223.
Скобелева В.А. Душа в учении Платона об идеях./ В.А. Скобелева // Известия РГПУ им. А.И. Герцена. – 2008. – №85. – 24-27 с.
Ямпольский М. Ткач и визионер. Очерки истории репрезентации, или о материальном и идеальном в культуре./Михаил Ямпольский. – М.: Новое литературное обозрение, 2007. – 172 с.

1Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов/ Ред.тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; [пер. М.Л. Гаспаров]. - 2- е изд. – М.: Мысль, 1986. – С.137-142.

2 Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов/ Ред.тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; [пер. М.Л. Гаспаров]. - 2- е изд. – М.: Мысль, 1986. – С.413.

3 Асмус В. Ф. Античная философия : учебное пособие. – М.: «Высшая школа», 1976. – С.175-178.

4 Лосев А. Ф. Платон. Аристотель / А.Ф. Лосев, А.А. Тахо-Годи. – М.: Молодая гвардия, 2005. – С. 130-137.

5 Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов/ Ред.тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; [пер. М.Л. Гаспаров]. - 2- е изд. – М.: Мысль, 1986. – С.137.

6 Асмус В.Ф. Античная философия / В.Ф.Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – С 178-180.

7 Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов/ Ред.тома и авт. вступ. ст. А. Ф. Лосев; [пер. М.Л. Гаспаров]. - 2- е изд. – М.: Мысль, 1986. – С. 414-415

8 Бородай Т.Ю. Рождение философского понятия.Бог и материя в діалогах Платона./ Т.Ю. Бородай. – М.: Изд. Савин С.А.,2008. – С. 33-36.

9 Тут і далі: Платон. Сочинения в четырех томах/[ред. А. Лосев, В. Асмус]; пер. с древнегреч. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2007. – Т.3. – 752с.

10 Лосев А.Ф.История античной эстетики: ранняя классика / А.Ф.Лосев. – М.: Высшая школа, 1963. – С.289

11 Асмус В.Ф. Античная философия / В.Ф.Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – C. 224-227.

12 Асмус В.Ф. Античная философия / В.Ф.Асмус. – М.: Высшая школа, 1976. – C. 230-232.

13 Рассел Б. История западной философии в 3-х книгах /Бертран Рассел. – М.: Миф, 1993. – кн.1. – С. 84

14 Холопов Ю.Н. Гармония / Ю.Н. Холопов. – СПб.: Издательство «Лань», 2003. – С. 11

15 Бородай Т.Ю. Рождение философского понятия.Бог и материя в діалогах Платона./ Т.Ю. Бородай. – М.: Изд. Савин С.А.,2008. – С. 28-29.

16 Поздняков С.Н. Платон і давньогоєгипетські уявлення про безсмертя душі: проблема впливу. Вестник ПСТГУ/ C.Н. Поздняков // Богословие. Философия. – 2011. - №6. – С.45-59.

17 Лосев А.Ф.История античной эстетики: ранняя классика / А.Ф.Лосев. – М.: Высшая школа, 1963. – С.296

18 Рассел Б. История западной философии в 3-х книгах /Бертран Рассел. – М.: Миф, 1993. – кн.1. – С. 111-114.

19 Ямпольский М. Ткач и визионер.Очерки истории репрезентации, или о материальном и идеальном в культуре./Михаил Ямпольский. – М.: Новое литературное обозрение, 2007. – С.40-44.

20 Поздняков С.Н. Платон і давньогоєгипетські уявлення про безсмертя душі: проблема впливу.Вестник ПСТГУ/ C.Н. Поздняков // Богословие. Философия. – 2011. - №6. – С. 45

21 Мень А. Дионис, Логос, Судьба. История религии: книга в 7-ти т. / Александр Мень. – М.: Издательство Слово, 1992. – Т. IV. – С.127.

22 Скобелева В.А. Душа в учении Платона об идеях./ В.А. Скобелева// Известия РГПУ им. А.И. Герцена. – 2008. – №85. – 24-27 с.

23 Плешков А.А. О времени и вечности в философии Платона и Плотина./А. А. Плешков// Вестник РХГА, 2013. – №3. – Т.14. – С. 220

24 Бородай Т.Ю. Рождение философского понятия.Бог и материя в диалогах Платона./ Т.Ю. Бородай. – М.: Изд. Савин С.А., 2008. – С. 59-60.

25 Мень А. Дионис, Логос, Судьба. История религии: книга в 7-ти т. / Александр Мень. – М.: Издательство Слово, 1992. – Т. IV. – С.38-40.

26 Там же С. 42

27 Бородай Т.Ю. Рождение философского понятия.Бог и материя в диалогах Платона./ Т.Ю. Бородай. – М.: Изд. Савин С.А., 2008. – С. 39-41.

28 Там само С .42

Космологія Платона («Тімей»)