Тарас Григорович Шевченко – художник-новатор

PAGE \* MERGEFORMAT 17

ЗМІСТ

Вступ______________________________________________

3-5

Т.Г. Шевченко художник – новатор__________________

Мистецька спадщина Тараса Шевченка_______________

4-5

Основна частина____________________________________

5-16

2.1 Розвиток реалістичного образотворчого мистецтва в Україні_____________________________________________

5-7

2.2 Жанрово – побутові сцени в творчості Шевченка_______

7-8

2.3 Великий внесок Т.Г. Шевченка в розвиток портрета і пейзажу____________________________________________

8-12

2.4 Автопортрети____________________________________

12-15

Висновки___________________________________________

3.1 Тарас Шевченко – культурний феномен______________

3.2 Значення мистецької спадщини_____________________

Список використаних джерел інформації______________

Додатки____________________________________________

ВСТУП

Тарас Григорович Шевченко – художник-новатор

Поет i художник Тарас Шевченко (1814-1861) - культурний феномен, який перебував у центрі суспiльно-культурного процесу в Україні з середини ХІХ ст., уособлення українськостi, будитель i просвітитель української нації, основоположник нової української мови та літератури. У масовій рецепції він – «батько» української нації, її апостол-заступник i пророк її майбутнього. Його діяльність i його спадщина зав'язує на собі великий пласт культури та суспільно-політичної історії України не тільки середини ХІХ ст., але й наступного часу-як завдяки митцям-інтерпретаторам, так i впливові на культурний процес. «Шевченківська енциклопедія» становить разом з тим енциклопедію української культури в контексті світової культури взагалі, з персоналіями її діячів включно.

Тарас Григорович Шевченко увійшов в історію українського образотворчого мистецтва як художник-новатор, основоположник критичного реалізму.

Під впливом його поетичної i художньої творчості, його революційних суспільно-політичних i естетичних поглядів формувалося українське мистецтво другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Тарас Шевченко надзвичайно тонко відчував природу в усіх відтінках її краси. Як геніальний митець, він вмів передати свої відчуття словом, i фарбами. Ми маємо чудові зразки поетичної пейзажної лірики та вишукану добірку українських краєвидів, створені великим майстром. Ніби сама доля дала можливість Тарасу Григоровичу побувати в різних куточках України, надивитися на рідний край, відчути красу, велич i щедрість української природи, відтворити її в малюнках перед довгою i страшною розлукою.

Мистецька спадщина Тараса Шевченка

Збереглося понад 50 краєвидів, написаних художником у ті роки. Цілу серію малюнків та сепій створив Шевченко у Переяславі. В акварелі «Вознесенський собор в Переяславі» художник зумів передати величність, легкість, вишуканість цієї споруди. Блакить майстерно написаного неба ніби пронизує собор наскрізь. Цікаве композиційне вирішення має акварель «Церква Покрови в Переяславі». На першому плані - сцена з життя тогочасного провінційного міста: калюжа серед вулиці, низенькі будиночки з напіввідірваними віконцями, постаті трьох городян. На другому плані, вдалині, зливаючись з небом, голубіє Покровська церква, яку заснував переяславський полковник Мирович.

Багато малюнків виконав Тарас Шевченко в Полтаві та Полтавській губернії. У трьох акварелях відтворив Густинський монастир.

Мистецька спадщина Т.Г.Шевченка - твори живопису i графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналі i частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних i зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про понад 270 втрачених i досі не знайдених робіт.

У Полтаві Шевченка привабив, усамітнений, вибудуваний на високій горі Воздвиженський монастир, а також будинок, у якому жив І.П.Котляревський. (див. додаток 1). Дві акварелі присвятив козацькому селу Решетилiвцi.

Ще одну серію малюнків створив Шевченко в Київській губернії. Окрему групу складають київські краєвиди (див. додаток 2).

Мандруючи по Україні, Т .Шевченко малював урочища i яри, зарослi кущами, дерева i козацькі могили. Він віртуозно володів перспективним малюнком i вмів досягти надзвичайних ефектів у передачі простору (сепія "Коло Седнева", акварель "Чумаки серед могил", олівцеві малюнки "На Орелі", "Урочище Стінка", .Кам'яні баби" та інші).

Майже завжди Шевченко доповнював свої пейзажі постатями людей чи жанровими сценами "Недостаток человека в пейзаже неприязно действует на меня", - писав художник. Шевченкові пейзажі, в яких він показував Україну ХІХ ст., засвідчують остаточне звільнення від академічних канонів, реалiстичнi позиції митця i патріотичне спрямування служити своїм талантом "на славу имени Украины".

Малярська спадщина Тараса Шевченка стала основою розвитку реалістичного образотворчого мистецтва в України. Шевченко - художник досконало володів різними жанрами i різною технікою, проте за життя був поцінований як майстер гравюри.

Ще козачком поміщика Тарас збирав i перемальовував дешеві лубки, що поширювались у гравюрах на дереві та міді, часто розфарбовані аквареллю. У Петербурзькій Академії мистецтв естампи з робіт Рафаеля, Пуссена та інших видатних митців Західної Європи були зразками для навчання майбутніх художників. Тарас Шевченко, як i інші учні Академії, копіював ці роботи. Свою першу гравюру, ілюстрацію до трагедії Шекспіра "Король Лір", він зробив уже 1843 року.(див. додаток).

Після відвідання України в 1843 році Шевченко задумав здійснити видання альбому, аби розповісти в ньому про Україну.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Розвиток реалістичного образотворчого мистецтва в Україні

1844 року в Петербурзі Тарас Шевченко видає альбом «Живописная Украйна». Історичне минуле України художник показав у офорті «Дари в Чигринi» 1649 року.(див. додаток 4). Зображена вирішальна подія в історії українського народу, коли до Богдана Хмельницького в Чигирин прибули посли від трьох держав: Московії, Польщі й Туреччини із щедрими дарами. Вони чекають рішення козацької ради, під чиє покровительство віддатиУкраїну.

Про традицію сватання як початку весільного обряду розповідає офорт «Старости».(див. додаток 5) Чарівний український краєвид біля Дніпра літнього спекотного дня бачимо в офорті «У Києві». Стародавню пам'ятку архітектури часів Київської Pyci Видубицький монастир, збудований ще в XI столітті в гармонійному поєднанні з навколишньою природою, відтворено в пейзажному офорті "Видубицький монастир у Києві", В офорті «Судна рада» автор зображує старовинний звичай українського народу громадою з'ясовувати будь-які непорозуміння. Цей твір став одним із найпопулярніших i розповсюджувався в різних копіях невідомих художників.

Розкрити найвизначніші події в історії українського народу, показати його побут, видатних діячів, розкрити красу рідної природи - таку всеосяжну мету поставив перед собою художник.

В офортах «Живописная Украйна» митець продемонстрував високу майстерність у використанні цієї складної графічної техніки, яку Шевченко вивчив i опанував цілком самостійно.

Найголовнішою працею Шевченка - художника стала серія сепій «Притча про блудного сина» (1856-1857).(див. додаток 6) За своїм соціальним змістом вона підіймається до суворого й нищівного вироку дійсності, самодержавству.

Визначаючи ідею цієї серії, Шевченко вказував на пороки дворянського стану, причини, що їх породжували, що вилікувати моральні недуги суспільства можна лише героїчними засобами, тобто шляхом революції. У «Притчі про блудного сина» бачимо подальший розвиток тенденцій засудження самодержавного ладу, що з такою силою прозвучали у поемах «Сон», «Кавказ» та інших поетичних творах.

Художником - iнтернацiоналiстом виступав Шевченко в серії робіт з життя казахського народу. Поет-революціонер, демократ, художник - реаліст, він i на засланні бачив ту ж саму соціальну несправедливість, що й на Україні, в Росії.

Жанрово-побутові сцени в творчості Шевченка

З особливою любов’ю Шевченко малював казахських дітей, уболівав за їх злиденне, голодне i холодне життя. Глибоким викривальним змістом пройняті рисунки «Діти – байгушi» (1863) i «Державний кулак» (1855-1856).

Можна тільки дивуватися величезній наполегливості i працездатності, з якими творив уже тяжко хворий художник в останні три роки життя. За короткий час Шевченко досягає блискучих успіхів, дістає визнання художньої громадськості.

Великих успіхів i творчих звершень досяг Шевченко у портретному жанрі особливо у пейзажному мистецтві.

Живописні й графічні твори за часом виконання їх датуються 1830-1861рр. і територіально пов’язані з Росією, Україною i Казахстаном. За жанрами - це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, архітектурні пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні,а також аквареллю, сепією, тушшю, свинцевим олівцем та в техніці офорта на окремих аркушах білого, кольорового та тонованого паперу різних розмірів, а також у п’ятьох альбомах. Значну частину мистецької спадщини Шевченка становлять завершені роботи, але не менш цінними для розуміння творчого шляху й розкриття творчого методу художника є його численні ескізи, етюди, начерки та учбові студії. З усіх творів лише незначна частина має авторські підписи, написи i ще менша - авторські дати. Вивчення мистецької спадщини Шевченка в наш час дало можливість встановити максимально точні дати виконання багатьох його художніх робіт, визначити основні етапи розвитку творчості митця за жанрами, тематикою й формальними ознаками. За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт до академічного часу i до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857-1861рр).

Великий внесок Т.Г.Шевченка в розвиток портрета і пейзажу

В перші роки перебування в Академії Шевченко виконував портрети, історичні та жанрові композиції та ілюстрації (олівець, акварель, олійні фарби). Опанування основами рисунка i технікою живопису позначалося на професійному рівні оригінальних робіт, а з творчим зростанням митця i його студійні малюнки набували високої художньої цінності. У портретах, які художник виконував найчастіше на замовлення, він не задовольнявся лише зовнішньою схожістю, а прагнув відтворити образ людини, риси її характеру. Вершиною в цьому жанрі Шевченка академічного часу є виконаний олією автопортрет (1840р.), з якого починається галерея автопортретів( див. додаток . Нечисленні жанрові композиції митця цього періоду є етапними в історії українського мистецтва. Сепія «Хлопчик з собакою в лісі»(1840р.) тематично близька до незнайденої картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», яку рада академії мистецтв 1840 року відзначила срібною медаллю 2-го ступеня. Такої ж нагороди удостоєно й композицію «Циганка-ворожка» (1841р.) (див. додаток 8). Картина «Катерина» (1842р.) (див. додаток 9), виконана олійними фарбами, ввійшла в скарбницю українського побутового живопису як один з перших творів критичного реалізму. Жанрові твори Шевченка правдиво i поетично зображують життя українського народу, глибше, ніж це було до того в українському мистецтві, підносять соціальні проблеми. Успіхи жанриста позначились i на багатьох ілюстраціях Шевченка, які висунули його в число відомих ілюстраторів. У перші роки навчання в Академії мистецтв Шевченко почав працювати в пейзажному жанрі. Роботи останнього періоду перебування в Академії свідчать про докорінний злам у творчості художника. Перша подорож на Україну (квiтень1843 - лютий1844) визначила тематику i характер творів митця, їхні жанри i співвідношення між ними. На Україні Шевченко далі працював над портретом, застосовуючи переважно олійні фарби (портрети Маєвської, Г.Закревської, П.Закревського, дітей В.М. Рєпіна). Ці твори набагато виразніші , глибше, ніж акварельні портрети попереднього періоду, розкривають внутрішній світ портретованих. Вони свідчать i про успіхи художника в оволодінні технікою олійного живопису. Новий за характером i технікою виконання (туш, перо-штрих, а не контур, як у до академічного періоду) автопортрет композиціях Шевченка 1843р.. Рисунок тут ніби передував творам, виконаним у техніці офорта. Мистецький доробок Шевченка часу перебування на Україні складають портрети, підготовчі роботи до «Живописной Украины», виконані олією дві картини – «Селянська родина» та «На пасіці», пейзажі (тепер як провідний жанр), а також численні рисунки, серед яких i «Вдовина хата на Україні» та «Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилiвцi». Всі ці роботи свідчать про великий інтерес митця до життя українського народу i цього побуту, до природи й історичного минулого України, про глибоке соціальне спрямування творчості художника.

Творчість Шевченка періоду від закінчення Академії до заслання характеризують переважно портрет i пейзаж. Відомо 17 портретів цього часу, виконаних олією, аквареллю i олівцем свідчення майстерності i популярності Шевченка як портретиста серед широких кіл української інтелігенції. У пейзажах, виконаних аквареллю та олівцем переважає замилування просторами, затишними куточками і особливо деревами з їхнім вибагливим і складним рисунком. Композицію тут побудовано на другому плані; пізніше, десь з лiта1845 спостерігаються перші спроби дати і третій план. Велике місце в творчості Шевченка в цей час займав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії, для якої він змальовував архітектурні пам’ятки й історичні місця. У цих творах висока майстерність поєднується з науково-документальною точністю.

Ретельне вивчення мистецької спадщини Шевченка, зосередження всіх його творів у спеціальному музеї, публікація їх в академічному виданні (1961 – 1964рр.) дали змогу об’єктивно оцінити великий за обсягом і значний за мистецькою вартістю доробок художника перiоду заслання. Незважаючи на царську заборону, Шевченко в роки недолі працював багато і плідно в ycix властивих йому й раніше жанрах. Всього відомо 124 завершені твори й 220 ескізів та начерків, створених тоді. Змінилися тільки співвідношення мiж жанрами, питома вага кожного з них у загальному доробку митця. Найплідніше він працював у жанрі пейзажу. Цьому великою мiрою сприяла участь в Аральськiй і Каратауській експедиціях. Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру нашвидку – звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у художніх альбомах. Ці рисунки дуже лаконічні, часто це лише контури або контур з невеликою штриховкою. І де яки пейзажі часу Аральської експедиції Шевченко завершував вже в Оренбурзі за олівцевими рисунками з поміткою «для пам’яті», а частіше покладався на свою виняткову зорову пам’ять. Про велику спостережливість художника говорять і численні пейзажі, на яких надзвичайно тонко зображено деталі не тільки на першому плані, а й на другому й третьому. І з особливою силою спостережливість митця виявляється в численних малюнках науково – допоміжного характеру із зображенням структури береriв Аральського моря та скель і урвищ, що були важливими для геологічної характеристики місцевості. Такий філігранний рисунок не позбавлений і великої художньої цінності, очевидно, прислужився митцеві для пізнішої роботи в офорті. Пейзажі Шевченка часу обох експедицій відрізняються вiд його пейзажiв попереднього перiоду перевагою в них другого і третього планів, видовженою композицією при широкому, часто вкритому обрії й надзвичайно багатим і тонким колоритом. У глибоко емоційних і розмаїтих за настроєм акварелях Шевченко виступає як видатний майстер цієї техніки. Його пейзажі дуже точно і правдиво відображають природу казахського краю її своєрідну красу. Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні , літературні та біблійні теми («Благословіння дітей», «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Самаритянка», «Казашка», «Мілон Кротонський», «Нарціс та німфа Ехо», «Св. Себастіан», «Умираючий гладіатор», всі –1856р.). Всім їм властиве глибоке психологічне трактування образів.

Третя, цілком самостійна, група жанрових композицій це серія сепій «Притча про блудного сина», яку Шевченко мав намір відтворити в гравюрі. Викриття експлуататорського ладу досягає тут найбільшої гостроти. Портретні твори Шевченка років заслання виконано переважно сепією або італійським олівцем (лише кілька портретів в Оренбурзі – аквареллю). Вони досконаліші щодо композиційної побудови, глибше розкривають психологічний стан портретованих і являють собою новий крок у розвитку реалізму художника. Часто Шевченко вводить портрет у жанрові композиції («О.Бутаков і фельдшер О.Істомін під час зимівлі на Кос -Аралі» 1848 – 1849рр.; «Т.Г.Шевченко серед товаришів» 1856р.; Т.Г.Шевченко малює товариша» 1855 – 1857рр.).

Творчість Шевченка років заслання переконливо доводить, що, супереч твердженням біографів поета з буржуазно - націоналістичного табору, не втратив здібностей художника, а й досяг як митець ще вищого рівня в усіх жанрах портретному, пейзажному й побутовому. У його творах цього часу на повну силу пролунала соціальна тема й виявилася інтернаціоналістська позиція художника. Крім того, твори років заслання свідчать про те, що Шевченко будучи відірваним від академії, не забув про неї. Безсумнівний відгомін академічної школи відчувається у виконаних художником у цей час композиціях на історичні, міфологічні й літературні теми. Пієтет Шевченка до Академії мистецтв стверджують написана на засланні автобіографічна повість «Художник» та записи у «Щоденнику».

Мистецька спадщина Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. В цей час він багато працював над офортом і досяг у ньому, порівняно з офортом 1857р. на пароплаві, коли поет їхав з Астрахані до Нижнього Новгорода, та краєвиди, створені на Україні під час третьої подорожі 1859р. (винятком хіба що є офорт «Вечір в Альбано поблизу Рима»).

Автопортрети

Автопортрети Т. Г. Шевченка – власні зображення, які художник створював протягом усього життя. Самий ранній з відомих тепер автопортретів ( полотно, олія 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840р. в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поета–художника. У манері виконання-в легких лісируваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо – зелених тонах з вкрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив К. Брюллова. Твір не завершено. Автопортрет ( папір, туш, перо, 22,7*18,4, приватна збірка, Москва), нарисований в Яготині 23-26.09.1843 року і подарований В. Репніній разом з рукописом поеми «Тринза», зображує Шевченка за роботою. Тут виразно передане уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя. Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери рисування голкою на міді. Автопортрет виконаний у кінці серпня і подарований Н. Барановській, немовби розвиває ідею попереднього. Він гранично простий, ясний за формою. Шевченко на ньому сповнений енергії, внутрішньої сили, рішучості. До 1845р. належить і автопортрет зі свічкою, відомий за офортом Шевченка1860р.. В альбомі 1845р. є начерк цього твору олівцем.

Кілька автопортретів Шевченко створив під час перебування на засланні в Аральській експедиції, до нас дійшов лише один, що його художник незабаром подарував А.Вержинському в Оренбурзі. Шевченко зображає себе у вбранні, яке носив в експедиції, звичайному цивільному платті і світлому кашкеті з великим козирком, на обличчі сліди втоми від нелегких мандрів.

За часів перебування Шевченка в Оренбурзі збіглися дати створення ним двох автопортрети. Один з них (папір, сепія, білило, 24,3*18,1, ДМШ) виконано не пізніше 29.12.1849 року і подарованого Ф. Лазаревському. Шевченко зобразив себе в цивільному одязі – у світлій куртці, з-під якої видно комір білої сорочки. На обличчі відчувається душевний спокій. Психологічною характеристикою до цього твору близький автопортрет у солдатському мундирі з погонами (папір, сепія, 16,2*13, ДМШ),що його Шевченко 29.12.1849 року надіслав А. Лизогубові. Поет тоді ще сподівався на полегшення своєї долі, чекав підвищення у званні до унтер–офіцера й офіційного дозволу малювати. Та незабаром, після арешту за порушення царської заборони і майже піврічного слідства, його заслано до Новопетрівського укріплення. Тут Шевченко створив нові автопортрети – вражаючої сили художні документи про сім років нелюдських фізичних і моральних мук, але - всупереч усьому – й натхненної, подвижницької, героїчної творчої праці. До цих років належить низка сюжетних, жанрових малюнків, у які художник ввів автопортрети. Важливе місце в творчому доробку Шевченка цього часу посідають жанрові малюнки «Шевченко й байгуші» та «Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою». До яких художник ввів автопортрети. Щоб підкреслити правдивість зображеного й передати своє співчуття гнобленому тоді, і приреченому на злидні і голод, казахському народові. Повертаючись iз заслання, в Нижньому Новгороді Шевченко намалював ще два автопортрети. В обох творах постає образ сильної духом людини, яка вийшла незламною з найтяжчих випробувань. М. Лазаревський з подарованого йому автопортрета замовив 25 фотокопій, щоб поширювати їх серед друзів і знайомих. Більшість автопортретiв, створених у Петербурзі в останні роки життя, Шевченко виконав технікою офорта. Працюючи над ними, він часто користувався фотографiями. Перший автопортрет - у темному костюмі (папір, офорт, 16,1*12,3, створений за фотографією кінця 50 – х років) - виконано не14.03.1860 року. Із цього твору збереглися також відбитки третього стану (16,1*12,5), де фон вкрито тонким шаром акватинти. Автопортрет пройнятий глибоким ліризмом. Вражає вираз очей, якого раніше в автопортретах не було: в них і сум, і ніжність, і тепле співчуття. Це вираз «ласкавий, майже ніжний», який помітив в очах художника І. Тургенєв. Незабаром за фотографією, зробленою наприкінці березня 1858 року, зроблено другий автопортрет – з бородою, в кожусі і шапці (папір, офорт, 16,9*12,5), який можна датувати не пізніше як 04.04.1860 року. Ретельно опрацювавши обличчя й виділивши його легким штрихуванням навколо голови, Шевченко вільно в начерковій манері, накреслив убрання й покладену на коліно руку, що надало образові своєрідного артистизму. За малюнком, виконаним 1845 року, що його Шевченко відшукав, він у травні 1860р. створив автопортрет із свічкою (папір, офорт, акватинта, 16,4*13), в якому майстерно передав ефект освітлення, боротьбу світла й темряви, внаслідок чого твір набув символічного звучання. В цьому автопортреті привертає увагу розмаїтість застосованих технічних прийомів. Густим плетивом різної сили штрихів, підкреслених і об’єднаних шаром акватинти, художник показав, як морок відступає перед переможною силою світла. Обличчя модельоване прозорими перехресним штрихами, а вбрання зображене сіткою паралельних лiнiй, що імітують манеру класичної гравюри різцем за фотографією, яку зробив 1859р. року у Києві І. Гудовський, 1860р. виконано автопортрет у світлому костюмі (папір, офорт, 12,5*16,5). Тут на обличчі Шевченка помітно сліди тяжкої недуги, яка підточувала й без того надламане засланням здоров'я поета. У цьому творі відбився пригнічений стан, у якому Шевченко повернувся до Петербурга після арешту на Україні влітку 1859 року. Якщо кожний з розглянутих офортних автопортретiв певну грань образу Шевченка, передає той чи інший душевний стан, то останній з цієї групи автопортретiв – у шапці й кожусі, створений не пізніше 04.12.1860 року за фотографією А.Деньєра, зробленою 1859р., дає узагальнений образ портретованого. Твір вражає глибиною і цілісністю характеристики. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу популярність. Технічно портрет виконано бездоганно. Офортний штрих набув тут виняткової експресії. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись з енергійним штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом лiтер, написаних енергійним розчерком. Офортні автопортрети Шевченка (естампи різних станів) зберігаються в кількох музеях, більшість - в ДМШ. В останні роки життя Шевченко малював і олійними фарбами. Із чотирьох тогочасних полотен, що дiйшли до нас, три – автопортрети. В них помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоду і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно. Один з автопортретiв (1859) вiдомий з копії, що її виконав К.Фловицький (44,4*35,5, ДМШ). Шевченко тут зображений з бородою. Ефект контрастного бічного освітлення, надаючи творові великої емоційної належності, не відвертає, однак, уваги від основного - погляду Шевченка. Крім копії К. Фловицького iснувала ще одна копія (де тепер – невідомо), яку виконав художник Жебрівський. Другий автопортрет з цієї групи (полотно, олія, 59*48, в овалі).

Останній автопортрет (полотно, олія, 49*59, в овалі, ДМШ), виконаний 01.02.1861 року, відтворює образ безнадійного хворого художника. Густий морок, з якого виступає освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка посилює трагізм твору.

ВИСНОВКИ

3.1 Тарас Шевченко – культурний феномен

Поет i художник Тарас Шевченко (1814-1861) - культурний феномен, який перебував у центрі суспiльно-культурного процесу в Україні з середини 19 ст., уособлення українськостi, будитель i просвітитель української нації, основоположник нової української мови та літератури. У масовій рецепції він – «батько» української нації, її апостол-заступник i пророк її майбутнього.

3.2 Значення мистецької спадщини

Значення величезної спадщини Шевченка полягає в тому, що він своєю творчістю показав, як кожний громадянин своєї держави повинен служити народові, його інтересам, боротися за його волю і щастя.

Твори Шевченка, як художника, зберегли для нащадків пам'ять про тогочасну культуру народу, його життя, прагнення та боротьбу за кращу долю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

Большаков Л.Н.,Бородин В.С. Шлях «Кобзаря» // Доля книги Т.Шевченка. – М., 1978.
Луначарський А.В. Статті про літературу // Великий народний поет (Тарас Шевченко). – М.,1957. – С.411 – 439.
Мистецька спадщина: У 4т./Редкол.: О.І.Білецький та ін.: - К.: Вид-во АН УРСР, 196 – 1963. – Т.1 - 4.
Рильський М. Про поезію // Тарас Шевченко. – М., 1974. – С.51 – 89.
Шагинян М. Тарас Шевченко. – М., 1964.
Шевченко Т.Г. в згадуваннях сучасників.
– М., 1962.