Управління розвитком регіону

PAGE 4

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра менеджменту

Завідувач кафедри

____________________

"___" _____________ 20__ р.

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

„Управління розвитком регіону”

студентки групи ЕкмМ-52с

спеціальності 8.050201

„Менеджмент організацій”

Науковий керівник:

Львів – 2014

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростанням ролі регіонів як економічних агентів міжнародного рівня, безпосередніх учасників міжнародного поділу праці. На сьогодні регіональний розвиток також суттєво вливає і визначає темпи національного розвитку. І тому питання управління соціально-економічним розвитком на регіональному рівні є найбільш актуальними у більшості країн світу. На сучасному етапі перед Україною постає необхідність побудови принципово нової моделі взаємовідносин між центром та регіонами, удосконалення інструментарію регіональної політики, правового закріплення статусу регіону, формування принципів розмежування повноважень різних рівнів управління тощо.

Необхідність запровадження у практичну діяльність стратегічного управління та планування обумовлюється поступовим наближенням процесу управління в Україні до світового досвіду.

Ставлення до розробки регіональної стратегії розвитку як до найважливішого заходу регіонального управління, який за самою своєю суттю має поєднувати перспективну та поточну діяльність, погоджувати дії між різними суб’єктами державного регулювання в інтересах зростання добробуту суспільства та підвищення показників регіонального розвитку, є безперечно домінуючим у сучасній державній регіональній політиці. На такому розумінні базується зміст тих заходів, що розробляються у межах стратегій розвитку країни, регіонів, окремих галузей, населених пунктів та інше. Регіональна стратегія розвитку є визначальним та направляючим для всіх суб’єктів документом, відтак формування та реалізація стратегії стає пріоритетним завданням у діяльності органів регіональної влади.

На сьогодні стратегічний підхід до державного управління регіональним розвитком в Україні лише починає застосовуватися на практиці, тому існує чимало невирішених теоретико-методологічних, правових та організаційних питань, практичних проблем запровадження напрацьованих технологій та методик, розробки нових, які були б адекватні реаліям сьогодення. Назріла необхідність розробки таких управлінських та організаційно-економічних підойм, які забезпечували б раціональне використання природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу регіону, дали б змогу в повній мірі залучати до процесу відтворення наявні резерви. В цьому напрямку вже напрацьовано чимало розробок, які виступали дієвими засобами реалізації регіональної політики в різні періоди функціонування національної економіки. Дана проблематика знайшла своє відображення в наукових дослідженнях С.М.Злупка, М.І.Долішнього, Б.М.Данилишина, М.Г.Чумаченка, В.К.Мамутова, В.М.Вакуленко, С.І.Пирожкова, Ф.Д.Заставного, О.І.Шаблія, П.Ю.Бєлєнького, І.Р.Михасюка, Є.І.Бойка, С.М.Писаренко, А.Ф.Мельник, Б.М.Андрушківа, В.С.Кравціва та інших.

Тому дана робота є спробою дослідження й узагальнення певного кола питань, а саме: осмислення теоретичних і практичних аспектів процесу розробки й реалізації стратегічного плану як основи регіональних стратегій розвитку в умовах децентралізації та деконцентрації управлінських функцій; визначення інституційних та ресурсно-технологічних особливостей формування та реалізації регіональних стратегій розвитку; вивчення закордонного досвіду регіонального управління і можливостей його впровадження в Україні. Така постановка актуальності наукового завдання та його вирішення надасть можливість чітко визначити особливості процесу стратегічного планування регіонального розвитку та обґрунтувати механізми практичної реалізації регіональних стратегій розвитку.

Метою даної магістерської роботи є систематизація, розширення і закріплення теоретичних знань із регіонального управління, застосування їх при вивченні конкретних економічних проблем, розвиток навичок самостійної роботи та опанування методикою стратегічного планування регіонального розвитку при вирішенні визначених у даній роботі питань.

Завданнями даної магістерської роботи є:

• визначення сутності регіонального розвитку;
• охарактеризувати організаційно-правове забезпечення управління регіональним розвитком;
• визначити особливості управління розвитком регіону;
• загальна характеристика соціально-економічного стану Золочівського району;
• провести стратегічний аналіз можливостей розвитку Золочівського району;
• проаналізувати організаційно-економічного механізму реалізації стратегії розвитку Золочівського району;
• охарактеризувати регіональну політику в країнах Європейського Союзу і особливості регіональної політики в Україні;
• запропонувати шляхи вдосконалення державного управління регіональним розвитком;
• визначити основні перешкоди при реалізації стратегії розвитку Золочівського району і запропонувати шляхи їх подолання.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми управління регіональним розвитком.

Об’єктом дослідження є Золочівський район. Мета дослідження – розробка стратегії соціально-економічного розвитку району і вдосконалення управління регіональним розвитком.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань та досягнення мети використовувалися як теоретичні (аналіз і узагальнення наукових даних з проблем дослідження), так і практичні (методи із застосуванням математичного апарату).

Елементом наукової новизни є те, що у магістерській роботі вперше здійснено для Золочівського району стратегічний аналіз можливостей розвитку і розроблено оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку згідно з „Методичними рекомендаціями щодо формування регіональних стратегій розвитку”, розроблених міністерством економіки від 29.07.2002 року.

Магістерська робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг – 130 сторінки, який включає 10 таблиць, 7 рисунків, 2 додаток та список використаних джерел із 101 найменування.

У першому розділі визначено теоретичні основи стратегічного планування розвитку регіону. У даній роботі, а саме у другому розділі, охарактеризовано соціально-економічний стан Золочівського району, за допомогою SWOT-аналізу визначено його сильні і слабкі сторони, потенційні можливості і загрози, розроблено оптимальну стратегію розвитку і проаналізовано механізм її реалізації. У третьому розділі, здійснено характеристику регіональної політики в країнах Європейського Союзу, особливостей регіональної політики в Україні і представлені основні напрямки вдосконалення управління регіональним розвитком Золочівського району. У четвертому розділі розроблено заходи щодо ергономіки, забезпечення охорони праці та техніки безпеки у Золочівській міській раді. Було розглянуто питання з технічної та пожежної безпеки, запропоновані заходи щодо поліпшення умов праці.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМУ РЕГІОНУ

Визначення сутності регіонального розвитку

Інтерес до проблем регіонального розвитку сьогодні є закономірним, тому що регіон виступає як повноправний учасник політичних процесів, заявляючи про свою самобутність в умовах глобалізації. Підвищення актуальності розвитку регіонів впливає на необхідність встановлення термінологічної однозначності щодо визначення регіону як категорії.

Існує багато поглядів на визначення сутності регіону. Сутність регіону як економічної категорії або категорії взагалі - це територіальна одиниця на мапі, суб’єктивне поняття, виражене словом, і абстрактне поняття, що знаходиться в голові людини.

Поняття „регіон” виникло в науці для виділення окремих територій за певною ознакою: історичною, географічною, етнічною, геологічною, адміністративно-територіальною, функціональною, економічною.

Спочатку регіон розглядали як зосередження природних ресурсів та населення, виробництва та споживання товарів, сфери обслуговування, а не як суб’єкт економічних відносин, особливих економічних інтересів.

В економічному аспекті найбільше значення має виділення регіонів з позицій: адміністративного і економічного управління; місця в територіальному розподілі праці; функціонування ринків праці, товарів і послуг; типовості соціально-економічних проблем.

А. Б. Алаєв визначив регіон як територію, „що володіє єдністю, взаємозв’язком складових елементів, цілісністю, причому ця цілісність – об’єктивна умова і закономірний результат розвитку даної території” [25, с. 49].

А. І. Добринін сутність регіону визначає як територіально спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу [25, с. 49].

Л. М. Зайцева дає визначення регіону в оганізаційно-управлінському аспекті – „регіон - це частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, діяльність якої свідомо направляється державними органами управління, а управлінські функції координуються ними для досягнення цілей суспільного розвитку і запобіганню дії руйнівних внутрішніх і зовнішніх сил” [85, с. 25].

Л. Смирнягін під регіоном розуміє певну територію з притаманними їй специфічними природно-кліматичними, економіко-географічними, демографічними, історичними, етнічними, соціально-побутовими та іншими особливостями. При цьому далеко не завжди об'єктивно кордони регіону збігаються з кордонами офіційних територіальних утворень, а інколи взагалі є розмитими, „примарними”.

Інше розуміння сутності регіону висловлює С. В. Мочерний. Він визначає регіон як комплекс підсистем, елементів та компонентів і їх характерних властивостей, взаємодія між якими та середовищем зумовлює якісно або сутнісно нову інтегративну цілісність [37, с. 361].

З економічної точки зору, під регіоном розуміють територіально спеціалізовану частину господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу. При цьому регіональна система розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожному елементу належить чітко визначене місце та функції. Таким чином, регіон може розглядатись як функціональна система, що володіє певною стійкістю, і одночасно як система, яка розвивається та змінюється [46, с. 16].

В. О. Аніщенко під регіоном розуміє складну природно-соціально-техногенну систему, що передбачає специфічний спосіб організації енергетичних, комунікаційних, ціннісних, інформаційних і цільових структурних компонентів, описується за допомогою внутрішніх і зовнішніх зв’язків [25, с. 50].

Сучасні теорії розглядають регіон як систему, зокрема як локальну соціально-економічну систему, агломеровану систему, політичну систему, а також як регіон-квазідержава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок.

Перехід до ринкової економіки супроводжується тим, що кожен регіон стає економічною підсистемою з особливо сильними взаємозв’язками своїх основних елементів. Значно зростає вплив доходів і платоспроможного попиту на регіональне виробництво, споживання та інвестиції, розвиток соціальної сфери, а також вплив виробництва на зайнятість і доходи. Міжрегіональний обмін здійснюється тепер на ринковій основі, і тому регіон, як ринок, випробовує вплив зовнішніх ринків товарів, праці і капіталу, що конкурують і доповнюють один одного.

Український вчений В. А. Поповкін вважає, що регіон слід розглядати як територіальну частину народного господарства, якій органічно притаманні географічна цілісність і економічна спільність [74, с. 74].

Французький вчений С. Буасьє ототожнює регіон з квазікомпанією, до управління яким необхідно застосовувати корпоративні методи управління. Іншу концепцію сутності регіону висловлює А. Лєвінтов, стверджуючи, що регіон – це арена діяльності та взаємодії різних груп інтересів, між якими є відносини політики [25, с. 51].

Узагальнюючи вищенаведене, під регіоном слід розуміти відтворювальну, самодостатню підсистему природного соціально-економічного простору держави з її природними і людськими ресурсами, структурою і спеціалізацією господарства та місцем у національному і міжнародному поділі праці.

Усі наведені вище форми прояву сутності регіону можна згрупувати у таблицю, для кращого їх розуміння (Додаток А).

Отже, сутність регіону вивчається різними дисциплінами і вченими, кожен з яких розглядає дану категорію з своєї точки зору. І тому протиріч залишається так багато, що єдиного підходу до регіонального розвитку так і не знайдено.

М. І. Долішній у своїй статті „Ринкові механізми регіонального управління”, визначає регіональний розвиток як структурно виражена модифікація виробничої та соціальної функції регіону в процесах територіального поділу праці на ринкових принципах з метою покращення якості життя населення з обов’язковим врахуванням та поєднанням геополітичних, макроекономічних, загальнонаціональних, галузево-функціональних та регіональних інтересів [34, с. 7]. Регіональний розвиток спричинюється інтегральною дією цілої низки факторів, провідними серед яких є: врахування та обов’язкове використання переваг та можливостей геополітичного становища регіону; раціональне використання природно-ресурсного та виробничо-економічного потенціалу регіону на основі інтенсифікації складників та чинників зростання, а також переваг процесів ринкового реформування відносин власності; покращення умов та середовища життєдіяльності населення, особливо щодо розв’язання проблеми зайнятості, подолання негативних демографічних тенденцій, збереження екологічно безпечного стану навколишнього природного середовища.

Розвиток регіону означає такий режим функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів рівня та якості життя населення, що проживає на даній території. Такий розвиток не повинен і не може вичерпуватися виключно механічним зростанням елементів його структури, в тому числі економічних. Сучасна парадигма розвитку регіону полягає в тому, що він повинен базуватися на внутрішньому потенціалі регіону.

О. Федунін, І. Рєпіна, О. Олеснюк виділяють три підходи до розуміння сутності потенціалу:

потенціал як сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів;

потенціал як система матеріальних і трудових факторів, що забезпечують досягнення мети виробництва;

потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед ними завдання [103, с. 214].

Потенціал регіону, порівняно з потенціалом підприємства, значно розширює свої можливості за рахунок комплексної, системної взаємодії всіх його структурних елементів: природних ресурсів, видів економічної діяльності, інституціональних ресурсів, інтелектуалізація трудової діяльності та поліпшення умов праці, зростання творчого потенціалу працівників і менеджменту та інше. Потенціал регіону не тільки інтегрує можливості окремих підприємств та створює синергетичний ефект завдяки їх взаємодії, але й набуває ознак емерджентності, тобто нових властивостей.

А от економічний потенціал регіону визначається як сукупна здатність наявних у межах регіону економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ і послуг, що відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку. Іншими словами, економічний потенціал уособлює форму досягнутого рівня виробничих сил та їх можливостей для подальшого розвитку.

В основі сучасного розвитку регіонів лежать ідеї сталості, збалансованості й соціальної орієнтації. Під сталістю регіональних соціально-економічних систем розуміють здатність такої системи залишатися відносно незмінною (тобто зберігати свою структуру й функціональні особливості) впродовж певного часового інтервалу всупереч будь-яким зовнішнім і внутрішнім впливам.

Щоб забезпечити сталий розвиток регіону необхідно, щоб інтереси соціального прогресу, екології та економіки були всебічно зрівноваженими, збалансованими й оптимізованими за максимально можливою кількістю демографічних, соціальних, екологічних, виробничих і техніко-технологічних параметрів. До інших досить важливих передумов переходу країни на модель сталого розвитку [27, с. 22] як на національному, так і регіональному рівнях належать:

ефективне та екологічно безпечне функціонування економіки, що дасть можливість досягти кращої якості життя населення, цілеспрямовано і належним чином вирішувати соціальні та ресурсно-екологічні проблеми розвитку суспільства.

раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів навколишнього середовища як найголовнішого чинника забезпечення ресурсно-екологічної безпеки життєдіяльності нинішнього та майбутніх поколінь, підтримання в ньому екологічної рівноваги, забезпечення його належної якості з точки зору інтересів здоров’я людини.

стабілізація демографічної ситуації й чисельності населення і встановлення в суспільстві принципів соціальної справедливості: створення системи правових гарантій та ефективної демографічної політики з метою досягнення високого рівня матеріального, соціального й екологічного благополуччя кожної сім’ї.

розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного вирішення ресурсно-екологічних проблем і завдань сталого розвитку та підвищення його результативності й ефективності, застосування в національній економіці новітніх світових досягнень науково-технічного та соціально-екологічного прогресу;

необхідність удосконалення управління регіональним розвитком та відносин центральних та місцевих органів влади з делегуванням більшої самостійності останнім (з відповідним правовим забезпеченням).

Збалансованість розвитку регіону передбачає дотримання особливої для кожної регіональної системи пропорції її потенціалів (економічного, екологічного, демографічного), що забезпечує сталість і соціальну орієнтацію розвитку. Відповідно до цієї ідеї, функціонування повноцінних регіонів неможливе без перетворень, спрямованих на внутрішню збалансованість: утворення елементів, яких не вистачає у структурі регіону та подолання деструктивності інших складових, стимулювання внутрішньо- і міжрегіональних зв’язків. Якщо ж регіони розвиваються не збалансовано, то відбувається поглиблення міжрегіональних контрастів, поглиблюється концентрація економічної активності, фінансових результатів та рівня доходів населення в обмеженому числі регіонів. Нерівномірність регіонального розвитку також створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. Щоб ліквідувати міжрегіональні диспропорції, необхідно проводити регіональну політику не на принципах вирівнювання (через субсидії, субвенції, трансферти), а зосередити увагу на активізації інноваційних процесів, створення привабливих умов для малого і середнього бізнесу, на розвитку самостійності місцевих органів влади.

Соціальна орієнтація передбачає спрямованість функціонування всіх підсистем на підвищення рівня та якості життя населення. Для її оцінки використовують критерії соціальної ефективності в контексті державного регулювання розвитку регіонів, які є показниками, що дають можливість бачити і вимірювати досягнутий рівень задоволення назрілих потреб, інтересів і цілей суспільства, окремої соціальної групи, конкретної особи.

Закордонний досвід та аналіз внутрішніх можливостей в будь-якій країні дає підстави стверджувати, що тільки постійний системний державний вплив на регіональну ситуацію дає можливість забезпечувати сталий розвиток регіону. Цей вплив проявляється у державному регулюванні. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, направлений на підтримання соціально орієнтованого, сталого і збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів і відповідного фінансово-економічного інструментарію.

Державне регулювання регіонального розвитку передбачає множинність суб’єктів та об’єктів даного процесу. Суб’єктом державного регулювання розвитку регіонів у широкому розумінні є держава як головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує спільну діяльність людей і соціальних груп. Суб’єктами державного регулювання розвитку регіонів у вузькому розумінні доцільно визнати окремі елементи системи державних органів, до яких належать як центральні та регіональні органи виконавчої влади, так й інші суб’єкти. Об’єктами такого регулювання в широкому розумінні повинні бути суспільні відносини, які виникають у процесі впливу держави на регіональні ситуації та проблеми. У вузькому розумінні об’єктами державного регулювання розвитку регіонів є окремі регіональні ситуації чи проблеми, які не можуть бути розв’язані без державного втручання.

Вихідним моментом державного регулювання регіонального розвитку є аналіз стану регіону, який дозволяє виявити позитивні та негативні сторони розвитку регіону і на підставі якого будуть визначені основні шляхи його подальшого розвитку та вибрані адекватні методи державного регулювання. Поряд з аналізом інформаційно-аналітична діяльність передбачає діагностику стану регіону, тобто виявлення регіональних диспропорцій, структурних деформацій і недоліків у соціально-економічному розвитку даного регіону, що може знадобитися для вироблення державної політики регіонального розвитку та виявлення депресивних територій.

Державне регулювання регіонального розвитку повинно спиратися на регіональний моніторинг, або моніторинг регіональних ситуацій і регіональних проблем, під яким розуміють спеціально організовану й постійно діючу систему необхідної статистичної звітності, збирання та аналізу статистичної інформації, здійснення додаткових інформаційно-аналітичних обстежень (опитування населення тощо) й діагностики стану, тенденцій розвитку та гостроти загальнорегіональних ситуацій і регіональних проблем.

Іншою стороною інформаційного забезпечення регіонального розвитку є ознайомлення населення з ходом реалізації регіональної політики держави.

Проблема регіонального розвитку сьогодні тісно пов’язана з необхідністю оптимізації взаємодії між центральними органами влади, місцевими органами управління та органами регіонального самоврядування.

Тому потрібно змінювати пріоритети суспільного розвитку держави, формувати нові підходи і принципи територіального самоврядування, а це в свою чергу вимагає від регіональних структур управління розроблення комплексної стратегії розвитку.

На сучасному етапі, в Україні стратегічне планування проводиться „зверху вниз”, тобто централізовано, обґрунтування положень стратегії розвитку регіону здійснюється згідно вимог затвердженої Урядом Державної стратегії регіонального розвитку. Досвід державного управління в європейських країнах свідчить про те, що централізоване планування на певному етапі призводить до неефективності, бо перерозподіляючи кошти між „багатими” та „бідними” регіонами з метою дотримання принципу солідарності, з одного боку має забезпечити сталий розвиток, а з іншого – конкуренція між регіонами необхідна для стимулювання економічного розвитку [24, с. 106]. І тому необхідно децентралізувати планування і розширити повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, сьогодні, коли соціально-економічний розвиток держави прямо залежить від розвитку її регіонів, постає ряд проблем, серед яких: забезпечення сталого і збалансованого розвитку регіону, підвищення ефективності функціонування регіональних органів влади та вдосконалення державного регулювання регіонального розвитку. Досягнення високої ефективності та якості будь-якого виду управлінської діяльності, в тому числі регіонального управління, полягає в підвищенні ефективності та якості правового забезпечення такої діяльності. Тому необхідно проаналізувати організаційно-правове забезпечення регіонального розвитку в Україні.

1.2. Організаційно-правове забезпечення управління регіональним розвитком

На сучасному етапі розвитку української держави необхідність ефективної регіональної політики є очевидною. Від того, яким чином здійснюватиметься державне регулювання регіонального розвитку, залежить якість та швидкість здійснення реформ як у регіонах, так і у країні в цілому. Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин „центр–регіони” залежить, насамперед, від інституційного та правового поля для розробки й реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку.

В Україні, на сьогодні, відсутній чіткий розподіл повноважень і відповідальності у сфері регіонального розвитку між різними гілками влади на центральному рівні, ієрархічними рівнями виконавчої влади й місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні. На загальнодержавному рівні в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади з достатніми повноваженнями для проведення регіональної політики. Чинним законодавством не визначено окремого органу, який би комплексно вирішував проблеми регіонального розвитку в Україні. Натомість розв’язання питань регіональної соціально-економічної політики покладено на Міністерство економіки України. В рамках виконання цього завдання Міністерство:

– аналізує стан і тенденції економічного і соціального розвитку України та її адміністративно-територіальних одиниць;

– здійснює організаційно-методичне керівництво та координує підготовку прогнозів і програм економічного і соціального розвитку областей, районів, міст на коротко- та середньостроковий період;

– готує пропозиції щодо створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, удосконалення фінансової підтримки підприємництва;

– розробляє та забезпечує відповідно до своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері управління державним сектором економіки, передачі об’єктів державної власності у власність територіальних громад, координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади щодо ефективного використання державного майна;

– готує пропозиції щодо створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон, запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку; аналізує соціально-економічні результати функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та територій пріоритетного розвитку; забезпечує в межах наданих йому повноважень захист правових та економічних інтересів держави в цій сфері;

– бере участь у визначенні та реалізації основних напрямів державної містобудівної житлової політики;

– здійснює контроль за ефективним використанням бюджетних коштів установами та організаціями, що належать до сфери його управління;

– координує діяльність відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій тощо [14].

Міністерство економіки України має право скасовувати відповідно до Закону України „Про місцеві державні адміністрації” накази керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій; здійснює у межах своїх повноважень перевірки в місцевих органах виконавчої влади і органах місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями у сфері ціноутворення, а також суб’єктів підприємництва щодо додержання ними порядку формування, встановлення та застосування цін (тарифів).

У структурі Міністерства економіки України функціонує департамент регіонального розвитку, основна увага якого спрямована на вирішення питань аналізу, прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіонів, функціонування вільних економічних зон, запровадження нових інструментів стимулювання розвитку регіонів, розвитку транскордонного співробітництва.

Одночасно окремі функції щодо регулювання регіонального розвитку розосереджені по різних міністерствах, які мають свої регіональні підрозділи, що входять до складу місцевих органів виконавчої влади. У зв’язку з цим виникає проблема координації діяльності неспеціалізованих органів влади і консолідації їхніх дій у руслі загальнодержавної політики.

Питання регіональної політики знаходяться серед головних напрямів діяльності уряду України. У складі Секретаріату Кабінету Міністрів України працює управління регіональної політики, яке займається питаннями аналізу соціально-економічного розвитку регіонів, створення сприятливих умов для розвитку регіонів та ефективної діяльності місцевих органів влади, підвищення відповідальності керівників цих органів за ефективність управління економічними, соціальними і суспільними процесами на місцях. З метою проведення системної й цілеспрямованої роботи із зазначених напрямів у Кабінеті Міністрів України утворено Урядовий комітет з питань регіональної політики, будівництва та житлово-комунального господарства.

З метою здійснення ефективної політики у сфері державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку, вдосконалення механізмів її впровадження, забезпечення залучення широкого кола громадськості до розроблення політичних рішень, правових засад їх реалізації та відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України [1, с. 24] було створено Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку (далі - Національна рада) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

Основними завданнями Національної ради є [9] розроблення та внесення пропозицій щодо:

1. визначення пріоритетів та механізмів реалізації державної політики у сфері державотворення, місцевого самоврядування та регіонального розвитку, розробки відповідних політичних документів та нормативно-правових актів, а також інституційного, інформаційного та іншого забезпечення їх впровадження;
2. комплексного проведення адміністративної, адміністративно-територіальної реформи та реформи місцевого самоврядування;
3. розвитку громадянського суспільства, форм безпосередньої демократії, вдосконалення системи взаємодії між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх асоціаціями та іншими об'єднаннями, громадськими організаціями, підприємницькими структурами, забезпечення прозорості діяльності влади, залучення громадян, їх об’єднань до підготовки рішень загальнодержавного та місцевого значення, оцінки ефективності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
4. подолання диспропорцій у розвитку регіонів, сталого розвитку територій, стимулювання зміцнення їх економічного потенціалу та підвищення інвестиційної привабливості, удосконалення міжбюджетних відносин, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, удосконалення системи державних соціальних гарантій, адміністративних, управлінських та інших послуг населенню;
5. впровадження кращого вітчизняного та міжнародного досвіду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку.

Відлік часу з початку спроби реалізовувати державну регіональну політику в Україні можна почати з дня ухвалення Указу Президента України № 341/2001 „Про Концепцію державної регіональної політики” – 25 травня 2001 року. Згідно даної концепції, головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дійовості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування [6].

Загалом цей документ мав більш теоретично-методичний характер і не містив головного – способу та параметрів моніторингу його виконання, а механізми реалізації державної регіональної політики не мали інноваційного характеру.

Важливим кроком для розвитку регіонів стало прийняття Верховною Радою Закону України „Про стимулювання розвитку регіонів”, який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання депресивності територій. Відповідно до Закону організаційне забезпечення державного стимулювання розвитку регіонів здійснюється відповідно до основ державної регіональної політики, державних програм економічного і соціального розвитку України, законів про Державний бюджет України, загальнодержавних програм, інших законів та актів законодавства України, а також програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, місцевих бюджетів [12].

На виконання Закону Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова від 21 липня 2006 року „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року”. Згідно з цими нормативними актами Автономною Республікою Крим, обласні, Київська та Севастопольська обласні державні адміністрації розробили свої стратегії розвитку регіонів, де визначені ключові проблеми та пріоритети регіонального розвитку [3].

З метою забезпечення ефективного формування та реалізації державної регіональної політики, політики у сфері будівництва та архітектури, розв’язання проблем, пов’язаних з реформуванням житлово-комунального господарства, Кабінет Міністрів України 1 березня 2007 р. прийняв Постанову № 323, якою утворив Міністерство регіонального розвитку та будівництва України і Міністерство з питань житлово-комунального господарства України на базі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, що реорганізується.

Відповідно до постанови, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної регіональної політики і політики у сфері будівництва, архітектури та містобудування [34, с. 82].

З метою забезпечення здійснення заходів, пов’язаних з реорганізацією Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства, підготовкою пропозицій щодо розподілу чисельності працівників між новоутвореними Міністерствами та віднесення установ та організацій до сфери їх управління, Уряд постановив утворити комісію з реорганізації Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Окрім вище згаданих нормативних актів існує ще цілий ряд нормативно-правових актів, які регулюють різні аспекти регіонального розвитку та місцевого самоврядування, а саме:

Закон України „Про генеральну схему планування території України” від 07.02.2002 р. № 3059–ІІІ;

Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 р. № 586–ХІV;

Закон України „Про органи самоорганізації населення” від 11.07.2001 р. № 2625–ІІІ, який визначає правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення – представницьких органів, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом;

Закон України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” від 04.03.2004 р. № 1580–IV, в якому, відповідно до затвердженої Програми, визначено основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст України до 2010 року та містяться науково-методичні, економічні, організаційні, правові заходи щодо його забезпечення;

Постанова Верховної Ради України „Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів” від 24.12.1999 р. № 1359–XIV, якою затверджено Концепцію сталого розвитку населених пунктів, визначено основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів, правові та економічні шляхи їх реалізації;

Постанова Верховної Ради України „Про рекомендації парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування” від 05 червня 2003 року № 939–IV

Указ Президента України „Про Концепцію державної регіональної політики” від 25.05.2001р. №341/2001;

Указ Президента України „Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р. № 810/98;

Указ Президента України „Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи” від 20.11.1998 р. № 1284/98;

Указ Президента України „Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу” від 14.09.2000 р. № 1072/2000;

Указ Президента України „Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні” від 29.05.2001р. № 345/2001;

Указ Президента України „Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні” від 30.08.2001 р. № 749/2001;

Указ Президента України „Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування” від 26.04.2005 р. № 706/2005;

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами” від 05.09.2001 р. № 1195;

Постанова Кабінету Міністрів України „Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та євро регіонів” від 29.04.2002 р. № 587;

Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування” від 25.07.2002 р. № 416–р;

Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів” від 24.02.2003 р. № 207.

Здійснюючи аналіз нормативно-правової бази забезпечення регіонального розвитку можна стверджувати, що в Україні існує правове поле для ефективного розвитку регіонів та місцевого самоврядування, однак воно не достатнє. Правове поле, окрім того, потребує систематизації та упорядкування, оскільки деякі питання, наприклад, управління комунальною власністю, участь громадян у виконанні функцій місцевого самоврядування через органи самоорганізації населення, міжбюджетні відносини ще й досі залишаються не остаточно не врегульовані. Основним завданням нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку є створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцненням демократичних основ розвитку держави. Щоб успішно виконати зазначені завдання, потрібен виважений системний підхід законодавців. Незважаючи на неоднозначні коментарі щодо створення нових міністерств, сподіваємося, що вони виконають покладені на них важливі завдання і регіональна політика буде впроваджуватимуться на місцях без „ухилів та перекручень”. Успішна регіональна політика забезпечить оперативне вирішення проблем кожного регіону та сприятиме подальшому їх розвитку, а, відтак, і держави в цілому.

1.3. Стратегія розвитку регіону та етапи стратегічного планування

Мета Державної стратегії регіонального розвитку, яка є інструментом здійснення державної регіональної політики, - створити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення [89, с. 13]. Це здійснюватиметься через розроблення стратегій розвитку регіонів на основі збалансованого поєднання місцевих і національних інтересів та ресурсів. Стратегічними завданнями, визначеними Державною стратегією регіонального розвитку, є такі [3]:

1. Підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їхнього ресурсного потенціалу. Це завдання, зокрема, передбачає:

реструктуризацію економічної бази регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічний основі;

розбудову та модернізацію інфраструктури, яка підвищить інвестиційну привабливість регіонів.

2. Розвиток людських ресурсів. Це завдання, зокрема, передбачає:

забезпечення високих стандартів навчання, доступного для працівників протягом усього періоду їхньої виробничої діяльності;

активізацію співпраці між сферами освіти, науки та виробництва;

забезпечення зайнятості.

3. Розвиток міжрегіональної співпраці. Це завдання, зокрема, передбачає:

розширення міжрегіональної взаємодії;

розвиток транскордонного співробітництва.

4. Створення інституційних умов для регіонального розвитку. Це завдання, зокрема, передбачає:

розширення фінансово-економічних можливостей територіальних громад;

проведення адміністративно-територіальної реформи;

• узгодження дій усіх рівнів влади щодо розвитку регіонів.

Основними складниками регіонального розвитку є такі:

екологічний, який охоплює всі аспекти, пов’язані з охороною довкілля та раціональним використанням природних ресурсів;

економічний - передбачає стійку динаміку економічного зростання для забезпечення підвищення добробуту мешканців;

соціальний - передбачає поліпшення соціальних умов для мешканців відповідної території, зокрема й щодо праці, відпочинку та проживання.

Стратегія розвитку регіону (далі - стратегія) є інструментом узгодження державних, територіальних і галузевих інтересів та планів. Формування стратегічного документа (стратегія, стратегічний план) регіонального розвитку - непростий процес, про що свідчать перші спроби розробити стратегічні плани розвитку окремих міст, районів та областей України, а також численні публікації вітчизняних і зарубіжних фахівців, у яких запропоновано різні підходи до стратегічного планування.

Органи влади та місцевого самоврядування області мають очолити й забезпечити організацію процесів розроблення та впровадження стратегії, давши змогу громадськості регіону (науковій, бізнесовій, управлінській тощо) знайти своє місце в цих процесах. Результати проведеного опитування свідчать, що в Україні застосовують такі підходи до розроблення стратегії [89, с. 17]:

орган влади доручає розроблення стратегії своїм підрозділам;

стратегію на конкурсних засадах розробляють консультативна організація, науково-дослідна установа, вищий навчальний заклад тощо, які мають потенціал для опрацювання стратегії;

до розроблення стратегії залучають міжнародних експертів, робота яких фінансується з міжнародних фондів або донорських організацій;

застосовується змішаний підхід.

Крім того, до розроблення стратегії широко залучають зацікавлених сторін та населення території. Такий підхід передбачає творчу та добровільну співпрацю органів влади, бізнесу, громади, органів самоорганізації громадян, наукових, конфесійних та культурних організацій, а також їх об'єднань та асоціацій та інших потенційних суб’єктів розвитку території. Основою такого методу є усвідомлення важливості та практична реалізація ідеї ділового партнерства всіх секторів у процесі розроблення стратегії та консолідована відповідальність за втілення її в життя.

Розроблення стратегії складається з 6 етапів, які зображені на рисунку 1.2. Отже, проаналізуємо кожен з етапів побудови стратегії регіонального розвитку.

Етап 1. Підготовчий

Розроблення та реалізація стратегії організовується спільними діями органів влади та місцевого самоврядування на відповідній території в рамках повноважень, визначених чинним законодавством України. Підготування до

Рис. 1.1. Етапи стратегічного планування розвитку територій [89, с. 31]

розроблення стратегії - важливий і непростий процес, для реалізації якого необхідно здійснити такі кроки.

Крок 1. Ініціювання розроблення стратегії

Розроблення стратегії може початися за ініціативи будь-якої особи чи групи осіб територіальної громади області чи району. На практиці перший крок зазвичай здійснюється обласною радою та/або обласною державною адміністрацією, які приймають формальний документ (рішення сесії, розпорядження голови обласної державної адміністрації), яким ініціюють початок роботи над стратегією розвитку регіону та затверджують склад (регіональної) робочої групи, який надалі уточнюють. Це створює правове підґрунтя для всієї подальшої діяльності регіональної робочої групи з розроблення стратегії та для сприяння цьому процесові всіх підрозділів і служб.

Крок 2. Аналіз зацікавлених сторін

Регіональна та інші територіальні чи тематичні робочі групи не обов'язково мають бути колективами однодумців. Представники опозиції, залучені до спільної роботи над стратегією, стають конструктивними опонентами, налаштованими на співпрацю і в майбутньому, на етапах реалізації стратегії. Результатом співпраці має стати консенсус, щоб прийняте рішення якнайбільше підтримували в регіоні. Тоді стратегія стає документом не конкретної влади, чи певної партії, а громади регіону і має значно більші шанси бути реалізованою.

Аналіз зацікавлених сторін дає змогу визначити інтереси різних груп, що допоможе заручитися підтримкою тих, хто позитивно оцінює можливі наслідки стратегії, з одного боку, та управляти ризиком, який спричиняють не зацікавлені в стратегії сторони. Тому на цьому етапі варто провести зустрічі з представниками груп інтересів, аби визначити їхні інформаційні потреби. Необхідно також пам’ятати, що з просуванням у розробленні стратегії інформаційні потреби можуть змінюватися, а отже, має бути відповідною й інформація, яку збирають, аналізують і поширюють. Залучення зацікавлених сторін до розроблення стратегії сприяє визначенню саме тієї інформації, яку використовуватимуть, та зменшенню необґрунтованих витрат.

Крок 3. Формування робочих груп. Головне завдання групи - забезпечити розроблення стратегії на основі узагальнення та взаємоузгодження громадських, приватних, державних, регіональних та місцевих інтересів і виробити спільне бачення та план соціально-економічного розвитку регіону. Доцільно зберегти регіональну робочу групу на період реалізації стратегії та перетворити її на постійний орган (можливі назви - рада з регіонального (стратегічного) розвитку, рада зі стратегічного планування тощо).

Крок 4. Формування секретаріату. Діяльність регіональної робочої групи та робочих груп за пріоритетами вимагає виконання значного обсягу організаційно-технічної роботи, що триває постійно. Тому необхідно мати спеціально призначені ресурси та персонал для розробки та впровадження стратегії на різних етапах згідно з попередньо визначеним графіком. Для виконання технічних функцій, як правило, з-поміж представників влади призначають невелику групу з 2-3 осіб (секретаріат). Зазвичай функції секретаріату виконує відділ стратегічного планування обласної чи районної державної адміністрації.

Крок 5. Підготування плану інформування та залучення зацікавлених сторін. Як було зазначено вище, розроблення стратегічного плану здійснюється із залученням зацікавлених сторін регіону. Зацікавлені сторони мають знати про всі етапи процесу стратегічного планування та мати змогу брати в них участь. Проте різні зацікавлені сторони чи групи громадськості регіону можуть мати різні можливості щодо каналів отримання інформації і шляхів комунікації з робочою групою. Тому до початку процесу стратегічного планування на підставі результатів аналізу зацікавлених сторін регіональна робоча група має розробити план інформування та залучення, в якому розписано:

які результати різних етапів і заходів повідомлятимуть зацікавленим сторонам та які канали інформації будуть задіяні в кожному випадку;

які інструменти інформування та залучення будуть задіяні на кожному з етапів щодо тієї чи іншої зацікавленої сторони.

Етап 2. Формулювання бачення розвитку регіону

Успішне завершення підготовчого етапу розроблення стратегічного плану означає готовність учасників розпочати безпосередньо процес стратегічного планування. Першим етапом розроблення стратегії є формулювання бачення майбутнього розвитку регіону та місії.

Формулювання бачення майбутнього варте найпильнішої уваги серед складників стратегічного планування, оскільки саме воно визначає напрями подальшої роботи над стратегією. Формулювання спільного стратегічного бачення майбутнього - ключовий аспект стратегії. Цій меті будуть підпорядковані всі складники стратегічного плану, вся діяльність щодо втілення його.

Етап 3. Аналіз регіону

Третій етап стратегічного планування розвитку регіону передбачає проведення комплексного соціально-економічного аналізу його території через оцінювання соціально-економічного стану, проведення SWOT-аналізу. Сутність і формати здійснення зазначених видів аналізу відображено, відповідно, у кроках 1, 2 та 3 цього етапу.

Крок 1. Оцінювання соціально-економічного стану регіону

Оцінювання соціально-економічного стану території має кілька цілей:

закласти підвалини для точнішого визначення передумов стратегічного вибору напрямків розвитку;

відобразити ресурсні можливості регіону для потенційних інвесторів і кредиторів;

здійснити позиціонування регіону для просування на глобальному ринку.

Інформаційною базою для оцінювання соціально-економічного стану території можуть стати статистичні дані про розвиток за кілька років, звіти про виконання окремих програм, які були реалізовані на відповідній території, різні обстеження, результати соціологічних опитувань та анкетування, матеріальні, фінансові, міжрегіональні баланси, баланс трудових ресурсів тощо.

Природний потенціал зазвичай визначається станом і прогнозними оцінками земельних, водних, лісових, мінерально-сировинних, оздоровчих і рекреаційних ресурсів та станом природного середовища. Вони охоплюють: аналіз геологічної будови території, клімату, рельєфу, розмаїття ґрунтів і рослинності, корисних копалин, інших природних чинників. Оцінювання оздоровчих і рекреаційних ресурсів здійснюють шляхом визначення придатності їх для лікування та відпочинку (кліматичні умови, естетична цінність ландшафтів, наявність бальнеологічних властивостей тощо). Стан довкілля може бути охарактеризований рівнями забруднення водного та повітряного басейнів, ґрунтів, обсягами накопичення всіх видів відходів та їх видовою структурою.

Оцінка трудового потенціалу передбачає передусім визначення демографічної ситуації в регіоні, яка може бути охарактеризована показниками чисельності та приросту населення, розподілу постійного населення за статтю та віком. Ринок трудових ресурсів характеризується наявною та прогнозованою кількістю робітників, їхньою зайнятістю та станом ринку праці, а також рівнем доходів, витрат і заощаджень людей та їх структурою, економічною активністю населення.

Фінансовий потенціал регіону характеризується розвиненістю комерційних банків, пенсійних фондів, страхових та інвестиційних компаній. Важливий рух інвестицій, тому необхідно здійснити оцінювання інвестиційної привабливості регіону, розробити його інвестиційний паспорт.

Оцінювання науково-технічного потенціалу здійснюється за показниками наявності науково-дослідних, дослідно-експериментальних, інформаційних, проектних організацій, вищих навчальних закладів, їхньої спеціалізації, чисельності та якісної характеристики наукових кадрів, кількість запатентованих і впроваджених інноваційних ідей.

Інформаційний потенціал визначається розвиненістю інформаційних комунікацій: кількістю й рівнем розвитку засобів масової інформації та користувачів інтернету; технічною оснащеністю органів управління та бюджетних організацій, установ; ступенем упровадження в управлінський процес новітніх інформаційних технологій тощо.

Економічний розвиток оцінюється обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, часткою наукомістких інвестиційно-спроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю. Основні показники економічної статистики доцільно подавати за формами власності й основними галузями економіки, відокремивши приватизацію та розвиток підприємництва: кількість об'єктів за формами власності, за видами економічної діяльності та за організаційно-правовими формами господарювання, зокрема й створених і ліквідованих; кількість підприємств та обсяг промислової продукції за формами власності; кількість об’єктів, які змінили форму власності, за видами економічної діяльності (сільське господарство, промисловість, будівництво, готелі та ресторани, транспорт і зв’язок, державне управління, освіта, охорона здоров’я та соціальна допомога тощо); кількість малих підприємств, зокрема й за видами економічної діяльності та формами власності; частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції на території тощо.

Можливості торгово-комерційного сектору економіки залежать передусім від загального стану промисловості регіону, а також характеру товарного обігу. Тому необхідно проаналізувати обсяги продажу споживчих товарів за всіма каналами реалізації (обсяг роздрібного товарообігу, обіг організованих ринків) та неформальних ринків (роздрібний товарообіг юридичних осіб, що здійснюють роздрібну торгівлю та громадське харчування, товари, які ввезені в регіон у великих або незначних кількостях).

Стан соціального розвитку регіону залежить від багатьох чинників, тому оцінити його можна за окремими напрямками: основні показники охорони здоров’я, співвідношення заробітної плати, пенсії та встановлених соціальних нормативів, соціальні гарантії, введення в експлуатацію об’єктів соціальної сфери, видатки державного та місцевого бюджетів на охорону здоров’я, освіту, культуру, фізичну культуру і спорт, соціальне забезпечення.

Політичний розвиток характеризується активністю політичних партій і громадських організацій, органів самоорганізації населення, зареєстрованих на територій; ефективністю діяльності місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Здійснюється аналіз геополітичного розташування території.

Крок 2. SWOT-аналіз регіону. Наступний крок у рамках підготування стратегії - проведення аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на розвиток регіону. Такий аналіз дає змогу виявити основні проблеми та перешкоди, що ускладнюють надходження до регіону інвестицій, позиції регіону в тих галузях, де він конкурентний тощо.

Назва „SWОТ-аналіз” походить від перших літер англійських слів.

Strengths - сильні сторони — це внутрішні особливості регіону, які мають потужну основу для його розвитку.

Weaknesses - слабкі сторони — це внутрішні особливості регіону, які ускладнюють його розвиток.

Opportunities - можливості — наявні або можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, сприятливі для його розвитку.

Threats - загрози — наявні або можливі в майбутньому, зовнішні для регіону умови, несприятливі чи навіть небезпечні для його розвитку.

Мета здійснення SWОТ-аналізу [89, с. 53]:

пошук можливостей для того, щоб скористатись сильними сторонами та подолати слабкі;

пошук шляхів для того, щоб скористатись можливостями й навчитись ураховувати та протистояти загрозам або, ще краще, перетворити їх на можливості.

Етап 4. Формування пріоритетів, цілей і дій

За наслідками SWOT-аналізу на основі отриманих рейтингів та шляхом подальших консультацій здійснюють стратегічний вибір, тобто визначають стратегічні пріоритети та операційні цілі, далі розробляють механізми їх реалізації.

Крок 1. Визначення стратегічних пріоритетів розвитку регіону. Результатом проведення SWOT-аналізу є перелік напрямків, реалізація яких сприятиме розвиткові регіону. Проте такий перелік може бути занадто довгим, що спричинюватиме розпорошення обмежених ресурсів. Як правило, на практиці визначають від трьох до п’яти стратегічних пріоритетів розвитку території. Вони мають бути конкретними, вимірними, орієнтовними в часі та досяжними. Формулювання пріоритетів розвитку пов’язане з аналізом перспектив і розробленням механізмів їх досягнення, що гарантує відсіювання недосяжних і нездійсненних цілей.

Крок 2. Визначення операційних цілей та дій. До кожного з визначених пріоритетних напрямків розвитку області чи району треба складати операційний план (програму) дій. Під операційними діями розуміють проекти та окремі заходи тощо. Можливі два варіанти змісту цього плану.

Перший - операційний план, в якому зазначають операційні цілі, перелік операційних дій, необхідних для досягнення операційних цілей, вказують рекомендовані інструменти й процедури, терміни та головних учасників реалізації, встановлюють систему індикаторів (критеріїв) досягнення цілей.

Другий - варіант, за якого в доповнення до зазначеного вище операційний план містить також орієнтовний розрахунок загальної їх вартості та можливі джерела фінансування з розподілом за роками.

Етап 5. Схвалення та впровадження стратегії

Наступний етап стратегічного планування розвитку регіону полягає в легітимізації стратегічних документів та впровадженні стратегії, операційних заходів та проектів тощо.

Крок 1. Схвалення (легітимізація) стратегії. По завершенні робочою групою остаточного варіанту стратегії проект стратегічного документа передають для розгляду й затвердження обласною чи районною радами. В рішенні ради встановлюється порядок і терміни виконання завдань стратегії тощо. Рішення доводять до відома громади області.

Крок 2. Впровадження стратегії. Реалізація стратегічного плану передбачає опрацювання регіональною робочою групою, в рамках підготовки стратегії чи після її легітимізації, та подання обласній раді на затвердження пропозицій щодо механізмів впровадження стратегії.

Для розроблення механізмів досягнення кожного з визначених стратегічних пріоритетів можуть створювати окрему підгрупу з-поміж учасників робочих груп та залучених осіб, експертів у цій сфері. Формуючи підгрупу, слід проаналізувати зацікавлених сторін. Кожна підгрупа звітує перед регіональною робочою групою, а остання, своєю чергою, заслуховує результати діяльності підгруп, координує їхню роботу, здійснює загальне керування процесом.

Етап 6. Моніторинг та оцінювання реалізації стратегії

Кінцевий, етап передбачає здійснення моніторингу й оцінювання впровадження, а також перегляд стратегічного плану.

Крок 1. Моніторинг реалізації стратегії. Моніторинг реалізації стратегії здійснюють з метою забезпечення секретаріату та регіональної робочої групи, зацікавлених сторін даними, що підтверджують чи спростовують наявність поступу в досягненні цілей та реалізації завдань стратегії. Іншими словами, це процес регулярного збору та фіксації даних про ключові елементи реалізації стратегії протягом періоду її впровадження задля визначення проміжних та остаточних результатів, своєчасного виявлення проблем та відхилень від намічених результатів і здійснення необхідних коригувань, забезпечення ефективного використання ресурсів, тощо [53, с. 76].

Крок 2. Оцінювання та перегляд стратегічного плану. Моніторинг стосується процесу виконання стратегічного плану. Оцінювання забезпечує перегляд ефективності процесу реалізації стратегії та успішності результатів. Оцінювання пов’язане з припущеннями, на яких ґрунтувався стратегічний план та умовами успіху його впровадження.

Розроблення стратегії розвитку регіону має велике значення. По-перше, стратегія становить основу для подальшого розроблення інших програмних і проектних документів щодо розвитку області чи району. По-друге, вона містить обґрунтування для укладання угоди між центром і регіоном на спільне фінансування протягом кількох років тих завдань, які відображають сферу інтересів як держави, так і регіону і підлягають першочерговому виконанню. По-третє, розроблення стратегії сприяє формуванню нових відносин між учасниками регіонального розвитку. Відносини мають бути партнерськими - протягом реалізації угоди держава та регіон співпрацюватимуть, об’єднуючи зусилля та ресурси для просування регіонального розвитку шляхом упровадження спільних заходів, координації дій та розподілу відповідальності. При цьому не лише регіон матиме зобов’язання перед державою, а й держава нестиме (і виконуватиме) чіткі зобов'язання перед регіоном.

Висновки до розділу 1

Інтерес до проблем регіонального розвитку сьогодні є закономірним, тому що регіон виступає як повноправний учасник політичних процесів, заявляючи про свою самобутність в умовах глобалізації. Підвищення актуальності розвитку регіонів впливає на необхідність встановлення термінологічної однозначності щодо визначення регіону як категорії.

Існує багато поглядів на визначення сутності регіону. На нашу думку, під регіоном слід розуміти відтворювальну, самодостатню підсистему природного соціально-економічного простору держави з її природними і людськими ресурсами, структурою і спеціалізацією господарства та місцем у національному і міжнародному поділі праці.

Здійснюючи аналіз нормативно-правової бази забезпечення регіонального розвитку можна стверджувати, що в Україні існує правове поле для ефективного розвитку регіонів та місцевого самоврядування, однак воно не достатнє. Основним завданням нормативно-правового забезпечення регіонального розвитку є створення сприятливих умов для розвитку регіонів, встановлення необхідного балансу між ними та зміцненням демократичних основ розвитку держави. Успішна регіональна політика забезпечить оперативне вирішення проблем кожного регіону та сприятиме подальшому їх розвитку, а, відтак, і держави в цілому.

Головним інструментом управління розвитком регіону є стратегія регіонального розвитку, яка дає можливість забезпечити умови для підвищення конкурентоспроможності регіонів, забезпечення їх сталого розвитку на сучасній технологічній основі, високої продуктивності виробництва та зайнятості населення.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ МОЖЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ ЗОЛОЧІВСЬКОГО РАЙОНУ ПРИ ПОБУДОВІ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

2.1. Характеристика соціально-економічного стану Золочівського району

Золочівський район розташований в східній частині Львівської області і межує з Бродівським, Буським, Пустомитівським, Перемишлянським районами Львівської області, на сході із Тернопільською областю.

Площа району – 1097 км2, що складає 5% території області. Станом на 01.01.2014 р. в районі проживало 69 799 осіб, з яких дві третини (66,3%) – це мешканці сільської місцевості. За національним складом переважають українці, з національних меншин – росіяни, білоруси, поляки. В середньому на 1 км2 припадає 63,8 осіб. За щільністю населення район посідає 22 місце серед районів і міст області. Територія району поділена на 2 міські, 1 селищну, 32 сільські ради. Районний центр – м. Золочів, з населенням 24074 чол.

Оцінка тенденцій розвитку економіки Золочівщини дає підставу стверджувати, що вона відновлюється. Потенціал усіх сфер економіки району був спрямований на досягнення зростання макроекономічних показників, утримання рівнів інвестиційної активності, подальшого підвищення рівня життя населення.

Прийнята Урядом Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 рр. переакцентувала політику модернізації на більш рішучі структурні зрушення. Визначальне значення має не цифра зростання, а якість, формування нової ідеології економічних відносин.

Золочівський район має потенційні можливості стати сильнішим, більш конкурентоспроможним за умови прискореного розвитку пріоритетних галузей та позитивних структурних зрушень в економіці.

Впродовж 2013 р. головна увага в галузі промисловості зверталась на покращення фінансового стану промислових підприємств району, розширення існуючих підприємств, відкриття нових технологічних ліній, виконання заходів інноваційного розвитку, створення нових робочих місць, утримання інвестиційної привабливості промислового комплексу району.

Обсяг реалізованої промислової продукції у 2013 р. в районі складає 200,2 млн. грн., коли за 2012 р. обсяг реалізації склав 176,5 млн. грн. Динаміка реалізованої промислової продукції у Золочівському районі зображена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Обсяг реалізованої промислової продукції у Золочівському районі, млн. грн

Джерело: на основі даних Державної служби статистики України

Отже, за 5 р. обсяг реалізованої промислової продукції зріс на 31,5%. В порівнянні з попереднім роком обсяг реалізованої промислової продукції зріс на 24 млн. грн. Структура обсягу реалізованої продукції підприємствами промисловості України у 2012 р. за видами діяльності зображена на рисунку 2.2.

Отже, найбільша питома вага у структурі реалізації промислової продукції району займають підприємства харчової промисловості і складає 32,8%. Серед найбільших представників даної галузі ТзОВ „Карпатські мінеральні води”, яке випускає мінеральні води під торговою маркою „Карпатська джерельна” і „Соковинка”, ТзОВ „Золочівагро” (цукровий завод)

Рис. 2.2. Структура обсягу реалізованої промислової продукції Золочівського району у 2012 р. за видами діяльності, у % до підсумку

Джерело: на основі даних Державної служби статистики України

та Державне підприємства „Укрспирт” Струтинський МПД.

Продукція переробної промисловості займає у всьому обсязі близько 69%. У переробній промисловості найбільшими виробниками продукції, від яких залежить загальнорайонний обсяг виробництва та темпи росту є філія ТзОВ „Карпатські мінеральні води” (питома вага – 41,4%), Струтинське МПД ДП „Укрспирт” (30,8%) та ТзОВ „Графіка” (8,4%), які в цілому виробляють 80,6% промислової продукції переробної галузі.

У 2013 р. розвиток промисловості району був спрямований на підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, нарощування обсягів її виробництва та реалізації. Позитивний вплив на розвиток промисловості району мають підприємства, які нещодавно розпочали діяльність на території району та включені в облікове коло статистичної звітності. Зокрема, ТзОВ „Д-Мікс”, яке займається виробництвом і торгівлею готових гранульованих та концентрованих кормів вищої якості для птиці, свиней, кролів та великої рогатої худоби. Підприємство працює за новітніми технологіями та європейськими стандартами з повністю автоматизованими процесами.

Агропромисловий комплекс є важливим стратегічним сектором економіки, який формує основну частину валового регіонального продукту району. Серед районів області Золочівщина займає провідні місця з виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції.

У 2013 р. збережені позитивні тенденції нарощення обсягів виробництва продукції сільського господарства. Сільськогосподарську галузь району представляють 72 підприємства та 13674 особистих підсобних господарств населення. За попередніми даними виробництво валової сільськогосподарської продукції за 2013 р. складає 583,0 млн. грн., що на 9,9% більше ніж у 2012 р. Структура виробництва продукції рослинництва і тваринництва у 2010-2012рр. у Львівській обл. зображена у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Структура виробництва продукції рослинництва і тваринництва у 2010-2012рр. у Львівській обл.

Рік	Усі категорії господарств	Сільськогосподарські підприємства	Господарства населення
	Усього	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва	Усього	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва	Усього	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва
Львівська область
2010	7370,8	3802,2	3568,7	1862,3	1034,1	828,2	5508,6	2768,1	2740,5
2011	8400,8	4904,7	3496,2	2248,1	1385,2	862,8	6152,8	3519,4	2633,4
2012	8753,4	5200,3	3553,1	2626,1	1688,2	937,9	6127,3	3512,1	2615,2
Буський район
2010	348,9	163,7	185,3	129,9	72,8	57,1	219,1	90,9	128,1
2011	408,5	233,1	175,5	177,9	114,4	63,5	230,7	118,7	111,9
2012	410,2	248,3	161,9	178,6	128,5	50,1	231,6	119,8	111,8
Частка Буського району у валовій сільськогосподарській продукції області,%
2010	4,70	4,30	5,20	7,00	7,00	6,90	4,00	3,30	4,70
2011	4,90	4,80	5,00	7,90	8,30	7,40	3,70	3,40	4,20
2012	4,70	4,80	4,60	6,80	7,60	5,30	3,80	3,40	4,30
Золочівський район
2010	438,9	273,2	165,7	193,8	145,6	48,2	245,1	127,6	117,6
2011	500,8	338,8	161,9	215,4	168,1	47,4	285,4	170,8	114,6
2012	530,3	363,7	166,6	249,8	197,2	52,6	280,5	166,5	114,1
Частка Золочівського району у валовій сільськогосподарській продукції області,%
2010	6,00	7,20	4,60	10,40	14,10	5,82	4,45	4,61	4,30
2011	6,00	6,90	4,60	9,60	12,10	5,50	4,60	4,90	4,40
2012	6,10	7,00	4,70	9,50	11,70	5,60	4,60	4,70	4,40

Джерело: розраховано на основі даних Державної служби статистики України

Отже, частка Золочівщини у валовому обсязі сільськогосподарської продукції області у 2010-2012 рр. сягає приблизно 6,0%. Продукція рослинництва, що вироблена у Золочівському районі складає 7,0%, а тваринництва – 4,7% у загальному обсязі Львівщини.

В сфері сільськогосподарського виробництва у 2013 р. посівні площі сільськогосподарських культур становили 45491га та збільшилися на 113,4% порівняно з 2012 р. Валове виробництво зернових культур у 2013 р. становить 148,7 тис. т, що на 35,6 тис. т більше, ніж у 2012 р. У 2013 р. всіма категоріями господарств зібрано 26,3 тис. т зернових та зернобобових культур, урожайність 58,6 ц/га, що на 24,2 % більше до рівня 2012 р.

Тваринництвом у районі в основному займається приватний сектор економіки. Сільськогосподарськими підприємствами у 2013 р. вироблено 4,5 тис. т м’яса, що становить 101% до 2012 р. Виробництво молока – 780 т, а це на рівні попереднього року.

На 2014 р. виробництво зерна прогнозується в обсязі 148,7 тис. т, цукрових буряків – 46 тис. т, картоплі – 80 тис. т, олійних культур – 28,4 тис. т, плодів і ягід – 9,2 тис. т, м’яса – 8,1 тис. т, молока – 28,1 тис. т, яєць – 29,3 млн. шт.

З метою виконання поставлених завдань на 2014 р. в галузі сільськогосподарського виробництва необхідна підтримка з бюджету, зокрема дотація за посів зернових і цукрових буряків, компенсація затрат на будівництво ферм та придбання обладнання.

Головною метою розвитку агропромислового комплексу на 2014 р. є формування інноваційної моделі розвитку сільського господарства, спроможної забезпечити його стійке прискорене зростання, конкурентоспроможність та надійну економічну основу соціально-економічного розвитку українського села.

Будівельна галузь є однією із важливих галузей економіки району, від якої залежить ефективність функціонування системи господарювання. Основним завданням будівельної галузі є підвищення рівня соціального розвитку території, зменшення обсягів незавершеного будівництва та оновлення основних фондів.

За попередніми даними обсяг будівельних робіт за 2013 р. складе 10,3 млн. грн. Впродовж 2013 р. в районі введено в експлуатацію 69 індивідуальних житлових будинків загальною площею 12720 м2. Все введене в експлуатацію житло належить виключно індивідуальним забудовникам.

У 2014 р. крім індивідуального житлового будівництва планується ввести в експлуатацію 5-ти поверховий 55 квартирний житловий будинок у м. Золочеві загальною площею 2632,0 м2 (замовник – ПП „Будмонтаж-1”).

В 2013 р. на ремонт доріг комунальної власності за рахунок коштів субвенції з державного бюджету було передбачено 3630 тис. грн., проте освоєно 878 тис. грн (за рахунок коштів субвенції з державного бюджету для обласного бюджету 406,97 тис. грн., за рахунок коштів субвенції з державного бюджету безпосередньо місцевим бюджетам – 471,1 тис. грн.).

За результатами обласного конкурсу мікропроектів у 2013 р. реалізовувалися наступні проекти:

- капітальний ремонт турнікетів та пішохідного переходу через річку Млинівка поряд території музею-заповідника „Золочівський замок”;

- капітальний ремонт нежитлового приміщення бюджетної установи „Спорт для всіх” у м. Золочеві;

- розчищення природної водойми по вул. Гайдамацькій у м. Золочеві;

- капітальний ремонт моста на вул. Тернопільській в м. Золочеві через річку Млинівка з влаштуванням безпечної зони переходу для пішоходів;

- проведення поточного ремонту та заміна віконних та дверних блоків на енергозберігаючі в Великовільшаницькій ЗОШ І-ІІІ ступеня.

На їх реалізацію з обласного бюджету освоєно 116,02 тис. грн., з місцевого бюджету – 139,6 тис. грн.

Очікується, що підприємства та організації Золочівщини за 2013 р. освоїли 48 млн. грн. капітальних інвестицій. На кожного мешканця Золочівського району в середньому припало 686 грн. капітальних інвестицій.

Переважну частку капітальних інвестицій становитимуть інвестиції у матеріальні активи (93%), з них у житлові будівлі спрямовано 39% усіх інвестицій, у нежитлові будівлі – 10%, у інженерні споруди – 8%, на придбання машин, обладнання, інвентарю та транспортних засобів використано 10% усіх вкладень.

Основним джерелом фінансування капітальних інвестицій і надалі залишаються власні кошти підприємств та організацій – 49% від загального обсягу інвестицій, 37% – кошти населення на індивідуальне житлове будівництво, 8% – кошти державного бюджету.

Основною дієвою силою, що визначає темпи економічного зростання району і сприяє підвищенню добробуту його жителів, є мале та середнє підприємництво. Саме розвиток підприємництва створює умови для підвищення рівня зайнятості населення, наповнення місцевих бюджетів, залучення інвестицій, тому що цей сектор економіки зорієнтований на задоволення попиту саме регіонального ринку.

На даний час у Золочівському районі працює приблизно 290 малих підприємств та 2454 фізичних осіб-підприємців. В розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення по району нараховується 41 мале підприємство.

Головними критеріями оцінки роботи підприємств є якісні характеристики їх функціонування, тобто фінансові результати. За попередніми даними, більше 80% малих та середніх підприємств району завершили рік з прибутками. Очікується, що обсяг реалізованої ними продукції склав 467 млн. грн. та збільшився у порівнянні з 2012 р. на 20%.

Мале підприємництво має велике значення у вирішенні питання зайнятості. Його розвиток сприяє створенню нових робочих місць. Так, на малих підприємствах району зайнято близько 1,8 тисяч працівників. Впродовж 2013 р. суб’єктами малого та середнього бізнесу створено 882 нових робочих місця, що на 18 місць більше до рівня 2012 р. та зареєстровано 176 фізичних осіб-підприємців, що на 20 осіб більше від рівня 2012 р. Найбільше найманих працівників працює на промислових підприємствах – 21%, такий же відсоток працюючих у сфері торгівлі і побуту та 17% – у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві.

Впродовж останніх років активізована робота зі створення сприятливих умов для започаткування та ефективного провадження підприємницької діяльності, спрощення процедури видачі документів дозвільного характеру суб’єктам підприємництва, а також спрощення процедури та полегшення надання адміністративних послуг.

З метою створення єдиного місця спілкування влади і громадян, де можна одержати будь-яку інформацію, консультацію чи послугу з відповідними побутовими умовами, компетентним персоналом, на виконання Закону України „Про адміністративні послуги” відкрито Центр надання адміністративних послуг Золочівської райдержадміністрації. У ньому суб’єкти господарювання за принципом „єдиного вікна” можуть отримати близько 40 адміністративних послуг, а також послуг Дозвільного офісу.

Серед підприємств малого бізнесу левову частку займають підприємства сфери торгівлі та ресторанного господарства. Їх питома вага в загальній кількості малих підприємств складає близько 40,0%. Діяльність підприємств даної сфери відіграє значну роль у формуванні загального економічного потенціалу району та визначає соціальний клімат в суспільстві.

Впродовж останніх років спостерігається позитивна тенденція щодо зростання обсягів роздрібного товарообігу підприємств роздрібної торгівлі. Так, за попередніми даними обсяг роздрібного товарообороту підприємств усіх форм власності за 2013 р. склав 178 млн. грн., що на 2,6% більше від аналогічного періоду торік. 98,5% загального обсягу товарообороту становить товарооборот роздрібної мережі (175,3 млн. грн.). Товарооборот в розрахунку на одну особу за цей же період становив 2544 грн.

Розвиток торгівельної мережі району спрямований на збереження та закріплення позитивних тенденцій у забезпеченні населення товарами, здорової конкуренції, стабільності цін, контрольованості та прогнозованості цінової ситуації на ринку основних груп продовольчих товарів району.

Зростання обсягів товарообороту роздрібної торгівлі – це реальний крок до відновлення позитивної динаміки росту внутрішнього ринку.

Аналіз показників діяльності підприємництва дозволяє зробити висновок, що розвиток малого та середнього підприємництва набирає стабільних темпів зростання та підвищується його роль у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку району.

Одним з найбільш важливих соціальних питань в районі є вирішення питання зайнятості населення. За оперативними даними у 2013 р. середньооблікова кількість штатних працівників складе 7,6 тис. осіб. Частка зайнятого населення у промисловості складає 11,8%, у сільському господарстві – 13,2%, у будівництві – 1,3%, у сфері освіти – 30%, в сфері охорони здоров’я та соціальній допомозі – 21,1%.

Обсяг середньої заробітної плати у Золочівському районі і її динаміка протягом 2010-2012 рр. зображені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Регіональні особливості динаміки середньої заробітної плати 2010-2012 рр., грн

Рік	Україна	Львівська обл.	Буський р-он	Золочівський р-он
2010	2239,00	1941,48	1609,33	1531,70
2011	2633,00	2243,64	1851,70	1923,37
2012	3026,00	2577,81	2045,75	2157,91

Джерело: розраховано на основі даних Державної служби статистики України

Отже, у Золочівському районі в 2012 р. середня заробітна плата була на 19,5% нижчою, ніж середні показники у Львівській обл. і на 40,2% ніж в середньому по Україні. Проте, на 5,5% середня зарплата на Золочівщині вища, ніж у сусідньому, Буському районі.

Вирішення проблем зайнятості населення, соціального захисту незайнятих громадян проводитимуться відповідно до завдань Програми зайнятості населення Золочівського району.

Станом на 01.01.2013 р. в районному центрі зайнятості перебували на обліку 1448 громадян із статусом безробітного, що на 16,1% менше до відповідного періоду минулого року. Питома вага молодіжного безробіття в загальній чисельності незайнятих громадян складає 46,8%.

З метою підвищення конкурентоспроможності на ринку праці осіб старше 45 р. впродовж минулого року видано 22 ваучери для здобуття другої освіти, з них 19 ваучерів – безробітним. Популярними серед обраних професій були: обслуговування програмних систем і комплексів, комп’ютерні системи та мережі, організація і технологія ведення фермерського господарства.

Для стабілізації ситуації в сфері зайнятості необхідно забезпечити сприяння продуктивній та вільно обраній зайнятості, створення економічних та правових умов для збільшення доходів, підвищення економічної активності населення, що дасть змогу громадянам самим поліпшити свій добробут.

Забезпечити сталий економічний розвиток в сучасних умовах можливо лише за рахунок новітніх технологій з використанням кваліфікованої робочої сили. Діяльність в галузі освіти, оздоровленні та вихованні дітей. Діяльність галузі освіти району спрямована на всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних цінностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

Для задоволення освітніх потреб населення у районі функціонують 53 загальноосвітні навчальні заклади, у яких здобувають освіту 6697 учнів, що на 115 осіб менше, ніж у попередньому навчальному році.

Роботою з виявлення та підтримки талановитої молоді займаються позашкільні навчальні заклади – Станція юних техніків, Центр дитячої та юнацької творчості, Мала академія наук та Дитячо-юнацька спортивна школа. Всього позашкільною освітою охоплено 2136 дітей, що становить 32% (у 2012 р. даний показник становив 29%). Проводиться робота із збільшення охоплення позашкільною освітою дітей сільської місцевості. Так, на базі сільських загальноосвітніх шкіл району працює 31 гурток, якими охоплено 502 учнів (у 2012 р. було охоплено 446 дітей).

На виконання районної Програми розвитку освіти Золочівщини впродовж 2013 р. тривала модернізація методичної роботи з педагогічними кадрами із використанням інноваційних та новаторських форм. Методична робота району спрямована на розвиток професійної компетентності педагогічних працівників в умовах безперервної освіти.

Демографічний чинник є одним із визначальних факторів для забезпечення стабільного розвитку території. Поряд з іншими соціально-економічними факторами він впливає на рівень трудової активності населення. Соціально-демографічна ситуація формується залежно від розвитку процесів відтворення населення та міграційних процесів.

Демографічна ситуація, що склалася у районі впродовж 2013 р., характеризується стабільністю, проте спостерігається незначне зменшення кількості наявного населення. Незмінним залишається співвідношення міського та сільського населення. В районі проживає 69790 осіб, з них – 41% у містах, 59% – у сільській місцевості.

На покращення демографічної ситуації в районі впливає розвиток галузі охорони здоров’я. Діяльність галузі охорони здоров’я спрямована на забезпечення рівного доступу населення району до необхідних медичних послуг та покращення якості медичного обслуговування.

В районі функціонує 77 установ охорони здоров’я. Мережа системи охорони здоров’я включає 3 лікарняні заклади на 470 лікарняних ліжок, 62 фельдшерсько-акушерських пункти, 10 амбулаторно-поліклінічних закладів, що забезпечують 845 відвідувань на зміну та 1 дільниця сімейного лікаря в Золочівській районній поліклініці. На засадах сімейної медицини обслуговується 40,9% населення району. В районі працює 247 лікарів та 558 осіб середнього медичного персоналу.

Останнім часом особливо важливого значення набуває розвиток туризму. Найбільш туристично-привабливими є Золочівський замок, історичний центр міста Золочева, сакральні споруди міста і району, музей – садиба Маркіяна Шашкевича у с.Підлисся, витоки ріки Західний Буг, с. Гавареччина як центр виробництва чорно-лощеної, димленої кераміки.

Отже, аналіз соціально-економічного стану Золочівського району показав, що район має потенціал для стабільного економічного, соціального, культурного зростання. Основне, правильно дослідити усі можливості, загрози, визначити сильні і слабкі сторони краю, щоб побудувати і реалізувати оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку.

2.2. Стратегічний аналіз можливостей розвитку Золочівського району

Розвиток регіону означає такий режим функціонування регіональної системи, який забезпечує позитивну динаміку параметрів рівня та якості життя населення, що проживає на даній території. Такий розвиток не повинен і не може вичерпуватися виключно механічним зростанням елементів його структури, в тому числі економічних. Сучасна парадигма розвитку регіону полягає в тому, що він повинен базуватися переважно на внутрішньому потенціалі регіону – регіональній економіці та перевагах міжсекторного співробітництва з делегуванням частини владних повноважень від загальнодержавних до регіональних органів. Водночас напрями й темпи розвитку регіонів безпосередньо залежать від урахування значної кількості факторів, які поділяють на ендогенні (внутрішні) та екзогенні (зовнішні).

Для розвитку регіонів важливе значення має науково-обґрунтоване формулювання та ранжирування цілей розвитку. Узгодження цілей регіонального розвитку й ресурсів, необхідних для їх досягнення, дозволяє визначити альтернативні варіанти регіонального розвитку, а прив’язка на кожному наступному етапі певного варіанту розвитку регіону до часових параметрів досягнення мети дозволяє розробити той чи інший сценарій розвитку регіону.

На рисунку 2.3, зображена принципова схема здійснення SWOT–аналізу. За цією схемою ми будемо аналізувати сучасний стан регіону, виявляти потенційні можливості і загрози, які впливають на діяльність регіону. І на основі цих даних розробимо оптимальну для даного регіону стратегію соціально-економічного розвитку.

Рис. 2.3. Принципова схема здійснення SWOT–аналізу [31, с.13]

Аналіз тенденцій минулих років проаналізований у попередньому розділі. Наведемо позитивні і негативні тенденції попереднього року. У 2012 році під впливом чинників загальнодержавної економічної кризи загальмувалась позитивна динаміка розвитку галузей економіки району.

Так, зокрема, проявились такі негативні тенденції :

- обсяг виробництва промислової продукції скоротився на 17,0 % ;

- всього спад обсягів випуску продукції допустили 9 підприємств, наростили обсяги виробництва - 5 підприємств;

- у сільському господарстві у всіх категоріях господарств на 8,4 % скоротилось виробництво молока;

- поголів’я ВРХ та корів скоротилось відповідно на 9,3% та на 8,1 % ;

- на 27,3% зменшилися обсяги будівельно-монтажних робіт;

- експорт товарів зменшився у січні-листопаді 2012 року на 55,5 %, імпорт – 87,7%;

Але завдяки заходам, спрямованим на подолання наслідків економічної кризи, забезпечено позитивну динаміку соціально-економічного розвитку в окремих галузях економіки.

Можна виділити такі позитивні тенденції у 2012 році:

- всіма категоріями господарств вироблено валової cільськогосподарської продукції на 5,9 % більше, ніж у 2011 році;

- сільськогосподарські підприємства на 16,0% наростили обсяги виробництва валової сільськогосподарської продукції. Їх питома вага у загальних обсягах виробництва валової сільськогосподарської продукції зросла з 43,0% до 41,7 %;

• у галузі тваринництва у всіх категоріях господарств забезпечено приріст виробництва м’яса на 8,2 % та яєць на 8,7 %;

- збільшено на 1 січня 2013 року поголів’я свиней на 0,8 %;

• створено 633 нових робочих місць, що становить 105,5% річного завдання (річне завдання – 600 од.);
• чисельність безробітних становила 1448 громадян, що на 16,1% менше до відповідного періоду минулого року;

- середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника, зайнятого в економіці району, становила 2157,91 грн., що більше, порівняно з 2011 роком на 10,9 %;

- загальний обсяг іноземних інвестицій, вкладених в економіку району, зріс в 1, 2 рази або на 12,9 млн. дол. США;

- досягнуто позитивне сальдо зовнішньо - торгівельного обороту;

- забезпечено зростання та своєчасне проведення соціальних виплат.

Після аналізу тенденцій минулого року, згідно рисунку 2.3, наступним етапом є аналіз сучасного стану регіону, за допомогою SWOT-аналізу.

Внутрішні для району чинники оцінюють з погляду їх сили і слабкості (наприклад, це певні наявні на момент здійснення аналізу чинники, що їх спільнота отримала природно чи історично: кліматичні умови, географічне розташування, стан економіки, інфраструктура та природне середовище, склад населення, громадська думка, а також наявні передумови для якихось позитивних чи негативних процесів). Зокрема, сильними сторонами будь-якої території є її ресурси, а слабкими – перешкоди на шляху розвитку території. Для більшості регіонів України, можна виділити такі перешкоди як неврегульованість міжбюджетних відносин, неадекватна соціальна інфраструктура, проблеми у функціонуванні житлово-комунального господарства, фінансуванні освітньо-виховного комплексу району та закладів охорони здоров’я тощо.

Зовнішні для району чинники оцінюються з позиції можливостей і загроз. Під можливостями слід розуміти ті сприятливі умови, які створює зовнішнє середовище (наприклад, ухвалення законів про спеціальні економічні зони та спеціальні режими інвестування на певних територіях, що активізує інвестиційну діяльність, створення робочих місць, пожвавлює економічну діяльність, призводить до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів; динаміка національної та світової економіки, наприклад, позитивна для регіону світова кон’юнктура цін та продукцію, що виробляється в районі; глобальні технологічні зміни; національне та міжнародне законодавство; національні й міжнародні події, тощо) [89, с. 54]. На жаль, зовнішнє середовище також багате чинниками, що негативно впливають на розвиток будь-якої території й тому визначаються як загрози, бо здатні призвести до втрат або зниження темпів зростання її соціально-економічного розвитку (наприклад, демографічні зміни в країні та світі загалом як сучасна мегатенденція; глобальні кліматичні зміни та екологічна загроза; георегіональні політичні та економічні тенденції тощо).

Від повноти та глибини виявлення й опису тенденцій, реальних і потенційних можливостей та небезпек, а також окремих надзвичайних ситуацій, соціальних, політичних, економічних, міжнародних та інших зовнішніх чинників залежатиме якість SWOT-аналізу. А від цього, своєю чергою, залежатиме дієвість стратегії, а отже, й ефективність використання коштів, спрямованих на її реалізацію. SWOT-аналіз Золочівськогоо району представлений у табличній формі в додатку Б.

Отже, проведемо SWOT-аналіз Золочівського району за чотирма основними факторами впливу.

Демографічні і соціальні риси

Сильні сторони:

1. Проєвропейська орієнтація населення Золочівського району.

2. Патріотичні цінності і сильні релігійні традиції.

3. Висока політична активність населення.

4. Розвинута мережа засобів масової інформації (Золочівське районне радіомовлення, газета „Народне слово”, а також інформаційний інтернет-портал „Золочів.нет”).

Слабкі сторони:

1. Складна демографічна ситуація.

2. Високий рівень сільського, жіночого і молодіжного безробіття.

3. Неефективна національна система соціального забезпечення та медичного обслуговування.

4. Збільшення міграційної активності у населення.

Потенційні можливості:

1. Зміни в свідомості мешканців щодо необхідності відповідати за власну долю і покладатися на власні сили.

2. Розвиток громадянського суспільства шляхом збільшення кількості та потенціалу громадських організацій та асоціацій.

3. Розвиток партнерства, ефективного діалогу між громадянами, організаціями та органами влади.

Можливі загрози:

1. Посилення демографічної кризи.

2. Посилення централізації органів державної влади.

3. Порушення діалогу між органами влади і суспільством.

Міжнародна та внутрішньообласна позиція Золочівського району

Сильні сторони:

1. Історичні зв’язки з Австрією та Польщею.

2. Розташування на території планованих та існуючих трансконтинентальних транспортних коридорів (дороги та залізниці).

3. Дешева та відносно добре кваліфікована робоча сила, приваблива для іноземних інвесторів.

4. Значні грошові надходження від працюючих за кордоном мешканців району.

Слабкі сторони:

1. Невідповідна транспортна і прикордонна інфраструктура

2. Негативний міжнародний імідж України.

3. Неповністю використані можливості міжнародної співпраці району.

4. Слабкий Єврорегіон, який не використовує в повній мірі можливостей міжнародної співпраці.

Потенційні можливості:

1. Традиційна співпраця з Польщею.

2. Розвиток транспортної інфраструктури.

3. Поліпшення іміджу України у Європі.

4. Розвиток міжнародної (економічної, культурної, туристичної) співпраці України з країнами-членами Європейського Союзу.

5. Ефективне використання програм, фінансованих ЄС, для інституційного зміцнення та розвитку інфраструктури

6. Виникнення нових економічних можливостей завдяки тіснішим взаємозв’язкам з Європейськими країнами

7. Ефективна кооперація з іншими районами області.

Можливі загрози:

1. Неефективні процеси реформування, занепад України на фоні Європи.

2. Відтік активних та кваліфікованих кадрів за кордон.

3. Негативні економічні результати екологічних заходів, які вимагає ЄС.

4. Погіршення міжнародного обміну, особливо з Польщею, у зв’язку з розширенням кордонів ЄС .

Економічний розвиток, підприємницький потенціал

Сильні сторони:

1. Деякі галузі промисловості порівняно сучасні та добре розвинуті (наприклад, харчова промисловість – ТзОВ „Карпатські мінеральні води”, яке випускає мінеральні води під торговою маркою „Карпатська джерельна” і „Соковинка”,).

2. Великі можливості транспортного сполучення, залізничні мережі, автостради.

3. Існують ознаки нафтоносності біля м. Золочів, а також є поклади піску, глини, торфу і родовища мінеральних вод.

4. Функціонують „громадські приймальні” та „гаряча лінія” для підприємців.

5. Район посів перше місце серед районів Львівської області по залученню іноземних інвестицій.

6. З метою створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності на сесії Золочівської районної ради затверджено Регіональну програму розвитку малого та середнього підприємництва на 2013-2015 рр. Упродовж 2012 р. на виконання заходів програми розвитку підприємництва використано 509,9 тис. грн.

Слабкі сторони:

1. Високий рівень сільського безробіття

2. Несприятлива економічна структура та її повільні зміни, зношення основних фондів, застарілі технології.

3. Недостатня кількість кваліфікованих, сучасно мислячих керівників.

4. Труднощі з реалізацією продукції, брак ринків збуту.

Потенційні можливості:

1. Україна стане членом ЄС.

2. Зростання кількості високотехнологічних підприємств, які будуть використовувати місцевий інноваційний потенціал та робочу силу.

3. Швидкий розвиток малого і середнього підприємництва.

4. Позитивне ставлення районних і місцевих органів влади до бізнес-спільноти.

5. Зростання обсягів іноземних інвестицій.

6. Розширення можливостей інформаційного забезпечення підприємців.

7. Формування ефективної інфраструктури підтримки малого бізнесу, яка забезпечуватиме інформаційні, консультативні та навчальні послуги для суб’єктів підприємництва.

Можливі загрози:

1. Нестабільна економічна ситуація в Україні.

2. Нестабільна політична ситуація в Україні.

3. Повільний розвиток міжнародних контактів України, послаблення економічних та політичних контактів України з ЄС.

4. Відсутність структурних змін, слабка децентралізація органів влади.

5. Розростання корупції.

6. Надто сильна конкуренція зі сторони національних та міжнародних економічних центрів: ЄС, Польща (у харчовій галузі).

7. Зростання тіньового сектору економіки

V Культурний та туристичний потенціал

Сильні сторони:

1. Наявність природних та рекреаційних ресурсів (мінеральні води).

2. В Золочівському районі знаходиться перлина області – Золочівський замок (17 ст.), який користується великою популярністю серед туристів і входить до найвідомішого туристичного маршруту „Золота підкова Львівщини”.

3. Також в районі знаходяться Воскресенська церква (1624-1627), Миколаївська церква (кінець 16 ст., перебудова 1765 р.), костел (1730 р.). Найстарішою іконою в церквах Золочева є копія чудотворної ікони Голубицької матері 1724 р., роботи Золочівського маляра Федора Бурковського.

4. У Золочівському районі знаходиться музей-криївка воїнів УПА біля с. Гавареччина.

5. Золочівщина також: віддавна славилася гончарством. Нині давні традиції чорної кераміки продовжують майстри у селах Гавареччині та Шпиколосах. Гавареччина належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіку, від покоління до покоління, передавали таємниці ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру.

6. У селі Підлиссі, яке розкинулося біля підніжжя Білої гори, на давньому дворищі створено музей-садибу уродженця села, українського поета і громадського діяча Маркіяна Шашкевича (1811-1843). А на Маркіяновій Білій горі до сотої річниці від дня народження, було встановлено великий залізний хрест, який у гарну погоду видно за десятки кілометрів.

7. Потенціал для сентиментального, релігійного та інших видів туризму.

8. Впровадження програми „Бібліоміст”, що сприяє впровадженню інформаційних технологій в бібліотеках району.

Слабкі сторони:

1. Недостатня туристична промоція регіону.

2. Відсутність місцевої туристичної агенції, яка б організовувала екскурсії по туристично-привабливих місцях району.

3. Недостатньо розвинута інфраструктура охорони природи.

4. Недостатнє фінансування культурних, освітніх, мистецьких закладів та організацій.

Потенційні можливості:

1. Розвиток „сентиментального” туризму для українців, поляків, євреїв.

2. Результативна промоція країни, Львівщини і її районів

3. Поліпшення міжнародного іміджу України та регіону.

4. Розвиток різних елементів туристичної та відпочинкової інфраструктури.

Можливі загрози:

1. Занепад архітектурних пам’яток.

2. Недостатньо ефективна промоція регіону на міжнародному рівні.

3. Стійкий негативний міжнародний імідж України і Львівської області.

4. Недостатнє вдосконалення туристичної інфраструктури, розрахованої на різні цільові групи.

5. Складна екологічна ситуація, внаслідок активної експлуатації транспортних коридорів.

6. Зменшення інвестицій в екологію та охорону навколишнього середовища.

Після оцінки минулого і потенційного майбутнього (аналізу соціально-економічного розвитку та SWOT-аналізу) можна розробити стратегічне бачення, місію, цілі і завдання, формулювання положень про майбутній результат. Стратегічне бачення розвитку району презентує уявлення громадян і спеціалістів щодо його майбутнього у перспективі, визначає місце у народно господарському комплексі області, соціальні цінності та орієнтири, що формуються з урахуванням специфічних особливостей та конкурентних переваг району. Згідно з „Методичними рекомендаціями щодо формування регіональних стратегій розвитку” стратегія будується на баченні, що визначає шлях розвитку міста чи району [62].

Бачення району майбутнього, можна сформулювати так:

Золочівщина – туристичний край, зі сталим економічним зростанням, екологічно чистий, з високодохідним малим та середнім бізнесом, із збереженням та примноженням самобутньої культури, історико-архітектурною спадщиною, з високою освіченістю та духовністю громадян. Край, в якому забезпечуються рівні можливості для всіх мешканців, безпека їх життєдіяльності в усіх сферах, міжнаціональна злагода. Район, де розвивається активність громади. Створюються привабливі умови для розвитку особистості, дружніх зв’язків з іншими районами України та сусідніми країнами.

Це бачення є основою для розробки місії міста, формулювання стратегічних цілей і планів дій. Щоб побудувати місію Золочівського району, необхідно проаналізувати і врахувати місію Львівської області. Головна мета Львівщини: підвищення добробуту теперішнього і майбутнього поколінь мешканців області шляхом [15, с. 26]:

• створення сприятливих умов для плідної реалізації професійних, освітніх і культурних потреб і запитів;

• створення ефективної системи соціальних послуг і охорони здоров’я, розвиненої житлової та муніципальної інфраструктури;

• збереження чистого та сприятливого природного середовища.

Місію району можна сформулювати як, забезпечення комфортного проживання всіх мешканців, збереження культурно-історичних особливостей, сталого економічного зростання на основі раціонального використання усіх видів ресурсів, охорони довкілля, використання вигідного розташування для розвитку зовнішньоекономічних і культурних зв’язків в інтересах кожного члена громади.

Для реалізації визначеної місії є різні сценарії, стратегічні та операційні цілі. Вихідним пунктом у виборі варіантів сценарію розвитку є дослідження співвідношення сильних та слабких сторін розвитку регіону. Оцінка основних нематеріальних елементів SWOT-аналізу може здійснюватися експертним методом із застосуванням квазіекономічного чи математичного апарату. Кожен елемент оцінюється за п’ятибальною шкалою, взалежності від сили його впливу на соціально-економічний розвиток району. Для сильних сторін і потенційних можливостей усі бали носять додатні значення, бо їх вплив є позитивний. Якщо деякий фактор отримує 5 балів, то його вплив на розвиток і життєздатність району є значний, а якщо 1 бал, то вплив є невагомий. Для слабких сторін і загроз усі значення є від’ємні, бо вони негативно впливають на розвиток району. Якщо елемент оцінюють в - 5 балів, то він здійснює досить великий вплив, а якщо - 1, то вплив можна оцінити як незначний.

Результати оцінок для зручності можуть заноситися в таблицю співвідношення потенціалу регіону із зовнішнім середовищем (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Співвідношення потенціалу Золочівського району із зовнішнім середовищем

Проаналізувавши дану таблицю співвідношення потенціалу регіону, можна побудувати три стратегії реалізації сформульованої нами місії. Сценарій стратегії розвитку регіону ґрунтується на припущеннях, що стосуються формування комбінацій сильних та слабких сторін, можливостей та загроз.

Стратегія №1 - сценарій шансів, що базується на максимальному використанні сильних сторін та можливостей (за одночасної мінімізації слабких сторін, загроз, певною мірою аспект бажаного переважає аспект реального). З таблиці видно, що максимальний бал 10 має поєднання такої сильної сторони як „Потенціал для сентиментального, релігійного та інших видів туризму” і двох можливостей „Зростання обсягів іноземних інвестицій” „Розвиток міжнародної співпраці”. На основі цих даних, стратегію №1 можна сформулювати так: стабільне зростання ринкової економіки району забезпечуватиметься за рахунок пріоритетного розвитку туризму, сфери торгівлі та послуг. Це вимагає зростання об’єму іноземних інвестицій в район і активізації міжнародної співпраці (особливо з Польщею) як в економічній, так і в туристичній сферах.

Стратегія №2 – базується на такому варіанті співвідношення як максимальне використання можливостей за слабких сторін. За даними таблиці видно, що максимальну оцінку 3 мають чотири варіанта поєднання, одним з них є: можливості „Зростання обсягів іноземних інвестицій” і слабкої сторони „Труднощі з реалізацією продукції і брак ринків збуту”. Відповідно до цього, можна розробити стратегію №2, яка б передбачала стабільне зростання ринкової економіки району, що забезпечуватиметься за рахунок пріоритетного розвитку харчової промисловості, збільшення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції. Ці заходи також вимагають значних інвестицій для модернізації основних фондів провідних підприємств району, підвищення конкурентоздатності їх продукції і виходу на нові ринки збуту.

Стратегія №3. Дана стратегія полягає в поєднанні різного ступеня використання можливостей та сильних сторін, а також неповного впливу слабких сторін та загроз. Її можна сформулювати, як:

Життєздатний розвиток забезпечуватиметься за рахунок поєднання економічних, соціальних та екологічних пріоритетів з активізацією розвитку туризму та зовнішньоекономічних зв’язків, створенням безпечного і комфортного середовища.

Реалізація даної стратегії дозволить району суттєво збільшити обсяг виробництва для покращення життя мешканців, надання їм належного рівня соціальних послуг.

Кожна із цих стратегій повинна бути оцінена з метою вибору варіанту, який пізніше буде реалізований. Згідно з „Методичними рекомендаціями щодо формування регіональних стратегій розвитку” дану оцінку рекомендують проводити в табличній формі. Усі фактори SWOT-аналізу як нематеріальні активи оцінюються за 5 бальною шкалою. Дана оцінка виставляється, залежно від ступеня впливу фактора на реалізацію тої чи іншої стратегії: 1 - незначний вплив, 5 – великий вплив. Після чого, усі оцінки підсумовуються за кожною стратегією. Визначаються загальна привабливість і загальна загроза. Різниця цих двох оцінок визначає сумарну оцінку можливостей та загроз реалізації сценаріїв стратегії розвитку регіону. Та стратегія, яка набрала найбільшу кількість балів вважається основною, а інші альтернативними.

Отже, проведемо оцінку можливостей і загроз реалізації стратегії розвитку Золочівського району. Оцінка можливостей розрахована у таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Оцінка можливостей реалізації стратегії розвитку Золочівського району

Можливості району (за результатами SWOT - аналізу)	Варіанти стратегії
	Стратегія 1	Стратегія 2	Стратегія 3
	Оцінка привабливості фактора	Оцінка привабливості фактора	Оцінка привабливості фактора
1	2	3	4
Внутрішні фактори. Сильні сторони	Розвинута мережа засобів масової інформації	3	3	4
продовження таблиці 2.4
1	2	3	4
	Дешева та відносно добре кваліфікована робоча сила, приваблива для іноземних інвесторів	3	4	4
	Наявність природних та рекреаційних ресурсів	5	2	4
	Потенціал для релігійного, сентиментального та інших видів туризму	5	2	4
	Деякі галузі промисловості порівняно сучасні та добре розвинуті	2	5	5
Підсумок	18	16	21
Зовнішні фактори. Можливості	Розвиток транспортної інфраструктури	2	3	4
	Розвиток міжнародної співпраці	3	3	4
	Україна стане членом ЄС	2	4	4
	Зростання обсягів іноземних інвестицій	4	5	5
	Швидкий розвиток малого і середнього підприємництва	2	4	5
	Результативна промоція Львівщини і її районів	5	3	3
Підсумок	18	22	25
Загальна привабливість (усього балів)	36	38	46

Джерело: власні розрахунки

Отже, найбільшу (46 балів) загальну привабливість отримала стратегія №3. Тепер необхідно оцінити загрози реалізації стратегії розвитку Золочівського району і визначити бальну оцінку загальної загрози. Дані розрахунки знаходяться у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Оцінка загроз реалізації стратегії розвитку Золочівського району

Загрози для громади (за результатами SWOT - аналізу)	Варіанти стратегії
	Стратегія 1	Стратегія 2	Стратегія 3
	Оцінка загрози Фактора	Оцінка загрози фактора	Оцінка загрози фактора
1	2	3	4
Внутрішні фактори. Слабкі сторони	Високий рівень сільського, жіночого і молодіжного безробіття	2	3	3
продовження таблиці 2.5
1	2	3	4
	Несприятлива економічна структура та її повільні зміни, зношення основних фондів	2	4	4
	Труднощі з реалізацією продукції, брак ринків збуту	2	5	4
	Недостатня туристична промоція регіону	5	2	3
	Недостатньо розвинута інфраструктура охорони природи	4	2	2
Підсумок	15	16	16
Зовнішні фактори. Загрози	Неефективні процеси реформування, занепад України на фоні Європи	2	4	4
	Нестабільна економічна і політична ситуація в Україні	2	3	3
	Надто сильна конкуренція зі сторони національних та міжнародних економічних центрів	3	3	3
	Занепад архітектурних пам’яток	5	2	2
	Стійкий негативний міжнародний імідж України	5	3	4
Підсумок	17	15	16
Загальна загроза (усього балів)	32	31	32

Джерело: власні розрахунки

За результатами розрахунків таблиці 2.5., можливі загрози найбільше повпливають на реалізацію стратегії №1 і №3. Для визначення сумарної оцінки впливу можливостей і загроз реалізації стратегії розвитку Золочівського району необхідно від суми балів загальної привабливості відняти суму балів загальної загрози. Та стратегія, яка набере найбільшу кількість балів вважається основною. Результати розрахунків наведені в таблиці 2.6.

Отже, за результатами розрахунків, що наведені в таблицях 4-6, робимо висновок, що досягнення місії найбільш ймовірне за третьою стратегією і вона є основною. За цією стратегією розробляємо стратегічні й операційні цілі розвитку.

Таблиця 2.6

Сумарна оцінка можливостей та загроз реалізації стратегії розвитку Золочівського району

Загрози для громади (за результатами SWOT - аналізу)	Варіанти стратегії
	Стратегія 1	Стратегія 2	Стратегія 3
	Оцінка факторів	Оцінка факторів	Оцінка факторів
Загальна привабливість	36	38	46
Загальна загроза	32	31	32
Усього балів (Загальна привабливість- Загальна загроза)	4	7	14

Джерело: власні розрахунки

Стратегічна ціль 1. Створення сприятливих умов для забезпечення життєздатної економіки і розвитку підприємництва.

1.1. Операційна ціль. Підвищення інноваційного рівня економіки.

Завдання:

1. Сприяти реалізації інноваційних проектів із залученням коштів державного та місцевого бюджету, приватного капіталу. Формувати конкурсну систему відбору проектів з врахування пріоритетів розвитку району.

2. Сприяти впровадженню інновацій в енерго- та ресурсозберігаючих напрямках.

3. Забезпечити підтримку та розвиток інтелектуального і творчого потенціалу через систему освіти та навчання протягом життя.

1.2. Операційна ціль. Формування системи забезпечення стандартів якості продукції.

Завдання:

1. Підвищення рівня якості виробництва до міжнародних стандартів;

2. Забезпечити підтримку в навчанні персоналу підприємств з метою формування в них виробничої культури управління якістю продукції;

3. Активізувати процес управління якістю продукції в першу чергу споживчих продуктів

1.3. Операційна ціль. Створення умов для розвитку підприємництва.

Завдання:

1. Налагодити роботу щодо ліквідації бар’єрів, які перешкоджають розвитку підприємництва в різних видах діяльності.

2. Сприяти впровадженню ефективного механізму для підтримки молодих підприємців початківців.

3. Спрощення дозвільних процедур для здійснення діяльності у сфері підприємництва;

4. Розширення можливостей інформаційного забезпечення підприємців;

5. Формування ефективної інфраструктури підтримки малого бізнесу, яка забезпечуватиме інформаційні, консультативні та навчальні послуги для суб’єктів підприємництва;

Стратегічна ціль 2. Створення умов для інтелектуального та духового розвитку особи, підвищення стандартів життя

2.1. Операційна ціль. Забезпечення якісної освіти і до неї доступу.

Завдання:

1. Удосконалити мережу дошкільних закладів згідно вимог життя та підвищити рівень охоплення нею дітей.

2. Активно використовувати освітній рівень для розв’язання економічних та соціальних проблем міста.

3. Забезпечити навчальні заклади сучасними засобами навчання та виховання.

4. Сприяти у відкритті нових спеціальностей в Золочівському професійному ліцеї згідно попиту на ринку праці та створення нових робочих місць у районі.

5. Працевлаштування випускників ліцею.

6. Забезпечити будівництво корпусу Золочівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 та вирішити питання фінансування.

2.2. Операційна ціль. Підвищення культури життя та забезпечення історично - культурної спадщини.

Завдання:

1. Розвивати існуючи та створювати нові мистецькі і культурні заклади в місті з метою підвищення його привабливості та якості життя;

2. Розробити програму по збереженню історико-архітектурної спадщини;

3. Активізувати роботу щодо підвищення професійного рівня художніх колективів та концертної діяльності, організації культурних заходів;

4. Здійснити поетапну реконструкцію об’єктів культури та історико-культурних об’єктів;

2.3. Операційна ціль. Створення умов для ведення здорового способу життя.

Завдання:

1. Забезпечити розвиток фізкультурно-оздоровчих послуг у сфері фізичної культури, привести в належний стан всі стадіони та спортивні майданчики міста;

2. Забезпечити навчальні заклади необхідним інвентарем на обладнанням;

3. Пропагувати здоровий спосіб життя, здорове харчування в освітніх закладах, скорочення споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, створити в місті ефективну систему протидії їх незаконному обігу;

2.4. Операційна ціль. Забезпечення соціальної підтримки вразливих верств населення.

Завдання:

1. Збільшити фінансування Програм соціального захисту населення за рахунок міського бюджету та залучених коштів.

2. Забезпечити дотримання державних гарантій в оплаті праці всіма суб’єктами господарювання.

3. Періодично інформувати населення стосовно прав на отримання адресної допомоги.

4. Забезпечувати життєдіяльність осіб з обмеженими фізичними можливостями шляхом створення умов їх адаптації до суспільного життя.

5. Сприяти працевлаштуванню молоді залучати молодіжні громадські організації до реалізації державної молодіжної політики з метою оперативного вирішення проблемних питань молоді.

Стратегічна ціль 3. Створення безпечного і комфортного середовища.

3.1.Операційна ціль. Відродження на сучасній основі соціальної та виробничої інфраструктури.

Завдання:

1. Привести у відповідність запитам особистості та громади в цілому соціальну інфраструктуру.

2. Забезпечити пріоритетне спрямування державних інвестиційних ресурсів на розвиток доріг, матеріально-технічної бази комунальних підприємств житлового та дорожнього господарств.

3. Впровадити ресурсо- та енергозберігаючі технології в усіх сферах економіки міста.

4. Розвивати водопровідно-каналізаційне господарство.

5. Реконструкція очисних споруд у м. Золочів.

6. Активізувати роботу щодо реформування та модернізації житлово-комунального господарства.

3.2. Операційна ціль. Покращення якості навколишнього середовища.

Завдання:

1. Забезпечити формування міської екологічної мережі, яка б відповідала обґрунтованим пропозиціям промислових та природних зон.

2. Забезпечити збільшення зелених зон по місту.

3. Проводити спеціальні заходи, спрямовані на запобігання знищенню природних комплексів на території парку пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення „Золочівський парк”.

4. Вирішити питання щодо переробки та утилізації усіх видів відходів.

5. Збільшити бюджетні асигнування у природоохоронну сферу.

6. Проводити заходи з екологічного виховання населення особливо молоді та інформувати населення про стан навколишнього середовища.

3.3. Операційна ціль. Формування територій промислових, житлових та зелених зон.

Завдання:

1. Забезпечити виконання робіт по розробці генерального плану міста.

2. Визначення території за видами використання з метою збереження їх природної та історичної самобутності.

3. Забезпечити заходи щодо раціонального використання земель.

4. Формувати резервну територію для майбутньої потреби землекористування.

5. Визначити території, що мають естетичну та історико-культурну цінність і забезпечити їх охорону.

Стратегічна ціль 4. Активізація розвитку туризму та зовнішньоекономічної співпраці.

4.1. Операційна ціль. Розвиток туристичної інфраструктури.

Завдання:

1. Сприяти в модернізації існуючих закладів туризму, розширення інфраструктури на території таких об’єктів.

2. Запровадити відповідні професійні навики працівників туризму.

3. Забезпечити достатню кількість розважальних установ у місцях перебування туристів.

4. Сприяти у створенні рекламно-інформаційних матеріалів для туристів.

5. Створити та поширити в Україні та за кордоном рекламні матеріали про культурно-історичну спадщину Золочівського району.

6. Створити нові туристичні маршрути.

4.2. Операційна ціль. Розвиток прикордонного співробітництва з місцевими і регіональними органами влади Польщі, Єврорегіонами, інституціями та підприємствами.

Завдання:

1. Розширити економічну, культурну співпрацю з сусідніми районами, владою Польщі.

2. Вдосконалити систему укладання інвестиційних договорів щодо виконання зобов’язань по створенню робочих місць.

3. Вдосконалити структуру експорту з наданням переваг кінцевому циклу продукції, що випускається.

4. Сприяти створенню спільних підприємств з новою технологією.

4.3. Операційна ціль. Розвиток та промоція рекреаційного потенціалу Золочівського району.

Завдання:

1. Заохочувати місцеві органи влади та приватних інвесторів до розвитку сучасної туристичної та рекреаційної бази (наметові табори і місця для короткочасного відпочинку та рекреації тощо), підтримувати їх у впровадженні даних програм та їх промоції.

2. Створити регіональну систему розповсюдження туристичної інформації.

3. Стимулювати промоційні кампанії різноманітного рекреаційного та туристичного потенціалу району.

Отже, ми розробили оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку Золочівського району. Тепер необхідно проаналізувати можливості і механізм реалізації даної стратегії.

2.3. Аналіз організаційно-економічного механізму реалізації стратегії розвитку Золочівського району

Реалізація стратегічного плану передбачає опрацювання регіональною робочою групою, в рамках підготовки стратегії чи після її легітимізації, та подання районній раді на затвердження пропозицій щодо механізму впровадження стратегії.

Організаційно-економічний механізм впровадження стратегії – це сукупність організаційно-управлінських та економічних методів, інструментів і важелів, що створюють сприятливі умови для забезпечення досягнення системи стратегічних і операційних цілей регіонального розвитку. Даний механізм зображений на рисунку 2.4.

Організаційно-економічний механізм реалізації стратегії

Рис. 2.4. Організаційно-економічний механізм реалізації стратегії розвитку Золочівського району

Джерело: власна розробка автора

Згідно даного рисунку, для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, необхідне забезпечення:

1) організаційно-правове – система законів, постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо, підписання зацікавленими сторонами –представниками влади, бізнесу чи громади – меморандуму про спільне виконання операційних дій та проектів; створення інституційної інфраструктури реалізації стратегії; підготування кадрів, здатних вирішувати відповідні питання; укладання угод з Кабінетом Міністрів України щодо спільного виконання програм з реалізації державних пріоритетів на території регіону тощо;

2) фінансово-економічне – передбачення в місцевому бюджеті розвитку видатків на реалізацію заходів та проектів стратегічного плану; об’єднання коштів місцевих бюджетів територіальних громад на договірній основі для виконання спільних завдань розвитку території; одержання з державного бюджету субвенцій і субсидій для виконання проектів з реалізації державних пріоритетів на території регіону; залучення кредитів фінансових інституцій; стимулювання розвитку небанківського фінансового сектору; розроблення інвестиційних проектів і бізнес-планів; стимулювання та залучення коштів населення, підприємств, організацій та іноземних інвесторів; залучення грантів українських, іноземних та міжнародних організацій; сприяння вирішенню земельних питань тощо [89, с. 65];

3) інформаційне – створення інформаційних центрів; розроблення та впровадження комунікаційної стратегії для інформування зацікавлених осіб і територіальної громади району про процес реалізації положень стратегії; створення інвестиційно-привабливого іміджу району;

4) проектно-методологічне – забезпечення науково-методичного супроводу впровадження стратегічного плану; забезпечення розроблення детальної проектної документації тощо. Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин „центр-регіони” залежить, насамперед, від інституційного та правового поля для розробки й реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку [89, с. 65].

До інструментів реалізації стратегії відносять місцевий бюджет, трансферти, нормативи відрахувань від обсягів загальнодержавних податків і зборів, бюджетні позички та міжбюджетні взаєморозрахунки.

Визначальною умовою відновлення економічного зростання є досягнення фінансово-економічної стабілізації. З цією метою необхідно забезпечити ефективну та збалансовану бюджетну систему району для подальшого соціально-економічного розвитку.

За попередніми даними, впродовж 2013 р. до загального фонду бюджету району надійшло доходів, без врахування міжбюджетних трансфертів, в сумі 41117,9 тис. грн., що становить 108,3% до уточненого річного плану. В цілому надходження до загального фонду бюджету району в порівнянні з відповідним періодом минулого року зросли на 11,9%, або на 4375,6 тис. грн.

Надходження доходів до загального фонду бюджету району на 4115,1 тис. грн. або на 11,1% більші від розрахункових показників Міністерства фінансів України.

У 2012 р. забезпечено виконання за наступними видами доходів:

- податок на доходи фізичних осіб – на 105,7%,

- реєстраційний збір за проведення державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності – в 2,3 рази,

- податок на прибуток підприємств комунальної власності – на 104,3%,

- плата за землю – на 125,8%,

- фіксований сільськогосподарський податок на 104,5%,

- плата за оренду комунального майна на 121,4%.

За попередніми даними, до спеціального фонду бюджету району за 2013 р. надійшло податків та зборів (без врахування власних надходжень бюджетних установ) в сумі 6468,5 тис. грн., що на 20,7% більше плану та на 33,6% більше до рівня 2012 р.

Основними завданнями органів виконавчої влади є реалізація виваженої та відповідальної соціальної політики, спрямованої на підтримку найуразливіших верств населення, забезпечення стійкої позитивної динаміки зростання доходів населення, підвищення його платоспроможності за рахунок всіх видів доходів, створення умов для зростання заробітної плати. Все це дасть можливість підтримувати та нарощувати досягнутий рівень оплати праці, сприятиме розширенню сфери застосування праці економічно-активного населення за рахунок створення нових робочих місць, забезпечить належний захист прав працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати, стимулюватиме зростання доходів працездатного населення за допомогою сприяння розвитку малого бізнесу та самозайнятості.

Формування доходної бази районного бюджету як одного із інструментів механізму реалізації стратегії Золочівського району, здійснюється через податкові надходження, неподаткові надходження, власні надходження бюджетних установ та офіційні трансферти. До податкових надходжень відносять: податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості, збори за спеціальне використання природних ресурсів.

Офіційні трансферти - це виділення бюджетам нижчого територіального рівня грошових коштів з фонду фінансової підтримки місцевого самоврядування на нормативній основі. Частка у цьому фонді кожної адміністративно-територіальної одиниці, що потребує фінансової допомоги, встановлюється розрахунковим шляхом. Зазначений фонд утворюється за рахунок бюджету вищого рівня на нормативній основі. Бюджетний кодекс України передбачає застосування системи міжбюджетних трансфертів — коштів, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основна роль трансфертів полягає у вирішенні проблеми вертикальної незбалансованості окремих бюджетів, яка виникає внаслідок невідповідності між відповідальністю за фінансування видатків та можливостями збору податків на місцевому рівні. Система трансфертів сприяє вирівнянню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями, тобто на горизонтальному рівні, зумовлених соціально-економічними особливостями розвитку кожного регіону, та їх фінансовими можливостями.

Бюджетним кодексом України передбачається використання видів трансфертів [2]:

а) міжбюджетний трансферт у формі дотації вирівнювання - передача грошових коштів з метою вирівнювання доходів відповідного бюджету;

б) міжбюджетний трансферт у формі субвенції - передача грошових коштів для фінансування за цільовим призначенням у порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції. Субвенції можуть мати таке цільове спрямування:

— здійснення програм соціального захисту;

— компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, які встановлені державою;

— виконання програм соціально-економічного розвитку;

в) міжбюджетний трансферт у формі передачі інших коштів, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів. Структура доходів бюджету Золочівського району зображена в таблиці 2.7.

Проаналізувавши дану таблицю, протягом останніх трьох років, в структурі податкових надходжень значну частину займає податок з доходів фізичних осіб – 98%, а це свідчить про ефективність розвитку підприємництва та сфери послуг.

Бюджет розвитку коливається в межах 2,1%-3,5%. Це негативна тенденція, бо за ці кошти неможливо проводити ефективну політику соціально-економічного розвитку.

Таблиця 2.7

Структура доходів бюджету Золочівського району, тис грн [77-80]

Найменування доходів згідно з бюджетною класифікацією	2010	2011	2012
	Загальний фонд	Спеціальний фонд	Загальний фонд	Спеціальний фонд	Загальний фонд	Спеціальний фонд
		Разом	у т.ч. бюджет розвитку		Разом	у т.ч. бюджет розвитку		Разом	у т.ч. бюджет розвитку
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1. Податкові надходження:	6135,4	0	0	8135,9	0	0	8600,2	0	0
1.1. Податок з доходів фізичних осіб	6006,6	0	0	8003,9	0	0	8320,2	0	0
1.2. Збори за спеціальне використання природних ресурсів	128,8	0	0	132,0	0	0	280,0	0	0
2. Неподаткові надходження:	296,0	631,9	0	73,7	895,1	0	40,0	993,3	0
2.1. Доходи від власності і підприємницької діяльності	296,0	0	0	57,6	0	0	40,0	39,3	0
2.2. Власні надходження бюджетних установ	0	631,9	0	0	895,1	0	0	954,0	0
3. Офіційні трансферти:	66026,6	4231,9	600,0	78166,9	4629,4	3142,5	84575,3	6371,3	1981,0
3.1. Від органів державного у-ня:	29997,9	1475,1	147,0	78166,9	1799,9	313,0	84575,3	5310,3	920,0
- кошти, що надходять з інших бюджетів	1144,0	0	0	1760,0	0	0	884,0	0	0
- дотації	34154,7	1113,8	0	51903,6	0	0	58566,2	0	0
- субвенції	730,0	293,0	278,0	24503342,0	1799,9	313,0	25125,1	5310,3	920,0
3.2. Кошти одержані із загального фонду бюджету до бюджету розвитку	0	1350,0	831,0	0	2829,5	2829,5	0	1061,0	1061,0
Всього доходів	72458,0	4863,8	1856,0	86376,5	5524,5	3142,5	93215,5	7364,6	1981,0

У таблиці 2.8 розрахований рівень забезпеченості бюджетних видатків доходами. На основі даного показника робиться висновок про фінансову залежність чи незалежність бюджету району. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що рівень фінансової незалежності районного бюджету надзвичайно низький, оскільки доходна частина бюджетів здебільшого залежить не від розширення власної бази оподаткування, а від обсягу фінансових ресурсів, отриманих з державного бюджету. Значна частка

Таблиця 2.8

Рівень забезпеченості бюджетних видатків доходами Золочівського району, тис грн

Роки	Доходи місцевих бюджетів (без трансфертів), грн.	Видатки місцевих бюджетів, грн.	Забезпеченість бюджетних видатків доходами, %
2010	7063,3	75486,2	9,36
2011	9104,6	92488,8	10,0
2012	9633,5	94586,1	10,2

Джерело: власні розрахунки автора на основі [77-80]

бюджетного забезпечення розвитку територій покривається за рахунок трансфертів.

Для того, щоб район став фінансово незалежним від Державного бюджету України постає необхідність роздержавлення окремих загальнодержавних податків і зборів та переведення їх в розряд місцевих. Особливо це стосується податку на нерухомість, в тому числі й на землю. Динаміка податкових надходжень до Державного бюджету з Золочівського району зображено в табл 2.9.

Таблиця 2.9

Податкові надходження до Державного бюджету України з Золочівського району, тис грн

Роки	Надходження до Загального фонду	Надходження до Спеціального фонду	Разом
2010	14479,6	0	14479,6
2011	25896,0	902,5	26798,5
2012	22480,3	524,7	23005,0

Джерело: власні розрахунки автора на основі [77-80]

Проаналізувавши таблиці 2.8 і 2.9 , можна зробити висновок, що навіть якщо усі податкові надходження у Державний бюджет України направити у місцевий цього не вистачить для фінансової незалежності. Результати аналізу розмістимо в таблицю 2.10.

Отже, район не спроможний самостійно себе фінансувати, навіть за умов перегляду податкової бази і роздержавлення окремих податків. І тому необхідно шукати нові джерела залучення коштів, серед яких можуть бути місцеві чи іноземні інвестиції, банківські кредити на соціально-економічний

Таблиця 2.10

Потенційний рівень забезпеченості бюджетних видатків доходами Золочівського району, тис грн

Роки	Надходження до Державного бюджету, що потенційно можуть направитися до місцевого бюджету	Доходи місцевих бюджетів (без трансфертів), грн.	Видатки місцевих бюджетів, грн.	Забезпеченість бюджетних видатків доходами, %
2010	14479,6	7063,3	75486,2	28,54
2011	26798,5	9104,7	92488,8	38,82
2012	23005,0	9633,5	94586,1	34,51

Джерело: власні розрахунки автора на основі [77-80]

розвиток району. Усі ці методи реалізації стратегії повинні бути законодавчо врегульовані і лише тоді їх можна буде ефективно застосовано.

Отже, для реалізації стратегії розвитку необхідно сформувати адекватний та ефективний механізм її реалізації, що сприятиме досягненню цілей регіонального розвитку.

Висновки до розділу 2

Аналіз соціально-економічного стану Золочівського району показав, що район має потенціал для стабільного економічного, соціального, культурного зростання. Основне, правильно дослідити усі можливості, загрози, визначити сильні і слабкі сторони краю, щоб побудувати і реалізувати оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку.

Золочівщина має потенціал для стабільного економічного, соціального, культурного зростання. Проаналізувавши усі сильні і слабкі сторони, потенційні можливості і загрози, розроблено оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку Золочівського району. Реалізація даної стратегії дозволить району суттєво збільшити обсяг виробництва для покращення життя мешканців, надання їм належного рівня соціальних послуг, а також розвинути туристичний потенціал району. Для реалізації стратегії розвитку запропоновано механізм її реалізації і проаналізовано його складові.

РОЗДІЛ 3

ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЗОЛОЧІВСЬКОГО РАЙОНУ

3.1. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу

Наповнення міжрегіонального співробітництва конкретним змістом передбачає вивчення досвіду інших країн у становленні та розвитку співробітництва регіонів, використання його можливостей у різних галузях суспільного життя.

З точки зору впровадження у вітчизняній регіональній політиці позитиву європейських структур управління актуальним є досвід формування регіональної політики ЄС. Аналіз європейської практики здійснення регіональної політики окремою державою свідчить, що її базовими цілями є, по-перше, створення єдиного економічного простору та забезпечення економічних, соціальних, правових та організаційних основ державності. По-друге, відносне вирівнювання диспропорційності регіонального соціально-економічного розвитку. По-третє, пріоритетний розвиток регіонів, що мають важливе стратегічне значення для держави. По-четверте, максимальне використання природно-ресурсних особливостей регіонів. По-п’яте, екологізація регіонального природокористування, комплексний екологічний захист регіонів [75, с. 20]. Поєднання цілей регіональної політики з іншими пріоритетами в єдину державну стратегію сприятиме збалансованому економічному розвитку, збільшенню доходів населення і підвищенню його рівня життя, забезпеченню соціальних гарантій, підвищенню якості послуг, а також генеруванню та впровадженню нових ідей і проектів розвитку, та призведе до стабілізації політичної та соціально-економічної ситуації у державі загалом. Так як Україна здійснює курс євроінтеграції, то при розробці і реалізації регіональної політики вона повинна вивчати, аналізувати і використовувати досвід регіонального управління країн ЄС, де було знайдено найоптимальніший шлях подолання економічних протиріч та проблем.

Для адаптації досвіду реалізації регіональної політики країн-членів Європейського Союзу до вітчизняних умов необхідно проаналізувати і врахувати такі принципи регіональної політики ЄС:

1. Субсидіарність - це громадсько-політичний принцип, за яким органи влади вищого рівня мають право і повинні розв’язувати лише ті проблеми, на виконання яких органи влади нижчого рівня не спроможні. На практиці це означає, що планування, складання програм, виконання та управління підтримкою регіонального розвитку починається на регіональному й місцевому рівнях, причому шляхом координування, досягнення консенсусу та процесу розстановки пріоритетів, результатом чого є багаторічний програмний документ національного рівня [85, с. 14].

2. Децентралізація, яка полягає в розширенні повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також перерозподіл бюджетних ресурсів, надання дотацій із спільного бюджету та фондів ЄС на користь менш розвинутих регіонів з метою досягнення певного вирівнювання диспропорцій у економічному розвитку різних регіонів та досягнення політичної стабільності. Це заохочує регіональних ініціатив, вийти на траєкторію стійкого соціально-економічного росту.

3. Партнерство - рівноправне співробітництвом між суб'єктами різних рівнів (Євросоюз, держава, регіон) територіально-адміністративних одиниць, між національними й місцевими органами влади, між державним і приватним секторами у визначенні, розробленні та виконанні спільних завдань, програм і підпрограм на підтримку регіонального розвитку [86, с. 6].

4. Програмування означає розробку на основі партнерства стратегій соціально-економічного розвитку, де кожна програма на конкретному рівні прийняття рішень максимально узгоджена з іншими окремими програмами. У політиці ЄС принцип партнерства визначає пріоритет інвестування не окремих проектів, а програм, які мають вплив на розвиток усього регіону.

5. Концентрація, адиціоналізм. Реалізація даних принципів означає, що фінансові ресурси, що надає ЄС окремим державам-членам чи суб'єктам територіального, регіонального розвитку мають бути доповнені за рахунок місцевих джерел фінансування. Ці два принципи мають взаємодоповнюючий характер і головною умовою ставлять пошук і розвиток власних джерел фінансування програм регіонального розвитку.

Регіональний розвиток, особливо політика та нормативна база регіонального розвитку в ЄС, став предметом постійної еволюції та адаптації, що відповідає потребам структурних змін у країнах, політиці ЄС та вимогам самих регіонів. Особливо цікавим для України тут може бути досвід країн – нових членів ЄС, накопичений за той період, коли вони будували правову, інституційну та імплементаційну базу для регіонального розвитку.

Цікавими зразками регіональної політики для України, як уже зазначалось, є нові держави-члени ЄС. Хоча вони також перебувають на етапі соціально-економічного переходу, не всі вони почали з тієї позиції, що Україна, якщо вести мову про умови урбанізації, структуру економіки та обсяг державних доходів. Ці країни (зокрема Польща, Угорщина та Чехія) мали безпосередні кордони з ЄС ще з 1970-х років і отримали значний обсяг прямих іноземних інвестицій та коштів на транскордонне співробітництво. Нові держави-члени користувалися дуже значними фінансовими ресурсами (понад 1 млрд євро на рік) у рамках програм, які передували структурним фондам (ІСПА та САПАРД), коштами, що надавалися за програмою ФАРЕ, і програмами, які охоплювали кілька країн, та з раннього етапу брали участь у програмах, призначених для держав-членів. Вони також мали доступ до кредитних коштів ЄБРР, Світового банку та двосторонніх донорів, спрямованих на підтримання великомасштабних проектів розвитку інфраструктури.

Найбільш доцільно, в нашу думку, проаналізувати політику регіонального розвитку Польщі. Україна і Польща, як сусіди, історично тісно пов’язані і це дає підстави і можливості аналізувати трансформацію інтеграційних процесів політичного, соціально-економічного життя в ці періоди, розглянути як формувалось громадянське суспільство в просуванні Польщі до ЄС. Загалом в обох країнах подібний державний устрій, майже ідентичні форми влади, багато в чому схожі економіки, культура й суспільне життя. Досвід структурних реформ Польщі, що були запроваджені внаслідок інтеграційного процесу, може стати добрим прикладом для реформ в Україні.

У Польщі основними інституціями, які займаються питаннями регіонального розвитку, є [86, с. 22]:

1. На національному рівні:

– Рада міністрів – координує регіональну політику в Польщі, затверджує головні документи, що регламентують сферу регіонального розвитку;

– Міністерство регіонального розвитку – відповідає за створення проекту національної стратегії регіонального розвитку, розроблення проекту програми підтримки, організацію переговорів щодо підписання контрактів воєводств, оцінку, нагляд і моніторинг програм регіонального розвитку, програм підтримки та контрактів воєводств;

– Державна рада з питань регіональної політики – консультативний орган при прем’єр-міністрі з питань, що стосуються регіонального розвитку; надає висновки щодо документів, правових актів та з інших відповідних питань;

– Польська рада з питань територіальної економіки – консультативний орган при Раді міністрів;

– Польське агентство з питань регіонального розвитку – фонд Державного казначейства, створений з метою надання підтримки процесам регіонального розвитку; нині він виконує програми економічного й соціального згуртування;

– відомства, задіяні у виконанні національних програм галузевого розвитку та управлінні ними: Національний фонд охорони навколишнього середовища та морської економіки, Польське агентство з розвитку підприємництва, Агентство з питань реструктуризації та модернізації сільського господарства та інші.

2. На регіональному рівні: офіси маршалів, офіси воєводств, агентства регіонального розвитку (у Польщі існує приблизно 70 агентств, які стимулюють і підтримують регіональний економічний розвиток).

На регіональному рівні сеймик, демократично обраний (з повятів) регіональний парламент, який очолює голова (Przewodniczcy), займається плануванням регіональної політики та розробляє стратегії регіонального розвитку. Уряд воєводства (Zarzd Wojewodztwa) є виконавчим органом регіонального рівня, який очолює маршал (Marszalek). Серед обов’язків маршала такі, що стосуються формування політики розвитку та контроль за діяльністю регіональних виконавчих органів місцевого самоврядування. Зокрема маршали відповідають за створення належного середовища для регіонального розвитку, формування регіонального ринку праці, розвиток регіональної інфраструктури, фінансовий інжиніринг виконуваних проектів, освіту, дослідження й розробки, інноваційну діяльність, охорону навколишнього середовища й культуру. Крім того, маршал готує стратегію регіонального розвитку та представляє регіон у зовнішніх зв’язках.

У регіоні є також представник центрального уряду – воєвода (губернатор воєводства), який виступає в ролі наглядача за регіональною політикою з юридичної точки зору, спостерігає за діяльністю сеймика та контролює інші регіональні установи. Воєводи також представляють Державне казначейство, яке відповідаєза громадську безпеку, стандарти й дотримання законів, переказування фінансів і контроль за процесом здійснення видатків.

Регіональна політика Польщі проводиться згідно з чітко окресленими принципами, які визначають її перебіг, починаючи з визначення цілей та пріоритетів, включаючи безпосередньо її реалізацію і закінчуючи моніторингом та оцінкою результатів. При здійсненні регіональної політики уряд Польщі керується такими принципами, як [10, с. 5]:

1. Субсидійність означає, що регіональна політика держави повинна мати доповнюваний та допоміжний характер щодо діяльності, яка проводиться органами самоврядування воєводств. Дії регіональної політики держави повинні бути спрямовані на підтримку політики розвитку регіонів, яку ведуть органи самоврядування воєводства, а не замінювати чи дублювати її. В кінцевому результаті це повинно привести до більш ефективної діяльності в сфері децентралізації публічних фінансів, організації більш справних установ та впровадження чітких процедур, які будуть координувати політику уряду і регіональну політику органів самоврядування воєводств, будуть передавати суб’єктам самоврядування деякі складові оперативних програм уряду для їх реалізації.

2. Підтримка ендогенного розвитку, яка полягає в тому, що регіональна політика держави повинна бути спрямована, передусім, на те, щоб „розворушити” потенціал безпосередньо воєводств, які б свою конкурентну силу будували виключно на внутрішніх чинниках зросту, щоб допомогти вирішити їх структурні економічні та суспільні проблеми, пробудити громадську активність та налагодити чітку діяльність громадської адміністрації в воєводствах. Отже, регіональна політика держави повинна базуватись на внутрішніх чинниках розвитку, а не лише на зовнішньому перерозподілі доходів, який привчає до так званої поведінки „навченої безпорадності”.

3. Загальність розвитку, згідно з якою розвиток країни повинен відбуватись шляхом розвитку усіх його воєводств, а не деяких з тих, що є найбільш конкурентоспроможними. Здійсненню та дотриманню цього принципу сприятиме зміцнення територіальної системи з сильними внутрішніми коопераційними зв’язками, яке веде до збільшення просторової, економічної та суспільної єдності.

4. Перспективний розвиток, згідно з яким метою регіональної політики держави є ініціювання довготривалих процесів розвитку в воєводствах. Це означає прийняття за принцип планування стратегії регіонального розвитку як перспективного (в горизонті 20-25 років) та будування публічної (суспільної) практики саме на основі таких стратегій. Крім того, діяльність, спрямована на розвиток регіонів, повинна базуватись на багаторічних фінансових і інвестиційних планах та оперативних програмах.

5. Координація, яка полягає в тому, що інструменти регіональної політики та інструменти інших публічних політик розвитку повинні узгоджуватись між собою і підтримувати одна одну. Регіональна політика держави вимагає тісної взаємодії секторної і горизонтальної діяльності уряду з національною регіональною політикою. Велике значення має взаємодія окремих рівнів органів територіального самоврядування в сфері регіонального розвитку, погодженість діяльності різних воєводств, а також суб’єктів адміністрації, установ, що пов’язані з бізнесом, позаурядових організацій та приватних підприємств. Координації діяльності вимагають також інструменти європейської і національної політики регіонального розвитку.

6. Концентрація, згідно з якою регіональна політика держави повинна бути скерована на досягнення максимальних синергетичних результатів в діяльності, що проводиться різними суб’єктами публічної влади в воєводствах і спрямована на розвиток. Вона повинна зосереджувати публічні кошти і скеровувати різноманітні напрямки публічної (суспільної) політики на пріоритетні проблеми регіонального розвитку.

7. Ефективність, суть якої в тому, що регіональна політика держави повинна бути скерована на досягнення максимальних результатів та раціональне використання публічних коштів.

8. Урівноважений розвиток, який полягає в тому, що діяльність, яка проводиться в рамках політики регіонального розвитку, не повинна перешкоджати перебігу основних існуючих природничих процесів і пов’язаного з ними стану екологічної рівноваги.

9. Єдність, яку слід розглядати в функціональних, а не в порівняльних категоріях. Можна виділити три основні види єдності, досягнення яких повинно бути складовою частиною цілей регіонального розвитку.

Досягнення єдності в усіх трьох вимірах дозволить пристосувати польську регіональну політику до сучасної політики єдності, яку веде ЄС.

Для порівняння принципів здійснення регіональної політики в Польщі з принципами регіональної політики в Україні і ЄС, побудуємо рисунок 3.1.

Рис 3.1. Принципи здійснення регіональної політики ЄС, Польщі і України

Джерело: розроблено на основі [10; 68; 85; 86]

У Польщі розробляють три основні стратегічні планувальні документи, які визначають напрямки розвитку Польщі та її регіонів, а саме: Національну стратегію регіонального розвитку (НСРР), Національний план розвитку (НПР) та Концепцією просторового господарювання держави (КПОД). Стратегія звертається до основних проблем регіонального розвитку держави і вказує на способи їх вирішення. Крім цього, вона визначає головні цілі регіонального розвитку, які будуть реалізовуватися урядовою регіональною політикою і мають бути враховані при програмуванні розвитку регіонів, що формулюється і здійснюється органами воєводського самоврядування. Положення НСРР повинні знаходити своє відображення і розвиток в стратегіях розвитку воєводств. Визначаючи найважливіші напрямки розвитку регіонів, НСРР дає гарантію їх (стратегій) реалізації органам самоврядування воєводств.

Уряд відповідає за підготовку і реалізацію: Національного плану розвитку (НПР), Національну стратегію регіонального розвитку (НСРР), Довгострокової стратегії регіонального розвитку (ДСРР/DSRR), секторних стратегій і програм, інших оперативних програм, довгострокових інвестицій, багаторічних фінансових планів та критеріїв розміщення коштів. Веде переговори по справах регіональних контрактів, тобто цивільно-правових договорів, укладених між урядом і органами регіонального самоврядування, спостерігає за їх виконанням і здійснює зовнішню оцінку.

Органи самоврядування воєводства, які представляють громаду, що проживає на території даного воєводства, а також спільноти, що формують місцеве самоврядування (повіт, гміна) в даному воєводстві, відповідають за розробку і реалізацію інтрарегіональної політики. Підставою для цього є стратегія розвитку воєводства. Згідно з конституційним принципом незалежності органи самоврядування воєводства можуть закласти в свою стратегію специфічні цілі, важливі для даного воєводства. В регіональній оперативній програмі органи самоврядування представляють ті пріоритети і дії, закладені в стратегію розвитку воєводства, які співпадають з цілями НСРР, та отримують додаткове фінансування своєї діяльності з суспільних коштів ЄС або державного бюджету. Органи самоврядування можуть також брати участь у підготовці або підготовці і реалізації інших оперативних програм.

За останні роки регіональна політика Польщі стала одним із основних напрямів державної політики і розвивається динамічно. Її суть – недопущення подальшої деградації проблемних регіонів шляхом надання допомоги, яка б забезпечила громадянам гарантовані соціальні стандарти. У Польщі активно стимулюється економічне зростання в тих регіонах, які займають провідні позиції, забезпечують значну частку національного доходу. Кошти передусім надаються на розбудову інфраструктури, створення сприятливих умов для ведення бізнесу, життя населення. Значна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів.

У регіональній політиці Польщі залишилось ряд невирішених питань, що можуть стати цікавими уроками для України, а саме:

1. Останній етап адміністративної реформи:
   • розподіл компетенцій
     • децентралізація чи ре-централізація?

2. Необхідність завершення фінансової децентралізації;

3. Вдосконалення координації між програмами, фінансованими з державного бюджету та з бюджету ЄС;

1. Інституційний розвиток регіональних інститутів:
   • Адміністрація маршала;
     • Стосунки між органами самоврядування та органами центральної влади в регіонах;
       • Роль допоміжних організацій (наприклад, Агенцій регіонального розвитку) у регіонах;
2. Надмірне регулювання системи програмування та фінансування регіонального розвитку;
3. Вибір пріоритетів/проектів у сфері регіонального розвитку на центральному та регіональному рівнях;
4. Вдосконалення методів моніторингу та оцінювання.

Досвід Польщі у сфері регіональної політики свідчить про високу ефективність запровадження європейських моделей. У повному обсязі було застосовано принципи регіональної політики ЄС і окремі стандарти. Всі інші ключові елементи – стратегічне планування, воєводські контракти, агенції регіонального розвитку, програми підтримки депресивних територій та інші були дещо модифіковані відповідно до потреб, умов та фінансових можливостей країни. І тому українському уряду варто звернути увагу на досвід Польщі щодо управління регіональним розвитком, оцінити політику регіонального розвитку у процесі підготовки до вступу в Європейський Союз, а також проаналізувати невирішені питання польською владою.

3.2. Шляхи удосконалення державного управління регіональним розвитком

На сучасному етапі розвитку країни реальним підґрунтям ефективного господарювання стає забезпечення стабільного збалансованого державного управління регіональним розвитком шляхом впровадження ефективної регіональної політики.

Головною метою державного управління регіональним розвитком є створення умов для стимулювання економічної активності на регіональному (місцевому) рівні, надання регіонам більше свободи у сфері господарського вибору, використання ефективних механізмів та інструментів стимулювання підприємництва, місцевої економічної ініціативи і досягнення на цій основі збалансованості регіонального розвитку.

З огляду на євроінтеграційний вибір України, державне управління регіональним розвитком має відповідати європейським нормам та стандартам. Такий підхід дозволить задіяти нові організаційні та інституційні механізми та інструменти реалізації регіональної політики; диверсифікувати джерела, запровадити нові підходи до надання бюджетних коштів та фінансування регіонального розвитку; розширити можливості регіонів щодо залучення приватного капіталу, коштів міжнародних фондів (у т.ч. грантів структурних фондів ЄС) для фінансування регіональних та міжрегіональних проектів.

Складність реформування державного управління регіональним розвитком полягає у необхідності дотримання системності, комплексності, врахування всіх аспектів цього процесу, оскільки кожна з його складових відіграє важливу роль у реалізації стратегічних завдань нової державної регіональної політики. Серед складових реформування системи державного управління регіональним розвитком слід визначити: удосконалення інституційно-правового забезпечення державного управління регіональним розвитком; формування стратегічних пріоритетів розвитку регіонів; координацію державної регіональної політики; впровадження дієвого інформаційного забезпечення, регулярного моніторингу всіх сфер регіонального розвитку; організацію державного контролю за виконанням рішень у сфері державного управління регіональним розвитком в Україні.

Серед проблем регіонального розвитку особливої гостроти набувають наступні:

- посилення диспропорційності соціально-економічного розвитку регіонів;

- низька інвестиційна та фінансова спроможність органів місцевого самоврядування (особливо базового рівня) щодо вирішення проблем розвитку;

- невідповідність наявної системи адміністративно-територіального устрою сучасним умовам господарювання та вимогам ефективності публічної влади;

- невідповідність існуючої територіальної організації влади новим завданням розвитку в посткризовий період.

Для досягнення стабільного збалансованого регіонального розвитку серед пріоритетів державного управління регіональним розвитком та державної регіональної політики на найближчу перспективу в Україні стратегічного значення набувають [36, с. 8]:

- розвиток міжрегіонального співробітництва, що спрямовує систему державного управління регіональним розвитком на оптимізацію використання наявних в регіонах ресурсів на розширення ємності внутрішнього ринку, сприяння створенню нових робочих місць та вирішення спільних для регіонів проблем. Активізувати міжрегіональне співробітництво у економічній сфері можливо за рахунок перегляду механізму застосування Угод щодо регіонального розвитку між Урядом та регіонами шляхом їх спрямування на фінансування переважно міжрегіональних проектів і спільних заходів у рамках національних проектів.

- досягнення рівномірного та інтегрованого просторового розвитку, що передбачає від системи державного управління регіональним розвитком задіяння низки заходів для зміцнення ролі міст та центрів економічного зростання в регіонах; формування „точок зростання” та „ареалів регіонального розвитку”, і на цій основі залучення до цих процесів прилеглих (периферійних, депресивних) територій, що позитивно позначиться на їх соціально-економічному розвитку. Реальною основою цього можуть стати удосконалення соціальної інфраструктури та житла, модернізація міського транспорту, розбудова регіональних інфраструктурних проектів тощо.

- досягнення регіональної та локальної доступності, що орієнтує систему державного управління регіональним розвитком на забезпечення кращих звязків між міськими зонами та віддаленими від них територіями через дорожнє та транспортне будівництво; активізацію будівництва інфраструктури енергетичних звязків; вдосконалення інфраструктури мереж комунікаційних технологій.

- досягнення збалансованого місцевого розвитку та ефективної співпраці. Цей пріоритет ставить перед системою державного управління регіональним розвитком завдання щодо посилення уваги до периферійних місцевих громад, які потребують припливу інвестицій для покращення умов життя на місцевому рівні. Пріоритетного значення набувають інвестиції у промислову, освітню інфраструктуру та інфраструктуру охорони здоровя.

- формування „точок зростання” та „ареалів економічного розвитку”, що формують мультиплікативний ефект регіонального розвитку та активізують місцеву економічну ініціативу. Дієвим інструментом реалізації означеної цілі виступає створений у 2012р. Державний фонд регіонального розвитку. Разом з тим, зазначимо, що започаткування ефективної діяльності нового інструменту забезпечення регіонального розвитку – Державного фонду регіонального розвитку – вимагає розробки дієвих механізмів його наповнення та витрачання.

- удосконалення системи планування і виконання місцевих бюджетів. Цільове використання коштів, а також їхню достатність можна забезпечити через подальше поступове поширення програмно-цільового методу бюджетування та поширення середньострокового планування і виконання місцевих бюджетів. Поки що цими інструментами охоплено незначну частину місцевих бюджетів і лише у вигляді експерименту. Програмно-цільовий метод бюджетування дозволить сформувати економічно забезпечені територіальні громади, здатні більшою мірою самостійно вирішувати нагальні питання.

- підвищення дієздатності Агентств регіонального розвитку, що на сьогодні виступають як інститути самоорганізації громадянського суспільства, здатні на місцях узгодити і синтезувати інтереси бізнесу, влади та громади; врахувати економічні, екологічні, соціальні та інші складові комплексного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіону; сприяти формуванню позитивного іміджу регіону як у межах України так і за кордоном.

- проведення стратегічного моніторингу регіонального розвитку. Моніторинг передбачає аналітико-прогнозне забезпечення реалізації стратегії регіонального розвитку та регіональної політики України. Його завданнями є оперативне виявлення основних тенденцій та прогнозування розвитку соціально-економічної ситуації в регіонах, визначення потенційних точок розвитку регіону, виявлення шляхів розкриття регіонального потенціалу розвитку через підвищення ефективності діяльності місцевих органів влади.

- модернізація Державної стратегії регіонального розвитку та регіональних стратегій (на період до 2020 р.). Державна стратегія регіонального розвитку, чинна до 2015 р., потребує оновлення з огляду на необхідність врахування:

1. мінливої економічної ситуації на регіональному рівні, що обумовлено впливом ризиків ендогенного та екзогенного походження;
2. різного базового економічного рівня, наявного ресурсного забезпечення, нарощування тенденцій до посилення диспропорційності соціально-економічного розвитку регіонів;
3. потреби щодо узгодження національної нормативно-правової бази регіонального розвитку з європейськими інституціонально-правовими підходами до реалізації регіональної політики.

У оновленій стратегії мають бути не тільки відображені проблеми нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів, констатовано існування депресивних та слаборозвинених територій, але й конкретизовані механізми та інструменти, визначені пріоритети та шляхи подолання економічної відсталості та депресивності територій. В оновленій стратегії має бути чітко відображено звязок галузевих програм із стратегіями розвитку регіонів і їх разом – із Державною стратегією регіонального розвитку.

Основні положення оновленої стратегії мають бути узгоджені з базовими пріоритетами європейської регіональної політики. Для вирішення проблем регіонального розвитку перш за все потрібно дотримуватись наступного алгоритму дій:

1. Законодавче унормування засад нової державної регіональної політики, яка б містила ефективні інноваційні інструменти, а також форми та методи державного управління для вирішення проблем розвитку регіонів України відповідно до європейської практики;

2. Запровадження взаємоузгодженої системи стратегічного планування та прогнозування розвитку держави та регіонів шляхом:

- оптимізації відповідної правової бази, що унормовує систему стратегічних планових та прогнозних документів, процедури їх розроблення та реалізації на всіх рівнях територіальної організації влади;

- забезпечення повсюдності запровадження стимулювання розвитку регіонів на основі договірних стосунків між Урядом та органами місцевого самоврядування регіонального рівня;

- створення дієвого механізму координації діяльності та узгодження галузевих та секторальних програм розвитку регіонів із стратегічними завданнями державної політики регіонального розвитку;

- формування державної системи моніторингу та оцінки впливу секторальних політик органів виконавчої влади на розвиток територій;

- застосування апробованих міжнародною практикою регіонального розвитку організаційних та інституційних механізмів реалізації державної та регіональних стратегій розвитку.

3. Підвищення ефективності та прозорості механізму фінансового забезпечення регіонального розвитку через:

- диверсифікацію джерел та форм фінансування регіонального розвитку; запровадження нових підходів до порядку надання бюджетних коштів на цілі регіонального розвитку;

- створення умов усунення барєрів для співпраці України з європейськими організаціями та фондами, що опікуються політикою та фінансовою підтримкою регіонального розвитку;

- широке залучення приватного капіталу для фінансування спільних регіональних та міжрегіональних проектів;

- удосконалення систем моніторингу й оцінювання використання бюджетних коштів, підвищення відповідальності місцевих органів влади за ефективне використання ресурсів, спрямованих на вирішення соціально-економічних проблем регіонів.

4. Розроблення концептуальних засад удосконалення системи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх територіальної основи.

5. Створення правових механізмів для зміцнення потенціалу розвитку територіальних громад.

Реформування системи державного управління регіональним розвитком є одним із визначальних напрямків щодо подолання корупції (і водночас, успіхи реформування системи державного управління регіональним розвитком безпосередньо залежать від темпів та результатів впровадження антикорупційної політики). Такий підхід потребує виявлення та усунення чинників, що сприяють виникненню корупції на всіх рівнях системи державного управління.

3.3. Основні перешкоди при реалізації стратегії розвитку Золочівського району і шляхи їх подолання

Побудову ефективної і дієвої система регіонального управління в Україні необхідно починаючи з найнижчого, базового, рівня – місцевого (районного). Саме на місцевому рівні є потенціал для глибокого аналізу усіх сильних і слабких сторін регіону, впливу загроз й потенційних можливостей на соціально-економічний розвиток, а також для розробки і реалізації оптимальної стратегії розвитку. Але, на сьогоднішній день, перед нами постає ряд перешкод при реалізації даної стратегії, а саме: відсутність як інституційного, фінансового, так і інформаційно-комунікаційного забезпечення.

Головною проблемою інституційного забезпечення регіональної політики є несформованість системи інституцій, здатних у взаємодії і координації здійснювати ефективну реалізацію завдань регіональної стратегії соціально-економічного розвитку.

На загальнодержавному рівні йдеться про відсутність центрального органу виконавчої влади з достатніми повноваженнями для проведення регіональної політики. Одночасно окремі функції щодо регулювання регіонального розвитку розосереджені по різних міністерствах, які мають свої регіональні підрозділи, що входять до складу місцевих органів виконавчої влади. У зв’язку з цим виникає особливо важлива і дуже складна проблема координації діяльності неспеціалізованих органів влади і консолідації їхніх дій у руслі загальнодержавної політики. Детальна схема інституцій усіх рівнів зображена на рисунку 3.2.

З рисунку видно, що на загальнодержавному рівні в Україні відсутній центральний орган виконавчої влади з достатніми повноваженнями для проведення регіональної політики. Чинним законодавством не визначено окремого органу, який би комплексно вирішував проблеми регіонального розвитку в Україні. Натомість розв’язання питань регіональної соціально-економічної політики покладено на Міністерство економіки України. У структурі Міністерства економіки України функціонує департамент регіонального розвитку, основна увага якого спрямована на вирішення питань аналізу, прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіонів, функціонування вільних економічних зон, запровадження нових інструментів стимулювання розвитку регіонів, розвитку співробітництва.

Рис. 3.2. Суб’єкти регіональної політики в Україні [34, c. 31]

Одночасно окремі функції щодо регулювання регіонального розвитку розосереджені в різних міністерствах, які мають свої регіональні підрозділи, що входять до складу місцевих органів виконавчої влади. У зв’язку з цим виникає проблема координації діяльності неспеціалізованих органів влади і консолідації їхніх дій у руслі загальнодержавної політики.

На регіональному рівні постає та ж проблема. Окремі функції по реалізації стратегічних завдань розвитку Золочівського району розпорошені між районною радою (відділ зв’язків з територіальними громадами, органами місцевого самоврядування і місцевою адміністрацією) та районною державною адміністрацією (управління економіки).

На нашу думку, назріла необхідність визначення (створення) регіонального органу виконавчої влади, відповідального за регіональну політику, розвиток місцевого самоврядування, розроблення та впровадження стратегій регіонального розвитку. Такий орган повинен зосереджувати свою увагу на вирішення цілої низки проблем, серед яких: обґрунтовування та запровадження механізмів реалізації регіональної політики; запровадження планово-прогнозного механізму управління соціально-економічним розвитком району, координація розробки регіональних комплексних програм розвитку та цільових регіональних програм; проведення комплексного моніторингу соціально-економічного розвитку району; здійснення експертизи рішень щодо галузевого розвитку (визначення, як вони можуть позначитись на регіональному розвитку та міжрегіональних диспропорціях); методичне забезпечення міжрегіонального й транскордонного співробітництва тощо.

Такі спеціалізовані органи виконавчої влади у свій час були сформовані у Польщі. Вони відповідали за провадження регіональної політики на двох рівнях: національному і регіональному.

Проблема інституційного забезпечення державної регіональної політики на регіональному і місцевому рівнях пов’язана із незавершеністю формування на цих рівнях системи державного управління і місцевого самоврядування. На сьогодні відсутнє чітке розмежування повноважень і відповідальності та координації діяльності між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на регіональному і субрегіональних рівнях. І тому необхідно дещо децентралізувати управління, надати більше повноважень органам місцевого самоврядування, можливість самостійно приймати рішення, які стосуються регіонального розвитку, а також віднайти оптимальний баланс між децентралізацією і „єдиновладдям”. На нашу думку, необхідно перетворити територіальні громади на ключовий суб’єкт влади на місцевому рівні. При цьому на вищий рівень влади мають передаватися виключно ті повноваження, що не можуть бути ефективно реалізовані суб’єктами влади нижчого рівня. Тобто потрібно визначити коло питань місцевого значення, що їх громади можуть вирішувати самостійно, разом з іншими громадами або делегувати органам державної влади. Такий розподіл доцільно закріпити законодавчо, виробивши відповідні критерії.

В Україні впродовж декількох останніх років на рівні територіальних громад спостерігається певний прогрес у розвитку самоврядування. Але проходить він вкрай нерівномірно й суперечливо. Причина цього – недосконалість поточного законодавства, яке, на думку багатьох фахівців і політиків, допускає невиправданий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням на місцях, що потребує негайних концептуальних змін і реформацій. Зокрема, сучасна модель взаємовідносин регіон – центр в Україні була не досить вдало узгоджена із загальною концепцією організації державної влади, закріпленою Конституцією України.

В першу чергу, це пов’язано з тим, що відповідно до правового статусу, органи місцевого самоврядування України (сільські, селищні та міські представницькі ради та їх виконавчі органи) мають гарантоване державою право та реальну здатність самостійно вирішувати питання місцевого значення і виступають як первинні суб’єкти господарювання на місцях, але їх надзвичайна подрібненість не дає можливості мати достатню податкову базу самостійного вирішення проблем на місцях, що, безперечно, звужує право місцевих органів влади, „в рамках національної економічної політики, на свої власні адекватні фінансові ресурси, вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень”.

Для ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку Золочівського району необхідним є створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Такі інституції покликані підвищити роль і відповідальність територіальних громад, приватних підприємців та кожного громадянина за розвиток відповідних територій, забезпечити їм можливість реальної участі і впливу на вирішення важливих проблем регіонального і місцевого розвитку. Такою інституцією може бути мережа Агентств регіонального розвитку (АРР) - це інститути, які сприяють утворенню партнерства між державним, приватним та громадським секторами, завданням яких є допомога органам державного управління у розвитку відповідної території та становленні системи демократичного врядування [18, с. 105]. Дані агентства можуть зосередити свою спільну діяльність на наступних проблемних питаннях: малого та середнього підприємництва регіону, обсягу інвестицій, іміджу регіону, зовнішньоекономічної діяльності, стану реалізації регіональних та інших програм, стану безробіття, інших соціальних проблем. В результаті виявляються три пріоритетні напрямки діяльності. Перший напрямок направлений на підтримку та просування бізнесу, другий напрямок – на залучення інвестицій, третій напрямок – на економічну політику. Кожний з напрямків потребує своїх певних інструментів здійснення механізму. АРР мають на меті сприяти поліпшенню умов використання передових інноваційних технологій, підвищенню інвестиційної привабливості регіонів, вдосконаленню підготовки та перепідготовки фахівців із регіонального розвитку, координації програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку тощо.

Потребує докорінної перебудови система статистичного забезпечення регіональної політики Золочівського району. На сьогодні ми маємо надзвичайно низький статистичний супровід регіонального розвитку і практично відсутню загальноохоплюючу статистичну інформацію. Таким чином, потребує активної розбудови система державної статистики відповідно до положень нормативних документів Євросоюзу щодо статистичного обліку, застосування уніфікованої статистичної методології ЄС.

Надзвичайно актуальною проблемою у сфері реалізації регіональної політики на всіх рівнях є її низьке кадрове забезпечення. Збільшення кількості фахівців і якості професійної підготовки кадрів для системи управляння регіонального і місцевого рівнів є важливою умовою підвищення ролі місцевих органів влади у зміцненні потенціалу регіонального та місцевого розвитку та його ефективному використанні. Це вимагає створення та розвитку відповідної мережі навчальних закладів і центрів.

Суттєвою перешкодою на шляху ефективного здійснення регіональної політики є відсутність системної законодавчо-нормативної бази. Дуже багато питань регіональної політики залишаються законодавчо не врегульованими.

Роль державного регулювання територіального розвитку в різних сферах діяльності, склад системи регулювання, методи і порядок взаємодії елементів цієї системи мають бути визначені окремим Законом „Про основні засади формування та реалізації державної регіональної політики”.

Важливою проблемою діяльності регіонального та місцевого самоврядування також є питання відновлення їх повноцінних органів. Мова йде про врегулювання взаємовідносин між представницькими районними та обласними радами і державними адміністраціями. Як відомо, сьогодні, вищезазначені ради не мають власних виконавчих органів, а їх функції виконують місцеві державні адміністрації. Тобто, управління об’єктами спільної власності територіальних громад, а також розподіл коштів між територіальними громадами, що надходять з Державного бюджету фактично здійснюють місцеві адміністрації.

Парадоксальна ситуація в місцевому самоврядуванні складається і в забезпеченні самостійності його органів. Самостійність територіальних громад має слабке фінансово-матеріальне забезпечення. Про це свідчить низька частка власних доходів місцевих бюджетів (2-7 %), висока частка закріплених та переданих доходів, значна частка трансфертів. Пропорції розподілу загальнодержавних податків не враховують рівень розвитку регіонів. Фінансова залежність від державного бюджету не дає змоги органам місцевого самоврядування здійснювати ефективне планування соціально-економічного розвитку територій. Внаслідок цього місцеві бюджети фінансують поточні витрати та адміністративні потреби і не мають можливість виконувати поставлені цілі або надавати громадськості необхідні публічні послуги.

Отже, треба відкрити шлях до роздержавлення окремих загальнодержавних податків і зборів та переведення їх в розряд місцевих. Особливо це стосується податку на нерухомість, в тому числі й на землю. Без цього не може бути й мови про місцеве самоврядування та регіональний розвиток.

Перегляд бази податків, які наповнюють місцеві бюджети, є важливою, але не єдиною проблемою, яку необхідно вирішувати при формуванні бюджетних взаємовідносин між державою та органами місцевого самоврядування. Гостро постає проблема вдосконалення системи державних цільових трансфертів, що обумовлюється значною диференціацією регіонів за обсягами податкових надходжень у розрахунку на душу населення і дестимулюючим характером механізму державної фінансової підтримки регіонів. Застосування цільових трансфертів, з одного боку, знижує активність місцевих органів влади у вирішенні поточних та інвестиційних питань за рахунок власних ресурсів, але з іншого – такі трансферти є найбільш контрольованою частиною коштів державного бюджету.

Надмірного політичного впливу зазнає і власне бюджетний процес, що позначається на темпах розвитку економіки та соціального забезпечення громадян. Останні роки через політичні баталії державний бюджет приймається не вчасно, і відповідно з запізненням приймаються обласні, районні і місцеві бюджети. Така тенденція сповільнює не лише соціально-економічний розвиток України чи певного її регіону, а й формує негативний імідж , що впливає на приплив іноземних інвестицій.

Отже, для ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку Золочівського району необхідно вирішити ряд важливих проблем:

1. Створення регіонального органу виконавчої влади, відповідального за регіональну політику, розвиток місцевого самоврядування, розроблення та впровадження стратегій регіонального розвитку.
2. Створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку, таких як агентства регіонального розвитку.
3. Докорінна перебудова системи статистичного забезпечення регіональної політики району.
4. Кадрове забезпечення.
5. Побудова системної законодавчо-нормативної бази.
6. Вдосконалення моделі взаємовідносин „регіон – центр”.
7. Підвищення фінансової самостійності району.
8. Створення сприятливого інвестиційного клімату в районі.

Отже, для ефективного управління регіональним розвитком як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому, необхідно вивчити кращий закордонний досвід здійснення регіональної політики, проаналізувати можливості впровадження її в Україні, а також розв’язати ряд важливих проблем, що стоять на перешкоді ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави і її регіонів.

Висновки до розділу 3

Досвід Польщі у сфері регіональної політики свідчить про високу ефективність запровадження європейських моделей. У повному обсязі було застосовано принципи регіональної політики ЄС і окремі стандарти. Всі інші ключові елементи – стратегічне планування, воєводські контракти, агенції регіонального розвитку, програми підтримки депресивних територій та інші були дещо модифіковані відповідно до потреб, умов та фінансових можливостей країни. І тому, Україні варто звернути увагу на досвід Польщі, щодо управління регіональним розвитком, оцінити політику регіонального розвитку у процесі підготовки до вступу у ЄС, а також проаналізувати невирішені питання польською владою.

Отже, для ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку Золочівського району існує необхідність вирішення ряду важливих проблем: створення регіонального органу виконавчої влади, відповідального за регіональну політику, розвиток місцевого самоврядування, розроблення та впровадження стратегій регіонального розвитку; створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку, таких як агентства регіонального розвитку; докорінна перебудова системи статистичного забезпечення регіональної політики району; побудова системної законодавчо-нормативної бази; вдосконалення моделі взаємовідносин „регіон – центр”; підвищення фінансової самостійності району; створення сприятливого інвестиційного клімату в районі.

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ У ЗОЛОЧІВСЬКІЙ МІСЬКІЙ РАДІ

4.1. Аналіз стану умов праці у Золочівській міській раді

Праця людини безпосередньо повязана із виробничим середовищем. Працівник може нормально здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього середовища відповідають оптимальним. Критерієм фізичного навантаження на організм людини в процесі праці є важкість праці; критерієм навантаження на нервову систему є напруженість праці.

Великий вплив на працездатність працівників планово-фінансового відділу Золочівської міської ради має мікроклімат в приміщенні. Він визначається температурою повітря, атмосферним тиском, відносною вологістю повітря, швидкістю руху повітря. Для підтримки мікроклімату в нормальному стані, крім вологого прибирання, використовують систему кондиціонування повітря.

Для одержання точної оцінки охолоджувальної потужності кондиціонера необхідно розраховувати всі тепловиділення, які надходять в приміщення, за наступною методикою:

Qзаг = Q1 + Q2 + Q3, (3.1)

де Qзаг – загальні тепловиділення в приміщення, Вт;

Q1 – надходження тепла в приміщення від стін, підлоги, стелі й вікон, Вт;

Q2 – надходження тепла в приміщення від людей, Вт;

Q3 – надходження тепла в приміщення від обладнання, Вт.

Надходження тепла в приміщення від стін, підлоги, стелі й вікон можна визначити за такою формулою:

Q1 = Vq, (3.2)

де V – об’єм приміщення, м3;

q – коефіцієнт, який має такі значення: у випадку південної орієнтації вікон – 40 Вт/м3, у випадку північної орієнтації вікон – 30 Вт/м3, для всіх інших випадків орієнтації вікон – 35 Вт/м3.

Q1 = 122,5*30= 3675 (Вт)

Надходження тепла в приміщення від обладнання можна визначити за формулою:

Qоб = Nnоб, (3.3)

де N – потужність одиниці обладнання, Вт (N = 150 Вт для комп’ютера, N = 50 Вт для принтера, ксерокса, сканера і т. ін.);

nоб – кількість одиниць обладнання, шт.

Qоб = 150*8+50*1= 1250 (Вт).

Надходження тепла в приміщення від людей можна визначити за такою формулою:

Qлюдей = Wnл, (3.4)

де nл – кількість людей, які постійно працюють у приміщенні;

W – енерговитрати людини залежно від категорії виконуваних робіт, (категорія Iа – енерговитрати до 120 ккал/год), 139 Вт.

Qлюдей = 8*139= 1112 (Вт).

Отже, визначимо загальні тепловиділення в приміщення:

Qзаг = 3675 +1250 +1112 =6037 (Вт).

На підставі розрахованого значення Qзаг можна зробити висновок, що у даному приміщені необхідно встановити кондиціонер потужністю 7,0 кВт.

У Золочівській міській раді всі працівники у своїй роботі щодня використовують ПК і тому актуалізувало питання охорони праці їхніх користувачів.

Робота теоретичного і аналітично-пошукового характеру супроводжується суттєвим напруженням трудового процесу, певним емоційним навантаженням та потребує належного психо-фізіологічного мікроклімату.

Робоче положення „сидячи” супроводжується статичним навантаженням значної кількості мязів ніг, плечей, шиї та рук, що дуже втомлює. Мязи перебувають довгий час у скороченому стані і не розслабляються, що погіршує кровообіг. В результаті виникають больові відчуття в руках, шиї, верхній частині ніг, спині та плечових суглобах.

Тривала робота на компютеризованому робочому місці призводить до значного навантаження на всі елементи зорової системи і зумовлює втому та перевтому зорового аналізатора. Напружена зорова робота викликає „очні” (біль, печія та різь в очах, почервоніння повік та очей, ломота у надбрівній частині тощо) та „зорові” (пелена перед очима, подвоєння предметів, мерехтіння, швидка втома під час зорової роботи) порушення органів зору, що може викликати головний біль, посилення нервово-психічного напруження, зниження працездатності.

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження зумовлюють зміни у фізіологічному та психічному станах працівника, призводять до розвитку втоми та перевтоми. При цьому працівник порушує вимоги технологічних інструкцій, припускається помилок та неузгодженості в роботі; у нього знижується відчуття небезпеки.

Основними небезпеками і шкідливими виробничими факторами, що можуть впливати на оператора (користувача) вважають:

а) фізичні: підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетового випромінювання, інфрачервоного випромінювання, статичної електрики, шуму на робочому місці (від вентиляторів, процесорів, аудіоплат, принтерів), рівень пульсації світлового потоку, запиленості повітря робочої зони, знижена чи підвищена вологість повітря робочої зони, знижена чи підвищена рухомість повітря робочої зони, підвищений чи знижений рівень освітленості, нерівномірність розподілу яскравості в поле зору, підвищена яскравість світлового зображення.

б) хімічні: підвищений вміст у повітрі робочої зони двоокису вуглецю, озону, аміаку, фенолу, формальдегіду;

в) психофізіологічні: напруга зору; напруга уваги; інтелектуальні навантаження; емоційні навантаження; тривалі статичні навантаження; монотонність праці; великий обсяг інформації, оброблюваної в одиницю часу; нераціональна організація робочого місця;

г) біологічні: підвищений вміст у повітрі робочої зони мікроорганізмів.

При аналізі психофізіологічних небезпечних та шкідливих чинників велике значення приділяється стресу, що виникає внаслідок тривалого впливу на працюючого комбінованої дії психоемоційних перевантажень та небезпечних виробничих чинників.

Стрес проявляється як необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження. Він характеризується зростанням біоелектричної активності мозку, підвищенням частоти серцебиття, ростом потоку крові, розширенням кровоносних судин, збільшенням вмісту лейкоцитів у крові, тобто цілим рядом фізіологічних змін в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей, успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й механізмом, який сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

Під час роботи з персональним комп’ютером повинні бути дотримані наступні вимоги.

Вимоги до приміщення. Площу приміщень, в яких розташовують персональні комп’ютери, визначають згідно з чинними нормативними документами з розрахунку на одне робоче місце, обладнане ПК:

площа — не менше 6,0 м2;

об’єм — не менше 20,0 м3, з урахуванням максимальної кількості осіб, які одночасно працюють у зміні;

робочі місця повинні бути розташовані на відстані не менше ніж 1 м від стіни з вікном;

відстань між бічними поверхнями комп’ютерів має бути не меншою за 1,2 м;

відстань між тильною поверхнею одного комп’ютера та екраном іншого не повинна бути меншою 2,5 м;

прохід між рядами робочих місць має бути не меншим 1 м.

Вимоги до організації робочого місця з ПК. Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками:

ступні ніг — на підлозі або на підставці для ніг;

стегна — в горизонтальній площині;

передпліччя — вертикально;

лікті — під кутом 70–90° до вертикальної площини;

зап’ястя зігнуті під кутом не більше 20° відносно горизонтальної площини;

нахил голови — 15–20° відносно вертикальної площини.

Якщо користування ПК є основним видом діяльності, то ПК і його периферійні пристрої розміщується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку. Якщо використання ПК є періодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу. Кут між поздовжніми осями основного та приставного столів має бути 90–140°. Висота робочої поверхні столу для ПК має бути в межах 680– 800 мм, а ширина — забезпечувати можливість виконання операцій в зоні досяжності моторного поля.

4.2. Організаційно технічні заходи у Золочівській міській раді

Рекомендовані розміри столу: висота 725 мм, ширина 600– 1400 мм, глибина 800–1000 мм. Робочий стіл для ПК повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм, шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450 мм, на рівні витягнутої ноги — не менше 650 мм. Робочий стіл для ПК, як правило, має бути обладнаним підставкою для ніг шириною не менше 300 мм та глибиною не менше 400 мм, з можливістю регулювання по висоті в межах 150 мм та кута нахилу опорної поверхні — в межах 20°. Підставка повинна мати рифлену поверхню та бортик на передньому краї заввишки 10 мм. Застосування підставки для ніг тими, у кого ноги не дістають до підлоги, є обов’язковим.

Робоче сидіння (сидіння, стілець, крісло) користувача ПК повинно мати такі основні елементи: сидіння, спинку, стаціонарні або знімні підлокітники. У конструкцію сидіння можуть бути введені додаткові елементи, що не є обов’язковими: підголовник та підставка для ніг.

Робоче сидіння користувача ПК повинно бути підйомно-поворотним, таким, що регулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстанню спинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників. Регулювання кожного параметра має бути незалежним, плавним або ступінчатим, мати надійну фіксацію.

Хід ступінчатого регулювання елементів сидіння має становити для лінійних розмірів 15–20 мм, для кутових — 2–5°. Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400–500 мм, а кут нахилу поверхні — від 15° вперед до 5° назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, передній край — заокругленим. Висота спинки сидіння має становити 300±20 мм, ширина — не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині — 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0–30° відносно вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння повинна регулюватись у межах 260–400 мм. Для зниження статичного напруження м’язів рук необхідно застосовувати стаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше 250 мм, шириною 50–70 мм, що регулюються по висоті над сидінням у межах 230±30 мм та по відстані між підлокітниками в межах 350–500 мм. Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм’якою, з неслизьким, ненаелектризовувальним та забезпечувати можливість чищення від бруду.

Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів. Розташування монітору має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом ±30 град. від лінії зору працівника. Клавіатуру слід розміщувати на поверхні столу або на спеціальній, регульованій за висотою, робочій поверхні окремо від столу на відстані 100–300 мм від краю, ближчого до працівника. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5–15 град. Робоче місце з ПК слід оснащувати пюпітром (тримачем) для документів. Пюпітр повинен бути рухомим та встановлюватись вертикально (або з нахилом) на тому ж рівні та відстані від очей користувача ПК, що і монітор Розміщення принтера або іншого пристрою введення- виведення інформації на робочому місці має забезпечувати добру видимість монітору, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: по висоті 900–1300 мм, по глибині 400–500 мм. При потребі високої концентрації уваги під час виконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ПК необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5– 2 м.

Режим праці та відпочинку користувачів ПК встановлюють з урахуванням психофізіологічної напруженості їхньої праці, динаміки функціонального стану систем організму та працездатності. Раціональний режим праці та відпочинку передбачає запровадження регламентованих перерв, рівномірний розподіл навантажень протягом робочого дня, регулярні комплекси вправ для очей, рук, хребта, поліпшення мозкового кругообігу та психофізіологічне розвантаження. З метою запобігання перевантаження організму як в цілому так і окремих його функціональних систем, передусім зорового рухового аналізаторів, центральної нервової системи, загальний час щоденної роботи з ПК обмежують. Робота з персональним комп’ютером вважається основною, якщо вона займає не менше як 50 % часу робочого дня чи робочої зміни.

За жодних умов безперервна робота з ПК не повинна перевищувати чотири години. За дванадцятигодинної робочої зміни протягом перших восьми годин регламентовані перерви встановлюють аналогічно до восьмигодинної робочої зміни, а протягом останніх чотирьох годин тривалістю 15 хв через кожну годину незалежно від характеру трудової діяльності.

Втома очей користувачів ПК. Очі користувача мають бути розташовані на відстані витягнутої руки (50-60 см) від екрану. Така відстань вдвічі більша за відстань найкращого зору. Редагування текстів краще здійснювати на папері, а не на екрані. На редагування витрачається в 3-4 рази більше зусиль, ніж на набір. Тому редагування паперового тексту скорочує загальний час редагування перед ПК. Восьмигодинний час роботи необхідно розтягти на 50-60 хвилинні інтервали з десятихвилинними перервами. Тоді очі менше втомлюються.

Освітлення приміщень та робочих місць. Ще один важливий чинник, від якого залежать працездатність і здоров’я людини, – це освітлення.

Відносно вікон робоче місце повинно бути розміщено так, щоб природне світло було збоку, переважно з лівого та забезпечувати коефіцієнт природної освітленості не нижче 1,5 %. Освітленість за штучного освітлення в площині робочої поверхні має становити 300–500 Лк. Якщо таких значень освітленості досягнути не можна, то допускається локальне освітлення, при цьому освітленість екрана не може перевищувати 300 Лк. Відношення яскравості робочих поверхонь не повинно бути більшим ніж 3:1, а яскравості робочих поверхонь і стін (іншого обладнання) — 5:1. Робоче місце, обладнане ПК повинно бути розташоване так, щоб уникнути попадання в очі прямого світла.

Необхідно використовувати систему вимикачів, що дозволяє регулювати інтенсивність штучного освітлення залежно від інтенсивності природного, а також дозволяє освітлювати тільки потрібні для роботи зони приміщення. Для забезпечення нормованих значень освітлення необхідно очищати віконне скло та світильники не рідше ніж 2 рази на рік, та своєчасно проводити заміну ламп.

Вимоги до рівнів шуму та вібрації. Шум часто є причиною зниження рівня працездатності, підвищення рівня загальної та професійної захворюваності, частоти виробничих травм. Шум як стрес-чинник є загальнобіологічним подразником, який негативно впливає на всі органи і системи організму.

Гігієнічне нормування рівнів шуму. Рівень шуму, що супроводжує роботу користувачів персональних комп’ютерів (зумовлений як роботою системних блоків, друкуванням на принтерах, а також зовнішніми чинниками), коливається у межах 50–65 дБА. Шум такої інтенсивності на тлі високого ступеня напруженості праці негативно впливає на функціональний стан користувачів. Тому на практиці рекомендують знижувати фактичний рівень шуму у приміщеннях.

Вібрація приводить тіло і його структурні частини в коливний рух. Розрізняють поперечні, поздовжні і крутильні коливання. За впливом на людину вібрації ділять на місцеві і загальні. Загальні вібрації викликають коливання тіла людини, місцеві – лише окремі частини тіла.

Колективні та індивідуальні засоби і заходи захисту від шкідливого впливу виробничих чинників на здоров’я людини.

Облаштовуючи приміщення для роботи з ПК, потрібно передбачити припливно-витяжну вентиляцію або кондиціювання повітря

Захист від шуму та вібрацій. Усунення шуму в приміщенні є однією з найскладніших проблем, оскільки джерела шуму різноманітні й потребують комплексу заходів технічного, організаційного і медичного характеру на всіх стадіях проектування, будівництва, експлуатації машин і устаткування.

Відомі три головні напрямки зменшення впливу шуму на організм людини:

зменшення рівня шуму у джерелі виникнення, застосування раціональних конструкцій, нових матеріалів і технологічних процесів;

звукоізоляція устаткування за допомогою глушників, резонаторів, кожухів, захисних конструкцій, оздоблення стін, стелі, підлоги тощо;

використання засобів індивідуального захисту.

Заходи особистої гігієни на робочому місці (підтримання чистоти, миття лабораторного посуду, рук тощо).

Заходи особистої гігієни на робочому місці передбачають щоденне вологе прибирання, утримання у чистоті робочого місця, наявність на робочому місці тільки необхідних для роботи засобів.

На робочому місці необхідно дотримуватись вимог правил внутрішнього розпорядку, зокрема, заборонено приймати їжу, пити, курити та інше.

Отже, основними вимогами перед початком робити є:

1. Увімкнути систему кондиціювання повітря в приміщенні.

2. Оглянути робоче місце і привести його в порядок; впевнитись, що на ньому відсутні сторонні предмети.

3. Перевірити надійність встановлення апаратури на робочому столі. ВДТ має стояти не на краю стола..

4. Перевірити загальний стан апаратури, перевірити справність електропроводки, з'єднувальних шнурів, штепсельних вилок, розеток, заземлення захисного екрана.

5. Відрегулювати освітленість робочого місця.

6. Відрегулювати та зафіксувати висоту крісла, зручний для оператора (користувача) нахил його спинки.

7. Ввімкнути апаратуру комп'ютера вимикачами на корпусах в послідовності: стабілізатор напруги, ВДТ, процесор, принтер.

8. Відрегулювати яскравість свічення екрана ВДТ, мінімальний розмір світної точки, фокусування, контрастність.

9. У разі виявлення будь-яких несправностей роботу не розпочинати, повідомити про це керівника робіт.

Основні вимогами безпеки після закінчення роботи такі:

1. Закінчити та записати у память компютера файл, що знаходиться в роботі. Вийти з програмної оболонки і повернутися в середовище операційної системи.

2. Вимкнути принтер, інші периферійні пристрої. Штепсельні вилки витягнути з розеток. Накрити клавіатуру кришкою для запобігання попаданню в неї пилу.

3. Прибрати робоче місце. Оригінали та інші документи покласти в ящик стола.

4. Ретельно вимити руки теплою водою з милом.

5. Вимкнути кондиціонер, освітлення і загальне електроживлення підрозділу.

6. Рекомендується в спеціально обладнаному приміщенні провести сеанс психофізіологічного розвантаження і зняття втоми з виконанням спеціальних вправ аутотренінгу.

4.3. Безпека в надзвичайних ситуаціях у Золочівській міській раді

Можливі причини виникнення пожежі та вибухів на робочому місці.

Головними причинами виникнення пожеж та вибухів є:

порушення пожежних норм і правил;

порушення правил встановлення та експлуатації систем енергопостачання, опалення, вентиляції;

порушення правил експлуатації електричного та газового обладнання;

порушення правил зберігання пожежовибухонебезпечних матеріалів;

використання відкритого вогню в заборонених місцях;

погане знання персоналом протипожежних правил;

необережна поведінка з вогнем.

Аварійна ситуація чи нещасний випадок можуть статися в разі: ураження електричним струмом, загорання апаратури тощо.

При виявленні ознак горіння (дим, запах гару), вимкнути апаратуру, знайти джерело займання і вжити заходів щодо його ліквідації, повідомити керівника робіт, не допускати в небезпечну зону сторонніх осіб. Якщо є потерпілі, надавати їм першу медичну допомогу, при необхідності, викликати швидку медичну допомогу.

Перша допомога при ураженні електричним струмом. При уражені електричним струмом необхідно негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму, відключивши електроустановку від джерела живлення, а при неможливості відключення - відтягнути його від струмоведучих частин за одяг або застосувавши підручний ізоляційний матеріал.

При відсутності у потерпілого дихання і пульсу необхідно зробити йому штучне дихання і непрямий (зовнішній) масаж серця, звернувши увагу на зіниці. Розширені зіниці свідчать про різке погіршення кровообігу мозку. При такому стані оживлення починати необхідно негайно, після чого викликати швидку медичну допомогу.

Для надання першої допомоги при пораненні необхідно розкрити індивідуальний пакет, накласти стерильний перевязочний матеріал, що міститься у ньому на рану і зав'язати її бинтом.

Якщо індивідуального пакету не має, то для перевязки необхідно використати чисту носову хустинку або чисту тканину та ін. На частину тканини, яка безпосередньо торкається рани, бажано накапати декілька капель настойки йоду, щоб одержати пляму розміром більше рани, а після цього накласти тканину на рану.

При переломах і вивихах кінцівок необхідно пошкоджену кінцівку закріпити шиною, фанерною пластиною, палицею, картоном або іншим твердим предметом. Пошкоджену руку можна також закріпити за допомогою повязки або хустки до шиї чи тулуба. При переломі ребер, ознакою якого є біль при диханні, кашлю, чханні, рухах, необхідно туго забинтувати груди чи стягнути їх рушником під час видиху.

При опіках вогнем, парою, гарячими предметами, ні в якому разі не можна відкривати пузирі, які утворюються, та перев'язувати опіки бинтом. При опіках першого ступеня (почервоніння) обпечене місце обробляють ватою, змоченою етиловим спиртом. При опіках другого ступеня (пухирі) обпечене місце обробляють спиртом або 3%-ним марганцевим розчином. При опіках третього ступеня (зруйнування шкіряної тканини) накривають рану стерильною повязкою та викликають лікаря.

В даному розділі було розроблено заходи щодо ергономіки, забезпечення охорони праці та техніки безпеки у Золочівській міській раді. Було розглянуто питання з технічної та пожежної безпеки, запропоновані заходи щодо поліпшення умов праці.

ВИСНОВКИ

Інтерес до проблем регіонального розвитку сьогодні є закономірним, тому що регіон виступає як повноправний учасник політичних процесів, заявляючи про свою самобутність в умовах глобалізації. Підвищення актуальності розвитку регіонів впливає на необхідність встановлення термінологічної однозначності щодо визначення регіону як категорії.

1. Існує багато поглядів на визначення сутності регіону. Узагальнюючи усі ці погляди, під регіоном слід розуміти відтворювальну, самодостатню підсистему природного соціально-економічного простору держави з її природними і людськими ресурсами, структурою і спеціалізацією господарства та місцем у національному і міжнародному поділі праці.

2. В основі сучасного розвитку регіонів лежать ідеї сталості, збалансованості й соціальної орієнтації. Під сталістю регіональних соціально-економічних систем розуміють здатність такої системи залишатися відносно незмінною впродовж певного часового інтервалу всупереч будь-яким зовнішнім і внутрішнім впливам. Збалансованість розвитку регіону передбачає дотримання особливої для кожної регіональної системи пропорції її потенціалів, що забезпечує сталість і соціальну орієнтацію розвитку.

3. Тільки постійний системний державний вплив на регіональну ситуацію дає можливість забезпечувати сталий розвиток регіону. Цей вплив проявляється у державному регулюванні. Державним регулюванням розвитку регіонів слід вважати цілеспрямований систематичний вплив з боку держави, направлений на підтримання соціально орієнтованого, сталого і збалансованого розвитку регіонів з метою забезпечення максимально високих і рівних соціальних стандартів життя населення, незалежно від місця проживання, який полягає у створенні необхідної нормативно-правової бази, інституційного, інформаційного та кадрового забезпечення з використанням програмно-цільових методів і відповідного фінансово-економічного інструментарію.

4. На сучасному етапі, в Україні стратегічне планування проводиться „зверху вниз”, тобто централізовано, обґрунтування положень стратегії розвитку регіону здійснюється згідно вимог затвердженої Урядом Державної стратегії регіонального розвитку. Досвід державного управління в європейських країнах свідчить про те, що централізоване планування на певному етапі призводить до неефективності, бо перерозподіляючи кошти між „багатими” та „бідними” регіонами з метою дотримання принципу солідарності, з одного боку має забезпечити сталий розвиток, а з іншого – конкуренція між регіонами необхідна для стимулювання економічного розвитку. І тому необхідно децентралізувати планування і розширити повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. Розроблення стратегії розвитку регіону має велике значення. По-перше, стратегія становить основу для подальшого розроблення інших програмних і проектних документів щодо розвитку області чи району. По-друге, містить обґрунтування для укладання угоди між центром і регіоном на спільне фінансування тих завдань, які відображають сферу інтересів як держави, так і регіону і підлягають першочерговому виконанню. По-третє, сприяє формуванню нових відносин між учасниками регіонального розвитку.

6. Здійснено аналіз соціально-економічного стану Золочівського району, який показав, що район має потенціал для стабільного економічного, соціального, культурного зростання. Проаналізувавши усі сильні і слабкі сторони, потенційні можливості і загрози, ми розробили оптимальну стратегію соціально-економічного розвитку Золочівського району. Її можна сформулювати, як: Життєздатний розвиток забезпечуватиметься за рахунок поєднання економічних, соціальних та екологічних пріоритетів з активізацією розвитку туризму та зовнішньоекономічних зв’язків, створенням безпечного середовища.

За цією стратегією були розроблені стратегічні й операційні цілі розвитку.

7. Реалізація даної стратегії дозволить району суттєво збільшити обсяг виробництва для покращення життя мешканців, надання їм належного рівня соціальних послуг, а також розвинути туристичний потенціал району.

8. Реалізація стратегічного плану передбачає опрацювання регіональною робочою групою, в рамках підготовки стратегії чи після її легітимізації, та подання районній раді на затвердження пропозицій щодо механізму впровадження стратегії. Для реалізації стратегії розвитку було запропоновано механізм, який включає забезпечення, інструменти, методи і важелі.

9. Формування доходної бази районного бюджету як одного із інструментів механізму реалізації стратегії Золочівського району, здійснюється через податкові надходження, неподаткові надходження, власні надходження бюджетних установ та офіційні трансферти. В структурі податкових надходжень значну частину займає податок з доходів фізичних осіб – 98%, а це свідчить про ефективність розвитку підприємництва та сфери послуг. Бюджет розвитку коливається в межах 2,1% - 3,5%. Це негативна тенденція, бо за ці кошти неможливо проводити ефективну політику соціально-економічного розвитку.

10. Рівень фінансової незалежності районного бюджету надзвичайно низький, оскільки доходна частина бюджетів здебільшого залежить не від розширення власної бази оподаткування, а від обсягу фінансових ресурсів, отриманих з державного бюджету. Значна частка бюджетного забезпечення розвитку територій покривається за рахунок трансфертів. Район не спроможний самостійно себе фінансувати, навіть за умов перегляду податкової бази і роздержавлення окремих податків. І тому необхідно шукати нові джерела залучення коштів, серед яких можуть бути місцеві чи іноземні інвестиції, банківські кредити на соціально-економічний розвиток району. Усі ці методи реалізації стратегії повинні бути законодавчо врегульовані і лише тоді їх можна буде ефективно застосовано.

11. Побудова ефективної системи регіонального управління в Україні має здійснюватися у контексті її євроінтеграційного курсу, спираючись на досвід Європейського Союзу щодо розробки та реалізації регіональної політики. Аналіз європейської практики здійснення регіональної політики окремою державою свідчить, що її базовими цілями є, по-перше, створення єдиного економічного простору та забезпечення економічних, соціальних, правових та організаційних основ державності. По-друге, відносне вирівнювання диспропорційності регіонального соціально-економічного розвитку. Диспропорційність розвитку регіонів набуває найбільш вираженого характеру, переважно, у країнах, що розвиваються, ніж у економічно розвинених. По-третє, пріоритетний розвиток регіонів, що мають важливе стратегічне значення для держави. По-четверте, максимальне використання природно-ресурсних особливостей регіонів. По-п'яте, екологізація регіонального природокористування, комплексний екологічний захист регіонів. Поєднання цілей регіональної політики з іншими пріоритетами в єдину державну стратегію сприятиме збалансованому економічному розвитку, збільшенню доходів населення і підвищенню його рівня життя, забезпеченню соціальних гарантій, підвищенню якості послуг, а також генеруванню та впровадженню нових ідей і проектів розвитку, та призведе до стабілізації політичної та соціально-економічної ситуації у державі загалом.

12. Цікавими зразками регіональної політики для України є нові держави-члени ЄС. Хоча вони також перебувають на етапі соціально-економічного переходу, не всі вони почали з тієї позиції, що Україна, якщо вести мову про умови урбанізації, структуру економіки та обсяг державних доходів. Найбільш доцільно, в нашу думку, проаналізувати політику регіонального розвитку Польщі. Україна і Польща, як сусіди, історично тісно пов’язані і це дає підстави і можливості аналізувати трансформацію інтеграційних процесів політичного, соціально-економічного життя в ці періоди, розглянути як формувалось громадянське суспільство в просуванні Польщі до ЄС.

13. У регіональній політиці Польщі залишилось ряд невирішених питань, що можуть стати цікавими уроками для України, а саме: останній етап адміністративної реформи: розподіл компетенцій, децентралізація чи ре-централізація; необхідність завершення фінансової децентралізації; вдосконалення координації між програмами, фінансованими з державного бюджету та з бюджету ЄС; інституційний розвиток регіональних інститутів; надмірне регулювання системи програмування та фінансування регіонального розвитку; вибір пріоритетів/проектів у сфері регіонального розвитку на центральному та регіональному рівнях; вдосконалення методів моніторингу та оцінювання. Досвід Польщі у сфері регіональної політики свідчить про високу ефективність запровадження європейських моделей.

14. Побудову ефективної і дієвої система регіонального управління в Україні необхідно починаючи з найнижчого, базового, рівня – місцевого (районного). Саме на місцевому рівні є потенціал для глибокого аналізу усіх сильних і слабких сторін регіону, впливу загроз й потенційних можливостей на соціально-економічний розвиток, а також для розробки і реалізації оптимальної стратегії розвитку.

15. Для ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку району існує необхідність вирішення ряду важливих проблем: створення регіонального органу виконавчої влади, відповідального за регіональну політику, розвиток місцевого самоврядування, розроблення та впровадження стратегій регіонального розвитку; створення мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку, таких як агентства регіонального розвитку; перебудова системи статистичного забезпечення регіональної політики району; кадрове забезпечення; побудова системної законодавчо-нормативної бази; вдосконалення моделі взаємовідносин „регіон – центр”; підвищення фінансової самостійності району; створення сприятливого інвестиційного клімату в районі.

Отже, для ефективного управління регіональним розвитком як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому, необхідно вивчити кращий закордонний досвід здійснення регіональної політики, проаналізувати можливості впровадження її в Україні, а також розв’язати ряд важливих проблем, що стоять на перешкоді ефективної реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави і її регіонів.

16. Розроблено заходи щодо ергономіки, забезпечення охорони праці та техніки безпеки у Золочівській міській раді. Було розглянуто питання з технічної та пожежної безпеки, запропоновані заходи щодо поліпшення умов праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - К.: „Велес”, 2005. - 48 с.
2. Бюджетний кодекс України: N 2542-III від 21.06.2001 р. – [Цит. 2014, 10 травня]. - Доступний з <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-in/laws/main.cgi? page=5&nreg=2542-14>.
3. Державна стратегія регіонального розвитку до 2015 року.- Київ, 2006. – 64 с. - [Цит. 2014, 2 травня]. - Доступний з <http://www.largis.org.ua/ largis2/ukraine/ component/UkrStateStrategy2013.htm>.
4. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України № 1580–IV від 04.03.2004 р. - [Цит. 2014, 2 травня]. - Доступний з <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1580-15>.
5. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України №1602- від 23.03.2000 р. - [Цит. 2014, 28 квітня]. - Доступний з <http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi>.
6. Про Концепцію державної регіональної політики: Указ Президента № 341/2001 від 25.05.2001 р. - [Цит. 2014, 28 лютого]. - Доступний з <http://zakon.rada.gov.ua>.
7. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України № 1359–XIV від 24.12.1999 р. – [Цит. 2013, 28 листопада]. - Доступний з <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1359-14>.
8. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України №280/97-ВР від 21.05.1997 р. – [Цит. 2014, 30 квітня]. - Доступний з <http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=5&nreg=280%2F97-%E2% F0>.
9. Про Національну раду з питань державного управління та місцевого самоврядування: Указ Президента України № 706/2005 від 26.04.2005 р. - [Цит. 2013, 8 грудня]. - Доступний з <http://www.uapravo.net/data/base20/ukr 20609.htm>.
10. Проект Національної Стратегії регіонального розвитку Польщі. - [Цит. 2014, 12 травня]. - Доступний з <http://www.largis.org.ua/largis2/ ukraine/component/UkrState Strategy2013.htm>.
11. Програма стабілізації соціально-економічного розвитку Львівської області на 2013 рік від 09.05.2009 р. - Л., 2012. - 92 с.
12. Про стимулювання розвитку регіонів: Закон України №2850-V від 08.09.2005 р. - [Цит. 2014, 28 квітня]. - Доступний з <http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main.cgi ?nreg= 2850-15>.
13. Про схвалення Концепції Програми законодавчого забезпечення розвитку місцевого самоврядування: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 416–р від 25.07.2002 р. - [Цит. 2013, 14 грудня]. - Доступний з <http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1072.3840.0>.
14. Положення про міністерство економіки: Постанова Кабінету Міністрів України №777 від 26.05.2007 р. – [Цит. 2009, 16 листопада]. – Доступний з <http://apitu.org.ua/law/p2007_0777>.
15. Стратегія розвитку Львівщини до 2015 р., затверджена рішенням сесії обласної ради від 13 березня 2007р. №193. – 40 c.
16. Баштанник В. Інноваційні механізми державного управління регіональним розвитком / В. Баштанник // Державне управління та місцеве самоврядування. - Вип. 4 (45). – 2012. – С. 87-94.
17. Безугла В. О. Конкурентоспроможність регіону в системі фінансово-економічних відносин органів місцевого самоврядування та суб’єктів господарської діяльності / В. О. Безугла // Економіка і регіон. - 2010. - №4 (19). - С. 21-25
18. Берегой Т. Досвід регіонального розвитку ЄС та його проекція на Україну / Т. Берегой // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. праць ОРІДУ. – Вип. 2 (26). - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2013. – С. 103-107.
19. Бурдун А. В. Напрями державної політики, спрямованої на усунення нерівномірного розвитку територій / А. В. Будун // Економіка та держава. - 2008. - №10. - С. 87-88.
20. Буркинський Б. В. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) „Шляхом Європейської інтеграції” / Б. В. Буркинський. - Офіц. вид. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416с.
21. Бородіна А.О. Удосконалення державного управління регіональним розвитком з урахуванням зарубіжного досвіду / А.О. Бородіна // Право та управління. – 2012. – № 1. – С. 103-121.
22. Вакуленко В. М., Мамонова В. В., Шаров Ю. П. Стратегічне планування на місцевому та регіональному рівнях: Навч. Посібник / В. М. Вакуленко, В. В. Мамонова, Ю. П. Шаров. – Національна академія держ. управління при Президентові України. - Ужгород : Патент, 2004. – 198 с.
23. Варналій З. С. Підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів України в умовах глобалізації / З. С. Варналій // Економіка ринкових відносин. - 2011. - №1 (1). - С. 46-55.
24. Василенко В. А., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління. Навчальний посібник / В. А. Василенко, Т. І.Ткаченко. - К. : ПУЛ, 2003. - 396 с.
25. Васюков Г. Г. Розвиток механізму фінансування місцевого самоврядування в контексті реформування адміністративно-територіального устрою України / Г. Г. Васюков // Економіка та держава. - 2012. - №4. - С. 105-107.
26. Ватченко О. Б. Теоретичне обгрунтування сутності терміна „регіон” / О. Б. Ватченко // Науково-теоретичний журнал Дніпропетровської державної фінансової академії. - 2009. - №1. - С. 48-54.
27. Вахович І. М. Сутність асиметрії регіонального розвитку / І. М Вахович, І. М. Лакатош // Економічні науки. Серія „Економіка та менеджмент”. Збірник наукових праць. Луцький державний технічний університет. Випуск 5(18). – Ч. 1. – Луцьк, 2008. – 376 с.
28. Волошин В., Трегобчук В. Концептуальні засади сталого розвитку регіонів України / В. Волошин, В. Трегобчук // Регіональна економіка. – 2012. - №1. - С. 17-25
29. Герасимчук 3. В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації / 3. В. Герасимчук / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Луцьк : Надстир’я, 2001. – 528 с.
30. Ґріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник / Наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. - Львів, Бак, 2001. – 624 с.
31. Громоздова Л. В. Організаційно-еконоічні методи управління розвитком регіону: Автореф. дис. кан. екон. наук: 08.10.01 / Харк. нац. акад. міськ. господ. - Х., 2004. - 27 с.
32. Демків О. І. Напрями зміцнення регіональних фінансів (на прикладі Львівської області / О. І. Демків // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіону: методологічні підходи. (Зб. наук. праць). – Вип. 3 /53. – НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів, 2012. – С. 50-59
33. Денисов Ю. Д., Савельєв Л. А., Шевчук Л. Т. Регіональний дискурс: сутність, еволюція, сучасні уявлення, перспективи розвитку / Ю. Д. Денисов, Л. А. Савельєв, Л. Т. Шевчук // Регіональна економіка. — 2011. - № 1. - С. 179-185.
34. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети: Монографія / за ред. З.С. Варналія. - К.: НІСД, 2010. - 820 с.
35. Долішній М. І. Внутрішньодержавна і міжнародна регіональна інтеграція в Україні:
36. головна мета і стратегічні цілі розвитку / М. І. Долішній // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Зб. наук. праць). - № 2 (XI.) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2003. – С. 8-17. Долішній М., Мошенець О. Ринкові механізми регіонального управління / М. Долішній, О. Мошенець // Регіональна економіка. - 2001. - №1. - С. 7-17
37. Долішній М. І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. пос. / М. І. Долішній, Ю. І. Стадницький, А. Г. Загородній, О. Е. Товкан - Л. : Нац. ун-т „Львівська політехніка” (Інф.-вид. центр „ІНТЕЛЕКТ+” Інституту післядипломної освіти), „Інтелект-Захід”, 2003. - 256 с.
38. Долішній М. І., Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Соціально-економічне районування України / М. І. Долішній, М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук. - Препр. НАН України, Інститут регіональних досліджень. Львів, 1997. – 50 с.
39. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред) та ін. - К.:Видавничий центр „Академія”, 2002. – Т. 3. -656 с.
40. Єпіфанов А. О., Сало І. В. Регіональна економіка: Навчальний посібник / А. О. Єпіфанов, І. В. Сало. - К. : Наукова думка, 2000. – 340 с.
41. Жаворонков В.О. Стратегічне планування економічного розвитку на регіональному рівні: Автореф. кан. екон. наук: 08.00.03 / Наук.-досл. екон. інс-т при мін. екон. України. - К., 2009. – 24 с.
42. Желюк Т. Л. Планування соціально-економічного розвитку регіону: Автореф. кан. екон. наук: 08.02.03 / КНЕУ. - К.,2000. - 19 с.
43. Занфіров В. А. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіону: Автореф. дис. кан. наук з держ. уп-ня: 25.00.02 / Нац. акад. держ. уп-ня при Презид. України. – К., 2006. – 19 с.
44. Занфіров В. А. Державне регулювання соціально-економічної сфери / В. А. Занфіров // Держава та регіони. - 2014. - № 2. - С. 43-47
45. Звіт про Конкурентоспроможність України 2013 опубліковано Фондом „Ефективне Управління” у співробітництві з Всесвітнім Економічним Форумом. - [Цит. 2014, 12 травня]. - Доступний з <www.feg.org.ua>.
46. Злупко С. М. Наукові детермінанти механізму формування та реалізації ефективної регіональної політики / С. М. Злупко // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Зб. наук. праць). - №2 (XI.) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2003. - С. 17-27.
47. Злупко С. М. Наукові основи моделювання розвитку регіональних суспільно-економічних систем / С. М. Злупко // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональні суспільні системи: Зб. наук. праць. - Вип. 3(XLVІІ) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень. Редкол.: відповідальний ред. акад. НАН України М.І. Долішній. - Ч.1. – Львів, 2004. – С. 15-31.
48. Ігнатьєва І. А. Стратегічний менеджмент: Підручник / І. А. Ігнатьєва. - К.: Каравела, 2008. - 480 с.
49. Інституції та органи регіонального розвитку в країнах Європи: кращі практики. - [Цит. 2014, 15 травня]. - Доступний з <http://www.ssrd.org. ua/content/ukr/prjdoc/site_paper_ua.pdf>
50. Камінська І. М. Механізм забезпечення фінансової спроможності соціально-економічного розвитку регіону: Автореф. кан. екон. наук: 08.00.05 / Луц. нац. тех. унів-т. - Луцьк, 2009. - 24 с.
51. Керецман В. Ю. Державне регулювання розвитку регіонів в Україні: Автореф. дис. кан. наук з держ. уп-ня: 25.00.02 / Нац. акад. держ. уп-ня при Презид. України. - К., 2005. - 28 с.
52. Ковальв О. П. Регіональний розвиток: погляд на сто років вперед / О. П. Ковальов // Регіональні перспективи. - № 7-8, 2012. - C. 16
53. Ковальська Л. Л. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності регіонів: Автореф. дис. док. екон. наук: 08.10.05 / Нац. акад. наук. України Інст. регіон. досл. - Л., 2008. - 35 с.
54. Ковтун О. І. Організаційно-економічний механізм забезпечення самодостатності та ефективності регіональних господарських систем (в контексті адміністративної реформи) / О. І. Ковтун // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Механізми реалізації регіональної політики (Зб. наук. праць). - № 2 (XI.) / НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів, 2012. – С. 178-186.
55. Коломийчук B. C., Шевчук Л. Т., Шульц С. Л. Стратегічні засади соціально-економічного розвитку регіону (на матеріалах Тернопільської області) / B. C. Коломийчук, Л. Т. Шевчук, С. Л. Шульц - Львів-Тернопіль, 2012. – 298 с.
56. Конкурентоспроможність регіонів України: стан і проблеми // Національна безпека і оборона. - 2008. - №4. - С. 4
57. Лавренчук А. О. Становлення та розвиток регіональних механізмів інтеграції України до Європейського Союзу: Автореф. дис. кан. наук з держ. уп-ня: 25.00.02 / Нац. акад. держ. уп-ня при Презид. України. -К., 2004. - 17 с.
58. Лисенко Ю., Сергеєва Л. Структура цілей управління регіоном / Ю. Лисенко, Л. Сергеєва // Економіка України, 2013. - № 5. – C. 45
59. Мазур А. Методологічні аспекти становлення та розвитку регіональної економіки / А. Мазур // Економіка України. - 2000. - №4. - с. 44-48.
60. Мельник С. А. Управління регіональною економікою / С. А. Мельник. - К.: НГЕУ, 2000. – 124 с.
61. Методичні рекомендацій щодо формування регіональних стратегій розвитку: Наказ міністерства економіки від 29.07.2002 р.
62. Методологічне забезпечення програмування розвитку публічних інституцій та якості їх діяльності : наук. розробка / Ю. П. Шаров, І. А. Чикаренко, О. О. Чикаренко та ін. - К.: НАДУ, 2010. - 52 с.
63. Мрінська О. В. Регіональна політика в країнах Європейського Союзу: Автор. дис. кан. геор. наук: 11.00.02 / Нац. акад. наук Інст. геогр. - К., 2005. - 22 с.
64. Олійник Я. Б., Олійник Т. Я. Діагностика стійкого розвитку регіону / Я. Б. Олійник, Т. Я. Олійник // Університетські наукові записки. - 2012. - №3 (23). - С. 155-162
65. Осовська Г. В. Основи менеджменту : підручник / Г. В. Осовська - К. : Кондор, 2003. – 553 с.
66. Павленко В. П. Управління регіональним розвитком в умовах перехідної економіки: Автореф. дис. кан. екон. Наук: 08.10.01 / Нац. акад. наук Рада по вивч. прод. Сил. - К., 2006. – 26 с.
67. Павлов В. І. Політика регіонального розвитку в умовах ринкової трансформації (теоретико-методологічні аспекти та механізми реалізації): Автореф. дис. д-ра екон. наук: 08.10.01 / НАН України; Інститут регіональних досліджень. - Л., 2001. - 40 с.
68. Павлов В. І., Корецький Ю. М. Інноваційний потенціал регіону: діагностика та реалізація: Монографія / В. І. Павлов, Ю. М. Корецький. - Ін-т регіон, досліджень НАН України, Вища школа „Луцький гуманіт. ун-т”. –Луцьк : Надстир’я, 2004. – 243 с.
69. Павлов В. І., Лукін С. О. Економічний потенціал регіону: діагностика та реалізація: монографія / В. І. Павлов, С. О. Лукін. – Луцьк : Надстир’я, 2002. - 160 с.
70. Пасічник Ю. В. Теоретичні конструкції місцевого економічного розвитку / Ю. В. Пасічник // Економіка та держава. - 2011. - №12. - С. 12
71. Пилипенко С. М. та ін. Менеджмент: Навч. посібник / С. М. Пилипенко, А. А. Пилипенко, В. І. Оленко. - Х.: „ІНЖЕК”, 2005. – 454 с.
72. Полонська Н. О. Забезпечення соціально-економічного розвитку регіону на основі використання програмно-цільового методу: Автореф. дис. кан. екон. наук: 08.10.05 / Нац. акад. наук Рада по вивч. прод. сил. - К., 2008. - 22 с.
73. Польща в Євросоюзі: Досвід першого року членства / Пер. з польськ. О. Карліної / Наук. ред. проф. М. Карліна. - Луцьк: ПВД „Твердиня”, 2010.-208 с.
74. Поповкін В. A. Регіонально-цілісний підхід в економіці / В. A. Поповкін – К. : Наукова думка, 2013. – С. 74-86.
75. Прокопенко Л. Л. Розвиток регіонального співробітництва України в контексті європейської інтеграції: монографія / Л. Л. Прокопенко, О. М. Рудік, І. Д. Шумляєва; за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2008. - 132 с.
76. Протокол 9 сесії (1 пленарне засідання) Золочівської районної ради 5 скликання від 22 лютого 2009 року.
77. Протокол 16 сесії Золочівської районної ради 5 скликання від 28 лютого 2010 року.
78. Протокол 22 сесії Золочівської районної ради 5 скликання від 13 січня 2011 року.
79. Протокол 30 сесії Золочівської районної ради 5 скликання від 25 лютого 2012 року.
80. Пухир С. Т. Стратегічне прогнозування соціально-економічного розвитку регіону: Автореф. дис. кан. екон. наук: 08.10.01 / Нац. акад. наук. України Інст. регіон. досл. – Л., 2005. – 16 с.
81. П’ятак В. А. Фактори та механізми інтенсифікації економічного розвитку регіону: Автореф. дис. кан. екон. наук: 08.10.01 / Нац. акад. наук. України Інст. регіон. досл. - Л., 2010. - 24 с.
82. Регіональний менеджмент: Навч. посібник / М. А. Коваленко, Н. А. Кругла, Л. М. Радванська, Г. М. Швороб - Херсон: „Олді-плюс”, 2010. - 304 с.
83. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України / С. Максименко, Є. Кіш, М. Лендьел та ін.; за ред. С. Максименка. - К.: Логос, 2000. – 33 с.
84. Регіональна політика та механізми її реалізації / М. І. Долішній, С. М. Злупко, С. Й. Вовканич та ін.; за ред. М. І. Долішнього; НАН України, Ін-т регіон. досліджень К.: Наукова думка, 2003. - 503 с
85. Регіональна політика: правове регулювання. Світовий та український досвід / В. Куйбіда, А. Ткачук, Т. Забуковець-Ковачич; за заг. ред. Р. Ткачука. - К. : Леста, 2010. – 224 с.
86. Регіональний розвиток в Європейському Союзі: уроки для України. - [Цит. 2014, 12 травня]. - Доступний з <http://www.ssrd.org.ua/ content/ukr/prjdoc/Best_practices_UA.pdf>.
87. Регіональне управління: Навч. посіб. / Л. М. Зайцева, С. М. Серьогін, Н. Й. Коніщева та інші; за наук. та заг. ред. док. економ. наук Л. М. Зайцевої. – Дніпропетровськ: ДФ УАДУ, 2000. – С. 253.
88. Розроблення та впровадження стратегічного плану розвитку регіону: Практичний посібник / Б. Боврон, А. Вігода, Г. Девідсон та інші; за ред. І. Санжаровського. - К. : Вид-во К.І.С., 2010. - 214 с.
89. Романюк С. А. Політика регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і нові можливості: Монографія / С. А. Романюк. - К. : УАДУ, 2011. - С. 74.
90. Сімків Л. Є. Організаційно-економічний механізм регулювання регіонального розвитку: Автореф. кан. екон. наук: 08.10.01 / Нац. акад. наук. України Інст. регіон. досл. - Л., 2001. – 22 с.
91. Стадник В. В., Йохна М. А. Менеджмент: Посібник для студ. ВНЗ. / В. В. Стадник, М. А. Йохна. - К.: Академвидав, 2003. – 464 с.
92. Стеценко Т. О. Аналіз регіональної економіки: Навч. посібник. / Т. О. Стеценко - К.: КНЕУ, 2002. - 116 с.
93. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком: Навчальний посібник. / Д. М. Стеченко. - К.: Вища школа, 2000. – 223 с.
94. Таіт Б., Грей П., Крайник О. П. Регіональний економічний розвиток. Навчальний посібник / Б. Таіт, П. Грей, О. П. Крайник; за редакцією О. П. Крайник. - Л. : Ліга-Прес, 2003. - 280 с.
95. Теоретичні основи формування ефективного механізму управління фінансовими ресурсами регіону // Менеджер. - 2008. - №3 (45). - С. 67-74.
96. Ткачук Л. М. , Калугаряну Т. К. Організаційно-правові аспекти державного управління регіональним розвитком / Л. М. Ткачук, Т. К. Калугаряну // Ефективна економіка. - № 12. – 2012.
97. Трохимченко М. В. Фінансові ресурси як чинник регіонального розвитку / М. В. Трохимченко // „Актуальні проблеми розвитку підприємницької діяльності в Україні”: Збірник наук. пр. - К: КНУ імені Тараса Шевченка, 2012. - Вип. 6. - С. 10-11.
98. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Підручник / З. Є. Шершньова / Київський національний економічний ун-т. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : КНЕУ, 2004. – 700 с.
99. Шкрабак І. В. Державне управління і місцеве самоврядування: симбіоз організації і самоорганізації в територіальному управлінні / І. В. Шкрабак // Менеджер. - 2010. - №4 (46). - С. 55-62.
100. Федонін О. С., Рєпіна І. М., Олеснюк О. І. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. / О. С. Федонін, І. М. Рєпіна, О. І. Олеснюк. – К.: КНЕУ, 2004. – 316 с.
101. Якимчук О. К. Регіон у рамках теорії стійкого розвитку / О. К. Якимчук // Економіка ринкових відносин. - 2012. - №2 (2). - С. 117-126.

Додаток А

Форми прояву сутності „регіон” [25, с. 52]

№	Форми прояву	Автор поняття	Особливість Прояву
1	Територія, що володіє єдністю, взаємозв’язком складових елементів, цілісністю, причому ця цілісність – об’єктивна умова і закономірний результат розвитку даної території	А. Б. Алаєв	Територія, що володіє єдністю, взаємозв’язком складових елементів
2	Регіон – це частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, що свідомо спрямовується й координується для досягнення цілей суспільного розвитку та запобігання дії руйнівних сил	О. І. Амоша, В. П. Вишневський	Адміністративна одиниця
3	Регіон – це складна природно-соціально техногенна система, що передбачає специфічний спосіб організації енергетичних, комунікаційних, ціннісних, інформацій них і цільових структурних компонентів, описується за допомогою внутрішніх (закритих) і зовнішніх (відкритих) зв’язків	В. О. Аніщенко	Природно-соціально-техногенна система
4	Регіон – як локальна соціально-економічна система, агломерована система, політична система, а також як регіон-квазідержава, регіон-квазікорпорація, регіон-ринок, регіон-соціум	О. Г. Грандберг	Багатофункціональна система
5	Регіон – економічна система, у якої економічний ефект досягається лише за рахунок розвитку галузей виробництва	Т. В. Гутман, О. О. Мироєдов, С. В. Федін	Економічна система та соціально-економічна система
6	Регіон, як територіально-спеціалізована частина народного господарства країни, що х-ся єдністю та цілісністю відтворювального процесу	А. І. Добринін	Територіально спеціалізована частина народного господарства країни
7	Регіон – територія Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя	ЗУ „Про стимулювання розвитку регіонів”	Територія (область)
8	Регіон – це частина території держави, виділена за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, діяльність якої свідомо направляється державними органами управління	Л. М. Зайцева	Частина території (визначає регіон в оганізаційно-управлінському аспекті)
9	Регіон – це арена діяльності та взаємодії різних груп інтересів між якими є відносини політики.	А. Лєвінтов	Арена діяльності і взаємодії різних груп інтересів
10	Регіон це підсистема соціально-економічного комплексу країни з відносно самостійною частиною із закінченим циклом відтворення	Т. Л. Миронова, А. Ф. Процай, С. Ю.Колодій	Підсистема соціально-економічного комплексу країни
11	Регіон – умовно виділений простір, який відрізняється від прилеглої території природними або набутими властивостями	М. Попович	Умовно виділений простір

Додаток Б

SWOT-аналіз Золочівського району

Сильні сторони	Слабкі сторони	Сприятливі можливості	Потенційні загрози
1	2	3	4
Демографічні і соціальні риси
1.Проєвропейська орієнтація населення Золочівського району. 2.Патріотичні цінності і сильні релігійні традиції. 3.Висока політична активність населення. 4. Розвинута мережа засобів масової інформації (Золочівське районне радіомовлення, газета „Народне слово” та інтернет-портал „Золочів.нет”	1.Складнадемографічна ситуація. 2.Високий рівень сільського, жіночого і молодіжного безробіття. 3. Неефективна національна система соціального забезпечення та медичного обслуговування. 4.Збільшення міграційної активності у населення.	1.Зміни в свідомості мешканців щодо необхідності відповідати за власну долю і покладатися на власні сили. 2.Розвиток громадянського суспільства шляхом збільшення кількості та потенціалу громадських організацій та асоціацій. 3. Розвиток партнерства, ефективного діалогу між громадянами, організаціями та органами влади.	1.Посилення демографічної кризи. 2. Посилення централізації органів державної влади. 3.Порушення діалогу між органами влади і суспільством.
Міжнародна та внутрішньообласна позиція Золочівського району
1. Історичні зв’язки з Австрією та Польщею. 2. Розташування на території планованих та існуючих трансконтинентальних транспортних коридорів (дороги та залізниці). 3.Дешева та відносно добре кваліфікована робоча сила, приваблива для іноземних інвесторів. 4. Значні грошові надходження від працюючих за кордоном мешканців району.	1.Невідповідна транспортна і прикордонна інфраструктура 2.Негативний міжнародний імідж України. 3.Неповністю використані можливості міжнародної співпраці району. 4.Слабкий Єврорегіон, який не використовує в повній мірі можливостей міжнародної співпраці.	1. Традиційна співпраця з Польщею. 2. Розвиток транспортної інфраструктури. 3. Поліпшення іміджу України у Європі. 4. Розвиток міжнародної (економічної, культурної, туристичної) співпраці України. 5. Ефективне використання програм, фінансованих ЄС, для інституційного зміцнення та розвитку інфраструктури 6. Виникнення нових економічних можливостей завдяки тіснішим взаємозв’язкам з Європейськими країнами 7.Ефективна кооперація з іншими районами області.	1.Неефективні процеси реформування, занепад України на фоні Європи. 2. Відтік активних та кваліфікованих кадрів за кордон. 3.Негативні економічні результати екологічних заходів, які вимагає ЄС. 4.Погіршення міжнародного обміну, особливо з Польщею, у зв’язку з розширенням кордонів ЄС .
Економічний розвиток, підприємницький потенціал
1. Деякі галузі промисловості порівняно сучасні та добре розвинуті. 2. Великі можливості транспортного сполучення, залізничні мережі, автостради. 3. Існують ознаки нафтоносності., а також є поклади піску, глини, торфу і родовища мінеральних вод. 4.Функціонують „громадські приймальні” та „гаряча лінія” для підприємців. 5. Район посів перше місце серед районів області по залученню іноземних інвестицій. 6. З метою створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності на сесії Золочівської районної ради затверджено Регіональну програму розвитку малого підприємництва на 2013 – 2014 рр.	1. Високий рівень сільського безробіття 2. Несприятлива економічна структура та її повільні зміни, зношення основних фондів, застарілі технології. 3. Недостатня кількість кваліфікованих, сучасно мислячих керівників. 4.Труднощі з реалізацією продукції, брак ринків збуту.	1. Україна стане членом ЄС. 2. Зростання кількості високотехнологічних підприємств, які будуть використовувати місцевий інноваційний потенціал та робочу силу. 3. Швидкий розвиток малого і середнього підприємництва. 4. Позитивне ставлення районних і місцевих органів влади до бізнес-спільноти. 5. Зростання обсягів іноземних інвестицій. 6. Розширення можливостей інформаційного забезпечення підприємців. 7. Формування ефективної інфраструктури підтримки малого бізнесу, яка забезпечуватиме інформаційні, та навчальні послуги для суб’єктів підприємництва.	1. Нестабільна економічна ситуація в Україні. 2. Нестабільна політична ситуація в Україні. 3. Повільний розвиток міжнародних контактів України, послаблення економічних та політичних контактів України з ЄС. 4. Відсутність структурних змін, слабка децентралізація органів влади. 5. Розростання корупції. 6. Надто сильна конкуренція зі сторони національних та міжнародних економічних центрів: ЄС (у сфері високих технологій), Польща ( у харчовій галузі). 7. Зростання тіньової сектору економіки
Продовження додатку Б
1	2	3	4
Культурний та туристичний потенціал
1. Наявність природних та рекреаційних ресурсів (мінеральні води). 2. В Золочівському районі знаходиться перлина області – Золочівський замок (17 ст.), який користується великою популярністю серед туристів і входить до найвідомішого туристичного маршруту „Золота підкова Львівщини”. 3. Також в районі знаходяться Воскресенська церква (1624-1627), Миколаївська церква (кінець 16 ст., перебудова 1765 р.), костел (1730 р.). Найстарішою іконою в церквах Золочева є копія чудотворної ікони Голубицької матері 1724 р., роботи Золочівського маляра Федора Бурковського. 4. У Золочівському районі знаходиться музей-криївка воїнів УПА біля с. Гавареччина. 5. Золочівщина також: віддавна славилася гончарством. Нині давні традиції чорної кераміки продовжують майстри у селах Гавареччині та Шпиколосах. Гавареччина належить до тих небагатьох населених пунктів, де споконвіку, від покоління до покоління, передавали таємниці ремесла, де гончарний круг був невід’ємним атрибутом хатнього інтер’єру. 6. У селі Підлиссі, яке розкинулося біля підніжжя Білої гори, на давньому дворищі створено музей-садибу уродженця села, українського поета і громадського діяча Маркіяна Шашкевича (1811-1843). А на Маркіяновій Білій горі до сотої річниці від дня народження, було встановлено великий залізний хрест, який у гарну погоду видно за десятки кілометрів. 7. Потенціал для сентиментального, релігійного та інших видів туризму. 8. Впровадження програми „Бібліоміст”, що сприяє впровадженню інформаційних технологій в бібліотеках району.	1. Недостатня туристична промоція регіону. 2. Відсутність місцевої туристичної агенції, яка б організовувала екскурсії по туристично-привабливих місцях району. 3. Недостатньо розвинута інфраструктура охорони природи. 4. Недостатнє фінансування культурних, освітніх, мистецьких закладів та організацій.	1.Розвиток „сентиментального” туризму для українців, поляків, євреїв і т.д. 2. Результативна промоція країни, Львівщини і її районів 3.Поліпшення міжнародного іміджу України та регіону. 4. Розвиток різних елементів туристичної та відпочинкової інфраструктури.	1. Занепад архітектурних пам’яток. 2. Недостатньо активна та ефективна промоція регіону на міжнародному рівні. 3. Стійкий негативний міжнародний імідж України і Львівської області. 4. Недостатнє поліпшення туристичної інфраструктури, розрахованої на різні цільові групи. 5. Складна екологічна ситуація, внаслідок активної експлуатації транспортних коридорів. 6. Зменшення інвестицій в екологію та охорону навколишнього

Етапи стратегічного планування розвитку територій

V Формування пріоритетів та цілей

V Схвалення та впровадження стратегії

V Моніторинг та оцінювання реалізації Стратегії

Підготовчий етап

Формування бачення

SWOT-аналіз

Залучення громадськості

Залучення громадськості

SWOT-аналіз регіону

Аналіз
тенденцій минулих років

Аналіз
сучасного стану регіону SWOT

Аналіз
майбутніх можливостей регіону (сценаріїв регіону) SWOT

Позитивні тенденції

Негативні тенденції

Сильні сторони регіону (внутрішні зовнішні)

Слабкі сторони регіону (внутрішні зовнішні)

Потенційні можливості регіону (внутрішні, зовнішні)

Потенційні загрози регіону (внутрішні, зовнішні)

Ієрархічна модель оцінки сценаріїв розвитку регіону за комплексним критерієм „можливості/загрози”

Досвід, що підлягає запозиченню

Комплексна

модель оцінки стану регіону

Програма

переходу

Забезпечення

Інструменти

Методи

Важелі

Районний бюджет

Трансферти

Нормативи відрахувань від обсягів загально- державних податків і зборів

Бюджетні позички та міжбюджетні взаєморозрахунки.

Переконання

громадськості

Бюджетування

Інвестування

Кредитування

Стимули

Санкції

Організаційно-правове

Фінансово-економічне

Інформаційне

Проектно-методологічне

Політика

Субєкти

Обласні державні адміністрації

Обласні ради

Державні адміністрації міст Києва і Севастополя

Міські ради міст Києва і Севастополя

Регіональні органи міністерств та відомств

Районні державні адміністрації

Районні ради і їх виконавчі комітети

Сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети

Фізичні та юридичні особи

Громадські та неурядові організації

Обєкт

Соціально-економічний розвиток регіону

Польщі

Європейського Союзу

України

Принципи регіональної політики

Субсидіарність

Децентралізація

Програмування

Партнерство

Концентрація

Адиціоналізм

Субсидійність

Концентрація

Підтримка ендогенного розвитку

Загальність розвитку

Перспективний розвиток

Координація

Ефективність

Урівноважений розвиток

Єдність

Субсидіарності

Програмування

Партнерства

Концентрації

Синхронізації дій

Поляризованого розвитку

Додатковості

Збалансованого розвитку

Єдності

Загально-

державний

рівень

Регіональний рівень

Місцевий рівень

Верховна Рада України

Президент України

Кабінет Міністрів України

Міністерства і відомства

Верховна Рада АР Крим

Рада Міністрів АР Крим

Обласні державні адміністрації

Обласні ради

Державні адміністрації міст Києва і Севастополя

Міські ради міст Києва і Cевастополя

Регіональні органи міністерств та відомств

Районні державні адміністрації

Районні ради і їх виконавчі комітети

Сільські, селищні і міські ради та їх виконавчі комітети

Фізичні та юридичні особи

Громадські та неурядові організації

Управління розвитком регіону