Юридичний склад злочину, передбаченого ст. 373 Кримінального кодексу України
Зміст 2
Вступ 3
1. Відмінність примушування давати показання від катування 4
2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки катування 7
3. Юридичний склад злочину, передбаченого ст. 373 Кримінального кодексу України 15
Висновки 17
Список використаних джерел 19
Задачі 21
ВСТУП
Актуальність теми дослідженя, полягає в тому, що всебічний захист прав та свобод людини є одним з найважливіших завдань держави, виконання якого забезпечується різноманітними, у т.ч. й кримінально-правовими засобами – зокрема, шляхом визначення у сучасному вітчизняному законодавстві підстав кримінальної відповідальності за катування (ст. 127 КК України) та примушування давати показання (ст. 373 КК України). Ефективність протидії катуванням та дієвість боротьби з ними не в останню чергу залежать від оптимального законодавчого конструювання та правильного практичного застосування зазначеної кримінально-правової норми. Так як ґрунтовна кримінально-правова характеристика передбаченого ст. 127 КК та ст. 373 злочину є актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової доктрини. Хоч його вирішенню вже приділяли увагу українські науковці (зокрема, В. Бояров, Л. Дорош, О.Довгань, К. Катеринчук, В. Павликівський, В. Сташис, М. Хавронюк, А.Шульга, С. Яценко та ін.), однак у зв’язку з відносною новизною норми про відповідальність за катування та неодноразовими змінами, що вносилися до неї законодавцем, проблеми кримінальної відповідальності за цей злочин ще перебувають на стадії розробки. Тому кримінально-правова характеристика примушування давати показання та катування у вітчизняній юриспруденції має ряд неузгодженостей та прогалин. Зокрема, одним з дискусійних питань у цій сфері наукових знань є визначення особливостей законодавчої конструкції складу злочину, передбаченого ст. 127 та ст. 373 КК України.
Об’єктом дослідження є юридичний склад злочинів, передбачених ст. 127 та 373 КК України.
Предмет дослідження складає комплекс суспільних відносин, що виникають в процесі примушування до дачі показань та катування (ст. 127 та 373 КК України).
Метою роботи є кримінально-правова характеристика примушування давати показання і відмінності даного злочину від катування. Відповідно до мети в роботі поставлено наступні завдання:
- розкрити об’єктивні та суб’єктивні ознаки катування;
- визначити юридичний склад злочину, передбаченого ст. 373 Кримінального кодексу України;
- окреслити відмінність примушування давати показання від катування.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження та спеціальні методи, які характерні для досліджень у галузях правових наук. Зокрема, з використанням філософського (діалектичного) методу пізнання досліджувалися елементи й ознаки складів злочинів, передбачених ст. 373 та 127 КК України. Юридичний (догматичний) метод дозволив встановити дійсний зміст законодавчих положень про примушування давати показання та катування. Системно-структурний і функціональний методи використовувалися під час дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст. 373 та 127 КК України, з погляду з’ясування їх змісту та виявлення можливості вдосконалення чинного законодавства.
1. Відмінність примушування давати показання від катування
Катування – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене фізичною особою (групою осіб) або представником (представниками) влади чи органу, який представляють, у формі дії, яка проявляється у відхиленні від встановленої в суспільстві норми людської поведінки в бік жорстокості, немилосердності, безсердечності з умисним заподіянням особі сильного фізичного болю чи морального страждання шляхом тривалого нанесення сильних побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою отримати від неї або від третьої особи будь-які відомості, зізнання у вчиненні злочину, визнання будь-яких фактів, примусити її чи третю особу вчинити будь-які дії або утриматися від будь-яких дій, залякати її, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється.
При розслідуванні справ про катування працівники дізнання та слідства не завжди правильно визначають характер насильницьких дій проти особи, допускають неправильну їх кваліфікацію. Крім того, встановлено, що працівники правоохоронних органів, будучи зацікавленими у результатах справи, вважають за потрібне кваліфікувати протизаконні дії винної особи не за статтею, що передбачає катування, а за іншою статтею, що передбачає відповідальність за суміжні злочини з більш м’якою санкцією, зокрема за перевищення влади або службових повноважень (ст. 365) та за примушування давати показання (ст. 373).
Зв'язок роботи із іншими дослідженнями. Ґрунтовно проаналізоване в роботах багатьох учених, зокрема як Александров Ю.В., Аниянц М.К., Гродзинський М.М., Гуревич Л.І,, Даурова Т.Г., Дубовець П.А., Жижиленко А.А., Загородников Н.І., та ін
Такі теоретики кримінального права, як Петін І.А., Сердюк Л.В., Сидоренково Т.А., Тюменев А.В., Шарапов Р.Д. звертаються до норм ККУ у зв'язку з розглядом насильницької злочинності в цілому.
Деякі автори, зокрема Катеринчук К.В., вважають, що склад злочину, передбачений ст. 373 (примушування давати показання), повністю охоплює склад злочину, передбачений ст. 127, а тому ст. 373 доцільно вилучити з КК України.
Проте, між примушуванням давати показання від катуванням є певні особливості. По-перше слід зазначити, що в них є різними об’єкти злочину, оскільки родовим і безпосереднім об’єктом катування є здоров’я особи. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом злочину є воля, честь і гідність особи. В той час, як родовим об’єктом примушування давати показання є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним способом. А лише додатковим факультативним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я, воля, честь і гідність особи.
Крім того, катування (ст.127 КК України) - передбачає загальний суб'єкт злочину. Примушування давати показання - ст. 373 КК - спеціальний суб’єкт - особа, яка проводить дізнання або досудове слідство.
Також слід зазначити, що катування - є одним із способом вчинення примушування. І складає кваліфікований склад примушування. Так, Якщо примушування здійснюється з застосуванням катувань, відповідальність за які передбачена ч.1 ст. 127, то дії винного слід кваліфікувати лише за ч.2 ст.273 КК. Тобто, якщо особа, яка проводить дізнання або досудове слідство застосовує катування до особи, допит якої проводиться - дія кваліфікується за ст. 373 ч.2 КК України. Додаткова кваліфікація за ст. 127 КК не застосовується.
1. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки катування
Об'єктом катування. Основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.
З об'єктивної сторони цей злочин характеризується:
1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями;
2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання;
3) причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.[13, с.293]
Побої це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не причинило тілесних ушкоджень.
Мучення (або заподіяння мук) - це дії, яки зв’язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах тощо.
До інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне є та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недоторканність особи, дії, характерні для мордування, та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства.
Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121 (крім випадків умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, якщо воно заподіяно працівником правоохоронного органу,- воно охоплюється ч. 4 ст. 127 і додаткової кваліфікації за ст. 121 не потребує).
Загалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога більш ширше з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових для України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Так, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або цих, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін катування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильну біль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки біль, або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стаття завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».
Згідно з приміткою до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, що підлягають втриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі, принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким чином, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язненої особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний та моральний опір.
На окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити дії к позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рішення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як огоління голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.[13, с.294]
Оцінка акту як жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, його наслідки для здоров'я людини, стать, вік, попередній стан здоров'я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі «Хохліч проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але. оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне невиконання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.
Водночас, Європейський суд з прав людини визнав порушенням ст. З («Заборони катування») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: застосування фізичної сили до особи, позбавленої волі, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку і яке спричинило завдання кількох синців на тілі потерпілого; дев'ятимісячне утримання потерпілого у камерах, насичених тарганами, клопами і вошами, в яких н;і особу припадало від 1,3 до 2,5 м2, в яких через перевищення норм утримання потерпілий мусив розділяти ліжко з іншим затриманим і в яких було відсутнє достатнє світло; тривале утримання потерпілого під вартою в погано провітрюваній одиночній камері без доступу природного світла, де він був позбавлений контактів з іншими в'язнями та газет, іноді з позбавленням його необхідного лікування та їжі або з видачею їжі, непридатної для споживання; утримання в одиночній камері, де не вистачало світла, в якій не було можливостей дотримуватися гігієни (за відсутності туалету ув'язнений вимушений був користуватися відром), до того ж перед поміщенням до камери потерпілому примусово поголили голову; утримання засудженого до смертної кари (згодом - до довічного ув'язнення) у тісних камерах, природне освітлення до яких не потрапляло, майже за відсутності прогулянок і можливості зайнятися якоюсь діяльністю або контактувати з іншими людьми.
Якщо насильницькі дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127.[13]
У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санкцій або викликаються ними випадково.
Визначення наявності ознак катування є компетенцією суду.
Суб'єкт катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів міліції і слідчих тощо. У частині визначення суб'єкта цього злочину ст. 127 не відповідає положенням Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої суб’єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, як мають як офіційні.
За злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до скоєння злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягнути відповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 22.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою із трьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127:
1) понукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримані під нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання;
2) покарати за його вчинки які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або
3) залякати його або інших осіб.[13, с.294]
Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою катування може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа, чи у вчиненні яких вони підозрюються. Проте, логіко-граматичне тлумачення інструкції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що за цією нормою метою покарання не може бути покарати потерпілого за дії іншої особи. Що стосується інших способів катування - спонукати вчинити дії проти своєї волі, отримати інформацію, свідченню визнання, залякати,- то вони можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпілого через іншу особу.
Мета отримати від потерпілого або іншої особи інформацію, свідчення або визнання характеризується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до цих дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, спонукання до яких є метою цього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особа примушується.
При цьому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою:
примусити особу до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфікуються за ч. 2 ст. 142;
примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин – за частинами 2 чи 3 ст. 143;
примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкретних обставин,- за статтями 152, 153 чи 154;
примусити священнослужителя до проведення релігійного обряду — за ч. 2 ст. 180;
отримати чуже майно чи право на майно – за ст..189;
протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206;
примусити до антиконкурентних узгоджених дій - за ст. 228;
примусити неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. 3 ст. 300;
примусити повнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. 3 ст. 301;
примусити до зайняття проституцією - за ст. 303;
примусити представника влади, працівника правоохоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання незаконних дій - за ч. З ст. 342;
примусити до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - за ст. 355;
примусити начальника чи іншу особу, яка виконує обов’язки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404;
примусити особу до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань ст. 386. [13, с.295]
У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, статтями 152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189,206,228,4 Ст. 300, ч. 3 ст. 301,статті 303, 355 насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі потерпілого, вчинюються працівниками правоохоронних органів, їх треба додатково кваліфікувати за ч. 3 ст. 127.
Утримування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати сукупністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127 (якщо ці дії вчинені працівником правоохоронного органу, вони охоплюються ч. 4 ст. 127 і додатка кваліфікації за ст. 120 не потребують).
Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, мучення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, які характеризують коло осіб, які залякуються, і ознаками об'єктивної сторони.
Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 -про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізичного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.
Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (наприклад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фізичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає невідкладного законодавчого їх узгодження.
Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб.
Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ст..32КК).
Стаття 28 визначає основні положення щодо відповідальності суб'єктів злочину, які діють спільно. Вона передбачає чотири види злочинних спільнот:
група без попередньої змови;
група з попередньою змовою;
організована група;
злочинна організація.[13, с. 295]
Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.
Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його працівником правоохоронного органу (ч. З ст. 127), у т. ч. таке, що призвело до загибелі людини (ч. 4 ст. 127). Специфіка конструкції статті 127 вимагає кваліфікувати катування, що призвело до загибелі людини, вчинене іншою особою, крім працівника правоохоронного органу, за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 127 і статтями 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), 119, 120, ч. 2 ст. 121.
Психічне ставлення винного працівника правоохоронного органу до наслідків у виді загибелі людини (ч. 4 ст. 127) може характеризуватися як умислом, так і необережністю.
Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи. Насильницькі дії, вчинені іншими, крім працівників правоохоронних органів, службовими особами із вказаною у ч. 1 ст. 127 метою, слід кваліфікувати за статтями 365 або 424 як перевищення влади, при цьому умисне заподіяння смерті внаслідок перевищення влади потребує додаткової кваліфікації не за ч. 4 ст. 127, а за ст. 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), а умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок перевищення влади - за ст. 121.
Побої, мучення або інші насильницькі дії, вчинені при допиті з метою примусити дати показання (інформацію, свідчення або визнання) особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, якщо ця особа є працівником правоохоронного органу, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 127 і ч. 2 ст. 373. Якщо ця особа не є працівником правоохоронного органу (згідно із законодавством дізнання може проводити також зокрема дізнавачем військової частини ЗС, начальник слідчого ізолятору, службова особа органу державного пожежного нагляду, капітан морського судна), вчинене кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 373, а якщо насильницькі дії з метою примусити дати показання вчинюються відповідними службовими особами не при допиті (а, скажімо, під час проведення іншої слідчої дії),- то за статтями 365 або 424.
Насильницькі дії, вчинені відповідними службовими особами із вказаною у ч. І ст. 127 метою, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 (ч. 2 ст. 424, ч. 2 ст. 373) і ч. 2 ст. 127, лише у випадках, коли ці дії вчинені повторно чи за попередньою змовою групою осіб.
2. Юридичний склад злочину, передбаченого ст. 373 Кримінального кодексу України
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя у державі. Безпосередній об'єкт злочину - правосуддя в частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним способом. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я, воля, честь і гідність особи. Потерпілий від злочину - особа, що, згідно з КПК, може давати показання при допиті під час дізнання або досудо-вого слідства (підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт).
Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 373 КК) характеризується такими обов'язковими ознаками: 1) діянням - примушуванням давати показання при допиті; 2) способом - незаконними діями.
Допит - це слідча дія, яка полягає у взятті показань у певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту
(цим поняттям у даній статті охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка). Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку, виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373 КК. Примушування давати показання - це психічний вплив на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить допит, показання. Незаконні дії при допиті - це, наприклад, проведення допиту з погрозою застосування насильства, з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав потерпілого, його підкупом тощо. Навпаки, багаторазове попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання тактичних прийомів проведення допиту не містить складу цього злочину.
Злочин є закінченим з моменту вчинення незаконних дій при допиті (формальний склад).
Суб'єкт злочину - спеціальний (особа, що проводить дізнання (дізнавач, начальник органу дізнання) або досудове слідство (слідчий, начальник слідчого підрозділу), прокурор).
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 373 КК) є вчинення його, за відсутності ознак катування: 1) із застосуванням до потерпілої особи насильства (наприклад, здійснення фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або спричинило тілесні ушкодження); 2) із знущанням над нею (наприклад, багатогодинні допити, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа його релігійних або національних почуттів тощо).
Якщо примушування давати показання поєднується з задумом використати ці показання і притягти допитуваного до кримінальної відповідальності за злочин, який він завідомо не скоював, то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ст. 327 та 373 КК. Якщо ж результати примушування давати показання лягли в основу непритягнення злочинця до кримінальної відповідальності, дії слідчого або особи, що вела дізнання, слід крім ст. 373 КК кваліфікувати ще за ст. 365 КК.
Насильство як кваліфікуюча ознака примушування може виглядати як умисне населення ударів, побоїв, мордувань, зв'язування на тривалий час, тримання на холоді, позбавлення сну, їжі, води, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Якщо наслідком таких дій є смерть потерпілого або спричинення тяжких тілесних ушкоджень, дії злочинця повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373 та ст . 115 чи ст. 121 КК.
ВИСНОВОК
На підставі проведеного аналізу можна зробити наступні висновки.
- Ка тування – умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших на сильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Родовим об’єктом даного злочину є життя і здоров’я особи, видовим об’єктом – здоров’я. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127 КК України, полягає у вчинені наступних діянь: 1) побоїв; 2) мучення; 3) інших насильницьких дій, що супроводжуються сильним фізичним болем, фізичним або моральним страж данням.
- Суб’єкт катування за основним некваліфікованим складом (ч. 1 ст. 127), а також за кваліфікованим складом, передбаченим ч. 2 ст. 127 – загальний, тобто особа фізична, осудна і яка досягла віку кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18 КК України). Суб’єктом вчинення кваліфікованого (ч. 3 ст. 127) та особливо кваліфікова ного катування (ч. 4 ст. 127) можуть бути лише працівники правоохоронних органів, тобто спеціальні суб’єкти. Суб’єктивна сторона катування характеризується виною у формі пря мого умислу та спеціальною метою. Прямий умисел при катуванні означає, що особа, яка вчинює суспільно небезпечне діяння, усвідомлює його суспільно небезпечний характер.
- Примушуванням давати показання можуть бути: по грози, застосування насильства, брехливі обіцянки, часту вання напоями, наркотиками абощо. Примушування давати показання може стосуватися всіх учасників процесу: свід ків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених і експертів. Об’єктом досліджуваного злочину є правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів, які встановлюються шляхом давання показань, а також конституційне право людини на те, що її обвинувачення у вчиненні злочину не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Додатковим факультативним об’єктом злочину виступає здоров’я, воля особи та її право на те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. З об’єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є засобом примушування особи давати показання під час її допиту. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є спосіб – незаконні дії. Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.
- З суб’єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви дій для кваліфікації значення не мають. Суб’єкт цього злочину спеціальний – працівник правоохоронного органу, який проводить дізнання або досудове слідство. У частині 2 ст. 373 передбачений кваліфікований вид цього злочину: вчинення його із застосуванням фізичного або психічного насильства або із знущанням над особою. Фізичне насильство це, наприклад, катування, нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень.
Отже, визнання примушування давати показання та катування, як окремих складів злочи ну, встановлення покарання за їх вчинення, безперечно, своєчасне та є гарантією захисту життя і здоров’я людини. Катування за нормативно-конструктивними особливостями доцільно описати у цій нормі як злочин з формальним складом – центр уваги під час аналізу його ознак повинен бути переміщений з наслідку (біль, страждання) на суспільно небезпечне діяння суб’єкта. Біль, страждання як невід’ємні властивості суспільно небезпечних діянь, що характеризують об’єктивну сторону катування, повинні перебувати за межами складу злочину, що дозволить усунути необхідність їх доказування у конкретній кримінальній справі. Така зміна дозволить конкретизувати визначення моменту закінчення катування як вчинення будь-якого із зазначених в диспозиції ст. 127 КК суспільно-небезпечного діяння, усунути дискусії й непорозуміння з цього питання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. // www.zakon.rada.gov.ua
2.Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або такому, що принижують гідністьб поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997 року.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року.
4. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року.
5. Бояров В.І. Коментар до ст. 127 “Катування” Кримінального кодексу України // Бояров В.І. // Законодавство України. Науково-практичний коментар – 2005.- №3. – стр. 88-90
6. Денисова О.В. Кримінально-правова характеристика об’єкту тортур і визначення місця даного складу у системі Особливої частини КК України // Денисова О.В. //
7. Довгань О. Суб'єкт катування: проблеми кримінальної відповідальності / Довгань О. // Право України : Респ.юрид. журнал . – 05/2006 . – N5 . – стр. 126-129 .
8. Житний О.О. Проблеми визначення конструкції складу злочену, передбаченого ст.127 КК України // Житний О.О. // Вісник Харківського національного університету.Право – 2009. – Випуск №1.- стр. 66-69.
9 Застосування Конвенції ООН про захист прав людини і основних свобод та практики Європейського Суду з прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України// Білоусов Ю.Л., Житний О.О., Захаров Є.Ю.// -К.:Цифра – 2008
10 . Кончаловська В.В. Особа злочинця у злочинах , що містять онаки катування // Кончаловська В.В. // Вісник Академії адвокатури України – 2009 -№3, стр. 46-50.
11. Кримінальне право України. Особлива частина // За ред.. проф.. Сташиса В.В.,Тація В.Я, - Юрінком Інтер.2007
12. Кримінальний кодекс україни (науково-практичний коментар) // за загал. Ред.. Сташиса В.В. ,Тація В.Я., - 2006 –стр.1183
13. Кримінальний кодекс України (науково-практичний коментар) // ред.. Стрельцов Є.Л. ТОВ”Одісей”,2011р
14. Фесенко Є.В. Нова редакція ст. 127 КК України.(науковий коментар)
//Фесенко Є.В,//Адвокат – 2005р. -№7. -стр. 27-28
15. Шульга А.М, Коментар до ст. 127 “Катування” Кримінального кодексу України // Шульга А.М,// ЗаконодавствоУкраїни.Науково-практичний коментар. – 2005р. –№3.-стр. 91-99
Задача 1
П. вночі, розбивши вікно, таємно проник у приміщення магазину з наміром викрасти пральну машину. Через її великі обєми сам винести цю машину не зміг. Тоді П. вийшов з магазину і попросив сторонню особу, яка проходила повз магазин, допомогти йому винести з приміщення магазину пральну машину, обіцяючи заплатити за допомогу. Вдвох вони через розбите вікно винесли пральну машину і віднесли її на квартиру П., де той і розрахувався. Як слід кваліфікувати діяння вказаних осіб?
Відповідь: Дії П. та сторонньої особи слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 175 КК України як крадіжку. Зробимо юридичний аналіз злочену, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України:
1. Об’єктом злочену є в даному випадку право на власність.Предметом злочену проти власноті є майно магазину.
2. Об’єктивна сторона крадіжки полягае у таємному викраденні майна способом проникнення до магазину.
3. Суб’єктом крадіжки е фізична , осудна особа (П. і стороння особа - співучасник) ,яка досягла 14-ти років до моменту вкочення крадіжки.
4. З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає тільки прямий мотив умислу (ч.2 ст 24 КК України); тобто П. усвідомлював, що посягав на чужу власність,таємно проникнувши до магазину, вчинивши корисливе заволодіння чужим майном, на яке він не має особистого права, та зробивши матеріальної шкоді в певному розмірі, бажаючи спричинити таку шкоду .
5. Кваліфікуючою ознакою цієї крадіжки (ч.3 ст. 185 КК України) є саме таємне викрадення чужого майна в поєднанні з проникненням у магазин.
Крадіжка, в поєднані з проникненням в магазин(приміщення) – карається позбавлення волі на строк від 3 до 6 років, що являє собою тяжкий злочен.
Таким чином, якщо особа почала розбиваті вікно у приміщення з метою заволодіти чужим майном, а інша особа приєдналася до неї після цього, то градіжка за попередньою змовою тут не буде.
Задача 2
Повертаючись додому, М. побачив, що Д. бє малолітнього хлопця. На спробу припинити побиття, Д. висловив погрози на адресу М., супроводжуючи їх лайкою та образами, а потім зі словами: “Не втручайся, бо сам отримаєш!”, почав бити малолітнього по голові. Це обурило М., і він, захищаючи хлопчика, декілька раз вдарив Д. Ці удари призвели до смерті останнього. Суд дійшов висновку, що М. перевищив межі необхідної оборони, але зробив це в стані сильного душевного хвилювання. Як кваліфікувати дії М.?
Відповідь:
Варіант №1
Дії М. слід кваліфікувати за ст. 118 КК України як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Проведемо юридичний аналіз злочену, передбаченого ст.. 118 КК України:
1. Об’єктом злочену (вбивства) є життя Д.
2. Об’єктивна сторона злочену характеризується як: 1) діями спрямованими на позбавлення життя іншої людини(нанесення ударів); 2) наслідки у виді смерті Д.; 3) причини зв’язком між зазначенним діянням та наслідків; 4) певною обстановкою вчинення злоченну (побиття малолітньої особи та висловлення погрози,лайка та образи).
3. Суб’єктом злочену є М. – особа ,яка досягла 16-ти років.
4. З суб’єктивної сторони вбивство при перевищенні меє необхідної оборони вчиненно лише умисно.
Отже, вбивство,хоча й вчинене в стані сильного душевного конфікта, що раптово виникло, але яке виявилося результатом привищення меж необхідної оборони ,слід кваліфікувати не за ст. 116 , аза ст. 118 КК України, менш небезпечним , ніз злочин, що роглядається.Тому в тих випадках, коли вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізичним насильством, для класифікації дій виного за ст. 116 необхідно передусім виключити можливість застосування ст. 118 КК україни.
Варіант №2
Дії М. слід кваліфікувати за ст. 116 КК України як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. Проведемо юридичний аналіз злочену, передбаченого ст. 116 КК України:
1. Об’єктом злочену (вбивства) є життя Д.
2. Об’єктивеа сторона характеризується: 1) діями спрямованими на позбавлення життя іншої людини (завдання ударів); 2) наслідками у виді смерті Д.. 3) причинним зв’язком між зазначеним діянням та наслідком; 4) часом і певною обставовкою вчинення злочину(побиття малолітнього та висловлені погрози,лайка та образи). Необхідною умовою кваліфікації дій М. є сильне душевне хвилювання, що раптово виникає внаслідок протизаконного насильства щодо непонолітньго.Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті Д.
3. Суб’єктом злочену є М. – осудна особа. яка досягла 14-ти років і перебувала під час вчинення злоченну у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого.
4. З суб’єктивної сторони вбивство при перевищнні меж необхідної оборони вчиняється лише умисно. Психічне становлення М. при вчиненні цього злочену характеризується дві особливості : 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим (виникаючи раптово,він одразу йреалізується); 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
В таких випадках , коли вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправним фізичним насильством, для кваліфікації дій винного за ст.. 116КК україни необхідно передусім виключити можливість застосування ст.. 118 КК України.
Варіант №3
Відповідно до ч. 4 ст. 36 КК україни особа не підлягає кримінальній відповідальності,якщо вона через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідальність заподіяної снею шкоди небезпечності посягання чи обставин захисту.
PAGE \* MERGEFORMAT 23
Юридичний склад злочину, передбаченого ст. 373 Кримінального кодексу України