ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

1.1. Поняття того, що таке «толерантність» у широкому сенсі

1.2. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми толерантності

1.3 Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

2.1. Логіка, зміст та мета експериментальної роботи

2.2. Методика підвищення толерантності дітей та їх батьків

2.3. Результати дослідницько – експериментальної роботи та їх аналіз

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Темою даної роботи є «Толерантна взаємодія батьків та дітей».

Толерантність. Вона виражається як у відношенні до простих людей які нам зустрічаються кожного дня так і до людей, які є найближчими до нас, найріднішими – дітей, батьків, друзів.

Дана тема є дуже актуальною в наш час тому що вона напряму пов’язана з людьми та їх повсякденним життям, а отже і пов’язана і з їх майбутнім.

Нажаль сучасне суспільство є у більшості своїй агресивним, негативним, а у деяких випадках і зацикленим на самому собі і на своїх проблемах. Ми розучились розуміти і підтримувати один одного. Суттю нашого життя стало досягнення якоїсь певної мети будь якими методами. І неважливо скільки людей для цього нам потрібно скривдити, скільки слабких образити, скільки обдарованих людей морально знищити.

Наша поведінка є результатом нашого життя, того що ми пережили, тобто нашого досвіду. І саме через це ми стаємо такими які ми є.

У цій роботі нами був зроблений акцент на сімейних взаємовідносинах, а саме батьків та дітей та толерантності у сім’ї.

Ключовою проблемою, як з’ясувалось, є неспроможність людей звертати увагу на дуже важливі речі. Наприклад батьки не завжди замислюються над своїми словами. Як виявилося, саме ці слова можуть дуже вплинути на дітей, їх відношення до всього оточуючого і найважливіше – на їх майбутнє. Саме зі слів батьків та від їх ставлення до дитини залежить практично все. І дуже важливо знайти ці добрі, теплі, правильні слова. Мабуть комусь це видасться неважливим. Але якщо замислитись і згадати себе, малого, то багато чого стане на свої місця. Ми всі про щось мріяли, всі чогось бажали. І коли хтось погано висловлювався в адресу твоєї мрії або мети, це, можна сказати, ранило і змушувало в якомусь сенсі замкнутись в собі. Таких прикладів можна приводити один за іншим до нескінченності. Проблема від цього не зникне. Але якщо ми всі разом почнемо замислюватись та працювати над собою, над своєю поведінкою та допомагати іншим людям робити те ж саме, то можливо. Колись, цей світ стане краще. І можливо колись наші діти. Або діти наших дітей зможуть стати найщасливішими в світі. Все це реально.

У цій роботі нам важливо донести вагомість толерантності у нашому суспільстві і показати як це добре впливає на взаємовідносини і наскільки спрощує життя. Важливо зрозуміти наскільки потрібно розуміти інших, прислуховуватись до інших, допомагати комусь і бути добрим до оточуючих тебе людей. Все це є запорукою людського щастя та щасливого майбутнього.

Ми проведемо експеримент у якому учасниками стануть дітки та їх батьки ДНЗ №211. На їх прикладі ми зможемо з’ясувати яке саме місце толерантність займає у цьому світі і що заважає їй нормально існувати. Ми з’ясуємо чому люди не розуміють один одного і що є причиною виникнення щоденних конфліктів у сім’ї. Ми визначимо як з цим боротися і що зробити, щоб в сім’ї панувала злагода і спокій.

Для виконання поставленої мети ми виконаємо декілька етапів.

Першим етапом даної роботи є з’ясування того що таке толерантність і як вона сприймається людьми у всьому світі. Для цього ми звертаємось до літератури, та розглядаємо роботи та думки професіоналів даного напряму.

Другим етапом є визначення того що таке сім’я, як правильно себе поводитись і чому діти та дорослі поводять себе так, а не інакше. Нашою метою також є визначення причин поведінки та методів змінення поганих взаємовідносин на кращі. Ми ретельно розглянемо дану проблему і з’ясуємо всі деталі даного питання.

Третім етапом є проведення тестування і аналіз отриманих нами результатів. Для аналізу ми будемо використовувати напрацьований нами матеріал, тобто теоретичні відомості.

Четвертим і основним етапом є розроблення та використання методики по підвищенню толерантності дітей та батьків. Методом експерименту ми перевіримо дію цієї методики та оцінимо її результативність, яку можна буде побачити на отриманих таблицях. Всі результати будуть фіксуватись для точності проведеного нами дослідження.

Останнім етапом є підведення висновків. Це – найважливіші речі, які потрібно запам’ятати кожному задля того, щоб зробити своє життя кращим. Це цікавий та потрібний матеріал який можна використовувати в житті кожного дня.

Тема дослідження: «Толерантна взаємодія між батьками та дітьми».

Мета дослідження: науково обґрунтувати та експериментально перевірити систему заходів підвищення рівня толерантності батьків та дітей .

Завдання дослідження:

1) Зрозуміти суть поняття «толерантність».

2) Визначити критерії визначення ступеню толерантності.

3) Запропонувати систему заходів підвищення рівню толерантності.

Об’єкт дослідження: Діти ДНЗ №211 та їх батьки.

Предмет дослідження: організація навчальної роботи з дітьми та батьками навчального закладу освіти та вплив на рівень їх толерантності.

Методи дослідження: З метою визначення стану проблеми в теорії і практиці використовувались методи теоретичного рівня пізнання: аналіз літературних джерел. Задля виявлення рівню толерантності дітей та їх батьків використовувались методи емпіричного рівня пізнання: тестування. З метою узагальнення і подальшого кількісного і якісного аналізу, матеріали експериментального дослідження підлягли обробці методам математичної статистики.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів і списку використаної літератури. Повний обсяг роботи – 76 сторінки, з них основного тексту 59 сторінок, у тексті вміщено 4 таблиці. Список використаної літератури містить 63 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

1.1. Поняття того, що таке «толерантність» у широкому сенсі

Толерантність. Визначення цього поняття кожен з нас розуміє по-своєму і усвідомлює по-різному. Але все ж таки слово «Толерантність»- пояснюється як терплячий. Толерантна людина – це перш за все особистість, якій притаманні духовні, моральні цінності та якості. Як писав Олександр Довженко: «…людина повинна бути Людиною…». Цей вислів пояснюється тим , що кожен з нас повинен задуматися над своїм відношенням до інших , вміти правильно підтримати один одного , поважати людей , прислуховуватися до інших думок , поглядів.

Слово «толерантність походить від латинського tolerans, яке має визначення «зносити, витримувати, терпіти, виявляти стійкість, витривалість». Майже у всіх країнах світу, попри їхні відмінності у політичних чи культурних традиціях, існує одноковий переклад і тлумачення поняття «толерантність», яке є своєрідним синонімом «терпимості».

Tolerance (англійське) – готовність і здатність приймати будь яку особистість або річ без протемту та втручання.

Toleration (американське) – здатність до визнання або практичне визнання і повага до переконань та дій інших людей.

Toleranz(німецьке) – терпимість одо інших людей та поглядів.

Torerance(французьке) – повага до волі іншого, його поведінки, способу мислення, політичних та релігійних поглядів.

Tolerancia (іспанське) – здатність визнавати ідеї та думки інших людей.

Tasamul’ (арабське) – прощення, м’якість, жалість, співчуття, терпимість до інших.

Kuanrong (китайське) – дозволяти, приймати, виявляти чуйність по відношенню до інших.

Терпимість (українське) – здатність терпіти щось від когось, бути стриманим, вміти рахуватись з думками інших.

Терпимість – це не одне й те саме, що терпіння та терпеливість. Ключовим змістом всіх цих слів є відсутність небажаної реакції у ситуації, коли вона імовірна або вимушена. Якщо терпіння визначає частіше всього почуття людини, яка відчуває біль, насильство або якісь інші форми негативного впливу, відсутність негативної реакції у конкретній ситуації, а терпеливість – це властивість індивіда, як правило, проявляти терпіння, що стає рисою його характеру, то терпимість містить в собі повагу до інших і відмову від домінування чи насильства, це властивість відкритості і вільної думки.

Толерантність це складне й багатогранне утворення і є важливою якістю особистості, завдяки якій спілкування між людьми стає виваженим, це, в свою чергу, сприяє знаходженню істини навіть у конфліктній ситуації, це якість, яка виявляється у повазі до інтересів, почуттів, думок, звичаїв, вірувань, політичних уподобань та позицій інших людей. Толерантність є взаємоповагою через взаємопорозуміння та основою цивілізованих стосунків [27].

На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших [3].

Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань.

Толерантність – це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, а й політична та правова потреба.

Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

Толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність – це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини [4].

Актуальність проблеми толерантності обумовлена пошуком нових підходів до вирішення і подолання соціальних конфліктів, війн, а також явищ, які стосуються проблематики Голокосту, що вивчаються як у контексті окремих аспектів міжнаціональних відносин в умовах війни; так і у контексті викладання історії Голокосту та історії міжнаціональних відносин в сучасній Україні.

Толерантність як принцип поваги виконує функцію обмежувача агресивності людини. Значну роль тут відіграє соціокультурний процес, який впливає на зміну стереотипів життєдіяльності людини і її здатності до сприйняття всього різноманіття світоглядного простору і може реалізуватися через взаємодопомогу між людьми, нерідко думки і відчуття мільйонів людей отруюються ідеями, що закликають до агресії і прояву нетолерантності (нетерпимості).

Для вирішення проблем толерантності і формування толерантної свідомості прийнято ряд законодавчих документів, у рамках яких передбачено сприяння становленню громадянського суспільства, розвитку правової культури та соціокультурного діалогу в суспільстві. Нині актуальним є зняття соціальної напруженості у суспільстві. Пошук нових принципів починається вже не з внутрішнього переосмислення досягнутого, а із спроби проаналізувати існуючу реальність. Такі демократичні цінності, як вибір, право на власну думку, свобода совісті, - тобто все те, що дозволяє зберегти різноманітність суспільства і світу в цілому, ще не усвідомлені повною мірою, а значить і основний принцип толерантності – "гармонія в різноманітті" – залишається поки за межами її соціокультурного процесу.

Важливим є аналіз суспільства і конкретного соціального середовища, в якому суб'єкт реалізує себе, свою етичну і правову ментальність. Сучасна етична ситуація потребує від суб’єкта слідувати етичним нормам – володіння правом вільного вибору визначених правових норм.

Виникає ідеал прав людини, і, як наслідок, "толерантність" визначається як набуваюча стійкість, стійкість до невизначеності, етнічна стійкість, межа стійкості (витривалості) людини, стійкість до стресу, стійкість до конфлікту і стійкість до поведінкових відхилень.

Створення людиною (суб'єктом) культури пов'язане з виникненням соціальних конфліктів, що існують через відсутність стримуючих чинників. Для успішного протистояння розвитку нетолерантності необхідне виховання і формування конфліктних компетентностей людини, щоб вона усвідомлювала конфлікт як об'єктивну суперечність, що існує в ній. На суперечність, що містить конфлікт, можна відповісти агресією, спробувати перемогти його в буквальному, силовому сенсі слова. Ні у першому, ні в другому випадку суперечність не зникне, конфлікт лише на якийсь час приховається, але обов'язково повернеться, можливо, в ще складнішому вигляді. При реалізації своїх інтересів і законних прав суб'єкт повинен навчитися вирішувати протиріччя. Основні засоби – розширення соціокультурного діалогу на основі переговорів як зняття цієї суперечності через уміння порозумітися. Чим більше способів вирішувати конфлікт, неминучий в умовах мультикультурного соціуму, знає людина, тим більше вона здатна до толерантності, до продуктивної взаємодії і відтворення толерантних цінностей.

Термін “толерантність” походить від латинського tolerantia і в самому широкому смислі перекладається як терпимість. Однак толерантність і терпимість не зовсім одне й теж. Так, ЮНЕСКО, під егідою якої, 1995 рік було проголошено Роком толерантності, трактує поняття “толерантність” як вміння людини, суспільства, держави поважно ставитися до точки зору інших, неворожо до позицій, що відрізняються від власної думки.

“Толерантність – це те, що робить можливим досягнення миру та приводить від культури війни до культури миру” – проголошено в Декларації принципів толерантності, що була прийнята Генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році [6]. В цьому документі поняття толерантності визначено як: повага, прийняття і розуміння великої кількості культур нашого світу, форм самовираження і прояву людської індивідуальності; відмова від догматизму, від абсолютизації істини і затвердження норм, встановлених в міжнародних правових актах в галузі прав людини.

У сучасній довідниковій літературі термін толерантність трактується досить широко. Так, “Філософський енциклопедичний словник” дає наступне визначення толерантності: “Толерантність – від лат. tolerantia – терпимість – термін, що ним позначають доброзичливе або принаймні стримане ставлення до індивідуальних та групових відмінностей (релігійних, етнічних, культурних, цивілізаційних)” [8, c. 642].

“Соціологічний енциклопедичний словник” розділяє значення терміна толерантність на: 1) терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, думок, вірувань, 2) відсутність або послаблення реагування на несприятливі фактори, в разі зниження чуттєвості до їх дії [5, c. 370]. “Український педагогічний словник” дає визначення толерантності як терпимості до чужих думок та вірувань [7, c. 332].

Аналіз літератури засвідчив, що поняття "толерантність", різні його інтерпретації ("терпіння", "терпимість" тощо) і аспекти розглядалися представниками багатьох шкіл і течій в історії філософської думки. Причому розробка їх простежується з античності (Арістотель, Геракліт, Перікл, Платон, Сократ, Фуки-дід і т.д.) і до сучасних дослідників як в західноєвропейській (П. Ніколсон, С. Мендус, Б. Уїльямс, Д. Хейт), так і у вітчизняній соціально-філософській, антропологічній, психолого-педагогічній літературі.

В античності толерантність ототожнювалася з приборканням пристрастей за допомогою виховання і знання (Сократ); інтелектуальний самозахист (Платон); прагнення до "золотої середини" (Арістотель); стриманість (Піррон, Тімон). Не менш яскравий приклад досягнення високої мети -незалежності батьківщини -за допомогою непротивлення явили світу індуси, що надихаються Махатмою Ганді. Прояв толерантності і її культивування зв'язувалися з симпатією (А. Сміт, Д. Юм); ефективним самоконтролем (Л. Вовенарг); прагненням до помірності (Ф. Вейс); співчуттю (Ж.-Ж.Руссо, А. Шопенгауер), реалізація принципу збереження (К. Ясперс). Її існування інтерпретується як загальний людський борг (І.Кант); збереження мудрої міри рівноваги (І.В. Гете); суспільний інстинкт (Ч. Дарвін). У ній присутні: ідея загальної рівноваги (Г. Спенсер); можливість контролю над чужим життям (марксизм); інтелектуальна симпатія (А.Бергсон); релігійний ентузіазм (У. Джеймс); соціальна педагогіка (В. Ейхлер); внутрішній регулятор мого відношення до іншого (Ж.-П.Сартр); компроміс суб'єкта з дійсністю для досягнення своїх потреб і бажань (Х. Плеснер); інтенціональне переживання (Е. Гуссерль); рефлексія чужого досвіду (В. Франкл); співіснування різних мовних форм ( Л. Вітгенштейн).

Рамки культурної антропології дозволяють вивчати культуру у всіх її проявах: поведінка людини, становлення норм, заборон і табу, пов'язаних з включеністю людини в систему соціокультурних відносин. Спираючись на дослідження культурно-історичною (Ф.Боас, Д. Уїсслер, Р. Лоуї), культурно-еволюційною (Л. Уайт, Н. Адамі, М. Харріс) шкіл і структуралізму (М. Фуко, Р. Барт, Ж. Дерріда) розглядається проблема становлення толерантності як особливого режиму людського існування в антропологічному контексті модифікацій людської поведінки.

Соціально-антропологічний напрям (Ж. Гобіно, Ф. Гальтон) дозволяє досліджувати проблеми взаємозв'язку расі і соціальних утворень, особливо питаннями спадкоємства властивостей усередині соціальних груп. Дослідження психології народів, представлено в роботах Гумбольдта, Лацаруса, Штейнтоля, Вундта, Леві-Брюля, Моргана, Турнвальда та ін. Історико-філософський, універсально-історичний і історичний напрями розглядають людину як історичну істоту, а суспільний феномен -як явище культури.

У вітчизняній філософській думці вперше почали підніматися проблеми, пов'язані як з розмежуванням "терпимості" серед інших "актів поведінки" (Л. Петражіцький), так і з пошуком сенсоутворювальних конструкцій для цього поняття (С. Франк, М. Бердяєв).

Разом з цим, можна виділити наступні визначення: терпимість як "штучно відшукана середина" (І. Кирєєвській, Н.Данілєвський); терпимість як надійну зброю для уникнення розколовши (А. Куніцин); допущення чужої свободи (В. Соловйов); терпимість – елемент активної співпраці (Л. Петражіцький, О. Леонтьєв, Ф. Достоєвський); терпимість визначається рівнем етичної свідомості (М. Бердяєв); терпимість як співчутливе відношення до чужого (С.Мейен); внутрішньо активне відношення, що проявляється чи то в співчутті зацікавлена готовність прийняти іншого таким, який він є (Ю.Шрейдер).

П. Ніколсон ("Толерантність як моральний ідеал") і С. Мендус (Толерантність і межі лібералізму") наполягають на розумінні толерантності як морального ідеалу ліберального суспільства. Більш того, П. Ніколсон розрізняє потенційну (установка на існування відхилення) і актуальну толерантність, що виникає при відмові від вживання реальної сили.

Як одна з основних умов справедливості толерантність представлена у Д. Ролза. Має місце спроба створення плюралістичних теорій толерантності, яка була зроблена М. Уолцером і У. Кимлікой. Точкою зіткнення їх теорій є відмінність, що проводиться, між толерантністю до групи, здійснюване в багатонаціональних імперіях і толерантності до індивіда, властивій ліберальним національним державам.

Залежно від рішення людиною вибору певної життєвої позиції ми спостерігаємо прояв толерантності або насильства. Останнє, ґрунтуючись на психології заборони, табу та ін. формує зразки квазітерпимого відношення до тих або інших проявів суспільного життя. Як зв'язуючий чинник прояву терпимості і нетерпимості виступають різні ситуації невизначеності вибору. Невизначеність ситуації і можливість поліваріантного рішення вибору примушують індивіда визнавати їх буття. Культура задає межі толерантності як "внутрішнього регулятивна мого відношення до іншого" (Ю. Іщенко). Така межа (міра толерантності) задається не ззовні нав'язуваними, цінностями і пріоритетами, а зсередини – здатністю і умінням співвідносити себе з "Іншим" як вільним і суверенним "Я". Ця здатність є синтезом освоюваного загальнокультурного досвіду і певним чином осмислюваних норм і цінностей соціального життя. Ю. Іщенко обмежується визначенням толерантності як "внутрішнім відношенням", що надає визначальне значення для реалізації толерантності на практиці в рамках самовизначення "Я". Ю. Шрейдер відносить "толерантність" до одного з механізмів ненасильницької боротьби. Розрізняючи ці поняття, автор підкреслює: ідея терпимості відноситься "до чужого способу життя тісно дотичних страт", а ідея толерантності -"до інших, чужим цінностям, релігійним учінням". Дані визначення поверхневі і не відображають реального змісту понять. Розкриття їх через співвідношення з "ідеєю діалогу" і "принципу взаєморозуміння" дозволяє говорити про їх релятивізм і байдужість як в етичній, так і в релігійній практиці.

У рамках концепції Р. Карнапа ("принцип терпимості") толерантність розглядає в логіці мови Л. Вітгенштейн. Тут йдеться про існування незалежних один від одного атомарних фактів. Вони знаходяться у відношенні між собою і характеризують "картину миру", яка створює "подібно до мірила" "уявлення про дійсність, зображаючи можливість існування і не-існування подій".

У сучасній моральній філософії проблема толерантності осмислена як одна з центральних і відносно неї вже склався цілий комплекс різних підходів, тоді як стосовно філософської антропології таке твердження було б передчасним. Тим часом, толерантність виражає сутнісні характеристики людського буття і буття людини, умови відтворення цілісності соціуму і особи. Толерантність є не тільки "штучно відшуканою серединою" (Н.Данілєвський) або "активним ненасильством сильних" (М. Ганді), але і мірою самовизначення, самоцінності і самореалізується. Теоретичні труднощі, з якими зіткнулися дослідники, намагаючись вирішити так званий "логічний парадокс толерантності", свідчить про значний філософський потенціал проблеми. Практичне застосування "етики ненасильства", розуміння толерантності як людиночуттєвості і внутрішній стійкості, зв'язаній з світоглядною цілісністю, дозволяють пов'язати проблему толерантності з ключовими проблемами філософської антропології.

При розкритті онтології соціального буття застосовуються ідеї системного і діяльнісного підходів, що висловлюються в роботах В.Афанасьєва, В. Кузьміна, Л. Науменко, В. Сагатовського, Є. Юдіна. У контексті системно-діяльнісного підходу В.П. Фофанова розглядається суб'єкт-суб'єктної взаємодії, взаємозв'язок свідомості і діяльності тощо.

Діяльнісний підхід дозволяє виявити антропологічну природу толерантності, засновану на активному відношенні людини до свого існування і співіснування з іншими, а також знайти найбільш істотні механізми розповсюдження толерантності в суспільстві і, відповідно до цього - механізми ефективної адаптації людини до соціального середовища.

Істотним моментом є питання культурного середовища (соціокультурного фону), в якому функціонують толерантність і нетолерантність (агресія, різні форми насильства).

Дослідження проблем толерантності можуть мати важливе концептуальне значення для подальшого розвитку філософської антропології, педагогіки і психології їх проблематики і категоріального апарату. Результати дослідження можуть бути використані при розробці конкретних моделей толерантної поведінки, аналізі стану і перспектив розвитку російського суспільства, в цілому, і національно-культурній і полікультурної ситуації окремих регіонів.

1.2. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми толерантності

Проблема толерантності виникла ще в античні часи, коли люди з різними віросповіданнями змушені були жити разом у межах великих імперій, наприклад, імперії Александра Македонського і диадохів (наступників). Так, Антиох IV Єпіфан ("уславлений"), прихильник грецької культури, прагнучи "еллінізувати" євреїв, котрі мешкали у його володіннях, освятив іудейський храм Зевсу Олімпійському, що стало приводом до повстання, початку боротьби євреїв за незалежність під проводом Маккавеїв. Юліан Н. Відступник був останнім античним імператором, котрий здійснив спробу відвернути Римську імперію від християнства.

У філософському контексті проблему толерантності одним з перших розглянув англійський філософ Дж. Локк. Його дослідження "Листи про толерантність" вміщує принципові етичні настанови, застереження проти будь-якого примусу і насильства церкви та держави над людиною.

Вважається, що особлива толерантність властива ескімосам, жителям далекої Півночі (Північна Америка). В їхньому спілкуванні відсутнє поняття "війна", образливі вислови. Якщо ж виникає сварка, то її припиняють у своєрідний спосіб. Ображений висловлює скаргу піснею, виконуючи її у супроводі бубна. Та, головне, пісня звучить на спільному, спеціально організованому частуванні, де мають бути присутніми сам кривдник і друзі з обох сторін. Якщо виконання пісні присутні схвалюють, то скарга виконавця вважається справедливою, у протилежному випадку на нього накладається стягнення (наприклад, частування відбувається за його рахунок.

Толерантність належить до основоположних демократичних принципів, пов'язаних з концепціями плюралізму, соціальної свободи і прав людини. Проблема толерантності набула особливої актуальності з розвитком загальносвітових інтеграційних процесів у різних галузях економічного, культурного, суспільного життя, освіті. Бути толерантним — означає виявляти повагу до іншого способу життя, інших почуттів, традицій, ідей, вірувань.

Зовнішні вияви культури спілкування втілює етикет. Слово "етикет" (франц. Btiquette — прикріплювати) означає — сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішніх виявів ставлення до людей: поводження з оточенням, форми звертання, вітання, побажання, вибачення, поведінка в громадських місцях, манери (франц. maniere — прийом, спосіб дії) й одяг.

Так, у мусульманських країнах (за дипломатичним етикетом) недоречно, сидячи під час бесіди, закладати ногу за ногу, оскільки вважається, що така поза демонструє зневажливе ставлення до співрозмовника. Загалом на Сході прямий, відвертий погляд сприймається як неповага до співрозмовника.

Культура спілкування загалом і міжнаціонального зокрема передбачає знання у галузі соціальної психології типів темпераменту, правил етикету, особливостей характеру.

Проблема характеру цікавила представників давньогрецької філософської думки. У давньогрецькій філософії відомий термін "етос" (грец. ethos — звичай, вдача, образ думок, поведінка, характер).

З "етосом" пов'язана назва "етика", яка в дослідженнях Аристотеля набула значення самостійної філософської дисципліни — науки про норми людської поведінки.

В античній Греції "етос" розуміли радше як характер (грец. Charakter — особливість, ознака, визначальна риса) особистості, сформований традиціями і звичаями. В античності домінували уявлення про те, що людський характер незмінний, а притаманна кожній людині вроджена вдача (етос) зумовлює всі його вияви. Звідси — передумови античної фізіогноміки і типології характерів.

Питання типізації особливостей людської поведінки розглядав Теофраст (Феофраст, із Ереса (Лесбос); 372—288 до н.е.) — грецький філософ, вчений, учень і друг Аристотеля, відомий представник перипатетичної школи.

У праці "Характери" Теофраст обґрунтував 30 характерологічних типів особистості (позитивних і негативних). Тут певною мірою простежується зв'язок із дослідженнями Аристотеля (про "великодушність"). У певному сенсі дослідження Теофраста становлять підґрунтя для подальших пошуків у галузі характерології.

До проблем національного характеру зверталися французькі філософи П.Монтеск'є і К. Гельвецій, англійський філософ Д. Юм, німецькі філософи І. Кант, Й. Гердер, Г. Ф. Гегель.

Термін "характерологія" в науковий обіг увів німецький філософ Ю. Базен у праці "Нариси з характерології" ("Beit rage zur Charakterologie").

Вагомий внесок у дослідження психологічних аспектів характерології різних народів, а також міфу, релігії, мистецтва зробив В. Вундт — німецький психолог, фізіолог, мовознавець, філософ. Йому належить фундаментальна праця в десяти томах "Психологія народів" ("Volkerpsychologie").

У визначенні національного характеру вчені передусім виділяли духовне життя народу. Звідси: "національний характер — особливе з'єднання духовних сил, зовнішнім виявом яких є життя народу".

Д. Чижевський вважав, що під час дослідження національного типу необхідно враховувати особливості народної творчості, аналіз дуже яскравих історичних епох, які народ пережив, досвід духовних пошуків найвидатніших представників цього народу.

За висновком науковців, "етичні норми, що укорінені в життєвому світі, обмежені самоочевидностями традиційних життєвих форм певної соціокультурної спільноти, де взаєморозуміння щодо смислів задається дорефлексивно й дораціонально, тобто вже тим, що люди живуть у цій спільноті. Це онтологічний вимір етичних норм, який виступає як етос. Власне буттєвий сенс цього поняття і засвідчує його етимологія, що було заново відкрито М. Ґайдегтером, згідно з яким етос означає саме місце перебування, місце мешкання, в якому людина живе та перебуває".

Вивченню толерантності присвятили свої дослідження науковці зарубіжжя і України. Зокрема, теоретичні аспекти формування толерантності у молодого покоління А. Асмолова, В. Бабкіна, Н. Гасанова, В. Горбатенко, М. Євтуха, А. Зимбулі, В. Золотухіна, Н. Круглової, В. Лекторського, І. Оніщенко, Л. Редькіної .та ін. Проблеми толерантності молоді досліджували С. Авраменко, О. Батуріна, Т. Білоус, Ю. Грачова, О. Грива О., О. Хижняк, Я. Довгополова, І. Жданова, О. Зарівна, П. Комогоров, О. Пугачова, О. Рибак та ін. Педагогічний контекст феномена толерантності розглянуто у працях таких авторів, як І. Бех, М. Бубер, Л. Завірюха, В. Калошин, М. Карандаш, В. Рахматшаєва, В. Шалін та ін. Однак, як свідчить аналіз наукових праць, в Україні кількість наукових досліджень, присвячених проблемам толерантності, є не достатньою для створення наукового підґрунтя формування «толерантності» у студентської молоді.

Поняття “толерантність” порівняно нове у науковому дискусійному полі України. Однією з важливих умов побудови позитивних взаємин з представниками інших національностей є взаємодія на основі толерантності, порозуміння, поваги до поглядів, думок, цивілізацій, традицій, цінностей та культур інших країн і народів, тому потрібно шукати шляхи щодо створення умов для розвитку толерантності.

Сьогодні перед національною школою постає завдання виховання особистості, спроможної творчо мислити, вільно орієнтуватись у реаліях сучасного життя, вибудовуючи власну поведінку на соціальних засадах.

Його розв'язання - складний, неоднозначний процес. Поряд зі стихійними чинниками, зумовленими особливостями політичного, економічного та духовного розвитку українського суспільства, дитина підпадає під спеціально організований вплив, спрямований на засвоєння нею моральних норм і правил, вироблення таких якостей, як патріотизм, національна гідність, толерантність, любов до праці, дисциплінованість, відповідальність, милосердя тощо.

У цьому контексті посилюється інтерес до гуманістичної педагогіки, початок якої було закладено філософами стародавності - Сократом, Платоном, Аристотелем, Квінтіліаном. У більш пізні періоди гуманістичні ідеї розвивали Я. Коменський, І. Песталоцці, А. Дистервег, К. Ушинський.

У міру свого розвитку педагогіка збагачується новими теоріями та практичними преференціями: вільного виховання (Ж.-Ж. Руссо), прагматизму (Д. Дьюі), особистісно зорієнтованого підходу (І. Бех, В. Рибалко, А. Маслоу, К. Роджерс) та ін.

Ідеї педагогіки гуманізму знайшли відображення ще в Національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти, законі України «Про освіту», інших нормативних документах. Один із важливих її напрямів убачається науковцями у вихованні толерантності як невід'ємної якості людини демократичного суспільства.

Ідея толерантності має давню історію. Духовне розкріпачення особи поряд з її економічною та політичною свободою відстоювали мислителі минулого, спираючись на вчення про природне право. Про толерантність у своїх працях «Нариси про терпимість», «Листи про віротерпимість» писав Дж. Локк, у «Трактаті про віротерпимість» до розгляду цієї категорії звертався Вольтер. І. Гьоте розглядав толерантність як проміжний елемент на шляху до визнання, філософ-соціолог Г. Маркізе вважав її байдужим потуранням, небезпечним тим, що воно може призвести людину до перетворення на співучасника тих, хто розмовляє з позиції сили.

Особливої актуальності ця проблема набуває в період докорінних суспільних перетворень, зламу монопольно-ідеологічних концепцій, загострення міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів, утвердження гуманних взаємовідносин між людьми й державами - характерні риси сучасності, що спричинюють значний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Однак порівняно короткий термін застосування спричинює неоднозначність його тлумачення.

Так, великий енциклопедичний словник визначає толерантність (від. лат. tolerantia - терпимість) як терпимість до чужої думки, вірувань, поведінки. Тобто за основу береться згода сприйняти щось (духовне, морально-ідейне, етико-естетичне, релігійне) навіть за умов входження його в суперечність зі світоглядними установками того, хто сприймає.

В. Тишков розуміє толерантність як особистісну або суспільну характеристику, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже, погляди на цей світ є різними; вони не можуть і не повинні зводитись до одноманітності або виступати на чиюсь користь.

Т. Шихардіна, досліджуючи внутрішню суперечність толерантності як моральної цінності, доходить висновку, що ця суперечність обумовлена поєднанням двох початків: особистісної автономії та моральної нормативності. З одного боку, «моральний індивід - суверенна особистість, що має вільну волю і діє як причина та мета своїх учинків», а з іншого, сфера моралі характеризується найвищою мірою нормативності, де відповідні вимоги мають абсолютну владу [38].

Толерантність не є універсальною моральною цінністю, оскільки являє собою певний компроміс між тими принципами, на яких вибудовується сфера людини, її взаємини з оточуючими, зі світом у цілому. Відомо, що в основі будь-якого компромісу як різновиду операціонально-інструментальної або прагматичної згоди - взаємні поступки, тимчасовість та обмеженість сфери застосування. Отже, толерантність, що виявляється у прагненні індивіда досягти взаєморозуміння й узгодження різних звичаїв, традицій, інтересів, думок без застосування примусовості, методами роз'яснення, освіти, виховання, - це «шлях до злагоди, в основі якої завжди перебуває компроміс з іншими і з самим собою».

Одним з різновидів такого компромісу може бути той, на якому базувалась теорія толерантності Дж. Локка. Філософ убачав у ній не лише усвідомлене й позбавлене негативного емоційного нашарування надання свободи іншому у визнаних законом межах, а й захист цього іншого від проявів антитолерантності.

Проголошуючи ідеї толерантності, людина має насамперед висувати відповідні вимоги до самої себе. Іншими словами, бути толерантним означає стримувати власні прояви стосовно чогось або когось чужого чи відмінного завдяки проявам вольового акту. У цьому випадку толерантність перестає бути результатом байдужості, імітацією терпимості.

У 1995 році Організацією Об'єднаних Націй було прийнято «Декларацію принципів толерантності» - основоположний міжнародний документ, в якому сутність толерантності детермінується як «повага, прийняття та правильне розуміння всієї багатоманітності культури, форм самовияву й прояву». Особлива увага звертається на те, що толерантність - це не поступка чи потурання, а насамперед «активне ставлення до дійсності, що формується на основі визнання універсальних прав і свобод людини». При цьому наголошується, що таке визначення не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає «визнання того, що люди із природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність». Крім того, «погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим».

На думку В. Кукушина, толерантність - це моральна якість індивіда, що характеризує терпиме ставлення до відмінних від наявних у нього поглядів, думок, звичок інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або культурної приналежності. Це вміння краще розуміти себе й інших, вступати з ними в контакт, взаємодіяти без примусу, виявляти повагу й довіру. Водночас толерантність не можна ототожнювати з уседозволеністю, безпринципністю щодо протиправних дій, порушення норм і правил поведінки, умов співжиття. Цю якість, зазначає дослідник, не можна розглядати у відриві від її першопричини - рівності. Без рівності, на його переконання, толерантність утрачає сенс. Але якщо є рівність, толерантність виникає автоматично. Тому ця категорія виступає методологічним інструментом забезпечення рівності, його невід'ємною складовою, яка обумовлює саме існування рівноправ'я - де-юре і де-факто.

Згідно з поглядами В. Кукушина, толерантність може бути високою та низькою, конструктивною та деструктивною. Конструктивна толерантність сприяє вдосконаленню взаємовідносин у людському суспільстві, посилює вірогідність стійкого існування та вдосконалення системи. Деструктивна - навпаки, посилює вірогідність протилежних, суперечливих процесів, адже її носії, не усвідомлюючи цього, створюють передумови для руйнування кооперації в людському суспільстві, «потураючи розповсюдженню соціальної деструктивної резистентності - поширенню настроїв тривожності, недовіри, ненависті між різними соціальними прошарками».

У цьому контексті особливого значення набуває соціокультурна толерантність, що є ознакою впевненості особи в собі й усвідомлення надійності своїх позицій, «ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться поєднання з іншими точками зору, не усувається від духовної конкуренції». Цей тип толерантності виявляється у прагненні досягти взаємної поваги, розуміння й узгодженості різнорідних інтересів і поглядів без застосування тиску, переважно методами роз'яснення та переконування.

Г. Оллпорт відзначає, що толерантні люди краще знають самих себе, причому не тільки свої чесноти, але й недоліки, тому менш задоволені собою. У зв’язку з цим потенціал для саморозвитку у них значно вищий. Нетолерантна людина помічає у себе більше достоїнств, ніж недоліків, тому у всіх проблемах частіше схильна звинувачувати оточуючих. Нетолерантній людині важко жити в згоді як з собою, так і з іншими людьми. Вона побоюється свого соціального оточення: навіть себе, своїх інстинктів. Толерантна людина звичайно відчує себе в безпеці. Відсутність загрози або переконаність, що з нею можна справитися, – важлива умова формування толерантної особистості. Толерантні люди, на відміну від нетолерантних, не перекладають відповідальність на інших і не прагнуть у всьому звинувачувати оточуючих. Нетолерантні люди роблять акцент на відмінностях між своєю і “чужою” групами. Вони не можуть ставитися до чогось нейтрально. Толерантна людина, навпаки, визнає світ у його різноманітті і готова вислухати будь-яку думку. Толерантна особа більше орієнтована на себе в роботі, творчому процесі, теоретичних роздумах. У проблемних ситуаціях толерантні люди схильні звинувачувати себе, прагнучи особистої незалежності. Прагнення належати до суспільних інститутів у нетолерантних людей виражено значно сильніше, ніж у толерантних [21].

Г.Оллпорг дав узагальнену характеристику толерантній особі за низкою параметрів: орієнтація на себе ( толерантна людина більше орієнтована на особистісну незалежність, менше – на приналежність зовнішнім інститутам і авторитетам); потреба у визначеності (визнає різноманіття, готова вислухати будь-яку думку і відчуває менший дискомфорт у стані невизначеності); менша прихильність до порядку (толерантна людина менше орієнтована на соціальний порядок, менш педантична); здібність до емпатії (схильність давати більш адекватні думки про людей); перевага свободи, демократії (для неї не має великого значення ієрархія в суспільстві); знання самої себе (толерантна людина добре поінформована про свої достоїнства і недоліки і не схильна у всіх бідах звинувачувати оточуючих), відповідальність (розвинене відчуття відповідальності, не перекладає відповідальність на інших), захищеність (відчуття безпеки і переконаність, що із загрозою можна справитися) [20].

А. Асмолов говорить, що толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, вдома й на роботі необхідно створювати дружню атмосферу, будувати злагоджені стосунки, виявляти уважність один до одного та почуття солідарності. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування, свобода думки, совісті й переконань. Толерантність не притаманна людині від народження, і може ніколи й не з’явитися, якщо не буде спеціально вихована, сформована. Шлях до толерантності – це емоційна, інтелектуальна праця, оскільки її досягнення можливе лише на основі зміни самого себе, власних стереотипів та свідомості [22, с. 272].

Х. С. В. Вайденфельд відстоює думку про те, що толерантність, або терпимість, - це «основний стрижень, завдяки якому забезпечується інтерактивна функція сучасної демократії». Тому її виховання має базуватись на прищепленні знань і навичок, необхідних для життя, в основі якого - терпимість і визнання рівних для всіх прав.

У сучасних зарубіжних концепціях толерантність розглядається як основна доброчинність, або ментальне ставлення, як свобода різних типів поведінки, ціннісних орієнтацій і культурної діяльності. Отже, толерантність - це одна з можливих реакцій на різноманітність. Ця якість - відповідь на зіткнення з поглядами та вчинками, які значно відрізняються від наявних у людини вірувань та ідеалів. Вона немовби пропонує директиву, що допомагає людям краще оцінювати власні вчинки, дає розуміння того, як розв'язати конфлікт мирним шляхом із залученням усіх пов'язаних з ним акторів і базується на визнанні рівності прав для всіх.

Відомий підхід, згідно з яким толерантність розуміється як принцип «індивідуального й етично мотивованого рішення витримати конфлікт або врегулювати його мирним шляхом, ґрунтованим на переконанні, що інші, задіяні в конфлікті індивіди користуються такими самими правами». Це визначення ще раз наголошує на тому, що толерантність актуальна лише у зв'язку з конфліктом. За відсутності конфлікту питання про толерантність не виникає. У конфліктних ситуаціях толерантність виступає дієвим керівництвом, що допомагає людям краще оцінювати власні вчинки. Саме спроба побачити все в реальному вимірі допомагає всім учасникам конкретної ситуації прийняти переконання й погляди один одного як правильні та дієві. Такий підхід до конфлікту відкриває шляхи для здійснення різних потреб його учасників. На основі цього робиться висновок, що толерантність являє собою підґрунтя демократичної згоди і не підлягає кількісному визначенню. Наведене тлумачення толерантності значно відрізняється від концепцій, які описують масштаби та стадії толерантності, розрізняють активну й пасивну толерантність. У ньому не розглядається проблема з моральної точки зору і воно не претендує на міжкультурну цінність. Основна мета тут убачається в розробці концепції толерантності, яка «могла б застосовуватись при вихованні в дусі громадянськості й виборі способів поведінки в конфліктній ситуації».

У цьому контексті актуалізується питання мотивації вибору певного способу дії в будь-якій ситуації. Адже відомо, що різні мотивації відіграють вирішальну роль у розмежуванні поняття толерантності та інших понять - байдужості, солідарності, милосердя. Лише за умов, коли індивід припускає, що «всі люди мають однакові права на повний розвиток своїх здібностей, він зможе або визначити різноманітність і суперечливість поглядів унаслідок розуміння їх необхідності, або спільно шукати розв'язання конфлікту». Тут варто згадати концепцію толерантності групи Бертельсманна, учасники якої наводять такі відмінності в мотивації вчинків: «Якщо орієнтація на ненасильство передбачає наявність конфлікту, то мотивацією до дії слугує не принципове визнання прав інших розвивати свої можливості повною мірою». Тобто в даному разі такі дії базуються не на толерантності, а на прагненні оминути конфлікт - егоїстичному бажанні одержати вигоду від ситуації необхідності дотримуватись певної поведінки в ієрархізованому середовищі тощо.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що виховання толерантності, тобто навчання соціальним навичкам, які перебувають в основі цього процесу, має здійснюватись на раціональному, емоційному та орієнтованому на завдання рівнях. Головними компонентами тут виступають глибокі знання про толерантність, загальна налаштованість на толерантну поведінку, а також певні навички розв'язання конфліктів. Знання про толерантність допомагає переконати кожного в доцільності його рішень і включає усвідомлення наслідків учинків, розуміння меж толерантності, а також інформацію про можливі й необхідні альтернативні дії. Однак самі лише знання не є достатньо потужним стимулом до прояву толерантної поведінки в конфліктних ситуаціях. Із цією метою необхідно розвивати певні здібності, які посилюють схильність індивіда до толерантного ставлення та здійснення відповідних дій. До таких здібностей належать:

- уміння вести діалог, спілкуватися, з розумінням вислуховувати іншого й висловлювати свої погляди, права та потреби таким чином, щоб інший міг їх зрозуміти;

- уміння дивитись на проблему в реальному світлі й визнавати позицію іншого;

- уміння користуватись моделями конструктивного й демократичного розв'язання конфліктів;

- розуміння принципової обмеженості й суб'єктності будь-якої інтерпретаційної моделі, відчуття мовчазного вдавання чогось, яке іноді є передумовою конфліктів.

Означені знання й здібності можуть виховуватись. Із цією метою, на думку прихильників такого підходу, дітей необхідно:

- готувати до того, щоб вони розглядали нерозуміння як звичайне життєве явище, навчати долати непорозуміння шляхом спілкування;

знайомити з особливостями та ризиком участі в конфліктних ситуаціях, надаючи, таким чином, можливість кожному індивіду контролювати свою поведінку;

- ініціювати й розвивати виховні процеси та орієнтацію шляхом проведення експериментів, пов'язаних зі стриманістю та незгодою;

- інформувати про наслідки толерантності, так званої «видимої толерантності», і відсутність цієї якості;

- пропонувати альтернативні способи врегулювання конфліктів і навчати застосовувати їх у реальних ситуаціях.

Однак вирішальною умовою успішного виховання толерантності Х. С. В. Вайденфельд уважає формування в індивіда стабільного почуття ідентичності. «Індивід зі стабільною ідентичністю не буде перебільшувати власну цінність за рахунок недооцінки інших людей і буде більш схильним розглядати різноманітність як збагачення, а не як загрозу».

Таким чином, толерантність - це інтегративна моральна категорія, що характеризує терпиме ставлення до відмінних поглядів, думок, вірувань, передбачає вміння конструктивно розв'язувати конфлікти, долати суперечності, контролювати власну поведінку. Виховання цієї моральної якості має спиратись на конкретну програму та стратегію, базуватись на відповідній концепції, яка була б легкою в реалізації та відповідала потребам і завданням, що висуваються до особистості дитини [23].

1.3 Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї.

Насамперед, з'ясуємо, що таке сім'я. Сім я — це форма спілкування, писав Арістотель у своїй праці "Політика". Є досить багато й інших визначень. Але необхідно звернути увагу передусім на те, що її виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомства, і це з'єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту.

Сім'я — соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей(власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності,виховання дітей [1].

Не дивлячись на загальновживаність, поняття «сім’я» досить багатозначне, а його чітке наукове визначення досить утруднене. В різних суспільствах та культурах визначення поняття «сім’я» може різнитися. Крім того, часто визначення залежить також і від того основного параметру чи напрямку відносно якого визначення формулюється. Існує багато визначення що таке «сім’я». Кожне з них залежить від конкретних історичних, етнічних і соціально-економічних умов, а також від заданих цілей дослідження.

Сім’я належить до найважливіших суспільних цінностей. Відповідно до деяких наукових теорій, саме форма сім’ї могла протягом багатьох століть визначати загальний напрямок еволюції макросоціальних систем. Кожен член суспільства, окрім соціального статусу, етнічної приналежності, майнового і матеріального положення, від народження і до кінця життя є носієм такої характеристики як сімейно-шлюбний стан.

Для дитини сім’я – це середовище, де формуються умови його фізичного, психічного, емоційного і інтелектуального розвитку. Для дорослої людини сім’я є джерелом задоволення низки його потреб і малим колективом, який висуває до людини різні і досить складні вимоги. В процесі життєвого циклу людини послідовно змінюється її функції і статус в сім’ї [42].

В юридичному розумінні, сім’я – законний соціальний інститут, який оберігається державою. За звичай, «повна сім’я» в правовому сенсі складається з батька, матері та дитини (або дітей), «неповна сім’я» - з батька з дитиною (або дітьми) чи матері з дитиною (або дітьми). В російському сімейному праві сім’я визначається як коло людей, пов’язаних особистими немайновими і майновими правами та обов’язками, що обумовлює укладання шлюбу, родинності та усиновлення.

За генеалогічним визначенням сім’я – сукупність людей, пов’язаних кровним рідством або родинним своячеством. Таке визначення, з одного боку, ширше юридичного визначення сім’ї, а з іншого боку, воно виключає нерідних батьків та дітей з членів сім’ї.

Один із найважливіших напрямків сучасної демографічної політики — планування сім'ї.

Пошуки оптимальних засобів вирішення цієї проблеми ведуться ще з часів Платона. Але і сьогодні вона належним чином не вирішена бодай теоретично.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі свої функції.

1. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). Сильні і здорові члени сім'ї працюють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, підтримують їх матеріально і духовно.

2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш надійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

3. Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою.

Психологічний підхід до розуміння поняття сім’ї (один з провідних фахівців такого підходу Клаус Шнєєвінд (нем. KlausSchneewind)) визначає поняття «сім’я» - як сукупність індивідів, що задовольняє чотирьом критеріям:

• Психічна, духовні і емоціональна близькість її членів;

• Просторова і часова обмеженість;

• Закритість, міжособистісна інтимність;

• Тривалість відносин, відповідальність одне за одного, наявність обов’язків одного перед одним [60].

Гармонійна сім’я завжди була й буде для людини, а особливо для мігранта, надійним тилом, джерелом сил і душевної рівноваги, основою стабільності в зовнішньому світі, тому проблеми в родині найбільш гостро відбиваються на дітях мігрантів. У корінних жителів мегаполісу ю широка соціальна мережа, а у молодих мігрантів найчастіше – тільки їхня родина, тому сімейні проблеми мають вплив на мігрантів і на те, як швидко вони зможуть адаптуватись та інтегруватись у співтоваристві. Тому, на наш погляд, є важливим вивчити особливості стилів батьківського виховання в сім’ях мігрантів і зрозуміти, яку саме роль відіграє сімейний уклад у сучасних процесах міграції та транснаціоналізації. Сімейний уклад формую стрижневу основу сім’ї, яка суттєво впливаю на духовний розвиток та виховання дітей. Своєрідність сімейного укладу визначаються, з одного боку, його власною характеристикою – структурою, матеріальним забезпеченням, типом потреб і способом їхнього задоволення, рівнем культури. З іншого боку, кожна сім’я виявляється у визначених умовах зовнішнього середовища, що досить жорстко диктую їй правила поведінки, хоча завжди залишає за сім’єю право вибору рішення з декількох альтернативних варіантів.

У транснаціональних сім’ях основні акценти зосереджені на вирішенні матеріальних проблем, а не на духовному розвитку та вихованні дітей. За даними соціологічних досліджень, жінка, яка працює, приділяє виховання дітей 16 хвилин на добу, а у вихідні – 30 хвилин. Спілкування батьків з дітьми, їхні спільні заняття, на жаль, рідкі і здебільшого полягають у контролі за здоров’ям та навчанням дитини.

Застосування визначення «сімейний уклад» перспективне, оскільки воно дозволяє відтворити уявлення про конкретний тип сім’ї, подає інформацію про співвідношення особистісної Я - концепції з рівнем психологічної зрілості сім’ї, тобто про її генетичну основу, сутність якої полягає в наступності поколінь; подає інформацію про ціннісні орієнтації респондентів [55].

Більшість педагогів, говорячи про уклад, вказують на його різні компоненти. На думку Л. Ніколаєвої, основою сімейного укладу є моральна позиція сім’ї, що характеризуються сформованою сукупністю інтелектуальних і моральних норм, ставленням батьків до життя, праці, дітей [9].

Т. Маркова, Д. Дзінтюре, Л. Загік вважають за необхідне додати до ведучих компонентів сімейного укладу ще один – бажання й уміння батьків практично здійснювати мету і завдання виховання, організувати індивідуальну і спільну зі старшими членами сім’ї діяльність [27].

Більш близька до нашого дослідження точка зору Л. Малюнкової про сімейний уклад, яка полягає в тому, що у сім’ї складається визначені ставлення до ціннісних орієнтацій суспільства, що реалізується в укладі життя сім’ї, у побуті і веденні господарства, організації свят, у різних формах дозвілля, у спілкуванні з визначеним колом рідних, друзів і знайомих сім’ї [29].

Безумовно, для дитини дошкільного віку неможливе формування усвідомленого ставлення до життя, але виховання елементарних уявлень про лядські цінності, стосунки є важливою складовою процесу виховання, і в цьому пріоритет належить сім’ї. Поняття «сімейний уклад» характеризую специфіку повсякденного життя людей, її духовно-моральний клімат і психологічну атмосферу. Тут маються на увазі соціальні настанови і система цінностей сім’ї, взаємин членів сім’ї один з одним і з оточуючими людьми, сімейні традиції, педагогічна освіченість і компетентність (культура) батьків, їхній особистий приклад, уміння організовувати життя і діяльність дітей у сім’ї відповідно до віку дитини. Це поняття – комплексне, інтегральне. Воно включає сфери матеріального, емоційного, інтелектуального, морального життя сім’ї. За своїм змістом воно ближче усього до поняття «спосіб життя», але не ідентичне йому, як не ідентичне і поняття «стиль життя».

Становить інтерес з цього питання у змістовому аспекті позиції Р. Бернса у книзі «Концепції і виховання», у якій розглядається питання формування концепції в дітей, виділяється низка факторів, що відносяться до укладу сімейного життя: «виховний стиль батьків; стосунки між батьками; відсутність одного з батьків унаслідок смерті або розлучення; робота матері і пов’язаний з цим соціальний статус; розміри сім’ї і старшинство серед дітей». Але в той же час автор вказую: ще не подане повне теоретичне обґрунтування цього явища, на що ми хочемо звернути увагу з позиції впливу сімейного укладу на виховний потенціал і зв’язки його з психолого - педагогічною культурою сім’ї [16].

Відправною точкою у вивченні цієї проблеми ми вважаємо дослідження В. Бойко, Е. Васильєвої, А. Харчєва про вплив способу життя сім’ї на виховання дітей через організацію трудової діяльності, дозвілля, спілкування, рольової поведінки [12].

У моєму розумінні сімейний уклад – це інтегральне поняття, що включає в себе сталий порядок життя конкретної сім’ї, її настанови, потреби, інтереси, традиції, ціннісні орієнтації, стиль відносин, особистий приклад і рівень психолого-педагогічної культури батьків. Ці компоненти взаємозалежні і взаємозумовлені. Кожний з названих компонентів своєрідно впливає на дітей. У той же час сім’я – єдине ціле, і дитина відчуваю на собі її постійний вплив. Правильно організоване сімейне виховання сильне сполученням цілеспрямованих впливів батьків з повсякденним усепроникаючим позитивним впливом на дітей усього сімейного укладу.

Сім'я – це жива система, що постійно змінюється. У наш час, поряд з виконанням традиційних функцій сім'ї, пов'язаних з народженням та вихованням дитини і вирішенням щоденних проблем, сім'я має відіграти велику роль як надійна психологічна "ніша", з метою виживання людини у важких і швидко мінливих умовах сучасного життя [32].

З сім'єю тісно пов'язане психічне і фізичне здоров'я людини. Сімейний клімат має істотне значення в профілактиці негативних соціальних явищ.

Дослідження причин неврозів дітей у ряді країн однозначно висуває на перше місце сімейні конфлікти, які не тільки дезорганізують, руйнують родину, а й служать основою накопичення девіантного потенціалу дитини.

Міцна, нормальна родина, у якій є толерантність у взаєминах дітей і батьків, що має хороші традиції, навпаки, є основою, яка нейтралізує негативний вплив середовища на дитину. Наприклад, негативний вплив засобів масової інформації на психіку дитини, пропаганда "жорсткого сексу", насильства, жорстокості сіє зерна, які можуть прорости, якщо для цього є сприятливий ґрунт, або, навпаки, проблемна, конфліктна сім'я, де батьки вживають алкоголь, може нейтралізуватися нормальною сімейною обстановкою, розумінням і увагою з боку батьків.

Часто між дітьми і батьками виникають конфлікти з приводу того, що дорослі ніяк не хочуть визнати за дитиною право на свободу в діях і вчинках, у виборі ідеалів, право на те, щоб бути самим собою, відрізнятися від батьків, вони не хочуть приймати свою дитину такою, якою вона є, не поділяють його поглядів і цінностей тієї молодіжної субкультури, в яку дитина включена [59].

Подібна позиція дорослих призводить до конфліктів, які тягнуть за собою дестабілізацію взаємин дорослих і дітей.

У результаті тривалого конфлікту в сім'ї між дітьми та дорослими:

- знижується соціальна та психологічна адаптація;

- втрачається здатність до спільної діяльності, здатність спільно вирішувати виникаючі питання;

- наростає психологічне напруження, що може привести до емоційних порушень, до невротичних реакцій, почуття постійного неспокою і як їх наслідок - відхилення в поведінці різного характеру.

На жаль, більшість батьків нечасто знаходять ефективний спосіб вирішення виникаючих з дітьми конфліктів, часто вони обирають такі шляхи:

- не звертають увагу на порушення відносин;

- байдуже ставляться до поглядів, інтересів, захоплень дітей, їх дій і вчинків.

Отже, дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

Наступною характеристикою толерантності у взаєминах дітей і дорослих є, на наш погляд, відмова дорослих від монополії «знання істини» при вирішенні виникаючих проблем і питань і, як її наслідок, від позиції перекладання провини за зроблені помилки на дитину. «Істина» завжди знаходиться на стороні батьків, «помилки» ж роблять діти, така позиція є не толерантною. Важливо поєднувати стійкість у реалізації власної позиції з гнучкістю – як здатністю з повагою ставитися до позицій і цінностей інших.

Ще однією характеристикою толерантності у взаєминах дітей і батьків є спільний аналіз дій і вчинків членів сім'ї. Обговорюються і даються оцінки не тільки дитині, її якостей, дій і вчинків, але також особливостям і вчинкам дорослих членів сім'ї [54].

Також можна виділити активне відношення між її членами на основі взаємної поваги і підтримки.

Вирішуючи завдання виховання толерантності у взаєминах батьків і дітей, необхідно враховувати:

- ряд подій, які відбувалися в сім'ї до моменту її зустрічі з педагогами і психологами;

- взаємодія педагога та психолога з сім'єю – це також певна подія, яку по-своєму сприймає кожен член сім'ї;

- будь-яка дія фахівця, якщо вона не буде подією для кожного члена сім'ї, не дасть жодних результатів у аспекті вирішення поставлених завдань.

Успішність вирішення завдань виховання толерантності у взаєминах дітей та їх батьків спирається на такі принципи:

1. Опора на активність членів сім'ї, стимулювання їх самовиховання, свідомої поведінки та самокорекції в відносинах з іншими людьми.

У практичній діяльності цей принцип відбивається в наступних правилах: потрібно спиратися на активну позицію членів сім'ї, їх самостійність та ініціативу; в спілкуванні між членами сім'ї повинно домінувати шанобливе ставлення один до одного; фахівець повинен не тільки виховувати толерантність, але й сам володіти нею; він повинен захищати інтереси сім'ї і допомагати їй у вирішенні актуальних проблем; поетапно вирішуючи виховні завдання, спеціаліст повинен постійно шукати варіанти їх вирішення, які більшою мірою принесуть користь кожному члену родини.

2. Принцип адекватності вимагає відповідності змісту і засобів виховання соціальної ситуації, в якій організовується виховний процес. Завдання виховання орієнтовані на реальні відносини, що складаються між різними членами сім'ї.

У практичній діяльності фахівців цей принцип відбивається в наступних правилах: процес виховання толерантності будується з урахуванням реалій соціальних відносин, включаючи особливості економіки, політики, духовності суспільства; школа не має замикати виховну роботу з родиною в своїх стінах, необхідно широко використовувати і враховувати реальні фактори соціуму; фахівець повинен корегувати негативний вплив навколишнього засобів на дитину і його сім'ю; всі учасники виховного процесу повинні взаємодіяти.

3. Принцип індивідуалізації передбачає визначення індивідуальної траєкторії виховання толерантного свідомості і поведінки, виділення спеціальних завдань, відповідних індивідуальних особливостей і рівня сформованості толерантності у дитини і членів його сім'ї; визначення особливостей включення членів сім'ї в різні види діяльності, розкриття потенціалів особистості, надання можливості кожному члену сім'ї для самореалізації та саморозкриття.

В практичній діяльності цей принцип реалізується в наступних правилах: робота, проведена з сім'єю, повинна орієнтуватися на норми, прийнятні для кожного її члена. Здійснюючи вибір виховного засобу, необхідно користуватися об'єктивною інформацією про сім'ю; постійне відстеження ефективності виховного впливу на кожного члена сім'ї визначає сукупність виховних засобів, що використовуються фахівцями.

4. Принцип рефлексивної позиції передбачає орієнтацію на формування у дітей та їх батьків усвідомленої стійкої системи відносин до якоїсь значущої для них проблеми, питання, що виявляються у відповідній поведінці та вчинках.

В практичній діяльності цей принцип реалізується в наступних правилах: проблеми відносин дітей та їх батьків треба вирішувати з дітьми і батьками, а не за них; члени сім'ї повинні досягати успіху в своїх відносинах тільки на основі усвідомлення необхідності встановлення цих відносин; не можна передбачити всі варіанти відносин членів сім'ї один з одним, але кожен з них повинен бути готовим до їх встановлення.

5. Принцип створення толерантного середовища.

Створення толерантного середовища пропонує взаємну відповідальність учасників виховного процесу, співпереживання, взаємодопомогу, здатність разом долати труднощі. Цей принцип означає, що в ході роботи домінує творчий початок, при цьому творчість розглядається як універсальний критерій оцінки особистості та стосунків у родині.

Цей принцип відбивається в ряді правил організації практичної діяльності: необхідно реально поважати думку дітей та їх батьків, а не грати в повагу до них, кожен у сім'ї має бути творцем відносин і нових справ. Толерантний спеціаліст виховує толерантних клієнтів [45].

Сім'я — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Юридичне визначення поняття «сім’я»

1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Регулювання сімейних відносин здійснюється Сімейним кодексом України з метою:

• зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

• утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї;

• побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

• забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Юридичне визначення поняття «родина»:

Родина — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
Інші визначення поняття «родина»:

• Група людей, народів, націй, згуртованих дружбою, спільною діяльністю, спільними інтересами.

• Рід, покоління кого-небудь.

Сім’я – соціальна група, яка складається з чоловіка та дружини і дітей (в тому числі і з усиновлених), а також кровних родичів чоловіка та дружини, що знаходяться у родстві по відношенню одне до одного.

Сім’я – це сукупність близьких родичів, що разом мешкають.

Сім’я – група людей, які пов’язані родинними чи подібними відносинами, в якій дорослі беруть на себе відповідальність за турботу і виховання своїх рідних чи всиновлених дітей. [11]

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Сім’я – це об’єднання людей, згуртованих за спільними інтересами.

Сім’я – заснована на шлюбі або на кровному юродстві мала група людей, члени якої зв’язані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. [15]

Сім’я – це є служіння, а інколи і жертовність один одному. [46]

Відповідно до традиційних уявлень, сім’я утворюється навколо гетеро сексуального союзу чоловіка та жінки, однак соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві, легалізують і одностатеві сімейні союзи. Внаслідок розвитку суспільства змінюється і сім’я.Семья изменяется вслед за развитием общества.

Психологічний підхід до розуміння поняття сім’ї (один з провідних фахівців такого підходу Клаус Шнєєвінд визначає поняття «сім’я» - як сукупність індивідів, що задовольняє чотирьом критеріям:

• Психічна, духовні і емоціональна близькість її членів;

• Просторова і часова обмеженість;

• Закритість, міжособистісна інтимність;

• Тривалість відносин, відповідальність одне за одного, наявність обов’язків одного перед одним..

На думку провідного англійського соціолога Ентоні Гідденса, сім’я – це «група людей, пов’язана прямими родинними відносинами, дорослі члени якої беруть на себе обов’язки за доглядом відносно дітей». В контексті даного визначення сімейними відносинами вважаються відносини, що виникають при укладанні шлюбу (іншими словами, при умові тримання визнання і прийняття з боку суспільства сексуального союзу двох дорослих людей) або ж відносини, що є наслідком кровного родієва між особами.

Соціальний аспект у визначенні понятті «сім’я» домінував у соціалістичному суспільстві, відповідно до положення марксизму про те, що «сім’я дає нам в мініатюрі картину тих самих протилежностей і протистоянь, серед яких рухається суспільство».

На різних історичних етапах розвитку сімейних стосунків мав перевагу територіальним та економічний аспекти. Наприклад, у Франції «в поняття сім’ї входила група людей, які закриваються на ніч одним замком», а російська земська статистика при проведення подвірних переписів визначала сім’ю за кількістю їдоків, виходячи з того, що «за розумінням селян, в поняття сім’ї входить коло людей, що постійно їдять за одним столом або ж ті, що їдять з одного горщика».

Але ж при всій важливості соціально-економічної функції сім’ї, потрібно відрізняти її від домогосподарства, яке може вести і окрема людина, і група людей, які непов’язані родинними стосунками. Так само і сумісне територіально обмежене проживання не може бути сьогодні визначальним для розуміння сім’ї. У всі часи основою сім’ї залишається чисто біологічне розуміння шлюбної пари, що сумісно мешкає зі своїми нащадками або представниками старших поколінь.

Як висновок мені хотілося б підкреслити, що проблема виховання толерантності у взаєминах дітей і батьків – проблема складна, для ефективного рішення якої необхідний комплексний підхід і взаємодія психологів, педагогів, соціальних педагогів, медиків та інших фахівців.

Висновки з розділу 1

Виховання в дусі толерантності не обмежується лише засвоєнням цього поняття. Щоб виховати толерантну особистість у навчальній та виховній роботі педагогам та батькам потрібно розвивати у дитини критичність мислення, стимулювати в неї інтерес до пошуку істини або вирішення проблеми, розвинути усвідомлення того що сутність багатьох конфліктів має суб’єктивний характер. Конфлікти можуть виникати не через несумісні цілі чи інтереси, а з почуття ворожості до іншого через непорозуміння партнера. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для того щоби батьки могли виховувати дітей у дусі толерантності, необхідне володіння відповідними знаннями, а саме, батькам необхідно формувати в підлітків систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як консенсус (згода), компроміс, взаємоприйнятність і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання тощо. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для цього потрібно обирати ситуації, що відповідають життєвому досвіду дитини та викликають в неї зацікавленість. Треба зробити так щоб дитина захотіла це зрозуміти. А це в свою чергу передбачає формування таких знань та умінь: знання природи стереотипів, особливості процесу виникнення та ролі у формуванні упереджень, расизму, дискримінації, конфліктів, уміння аналізувати власні стереотипи та протистояти їм, уміння визначати стереотипи, які призводять до некоректних узагальнень, виявляти упереджені думки і ставлення, уміння ретельно продумувати та аргументувати свої думки та висловлювання, відділяти головне від несуттєвого в тексті або в мовленні та вміти акцентувати на першому, виявляти емоційно забарвлені слова, які зможуть спричинити конфлікт, уміння сприймати іншу думку без антипатії до людини, вирізняти факт від припущення і особистої думки, вміння піддавати сумніву логічну непослідовність мови, вміння визначити сутність проблеми міжособистісного спілкування і альтернативні шляхи її творчого вирішення.

Необхідно не лише навчити дитину толерантній поведінці та виробити в неї загальну настанову на прийняття іншого, але й сформувати таку якість особистості, як активна толерантність – здатність активно захищати права людини але мирним шляхом, висловлювати протест проти будь – яких форм дискримінації, готовність до конструктивного діалогу, компромісу, ввічливості, співробітництва. Потрібно дати дитині достатньо знань та аргументів для того, щоб будь яка ситуація, конфлікт або непорозуміння вирішувались конструктивно і без агресій. Ще одним важливим фактором є спокійна поведінка. Якщо ти спокійний – ти можеш себе контролювати, а отже ти можеш контролювати ситуацію. Виховати підлітка толерантним - це формувати в нього поступливість. Виховуючи підлітка толерантним, необхідно виявляти толерантність і самим батькам.

Прояв толерантності означає, що кожний вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою та цінностями і мають право жити у світі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відносини відкритості, уваги один до одного й солідарності, сформувати готовність до дії й заохочувати в родині толерантність і ненасильство.

Ці факти стосуються не тільки дітей але й дорослих. Дуже мало людей які можуть спокійно і стримано поводити себе в конфліктній ситуації. Це і є нашою основною проблемою яка потребує вирішення. Ми повинні розвивати в собі стриманість та спокій.

Ще одною важливою помилкою більшості батьків є те, що дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

А толерантність у взаєминах дітей і дорослих якраз і припускає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємин у сім’ї на дитину, її розвиток і поведінку в цілому. Дорослі повинні допомагати меншим, а не навпаки, тормозити їх розвиток. Натомість своїм нерозуміючим відношенням вони вбивають в дитині бажання до чогось дуже важливого в їх житті. Потрібно проявляти інтерес до захоплень дитини, давати їй стимул, бажання, ціль, дихати з нею в одному напряму, і саме тоді ваші взаємовідносини підуть вгору.

Все можна звести до деяким принципам виховання, а саме:

Принцип зв'язку виховання толерантності з життям. Батьки повинні орієнтувати підлітка не тільки на ситуації в суспільстві взагалі, а й на життєві ситуації, пов'язані з толерантною взаємодією у спілкуванні дитини з близькими, друзями, педагогами.

Принцип поважного ставлення до особистості. Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї є необхідним принципом виховного процесу. При формуванні толерантності цей принцип здобуває подвійну значущість. Поважаючи та приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію й думку дитини, але при необхідності коректуючи їх, ми показуємо їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

Принцип опори на позитивне в дитині. Виховуючи дану моральну якість, ми повинні підтримувати розвиток, бачити в підлітку особистість, яка саморозвивається, готову до змін і самореалізації. При цьому основою успішності процесу виховання толерантності в підлітків стає актуалізація позитивних рис, позитивного соціального досвіду, розвинених (нехай навіть у невеликому ступені) конструктивних умінь взаємодії з людьми.

Принцип соціальної обумовленості процесу виховання толерантності. Виховання толерантності багато в чому обумовлене впливом соціального середовища. Необхідно вивчити соціальне середовище й переносити в нього ідеї толерантності, підбираючи для цього відповідні форми, методи та прийоми роботи. З даним принципом тісно пов'язаний наступний принцип виховання толерантності.

Принцип завуальованості педагогічних впливів та опори на активність дитини. Специфіка морального виховання полягає в тому, що дії дорослих із формування основ поведінки дітьми та підлітками сприймаються як моралізування й тому вони часто пручаються впливам. Для того щоб уникнути подібної ситуації, варто спиратись на непрямі методи та прийоми роботи. Однак толерантність не може бути засвоєна під чисто зовнішнім впливом, вона базується на персональній автономії і є принципом життя самої людини.

Принцип єдності знання та поведінки. Даний принцип вимагає побудови виховного процесу формування толерантності на двох взаємозалежних рівнях: інформаційному (який дає знання про толерантність, її складові, її прояви, про багатомірність людського буття, формування установки на толерантність) і на поведінковому (озброєння вміннями та навичками толерантної взаємодії), що складають єдине ціле. Основним критерієм сформованості толерантності повинне стати вміння конструктивно, толерантно взаємодіяти з людьми та групами, що мають визначені відмінності.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ.

2.1. Логіка, зміст та мета експериментальної роботи

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім’я має певні особливості, які істотно впливають на становлення особистості дитини. У старшому дошкільному віці, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи, саме сім’я стає першою об’єднуючою ланкою між дитиною і суспільством, саме вона формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства.

Сучасна сім’я часто не має змоги повною мірою реалізувати власний виховний потенціал. Це пов’язано як з особливостями суспільного виховання, так і з негативними змінами в самій сім’ї: зниженням її інтегративності, конфліктними стосунками між подружжям, порушенням емоційних зв’язків між батьками і дитиною. Усе це заважає засвоєнню дитиною норм поведінки, моральних позицій, призводить до порушень в особистісному розвитку.

Емоційний потенціал сім’ї має великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого “Я”, потреба у повазі оточуючих.

Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, морального обличчя батьків та толерантності великою мірою залежать спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих людей.

Під впливом “теплого” сімейного клімату, що базується на особистісній формі спілкування дітей і дорослих, у дітей формується висока сприйнятливість до виховних впливів останніх. Діти, які виховуються в сім’ях із таким кліматом, добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів у дитячому садку. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в так званих “неблагополучних” сім’ях, переважають негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти схильні до афектів, що нерідко призводить до конфліктів з оточуючими.

Також сила виховного впливу сім’ї полягає в тому, що батьки можуть формувати духовні потреби дитини, починаючи з перших років її життя. Формування потреб здійснюється знову-таки через вплив на емоційну сферу дитини. Так, позитивне емоційне ставлення батьків до дитини, схвалення та заохочення її власної активності, в процесі якої максимально виявляються певні нахили та здібності, неухильно веде до підвищення рівня емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе. Підтримання самоповаги на рівні, який сформувався таким чином під впливом сім’ї, стає однією з провідних соціальних потреб дитини. У разі впливів оточуючого середовища, які можуть призвести до зниження самоповаги дитини, у неї виникають негативні емоції.

Саме для спроби вирішення таких проблем ми розробили спеціальну методику та провели експериментальну роботу.

Експериментальна робота з проблеми толерантності була проведена мною на базі ДНЗ №211 м. Одеси з метою підвищити рівень толерантної взаємодії, а також толерантної обізнаності батьків та дітей у родині. Експериментально-дослідницька робота проводилась протягом двох тижнів, у період проходження переддипломної педагогічної практики.

Мета: За допомогою тестування виявити ознайомленість досліджуваних с поняттям «толерантність» і їх розуміння цього терміну; зрозуміти їх поведінку та чим вона викликана; дати можливість досліджуваним відповісти на питання на які, можливо, вони й самі до цього не знали відповіді, дати їм можливість замислитись; зрозуміти відношення у родині.

Я пропоную заповнити анкету і тест «Чи толерантна я людина?» [Додаток 1] як дорослим так і їх дітям. Таким чином ми перевіримо їх знання про толерантність і розуміння цього терміну.

Наступним етапом тестування є Тест (К. Томаса) [Додаток 2]

Інструкція. Цей тест, в нашому випадку, проводиться тільки для батьків. Перед Вами ряд тверджень, які допоможуть визначити деякі особливості Вашої поведінки. Тут немає «правильних» чи «неправильних» відповідей. Тут кожен може висловити свою думку.

Є два варіанти відповідей з яких ви повинні обрати один, якій найбільше відповідає вашим поглядам і вашій думці про себе.

У бланку для відповідей поставте чітку позначку (хрестик) відповідно до номера запитання та одного з варіантів відповідей. Відповідати треба якомога швидше і якнайменше замислюючись про відповідь.

Мета. За допомогою цієї методики можна виявити, наскільки досліджуваний схильний до суперництва і співробітництва в різних групах, прагне до компромісів, уникає конфліктів чи, навпаки, намагається загострити їх, а також оцінити міру його адаптації до спільної діяльності. Досліджуваний повинен підкреслити або записати на аркуші літери «А» чи «Б», що відповідають тому рішенню, яке він вважає правильним.

Обробка отриманих результатів.

Після того як батьки заповнять бланк відповідей, його можна розшифрувати за допомогою «ключа». В «ключі» кожна відповідь «А» чи «В» дає уявлення про кількісне вираження: змагання, співробітництво, ухилення та пристосування.

Цей тест допомагає в певній мірі виявити поведінку людини у конфліктних ситуаціях, що часто може траплятись у родинах. За допомогою цього тесту ми виявили як саме і в якій мірі це проявляється.

2.2. Методика підвищення толерантності дітей та їх батьків.

Cпостереження за дітьми та їх діагностування виявило низький рівень навичок взаємодії з навколишніми на основі конструктивності і терпимості. Вони не уміють дієво відгукуватися на проблемні ситуації, проте мають бажання допомагати, мотивом якого є природна доброзичливість та співчутливість. Конструктивні стосунки відбувалася переважно під контролем дорослих. Також виявлена велика група дітей з низьким рівнем уміння стримувати свої емоції. Тому на цьому етапі роботи необхідно вирішувати такі завдання:

1) навчати дітей стримувати негативні емоції та правилам культурного відстоювання своїх позицій (асертивності) на засадах доброзичливості та терпимості;

2) формувати здатність відгукуватися на страждання, неприємності інших та прагнення допомагати їм;

3) формувати уміння терпимо та конструктивно взаємодіяти з оточуючими у різних видах діяльності.

Щоб реалізувати перше завдання необхідно прищеплювати базові соціальні навики вихованцям: правила культурної взаємодії, уміння доброзичливо відстоювати свою позицію, думку, бажання, терпимо вислуховувати інших, навіть коли це не цікаво, тактовно, без образ критикувати чи хвалити інших.

Батькам рекомендується звертати увагу на те, щоб діти вчилися керувати своїми емоціями, що є найважливішою умовою дружніх толерантних стосунків з оточуючими. Формувати ці уміння найкраще у процесі колективної активної взаємодії: в іграх, під час праці, музичної і художньої творчості, на фізичних заняттях. Ці види діяльності найбільше викликають прояв бурхливих почуттів. У дітей виникає бажання виразити їх, поділитися з іншими, а також саме тут виникають елементи змагань, які спонукають дітей до проявів егоїзму і несправедливості, з метою досягнення кращих результатів. Бурхливі емоції, які при цьому виникають нерідко призводили до конфліктів і агресії. Коли ж емоції переповнювали малят, ми рекомендували їм короткі психологічні тренінги.

Мета програми: виховання у дітей дошкільного віку навичок толерантних взаємостосунків з оточуючими.

Програма розрахована на взаємодію всіх фігурантів освітнього процесу. Робота націлена на створення сприятливого толерантного середовища в сім’ї та у навчальному закладі, а також забезпечення умов для системного і послідовного ознайомлення дітей з основними правилами культурного і мирного співіснування у суспільстві, закріплення навиків толерантної взаємодії на практиці.

Програма випробувана в ДНЗ №211 м. Одеси.

Принципи організації виховної роботи:

1) доступність та достовірність знань про людину, суспільство та

моральні якості;

2) природовідповідності та суб’єктивності;

3) врахування індивідуальних особливостей кожної дитини;

4) опори на повагу і доброзичливе ставлення до особистості дитини,

незалежно від її національності, світогляду, фізичного та

інтелектуального розвитку;

5) доцільність та комплексність застосування різноманітних

педагогічних методів, як цілісного процесу виховання;

6) створення комфортного середовища в освітньому закладі;

7) ненав’язливого педагогічного впливу і опори на активність

дитини;

8) єдність формування у дітей уявлень про навколишнє

середовище та виховання усвідомленої соціальної поведінки;

9) діалогізація та позитивне співробітництво у взаємодії;

10) співпереживання та емрпатії.

Програмні завдання:

1. Дати знання про етичні норми терпимої і милосердної взаємодії між людьми; усвідомлення важливості рівноправного та доброзичливого ставлення між людьми для мирного співіснування.

2. Формувати здатність до пізнання себе та розмаїття навколишніх людей, їхніх емоцій, почуттів, поведінки.

3. Розвивати уміння відчувати, розрізняти як власні емоційні стани і прояви так і оточуючих людей, а також терпимо реагувати на них; адекватно реагувати на несправедливість чи насилля.

4. Вправляти в практичному оволодінні правилами терпимої і доброзичливої взаємодії, умінні стримувати негативні емоції; здатності дієво реагувати на страждання, неприємності і невдачі інших, проявляти великодушність, співчуття та готовність прийти на допомогу;

Форми роботи:

- традиційні, комплексні та інтегровані заняття;

- групові бесіди на морально-етичну тематику;

- колективна ігрова діяльність, трудова та творча діяльність;

- психолого-педагогічні тренінги з корекції негативних емоцій;

- індивідуальна ігрова та творча діяльність.

Методи роботи:

1. Методи формування свідомості дитини: роз’яснення, переконання та обговорення у формі етичних бесід, ігрові-моделювання та ігри-стратегії, вправи на самопізнання.

2. Методи емоційного розвитку та самовиховання: корекційні вправи і тренінги на самопізнання, самооцінювання, саморегуляцію, емоційно-розвивальні ігри та вправи на зняття негативних емоцій, педагогічна оцінка вчинків, схвалення і заохочення.

3. Методи організації діяльності, спілкування, формування досвіду толерантних стосунків: вправляння у толерантних взаємостосунках у колективних видах роботи (іграх та вправах, праці та творчій діяльності); приклад оточуючих; привчання, тренування; створення та розв’язання проблемних ситуацій з моральним вибором.

Зміст програми:

Передбачений програмою зміст дає можливість сформувати уявлення дитини про толерантні стосунки, людські емоційні стани та їх причини; навички позитивного, терпимого ставлення до себе та оточуючих, розвивати здатність до емоційної чутливості та сприйняття своєрідності кожної людини, уміння безконфліктно взаємодіяти з оточуючими.

Етапи роботи:

І етап. Перцептивного накопичення знань та уявлень:

1). Ознайомити дітей із різними моральними характеристиками та якостями людини, в тому числі з поняттями: терпимість, поступливість, доброзичливість, милосердя та співчуття.

2). Сформувати у дитини усвідомлення самого себе:

- фізичного „Я”;

- особисті потреби;

- можливості, уміння, навички;

- права і обов’язки (уміти їх відстоювати і зважати на права інших);

- недоліки і проблеми.

3). Сформувати уявлення про людину в цілому, як неповторну, унікальну особистість із всіма її перевагами та недоліками, схожістю та відмінністю.

4). Вчити дітей усвідомлювати і давати характеристику моральним вчинкам.

5). Дати знання про навколишній світ за темами:

- „Особистість“;

- „Я сам“;

- „Сім’я“;

- „Суспільство“;

- „Традиції“;

- „Національність“;

- „Релігія“;

- „Стать“.

6). Дати поняття про різноманітність, багатонаціональність людського суспільства. Навчити дітей розуміти, поважати та сприймати культуру і традиції свого та інших народів, що живуть як на території нашої країни, так і за її межами. Важливо пояснити дитині, що цікаво і прекрасно пізнавати інших людей.

ІІ етап. Розвиток емоційно-чуттєвого досвіду та системи ціннісних орієнтирів:

1). Прищеплювати базові соціальні навички: уміння вислухати інших, підтримувати розмову, навіть коли це не цікаво, тактовно, без образ критикувати чи хвалити інших.

2). Учити дітей виражати дружні почуття різними способами: усмішка, спокійна мова, лагідний погляд, відповідні жести та міміка. Паралельно знайомити дітей із проявом зовнішніх ознак образи, агресії, неприступності та методами уникнення негативних емоцій.

3). Учити проявляти симпатію, співчуття інтерес та уважність один до одного, доброзичливо характеризувати інших.

4). Учити дітей керувати своїм емоційним станом, що є найважливішою умовою дружніх толерантних стосунків з оточуючими.

ІІІ етап. Формування навиків толерантних стосунків:

1). Залучати дітей до побудови моделі толерантної поведінки під час вирішення проблемних ситуацій (як штучно створених так і тих, що виникають між дітьми та дорослими у ході взаємодії).

2). Вчити дітей замислюватися і приймати адекватні рішення: Що робити із забіякою, ябедою? Як реагувати на образу? Що робити, коли хтось дражниться?

3). Формувати навички доброзичливої критики вчинків, а не самої людини, вчити не критикувати вибір дитини тієї чи іншої позиції.

4). Створювати умови, за яких дошкільник самостійно приходив би до правильного вибору, що стане запорукою терпимого сприйняття дитини інших позицій і думок у майбутньому.

Для Занять використовувати [Додаток 3] [Додаток 4], [Додаток 5].

2.3. Результати дослідницько – експериментальної роботи та їх аналіз

В опитуванні прияймало участь 32 дитини та їх батьки. За основу опитування дорослих був використаний тест К. Томаса, а для опитування дітей -тест «Чи толерантна я людина?». Усі учасники тестування були розділені на 2 групи: контрольна група та експериментальна група.

Контрольна група – група людей, яка проходила тестування задля виявлення ступеню толерантності.

Експериментальна група – група людей, які пройшли «курс підвищення ступеню толерантності» за розробленою методикою.

Поділ людей на групи допоміг побачити різницю до проведення «навчання» і після.

Першим був проведений констатуючий експеримент –експеримент за допомогою якого ми бачимо результати батьків та дітей до початку проведення роботи за методикою і розуміємо з чим нам потрібно мати справу і на що акцентувати увагу під час проведення робіт по підвищенню ступеню толерантності.

Перші результати:

Тестування батьків з проблеми толерантності

Таблиця 1

група	Високий рівень	Середній рівень	Низький Рівень
контрольна	18,75% /3	50% /8	31,25% /5
експериментальна	18,75% /3	50% /8	31,25% /5

Тестування дітей з проблеми толерантності

Таблиця 2

група	Високий рівень	Середній рівень	Низький Рівень
контрольна	12,5% /2	62,5% /10	25% /4
експериментальна	12,5% /2	62,5% /10	25% /4

За отриманими результатами ми бачимо, що рівень толерантності у більшості опитаних середній, тобто люди можуть спокійно і толерантно себе поводити в різних ситуаціях, але не завжди і не у всьому їм це вдається, а отже ми маємо з чим працювати.

Другим експериментом став формуючий експеримент. Його метою було підвищення рівню толерантності експериментальної групи, тобто допомогти їм зрозуміти які дії будуть кращими у взаємовідносинах з іншими. Під час проведення цього експерименту проводились роботи з дітьми та батьками за наведеним у пункті 2.2. матеріалом. За допомогою нього мені вдалося донести до людей сутність толерантності, її важливість у взаємовідносинах людей, а особливо дітей та батьків. Під час проведення цього експерименту приділялося дуже багато уваги розгляненню найросповсюдженіших життєвих ситуацій, які трапляються кожній людині протягом всього її життя. Робився акцент на тому як би людина діяла будучи на тому чи іншому місці, у тій чи іншій ситуації. Для діток використовувались різні розвиваючі ігри та розповіді, а також бесіди, де їм пропонувалося представити себе у тій чи іншій ситуації.

В кінці роботи для батьків, як висновок, був наведений список правил, яких потрібно дотримуватись задля збереження добрих та чуйних стосунків з дитиною, а також для того щоб не пригнічувати її індивідуальність.

Результати ми можемо побачити по тестуванню, а саме – контрольному експерименту.

Контрольний експеримент – третій і останній експеримент. Його метою була перевірка змін після проведеної з людьми роботи. Потрібно було визначити що змінилося, як само і наскільки. Для цього було проведено повторне опитування за тими ж самими тестами. Результати дуже сильно відрізнялись від тих, що ми отримали спочатку. Таким чином ми визначили ефективність розробленої методики і підтвердили її гідність для використовування у зміненні якостей людини на краще.

Результати наведені нижче:

Результати тестування батьків з проблеми толерантності:

Таблица 3

група	Високий рівень	Середній рівень	Низький Рівень
контрольна	18,75% /3	50% /8	31,25% /5
експериментальна	68,75% /11	25% /4	6,25% /1

Результати тестування дітей з проблеми толерантності:

Таблиця 4

група	Високий рівень	Середній рівень	Низький Рівень
контрольна	12,5% /2	62,5% /10	25% /4
експериментальна	62,5% /10	31,25% /5	6,25% /1

Отже в результаті проведення тестування виявилось, що рівень толерантного виховання та взаємодії дітей та їх батьків підвищився. .

Висновки до розділу 2

Проаналізувавши теоретичний матеріал ми провели експериментальну роботу. Її метою було за допомогою тестування виявити ознайомленість досліджуваних с поняттям «толерантність» і їх розуміння цього терміну; зрозуміти їх поведінку та чим вона викликана; дати можливість досліджуваним відповісти на питання на які, можливо, вони й самі до цього не знали відповіді, дати їм можливість замислитись; зрозуміти відношення у родині. Дана експериментальна робота з проблеми толерантності була розділена на 3 частини, кожна з яких мала свою певну мету, а саме виявити ознайомленість опитуваних з поняттям «толерантність» та їх розуміння цього терміну, зрозуміти їх поведінку та чим вона викликана, дати можливість досліджуваним відповісти на питання на які, можливо, вони й самі до цього не знали відповіді, дати їм можливість замислитись, зрозуміти відношення у родині. Особливо важливим у цьому експерименті стало підвищити рівень толерантності за наведеними та розробленими методами. Наступним етапом стало опитування.

Для того щоб побачити результат у нашому дослідженні ми розділили опитуваних на 2 групи: контрольна та експериментальна. Контрольна група – група людей, яка проходила тестування задля виявлення ступеню толерантності. Експериментальна група – група людей, які пройшли «курс підвищення ступеню толерантності» за розробленою методикою. Група з якою біли проведені певні лекції показали результат підвищення рівню толерантності, що є показником дії розробленої методики.

Експериментальна робота проводилась в 3 етапи: початкове тестування і ознайомлення людей з поняттям «толерантність», проведення лекцій за методикою, повторне тестування для обробки результатів дії методики. Основною метою проведення методики було виховання у дітей дошкільного віку та їх батьків навичок толерантних взаємостосунків з оточуючими, а також постановка методів формування свідомості дитини: роз’яснення, переконання та обговорення у формі етичних бесід, ігрові-моделювання та ігри-стратегії, вправи на самопізнання: корекційні вправи і тренінги на самопізнання, самооцінювання, саморегуляцію, емоційно-розвивальні ігри та вправи на зняття негативних емоцій, педагогічна оцінка вчинків, схвалення і заохочення, спілкування, формування досвіду толерантних стосунків: вправляння у толерантних взаємостосунках у колективних видах роботи (іграх та вправах, праці та творчій діяльності); приклад оточуючих; привчання, тренування; створення та розв’язання проблемних ситуацій з моральним вибором.

У ході експерименту ми побачили, що більшість людей має невисокий ступінь толерантності, а отже нам потрібно з цим попрацювати. Опитувані складались з дорослих та дітей. Як нам відомо поведінка дітей прямо залежить від того, які взаємовідносини в сім’ї, яка атмосфера вдома і звичайно скільки уваги приділяється самій дитині. Після проведення даного дослідження ми отримали певні результати від яких ми змогли відштовхуватись. Для того щоб підвищити ступінь толерантності спеціально була розроблена методика, за допомогою якої с опитуваними проводилась певна робота. Для дітей і дорослих були розроблені різні програми, у які входили тести, опитування, а також їм пропонувалось розглядати життєві ситуації. Ще одним важливим компонентом методики стало обговорення, тобто спілкування, за допомогою якого люди могли ділитися думками та досвідом. Дуже багато уваги приділялось обмисленню, адже людина рідко замислюється над тим що вона робить, чому вона це робить, чому інші люди поводять себе саме так, а не інакше. Під кожною дією людини є певний грунт, є певні причини її поведінки. І якщо зрозуміти ці причини, то можна в корні змінити погляд людини на світ в кращу сторону. Адже коли ти замислюєшся над тим що ти робиш – ти можеш це контролювати, а значить ти робиш це усвідомлено. Були виконані такі завдання:

Дати знання про етичні норми терпимої і милосердної взаємодії між людьми; усвідомлення важливості рівноправного та доброзичливого ставлення між людьми для мирного співіснування.

Формувати здатність до пізнання себе та розмаїття навколишніх людей, їхніх емоцій, почуттів, поведінки.

Розвивати уміння відчувати, розрізняти як власні емоційні стани і прояви так і оточуючих людей, а також терпимо реагувати на них; адекватно реагувати на несправедливість чи насилля.

Вправляти в практичному оволодінні правилами терпимої і доброзичливої взаємодії, умінні стримувати негативні емоції; здатності дієво реагувати на страждання, неприємності і невдачі інших, проявляти великодушність, співчуття та готовність прийти на допомогу;

За допомогою методики нам вдалося акцентувати увагу опитуваних на їх певні якості і допомогти їм по інакшому побачити світ. Методика допомогла людям побачити свої помилки у поведінці, спілкуванні та відношенні до інших. Після проведення роботи вони стали поводитись більш лояльно та усвідомлено один до одного, а отже стали поводитись більш толерантно.

За результатами повторного тестування рівень толерантності опитуваних значно підвищився, а значить мета даної роботи була досягнена.

ВИСНОВКИ

Толерантність – дуже важлива у сучасному суспільстві. Без неї людство прийшло б до хаосу і непорозуміння та конфлікти заполонили б світ. Толерантність представляється складним явищем і може бути розглянута з різних точок зору: філософської, культурологічної, соціологічної, етнологічної, політологічної, а також психолого-педагогічної.
Толерантність не має однозначного визначення і розуміється в різних наукових дисциплінах по-різному: як активна форма ставлення до світу, як пристосувальна функція організму, як еквівалентність і міра розрізняється, як моральна стриманість, як терпимість, емоційна стійкість.
Толерантність є не тільки моральна характеристика окремої людини, а й специфічна технологія взаємодії людей, така технологія, яка забезпечує досягнення цілей через урівноваження інтересів, переконання співпрацюють сторін у необхідності пошуку взаємоприйнятного рішення. Навчання людини діалогу, способів ведення переговорів, вмінню слухати та шанобливо ставитися до іншої точки зору - проблема сучасного суспільства у галузі виховання та розвитку. У різних напрямах толерантність має різне значення але в більшості випадків вона означає терпимість. Її основною ідеєю є досягнення мети мирними методами , а також взаємопорозуміння.

Тестування виявило невміння людей розуміти один одного. У даній роботі ми розглядали конкретно дітей та їх батьків і виявили, що проблемою сучасних батьків є те, що вони не намагаються зрозуміти дитину. Натомість вони обирають метод крику, вікового та емоційного впливу на дитину та прищімлення його бажань та мрій. На таку агресивну поведінку, з боку дорослих, в дитини формується негативне та різке відношення до всього та всіх хто її оточує. Таким чином вона усувається від так званого «кривдника» і живе у своєму маленькому «світі» де формує свої правила, думки, мрії. А коли дитина відгороджується від інших, в неї можуть сформуватись неправильні поняття про життя, про те як потрібно себе поводити. Часто між дітьми і батьками виникають конфлікти з приводу того, що дорослі ніяк не хочуть визнати за дитиною право на свободу в діях і вчинках, у виборі ідеалів, право на те, щоб бути самим собою, відрізнятися від батьків, вони не хочуть приймати свою дитину таким, який він є, не розділяють його поглядів і цінностей тієї молодіжної субкультури, в яку дитина включена. Подібна позиція дорослих приводить до конфліктів, які спричиняють за собою дестабілізацію взаємовідносин дорослих і дітей. Внаслідок тривало існуючого конфлікту в сім'ї між дітьми і дорослими спостерігається зниження соціальної і психологічної адаптації її членів, втрачається здібність до спільної діяльності, зокрема, здатність спільно вирішувати виникаючі питання.

Рівень психологічного напруження в сім'ї має тенденцію до наростання, приводячи до емоційних порушень, виникнення невротичних реакцій у дітей і дорослих, почуття постійного неспокою і як їх слідство - відхилення в поведінці різного характеру.

Сімейні конфлікти, виникаючі через нерозуміння між дітьми і дорослими або бажання дорослих підпорядкувати дитину своїм вимогам, створюють несприятливий фон для емоційного і особового розвитку дітей. Але, на жаль, більшість батьків нечасто знаходять ефективний спосіб дозволу виникаючих з дітьми конфліктів, намагаючись виключити їх з сфери своєї уваги як деяку «незручну обставину», що ускладняє життя дорослих членів сім'ї. При цьому, природно, не враховуються наслідки дії конфліктів на особистість дитини, що формується. Рівень сучасної культури ставить перед батьками задачу навчитися вирішувати конфлікти, виникаючі з дітьми, на основі толерантності у взаємовідносинах всіх членів сім'ї.

Існує ще одна крайність у взаємовідносинах дітей і батьків - це байдуже відношення дорослих до поглядів, інтересів, захоплень дітей, їх дій і вчинків. Вона також негативно позначається на процесі соціального становлення зростаючої людини.

Розглянувши дві крайності у взаємовідносинах дітей і дорослих, можна сказати, що дорослі не бачать перспектив взаємовідносин, що складаються з дітьми, не оцінюють міру їх впливу на формування і розвиток дитини.

Таким чином, толерантність у взаємовідносинах дітей і дорослих передбачає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємовідносин, що складаються на дитину, його розвиток і поведінку загалом.
Дуже важливо батькам розуміти, що дитина є дитина, і що єдиним правильним способом добрих, теплих та розуміючих взаємовідносин з нею є тільки толерантні взаємовідносини.

Дуже важливо батькам розуміти, що дитина є дитина, і що єдиним правильним способом добрих, теплих та розуміючих взаємовідносин з нею є тільки толерантні взаємовідносини. Потрібно прислуховуватись один до одного та поважати вибір, думки, ідеї та мрії один одного, якими б неважливими на ваш перший погляд вони б не були. Адже в цьому світі так багато різних ідей, бо всі ми різні та індивідуальні, і дуже важливо цю індивідуальність розвивати, допомагати дитині мислити, досягати чогось у житті, розуміти як себе поводити і що робити задля спільного блага.

За результатами тестування як діти так і батьки мають певні проблеми з толерантністю, по певним конкретним причинам. Але все це можна виправити якщо дотримуватись певних понять та правил.

За допомогою розробленої методики нам вдалося підвищити процент високої толерантності опитуваних, що є добрим результатом.

В наведеній методиці використані тести, література, опитувальники та правила. Важливим пунктом методики є процес обміну ідеями та нажитим досвідом. Якщо людина ділиться своїм досвідом – її легше зрозуміти. А якщо ти розумієш людину – вам легше знайти спільну мову. Ця схема діє як на простих людях так і на батьках та їх дітях.

Ідея яку ми намагаємось донести у цій дипломній роботі – це те, що будь який конфлікт можливо вирішити мирним шляхом, порозумівшись з співбесідником. Зовсім немає сенсу поводитись агресивно і намагатись щось довести криками або примушуванням. Завжди є певний компроміс який можливо знайти і використати у спільних цілях.

Після проведення роботи з батьками та дітками стало зрозуміло що людям потрібно пояснювати що таке толерантність і задля чого вона потрібна. І зовсім неважливо скільки суб’єкту років. Ми всі повинні навчатись і не закриватись від нових знань. До будь якої людини можливо знайти підхід. Потрібно знайти спільну мову, мову яка буде зрозуміла вам обом. Саме це є основною ідеєю толерантності: порозуміння та мир.

ДОДАТКИ

Додаток 1

Тест «Чи толерантна я людина?»

(Виберіть ту відповідь, яку ви вважаєте вірною)

1. Для того, щоб не було війни.

а) ти вважаєш, що неможливо щось зробити

б) треба зрозуміти, з якої причини війни відбуваються

2. В дитячому садку розповідають про героїв, які проявили мужність та терпимість.

а) тобі це не цікаво

б) ти бажаєш більше дізнатись про них

3. Як ти протистоїш грубості та силі?

а) грубістю та силою

б) приєднуєшся до інших дітей, щоб вирішити суперечку мирним шляхом

4. Тебе зрадив товариш.

а) ти йому помстишся

б) ти будеш намагатися налагодити з ним відносини

5. Коли говорять про дітей, що постраждали від війни.

а) тобі все одно на ці новини

б) співчуваєш і хотів би чимось допомогти

6. Ти не згоден з кимсь.

а) ти не даси йому договорити

б) ти його дослухаєш

7. Якщо на уроці ти вже відповідав

а) ти будеш відповідати ще

б) ти даси змогу відповідати іншим

8. Тобі пропонують спілкуватися з іноземцями

а) тобі це не цікаво, ти не хочеш ділитися з ними своїми мріями, своїми

думками

б) тобі цікаво з ними спілкуватися, пізнавати про їх життя, їх мрії, ділитися

своїми мріями

Ключ до тетсту «Чи толерантна я людина?»

Якщо в тебе майже одні «б»

Ти проявляєш високу толерантність. Ти в майбутньому будеш

громадянином мира, відповідальним, активним провідником миру у

всьому світі. Розкажи друзям, як тобі це вдається.

Якщо в тебе від 3 до 7 «б»

Ти не дуже толерантний. Ти намагаєшся завжди нав’язати свої ідеї. Але ти

допитливий, в тебе добра уява. Використовуй ці якості для боротьби з

нетерпимістю.

Якщо в тебе менше ніж 3 «б»

Ти зовсім не толерантний. Якби ти був більшим оптимістом і тобі би

подобалось вести дискусії, ти би став більш щасливим. Намагайся

прикладати

для цього більше зусиль.

Додаток 2

Тест К. Томаса

1. А. Інколи я даю можливість іншим взяти на себе відповідальність за вирішення суперечливого питання.

Б. Замість того, щоб обговорити те, з чим ми не згодні, я намагаюся звернути увагу на те, з чим ми обидва згодні.

2. А. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

Б. Я прагну уладнати справу, враховуючи переконання іншої людини і свої власні.

3. А. Зазвичай я наполегливо досягаю свого.

Б. Інколи я поступаюсь власним інтересам заради інтересів іншого.

4. А. Я прагну знайти компромісне рішення.

Б. Я намагаюся не вразити почуття іншої людини.

5. А. Вирішуючи суперечливу ситуацію, я завжди прагну знайти підтримку іншої людини.

Б. Я намагаюся робити все, аби уникнути непотрібної напруженості.

6. А. Я прагну уникнути неприємностей для себе.

Б. Я завжди прагну домогтися свого.

7. А. Я намагаюся відкласти вирішення суперечливого питання з тим, щоб згодом розв'язати його остаточно.

Б. Я вважаю за можливе в чомусь поступитися, аби досягти чогось іншого.

8. А. Як правило, я наполегливо прагну досягти свого.

Б. Перш за все, я прагну визначити зміст спірних питань.

9. А. Я думаю, що не завжди треба хвилюватися з приводу якихось

суперечностей, щоб досягти свого.

Б. Я докладаю зусилля для того, щоб досягти свого.

10. А. Я твердо прагну досягти свого.

Б. Я намагаюся знайти компромісне рішення.

11. А. Перш за все, я намагаюся чітко визначити зміст спірних питань.

Б. Я прагну заспокоїти іншого і головне, зберегти наші стосунки.

12. А. Я визнаю за краще не обирати позицію, яка може викликати суперечку.

Б. Я даю можливість іншому в чомусь залишитися зі своєю думкою, якщо

він також йде на зустріч.

13. А. Я пропоную середню позицію.

Б. Я наполягаю, щоб усе було зроблено по-моєму.

14. А. Я повідомляю іншому свою точку зору і цікавлюся його думкою.

Б. Я прагну довести іншому логічність і перевагу моїх поглядів.

15. А. Я намагаюся заспокоїти іншого і зберегти наші взаємини.

Б. Я прагну зробити все необхідне для того, щоб уникнути напруження.

16. А. Я намагаюся не зачіпати почуття іншого.

Б. Як правило, я прагну переконати іншого в перевагах моєї позиції.

17. А. Як правило, я наполегливо намагаюся досягти свого.

Б. Я прагну зробити все, щоб запобігти непотрібному напруженню.

18. А. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягати на своєму.

Б. Я дам іншому можливість залишитися зі своєю думкою, якщо він іде мені назустріч.

19. А. Насамперед, я намагаюся визначити зміст спірних питань.

Б. Я намагаюся відкласти спірні питання для того, щоб із часом розв'язати їх остаточно.

20. А. Я намагаюся негайно подолати наші суперечності.

Б. Я прагну знайти найкраще поєднання переваг і втрат для нас обох.

21. А. Під час переговорів, я прагну бути уважним до іншого.

Б. Я завжди прагну до прямого обговорення проблем.

22. А. Я намагаюся знайти «середину» між моєю позицією і позицією іншої

людини.

Б. Я відстоюю власну позицію.

23. А. Як правило, я дбаю про те, щоб задовольнити бажання кожного з нас.

Б. Інколи я даю можливість іншим взяти на себе відповідальність за розв'язання спірного питання.

24. А. Якщо позиція іншого здається йому важливою, я прагну йти йому на зустріч.

Б. Я намагаюся переконати іншого піти на компроміс.

25. А. Я прагну переконати іншого в тому, що я маю рацію.

Б. Під час переговорів, я намагаюся бути уважним до аргументів іншого.

26. А. Як правило, я пропоную середню позицію.

Б. Я майже завжди прагну задовольнити інтереси кожного з нас.

27. А. Дуже часто я прагну уникати суперечок.

Б. Якщо це зробить іншого щасливим, я дам йому можливість наполягати на своєму.

28. А. Як правило, я наполегливо прагну досягти свого.

Б. Вирішуючи суперечливу ситуацію, я намагаюся знайти підтримку в іншого.

29. А. Я пропоную середню ситуацію.

Б. Вважаю, що не завжди потрібно хвилюватися через те, що виникають розходження.

30. А. Я намагаюся не зачіпати почуття іншого.

Б. Я завжди обираю таку позицію у суперечці, щоб спільними зусиллями досягти успіху.

Додаток 3

ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ „МИЛОСЕРДЯ ТА СПІВЧУТТЯ”

Мета: продовжувати формувати в дітей морально-етичні уявлення та адекватні форми поведінки; учити правильно висловлювати почуття та емоції, оцінювати себе та інших; розширювати знання дітей про такі моральні категорії, як милосердя, співчуття; корегувати емоційну сферу дітей; розвивати почуття жалю, відповідальності; виховувати чутливість до стану інших людей, дбайливість, співчуття, милосердя.

Матеріал: лялька „Добрик”, повітряна кулька, плакат „Права дитини”.

Хід заняття:

Добрик приніс книгу, вихователь пропонує послухати оповідання.

В. О. Сухомлинський „Як Сергійко навчився жаліти”

Сергійко гуляв собі біля ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже:

- Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.

Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець.

Дівчинка й питає:

- Що ти кинув у воду?

Сергійко ще більше здивувався.

- Хіба ти не бачила? Я кинув камінець.

Дівчинка й каже:

- Я нічого не бачила, бо я сліпа.

Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ, а в хаті було темно. Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер він уже не дивувався – його серце стиснув жаль.

Як же вона бідна живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки і пожаліє її.

Бесіда за змістом оповідання:

Чому Сергійко пожалів дівчинку?

Що підштовхнуло його до співчуття?

Як Сергійко зрозумів, як це, коли людина не бачить?

Чи вмієте ви співчувати, коли у когось неприємності?

Вправа „Чарівна кулька”

Діти передають „чарівну” кульку одне одному і розповідають, кому з героїв оповідання вони співчувають.

Д о б р и к. Я співчуваю дітям-інвалідам, які не можуть бачити, сліпим. Спробуйте закрити очі. Чи приємно вам не бачити сонечка, друзів, мами? Що ви відчуваєте? (Відповіді дітей.)

Вихователь. А ще слід співчувати німим діткам, які не можуть розмовляти, не чують. Спробуйте затулити вуха. Хіба це добре – не чути голосів пташок, мами, казочку, пісеньку? Як ви вважаєте?

Д о б р и к. Але ще є діти, які не можуть рухатися, танцювати, грати у футбол, бо у них хворі ноги. Як ви думаєте, діти, як жи-веться таким людям?

Вправа „Квітка милосердя”

Кожна дитина отримує пелюстку, заплющує очі і розповідає, що можна зробити корисного для дітей-інвалідів, та викладає пелюстку.

Вихователь. Діти, а хто бачив таких діток, людей? Чи можна сміятися з них? Показувати пальцями? (Відповіді дітей.) Вони такі самі люди, як і ми. Так само люблять сміятися, гратися, дружити. У них є такі самі права, як і в нас: вчитися, лікуватися, мати сім'ю, але вони потребують особливої турботи, бо хворі. Відшукайте на плакаті знак, який означає „Особлива турбота – дітям-інвалідам”.

Творче завдання „Допоможемо”

Діти придумують, що можна зробити в певних ситуаціях:

- згоріла квартира майже зі всім майном;

- у друга загубилося кошеня;

- пташка випала з гнізда;

- друг загубив гроші, які йому дала мама, щоб купити хліб.

Вправа „Сердечка співчуття”

Добрик дарує дітям по два сердечка: одне – дитині, за те, що вона добра, милосердна, а друге – просить подарувати тому, кому дитина найбільше співчуває. У декого з дітей Добрик питає, кому саме подарує дитина „сердечко співчуття”.

Додаток 4

ОПОВІДАННЯ „ГОРБАТЕНЬКА” В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Другий клас розв'язував задачу. Тридцять п'ять учнів схилились над зошитами. Коли у двері хтось постукав.

Відчини двері й подивись, будь добрий, хто там стукає, попросив учитель.

Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, швидко відчиняє двері. До класу заходить директор школи з маленькою дівчинкою. Тридцять п'ять пар очей пильно дивилися на незнайому дівчинку. Вона була горбатенька.

Учитель затамував подих і повернувся до класу. Він дивився в очі школярів і ніби благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки. У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивились на незнайомку й лагідно усміхалися. Учитель полегшено перевів подих.

Цю дівчинку звуть Оля, – сказав директор. – Вона приїхала до нас з іншого міста. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачте, яка вона маленька?

Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передніми партами, піднесли руки.

Учитель був тепер спокійний: клас витримав іспит на людяність. Запитання:

1. Якою була новенька дівчинка?

2. Чи добре діти поставилися до новенької?

3. Чому вчитель був задоволений?

4. Як вчинив би ти, коли б у твою групу прийшла хвора дитина?

Додаток 5

ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Правила безумовного прийняття:

Правило 1. Поважайте дитину і показуйте їй це.

Правило 2. Усвідомлюйте право дитини забути, помилитися, інакше дивитись на речі або по своєму пояснити власну поведінку.

Правило 3. Уважно слухайте її і намагайтеся зрозуміти.

Правило 4. Не намагайтеся підкорити дитину собі насильницькими методами чи тиском.

Правило 5. Виражайте незадоволення окремими діями дитини, а не нею в цілому.

Правило 6. Говоріть з дитиною так, як би ви хотіли, щоб говорили з Вами, уникайте повчального тону.

Правило 7. Будьте справедливими, і якщо необхідно, то умійте признавати свої помилки і вибачатися за неправильні вчинки.

Правило 8. Любіть і приймайте дитину такою, яка вона є.

Правила «Активного слухання»:

1. Обов’язково повертайтеся обличчям до дитини, коли хочете її послухати.

2. Важливо, щоб ваші очі находились на рівні з дитячими.

3. Ваша поза – самий важливий сигнал для дитини про те, чи хочете ви її слухати.

4. Не потрібно задавати запитань дитині. яка засмучена (запитальна інтонація не передає співчуття).

5. В бесіді важливо робити паузи, щоб дитина встигала розібратися із своїми почуттями.

Правила «Ефективного слухання»

1.Демонструй співрозмовникові інтерес і готовність вислухати — погляд (жести, міміка) і поведінка повинні говорити про зацікавленість; слухай для того, щоб зрозуміти, а не заперечити.

2. Полегшуй ситуацію співрозмовникові — допомагай йому відчути себе вільно.

3. Стань на місце співрозмовника — спробуй подивитися на ситуацію з його точки зору.

4. Не говори одночасно з ним — не можна слухати, коли говориш.

5. Став питання — це підбадьорює співрозмовника, але не домінуй над ним — це може змусити його замкнутися.

6. Не будь категоричним у суперечці чи критиці, не виявляй себе як усезнайка — це блокує і дратує людей.

7. Будь терплячим — спілкуйся не поспішаючи, постарайся не переривати співрозмовника, не відходь під час розмови.

8. Не давай вихід емоціям — надмір почуттів може породжувати неправильні тлумачення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арутюнян Э. Педагогічний потенціал сім’ї та проблема соціального инфантилізму молоді // Батько у сучасній сім’ї. – Вильнюс, 1988. – 128 с.

2. Рамазан Г. А.Этнополитология: учебное пособие для студетов высших учебных заведений, с. 182

3. Берто Д. Семейные межпоколенные трансмиссии: опит сравнительного анализа // Психоанализ и наука о человеке. – М.: Прогресс, 1996. – С. 139–152.

4. Васильева Э. К. Образ жизни город ской семьи/Э. К. Васильев– М.:Финансы и статистика, 1981. – Вып. 2. – 96 с.

5. Дружинин В. Психология семьи. – М.: КСП, 1996. – С. 15–18.

6. Кравченко Т. Виховний потенціал сім’ї в сучасних умовах // Соціальна психологія. – 2006. – № 2(16). – C. 142–150.

7. Толерантность // Словарь Брокгауза и Ефрона, 1890—1907

8. Уланов, Бадмаев, 2013, с. 449. Социологический энциклопедический словарь. /Г.В. Осипов – М.: М-Норма, – 1998. – 480 c.

9. Толерантність і емпатія як специфічні риси комунікативних процесів // Кредитно-модульний курс культурології: навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / Є. А. Подольська, В. Д. Лихвар, Д. Є. Погорілий; Нац. фармацевтичний університет. – К., 2006. – С. 289–293.

10. Семашко M. A. Развитие термина «толерантность» в гуманитарных науках // Электронный научно-педагогический журнал, 2007

11. Філософський енциклопедичний словник./В.І. Шинкарук –К.: Абріс, – 2002. – 742 с.

12. [Електронний ресурс] http://uk.wikipedia.org/wiki/Сім'я

13. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К., 1994.

14. [Електронний ресурс] http://uk.wikipedia.org/wiki/Толерантність

15. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//bu UNESCO Moscow office web master Український педагогічний словник. /С. Гончаренко –К.: Либідь, –1997. –373 с.

16. [Електронний ресурс] http://molomo.com.ua/inquiry/family.html

17. [Електронний ресурс] http://buklib.net/books/24338/

18. Матієнко О.С. Толерантність починається з учителя // Рідна школа. – 2005. - №6.

19. Калошна И.П. Структура и механизмытворческойдеятельности / И.П.Калошна. – М.: Изд. МГУ, 1983. – 168 с.

20. Бех І.Д. Почуття цінності іншої людини як моральний пріоритет особистості / І.Д.Бех // Початкова школа. – 2001. – № 12. – С. 32 – 35.

21. Асмолов А.Г. Формирование установки толерантного сознания как теоретическая и практическая задача / Асмолов А.Г. // Мы – сограждане / [под.ред. СеливановойЛ.И.]. – М.: Изд-во “Бонфи”, 2002. –т.2. –С.270-278.

22. [Електронний ресурс] http://osvita.ua/school/upbring/810

23. Алексеева Л. С. Особенности работы школы с неблагополучними семьями/Л. С. Алексеев – Иркустк: 1987.– 125 с.

24. Бернс Р. Развитие концепции и воспитание: Пер. с англ./Р. Бернс – М.: Прогресс, 1986. – 422 с.

25. Бойко В. В. Репродуктивное поведение семьи и личности:Автореф. дис. … д-ра психол. наук. – Л.: 1981. – 32 с.

26. Васильева Э. К. Образ жизни город ской семьи/Э. К. Васильев– М.:Финансы и статистика, 1981. – Вып. 2. – 96 с.

27. Маленкова Л. И. Педагоги, родители и дети /Л. И. Маленкова – М.:ТОО «ИнтелТех», 1994. – 216 с.

28. Николаева Л. М. О некотором своеобразии формирования нравственных идеалов школьников в семье // Специфика семейного воспитания в современных условиях.

29. Грищенко Т. М. Толерантність - здатність і прагнення до діалогу.

30. Грохольська А. В. Про толеранстність та її місце в навчальному процесі.

31. [Електронний ресурс] http://www.donnu.edu.ua/journals/dm/_25/49-54%2025_2006.pdf

32. Хабермас Ю. Когда мы должны быть толерантными? О конкуренции видений мира, ценностей и теорий // Социологические исследования. – 2006. – № 1. – С. 45–53.

33. Каганович С. Л. Пути формирования толерантного сознания в российской школе.

34. [Електронний ресурс] http://www.tolerance.ru/teacher/kabinet/toler-in-scool.html

35. Опольська М. В. Толерантність як один із компонентів гуманістичної спрямованості особистості.

36. [Електронний ресурс] http://eprints.zu.edu.ua/2056/1/07omvgso.pdf

37. Бондырева С.К., Колесов Д.В. Толерантность. Введение в проблему. – Москва – Воронеж, 2003. – 273 с.

38. [Електронний ресурс] http://ypk.yspu.org/tolerance/2.htm

39. Логинов А. В. Глава 5. Толерантность в государственно-конфессиональных отношениях (Зарубежный опыт) // Толерантность. – М., 2004.

40. Инглхарт Р. Культура и демократия // Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу / Под ред. Л. Харрисона и С. Хантингтона. – М. 2002. – С. 106–128.

41. Безкоровайна О. Як зробити школу толерантною.:Можливість і засоби.-Вид.дім «Шкіль.Світ».:Вид. Л.Галіцина, 2006. – 342 с.

42. Матиенко О.С. Толерантность начинается с учителя.//Родная школа. – 2005. - №6. – с. 4 – 6.

43. Андросов В. П. Будда Шакьямуни и индийский буддизм. Современное истолкование древних текстов.. — М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. — 508 с. — ISBN 5-02-018236-2.

44. Ермакова Т. В., Островская Е. П. Классический буддизм. — СПб.: Азбука-классика; Петербургское Востоковедение, 2004. — 256 с. — (Мир Востока). — ISBN 5-85803-268-0 (Петербургское Востоковедение). ISBN 5-352-00735-9 (Азбука-классика).

45. Куренной В. А. Толерантность // Современная западная философия. Энциклопедический словарь / Под ред. О. Хеффе, В. С. Малахова, В. П. Филатова при участии Т. А. Дмитриева. — М.: Культурная революция, 2009. — С. Б190-192.

46. Лысенко В. Г. Ранний буддизм: религия и философия. Учебное пособие. — М.: ИФ РАН, 2003. — 246 с. — ISBN 5-201-02123-9.

47. Уланов М. С., Бадмаев В. Н. Буддийские ценности и проблема толерантности в современном мире // Научная мысль Кавказа. — Ростов-на-Дону: Северо-Кавказский научный центр высшей школы федерального государственного автономного образовательного учреждения высшего профессионального образования Южный федеральный университет, 2013. — № 3 (75). — С. 43—45. — ISSN 2072-0181.

48. Юсупова Г. И. Духовная традиция дзэн и современность: к истокам толерантного сознания (теоретические аспекты) // Вестник Дагестанского научного центра РАН. — Махачкала: Региональный центр этнополитических исследований ДНЦ РАН, 2007. — № 28. — С. 93—95. — ISSN 1684-792X.

49. Философский энциклопедический словарь / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: Инфра-М, 2011. — 576 с. — ISBN 978-5-16-002594-0.

50. Зайнышев И. Г. Технология социальной работы: Учебник. - М. ,2001.-400с.

51. Закревська, Л.М. Перші кроки соц. педагога у школі. На допомогу соц. педагогу – початківцю – Кам`янець – Подільський: Аксіома, 2005 – 52с.

52. Зайцева З. Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості дитини/ Соціальна підтримка молодої сім’ї. – К.: Адемпресс, 1991.–182с.

53. Казаков А. П. Экономические и психологические проблемы семьи. М.,1989.–311с.

54. Карабанова О.А. Психология семейных отношений и основы консультирования.М.:Гардарики,2005.

55. Коваль Л. Г., Звєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Соціальна педагогіка / Навчальний посібник. – К. :ІЗМН, 1997. – 392 с.

56. Кожухарь Г. Т. Конфликты в семье: диалог против манипуляций // Семья и школа. – 2001. – № 1-2. – С. 14.

57. Козубовська І. В., Керецман В. Ю., Товканець Г. В. Роль соціально-психологічної служби в роботі з сім’єю. – Ужгород, 1996. – 299 с.

58. Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителя. – М.:Просвещение,1989.– 255с

59 Кон И.С. Психология школьника: Пособие для педагога. – М.: Просвещение,1989.–192с.

60. Кочарян Г. В., Кочарян А. П. Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов. ? М.: Медицина, 1994.

61. Малько, А. Соціальна педагогіка в школі: Культурологічний аспект. //Ріднашкола.–2001№3с.36-40.

62. Мотин А. А. Отказ от ребенка как социальная проблема/ Социальные последствия развода. ? М.: Проресс, 1984. – 571 с.

63. Никитина, Л.Е. Социальный педагог в школе. – М.: Академ. проект, 2003. – 112 с

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ