Проведення бюджетної політики держави

ЗМІСТ

ВСТУП

1. РОЗДІЛ 1. Суть державного бюджету та його структура.
2. РОЗДІЛ 2. Основні джерела формування державного бюджету.
3. РОЗДІЛ 3. Бюджетний дефіцит та державний борг, суть, причини та шляхи вирішення.
4. РОЗДІЛ 4. Проблеми формування Державного бюджету України на сучасному етапі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Державні фінанси є основою економічного життя держави, зростання матеріального добробуту населення. Переважна частина державних фінансових ресурсів зосереджується в бюджетах різних рівнів, які створюють бюджетну систему держави.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл І перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва, впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету прямо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частини бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік.

Саме в бюджеті переплітаються великий спектр різнорівневих інтересів та суперечностей. Бюджет є досить потужною і подеколи небезпечною зброєю в руках державної влади. Він є об'єктом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість.

У країнах з розвиненою ринковою системою нині сформувалися досить ефективні моделі функціонування бюджетної системи. Воднораз трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні, мають свої особливості й потребують вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів ефективного використання цього досвіду. Нині в Україні у сфері бюджету концентруються найгостріші проблеми економічного й соціального життя держави. Це бюджетний дефіцит і державний борг, повнота мобілізації коштів до бюджету та ефективність їх витрачання.

Метою курсової роботи являється дослідження державного бюджету , зокрема факторів, що впливають на його функціонування, визначити шляхи покращення його ефективноті.

Під час дослідження даної теми ми ставили завдання:

1. визначити суть, значення державного бюджету;
2. визначити основні джерела формування державного бюджету;
3. здійснити огляд бюджетного дефіциту та державного боргу, охарактеризувати суть та причини і запропонувати шляхи їх вирішення;
4. проаналізувати проблеми формування Державного бюджету України на сучасному етапі.

Об’єктом дослідження і аналізу є відносини при формуванні і розподілі фондів грошових коштів.

Суб’єктом дослідження і аналізу є проведення бюджетної політики держави.

РОЗДІЛ 1 Суть державного бюджету та його структура

Слово "бюджет" походить від старонормандського bougette (шкіряний мішок). З нього надалі утворилось англійське слово budget, яке пізніше в такому ж написанні перейшло й у французьку мову.

Але, як відзначив Ж.-Б. Сей, "часте вживання будь-якої формальності примушує знайти для неї короткий вислів".

Так, відомі вчені в галузі фінансів професори О. Д. Василик та В. М. Федосов зазначають: "Державний бюджет України — централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України" . "Державний бюджет виражає фінансові відносини, пов'язані з ціноутворенням та використанням фонду грошових ресурсів держави".

В офіційних документах, зокрема в Бюджетному кодексі України дається таке визначення: "Бюджет — план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду".

Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси.

Основне джерело формування Державного бюджету – створюваний у галузях матеріального виробництва чистий прибуток, що надходить у бюджет у вигляді: платежів із прибутку, податку на додану вартість, акцизних зборів, прибуткового податку з населення й інших платежів.

Державний бюджет, як економічна категорія, виражає фінансові відносини, зв’язані з утворенням централізованого фонду грошових ресурсів держави. Ці відносини складаються, з одного боку, між державою і суб’єктами економічної діяльності, і населенням, - з іншого.

Бюджетні відносини охоплюють основні елементи вартості валового внутрішнього продукту і різні напрямки (споживання, накопичення) й рівні його використання (державний, місцевий).

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об'єктивно обумовлених розподільних відносин, які виконують специфічне призначення — задоволення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах.

Бюджет як економічна категорія має такі ознаки:

1. Історичність. Бюджет як категорія склався історично, мав свої специфічні риси зародження в різних країнах, вони проявляються в сучасних умовах.
2. Плановість. Основою функціонування бюджету є його плановий характер.
3. Юридичний характер. Бюджет має силу нормативного акта.
4. Термін дії. Бюджет складається і функціонує протягом певного терміну.

Сутність бюджету, його економічну природу відображають певні економічні відносини. Учасниками цих відносин є держава, суб'єкти господарювання всіх форм власності та населення:

держава має потребу у фінансових ресурсах для виконання своїх
функцій;

суб'єкти господарювання всіх форм власності та напрямів
діяльності як постачають грошові ресурси державі, так і можуть їх
отримувати від неї залежно від місця і ролі в системі економічних
відносин;

населення, яке може бути як платником податків (переважно
особи працездатного віку), так і отримувачем грошових коштів (допомога дітям, матерям, інвалідам, пенсіонерам тощо).

Сутність бюджету проявляється також у тому, що він є основною ланкою державних фінансів. На табл.1 відображено рівні та ланки державних фінансів, серед яких бюджет держави відіграє провідну роль1.

Таблиця 1.1 - Система державних фінансів

Ланки Рівні	Бюджет держави	Цільові фонди	Державний кредит	Фінанси підприємств
Загальнодержавні фінанси	Державний бюджет	Загальнодержавні фонди	Державні позики	Фінанси державного сектору
Місцеві фінанси	Місцеві бюджети	Регіональні фонди	Місцеві позики	Фінанси муніципального господарства

Сутність бюджету реалізується через його функції. Основних, чітко структурованих функцій є дві — розподільна і контрольна. В економічній літературі називаються також і додаткові функції — економічної безпеки держави, забезпечення існування держави тощо.

Через розподільну функцію держава зосереджує у своїх руках усі джерела бюджетних надходжень, щоб потім використати їх з найбільшою ефективністю. Жодна з інших ланок фінансів не здійснює такого багатопрофільного перерозподілу як по вертикалі, так і по горизонталі економіки. Це перерозподіл між міністерствами, відомствами, напрямами між блоками галузей, територіальний розподіл.

Сфера дії розподільної функції досить значна. Це пояснюється тим, що в бюджетних відносинах беруть участь практично всі члени суспільства. Основою бюджетного розподілу є чистий дохід, який утворюється в суспільстві.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює і вирівнює бюджетний розподіл. Виконання контрольної функції сприяє оптимальному рухові бюджетних ресурсів як в частині їх збирання, так і розподілення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особливих форм — доходів і видатків, кожна з яких має специфічне суспільне призначення.

За рахунок доходів формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються економічні та соціальні потреби всіх членів суспільства.

Сучасний ринковий механізм господарювання в основному спрямований на розвиток економічного аспекту діяльності людини і суттєво не зачіпає соціального аспекту. Але ж суспільство є єдиним організмом, і його існування пов'язано з оптимальним вирішенням як економічних питань у повному обсязі, так і соціальних. Ось чому ті питання, які неповною мірою може вирішити ринковий механізм, бере на себе держава, використовуючи різні методи, що дістали назву державного регулювання. Бюджетні питання держава регулює за допомогою бюджетної політики.

Бюджетна політика — сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціального розвитку. Розробляється бюджетна політика органами влади — законодавчою, виконавчою відповідного рівня із залученням фахівців — науковців, практиків як вітчизняних, так і зарубіжних.

Сутність бюджетної політики:

бюджетна політика відображається в статтях доходів і видатків бюджету, у джерелах їх формування і напрямах використання;

бюджетна політика виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх використанні на державні потреби.

Напрями бюджетної політики:

Сприяння процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, подоланню інфляційних процесів та структурній перебудові.

Здійснення податкової політики в напрямі стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів та послуг усіх форм власності та зменшення податкового тиску на них.

Здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки України.

Формування взаємовідносин у бюджетній системі в напрямі забезпечення самостійності місцевих бюджетів.

Оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування.

Пошук додаткових джерел доходів бюджету.[4, c.20]. Бюджетна політика має реалізовуватися за допомогою двох органічних складових — бюджетної стратегії та бюджетної тактики. Бюджетна стратегія — це довгостроковий курс бюджетної політики, а бюджетна тактика — методи реалізації бюджетної політики на коротший термін.

Для практичної реалізації бюджетної політики в державі створюється бюджетний механізм, який відображає конкретну спрямованість бюджетних відносин у складній соціально-економічній системі держави. Потрібно зазначити, що бюджетна політика — це органічна складова фінансової політики держави і відповідно бюджетний механізм є складовою фінансового механізму.

Бюджетний механізм — сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку. Характеристика бюджетного механізму подана на рис. 2 [4, c.19].

Таблиця 1.2 - Характеристика бюджетного механізму

Складові бюджетного механізму	Сутність
Бюджетне планування і регулювання	Визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери
Фінансові показники	Узагальнюючі. Доходи і видатки, державний борг (зовнішній і внутрішній), рівень інфляції Індивідуальні. Рівень витрат бюджету на одного жителя, розмір податків, що сплачуються одним працюючим
Нормативи	Характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів
Ліміти	Є певними обмеженнями на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина
Резерви	Покликані нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути в майбутньому
Система управління бюджетними коштами показники	Держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади встановлює методи розподілу національного доходу, форми грошових заощаджень, регулює види платежів, визначає принципи і напрями використання бюджетних коштів

Отже, бюджет може на основі виробленої бюджетної політики, використовуючи бюджетний механізм, впливати на соціально-економічні процеси.

Розглянемо детальніше вплив бюджету на соціально-економічні процеси. Цей вплив може здійснюватися прямими та непрямими методами.

До прямих методів можна віднести законодавчі та інші нормативні акти, які безпосередньо регулюють "правила гри" всіх учасників економічних відносин — держави, суб'єктів господарювання, населення. Саме цими методами визначаються ставки податків, інших зборів, механізм їх стягнення, відповідальність за порушення "правил гри". Такі акти є основою здійснення господарської діяльності.

До непрямих методів належать дії державних органів щодо перерозподілу бюджетних ресурсів, визначення складових бюджетних ресурсів, основні напрями їх використання.

Вагомим є значення бюджету і в соціальному напрямі. Це досягається відповідно до законодавчо закріпленого механізму в кожній конкретній державі. Залежно від особливостей державного устрою, національних традицій, правлячої коаліції партійних об'єднань, рівня економічного розвитку держави та інших факторів через бюджет фінансуються складові соціальної сфери — наука, культура, спорт, охорона здоров'я, освіта, забезпечується утримання інвалідів, пенсіонерів тощо.

Досягти оптимального співвідношення між економічним та соціальним напрямами — значить задовольнити інтереси всіх соціальних груп населення. Як правило, повною мірою це питання не вирішено в жодній країні світу, можна лише говорити про задоволення потреб більшої частини суспільства.

Бюджет також впливає на ефективність господарювання підприємств і організацій. Використовуючи такі бюджетні важелі, як ставки податків, процентні ставки, бюджетний контроль та штрафні санкції, держава має вагомий вплив на цих суб'єктів економічних відносин.

РОЗДІЛ 2 Основні джерела формування Державного бюджету

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету — від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні — державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Основне джерело формування Державного бюджету – створюваний у галузях матеріального виробництва чистий прибуток, що надходить у бюджет у вигляді : платежів із прибутку, податку на додану вартість, акцизних зборів, прибуткового податку з населення й інших платежів.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік. Розглянемо класифікацію доходів, подану в табл. 1 [4, c.53]

Таблиця 2.1 - Класифікація доходів Державного бюджету

Критерії класифікації	Види доходів
Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету	• закріплені — згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету; • регулюючі — зараховуються у певному відсотковому відношенні
За частотою появи	• звичайні — регулярно включаються в доходи; • надзвичайні — з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин
За методами залучення	• податки; • збори; • обов'язкові платежі; • інші надходження
За способом зарахування	• загальний фонд; • спеціальний фонд
За розділами відповідно до Бюджетного кодексу	• податкові надходження; • неподаткові надходження; • доходи від операцій з капіталом; • трансферти

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори. Вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування. Розглянемо лише економічний напрям як найбільш вагомий.

Зовнішні фактори:

• Зовнішній державний борг;
• Рівень інтеграції у зовнішньоекономічний простір;
• Рівень цін на енергоносії;
• Сальдо торговельного балансу;
• Рівень зовнішньої фінансової допомоги від іноземних держав, міжнародних фінансових організацій;
• Сальдо торговельного балансу.

Внутрішні фактори:

• Рівень податкових ставок;
• Рівень банківського процента;
• Рівень податкової спроможності населення;
• Об’єкти приватизації;
• Рівень ВВП;
• Курс національної валюти;
• Рівень інфляції;
• Внутрішній державний борг.

Склад доходів Державного бюджету України передбачений ст. 29 Бюджетного кодексу.

Доходи Державного бюджету України включають:

• доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу актинів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
• гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
• між бюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

За джерелами утворення

За методом залучення коштів

За рівнем централізації коштів

За соціально-економічними ознаками

За умовами формування

Рисунок 2.1 - Класифікаційні ознаки доходів Державного бюджету

1. За джерелами утворення:
2. доходи, отримані від розподілу новоствореної вартості (НД);
3. доходи, що входять до складу фонду відшкодування (частина амортизаційних відрахувань);
4. доходи від реалізації національного багатства.
5. За соціально-економічними ознаками доходи поділяються на:
6. доходи від господарської діяльності;
7. доходи від використання природних ресурсів;
8. доходи від зовнішньоекономічної діяльності;
9. доходи від банківської діяльності;
10. доходи від реалізації дорогоцінних металів з
    державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння:
11. державне мито;
12. митні платежі;
13. збори та інші неподаткові доходи;
14. доходи від приватизації;
15. доходи від громадян тощо.

З урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони поділяються на закріплені і регулюючі.

Закріплені доходи — це ті, які за постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі).

Закріплені доходи створюють основу доходної бази кожного бюджету.

Регулюючі доходи - це доходи, передбачені в Законі про Державний бюджет на поточний рік, які перерозподіляються між різними ланками бюджетної системи [1,c.53].

1. За методом залучення коштів:

1) податкові надходження:

а) податки на доходи, податки на прибуток,
податки на збільшення ринкової вартості;

б) збори за використання природних ресурсів;

в) внутрішні податки на товари та послуги;

г) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

д) інші податки;

2) неподаткові надходження:

а) доходи від власності і підприємницької діяльності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи
від некомерційного та побічного продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) інші неподаткові надходження;

3) державні цільові Фонди:

а) збір на обов'язкове соціальне страхування
на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття;

б) платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

в) збір за забруднення навколишнього природного середовища;

г) надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;

д) інші фонди;

4) доходи від операцій з капіталом:

Ця група доходів охоплює:

• надходження від продажу з державних запасів товарів (стратегічні матеріали, зерно, надзвичайні і стратегічні запаси);
• надходження від продажу землі і нематеріальних активів;
• податки на фінансові операції та операції з капіталом;

5) офіційні трансферти:

Ця група доходів включає в себе безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), надходження.

Враховуючи постійні зміни законодавчої бази можливі зміни і уточнення в класифікації доходів і видатків Державного бюджету, тому потрібно постійно слідкувати за цим.

1. За умовами формування державні доходи можуть бути;
2. безповоротні - це власні доходи держави і
   доходи, які надходять від інших суб'єктів бюджетних відносин;
3. поворотні - це державні позики, за користування якими треба платити і вони повинні бути повернені у визначені строки.
4. За рівнем централізації державні доходи діляться на:
5. централізовані - які концентруються в Державному бюджеті та інших цільових фондах грошових коштів держави;
6. децентралізовані які використовуються за місцем їх утворення на державних підприємствах і в бюджетних організаціях (прибуток, амортизаційні відрахування).

РОЗДІЛ 3 Бюджетний дефіцит та державний борг, суть, причини та шляхи вирішення

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегульовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення державного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) — загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено також граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифікація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

Існує кілька методів управління державним боргом

1. Конверсія — зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.
2. Консолідація — перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики.
   Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.
3. Уніфікація — об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує
   управління державним боргом.
4. Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх
   позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу.
   Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову
   держави від своїх боргів.
5. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.
6. Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх
   зобов'язань.

Класифікація державного боргу:

за типом кредитора:

Внутрішній борг:

1. Заборгованість перед юридичними особами
2. Заборгованість перед банківськими установами:
   1. перед НБУ, у тому числі:

• за позиками, одержаними для фінансування дефіциту
  бюджету поточного року (минулих років);
• за компенсаційними виплатами населенню в Ощадбанку;
• сільськогосподарських підприємств за позиками, віднесеними на державний борг;
• інша заборгованість перед НБУ;
  1. заборгованість перед іншими банками.

3. Заборгованість перед іншими органами управління.

4. Заборгованість, не віднесена до інших категорій.

Зовнішній борг

1. Заборгованість за позиками міжнародних організацій.
2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними держа
   вами, у тому числі за позиками, наданими під гарантії уряду.
3. Заборгованість за позиками, наданими комерційними банками.
4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.
5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

за типом боргового зобов`язання:

Внутрішній борг:

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

5. Заборгованість за відсотками, нарахованими за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

6. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Зовнішній борг:

1. Довгостроковий борг.

2. Середньостроковий борг.

3. Короткостроковий борг.

4. Заборгованість за іншими зобов'язаннями.

Сума державного боргу обов'язково зазначається в Законі про Державний бюджет України на поточний рік. Метою його запровадження є насамперед досягнення прозорості механізму уточнення та використання державного боргу, а також приведення обліку державного боргу у відповідність до світових стандартів. Новий порядок обліку Міністерством фінансів державного боргу та операцій, що з ним пов'язані, визначає термін "державний борг" як суму прямих державних зобов'язань держави. Основною відмінністю обліку державного боргу є те, що в його складі не враховується обсяг зобов'язань, гарантованих державою, до моменту настання гарантійного випадку. Такі зобов'язання є умовними й обліковуються окремо [11, 406].

Бюджетний дефіцит як категорія

Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків. Бюджетний дефіцит є наслідком певного стану економічних відносин, які виникають між учасниками суспільного виробництва в процесі використання фінансових ресурсів понад їх наявну величину. Для покриття витрат понад наявну масу фінансових ресурсів застосовують грошову емісію, внутрішні й зовнішні позики.

Бюджетний дефіцит як фінансове явище виник водночас з оформленням націй і народностей у державу і запровадженням грошових відносин. Можна згадати, яких розмірів досягав державний дефіцит у Стародавньому Римі та Римській імперії, Франції, Російській імперії та ін.

Водночас фінансовій історії відомі приклади ефективного співвідношення між доходами та видатками, і тут доцільно згадати Запорозьку Січ, доходи якої перевищували видатки.

Бюджетний дефіцит тією чи іншою мірою характерний майже для всіх країн світу, у тому числі й високорозвинутих.

Види бюджетного дефіциту

У зарубіжній економічній літературі розрізняють три види дефіциту бюджету.

1. Наочно-реальний.

При цьому виді дефіциту його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами у західних країнах розуміють фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується більша частина доходів місцевих органів влади.

Наприклад, у США наприкінці 80-х років XX ст. «дефіцит федерального бюджету становив близько 50 % валового національного продукту, що було найбільшою величиною за попередні роки, не пов'язані з інфляцією.

2. Структурний.

Цей вид дефіциту являє собою різницю між федеральними доходами: витратами при діючій фіскальній політиці (рівень оподаткування і поточних витрат) та базовому рівні безробіття. Коли економічна система переживає період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки має місце виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний.

Вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів.

Існує і така класифікація видів бюджетного дефіциту.

1. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

1. За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим [1, 63].

Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетний дефіцит.

Циклічний дефіцит бюджету є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування при прогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення).

Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету.

Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує.

державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок [1, 64].

1. За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків (соціальні трансферти, виплата зарплати у бюджетній сфері та інші).

Джерелами фінансування дефіциту бюджету можуть виступати:

• позики держави (неінфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту);
• грошово-кредитна емісія (інфляційний шлях покриття бюджетного дефіциту).

Державні позики використовуються за умов:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів;
• довіри кредиторів до держави;
• заінтересованості кредиторів (за рахунок процентної політики і високих гарантій повернення боргу).

Грошово-кредитна емісія може застосовуватися лише за умов жорсткого контролю за використанням грошей. Вона виправдана в разі спрямування коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Використання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції.

У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення.

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги [1, 65].

Причини дефіциту Державного бюджету в Україні:

надмірний розмір державного сектору;

домінуюча політика державного патерманізму;

неефективна структура народного господарства;

непослідовність реформ фінансової системи;

падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

зменшення приросту національного доходу;

надмірно збільшена видаткова частина бюджету за рахунок дотацій які надає держава певним галузям(енергетика вугільна промисловість та інші);

непослідовна фінансова політика;

інфляція;

зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Бюджетні процеси, пов'язані з дефіцитом державного та місцевих бюджетів, урегульовані Бюджетним кодексом.

Прийняття Державного бюджету України або бюджету Автономної Республіки Крим, міського бюджету на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним кодексом.

Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу.

У ст. 15 Бюджетного кодексу визначені джерела фінансування дефіциту бюджету. Такими джерелами є:

державні внутрішні та зовнішні запозичення;

внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки
Крим;

внутрішні та зовнішні запозичення органів місцевого самовря
дування з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, передбачених Законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Витрати на погашення зобов'язань з боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів. Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачених у Законі про Державний бюджет України на ці цілі, міністр фінансів України негайно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України негайно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет України.

Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.

У ст. 72 Бюджетного кодексу врегульовані питання дефіциту місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку.

Дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів покривається за рахунок запозичень.

Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів із дефіцитом не допускається [11, 409].

Шляхи вирішення бюджетного дефіциту

Пропонуються таке нетрадиційне розв’язання проблеми дефіцитності бюджетів через вирішення таких питань:

1. Для покриття бюджетного дефіциту державі необхідно звільнитися від "дрібної" власності й здійснювати розширене акціонування та інвестування інших об'єктів як на території України, так і за її межами. При цьому не варто забувати про проблеми національної безпеки і якнайшвидше відмовлятися від прибуткових підприємств. Приватизація має бути економічно доцільною, тоді зросте кількість підприємств приватної форми власності, що займаються виробництвом. Також треба поліпшувати управління державним майном, що приведе до зменшення кількості підприємств державної форми власності, які одержують дотації [12, 86].
2. Другий важливий момент — високий рівень номінального податкового навантаження. Недоцільно ( як це робилося досі ) протягом року приймати законопроекти, що погіршують становище платників податків. Треба запроваджувати раціональну податкову політику, яка базується на зниженні податкового тиску і поєднанні фіскальної й стимулювальної функцій податків. А державний бюджет на 2012 рік побудований переважно з фіскальним наголосом. У 2012 році має підвищитися стабільність податкового законодавства, і треба (щоб потім знову не перерозподіляти доходів) не разом із бюджетом приймати ці податкові закони — вони мають бути прийняті до бюджету.
3. Максимальне виявлення усіх матеріальних і фінансових резервів для досягнення прогресу на шляху до збалансованого ринку.
4. Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації.
5. Особлива увага має приділятися підвищенню ролі регіонів у соціально-економічному розвитку держави.
6. Ще одна проблема — короткострокове бюджетне планування і його невідповідність завданням середньострокової економічної політики. Законодавча влада повинна зрозуміти, що бюджет — це не просто доходи і видатки. Треба підвищувати роль перспективного бюджетного планування. При кожному надходженні й при кожному витрачанні необхідно думати про найголовніше — добробут громадян [12, 86].
7. Варіантом податкового наповнення бюджету може бути встановлення держмонополії на виробництво й продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Такий порядок існує в цивілізованих, економічно розвинених країнах. Насамперед — здоров'я нації, а вже потім — збирання податків до бюджету —прямих і непрямих.
8. В Україні має місце збереження ситуації, за якої прибутковим є вкладення капіталу в торгово-посередницьку і фінансово-кредитну сфери. Отже, нагальною стає зміна напрямів інвестування бюджетних коштів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної грошової одиниці, зменшення граничних витрат суспільного виробництва через використання новітніх технологій і сучасних розробок як продукту інтелектуальної діяльності українських науковців [12, 86].
9. Заборона Національному банку України надавати кредити урядовим
   структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.
10. Через невчасне проведення структурних змін в економіці існує структурний дисбаланс у народному господарстві в бік значного переважання виробництва засобів виробництва над виробництвом предметів споживання.
11. Подальше зростання української економіки має здійснюватися на власній інвестиційній базі й достатній ринковій основі. Уряд України передбач що такий підхід спричинить "посилення ролі держави як суб'єкта, який підсилює ринкові механізми, впливаючи на створення рівних конкурентних умов; виробників;
12. Планується розв'язати проблему надмірної витратності й енергомісткості української економіки, забезпечити виконання поточних розрахуй за спожиті ресурси, насамперед за енергоносії [12, 87].

Подальшу розвідку в цьому напрямку, на мою думку, слід проводити, враховуючи зв'язок бюджетної політики з бюджетним і податковим реформуванням; взаємозв'язок бюджетів різних рівнів; зіставляючи можливості платників податків із витратами держави.

Ми понад 10 років ідемо до ринкової економіки. Але на будь-якому ринку продукція повинна мати попит, а всі закони і бюджет — спрямовуватися зростання економіки, а отже, на зростання рівня життя населення в цілому. Авторитет влади виросте залежно від того, наскільки тверда національна валюта наскільки низький рівень безробіття в державі [12, 87].

Бюджет — це відповідальність влади перед громадянами. Стан бюджеті системи можна назвати найважливішим критерієм економічної ситуації в краї а однією з найважливіших функцій бюджету є регулювання економіки. Адже закладені в ньому параметри визначають наявність інвестиційних стимулів і потенціалу вкладень, рівень соціального захисту громадян, ступінь державної і залежності й обороноздатності, місце і роль України в міжнародних економ них відносинах. [12, 87].

РОЗДІЛ 4 Проблеми формування Державного бюджету України на сучасному етапі

Ринкова економіка знаходиться під постійним суспільним, демократичним Aконтролем державних інститутів. В умовах розвитку демократії громадяни як виборці мають можливість впливати на зміст фінансових операцій та загальний стан державних фінансів. Через представницькі структури демократичним способом вирішується питання про вибір пропорцій розподілу фінансових ресурсів між приватних і державним секторами, про складові і баланс бюджету, про структуру державних видатків і суспільних благ тощо. Становлення демократії в Україні як одного з суспільно-економічних факторів розвитку має стати важливим критерієм оцінки фінансово-господарської діяльності держави на суспільну зрілість і, відповідно, напрямів реструктуризації доходів, пріоритетів їхнього розподілу і використання з метою ефективного виконання конституційних зобов'язань у процесі здійснення суспільних благ.

Дослідження проблеми суспільного вибору в контексті прийняття бюджетних рішень вимагає нових підходів та поглядів на вирішення питання підвищення ефективності формування доходів та здійснення видатків бюджету. Правові норми бюджетного процесу та системи оподаткування, проблеми балансування державних доходів і видатків, досягнення балансу попиту і пропозиції на суспільні блага, механізми узгодження бюджетної та податкової політики - це ті важливі питання в розвитку бюджетних відносин, які повинні розглядатись і вирішуватись у контексті вдосконалення демократичних процедур прийняття рішень. За цих умов у громадянському суспільстві парламент все більше стає суспільним форумом різних політичних груп, де їхні інтереси узгоджуються й трансформуються в державну волю. Тому в процесі прийняття рішень законодавство опиняється під тиском різних суспільних сил і політичних партій, а бюджетні рішення не відображають суспільні потреби і мають відтінок політичних компромісі [10, 17].

У демократичному громадянському суспільстві споживання суспільних благ виключає між персональне суперництво між споживачами і допускає безоплатне користування благами. Забезпечення суспільними благами у ринковій демократії вільної торгівлі уподібнюють благами за цінами, рівень яких встановлюється з суспільної згоди за демократично-представницькою процедурою. Віхою у розвитку вчення про бюджетну політику стала монографія Дж. Б'юкенена «Державні фінанси в демократичному процесі (Фіскальні інститути та індивідуальний вибір)», яка була опублікована в 1967 році. В конкретній боротьбі за голоси виборців, — як це довів Дж. Б'юкенен, - політики виборюють владу як право приймати рішення.

Дж. Б'юкенен акцентував увагу на особливому значенні теорії суспільного вибору як «основного інструменту вибору рішень» у бюджетній політиці держави. Сучасне розуміння бюджетної політики у фінансово-економічній частині спирається на ідею суспільного блага, а у політичній частині - на здійснення суспільного вибору. Теорія суспільного вибору висвітлюється крізь призму конкуренції серед політиків за голоси виборців і зумовлює посилення державного втручання в економіку, розподіл ВВП, формування і перерозподіл бюджетних коштів. Доходи та бюджетні видатки трактуються з точки зору акту обміну податкових платежів на державні послуги, здійснюваного між державою, з одного боку, і одержувачами благ — виборцями (платниками податків) — з іншого. Теорію суспільного вибору можна розглядати як застосування концепції суспільного договору до сфери державних фінансів. Тому не випадковими є спроби пояснювати бюджетні відносини саме з договірних позицій. [10, 18].

Бюджетна сфера поєднує фінансові та політичні процеси, що постійно підтверджує практика розвитку парламентаризму усіх країн світу щодо вибору бюджетних пріоритетів у боротьбі політичних сил за інтереси при прийнятті рішень. Реальний процес прийняття бюджетних рішень і здійснення суспільного вибору базується на голосуванні у парламенті за правилом більшості, оскільки цей спосіб, реалізуючи взаємні вигоди шляхом досягнення публічних компромісів, обходиться суспільству дешевше, ніж забезпечення консенсусу між усіма політичними силами з кожного окремого питання.

Прийняття ефективного, реального і збалансованого бюджету через політичні процедури парламентських дебатів є досить складний процес. Він спричиняється можливостями блокування тих чи інших рішень лобістськими силами або надмірними транс акційними витратами (зусиль, часу, матеріальних, фінансових і трудових ресурсів). За цих умов формування бюджетної політики має відбуватися в контексті узгодженості таких економічних категорій, як «податки» і «суспільне благо» в діалектичному поєднанні з доходами і видатками бюджету в процесі забезпечення виконання конституційних зобов'язань.

Існують різні підходи до оцінки результативності бюджетної форми організації надання суспільних благ, що постійно дискутується і вимагає вивчення усіх суспільно-економічних факторів впливу на формування бюджетної політики. Громадянське суспільство має відігравати головну роль як у нагляді за державними видатками у діяльності уряду, так і в політиці щодо формування доходів бюджету, ефективності їхнього розподілу, використання та відтворення. За цих умов необхідно розробити в Україні нові демократичні підходи, які б забезпечували проведення дієвого обговорення урядом з громадянським суспільством рішень прогресивності бюджетної політики, стратегії держави щодо доходів, їхньої ефективності в процесі розподілу, витрачання та відтворення, а також механізми необхідного зворотного зв'язку для оцінки результатів діяльності держави сьогодні і на перспективу в процесі надання суспільних благ і послуг населенню. [10, 19].

Відсутність дієвих правових форм і методів регулювання суспільного вибору та ефективного менеджменту при прийнятті прозорих, обґрунтованих бюджетних рішень негативно впливає на досягнення фінансової стабільності і управління потоками державних коштів. Україна в питанні застосування бюджетних технологій, на нашу думку, знаходиться на досить низькому рівні порівняно із діючими європейськими стандартам управління публічними фінансовими ресурсами. У формуванні та реалізації фінансової політики України відсутній дієвий бюджетний менеджмент та існує проблема кадрового забезпечення прийняття професійних рішень на усіх етапах організації бюджетного процесу. Тому і невипадковим є те, що в останні роки при підготовці проекту державного бюджету та прийняття Закону України «Про Державний бюджету України на відповідний рік» бюджетні рішення підлягали досить частим змінам, переосмисленню. Вони мали, як правило, політичний характер, що не сприяло підвищенню ефективності в управлінні потоками бюджетних коштів. Бюджетний процес знаходився під впливом різних політичних сил, а Державний бюджет України як головний фінансовий план став віддзеркаленням відповідних поглядів та інтересів, недосконалого менеджменту та відсутності ефективних технологій у прийнятті рішень. [10, 19].

На практиці формування та прийняття Державного бюджету України в умовах незрілості громадянського суспільства відбувається в досить специфічних політико-правових умовах. Державний бюджет України все більше стає основним предметом розгляду та переговорів уряду з політичними групами в парламенті і результатом політичних домовленостей.

Дефіцит зведеного бюджету в 2011 виріс на 64,9%. Дефіцит зведеного бюджету України за 2011 рік склав 11,18 млрд грн, що на 64,9% перевищує показник попереднього року. При цьому дефіцит держбюджету збільшився на 25,74% - до 10,5 млрд грн.

За даними Держказначейства, доходи зведеного бюджету в 2011 році збільшилися на 35,4% - до 297,84 млрд грн або 87,2% від плану. Доходи держбюджету при цьому вдалося наростити на 39,6% - до 231,69 млрд грн або 89,9% від плану.

Мінекономіки відзначає, що реальні доходи зведеного бюджету зросли в 2011 році на 9,2%, державного - на 10,5%.

При цьому питома вага в структурі доходів зведеного бюджету податку на додану вартість склав 30,9% (у 2011 році - 27,0%), на доходи фізосіб - 15,4% (15,8%), на прибуток - 16,1 % (15,6%), на міжнародну торгівлю та зовнішні операції - 4,1% (4,6%).

Відповідно до публікації, витрати зведеного бюджету досягли 309,22 млрд грн, державного - 241,45 млрд грн, що означає виконання планів відповідно на 92,4% і 95,4%.

Державний бюджет виконано за січень-грудень 2011 р. з дефіцитом 19,866 млрд грн при запланованих річних планових показниках 31,563 млрд грн. Зведений бюджет виконано за січень-грудень 2011 р. з дефіцитом у сумі 21,607 млрд грн.

Погашення основної суми боргу з державного бюджету в січні-грудні 2011 р. становило 31,3047 млрд грн, в т.ч. по загальному фонду 30,552 млрд грн. Погашення внутрішнього боргу становило 17,925 млрд грн, зовнішнього боргу - 13,38 млрд грн, в т.ч. по загальному фонду 12,627 млрд грн.

Державні запозичення до державного бюджету були здійснені в обсязі 97,074 млрд грн, в т.ч. на внутрішньому ринку залучено 55,106 млрд грн, з них до загального фонду - 50,449 млрд грн (зокрема ОВДП на капіталізацію банків на суму 19,624 млрд грн), на зовнішньому ринку було залучено 41,969 млрд грн, в т . ч. до загального фонду державного бюджету 40,074 млрд грн.

Від приватизації державного майна в січні-грудні 2011 р. надійшло 807,8 млн. грн.

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень-грудень 2011 р. становила 288,58 млрд грн. Державний бюджет України в січні-грудні 2011 р. отримав 225,32 млрд грн. Податкові надходження до Державного бюджету України за звітний період склали 148,916 млрд грн. Неподаткові надходження до державного бюджету склали 66,296 млрд грн. До загального фонду Державного бюджету за січень-грудень 2011 р. надійшло 172,207 млрд грн.

Загальна сума касових видатків зведеного бюджету України за січень-грудень 2011 р. становила 307,312 млрд грн. Касові видатки Державного бюджету України за січень-грудень 2011 р. становили 242,357 млрд грн, що на 866,7 млн грн, або на 0,4% більше відповідного показника січня-грудня 2010 р. У січні-грудні 2011 р. в загальному фонду державного бюджету відкрито асигнувань на проведення видатків у сумі 188,699 млрд грн.

За 11 місяців 2011 р. державний бюджет України був виконаний з дефіцитом 16,143 млрд грн, в т.ч. загальний фонд 14,509 млрд грн. Податкові надходження до держбюджету за звітний період становили 131,812 млрд грн, неподаткові надходження - 60,485 млрд грн.
Доходи зведеного бюджету України за І кв. 2010 р. склали 67 млрд грн

Держбюджет на 2013 р. на сьогодні не ухвалено. 15 вересня 2012 р. у Верховнiй Раді був зареєстрований законопроект № 5000 "Про державний бюджет України на 2013 р.", проте ВР відправила його на доопрацювання. Згідно з документом, витрати бюджету затверджені в сумі 324 млрд грн, доходи - на рівні 285 млрд грн, дефіцит - 46,7 млрд грн (3,97% ВВП), прогнозований рівень інфляції на 2013 р. - 9,7%.

1 січня 2012 р. набула чинності урядова постанова "Про заходи з організації бюджетного процесу в 2012 р.", у зв'язку з неприйняттям Верховною Радою закону про державний бюджет.

Доходи загального фонду Державного бюджету України в 2011 році (з урахуванням відшкодування податку на додану вартість) становили 172,207 млрд грн, або 93,3% плану. Порівняно з 2010 роком доходи загального фонду державного бюджету зменшилися на 13,647 млрд грн, або на 7,3%.

Заплановані показники надходжень до загального фонду істотно не виконано за основними бюджетоформуючими податками, зокрема: за ПДВ з ввезених на територію України товарів - на 15,7% (недоотримано 12,792 млрд грн); за податком на прибуток підприємств - на 23,4% (недоотримано 9,275 млрд грн); за ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) - на 7,4% (недоотримано 3,689 млрд грн). Діаграма, яка зазначена в додатку 1.

За даними Секретаріату президента, також не виконано планові завдання бюджетного відшкодування по ПДВ на 1,981 млрд грн, тобто грошима відшкодовано на 5,4% менше обсягу, визначеного у законі про держбюджет.

Загальна сума доходів зведеного бюджету України за І кв. 2012 р. склала 67 млрд 143,1 млн грн, що на 1 млрд 432,7 млн грн, або на 2,2% більше за аналогічний період 2011 р.

Державний бюджет України у І кварталі 2012 р. отримав 51 млрд 712 млн грн, що на 441,8 млн грн, або на 0,9% більше за відповідний показник 2011 р.

Податкові надходження до Державного бюджету України за звітний період становили 38 млрд 101,2 млн грн, що на 2 млрд 597,3 млн грн, або на 7,3% більше від надходжень за січень-березень 2011 р.

Неподаткові надходження до державного бюджету становили 11 млрд 346,7млн грн, що на 2 млрд 707,1 млн грн, або на 19,3% менше за відповідний показник січня-березня 2011 р.

До загального фонду Державного бюджету за І квартал 2012 р. надійшло 39 млрд 047,1 млн грн, або 85,5% від тимчасового розпису на січень-березень поточного року. Порівняно із аналогічним періодом 2011 р. надходження збільшились на 13,3%, або на 4 млрд 580,1 млн грн. Наочно наведено в додатку А.

Наводить на роздуми і спонукає до окремих висновків наступне. В розвинених країнах парламент слідкує за тим, щоб уряд не завищував доходи, а відповідно й видатки у прагненні більше витрачати коштів. Уряд України, який відповідає за складання й виконання бюджету, переконливо інформує Верховну Раду України про реальність планових показників надходжень з метою недопущення завищення доходної та видаткової частин бюджету та запобігання прийняттю популістських рішень. Схвалення бюджетних висновків і прийняття проекту державного бюджету на 2012 р. достроково є свідченням підтримки парламентською більшістю позиції уряду у прийнятті рішень і процедури голосування з метою забезпечення досягнення суспільного вибору. Узгодженість позиції уряду і парламентської більшості на відповідному етапі суспільно-економічного розвитку нашої держави підтвердило прийняття позитивного рішення про звіт Кабінету Міністрів України щодо виконання Державного бюджету України за 2012 рік. [10, 20].

З метою упередження негативних наслідків у бюджетній політиці на кожній зі стадій бюджетного процесу, за підсумками проходження Державного бюджету України на відповідний рік, мають бути оцінені досягнуті результати прийнятих рішень відповідно до поставленої мети і визначених завдань на наступний бюджетний рік. При здійсненні суспільного вибору в бюджетному процесі необхідно дотримуватись таких принципів:

досягнення рівноваги та спадкоємності у бюджетній політиці;

забезпечення балансу попиту і пропозиції на публічні фінансові ресурси;

демократичності, прозорості і привабливості прийнятих рішень;

- дотримання законності і фінансової культури, відповідальності і поваги до закону при прийнятті бюджетних рішень. [10, 20].

У період розвитку демократії і вдосконалення бюджетних рішень головним критерієм у здійсненні суспільного вибору, на мою думку, має стати принцип рівноваги. Принцип рівноваги, роль якого у розвитку бюджетної політики Української держави недооцінюється, є стрижнем у суспільному виборі, навколо якого мають формуватись управлінські рішення та відбуватись затвердження Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». Рівновага у бюджетній політиці і в бюджетному процесі, зокрема для бюджету, означає перш за все баланс потреби і фінансової можливості держави та збалансування дохідної і видаткової частин бюджету. Принцип рівноваги у прийнятті бюджетних рішень, крім того, полягає у дотриманні і забезпеченні:

- балансу бюджетної та податкової політики у мобілізації податків та здійсненні державних видатків;

мінімізації суб'єктивізму і досягнення реального балансування бюджету в досягненні суспільного вибору;

- рівних можливостей в одержанні суспільних благ і послуг;

- ефективності формування і використання бюджетних коштів, їхньої результативності в процесі відтворення суспільного продукту і ВВП. [10, 21].

Фінансові можливості і відповідні ресурси в організації бюджетного процесу, на мою думку, мають бути домінантою у бюджетній політиці щодо державних видатків і бути основою для визначення обсягу з надання суспільних благ. З цих позицій важливо зберегти рівновагу потреби і можливості держави в процесі розгляду та затвердження проекту Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», а особливо в процесі його виконання.

Суспільний вибір, зроблений Кабінетом Міністрів України, не завжди може бути підтверджений парламентською більшістю у визначенні пріоритетів бюджетної політики та формуванні доходів бюджету на відповідний рік. Уряд зобов’язаний подати проект Державного бюджету України на наступний рік, показники якого мають бути реальними, а дохідна і видаткова частини бюджету збалансованими. Від того на скільки вдало уряд здійснить вибір пріоритетів у розподілі доходів на здійснення видатків за умов недостатнього їхнього обсягу, значною мірою залежатиме вибір у прийнятті рішень при затвердженні проекту закону. Зрозуміло, якщо парламентська більшість сформувала уряд, то в цьому випадку логічно виконувати ті зобов'язання, які були покладені в основу програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої парламентом, і певних політичних домовленостей у процесі її формування.

Провідне місце в системі регулювання економіки держави, створення сприятливого фінансового середовища для швидкого розвитку ринкових відносин, забезпечення макроекономічної рівноваги в економіці належить бюджету. Він є невід'ємною частиною ринкових відносин і одночасно важливим інструментом реалізації державної політики.

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України завжди викликає інтерес. Саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості.

У своїх працях вчені відображають доходи бюджету як економічні відносини, що виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни. Вони є частиною централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій[1, 81].

Основними проблемами у формуванні доходної частини Державного бюджету України є неузгодженість потреб у податкових надходженнях з можливостями їх отримання. Крім того, на сьогодні стоїть завдання досягти такого рівня надходжень до бюджету, щоб була можливість акумулювати ресурси у доходній частині державного бюджету.

Сьогодні Україна опинилась перед надзвичайно складними проблемами: спад виробництва, інфляція, перманентне збільшення затрат та низька конкурентоспроможність на фоні швидкого розповсюдження посередництва та збитковості підприємств, стрімке зростання прихованого безробіття, зубожіння переважної більшості населення, різке падіння купівельної спроможності та погіршення структури споживання. Найбільш гострою проблемою бюджету, яка спровокувала розвиток кризових явищ в інших секторах економіки та дестабілізувала загальноекономічну ситуацію, є проблема незбалансованості бюджетних ресурсів та бюджетних зобов'язань.

Важливою оцінкою в забезпеченні доходами державного бюджету є оцінка співвідношень між податковими і неподатковими надходженнями до бюджету й те, наскільки відбувається одночасна концентрація доходів бюджету за рахунок головних бюджетоутворюючих податків: ПДВ, податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб, акцизного збору. Наочно зображено на рис. 4.1 і 4.2.

Динаміка щомісячних податкових надходжень державного бюджету

в 2006 – 2011 роках

Рисунок 4.1 – Динаміка щомісячних податкових надходжень державного бюджету в 2006 – 2011 роках

Динаміка щомісячних неподаткових надходжень державного бюджету

в 2006 – 2011 роках

Рисунок 4.2 - Динаміка щомісячних неподаткових надходжень державного бюджету в 2006 – 2011 роках

Формування державного бюджету продовжує здійснюватися за методом "від досягнутого". Процес виконання бюджетів дещо поліпшився в зв'язку із діяльністю казначейської системи. Вона вже дозволила упорядкувати витрати коштів відповідно до прийнятих законів: посилено поточний контроль за цільовою витратою коштів бюджетними установами, реалізовано принцип функціонування єдиного казначейського рахунку. Крім того, при формуванні видаткової частини бюджету (особливо за умови частих змін Уряду) нерідко приймаються рішення, які вимагають відповідних джерел фінансування. Виникає додатковий тиск на дохідну частину бюджету, внаслідок чого Уряд часто змушений вести пошуки нових, у тому числі неподаткових джерел, залучати внутрішні та зовнішні позики для фінансування бюджетного дефіциту. Серед таких джерел використовуються надходження від приватизації державного майна, що в кінцевому підсумку призводить до скорочення обсягів фінансування розширеного відтворення, оновлення основних фондів і негативно впливає на темпи розвитку економіки[2, 39].

У цих суперечностях криються витоки таких явищ як можливість неузгодженості податкової і бюджетної політики; завищення планових показників доходів бюджету парламентськими комітетами і їх заниження Урядом; перевищення державними зобов'язаннями, що витікають із чинного законодавства, реальних фінансових можливостей держави; ухвалення рішень щодо зниження податкових ставок і гальмування ухвалення рішень щодо розширення податкової бази, необхідного для збереження бюджетних надходжень на незмінному рівні; ланцюжкова реакція боротьби за податкові пільги і преференції і, як наслідок, - загострення проблеми корупції; вибір податкових пільг залежно не від їх соціально-економічної значущості, а від міцності позицій тієї групи депутатів, що лобіюють інтереси певної категорії і платників податків у парламенті[3, 7].

За доцільним проведення фінансово-податкових реформ та вдосконалення економічних відносин, які в свою чергу мають бути направлені на забезпечення стабільності та сталої тенденції зростання доходів бюджету. Такі реформи мають відбуватися шляхом:

- прийняття ефективного й забезпечення стабільного чинного законодавства, його простоти й однозначності в трактуванні, а також розробки відповідного дієвого механізму планування та регулювання податкового навантаження;

- пошуку резервів мобілізації доходів бюджету за рахунок впровадження оподаткування нерухомості; розширення податкової бази за рахунок легалізації та регулювання доходів юридичних і фізичних осіб; уніфікації акцизного збору, платежів за спеціальне використання природних ресурсів як податку та зменшення рівня непрямого оподаткування в частині справляння ПДВ. На наш погляд, необхідно змінити ідеологію та сутність непрямого оподаткування в інтересах кожного громадянина й держави в цілому.

Таким чином, для вирішення основних проблем формування доходної частини державного бюджету України та наповнення бюджету реальними доходами необхідно провести у державі фінансово-податкові реформи, прийняти Податковий Кодекс та вдосконалювати казначейське обслуговування державного бюджету за доходами.

Положення основних напрямів бюджетної політики, які були схвалені парламентом, на сьогодні ще не стали однозначними у прийнятті рішень урядом у процесі підготовки і складання проекту Державного бюджету України на наступний рік. Це викликано, перш за все, тим, що основні напрями бюджетної політики, схвалені постановою Верховної Ради України, не є обов'язковими для виконання. Аналіз стану врахування положень постанови Верховної Ради України від 27.04.2013 р. «Про основні напрями бюджетної політики на 2013 рік» показує, що у поданому проекті Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 р.» до Верховної Ради України враховано 89 ст.. Понад 60% усіх пропозицій і доручень не були враховані в поданому проекті Державного бюджету України на 2013 рік. Не випадково досить складно і з порушенням термінів відбулось прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». [10, 22].

Публічне засвідчення факту врахування положень вище зазначених нормативно-правових актів у проекті закону дає можливість парламенту визначитись у прийнятті рішень. Тому основне завдання уряду на стадії подання і представлення проекту закону переконливо підтвердити, обґрунтувати зроблений вибір та засвідчити парламентську більшість або більшість народних депутатів — членів усіх фракцій у реальності показників державного бюджету у доцільності проведеного розподілу коштів на здійснення видатків відповідно до визначених пріоритетів бюджетної політики на наступний рік. На цій відповідальній стадії в процесі підготовки основної думки - позиції парламенту щодо прийняття рішення і визначення суспільного вибору відбувається випробування політичних сил на зрілість і розуміння наслідків прийняття (неприйняття) проекту закону до розгляду Верховною радою України.

У разі прийняття позитивного рішення щодо проекту закону в парламенті суб'єкти законодавчої ініціативи подають пропозиції щодо змісту та реальності показників бюджету, які опрацьовує Комітет Верховної Ради України з питань бюджету на предмет їхньої ґрунтовності, доцільності, ефективності та готує висновки до них. Як засвідчує практика, більшість поданих пропозицій до проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» стосується збільшення коштів на здійснення тих чи інших видатків.

На стадії подання, розгляду і прийняття рішень по кожній пропозиції до проекту закону починає діяти принцип спільної відповідальності комітету, фракції (групи) і Верховної Ради України в цілому. Кабінет Міністрів України та безпосередньо Міністерство фінансів України мають визнати правильність і доцільність пропозицій, або не підтримати їх, якщо вони суперечать законодавству України. За цих умов відбуваються пошук різних рішень щодо збереження балансу бюджету, рівноваги фінансової можливості держави із потребою у здійсненні видатків з бюджету, недопущення необґрунтованого завищення дохідної частини бюджету з метою задоволення інтересів окремих політичних партій (груп) і збереження реального фінансування видатків з надання суспільних благ за рахунок державних фінансових ресурсів.

Успіх у бюджетній політиці зростатиме, якщо зроблений суспільний вибір у прийнятті рішень Кабінетом Міністрів України буде підтримано парламентом, а законодавчі пропозиції Верховної Ради України стануть ефективними важелями розвитку бюджетного процесу і зміцнення складових суспільних благ та будуть виконані урядом. Прийняття єдиного і спільного рішення законодавчим і виконавчим органам влади у вирішенні тієї чи іншої суспільної проблеми — гарантія фінансової стабільності на перспективу. Невиконання або прийняття неефективного і невиправданого рішення у здійсненні суспільного вибору має передбачати солідарну відповідальність.

Досить широкого поширення набуває практика збалансування потреби у додатковому здійсненні видатків відповідно до наданих пропозицій народних депутатів шляхом внесення змін до діючого податкового законодавства в частині ліквідації окремих пільг, розширення бази оподаткування. Такі зміни мали місце при формуванні Державного бюджету України практично кожного року.

Суспільний вибір, зроблений парламентом у напрямку збільшення доходів бюджету за рахунок врегулювання питань у процесі оподаткування і ліквідації окремих пільг та спрямування відповідного планового ресурсу на здійснення суспільних благ в Україні, за сучасних умов є виправданим. По-перше, це є логічним у досягненні фінансової стабільності згідно запропонованої автором філософії її досягнення і розвитку «зобов'язання - доходи - суспільні блага — видатки» [10]. В цьому контексті можемо констатувати, що доходи виступають домінантою у визначенні стратегії фінансової можливості із забезпечення виконання конституційних зобов'язань. По-друге, проблема здійснення публічних видатків є похідною від конституційних зобов'язань, отже, їхнє забезпечення залежить від наявності доходів бюджету і фінансової можливості держави в цілому. [10, 24].

Наявність суб'єктивних факторів впливу в процесі управління потоками державних фінансових ресурсів на практиці проявляється шляхом застосування різних форм і методів у реалізації державної політики, організації та здійсненні державного регулювання суспільно-економічних процесів. Здійснення суспільного вибору можна назвати також суб'єктивним підходом, однак він є виправданим за умови його прозорості, реального прогнозування ситуації в досягненні позитивних результатів в інтересах усіх та кожного. Наявність об'єктивних та суб'єктивних факторів суспільного розвитку тою чи іншою мірою притаманна кожній країні. Тому демократичні процедури та технології у прийнятті бюджетних рішень вимагають особливої уваги і забезпечення правової основи їхнього функціонування і забезпечення державного регулювання. Лобіювання окремих інтересів та відстоювання державних інтересів є предметом постійних дискусій та компромісів на шляху формування суспільного вибору у прийнятті рішень щодо державного бюджету.

Проблема мінімізації впливу суб'єктивного фактору на перерозподіл ВВП, його використання та мобілізацію коштів до державної казни залишається актуальною в усі періоди розвитку людства, особливо в процесі розгляду і затвердження Закону України «Про Державний бюджет України на відповідний рік». Першочерговим завданням для нашої країни у питанні забезпечення усунення суб'єктивних важелів впливу на економічний розвиток та здійснення максимально виваженого суспільного вибору має стати підготовка та прийняття нормативно-правових актів, які забезпечили б додержання і реалізацію об'єктивних законів суспільного розвитку незалежно від політичної волі та діяльності органів влади. [10, 26].

З метою досягнення прозорості та підвищення відповідальності перед суспільним вибором у бюджетному процесі пропонується у Бюджетний кодекс України ввести такі поняття як «бюджетні компроміси», «відповідальність за прийняття бюджетних рішень» і «спільна (солідарна) відповідальність». Це надасть можливість перш за все попередити прийняття незаконних рішень, а також рішень, які мають не суспільний характер у використанні публічних фінансових ресурсів. Крім того, визначення таких понять посилить роль процедури розгляду і вибору технологій прийняття рішень, забезпечить їхню прозорість та підвищить відповідальність на всіх етапах бюджетного циклу у управлінні потоками фінансових ресурсів в процесі виконання конституційних зобов'язань України.

ВИСНОВКИ

Наявність державного бюджету як економічної категорії об'єктивно зумовлена існуванням інституту держави та товарно-грошових відносин. Державний бюджет — це централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він знаходиться в розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Це так звані чисті суспільні блага, до яких в економічній науці відносять державне управління, національну оборону, забезпечення охорони правопорядку тощо і які повністю оплачуються з бюджету. Ринкова система неспроможна забезпечити суспільство такими благами взагалі. Адже до них неможливо застосувати принцип винятку, притаманний приватним благам. Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, без альтернативністю у їх використанні. Кожен без винятку громадянин користується цими благами незалежно від свого бажання або платоспроможності.

Існують також такі суспільні блага та послуги, які можуть вироблятися і використовуватися відповідно до ринкових умов, але наслідки такого процесу з суспільно-політичної або економічної точки зору небажані.

Якщо такі блага та послуги продавалися б за цінами, що покривають витрати на їх виробництво, це виключило б з числа споживачів значні верстви населення. До таких благ відносять так звані змішані суспільні блага або соціальні блага (послуги освіти, охорони здоров'я, культуру, спорт, забезпечення житлом та комунальними послугами тощо). їх постачає як приватний сектор, так і держава за рахунок коштів бюджету.

Важливу роль відіграє державний бюджет у забезпеченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, здійснення соціального захисту населення, соціального забезпечення найвразливіших верств населення. Однак державний бюджет слід розглядати не лише як засіб акумулювання коштів, необхідних для фінансування державних заходів, як інструмент перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою забезпечення соціальної справедливості. Бюджет є також знаряддям впливу держави на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси, економічним важелем здійснення державної влади.

За допомогою державного бюджету держава виконує свою регуляторну функцію. В ринкових умовах державне регулювання реальної економіки спрямовується насамперед на створення сприятливих умов для юридичних та фізичних осіб в інтересах суспільства в цілому, але не у власних інтересах окремих верств населення та осіб, з використанням таких потужних важелів, як податки та бюджетні витрати.

Державний бюджет є активним чинником господарських перетворень і дійовим інструментом регулювання економічних, соціальних, демографічних, екологічних процесів як на макро-так і на мікрорівні.

Державний бюджет є основним знаряддям економічного планування, макроекономічної стабілізації і економічного зростання. Надходження до державного бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу, можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист заселення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин державного бюджету пов'язане з основними макропоказниками економічного й соціального розвитку на відповідний рік.

Державний бюджет істотно впливає на економічний розвиток окремих регіонів. Вирівнювання бюджетної забезпеченості адміністративно-територіальних утворень в умовах ринкової економіки може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базидевич В. Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навч. посіб. / За загальною редакцією Базилевича В. Д.—К .: Атака , 2002.—368с.
2. Боголепов Д. Краткий курс финансовой науки. —М. : Пролетарій , 1929
3. Боголепов М. И. Фінанси , правительство и общественные интересы — СПб.: Изд-во о н. Поповой , б. р.
4. Булгаков С. О. Єрмошенко Л. В. Цитована праця.
5. Василик О. Д. , Павлюк К. В. Бюджетна система України: Підручник.—К.: Центр навчальної літератури, 2004.—544 c.
6. Василик О. Д., Павлюк К. В. Державні фінанси України: Підручник.— К.: Центр навчальної літератури, 2003.—608 с.
7. Василик О. Д. Державні фінанси України.— К. :Вища школа, 1997.
8. Геєць В. М. Формування дохідної частини бюджету: підсумки, проблеми, перспективи // Економіка і прогнозування.—2004.—№1. C. 9-30.
9. Нитти Ф. Основные начала финансовой науки.—M., 1904.
10. Огонь Ц. Г. Реальнісь суспільного вибору у прийнятті бюджетних рішень // Актуальні проблеми економіки.2005.—№4.– c.17-26.
11. Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. Навчальний посібник.—К.: Знання-Прес, 2002. –495c. –(Вища освіта хіх століття).
12. Сова. О. Ю. Проблема дефіцитності державного бюджету і шляхи її розв`язання // Фінанси України.—2004.—№5.с. 83-87.
13. Боги без обліку, що гроші без номіналу. // Урядовий кур`єр.—2000.—17 травня.
14. Фішер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.Економіка.—М.,1993.
15. Штурм Р. Цитована праця.

ДОДАТОК A 

Фінансування Державного бюджету України на 2011 рік (тис. грн.)

Код	Найменування	Всього	Загальний фонд	Спеціальний фонд
	Загальне фінансування	57745369,90	25238106,70	32507263,20
400000	Фінансування за борговими операціями	76462165,6	55238106,7	21224058,9
401000	Запозичення	100258382,2	78253300,8	22005081,4
401100	Внутрішні запозичення	66190271,3	47853300,8	18336970,5
401200	Зовнішні запозичення	34068110,9	30400000	3668110,9
402000	Погашення	-23796216,6	-23015194,1	-781022,5
402100	Внутрішні зобов'язання	-17061988,4	-17061988,4
402200	Зовнішні зобов'язання	-6734228,2	-5953205,7	-781022,5
500000	Надходження від приватизації державного майна	10000000	__	10000000
501000	Надходження від приватизації державного майна (крім об'єктів, для яких передбачено окремий розподіл коштів відповідно до Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки) та інших надходжень, безпосередньо пов'язаних з процесом приватизації та кредитування підприємств	10000000	__	10000000
600000	Фінансування за активними операціями	-28716795,7	-30000000	1283204,3
601000	Зміни обсягів депозитів і цінних паперів, що використовуються для управління ліквідністю	-30490001	-30000000	-490001
601200	Розміщення коштів на депозитах або придбання цінних паперів	-30490001	-30000000	-490001
602000	Зміни обсягів готівкових коштів	1773205,3	__	1773205,3
602100	На початок періоду	1773205,3	__	1773205,3