Фонетична організація сонетів Шекспіра

КУРСОВА РОБОТА

з англійської мови

Тема: « Фонетична організація сонетів Шекспіра »

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………......3 Розділ I. Засоби фонетичної організації поетичного твору……………...…5

Повтор…………………………………………………………………6
1. Алітерація……………………………………………………………..9
2. Асонанс………………………………………………………………..13
3. Анафора та епіфора………………………………………………….14
4. Звуконаслідування……………………………………………………15

Розділ II. Творчість Шекспіра як феномен доби Відродження. Особливості та роль у розвитку літератури наступних поколінь………………………….18 2.1. Особливості творчості В. Шекспіра…………………………………...18

2.2. Фонетичний аналіз сонетів Шекспіра………………………………...21

Висновки……………………….…………………………………………………..31

Список використаної літератури……………………………………………….32

Вступ

Ще в античному світі приділяли увагу милозвучності мови. Афіняни задумувались над силою і красою мовленого слова, групували слова за характером їх звучання і музикальності, а славетний римський оратор Ціцерон говорив, що від мови повинен «зазнавати насолоди слух». Бо ж мова, як найважливіший засіб людських стосунків, не лише передає думки й почуття, створює уявні образи. Їй як фізичній реальності властиві й певні акустичні якості. У художніх творах поряд з лексикою, семантикою, синтаксисом важливе значення має звукова організація художнього мови твору — інтонаційна впорядкованість звукових елементів у поетичному мовленні, на основі якої формується версифікаційна система (звукопис, зіткнення, алітерація, асонанс, евфонія, епіфора, анафора та ін.). Звукова організація є важливою, перш за все, тому, що вона вміщує інформацію, яку поет вміщує у поетичному творі. Саме тому літературознавці досліджують цю проблему на протязі століть. Значущість звукової сторони тексту була визнана ще поетиками і письменниками давнини. Сучасна традиція її вивчення веде свій родовід від гумбольдіанської і потебніанської філософії мови, відкриттів Соссюра у сфері анаграм і дослідів дослідження феномену звукового повтору у працях російських «формалістів» у Росії та за кордоном. Лінгвопоетичні пошуки останніх десятиліть у галузі звукових зближень і повторів (роботи В.М.Топорова, B. C. Баєвського, В. П. Григор’єва, В. В. Іванова, Т. М. Ніколаєвої, Е.Г. Еткінда, Н. А. Кожевнікової, А. В. Пузирьова та ін.) значно збагатили уявлення про принципи і форми звукової організації тексту. Вивчаючи зв’язок значення й звука, філософи та поети починають пошук відповідностей між звуком і кольором. Наприклад, є сонет А. Рембо “Голосні”, де він відображає свої звукові асоціації. Всі ці дослідження були передумовами та основою для виникнення фоносемантики, предметом вивчення якої є звукозображувальна система мови. До висвітлення питань фоностилістики, фоносемантики, поетичної фоніки у вітчизняному мовознавстві зверталися такі науковці як В. Левицький, М. Йогансен, В. Ващенко, О. Потебня. В іноземному мовознавстві відомі такі імена як В. Губмольдт, А. Шлейхер, Я. Грімм, М. Граммон, О. Єсперсен, К. Бальмонт, С. Ульман, А. Бєлий, Р. Міллер-Будницька,Г. Альпорт, Р. Браун, А. Блек, І. Тейлор, І. Осгуд, І. Горєлов та інші.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що фонетична організація є одним із шляхів, без якого повністю зрозуміти художній твір( прозовий чи ліричний) є неможливо. Звуки зберігають у собі закодовану інформацію, без якої контекст твору буде збіднілим. Зокрема, при поетичному перекладі адекватна і еквівалентна передача таких стилістичних характеристик оригіналу як алітерація, асонанс, віршове перенесення тощо, які зазвичай відносять до структурно-невідтворних засобів, є факультативною. Однак перекладацька зневага алітерацією, асонансом, звукописом призводить до нерозуміння особливостей звукового складу тексту читачем, адже вибір перекладачем лексики залежить не лише від сенсу і теми тексту, але і від її звучання.

Предмет дослідження – особливості фонетичної організації поетичного твору.

Об’єкт дослідження – засоби фонетичної організації сонетів В.Шекспіра.

Мета дослідження: теоретично дослідити і проаналізувати на прикладі сонетів В. Шекспіра особливості звукової організації ліричного твору.

Завдання курсової роботи:

З’ясувати, які існують засоби фонетичної організації художнього твору.
Теоретично дослідити особливості кожного з засобів фонетичної організації твору
Опрацювати матеріал стосовно наявних досліджень щодо фонетичної структури художнього твору.
Виначити основні особливості сонетів В. Шекспіра.
Проаналізувати фонетичну організацію сонетів В.Шекспіра.

Курсова робота має таку структуру: зміст, вступ, 2 розділи: перший теоретичний, другий – практичний, висновки та список використаних джерел.

Розділ I. Засоби фонетичної організації поетичного твору

У багатьох поетів саме фонетична структура є найцікавішою. М. Ю. Лотман звертає увагу на те, що частота вжитку певних груп фонем в поетичному тексті створює певний емоційний настрій [12, с. 14]. О. С. Широков вважає за краще у такому разі говорити про звуковий колорит вірша [18, с. 17 – 22]. Поетичний твір своїми звуковими ланцюжками передає не лише семантичне, але і естетичне значення, яке проявляється через звукову картину, тобто через звуки мови цього твору. Науковці стверджують, що обсяг звукових сигналів, які надходять у центральну нервову систему й зумовлюють певні емоції, завжди більший, ніж сукупність засобів раціонального словесного відображення цих сигналів. Голосні й приголосні звуки у структурі морфем, слів та речень здатні породжувати конотації, тобто брати участь у створенні позитивного чи негативного враження від спілкування [6, с. 37]. В структурі художнього тексту знаходять реалізацію різноманітні стилістичні засоби, і евфонічні засоби не виняток. Евфонія (грец. euphonia — милозвучність) є розділом поетики, що вивчає звукові засоби та звукову організацію мови художніх творів, зокрема віршів[2,с. 45]. До евфонічних засобів відносяться римовані співзвуччя, алітерація і асонанс, звуконаслідування, які допомагають об’єднати у гармонійну сув’язь позитивно-естетичні явища художнього, передусім поетичного, твору.. Звукова організація поетичного мовлення є предметом розгляду фоніки. Фоніка – виразові звукові засоби, які надають мові, насамперед віршованій, милозвучності, підсилюють її емоційність і виразність [2, с. 615.].

1.1.Повтори

Повтор (повторення) — найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передусім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками.

У художній мові повтори виконують функцію посилення. Варто зазначити, що лексеми, які повторюються зазвичай не стоять поряд. Використання повторів у художній літературі досліджується. На основі аналізу досліджень виділяють такі види повторів: звукові, морфемні, лексичні (синонімічні, антонімічні, тотожні, парні), синтаксичні (сполучникові, безсполучникові), композиційні (анафора, епіфора, багатосполучниковість) та номінативно-експресивні[11]. В українському мовознавстві повтор досліджували О. Потебня (головне та творче завдання повтору полягає не в нагромадженні елементів змісту, а в художній їх організації) [17]. Л. Пришляк визначає його як синтаксичну конструкцію з повторенням елементів семантичної структури речення або цілого речення з тотожним, близьким чи відмінним лексико-семантичним наповненням зі збереженням або зміною позиції відносно інших елементів тексту [16, с. 5]. Відповідно до класифікації за частинами мови виділяють наступні види:
1.Повтор іменника.
Іменниковий повтор – подвійне або багаторазове контактне відтворення іменника в межах одного речення: “Clyde, Clyde,” she exclaimed half aloud, “you wouldn’t do that to me, would you – you couldn’t” [23]; “Benefactress! Benefactress!” said I inwardly: “they all call Mrs.Reed my benefactress; if so, a benefactress is a disagreeable thing.”[21].

Набагато важче піддаються повтору особові займенники. Найчастіше простий контактний повтор займенників спостерігається у формах вагання і використовується для заповнення мовних пауз:
“And I – I;” she thought, “if they’d offered me a thousand dollars a week I wouldn’t have gone if it meant being separated from Michael.”[28].

2. Повтор прикметника:

“This is a terrible mistake,”he said, shaking his head from side to side, “a terrible, terrible mistake.”[24]. “She strode over to the looking - glass and stared at herself." "Old, old, old", she muttered.”[28].

  3.Повтор прислівника.
   В англійській мові найчастіше можуть підлягати контактному повтору прислівники never (із написанням через дефіс або кому), ever (з написанням через дефіс), again (поєднані сполучником and):
   “But no, no, no – not that. He was not a murderer and never could be! He was not a murderer – never – never.”[23]. Найчастіше повтор дієслова зустрічається у формі наказового способу. З прагматичної точки зору це може бути власне наказ, прохання, спонукання, запрошення тощо.

“Drink! Drink! Drink! Mr. Mason obeyed,because it was evidently useless to resist” “You thought! You thought! Yes, it makes me impatient to hear you /…/” [21].

Повтор дієслів в особових формах можливий лише зі сполучником and:
“She began to cry – she cried and cried”[24].

5. Повтор часток та вигуків.

“No, Jane, no, no: this world is not the scene of fruition; do not attempt to make it so: nor of rest; do not turn slothful”[21].
Варто зазначити, що єдиної, уніфікованої класифікації простого повтору з урахуванням усіх факторів не існує.

Літературознавці виділяють різноманітні види повторів відповідно до місця розташування повторюваних лексем:

повторення лексеми, що стоїть на першому місці: (Nothing venture, nothing have (без ризику немає перемоги));
повторення лексеми, що стоїть на другому місці: (He laughs best who laughs last (сміється добре той, хто сміється останнім);
повторення лексеми, що стоїть на третьому місці;
повторення лексеми, що стоїть на четвертому місці. Цей вид повтору зустрічається украй рідко:

Однак існують випадки, коли може повторюватися перша і друга лексеми одночасно: So many men, so many minds (скільки голів, стільки і думок). Трьохчленний повтор підкреслює емоційно-значеннєве тональність висловлювання : She was screaming high, a shrill scream that rose in the air incisively like a gulмl's shriek. “Put it back, put it back, put it back!”, the scream seemed to say.

Фонетичні повтори можуть виступати в тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. До фонетичних повторів, які не мають співвідношення з одиницями інших мовних рівнів відносять: анафору,епіфору,алітерацію,асонанс.

Відсутність єдиної класифікації пояснюється, перш за все, наявністю великої кількості критеріїв, необхідних для виділення типів простого повтору.
Окрім того, в межах одного й того ж типу повтору розрізняються структурні підтипи, які, в свою чергу, можуть включати ряд моделей. Повтор – явище багатофункціональне і виконує різноманітні стилістичні функції.

Повтор, як виразний засіб синтаксису, широко вживається у всіх сферах мови: публіцистичної, діловий, наукової, у побутово-розмовній мові, ухудожній прозі. У поетичному творі повтор є необхідним стилістичним елементом, що забезпечує логічність, точність, ясність вираження .

1.2.Алітерація

Це один з найдавніших стилістичних прийомів посилення виразності художньої мови, особливо вірша. Алітерація зустрічається в народній поезії і в літературі всіх народів світу. Алітерацією багаті вірші Гомера, Гезіода, Горація, Вергілія та багатьох пізніших поетів Європи - Данте, Петрарки, Ронсара, Шекспіра.

Алітерація (лат. аd — до, littera — буква) — повторення однакових приголосних звуків чи звукосполучень з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови. Алітерація є стилістичний прийомом, який застосовується для посилення звукової виразності художньої мови, зокрема віршів. Робиться це шляхом добору слів, повторенням однакових чи наближених подібних за звучанням приголосних, наприклад, sing – song. Алітерація можна спостерігати не лише на окремих словах, але й словосполученнях та реченнях, наприклад “She sells sea-shells down by the sea-shore” або “Peter Piper Picked a Peck of Pickled Peppers. Існує кілька підходів до визначення алітерації. Західні лінгвісти називають алітерацією повтор і приголосних, і голосних звуків на початку близько розташованих ударних складів: Pride and Prejudice. Вітчизняні лінгвісти називають алітерацією повтор приголосних в будь-яких позиціях[7]. Алітерація часто зустрічається в англійській літературі у назвах книжок (як от у вище згаданій книзі “Pride and Prejudice”, “Sense and Sensibility”), Найчастіше алітерація використовується в дитячих віршиках і поезії, а також в популярній музиці і рекламних оголошеннях, наприклад :

Baa baa black sheep,

Have you any wool,

Yes sir, no sir.

Three bags full.

У телевізійній рекламі алітерація використовується, щоб слоган компанії легко запам'ятався: Snap, crackle and pop. Деякі назви відомих брендів теж містять алітерацію Dunkin' Donuts, Borders Books, Coca-Cola, Chuckee Cheese's, The Scotch and Sirloin. Окрім того алітерацію застосовують в назвах періодичних видань (Tine Tots), назвах журнальних статтей: "Science has Spoiled my Supper", в іменах казкових мультиплікаційних героїв (Mickey Mouse), при використанні парних однорідних членів речень у прислів’ях та приказках ( tit for tat). Наприклад Едгар По найчастіше у своїх віршах використовував прийом алітерації на такі приголосні як: d, w, p, l, s. Це можна пояснити тим, що алітерація пов’язана з використанням приголосних звуків, яких існує більше у мовній системі, ніж голосних. В свою чергу це дає поетові більше можливостей вдало поєднувати та комбінувати саме приголосні звуки. Наприклад: “Doubting dreaming dreams,…dared to dream,…was the whispered word, …weak and weary,…surcease of sorrow-sorrow,…leave my loneliness,…lord or lady” (from “Raven”) [29].

За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку. Наприклад:

No sweet without some sweat

(Пороби до поту, той поїси в охоту)

Where there is a will there is a way

(Де охота - там і робота)

Відповідно до композиції виділяють такі типи алітерації як:

повторення приголосного в першому і останньому словах:

Let sleeping dogs lie

(не буди лихо, доки воно спить);

Good as gold

повторення приголосного в другому і останньому словах:

Every dog has his day

( буде і на нашій вулиці свято)

повторення двох або трьох приголосних в різних лексемах:

Faint heart never won fair lady

(сміливість міста бере).

She sells sea shells on the sea shore;

Алітерація в англійській мові глибоко сягає корінням у традиції народної творчості. цій поезії опорними моментами вірша були ритм і алітерація. Кожне значуще слово в рядку народних пісень, переказів, що знаходилося під наголосом, починалося з однієї і тієї ж комбінації звуків. Так наприклад, організована англосаксонська епічна поема «Беовульф». Поєднання алітерації з римою можна віднайти у багатьох прислів’ях та приказках, наприклад: Beauty lies in lover's eyes (не по-доброму милий, а по-милу добрий).

Важливо те, що алітерація не має самостійного смислового значення, а також не підказує будь-яких додаткових емоційних відтінків значення. Багато століть вчені доводил, що окремі звуки або комбінації звуків володіють додатковими відтінками значень або особливою виразною силою. Так, А. Моріс наділяв окремі звуки здатністю виражати ідеї і почуття і стверджував, що у творчості справжнього поета є співвідношення між звуками слів, думками і почуттями, які вони виражають. Звуки мови розглядаються як такі, що мають власне емоційне значення [20]. Алітерація використовується для підсилення ударних складів. Наприклад, якщо вірш є неримованим, алітерація може бути тим компонентом, що підкреслить метричну організацію вірша. Алітерація, що включає повтор звуків в будь-якій позиції, дуже часто слугує для виділення ключового слова висловлювання чи поверх фразової єдності. Це досягається повтором в інших словах початкового звука чи звукосполучення ключового слова. Окрім того, алітерація може сприяти створенню ефекту звуконаслідування при правильному підборі звуків, що імітують крик тварин, плескіт води, шум листя на деревах, гуркоти грому.

Звук володіє акустичними властивостями. Тому, якщо звуки алітеруються, вони можуть підсилювати значною мірою лексичне значенню слова, або точніше ті емоціям, яке це слово за задумом автора маю викликати. До прикладу можуть слугувати рядки з поеми Лонгфелло

In their faces stern defiance,

In their hearts the feuds of ages,

The hereditary hatred,

Ключове слово hatred складається з приголосних звуків [ h ], [ t ], [ r ], [d], які згідно теорії звукових асоціацій кваліфікуються як страшні [7].Лонгфело майстерно використовує алітерацію, що допомогла за звуковою оболонкою розпізнати емоцій кожного слова Цей збіг смислової та звукової складових ключового слова hatred підсилюється словами hereditary, heart з подібним звуковим складом, але значення яких не викликає негативних емоцій. Однак слово hereditary в даному контексті набуває негативного відтінку значення, реалізуючи закладену в семантиці слова можливість розуміти “природжений” як “непереборний, тому що природжений”. В результаті виникає жахлива картина воїнів, ворогуючих між собою племен, які не готові забути багатовікові чвари і сварки, що підтримується алітерацією звуків [ d ] та [ f ] і лексичним значенням слів defiance та feuds.

Алітерація це - особливий стилістичний прийом, мета якого створення додаткового музично-мелодійного ефекту висловлювання. Алітерація не тільки не має самостійного смислового значення, а й не підказує будь-яких додаткових емоційних відтінків значення, що робить її часто вживаною.

1.3.Асонанс

Асонанс є одним з найважливіших засобів творення вірша. Асонанс (франц. assonance, від лат. assono – відгукуюсь) – це неповна рима, в якій співзвучні тільки наголошені голосні звуки; повторення однакових голосних звуків у рядку чи строфі [2,с.67]. Це вид неточної рими, в якій співзвучними є наголошенні голосні, а приголосні не збігаються.

Англійська література налічує чимало зразків асонансу, наприклад у поезії: That solitude which suits abstruser musings [22], або “Green leaves,…while in the wild wood I did lie,…spirit flings,…time with lyre and rhyme” (from “Romance”)[29].

Асонанс можна знайти у англійській художній прозі:

“Soft language issued from their spitless lips as they swished in low circles round and round the field, winding hither and thither through the weeds”[26].

Прикладами асонансу можуть слугувати прислів'я:

Good health is above wealth

(Найбільше багатство - здоров 'я)

Make hay while the sun shines

(Коваль клепле, доки тепле)

У другому прикладі асонанс досягається повторенням наголошеного дифтонгу [ai], у словах "while", "shine", та дифтонгу [ei], у словах "make", "hay".

1.4. Анафора та епіфора

Анафора (гр. anaphora - піднесення) - стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзаца[2.с 63]. Зустрічається в прозі та поезії і виконує ряд функцій, а сама емоційно виділяє деяку частини висловлення; створює ефект подій, які передуються; створює ефект кульмінації.
Наприклад, “He shook his curls; he smiled and went easily through the
seven motions for acquiring grace in your own room before an open
window ten minutes each day. He danced like a faun; he introduced
manner and style and atmosphere”[25]; “Mad world! Mad kings! Mad composition!”[30].

У свою чергу епіфора (грец. — перенесення, повторення) —cтилістичний прийом, який полягає у повторенні однакових виразів, слів або звукосполучень у кінці суміжних або близько розміщених рядків, строф і т. ін. для посилення виразності й мелодійності мови художнього твору; протилежне анафора[2,с.484]. Епіфора є художнім літературним прийомом, що виконує функцію моделювання художнього ефекту як в поезії, так і у прозі. За допомоги цієї фігури підкреслюється ідея твору, окрім того епіфора надає унікальний ритм тексту. З цієї причини він стає зрозумілим і легким для запам’ятовування. Наприклад:

“Fie, fie, thou shamest thy shape, thy love, thy wit,
Which, like a userer, abound’st in all,
And uses none in that true sense indeed
Which should bedeck thy shape, thy love, thy wit.”[31].

Шекспір майстерно використовував епіфору, яка підсилювала ідею кожного твору. У цьому уривку “ thy shape, thy love, thy wit” згадується двічі. Таким чином акцентується увага на головних провідних рисах Ромео, що, у свою чергу, є своєрідним ключем для розуміння головного образу.

Звуконаслідування

Звуконаслідування, або ономатопея (грец.onomatopoieia — творення назв) — звук, імітація реальних явищ: відтворення голосом або технічними засобами природних і механічних звучань[2, с.501]. Багато учених цікавились стилістичним використанням ономатопічних слів. Так, Р. Н. Робін визнає беззаперечність зв’язку між звуками, шумами і тими лексичними одиницями, що відтворюють їх у мові: “The connection between the sounds of words like coockoo, hoopoe, and such imitative words as dingdong, bow wow, rattattat, etc., and the creatures making such noises or the noises themselves is obvious…”[17, с.167]. І. Р. Гальперін наголошує на тому факті, що звуконаслідувальні слова безпосередньо відображають яскраву картину подій, але й звуки, які входять до складу ономатопічних слів, відіграють також дуже важливу роль У лінгвістичній традиції звуконаслідувальні слова розглядаються у зв'язку з вигуками: або як окрема група вигуків, або як слова, що не входять до складу вигуків і стоять поряд з ними чи після них. Звуконаслідувальні слова відрізняються від вигуків своєю великою фонетичною варіантністю, що свідчить про їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це найбільше спостерігається в художній літературі, бо, прагнучи якнайточніше передати звукове розмаїття навколишнього світу засобами писемного мовлення, автори створюють графічно різні звуконаслідування для позначення спільної ситуації, що функціонують як фонографічні синоніми. Звуконаслідувальні слова дуже часто вживаються в мовленні. При цьому мова стає емоційнішою, яскравішою, правдоподібнішою і, як зазначає Р.С.Гінзбург, вони надають особливе стилістичне забарвлення контексту. Наприклад у вірші M. Коббі «Rush Hour» («Година пік») за допомогою слів «rush» (поспіх), «crush» (тиснява), «fuss» (метушня) передається напруженість даної ситуації:

What a rush, what a crush!

What a fuss, fuss, fuss!

Everybody is running for the fife o’clock bus

В англійській мові звуконаслідування здійснюється на різних мовних рівнях. Загальновідомим є аналіз прикладів фонетичного рівня, які утворилися при насиченні тексту однаковими повторювальними звуками, найчастіше приголосними, для створення певного стилістичного ефекту. Це явище описується в лінгвістичній літературі такими термінами: звуконаслідування, звукозапис, англ. onomatopoeia. Наприклад: Till he heard as the roar of a rain-fed ford the roar of the Milky Way /Kipling/.

Повторення звука /r/ у складі близько розташованих слів "roar", "rain-fed", "roar" посилює враження, яке викликає наведений вираз, малюючи картину ревіння, шуму, що нагадує бурхливість переповненої дощовою водою річки. Звичайно, фонема /r/, як і всяка інша фонема, не має свого значення, отже, вона не може бути стилістично значущою. Проте повторюваність однієї й тієї ж фонеми /в наведеному прикладі /r/ веде до певного стилістичного ефекту через створення відповідності фонетичного складу висловлювання зображеній картинi[10].“That poverty, the crime of tainting stain….”[32].Звук [t] несе у собі відтінок глухості і негативного ставлення автора до усього, що відбувається навколо.

Едгар По у поемі «The Bells» («Дзвони») дає читачеві можливість почути й уявити, як по-різному дзвонять дзвони: sleigh-bells (бубонці) – «tinkling» (дзвякають), fire-bells (дзвони, що сповіщають про пожежу) – «clanging» (лязгають), wedding bells (весільні дзвони) – mellow «chimino» (м’яко відбивають мелодію), funeral bells (похоронні дзвони) – «tolling» (повільно ударяють), «moaning» (оплакують), «groaning» (стогнуть).( Боровик В.І. Стилістичне використання ономатопічних слів в англійській мові

Розділ II. Фонетична система сонетів В. Шекспіра

2.1. Творчість Шекспіра як феномен доби Відродження.

Епоха Відродження подарувала світові багато талановитих людей. Їх імена назавжди вписані в “золоту книгу” цієї епохи. Серед них ім’я Вільяма Шекспіра. Творчість Шекспіра, що розгорнулась наприкінці XVI-на початку XVIIст., знаменувала вершину європейського Відродження: створивши свої шедеври на зламі епох, геніальний драматург лишає свій час далеко позаду і супроводжує людство в його подальшому поступі. Поява Шеспіра – це кульмінаційний момент англійського( та й загалом західноєвропейського) Відродження, що припав на час стрімкого зростання могутньої Англії, великим національним піднесенням і пов’язаним з ним розквітом культури.

Шекспір-письменник відомий нам набагато краще, ніж Шекспір-людина. Доступний нам образ Шекспіра – людини складався з переказів, легенд, міфів. Але беззаперечно відомо, що перу геніального драматурга належать 37 сценічних творів. Серед них – комедії, історичні хроніки і трагедії, а також дві поеми – “Венера і Адоніс”(1593) та “Лукреція” (1594). Крім того, Шекспір написав 154 сонети, які знавці зараховують до числа найсвітліших творінь світової лірики.

У чому ж причина невмирущості, незгасної актуальності Шекспірового слова? Знайти однозначну відповідь на це питання безумовно важко, а той неможливо. У сонеті Максима Рильського є рядок “І людям вічне у хвилині дав…”,який влучно демонструє геніальність Шекспіра. Великий драматург втілив максимум проблем, почуттів та пристрастей, які хвилюють людей у всі часи. У кращих творах досягнуте найскладніше у драмі – золота рівновага між універсально-вічним та миттєво-особистим[9,с.110].

У період з 1590-1600 років світ побачили близько десяти комедій, серед який найвідомішими є “Приборкання норовливої”(1593), “Сон літньої ночі”(1595), “ Багато галасу даремно”(1598), “ Дванадцята ніч”(1600). Ці комедії пронизані гуманістичною вірою автора у здатність людини бути творцем свого щастя. Рушійною силою у комедії завжди є кохання, природня сила якого торжествує над застарілими законами та звичаями. У період 1600-1608 ( другий період творчості письменника) створюються шедеври Шекспіра у жанрі трагедії. У це період були створенні всесвітньо відомі і по-правді вічні трагедії: “Гамлет” (1601), “Отелло”(1604), “Король Лір”(1605), “Макбет”(1605). Письменник, усвідомлюючи складність та суперечливість реального та внутрішнього світів, переходить до болісних сумнівів, роздумів. Останній період творчості Шекспіра – 1609 – 1612рр. – часом називають романтичним. У цей період написано твори, які літературознавці відносять до жанру трагікомедії (“Зимова казка”(1610), “ Буря”(1612)). У трагікомедія Шекспіра програються мотиви та теми його трагедій (зрада, ревнощі, боротьба за владу), проте, всупереч логіці дії, сюжетні перипетії приводять їх до щасливого закінчення[9,с.111].

Шекспір відомий не лише як драматург, але як талановитий поет. Його перу належать 154 сонети. Бенсон, характеризуючи поетичні твори Шекспіра, писав, що прочитавши їх, переконуєшся, що вони чисті, ясні і відрізняються витонченою простотою. Їх благородний тон порадує і не натомить розум. Там немає заплутаного або туманного змісту, який здатний поставити в безвихідь. Навпаки, в них – блискуче красномовство”.

В англійській літературі сонет вперше з’являється на початку XVI ст. в творчості Томаса Вайєта (1503–1542), який, багато в чому наслідуючи Петрарку, використовує італійську форму сонета. Генрі Ховард, граф Саррі (1517–1547), послідовник Вайєта, відмовився від петрарківської форми сонета і започаткував нову, яка пізніше отримала назву англійського або шекспірівського сонета, оскільки найбільшої досконалості досягла в творчості Вільяма Шекспіра.

Сонет має жорстку віршову форму, яка вимагає від поета особливої майстерності. У сонеті завжди 14 рядків. Пишеться він найчастіше п'ятистопним ямбом (рідко - шестистопним або чотиристопним; чотиристопним ямбом написаний, наприклад, 145-й сонет Шекспіра). Композиційно сонет поділяється на дві частини: перша (8 рядків) - це зав'язка, друга (6 рядків) -розв'язка. У свою чергу зав'язка складається з двох чотиривіршів (катренів), розв'язка - з двох тривіршів (терцетів) [1, с. 142].

Будова шекспірівських сонетів складається з трьох катренів і одного заключного двовірша. Схема римування сонету така: abab cdcd efef gg. Уже в першому рядку сонета зазвичай визначається головна тема твору, розвиток якої відбувається в трьох наступних катренах. У двовірші, який завершує сонет, формулюється висновок-ідея сонету [8, с.279].

Перша збірка сонетів вийшла в 1609 році, хоча працювати над нею письменник почав дедалі раніше. Читаючи сонети, розуміємо, що його приваблював світ людей, складний, суперечливий, іноді, навіть, відразливий, але потенційно прекрасний світ, світ який стверджує себе у дружбі, любові, творчості [8, с.279].

Основними темами сонетів письменника є теми кохання та дружби. Сонети утворюють сюжетний цикл, хоча кожен із них завершений твір, Більшість сонетів присвячені не гордій красуні, як уже склалось традиційно, а юному другу поета, – й дружбі, а не коханню, відводиться найвище місце в системі життєвих цінностей. В зображенні юного друга та чорнявої леді Шекспір досягає небаченої до тих пір психологічної достовірності, значно переважає своїх попередників в розкритті внутрішнього світу людини, глибини і суперечливості її почуттів. Використовуючи англійську форму сонета, він настільки її вдосконалив, що вона стала називатися з тих пір в його честь шекспірівською. Англійський сонет збагатив виражальні можливості цього жанру, діставши можливість у заключному двовірші синтезувати, резюмувати чи іронічно трактувати, або ж навіть парадоксальним чином заперечити зміст попередніх 12 рядків. Гальперін А. І. зазначає, що «подальший рух форми англійського вірша від класичного метра до норм прозаїчної мови призводить до відродження в системі англійського віршування акцентного (тонічного) вірша, більш характерного для національної форми англійського віршування, ніж силабо-тонічний вірш [5, с.312].

У подальшому процесі свого розвитку, видозмінюючись, пристосовуючись до особливостей звукового і морфологічного складу англійської мови, запозичена з античних зразків система віршування зазнала ряд істотних змін.

Поетична мова Шекспіра надзвичайно багата і різноманітна. Вона придатна для висловлення найширшого діапазону переживань та думок – від складних філософських понять до ніжного ліризму, від грубуватого народного гумору до трагедійної величі. Багато його мовних знахідок стали ідіомами, фразеологізмами, що разом з яскравими епітетами та метафорами увійшли до скарбниці англійської мови. «Сонети» стали блискучим відображенням багатого і складного внутрішнього світу людини епохи Відродження. З особливим ренесансним світовідчуттям, сповненим прагнення гармонії, захоплення чуттєвою красою безмежно різноманітною світу, читач зустрічається уже в початкових віршах збірки.Література Шекспіра є дійсно геніальною. Вона уособлює безсмертні образи, в яких людство і сьогодні бачить і впізнає себе, знаходячи в них не лише вічні ідеали, а сучасний погляд у минуле і в майбутнє.

2.2. Фонетичний аналіз сонетів Шекспіра

Сонети Шекспіра безсумнівно велезне надбання для усього людства, адже вони – це безмежний світ мудрості та краси, який століттями надихали мільйони людей, наповнювала їх серця любов’ю і світлом. Але як Шекспіру вдалося у сонеті створити геніальність особливий світ?

Сонети Шекспіра не раз були предметом опису літературознавчих творів. Автори цих робіт зазначали виняткове багатство поетичних, образів, зв'язок особистих почуттів поета з життям природи і суспільства, з світом історії, політики, мистецтва, з філософською і моральною сторонами життя.

Дослідження сонетів з точки зору лінгвістичної реалізації ідей і образів представляється необхідним і неймовірно цікавим. Ідеї, теми, образи літературних творів втілені в мові і тільки в ній і через неї можуть бути досягнуті.

Фонетична організація сонету також є своєрідним “мостом” який веде до розуміння сонету, адже, зазвичай, “фонетичний рівень аналізу дозволяє декодувати інформацію, закладену у вірші” [13,с.136]. Дослідники різних шкіл і напрямів постійно виявляли відповідності між звуковим оформленням вірша і його семантикою. Теоретики символізму, наприклад, визнавали відповідності між звуком “О” і вираженням печалі [3, с. 145], а аналіз у рамках деконструктивізму дозволяє розпізнати загрозу в нагромадженні приголосних у вислові admit impediments в 116 сонеті Шекспіра [27].

Проаналізуємо 66 сонет Шекспіра на фонетичному рівні. 66-й сонет - фаворит критиків і дослідників. Ні про жоден з інших сонетів Шеспіра не написано так багато, як про сонет 66.

Tir'd with all these, for restful death I cry

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimm'd in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honour shamefully misplac'd,

And maiden virtue rudely strump eted,

And right perfection wrongfully disgraced,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by authority,

And folly – doctor-like – controlling skill,

And simple truth miscall'd simplicity,

And captive good attending captain ill:

Tir'd with all these, for restful death I cry

Save that, to die, I leave my love alone.

Алітерація явно виражена принаймні в десяти віршах цього сонета. У більшості віршів 66 -го сонета алітерація пов'язана з синтаксисом. Граматичний паралелізм віршів підкреслюється алітерацією. Алітерація виконує роль своєрідного “мосту”, що з'єднує піввірші, розділені цезурою . наприклад:

... and purest faith unhappily forsworn ...

Аналогічно перегукуються через цезуру слова 7-го вірша :

... right - wrongfully disgraced ...

Те ж і у вірші 8-му :

... strength - sway disabled ...

У 12- му вірші консонантна послідовність слова captive ( kptv ) у першій половині вірша (до цезури ) майже повністю повторюється в слові captain ( kptn) у другому піввірші (після цезури ) . У 2- му вірші відлунням до слова behold в першій частині рядка звучить другий піввірш: beggar born . Трохи інакше фонетично організований вірш 3-й: в ньому кожна частина має свою алітерацію : до цезури на n (... and needy nothing ...), а після цезури - на l / d (... trimm'd in jollity ...); характерно , що в цьому рядку на 15 приголосних припадає 10 альвеолярних . У 11 вірші використовуються однокореневі слова " simple " і " simplicity " ; причому за своїм фонетичному малюнку слово " simplicity " повторює зміст першого піввірша " simple truth "[14, с.82].Особливо яскраво виділяє Шекспір за допомогою алітерацій 9 -й вірш . Цей рядок перенасичена альвеолярними t / d : ... and art made tongue - tied by authority.

Отже, на прикладі 66 сонета ми переконуємося , що алітерація для Шекспіра важливий компонент форми.

У 66 сонеті звертають на себе увагу численні і різноманітні повтори. Це передусім сполучник and, з якого починаються одинадцять рядків із чотирнадцяти і який вводить одинадцять паралельних конструкцій – одинадцять однаково побудованих складних доповнень з одинадцятьма іменниками, що належать до однієї і тієї ж ідеографічної групи, і одинадцятьма дієприкметниками, причому усе вони, за винятком двох, пасивні. Уся ця система паралельних конструкцій обрамлена кільцевим повтором Tir'd with all these, який, у свою чергу, вводить синонімічний повтор: for restful death I cry і from these would I be gone.

Анафоричний повтор сполучника and фіксує увагу на іменниках, які йдуть за ним, на які падає наголос. Так ми приходимо до того ж списку іменників, що означають позитивні людські якості, : desert, faith, virtue, perfection, strength, truth, good, і до їх протиставлень: needy nothing, folly, limping sway і до того ж списку експресивних дієслів : forsworn, disgraced.. і оцінних експресивних прислівників : unhappily і т. д. Паузи (цезура) в середині кожного рядка ділять увесь сонет на ліву і праву частини, створюючи логічне протиставлення, що дозволяє знайти головну філософську тему сонета – несправедливість, яка панує навкруги.

Кільцевий повтор розкриває ліричну тему сонету: поет змучений тим, що йому доводиться бачити. Обидва рази tired with all these вводить слова про бажаність смерті, наполегливу думку про те, що іншого виходу немає. Проте замість другої частини першого рядка, т. е. слів for restful death I cry, в тринадцятому рядку даний дещо пом'якшений синонімічний повтор: From these would I be gone. Ця заміна готує перелом. Поэта прив'язує до життя любов, і він відмовляється від думки про смерть, тому що не хоче залишити друга:

Save that, to die, I leave my love alone.

Алітерація з триразовим повторенням плавного [l] надає цьому останньому рядку незвичайно ніжну музичність, що контрастує з гнівним звучанням рядків про несправедливість.

Усі рядки, за винятком перших двох і останніх двох, скріплені повтором сполучнику and і є вираженням авторської образної оцінки явищ дійсності, що оточує його. І лише останні рядки сонета говорять про почуття автора.

Алітерація явно виражена в багатьох рядках у сонеті № 136

If thy soul check thee that I come so near ,

Swear to thy blind soul that I was thy Will

And will thy soul knows , is admitted there ;

Thus far for love - my love - suit , sweet , fulfill .

Will will fulfill the treasure of thy love ,

Ay , fill it full with wills , my will one .

Наприклад, в 4 рядку спостерігається алітерація звуків f - 1 - s :

Thus far for love my love – suit. sweet fulfill.

Помітно виділяється алітерація звуків w - 1 - f в 5 і 6 рядках:

Will will fulfill the treasure of thy / ove

Ay, lill it full with wills, and my will one.

74 сонет розкриває думки та переживання поета стосовно смерті та забуття:

But be contented: when that fell arrest
Without all bail shall carry me away,
My life hath in this line some interest,
Which for memorial still with thee shall stay.
When thou reviewest this, thou dost review
The very part was consecrate to thee:
The earth can have but earth, which is his due;
My spirit is thine, the better part of me:
So then thou hast but lost the dregs of life,
The prey of worms, my body being dead,
The coward conquest of a wretch's knife,
Too base of thee to be remembered.
The worth of that is that which it contains,
And that is this, and this with thee remains.

Зміст твору втілений у складному комплексі його елементів, в їх системі. Інформація розкривається в композиції, системі образів. Шекспір звертається до думок про те, що залишиться після нього і передає їх в сонеті, який складається з трьох катренів і куплету з декількома метафорами і узагальнюючої кінцівки. Три образи займають три катрени. У першому катрені смерть співставляється з арештом без викупу і поруки. У другому йдеться про душу, яка залишиться після смерті. У третьому тіло сприймається як оболонка, не варта жалю, здатна загинути випадково.

Цілісність тексту надають схожі елементи, які розкривають єдність форми і змісту.

Семантична схожість проявляється у наявності синонімічних дієслів: stay, remain. Remember і memorial мають однакові морфеми. На фонетичному рівні помічаємо схожі елементи – earth. earth, reviewest. review. Повтори несуть значну додаткову інформацію. Зустрічаються звукові повтори у вигляді алітерації: contented, that, arrest, without; still… shall… stay; that… that, that… this… this… thee. Характерно, що образи розкриваються вже на фонетичному рівні: в перших двох рядках, де говориться про смерть, ми чуємо звуки [t], [d], які повторюються – contended. arrest. without. Ці звуки не дуже милозвучні і передають швидше недобрі відчуття, ніж приємні. Вони створюють жорсткий малюнок артикуляції. Чотири рядки сонета римуються на [t], [d]. Ці звуки сприймаються жорстко, і ми бачимо, що вони несуть тривожні думки.

Спостерігається повтор слів і морфем: line і life, coward і conquest, contains і remains.

Ритм є носієм значення. Ритм є стилістично релевантним, він окреслює межі смислу і емоції автора, але інформація в ритмі не завжди може бути виражена в словах. Швидше ритм посилює дію інших елементів. Ми не бачимо в сонеті фраз, що різко обриваються, уповільнень, пауз. Автор спокійним, упевненим тоном розповідає нам про те, що він воскресне у своїх віршах. Ритм допомагає передати ці інтонації.

Звернемо увагу на 73 сонет поета:

That time of year thou mayst in me behold
When yellow leaves, or none, or few, do hang
Upon those boughs which shake against the cold,
Bare ruin'd choirs, where late the sweet birds sang.
In me thou see'st the twilight of such day
As after sunset fadeth in the west,
Which by and by black night doth take away,
Death's second self, that seals up all in rest.
In me thou see'st the glowing of such fire
That on the ashes of his youth doth lie,
As the death-bed whereon it must expire
Consumed with that which it was nourish'd by.
This thou perceivest, which makes thy love more strong,
To love that well which thou must leave ere long.

Тут загальне фонетичне забарвлення тексту створюється повторами, які виділяються на загальному фоні. Повтори виконують і ритмічну функцію. Відчуття смутку, очікування скону створюється образами і асоціаціями із смертю, але і на фонетичному рівні ці асоціації підтримуються частими повтореннями звуків [d], [t], [s] – time, behold, boughs, cold, sweet, see, twilight, such, second, death, bed, must, strong і так далі. Створюється мінорність звучання.

Сонет 116

Let me not to the marriage of true minds

Admit impediments. Love is not love
Which alters when it alteration finds,
Or bends with the remover to remove:
O, no! it is an ever-fixed mark
That looks on tempests and is never shaken;
It is the star to every wandering bark,
Whose worth's unknown, although his height be taken.
Love's not Time's fool, though rosy lips and cheeks
Within his bending sickle's compass come;
Love alters not with his brief hours and weeks,
But bears it out even to the edge of doom.
If this be error and upon me proved,
I never writ, nor no man ever loved.

У 116 сонеті звертають на себе увагу повтори. На фонетичному рівні помічаємо велику кількість звукових повторів - алітерації – Let. love. love, remover – remove, alters – alteration. Спостерігається і синонімічний повтор – love's not Time's fool і love alters not with brief hours and weeks. Ці повтори покликані розкрити тему сонету – автор намагається довести постійність кохання.

Отже, проаналізувавши сонети В. Шекспіра на фонетичному рівні, ми прийшли до таких висновків:

Шекспір використовує п'ятистопний ямб; перші три чотиривірші римуються перехресною римою, а завершальний куплет – суміжною. Завдяки цьому останні два рядки виявляються виділеними і підводять підсумок сказаному.
Ритміко-інтонаційна структура оригіналу: використання односкладових слів, граматичні інверсії, вигуки, ввідні слова.
Спосерігаються численні і різноманітні повтори, кільцеві повтори (Tir'd with all these, for restful death I cry… Tir'd with all these, for restful death I cry (сонет 66)) та паралельні конструкції, при чому кільцевий повтор розкриває ліричну тему сонету, а повтори несуть значну додаткову інформацію.
Існує велика кількість звукових повторів – алітерації: behold .. beggar born, needy nothing, faith .. forsworn, right .. wrongfully, tongue – tied, captive .. captain, leave .. love alone (сонет66), contented, that, arrest, without; still… shall… stay; that… that, that… this… this… thee.(сонет 74) В основному спостерігається алітерація звуків p,f, r, d, t, b, n, s.
Використання звукових повторів як засобів художнього вираження емоцій та переживань героя. Наприклад, алітерація з триразовим повторенням плавного [l] надає останньому рядку 66 сонету незвичайно ніжну музичність: Save that, to die, I leave my love alone. Характерно, що образи розкриваються вже на фонетичному рівні: звуки [t], [d], які повторюються – contended, arrest, without – не дуже милозвучні і передають швидше недобрі відчуття, ніж приємні. Вони створюють жорсткий малюнок артикуляції. Чотири рядки сонета римуються на [t], [d]. Ці звуки сприймаються жорстко, і ми бачимо, що вони несуть тривожні думки (74 сонет). Відчуття смутку, очікування смерті створюється образами і асоціаціями із смертю, але і на фонетичному рівні ці асоціації підтримуються частими повтореннями звуків [d], [t], [s] – time, behold, boughs, cold, sweet, see, twilight, such, second, death, bed, must, strong і так далі. Створюється мінорність звучання (73 сонет).

Висновки

Поезія відрізняється від прози тим, що в ній звукова картина літературного твору відіграє головну роль. За звуковою картиною ми можемо відрізнити одного поета від іншого. Можна сказати, що в поезії естетична інформація залежить від форми звукової картини.

Значущість звукової сторони тексту була визнана ще поетиками і письменниками давнини. Протягом століть багато філософів та письменників звертали увагу на звукову сторону мови, і у наш час важливість цього аспекту є не менш важливим, адже нехтування ним знебарвлює ідею ліричного твору. Сучасні дослідження цього питання, довели, що текст є специфічною звуковою послідовністю і композицією, грунтується на актуалізації чинників звукової подібності і контрасту. Для сучасної філології завдання функціонального дослідження специфічних звукових форм тексту як продукту мовної творчості стає ще актуальнішим.

Існує чимало засобів, які створюють особливу та неповторну звукову картину твору. Ми проаналізували деякі з них, які допомогли нам у подальшому дослідженні фонетичної структури сонетів Вільяма Шекспіра Серед основних способів посилення фонічної виразності сонетів виокремлено алітерацію, асонанс, звуконаслідування, анаграмування. Проявлення типологічних та диференційних рис у способах римування та різновидах рим пов’язані в першу чергу з національними літературними традиціями, а також з фонетичними особливостями мови. Деякі з цих найпопулярніших засобів знайшли своє практичне відображення у сонетах видатного письменника епохи Відродження Вільяма Шекспіра.

Увесь цикл сонетів Шекспіра – це красиве та майстерне відображення життя його епохи. Письменник талановито оспівує дружбу, і, водночас, зображує усю гіркоту дружби, тугу і розлуку, побоювання, втіленна тема суперництва і ревнощівдо інших поетів, багато онетів присвячено смуглявій коханні, а завершується цикл сонетами, присвяченими радощам та красі кохання. Сонет складається із 14 рядків, як правило, п’ятистопного ямбу із фіксованою схемою римування.

Сонет – одна з найпопулярніших форм ліричної поезії, яка у Шекспіра набула довершеної форми і змісту, зокрема завдяки особливій звуковій струртурі. Англійський сонет набув широкого поширення в англійській літературі після шекспірівського періоду. З невеликими варіаціями відносно композиції і форми шекспірівський сонет живе до наших днів. Блискучі зразки цієї форми поетичних творів створені Шеллі, Кітсом, Байроном, Вордсвортом та ін. Тільки останнім часом сонет як самостійна форма поетичного твору перестає користуватися такою великою популярністю.

Ми дослідили фонетичну структуру сонетів В.Шескпіра та виявили, що

письменник вдало застосовує алітерацію. Алітерацію є своєрідним музичний супроводом думки автора, алітерація може створювати фон, що викликає певні почуття - страху, тривоги, душевного болю, печалі, радості, суму та ін. Алітерація з триразовим повторенням плавного [l] надає останньому рядку 66 сонету незвичайно ніжну музичність), численні і різноманітні повтори, кільцеві повтори, які розкривають ідею сонету та несуть додаткову інформацію, виконують ритмічну функцію. Наприклад, повтореннями звуків [d], [t], [s] у таких словах time, behold, boughs, cold, sweet, see, twilight(73 сонет) створюють особливу атмосферу смутку, відчаю, очікувань на муку та смерть. Таким чином приголосні звуки у структурі морфем, слів та речень здатні породжувати конотації, тобто брати участь у створенні позитивного чи негативного враження від спілкування, контексту твору тощо. На фонетичному рівні помічаємо велику кількість звукових повторів,а також синонімічні повтори (як у сонеті 116) – Let. love. love, remover – remove, alters – alteration. За допомоги цих повторів розкривається тема сонету – постійність кохання. Алітерація у поемі має функцію підсилення наголосу та сприяє більш чіткій ритмічній організації вірша. Окрім того вона з'єднує піввірші, розділені цезурою як от у “... and purest faith unhappily forsworn ...”

Знаходить своє відображення у сонетах анафора. Наприклад, анафоричний повтор сполучника and у сонеті 66 звертає увагу на іменники, які йдуть за ним та робить особливий акцент на цих іменниках, що підсилює їх значення.

Шекспір майстерно використовував епіфору, яка підсилювала ідею кожного твору. Шекспір згадує у одному уривку вірш“ thy shape, thy love, thy wit” двічі, таким чином акцентуючи увагу на необхідних для розуміння його героя якостях.

Отож, засоби фонетичної організації створюють неймовірний світ, багатозначний,багаторівневий та різнобарвний. Нехтування ними віддаляє нас від цього світу, обмежує шлях для глибкого розміння твору. Саме завдяки вивченню фонетичної структури сонетів Шекспіра ми дізнаємося у чому ж полягає геніальність видатного поета, адже світ його сонетів – це надзвичайно красивий світ, мудрий і багатовимірний завдяки особливій організації сонету, зокрема фонетичній.

Список використаних джерел

Аникст А.А. Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира // Шекспир У. Полное собрание сочинений. – Т.8. – М., 1960. – с. 591.
Білодід І.К. Словник української мови: в 11 томах/І.К. Білодін. – К.: Наукова думка, 1971.— Том 2, — Стор. 453.
Божович В. И. Традиции и взаимодействие искусств. Франция, конец XIX – начало XX века / В. И. Божович. – М. : Наука. – 1987. – 320 с.
Боровик В.І. Стилістичне використання ономатопічних слів в англійській мові /В.І.Боровик. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua/
Гальперин А. И. Очерки по стилистике английского языка / А. И. Гальперин. – М. : Издательство литературы на иностранных языках, 1958. – 460 с, с.312.
Гливінська Л. Звукосимволізм : “за” і “проти” / Л. Гливінська // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Серія : Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. – 2008. – № 19. с.40.
Загорійчук А. Алітерація як стилістичний прийом та влучний маркетинговий хід / А. Загорійчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://intkonf.org/zagoriychuk-a-martinyuk-ov-aliteratsiya-yak-stilistichniy-priyom-ta-vluchniy-marketingoviy-hid
Зарубіжна література. 8 клас:Підруч. для загальноосвітніх навчальних закладів. / О.М.Ніколенко, І.Л. Столій. – Х.: АН ГРО ПЛЮС, 2008. – 336с.: іл.
“Золота доба” зарубіжна література XVI-XVII ст. / Упоряд. З-80 Н.О.Висоцька. – К.: Видавництво “Владослов”, 2005. – 432с.
Котнюк Л.Г. Звуконаслідування в англійській мові / Л.Г.Котнюк. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/511/2/3731D2E.pdf
Крашеніннікова Т. В. Повтор як художній засіб в українській літературній казці XIX століття / Т. В. Крашевніннікова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journal.kdpu.edu.ua/filstd/article/viewFile/704/646
Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста / Ю. М. Лотман. – СПб. : Искусство-СПб, 1996. – 846 с.
Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман. – М. : Искусство, 1970. – 383 с.
Мезенин С.М.. Звук и значение в сонетах Шекспира /С.М. Мезенин // Ученые записки МГПИ. – М.: МГПИ, 1971. – Т. 473. – С. 82-87.
Потебня А. А. Из записок по русской грамматике / А. А. Потебня. – М., 1958. – 320 с.
Пришляк Людмила Богданівна. Повтор як засіб експресивного синтаксису поетичного мовлення 60-х років XX століття: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький національний ун-т. - Донецьк, 2002. - 212 арк. - Бібліогр.: арк. 160-184.
Хрестоматия по английской филологии. - М.: Высшая школа, 1991.- 252 с.
Широков О. С. Введение в языкознание / О. С. Широков. – М. : МГУ, 1985. –263 с.
Alliteration Examples [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://examples.yourdictionary.com/alliteration-examples.html
Alliteration [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://grammar.about.com/od/terms/g/alliteration.html
Bronte Charlotte. Jane Eyre / Charlotte Bronte. – [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://bookmate.com/r#d=UxbRptWe
Coleridge S. T.. Frost at Midnight / S. T. Coleridge. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.poetryfoundation.org/poem/173242
Dreiser Theodore . An American Tragedy / Theodore Dreiser. – [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://ptchanculto.binhoster.com/books/Lit%20Recommended%20Reading/Doorstopper%20Literature/Theodore_Dreiser-An_American_Tragedy.pdf
Fitzgerald. F.S. The Great Gatsby / F.S.Fitzgerald. –[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.publicbookshelf.com/fiction/great-gatsby/younger-vulnerable
Нenry O. The Coming-Out of Maggie / O.Henry. – [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://etc.usf.edu/lit2go/131/the-four-million/2399/the-coming-out-of-maggie/
Joyce James. A portrait of the artist as a young man / James Joyce/ - [Електронний ресурс]. – режим доступу:http://www2.hn.psu.edu/faculty/jmanis/joyce/portrait-artist.pdf
Lye J. Some Elements of Structuralism and its Application to LiterarуTheory / J. Lye. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL:http:/www/brocu.ca/english/course/4F70/struct.html,1997.].
Maugham W.S. Theatre / W. S. Maugham. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bookmate.com/books/DvYuF5g7
Edgar Allan Poe. Complete tales and poems / Edgar Allan Poe – UK : Castle Books, 2009. – 842с. [ c. 249].
Shakespeare W. King John / W.Shakespeare. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.william-shakespeare.info/act2-script-text-king-john.htm
Shakespeare W. Romeo and Juliet / W.Shakespeare. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.literaturepage.com/read/shakespeare_romeoandjuliet.html
Shelley P.B. Poems / P.B.Shelley. – [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.internal.org/Percy_Bysshe_Shelley

PAGE \* MERGEFORMAT1

Фонетична організація сонетів Шекспіра