УПРАВЛІННЯ ОСНОВИМИ ЧИННИКАМИ ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

PAGE \* MERGEFORMAT54

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний аграрний університет

Факультет менеджменту та права

Кафедра аграрного менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з управління інноваціями

на тему:

«УПРАВЛІННЯ ОСНОВИМИ ЧИННИКАМИ ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ»

Студентки 4 курсу 41 МОА

Напряму підготовки «Менеджмент»

спеціальності «Менеджмент

організацій і адміністрування

Брицької Олени Григорівни

(прізвище та ініціали)

Керівник к. е. н., старший викладач

Гончарук Т. В.

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: _______

Оцінка: ECTS _____

Члени комісії

________________ Мазур А.Г.

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ Гонтарук Я.В.

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Вінниця – 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….……….………..4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ……………………………………………………...……………….. 6

1.1. Інновації як об’єкт управління………………………………….……….6

1.2. Характеристика ОЕМУІР………………………………………………..9

1.3. Методика дослідження……........……………………………….……....13

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ…………………………………………………………...…16

2.1. Організаційно-економічна та фінансова характеристика підприємств Вінницької області……….………………………………………………………....16

2.2. Аналіз інноваційної діяльності Вінницької області ………...………23

2.3. Оцінка основних факторів що впливають на інноваційну діяльність Вінницької області……………………….…………………………………….…...29

РОЗДІЛ 3. ПОБУДОВА РЕЗУЛЬТАТИВНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ…………………………....…34

3.1. Прогнозування зміни результативності інноваційної діяльності підприємств Вінницької області…….……………………………………………..34

3.2. Удосконалення нормативного регулювання інноваційної діяльності підприємств……………...……………………………………………………….…37

ВИСНОВКИ……...……………………………………………………….….48

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………...……………….......50

ДОДАТКИ………………………………………………...………………….54

ВСТУП

Розвиток ринку інновацій останніми роками приділено багато уваги й чимало зроблено, але майже відсутня належна підтримка інноваційної діяльності на рівні держави. Основною проблемою є недостатній розвиток інститутів інфраструктури ринку інновацій, яка полягає в неохопленні всіх ланок інноваційного процесу в аграрній сфері. Звертаючись до досвіду європейських країн можна стверджувати, що саме інноваційний розвиток сприяє економічному зростанню, шляхи і напрямки подальшого ефективного розвитку країни.

Інновації виступають важливою рушійною силою, в досягнені двох основних результатів діяльності аграрної сфери: досягнення стійкості й адаптації до нових методів ведення бізнесу, та підвищення конкурентоспроможності економіки. Нерозвиненість системного функціонування наукової та інноваційної сфери є однією з причин гальмування процесу розвитку інновацій в Україні. Передусім це повинно відбуватися на регіональному рівні. Основною проблемою при цьому є недостатній розвиток інфраструктури ринку інновацій [27, с. 114].

Актуальність даної теми полягає у тому, що новий рівень науково-технічного розвитку посилив інноваційну активність господарюючих суб’єктів, тому потрібно знати, які чинники впливають на розвиток інноваційної діяльності у Вінницькій області.

Загальнотеоретичні постулати щодо формування і функціонування інноваційного розвитку економічних систем позиціонуються у напрацюваннях таких відомих дослідників, як: І. Бережна, О. Вінник, Н. Корсікова, Л. Курило, М. Пашута, Н. Прокопенко, С. Савелко, Л. Федулова, М. Шарко, О. Шпикуляк. У працях зарубіжних дослідників: П, Друкера, О. Тофлера, Й. Шумпетера та багатьох інших.

Мета курсової роботи полягає в обгрунтуванні теоретико-методологічних і практичних засад формування інноваційного розвитку у Вінницькій області.

Для досягнення мети були поставлені та виконані такі задачі:

1) визначення ролі інновацій у формуванні сучасного ефективного, конкурентоспроможного виробництва в промисловій сфері.

2) визначити чинники, які впливають на інноваційну діяльність;

3) проаналізувати вплив кожного з чинників, що впливають на розвиток інноваційної діяльності;

4) визначити шляхи вирішення проблем розвитку інноваційної діяльності Вінницької області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних засад формування розвитку інноваційної діяльності та чинників, що впливають на розвиток інноваційної діяльності в Україні.

Об’єктом дослідження є процес формування розвитку інноваційної діяльності та чинників, що впливають на розвиток інноваційної діяльності в Україні.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною базою проведення дослідження проблеми формування розвитку інноваційної діяльності та чинників, що впливають на розвиток інноваційної діяльності у Вінницькій області слугували загальнонаукові методи пізнання: порівняння – порівняння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлення одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними; індукція – це спосіб вивчення явищ від часткового до загального, від окремих факторів до узагальнень, від причин до наслідків; дедукція – це спосіб вивчення явищ від загального до часткового, від наслідків до причин; середньопрогресивний метод – отримання обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку керованого об’єкта (показників) в часі і просторі; абстрактно-логістичний – означення перспективних напрямків розбудови інституційного середовища формування дієвого механізму інноваційного розвитку країни.

Інформаційну основу дослідження склали правові та нормативні документи України, матеріали та звіти Державної служби статистики України, наукові періодичні видання, підручники.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

1.1. Інновації як об’єкт управління

Аналіз літератури з питань управління висвітлює різні підходи до визначення сутності та змісту інновацій. Розглянемо деякі з них:

Сутнісно-рольові характеристики інновації як рушійної сили науково-технічного прогресу в економіці й суспільстві вперше окреслив Й. Шумпетер [40] – основоположник теорії інновації. Він увів в обіг і забезпечив науку інституціоналізацією терміна «інновація» в 30-х роках ХХ ст., поширив серед науковців та практиків методологічні принципи функціонування, зокрема, економічних інновацій як базису ефективності підприємницької діяльності, довівши, що інновації є провісником раціональності поведінки економічних агентів у виробничих системах, яка спрямована на досягнення відповідних цільових орієнтирів [6, с. 120].

Теорія інновацій багатоаспектна і багатогранна, адже фокусує увагу на досить широкому колі специфічних факторів конкурентоспроможності та раціональності. Інновації виконують модернізуючу роль в економіці, адже спрямованні на забезпечення і соціального прогресу, що певним чином стосується виробництва як головної складової створення благ для задоволення потреб суспільства [6, с. 120].

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Загальновідомо, що саме слово «інновація» походить від латинського «інноваре» («відновлення», «оновлення») [6, с. 120].

Інновації утворюються у процесі еволюції соціально-економічних систем у підприємницьку й науково-технічному середовищі. Функціональну природу значимості інновацій у механізмі інноваційного забезпечення виробничих систем можна розглядати відповідним чином в історико-еволюційному ракурсі (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Еволюція сутності та функціональних ознак інновацій

Історичний період	Сутність і функціональне призначення	Дослідники
1910 – перша половина 1940 р. (І – етап)	Інновації визначенні головним атрибутом підприємницької діяльності, який забезпечує конкурентоспроможність на ринку, економію витрат і високий рівень прибутковості бізнесу. Це джерело й засіб одержання прибутку підприємством у певних інституціональних умовах господарювання. Доведено циклічність економічного розвитку, який знову ж таки забезпечується за рахунок інновацій.	Й. Шумпетер, М. Туган-Барановський, М. Крндратьєв
Друга половина 1940 – перша половина 1970 р.	Вирішальним чинником економічного зростання вважається функціональність інновацій у механізмі забезпечення високих темпів зростання валового внутрішнього продукту. Головною складовою такого зростання було визначено не самі інновації, а капітал для їх створення й використання. Інноваційний розвиток забезпечувався за рахунок глибоких структурних змін, а також створення сучасних галузей і виробництв технологічного прориву.	С. Кузнєц, Р. Солоу
Середина 1970-х р. і до т. ч.	Сучасні концепції ролі інновацій в економіці, які охопило широке коло управлінських, техніко-технологічних та інституціональних проблем функціонування суспільства й враховують інновації в усіх сферах життя людини як головну рушійну силу прогресу.	Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон, С. Айхелькроут О. Валієва, В. Дементьєва та ін.

Інноваційна діяльність – діяльність підприємства, пов’язана з науково-технічними розробками, інженерною підготовкою виробництва до переходу на новий продукт чи технологію, а також інвестуванням нововведень [4, с. 9].

Практичне використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження як нових продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміють новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід нове явище (відкриття). Положення теорії інновацій засвідчують багатогранність і багатоаспектність наукового пошуку в зазначеному аспекті, зокрема це стосується концепції сутності інновацій (табл. 1.2) [6, с. 120].

Таблиця 1.2

Концепції визначення сутності й функціонального призначення інновацій

Авторизація викладу	Зміст
Автор – джерело визначення сутності інновацій
Й. Шумпетер [40]	Зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових виробниих і транспортних засобів, ринків та форм організації у виробництві
Б. Твіст [36]	Інновація – процес перетворення ідеї в економічну субстанцію
Б. Санто	Процес в якому відбувається створення нового, більш якісного продукту
Р. Футхундінов	Результат науково-технічної діяльності з метою формування ефекту
Відповідно до загальноприйнятих міжнародних стандартів	Під «інновацією» розуміється кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг
Сучасні підходи до визначення поняття «інновація»
Статичний	«Інновація –продукт» – результат інновацйного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку.
Динамічний	«Інновація – процес» – процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів, технологій, принципів, замість існуючих
Типологія сучасних трактувань категорії «інновація»
Етимологічне – П. Друкер [8]	Мистецтво надання ресурсам нових можливостей для створення цінностей
Комерційне – Б. Твісс [36]	Нововведення – застосування, тобто процес, в якому дослідження або ідея набувають економічного змісту ; науково-технічні інновації це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їх комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів на ринку
Функціональне – Ю. Бажал [1]	Зміна в процесах, нова функція виробництва, зміна технології виробництва, стрибок від старої виробничої функції до нової
Статичне Рекомендації Фраскаті	Кінцевий результат інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або вдосконаленою продукту, впровадженою на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності, або в новому підході ю соціальних послуг
Процесне – О. Лапко [26]	Комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання технологічного якоюсь іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу
Перше видання української енциклопедії	Новий підхід до конструювання, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають перевагу над конкурентами

Інновації виступають важливою рушійною силою, в досягнені високих економічних результатів розвитку економіки країни: досягнення стійкості і адаптації до нових методів ведення бізнесу, та підвищення конкурентоспроможності економіки [27, с. 114].

Отже, управління інноваційями створює умови як функціонування, так і зростання господарських організацій, формуванні наукомістких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту ринків збуту, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств, держави. Інновації як основа інноваційного забезпечення розвитку є базисним інститутом їх ефективності

1.2. Характеристика ОЕМУІР

На сьогодні інноваційний шлях розвитку є невід’ємною або навіть визначальною складовою економічного зростання будь-якої країни світу. Досвід інших країн засвідчує, що лише за умови широкого впровадження інноваційних розробок можливо наповнити як український так і світовий ринки конкурентоспроможною продукцією вітчизняного Виробництва. Натомість, на даний момент спостерігається зовсім інша ситуація замість високотехнологічної наукоємної продукції вітчизняний експорт здебільшого представлений напівфабрикатами низького рівня обробки та сировиною, що у свою чергу є найяскравішим доказом нераціонального використання природних багатств. У зв'язку з цим вкрай необхідним і доцільним є процес інноваційного заміщення на багатьох промислових підприємствах країни та навіть в цілих галузях, оскільки майбутній образ національної інноваційної системи багато в чому буде залежати від можливостей держави вчасно мобілізувати свій внутрішній інноваційний потенціал [28, с. 158].

Необхідність переведення промисловості на інноваційний тип відтворення є визначною у спроможності виходу країни з тяжкої кризи і переходу до стійкого економічного зростання. Інноваційний потенціал важливий як фактор інноваційного процесу, який є органічним компонентом процесів суспільного та індивідуального відтворення. Проте цей потенціал не може бути збереженим, ефективно використовуватися та відтворюватися, якщо не будуть сформовані відповідні організаційно-економічні механізми управління інноваційним розвитком на всіх рівнях господарювання: макро-, мезо-, мікрорівні.

В останні роки при формуванні і використанні механізмів спостерігаються їх взаємозв’язані риси, а саме: призначення, характер впливу результатів управління на об’єкт діяльності, масштаб функціонування механізму, основні складові структури механізму – ключові процеси, системи, принципові дії, тощо [25, с. 102].

З позицій підприємства організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком завжди конкретний, спрямований на досягнення конкретних інноваційних цілей шляхом впливу на конкретні сфери та чинники, які забезпечують досягнення намічених цілей, і цей вплив здійснюється за допомогою використання конкретних ресурсів або потенціалу підприємства. В той же час він є підсистемою традиційного організаційно-економічного механізму підприємства і певним чином реалізується через форми і методи управління всією господарською діяльністю [25, с. 102].

Аналізуючи праці провідних дослідників з питання формування господарських механізмів, можна зазначити, що організаційно-економічний механізм інноваційного розвитку підприємства повинен виконувати наступні функції:

1) реалізація потенціалу, закладеного у кожній формі власності та господарювання, забезпечення конкуренції та співпраці між ними у справі використання інноваційного потенціалу при виході з економічної кризи на шлях економічного зростання;

2) забезпечення збалансованості та внутрішньовиробничої пропорційності між структурними ланками виробництва на інноваційній основі;

3) додержання стійких стимулів підприємців, менеджерів, працівників і колективів у створенні якісно нових технологій, форм організації виробництва, маркетингового обслуговування, реалізації кваліфікації та творчого потенціалу всіх суб’єктів відтворення [25, с. 102].

Подолання технологічного відставання підприємств в короткострокові перспективі зумовлює необхідність формування цілісної системи складових, нових системних підходів щодо розвитку підприємництва в науково-технічній сфері, освоєння інновацій у виробництво, тобто організаційно-економічного механізму розвитку інноваційних процесів (табл. 1.3) [37, с. 98].

Таблиця 1.3

Складові організаційно-економічного механізму розвитку підприємства на інноваційній основі

Організаційні складові	Економічні складові
Вибір організаційних форм підприємницьких структур	Фінансування та кредитування підприємницьких структур
Планування та організація інноваційної діяльності підприємницьких структур	Оподаткування підприємницьких структур
Ресурсне та кадрове забезпечення	Ціноутворення реалізації продукції
Стимулювання ефективності інноваційної діяльності підприємницьких структур	Формування інструментів трансформації галузі на інноваційний тип господарювання
Державне, галузеве й регіональне регулювання розвитком	Страхування ризиків діяльності підприємницьких структур

Структурно формування організаційно-економічного механізму активізації інноваційного розвитку підприємства, тобто взаємозв’язку та взаємодії організаційної й економічної складових механізму, можна об’єднати у три блоки.

Перший – теоретичні та методологічні основи інновацій, узгодження стратегії інноваційного розвитку підприємств з урахуванням наявного інноваційного потенціалу й оцінка сучасного стану розвитку галузі.

Другий блок – відображає складові механізму регулювання інноваційної діяльності, а також реформування підприємств (або виробничого процесу) як основної передумови сприйняття інноваційних процесів у виробничій діяльності.

Третій блок – основні напрями активізації інноваційної діяльності підприємств галузі.

У сукупності всі три блоки створюють комплексну систему функціональних зв’язків між об’єктами, суб’єктами, засобами, методами та іншими складовими інноваційної діяльності й спрямовані на забезпечення визначених параметрів інноваційного розвитку підприємств. При цьому складові економічного блоку мають цільову інноваційну спрямованість, оскільки метою формування стратегічного потенціалу є досягнення певних економічних цілей у діяльності підприємств галузі на інноваційній основі, а складові організаційного блоку варто розглядати як організацію досягнення економічних цілей [37, с. 102].

На основі результатів наукових досліджень провідних напрямів інноваційного розвитку економіки України і зарубіжних країн на рисунку 1.1 схематично зображено організаційно-економічний механізм активізації інноваційного розвитку підприємств (функції економічного механізму, методи їх здійснення, об’єкти та суб'єкти, напрями реалізації активізації інвестиційної діяльності підприємницьких структур), спрямованого на досягнення конкурентоспроможності функціонування галузей економіки та підвищення ефективності підприємств галузі [37, с. 103].

Рис. 1.1 Організаційно-економічного механізму активізації інноваційного розвитку.

Отже, використання системного підходу під час побудови й функціонування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком забезпечує цілеспрямованість і високоефективну взаємодію всіх її елементів. А це, своєю чергою, стане запорукою високого рівня інноваційної активності забезпечить високу технологічність продукції, а отже, гарантує конкурентоспроможність і стабільність підприємства [9, с 44].

1.3. Методика дослідження

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод дослідження. Термін «метод» походить від грецького «methodos», що в перекладі означає «шлях до чогось», тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи інші завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ [39, c. 52].

Під методом розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються в їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засаді об’єктивних законів реальної діяльності [39, с. 52].

При написанні курсової роботи були використані наступні методи та методики: індукція, дедукція, порівняння, аналіз і синтез, середньопрогресивний метод.

Індукція – це спосіб вивчення явищ від часткового до загального, від окремих факторів до узагальнень, від причин до наслідків.

Дедукція– це спосіб вивчення явищ від загального до часткового, від наслідків до причин [39, с. 59].

Зокрема дані методи використовувались нами під час визначенні факторів які найбільше впливають на розвиток інноваційної діяльності Вінницької області в підрозділі 2.3 та 3.1 при визначені факторів що можуть вплинути на прогнозовані дані інноваційного розвитку.

Порівняння. Порівняння як спосіб дослідження здійснюється через зіставлення одного показника (невідомого) з іншими (відомими) з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними.

Теоретичний метод – це метод спрямований на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ, їх мета яких полягає у поясненні відкритих явищ, встановленні закономірних зв’язків між явищами, формулюванні законів і закономірностей розвитку явищ і на цій основі передбаченні нових явищ.

Із використанням цих методів у першому розділі було здійснено аналіз та узагальнення наукової та навчально-методичної літератури з визначення економічної сутності інноваційного розвитку підприємства, теоретичних основ розробки інноваційної діяльності підприємства.

Абстрактно-логічний аналіз і синтез – базується на здогадках, інструкції, домислах, закономірностях розвитку і враховується при плануванні діяльності підприємства у випадку відсутньої або недостатньої інформації.

Аналіз – це абстрактне розумове розчленування явищ на складові частини за допомогою логічних висновків та моделювання. Розподіл складного явища на окремі елементи дає можливість пізнати сутність явищ та об’єктів, що досліджуються, визначити внутрішні зв’язки та суперечності.

Даний метод використовувався до підпункту 2.2. при визначені факторів які впливають на розвиток інноваційної діяльності Вінницької області, зокрема вплив такого фактору як незадовільне фінансування.

Розчленування загального явища на його складові уможливлює вивчення окремих сторін цього явища, але не створює цілісного уявлення про взаємодію всіх факторів. Тому після розподілу економічної форми на складові та їх глибокої деталізації необхідно відновити єдність досліджуваного явища. Цей зворотний процес абстрактного дослідження одержав назву синтезу, тобто мисленого поєднання окремих сторін явища, пізнання його як єдиного цілого.

Під синтезом економічних явищ розуміють об’єднання однорідних явищ у визначені групи, узагальнення впливу різних причин, підбивання підсумків діяльності досліджуваних об’єктів [39, с 58].

Даний метод був використаний при визначенні причин, наслідків, взаємозв’язків між факторами які впливають на інноваційну діяльність.

Середньопрогресивний метод. Особливістю цього методу є отримання обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку керованого об'єкта (показників) в часі і просторі. За допомогою цього методу у підпункті 3.1 було зроблено прогноз обсягу реалізації інноваційної продукції на 2015 – 2019 роки.

Графічні методи, мають таку особливість як наочність, що значно спрощує процес доведення результатів економічного аналізу до широкого кола працівників. Графіки являють собою масштабне зображення певних показників за допомогою геометричних (ліній, прямокутників, кіл) або умовно-художніх фігур. Завдяки добре зробленим графікам досліджуваний матеріал стає більш дохідливим і зрозумілим [39, c. 73].

Даний методи був використаний у третьому розділі, зокрема у підпункті 3.1 при визначенні прогнозованих обсягів інноваційної продукції.

Отже, кожну конкретну науку, діяльність, об’єкт можна розглядати як певну систему, що має множину взаємопов’язаних елементів, компонентів, підсистем, визначені функції, цілі, склад, структуру, яку можна структуризувати, проаналізувати в часі та просторі, спрогнозувати на майбутнє.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Організаційно-економічна та фінансова характеристика підприємств Вінницької області

Вінниччина має багатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце, в якому займають харчова галузь, електроенергетика, і металообробка. Гордістю вінничан є машинобудівний комплекс, який отримав всесвітнє визнання.

Промисловий потенціал області – це понад 500 підприємств машинобудівної, металообробної, хімічної, харчової, електроенергетичної, а останнім часом і медичної та мікробіологічної галузей. Основу харчової галузі формують 38 цукрових заводів, 26 молокопереробних підприємств, 6 м’ясокомбінатів, 14 комбінатів хлібопродуктів, 13 спиртових заводів, 18 консервних та багато інших.

Основною галуззю, яка має великий експортний потенціал та являється стабілізуючим фактором регіональної економіки, є агропромисловий комплекс. Вінниччина дуже багата земельними ресурсами. Значна частина родючих земель визначає структуру сільського господарства, його спеціалізацію, тип та рівень перспективності технології. З виробництва зерна та цукрових буряків регіон посідає 1 місце серед областей України.

В області виробляють всі життєво необхідні продукти харчування: цукор і олію, борошно і вершкове масло, тваринні жири і консерви, ковбаси й солодощі. Окрасою найщедрішого столу є овочі і фрукти з городів і садів нашого краю, подільські напої, серед яких – знаменита мінеральна вода «Регіна» із Мурованих Куриловець, горілки, лікери, настоянки, що виробляються на заводах об’єднання «Поділляспирт» та СП «Nemiroff».

В області завершений процес реформування агропромислового комплексу на засадах приватної власності, що дає велику можливість для плідного співробітництва селян з інвесторами [38]

Розглянемо основні соціально-економічні показники, які наведені у таблиці 2.1 [35, с 35].

Таблиця 2.1

Основні соціально-економічні показники Вінницької області

Показники	Роки	Відхилення
	2011	2012	2013
Валовий регіональний продукт (у фактичних цінах), млн. грн.	23589	33024	-	-
У розрахунку на одну особу, грн.	14332	20253	-	-
Валова додана вартість, млн. грн.	22128	28995	-	-
Доходи населення, млн. грн.	33602	44265	46003	10663
Індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року), %	107	99	99,7	-8
Фінансовий результат до оподаткування, млн. грн.	989,8	1486,9	638,1	497,1
Продукція с/г (у постійних цінах 2010 року), млн. грн.	12601,3	14492,2	17872,4	1890,9
Рослинництва	8946,6	10459,7	12637,4	1513,1
Тваринництва	3654,7	4032,5	5235	377,8
Капітальні інвестиції ( у фактичних цінах) млн. грн.	3544,7	5824,1	6109,5	2279,4
Прийняття в експлуатацію загальної площі житла, тис, м2	292,2	322,3	352,4	30,1
Відправлення (перевезення) вантажів усіма видами транспорту, млн. т.	34,3	40,9	39,3	6,6
Відправлення (перевезення)пасажирів транспортом загального користування, млн.	238,2	253,9	246,7	15,7
Оборот роздрібної торгівлі(у фактичних цінах), млн. грн.	1412,5	22350,7	3447,5	20938,2
Зовнішньоторговельний оборот, млн. дол. США	1013,8	1220,3	1268	206,5
Експорт товарів і послуг	600,4	698,5	738,6	98,1
Імпорт товарів і послуг	413,4	521,8	529,4	108,4
Кількість постійного населення (на кінець року), тис. осіб	1634,1	1619,9	1611,2	-14,2
Природний приріст, скорочення(-) населення, тис. осіб	-9	-6,8	-8	2,2
Кількість безробітних (у віці 15 – 70 років, (за методологією МПО), тис. осіб	76,9	67,3	64,4	-9,6
Рівень безробіття населення (за методологією МОП), %	10	8,8	8,4	-1,2
Кількість зареєстрованих безробітних (на кінець року), тис. осіб	28,8	25,6	27,5	-3,2
Середньомісячна номінальна заробітна плата, грн.	1782	2074	2432	292

Аналізуючи дані подані в таблиці, можна говорити про те, що відбулося зростання майже по всіх показниках крім індексу споживчих цін, відправлення (перевезення) вантажів усіма видами транспорту, відправлення вантажів та пасажирів, а також кількість постійного населення.

Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді до його вартості у базисному періоді. У даному випадку його зменшення, – 8 %, в 2011 – 107 % р. знизився в 2013 році до 99,7 %, це означає зменшення цін на товари., що спричинено високим урожаєм.

Збільшення перевезення пасажирів транспортом загального користування на 15,7 млн. т., пов’язане з активним розвитком транспортної мережі. Зменшенням кількості постійного населення, на 14,2 тис. осіб у 2013 році порівняно з 2011 роком спричинено високим рівнем міграційних процесів та рівнем смертності, зниженням рівня народжуваності.

На регіональному рівні узагальнюючим показником, який характеризує рівень розвитку економіки Вінницької області є валовий регіональний продукт. З даної таблиці видно, що показник зріс і відхилення становить 9435 млн. грн., що є позитивним чинником, адже відбувається підвищення соціального і економічного розвитку Вінницької області.

Позитивний вплив на інновації та рівень конкурентоспроможності економіки Вінницької області виявляється в підвищенні продуктивності праці та доданої вартості.

За досліджуваний період показник валової доданої вартості зріс і становить у 2012 р. – 28995 млн. грн. Це означає, що продукції у Вінницькій області почало вироблятися більше.

Доходи населення також зросли, в 2011 році цей показник сягав позначки 33602 млн. грн., а в 2013 році – 46003 млн. грн., що спричинено збільшенням рівня мінімальної заробітної плати.

Показник продукції сільського господарства також збільшилася, на 1890,9 млн. грн., що спричинено збільшенням посівних площ та поголів’я ВРХ.

Оборот роздрібної торгівлі відіграє важливу роль в торгівлі підприємства, тому правильне планування товарообігу і доцільна організація торгової діяльності є головним елементом всієї фінансово-господарської діяльності підприємств. Судячи з цього, можна сказати, що підприємства Вінницької області мали хороший прибуток в 2011 році, так як товарооборот роздрібної торгівлі становив 1412,5 млн. грн., що майже на 20938,2 млн. грн. менше ніж в 2013 році.

Обсяг реалізованих послуг в фактичних цінах 2013 року збільшився порівняно з 2011 роком і становив 738,6 тис. грн., що характеризує збільшення надходження коштів на рахунки підприємств Вінницької області.

Зовнішньоторговельний оборот – ще один важливий показник, який показує стан області на міжнародному ринку. Даний показник також зростає з кожним роком, що означає якісно новий рівень в міжнародних відносинах. Обсяг експорту та імпорту також неухильно збільшується з кожним роком, що є позитивною тенденцією. Тим більше, що експорт перевищує імпорт. Це означає, що з країни вивозиться більше товарів, а ввозиться менше, тому що в них немає необхідності, Україна та Вінницька область в змозі себе самостійно забезпечити.

Зріс рівень безробіття населення на 1,2 %, що є негативною тенденцією зумовленою скороченням виробничих підприємств у Вінницькій області.

Розвиток економіки відбувається в умовах і під впливом усебічних модернізаційних перетворень та глибинних трансформацій виробничої системи у контексті її адаптації до ринкових умов господарювання. Об’єктивним і необхідним фактором підвищення ефективності виробництва завжди було й залишається формування моделей інноваційності. Які забезпечують інвестиційну привабливість та перспективну конкурентоспроможність [6 с. 118]

Інноваційність – головна передумова підприємницького успіху, особливо що стосується галузей відносно нових для економіки [6, с. 119].

Інновації в розвитку економічних систем відіграють вирішальну роль щодо формування їх конкурентоспроможності. Саме тому механізм інноваційного забезпечення у будь-якому випадку незалежно від сфери, галузі, виду діяльності унормовує відповідний рівень їх ефективності [6, с. 118].

Більш детально економічну діяльність Вінницької області за 2011 –2013 роки дослідимо у таблиці 2.2 [35, с 38].

Таблиця 2.2

Рентабельність операційної діяльності за видами економічної

діяльності Вінницької області

Показники	Роки	Відхилення %
	2011	2012	2013
Усього	7,7	7,2	6,0	-1,7
Сільське, лісове, рибне господарство	28,6	19,0	9,1	-19,5
Промисловість	2,7	3,5	4,7	2,0
Будівництво	-1,8	2,0	2,2	4,0
Оптова та роздрібна торгівля, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	6,0	10,6	8,5	2,5
Транспорт, складське господарство, поштова такур'єрська діяльність	3,4	5,1	8,5	5,1
Тимчасове розміщення й організація харчування	1,9	-7,8	-7,7	-9,6
Інформація та телекомунікації	0,8	3,4	3,7	2,9
Фінансова та страхова діяльність	3,6	18,6	20,1	16,5
Операції з нерухомим майном	-3,5	-6,4	-2,1	1,4
Професійна, наукова та технічна діяльність	3,7	7,4	5,9	2,2
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	-40,8	-31,6	-3,9	36,9
Освіта	3,2	6,1	12,4	9,2
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	2,4	3,8	3,9	1,5
Мистецтво, спорт та відпочинок	-9,2	-14,7	-22,4	-13,2
Надання інших видів послуг	0,5	2,2	-0,3	-0,8

Рентабельність характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності. До операційних видів діяльності які є прибутковими для Вінницької області відносяться: будівництво, транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність, тимчасове розміщення й організація харчування, інформація та телекомунікації, та ін. Лідерами рівня рентабельності в 2013 році є фінансова та страхова діяльність яка становить 20,1 %, це означає, що підприємство за рахунок одержаної грошової виручки повністю відшкодувало витрати виробництва на реалізовану продукцію і додатково одержало на кожну вкладену гривню цих витрат по 0,20 грн. прибутку. Освіта теж має додатній показник рентабельності в 2013 році 12,4 % за рахунок одержання добре підготовлених випускників ВНЗ. Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги з 2011 р. цей показник покращився на 1,5 %. Оптова та роздрібна торгівля зросла на 2,5 % в порівнянні з 2011 роком, за рахунок переходу до ринкової економіки. Операції з нерухомим майном мають тенденцію до покращення, адже рівень збитковості з кожним роком знижується від – 3,5 в 2011 р. до – 2,1 в 2013 р. Нажаль не всі види операційної діяльності є прибутковими. У тих випадках, коли грошова виручка від реалізації продукції не покриває витрат на її виробництво, визначають показник рівня збитковості. Збитковими є такі види операційної діяльності як: сільське, лісове, рибне господарство рівень рентабельності якого в 2011 році сягав 28,6 %, а 2013 р. всього 9,1 %; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів; рівень збитковості такої операційної діяльності як мистецтво, спорт, розваги та відпочинок з кожним роком збільшується і в 2013 році цей показник знаходиться на рівні –22,4 %, з кожним роком цей показник збільшується, що є негативним явищем для Вінницької області.

Також підприємства Вінницької області активно розвивають промислову діяльність, про що зображено у таблиці. 2.3 [35, с. 40].

Таблиця 2.3

Рентабельність операційної діяльності за видами промислової діяльності Вінницької області

Показники	Роки	Відхилення %
	2011	2012	2013
Промисловість	2,7	3,5	4,7	74,1
Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	1,8	0,7	5,2	188,9
Переробна рпомисловість	3,1	3,9	4,7	51,6
Виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів	1,7	3,3	3,2	88,2
Текстильне виробництво, виробництво одягу, шкіри, виробів зі шкіри та ін. матеріалів	1,7	4,2	-2,7	-258,8
Виготовлення виробів з деревини, паперу та поліграфічна діяльність	9,0	2,3	7,2	-20,0
Виробництво кокосу та продуктів нафтоперероблення	-49,2	-	-	-
Виробництво хімічних речовин і продукції	7,5	8,0	12,6	68,0
Виробництво основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів	28,6	18,6	9,7	-66,1
Виробництво гумових і пластикових виробів ін. неметалевої мінеральної продукції	3,5	2,3	1,2	-65,7

Продовження таблиці 2.2

Металургійне виробництво, виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування	6,9	9,2	8,9	29,0
Машинобудування,	4,1	5,5	8,2	100,0
Виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції	19,9	18,4	16,1	-19,1
Виробництво електричного устаткування	7,4	5,1	7,8	5,4
Виробництво машин і устаткування, не віднесених до інших угрупувань	2,0	3,7	7,2	260,0
Виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та ін. транспортних засобів	11,5	2,7	5,3	-53,9
Виробництво меблів, ремонт і монтаж машин і устаткування	4,4	1,7	2,8	-36,4
Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря	1,9	3,2	5,7	200,0
Водопостачання; каналізація, поводження з відходами	-7,6	-5,6	-5,4	-28,9

За досліджуваний період у промисловій діяльності найбільш рентабельним є виробництво хімічних речовин і хімічної продукції – 12,6 %. На другому місці в 2013 р. знаходиться металургійне виробництво, рентабельність якого дорівнює 8,9 %. Знизилась рентабельність таких показників як: виробництво фармацевтичних продуктів, виробництво гумових і пластикових виробів, текстильне виробництво, виготовлення виробів з деревини, паперу та поліграфічна діяльність, виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції, виробництво автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та ін. транспортних засобів, виробництво меблів, ремонт і монтаж машин і устаткування, що спричинено подорожчанням сировини необхідної для виробництва та збільшенням витрат пов’язаних із реалізацією виготовленої продукції. Найбільш нерентабельним є виробництво гумових і пластикових виробів іншої неметалевої мінеральної продукції – 1,2 % та виробництво меблів, ремонт і монтаж машин і устаткування – 2,8 %.

Отже, з огляду на рентабельність операційної діяльності за видами промислової діяльності Вінницької області переробна промисловість становила 51,6 %, постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря зросло у 2 рази, водопостачання, каналізації, поводження з відходами знизилось на 28,9 % від загальної кількості підприємств.

2.2. Аналіз інноваційної діяльності Вінницької області

В умовах глибокої економічної кризи проблема забезпечення ефективного функціонування підприємств набуває особливого значення для країни. Запорукою економічного зростання як окремого господарства, так і економіки країни в цілому, є розвиток та стимулювання інноваційної діяльності [2, с. 8].

Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економіки країни – пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового й інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках [32, с. 18]

Інноваційним підприємством вважається підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 % обсягу його продукції складає інноваційна продукція (продукти). Інноваційною визначається продукція, яка є результатом виконання інноваційного проекту або виробляється вперше. Є конкурентоспроможною і має вищі техніко-економічні показники [31, с. 99].

Інноваційний розвиток нині є прерогативою, адже історично доведено, що лише він забезпечує конкурентоспроможність і доступ до вкрай обмежених ресурсів сучасного світу [6, с. 121].

Доцільним є акцентування уваги на реалізації інноваційного підприємства, спрямованого на створення інноваційних продуктів, технологій та надання послуг, передусім на основі адаптаційної здатності підприємства до зовнішніх впливів, важливих організаційно-управлінських підходів, що забезпечують у перспективі гарантований інноваційний розвиток [7, с. 81].

Нині інноваційна діяльність у технологічній сфері здійснюється переважно на промислових підприємствах, а також в організаціях малого бізнесу. Під час вивчення інноваційної діяльності увага приділяється дослідженню промислових підприємств, оскільки саме промисловість є основним споживачем створених технологічних інновацій.

Наведемо кількість інноваційно-активних промислових підприємств по містах і районах Вінницької області за 2011 – 2013 роки у таблиці 2.4 [34, с. 96].

Таблиця 2.4

Кількість інноваційно-активних промислових підприємств по

містах та районах Вінницької області за 2011 – 2013 роки

Показники	Роки	Відхилення 2013р. до 2011р.
	2011	2012	2013
	Усього	Усього	Усього
Вінницька область	47	50	55	8
м.Вінниця	17	21	24	7
м.Ладижин	1	1	2	2
м.Могилів-Подільський	3	–	2	2
м.Хмільник	2	2	2	2
Райони
Барський	1	2	1	0
Бершадський	3	2	3	0
Вінницький	3	3	4	1
Іллiнецький	1	1	1	0
Калинiвський	3	3	2	-1
Козятинський	–	–	1	1
Крижопiльський	1	2	2	1
Липовецький	1	–	–	1
Лiтинський	2	3	3	1
Немирiвський	1	1	1	0
Піщанський	1	1	1	0
Тиврiвський	3	3	3	0
Тульчинський	1	1	1	0
Хмільницький	1	1	–	-
Чечельницький	–	1	–	-
Шаргородський	–	1	–	-
Ямпiльський	1	–	–	-
Нерозподілені	1	–	–	-

У Вінницькій області протягом останніх років інноваційна діяльність дещо активізувалась та все ж потребує подальшого вдосконалення інвестиційної політики. Зросла кількість інноваційно-активних підприємств та їхня частка у загальній кількості промислових підприємств. Зросли витрати на інноваційні заходи, збільшилась кількість запроваджених технологічних процесів. Існує тенденція до зростання обсягів залучення кредитних коштів. Незважаючи на деяку активізацію, інноваційна діяльність у Вінницькій області залишається на низькому рівні. Інноваційний розвиток підприємств повинен бути пов'язаний, по-перше, з оновленням основних виробничих фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва, по-друге, зі створенням умов для виготовлення конкурентоспроможної продукції, а по-третє, зі збільшенням обсягів витрат на інновації.

Дослідження показали, що кількість освоєних виробництв інноваційних видів продукції суттєво залежить від збільшення кількості підприємств, що впроваджували інновації.

Як видно із даних поданих в таблиці, впродовж останніх років попередню тенденцію до зниження кількості підприємств, що запроваджують інновації, було порушено. За досліджуваний період простежуємо зростання кількості інноваційно-активних підприємств на 8 %. Лідером серед інноваційно- активних підприємств є м. Вінниця, 2013 р. – 24 підприємства. Тенденція до зниження кількості інноваційно-активних підприємств прослідковується в Іллiнецькому, Козятинському, Немирiвському районах. У Липовецькому, Хмільницькому, Чечельницькому, Шаргородському, Ямпiльському районах за останні роки, промислові підприємства взагалі не впроваджують інновацій у свою діяльність, це пов’язане з нестачою коштів на рахунках підприємств.

Далі проаналізуємо рівень впровадження промисловими підприємствами Вінницької області за 2013 рік (таблиця 2.5) [34, с. 104].

Таблиця 2.5

Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації по містах та районах Вінницької області з 2013 рік

Показники	Усього	У тому числі
		Впроваджували інноваційні процеси	з них впроваджували нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції	освоювали виробництво інноваційних видів продукції	з них нових для ринку
Вінницька обл.	43	19	15	25	7
м.Вінниця	19	10	9	9	4
м.Козятин	1	–	–	1	–
м.Ладижин	1	–	–	1	–
м.Могилів-Подільський	2	–	–	1	–
м.Хмільник	2	2	1	2	1
Райони
Барський	1	1	1	1	1

Продовження таблиці 2.5

Бершадський	3	2	1	1	–
Вінницький	3	1	–	1	–
Іллiнецький	1	–	–	1	–
Козятинський	1	1	1	1	–
Лiтинський	2	–	–	2	–
Немирiвський	1	–	–	1	1
Піщанський	1	1	1	1	–
Тиврiвський	3	2	1	2	–
Тульчинський	1	–	–	–	–

Проаналізувавши дані в таблиці можна зробити висновок, що лідером серед впровадження інновацій є м. Вінниця. Серед них 10 підприємств впроваджували інноваційні процеси, кількість підприємств що впроваджували нові або вдосконалені методи обробки або виробництва продукції дорівнює 9, освоювали виробництво інноваційних видів продукції у м. Вінниця також 9 підприємств, з них нових для ринку знаходиться 4. У районах ситуація дещо гірша, у зв’язку з тим, що не всі підприємства мають достатньо коштів на впровадження інновацій. В основному підприємства району спрямовують свою діяльність на освоювання виробництва інноваційних видів продукції. На останньому місці серед видів інноваційної діяльності є впроваджування нові або вдосконаленої методи обробки або виробництва продукції .

Інноваційна спрямованість економічного розвитку змінює основу, що потребує високої концентрації матеріальних і фінансових ресурсів, а також підвищення уваги до використання інвестиційних ресурсів для впровадження інноваційної діяльності Вінницької області.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти державного бюджету України, місцевих бюджетів; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;інвестиції фізичних і юридичних осіб; інші джерела [31, с. 99].

Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності недостатній для забезпечення сталого розвитку інноваційної діяльності підприємств. Нестача власних коштів і незацікавленість банківської системи України у фінансуванні інноваційної діяльності роблять неефективною роботу в інноваційній сфері і знижують мотивацію підприємств щодо активізації інноваційної діяльності.

Джерела фінансування інноваційної діяльності для підприємств Вінницької області за 2011 –2013 роки наведені в табл. 2.6. [34, с. 100].

Таблиця 2.6

Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами у Вінницькій області за 2011 –2013 роки

Показники	Роки	Відхилення
	2011	2012	2013
	тис. грн.	тис. грн.	тис. грн.	(+/-)	%
Усього	44481,4	419278	694946	650465	1462
у т. ч. з держбюджету	–	–	–	0	0
місцевих бюджетів	–	94	78	-16	-17
власних коштів	44281,4	418454	661107	616826	1393
іноземних держав	–	–	–	0	0,0
кредитів	200	729,2	33760,5	33560,5	16780
інших джерел	–	–	–	0	0

Аналізуючи дані подані в таблиці можна зробити висновок про те, що коштів на розвиток інноваційної діяльності у Вінницькій області з кожним роком збільшується, але нажаль тільки за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання та виданих їм кредитів. Усього в 2013 році на інноваційну діяльність було витрачено 694946 тис. грн. Найбільша частка інвестицій припадає на власні кошти підприємств 661107 тис. грн. За досліджуваний період кошти з державного бюджету не виділяються. Кошти з місцевих бюджетів виділяються в незначній кількості і з кожним роком зменшуються, вони мають цільове призначення. Іноземні держави не надають фінансових інвестицій в нашу країні у зв’язку з нестабільною ситуацією в країні. Інших джерел залучення коштів не має, оскільки з 2011 року в області не проводиться ніяких конкурсів та тендерів на інноваційну діяльність.

Підприємства Вінницької області на теперішній час переживають досить нестабільну ситуацію у сфері залучення інвестицій для своєї інноваційної діяльності підприємств у зв’язку з політичною, економічною та соціальною ситуацією в Україні, і у зв’язку з цим підприємства не можуть залучати інвесторів (страх втратити кошти).

Фінансування інноваційної діяльності для підприємств промисловості України та Вінницької області зокрема, в умовах обмеженості власних фінансових ресурсів та зовнішніх джерел інвестицій стає одним з найбільш гострих питань. Здійснення інноваційної діяльності та впровадження інновацій передбачають наявність відповідного фінансування.

Підприємства Вінницької області орієнтовані на підвищення рівня новизни інновацій, інвестуючи значні фінансові ресурси у науково-технічні розробки і маючи при цьому значні інвестиційні витрати.

Для кожного підприємства витрати на впровадження інноваційної діяльності є досить визначним фактором розвитку інноваційної діяльності. Будь-який напрямок інноваційної діяльності потребує значних фінансових, трудових, інтелектуальних та інших витрат. Розглянемо основні з цих напрямків, які наведено в таблиці. 2.7 [34, с. 99].

Таблиця 2.7

Загальний обсяг інноваційних витрат у промисловості

Показники	Роки	Відхилення
	2011	2012	2013
	тис. грн.	тис. грн.	тис. грн.	(+/-)
Усього	44481	419278	694946	650465
у тому числі за напрямами дослідження та розробки	2471	2441	1783	-688
внутрішні науково-дослідні роботи	2099	1509	989	-1111
зовнішні науково-дослідні роботи	372	931	794	423
придбання інших зовнішніх знань	20	64	156	137
придбання машин, обладнання та програмного забезпечення	40746	347901	690544	649798
інші	1245	68873	2463	1218

Співставлення структури витрат на інноваційну діяльність за напрямами проведених інновацій говорить про те, що за різними напрямами відбувалися різні темпи зміни витрат. Так, за напрямами дослідження та розробки цей показник становив у 2011 році 2471 тис. грн., проти 2441 тис. грн. у 2012 р., а в 2013 р. він становить 1783 тис. грн. Найбільшу частку інноваційних витрат становить придбання машин, обладнання та програмного забезпечення 649798 тис. грн. Показник придбання інших зовнішніх знань зріс на 137 тис. грн. порівнюючи 2013 рік із 2011 роком, що спричинено тим, що вітчизняні науковці виїхали за кордон. Витрати на внутрішні науково-дослідні розробки у промисловості скоротилися до 989 тис. грн. у 2013 році. Такий незначний рівень витрат на дослідження і розробки у промисловості говорить про те, що в галузях майже не проводяться наукові розробки і рівень її оновлення відбувається за рахунок тих досліджень, що зроблені іншими країнами, та стратегія галузі щодо її інноваційної діяльності має наздоганяючий характер.

Структура інноваційних витрат залежить від стадії інноваційного процесу. Так, на стадії досліджень і проектування переважають витрати на оплату праці і відрахування, значними є амортизаційні відрахування на науково-дослідне обладнання і нематеріальні активи, витрати на відрядження, маркетингові, інформаційні й патентні послуги і та ін.

Отже, для того, щоб бути конкурентоспроможним на ринку , кожне підприємство повинно запроваджувати систему інвестиційно-інноваційних заходів та проводити оцінку їх ефективності. Активізація інноваційної діяльності в Україні та Вінницькій області дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність. Для забезпечення інноваційного розвитку держава повинна діяти в двох основних напрямках, надавати достатній обсяг коштів із державного бюджету та створити ефективну систему податкових пільг [32, с. 20].

2.3. Оцінка основних факторів що впливають на інноваційну діяльність

Початок ХХІ століття у світі характеризується стрімким зростанням масштабів і темпів впровадження інновацій в життя.

Україна опинилась далеко за колом лідерів з питань інновацій, у той же час знаходячись серед активних споживачів інноваційних розробок у сфері цифрового зв’язку, нанотехнологій тощо [29, с. 106].

Безвідповідальне ставлення до необхідності інноваційного розвитку як з боку владних органів, так і безпосередньо у внутрішньому процесі управління організацією суттєво знижує конкурентоспроможність національної економіки, стримує внутрішній ринок високотехнологічної продукції і послуг, призводить до незахищеності власного ринку від іноземної технічної та технологічної експансії. Особливого значення цей аспект набуває в умовах вступу України до Світової організації торгівлі, що вимагає підвищення конкурентоспроможності інноваційної діяльності, створення передумов для виходу вітчизняного товаровиробника [29, с. 105].

Рис.2.1. Схема циклічного процесу зниження рівня інноваційної активноті у Вінницькій області.

Лінійний підхід до низького рівня привабливості інноваційної діяльності в Україні та Вінницькій області не дає змоги правильно оцінити ситуацію. Необхідний всебічний, кількарівневий, комплексний підхід до сутності тенденцій зниження активності і результативності інноваційної діяльності. Потребує відповіді питання – чому механізми управління, характерні для вільної ринкової економіки, досить часто впливають на процес організації інноваційної діяльності. Причина полягає в унікальних характеристиках, притаманних саме інноваційним процесам. Спрямуванню на інноваційний розвиток підприємства перешкоджає низка факторів, серед яких можна умовно виокремити групи чинників макроекономічного та мікроекономічного рівнів [29, с. 106].

Необхідно визначити наступні фактори гальмування процесу інноваційного моделі розвитку бізнесу в Україні макроекономічного рівня: розрив економічних, політичних та соціальних зв’язків налагодження у період існування Радянського Союзу; втрата ринків збуту готової продукції; втрата можливості диверсифікації постачальників; занепад економіки країни, у тому числі і зв’язку із циклічним характером розвитку світової економіки; стрімке збільшення питомої ваги витрат на електроносії; відсутність досвіду управління в умовах ринкової економіки; знецінення основних засобів внаслідок гіперінфляції; відсутність на підприємствах чітко налагодженої системи управління ризиками; спрямованість підприємства на еволюційний, а не на інноваційний тип розвитку; рівень науково-технічного прогресу [29, с. 106].

При цьому основними факторами мікроекономічного рівня, за якими для конкретних господарських суб’єктів знижується рівень привабливості інноваційної діяльності, є: нестача власних коштів; відсутність інвестицій; відсутність підтримки з боку держави; відсутність підтримки на регіональному рівні; відсутність кваліфікованого наукового персоналу; упереджене відношення місцевої влади; незацікавленість у здійсненні інноваційної діяльності керівництва організації; вкрай високий рівень інноваційно-інсестиційного ризику; відсутність або застарілість технологічної бази; вузька ніша ринків збуту; відсутність чітко визначеного алгоритму побудови ефективної інноваційної діяльності; необхідність одночасного врахування всіх факторів та їх взаємодії [29, с 107].

Тенденція зменшення рівня засвоєння одного з основних напрямків інноваційної діяльності підприємств України та Вінницької області, яке полягає у придбанні машин, обладнання та програмного забезпечення для виробництва нових або значно поліпшених продуктів і послуг викликає занепокоєння в світлі формування необхідного підгрунтя для подальшого розвитку інноваційної діяльності підприємств. Серед причин подібних негативних тенденцій є високий рівень інноваційно-інвестиційного ризику [29, с. 107].

Ще одним із факторів, що впливають на розвиток інноваційної діяльності є кількість підприємств, що впроваджували інновації наведено в таблиці 2.8 [34, с. 101].

Таблиця 2.8

Кількість підприємств, що впроваджували інновації Вінницької області за 2011 –2013 роки

Показники	Роки	Відхилення
	2011	2012	2013	(+/-)	%
Усього	34	38	43	9	26
впроваджували нові технологічні процеси	15	18	19	4	27
у тому числі маловідходніресурсозберігаючі та безвідходні	2	1	1	-1	-50
освоювали виробництво інноваційної продукції	26	22	25	-1	-4
з них нові види техніки	4	4	6	2	50
Реалізовували інноваційну продукцію	32	30	36	4	13

З даних наведених в таблиці можна зробити висновок, найбільша кількість підприємств що впроваджували інновацію є підприємства які реалізовували інноваційну продукцію. А найменша кількість підприємств припадає на підприємства маловідходні ресурсозберігаючі та безвідходні. На другому місці знаходяться підприємства, що освоювали виробництво інноваційної продукції. Кількість підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність і тих, що впроваджували інновації, за цей період збільшилася на 27 %.

При здійсненні інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єкти господарювання керуються власними інтересами, але вони не в змозі контролювати і управляти комплексом факторів, які впливають на ці інтереси.

У такому стані виходом із ситуації є масштабне і активне прискорення інноваційних процесів на рівні країни при умові виконання принципу «максимальний рівень задоволення потреб споживачів при оптимальному рівні витрат». Така постановка проблеми висвітлює той факт, що для інноваційного підприємства важливо не тільки знайти джерела інвестицій, а й в подальшому якомога раціональніше побудувати структуру витрат на здійснення інноваційної діяльності. При цьому інвестиції набувають статусу вже не підґрунтя, а стимулу, рушійної сили для реалізації інноваційних ідей [29, с 107].

Отже, безліч факторів впливає на розвиток інноваційної діяльності, і кожен з них має свою величину впливу, одні є зовсім незначними, а зміна інших факторів може кардинально вплинути на подальший розвиток діяльності.

Успішна діяльність підприємств в умовах ринку набагато залежить від їх здатності до пристосування зміни факторів інноваційного розвитку. Формування і вибір стратегічних напрямків інноваційної діяльності базується на результатах всебічної оцінки як середовища, в якому працює підприємство, так і визначенні внутрішніх інноваційних можливостей підприємства, які характеризуються станом і рівнем використання інноваційного потенціалу.

Інноваційна активність є цілеспрямованою діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності щодо конструювання, створення, освоєння й виробництва якісно нових видів техніки, предметів праці, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій та ін.), технологій, а також впровадження досконаліших форм організації праці й управління виробництвом. Основними чинниками інноваційної активності на макрорівні є темпи зростання державних витрат на розвиток науки та освіти, раціональна інноваційна політика держави, стимулююча податкова, кредитна, амортизаційна політика тощо. На мікрорівні: нестача власних коштів; відсутність інвестицій; відсутність підтримки з боку держави; відсутність кваліфікованого наукового персоналу; упереджене відношення місцевої влади; відсутність або застарілість технологічної бази; вузька ніша ринків збуту; необхідність одночасного врахування всіх факторів та їх взаємодії

РОЗДІЛ 3

ПОБУДОВА РЕЗУЛЬТАТИВНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

3.1. Прогнозування зміни результативності інноваційної діяльності підприємств Вінницької області

Прогнозування є необхідною умовою оптимального функціонування як окремої організації, так і видів її діяльності. Саме воно дозволяє організації не тільки побачити своє майбутнє і намітити мету, але й розробити програму дій з її досягнення [4, с. 213].

Прогнозування є важливою сполучною ланкою між теорією і практикою в житті кожної організації. Воно має дві різні площини конкретизації: власне передбачувану (дескриптивну, описову) й іншу, поєднану з нею, що відноситься до категорії управління, – передбачувану (прескриптивну, розпоряджувальну) [4, с. 214].

Під прогнозом варто розуміти сукупність прийомів і способів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, екстра генних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх вимірів у рамках розглянутого явища чи процесу, вивести судження визначеної вірогідності майбутнього розвитку розглянутого об’єкта [4, с. 217].

Для прогнозування інноваційної діяльності організації використовуються різні типи прогнозів. Кожен тип прогнозу має свої відмінні ознаки. До найбільш важливих ознак відносяться: час попередження чи часовий обрій (прогноз), масштаб прогнозування, характер об’єкта, функції прогнозу, можливість впливу організації на своє майбутнє і т.д. [4, с. 216].

У сучасних умовах для успішного вирішення економічних, соціальних і науково-технічних проблем все більшого значення для організацій набуває система взаємозалежних прогнозів. Система прогнозів поєднує в один цілий перспективний розвиток усі сторони діяльності організації (економіки, виробництва, продукції, технології, соціальної сфери і т. д) і її зовнішнього середовища.

Здійснимо прогнозування змін результативності інноваційної діяльності підприємств Вінницької області на основі аналізу реалізованої інноваційної продукції за 200 –2013 роки (таблиця 3.1) [34, с. 111].

Таблиця 3.1

Обсяг реалізованої інноваційної продукції підприємств Вінницької області за 2000 – 2013 рр.

Показники	Роки	Відхилення (+/-)
	2000	2005	2009	2010	2011	2012	2013
Усього	58	54	87,4	309,2	389	304,6	498,5	440,5
у тому числі принципово нової, млн. грн.	47,9	23,4	17,7	184,2	160,9	37,2	48,3	0,4
Із загального обсягу поставлено на експорт, млн. грн.	23,8	12,7	52,5	49,1	39,6	6,7	4,1	-19,7

Дані наведені в таблиці загалом показують тенденцію до збільшення обсягів реалізованої інноваційної продукції, але в 2005 та 2012 рр. спостерігається спад, проте у 2013 р. обсяг реалізованої інноваційної продукції знову збільшується. З 2009 – 2010 рр. спостерігається наявне стрімке підвищення в принципово новій продукції і зниження загального обсягу поставленої на експорт продукції.

Розроблені й пов’язані між собою окремі прогнози розвитку організації і зовнішнього середовища складають систему прогнозів організації.

При розробці прогнозів можна виділити наступні основні етапи:

– перед прогнозна орієнтація (визначення мети, завдання, структури й організації дослідження, часу попередження, робочих гіпотез, методів,);

– прогностичний фонд (збір готових даних за суміжними непрофільними галузями прогнозування);

– створення вихідної чи базової моделі, тобто системи показників, параметрів, що відображають характер і структуру об’єкта;

– пошукова модель (проекція в майбутнє системи показників вихідної моделі на дату попередження за тенденцією, що спостерігається, з урахуванням факторів прогностичного фонду);

– оцінка ступеня вірогідності (верифікація) й уточнення попередніх моделей за допомогою рівнобіжних контрольних методів, звичайно опитувань експертів;

– вироблення рекомендацій для оптимізації прийняття, рішень у плануванні, управлінні і т. д. на основі зіставлення прогностичних моделей. Варіанти розробки прогнозів можуть мати кілька рівнів прогнозних показників, зокрема верхній і нижній, що дозволяє врахувати ряд факторів, що виникають згодом [4, с. 216].

Проаналізувавши дані таблиці 3.1 можна зробити за допомогою середньопрогресивного методу прогноз обсягу реалізованої інноваційної продукції на наступних 5 років.

Таблиця 3.2

Прогноз обсягу реалізованої інноваційної продукції Вінницької області на 2015 –2019 рр.

Показники	Роки	Відхилення (+/-)
	2015	2016	2017	2018	2019
Усього	370,7	375,1	378,9	380,5	371,8	1,1
Принципово нова, млн. грн.	129,2	129,7	131,4	133,1	115,4	-13,8
Із загального обсягу поставлено на експорт млн. грн.	39,7	39,0	39,1	35,4	29,1	-10,6

За результатами прогнозу можна спостерігати, що відбувається зменшення обсягу реалізованої інноваційної продукції у Вінницькій області, розпочинаючи з 2015 року обсягу реалізованої інноваційної продукції буде збільшуватися до 2018 року – 380,5 млн. грн., а в 2019 році цей показник зменшиться на 8,7 млн. грн., на це все можуть впливати такі фактори, як: час появи нового винаходу і термін його технічної реалізації; динаміка попиту в часі; період появи на ринку конкуруючої продукції; динаміка цін і витрат; зміна наукових кадрів; джерела фінансування.

Для наочності зміну обсягу реалізованої інноваційної продукції та вплив факторів зображено на рис. 3.2.

Рис. 3.1. Динаміка прогнозу обсягу реалізованої інноваційної продукції Вінницької області на 2015 –2019 рр. з врахуванням факторів, що впливають на розвиток інноваційної продукції.

Основна мета прогнозування полягає в пошуку найбільш ефективних шляхів розвитку досліджуваних об’єктів на основі ретроспективного аналізу і вивчення тенденцій їхньої зміни [4, с. 213].

Отже, прогнозування зміни обсягу реалізованої інноваційної продукції Вінницької області є необхідною умовою оптимального функціонування як окремої організації, так і видів її діяльності. Саме воно дозволяє організації не тільки побачити своє майбутнє і визначити мету, але й розробити програму дій з її досягнення.

3.2. Удосконалення нормативного регулювання інноваційної діяльності підприємств

У сучасному світі інноваційний шлях розвитку – чи не єдиний спосіб для більшості країн світу поліпшити стан своєї економіки, забезпечити посилення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та посісти поважне місце на транснаціональних ринках. Такий шлях розвитку є пріоритетним і для нашої країни, про що свідчать положення ч. 2 ст. 2 Закону України «Про інноваційну діяльність» [11] (далі – Закон ПІД), відповідно до якої одним із основних принципів державної інноваційної політики є орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України, що має бути забезпечено комплексом заходів, включно із правовим забезпеченням.

Метою схваленої на початку року Стратегії сталого розвитку «Україна –2020» є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. В результаті забезпечення такого (сталого) розвитку держави, проведення структурних реформ та, як наслідок, підвищення стандартів життя Україна має стати державою з сильною економікою та передовими інноваціями. Однією з першочергових (передбачених зазначеною Стратегією) є програма енергонезалежності, основне завдання якої – забезпечення енергетичної безпеки та перехід до енергоефективного й енергоощадного використання і споживання енергоресурсів із впровадженням інноваційних технологій.

Правове регулювання інноваційних відносин (відносин, що складаються у процесі організації, безпосереднього здійснення та припинення інноваційної діяльності) відіграє важливу роль, встановлюючи такі правила в цій сфері, які б, з одного боку, стимулювали створення та запровадження корисних для суспільства інновацій, здійснення інноваційної діяльності. (далі – ІД) за пріоритетними напрямами, а з іншого – встановлювали бар’єри для шкідливих інновацій/технологій та інших зловживань, пов’язаних із створенням і використанням інновацій [5, с. 36].

Попри численні дослідження господарсько-правових аспектів інноваційних відносин, частина їх результатів є спірними, а значна кількість пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання – не реалізованими. Крім того, інноваційні відносини змінюються, приймаються нові акти законодавства, з’являються нові форми взаємодії учасників цих відносин, коригуються пріоритети в розвитку інноваційної сфери з урахуванням подій останнього року (зокрема, щодо виробництва продукції, що мас забезпечити обороноспроможність країни, її енергонезалежність, відновлення зруйнованих в зоні АТО об’єктів з використанням новітніх технік і технологій на більш високому технологічному рівні). Все це зумовлює необхідність подальших досліджень сучасного стану інноваційних правовідносин і виявлення проблем правового регулювання з метою напрацювання рекомендацій щодо його вдосконалення.

Можна виділити кілька ключових блоків проблем правового регулювання інноваційних відносин, що потребують вирішення. Це стосується, насамперед, множинності нормативно-правових актів, що регулюють такі відносини (далі – інноваційне законодавство), і відсутність кодифікаційного акта з питань ІД, попри наявність у Господарському кодексі (далі – ГК) України окремої глави 34 « Інноваційна діяльність» (яка регулює некомерційний вид такої діяльності, не приділяючи уваги її суб’єктам, уповноваженим органам, об'єктам ІД, у тому числі технологіям, тощо) та Закону України «Про інноваційну діяльність», присвяченого лише комерційному її виду; Такий стан речей породив ідею кодифікації в цій сфері, яка була втілена харківськими науковцями шляхом розроблення проекту Інноваційного кодексу України. Звісно, його прийняття дозволило уникнути більшості неузгодженостей і прогалин у правовому регулюванні інноваційних відносин, проте збільшило б кількість кодексів і породило проблему співвідношення. з одного боку, кодексів різних рівнів, (Господарського, Цивільного, Інноваційного), а з іншого – згаданих кодексів і спеціальних законів (про трансфер технологій, технопарки, наукові парки тощо). Тому доцільно вдосконалити наявну систему інноваційного законодавства і, насамперед, главу 34 ГК України і Закон «Про інноваційну діяльність», консолідувавши в ньому положення інших законів, що регулюють відносини в інноваційній сфері. Відповідно, відпаде потреба в низці законів (насамперед у Законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 р. [12], який закріплює визначення понять, пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, їх видів (стратегічні та середньострокові), основних засад їх формування, механізму їх реалізації та моніторингу).

Необхідність оптимізації інноваційного законодавства, що складається не лише з глави 31 ГК і низки законів, а й із значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, – лише одна з проблем, що потребує найскорішого вирішення. Можна визначити ще кілька напрямів удосконалення інноваційного законодавства: щодо понятійного апарату, суб’єктного складу, об’єктів, засобів регулювання (державного та саморегулювання), договорів інноваційного характеру, а в цілому – інноваційних систем різних рівнів (національної, галузевих, територіальних).

Визначення суб’єктного складу інноваційних відносин – досить непроста проблема, оскільки законодавець оперує різними поняттями (інноваційна структура типу А і типу Б, інноваційне підприємство, інноваційна інфраструктура. При цьому поняття інноваційного підприємства в Законі ПІД в основному збігається із змістом поняття інноваційної структури типу А (юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства) в акті Уряду, такий оперує й поняттям договірної інноваційної структури – тип Б (група юридичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів її учасників. Крім того» згадані акти інноваційного законодавства замовчують можливість функціонування суб’єкта інноваційної діяльності в статусі індивідуального підприємця, хоча наукові працівники (як суб’єкти науково-технічної діяльності, в результаті якої і створюються інновації) мають право здійснювати підприємницьку діяльність (статті 1. 4. 6 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13. 12. 1991 р. [13]). Натомість у Модельному законі СНЛ «Про інноваційну діяльність суб’єктами ІД визнаються не лише юридичні, а й фізичні особи, що створюють і реалізують інновації. До речі, правовому статуту суб'єктів наукової та науково-технічної діяльності, в тому числі вчених, наукових працівників науково-педагогічних працівників як учасників інноваційних відносин, присвячена глава 4.2 проекту Інноваційного кодексу України [5, с. 37].

Отже до першої категорії суб'єктів інноваційних правовідносин слід винести: осіб (індивідуальних підприємців, інноваційні підприємства організації й їх групи), що створюють та реалізують інновації. При цьому групи інноваційних організацій можуть мати статус юридичної особи (інноваційні об'єднання) та/або діяти на договірних засадах (наукові та технологічні парки) або бути поєднаними фінансовою участю різного ступеня – від холдингів до груп із значною участю (понад 10 %), чи діяти в межах певної території із спеціальним правовим режимом (технополіси. кластери тощо).

Проблема суб’єктивного складу не обмежується суб’єктами ІД, оскільки в становленні та функціонуванні інноваційних систем (національної, галузевих і територіальних) виключно важливу роль відіграють організаційні аспекти (і відповідно – суб'єкти організаційно-господарських повноважень: органи, наділені відповідною компетенцією у сфері ІД, керуючі компанії – в групі суб’єктів інноваційної діяльності, саморегульовані організації (далі – СРО), що діють у цій сфері). Разом із тим у Законі про ІД увага приділяється лише органам влади й управління (України, АРК, місцевого самоврядування), решта - залишена без відповідної уваги.

Третя категорія учасників інноваційних правовідносин – представники інноваційної інфраструктури, що забезпечує успішне функціонування суб’єктів ІД, надаючи їм відповідні послуги (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Натомість законодавець присвячує окремі статті лише державній і комунальним фінансово-кредитним інноваційним установам, хоча заслуговують на увагу законодавця й інші форми підтримки та обслуговування ІД (бізнес-інкубатори, венчурні фонди, інжинірингові центри тощо).

Всі згадані категорії суб’єктів формують кістяк інноваційної системи країни. На жаль, ні ГК України, ні Закон ПІД не оперують цим поняттям. Тому доводиться звертатися до інших джерел. Попри різні визначення цього поняття (в ст. 1 проекту Інноваційного кодексу України, ст. 2 Модельного закону СНД «Про інноваційну діяльність», теоретичних працях та енциклопедіях, можна виділити характерні ознаки явища, що розглядається, та запропонувати таке визначення: Національна інноваційна система – це комплекс взаємодіючих суб’єктів державного, комунального та приватного секторів економіки, діяльність яких спрямована на організацію, координацію, підтримку та безпосереднє здійснення ІД (комерційної та некомерційної) з метою практичного застосування її результатів.

Регіональні інноваційні системи складаються з субрегіональних інноваційних систем, що існують у межах таких адміністративно-територіальних одиниць, як райони, міста, райони в містах, селища та села.

Субрегіональні інноваційні системи об’єднують локальні інноваційні системи, що функціонують у межах окремих суб’єктів господарювання, у тому числі господарських об'єднань.

Оскільки інновації, як правило, створюються у науковій та освітніх сферах, а впроваджуються здебільшого у галузях національної економіки (транспорт, промисловість, паливно-енергетичний комплекс, капітальне будівництво), можна вважати, що інноваційні системи є комплексними. Така їх характеристика потребує подальшого більш детального дослідження [5, с. 38].

Проблема об'єктного складу інноваційних систем також залишається відкритою, оскільки в ст. 4 Закону ПІД наводяться не стільки об’єкти інноваційної діяльності, скільки сфери застосування інновацій, а технології взагалі не згадуються. Разом із тим, визначаючи поняття інновацій, цей Закон оперує категорію технологій. Згодом, врегулювавши відносини пов’язані з трансфером технологій, спеціальним Законом.

«Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 р., законодавець примножив і без того досить численне інноваційне законодавство та розділив правове регулювання щодо розроблення і застосування технологій, які відповідають критеріям інновацій, та їх передання трансферу. У той самий час, поняття високих технологій (розроблених на основі новітніх наукових знань, які за своїм технологічним рівнем перевищують кращі вітчизняні й іноземні аналоги та конкурентоспроможні па світовому ринку наукоємної продукції відповідає основним ознакам інновацій. Крім того, стратегічні пріоритетні напрями ІД на 2011 – 2021 р. у Законі «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» безпосередньо пов’язуються з розробкою високих технологій для використання в різних сферах суспільного життя, у тому числі з можливістю надання державної підтримки. Це свідчить па користь консолідації положень щодо інновацій і трансферу технологій в одному акті.

Проблема адекватного регулювання відносин щодо технологій тісно пов’язана з питаннями державного регулювання діяльності у цій сфері та встановленням вимог до змісту і порядку укладення договорів, що опосередковують трансфер технологій.

Не менш важливою є проблема систематизації форм державної підтримки ІД, у тому числі пов’язаної з трансфером технологій. У Законі ПІД йдеться про фінансову підтримку (ст. 17), а норми щодо пільг (податкових, амортизаційних, митних – статті 21 – 22) були вилучені Законом від 25. 03. 2007 р. Разом із тим в інших законах, що визначають правове становище технологічних і наукових

парків, йдеться про інші, подібні до вилучених із Закону про ІД, форми сприяння. Так, Закон «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16. 07. 1999 р. [22] передбачає: фінансову підтримку проектів технологічних парків (ст. 6); цільові субсидії (ст. 7) у вигляді сум ввізного мита, що нараховуються згідно з митним законодавством України, при ввезенні в Україну для реалізації проектів технологічних парків нового устаткування, обладнання та комплектуючих, а також матеріалів, які не виробляються в Україні (ці суми зараховуються на спеціальні рахунки учасників технологічних парків і спільних підприємств та використовуються за спеціальним призначенням, пов’язаним з реалізацією проектів технологічних парків (ст. 9).

Державна підтримка передбачена для наукових парків (статті 17 – 20 Закону «Про наукові парки» [18]), а також для реалізації середньострокових пріоритетних напрямів ІД (у вигляді: першочергового розгляду заявок на винаходи, що відповідають середньостроковим пріоритетним напрямам загальнодержавного рівня; прямого бюджетного фінансування та співфінансування; відшкодування відсоткових ставок за кредитами, отриманими суб'єктами господарювання у банках; часткової компенсації вартості виробництва продукції; кредитів за рахунок коштів державного бюджету, кредитів (позик) і грантів міжнародних фінансових організацій, залучених державою або під державні гарантії; субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам; податкових, митних і валютних преференцій (ч. З ст. 6 Закону «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»). Крім того, Закон «Про державну допомогу суб’єктам господарювання» від 01. 07. 2014 р. [17], який визнав допустимою допомогу держави на проведення наукових досліджень, технічний розвиток та інноваційну діяльність (п. 7 ч. 1 ст. 6), передбачає різноманітні форми такої допомоги: надання субсидій і грантів; надання дотацій; надання податкових пільг, відстрочення або розстрочення сплати податків, зборів чи інших обов’язкових платежів; списання боргів, включно із заборгованістю за надані державні послуги, списання штрафних санкцій, компенсація збитків суб’єктам господарювання; надання гарантій, кредитів на пільгових умовах, обслуговування кредитів за пільговими тарифами: зменшення фінансових зобов’язань суб’єктів господарювання перед фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування; надання, прямо чи опосередковано, суб’єктам господарювання товарів чи послуг за цінами нижче ринкових або придбання товарів чи послуг суб’єктів господарювання за цінами, вище ринкових; продаж державного майна за цінами, нижче ринкових; збільшення державної частки в статутному капіталі суб’єктів господарювання або збільшення вартості державної частки на умовах, неприйнятних для приватних інвесторів (ст. 4) [5, с. 39].

Викладене свідчить, що форми державної підтримки, яка надається суб’єктам ІД і суб’єктам, що реалізують пріоритетні інноваційні проекти, потребують систематизації в ключовому акті інноваційного законодавства. Це стосується і договірних зв’язків, оскільки договори інноваційного характеру відіграють роль основного засобу саморегулювання в інноваційній сфері, а положення про них розпорошені в різних актах законодавства (Цивільному кодексі – глава 62), ГК – ст. 331, низці законів, у тому числі щодо трансферу технологій – статті 19 – 21 Закону «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій [15]), проте в Законі ПІД таким договорам увага взагалі не приділяється.

Інноваційна сфера вітчизняної економіки – це її важлива підсистема, що складається із суб’єктів, об'єктів, засобів регулювання (державного, що включає: акти законодавства, уповноважені органи/організації, засоби впливу на суб’єктів ІД, обов'язки учасників інноваційних відносин, та саморегулювання, включно із договорами, установчими та внутрішніми документами учасників інноваційних відносин, їх правами та засобами захисту, рекомендаційними актами), інформаційної складової (правових механізмів, то забезпечують зазначених учасників необхідною інформацією, обмін нею). Щоб ця система успішно функціонувала, необхідно, насамперед, систематизувати правила, за якими мають діяти її учасники, та значною мірою розв'язати порушені тут проблеми. Це доцільно зробити шляхом консолідації положень законів, що регулюють інноваційні відносини, в одному – новій редакції Закону ПІД, відвівши йому роль кодифікаційного акта про таку діяльність (як комерційну, так і некомерційну) з визначенням не лише основних понять, а й засад державного регулювання та саморегулювання в цій сфері, суб’єктного складу (інноваційних підприємств, інноваційних структур, учасників інноваційної інфраструктури, суб’єктів організаційно-господарських повноважень), об’єктного складу з характеристикою основних їх видів (включаючи й технології), регулювання ІД (державного та саморегулювання. їх співвідношення); договорам інноваційного характеру як основному засобу саморегулювання з визначенням їх видів і вимог до них [5, с. 40].

Отже, основними проблемами правового регулювання інноваційних відносин є множинність актів, наявність у них суперечностей, прогалин, неналежний рівень регулювання деяких відносин, коли підзаконне регулювання «компенсує» відсутність у законах відповідних положень, що, зокрема, має місце при визначенні правового становища інноваційних структур договірного типу. Відповідно, виникає потреба в удосконаленні інноваційного законодавства з точки зору:

1) системи: з огляду на значну кількість актів, що породжує колізії, прогалини, інші вади і, відповідно, потребує консолідації кількох законів, які регулюють інноваційні відносини («Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про наукові парки»);

2) змісту: консолідація положень згаданих законів в одному – новій редакції Закону ПІД зумовлює наповнення його новим змістом, що має включати систематизовані положення 4-х інших (щодо пріоритетних напрямів ІД, технологічних і наукових парків, трансферу технологій), а також відповідного коригування положень глави 34 ГК з метою уникнення нових колізій у правовому регулюванні;

3) форми: визначення правового статусу інноваційних структур, їх видів, форм тощо, має відбуватися на рівні закону, а не акта Уряду [5, с. 40].

Нова редакція Закону «Про інноваційну діяльність» має встановлювати:

– основні принципи та напрями державної інноваційної політики;

– форми участі держави й органів місцевого самоврядування в організації відповідно національної, галузевих і територіальних інноваційних систем;

– види та форми підтримки ІД та забезпечення її відповідно до суспільних інтересів шляхом встановлення вимог до результатів ІД, засобів охорони інтелектуальної власності та захисту від недобросовісної конкуренції, не лише позитивного, а й негативного стимулювання інноваційної діяльності (у формі відповідальності за порушення встановлених вимог);

– поняття й основні засади функціонування національної інноваційної системи, регулювання інноваційних відносин, форми та співвідношення державного регулювання та саморегулювання;

– правове становище учасників інноваційної системи: суб’єктів ІД; суб'єктів організаційно-господарських повноважень державного, комунального та приватного секторів економіки; інноваційних фінансово-кредитних установ та інших учасників інноваційної інфраструктури;

– основні види інноваційної діяльності, форми її організації та кооперації, у тому числі умови створення спеціалізованих інноваційних організацій, об’єднань суб’єктів інноваційної діяльності, що діють на засадах саморегулювання (саморегульованих організацій), можливість надання їм державою окремих регульованих функцій у сфері інноваційної діяльності;

– правовий режим об’єктів і результатів ІД;

– вимоги до договірних зв'язків у сфері ІД, порядку укладення та виконання умов договорів інноваційного характеру;

– порядок реалізації права власності на результати ІД;

– механізми захисту прав суб’єктів ІД.

Глава 34 ГК також потребує коригування і зокрема визначення поняття Національної інноваційної системи, її складу, основ правового статуту п учасників, поняття та видів ІД (комерційна і некомерційна), категорії об’єктів і результатів ІД, основних засад державного регулювання та саморегулювання інноваційних відносин, основних форм підтримки ІД, поняття та видів договорів інноваційного характеру [5, с. 41].

Отже, врегулювання відносин в сфері інноваційної діяльності потребує удосконалення нормативно-правової бази, що є одним із основоположних аспектів розвитку інноваційної діяльності, яке допоможе економіці України вийти на новий рівень розвитку, вступити в конкурентну боротьбу на ринку товарів та послуг із високотехнологічною, продуктивною технологією.

Висновки

У сучасному світі головним фактором виробництва та забезпечення конкурентоспроможності підприємства є впровадження інновацій.

Інновації забезпечать високий економічний розвиток економіки країни та покращить добробут населення. В результаті цього необхідно визначити яку роль в економіці відведено інноваціям.

В результаті написання даної курсової роботи були виконані наступні завдання:

1. Визначено сутність інновацій як об’єкту управління. Розуміння інновацій у кожному поколінні змінюється (технологія, процес, продукція управління), і змінюється розуміння, що потрібно ввести нового в організацію підприємства для того, щоб покращити його роботу. Практичне використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження як нових продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміють новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід нове явище (відкриття).

2. Для того щоб підприємство інноваційно розвивалось, потрібно мати організаційно-економічний механізм розвитку інновацій для підприємства, який забезпечить стабільний розвиток підприємства. Формування інноваційного середовища є складним процесом для будь-якої галузі. Подолання технологічного відставання підприємств в короткострокові перспективі зумовлює необхідність формування цілісної системи складових, нових системних підходів щодо розвитку підприємництва в науково-технічній сфері, освоєння інновацій у виробництво, тобто організаційно-економічного механізму розвитку інноваційних процесів.

3. Проаналізувавши рентабельність підприємств Вінницької області можна сказати про те, що не кожне підприємство може дозволити собі впроваджувати інновації за такого низького одержання прибутку, адже, щоб впровадити будь-які інновації потрібні кошти, а при низькій рентабельності підприємств Вінницької області тільки одиниці можуть позволити собі таку розкіш, як впровадження інновацій.

4. Проведено аналіз інноваційної діяльності підприємств Вінницької області за 2011-2013 роки. Вінниччина має багатогалузевий промисловий комплекс, провідне місце, в якому займають харчова галузь, електроенергетика, і металообробка. Основний напрямок інноваційної діяльності – це розробка і впровадження у виробництво нових технологічних процесів та впровадження інноваційних видів продукції.

Протягом останніх трьох років (2011-2013) інноваційною діяльністю в промисловості займалось 72 підприємства, з яких майже 78 % яких придбали машини, обладнання та програмне забезпечення, 22,2 % підприємств займались навчанням та підготовкою персоналу, 16,7 % – здійснювали внутрішні НДР.

5. Визначено фактори та їх вплив, які впливають на розвиток інноваційної діяльності, серед них такі: зменшення обсягів випуску інновацій; скорочення робочих місць; відтік наукових кадрів; зниження рівня наукового потенціалу; погіршення якості інновацій; зменшення обсягів збуту; відсутність коштів для здійснення інновацій; зниження рівня інноваційно-інвестиційної діяльності

6. Досліджено вплив обсягу реалізованої інноваційної продукції на результативність інноваційної діяльності. Проведенні дослідження показують, що існує пряма залежність між кількістю науковців та обсягом реалізованої інноваційної продукції, так як саме науковці розробляють інноваційну продукцію. Також спостерігається пряма залежність між кількістю підприємств, що впроваджували інновації та обсягом реалізованої інноваційної продукції тому, що саме ці підприємства реалізовують інноваційну продукцію.

7. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності. Визначено шляхи покращення інноваційного законодавства для більш сприятливого розвитку інноваційного клімату в Україні та Вінницькій області. Правове регулювання інноваційних відносин відіграє важливу роль, у розвитку інновацій, тому його удосконалення покращить економічний розвиток у нашій країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: навч. посіб. / Ю.М. Бажал. – К: Заповіт, 1996. – 238 с.

2. Баль-Прилипко, Л. Інноваційне сприяння розвитку підприємств // Л. Баль-Прилипко, Б.Леонова // Подовольча індукція АПК. – 2011. – №1. – С. 8 – 10.

3. Бережна І. Ю. Інвестиційно-інноваційний аспект розвитку національної економіки / І. Ю. Бережна // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 24. – C. 7 – 11.

4. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / В.О. Василенко, В. Г. Шматько. – 3-е вид., випр. та доп.. – Київ: ЦНЛ, 2005. – 440 c.

5. Вінник О. Інноваційні відносини: ключові проблеми вдосконалення правового регулювання / О. Вінник, І. Кравець // Підприємництво, господарство і право. – 2015. – № 2. – C. 36 – 41.

6. Гончарук Т. В. Механізм інноваційного забезпечення у формуванні ефективності виробничих систем: теоретичний аспект / Т. В. Гончарук // Економіка АПК. – 2013. – № 6. – C. 118 – 122.

7. Готра В. В. Сучасний стан та проблеми інноваційного розвитку аграрного сектору економіки / В. В. Готра // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – № 6. – C. 79 – 84.

8. Друкер Питер Ф. задачи менеджера в ХХІ веке / Друкер Питер Ф. Энциклопедия менеджмента: пер. с англ. – М.: Издательский дом « Вильямс», 2004. – 432 с.

9. Жарінова А. Г. Механізм управління інтелектуальним капіталом в умовах інноваційного розвитку економіки України / А. Г. Жарінова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2015. – №1. – С.44 – 46. Загальнодержавна комплексна програма розвитку високих наукоємних технологій (2004р.)

10. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 11. червня 2014 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.

11. Закон України “Про інноваційну діяльність” від 5 грудня 2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Cт. 266.

12. Закон України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” №433-ІУ від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України, 2003, №13. – С. 354 – 358.

13. Закон України « Про науково і науко-технічну діяльність» від 01.квітня 2015 // Відомості Верховної Ради України . – 1992. – № 12. – ст.165

14. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. –1994. – № 13. – ст.64

15. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 45. – ст. 434

16. Закон України «Про державні цільові програми» від 02.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – ст. 352

17. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 06.11.2014 // Відомості Верховної Ради України. –1991. – № 47. – ст. 646

18. Закон України «Про наукові парки» від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 51. – ст. 757

19. Закон України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 05.10.2006 // Відомості Верховної Ради України . – 2006. – № 49. – ст. 487

20. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – ст. 32

21. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності в Україні » від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 19–20. – ст.166

22. Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 05.12.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – ст. 363

23. Ігнатенко А. В. Інвестиційне регулювання інноваційної діяльності за умови забезпечення оптимального рівня економічної безпеки України / А. В. Ігнатенко, В. Г. Кабанов, О. І. Харченко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 4. – C. 33 – 40.

24. Корінько М. Д. Інновації у діяльності суб'єктів господарювання / М.Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 5. – C. 149 – 154.

25. Корсікова Н. С. Організаційно-економічний механізм управління інноваційним розвитком підприємства у сучасних умовах / Н. С. Корсікова // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – №12. – С. 102 – 105

26. Лапко О. О. економіка інновацій: навч. посіб. / О.О. Лапко. – Івоно-Франківськ: ІФДТУНГ, 1999. – 136 с.

27. Мамчур В. А. Розвиток інститутів інфраструктури ринку інновацій в аграрній сфері / В. А. Мамчур // Економіка АПК. – 2011. – № 8. – C. 114 – 118.

28. Марченко О. В. Визначення необхідних і достатніх умов для інноваційного розвитку підприємства // Актуальні Проблеми Економіки. – 2008. – № 6. – С. 158 – 164.

29. Образцова, Н. О. Інвестиційна привабливість інноваційних підприємств як фактор забезпечення конкурентоспроможності національної економіки / Н. О. Образцова // Інвестиції: практика та досвід. – 2013. – № 2. – C. 105 – 107.

30. Постанова Верховної ради України Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України від 13. 07. 1999

31. Прокопенко Н.С. Аспекти управління інноваційною діяльність підприємства / Н. С. Прокопенко, О. І. Попрозман // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – №12. – С. 98 – 101.

32. Савелко С. О. Інвестиційно-інноваційна діяльність як чинник ефективного розвитку підприємства / С. О. Савелко // Інвестиції: практика та досвід. – 2011. – № 22. – C. 17 – 20.

33. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: учебник / Б. Санто. – Пер. с венгер. – М.: Прогресс, 2005. – 376 с.

34. Статистичний збірник: Наукова та інноваційна діяльність у Вінницької області за 2013 рік / [за ред. С. В. Рибалко]; Держ. служба статистики України, Гол. упр. статистики у Вінниц. обл.. – Вінниця, 2014. – 146 с.

35. Статистичний щорічник Вінниччини за 2013 рік / [за ред. С. Н. Ігнатова] ; Держ. служба статистики України, Гол. упр. статистики у Вінниц. обл.. – Вінниця, 2014. – 619 c.

36. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями / Б. Твисс. – М.: Экономика, 1989. –272 с.

37. Тивончук С.О. Організаційно-економічний механізм активізації інноваційного розвитку агропродовольчого комплексу України в ринкових умовах (концептуальні та методичні положення) / С. О. Тивончук // Економіка АПК. – 2013. – № 7. – 98 – 105 с.

38. Фонд державного майна України. – Режим доступу: /_layouts/SPFUSiteDefinition/RegionalOfficesDetails.aspx?ID=4

39. Чумаченко М. Г. Економічний аналіз : навч. посіб. / за ред.; М-во освіти і науки, Київський нац. економ. ун-т. – 3-е вид. без змін. – Київ: КНЕУ, 2007. – 555 c.

40. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития (Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Й. Шумпетер: пер. с англ. / Й. Шумпетер. – М.: Прогресс, 1982. – 4566.

ДОДАТКИ

Організаційно-економічний механізм активізації інноваційного розвитку

Методи здійснення

Напрямки реалізації механізму на основі активізації інноваційної діяльності підприємств

Об’єкти та суб’єкти

Функції механізму

Організація

Держава (державні інституції)

Державне регулювання

Планування

Ціноутворення

Стимулювання

Формування ефективної законодавчої бази інноваційного розвитку:

– створення пільг для стимулювання інноваційної діяльності;

– пільгове кредитування та страхування;

–розроблення методик .ціноутворення.

Підприємницікі структури

Оподаткування

Моніторинг

Фінансування і кредитування

Оцінювання

Підприємниціке

партнерство

Страхування

Фінансово-кредитні установи; інвестори; венчурні фірми; інші інституції.

Фактори, що зумовлюють ефективну активність підприємницьких структур

Інструменти реалізації організаційно-економічного механізму активізації інноваційної діяльності підприємницьких структур

Скорочення робочих місць

Зменшення обсягів випуску інновацій

Зниження рівня інноваційно-інвестиційної діяльності

Відсутність коштів для здійснення інновацій

Причини повної або часткової відмови від здійснення інновації

Відтік наукових кадрів

Зниження рівня наукового потенціалу

Зменшення обсягів збуту

Погіршення якості інновацій

УПРАВЛІННЯ ОСНОВИМИ ЧИННИКАМИ ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ