Вивчення творчості Олександра Олеся в 10 класі

Посеред літа 1944 року далеко від рідної землі, на чужині, помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, художник закінчував портрет. Поет довго вдивлявся в нього і потім слабкою рукою підписав: "Олесь". Це був останній автограф Олександра Олеся.

1878 - 1944

Народився в Кризі (Білопілля). Батька не стало, коли хлопчикові було 11 років. Мати родом з Харківщини. Тут часто бував у діда. У 4 роки навчився читати. Перший вірш написав російською мовою у 9 років. Вдома був "Кобзар", який добре знав.

У 14 років - Харківське землеробське училище. Вивчав мови ( індійську, польську, болгарську, сербську) . Багато читав. Любив театр. За багато кілометрів ходив, щоб подивитися якусь п'єсу. Злидні. Вступив до Київського політехнічного інституту, але не мав змоги заплатити за навчання. У 1903 році - став студентом Харківського ветеринарного інституту. Весь час працював. Брав живу участь у студентському громадському житті.

У 1903 році поїхав до Полтави на відкриття пам'ятника І. Котляревському. там познайомився з багатьма письменниками. Часто бував у Алчевських, де читав свої вірші. Але коштів на випуск власної книги не мав. Перша книга таки вийшла у 1907 році в Петербурзі, у 1909 - друга.

Був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Леся Українка визнавала, що "він випередив її як ліричний поет".

Після революції виїхав за кордон спочатку як аташе. Додому не повернувся й залишився на чужині в добровольному вигнанні. Дуже шкодував про це пізніше. За кордон виїхали дружина і син Олег.

У перші роки перебування за кордоном виявляв громадську активність. Редагує емігрантські журнали. У 1923 році переїхав до Чехословаччини, з 1933 року мешкає в Празі. Якийсь час був головою Спілки українських письменників і журналістів у Празі. Дуже журився за батьківщиною:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її і так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!

Жив переважно в полоні своїх страждань і суму. Ностальгія давила його. Дізнавшись про загибель сина Олега у фашистському концтаборі Заксенхаузені, втратив свідомість і прожив після цього недовго. Друзі поховали поета на празькому кладовищі Ольшани. Через 4 роки померла дружина, її поховали у тій же могилі, що й чоловіка. Залишився син (позашлюбний) Олександр Олександрович Кандиба - який і сьогодні живе у Празі.

Творчість:

Виразно поділяється на два періоди:

1. Між революціями 1905 і тысяча девятисот семнадцатого років

2. З 1919 року (емігрантський)

Перший період: поетичні збірки "З журбою радість обнялись" (1907), "Будь мечем моїм!" (1909), "Книжка третя" (1911), "Драматичні етюди" (1914), "Поезії" (тысяча девятисот семнадцатого), "На хвилях" (1918, книжка в світ не вийшла, але був зроблений набір),.

Перекладач: 1912 - "Пісня про Гаявату" Г. Лонгфелло, казки В. Гауфа, арабські казки тощо.

В еміграції: "Чужиною" (1922), "Княжа Україна" (1922, надрукована у 19300, "Перезва" (1921), "Поезії" (1931), "Кому повім печаль мою?" (1932), поема-реквієм "Терновий вінок" (1938), поема-збірка "Цвіте трояндами" (1939). Залишилися неопублікованими кілька збірок поета, що охоплюють творчість останніх років. Низка сатиричних п'єс. Більшість із них загублені, але є надія, що вони віднайдуться, як і поетичні збірки.

Останній спалах творчості - драматична поема "Ніч на полонині" (1941), яка дуже популярна у Словаччині.