Гуманна педагогіка як філософська й соціальна основа сучасної системи освіти

"Дійсне виховання дитини - у вихованні самих себе..."

Ш. О.Амонашвілі.

Кому - то кажется, что педагогика - наука о воспитании детей взрослыми. Это не совсем так. Подлинная правда в том, что в педагогическом процессе Взрослый и Ребёнок - это единое самовоспитывающееся и саморазвивающееся целое, внутри которого они друг для друга и воспитатели, и воспитанники, и учителя, и ученики. Разница между ними в том, что Взрослый действует сознательно, а Ребёнок - в силу своей духовной и естественной природы. Однако происходит досадная ошибка, но не со стороны Ребёнка, а со стороны Взрослого. Ребёнку не надо знать, что Взрослый, который его воспитывает и учит, одновременно является его воспитанником и учеником, а он для него - воспитатель и учитель. Но Взрослый, зная, что он для Ребёнка воспитатель и учитель, как правило, забывает, что одновременно он тоже есть для Ребёнка воспитанник и ученик, а Ребёнок для него - воспитатель и учитель. И в этом забвении упускается лучшая и своего рода единственная возможность целеустремлённого, сознательного самовоспитания и самоусовершенствования. Такое забвение ослабляет воспитание Ребёнка тоже - слабеет влияние на него силы устремленности Взрослого, вместе с которым он является единым воспитательным целым".

Ш. А.Амонашвили.

Ось уже тривалий час ми з тривогою спостерігаємо деградацію моральності в нашому суспільстві: все більше і більше люди стають егоїстичними, жадібними, байдужими до інших, агресивними, все рідше виявляють такі моральні якості, як співчуття, співпереживання, взаємодопомога, милосердя, щирість, чесність, доброта, людяність. Особливо це стосується ще маленьких, але вже людей, особистостей. І якщо ми, дорослі, вчасно не подамо їм руку допомоги, у них так і залишаться на все життя стереотипи емоційного реагування на певні життєві ситуації, засновані лише на роздратованості, брутальності, егоїзмі та егоцентризмі.

Відомо, що недостатньо розвинена емоційна сфера є причиною недоброзичливості, озлобленості, черствості і конфліктів, що виникають на цій підставі. Це твердження ґрунтується на законі емоційної константності, за яким загальна емоційність людини є відносно постійною величиною, але сила і тривалість емоційної реакції в кожній конкретній ситуації може істотно змінюватися залежно від ситуацій, що не залишають людину байдужою. Розширенню кола емоційних ситуацій сприяє загальнокультурний розвиток особистості. Чим вищий культурний рівень людини, тим більшу стриманість у вияві емоцій спостерігають оточуючі у спілкуванні з нею. І навпаки, пристрасті та бурхливі спалахи емоцій, що не управляються, пов'язані як правило, з обмеженістю сфер вияву емоцій, що характерно для людей з низьким рівнем загальної культури.

Виходячи з цього, ми, педагоги, повинні протистояти моральній деградації і сприяти розвитку не людини, а Людини, особистості, не " гомо хамус", а "Гомо гуманус".

Саме над цією проблемою нашого буття тривалий час працює видатний діяч сучасної педагогіки, академік, науковий керівник Всеукраїнського Центру Гуманної педагогіки і просто Вчитель початкових класів Шалва Олександрович Амонашвілі. Ідеї гуманної педагогіки, розроблені ним, базуються на творчій спадщині класиків світової педагогіки: Г. Сковороди, М. Пирогова, А. С.Макаренка, В. О.Сухомлинського, Я. А.Каменського, С. Гессена, Д. Узнадзе.

Нещодавно створений Всеукраїнський Центр Гуманної педагогіки сприяє прийняттю педагогічною спільнотою гуманної педагогіки як філософської й соціальної основи сучасної системи освіти. 1 - 2 листопада 2008 року у Києві пройшли Треті Всеукраїнські Педагогічні Читання під егідою ЮНЕСКО та Академії Педагогічних наук України по дійсному вихованню самих себе.

Гуманна педагогіка акцентує нашу увагу на тому, як ми, педагоги й батьки, цілеспрямовано виховуємо й удосконалюємо нашу духовно - моральну природу, як піднімаємося над собою, якими засобами, зусиллями волі, й завдяки цьому розвиваються й удосконалюються наші діти.

Гуманізм - це, за визначенням, людяність. Одним зі найважливіших якостей людяності, від розуміння якого залежить дуже багато - є почуття гідності. Це поняття було і є ключовим для характеристики будь-якого періоду у розвитку людства. Та чи часто дорослі обговорюють з дітьми, які уявлення формуються у їхній свідомості? Розмова про гідність допомагає визначити з власними почуттями, що зараз надзвичайно актуально, особливо для гуманної педагогіки, яка орієнтована на повагу почуттів і виховання розумної сердечності і духовності.

Сучасному поколінню дітей потрібні сучасні вчителі. Сучасні не за традиціями моди та зовнішністю, а люди з новим мисленням, свідомістю, яка зможе зрозуміти і прийняти дітей. Ми повинні розширити нашу свідомість, наше уявлення про дитину, про її виховання, бо діти - це наше майбуття, наша мрія, наша мета. Наша свідомість є опорою для практичної педагогічної діяльності. Але у багатьох вона обмежена матеріалістичним поглядом, який не дозволяє розгледіти в дитині Мандрівника вічності. Їх ми не знаходимо і в собі, а дитина потребує саме таких батьків та вихователів.

Звідси і необхідність розширення нашої свідомості, воно потребує нових припущень. " Щоб отримати поновлену свідомість, потрібно навчитись припускати. Це найперша умова розвитку свідомості." Східна мудрість.

І справа не в широких знаннях, а у тому, що нам потрібно возвеличити нашу свідомість від матеріалістичного сприйняття світу, особливо дитини, до духовного. Ми не спростовуємо матеріальні цінності і їх значущість, вони існують, і ми в них живемо. Але існує більш важливе, яке визначає матеріальне - це Дух і Духовність.

Усі підручники традиційної педагогіки нас вчать, що виховання визначається 3 - ма факторами: спадковістю, середовищем і спеціально організованим середовищем - цілеспрямованим вихованням. Ці 3 матеріалістичних виміри і диктували нашій педагогічній свідомості свою волю, результатом чого став наш авторитарний погляд на Дитину і наші силові підходи до нього. Але збігають століття, а виховна практика ніяк не восторжествує. Чому? Винаходимо педагогічну науку, але ідеї виховання не розвиваються. Хіба ми не помічаємо, що віддаляємось від наших дітей, не знаходимо порозуміння?

Людство з тисячоліття в тисячоліття повторює одну й ту ж помилку, а тепер до неї приєднались і ми: вважаємо дитину нерозумною і намагаємось силою зробити її розумною; вважаємо її злою, непокірною і силою прагнемо її підкорити; сприймаємо її як "пусту посудину", яка не бажає наповнюватись чимось гарним, правильним, і ради неї ж самої, намагаємось її силоміць наповнити. Помилка - у нашому нерозумінні того, що духовна і природня сутність дитини не терпить ніякого насильства, якими б важливими намірами не було воно виправдане.

І виховання, якому треба бути найпрекраснішим, найбожественнішим життєвим процесом на Землі, стає неживим, потворним, перетворюється на катування і для Дитини, й для нас.

Так чому ж ми помиляємось у вихованні дітей?

Щоб вони нас зрозуміли, теж існує закон, встановлений природою, але не тільки матеріальною, а й духовною. В. О Сухомлинський назвав цей закон духовною спільністю між дорослим і дитиною, і попередив нас:

" Без духовної спільності виховання не відбудеться."

Ось і кричи на дитину, щоб вона вислухала твої настанови - нічого не буде: не буде зв'язку, тому що переплутали порядок встановлення духовної спільності.

Пануюча раніше і деінде зараз авторитарна педагогіка є педагогіка бідності і обмеженості нашої свідомості. Як її розширити - нам вказують класики світової педагогіки: розширювати свідомість слід від матеріального до духовного з розумінням того, що дух є початок всього матеріального.

Назвемо духовність вищим, четвертим виміром нашої свідомості.

Так, є матеріалістичні тріади, такі як: час, матерія, простір; довжина, ширина, висота; учень, учитель, батьки, тощо.

Але існують і реальності, які виражені в поняттях: Вічність, Безперервність, Безсмертя, Дух, Духовність, Бог. На них пальцем не вкажеш, не виміряєш. Але про них знає серце, яке своїм духознанням підкаже нам, що ми Мандрівники Вічності, і це важливіше, ніж бути просто перехожими на Землі. І розум теж нам підтвердить, що " наша душа небесного походження", і що весь досвід людства і еволюція свідомості пов'язані не стільки з наукою, скільки з вірою, яка є передчуттям істини.

Отже. Четвертий - духовний - вимір!

Він має три припущення:

- Вищий Світ, Світ духовний, Світ Бога є реальним;

- Дух людини безсмертний і спрямований на вічне удосконалення і сходження;

- Земне життя є відрізок Шляху безкінечного духовного сходження.

Ми не зможемо довести ці припущення. Немає такої логіки, фактів, науки, які б довели їх істинність, як немає і таких, які б змогли довести протилежне.

Тому залишається одне: або приймати їх як свою власну істину, тобто вірити в них, або особистісно заперечити їх. Тобто, повірити у протилежне, і тоді свідомість повинна шукати інші припущення, бо без них думка стигне, життя стає буденним, рутинним.

Педагогіка джунглів.

Йшов мудрець через село на схід. Його оточили люди.

- Скажи, ми правильно виховуємо своїх дітей?

Тоді він їм відповів:

- Послухайте притчу.

- Цар джунглів Великий Лев оголосив конкурс на кращий підручник по вихованню дітей, щоб замінити ним старий. Відразу прибігли конкурсанти. Цар їм сказав:

- Мені треба, щоб ви розповіли про основну ідею, про цілі і методи виховання, які ви пропонуєте у ваших підручниках.

Першим виступив Осел. Він кинув свій підручник під ноги Цареві і впевнено сказав:

- Головна ідея - мовчки тягни свій вантаж для повелителя, але вперто стій на своєму, навіть якщо потрапиш йому у пащу. Мета виховання - впертість, методи -ослині крики, різки, випробування на витривалість, багаторазове, до отупіння, повторення.

Зробила крок вперед Мавпа, з вихвалянням і кривляючись, кинула свій підручник під ноги Цареві, і мовила:

- Основа мого підручника - сміши свого Повелителя, щоб він забув, які наміри в нього були стосовно тебе. Мета виховання особистості маленької мавпочки - майстерне кривляння, методи - кривляння, підказки, зубріння.

Виступила Лисиця. Жбурнула підручник, і зображуючи наївність, заспівала:

- Ідея мого підручника - хитрістю і лихоманством, щоб завжди виходити сухим із води, присвоюй чуже, і лев'ячу частину цього віддавай своєму Повелителю і завжди до нього підлабузнюйся. Мета виховання лисеняти - придурювання, обдурювання, тести, екзамени, перевірки.

Вибіг Козел. Його підручники був написаний на листках дикого винограду. Він стряхнув їх із рогів і промекав:

- Живи, як прийдеться, і ні про що не шкодуй. Навіть якщо потрапиш до пащі свого Повелителя. Мета виховання - легковажність, методи - мекання, бодання, технології дурниць.

Цар джунглів уважно вислухав усіх і засумував. Потім оголосив:

- Залишаю старий підручник з виховання, написаний Людиною, бо у ньому краще, ніж у ваших, узагальнюються усі педагогічні ідеї джунглів.

Мудрець змовк.

Люди обміркували притчу і вжахнулись: у педагогіці джунглів вони впізнали свій досвід по вихованню дітей.

Ми повинні виховувати не звірят із джунглів звірячими методами, а виховувати Гідну Людину. І якщо ми так вирішили, то наш виховний процес теж повинен бути гідним.

Таке виховання називається гуманно - особистісним підходом, у більш широкому значенні - гуманною педагогікою.

Ми уявляємо, що слово "гуманний" має наступний зміст: смертна людина, що шукає у собі безсмертний початок, шукаючий зв'язок з Творцем.

Класик педагогіки, К. Д.Ушинський писав, що увесь зміст гуманного виховання є виховання Духу. Будемо вважати, що вихований дух і є гідність людини.

Наш виховний процес буде гуманним, якщо ми:

- оточимо Дитину у створені нами образи добра, любові, краси, щирості, відданості, мужності, справедливості, поваги, співпереживання...

- спрямуємо її погляд на свій власний, духовний світ і допоможемо знайти і осягнути там свій Шлях, свою місію, своє Призначення, своє багатство духа, яке потрібно буде проявити;

- розбудимо у ній почуття, через які виявляються і стверджуються гідні переживання і вчинки;

- розвиватимемо добро мислення і прекрасно мислення, добро мовлення, відповідальність за свої думки і своє слово;

- навчимо жити духовним життям у своєму внутрішньому світі: мислити, бажати, уявляти себе героєм і здійснювати гідні вчинки, мріяти, молитись, спілкуватись;

- розвиватимемо волю, сміливість, самостійність, будемо стверджувати у ньому щирість, бажання казати правду, бути уважним до думок інших;

- допоможемо осягнути зміст поняття "совість" і жити по совісті;

- збуджуватимемо і розвиватимемо пізнавальну пристрасть, любов до труднощів у пізнанні, інтерес до знань, пізнавальний інтерес...

Увесь цей зміст може поміститись у двох поняттях: серце і розум.

Виховання гідності є проблемою облагороджування серця і розуму Дитини.

Думка Л. М.Толстого допоможе нам ще більше заглибитись у змістовну суть гуманного виховання. Він пише:

" Я вважаю, що перше і найголовніше знання, яке притаманно передавати дітям дорослими, - це відповіді на вічні і запитання, що виникають у душі кожної людини, що має свідомість. Перший:

- Чим я є і яке моє відношення до нескінченного світу?

- Як мені жити, що вважати завжди хорошим, і що завжди поганим?

Відповіді на ці запитання завжди були і є у душі кожної людини. Пояснення цих відповідей містяться у релігії і вченнях моральності, які створили кращі мислителі людства6 Христос, Сократ, Будда, Конфуцій, Магомет, Руссо, Емерсон, Сковорода та ін.

Наш виховний процес стане гуманним і особистісним, якщо ми:

- Будемо будувати стосунки з Дитиною відповідно до її природи і сутності;

- Приймемо її такою, як вона є;

- Будемо шукати шляхи дружби і співробітництва, шляхи духовної спільності з нею;

- Матимемо розуміння і терпіння;

- У випадках порушення Дитиною норм поведінки і умовності, навчимося створювати такі духовно - моральні ситуації, які викличуть у неї переживання і почуття розкаяння, вибачення, само покарання;

Крики, роздратування, гнів, приниження, насильство і подібні їм дії руйнують гуманний педагогічний процес, вони нас не гідні.

Наш виховний процес стане гуманним, якщо ми зрозуміємо, що:

- зміст нашої любові до Дитини не тільки в тому, що ми не можемо інакше, а й в тому, щоб вона відповіла турботливою любов'ю до нас і до інших;

- зміст турботи про Дитину не тільки в тому, щоб захистити її від руйнуючого впливу середовища, а в тому, щоб наша турбота перетворилась у її душі турботою про нас, оточуючих;

- щоб наша доброта перетворилась на її доброту по відношенню до нас;

- зміст наших справ не тільки в тому, що ми живемо і удосконалюємося, а й в тому, щоб Дитина прийняла їх як норму для своїх життєвих діянь.

Наш виховний процес буде більш гуманним і зверненим до особистості Дитини, якщо ми самі теж спрямовані до духовного гуманізму, тому що ми творці цього процесу. Він буде таким, якими ми є самі.

" Діти морально більш проникливі, ніж дорослі. І вони, часто не демонструючи цього і не усвідомлюючи, помічають не лише недоліки батьків, а й найгірший з них - лицемірство батьків, і втрачають до них повагу і цікавість до усіх їхніх повчань...Діти чутливі і помічають його відразу ж, і відвертаються, стають жорстокими, байдужими". Л. М.Толстой.

Немає людини без духовного життя. Немає людини без свого власного, прихованого від інших, внутрішнього світу, у якому вона живе духовним життям. У когось цей світ світлий і багатий, у когось - бідний і обмежений, злий і ненависний. Але кожний живе у своєму світі по-своєму. Людина живе у своєму духовному світі постійно, ні на мить не залишаючи його. Але одні люблять свій духовний світ, він у них як храм, живуть там усвідомлено, творчо, зростають і розвиваються.

Інші живуть там напівсвідомо, ліниво, без бажання, не знаючи, що там робити.

Людина живе у духовному світі паралельно з життям у внутрішньому світі. Духовне життя і життя матеріальне невіддільні одне від одного, хоча вони різного характеру буття: духовне життя - вище буття, і від нього народжується зовнішнє життя.

Обидва життя - і внутрішнє, і зовнішнє, - реальні, дійсні. Але перше життя - нематеріальне і потайне. Зовнішнє життя - відкрите і матеріальне.

Той спосіб життя, який існує у духовному світі, яким би бідним він не був, більш широкий і багатогранніший, ніж життя у зовнішньому світі. Це тому, що у внутрішньому світі немає умов і обмежень, життя там вільне. Зовнішній світ навпаки, має умови і безліч обмежень.

Духовне життя є матір'ю зовнішнього, зовнішнє життя - лише тінь духовного життя.

Часто з нами так відбувається: ми постійно занурюємо зовнішній світ у свій внутрішній, там уявно його змінюємо. А потім намагаємось перебудувати зовнішній світ так, як собі його уявили. І помічаємо, що не все виходить, існують сили Об'єктивні і суб'єктивні, які не допускають наших змін у зовнішньому світі так, як це можливо у нашому внутрішньому світі.

Життя людей на Землі можливо уявити як зовнішній діалог їхніх внутрішніх світів. Повсякчас відбуваються зіткнення цих світів, а у зовнішньому світі у цей час виникають конфлікти, протистояння, агресії, війни, перевороти, революції.

Усе життя у зовнішньому світі, яким би прекрасним або потворним воно не було, є стверджена воля духовного світу минулих і сучасних поколінь людей. Від нас, від нашої свідомої волі, залежить: змінити обставини і образ зовнішнього життя так, щоб прискорився наш еволюційний розвиток.

Цілком зрозуміло, що якщо у духовному світі панують світі образи і думки, облагороджені почуття і спрямування, якщо у ньому панує культура і життя героїчне, то з таким духовним життям ми будемо стверджувати у зовнішньому світі піднесені моральні цінності.

Якщо ж світ заповнений пітьмою, злобою, заздрістю, ненавистю, якщо у ньому панують почуття власності, гордості, зазнайства, і життя їм підпорядковується, то з таким внутрішнім світом ми будемо приносити нещастя і руйнацію багатьом, не тільки у теперішньому, а й у майбутньому.

" Я вважаю, що під ім'ям гуманної освіти слід розуміти розвиток духу людського і не один лише формальний розвиток.". Так роздумує К. Д.Ушинський.

Значить, людина гуманна - це не лише добра, людяна, справедлива. Усі ці якості є проявом суті, а не сама суть. А сутність у тому, що "хумен" означає: смертний, шукаючий у собі безсмертя, зв'язок з Вишнім. Це пізнання, пошук і є розвитком духу, є духовністю, духовним життям.

Якщо освіта буде сповнена змістом дати учням шлях до самопізнання, до осягнення у собі істини, якою буде така освіта?

Буде гуманною.

Вона і спрямує їх до творіння добра, навчить, як його робити, буде вирощувати у них любов. Це буде гуманна освіта.

Вона буде гуманною ще й тому, що підхід до дитини стане сутністновідповідним, особистісновідповідним. Гуманний виховний процес не має права користуватися насильницькими методами. К. Д.Ушинський пояснює:

" Усе шкільне учіння і все шкільне життя повинні бути просякнуті розумним, релігіозним і моральним елементом. У школі повинна панувати серйозність, яка допускає гумор, але не перетворює справи у нього, справедливість без придирок, доброта без слабкості, порядок без педантизму, і, найголовніше, постійна розумна діяльність. Тоді добрі почуття і устремління самі розвинуться у дітей, а задатки поганих схильностей, раніше набутих, трохи зрівняються. Цей, так би мовити, гігієнічний вплив школи діє непомітно. Але надзвичайно сильно і міцно. Він набагато важливіший того патологічного впливу, який чинить школа заохоченнями, покараннями і моральними настановами."

Заохочення і покарання не нешкідливі засоби, а ліки, які витісняють хвороби з організму іншою хворобою. І Якщо вони й досі інколи необхідні, то це лише означає, що мистецтво виховання недосконале.

Моральні сентенції, мабуть, ще гірші за покарання; привчаючи дітей чути високі слова моральності, зміст яких для них незрозумілий, ми штучно готуємо лицемірів, яким зручніше мати вади, і самі дали їм завіси для приховування цих вад.

Отже, нашою особливою задачею є розвиток і збагачення духовного світу дитини. Ми навчаємо дітей любити людей, оточуючих, вчимо поважати, бути благородними, гідними, вдячними, проявляти співчуття і співпереживання.

Ми намагаємось виховати серце дитини.

І тоді ця дитина, що виросла на світлих ідеалах і образах, буде Людиною, Особистістю, яка допоможе слабшому і оточить близьких турботою і любов'ю.

Література

1. Амонашвілі Ш. О. Без серця що зрозуміємо? / Ш. О.Амонашвілі. - Х.: Подільський культурно-просвітительський центр ім. М.К. Реріха, 2002. - С. 11-24.

2. Амонашвили Ш. А. Воспитательная и образовательная функция оценки учения школьников: Экспериментально-педагогическое исследование. / Ш. А.Амонашвили. - М.: Педагогика, 1984. - С.85.

3. Амонашвили Ш. А. Личностно - гуманная основа педагогического процесса. / Ш. А.Амонашвили. - Минск: Университетское, 1990. - С. 56-75.

4. Амонашвили Ш. А. Обучение. Оценка. Отметка. / Ш. А.Амонашвили. - М.: 1990. - С. 7-12.

5. Амонашвили Ш. А. Баллада о воспитании./ Ш. А.Амонашвили. - Артёмовск: 2008. - С. 58-84.

6. Амонашвили Ш. А. Истина школы./ Ш. А.Амонашвили. - Артёмовск: 2008. С 43. - С. 24-34.

7. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! / Ш. А.Амонашвили. - М.: Просвещение, 1983. С 51.

8. Амонашвили Ш. А. Школа жизни. / Ш. А.Амонашвили. - М.: Издательский Дом Ш. Амонашвили, 2000. С 22-84.

9. Бех І. Д. Виховання підростаючого покоління на засадах нової методології. / І. Д.Бех. // Педагогіка і психологія, 1999.

10. Бех І. Д. Спадкові передумови розвитку особистості. / І. Д.Бех. // Рідна школа, 1996, №7.

11. Волошина В. Я. Гуманістична сутність дидактики В. О.Сухомлинського./ В. Я.Волошина. // Педагогіка і психологія. -!998, №3. С 14-20.

12. Концепція безперервного національного виховання. - К.: 1994.