СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ДЖЕЙН ОСТІН У РОМАНІ «ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ»

PAGE \* MERGEFORMAT5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………….………………………………………….…5

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ СИНТАКСИСУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ…………..…….…8

1.1 Синтаксис як частина граматики………………………………..………….8

1.2 Одиниці синтаксису………………………………………………………...12

1.3 Класифікації фразеологічних одиниць англійської мови………………...16

1.4 Типи речень в англійській мові……………………………………………..21

Висновки до розділу 1…………………………………………………………31

РОЗДІЛ 2

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ДЖЕЙН ОСТІН У РОМАНІ «ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ»…………………………………………….33

2.0 Вступні зауваження……………………………………………………….…33

2.1 Творчість Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХст………33

2.2 Класифікація речень за метою висловлювання……………………………35

2.3 Класифікація речень за структурою………………………………………..38

2.4 Класифікація речень за характером підмета………………………………41

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА У РОМАНІ «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»……………………………………43

3.0.Вступні зауваження………………………………………………………….43

3.1 Творчість Чарльза Діккенса у контексті англійської літератури ХІХст…43

3.2 Класифікація речень за метою висловлювання……………………………45

3.3 Класифікація речень за структурою……………………………...………...48

3.4 Класифікація речень за характером підмета……………………………...51

Висновки до розділу 3…………………………………………………………52

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….54

ДОДАТКИ………………………………………………………………………57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………60

ВСТУП

Синтаксис германських мов незмінно привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Англійське мовознавство досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л. С. Бархударова, Б. А. Іл’їша, І. В. Корунця, У. Л. Чейфа та ін. Саме тому цілком закономірною є підвищена увага до синтаксичних особливостей творів англійських авторів, характерна для сучасного періоду. Таким чином, тема даного дослідження є актуальною і цікавою для дослідження.

Тема роботи: «Синтаксичні особливості авторського стилю: гендерний аспект».

Мета: розгляд і вивчення класифікацій речень та їх особливостей в англійській мові на основі творів відомих англійських письменників, здійснення порівняльної характеристики на основі гендерного аспекту.

Досягнення поставленої мети реалізується шляхом вирішення таких основних завдань:

• проаналізувати теоретичний матеріал, основи дослідження загальних положень синтаксису;
• дослідити типи речень, які переважають у тексті роману Джейн Остін;
• дослідити типи речень, які переважають у тексті роману Чарльза Діккенса;
• провести порівняльну характеристику на основі типів речень, які були вжиті в творах авторів.

Об’єктом дослідження є речення, вибрані з творів англійських письменників.

Предметом дослідження є класифікація речень за структурою, метою висловлювання та характером підмета

Матеріалом дослідження слугують романи англійських письменників ХІХ століття, а саме «Гордість та упередження» Джейн Остін та «Пригоди Олівера Твіста» Чарльза Діккенса.

Методи дослідження :

- структурний, який дав змогу проаналізувати особливості будови речень в англійській мові;

- порівняльний – для встановлення відмінності та спільних елементів в романах «Гордість та упередження» та «Пригоди Олівера Твіста».

- метод кількісних підрахунків – для встановлення частотних характеристик досліджуваних одиниць;

- узагальнення – визначення загального поняття, в якому знаходить віддзеркалення головне, основне;

- аналіз – було проаналізовано різні типи речень, які містяться у вище зазначених романах;

- класифікація – поділ речень за певними ознаками.

Наукова новизна: у роботі вперше проаналізовано синтаксичні особливості стилю таких англійських письменників як Джейн Остін та Чарльз Діккенс на основі гендерного аспекту.

Теоретичне значення полягає в тому, що його результати можуть бути використані при рішенні проблем, пов'язаних з аналізом структури й змісту великої кількості речень англійської мови й при описі синтаксичної семантики англійської мови.

Практична цінність: результати дослідження знайдуть застосування у процесі викладання англійської мови та таких дисциплін як історія англійської мови, граматика та предметів, які пов’язані з вивченням та аналізом текстів.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до них, загальних висновків, додатків та списку використаної літератури.

В першому розділі «Особливості синтаксису англійської мови» розглядаються загальні питання: синтаксис як частина граматики, одиниці синтаксису, класифікації фразеологічних одиниць англійської мови, типи речень англійської мови.

В другому розділі «Синтаксичні особливості стилю Джейн Остін у романі «Гордість та упередження» розглядаються такі питання: творчість Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХст., класифікація речень за метою висловлювання, класифікація речень за структурою, класифікація речень за характером підмета.

В третьому розділі «Синтаксичні особливості стилю Чарльза Діккенса у романі «Пригоди Олівера Твіста» розглядаються питання: творчість Чарльза Діккенса у контексті англійської літератури ХІХст., класифікація речень за метою висловлювання, класифікація речень за структурою, класифікація речень за характером підмета.

У висновках узагальнюються результати дослідження. До роботи додається список використаних джерел та додатки.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ СИНТАКСИСУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1. Синтаксис як частина граматики

Синтаксис правомірно розглядають як вищий граматичний рівень, який стоїть над морфологічним. У синтаксичному ярусі знаходять функціональну довершеність й оцінку всі засоби мови і мовлення. Термін «синтаксис» використовують у двох значеннях. Він стосується і об'єкта вивчення, і розділу науки про мову. Потрібно чітко розрізняти синтаксис мови і синтаксис як науку. Синтаксис мови — це синтаксична будова мови, сукупність синтаксичних одиниць та правил, які регулюють творення і функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис як наука — це розділ граматики, що вивчає синтаксичну будову мови, форму і зміст синтаксичних одиниць.

Синтаксис — це в традиційному розумінні сукупність граматичних правил мови, що відносяться до побудови одиниць, більш протяжних, ніж слово: словосполучення і речення. Існують і більш поширені розуміння синтаксису, висхідні до термінологічної традиції семіотики. Відповідно до першого з них в поняття синтаксису включають правила побудови будь-яких більш складних мовних одиниць з простіших. У ще більш поширеному значенні під синтаксисом розуміються правила побудови виразів будь-яких знакових систем, а не тільки вербальної (словесної) мови. При всіх існуючих розуміннях предмета синтаксису розділ відповідної теорії (мовознавства, семіотики), що займається вивченням синтаксичних одиниць і правил, також називається синтаксисом [40]. У сучасному теоретичному мовознавстві складаються три точки зору на предмет синтаксису. Згідно з першим визначенням синтаксис являє собою вчення про словосполучення. Послідовники Ф. Ф. Фортунатова В. К. Поржезінський, М. М. Петерсон, а також О. М. Пешковський не вбачали якісної відмінності між словосполученням і реченням. Так, М. М. Петерсон трактував речення як різновид словосполучення, як словосполучення, співвідносне з судженням. Згідно з другим визначенням синтаксис є вченням про речення. Із сучасних робіт така точка зору розвивається, наприклад, у книзі Г. Г. Почепцова, в якій положення традиційного синтаксису і нові прийоми та методи дослідження будови речення об'єднуються в теорію конструктивного синтаксису. При цьому словосполучення не визнається об'єктом дослідження синтаксису [4, c.115].

Визначення предмета синтаксису, як і будь-якого розділу науки про мову, зумовлюється чинниками як об'єктивного, так і суб'єктивного порядку. Об'єктивними чинниками для синтаксичної науки виступають природа синтаксичних одиниць і особливості їх функціонування, а також взаємовідношення між окремими аспектами цих одиниць та їх функцій. Суб'єктивні чинники поширюються на усвідомлення важливості вивчення відповідних синтаксичних явиш, ступінь зрілості науки стосовно їх дослідження, наявність чи відсутність впливів інших наук на опрацювання методів синтаксичного аналізу, продовження або відмова від традицій Історичного розвитку синтаксичної науки. Суб'єктивні чинники, які впливають на визначення предмета синтаксису, видозмінюються залежно від суспільних обставин та індивідуальних відмінностей дослідників, а отже, предмет синтаксису не становить незмінної, назавжди усталеної сутності. Розуміння предмета синтаксису в різні періоди розвитку синтаксичної науки і дослідниками різних лінгвістичних шкіл І напрямків звичайно не збігається. Користуючись тією самою назвою, синтаксисти можуть застосовувати її до не тотожних об'єктів дослідження або до різних способів вивчення тих самих об'єктів. Порівняймо розуміння предмета синтаксису за часів виділення його як окремого розділу граматики і за нашого часу, наприкінці двадцятого сторіччя. Термін «синтаксис» (від грецького слова syntaxis — побудова, зв'язок, з'єднання), вперше використаний у 3 ст. до н. е. стоїками — представниками філософської школи епохи еллінізму, однієї з відомих шкіл в історії лінгвістичних учень, стосувався тоді спостережень над логічним змістом висловлень. Тепер же предметом синтаксису є система синтаксичних одиниць, формальна і семантична структура цих одиниць, синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення тощо. Сучасні наукові концепції нерідко розрізняються переліком синтаксичних одиниць, кваліфікацією синтаксичних зв'язків і семантико-синтаксичних відношень та інших понять синтаксису[21, с.355].

Первісно синтаксис не був складовою граматики, яку розуміли як письмо, згодом як орфографію, синоніміку, філософію, літературознавство. Відтак перші граматики дають мало відомостей про синтаксичну термінологію. Відсутні синтаксичні поняття і синтаксичні терміни в граматиці «Адельфотес» (1591), у граматиці Л. Зизанія (1596), хоча остання зазначає, що є розділ граматики — синтаксис [29, c.182].

Я. А. Баран трактує, що поділ граматики на морфологію й синтаксис є умовним. По-перше, граматичні значення слів повністю розкриваються тільки в реченні; по-друге, значення такого поділу для кожної конкретної мови залежить від типу її будови: для мов із бідною морфологією (англійської, індонезійської, багатьох тибето-бірманських та ін.) морфологія відходить на задній план [5, c.125].

Слово (предмет морфології), як і речення, володіє певною ієрархічною структурою, і морфологічні категорії, як і синтаксичні, пов'язані з виразом деяких найбільш частотних значень. Однак структура слова значно простіша, ніж структура синтаксичних одиниць у власному розумінні. Крім того, речення здатне до теоретично безкінечного ускладнення: як правило, в його склад можна включити ще деяке число одиниць, і при цьому речення не втратить граматичної правильності, в той час як слова, здатні до потенційно безкінечного ускладнення, зустрічаються рідко і далеко не в всіх мовах (такі, наприклад, складні іменники у німецькій мові).

Особливість синтаксису полягає також у тому, що в процесі мовлення мовець постійно створює нові речення, але вкрай рідко — нові слова. Таким чином, у синтаксисі наочно проявляється творчий аспект мови, і тому синтаксис часто визначають як розділ граматики, що вивчає породження мовлення з обмеженої множини слів, теоретично необмеженої безлічі речень і текстів. Вивчення синтаксису включає дві великі групи проблем: описові та теоретичні. Мета синтаксичного опису — з найбільшою повнотою і точністю сформулювати правила, які відрізняють правильно побудовані речення певної мови від неправильних. Теоретичний синтаксис є частиною загальної теорії граматики; його завдання — виділити універсальний, тобто властивий усім мовам компонент синтаксичних правил і встановити межі того розмаїття, яке виявляють мови в області синтаксису [7, c.23]. Описовий синтаксис включає прийоми і методи синтаксичного аналізу, який ставить у відповідність речення його граматичну структуру, а також правила, за допомогою яких граматично правильні речення певної мови можуть відрізнятися від неправильних. Ці правила можуть, тобто дозволити відповісти на питання про те, чи є деяке довільне вираження правильним або неправильним виразом цієї мови, або породжують, тобто здійснюють синтез правильних речень даної мови на основі елементарних одиниць і правил їх з'єднання.

Сьогодні термін синтаксис вживається в декількох значеннях:

1. Синтаксис — граматична будова мови;
2. Синтаксис — вчення про граматичну структуру мови, тобто вчення про загальні закономірності в будові та функціонуванні синтаксичних одиниць мови;
3. Синтаксис — система граматичних властивостей мови [27, c.86]

Основними завданнями синтаксису є :

1) вивчення зв’язку між словами в межах словосполучень;

2) вивчення речення, як структурної одиниці.

. 1.2 Одиниці синтаксису

Фундаментальними поняттями синтаксису є синтаксичні одиниці, а також тісно пов'язані з ними синтаксичні зв'язки і семантико-синтаксичні відношення. Синтаксична одиниця — це функційно-маркований і граматично впорядкований мовленнєвий ланцюг, що є довільною змістово-значущою послідовністю словоформ, навіть і окремою словоформою [31, с.12].

Отже розрізняють такі одиниці синтаксису: словоформа, словосполучення, речення.

Словоформа — це мінімальна синтаксична одиниця, яка бере участь у формуванні словосполучення і речення.

Словоформа належить до основних одиниць, що вибудовуються на базових (слово та конструкція), які охоплюють, окрім словоформи, словосполучення, словоз’єднання, речення, текст і надфразну єдність [6, с.91]. Словоформа як мінімальна основна синтаксична одиниця виступає функційно значущим і структурно потрібним компонентом словосполучення (нова книжка; читати книжку), словоз’єднання (викладачі й студенти), речення (Висока думка в’юнитись не вміє). Словоформа може функціонувати як окреме речення, чи текст або входити як речення до складу великої синтаксичної сполуки. Щоправда, особливо підкреслимо, що словоформи безпосередньо складниками таких конструкцій не є, що вони входять до них не як словоформи, а як речення, як комунікативні одиниці, утворюючи разом з іншими деяку змістову й граматичну єдність, що називається складним синтаксичним цілим, чи надфразною єдністю [6, с.91].

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично.

У словосполученні виділяють головне і залежне слова [36]. Наприклад: high building "велика будівля", students' answers "відповіді студентів", to be in love (with smb.) "кохати" (буквально: бути в коханні), to speak loudly "говорити голосно".

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Різними є погляди й на те, чи словосполучення виділяють тільки з речення, чи вони існують і поза реченнями. Словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал.

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (high building, to speak loudly). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (life is not a bed of roses.).

Види словосполучень: 

1)вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (poor law (означення і додаток));

2) синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним членом речення (three pupils (підмет));

3) фразеологічні— словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (You are not quite yourself today (“не в своїй тарілці” — предикатив) [36].

За типом синтаксичного зв'язку словосполучення поділяють на:

1)Підрядні словосполучення (subordinate phrases), утворюються на основі підрядного зв'язку й складаються з головного (опорного) слова та підпорядкованого (залежного) йому одного або кількох слів: cold water; reading a book; ready to go; politically active; etc.

2)Сурядні словосполучення (co-ordinate phrases), утворюються за допомогою поєднання слів на основі сурядного зв'язку: pens and pencils; strict but just; neither here nor there; etc.

3)Предикативні словосполучення (predicative phrases): for you to go; weather permitting; breakfast over; etc. [25, c.45].

Речення є центральним об'єктом вивчення в синтаксисі. Речення — це безпосередня складова одиниця мови, побудована зі слів на основі певної синтаксичної моделі, що володіє контекстуально зумовленою комунікативною спрямованістю. Співвідношення слова і речення демонструє деякі важливі відмінності і подібності цих двох основних мовних одиниць [3, c.23].

Диференціальні ознаки:

1) граматична оформленість;

2) інтонаційний малюнок;

3) цілісність;

4) відбиття розумової діяльності;

5) модальність (відношення мовця до ви-словлюваного);

6) предикативність (співвіднесеність із дійсністю);

7) граничність;

8) можливість інтерпретації як потенційного мінімуму.

На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю) [5, с. 314].

Між словосполученнями і реченнями є відмінність:

а) словосполучення має номінативну одиницю, а речення комунікативна одиниця, тому словосполучення входить в комунікативну систему тільки через речення;

б) словосполучення характеризується інтонацією називання, а речення повідомлення;

в) речення називне може виступати одним повнозначним компонентом, а словосполучення – більше двох;

г) у речення характеризують три типи синтаксичних зв’язків: предикативний, сурядний, підрядний; а в словосполученнях: підрядні, сурядні.

Уміння правильно складати речення є запорукою грамотного, зв'язного мовлення. Для того щоб набути цей навик, необхідно раз і назавжди розібратися в тонкощах класифікації  речень, зрозуміти їх головні принципи. Типи речень в англійській мові мають практично таку ж систематизацію, як і в українській мові: їх можна групувати за структурними ознаками, за характером або метою висловлювання і т.п. Але одна істотна відмінність між українською та англійською мовами, все ж таки є: англійська мова належить до аналітичного типу, а це означає, що сенс висловлювання визначається порядком слів у реченні; в українській ж мові члени речення не мають строго фіксованого порядку, їх місце в висловлюванні може змінюватися [41].

Також існують структурна класифікація, класифікація за метою висловлювання та за характером підмета. Структурна класифікація групує речення відповідно до того, скільки і які види речень вони містять. Класифікація за метою висловлювання групує їх відповідно до того чи вони виражають твердження, задають питання, виражають наказ чи окличну інтонацію. Третя ж класифікація відноситься тільки до простих речень і залежить від того, чим виражений підмет у даному реченні.

1. Класифікації фразеологічних одиниць англійської мови

Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом» [40].

На відміну від вільного словосполучення, де кожне повнозначне слово є окремим членом речення, фразеологізм у цілому виступає єдиним членом речення.

Із вільним словосполученням фразеологізм зближується тим, що складається з окремих слів, тобто є нарізнооформленим. Слово має один наголос, а фразеологізм має стільки наголосів, скільки є в ньому повнозначних слів.

Отже, фразеологізм, із одного боку, зближується зі словом, а з іншого — зі словосполученням. Виходячи з вищенаведених характеристик, можна дати таке визначення фразеологізму:

Фразеологізм - відтворювана одиниця мови з двох або більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою [40].

Багато вчених, які займаються питаннями фразеології, намагаються створити власну класифікацію фразеологізмів, або удосконалити вже існуючі, відповідно до свого розуміння проблеми або завдань дослідження. У результаті багаторічних досліджень виник ряд класифікацій, які характеризують фразеологізми на основі різних ознак.

Найпоширенішою класифікацією англійських фразеологічних одиниць є тематична. У її рамках різними вченими виділяються групи фразеологізмів по писемному складу значень. Дана класифікація розмежовує фразеологізми на позначення суттєвих понять у житті певної спільності людей. Тут можна виділити фразеологізми з ознакою позначення:

а) фізичних явищ;
б) психологічного стану;

в) явищ сенсорної дійсності;

г) манери поведінки і т. д [13, с. 116].

В основі вітчизняної концепції класифікації ФО лежить семантична класифікація, яку запропонував російський мовознавець В.В.Виноградов. Він виділив три типи ФО:

1. фразеологічні зрощення — семантично неподільні ФО, у яких цілісне значення невмотивоване, тобто не випливає із значень компонентів;
2. фразеологічні єдності — тематично неподільні одиниці, але цілісне значення їх певною мірою мотивоване значенням компонентів;
3. фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які
   не є «безумовними семантичними одиницями», оскільки характеризується певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні є стрижневим і не може бути замінене іншим, а
   ті слова, що його характеризують, допускають взаємну заміну
   чи підстановку.

Дана класифікація ілюструється схемою (див. рис. 1.1.).

Семантична класифікація Виноградова В.В. була перероблена у відповідність англійської мови Куніним А.В. Він послідовно розробляв структурний аспект англійських фразеологічних одиниць. Також Кунін А.В. розробив, окрім класифікації фразеологічних одиниць по співвіднесеності з частинами мови, і класифікацію англійських фразеологізмів з погляду їх походження. Він виділив такі категорії: власне англійські (що він під
поділяє за часом виникнення на давньо-англійські, середньо-англійські та ново-англійські) і позичені (зокрема біблеїзми: Achilles’ heel, one’s own flesh and blood, грецизми тощо.).

Рис. 1.1. Класифікація фразеологізмів В.В.Виноградова

Стилістичні класифікації ФО належать Н. М. Амосовій, Я. А. Барану, М. М. Шанському та ін.. Фразеологічні одиниці будь-якої мови диференціюються стилістично, як і її лексичний склад. Серед фразеологічних зворотів виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі (розмовно-побутові, книжні фразеологізми; архаїзми та історизми).

Генетична класифікація передбачає групування за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л.А. Булаховського, який визначає такі групи:

1. прислів'я і приказки;
2. професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;
3. усталені вислови з анекдотів, жартів і под.;
4. цитати й образи з „Старого" і „Нового" завітів;
5. численні ремінісценції античної старовини;
6. переклади поширених іншомовних висловів;
7. крилаті слова українських та іноземних письменників; влучні фрази видатних людей. [15, с. 52].

Така класифікація, будучи корисною для історичного вивчення фразеології певної мови, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди, навіть при спеціальних дослідженнях, можна точно встановити джерело виникнення вислову.

Існують також синтаксична, контекстологічна, функціональна (комунікативні та номінативні фразеологізми), перекладознавча, граматична (фразеологічні єдності, сполучення і вирази), та інші класифікації.

Щодо структурної класифікації, то І. В. Арнольд ділить англійські фразеологізми на так звані set-expressions, semi-fixed combinations та free phrases, що у цілому відповідає класифікації В. В. Виноградова на фразеологічні зрощення (to be neck and neck), єдності (get the upper hand) і незвичні сполучення (one’s own flesh and blood), відповідно. Більшість у англійській мові становлять фразеологічні єдності.

Від короткого огляду можливих класифікацій за семантичними властивостями досліджуваних нами одиниць переходимо до формальної та функціональної, що базується на здаиності ФО в реченнях визначатися як частини мови.

Ірина Володимирівна Арнольд розподіляє сталі вирази за таким принципом на: номінальні фрази - іменникові (the wot of the trouble); дієслівні (put one’s best foot forward); прикметникові (as good as gold; red as a cherry); прислівникові (from head to foot); прийменникові (in the course of);
сполучникові (as long as, on the other hand) та вставні фрази (Well, I never!). Проілюстровано дану класифікацію на рис.1.2. Ця класифікація
бере до уваги не лише тип частин компоненту, але і його функціонування як єдиного цілого. Для прикладу, tooth and nail вживається як прислівник,
а не як номінальна одиниця, бо слугує модифікатором дієслова
(e. g. fight tooth and nail) у значенні«сильно і жорстоко». А от вираз
lord and master є іменником, що вживається зі значенням
«глави сімейства» [6, c.172].

Сама автор ще вказує, що цей список дуже стислий та загальний, але в процесі дослідження пропущені ланки стануть відкритими читачеві, адже не зважаючи на оформленість фразеологічних виразів як речень, вони функціонують як слово[6, c.176].

Рис.1.2. Класифікація ФО за синтаксичними функціями І.В.Арнольд

Ще автор розвинула експеримент по замінюваності компонентів сталого виразу їх синонімами і, як виявилося, не всі вони зберігають своє первинне значення та експресивність, що лишній раз доводить сталість фразеологізму як єдиного неподільного цілого в мові. Та тут же знаходить визначенняі варіативний елемент, під яким розуміється складова ФО, що є структурно необхідною але вільною до лексичних змін. До того ж, послідовність наче постійних елементів може ламатися додатковими вставними словами, але, розщеплюючи фразеологізм, вони його не знищують, а лише синтаксично розширюють.

Отже, вміщуючи ті самі елементи, ФО можуть змінювати свою морфологічну форму та синтаксичну структуру – змінні, чи ж бо не піддаватися ніяким з цих змін – незмінні.це пов’язано зі структурними особливостями досліджуваних нами об’єктів.

Також варто зазначити, що існує класифікація фразеологізмів за їх походженням.У цьому випадку можна виділити споконвічно британські фразеологізми (Fleet Street – вулиця Лондона, де раніше знаходилися редакції найпопулярніших газет) та фразеологізми, запозичені з інших мов (Tte--tte - з фр. Віч-на-віч).

В особливу групу виділяють фразеологізми, запозичені з латинської мови. Їх джерелом були християнські книги (Біблія), згодом перекладені на англійську мову (Apple of discord – яблуко розбрату).

Значна частина фразеологізмів – це те, що прийшло в англійську мову з античної міфології (Augean stables – Авгієві стайні). Деякі фразеологізми є кальки – буквальний переклад з мови-джерела.

1. Типи речень в англійській мові

Реченням (sentence) називається мовна одиниця, що має структуру, яка надає цій одиниці можливість вжитку у якості мінімального висловлювання (мовного витвору), а саме підметово-присудкову структуру [41].

За структурою розрізняють прості(simple) та складні(composite) речення.

Простим реченням в англійській мові називається речення, яке має в своєму складі один підмет і один присудок (або однорідні члени в складі підмета або присудка) [41]. В складі простого речення, крім головних членів, можуть бути і другорядні члени речення — додаток, означення та обставина, а також вставні члени речення (вставні слова та фрази). За структурою речення поділяються на односкладні та двоскладні речення.

Залежно від характеру підмета, розрізняють означено-особові (personal), неозначено-особові (indefinite-personal) та безособові (impersonal) речення.

Означено-особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття, в яких підмет виражений іменником: Where is the doctor? – Де лікар? The shop was closed. – Крамниця була зачинена. Найпоширеніша категорія означено-особових речень - це такі речення, у яких підмет виражений іменником. Ці речення є особовими в самому прямому сенсі цього слова (під особою тут мається на увазі виділення відомого суб'єкта, а не особи у значенні осіб [22, c.123]. Неозначено-особові форми дієслова (інфінітив і герундій) також можуть виконувати функцію підмета в означено-особових реченнях, оскільки дієслово в цих формах субстантивується і набуває предметного характеру.

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. Підметом у таких реченнях виступає неозначений займенник one або займенник we, you, they у неозначено-особовому значенні: One never can be sure. – Ніколи не можна знати напевне. Is that all they teach you over the school? – І це все чому вас навчають у школі?

Безособовим називається таке речення, присудок якого не відноситься ні до особи, ні до предмета, ні до абстрактного поняття. Безособові речення описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є результатом розвитку абстрактного мислення [31, c.52]. На відміну від російської та української мови, де безособове речення не може мати підмета, в англійській мові існує формальний підмет, виражений займенником it, який ставиться на початку речення: It was getting dark. (Hemingway) – Сутеніло [32, c.194].

За наявністю головних членів прості речення англійської мови поділяються на повні речення, неповні (еліптичні) речення. Повні речення мають у своєму складі обидва головних члени речення — підмет і присудок. Неповні речення — це речення, в яких немає (випущено) одного або двох головних членів речення — підмета і присудка - або частини присудка. Члени неповних речень, яких не вистачає в реченні, розуміють з ситуації або попереднього висловлювання [1, c.98]. Неповні речення і особливо неповні запитання і відповіді на них дуже характерні для розмовної мови.

Речення, що містять підмет та присудок, називаються двоскладними реченнями. Присудок двоскладних речень може бути виражений дієсловом у особовій формі, що являє собою найбільш типову форму присудка цих типів речення, або дієсловом-зв’язкою і предикативною частиною; остання може-складатися з компонента, що відноситься до однієї із знаменних частин мови — іменника, прикметника, займенника, чисельника, або прислівника. Залежно від форми вираження присудка, двоскладні речення діляться на два типи: тип дієслівних речень і тип іменних речень [1, c.189]. В англійській мові двоскладні речення представлені ширше, ніж в українській та російській. На відміну від англійської в українській мові не існує наступних типів двоскладних речень:

1. Безособові речення, що представлені безособовим займенником підметом it: It is thundering. It snowed.

2. Неозначено-особові речення, де підмет виражений неозначено-особовими займенниками one, they, you: They say. You don’t say so.

3. Речення із згаданими вище вставними “it” або “there”: It’s time to

start. There’s nothing much to say.

4. Речення із дієсловом у пасивній формі із прийменником: He was sentfor. The project is objected to everywhere.

5. Речення із другорядною предикацією: I thought him to be a teacher.

6. Речення з герундіальними зворотами у якості предикативних конструкцій. Семантичні еквіваленти цих речень представлені в українській простими або складними реченнями: You can rely on her coming in time [28, c.35].

Крім двоскладних, можна зустріти такі речення, у яких є тільки один головний член речення. Ці речення називаються односкладними. Як за своєю структурою, так і за інформацією, що вони передають, ці речення відрізняються від двоскладних. Односкладні речення займають різне місце у типології речення у англійській, українській і російській мові. У російській та українській мові легко виявити відоме різноманіття типів односкладних речень і варіативність їх семантики. В англійській мові кількість типів односкладних речень мала [23, c.250]. Це можна пояснити аналітичною побудовою речення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов’язковою наявністю підмета, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських односкладних речень, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні речення; наприклад: it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important із вираженим формальним підметом it [30, c.115].

Односкладні речення в англійській мові поділяються на два типи: іменні та дієслівні. В іменних реченнях головна частина виражається іменником. Такі речення є характерними для описів: Silence (непоширене). Dusk - of a summer night (поширене). В дієслівних реченнях головна частина виражена неозначеною формою дієслова, інфінітивом або герундієм. Односкладні речення з інфінітивом чи герундієм переважно використовуються для опису емоційного сприйняття реальності: To think that he should have met her again in this way! Living at the mercy of a woman! [24, с.210].

Складні речення в англійській мові поділяються на складносурядні, складнопідрядні та з різними видами зв’язку. Складні речення можуть з’єднуватись сполучниковим та безсполучниковим зв’язком.

Складносурядне речення складається з двох або кількох рівноправних за змістом речень, з’єднаних в одне ціле за допомогою сурядного зв’язку. Речення, які входять до складу складносурядного речення, можуть з'єднуватися двома способами:

• Сполучниковим: за допомогою сполучників сурядності (and, or, else, but etc.) або сполучними прислівниками (otherwise, however, nevertheless, yet, still, therefore, etc.). Наприклад: The darkness was thinning, but the street was still dimly lighted [22, c.277].
• безсполучниковим способом: без сполучників та сполучних прислівників, за допомогою інтонації та розділових знаків. Наприклад: The rain fell softly, the house was quiet [22, c.278].

В складносурядному реченні наявні такі розділові знаки як кома, двокрапка, крапка з комою, і дуже рідко тире.

В складносурядному реченні є чотири типи з’єднань:

1. Сполучникове з’єднання, яке вводиться сполучниками сурядності and, nor, or, else, but, neither….nor, not only….but (also). За допомогою цих сполучників твердження виражене в одній частині речення додається до того, що виражене в іншій. Наприклад: Mr. Home did not lift his eyes from his breakfast-plate for about two minutes, nor did he speak [22, c.279].

2. Розділове з’єднання, яке вводиться сполучниками or, else, or else, either…..or і сполучний прислівник otherwise. Вибір надається між твердженнями вираженими в двох частинах речення. Наприклад: He knew it to be nonsense or it would have frightened him [25, c.280].

3. Протиставне з’єднання, яке виражається сполучниками but, while, whereas і сполучними прислівниками nevertheless, still, yet. Ці сполучники і прислівники з’єднують дві частини речення, які протилежні в значенні: The room was dark, but the street was lighter because of its lamps.

4. Причинно-наслідкове з’єднання, яке виражається сполучниками for, so і сполучними прислівниками therefore, accordingly, consequently, hence. Наприклад: There was something amiss with Mr. Lightwood, for he was strangely grave and looked ill [22, c.282].

Основні характерні риси складносурядного речення:

а) В складносурядному реченні перше речення відіграє провідну роль і кожне наступне речення приєднане до попереднього сполучниковим або безсполучниковим звязком. Наприклад: Old Raffles may or may not have been an exceptional criminal (провідне речення ), but as a cricketer, I dare swear, he was unique (наступне речення). — сполучниковий зв'язок [43, c.150].

б) в складносурядному реченні речення зазвичай послідовно з’єднані і тому попереднє речення не може помінятись з наступним не міняючи значення цілого речення. Наприклад: Mother looked at us significantly, so we changed the topic at once. /We changed the topic at once, so Mother looked at us significantly.

Складнопідрядне речення в англійській мові складається з головного речення та одного або кількох залежних підрядних речень, з’єднаних з головним за допомогою підрядного зв’язку [11, c.195]. Підрядні речення граматично залежать від головного, виконуючи в ньому функцію одного з членів речення. Підрядні речення можуть з’єднуватися з головним:

• за допомогою сполучників підрядності when, if, that, because та ін.
• за допомогою сполучникових слів, сполучних прислівників і займенників where, how, what, which, who (whom), that та ін.
• безсполучниковим способом — за допомогою порядку слів та інтонації.

Так як підрядні речення в англійській мові пояснюють головне, вони виконують роль різних членів речення, звідси і з'явилися їхні типи і назви. Отже, підрядні речення бувають:

1. Підрядні підметові речення, що вводяться сполучниками that (що), if / whether (чи), who (хто), what (що), which (який), when (коли), where (де), how (як ), why (чому).
2. Підрядні предикативні речення, які вводяться тими ж сполучниками, що і попереднє підрядне речення в англійській мові.
3. Підрядні додаткові, які приєднуються до головного речення за допомогою сполучників that, if / whether, what, who, which, where, how, why.
4. Підрядні означальні, які приєднуються до головного речення за допомогою сполучників who (який), whose (чий), which / that (який), where (де), why (чому).
5. Підрядні обставинні, які мають свою власну класифікацію:

• Підрядні речення місця, які, виходячи з назви, вимагають лише сполучників where (де, куди) і wherever (де б не, куди б не).
• Підрядні обставинні часу. Відповідно для них потрібні сполучники, що визначають часові параметри: when (коли), after (після того як), before (до того як), till (до тих пір, поки), while (у той час як), since (з тих пір як), as soon as (як тільки).
• Підрядні обставинні причини, які приєднуються до головного речення за допомогою сполучників because (тому що), as / since (так як).
• Підрядні обставинні мети, які приєднуються до головного речення за допомогою сполучників that (щоб), so that / in order that (для того щоб), lest (щоб не …).
• Підрядні обставинні умови, які спираються на сполучники if (якщо), provided that / in condition that (за умови що) [9, c.150].

Складне речення, що поєднує в собі три і більше частин (компонентів), з’єднаних за допомогою різних видів сполучникового (сурядного і підрядного) та безсполучникового зв’язку, називається складним реченням з різними видами зв’язку або складною синтаксичною конструкцією. Наприклад: There was a song in every heart; and if the heart was young the music issued at the lips [15, c.25].

За метою висловлювання речення поділяються на: розповідні, питальні, спонукальні та окличні.

Розповідні речення або ж, як часто їх називають, стверджувальні речення, це речення, в кінці яких стоїть крапка. Такі речення повідомляють про які-небудь дії, виражають ставлення, або заперечують інформацію. Вони можуть бути як простими, так і складними (складносурядними або складнопідрядними). Тут дотримується прямий порядок слів, при якому підмет стоїть перед присудком, а додаток іде за присудком [8, c.312].

Метою питальних речень є дістати від співрозмовника певну інформацію або просте підтвердження (заперечення) змісту запитання. Запитання і відповідь на нього утворюють певну смислову і граматичну єдність. Форма відповіді значною мірою визначається формою запитання і залежить від неї. Питальні речення в англійській мові мають ряд особливостей, які відрізняють їх від розповідних речень. Вони характеризуються особливою інтонацією. На письмі питальне речення (як і в інших мовах) позначається знаком питання. Більшість питальних речень характеризується інверсією (присудок або частина присудка ставиться перед підметом). У деяких типах питальних речень вживається спеціальне допоміжне дієслово to do [14, c.350].

За структурою і способом утворення питальні речення поділяються на чотири основних типи:

• загальні питання ;
• спеціальні питання ;
• розділові питання ;
• альтернативні питання .

Загальне питання вимагає від співбесідника підтвердження або заперечення думки, висловленої тим, хто говорить, а тому відповідь на нього звичайно буває короткою: так або ні. Загальне питання може вживатися за допомогою допоміжних дієслів to do (did) для Present i Past Simple (або інших допоміжних дієслів, що входять до складу присудка); стоять вони перед підметом. Вимовляється загальне питання з підвищенням голосу в кінці речення. Наприклад: Can you speak French?

Спеціальне питання вимагає встановлення невідомого компонента висловлювання і повної відповіді на питання питального слова до цього компонента. Спеціальне питання, якщо воно не стосується підмета і його означення, за формою нагадує загальне питання, перед яким стоїть одне з питальних слів: What? що? який?, Who? хто?, Whom? кому?, Whose? чий?, Which? який? котрий?, When? коли?, Where? де?, How? як?, Why? чому?, How many (much)? скільки? тощо. Вимовляється з пониженням голосу в кінці речення [8, c.126]. Питання до підмета або означення при підметі утворюється за схемою стверджувального речення, тобто після слів Who?, What?, What + іменник?, Whose + іменник? Розташовується смислове дієслово в 3-ій особі однини або множини. Відповідь на такі питання, як правило, буває короткою.

Розділове питання — це висловлювання, після якого іде коротке загальне питання. Якщо висловлювання стверджувальне, то питання – заперечне і навпаки. Перша частина питання (висловлювання) вимовляється як розповідне речення, тобто з пониженням голосу в кінці; друга частина – так, як і загальне питання — з підвищенням голосу в кінці речення. Відповідь надається коротка, як і на загальне питання, і виражає згоду, або незгоду з тим, хто говорить.

Альтернативне питання (питання вибору) утворює собою два загальні питання, об’єднаних сполучником or. Друга частина питання може бути неповною. Перша частина (до сполучника or) вимовляється з підвищенням голосу, друга (після сполучника or) — з пониженням. Відповідь на таке питання надається повною — повторюється обрана альтернатива у стверджувальній формі [8, c.127].

Спонукальні речення виражають спонукання до дії з метою виконання наказу, бажання, прохання, дозволу, поради того, хто говорить. У заперечній формі наказові речення можуть виражати заборону. Наказові речення мають дієслово-присудок у наказовому способі. Ці речення характеризуються відсутністю підмета. Накази вимовляються з спадною інтонацією. Додавання слова please (на початку або в кінці речення) або короткого речення will you або won't you в кінці речення пом'якшують наказ, перетворюючи його на прохання або запрошення.

Вживання підсилювальної форми наказового способу робить прохання більш наполегливим. Речення з дієсловом у наказовому способі з підметом you мають додатковий відтінок значення (роздратування, нетерпіння). Спонукання до дії може бути виражене не тільки наказовими реченнями, а й деякими типами питальних і розповідних речень [24, с.259].

Окличні речення — це речення, які характеризуються емоційною забарвленістю і експресивністю, специфічним тембровим забарвленням при вимові. Як правило, в таких реченнях присутні частки, вигуки та інші засоби вираження експресивності. На письмі такі речення як в українській мові, так і в англійській мові виділяються знаком оклику, що стоїть в кінці.

Висновки до розділу 1

В цьому розділі ми дослідили роль синтаксису та його завдання. Ми розглянули різні визначення синтаксису; і вияснили, що всі вони, незважаючи на те, що вони не збігаються в тих чи інших деталях, досить ясно виявляють наступні два розуміння синтаксису: згідно з першим визначенням синтаксис являє собою вчення про словосполучення, а згідно з другим визначенням синтаксис є вченням про речення. Особливість синтаксису полягає також у тому, що в процесі мовлення мовець постійно створює нові речення. Таким чином, у синтаксисі наочно проявляється творчий аспект мови, і тому синтаксис часто визначають як розділ граматики, що вивчає породження мовлення з обмеженої множини слів, необмеженої безлічі речень і текстів. Було визначено одиниці синтаксису такі як словоформа, словосполучення та речення., а також надано чітку відмінність між ними.

В даному розділі ми висвітлили поняття фразеологізмів та розглянули їх згідно тематичної, семантичної, стилістичної, генетичної, структурної та синтаксичної класифікацій.

Було розглянуто речення як одиниця синтаксису. Ми класифікували речення відповідно до їхньої структури та функцій. Досліджено, що всі речення англійської мови можуть бути простими, складносурядними, складнопідрядними та з різними видами зв’язку. Прості речення можна розбити на дві групи – поширені і непоширені. В останніх присутні тільки головні члени речення (підмет і присудок), а ось другі доповнені ще й другорядними (означення, обставини, доповнення). Складносурядне речення має у своєму складі два і більш рівноправних простих речень. А ось складнопідрядне ми ділимо на головне і одне або декілька підрядних речень. Відповідно до класифікації за метою висловлювання речення можуть бути розповідні, питальні, спонукальні та окличні. А також за характером підмета розрізняють особові, неозначено-особові та безособові речення.

РОЗДІЛ 2

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ДЖЕЙН ОСТІН У РОМАНІ «ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ»

2.0.Вступні зауваження

В основі цього розділу наведені короткі відомості про стиль автора роману «Гордість та упередження» Джейн Остін, загальний аналіз синтаксичних конструкцій, використаних в тексті, результати дослідження побудови простих та складних речень, способів зв’язку в складносурядному та складнопідрядному реченнях а також аналіз складних синтаксичних конструкцій з сурядним і підрядним зв’язком.

2.1 Творчість Джейн Остін у контексті англійської літератури ХІХст.

Англійська література XIX століття по праву вважається однією з найбільш значущих і викликає постійний науковий інтерес сторінок історії європейської літератури: письменники цієї доби, одночасно спираючись на традиції своїх попередників і розробляючи нові теми, мотиви і прийоми, збагатили англійську реалістичну прозу, їхні твори стали фундаментом для найважливіших відкриттів англомовної літератури XX століття. При цьому немає жодних сумнівів у тому, що найважливіша роль у становленні передвікторіанського роману і ширше — реалістичної естетики — поряд з Ч.Діккенсом, У.М. Теккереєм, Т. Гарді та ін., належить і жінці — письменниці XIX століття Джейн Остін. Її переконаність у необхідності зміни ідеологічних установок епохи, суспільного устрою, традиційних сімейних норм та укладу, готовність до утвердження нових соціокультурних установок знайшли цілком закономірне і адекватне вираження в її художній творчості [17, с.6].

Джейн Остін по праву вважають «першою леді» англійської літератури. У силу сформованої літературної традиції більшість авторів - чоловіки. І «жіночій» літературі для того, щоб зайняти свою нішу, необхідно позиціонувати себе як своєрідне і незалежне культурне явище. Необхідно знайти інший, відмінний від «чоловічого», підхід до літературної діяльності. Жінка - автор, описуючи свою модель бачення і розуміння світу, робить акцент на особистих спостереженнях і переживаннях, вона шукає особливі способи сприйняття і оцінки дійсності, намагаючись не загубитися в сформованих стандартах чоловічий літературної традиції. Саме це і зробило романи Джейн Остін такими популярними [33, с.7].

Відома письменниця Джейн Остін народилася 16 грудня 1775 року в графстві Гемпшир. Її батько був приходським священником. У Джейн було шість братів і одна сестра.

З раннього дитинства у Джейн почав проявлятися письменницький талант. Вона писала унікальні за стилем та змістом твори, які були пародією на відомі романи різних часів. Її самостійна творчість почалося з роману «Гордість і упередження». Це найпопулярніший роман Джейн Остін. Багато поколінь людей виросло на цьому творі [37]. «Гордість та упередження», найвідоміший роман Джейн Остін, видавець спочатку відкинув, визнавши його нудним і незначним. Сучасники Остін, навіть самі прихильні, були не надто високої думки про її твори і щиро здивувалися б, якщо їм довелося б дізнатися, що їх читають і через століття [33, c.8].

«Гордість і упередження» будується на відносинах головних героїв — Елізабет Беннет та містера Дарсі. Елізабет і Дарсі спочатку вважають одне одного негідниками і нерівнею собі, оскільки Дарсі походить із сім'ї аристократів, а Елізабет — з менш знатного роду. Розвиваючи сюжет роману, Джейн Остін змушує своїх героїв палко покохати одне одного.

За життя Остін не була відомою письменницею. Всі твори вона публікувала під псевдонімом, займаючись в основному сімейними справами. Письменниця так і не була заміжня. Померла Джейн Остін, не дописавши кілька романів. Її серце зупинилося 18 липня 1817 року [37].

Незважаючи на це, Джейн Остін є унікальною, адже її твори поєднують в собі ознаки трьох епох — Просвітництва, романтизму та реалізму. Вона була безжальною до надзвичайно популярних в її час готичних та сентиментальних романів, Остін критикувала їх у своїх пародійних творах. Яскравим образом та власною дивовижною мовою вона навіки закарбувала своє ім`я золотими літерами в літературі Великобританії та всього світу [33, c.9].

2.2 Класифікація речень за метою висловлювання

Для дослідження речень з художнього тексту «Гордість та упередження» англійської письменниці Джейн Остін з метою визначення їх вживаності було вибрано 450 речень.

Залежно від мети висловлювання речення можуть бути: розповідні, питальні, наказові та окличні.

Згідно з теоретичним розділом, розповідні речення констатують факти, виражають думку про наявність або відсутність якогось дійсного або гаданого явища і відповідно бувають стверджувальними або заперечними. Розповідне речення в англійській мові характеризується прямим порядком слів, при якому підмет стоїть перед присудком, а додаток іде за присудком. В проаналізованому тексті налічується 373 (83%) розповідних речень (див. Додаток А). Наприклад:

I have no pleasure in talking to undutiful children [42, c.69].

Miss Darcy was tall, and on a larger scale than Elizabeth; and, though little more than sixteen, her figure was formed, and her appearance womanly and graceful [42, c.150].

She coloured as she spoke; but neither that, nor anything else, awakened a suspicion of the truth [42, c.216].

When a woman has five grown-up daughters, she ought to give over thinking of her own beauty [42, c.3].

В питальних реченнях виражені питання, метою яких є дістати від співрозмовника певну інформацію або просте підтвердження (заперечення) змісту запитання. Даний текст містить 36 (8%) таких речень. Вони характеризуються особливою інтонацією. На письмі питальне речення позначається знаком питання. В англійській мові розрізняють чотири типи питальних речень: загальні, спеціальні, розділові й альтернативні.

У загальних запитаннях допоміжне або модальне дієслово, що входить до присудка, ставиться на початку речення перед підметом. На такі запитання даються короткі відповіді, які містять слова “yes” або “nо”. Загальних запитань налічується 14 (3%) одиниць в даному тексті. Наприклад:

Is Miss Darcy much grown since the spring? [42, c.24].

Could he expect that her friends would not step forward? [42, c.161].

Was not this some excuse for incivility, if I was uncivil? [42,113].

Have you seen any pleasant men? [42, c.128].

Порядок слів у спеціальних запитаннях такий самий, як і в загальних, але перед допоміжним або модальним дієсловом стоїть питальне слово (або група слів). На спеціальні запитання, як правило, даються повні відповіді. Таких запитань знайдено 19 (4%), наприклад:

And what claims has Lydia—what attraction has she beyond youth, health, and good humour that could make him, for her sake, forego every chance of benefiting himself by marrying well? [42, c.161].

What do you think has happened this morning? [42, c.69].

Why should they not go on to Scotland if that had been the case? [42, c.161].

Спеціальні запитання до підмета починаються питальними займенниками “who” хто або “what” що. Вони виконують функцію підмета. Таким чином, у спеціальних запитаннях, що стосуються підмета, зберігається прямий порядок слів:

Who would have thought that she could be so thin and small? [42, c.94].

Who that knows what his misfortunes have been, can help feeling an interest in him?[42, c.113].

Розділове запитання складається з двох частин. Перша частина — це розповідне речення у ствердній або заперечній формі, друга — коротке загальне запитання. Відповіді на такі запитання зазвичай короткі і можуть виражати як згоду, так і незгоду з мовцем. В тексті знайдено тільки одне таке запитання:

The present always occupies you in such scenes — does it? [42, c.57].

Альтернативне запитання складається з двох загальних запитань, з'єднаних сполучником or. Такі запитання вимагають повної відповіді. В проаналізованому тексті знайдено 2 таких питання:

Is he married or single? [42, c.3].

May I ask whether these pleasing attentions proceed from the impulse of the moment, or are the result of previous study? [42, c.42].

Наказові (спонукальні) речення виражають спонукання до дії з метою виконання наказу, бажання, прохання, дозволу, поради того, хто говорить. Наказові речення мають дієслово-присудок у наказовому способі. Ці речення характеризуються відсутністю підмета. Наказові речення складають 12 речень (3%), наприклад:

Do not be afraid of my running into any excess, of my encroaching on your privilege of universal good-will [42, c.81].

Make haste, and come down this moment [42, c.94].

Pray do, my dear Miss Lucas, for nobody is on my side, nobody takes part with me [42, c.69].

В окличних реченнях висловлена думка супроводжується виявленням якихось емоцій (здивування, захоплення, радості, обурення тощо). Ці речення часто супроводжуються вигуками. Наприклад:

Oh! Single, my dear, to be sure! [42, c.3]

What congratulations will then flow in! [42, c.57]

Oh! Lizzy, why am I thus singled from my family, and blessed above them all! [42, c.202].

В даному тексті знайдено 29 (6%) окличних речень.

2.3 Класифікація речень за структурою

Згідно з структурною класифікацією у досліджуваному тексті прості речення складають 150 речень (33%) (див. Додаток Б), наприклад:

Your list of the common extent of accomplishments has too much truth [42, c.24].

They had long wished to see him [42, c.150].

Виявлено, що найвживанішим структурним типом в проаналізованому матеріалі є складні конструкції, які становлять 300 речень (67%), наприклад:

I cannot see why Mrs. Forster should not ask me as well as Lydia [42, c.134].

As she pronounced these words, Mr. Darcy changed colour; but the emotion was short, and he listened without attempting to interrupt her while she continued [42, c.113].

Просте речення відрізняється від складного наявністю тільки однієї предикативної одиниці (граматичної основи). Такі речення в свою чергу поділяються на односкладні та двоскладні. В даному тесті знайдено 134 (30%) двоскладних речень:

Mr. Bingley and Jane remained at Netherfield only a twelvemonth [42, c.224].

An union of a different tendency, and precluding the possibility of the other, was soon to be formed in their family [42, c.179].

She will make him a very proper wife [42, c.94].

Та 16 (3%) односкладних речень, серед яких 9 (2%) іменних речень:

A single man of large fortune; four or five thousand a year [42, c.3].

Neglect! [42, c.24].

Та 7 (1%) дієслівних речень:

Do not be afraid of my running into any excess, of my encroaching on your privilege of universal good-will [42, c.81].

Make haste, and come down this moment [42, c.94].

Вище зазначено, що складні речення в англійській мові поділяються на складносурядні, складнопідрядні та складні речення з різними видами зв’язку.

В проаналізованому матеріалі складносурядні речення складають 68 (15%). У досліджуваному тексті 56 (12%) складносурядних речень з’єднуються сполучниковим способом, наприклад:

His regard for her was quite imaginary; and the possibility of her deserving her mother's reproach prevented his feeling any regret [42, c.69].

Elizabeth disdained the appearance of noticing this civil reflection, but its meaning did not escape, nor was it likely to conciliate her [42, c.113].

12 (3%) складносурядних речень з’єднуються безсполучниковим способом – без сполучників та сполучних прислівників, за допомогою інтонації та розділових знаків, наприклад:

No—I cannot talk of books in a ball-room; my head is always full of something else [42, c.57].

The acknowledged lovers talked and laughed, the unacknowledged were silent [42, c.216].

Аналіз матеріалу показав, що складнопідрядні речення складають 139 (31%) речень. Складнопідрядні речення можуть вводитись двома способами:

1. Сполучниковим зв’язком: за допомогою сполучників підрядності та сполучних слів 112 (25%) речень. Наприклад:

It is evident that you belong to the first circles [42, c.57].

I feel as if I had never done you justice, or loved you as you deserve [42, c.81].

If you were aware, of the very great disadvantage to us all which must arise from the public notice of Lydia's unguarded and imprudent manner—nay, which has already arisen from it, I am sure you would judge differently in the affair [42, c.134].

1. За допомогою безсполучникового зв’язку 27 (6%) речень. Наприклад:

I assure you it is very refreshing after sitting so long in one attitude [42, c.35].

But I hope there is no strong attachment on either side [42, c.128].

And my aunt Phillips is sure it would do me a great deal of good [42, c.134].

Складні речення з різними видами зв’язку складаються з двох або більше частин з'єднаних сурядним зв'язком, від однієї з них або від кожної з них залежить одна або кілька підрядних або мають спільну підрядну частину. Таких речень в проаналізованому матеріалі налічується 93 (21%). Наприклад:

The old lady is Mrs. Jenkinson, who lives with them; the other is Miss de Bourgh [42, c.94].

We can all begin freely — a slight preference is natural enough; but there are very few of us who have heart enough to be really in love without encouragement [42, c.13].

Mary was the only daughter who remained at home; and she was necessarily drawn from the pursuit of accomplishments by Mrs. Bennet's being quite unable to sit alone [42, c.224].

1. Класифікація речень за характером підмета

Залежно від характеру підмета, прості речення поділяють на означено-особові, неозначено-особові та безособові.

Найбільш вживаними реченнями виявились означено-особові. Означено-особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття, в яких підмет виражений іменником. Вони становлять 119 (93%) від загальної кількості простих речень (див. Додаток Г). Наприклад:

But I am very far from agreeing with you in your estimation of ladies in general [42, c.24].

She is perfectly amiable, and often condescends to drive by my humble abode in her little phaeton and ponies [42, c.42].

Kitty, to her very material advantage, spent the chief of her time with her two elder sisters [42, c.224].

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. В таких реченнях на місці підмета вживається неозначений займенник “one” або займенник “we”, “you”, “they” у неозначено-особовому значенні. Таких речень в даному тексті знайдено всього 6 (1%), наприклад:

No one made any reply [42, c.35].

One has to deal with [42, c.68].

Безособові речення – це речення в англійській мові, що не мають суб’єкта дії. Але оскільки за правилами англійської граматики у реченні завжди має бути підмет, то його роль у таких реченнях виконує займенник “it”, який не перекладається у безособових реченнях. Таких речень в даному тексті міститься 25 (6%). Наприклад:

It is a pity! [42, c.42].

It was like a knife in her heart [42, c.161].

Висновки до розділу 2

В цьому розділі ми проаналізували стиль Джейн Остін, щоб краще зрозуміти специфіку побудови речень в тексті та їх функції та надали короткий опис її життя та творчості.

Для аналізу було взято 450 речень. Згідно структурної класифікації виявлено, що прості речення складають 33% (150) від усього матеріалу. Дослідження власне структурної класифікації речень на матеріалі англійської мови дозволило виявити, що поміж простих та складних речень домінують складні конструкції речень — 67% (300), з яких складнопідрядні речення складають 31% (139), складносурядні складають 15% (68) і речення з різними видами зв’язку 21% (93). Складносурядні речення можуть з’єднуватись сполучниковим — 12% (56) та безсполучниковим 3% (12) способами. Це ж саме стосується і складнопідрядних речень: сполучниковим способом 25 (112%) та безсполучниковим 6% (27).

Згідно з класифікацією за метою висловлювання в романі «Гордість та упередження було виявлено, що переважають розповідні речення – 83% (373), за ними йдуть питальні 8% (36), які в свою чергу поділяються на загальні 3% (14), спеціальні 4% (19), а розділові та альтернативні разом містять 1% (3) від усіх речень. Наказавих речень виявлено 3% (12) та окличних 6% (29).

Аналізуючи прості речення за характером підмета було виявлено, що текст містить 26% (119) означено-особових речень, 1% (6) неозначено-особових речень та 6% (25) безособових речень.

РОЗДІЛ 3

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ЧАРЛЬЗА ДІККЕНСА У РОМАНІ «ПРИГОДИ ОЛІВЕРА ТВІСТА»

3.0.Вступні зауваження

В основі цього розділу наведені короткі відомості про стиль автора роману «Пригоди Олівера Твіста» Чарльза Діккенса, загальний аналіз синтаксичних конструкцій, використаних в тексті, результати дослідження побудови простих та складних речень, способів зв’язку в складносурядному та складнопідрядному реченнях а також аналіз складних синтаксичних конструкцій з сурядним і підрядним зв’язком.

3.1 Творчість Чарльза Діккенса у контексті англійської літератури ХІХст.

Англійський письменник Чарльз Діккенс увійшов у світову літературу як художник-реаліст, майстер тонкого психологічного аналізу, широкої соціальної типізації, життєрадісного гумору і нищівної сатири. Його проза стала художнім символом Англії Вікторіанської доби. Визнання прийшло до письменника вже після першого оповідання і не залишало до останніх днів, хоча сам митець, його погляди і творчість змінювалися. Секрет популярності англійського реаліста заключався у тому, що він гостро відчув зміни в житті Англії, став виразником сподівань і прагнень тисяч людей.

Ч. Діккенс (1812-1870) ще за життя набув світової слави, став загальновизнаним класиком. Його віднесли до когорти тих письменників, слава яких не згасала ні за життя, ні після смерті. Діккенс був критиком англійського суспільства, займався благодійництвом, віддавав багато сил видавничій справі й журналістиці, був чудовим оратором, обдарованим актором, спостережливим мандрівником і аматором довгих прогулянок, пристрасним організатором святкових розваг. Критики називали Ч.Діккенса великим поетом за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його майстерність лише із талантом Шекспіра [20, c. 149].

Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року в англійському місті Портсмут. Його сім'я була багатодітною. Батько Діккенса працював портовим чиновником, тому не міг дати своїм дітям все те, в чому вони потребували. Згодом Чарльз описав у своїх творах багато з тих реалій злиднів, які йому довелося пережити особисто.

В юності Діккенс не отримав належної освіти, але все ж влаштувався працювати парламентським стенографом. Пізніше він став газетним репортером, намагався забезпечувати нормальне існування для всієї своєї родини. Але грошей постійно не вистачало [38]. Зневірений у суспільних порядках, Діккенс вбачав краще майбутнє у вихованні та розвитку моральної та чесної особистості. Тому і писав про дітей, керуючись потребою змінити і покращити умови їхнього життя, праці, освіти, виховання.

Роман «Пригоди Олівера Твіста» (1838) був написаний під впливом

вражень від «Закону про бідних» (1834). За цим законом безробітних розлучали із сім’ями силоміць, забирали до спеціальних притулків, так званих «робітних домів». Трагедія мешканців цих домів, особливо дітей, вразила Діккенса. Він збирався написати модернізований «шахрайський роман», у якому б злодії виявилися «благородними героями». Але на цей задум наклалася соціально-викривальна ідея і з’явився не зовсім звичайний пригодницький роман. У «Передмові до Олівера Твіста», написаній через три роки після першого видання роману, Діккенс підкреслив, що його головне завдання – показати «жорстоку правду», змалювати світ злодіїв і злочинців без прикрас. У даному романі він залишився вірний своїм творчим принципам.

Чарльз Діккенс помер 9 червня 1870 р. від крововиливу у мозок. Останню книгу романіст писав уже тяжко хворим. Він це розумів, і тому поспішав, сподіваючись, що здоров'я його не підведе. У квітні - травні 1870 р., не дивлячись на хворобу, письменник брав активну участь у суспільному житті країни, бував присутнім на обідах та прийомах з публічними читаннями.

Діккенса було поховано у Вестмінстерському абатстві поряд з іншими великими людьми Англії. Англія Діккенса - це цілий світ, населений багатими персонажами, які належали до різних соціальних груп. Художній метод письменника багатий і яскравий. Гумор поєднаний із сатирою, шарж із гротеском, комічні описи з ліричними відступами, голосом письменника-проповідника. Діккенс вивів у світ галерею рельєфних, сатирично окреслених образів [20, c.151].

3.2 Класифікація речень за метою висловлювання

Для аналізу речень з художнього твору «Пригоди Олівера Твіста» англійського письменника Чарльза Діккенса з метою визначення їх вживаності було вибрано 450 речень. Було розглянуто речення згідно трьох класифікацій: за метою висловлювання, за структурою та за характером підмета.

Як було вже зазначено, залежно від мети висловлювання речення можуть бути: розповідні, питальні, наказові та окличні (див. Додаток А).

Основну частину проаналізованого тексту складають розповідні речення, які містять у собі повідомлення про явища і предмети оточуючої дійсності або відповідь на запитання. Вони становлять 331 одиниць (74%). Наприклад:

Spirits were produced, in consequence of one of the young ladies complaining of a coldness in her inside; and the conversation took a very convivial and improving turn [43, c.100].

He hurried through several alleys and streets, and at length turned into one, lighted only by a single lamp at the farther end [43, c.214].

He took some bread and meat; and as he drank a draught of beer, heard the firemen, who were from London, talking about the murder [43, c.572].

Питальне речення містить у собі якесь запитання, покликане отримати інформацію, про щось дізнатися. Ми вияснили, що автор використовує 49 (11%) речень цього типу. В англійській мові існує чотири типи питальних речень: загальні, спеціальні, розділові й альтернативні.

Загальні питання потребують короткої відповіді. Порівняно з іншими видами, ці питання можна зустріти в тексті найбільше 23 (5%). Наприклад:

Do you think Nancy and me has got nothing else to do with our precious time but to spend it in scouting arter, and kidnapping, every young boy as gets grabbed through you? [43, c.180].

Has any communication from the great nobs produced this sudden anxiety on your part to be gone? [43, c.413].

Спеціальне запитання вимагає повної відповіді. За формою воно нагадує загальне питання, перед яким стоїть одне з питальних слів. Таких запитань в проаналізованому тексті міститься 17 (4%). Наприклад:

How should you like to grow up a clever man, and write books, eh? [43, c.152].

When would they be, Mr. Bumble? [43, c.261].

Why should we prolong this painful interview? [43, c.409].

Розділові запитання являють собою стверджувальне чи заперечне розповідне речення, до якого приєднане коротке загальне запитання. Відповідь на такі запитання коротка. В проаналізованому тексті налічується 9 (2%). Наприклад:

I suppose yer the new boy, ain’t yer? [43, c.48].

There are a good many books, are there not, my boy? [43, c.152].

Too bad, isn’t it, Oliver? [43, c.413].

Альтернативне питання або як його ще називають питання вибору, утворює собою два загальні питання, об’єднаних сполучником or. Відповідь на таке запитання дається повна. Ч. Діккенс практично не використовує цей тип питань у своєму творі, тому що в проаналізованому тексті їх не виявлено.

Наказовими називаються речення, що у формі наказу, застереження, запрошення, заклику виражають волю мовця з метою вплинути на інших або намір до дії самого мовця. Спонукання найчастіше виражається дієсловами наказового способу і неозначеною формою. В своєму творі автор вживає 33 (7%) таких речення. Наприклад:

Don’t put on an injured look at the question; you’ve done it many a time [43, c.167].

Don’t be afraid, Oliver, you shall come back to us again [43, c.227].

Wait quietly only one instant, while I speak to aunt [43, c.327].

Come, come, my love, remember who this is who waits to clasp you in his arms, poor child! [43, c.619].

Речення, які можуть вимовлятися підвищеним тоном з особливою інтонацією, називаються окличними, в кінці яких ставиться знак оклику. Окличні речення можуть виражати: здивування, іронію, розгубленість, сумнів, невпевненість, упевненість; жах, злість, гнів, жаль, ніжність, любов, захоплення, докір, осуд, погрозу, наказ, заклик, прохання та ін. В проаналізованому тексті їх налічується близько 37 (8%). Наприклад:

What would his mother feel if she had sat by him as I have, and could see him now! [43, c.124].

He has brought me to this lonely place to murder me! [43, c.246].

He didn’t make a very desperate resistance, miss! [43, c.327].

God, how the sun poured down upon the very spot! [43, c.563].

3.3 Класифікація речень за структурою

Під час дослідження структурної класифікації речень в англійському романі «Пригоди Олівера Твіста» виявлено, що найвживанішим структурним типом в проаналізованому матеріалі є складні конструкції, які становлять 284 (63%), наприклад:

The terrible descriptions were so real and vivid, that the sallow pages seemed to turn red with gore; and the words upon them, to be sounded in his ears, as if they were whispered, in hollow murmers, by the spirits of the dead [43, c.230].

The dog growled again; and licking his lips, eyed Oliver as if he were anxious to attach himself to his windpipe without delay [43, c.175].

Прості речення складають 166 (37%) від всіх проаналізованих речень. Наприклад:

They had been beaten, and starved, and shut up together, many and many a time [43, c.78].

In fact, Mrs. Corney was about to solace herself with a cup of tea [43, c.259].

Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр). Такі речення в свою чергу поділяються на односкладні та двоскладні (див. Додаток В).

Просте речення, у якому наявні обидва головні члени (підмет і присудок), називається двоскладним. В даному тесті знайдено 139 (31%) двоскладних речень:

The success of Mr. Sowerberry’s ingenious speculation, exceeded even his most sanguine hopes [43, c.62].

Their quick ears caught the sound of an approaching footstep [43, c.384].

A father, sister, and mother, were gained, and lost, in that one moment [43, c.619].

Односкладним називається речення, у якому наявний лише один із головних членів — або підмет, або присудок (27, 6%). Односкладні речення можуть бути іменними та дієслівними. 9 (2%) речень в проаналізованому тексті складають іменні. Це такий тип речень, в якому головна частина виражена через іменник:

Anti-porochial weather this, ma’am [43, c.261].

The trouble! [43, c.361].

All in two months! [43, c.424].

18 (4%) від загальної кількості речень складають дієслівні речення, в яких головна частина виражена через дієслово, а саме інфінітив або герундій. Наприклад:

To—to—stop there, sir? [43, c.227].

Don’t be afraid! [43, c.152].

Now listen to me [43, c.274].

Два або більше простих речень в англійській мові можуть бути об’єднані в одне складне, що б виражало загальну думку. Складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні та складні речення з різними видами зв’язку. Складносурядні речення в англійській мові в англійській мові складаються з рівноправних за значенням простих речень, що не залежать одне від іншого. В проаналізованому матеріалі такі речення складають 57 (13%). У досліджуваному тексті 42 (10%) складносурядних речень з’єднуються сполучниковим способом, наприклад:

They were not exactly pretty, perhaps; but they had a great deal of colour in their faces, and looked quite stout and hearty [43, c.100].

The former now held out his hand to Harry Maylie; and hearty salutations were exchanged between them [43, c.393].

15 (3%) складносурядних речень з’єднуються безсполучниковим способом – без сполучників та сполучних прислівників, за допомогою інтонації та розділових знаків, наприклад:

I beg your pardon, sir, did you knock? [43, c.48].

Don’t put on an injured look at the question; you’ve done it many a time [43, c.167].

He was degraded in their eyes; he had lost caste and station before the very paupers; he had fallen from all the height and pomp of beadleship, to the lowest depth of the most snubbed hen-peckery [43, c.424].

В складнопідрядному реченні складові частини нерівноправні, одне з простих речень пояснює інше. Другорядне, залежне речення, називається підрядним, а основне за змістом – головним. Аналіз матеріалу показав, що складнопідрядні речення складають 146 (32%). речень. В проаналізованому тексті складнопідрядні речення вводяться двома способами:

1. Сполучниковим зв’язком: за допомогою сполучників підрядності та сполучних слів 130 (29%) речень. Наприклад:

When he reached home Mrs. Maylie was sitting in the little parlour [43, c.384].

I hope I may have good cause to do so [43, c.413].

It’s very true, you’re matron here, my dear [43, c.424].

I don’t think it will, in the slightest degree, interfere with our proceedings [43, c.495].

1. За допомогою безсполучникового зв’язку 16 (3%) речень. Наприклад:

You musn’t say you saw me, Dick [43, c.78].

I wonder they don’t murder you! [43, c.139].

I think I would rather read them, sir [43, c.152].

I’m sure we have all on us a great deal to be grateful for! [43, c.259].

У складному реченні можуть поєднуватися різні види зв’язку: сурядний і підрядний, сполучниковий і безсполучниковий. Одні частини таких речень з’єднуються сполучниками сурядності, інші — сполучниками підрядності та сполучними словами або взагалі безсполучниковим зв’язком. В проаналізованому тексті нараховується 81 (18%) таких речень, наприклад:

A child was weeding one of the little beds; as he stopped, he raised his pale face and disclosed the features of one of his former companions [43, c.78].

He passed near an engine where some men were seated, and they called to him to share in their refreshment [43, c.572].

We are going into the country, and my aunt intends that you shall accompany us [43, c.361].

3.4 Класифікація речень за характером підмета

Залежно від характеру підмета, розрізняють означено-особові, неозначено-особові та безособові речення.

Аналіз показав, що найбільш вживаними реченнями є означено-особові. Вони становлять 155 (35%) від загальної кількості речень. Означено-особовим називається речення, підмет якого означає певну особу, предмет або абстрактне поняття, в яких підмет виражений іменником (див. Додаток Г). Наприклад:

Oliver had been too often subjected to the process to which the very expressive monosyllable just recorded bears reference, to entertain the smallest doubt that the owner of the voice, whoever he might be, would redeem his pledge, most honourably [43, c.48].

The bewildered butler gazed from them towards Oliver, and from Oliver towards Mr. Losberne, with a most ludicrous mixture of fear and perplexity [43, c.356].

He looked suspiciously about him, for the men were conversing in groups, and he feared to be the subject of their talk [43, c.572].

Неозначено-особовим називається речення, присудок якого означає дію, що стосується людей загалом, будь-якої особи або неозначеної кількості людей. В таких реченнях на місці підмета вживається неозначений займенник “one” або займенник “we”, “you”, “they” у неозначено-особовому значенні. В даному тексті відповідного типу речень немає.

Безособові речення – це речення в англійській мові, що не мають суб’єкта дії. Але оскільки за правилами англійської граматики у реченні завжди має бути підмет, то його роль у таких реченнях виконує займенник “it”, який не перекладається у безособових реченнях. Таких речень в даному тексті міститься 11 (2%). Наприклад:

It seemed like quiet music for the repose of the dead [56, c.246].

It was too cold [56, c.495].

Висновки до розділу 3

В цьому розділі ми проаналізували стиль Чарльза Діккенса, щоб краще зрозуміти специфіку побудови речень в тексті та їх функції. Чарльз Діккенс - Один з найзнаменитіших англомовних романістів, прославлений творець яскравих комічних характерів і соціальний критик. Проза Ч.Диккенса пронизана дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру і способу мислення, відомого в світі, як «англійський гумор».

Для аналізу було взято 450 речень з роману «Пригоди Олівера Твіста». Згідно структурної класифікації виявлено, що прості речення складають 37% (166) від усього матеріалу, з яких 6% (27) – односкладні, а 30% (134) – двоскладні. З односкладних речень переважають дієслівні 4% (18), іменні ж становлять 2% (9). Дослідження дозволило виявити, що як і впопередньому розділі, поміж простих та складних речень домінують складні конструкції речень – 63% (284), з яких складнопідрядні речення складають 32% (146), складносурядні складають 13% (57) і речення з різними видами зв’язку 18% (81). Складносурядні речення можуть з’єднуватись сполучниковим – 10% (42) та безсполучниковим 3% (15) способами. Це ж саме стосується і складнопідрядних речень: сполучниковим способом 29% (130) та безсполучниковим 3% (16).

Згідно з класифікацією за метою висловлювання в романі «Гордість та упередження було виявлено, що переважають розповідні речення – 74% (331), за ними йдуть питальні 11% (49), які в свою чергу поділяються на загальні 5% (23), спеціальні 4% (17), розділові 2% (9), альтернативних питань автор не використовує в тексі. Наказових речень виявлено 7% (33) та окличних 8% (37).

Аналізуючи прості речення за характером підмета було виявлено, що текст містить 35% (155) означено-особових речень та 2% (11) безособових речень. Автор не використовував неозначено-особовий тип речень в своєму творі.

ВИСНОВКИ

Одним з основних і важливих питань сучасного мовознавства є вивчення особливостей синтаксису в англійській мові.

Матеріал, викладений у даному дослідженні, дозволяє зробити висновок, що синтаксис — це розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові. Первісно синтаксис не був складовою граматики, яку розуміли як письмо, згодом як орфографію, синоніміку, філософію, літературознавство. Відтак перші граматики дають мало відомостей про синтаксичну термінологію. Ми визначили, що основними завданнями синтаксису є вивчення зв’язку між словами в межах словосполучень та вивчення речення, як структурної одиниці. Особливість синтаксису полягає також у тому, що в процесі мовлення мовець постійно створює нові речення. Таким чином, у синтаксисі наочно проявляється творчий аспект мови, і тому синтаксис часто визначають як розділ граматики, що вивчає породження мовлення з обмеженої множини слів, необмеженої безлічі речень і текстів.

В даній курсовій роботі висвітлено такі поняття як одиниці синтаксису, фразеологізми в англійській мові та їх класифікація. Основну увагу ми приділили детальному вивченню речень та їх типів. Ми класифікували речення відповідно до їхньої структури, мети висловлювання та характеру підмета. Досліджено, що всі речення англійської мови можуть бути простими, складносурядними, складнопідрядними та з різними видами зв’язку. Відповідно до класифікації за метою висловлювання речення можуть бути розповідні, питальні, спонукальні та окличні. А також за характером підмета розрізняють особові, неозначено-особові та безособові речення.

В основі нашого дослідження лежить порівняння типів речень використаних в романах англійських письменників ХІХст., а саме «Гордість та упередження» Джейн Остін та «Пригоди Олівера Твіста» Чарльза Діккенса. З кожного твору було взято по 450 речень. Речення було проаналізовано згідно трьох класифікацій: за метою висловлювання, за структурою та за характером підмета. За структурою речення поділяються на прості та складні. Дослідження складних речень засвідчило їх частотність у використанні письменниками. У Чарльза Діккенса вони становлять 63% від усього матеріалу, а в Джейн Остін – 67%. Автори надають перевагу складнопідрядним реченням. В текстах можна зустріти складнопідрядні та складносурядні речення, які з’єднуються сполучниковим та безсполучниковим зв’язком. Аналіз показав, що обом авторам притаманне використання складних речень з сполучниковим зв’язком. Їх кількість коливається в межах: складнопідрядні – 25% - 29%; складносурядні – 12% - 10%. Щодо складних речень з різними видами зв’язку, то в даному матеріалі вони дуже довгі і складаються з багатьох простих речень, особливо в Ч.Діккенса вони могли займати цілі абзаци.

За своєю структурою прості речення поділяються на односкладні та двоскладні. Переважають другі, які становлять близько 30% в обох текстах. Щодо односкладних речень, то Ч.Діккенс використовує їх більше (6%) ніж Дж.Остін (3%). Згідно класифікації речень за характером підмета, ми можемо простежити, що переважають означено-особові речення: Ч.Діккенс 35%; Дж.Остін 26%. Але існують деякі відмінності в стилі написання романів. Ч.Діккенс не використовує неозначено-особові речення в своєму романі, в той час як в творі «Гордість та упередження» можна зустріти декілька таких речень (1%).

В процесі дослідження виявлено, що згідно з класифікацією речень за метою висловлювання, переважають розповідні речення. Вони становлять 83% - 74%від загальної кількості. Щодо питальних речень, то Ч.Діккенс вживає їх в більшій кількості 11% ніж Дж.Остін 8%, але в нього відсутній один з підтипів – альтернативне питання. Можна було прослідкувати використання наказових та окличних речень письменниками для емоційного забарвлення тексту, особливо в діалогах. Хоча Ч.Діккенс більше використав наказових речень 7% ніж Дж.Остін.

Отже, на основі даного матеріалу, ми можемо побачити, що стиль написання романів жінками та чоловіками письменниками ХІХ суттєво не різниться. Згідно загальним правилам англійської мови переважають розповідні та означено-особові речення. Найменшу увагу приділяють неозначено-особовим реченням.

У перспективі запропоновані класифікації речень можуть бути використані для вирішення конкретних граматичних проблем, зокрема таких, як проблема артикля, ієрархії синтаксичних структур у реченні, типів присудка тощо. Також можуть бути поглиблені деякі теоретичні положення, на яких ґрунтується ця класифікація, зокрема такі одвічні мовознавчі проблеми, як проблема взаємовідношення між мовою і мисленням та між мовою і мовленням. У практичному плані класифікації можуть бути застосовані для вивчення не лише писемного, але й усного, спонтанного мовлення.

ДОДАТКИ

Додаток А

Класифікація речень за метою висловлювання на основі романів Джейн Остін «Гордість та упередження» та Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

Додаток Б

Класифікація речень за структурою на основі роману Джейн Остін

«Гордість та упередження»

ПРОСТІ 33%	СКЛАДНІ 67%
односкладні 3%	Двоскладні 30%	Складносурядні 15%	Складнопідрядні 31%	Різні види зв’язку 21%
Іменні 2%	Дієслівні 1%		спол. 12%	безспол. 3%	спол. 25%	безспол. 6%

Додаток В

Класифікація речень за структурою на основі роману Чарльза Діккенса

«Пригоди Олівера Твіста»

ПРОСТІ 37%	СКЛАДНІ 63%
односкладні 6%	Двоскладні 31%	Складносурядні 13%	Складнопідрядні 32%	Різні види зв’язку 18%
Іменні 2%	Дієслівні 4%		спол. 10%	безспол. 3%	спол. 29%	безспол. 3%

Додаток Г

Класифікація речень за характером підмета на основі романів

«Гордість та упередження» та «Пригоди Олівера Твіста»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аракин В. Д. Сравнительная типология английского и русского языков / В. Д. Аракин – М.: Просвещение, 1989. – 256 с.
2. Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка: Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. шк., 1986. — 295 с., ил. — На англ. яз.
3. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка / И. В. Арнольд – Л.: Просвещение, 1973. – 300 с.
4. Балашова С. П. Теоретична граматика англійської мови / С. П. Балашова –Л.: ЛДУ, 1983. – 219 с.
5. Баран Я. А. Фразеологія: знакові величини. Навчальний посібник для студентів факультетів іноземних мов / Я. Баран, М. Зимомря,
   О. Білоус, І. Зимомря – Вінниця: Нова книга, 2008. – 256 с.
6. Бархударов Л. С. Структура простого предложения современного английского язика / Л. С. Бархударов. – М.: Высшая школа, 1966. - 250с.
7. Беловольская Л. А. Синтаксис словосочетания и простого предложения / Л. А. Беловольская – М.: Вища школа, 2001. – 55 с.
8. Бенвенист Э. Г. Общая лингвистика / Э. Г. Бенвенист – М.: Прогресс, 1974. – 365 с.
9. Бєляєва М. А. Граматика англійської мови / М. А. Бєляєва – М.: Вища школа, 1984. – 300 с.
10. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Персональность. Залоговость. – С.Петербург: Наука, 1991. - 370с.
11. Бородіна Г. І. Англійська мова / Г. І. Бородіна – К.: Вища школа, 1994. – 205 с.
12. Бочарова М. В. Theoretical English grammar. Part 2. Syntax: Учебно-методическое пособие для вузов / Бочарова М. В. – Воронеж, 2007. – 40 с.
13. Булаховський Л.А. Курс русского литературного языка. – Т.1. / Л. Булаховський – М., 1989. – 214 с.
14. Верба Л. Г. Грамматика современного английского языка / Л. Г. Верба – Киев: Логос, 2001. – 366 с.
15. Виноградов В. В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке / В. Виноградов, А. Шахматов – М. – Л.: «Гослитиздат». – 1947. – 339 – 384 с.
16. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове / В. В. Виноградов – М.: Высшая школа, 1986. – 784 с.
17. Гениева, Е.Ю. Английская литература / Е.Ю. Гениева, М. Урнов // История всемирной литературы: в 9 т. М.: Наука, 1989. - 138 с.
18. Гениева, Е.Ю. Джейн Остен (1775-1817) / Е.Ю. Гениева // Джейн Остен: библиогр. указ. / сост. и авт. вступ. ст. Е.Ю. Гениева; Всесоюз. гос. Б-ка иностр. лит-ры. М.: Книга, 1986. - 871 с.
19. Гороть Є. І. Синтаксис сучасної англійської мови : навч. посіб. / Є. І. Гороть, Т. М. Кухарук, Л. К. Малімон, А. А. Семенюк, О. М. Торосян; МОНМС України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – 304 с.
20. Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ – початку ХХ століття: навч. посібник. [для студ. вищ. навч. закл.] / Г.Й.Давиденко, О.М.Чайка – [2-ге вид.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 400с.
21. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис / Загнітко А. П. – Донецьк: Дон ДУ, 2001. – 662 с.
22. Иртеньева Н. С. Теоритическая граматика английского язика / Н. С Иртеньева – М.: Высшая школа, 1969.– 327 с.
23. Каушанская В. Л. Грамматика английского язика / В. Л. Каушанская, Р. Л. Ковнер, О. Н. Кожевникова, Е. В. Прокофьева, З. М. Райнес, С. Е. Сквирская, Ф. Я. Цырлина – Ленинград: Просвещение, 1973. – 381 с.
24. Кобрина Н.А., Корнеева Е.А. и др. Грамматика английского языка: Морфология. Синтаксис - Грамматика английского языка: Морфология. Синтаксис. Учебное пособие для студентов педагогических институтов и университетов по специальности № 2103 "Иностранные языки". - СПб., СОЮЗ, 1999. - 496 с.
25. Кочерган М. П., Вступ до мовознавства: Підручник. - 2-ге видання / М. П. Кочерган. - К.:ВЦ "Академія", 2006. - 368 с. (Альма-матер).
26. Кутузов Л. Ф. Практическая грамматика английского язика / Л. Ф. Кутузов – М.: Вече, 1998. – 232 с.
27. Мамрак А. В. Вступ до теорії перекладу: навчальний посібник / Мамрак А. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 304 с.
28. Меркулова Т. К. Складне речення. Практична граматика англійської мови для студентів 4 курсу : навчальний посібник з граматики англійської мови для студентів 4 курсу факультету іноземних мов / Т. К. Меркулова, О. В. Шпак – Х: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. – 64 с.
29. Микитюк О. Р. Формування української граматичної термінології /

О. Р. Микитюк // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Сер.: Філологічна. – 2011. – Вип. 10. – С. 176 – 183.

1. Попова І. С. Словоформа в системі синтаксичних одиниць сучасної української мови / І. С. Попова // Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Сер. : Філологічна. - 2013. - Вип. 39. - С. 91-93.
2. Попова І. С. Фундаментальні категорії синтаксису української мови у формально-граматичному та метамовному аспекті: автореф. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / І. С. Попова. – Чернівці, 2012. – 40 с.
3. Почепцов Г. Г. Синтагматика английского слова / Почепцов Г. Г. – К. Вища школа. -1976. - 109с.
4. Шамина, Н.В. Женская проблематика в викторианском романе 1840-1870х годов (Джейн Остен, Шарлотта и Эмили Бронте, Джордж Элиот): дис. канд. филол. наук / Наталья Викторовна Шамина. Саранск, 2005. - 235 с.
5. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/Syntax. – Назва з екрану.
6. Вікіпедія. Вільна енциклопедія [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/index.php. – Назва з екрану.
7. Школяр. Словосполучення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://shkolyar.in.ua/slovospoluchennya-budova-vydy. – Назва з екрану.
8. Beyond.ua [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://beyond.ua/dzheyn-ostin. – Назва з екрану.
9. Beyond.ua [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://beyond.ua/charlz-dikkens. – Назва з екрану.
10. Easy-English [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://easy-english.com.ua/english-grammar. – Назва з екрану. http://opentalk.org.ua/langstory/skladnopidryadne-rechennya
11. Mobile.pidruchniki.com. Навчальні матеріали онлайн [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mobile.pidruchniki.com/index.php. – Назва з екрану.
12. Perfect English [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.englishforpeople.org.ua/grammer/sentence/index.php. – Назва з екрану.
13. Planet eBook [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.planetebook.com/ebooks/Pride-and-prejudice.
14. Planet eBook [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.planetebook.com/ebooks/Oliver-Twist.

СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ ДЖЕЙН ОСТІН У РОМАНІ «ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ»