Барви осені. Композиційне вирішення та техніка виконання художньої набивки

Письмова екзаменаційна робота

на тему:

«БАРВИ ОСЕНІ»

Композиційне вирішення

та техніка виконання

художньої набивки

ВСТУП

Народна творчість — це основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Характер виробничих відносин визначає загальний рівень суспільної свідомості, у тому числі творчої діяльності народу.

Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу — поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Народна творчість існує як сукупність численних видів, жанрів, родів. Усі її види об'єднує основне — пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження. В давні часи мистецтвом називали вміння, навички, які були необхідні для того, щоб виготовити будь-який виріб. До деякої міри це значення слова зберігається і до сьогодні. Адже будь-яку діяльність, що сягає рівня найвищої майстерності, ми називаємо "мистецтвом".

Декоративно-прикладне мистецтво – це вид декоративного мистецтва. Це виготовлені і художньо-оброблені предмети побуту що мають не тільки практичне і естетичне значення. Види декоративно-прикладного мистецтва: художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка шкіри, килимарство, батик, вишивка, писанкарство тощо. Поряд з розподілом творів декоративно-прикладного мистецтва по їхньому практичному призначенню в науковій літературі з 2-й половини 19 ст. затвердилася класифікація галузей по матеріалу (метал, кераміка, текстиль, дерево) чи по техніці виконання (різьблення, розпис, вишивка, набивка, лиття, карбування, інтарсія і т.д.). Ця класифікація обумовлена важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоративно-прикладному мистецтві і його безпосередньому зв'язку з виробництвом. У XIII — на початку XIV ст. найвизначніші здобутки декоративно-ужиткового мистецтва пов’язані з княжими замовленнями. Починаючи з другої половини XIV ст. у нових історичних умовах зберігає значення церковне замовлення й зростає роль міського цехового ремесла, що найвиразніше простежується на західноукраїнських землях. З напливом майстрів з Німеччини та Польщі тут набуває організаційних форм міське цехове ремесло західноєвропейського зразка. Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони радують серце кожного з нас часом рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Через специфіку природи та функціонування декоративно-ужиткового мистецтва його пам’ятки становлять велику рідкість, з XIII — першої половини XV ст. відомі лише поодинокі зразки, обмежений характер мають і писемні джерела. Поза скупими відомостями зі Львова вони практично зводяться до повідомлень Галицько-Волинського літопису.

І.ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ

Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо. У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка. Відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно-обрядового призначення. Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з покоління в покоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв .

Рушники Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів . Вишивкою оздоблювали рушники , фіранки , жіночий та чоловічий одяг . Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому , родини. У давнину рушник , вишитий відповідними візерунками символами , був неодмінним атрибутом багатьох обрядів : з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини , зустрічали , і проводжали дорогих гостей , справляли шлюбні обряди , проводжали в останню путь , прикрашали образи та накривали хліб на столі . Крім обрядового значення , рушники мали і чисто практичне застосування . Відповідно до функцій ,які вони виконували , рушники мали свої назви. Наприклад , для втирання обличчя і рук - утирач , посуду і стола - стирок , для прикрашення образів - покутник , для шлюбних церемоній - весільний , для похорон - поховальний , для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення , так , при зведенні хати рушниками застелялися підвалини , хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив , на рушниках опускалась домовина з небіжчиком , рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо . Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання . Кольори та орнамент рушників характерні регіональним особливостям , за якими розрізняються «подільські» , «поліські» , «київські» , «гуцульські» , «галицькі» і «буковинські». Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це "барвінок", "хмелик", "курячий брід", "зозулька", "гарбузове листя" та ін. Ось тому вишивка - це не тільки художнє оформлення речей, а й своєрідне світобачення відтворене специфічними художніми засобами.

В українській вишивці органічно співіснують рослинний і геометричний орнаменти. Геометричні мотиви, такі, як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, стали основою східнослов'янського узору.

ІІ.ТВОРЧИЙ ПОШУК І ВИРІШЕННЯ ТЕМИ « БАРВИ ОСЕНІ »

Художнє набивання тканини є одним із видів ДПМ . Я вибрала набивку саме тому, що ця техніка є для мене новою і цікавою. Набивка на даний час є дуже актуальною і практичною , оскільки нею можна прикрасити свій дім , вона може слугувати як килим , подушка тощо.

Для пошуку ескізу використовувала інформаційні технології , художню літературу.

Я вибрала тему саме «БАРВИ ОСЕНІ» тому , що на мою думку, тут зображено осінь і всі її кольори . Осінь вважають найбагатшою порою року тому тут зображено усі її багатства і барви .

2.1ХАРАКТЕРНІ ЕЛЕМЕНТИ МОТИВИ

Пейзаж (з французького країна , місцевість ) – це жанр в образотворчому мистецтві де об’єктом зображення є природа. Елементи пейзажу появляються у помпейських фресках , розписах картинах епохи відродження. Пейзаж розвинувся у 19 ст. В Україні елементи пейзажу з’явилися у мініатюрах на іконах. У пейзажах відтворюють реальні або уявні вигляди місцевості архітектурних споруд , міст. Міський архітектурний пейзаж – ведукта, морський пейзаж морина. Часто пейзаж служить фоном у живописних графічних картинах , скульптурах . Зображаючи явища явища і форми природного художник відтворює власне ставлення до природи і сприйняття її сучасним для нього, суспільства. У процесі роботи над пейзажем необхідно розпочинати з невеликих начерків , зосередити уяву на основному для того щоб передати малюнку глибину , виставити горизонт , точки сходу на лінії горизонту і правильно передати масштаб предметів.

Осінь називають золотою завдяки листю. Справжньою окрасою наших лісів є клен. Особливу увагу потрібно звернути на його чудове листя. Листя клена велике з загостреними лопатями, наче вирізане майстром. Сам листок є дуже м’яким і ніжним. Восени клени надзвичайно яскраво забарвлюються у жовті та жовтогарячі кольори.

Клени – тіньовитривалі і ростуть під іншими деревами. Клен є окрасою природи , медоносами. З деревини клена виготовляють меблі , музичні інструменти , із соку клена лікуються.

2.2 ІНСТУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ

Основним матеріалом для набивки є тканина . Дуже зручно працювати на вовняних однотонних тканинах. Можна використовувати лляні тканини , канву , мішковину. Бажано , щоб тканина була щільною , але так щоб можна було тканину проколоти голкою. Для художнього набивання застосовують різнокольорові нитки : муліне, шовкові, акрилові, ірис та інші.

Підрамник служить для кріплення тканини. Основним робочим інструментом є спеціальна голка (трьох діаметрів) для роботи на тканині різної товщини та дріт щоб вставити нитку у голку.

Під час роботи потрібні ножиці , звичайна тонка голка з ниткою , олівець або ручка , клей ПВА, і малюнок бажаного виробу.

2.3КОМПОЗИЦІЙНЕ ВИРІШЕННЯ

Композиція (у перекладі з лат . твір складання , з’єднання , побудова ) - під цим терміном розуміють розташування основних елементів та системи. Створена композиція може мати недоліки , тому в повному значені композиція – це організованість елементів з застосуванням ряду закономірностей які враховують вимоги гармонії логічної завершеності. Поєднання окремих частин , складання елементів у визначеному порядку їх взаємозв’язок ми спостерігаємо у рослинному і тваринному світі.

В процесі роботи над пейзажем необхідно розпочинати з невеликих начерків зосередити уяву на основному для того щоб передати малюнку глибину , правильно передати масштаб предметів. Щоб правильно передати перспективу явища треба розбити малюнок на 2-3 плани : передній , середній і задній. З метою цілісності композиції пейзажу не рекомендується на краях полотна зображати великі предмети, а також контрастні за кольором, тому що відволікає центральну композицію і заважає сприймати основне.

2.4КОЛІРНА ГАМА

Колір відіграє важливу роль у нашому житті та діяльності. У природі немає нічого безколірного. Людина живе у різноманітному світі. Одні кольори дуже яскраві й чисті, а інші настільки невизначені , що деколи важко підібрати їм назву. Поняття кольору та його сприйняття дуже складні, кольорознавство охоплює питання пов’язані з фізикою , психологією, медициною , світлотехнікою, мистецтвом. Кольори спектру чергуються в такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Всі кольори поділяються на дві групи:

1.Ахроматичні

2.Хроматичні

До ахроматичних відносяться білий , чорний , і всі сірі відтінки. До хроматичних відносяться всі спектральні кольори: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

Для роботи у техніці художня набивка «БАРВИ ОСЕНІ» використовуються як ахроматичні так і хроматичні кольори:

Такі як:відтінки зеленого , жовтого, коричневого, синього, сірого, білого кольорів.

2.5 ТВОРЧІСТ ВІДОМИХ МАЙСТРІВ НАБИВКИ

На Прикарпатті провідне місце здобула творчість майстрині народної вишивки Ганни Юліанівни Герасимович(нар.1889р.) в м. Косові. Багато робіт Герасимович включено до постійних експозицій в музеях ( Київ , Львів, Івано-Франківськ) відомим на Покуті є прізвище талановитої вишивальниці із села Шешори Ганни Василівни Василищук. Також Марія Стефак з Шешор. Витоки творчості Михайлини Сабаташ з Коломиї ґрунтуються на давніх традиціях прикарпатської вишивки. Творчість сучасних майстрів , виявляє їх глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури.

ІІІ.ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ (технологія виготовлення)

3.1ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ(вимоги до завдання)

Для роботи в техніці «набивка» потрібно:

• Тканина
• Спеціальна голка(килимова), дріт
• підрамник
• нитки
• кнопки або стиплер
• ножиці
• клей ПВА, олівці

Специфіка цієї техніки така, що вона здається дуже простою. Недаремно набивка входить до числа тієї секретної техніки, яку охороняє Франсуа Лесаж, власник і керівник знаменитого паризького будинку вишивки і паризької школи вишивки. Отже, розглянемо лице і виворіт, тобто обидва напрями роботи дивної набивки. Принцип її роботи простий : з одного боку шляхом того , що протикає тканини утворюються більш довгі гладенькі стібки – це і є знаменита художня набивка по тканині . французька або японська гладінь; з іншого боку(з вивороту)утворюються вузлики або петельки килимової техніки (протягання). Результат , вигляд самої вишивки залежить від довгої голки і петель, від довжини стібка , від використаних ниток і тканини - основи. Це може бути домашній килимок. У нас цю техніку називають техніка вишивки килимовою голкою , махрова вишивка, вишивка петлею, або техніка нетканого гобелена. Звідки взявся цей вигляд вишивки – не відомо. Також історія умовчує про того , хто винайшов для цієї техніки спеціальну голку. Основна її краса в тому , що виходить робота , яку можна представляти як особою , так і виворотом. І обидві сторони вишивки мають різні назви , техніки. Техніка вишивки у край проста – за допомогою спеціальної голки протикається тканина і з одної сторони виходять петельки (виворіт), а з іншої – довгі). Приблизно ось так : виворіт

лицева сторона:

За рахунок нерівної фактури нитки відмінно тримаються в тканині і цікаво лягають в малюнок. І можна замінювати лише довжину голки за допомогою різних насадок.

«виворіт» вдає із себе петельки , вони ж і називаються вишивкою в техніці художня набивка по тканині.

Враховуючи об’ємність вишивки , вона використовується в основному для килимів або панно. Також існують готові набори для вишивки , куди входять тканина з малюнком , нитки , інструкція і спеціальна голка. Та все це можна зробити і самим. Купити спеціальну тканину - страмів , двонитку , голку з насадками і підібрати нитки відповідно до ескізу. Малюнок має бути по можливості простим з чіткими кордонами між кольорами. Послідовність виконання: перш за все потрібно намалювати чи підібрати ескіз для майбутньої роботи. Закріпити полотно на підрамник (закріплювати кнопками або стиплером). Дуже важливо підібрати тканину. Тканина має бути така щоб можна було проколоти голкою. Нанести олівцем чи ручкою ескіз на

тканину . Нитки для набивання можна використовувати будь - які , але щоб не були занадто ворсисті тому , що ворс буде чіплятися за голку. Використовують спеціальну килимову голку ( трьох діаметрів різної товщини ). Дріт використовується для того щоб вставити нитку у голку. Виконавши роботу взяти клей ПВА розбавити з водою з виворітної сторони пензликом нанести на роботу , для закріплення. Зняти роботу з підрамника і оформити.

3.2ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ( правила безпеки праці) Перш що необхідно зробити , це щоб робоче місце було правильно впорядковано. Стіл треба ставити так, щоб світло (штучне або природне) падало з лівого боку. Таким чином на робочу сторону набивки не буде падати тінь. Другим обов’язковим правилом організації робочого простору є положення стільця . бажано використовувати стілець із спинкою. При вишиванні сидіти прямо , притулившись до спинки стільця. Найкраще набивати у день, при доброму природному освітленні. Кімната в якій виконується робота повинна бути добре провітрена . для зручності нитки зберігати в окремій коробці. Робота з голками, ножицями та іншими гострими предметами, вимагає додержання правил безпечної роботи. Не можна підносити голку близько до обличчя. Після роботи слід всі інструменти скласти на свої місця.

ВИСНОВКИ Народна творчість – це історична основана якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Декоративно - прикладне мистецтво – це розділ декоративного мистецтва , охоплює ряд галузей творчості , які присвячені створенню художніх виробів , призначених головним чином для побуту. До ДПМ входить : набивка, батик, художня обробка шкіри , художня обробка каменю, деревообробництво.

Вишивка -- один із видів народного мистецтва , орнаментальне або сюжетне зображення на тканині , шкіри, виконане різними ручними або машинними швами. Вишивку вживають в українському народному побуті , передусім на предметах одягу , в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Вишивкою оздоблювали рушники. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками , символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшановувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі.

Художнє набивання тканини – це вид ДПМ. Зараз цей вид вишивки є дуже актуальним , оскільки ним прикрашають картини , подушки , та інші побутові речі. Для роботи в цій техніці потрібно : тканина , спеціальна голка( килимова) , підрамник, нитки, кнопки або стиплер , ножиці, клей ПВА. Звідки взявся цей вид вишивки – невідомо. Також історія умовчує про того , хто винайшов для цієї техніки спеціальну голку.

Отже, на мою думку, художня набивка є дуже цікавим видом вишивки. Не кожен знає про неї так як про вишивку тому для когось це буде новим і цікавим. З набивки можна робити прикраси , побутові речі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Гургула І.В.» Народне мистецтво західних областей України» -- К.,1966

Запаско Я. « Українське народне килимарство» -- К.1973 Запаско Я. «килимарство: нариси з історії українського декоративно – прикладного мистецтва ». – Львів, 1969

Кулик О. « Українське народне вишивання» -- К.1968 Косачева О.П. «Український народний орнамент» -- К.1876

Барви осені. Композиційне вирішення та техніка виконання художньої набивки