Екологічний туризм. Пам’ятки екологічного туризму

Зміст:

Вступ;

Розділ 1. Пам’ятки природи як об’єкт екологічного туризму.

1.1. Пам’ятки природи та їх основні категорії;

1.2. Значення пам’яток природи, їх використання та охорона;

1.3. Пам’ятки природи, занесені до списку ЮНЕСКО.

Розділ 2. Ботанічні сади – осередки збереження природи.

2.1. Завдання ботанічних садів;

2.2. Короткий нарис зародження та розвитку ботанічних садів;

2.3. Ботанічні сади в Україні, їх становлення та сучасний стан.

Розділ 3. Дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

3.1. Дендрологічні парки як об’єкт екологічного туризму;

3.2. Парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва – важлива категорія заповідних об’єктів;

3.3. Дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва в Україні.

Висновок;

Список використаних джерел;

Вступ

Природа – головне джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Усвідомлення цього очевидного факту неминуче ставить людину на позиції любові й поваги до природи. Але це тривалий процес. До того ж відбувається він не автоматично. Потрібно цілеспрямовано формувати дбайливе ставлення до природи, виховувати в людях почуття вдячності до неї за те, що вона дає їм , за її роль у житті нинішнього й прийдешніх поколінь. Щодо цього, такі об’єкти як пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва мають реальні ресурси – невичерпні, як і сама природа.

Пам'ятки природи – унікальні, непоправні, цінні в екологічному, науковому, культурному та естетичному відносинах природні комплекси, а також об'єкти природного і штучного походження.

Ботанічний сад — науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, в якому проводиться накопичення колекцій флори з метою її вивчення, збереження, культивування й акліматизації.

Дендрологічний парк — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. Парк, з колекцією різних порід дерев.

Пам'ятки садово-паркового мистецтва — історико-культурні пам'ятки, що органічно включають у свій склад рослини, особливості ландшафту (пагорби, джерела води та водоспади, долини струмків чи річок, каміння, скелі, дальні пейзажні перспективи, іноді заболочені ділянки), архітектурні споруди, скульптури, квітники.

Актуальною цю тему робить тотальний розвиток екологічного туризму та зростання інтересу до його об’єктів. Відомо, що чим більший інтерес до природних пам’яток,ботанічних садів та парків, тим більший ступінь охорони їх необхідний. Відповідно, актуальність висвітлення значення та охорони об’єктів екологічного туризму є досить високою, адже від цього залежить природне середовище не тільки нашого покоління, а й наступних.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва як об’єктів екологічного туризму.

Предметом дослідження виступає значення пам’яток природи, ботанічних садів та парків для суспільства.

Метою курсової роботи є всебічне дослідження об’єктів екологічного туризму.

Для досягнення зазначеної мети, поставлено наступні завдання:

  • Визначити основні категорії пам’яток природи;
  • Дослідити значення пам’яток природи та їх використання в туризмі;
  • Охарактеризувати заходи щодо збереження та охорони пам’яток природи;
  • Визначити завдання ботанічних садів;
  • Глибоко пізнати історичні аспекти зародження та розвитку ботанічних садів;
  • Проаналізувати стан ботанічних садів в Україні;
  • Дослідити дендрологічні парки та їх значення;
  • Охарактеризувати парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва як важливу категорію заповідних об’єктів екологічного туризму;
  • Підсумувати стан дендрологічних парків та парків – пам’яток садово-паркового мистецтва в Україні.

В даній курсовій роботі використовувались такі методи: метод наукового дослідження та аналітико – статистичний метод.

Структура роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження, курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

В ході роботи були використані бібліотечні та Інтернет – ресурси.

Розділ 1. Пам’ятки природи як об’єкт екологічного туризму.

  1. Пам’ятки природи та їх основні категорії.

Пам'ятки природи – це одна з форм особливо охоронюваних природних територій. Термін "пам'ятка природи" з'явився більше 170 років тому. Це поняття ввів у науку видатний німецький натураліст і мандрівник Олександр фон Гумбольт, який розумів під словом Naturdenkmaler шматочки первісної природи. З часів фон Гумбольта це вираз завоювало велику популярність і широко впровадити в практику. Існують різні форми особливо охоронюваних територій, такі як заповідники, національні парки, природні парки, заказники, дендрологічні і ботанічні сади, курортні зони, серед яких пам'ятники природи відрізняються, як правило, невеликими розмірами (до декількох га), і виконують роль своєрідних "виставкових залів ", основним завданням яких є збереження природних комплексів і об'єктів у їх природному стані. Можна сказати, що пам'ятники природи представляють собою унікальні, непоправні, цінні в екологічному, науковому, культурному та естетичному відносинах природні комплекси, а також об'єкти природного і штучного походження, для яких встановлено режим особливої охорони. [5, 136 c.]

Пам'ятниками природи можуть бути оголошені ділянки суші і водного простору, а також поодинокі природні об'єкти, наприклад:

· Ділянки мальовничих місцевостей або еталонні ділянки незайманої природи;

· Ділянки з переважанням культурного ландшафту (старовинні парки, алеї, канали, стародавні копальні);

· Місця зростання та проживання цінних, реліктових, нечисленних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин;

· Лісові масиви і ділянки лісу, особливо цінні за своїми характеристиками (породний склад, продуктивність, генетичні якості, будова насаджень), а також зразки видатних досягнень лісогосподарської науки і практики;

· Природні об'єкти, які відіграють важливу роль у підтримці гідрологічного режиму; [5, 147 c.]

· Геологічні оголення, що мають особливу наукову цінність (опорні розрізи, виходи рідкісних мінералів, гірських порід і корисних копалин);

· Геолого-географічні полігони, в тому числі класичні ділянки з особливо виразними слідами сейсмічних явищ, а також оголення розривних і складчастих порушень залягання гірських порід;

· Унікальні форми рельєфу та пов'язані з ним природні ландшафти (гори, ущелини, групи скель, печер, моренно-валунні гряди, дюни, бархани, гігантські полою);

· Місцезнаходження рідкісних або особливо цінних палеонтологічних об'єктів; [5, 147 c.]

· Ділянки річок, озер, водно-болотних комплексів, водосховищ, невеликі річки з заплавами, озера, водосховища і ставки;

· Природні гідромінеральні комплекси, термальні та мінеральні водні джерела, родовища лікувальних грязей;

· Берегові об'єкти (коси, перешийки, півострова, острови, лагуни, бухти);

· Окремі об'єкти живої та неживої природи (місця гніздування птахів, дерева-довгожителі і мають історико – меморіальне значення, рослини химерних форм, одиничні екземпляри екзотів і реліктів, вулкани, пагорби, льодовики, валуни, водоспади, гейзери, джерела, витоки річок, скелі , кручі, печери, гроти). [5, 147 c.]

У залежності від унікальності, екологічної, наукової та іншої цінності пам'ятки природи можуть бути віднесені до особливо охоронюваних територій всесвітнього, федерального про, регіонального чи місцевого значення.

З часів Гумбольта, поняття «пам'ятник природи» перенесли на цілі місцевості, а також на окремі види рослин і тварин. Термін набув дуже широке поширення і тому невизначений зміст. Виникла необхідність його уточнення. [5, 149 c.]

Існує безліч визначень цього поняття.

Пам'ятниками природи оголошуються окремі унікальні природні об'єкти та комплекси, цінні в екологічному, науковому, історико-культурному, естетичному та еколого – просвітницькому відношенні і які потребують особливої охорони держави. [9, 87 c.]

Пам'ятниками природи не можуть бути оголошені природні об'єкти та комплекси, що знаходяться на території державних природних заповідників, заповідних зон національних природних парків, пам'яток історії та культури, а також входять до складу природних комплексів, вже оголошених пам'ятками природи.

Пам'ятки природи - унікальні об'єкти, цінні в науковому, естетичному, історичному і культурному відношенні, взяті під охорону. [9, 88 c.]

До них можуть ставитися окремі, «точкові» «витвори природи», наприклад:

скелі, печери, водоспади, джерела, багатовікові і оригінальні дерева. Цілі урочища - невеликі ділянки території, наприклад гірські масиви, ущелини, гаї, лимани і ін..

До пам'ятників природи відносяться Мамонтова печера (США), Кунгурська крижана печера на Уралі, "Чортове городище» поблизу Єкатеринбургу і ін.. [9, 88 c.]

Крім цього спеціально охороняються дендрологічні парки та ботанічні сади, парки історичних садиб, лісу у верхів'ях і заплавах річок, полезахисні лісосмуги, ліси курортних районів, зелені зони навколо міст і селищ. Ці території вилучені з промислової експлуатації.

Усі пам'ятки природи з точки зору їх значення для різних галузей науки можна розділити на:

- геолого – геоморфологічні;

- гідрологічні;

- ботанічні;

- зоологічні;

- комплексні пам'ятники, коли в одному і тому ж об'єкті поєднуються кілька суттєвих ознак. [9, 89 c.]

Серед геологічних пам'яток відібрані характерні оголення, тобто виходи на денну поверхню найбільш поширених в області гірських порід. Знайомство з ними дає досить повне уявлення про геологічну будову території області.

Другу групу становлять також найбільш характерні для області типи і форми рельєфу: пагорби, зсуви, печери, ділянки річкових долин, окремі балки і так далі. [9, 89 c.]

Третю групу – водні об'єкти – становлять джерела прісних і мінеральних вод, ріки, озера і ставки.

До четвертої групи – ботанічним і зоологічним об'єктах – ставляться добре збереглися ділянки типових для області лісів, деякі болота, ділянки заплавних лук і суходільних луків з рослинами-степовиками, окремі рослини парків, місця проживання унікальних тварин.

Останню групу складають комплексні об'єкти. Це території з різноманітними цікавими природними об'єктами, а також ділянки з типовими для області ландшафтами. [9, 90 c.]

1.2. Значення пам’яток природи, їх використання та охорона.

Значення пам'яток природи багатогранно. Їх природничо – наукова цінність полягає в можливості моніторингу стану навколишнього природного середовища та вивченні природних екосистем і їх компонентів. Пам'ятки природи мають еколого – просвітницьке значення (проведення навчально-пізнавальних екскурсій, створення та облаштування екологічних навчальних стежок, зняття відеофільмів, фотографування з метою випуску поліграфічної продукції). [3, 119 c.]

Встановлений на територіях пам'яток природи режим особливої охорони дозволяє їм виконувати природоохоронні функції (збереження генофонду видів живих організмів, забезпечення умов проживання рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин). [3, 119 c.]

Використання пам'яток природи допускається в таких цілях:

· Наукових (моніторинг стану навколишнього природного середовища, вивчення функціонування і розвитку природних екосистем і їх компонентів тощо);

· Еколого – просвітницьких (проведення навчально – пізнавальних екскурсій, організація та облаштування екологічних навчальних стежок, зняття відеофільмів, фотографування з метою випуску слайдів, буклетів тощо);

· Рекреаційних (транзитні прогулянки);

· Природоохоронних (збереження генофонду видів живих організмів, забезпечення умов проживання рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин тощо);

· Інших, в тому числі виробничих, цілях, що не суперечать завданням оголошення даних природних об'єктів і комплексів пам'ятниками природи і встановленому в їх відношенні режиму охорони. [9, 92 c.]

Допустимі види використання кожної пам'ятки природи встановлюються в залежності від його характеру і стану і вказуються в паспорті пам'ятника. Режимом охорони пам'ятника для допустимих видів його використання можуть бути передбачені сезонні та інші обмеження. [3, 121 c.]

Дозволи на використання конкретного пам'ятника природи в тих або інших цілях видаються спеціально уповноваженими державними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища, здійснюють контроль за дотриманням встановленого режиму охорони пам'яток природи.

На території розташування пам'яток природи та їх охоронних зон, а також щодо самих пам'яток забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що загрожує стану і збереження охоронюваних природних комплексів і об'єктів. Режим охорони природних об'єктів і комплексів, оголошення яких пам'ятниками природи супроводжувалося вилученням займаних ними земельних ділянок, забезпечується спеціально уповноваженими державними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким ці земельні ділянки передаються у безстрокове (постійне) користування. Режим охорони природних об'єктів і комплексів, оголошення яких пам'ятниками природи не супроводжувалося вилученням займаних ними земельних ділянок, забезпечується безпосередньо власниками, власниками, користувачами і орендарями цих земельних ділянок, або, за погодженням з ними, іншими фізичними або юридичними особами. [3, 121 c.]

Передача пам'ятки природи під охорону передбачається в рішенні про оголошення природного об'єкта або комплексу пам'ятником природи, прийнятою за погодженням з фізичними або юридичними особами, під охорону яким передається пам'ятник природи, що закріплюється в паспорті пам'ятки природи. [9, 93 c.]

На кожну пам'ятку природи заводиться паспорт, що оформляється спеціально уповноваженими державними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища та затверджується в установленому порядку.

У паспорті пам'ятки природи зазначаються:

· Найменування пам'ятника природи місцезнаходження пам'ятки природи;

· Короткий опис пам'ятки природи;

· Опис меж пам'ятки природи і його охоронної зони;

· Площа, займана пам'ятником природи і його охоронною зоною (окремо);

· Режим охорони, встановлений для пам'ятника природи;

· Допустимі види використання пам'яток природи;

· Встановлений режим охоронної зони пам'яток природи;

· Найменування та юридичну адресу власників, власників,

· Користувачів та орендарів земельних ділянок, на яких розташована пам'ятка природи і його охоронна зона, а також найменування і юридичну адресу фізичних та юридичних осіб, що взяли на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки природи та забезпечення встановленого для нього режиму.

Крім того, паспорт пам'ятки природи включає:

· Фотографії розміром не менше 9 x 12 см, що ілюструють на момент складання паспорта стан пам'ятника природи і його найбільш цінних ділянок чи окремих об'єктів;

· Карту - схему, що дозволяє чітко уявити кордону та місцезнаходження пам'ятника природи і його охоронної зони. [3, 124 c.]

Копії паспорта пам'ятника природи повинні зберігатися власниками, власниками, користувачами та орендарями земельних ділянок, на яких розташована пам'ятка природи і його охоронна зона, фізичними та юридичними особами, які взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення встановленого режиму охорони пам'ятки природи, місцевою адміністрацією і спеціально уповноваженими державними органами в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Пам'ятки природи та їх охоронні зони позначаються на місцевості попереджувальними та інформаційними знаками по периметру їх кордонів. Інформаційний зміст цих знаків узгоджується із спеціально уповноваженими державними органами у сфері охорони навколишнього природного середовища. [3, 123 c.]

Усі пам'ятки природи та їх охоронні зони в обов'язковому порядку враховуються при розробці планів і перспектив економічного і соціального розвитку, територіальних комплексних схем, схем землеустрою і районного планування. [9, 97 c.]

Витрати по забезпеченню встановленого режиму пам'яток природи та їх охоронних зон відшкодовуються за рахунок федерального бюджету, а також позабюджетних державних і громадських екологічних фондів.

У наш час пам'ятники природи перетворилися на об'єкти подорожей. Багатотисячний потік екскурсантів і туристів щорічно спрямовується до них за путівками та без них, щоб збагатити себе новими враженнями, зміцнити нерви та м'язи, отримати заряд бадьорості і здоров'я. Ще Іван Петрович Павлов показав велику силу впливу навколишнього середовища на психіку та емоційний стан людини. Краса і чарівність пейзажу найкращим чином впливають на стан нервової системи, вражаюче діють на організм. [9, 98 c.]

Незвичайні природні об'єкти і явища привертають увагу людини тому, що утворилися вони в силу якого то особливого збігу обставин. У них, як у фокусі, яскраво «спалахують» або «гаснуть» ті чи інші природні закономірності. У цьому полягає їхня велика пізнавальна цінність.

Роль пам'яток природи багатогранна, тому вони повинні бути збережені в незайманому вигляді. На жаль, ця істина до цих пір далеко не всіма засвоєна. Про неї доводиться ще і ще раз нагадувати. Через недогляд і невігластву інших людей деякі з відомих пам'яток природи нині перебувають "у непривабливому стані. Буває, так, що руйнують скелі, засмічують озера і джерела, розтягують натічні форми в печерах, на утворення яких пішли багато тисячоліть. В. результаті унікальні природні об'єкти втрачають первозданну красу і наукову цінність, а деякі рідкісні та реліктові рослини зникають зовсім. [3, 125 c.]

1.3. Пам’ятки природи занесені до списку ЮНЕСКО.

З метою збереження пам'яток природи, починаючи з другої половини 19ст. в різних районах земної кулі стали створювати особливо охоронювані природні території (ООПТ). До 1975 р. у світі налічувалося понад 1350 різних особливо охоронюваних територій. Найбільша кількість їх знаходиться в США, Австралії, Росії, Японії і Канаді. Особливо збільшилася кількість охоронюваних територій за останні десятиліття. [5, 156 c.]

Особливо охоронювані природні території (ООПТ) призначені для збереження типових та унікальних природних ландшафтів, різноманітності тваринного і рослинного світу, охорони об'єктів природної і культурної спадщини. [5, 156 c.]

Повністю або частково вилучені з господарського використання, вони мають режим особливої охорони, а на прилеглих до них ділянках землі і водного простору можуть створюватися охоронні зони або округу з регульованим режимом господарської діяльності.

Особливо охоронювані природні території відносяться до об'єктів загальнонаціонального надбання. [14, 201 c.]

ЮНЕСКО та їх діяльність по забезпеченню збереження пам'яток природи для наступних поколінь. Ідея зародилася після Другої світової війни, поштовхом стало рішення будівництва Ассуанской греблі в Єгипті, яке передбачало затопити долину, в якій знаходилися храми Абу Сімбел, скарби єгипетської цивілізації. У 1959 році ЮНЕСКО починає міжнародну кампанію, відповівши на заклик єгипетських і суданських урядів врятувати пам'ятники. У результаті, храми були демонтовані, і зібрані в первісному вигляді в безпечному місці.

Ця ініціатива коштувала 80 млрд. доларів, половина з яких складалася з фінансувань, які надійшли від 50 країн! За успіхом Єгипту пішли Венеція в Італії, Борободур в Індонезії. Конференція, що проходила у Вашингтоні в 1965 р. зробила офіційну пропозицію по створенню Товариства світового культурного надбання.

Конкретні розроблені пропозиції були докладені на конференції ООН у Стокгольмі в 1972 році і, нарешті, Генеральна конференція ЮНЕСКО 16 листопада 1972 прийняла за основу кінцевий текст конвенції. [14, 203 c.]

Уривок з виступу Андре Мальро в залі ЮНЕСКО 8 березня 1960 на честь церемонії відкриття першої міжнародної кампанії на захист пам'ятників Нубії:

"Краса є головною загадкою нашого часу, в якій шедеври Єгипту об'єдналися зі статуями наших соборів або творіннями ацтеків, а печери Індії і Китаю з полотнами Сезана і Ван Гога – у скарби світової цивілізації. У перший раз людство відкрило для себе універсальний мову мистецтва. Ми відчуваємо його силу, хоча до кінця не усвідомлюємо чітко його походження. Скарби мистецтва, що представляють собою перемогу шедеврів, створених людиною, над смертю! " [5, 160 c.]

Основна мета ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, для всіх народів незалежно від раси, статі, мови або релігії.

З метою здійснення свого мандата ЮНЕСКО виконує п'ять основних функцій:

· Перспективні дослідження, які форми освіти, науки, культури і комунікації необхідні в завтрашньому світі.

· Просування, передача і обмін знаннями: спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку і викладання.

· Нормативна діяльність: підготовка і прийняття міжнародних актів і обов'язкових до виконання рекомендацій.

· Надання послуг експертів: державам-членам для визначення їхньої політики в області розвитку і розробки проектів у формі.

· Обмін спеціалізованою інформацією. [5, 161 c.]

ЮНЕСКО у співпраці з більшістю країн світу веде роботу з визначення пам'ятників природи і культури, гідних називатися об'єктами всесвітньої спадщини, сприяючи їх збереження для майбутніх поколінь Протягом 30 років ЮНЕСКО допомагає країнам виявляти об'єкти всесвітньої спадщини та забезпечувати їх збереження для майбутніх поколінь. Ці пам'ятники - надбання всього людства, яке необхідно оберігати і зберігати. [14, 205 c.]

Завдання ЮНЕСКО в сфері всесвітньої спадщини:

· Сприяння країнам у підписанні Конвенції про охорону всесвітньої спадщини і гарантія захисту їх природної та культурної спадщини;

· Надання підтримки державам-сторонам Конвенції у виявленні об'єктів спадщини в межах їх національної території для включення до Списку всесвітньої спадщини; [14, 207 c.]

· Сприяння державам-сторонам Конвенції у прийнятті менеджмент-планів та розробці системи звітності про стан об'єктів всесвітньої спадщини;

· Допомога державам-сторонам Конвенції в охороні та збереженні об'єктів всесвітньої спадщини через надання технічної підтримки та професійного навчання;

· Забезпечення заходів негайної допомоги тим об'єктам всесвітньої спадщини, яким загрожує безпосередня небезпека руйнування;

· Надання підтримки державам-сторонам Конвенції в розробці заходів з інформування громадськості про необхідність збереження об'єктів всесвітньої спадщини;

· Заохочення місцевого населення до участі в збереженні їх культурної та природної спадщини;

· Розвиток міжнародного співробітництва у сфері збереження всесвітньої культурної і природної спадщини. [5, 164 c.]

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини була прийнята 17 сесією Генеральної Конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1972 р. і набула чинності 17 грудня 1975 р . Росія підписала Конвенцію 1988 p.

Серед природних об'єктів першими статус Всесвітньої спадщини отримали Галапагоські острови, національні парки Єллоустонський (США), Наханні (Канада) і Сімен (Ефіопія). [21]

Під охороною Конвенції знаходяться такі загальновідомі природні пам'ятки, як Ніагарський водоспад, Великий Бар'єрний риф, Гавайські острови, вулкани Камчатки, Гранд-Каньйон, гора Кіліманджаро, озеро Байкал. Загальна площа природних об'єктів Світової спадщини становить більше 13% всіх ОПТ в світі. [5, 168 c.]

Оскільки різні країни представлені у Списку по-різному, загальна картина виходить досить строкатою. Найбільш насичені об'єктами ВПН виявилися Балкани із Західним Причорномор'ям, гірський "Дикий Захід" США і Канади, Гімалаї з Тибетом, а також екваторіальні і субекваторіальні райони Африки і східне тропічне узбережжя Австралії. З іншого боку, на карті розміщення об'єктів ВПН є такі "білі плями", як степові, найбільш освоєні райони США і Канади, велика частина Бразилії і пустель Аравійського півострова і Сахари, Монголія, внутрішні райони Австралії. [21]

До складу 138 природних об'єктів глобального значення, включених до Списку, входять практично всі найбільш відомі світові природні феномени, такі як Великий Каньйон, Єллоустонський національний парк і Гавайські острови (США), водоспад Ігуасу (Бразилія і Аргентина), дельта Дунаю (Румунія), Біловезька пуща (Білорусія та Польща), гора Джомолунгма, або Еверест (національний парк "Сагарматха", Непал), острів Комодо і вулкан Кракатау (Індонезія), гора Кіліманджаро і національні парки "Серенгеті" і "Нгоронгоро" (Танзанія), Великий Бар'єрний риф (Австралія), Галапагоські острови (Еквадор) і т. д. [21]

Очевидно, що в цьому ряду такі унікальні російські об'єкти, як Байкал, Камчатка, Приполярний і Північний Урал, високогір'я Алтаю та Кавказу, також можуть по праву вважатися надбанням усього людства. Ніяких повних аналогів зазначених об'єктів у Списку знайти не можна, можна лише говорити про часткову схожість їх з якимись іншими територіями.

Включені до Списку природні об'єкти вельми різноманітні, в них представлені найрізноманітніші екосистеми Землі. [5, 168 c.]

Тут є гірські країни, вцілілі масиви незайманих лісів, розташовані в різних зонах планети, водно-болотні угіддя, пустелі, степи, прерії і савани, тундри і рідколісся, льодовики і вулкани, визначні геолого – геоморфологічні освіти (у тому числі карстові форми рельєфу, печери, підземні річки і т. д.), дюнні комплекси, місця знаходження палеонтологічних залишків, унікальні водотоки, водойми та водоспади, термальні та мінеральні джерела, великі річкові дельти і мангрові спільноти, ділянки морських акваторій, архіпелаги і окремі острови, фіорди, атоли та рифи і т. д. [21]

Розділ 2. Ботанічні сади – осередки збереження флори.

2.1. Завдання ботанічних садів.

Ботанічні сади є науково-дослідними установами, що вивчають рослини і рослинність з метою управління життям рослин і створення нових форм, найбільш задовольняють запити людини. Найважливіша ланка в роботі ботанічних садів - акліматизація рослин з метою збагачення флори новими цінними видами", - таке найбільш загальне визначення діяльності ботанічних садів дається у Великій Радянській Енциклопедії. [1, 66 c.]

Ботанічні сади займають особливе місце серед наукових і науково-освітніх ботанічних установ. Своєрідність ботанічних садів полягає насамперед у тому, що незалежно від профілю і конкретних завдань, які вони ставлять перед собою, неодмінним, невід'ємним елементом їх завжди є колекції живих рослин.

У деяких ботанічних садах кількість живих рослин обчислюється багатьма тисячами видів і різновидів. Рослини збирають для наукових, демонстраційно-освітніх і навчальних цілей в різних зонах земної кулі як в дикій природі, так і серед культивованих форм. Колекції живих рослин, які є осередком видового різноманіття рослинних багатств місцевої та іноземної флори, розміщуються на території ботанічного саду в певній системі на основі систематичних, ботаніко-географічних, екологічних та інших угруповань. [1, 67 c.]

Науково-дослідні завдання ботанічних садів надзвичайно різноманітні і складаються з вивчення питань акліматизації, систематики, географії, фізіології рослин і т.д. Найважливіше місце займає інтродукційних робота. Ця галузь наукових досліджень у тій чи іншій мірі має місце у всіх ботанічних садах світу. Деякі з них, особливо з числа тропічних і субтропічних, інтродукційних роботу розглядають як свою основну задачу. До подібних садам можна віднести Нікітський, Сухумі і Батумський ботанічні сади, сади в Кінгстоні (Британська Вест-Індія, Ямайка), Калькутті (Індія) та ін.. [19]

Багато ботанічних садів розробляють прийоми агротехніки, визначають найбільш оптимальні умови зростання рослин: ботанічні сади на Цейлоні та в Британській Вест-Індії, а також у садах: у Інобрукке, Галле, Гайдельберге (Німеччина), Бьютензорге - о. Ява (Індонезія) тощо – вивчаються проблеми морфології, фізіології та екології рослин. Останнім часом окремими садами розпочато вивчення і генетичних проблем - в Брукліні, Арнольд-Арборетум (США) і ін.. [1, 67 c.]

Є ботанічні сади, які переважно експонують лікарські рослини, продовжуючи тим самим старовинні традиції середньовічних аптекарських садів. До таких садам, зокрема, слід віднести відомий ботанічний сад фармацевтичного факультету Паризького університету, заснований в 1882 р. Найбільш великим з подібних садів є організований в Москві в 1946 р. ботанічний сад лікарських рослин Московського фармацевтичного інституту. Деякі ботанічні сади колекціонують тільки декоративні рослини - в Зангергаузене (Німеччина), Палланзе (Італія), Дергеме (Англія), Тромзе (Норвегія) та ін.. Мають місце ботанічні сади-дендрарії - в Сочі (Росія), Терверене (Франція), Прухоніце (під Прагою) і в Словенських Млинянах (Словаччина). Найбільший з таких садів - дендрарій Арнольд-Арборетум в США. Іноді ботанічні сади - дендрарії експонують колекції деревних порід, цінних в лісівництві – у Керніке (Польща), в Корн-Ель-Он-Дзи-Хедсене (США) і ін.. [1, 68 c.]

Є ботанічні сади - альпінетуми з колекціями високогірних альпійських рослин (у Берні - Швейцарія, Монтре – Франція та ін), ботанічні сади, що демонструють викопну флору (в Джілабао – США та ін), сади з експозиціями культурних рослин у Рідинзі – Англія , Палермо – Італія тощо. [19]

Вже один цей огляд показує, наскільки різноманітні можуть бути експозиції різних ботанічних садів, аж до створення колекцій рослин надзвичайно вузького профілю.

Деякі з ботанічних садів за родом своєї діяльності є установами навчально-допоміжними – сади при Чернівецькому, Одеському, Київському та Горьківському університетах, а також численні ботанічні сади старих університетських центрів Європи - Гейдельберга, Галля, Палермо та ін.. З таких сучасних садів необхідно відзначити ботанічний сад Гарвардського університету в США. [1, 71 c.]

Поряд з проведенням науково-дослідної та навчально-виховної роботи ботанічними садами ведеться велика робота і з пропаганди ботанічних знань серед населення. Ця друга сторона діяльності має не менш важливе значення. У ботанічних садах є численні навчально-дослідні ділянки: мічурінські, дарвинский і інші, на яких проводиться повсякденна виховна робота. Іноді в садах влаштовуються спеціальні тематичні виставки та експозиції, наприклад з показом різних прийомів озеленення, методів вирощування рослин і т.д. Все це сприяє пропаганді ботанічних знань серед широких мас населення і виховує любов до природи. [1, 71 c.]

При всьому різноманітті і відмінності завдань науково-дослідної та культурно-освітньої роботи, що проводиться ботанічними садами, в усіх них є одна спільна риса, що проходить червоною ниткою через всю історію розвитку садів – тенденція до збагачення місцевої флори новими рослинами. Ця особливість визначається самою істотою діяльності будь-якого ботанічного саду - колекціонуванням в умовах відкритого та закритого ґрунту представників рослинного світу самих різних зон земної кулі. [19]

2.2. Короткий нарис зародження та розвитку ботанічних садів.

Зародження ботанічних садів відноситься ще до епохи феодалізму. Вже в V ст. при численних монастирях середньовічної Європи виникають так звані "аптекарські" сади або "городи". Перші ботанічні сади мали невеликі розміри. Рослинні колекції в них були представлені розміщеними на грядках (городи) лікарськими, отруйними, пряними рослинами, що застосовувалися в середньовічній медицині, і деякими видами декоративних. [1, 43 c.]

Аптекарські городи, як зазначено вище, в найбільш ранню пору їх існування при монастирях, а потім при госпіталях, стали попередниками експозиції корисних рослин в сучасних ботанічних садах. Були переважно малого розміру, зазвичай не перевищували декількох сотень квадратних метрів, робили порівняно просту планувальну структуру ботанічного саду того часу. Так, наприклад, найбільш відомий з середньовічних монастирських садів в Сент - Галле, як можна судити за збереженим планом IX ст., складався з 16 відділів з різними корисними, декоративними та іншими рослинами. Експозиції рослин у цьому саду представляли собою невеликі прямокутні ділянки зі звичайними грядами. [1, 45 c.]

Починаючи з XIV ст. монастирські аптекарські городи поступово перетворюються на медичні сади, в діяльності яких вже можна відзначити принципово нові риси. На відміну від середньовічних монастирських садів вони мають тепер не тільки вузькопрактичне значення. Вони поклали початок робіт з первинної інтродукції рослин, збирали місцеві і чужоземні рослини, описували їх і приводили в певну систему. [1, 45 c.]

Пристрій ботанічних садів як наукових установ відноситься до епохи Відродження. Цьому значною мірою сприяло широке поширення в ту пору наукових знань і, зокрема, природознавства.

Перші ботанічні сади наукового профілю виникають в Італії на самому початку XIV ст. (сад в Салерно - 1309 г), де порівняно з іншими країнами Європи на той час склалися найбільш сприятливі суспільно - історичні передумови для формування нових суспільно - економічних відносин, для створення та подальшого розквіту нової гуманістичної культури і, зокрема, блискучого розквіту науки і мистецтва, прогресивний характер яких зазначає Ф. Енгельс у введенні своєї відомої праці "Діалектика природи". [2, 21 c.]

З розвитком наукових знань змінювалися і принципи розміщення рослин у ботанічних садах. Правда, до першої половини XVIII ст. експозиції рослин в більшості медичних ботанічних садів були нечисленні, мало відрізняючись від середньовічних монастирських городів. Вони розташовувалися на ділянці саду у вигляді окремих груп лікарських і деяких інших рослин, які вживалися головним чином в медицині, будучи, за дотепним висловом О.М. Краснова, як би "живий фармакопеєю".

Починаючи з XVI ст., з розвитком університетської життя, кількість ботанічних садів в Італії значно збільшується: один за одним з'являються сади в Падуї (1545 р), Пізі (1547 р), Болоньї (1567 г) і т.д.

Дещо пізніше, у XVII ст., ботанічні сади виникають і в інших країнах Європи: при Паризькому (1635 г) і Упсальському (Швеція) університетах (1655 р), в Берліні (1646 р), Единбурзі (Англія) – Королівський ботанічний сад ( 1670 р) та ін.. [2, 23 c.]

Протягом першої половини XVIII ст. у зв'язку з розвитком лікарської справи і збільшенням потреби у виробництві лікарських засобів кількість аптекарських садів в Росії швидко зростає. Поряд з відкритим у 1706 р. першим у нашій країні ботанічним садом при Московському університеті організовуються і інші сади: у Лубнах (України) в 1709 р., в Петербурзі (нині сад Ботанічного інституту Академії наук) у 1714 р. В указі Петра I про заснування Петербурзького аптекарського городу кажуть, що останній створюється "для множення аптекарських трав і збирання особливих трав, як потрібних натуралів в медицині, також для навчання лікарів і аптекарів ботаніці". Серед колекцій рослин цього аптекарського городу ми знаходимо: ромашку, шавлію, гірчицю, м'яту, чебрець, ялівець, лаванду, півонії, різні цибулинні, троянди і т.д. [2, 23 c.]

Бурхливий безладний розвиток капіталістичних міст наприкінці XIX і на початку XX ст., великий розмах промислового будівництва, виникнення у зв'язку з цим найскладніших містобудівних проблем – зонування і озеленення міст, створення захисного лісопаркового поясу навколо великих населених пунктів і т.д. – все це поставило перед ботанічними садами світу завдання визначення найбільш раціонального асортименту рослин і розробки ефективних методів озеленення міст і будівництва парків. [1, 47 c.]

Сучасні ботанічні сади активно включаються у вирішення цих проблем –тут підбираються й вивчаються декоративні рослини, сади починають виступати в ролі пропагандистів певних прийомів і методів вивчення декоративних властивостей рослин і гармонійного їх поєднання. [1, 49 c.]

У ботанічних садах з'являються все нові і нові експозиційні ділянки – сади окремих культур, безперервного цвітіння, зразкові куточки парків. Разом з тим, ботанічні сади у все більших масштабах проводять пропаганду ботанічних знань і вивчення живої природи.

Планування ботанічних садів цього часу вже цілком вирішується відповідно зі зростанням вимог ботанічної науки, яка висунула завдання не тільки колекціонування та систематизації рослин, але і створення з них складних експозиційних груп відповідно до умов їх місця проживання та іншими спеціальними вимогами. [2, 25 c.]

Так поступово, в процесі свого історичного розвитку, ботанічні сади з аптекарських городів епохи Середньовіччя до нашого часу перетворилися на складний, у планувальному відношенні, організм.

Необхідно зазначити, що історично зміна планувальної структури ботанічних садів йшло в першу чергу під впливом загального розвитку ботанічної науки і змінювалися, вимог, що пред'являються до науково-ботанічному змісту роботи ботанічного саду. З іншого боку, воно було органічно пов'язане і з загальним розвитком садово – паркового мистецтва.

2.3. Ботанічні сади в Україні, їх становлення та сучасний стан.

В Україні монастирський город мала Києво – Печерська Лавра. У 1709 р. було створено «запасну аптеку», а також «аптекарські сади» в Лубнах і селі Тернах Лубенського повіту. Але перший офіційний на території України «аптекарський город» заснували за наказом Петра І у Лубнах (1714), і вже з 1721 р. він здатен був постачати лікарські рослини першій в Україні «Польовій аптеці для Малоросії». Через лубенські «аптекарські сади» в нашу культуру були введені нагідки лікарські, наперстянка пурпурова, марена красильна, перший український сорт м’яти перцевої (професор Анастасій Зайкевич). Природним продовженням цієї роботи стало створення в Лубнах у 1916 р. першої в Україні та Росії установи з вивчення й культивування лікарських рослин (нині — Дослідна станція лікарських рослин Інституту агроекології НААН). На площі 4,75 десятини було закладено розсадник із 16 видів рослин, посаджені плантації шавлії, м’яти, валеріани, започатковано досліди з агротехніки, фітохімії та селекції м’яти перцевої, ромашки лікарської, розбудовувалися дослідницькі лабораторії й завод із переробки лікарської сировини. З 1925 р. виплекані в Лубнах лікарські рослини експортували в Німеччину, Великобританію, США. [18]

Наприкінці XVIII ст. на схилах Андріївської гори було закладено Аптекарський сад, який поставляв лікарські рослини в історичні аптеки Києва: аптеку І. Гретера, що неподалік від аптекарського саду, і аптеку на Подолі. У XIX ст. продукція Аптекарського саду розсилалася у всі госпіталі України через «магазин аптекарських речей». Науковими установами при університетах стали ботанічні сади Харкова, Києва, Львова, Одеси. Хоча у Львові польський король Ян II Казимир заснував університет ще в 1661 р. (нині — Львівський національний університет ім. І. Франка), розвиток біологічної науки розпочався там пізніше, і лише у 1852 р. на місці колишнього саду монастиря Тринітаріїв зорганізувався ботанічний сад. Найстарішими українськими ботанічними садами вважаються: ботанічний сад Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (1804) й Кременецький ботанічний сад (1806), створений при Волинському ліцеї (м. Кременець). Історія відкриття та діяльності Харківського університетського саду пов’язана з іменами Л. Ценковського, В. Арнольді, А. Краснова, А. Потебні, В. Залеського, В. Талієва та інших відомих учених. [2, 30 c.]

Один із найбільших ботанічних садів України — «Імператорський економо – ботанічний сад» (нині Нікітський ботанічний сад — Національний науковий центр НААН) закладений поселенцями – греками у вересні 1812 р. у Криму поблизу села Нікіта. З появою в 1833 р. Київського університету Святого Володимира (нині Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка) виникла потреба в організації ботанічного саду як науково - дослідної установи. Так було закладено ботанічного саду імені академіка О.В. Фоміна (1839), основу колекції якого створили екземпляри із розформованого Волинського ліцею. У 1969 р. сад отримав статус науково -дослідної установи, а в 1992 р. — об’єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Структурним підрозділом ботанічного саду є Ботанічний музей (1934), у фондах якого налічується понад 20 тис. гербарних зразків та понад 2 тис. натурних експонатів вищих і нижчих рослин. До видатних організаторів і керівників саду належать: Р. Траутфеттер, О. Рогович, І. Борщов, І. Шмальгаузен, С. Навашин, О. Фомін, Д. Процент, І. Білоконь, В. Лапчик, Д. Зеров, О. Липа, В. Соломаха, В. Капустян та інші вчені. [18]

За сучасними даними, в Україні функціонує понад 36 ботанічних садів (загальна площа перевищує 1 тис. га) різного масштабу та рівня упорядкування. Переважна їх частина — підрозділи національних і державних університетів (НУ, ДУ), лісних, аграрних, педагогічних, медичних, фармацевтичних навчальних закладів і наукових установ. У них інтродуковані близько 3,5 тис. таксонів деревних форм. Площа територій та видовий склад колекцій періодично змінюються, тому наведені дані узагальнені. [2, 30 c.]

Безперечними лідерами серед ботанічних садів України вважаються Нікітський ботанічний садів — Національний науковий центр НААН, Донецький ботанічний сад НАНУ та Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка із філіями в різних районах України. [2, 32 c.]

Слід додати про ботанічні сади, що знаходяться на стадії розбудови. Це ботанічний сад Полтавського національного педагогічного університету ім. Володимира Короленка, Одеського державного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Луганського національного університету, Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, Херсонського державного університету, ботанічний сад «Юннатівський» Сумського міського центру еколого – натуралістичної творчості учнівської молоді (м. Суми), Хмельницький ботанічний сад. [18]

У сучасному суспільстві кожний ботанічний сад — жива бібліотека, майстерня природи, прикраса і надбання держави, міста і людей. Ботанічні сади мають природоохоронне значення, надають території вигляд високодекоративного ландшафтного ансамблю та інтер’єрного простору, створюють, збагачують та утримують колекції; ведуть господарську і госпдоговірну діяльність; забезпечують проведення навчального процесу навчальних закладів біологічного, лісотехнічного, сільськогосподарського, медичного, фармацевтичного та інших напрямків. Пріоритетними науково-дослідними напрямами вважаються: збереження біорізноманіття й генофонду рослин ex situ; вивчення природної та інтродукованої флори; вирішення теоретичних та практичних питань інтродукції та акліматизації рослин; розроблення наукових основ охорони і збереження рідкісних та зникаючих видів рослин; вивчення питань агротехніки вирощування, розмноження й впровадження у виробництво цінних декоративних, екзотичних, лікарських, харчових, пряно-ароматичних, кормових та інших корисних рослин; розроблення методів захисту інтродуцентів від шкідників і хвороб; антропогенні зміни рослинного покриву; формування принципів оптимізації урбанізованих ландшафтів за допомогою рослин; розвиток теорії та практики фітодизайну інтер’єрів, декоративного садівництва і ландшафтної архітектури; створення баз даних для ЕОМ про колекційні фонди рослин, створення та виконання програм екологiчного виховання й пропаганди природоохоронних знань. у нинішньому стані природної флори ботанічні сади є дієвими центрами інтродукції та збереження дикорослих видів лікарських рослин, з яких 255 занесено до Червоної книги України (1996). [18]

Розділ 3. Дендрологічні парки та парки – пам’ятники садово – паркового мистецтва.

3.1. Дендрологічні парки як об’єкт екологічного туризму.

Дендрологічний парк (Дендропарк, Дендрарій, від грец. dndron — дерево) — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. [8, 165 c.]

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтного парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. На території дендрологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню дендрологічних колекцій. На території дендрологічних парків може бути проведено зонування відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів. [8, 166 c.]

Дендрарій (від греч. - Дерево), або арборетум (від лат. arbor - Дерево) – територія, відведена під культивацію у відкритому ґрунті деревних рослин (дерев, чагарників, ліан), що розміщуються по систематичним, географічним, екологічним, декоративним та іншими ознаками.

Зона дендрарію, призначена для громадського відпочинку, називається дендропарком. [22]

Дендрарії мають наукове, навчальне, культурно - просвітницьке або дослідно - виробниче призначення. Зазвичай вони розміщуються при ботанічних садах.

Найбільш багаті колекції деревних порід зібрані в наступних дендропарках:

  • Дендрарій ботанічного саду в Кью (поблизу Лондона);
  • Арнолд-арборетум Гарвардського університету в Бостоні ( США);
  • Арборетум Курник ( Польща);
  • Арборетум Нікітського ботанічного саду ( Україна);
  • Дендраріум Кишинів ( Молдова);
  • Степанаванскій дендропарк ( Вірменія). [8, 170 c.]

Типи дендрарій.

Дендрарії або ділянки дендрарій з вузькою спеціалізацією по певним групам таксонів:

  • вирощується бузок – сірінгарій;
  • зі спеціалізацією по хвойним – коніферетум або Пінар;
  • по тополям – популетум;
  • по вербам – саліцетум;
  • по чагарникам – фрутіцетум;
  • по ліанах – вітіцетум та ін.. [22]

3.2. Парки – пам’ятники садово-паркового мистецтва – важлива категорія заповідних об’єктів.

Парк – пам'ятка садово-паркового мистецтва – категорія заповідних об'єктів, що визначається Законом України про природно-заповідний фонд України. [12, 56 c.]

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва — це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Згідно із Законом України про ПЗФ (стаття 3), парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва відносяться до групи штучно створених об'єктів ПФЗ. До цієї групи також належать: ботанічні сади, дендрологічні парки і зоологічні парки. За тією ж статтею Закону, "парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення." [12, 56 c.]

Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України (стаття 4 ЗУ про ПЗФ). У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться парким – пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов'язання (стаття 4 ЗУ про ПЗФ). Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва відповідно до законодавства України можуть бути визнані юридичними особами. (стаття 5 ЗУ про ПЗФ). [12, 57 c.]

Садово-паркове мистецтво має давню історію. Його виникнення сягає у глиб віків і є ознакою цивілізації, окультурення природного середовища. Садово-паркове мистецтво належить до синтетичних видів мистецтв і є одним з найбільш складних і трудомістких, адже оперує з неживими речами і живими істотами — рослинами. [10, 187 c.]

Як кожна жива істота, парк має народження, етапи становлення, розквіт і смерть. На вигляд парку значно впливають примхи володарів, природні буревії, зміни мод, наявність догляду чи його відсутність, соціальні катастрофи. Дерева мають свій вік існування. Якщо парку пощастить і догляд відбувається на протязі століть, мертві дерева заміняють аналогами.

Поняття «сад» і «парк» недалеко відійшли один від одного і часто бувають замінниками один одного. Але вони мають різні функції і досить самостійні об'єкти людської діяльності. [10, 188 c.]

Сад — переважно сільськогосподарський об'єкт для вирощування і отримання фруктів і ягід.

Парк — переважно мистецький об'єкт з особливим розплануванням, включенням різних архітектурних споруд від малих архітектурних форм (альтанки, павільйони) до палаців, театрів, стадіонів, різних спортивних майданчиків. Частка історичних парків мала у своєму складі і ділянку плодового саду (плодовий сад та город у замку Віландрі, в парку Во ле Віконт, Франція; в парках передмість Санкт-Петербургу; італійський парк 17 ст. в Підгорецькому замку, Україна, мав ділянку виноградника). В сучасних парках від цих настанов зазвичай відходять, а функції плодового саду і парку — розмежовують. [10, 190 c.]

Сади досить швидко перейшли у склад пам'яток. В Стародавній Греції штучно створений сад швидко наблизився до статусу свяченого гаю. Навіть якщо сад не мав статусу свяченого гаю, якась споруда в ньому ставала його візитівкою і надавала статусу пам'ятки. Так вийшло з садами Академії у Афінах. Назва йде від імені міфічного героя Академа. Той допоміг братам — близнюкам Кастору і Поллуксу — визволити з неволі царівну Європу. За легендою Академ був похований саме в цьому саду. Сад Академа обрали своєю резиденцією філософи. Саме тут гуляв і вів диспути разом з учнями і послідовниками філософ Платон (427–347 рр. до н. е.). [27]

3.3. Дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва в Україні.

В Україні велику увагу приділяють охороні природи. Тому тут створено багато парків – осередків флори та пам’ятників садово-паркового мистецтва.

Кожен парк – це витвір свого часу, що становить велику наукову, історико-культурну, художньо-естетичну цінність. К.Д. Ушинський писав у своєму «Щоденнику»: «Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко змагатися впливові педагога». [6, 90 c.]

У 1972 році була виділена окрема заповідна категорія – парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного і місцевого значення. Сюди увійшли академічні парки, ботанічні сади, дендропарки, лісопарки, меморіальні лісові насадження. [6, 91 c.]

До парків – пам’яток садово-паркового мистецтва, де найбільше збереглося реліктових, екзотичних та унікальних насаджень належать:

АНТОНІНСЬКИЙ ПАРК Красилівського району, де проростає найстаріше на Україні тюльпанне дерево, бук північний, горіх чорний. Всього 60 порід.

ГОЛОЗУБИНЕЦЬКИЙ ПАРК Дунаєвецького району, де ростуть: горіх чорний, клен сріблястий (форма розсіченолиста), клен американський строкатолистий, сосна кримська, смерека біла, модрина європейська. Всього 30 порід.

МАЛІЄВЕЦЬКИЙ ПАРК Дунаєвецького району. Тут переважають породи віком 100 і більше років. Це ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, ялиця сибірська, смерека гребінчаста, туї західна і східна, оцтове дерево, ялівці козацький та Віргінського, сніжноягідник.

МИХАЙЛІВСЬКИЙ ПАРК один із найяскравіших і найбагатших у дендрологічному відношенні парків області. Тут біля 100 рідкісних видів екзотичної деревної та кущової рослинності з різних ботаніко-географічних районів та зарубіжних країн. [6, 91 c.]

Найціннішим серед деревостану парку є гінкго дволопатеве; сосна Веймутова, сосна чорна, модрина, псевдотсуга, бархат амурський, бук північний, платан східний, дуб каштанолистий, дуб пірамідальний, клен зеленокорий. [6, 92 c.]

САМЧИКІВСЬКИЙ ПАРК. Про нього відомий паркознавець І. Косаревський у своїй книзі «Искусство паркового пейзажа» сказав: «Парк влаштований дещо незвичайно, як в плануванні алеї і доріг, так і в розміщенні архітектурних об’єктів і дерев. В практиці паркобудівного мистецтва, немає аналогічних прикладів де б так вдало поєднувались ці елементи». У Самчиківському садибному парку зростає 165 порід і видів дерев та кущів. Серед них реліктів – 4, екзотів – 75, унікумів – 1, решта – аборигени, як алея із 200-літніх лип, дуб черешчатий більше 200-літнього віку. Із реліктів тут ростуть: бархат (оксамит) амурський, берека – породи третинного періоду, бузок угорський, дуб каштанолистий. Екзоти: хеномелес видовжений, айлант надвисокий, аморфа кущова, береза даурська, бузок Генрі, бузок Пекінський, верба курайська, вишня японська, гледичія триголкова, гортензія деревовидна Бретшнейдера, горіх маньчжурський, дейція шорстка, дазифора Фрідріксена, дуб крупноплідний, дуб пильчастий, дуб черепитчастий, дуб Гартвіса, ірга круглолиста, кизил цілокраїй, кизильник Діваріката, клен татарський, клен Швелера, клен Трутветнара, клен Рубро, клен Реттенбаха, катальпа Бігноєва, кедрова сосна європейська, липа канадська різнолиста (крупнолиста), лапина крилоплода, модрина польська, модрина японська, магонія падуболиста, псевдотстуга, спірея японська середня, спірея Венгутта, сумах пухнастий, свидина кров’яна, тополя бальзамічна, форзиція плакуча, ялина канадська сиза, ялина Енгельмана та багато інших унікумів. Проростає чи не єдиний в Україні екземпляр ясена американського горіхолистого висотою 20м і діаметром стовбура 1,2м. [6, 95 c.]

Національний дендрологічний парк «Софіївка». Уманський парк "Софіївка" є шедевром і зразком світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX сторіч. Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області. Національний дендрологічний парк „Софіївка” НАН України (м. Умань Черкаської області) є одним з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. [20]

Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області. Заснований парк у 1796 році багатим польським магнатом Станіславом Потоцьким на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії, і був подарований їй в день її янгола у травні 1802 року.

Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і грецької міфології належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти - все це можна побачити, відвідавши парк. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже протягом 200 років. Туристичний сезон в Умані триває весь рік. Потік відвідувачів не зменшується ні влітку, ні взимку. [20]

Веселі Боковеньки – дендрологічний парк. Розташований у в Долинському районі Кіровоградської області. Парк розбитий у ландшафтному стилі. Гололовною композиційною віссю його є річка Боковенька та балка Скотувата, на яких споруджено систему мальовничих ставків. Створено п’ять основних краєвидів, кожний з них ніби відтворює в мініатюрі природний ландшафт певної географічної зони. Колекція парку налічує близько 1000 видів і форм дерев та чагарників, серед них такі рідкісні, як дуб гірський, кипарисовик нутканський, тюльпанне дерево та ін. Виведено зимостійкі форми горіха волоського, різні сорти фундука, а також ряд гібридних форм дуба і тополі; проводяться роботи по вегетативному розмноженню горіха волоського. [4, 32 c.]

Основні напрями наукових досліджень: інтродукція, селекція та розмноження цінних деревно-чагарникових порід, розробка методів захисту інтродукованих рослин від шкідників та хвороб.

Олександрія — дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Парк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків. [4, 33 c.]

Видовий склад дерев, кущів та трав'янистих багаторічників нараховує 2240 таксонів. Окремі з яких мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймутова, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія триколючкова, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку, де окрім 300—400 вікових дубів, багато дерев і кущів вихідці з Північної Америки, Китаю, Японії, Кореї, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу, Далекого Сходу. [4, 33 c.]

Державний дендрологічний парк «Тростянець» — дендрологічний парк НАН України (до 1983 року — Державний дендрологічний заповідник «Тростянець» НАН УРСР), пам'ятка садово-паркової архітектури середини ХІХ століття, створена завдяки зусиллям і коштом Івана Михайловича Скоропадського. Розпорядженням Уряду України № 73 від 11 лютого 2004 року колекції інтродуцентів рослин, які є основою ландшафтних насаджень, надано статус «Національного надбання України». Садиба, яка включала великий дерев'яний будинок з баштами та чотири флігелі, була споруджена у 1833 році поблизу струмка Тростянець, що був використаний для створення системи ставків. Шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено Великий став, завдовжки 1,3 км і завширшки біля греблі майже 100 м. Він розділив парк посередині з півночі на південь і став його композиційною віссю. З різних сторін біля ставу було створено два менших за розмірами — Лебединий і Куциха, з якими загальна водня поверхня парку перевищила 10 га. Тепер у «Тростянці» росте понад 400 видів і форм дерев та кущів, у тому числі близько 75 шпилькових (серед них рідкісні — смерека Фразера, смерека каліфорнійська, ялина канадська, туя велетенська та інші) і велика колекція листяних (зокрема дубів — понад 15 видів, кленів — понад 20, лип — 9). [4, 35 c.]

Висновок

Курсова робота спрямована на розв’язання важливої та актуальної проблеми – аналізу та опису таких об’єктів екологічного туризму як пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва. Дана робота узагальнює і розвиває науково-методичні засади функціонування садів та парків та питання їх розвитку та охорони.

Значення пам'яток природи багатогранно. Їх природничо-наукова цінність полягає в можливості моніторингу стану навколишнього природного середовища та вивченні природних екосистем і їх компонентів. Пам'ятки природи мають еколого – просвітницьке значення (проведення навчально-пізнавальних екскурсій, створення та облаштування екологічних навчальних стежок, зняття відеофільмів, фотографування з метою випуску поліграфічної продукції). Встановлений на територіях пам'яток природи режим особливої охорони дозволяє їм виконають природоохоронні функції (збереження генофонду видів живих організмів, забезпечення умов проживання рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин).

Людина дуже багато бере у природи, та поки що, на жаль, мало віддає в замін. І всяка така віддача закінчується для природи погано: зникають унікальні природні комплекси, а разом з ними зникають багато видів рослин, або, як кажуть вчені, обідняється генофонд Землі. Ось чому зберегти те, що ще залишилось і не дати природі загинути від бездумного і нерозумного вторгнення в неї – наша головна ціль.

Мета моєї курсової роботи саме й покладена на те, щоб глибше зрозуміти важливість природного середовища для людства. Я намагалась дослідити не тільки сучасний стан природних об’єктів, а й окунутись в глибоку історію, для того, щоб краще зрозуміти необхідність ботанічних садів чи дендрологічних парків для людей ще в прадавні часи.

Ці дослідження висвітлили стан об’єктів екологічного туризму у світі, зокрема, в Україні і спрямовані на посилення догляду за ними.

Список використаних джерел:

  1. Глядіна М.В. Зарубіжний та вітчизняний досвід розвитку екологічного туризму // ІІ міжнародний конгрес "Інформатизація рекреаційної і туристичної діяльності: перспективи культурного та економічного розвитку. – Трускавець, 2000 р. – 250 с. – ISBN 5-7567-0139-7.
  2. Горішевський П., Васильєв Ю., Зінько Ю. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 197 c. – ISBN 978-966-364-548-3.
  3. Гринів Л., Мацала В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики. Зб. наук. праць Інституту регіональних досліджень. – Львів, 1995. – 223 c. – ISBN 966- 7437-54-Х.
  4. Дмитрук О.Ю. Сучасні концепції менеджменту в геоекології. – К., 1997. – 115 c. – ISBN 966-542-174-3.
  5. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм у системі суспільно-економічних відносин // Економічна та соціальна географія: Науковий збірник. – К., 2011. – 243 c. – ISBN 978-5-354-00770-7.
  6. Дроздов А.В. Как развивать туризм в национальных парках России. – М.: Эколого-просветительский центр "Заповедник", 2000. – 157 с. – ISBN 5-93699-035-4.
  7. Ефремов Л.И. Экология туризма и сервиса: Учеб. пособие. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 196 c. – ISBN 5-279-02792-8.
  8. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. Посіб. – Чернівці: Зелена Буковина, 2009. – 306 c. – ISBN 966-7123-86-3.
  9. Коржик В. Буковина для всіх. Маршрутами екотуризму: Довідник-путівник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2012. – 122 с. – ISBN 966-7123-63-4.
  10. Любіцева О.О., Сташук К. Розвиток екологічного туризму в Україні // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. / Ред. кол.: С.І. Іщук (відп. ред.) та ін. – К., 2002. – Вип. 53. – 265 c. – ISBN 5- 8238-0199-8.
  11. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 144 с. – ISBN 5-279-02396-5.
  12. Матеріали першого Міжнародного науково-практичного семінару "Аграрний екологічний туризм у країнах Центральної і Східної Європи" // Збірник доповідей. – Стрий: ТОВ "Укрпол", 2002. Т. – 101 c. – ISBN 966- 692-484-6.
  13. Національна доповідь про екотуризм в Україні / Підг. Панченко Т.Ф. та ін. Нац. комісія сталого розвитку при КПУ. – К.: Б.В., 2009. – 123 c. – ISBN 5-7978-0052-7.
  14. Сергеева Т.К. Экологический туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 238 c. – ISBN 5-279-02819-3.
  15. Серебрій В. Екологічний туризм – ключ до сталого розвитку // Краєзнавство. Географія. Туризм. – 2002. – 98 c. – ISBN 966-542-219-7.
  16. Смаль В.В., Смаль І.В. Світовий досвід розвитку екологічного туризму // Український географічний журнал. – 2003. – 238 c. – ISBN – 966-95774-0-4.
  17. Стойко С.М. Завдання заповідних ландшафтів щодо збереження природної, історичної та культурної спадщини // Географічний вісник. – Львів, 2010. – Вип. 26 – 159 c. – ISBN – 966-7317-42-0.
  18. http://dll.botik.ru/nature/Memorials/memorials.ru.html
  19. http://skitalets.ru/laws/norm/prikaz_pamat.htm
  20. http://www.biodiversity.ru/news/archive/1804_federal.doc
  21. http://www.bsu.edu.ru:8833/default.files/pages/exam/laws/oopt.htm
  22. http://skitalets.ru/laws/norm/prikaz_pamat.htm
  23. http://skitalets.ru/laws/norm/prikaz_pamat.htm
  24. http://skitalets.ru/laws/norm/prikaz_pamat.htm
  25. http://skitalets.ru/laws/norm/prikaz_pamat.htm
  26. http://www.biodiversity.ru/news/archive/1804_moscow.html
  27. http://www.biodiversity.ru/news/archive/1804_moscow.html
  28. http://dll.botik.ru/nature/Memorials/memorials.ru.html

PAGE \* MERGEFORMAT1

Екологічний туризм. Пам’ятки екологічного туризму