Особливості права середньовічної Чехії

PAGE 3

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ

ЧЕСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ДЖЕРЕЛ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ПРАВА…....7

1.1. Становлення та основні риси розвитку Чеської держави…………………7

1.2. Джерела права середньовічної Чехії……………………………………….11

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНЕ ТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕХІЇ…………………………………………………...15

2.1. Форми феодальної власності……………………………………………….15

2.2. Право милі у містах середньовічної Чехії………………………….……...17

2.3. Зобов'язальне право……………………………………….……………..….21

РОЗДІЛ 3. ШЛЮБНО-СІМЕЙНЕ ПРАВО ………………………………………25

3.1. Засади шлюбно-сімейного права………………………………………….25

3.2. Інститут спадкування та його співвідношення із нормами

шлюбно-сімейного права середньовічної Чехії………………………….……27

РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО Й ПРОЦЕС СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕХІЇ………28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…..34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………..37

ДОДАТКИ……………

ВСТУП

Актуальність теми дипломної роботи можна обґрунтувати тим фактом, що однією з провідних тенденцій розвитку сучасного права є посилення інтеграційних процесів, збільшення впливу міжнародного права. Це спонукає до активного залучення порівняльно-правових досліджень, спрямованих на пізнання тенденцій, закономірностей, особливостей розвитку права у світі, правових традицій, визначення місця національної правової системи серед інших.

Зростає інтерес до порівняльно-правових досліджень в галузі історії права, зокрема до порівняльного аналізу розвитку ключових правових інститутів окремих країн. Наріжним правовим інститутом у системі права є інститут права власності. Особливості регулювання відносин власності багато у чому визначають характер інших інститутів права, розвиток економіки і політики.

Становлення держави у західних слов'ян проходило в умовах боротьби проти німецьких рицарів-тевтонів. Саме цією обставиною пояснюється відносна затримка економічного і державно-правового розвитку слов'ян та їх пізніший вступ на шлях капіталізму. Характерний для Західної Європи шлях - від родової демократії до ранньофеодальної держави, від феодальної роздробленості до станово-представницької та абсолютної монархій,- західні слов'яни так і не змогли пройти в рамках національної державності. Польський шлях розвитку взагалі суттєво вирізнявся у загальноєвропейському контексті - тут склалася дворянська демократія, відсоток дворян на порядок перевищував середньоєвропейські показники, сам дворянський клас не був чимось закостенілим, а постійно поповнювався за рахунок вихідців з духовенства, заможного селянства і навіть козацтва. Чехія, на відміну від Польщі, так і не зуміла позбавитися протистояння між крупними і дрібними феодалами (панами і владиками), що особливо рельєфно виявлялося на ранніх етапах гуситського руху. Ослаблення королівської влади у цих країнах призвело до втрати національної незалежності та онімечення частини населення.

Об’єкт дослідження –Розвиток і становлення чеського права часів середньовіччя, його особливості.

Предмет дослідження – Чеське право та положення літературних та історичних джерел щодо його виникнення та розвитку.

Мета дипломної роботи – вивчення та дослідження особливостей права середньовічної Чехії.

Завдання роботи такі:

1. Здійснити загальну характеристику середньовічної Чеської держави та джерел середньовічного права;

2. Дослідити особливості та основні риси цивільного та зобов’язального права середньовічної Чехії;

3. Проаналізувати специфіку шлюбно-сімейного права;

4.Охарактеризувати кримінальне право та процес середньовічної Чехії.

Хронологічні та географічні рамки дослідження: період середньовіччя у Чехії.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи становить комплексне використання філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження.

Ступінь дослідження проблематики дипломної роботи у наукових джерелах. Дослідженням історії права Словаччини та Чехії в Україні займається вузьке коло дослідників, більшість з яких зосереджують свою увагу на дослідженні правового статусу Закарпаття як складової частини Чехословаччини. Так, на думку В. Гомоная, найважливішим позитивним моментом земельної реформи в першій Чехословацькій республіці було те, що земля стала предметом купівлі-продажу. Це приводило в рух усе суспільство в напрямку високорозвинутої ринкової економіки1.

Окремо слід зупинитися на аналізі праць таких дослідників історії держави і права Чехословаччини, як В. Ванечек та К. Мали, які досліджують еволюцію держави і права на території Словаччини та Чехії на різних етапах розвитку, в тому числі правове регулювання інституту права власності. Вчені роблять висновок, що на території Чехії і Словаччини у період феодальної роздробленості право власності на землю мали лише феодали і в обмеженому обсязі – міщани.

Окремі аспекти правового регулювання відносин власності досліджують сучасні словацькі та чеські вчені: K. Адамова, Л. Соукуп, П. Благо, M. Кадлецова, K. Шелле, Р. Весела, E. Влчек, П. Кішш, Е. Губалкова, М. Голуб, С. Пліва, М. Покорни, Й. Бічовски, В. Урфус, М. Штефанович та інші. Зокрема, С. Пліва, Е. Губалкова, П. Кішш видали праці, присвячені реституції майна у Словаччині та Чехії. Основна їх суть зводиться до аналізу законодавчого забезпечення процесу передачі колишнім власникам майна, яке було у них відібране під час комуністичного режиму2.

Серед праць з історії розвитку інституту права власності в Україні, Словаччині та Чехії переважають дослідження окремих аспектів правового регулювання відносин власності у різні історичні періоди. Досліджуючи історію права Словаччини та Чехії, українські вчені, як правило, звертають увагу на правову систему Чехословаччини, акцентуючи свою увагу на правовому регулюванні господарської сфери, не розглядаючи більш детально інститут права власності.

Незважаючи на такий значний дослідницький доробок, на сьогоднішній день є незначна кількість праць, присвячених власне проблемі порівняльного аналізу розвитку інституту права власності в Україні, Словаччині та Чехії.

Структура роботи зумовлена метою, завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, додатків.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ДЖЕРЕЛ СЕРЕДНЬОВІЧНОГО ПРАВА

1.1. Становлення та основні риси розвитку Чеської держави

Найдавнішою державою слов'ян на території сучасної Чехії було князівство Само (623-658 pp.) – об'єднання чесько-моравських племен, назване за іменем свого творця3.

Після розпаду цього князівства виникло Великоморавське князівство. Останнє проіснувало до 906 p., коли впало під ударами угорців. Ще до остаточної загибелі Велико-моравської держави з її складу виділилося Чеське князівство (896 р.) зі столицею в Празі. Правляча династія Пржемисловичів намагалася відстояти незалежність Чехії. Князь Пржемисл І прагнув обмежити сепаратизм феодалів. Однак, в 1055 р. і ця держава зрештою розпалася на удільні князівства. Чеські князі були вимушені визнати себе васалами Німецької імперії. В 1419 р. князь Чехії отримав королівський титул, а князівство відповідно стало королівством. Залежність від Німецької імперії в певні періоди історії становила суто номінальний характер, оскільки номінальною була сама влада німецького імператора.

В кінці XII ст. князь Оттон Зноймський робить спробу зміцнення королівської влади та обмеження свавілля місцевих феодалів. Проте, саме за Отгона Зноймського бенефіції були закріплені за феодалами в якості спадкових володінь, а духовенство звільнено з-під юрисдикції світської князівської влади. На початку XIV ст. династія Пржемисловичів обірвалася і чеським князем став Ян Люксембургський. Нова династія була вимушена піти на поступки магнатам. Саме в XIV ст. суттєво зміцнюється становий дворянський представницький орган - снем (сейм). З його допомогою магнати утримують свої права і привілеї. Так, спроба короля Карла І, який одночасно був і німецьким імператором, у 1355 р. ввести у дію свій судебник, закінчилася тим, що снем затвердив лише ті статті, що стосувалися прав панів щодо залежного населення.

В історії Чехії період XV - поч. XVI ст. вважається епохою станово-представницької монархії, хоча остання у цій країні і не набрала таких закінчених форм, як у Західній Європі. Скликався снем (сейм), в якому засідали пани, владики і міщани. Останніх запрошували у тих випадках, коли потрібно було вишукати нові податкові надходження. При королі діяла Земська рада, де за участю панів розглядалися найважливіші справи, включаючи судові. Місцеве управління перебувало у руках феодальної знаті. Загалом державний устрій Чехії йшов у руслі дворянської демократії, характерної для сусідньої Польщі. Цей процес перервала чеська Реформація і Селянська війна 1524-1525 pp.4

Чеський реформатор церкви Ян Гус (1369-1415) ще за 100 років до Лютера виступив з критикою духовенства та обґрунтував тезу про законність секуляризації церковних багатств. Одночасно цей професор богослов'я виступив проти практики продажу індульгенцій.

Після висилки з Праги Гус став одночасно національним героєм і борцем проти папства, якого підтримувало не лише дрібне дворянство, але й робітники гірничих округ, ремісники міст, значна частина селянства. 6 липня 1415 p., за наказом папи Мартина V, церковний суд засудив Яна Гуса до спалення на вогнищі. Приблизно через 10 місяців в тому ж м. Констанці був спалений Ієронім Празький, друг та однодумець Гуса.

Чехія була охоплена найсильнішим невдоволенням проти папства. Гусити настільки зміцніли, що прогнали з країни майже усіх католиків та німців. Мартин V був готовий на усе, аби тільки звільнити «хвору» Німецьку імперію від страшної «чеської виразки». Папа виношував ідею хрестового походу проти Чехії. Починаючи з 1419 р. хрестоносна армія Мартина V збиралася п'ять разів, і кожного разу вона була змушена рятуватися втечею від гуситів. Всередині самого гуситського руху гору узяли найрішучіші і найпослідовніші елементи, відомі під іменем таборитів (за назвою міста Табор). Таборити проповідували війну не лише проти німців і папістів, але й проти усіх багатих, землевласників і власників взагалі. Ідеалом таборитів була община, заснована на рівності її членів. Цей рух мав характер селянсько-плебейської єресі, яка вимагала відновлення ранньохристиянської рівності між усіма членами общини, а також визнання цієї рівності як норми громадських відносин. Тобто, з рівності «синів божих» виводилася громадська рівність і, частково, майнова рівність. Зрівняння дворян із селянами і привілейованих бюргерів з плебеями, скасування панщини, оброків, податків, привілеїв та найбільш визивних майнових нерівностей стали найважливішими вимогами таборитів. «Празькі компактати» 1433 р. вимагали свободи віросповідання, секуляризації церковного майна, скасування церковної юрисдикції з карних справ5.

Зрозуміло, що радикальні вимоги народних низів відлякували від таборитського руху дрібне дворянство та багатих бюргерів. Коли ж таборити почали на практиці здійснювати деяку спільність майна, чеське дворянство, яке до цього перебувало в рядах гуситів, спробувало домовитися з німецьким імператором Сигізмундом. Імператорові вдалося зібрати велику армію хрестоносців, яка 30 травня 1434 р. під с Ліпани у вирішальному бою розбила таборитів.

У 1436 р. німецький імператор Сигізмунд у Празі був коронований на чеського короля. Поразка таборитів обернулася різким посиленням феодального гніту, т. зв. «другим виданням кріпосництва». Постановами Земського суду 1437 р., сеймів 1454, 1467, 1487 pp. встановлювалася заборона переходу селян від одного пана до іншого та прийому втікачів. У 1512 р. селянам заборонили відчужувати чи навіть заповідати будь-що з власного майна без згоди пана. Після розгрому таборитів встановлюється новий порядок роботи снему. Засідають, як і раніше, три стани: пани, дрібна шляхта (владики) і міщани. Але першими питання обговорюють пани, прийняте рішення передають для схвалення владикам, і аж потім — міщанам. Такий порядок гарантував збереження привілеїв аристократії, але також залишав королівській владі можливість грати на протистоянні трьох станів. У Англії та Франції королівська влада зуміла саме таким способом зміцнити свої позиції6.

В середині XV ст. за Іржі Подебрада центральна влада дещо зміцніла, але ненадовго. Уже Законник Владислава IV (1500 p.) відсторонив міський патриціат від участі в роботі снемів. Після смерті цього короля у 1516 р. магнати перебрали у свої руки регентство.

Розвиток Чехії у своєму руслі дещо відмінний як від Західної Європи (від станово-представницької монархії до абсолютизму), так і від сусідньої Польщі. В останній, як відомо, шляхта зуміла без протиставлення себе магнатам домогтися розширення власних прав і здійснення своєрідної «дворянської демократії». Цей чеський шлях був перерваний у 1526 р., коли об'єднані чесько-угорські війська зазнали поразки від турків під Могачем. Створилася реальна загроза турецької окупації країни. Тому у 1526 р. чеським королем було обрано Фердінанда Габсбурга, представника австрійської правлячої династії. Своїх обіцянок чехам новий король не дотримав. Були введені нові податки, розпочалося переслідування протестантів. Результатом стало невдале повстання 1547 p., після якого у міст були відібрані усі залишки колишніх привілеїв та земельні володіння. Віднині сейм мав скликатися не інакше, як за волею короля. Чеський трон став спадковим для Габсбургів.

Закінчилося поразкою і повстання 1618-1631 pp., після чого національний гніт суттєво посилився. Компетенція королівської влади розширювалася на шкоду правам станів. Чехія почала управлятися королівською канцелярією, яка перебувала у Відні. Влада короля наближалася до абсолютної, йому належало право видавати закони, бути верховним суддею та призначати на всі посади в країні.

Вважається, що з 1627 р. Чехія припиняє існування як самостійна держава. Німецька мова була оголошена державною. Чеське дворянство повністю розорене і винищене. Конфісковані у чеських феодалів землі передані іноземним авантюристам, що прийшли з Фердінандом II, переважно німцям-католикам. Міське самоуправління було знищене, і влада в містах перейшла до королівських чиновників. Щоправда, зберігався снем, чиї права були значно урізані. Зазначимо, що від імені усіх міст виступати у снемі мав право лише представник Праги, а загалом міста мали в цьому державному органі 6 місць.

Відновлення незалежності чеської держави припадає на час після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р.7

Отже, Чеська держава пройшла декілька етапів становлення та розвитку. Що позначилось на загальних тенденціях розвитку державницько-правової системи країни.

1.2. Джерела права середньовічної Чехії

В Чехії основним джерелом права потягом тривалого часу залишався звичай. Правові звичаї були покладені і в основу перших записів слов'янського права. Найбільш раннім записом звичаєвого права Чехії був Статут князя Конрада (ХІІ-ХІІІ ст.). На початку XIV століття була складена Рожмберзька (Розенберзька) книга — приватний запис діючого чеського права.

Такий же характер мали приватні пам'ятники земського права феодальної Чехії – «Ряд земського права» (XIV ст.) і «Виклад чеського земського права» пана Ондрія із Дуби (ХІV-ХV ст.).

Отже, однією з ранніх пам’яток права Чехії та Моравії кінця ХІІ ст. є Статути Конрада Оттона.

Статути Конрада Оттона або Право Конрада (Jus Конраді) – одна з найбільш ранніх пам'яток феодального права Чехії, що відноситься до кінця XII століття. Вони були видані в часи отруєння князя Конрада Оттона Зноймского (1186-1192) . Справжній текст цього найдавнішого законодавства не зберігся, зміст його відомо з трьох наступних підтверджень 1222-гo, 1229-го і 1237-гo років. У 1222 р. підтвердження було зроблено чеським королем Пржемислом Оттокаром І ( 1197-1230 ) для Зноймської області та в 1229 році для Брненської, а в 1237 постанова князя Ольдржіха підтвердила «Статути Конрада» для Бржецлавської області8.

Статути Конрада Оттона представляють собою запис звичайного, переважно процесуального права, що призначалося для правителів областей - жупанів, в руках яких поряд з адміністративними функціями знаходилися також і судові. З Передмови до Статуту випливає, що вони були видані для Чехії та Моравії.

Перелік стародавніх звичаїв, записаних у цьому пам'ятнику, вказує на те, що його зміст сходить до глибокої старовини. Тривалий час феодальна знать рішуче противилася всякій спробі офіційного запису права, так як писане право позбавляло чеських панів їх старовинних привілеїв в галузі суду.

Статути Конрада Оттона виникли в період, коли в Чехії йшла внутрішня боротьба між центральною князівської владою і місцевими феодалами, зацікавленими у збереженні старих питомих порядків. У руках багатьох феодалів перебували як вільні аллодіальні, так і умовні володіння. Пани прагнули перетворити свої земельні наділи, подаровані князем, з умовних і обмежених терміном служби на спадкові.

Право Конрада свідчить про те, що з боку центральної влади був зроблений ряд поступок місцевим феодалам. Так, в законодавчому порядку всі володіння, що знаходилися до часу правління князя Конрада в руках феодалів, оголошувалися спадковими (ст. 1). Сатути показують, що в цей період чеська територіальна громада, яка перетворилася в процесі закріпачення селянства в кріпосну громаду, знайшла офіційне відображення в законодавстві (ст. ст. 2 , 10 та ін.) удовий процес характерний застосуванням ордалій (суду Божого). Статті 8, 19 встановили випробування залізом і водою, причому феодали звільнялися від суду Божого; закон давав їм право послати замість себе на випробування залежних людей (ст. 9)9.

Згідно зі статтею 38 духовенство звільнялося від підпорядкування світської судової влади.

Справжній первинний текст Статутів, так само, як наступні підтвердження їх в трьох редакціях, написаний був латинською мовою.

У 1222 четвероюродной брат Конрада - чеський король Пржемисл Отакар я зробив підтвердження статутів для Зноймской області , а в 1229 році - для Брненського . В 1237 Статути Конрада були підтверджені князем Олдржиха для Бржецлавской області.

Отже, повний текст Статутів не зберігся, але вважається, що це записи норм звичайного права. Статути призначались для використання правителями областей (жупанами), які виконували адміністративні й судові функції.

Статути звільнили духовенство від юрисдикції світської влади. Вони зберегли ордалії. Феодали могли посилати на ордалії своїх залежних людей.

Більшість статей була присвячена процесуальному праву. Але є окремі статті про злочини і покарання. Той, хто здійснив крадіжку у знатної людини, карався смертю з конфіскацією майна.

Усі найбільш значні збірники середньовічного чеського права – приватні. Чеське дворянство не бажало ніякої офіційної кодифікації, бо розуміло, що вона може обмежити суд, який знаходився в руках дворянства.

У відомому приватноправовому збірнику другої половини ХІV ст. «Ряд земельного права» (ст.93) яскраво виступає класова нерівність. У ст. 35, 36, 37 цього збірника, зокрема, говориться: «Якби рівний рівного ударив по щоці…, і тоді той, кого вдарили, має, у свою чергу, вдарити (обідчика) по кожній щоці і кулаком у ніс (ст.35). Але якщо нижчий вищого за народженням ударить по щоці, тобто владика шляхтича, йому повинні відрубати руку, і опісля вони мають пообіцяти, що ніхто нікому мстити не буде (ст.36). Якщо ж холоп вдарить владику або шляхтича по щоці…, то повинен бути від-даний (високородному ) на милість з головою, щоб зробив з ним що хоче» (ст.37)10.

До важливих джерел чеського права слід віднести і земські книги (земські дошки), куди заносились рішення земського суду з кримінальних і цивільних справ. Рішення ці мали силу прецеденту.

Особливі системи права, крім земського, складали в Чехії міське право, гірниче право, сільське право та ін.

Отже, джерела чеського середньовічного права базувались, як правило, на звичаях, успадкованих із давніх часів. Проте, у розглядуваний період простежуються певні риси кодифікаційної діяльності із систематизації законодавчих положень на рівні держави.

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНЕ ТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕХІЇ

2.1. Форми феодальної власності

У ХІІ ст. у Чехії остаточно утвердився феодальний лад. Зростання великого землеволодіння супроводжувалось захо-пленням общинних земель. Феодальна знать в особі панів і земанів вимагали для себе імунітетних грамот, які і підтверджували їхнє право на адміністративне управління у своїх вотчинах, право вершити суд і розправу над селянами, збирати податі на свою користь тощо. Раніше вільні общинники (дідичі) потрапили в кріпацьку кабалу. Крім грошових платежів (чинша) на селян покладалась барщина, тривалість якої вста-новлював поміщик. Із селян стягували податки для держави, побори на користь духовенства та ін.

Серед чисельних привілеїв, якими користувалися чеські феодали, було право “мертвої руки”, згідно з яким майно по-мерлих селян переходило до їх панів11.

Земельна власність відносини, що складались навколо неї, стали основою для формування цивільно-правових відносин у середньовічній Чехії.

Спочатку право середньовічної Чехії знало два види власності: дєдіна (власність, отримана у спадок) і вислуга (власність, отримана за службу). Характерною особливістю було те, що власниками її могли бути тільки представники панівного класу - феодали.

Феодал, який володів успадкованою власністю на правах дєдіни, був незалежним від умов служби, не втрачав своєї землі при зміні на троні государя і міг передати її у спадок навіть у тих випадках, коли у нього не було сина.

Феодальна дєдіна могла мати місце тільки в тому випадку, якщо один з тих, хто мав на неї права, не залишався в живих. Тоді в силу вступало право odumtri, за яким феодальне майн, що звільнилось, переходило до короля.

Феодал, який володів власністю на правах вислуги, на відміну від дєдіни, не міг свої землі відчужувати, якщо на цей рахунок не було застережень в акті пожалування. У ньому вказувалося, на яких умовах дається вислуга: довічно, з переходом до сина чи онука тощо. Виникнення права на вислугу у членів сім'ї одержувача безпосередньо залежало від акту пожалування.

Земельна власність панів і лицарів складалася з різноманітних за своєю юридичною природою елементів родових, тобто успадкованих і куплених, земель щодо яких власник мав право повного володіння і розпорядження.

Предметом купівлі-продажу були земельні володіння (ріллі, ліси, луки), різні живі і господарські будівлі та т.д. У ролі сторін договірних відносин виступали князі, пани, лицарі, монастирі та представники духовенства. Документи, які засвідчували угоди купівлі-продажу, вельми точно вказували межі земельних володінь, суми грошей, сплачені при покупках, та інші деталі

Поширеним явищем у цивільно-правових відносинах середньовічної Чехії був договір дарування, особливо на користь церков, монастирів, феодальної знаті12.

Найбільш простим і поширеним засобом закріплення факту продажу, дарування, міни та інших видів угод з феодальною власністю була присутність свідків. Хоча в період середньовічної Чехії діяли й інші засоби забезпечення права власності. Одним із цих засобів був заклич, що існував у вигляді оголошення на ринку про укладену угоду. Заклич міг стосуватися будь-якої угоди, в тому числі купівлі-продажу, міни.

Що стосується шляхетської поземельної власності, звичайною процедурою, що супроводжувала її перехід з рук в руки, були об'їзд меж і встановлення межових знаків. Про це оголошувалося на Двірський з'їздах.

Чеське королівство було єдиною країною, в якій було прийнято кодекс міського права – ,,Права міські королівства Чеського” (1579 р.), чинність якого поширювалася на всю територію держави. На відміну від земського права, яке охороняло передусім інтереси держави, короля, шляхти, і, зокрема, їх власність, ,,Права міські королівства Чеського” обстоювали, передусім, інтереси міщан та їх власність13.
Отже, форми феодальної власності у Чехії були досить консервативними.
2.2. Право милі у містах середньовічної Чехії

Моравські, а поступово і чеські міста поступово були наділені міським правом, котре в окрузі в одну чеську милю (11 км) забороняло діяльність окремих ремесел та промислів, з метою збереження господарського життя міста та його торгівлі перед конкуренцією з боку позаміських сусідніх поселень. Стосовно цього питання є детальні дослідження однак ми зосередимо увагу на часі який нас цікавить. Розглянемо впровадження права милі від початку міст у Чехії до ХІІІ ст.14

Право милі надавалося з дозволу правителя його привілеєм Для чеських міст це положення було дійсним за усіх випадків. Але у Моравії існують відхилення від цього правила, зокрема надання такого права трапляється у грамотах інших суб’єктів, як наприклад королівського урядника у випадку з містом Горні Бенешов, оломоуцького єпископа у випадку з Кромержіжем та градіштського абата у випадку з Граніце. Однак мова не йшла про порушення повноважень правителя, оскільки всі ці особи діяли за згоди короля у плані формування мережі нових міських поселень на території Моравії.

Найстаріша охорона міської торгівлі торкнулася заборони існування корчми у правових межах міста. Стосовно ролі господарської ролі корчом та їх місце розташування при утворенні мережі доріг як місць зустрічей торгових караванів, присвячено ряд досліджень. Зацікавленість міст у розвитку корчм у своїх інтересах є очевидним. Не маємо можливості при фрагментарних згадках у тогочасних джерелах відслідкувати перші кроки цих зусиль, але вже у першій верстві північноморавських міст яскраво видно їх наслідки, тобто монополізацію транзиту містами15.

Корчми були відомі здавна  і для власників дуже вигідними однак були й не менш вагомі причини для їх критики, як місць з недоброю славою. Вони були під наглядом пана, у сфері дії його правового поля. Тому не дозволялося створювати таємні корчми, котрі б означали відтік фінансів з прибуткової частини пана. Перед виникненням міст корчми представляли собою не лише “готелі”, де можна було проживати та харчуватися, вони представляли собою й ринки, оскільки ставали місцем торгівлі збіжжям або ж доповнювали ринки у випадку, коли не було торгових днів16.

Привабливість корчом полягала у тому, що вони розміщувалися на шляхах, переходах, бродах річок, або ж усюди, де сходилися значні групи людей. Цим вони ставали небезпечними конкурентами містам, оскільки означали не лише відтік прибутків з міських корчм, але й будучи загрозою  монополії міста на торгівлю. Виникала суперечка між інтересом міст та існуванням корчом, адже міста не вітали конкуренцію у межах свого правового поля. Цим міста викликали ще й незадоволення ряду суб’єктів, зокрема церковних, котрі мали давні права на плату з корчом.

Право милі не можна було у достатній мірі впровадити, не зіткнувшись з правами інших суб’єктів. При першому наданні такого права місту Опаві у 1224 році передбачалося зруйнування усіх корчом у межах однієї милі за винятком тих, котрі були in dotibus ecclesiarum. [2] Подібне явище траплялося і в обмеженні кількості корчом у правовому окрузі міста Брно, коли великий привілей з 1243 року відокремлював майно брненського нотаріуса, а в 1251 році було звільнено з-під дії міського права і корчму, котрій маркграф Пржемисл Отакар ІІ звелів заснувати шпиталь у Старому Брно і постановив, що на неї не поширюються повноваження жодних урядників і вона має охоронятися precipue a civium Brunnensium quovis gravamine17.

До моравських згадок додамо ще дані з Богемії, котрі з’явилися вперше у 60-х роках ХІІІ ст., стосовно міст Полічка та Жатець. У засновчій грамоті міста Полічки з 1265 року вказано, що у межах милі не має бути жодної корчми, за винятком корчми у Лімберку, котра належала окремому локатору, інші мають бути знищені. Заборона корчом у грамоті з того ж року для міста Жатець висвітлена у тих же рамках міських прав, але вона включає у себе доповнення, що рихтарж у межах міської милі має право у торгові дні виконувати судові функції. Але додано, що мова не йде власне про право милі, а лише про охорону учасників торгу18.

Надзвичайно широке право милі надав у 1278 році король Пржемисл Отакар ІІ місту Мост. У нього включено заборону на варіння пива, ремесла та продаж збіжжя і навіть зернові усі навколишні селяни мали право продавати лише у місті. Для деяких сіл однак право милі було дещо послаблено, але охорона міського ремесла та торгівлі разом із продажем пива із досліджених випадків є найширшою й найдетальніше дослідженою.

Що стосується найбільшого міста Чехії – Праги, то стосовно права милі тут маємо лише одну згадку, однак котра є доволі незвичною. Вона стосується лише старомєстських різників, коли за наказом Пржемисла Отакара ІІ було заборонено продаж м’яса у межах заповітної милі. Стосовно Моравії можна згадати і привілей короля Рудольфа, виданий після поразки Пржемисла Отакара ІІ у 1278 році для Зноймо та Оломоуца, за котрим заборонялося варіння пива у межах милі від цих міст. А відносно Зноймо - за винятком шляхти, котра мала право варити пиво для своїх власних потреб.

Отже, це все вказує на те, що безпосередньо право милі майже ніколи не вводилося без винятків, так як існувала потреба забезпечити прибутковість інших утримувачів земель, котрі межують з містом, таких як шляхта та церковні установи. Залишається питанням, як можна на практиці окреслити на карті межі всіх цих округів в одну чеську милю навколо міст, якщо вони перетиналися з інтересами ряду інших землевласників. Однак зусилля міст по досягненню монопольного становища у виконанні ряду економічних функцій, таких як ті ж корчми, варіння пива, ремесло, не зменшувалися. Місто прагнуло до подальшого розвитку, не зважаючи на інтереси окремих суб’єктів економічних відносин.

2.3. Зобов'язальне право

Найбільш поширеними були такі види договорів, як купівля-продаж, позика, найм, підряд, міна, дарування і навіть деякі види трудових договорів. На їх основі розвивалися і зобов'язальні відносини, особливо у випадку передачі майна однією особою на користь іншої для виконання робіт, позики, грошей і т.д.

Договір купівлі-продажу в середньовічній Чехії ґрунтувався на принципах римського права, згідно з якими одна сторона (продавець) зобов'язалася передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього певну суму грошей.

Сторони, що брали участь в купівлі-продажу, називалися soukupove (сокупляючі). Земське право регламентувало головним чином купівлю-продаж вільної нерухомості, тобто тієї, що була записана в земських дошках. Міське право знало безліч правил, що стосуються купівлі-продажу рухомого майна.

У Чехії спостерігалося принципова зміна у трактуванні торгового договору: перехід від контракту реального до контракту консенсуального, який регламентувався в рамках традицій римського права.

Торговий договір міг складатися як в усній, так і в письмовій формі. За певну плату текст договору вносився в повному обсязі в міські книги. Однак для набрання договором юридичної сили було досить зробити запис про його оголошення в міському суді19.

У XIII ст. договір купівлі-продажу нерухомості стали забезпечувати спеціальними додатковими угодами, значення яких полягало в гарантії відсутності дефектів в товарі, що продається. Крім того, продавець-дісбригатор гарантував покупцеві відсутність виселення, тобто винищення купленої речі третьою особою. В іншому випадку він зобов'язаний повернути повну вартість проданого товару. При цьому потерпілий отримував на третину більше сплаченого, тобто на 33 % більше продажної ціни. Подібний позов міг бути заявлений протягом 3 років і 18 тижнів , що по-чеськи звучало «зробити рока зробити DNE», тобто до призначеного року і дня20.

Пізніше відповідальність продавця за приховані недоліки речі вже не вимагала особливої угоди, ставши прямими його обов'язком.

Інститут позики отримав в чеському середньовічному державі специфічний, самобутній розвиток. В силу натуральної форми господарювання операції з грошовими розрахунками шляхта проводила вкрай рідко. Процентні позики в Чехії були заборонені. Тільки в період пізнього середньовіччя, коли грошові відносини почали відігравати значну роль, чеське земське право стало допускати процентні позики, за якими нерідко ставки були високі. У 1543 Чеський сейм прийняв постанову, яка регламентувала даний вид діяльності, встановлюючи максимальну процентну ставку за договором позики в розмірі 6 % річних21. Забезпечення договірних зобов'язань в середньовічній Чехії випливало з права (звичай чи закон) і конкретного договору. Якщо зобов'язання не виконувалися, то чеське земське право передбачало два способи примусового їх виконання, здійснюваного в спрощеному порядку, тобто без судового рішення: один для нерухомого майна, інший - для рухомого. Зазвичай кредитору видавалося або охоронне свідоцтво, або наказ про арешт майна. Таким чином кредитор отримував право володіння нерухомим майном боржника до тих пір, поки той не погоджувався виконати свої зобов'язання. Наказ про арешт надавав кредитору право особистого затримання боржника, який міг перебувати під арештом аж до виплати боргу.

Були відомі й інші способи примусового стягнення в середньовічній Чехії. Наприклад, кредитору дозволялося взяти у лихваря ту ж суму грошей, яку йому зобов'язаний повернути боржник, і записати її на рахунок останнього.

В іншому випадку кредитору дозволялося привласнення певної речі, що належить майну боржника, у чому йому сприяв міський ріхтарж.

Якщо говорити про реалізацію застави, що належить до рухомого майна, слід констатувати перехід від застави загубленої до проданої. У першому випадку застава ставала власністю кредитора. У другому випадку останній зобов'язувався продати заставу та розпорядитися виручкою так, щоб надлишок повертався боржнику.

Застава нерухомості без її утримання з'явилася пізніше, одночасно з її передачею у тимчасове користування. Народження нової форми застави було значним прогресом. Запорука цього виду здійснювався за допомогою простої заяви сторін, оприлюдненої перед відповідним адміністративним органом, іноді - за допомогою письмового свідчення, складеного сторонами та скріпленого печаткою. Воно вносилося в земські дошки.

У XIV -XVI ст. в чеському праві отримав широке поширення інститут поруки. Поручитель був присутній при встановленні удовиного вена; скріплював зобов'язання з'явитися на які-небудь переговори; ручався за шкоду, яка могла бути заподіяна протизаконною дією, при зобов'язаннях, які підтверджуються «лежанням» . При простроченні платежу відповідальність автоматично переходила на поручителя, і він виступав як примарний, тобто перший, боржник. У XVI ст. ситуація змінилася в позитивну сторону: поручитель став відповідати тільки в тому випадку, якщо боржник не виконував свого первинного зобов'язання перед кредитором.

Отже, цивільне та зобов’язальне право середньовічної Чехії було досить своєрідним та відображало специфіку розвитку держави досліджуваного періоду.

РОЗДІЛ 3. ШЛЮБНО-СІМЕЙНЕ ПРАВО СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕХІЇ

3.1. Засади шлюбно-сімейного права

Укладення шлюбу в середньовічній Чехії регулювалося нормами канонічного права. Завдяки здійснюваній регламентації шлюбно-сімейних відносин католицька церква впливала на всі сторони життя середньовічного чеського суспільства. Оформлення шлюбного союзу зводилося до релігійного обряду вінчання. Шлюб вважався дійсним в тому випадку, якщо отримував благословення церкви. Після цього укладений подружжям союз вважався нерозривним. Декрет князя Бржетіслава, виданий у 1039 р., знаменував рішучий крок чеського права у зазначеному напрямку. Проте ще в середині XII ст. згадка про численні дружин і дітей самих християнських князів вважалася природним порядком речей22.

Загальний вік повноліття утвердився в Чехії відповідно до Земського укладення 1549 р. . Шляхтичі-сироти визнавалися повнолітніми з 20 років.

Відсутність згоди батьків на шлюб своїх дітей спричиняла негативні правові наслідки для наречених. По-перше, шлюб дітей без згоди на те їх батьків вважався недійсним і прирівнювався за своїм характером до блуду. По-друге, подібний шлюб міг викликати і таке покарання, як смертна кара молодого подружжя з конфіскацією майна на користь королівської скарбниці. Так , згідно ст.84 «законника короля Карла I»23, якщо дочка без відома батька і матері знайшла собі чоловіка, і на це батьки принесуть скаргу до суду, а вона і її чоловік в цьому зізнаються, то, якщо дочка добровільно це зробила, тоді сімейна пара, за давнім звичаєм, повинна бути прив'язана до стовпа і понести найвищу міру покарання, а майно - перейти в королівську скарбницю.

Підставою для припинення шлюбного союзу була тільки смерть одного з подружжя, так як розлучення з канонічного чеського права не дозволялися. Як виняток церковне право допускало так зване розлучення подружжя від спільного співжиття, що не давало їм права на вступ в новий шлюб.

Жінка, що вступає в шлюб, отримувала придане. Обов'язок виділити його лежав на батьках. Якщо їх не було, то цей обов'язок покладався на братів чи найближчих родичів. Посаг нареченої міг складатися з готівкових грошей або нерухомого майна.

Крім приданого дружина приносила в будинок чоловіка особисто належні їй коштовності, гроші, одяг. Чоловік зі свого боку здійснював відносно дружини так званий шлюбний дар, іменований «вивідним». Вивідний по своїй цінності дорівнював доданому і виражався в певній, виділеній чоловіком сумі грошей. Управління як приданим, так і вивідним, належало чоловікові, але без згоди дружини він не мав права на відчуження цього майна.

У разі смерті будь-якого з подружжя мали місце відмінності в управлінні та володінні власністю з боку пережившого чоловіка. Якщо пережилою чоловіка виявилася дружина, то її ставлення до майна визначалося залежно від того, залишалася вона вдовою або вдруге виходила заміж. У тих випадках, коли залишалася вдовою, вона набувала право власності на придане, вивідний і все те, що особисто придбала під час шлюбного союзу, а іншим майном володіла спільно з дітьми, як до цього спільно володіла з чоловіком24.

У разі, якщо вдова виходила заміж, вона втрачала право на вивідний, яке зобов'язана була залишити дітям або родичам чоловіка, і набувала лише право власності на придане і особисто належні їй речі.

За умови, що чоловік переживав дружину, майно останньої (придане і вивідний) переходило у власність її дітей. При цьому чоловік мав право користуватися ним до тих пір, поки не одружується вдруге. Якщо ж дітей не було, то придане померлої дружини переходило до її найближчих родичів, а вивідний повертався чоловікові або її рідні.

Згідно ст.66 «законника короля Карла I», сини могли вимагати виділення своєї частки майна від батьків у віці 15 років. Дівчата в середньовічній Чехії ставали потенційними нареченими також у віці 15 років.

Таким чином, аналіз інститутів шлюбно-сімейного права в середньовічній Чехії дозволяє простежити ті основні тенденції розвитку сімейних відносин, які характерні і для більшості держав середньовічної Європи.

3.2. Інститут спадкування та його співвідношення із нормами шлюбно-сімейного права середньовічної Чехії

Чеський середньовічний законодавець стояв на захисті майнових прав панівного класу, прагнув захистити його власність від розкрадання та дроблення. Саме тому особа, що володіє майном, могла вільно розпоряджатися ним лише в тому випадку, якщо воно було особисто набутим. Ст.71 «законника короля Карла I» забороняла марнувати сімейне майно, отримане у спадок. Проти марнотратства були спрямовані і норми чеського середньовічного права, які обмежували азартні ігри в країні, бо, на думку законодавця XIV ст., переможені та їх сім'ї розоряються і впадають в тяжкий стан (ст.30 «законника короля Карла I»). За цим грати в кістки у відповідності зі ст.31 «законника короля Карла I» дозволялося тільки на готівку25.

Майно представників панівного класу (феодалів) могло успадковуватися відповідно до ст.66 «законника короля Карла I» закононародженими дітьми, як синами, так і дочками. Майнові права спадкоємців були гарантовані. Так, син, який досяг п'ятнадцятирічного віку, якщо бажав, то міг відокремитися від батьків. У разі появи такого бажання , згідно ст.69 «законника короля Карла I», батьки повинні були виділити йому частину майна, отриманого в свою чергу від їх батьків26.

Такий порядок був закріплений у земському звичаї: записи земських книг свідчать про те, що пани, які засідали у земському суді, керувалися саме таким правилом.

Важливе значення мали підтвердження майнових прав жінки, її право успадковувати майно в тому випадку, якщо не було спадкоємців - чоловіків. Ст.68 «законника короля Карла I» підтверджує право дочки успадковувати майно батьків, обумовлюючи, що його має тільки незаміжня і невіддільна дочка.

Чеські феодали, вступаючи в майновий «неділ», прагнули зберегти право на майно в широкому сенсі: виступаючи в якості членів «неділа», вони зберігали рівні права на все майно у разі смерті когось із членів цієї спільності. Така міра була засобом боротьби проти королівського права на відумерле майно.

Таким чином, аналіз найважливіших інститутів цивільно-правових відносин свідчить про те, що в середньовічній Чехії вже сформувалася певна система цивільного права.

РОЗДІЛ 4. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО Й ПРОЦЕС СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЧЕХІЇ

У середньовічній Чехії до XV ст. процес становлення кримінального права як самостійної галузі йшов вкрай повільно.

Чіткого визначення поняття злочину в середньовічному чеському праві не існувало. До караних правопорушень відносилися посягання на порядок управління, політичні права, особистість і власність не тільки пануючого класу, але й інших верств населення.

Покаранням, санкціонованим середньовічною чеською державою, передували таліон, кровна помста і викуп. На ранній стадії свого розвитку держава використовувала ці звичаї, перш ніж ліквідувати їх.

Застосування принципу таліона було пов'язано з рясним кровопролиттям серед підданих держави, яке нерідко переростало в міжусобні воїни, так як помста могла відбуватися у відношенні як злочинця, так і всього його роду.

Поступово таліон був замінений системою викупу. Винний відшкодовував потерпілому збитки і таким чином відкуповувався від відплати. Викуп на території Чехії застосовується тривалий час.

В XI ст. церква зробила значний вплив на розвиток кримінального права. На користь цього свідчать декрети Бржетіслава, які відносяться до 1039 р. 27

Правопорушенням стала вважатися зневага церковними правилами та приписами про шлюб; про статеве життя, що мало на увазі позашлюбне материнство і вагітність; зневага приписами про святкування християнських свят. До числа правопорушень була віднесена і кровна помста, яка починає розглядатися як самосуд. Серед інших правопорушень, які кваліфікуються як злочини, були крадіжка і розбій. Злодії і розбійники каралися суворо: їх вішали, а майно конфісковували. Вирок виносився без особливих формальностей, якщо злочинець був застигнутий на місці злочину. У противних випадках вдавалися до випробування вогнем.

Смертна кара була вищою мірою покарання в Чехії періоду раннього Середньовіччя. Серед покарань були також поширені: продаж у рабство в чужі країни, вигнання з країни, бичування і грошові штрафи. Покарання визначав князь або його сановники.

Найбільш небезпечні з точки зору панівного класу злочини, починаючи з XIII ст., каралися від особи держави. До них належали злочини проти держави, церкви та майнові.

Найнебезпечнішими злочинами, що здійснюються проти держави, чеський середньовічний законодавець вважав державну зраду. До державних відносились і злочини, скоєні проти правосуддя. Так, насильство, допущене в ході судового засідання, вважалося одним з тяжких злочинів, яке каралося вищою мірою покарання, тобто за нього передбачалася смертна кара.

Чеська середньовічна держава захищала інтереси власників і передбачала суворі покарання за посягання на їх майно. Найбільш важким злочином проти власності вважалася крадіжка.

Дрібна крадіжка (продуктів харчування) каралася більш м'яко. За дрібну крадіжку каралися биттям батогами.

У числі злочинів, спрямованих проти власності, згадується підпал, який зараховувався до державних злочинів.

Смертний вирок виносився навіть дитині, яка випадково стала винуватцем пожежі.

Зате вбивство довгий час не тягло державного втручання, бо вирішення виниклого конфлікту було приватною справою родичів убитого.

Посягання на честь окремої особистості каралося чеським середньовічним законодавством залежно від соціального статусу винуватця і потерпілого.

Суворо каралися чеським середньовічним законодавством злочини проти моральності. До них відноситься зґвалтування, перелюб і кровозмішення, тобто вступ у статевий зв'язок з родичами.

Таким чином, кримінальне право середньовічної Чехії як самостійна галузь знаходилося у стадії свого становлення. Разом з тим понятійний апарат чеського середньовічного права ще не склався і залишався примітивним.

Основними інститутами судової організації чеської ранньофеодальної держави стають дворский суд і суди градські. Тривалий час судочинство залишається усним і ведеться чеською мовою. Починаючи з XIII ст. судочинство стає письмовим. Вся документація ведеться латинською мовою.

Дворський суд - це суд при дворі государя середньовічної Чехії (Великокняжий суд). Государ був головою судових зборів. Практичною стороною судочинства займався професійний княжий суддя, якого іменували дворським суддею. Дворському суду були підсудні всі справи, так як він мав право вилучити будь-яку справу, що знаходилася в градському суді, і прийняти її до свого провадження. Дворський суд був вищою судовою інстанцією в країні.

Більшість цивільних і кримінальних справ у середньовічній Чехії розглядали градські суди. Компетенція такого суду поширювалася на свій територіальний округ. Виконання вироків і рішень здійснювалося відповідними чиновниками: мита і штрафи збирали коморник і його помічники; фізичні та інші види покарань здійснювалися поліцейськими, які виконували доручення судді і підпорядковувалися голові королівської адміністрації28.

В XI ст. у великих містах країни створювалися і діяли міські суди. Вони займалися розглядом справ на основі спеціальних привілеїв і щодо певних випадків та осіб.

У період феодальної роздробленості зростає роль церковних судів. Про широку їх підсудність і значення свідчать правові документи, наприклад грамоти Вишеградського монастиря 1187 р. і Оломоуцького монастиря 1234 р.

У XII ст. в середньовічній Чехії спостерігається процес відмирання давніх судових установ і разом з ними - старих форм судочинства.

Типовою рисою нововведень є безперервне зростання формальностей. Найбільшою мірою був обставлений формальностями порядок заяви позовів у суді. Поступово формальності почали відігравати основну роль у судочинстві, а показання свідків - другорядну. Чеське середньовічне право надавало великого значення речовим доказам, зовнішнім проявам злочину, древнім судовим обрядам (заклич, гоніння сліду).

Поряд з речовими доказами процесуальне право також широко використовувало ірраціональні докази: ордалії, співприсяжництво, судовий поєдинок. У Чехії, в якості головного засобу виявлення істини існувала ордалія у всіх її відомих формах: судовий поєдинок, випробування водою, залізом тощо.

Широке застосування отримав звичай так званої покори.

Покора використовувалася тільки по відношенню до представників панівного класу і була феодальним привілеєм в процесуальному праві.

Тепер звернемося до порядку розгляду справ у суді за джерелами земського права. Судовий процес у земському суді також детально регламентується в приватних кодифікаціях. Справа порушувалась за скаргою потерпілої сторони, яка повинна була назвати прізвище винного і поставити перед властями вимогу провести розслідування.

Найбільш характерним представляється судовий процес у справах про нанесення шкоди майну або особистості29.

Виклик до суду здійснювався на підставі скарги, яка заносилася в земські книги. Далі проводився огляд місця події земськими службовцями (пугончими). Ознайомившись з обставинами справи, земський службовець в присутності обох сторін повідомляв про результати свого огляду службовцям суду. Розслідувати справу і викласти результати свого дізнання він повинен був протягом певного терміну - 1 року і 1 дня з моменту події. Слухання справи в суді починалося з викладу скарги позивачем. Відповідач особисто або через довірену особу міг задати після цього позивачу та земським службовцям питання, які вважав необхідними. Потім відповідач повинен був звернутися до службовців суду з питанням, повідомлялося чи позивачем у встановленому законом час пред'явлене йому обвинувачення. Після цього службовець (пугончий) робив заяву про результати свого огляду на суді. Якщо показання пугончого розходилися зі свідченнями позивача, то останній програвав справу.

Головним видом доказів вважалася присяга. Сторони повинні були перейти до присяги відразу, як тільки скарга була сформульована позивачем на суді , встановлена і підтверджена попереднім записом на дошках.

На суді позивач (обвинувач) виступав першим. Перш за все, він просив дозволу мати адвоката. Далі адвокат просив, щоб були призначені два пани, які йому, і самому позивачу “шептали на вухо” поради під час розгляду справи. Потім цю ж саму процедуру здійснював відповідач (обвинувачений).

Якщо відповідач не зізнавався, то повинен був привести докази своєї невинності. Тобто, тягар доведення лежав на ньому. Коли пояснення обвинуваченого були для суду непереконливими, призначався судовий поєдинок. Але перед цим обидві сторони мали проголосити клятву, і той, хто збивався, програвав справу.

У судовому поєдинку дворяни бились мечами, а селяни і міщани, які не мали права носити зброю, бились палицями. Переможець відрубував переможеному голову.

Коли обвинувачений тричі не з’являвся у суд, то потерпілий міг вбити його, де б не зустрів.

Коли у вбитого не було родичів чоловічої статі, дозволялось виходити на поєдинок його дружині або дочці (звичай давав при цьому жінці суттєві переваги). З винесенням вироку розгляд справи в суді вважався закінченим.

ВИСНОВКИ

Викладений у дипломній роботі матеріал дозволяє зробити певні висновки.

Доцільно відзначити, що першою відомою пам'яткою чеського права вважаються статути Конрада Оттона (1186-1192), повний текст цього документа не зберігся. В статутах зафіксовані пережитки звичаєвого права, такі, як ордалії, «божий суд». Феодал може виставити на поєдинок залежних від нього людей. Якщо під час такого поєдинку чи інших випробувань холоп помирав, за його життя феодал сплачував 200 динаріїв сім'ї покійного (своєрідна віра). Загалом статути Оттона передбачали більш суворі покарання за аналогічні злочини, ніж тогочасне законодавство Київської Русі, Польщі чи Західної Європи. Так, крадіжка у знатної людини каралася смертною карою з конфіскацією майна. Характерно, що духовенство вилучалося з-під юрисдикції королівської влади.

Стосовно пізнішого чеського феодального права дослідники сходяться у тому, що усі відомі кодифікації мають приватний характер. Тобто судді складали ці своєрідні посібники, що називається, для власного користування чи передачі особистого досвіду учням. Офіційної, тобто освяченої авторитетом держави, загальнообов'язкової збірки законів не було (чи, принаймні, не виявлено). її появі опиралося дворянство, головним чином, його верхівка - пани. Відсутність офіційної кодифікації дозволяла чинити суд, залежно від власних уподобань та інтересів.

Найбільш об'ємною приватною кодифікацією вважається «Книга старого пана з Роземберга», датована XIII ст. Вона включає у себе 240 статей. «Ряд земського права» (XIV ст.) налічує 93 статті. В 1400 р. було укладене «Тлумачення чеського права, написане паном Андрієм з Дуби». У 1507р. Вікторій Корнеліус уклав «Дев'ять книг про права землі чеської». Як відомо, з другої половини XI ст. Чеське князівство (а згодом королівство), потрапило у васальну залежність від Німецької імперії. Ця обставина зумовлювала паралелі у чеському і німецькому праві. Іншим чинником, що мав свій вплив на чеське право, був авторитет римської католицької церкви та середньовічного канонічного права.

Особливістю чеського феодального права є його партикуляризм, простежується також вплив норм римського цивільного права.

Аналіз найважливіших інститутів цивільно-правових відносин свідчить про те, що в середньовічній Чехії вже сформувалася система цивільного права.

Власність від зародження європейської культури стає наріжною проблемою її осмислення в правовій, філософській, соціологічній, політичній та економічній думці. В праві власність, передусім, фіксує належність засобів і продуктів виробництва народові, а також відповідним фізичним та юридичним особам. Регульовані правовими нормами економічні відносини здійснюються як правовідносини і виступають у такій юридичній категорії як право власності. Право власності реалізується через такі його елементи: володіння, користування і розпорядження майном.

Для феодального права Чехії характерним є існування інституту нероздільного майна – родинного «неділу». Неділ представляв собою комплекс прав на майно, в якому його учасники хоча і мали частку з користі згідно рішення голови нероздільного майна, однак своєю часткою не могли розпоряджатися і не могли її виділити. Тому у випадку смерті члена неділу майно не переходило у спадок, тільки частини інших учасників збільшувались, або навпаки, при народженні інших членів – фактично зменшувались. Інститут сімейного неділу в чеському праві існував аж до XVІІ століття. Обмеження на відчуження майна стосувались також і власності, отриманої у Чеському королівстві – як вислуга.

Аналіз інститутів шлюбно-сімейного права в середньовічній Чехії дозволяє простежити ті основні тенденції розвитку сімейних відносин, які характерні і для більшості держав середньовічної Європи.

Кримінальне право середньовічної Чехії як самостійна галузь знаходилося у стадії свого становлення. Разом з тим понятійний апарат чеського середньовічного права ще не склався і залишався примітивним. Найважливіші категорії кримінального права, такі як замах і готування до злочину, знаходилися на початковій стадії свого правового розвитку.

Більш докладно в чеських феодальних джерелах права розглянуті правила судового процесу, який носив яскраво змагальний характер. Судова процедура вимагала точного дотримання сторонами формальних процесуальних дій.

Вищим судовим органом для вільних був Верховний Земський суд у Празі. Складався він з панів-засідателів та чотирьох т. зв. «корінних суддів». Кріпосні селяни перебували у повній залежності від свого феодала. На початку XVII ст. панщина досягала 6 днів на тиждень, тоді ж селянам було навіть заборонено одружуватися без дозволу поміщика. Як правило, суд над цими селянами чинив або безпосередньо поміщик, або призначений ним суддя за його ж вказівкою. Це характерно для феодальної Європи, де власник землі виступає для залежних груп населення в якості государя, тобто вищої законодавчої, адміністративної і судової влади.

Основним засобом доведення для станово-рівних сторін став судовий поєдинок. Використовувалися й інші види доказів - показання свідків та речові докази.

Земський суд втратив свій суверенітет, так як вищої апеляційної інстанцією став государ . Він призначав вищих земських чиновників, які були відповідальні перед ним, а не перед сеймом. До складу сейму як основний вводився духовне стан. Міщанство ж не мало тепер самостійного голосу. Функції введення податків за сеймом зберігалися, але шляхта, залякування репресіями, не використала цієї обставини для політичного тиску. Управлінський апарат станів замінювався королівським.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Документальні публікації:

  1. СТАТУТЫ КОНРАДА ОТТОНА // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Tschechien/XIII/1220-1240/Statuty_Ottona/text.phtml?id=2539

Монографії і наукові статті:

  1. Ванечек В. История государства и права Чехословакии./ В. Ванечек - М.: Юрид. лит-ра. 1981. – 350 с.
  2. Гені Б. Історія та історична культура середньовічного Заходу. / Б.Гені. – К.., 2012. – 350 с.
  3. Головко Л.О. Особливості генези права власності в Україні, Словаччині та Чехії: порівняльний аналіз / Л.О. Головко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2007. – Випуск 37. – С. 135-141.
  4. Дворник Ф. Славяне в европейской истории и цивилизации / Ф. Дворник / Пер. И.И. Соколовой при участии И.А. Аржанцевой и С.С. Никольского; под общ. ред. И.И. Соколовой. - М.: Языки славянской культуры, 2009. – 1280 с.
  5. Дейвіс Норман. Європа: Історія /Пер. з англ. П. Таращук, О.Коваленко. - К., Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001.- 450 с.
  6. Дживелегов А.К. Средневековые города в Западной Эвропе. / А.К. Дживелегов. -М.: Издательский дом “Книжная находка” 2008. – 374 с.
  7. Кенигсбергер Г.Г. Средневековая Европа: 400 - 1500 годы /Г.Г. Кенигсбергер / Пер. с англ.; Предисл. Д.Э. Харитоновича. М.: Издательство “Весь Мир”, 2011. – 520 с.
  8. Краткая история Чехословакии /Под ред. А.Х. Клеванский, В.В. Марьина, И.И. Поп, акад. Д.Ф. Марков, В.Н. Виноградов. – М., 1988. – 480 с.
  9. Стоклицкая - Терешкович В.В. Основные проблемы истории средневекового города Х-ХVвеков. / В.В. Стоклицкая - Терешкович - М.: Изд-во СОЦЭКГИЗ, 1960. – 450 с.
  10. Тржештик Д. Великая Моравия и зарождение чешского государства / Д. Тржештик // Раннефеодальные государства и народности (южные и западные славяне VI—XII вв.). – М., 2011. – 250 с.

Періодичні видання (газети та журнали):

  1. Левицький Д. Вплив середньовічного міського права на формування правових систем країн Центральної та Східної Європи / Д. Левицький //Право України. – 2009. – № 2. – С. 112 – 114
  2. Щигел Р. Проблеми урбанізації Центральної Європи у ХІІ – XVI ст. / Р. Щигел // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2010. – № 42. – С. 17.

Інші видання:

  1. Абрамсон М. Л. История средних веков. / М. Л. Абрамсон. – М., 1994. – 275с.
  2. Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навчальн. Посібник. / Л.М. Бостан, С.К. Бостан. – К.: Центр.учбової л – ри , 2008. – 450 с.
  3. Войтович Л. Medium aevum: Середні віки. Підручник. / Л. Войтович, Ю. Овсінський. – Л.: Тріада плюс, 2010. – 450 с.
  4. Джуджа О.М. Історія держави і права зарубіжних країн. / О.М. Джуджа, В.С. Калиновський. – К.: Атіка , 2006. – 420 с.
  5. Історія західних та південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.) Курс лекцій: Навч. посібник/ В.І. Яровий, П.М. Рудяков, В.Шумило та ін. - К.: Либідь, 2001. – 780 с.
  6. История южных и западных словян: В 2 т. Т.1. Средние века и Новое время: Учебник/ Под. ред. Г.Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. - 2-е издание. - М.: Изд-во МГУ, 2001 – 660 с.
  7. Маймескулов Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн / Л.М.Маймескулов. – К., 2011. – 580 с.
  8. Орленко В. І. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів -3-є вид. стереотип./ В. І. Орленко. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – 244 с.
  9. Степанова В.Е. История средних веков (XV – XVII вв.): Хрестоматия: В 2 т. / В.Е.Степанова, А.Я. Шевеленко. – М., 2009. – 470с.
  10. Яровий Б. І. Історія західних та південних слов'ян. / Б. І. Яровий— К., 1996. — 475с.

Джерела мережі Інтернет:

  1. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://in1.com.ua/book/10227/5757/
  2. Олексієвець Т.І. Право милі у містах середньовічної Чехії / Т.І. Олексієвець // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/NPM/Istoria/2_2_oleksievec_.doc.htm
  3. Статут Конрада Оттона // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1149299
  4. Статут Конрада Оттона // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Статут_Конрада_Оттона
  5. Чехія //Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.westudents.com.ua/7941-socalno-ekonomchniy-rozvitok-ta-rozvitok-cheskih-mst.html
  6. Чехія // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Чехія

ДОДАТКИ

Додаток А

Витяг зі Статутів Конрада Оттона (російською мовою)

Переклад, що наводиться, зроблений з постанови для Брненської області від 1229 до правління короля Пржемисла I Оттокара.

STATUTA DUCIS OTTONIS SECUNDUM CONFIRMATIONEM PROVINCIAE BRUNENSI DATUM 1229

Оттокар, который также (именуется) Пржемысл, божьей милостью король Чехов, жупанам и всем знатным и народу Брненской провинции навечно. Соответствует справедливости, равно как и чести, королевскому величеству отныне всеми мерами заботиться о том, чтобы никто не пострадал вопреки установленному праву, но чтобы права всякого и каждого твердо и непоколебимо соблюдались; уважение же права сохранит славу и честь и душа вознаградится богом в царствии небесном. [833] Чтобы отныне те права, которые были установлены ранее нашими предшественниками, как доброй памяти князем Конрадом, так и иными, а затем и нами, во всей Брненской провинции не могли быть с течением времени изменены никем из людей, но навеки чтобы оставались постоянными и непоколебимыми, пусть все, как ныне живущие, так и последующие, знали, что мы после тщательных переговоров с верными нашими жупанами, чешскими, равно как и моравскими, желая, чтобы (это) всеми навеки и нерушимо соблюдалось, установили такого рода законы:

1. Все наследственные имения, которыми знатные мужи, как высшие, так и низшие, со времен князя Конрада до настоящего времени владели бесспорно, справедливо и мирно, пусть и далее в добром спокойствии владеют.

2. Никакой коморник (Коморник — должностное лицо, контролирующее исполнение судебных решений, своевременное поступление в казну судебных пошлин; являясь представителем финансового управления на местах, коморник одновременно выполнял чисто судебные функции) пусть никого не вызывает в суд, кроме как по бесспорному свидетельству тех, которых это касается, и каждый из них особо должен взять с собой посла каштелянова (Каштелян или градский жупан (лат. castellanus), управляющий градом, представитель центральной администрации на местах. В обязанности каштеляна входило командование местными вооруженными силами (феодальным ополчением), сбор налогов, а также отправление суда) и, кроме того, посла судьи и сверх того двух добропорядочных мужей из окрестных деревень; и, если коморник пойдет сам-второй или (сам-третей) без послов урядников (бенефициариев) (Урядники (от чешск. urad — управление, ведомство) — должностные лица, осуществлявшие самые различные полномочия (коморник, судья, писарь, бургграф и т. д.). Существовала также категория “меньших” или “младших” урядников, то есть помощников урядников первого разряда (подкоморник, подсудок и т. д.)), никто не отвечает за то, если будет убит.

3. Если бы вор пробрался к какому-нибудь знатному или к кому-нибудь, кто владеет деревней, и тот передал бы его суду, все имущество вора и горло его (То есть жизнь) пусть будут отданы во власть князя.

5. То, что именуется нарок (Нарок — притязание, обвинение), не должно проводиться иначе, как только при определенном свидетельстве, что кто-либо лишился своего имущества и что это произошло в лесу, или в другом уединенном месте, или что это случилось с чужестранцем; и прежде, чем допустить (нарок), должно оповестить суд, тех, кого это касается, то есть судью, каштеляна и других.

7. Пусть никто никого не обвиняет, кроме случаев, когда ущерб был установлен верным свидетельством соседей и если (обвиняющий) будет изобличен во лжи, пусть побьют его камнями по свидетельству суда общины.

9. Если какой-нибудь знатный муж будет иметь против себя нарок, пусть примет за него испытание холоп и если не выдержит успешно, пусть заплатит (господин) за него 200 денариев.

10. Когда совершается то, что именуется сводом (Свод — расследование в судебном процессе, аналогичное своду “Русской Правды”), должен присутствовать посол каштеляна, судьи, владаря (Владарь (лат. villicus) — управитель княжеских имений, расположенных на территории, возглавляемой каштеляном. Владарь председательствовал в суде, заседая вместе с членами градской дружины) и коморника и один или два из соседей, а более пусть не зовут, но на третьем пусть остановятся. Если будет кто изобличен, пусть уплатит 200 денариев в княжескую казну и даст удовлетворение тому, кто называется истцом.

14—15. Если тайно похищены какие-нибудь вещи,— одежда или что-нибудь подобное, то пусть суду не заявляют, но если тайно похищен бык или другое вьючное (животное), то пусть заявят суду.

И когда кто-нибудь придет раненым с рынка или еще откуда-нибудь, то пусть заявят суду.

19. Так же, если кем тайно похищены вьючные (животные) или челядинцы (или) украдены пчелы, (тот) должен принять испытание железом, то есть сошником (Речь идет о “божьем суде” (ордалиях)).

25. Так же на общий призыв, который в просторечьи называется “nestojte” (“Общий призыв” или nestojte - зов о помощи, обращенный к “миру”, к обществу; крик, подобный русскому “караул!”), никто не обязан бежать на помощь, кроме как по собственной воле.

26. Так же, если кто вызван в суд из-за своего имущества, движимого или недвижимого, это имущество, о котором он спорит, пусть не берет во владение ни судья, ни владарь господина земли, но только тот, кто из-за этого имущества вызван, пусть им спокойно владеет, пока это разбирательство не закончится решением.

28. Кроме того, никто из тех, кто охраняет лес, не должен никого обирать на дороге или на базарной площади, но пусть берет только тогда, когда застанет кого-нибудь рубящим дерево; при этом судья пусть не присуждает к штрафу в 300 денариев, но только 60.

29. Судья никогда не должен судить один, но только в присутствии каштеляна, либо нескольких знатных; и когда судит владарь, то не должен выходить из суда советоваться, но пусть судит, заседая с воинами (градскими дружинниками).

31. И судья, и владарь пусть совершают суд всегда с утра, но никогда после полудня.

33. Если кто вызван в суд за долги и не предстанет перед судом в первый раз, пусть будет продан (присужден кредитору за долг), если только не докажет суду законное препятствие, (из-за которого не явился в суд).

35. Так же в суд пусть никто не вызывается иначе, как только согласно праву, чтобы человек перед тем был вызван в своем доме.

36. Если королевский владарь без суда отберет у кого-нибудь что-либо, пусть король исправит это (в силу) своего права; если это владарь коморника, то пусть заплатит гривну золотом, если пан, пусть лишится своего бенефиция (должности).

37. Поединок, называемый в просторечьи кием (дубиной) (Дубина — судебный поединок, один из видов ордалий, подобный древнерусскому полю), пусть совершается только с чужеземцами.

38. Во всем этом исключаем привилегии, предоставленные князьями святым людям, права с имуществом церквей,— им управляться по праву каноническому.

1 Маймескулов Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн / Л.М.Маймескулов. – К., 2011. – С. 149.

2 Там само.

3 Бостан Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Навчальн. Посібник. / Л.М. Бостан, С.К. Бостан. – К.: Центр.учбової л – ри , 2008. – С. 221.

4 Тржештик Д. Великая Моравия и зарождение чешского государства / Д. Тржештик // Раннефеодальные государства и народности (южные и западные славяне VI—XII вв.). – М., 1991. – С. 117.

5 Вказана праця… - С. 118.

6 Дворник Ф. Славяне в европейской истории и цивилизации / Ф. Дворник / Пер. И.И. Соколовой при участии И.А. Аржанцевой и С.С. Никольского; под общ. ред. И.И. Соколовой. - М.: Языки славянской культуры, 2001. - С.55.

7 Краткая история Чехословакии /Под ред. А.Х. Клеванский, В.В. Марьина, И.И. Поп, акад. Д.Ф. Марков, В.Н. Виноградов. – М., 1988. – С. 41.

8 Орленко В. І. Історія держави і права зарубіжних країн: Посіб. для підготов, до іспитів -3-є вид. стереотип./ В. І. Орленко. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2008. – С. 107.

9 Статут Конрада Оттона // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1149299

10 Статут Конрада Оттона // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Статут_Конрада_Оттона

11 Головко Л.О. Особливості генези права власності в Україні, Словаччині та Чехії: порівняльний аналіз / Л.О. Головко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2007. – Випуск 37. – С. 135.

12 Ванечек В. История государства и права Чехословакии./ В. Ванечек - М.: Юрид. лит-ра. 1981. – С. 117.

13 Кенигсбергер Г.Г. Средневековая Европа: 400 - 1500 годы /Г.Г. Кенигсбергер / Пер. с англ.; Предисл. Д.Э. Харитоновича. М.: Издательство “Весь Мир”, 2001. - С .210.

14 Олексієвець Т.І. Право милі у містах середньовічної Чехії / Т.І. Олексієвець // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/NPM/Istoria/2_2_oleksievec_.doc.htm

15 Левицький Д. Вплив середньовічного міського права на формування правових систем країн Центральної та Східної Європи / Д. Левицький //Право України. – 2005. – № 2. – С. 112.

16 Абрамсон М. Л. История средних веков. / М. Л. Абрамсон. – М., 1994. – С. 114.

17 Щигел Р. Проблеми урбанізації Центральної Європи у ХІІ – XVI ст. / Р. Щигел // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1990. – № 42. – С. 17.

18 История южных и западных словян: В 2 т. Т.1. Средние века и Новое время: Учебник/ Под. ред. Г.Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. - 2-е издание. - М.: Изд-во МГУ, 2001 - С.256.

19 Чехія // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Чехія

20 Чехія // Електронний ресурс. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Чехія

21 Яровий Б. І. Історія західних та південних слов'ян. / Б. І. Яровий— К., 1996. — С. 114.

22 Історія західних та південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.) Курс лекцій: Навч. посібник/ В.І. Яровий, П.М. Рудяков, В.Шумило та ін. - К.: Либідь, 2001. - С.141.

23 Дейвіс Норман. Європа: Історія /Пер. з англ. П. Таращук, О.Коваленко. - К., Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001.-С.381.

24 Гені Б. Історія та історична культура середньовічного Заходу. / Б.Гені. – К.., 2002. – С. 118.

25 Войтович Л. Medium aevum: Середні віки. Підручник. / Л. Войтович, Ю. Овсінський. – Л.: Тріада плюс, 2010. – С. 211.

26 Вказана праця… - С. 212.

27 Джуджа О.М. Історія держави і права зарубіжних країн. / О.М. Джуджа, В.С. Калиновський. – К.: Атіка , 2006. – С. 208.

28 Чехія //Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.westudents.com.ua/7941-socalno-ekonomchniy-rozvitok-ta-rozvitok-cheskih-mst.html

29 История южных и западных словян: В 2 т. Т.1. Средние века и Новое время: Учебник/ Под. ред. Г.Ф. Матвеева и З.С. Ненашевой. - 2-е издание. - М.: Изд-во МГУ, 2001 - С.257.

Особливості права середньовічної Чехії