Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

КУРСОВА РОБОТА

План

Вступ

І. Науково-теоретичні основи організації виробництва галузі рослинництва

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

ІІ.2. Ефективність використання виробничих ресурсів

ІІ.3. Організація виробництва галузі рослинництва

ІІ.4. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва

ІІІ. Планування організації виробництва і реалізації продукції на перспективу

ІІІ.1 Планування виробничої програми в рослинництві на перспективу

ІІІ.2. Планування каналів збуту та цін реалізації продукції підприємства на перспективу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах ринкової економіки аграрна продукція повинна бути високоякісною та конкурентноспроможною. Кожен суб'єкт господарювання аграрної сфери має забезпечувати на основі цього одержання максимального прибутку. Тому організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинна здійснюватись на інноваційній основі з урахуванням останніх досягнень аграрної науки, вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Створені агроформування ринкового типу (господарські товариства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, фермерські господарства та ін.), що функціонують на засадах приватної власності на землю і майно з використанням індивідуальних, сімейних та колективних форм організації виробництва.

Існують також і законодавчі передумови забезпечення рівноправного розвитку різних організаційно-правових форм господарювання ринкового типу, підвищення заінтересованості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшенні використання землі, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Успішне функціонування ринкового господарства в системі АПК є основою радикального розв'язання продовольчої проблеми, забезпечення надійного постачання населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною, розширення експортних потреб країни. Використовуючи принципово нові методи господарювання агропромислове виробництво повинне забезпечити насичення споживчого ринку товарами вітчизняного виробництва, збалансувати попит і пропозицію, підвищити рівень життя населення.

У розв'язанні проблем подальшого розвитку АПК України та його важливої складової — сільського господарства велике значення мають організація і планування виробництва в основних його ланках — сільськогосподарських підприємствах та об'єднаннях. Виробництво на сільськогосподарських підприємствах має бути раціонально організоване і добре сплановане.

Для якнайкращого функціонування підприємства необхідно проводити глибокий аналіз його виробничо-фінансової діяльності та обґрунтовувати шляхи подальшого високоефективного розвитку, приймати найбільш раціональні варіанти планових рішень, що забезпечують досягнення максимальної ефективності виробництва.

В умовах ринкової економіки підприємства працюють самостійно, несуть відповідальність перед державою, партнерами по виробничо-фінансовій діяльності і працівниками. Тому вимагається глибока обґрунтованість планових рішень, постійний контроль за витратами і результатами діяльності підприємства та його окремих підрозділів, запровадження методів мотивації працівників та їх колективів, що спонукають до ефективної праці.

Сільське господарство, що є сукупністю галузей, має свої особливості порівняно з іншими галузями суспільного господарства. Це треба враховувати при вирішенні питань організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах і об'єднаннях, розробленні планів його розвитку.

Земля у сільському господарстві, на відміну від інших галузей, є головним засобом виробництва. В інших галузях народного господарства вона є лише просторовою основою, необхідною для здійснення виробничого процесу. Якщо інші засоби виробництва в процесі функціонування зношуються і замінюються, то при правильному використанні властивості землі не погіршуються, а навпаки, поліпшуються. Тому при складанні планів та їх виконанні слід добиватися максимального поліпшення та повного використання всіх земельних угідь господарства.

У сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення тісно пов'язаний з біологічним, у зв'язку з чим робочий період не збігається з часом виробництва, а, як правило, за тривалістю менший за нього. Це пояснюється тим, що природні умови зумовлюють сезонний характер сільськогосподарського виробництва в багатьох його галузях, особливо в рослинництві . Тому в організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах, зокрема під час розроблення планів його розвитку, визначають певне поєднання галузей і культур, створення підсобних підприємств та промислів для зменшення сезонності виробництва, забезпечення найкращого використання трудових ресурсів і засобів виробництва, більш рівномірного надходження коштів.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є також використання створеної продукції як вихідного матеріалу в подальшому процесі виробництва.

На відміну від промисловості, в сільському господарстві виробництво розосереджене на великій території, що призводить до додаткових витрат праці і засобів при виконанні різних виробничих процесів.

Врахування особливостей сільського господарства при організації і плануванні виробництва дає змогу більш повно використати виробничі ресурси підприємств та об'єднань.

І. Науково-теоретичні основи організації виробництва галузі рослинництва

Рослинництво є комплексною основною галуззю сільського господарства, її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності її розвитку залежить забезпечення населення продуктами харчування і промисловості сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі.

Рослинництво , як комплексна галузь, складається з кількох галузей: зерновиробництво, буряківництво, картоплярство, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Відповідно до цього створюються певні типи господарств, які відрізняються один від одного технологією та організацією виробництва, характером виробленої продукції . У кожному з них створюється науково-виробнича система з деталізацією виробництва певних видів продукції галузей, що визначають його спеціалізацію.

Завданням господарств, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур і в яких для цього є найбільш сприятливі грунтово-кліматичні та економічні умови, полягає в раціональному використанні виробничого потенціалу шляхом впровадження інтенсивних технологій, наукових форм організації виробництва і праці, всього комплексу досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення виробництва високоякісної продукції в кількості, що забезпечує населення продуктами харчування, промисловості — сировиною за нормативних затратах праці і коштів. Оскільки виробничий потенціал включає в себе трудові й земельні ресурси, засоби виробництва, їх раціональне використання можливе при веденні господарства на основі науково-технічного прогресу, останніх досягнень науки, кращого досвіду інших країн, колективів у певних галузях. Особливої уваги заслуговують питання відновлення і підвищення родючості ґрунтів як основи всього виробництва і суспільного багатства.

Основними шляхами збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва , зменшення сумарних витрат на її одиницю є:

1. Науково обґрунтована система ведення господарства відповідно до природно-кліматичних та економічних умов з урахуванням розвитку на перспективу.

2. Створення міцної матеріально-технічної бази відповідно до обсягу І структури виробництва продукції , системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу.

3. Розроблення раціональної системи хімізації у рільництві. Важливою ланкою у цій системі є застосування науково обґрунтованої системи удобрення ґрунтів під кожну сільськогосподарську культуру відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу в них поживних речовин, сортового складу вирощуваних культур. Високі врожаї господарства одержують при внесенні добрив у певних пропорціях відповідно до фаз росту й розвитку рослин з урахуванням погодних умов на запрограмований рівень урожайності.

4. Меліорація земель. Проведення на науковій основі зрошення, особливо в степовій зоні, осушення, зокрема в зоні Полісся, лісонасаджень нерідко підвищує продуктивність полів у 2—2,5 раза.

5. Селекція і насінництво, тобто виведення нових і поліпшення районованих сортів культур, проведення робіт для одержання високоякісного насіння сільськогосподарських культур. Високоврожайні, стійкі проти засухи і хвороб сорти дають значно вищі врожаї. Навіть за однакових матеріально-грошових витрат при цьому можна мати більше високоякісної продукції.

6. Впровадження науково обґрунтованих систем землеробства. В останні роки в сільськогосподарському секторі АПК впроваджується нова ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів.

7. Усунення або максимальне зменшення витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції. За рахунок цього можна додатково одержати 30—40% продукції. Особливо на низькому рівні перебуває переробка продукції. У розвинених країнах світу, зокрема у СТА, вона становить до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні — не більше 30%. На зберіганні, наприклад, коренеплодів цукрових буряків у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні рівнозначно 200 тис.т цукру. Це річна норма вживання його для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день).

8. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва як умова концентрації фінансово-матеріальних і трудових ресурсів на виробництві основних видів продукції, оптимізації галузевих пропорцій і розмірів як господарства в цілому, так і його підрозділів. Наукова організація виробництва і раціональна система матеріального та морального стимулювання є основою підвищення продуктивності праці в сільському господарстві.

9. Створення інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління сільськогосподарським виробництвом у кожному підприємстві на базі сучасної комп'ютеризації.

10. Впровадження інтенсивних технологій і в цілому процесу інтенсифікації виробництва при додаткових капітальних вкладеннях на одиницю площі. Ефективність цих заходів досягається тоді, коли вартість додатково отриманої продукції значною мірою перевищує суми додаткових капітальних вкладень.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва на базі комплексної механізації процесів праці, кількістю і якістю внесених у ґрунт добрив, щільністю поголів'я тварин, тобто витратами на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю.

Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає:

розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих попередників;

висівання стійких проти засухи і полягання, хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу;

застосування науково обґрунтованої системи удобрення відповідно до грунтово-кліматичних умов на запрограмований рівень урожаю;

застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами;

застосування комплексу науково обґрунтованих меліоративних заходів;

здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці;

виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

Особливого значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці, дотримання календарного графіка виконання всіх організаційно-технологічних операцій на кожному полі.

Важливими є якісне виконання механізованих робіт, ефективна організація використання засобів механізації. Для цього необхідно встановити найбільш раціональний режим роботи за погодинним графіком, а для усунення холостих переїздів дотримуватись графіка-маршруту агрегатів. Найраціональнішим в організації роботи агрегатів є груповий метод, за якого технічні засоби зосереджуються на одному полі. Це полегшує процеси матеріального забезпечення, технічного обслуговування, забезпечує умови для взаємодопомоги механізаторів, належного побуту.

При впровадженні інтенсивної технології на частині площі результати виробництва можна порівняти з результатами, отриманими за звичайної технології. Можна також порівнювати показники, одержані при вирощуванні сільськогосподарських культур за інтенсивною технологією із середніми даними за попередні 3—5 років при застосуванні звичайної технології.

Виконуючи ці завдання можна досягти значного збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва , а також набагато зменшити сумарні витрати на її одиницю.

Крім того повному і раціональному використанню виробничих ресурсів підприємств сприяє впровадження науково обґрунтованої системи господарства.

Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку.

Поняття науково обґрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва , тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення.

До раціональної системи господарства ставляться такі основні вимоги: виконання договірних зобов'язань з виробництва певних видів товарної продукції , вдосконалення спеціалізації виробництва, правильне поєднання галузей, найбільш повне і раціональне використання ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних та оборотних фондів), зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року, підвищення ефективності всіх галузей.

Система господарства розробляється для кожного конкретного підприємства. При цьому широко використовуються рекомендації наукових установ, кращі досягнення підприємств та їх виробничих підрозділів, нормативні матеріали та ін.

Обґрунтування системи господарства в конкретному підприємстві пов'язане з проведенням певної аналітичної роботи, а також розробленням різних організаційно-економічних, технічних і технологічних заходів на перспективу. Порядок роботи при цьому може бути таким: аналіз галузей підприємства за останні роки та виявлення резервів їх подальшого розвитку; уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва; система рослинництва ; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів щодо механізації, електрифікації та автоматизації виробництва; система обслуговуючих і підсобних виробництв; система організації та оплати праці і баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління підприємством; соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.

Особливо важливим у проектуванні системи господарства є оптимізація виробничої структури підприємства, а також обґрунтування систем рослинництва і систем тваринництва.

ІІ. Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі

ІІ.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Кожне підприємство характеризується своєю спеціалізацією, розміром, структурою управління, наявністю галузей та підгалузей, виробничим типом та ін.

Дане дослідження має на меті розглянути виробничу діяльність Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. Це приватне підприємство з орендними відносинами, яке здійснює виробничу і комерційну діяльність на базі як власного, так і орендованого майна і землі з метою одержання прибутку. Розташована Поліська станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України в Житомирській області. Спеціалізується переважно на рослинницькій галузі, а саме на вирощуванні картоплі.

Розташування Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України вигідне, оскільки воно знаходиться у зоні Полісся і має у розпорядженні високо родючі ґрунти. Клімат м’який помірний з достатньою кількістю вологи, що сприяє вирощуванню більшості сільськогосподарських рослин. Тому підприємство має значний потенціал у одержанні великого врожаю, та не потребує значних затрат на проведення таких специфічних заходів, як зрошення чи осушення ґрунтів. Тривалість вегетаційного періоду для даної території становить 195—198 днів.

Підприємство знаходиться недалеко від основних шляхів сполучення. Зокрема має важливі дорожні та залізничні шляхи. Має сполучення з місцями приймання та переробки сільськогосподарської продукції, а також з місцями одержання необхідних господарству матеріалів.

Структура управління Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту

картоплярства Національної академії аграрних наук України зображена на рис. 1.

Рис.1 Структура управління Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

З розміщенням сільського господарства пов'язані його спеціалізація і поєднання галузей. Спеціалізація — це якісний бік розміщення. Здійснюючи її, у зонах, районах, господарствах виділяють основні товарні культури або галузі при одночасному розвитку інших галузей, культур у певних пропорціях. Таким чином, спеціалізація — це зосередження господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань на виробництві певних видів (виду) товарної продукції. Спеціалізація визначає виробничий напрям господарств, районів, зон, їх місце у загальному обсязі виробництва певних видів товарної продукції.

Поєднання галузей — це кількісний бік розміщення. За його допомогою визначають співвідношення галузей у сільськогосподарських підприємствах.

Подальше зростання продуктивних сил суспільства зумовлює поглиблення поділу праці як між галузями народного господарства, так і в окремій галузі. Вдосконалення процесу поділу праці — один з найважливіших факторів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва І перетворення його на високопродуктивну галузь. При цьому виникають нові форми організації і управління виробництвом — формуються міжгосподарські і агропромислові підприємства та об'єднання.

Раціональна спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна спеціалізація сільськогосподарського підприємства визначається інтересами його колективу, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

Виробництво в сільськогосподарських підприємствах поділяється на ряд галузей. В основі цього поділу лежить характер продукції , яка виробляється в господарстві. Під галуззю сільськогосподарського підприємства розуміють частину його виробництва, яка характеризується певними предметами і засобами праці, професійними якостями працівників, технологією, організацією виробництва і кінцевим продуктом. Галузі сільськогосподарських підприємств поділяються на дві великі групи: рослинництво і тваринництво. До рослинницьких галузей належать рільництво, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Серед тваринницьких галузей виділяють скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін.

У кожному господарстві тієї чи іншої природно-економічної зони визначають такий склад галузей, який забезпечив би одержання максимального прибутку. Цього досягають здійсненням економічно найбільш вигідної спеціалізації сільськогосподарських підприємств у кожній природно-економічній зоні країни.

Залежно від економічного значення галузі в сільськогосподарських підприємствах поділяють на головні, додаткові і підсобні. До головних належать галузі, частка продукції яких найбільша у товарній продукції господарства, затратах праці і коштів. У сільськогосподарських підприємствах є переважно від однієї до трьох галузей, які визначають спеціалізацію господарства.

Головні галузі визначають переважно і виробничу структуру господарства, його сівозміни, структуру засобів виробництва, характер будівництва, спеціалізацію кадрів тощо.

Додатковими є галузі, частка яких у товарній продукції господарства теж велика, проте менша, ніж головних (головної) галузей, наприклад, свинарство у скотарсько-льонарських господарствах. Певне поєднання додаткових галузей з головними забезпечує раціональну виробничу структуру господарства, сприяє успішному розвитку головних галузей, більш повному використанню землі, робочої сили, засобів виробництва.

Підсобними є галузі, питома вага яких у товарній продукції господарства невисока, їх створюють для більш повного використання природно-економічних умов господарства. Такими галузями у багатьох сільськогосподарських підприємствах є садівництво, овочівництво, бджільництво, рибництво, шовківництво та ін. У сільськогосподарських підприємствах є також допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Розвиток і поглиблення спеціалізації сільського господарства виявляються в різних формах, основними з яких є: зональна (територіальна), господарська, внутрішньогосподарська, внутрішньогалузева (технологічна).

Зональна (територіальна) спеціалізація передбачає поділ праці між зонами, економічними районами, областями, адміністративними районами при переважному виробництві певних видів товарної продукції в тій чи іншій адміністративно-територіальній одиниці.

Господарська спеціалізація полягає в зосередженні господарської діяльності підприємства на виробництві певних видів (виду) продукції, відповідно до попиту на них та з метою найбільш повного використання місцевих природно-економічних умов і одержання максимального прибутку.

Внутрішньогосподарська спеціалізація передбачає раціональне розміщення виробництва певних видів продукції або виконання певних технологічних стадій виробництва у виробничих підрозділах господарства. Вона полягає в раціональному зосередженні виробництва певних видів продукції в тих чи інших підрозділах з урахуванням специфічних умов кожного з них. Здійснення внутрішньогосподарської спеціалізації передбачає доведення виробничих підрозділів до оптимальних розмірів, вдосконалення управління ними, визначення раціональних науково обґрунтованих внутрішньогосподарських зв'язків.

Внутрішньогалузева (технологічна) спеціалізація — це виділення окремих етапів виробництва продукції в закінчені технологічні цикли (одержання молока, відгодівля худоби, одержання приплоду, вирощування нетелей або корів-первісток) при міжгосподарському кооперуванні підприємств. Наприклад, молочне господарство продає телят в ранньому віці господарству, яке займається дорощуванням і відгодівлею молодняку великої рогатої худоби; господарство, що спеціалізується на вирощуванні корів-первісток, продає їх молочним господарствам. Розміри спеціалізованого виробництва при цьому мають бути раціональними.

Усі форми спеціалізації тісно пов'язані між собою і перебувають у постійному розвитку. Подальший розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва, переведення його на індустріальну основу є одним з найважливіших шляхів прискорення темпів його інтенсифікації. Про це свідчать досягнення свинарських господарств, птахофабрик, господарств з відгодівлі великої рогатої худоби та Інших, виробнича діяльність яких спрямована на переважний розвиток головної галузі.

Таблиця 2.1

Обсяг і структура товарної продукції Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

Вид продукції	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	сума, тис. грн.	%	сума, тис. грн.	%	сума, тис. грн.	%
Зернові і зернобобові
пшениця
жито	52,0	8,50	3,0	0,95	-
овес	6,0	0,98
кукурудза
картопля	554,0	90,52	313,0	99,05	177,0	100,00
інша продукція рослинництва
Разом по рослинництву	612,0	100,00	316,0	100,00	177,0	100,00
ВРХ на племенні цілі
ВРХ
свині
коні
молоко
інша продукція тваринництва
Разом по тваринництву	-		-		-
Всього:	612,0	100,00	316,0	100,00	177,0	100,0

Як видно з таблиці дане господарство спеціалізується переважно на рослинницькій галузі. Значну частину прибутку дає вирощування картоплі.

Отже, зважаючи на місце розташування господарства можна сказати про те, що по своїй суті спеціалізація цілком відповідає тим умовам, у яких воно знаходиться.

ІІ.2. Ефективність використання виробничих ресурсів

Основним засобом виробництва є земля. Раціональне використання землі є однією із складових загальної системи заходів щодо високоефективного ведення господарства. Різні земельні угіддя використовуються не з однаковою інтенсивністю. Окремі ділянки взагалі не мають цінності з точки зору виробничого використання. Якщо найбільш продуктивною є рілля, то чагарники, заболочені ділянки та інші не використовуються у виробничому процесі. Кожне підприємство прагне поступово перетворити всі земельні угіддя у високопродуктивні. При складанні плану економічного і соціального розвитку слід передбачити переведення непридатних чи мало продуктивних земель у придатні або високопродуктивні, виходячи із своїх матеріально-фінансових і трудових можливостей, намітити переведення одних видів угідь в інші (наприклад, чагарників після їх розкорчовування в ріллю, сіножаті чи пасовища), що спрямоване на більш продуктивне їх використання і називається трансформацією. Підприємство має постійно дбати про поліпшення земельних угідь. При цьому основну увагу приділяють правильній системі обробітку й удобрення ґрунту, меліорації, вапнуванню кислих і гіпсуванню солонцюватих ґрунтів.

Розміщення угідь на території господарства визначається: умовами виробництва в галузях, вимогами різних культур до ґрунтів (вміст поживних речовин, вологи), особливостями окремих ділянок та іншими факторами. Всі ці питання вирішуються у кожному господарстві стосовно конкретних умов, залежно від спеціалізації, структури посівних площ, розміщення населених пунктів тощо.

Дані про склад і структуру земельних угідь в досліджуваному господарстві наведемо у таблиці.

Таблиця 2.2

Структура землекористування Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

Вид земельного угіддя	2012 рік	2013 рік	Відхилення, +/-
	га	%	га	%
Загальна земельна площа, га	1698,179	100,00	1698,179	100,00	-
Всього с/г угідь	1347,05	79,4	1347,05	79,4	-
в тому числі					-
рілля	875,95	51,6	875,95	51,6	-
сіножаті	164,5	9,7	164,5	9,7	-
багаторічні насадження	1,2	0,1	1,2	0,1	-
пасовища	178,2	10,5	178,2	10,5	-
перелоги	127,2	7,5	127,2	7,5	-
Лісові площі	258,8	15,2	258,8	15,2	-
Під водою	11,0	0,6	11,0	0,6	-
Заболочені землі	25,229	1,5	25,229	1,5	-
Виробничі будівлі	18,9	1,1	18,9	1,1	-
Під господарськими шляхами	22,1	1,3	22,1	1,3	-
Інші землі	15,1	0,9	15,1	0,9

Як ми бачимо землі Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України характеризуються великою розораністю. Це на 100% сільськогосподарські угіддя. З них рілля складають аж 51,6 % цих угідь.

Рис.4. Структура земельних угідь Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

Крім земельних угідь сільськогосподарські підприємства мають бути забезпечені необхідною кількістю відповідних засобів виробництва і насамперед засобами праці, які називають основними засобами виробництва. Вони беруть участь у виробництві протягом кількох робочих циклів або років, і їх вартість переноситься на собівартість виробленої продукції або виконаної роботи відповідними частинами, хоча вони до кінця використання зберігають свою натуральну форму.

Предмети праці називають оборотними засобами. Вони беруть участь у виробництві протягом лише одного виробничого циклу і їх вартість переноситься на собівартість продукції або виконаних робіт повністю (корми, насіння, нафтопродукти тощо). Для наступного виробничого циклу оборотні засоби повинні бути поновлені в натуральній формі.

У грошовому виразі основні та оборотні засоби становлять виробничі фонди. Між основними та оборотними фондами у кожному господарстві має бути раціональне співвідношення для здійснення нормального виробничого процесу.

Існує єдина класифікація основних фондів у сільськогосподарських підприємствах. Вони, зокрема, поділяються на виробничі й невиробничі фонди (будівлі житлового і культурно-побутового призначення та інші). Основні виробничі фонди, у свою чергу, складаються з фондів сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення (промислових виробництв, торгівлі, будівництва тощо). Особливе значення для виробництва в сільськогосподарських підприємствах мають основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення.

Оборотні фонди сільськогосподарських підприємств складаються з вартості виробничих запасів (кормів, насіння, молодняку тварин, запасних частин, паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, сировини для переробки, тари, допоміжних матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів); незавершеного виробництва у галузях рослинництва , тваринництва, в ремонтних майстернях, на промислових підприємствах; фондів обігу (готова продукція , товари у фірмових магазинах, на біржах, засоби в розрахунках, кошти на рахунках у банках і в касі).

Для визначення рівня забезпеченості господарства основними фондами застосовують такі показники:

фондозабезпеченість — вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 100 га сільськогосподарських угідь;

фондоозброєність праці — вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на одного працівника.

Особливе місце серед основних виробничих фондів належить механічним засобам, що дає змогу зменшити чисельність працівників у сільському господарстві. Проте в умовах енергетичної кризи і розвитку приватних та фермерських господарств частка робочої худоби в загальному енергетичному балансі підвищується, тому що вона забезпечує зниження витрат на виконання відповідних робіт.

У сільськогосподарському виробництві фондоозброєність ще нижча, ніж у промисловості, а має бути навпаки, тому що багато машин працює протягом року тільки кілька днів.

Найбільший економічний ефект можна мати тоді, коли техніка використовується комплексно, тобто коли машини об'єднані в системи. Система машин у сільськогосподарському виробництві — це набір окремих робочих машин, які доповнюють одна одну і виконують послідовно технологічні операції при виробництві тих чи інших продуктів. Системи машин створюються для виробництва окремих видів продукції. За підрахунками науково-дослідних установ, для сільського господарства в цілому потрібно понад 4 тис. найменувань технічних засобів.

Система машин періодично переглядається, з неї виключають застарілі конструкції і поповнюють її новими, більш ефективними машинами, які відповідають прогресивній технології виробництва сільськогосподарської продукції.

Проаналізуємо рівень інтенсивності та економічної інтенсифікації. Для цього необхідні дані занесемо у таблицю.

Таблиця 2.3

Рівень ефективності та інтенсифікації Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

Показники	2012 рік	2013 рік	%
Площа с/г угідь, га	1347,05	1347,05	100,00
Грошово-матеріальні затрати на виробництво, тис. грн.	645,5	635,4	98,4
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	14846	22000	148,2
Вартість валової продукції, тис. грн.	193	176	91,2
Працівники зайняті в с/г виробництві, чол.	22	18	81,8
Вартість валової продукції на
100 грн. затрат	24,6	27,7	112,6
100 грн. фондів	1,3	0,8	61,5
100 га с/г угідь	14,3	13,1	91,6
на 1-го працівника	8773	9778	111,5

Як видно з таблиці, у зв’язку із таблиці, позитивну динаміку має лише показник вартості валової продукції на 1 працівника (він зріс на 11,5%). Хоча показник вартості валової продукції на 100 грн. затрат зріс на 12,6%, це свідчить про скорочення затрат на виробництво на 1,6% та зменшення вартості валової продукції на 8,8%. У 2013 році порівняно з 2012 роком зменшився показник вартості валової продукції на 100 га с/г угідь на 8,4% та значного скорочення досяг показник вартості валової продукції на 100 грн. фондів, аж на 38,5%.

Проаналізуємо тепер основні показники зносу та господарської придатності основних засобів Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.

Таблиця 2.4

Порівняльний аналіз показників зносу та придатності основних засобів Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України

Показник	2012 рік	2013 рік	+/-
Залишкова вартість основних засобів, тис. грн.	17705	20093	+ 2388
Первісна вартість основних засобів, тис. грн.	23523	26004	+ 2481
Знос	24,7	22,7	- 2
Незавершені капітальні інвестиції, тис. грн.	1313	1313	-

Дані таблиці свідчать про зменшення коефіцієнту зносу на 2%. При цьому слід зауважити на зростанні початкової вартості основних засобів на 2481 тис. грн.

Наявність оборотних коштів зобразимо в таблиці.

Таблиця 2.5

Порівняльний аналіз показників оборотних засобів Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	+/-
Виробничі запаси, тис. грн.	1312	1554	+242
Поточні біологічні активи, тис. грн.	6	4	-2
Незавершене виробництво, тис. грн.	96	340	+244
Дебіторська заборгованість, тис. грн.	763	464	-299
Грошові кошти, тис. грн.	16	15	-1
Всього			+185

З таблиці видно, що вартість виробничих запасів у 2013 році порівняно з 2012 роком зросла на 242 тис. грн., та значно підвищилася вартість незавершеного виробництва. Ця сума становить 244 тис. грн. Проте ряд показників оборотних засобів мають негативну динаміку. Зокрема, у 2013 році порівняно з 2012 роком вартість поточних необоротних активів зменшилася на 2 тис. грн., сума грошових коштів на – 1 тис. грн., а сума дебіторської заборгованості на 299 тис. грн. В цілому за 2013 рік порівняно з 2012 роком вартість оборотних засобів зросла на 185 тис. грн.

Таблиця 2.6

Порівняльний аналіз поточних зобов’язань Поліської станції імені

О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	+/-
Кредиторська заборгованість, тис. грн.	74	54	-20
Розрахунки з бюджетом, тис. грн.	140	118	-22
Розрахунки зі страхування, тис. грн.	345	369	+24
Розрахунки з оплати праці, тис. грн.	10	9	-1
Всього			-19

Дані таблиці свідчать про те, що у 2013 році порівняно з 2012 роком сума поточних зобов’язань господарства зменшилася на 19 тис. грн. Це відбулося за рахунок скорочення суми кредиторської заборгованості на 20 тис. грн., суми заборгованості перед бюджетом на 22 тис. грн. та зменшення заборгованості з виплати заробітної плати на 1 тис. грн. Однак, заборгованість перед органами соціального страхування збільшилася на 24 тис. грн.

Таблиця 2.7

Порівняльний аналіз власного капіталу Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	+/-
Статутний капітал	12093	12093	-
Додатковий капітал	9057	11642	+2585
Резервний капітал	72	72	-
Непокритий збиток	-631	-626	+5
Всього:	20591	23181	+2590

Щодо праці, то вона є основою всякого матеріального виробництва. Вона завжди має матеріальну основу і спрямована на задоволення потреб людини.

Носієм праці є трудові ресурси підприємства. Це сукупність фізичних і духовних здібностей людей до праці, так би мовити, трудовий потенціал, ресурс, який завжди має кількісну і якісну характеристики, тобто міру здатності до праці. Раціональне використання трудових ресурсів передбачає насамперед забезпечення їх нормальної зайнятості, пропорційний їх розподіл по галузях виробництва і на території, досягнення ними найвищої продуктивності праці.

Скорочення сільськогосподарського виробництва і падіння життєвого рівня спричинюють міграцію найактивнішої і найбільш працездатної вікової групи сільського населення — молоді. А це призводить до суттєвого погіршення демографічної ситуації на селі. Скорочується не тільки приріст сільського населення, а й частка працездатної його групи, зростає частка непрацездатної і мало працездатної груп. У зв'язку з цим погіршуються професійно-кваліфікаційна характеристика трудових ресурсів, гальмуються впровадження у виробництво і раціональне використання нової техніки, прогресивних технологій, сучасних форм організації праці і методів господарювання.

Для здійснення процесу виробництва завжди потрібні засоби і предмети праці. Проте, якими б досконалими вони не були, самі по собі вони не здатні нічого створити. Виробництво здійснюється тільки за участю живої праці як елемента зв'язку між усіма компонентами виробництва. При цьому завжди стоїть завдання ефективно здійснювати виробництво: одержувати максимум продукції при одночасному скороченні матеріальних і трудових витрат. Ця вимога реалізується при раціональному використанні робочої сили. З розвитком сільськогосподарського виробництва, змінюються в кількісному і якісному відношенні і складові частини виробничих процесів. Ці обставини спонукають до постійного коригування співвідношень, підтримки оптимальних пропорцій праці і її засобів, як цього вимагають об'єктивні економічні закони.

Тепер проаналізуємо на базі Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук вплив деяких з факторів, що впливають на річний фонд оплати праці по цьому підприємству. Для зручності у порівнянні візьмемо два сусідні роки: 2012 і 2013. Для наочності та зручності дані занесемо у таблицю.

Таблиця 2.8

Складові фонду оплати праці Поліської станції імені

О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	Відхилення
			+/-	%
Річний фонд заробітної плати, тис. грн.	201	140	-61	69,7
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	22	18	-4	81,8
Середньорічна заробітна плата одного працівника, грн.	9136	7794	-1342	85,3
Середньомісячна заробітна плата одного працівника, грн.	761	650	-111	85,3

З таблиці видно, що у 2013 році порівняно з 2012 роком річний фонд оплати праці скоротився на 61 тис. грн., або на 30,35. Це відбулося за рахунок скорочення середньооблікової чисельності працівників на 4 чол., або на 18,2% та зменшення середньорічної заробітної плати на 1342 грн., або на 14,7%.

Тепер проведемо аналіз впливу чисельності працівників і продуктивності праці на вартість валової продукції по досліджуваному підприємству та дамо порівняльну оцінку темпів росту продуктивності праці та її оплати за 2002 — 2004 рр. Дані наведемо у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Вплив чисельності працівників і продуктивності праці на вартість валової продукції Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	Відхилення
			+/-	%
Вартість валової продукції, тис. грн.	193	176	-17	91,2
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	22	18	-4	81,8
Вартість валової продукції на 1 працівника, грн.	8773	9778	+1005	111,5

Дані таблиці свідчать про те, що у 2013 році порівняно з 2012 роком вартість валової продукції зменшилась на 17 тис. грн., або на 9,8%. На це вплинули два фактори: скорочення середньооблікової чисельності працівників на 4 чол., або на 18,2% та відповідно зростання рівня продуктивності праці на 1005 грн., або на 11,5%.

Таблиця 2.10

Показник	2012 рік	2013 рік	Відхилення
			+/-	%
Вартість валової продукції, тис. грн.	193	176	-17	91,2
Середньооблікова чисельність працівників, чол.	22	18	-4	81,8
Вартість валової продукції на 1 працівника, грн.	8773	9778	+1005	111,5

Таблиця 2.11

Валовий збір і урожайність окремих видів сільськогосподарських культур Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	Відхилення
			+/-	%
Посівна площа, га	20	26	+6	130,0
Урожайність, ц/га	96,0	67,0	-20	69,8
Валовий збір, ц	1920	1743	-177	90,8

Дані таблиця свідчать про те, що 2013 році порівняно з 2012 роком валовий збір картоплі скоротився на 177 ц, або на 9,8%. Це відбулося за рахунок зменшення урожайності на 20 ц/га, або на 30,2% та збільшення посівних площ під картоплю на 6 га, або на 30%.

Таблиця 2.12

Майновий стан Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показник	2012 рік	2013 рік	Відхилення
			+/-	%
Собівартість продукції, тис. грн.	228	142	-86	62,3
Виручка, тис. грн.	319	206	-113	64,6
Валовий прибуток, тис. грн.	91	64	-27	70,3
Рівень рентабельності, %	39,9	45,0	+5,1	112,8
Чистий прибуток, тис. грн.	2	5	+3	250,0

Дані таблиці свідчать про те, що у 2013 році порівняно з 2012 роком собівартість продукції скоротилась на 86 тис. грн., або на 37,7%, виручка від реалізації зменшилась на 113 тис. грн., або на 35,4%, що в кінцевому результаті дало зменшення валового прибутку на 27 тис. грн., або на 29,7%. Рівень рентабельності у 2013 році порівняно з 2012 роком зріс на 5,1%, а чистий прибуток збільшився на 3 тис. грн., або на 150%.

3. Планування організації виробництва і реалізації продукції на перспективу

3.1 Планування виробничої програми в рослинництві на перспективу

Важливим розділом плану підприємства є виробнича програма або план виробництва та реалізації продукції. виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції у плановий період, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажу. Вона обумовлює завдання по веденню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

Головне завдання перспективного планування – забезпечити виробництво максимальної кількості найбільш економічно вигідної продукції відповідно до попиту на неї. При цьому мають бути виконані договірні зобов’язання перед споживачами сільськогосподарської продукції, забезпечена найвища ефективність галузей і підприємства в цілому. З метою вирішення цього завдання в процесі розробки виробничої програми на всіх рівнях потрібно дотримуватись наступних вимог: 1) правильне визначення потреби в продукції, що випускається, і обґрунтування обсягу її виробництва попитом споживачів; 2) повне ув’язування натуральних і вартісних показників обсягів виробництва і реалізації продукції; 3) обґрунтування плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.

Виробнича програма з рослинництва включає в себе планову структуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукції певного асортименту, кількості та якості, а також комплекс агротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація). План розвитку рослинницьких галузей в плані підприємства розробляють на основі прийнятої системи землеробства.\

Планування рослинництва починають з розробки балансу земельних угідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановому періоді. Потім плануючи трансформацію земельних угідь, виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніх умов господарства. В одних випадках передбачають можливе збільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів, ягідників, виноградників, хмільників і тутових насаджень) за рахунок менш продуктивних пасовищ і сіножатей чи освоєння площ, не використовується в сільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники та ін.), усунення дрібно контурності ділянок орних земель та кормових угідь. Трансформацію земельних угідь в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Земельні угіддя та їх трансформація а перспективу в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показники	2013 р	Проект на 2015 р.	Проект 2015 р. до 2013 р.
Загальна земельна площа, га	1698,179
Всього с/г угідь	1347,05
в тому числі
рілля	875,95
сіножаті	164,5
багаторічні насадження	1,2
пасовища	178,2
перелоги	127,2
Лісові площі	258,8
Під водою	11,0
Заболочені землі	25,229
Виробничі будівлі	18,9
Під господарськими шляхами	22,1
Інші землі	15,1

Посівні площі сільськогосподарських культур планують з урахуванням виконання зобов’язань щодо продажу продукції рослинництва, створення насінних фондів, забезпечення тваринництва концентрованими, грубими, соковитими і зеленими кормами, задоволення потреб працівників господарства у продовольстві тощо. Повністю врахувавши ці потреби і планову врожайність, визначають посівні площі для кожної культури, які потім уточнюють при розміщені культур у сівозмінах, проведенні балансових розрахунків продукції, кормів. Найбільш точно структуру посівних площ сільськогосподарських культур можна визначити з використанням економко-математичних методів. В таблиці 3.2 наведено план структури площ сільськогосподарських культур на перспективу в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук.

Таблиця 3.2

Планування структури площ сільськогосподарських культур на перспективу в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Сільгоспкультури	В середньому 2011-2013 рр.	Проект 2015 р.	Проект 2015 р. до середнього за 2011-2013 рр.
	га	%	га	%	га	%
Зернові і зернобобові культури, всього
у тому числі
- озиме жито
- овес
- люпин
Картопля
Багаторічні трави
Всього

Проаналізувавши дані таблиці, бачимо, що завдяки взятим в оренду землі в 2015 р. ми зможемо збільшити площу ріллі, завдяки чому збільшимо площу основних с/г культур, а саме площу зернових

Важливість обґрунтованого планування врожайності сільськогосподарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язано багато питань виробничо-фінансової діяльності господарства: розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва, система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. Урожайність плану на основі проектованих комплексів агротехнічних заходів по культурах. Перш ніж визначити врожайність, треба проаналізувати фактичну врожайність за останні 3-5 років у тісному зв’язку з аналізом застосовуваних агрозаходів. Одночасно вивчають показники врожайності на найближчій дослідній станції або на державній сортодільниці, в кращих господарствах зони, причому аналізують фактичну врожайність і планують її на перспективу окремо на богарних та осушених і зрошуваних землях. В наступній таблиці наведено розрахунок нормативно-ресурсної урожайності сільськогосподарських культур.

Таблиця 3.3

Розрахунок нормативно-ресурсної урожайності сільськогосподарських культур на перспективу в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Культура	Середньозважена урожайність, ц/га	Приріст урожайності. ц/га	Норматив урожайності, ц/га
Зернові і зернобобові культури, всього
у тому числі
- озиме жито
- овес
- люпин
Картопля
Багаторічні трави
Всього

Виходячи із запланованої урожайності сільськогосподарських культур планують відповідний обсяг виробництва продукції рослинництва в господарстві.

Таблиця 3.4

Планування обсягів виробництва продукції рослинництва в в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Культура	В середньому за 2011-2013 рр.	Проект на 2015 р.	Проект 2015 р. до середнього за 2011-2013 рр.
	площа, га	урожайність, ц/га	валовий збір, ц	площа, га	урожайність, ц/га	валовий збір, ц	площа, га	урожайність, ц/га	валовий збір, ц
Зернові і зернобобові культури, всього
у тому числі
- озиме жито
- овес
- люпин
Картопля
Багаторічні трави

Дані таблиці свідчать, що на основі розрахованої нормативно-ресурсної урожайності с/г культур ми зможемо планувати потрібний нам обсяг виробництва продукції. Так, на 2015 р. порівняно з середнім за 2011-2013 рр. планується отримати валового збору по зерновим культурам

3.2. Планування каналів збуту та цін реалізації продукції підприємства на перспективу

У ринкових умовах на особливу увагу заслуговує планування вигідних каналів реалізації продукції. План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році. У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді. При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коливаннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожен місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають: обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку, вартість реалізованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів власного виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової продукції, обсяги наданих робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватись наступні альтернативні методи ціноутворення:

- на основі витрат;

- з орієнтацією на рівень конкуренції;

- параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

Ціни на сільськогосподарську продукцію під дією сезонності змінюється через зміну попиту і пропозиції протягом року. Тому аграрні підприємства при плануванні, у першу чергу перспективному, можуть передбачити продовження строків реалізації продукції. Зокрема, застосовують такі способи продовження строків реалізації продукції і, відповідно, підвищення реалізованих цін і прибутку: консервування овочів, фруктів, ягід; переробка молока, м’яса худоби і птиці на власних промислових виробництвах; виробництво сухого яєчного порошку або роздільне консервування білка і жовтка яєць для наступного їх використання у харчовій промисловості.

Таблиця 3.5.

План реалізації продукції рослинництва в в Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук

Показники	В середньому за 2011-2013 рр.	Проект на 2015 р.	Проект 2015 р. до 2013 р.
Зернові і зернобобові культури, всього
у тому числі
- озиме жито
- овес
- люпин
Картопля
Багаторічні трави

Висновки

Як ми бачимо сільське господарство є важливою сферою економіки при сучасному переході до ринкових відносин. В умовах ринкової економіки аграрна продукція повинна бути високоякісною та конкурентноспроможною. Кожен суб'єкт господарювання аграрної сфери має забезпечувати на основі цього одержання максимального прибутку. Тому організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах повинна здійснюватись на інноваційній основі з урахуванням останніх досягнень аграрної науки, вітчизняного і зарубіжного досвіду. Раніше сільське господарство довгий час було зорієнтовано на шляхи розвитку його у колишньому Радянському Союзі і перейняло всі його недоліки і помилки. Але в світі сільське господарство рухалось до прогресу і в світовому землеробстві намітились тенденції до використання нових високопродуктивних сортів і гібридів, вивчення і запровадження елементів технології до розробки і впровадження у виробництво цілісних технологій вирощування сільськогосподарських культур, визначення оптимальних співвідношень між органічними та мінеральними добривами.

Світова практика показує, що ринкова економіка змінює ставлення людини до землі, спонукає її до більш продуктивної праці, підприємництва і конкуренції. Тому перехід до ринкового господарства в системі АПК в сучасний період є об'єктивною необхідністю, яка дає змогу радикально вирішити продовольчу проблему, забезпечити населення продовольством.

Для покращення врожайності сільськогосподарських культур в господарстві необхідне сортооновлення, правильне співвідношення внесення органічних і мінеральних добрив, повинна використовуватись система машин, яка дозволяє зменшити строки обробітку ґрунту.

Аналізуючи показники Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук ми виявили тенденції до зниження собівартості основних сільськогосподарських культур. Відповідно до всього цього зменшується валовий дохід господарства. Кількість працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві Поліської станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук зменшується. Знижується рівень оплати праці. Поряд з цим показники затрат продуктивності праці дуже високі.

Крім того спостерігається зменшення вартості валової продукції підприємства. Зростає рентабельність основних видів продукції.Вартість оборотних засобів підприємства зросла. Сума дебіторської заборгованості по підприємству безупинно зменшується.

Щодо виробництва картоплі, то у 2013 році відбулося значне зменшення урожайності картоплі при одночасному збільшенні посівних площ. Проте у 2013 році все ж відбулось незначне зменшення виробництва валової продукції на 100 га сільськогосподарських угідь та збільшення даного показника на одного працівника, на 100 грн. затрат.

Для дальшого поліпшення виробничо-фінансової діяльності необхідно здійснити ряд заходів.

Потрібно підвищити інтенсифікацію виробництва. Вивільнені кошти необхідно використати на зменшення собівартості сільськогосподарських рослин. Також недоцільно проводити економію на таких важливих складових сільськогосподарського виробництва, як, наприклад, добрива. Освоєння нових галузей рослинництва може дати додаткові кошти, що просто необхідні для подальшого існування підприємства.

Разом з тим треба підвищувати продуктивність праці, збільшувати врожайності основних сільськогосподарських культур і в той же час зменшувати витрати на виробництво.

Список використаної літератури:

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво в Україні»» від 04.02.98 р. №72/98 — Верховна Рада України ІІ Відомості ВРУ — 1998 р.

Земельний кодекс України ІІ Голос України — 2001 — 20 листопада

Річні звіти ПСП «Надія» за 2002 — 2004 рр.

М.М. Ільчук, Ш.І. Шабатумлін, І.І.Андрусович, І.І. Довженко Виробничий менеджмент в аграрній сфері: Навч. пос. — К.: Вид центр НАУ, 2003.

Руснак П.П., Жабка В.В., Рудий М.М., Чалий А.А. Економіка сільського господарства — К.: 2002.

Економіка, організація і планування сільськогосподарського виробництва. 3-є видання Грінчак Л.К. — К.: Вища школа, 1979.

Організація і планування сільськогосподарського виробництва: Навч. посіб./за ред. Л.Я. Зрібняк, М.М. Ільчук, І.А. Коновал, О.Д. Барановська та ін. — К.: ЗАТ «Нічлава», 2004.

Організація сільськогосподарського виробництва: Підручник/за ред. Г.С. Тарасенко, Л.Я. Зрібняк, М.М. Ільчук та ін. — К.: ФАДА, ЛТД, 2000.

Організація виробництва галузі рослинництва та ефективність виробництва продукції галузі