ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ВОКАЛІЗМУ РОСІЙСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

PAGE 21

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки, молоді та спорту

Хмельницької обласної державної адміністрації

Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Відділення: Мовознавство

Секція: Російська мова

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ВОКАЛІЗМУ РОСІЙСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

Роботу виконала: Боднар Аліна Миколаївна, ліцеїст 11 класу 12 групи Хмельницького спеціалізованого ліцею –інтернату поглибленої підготовки в галузі науки

Науковий керівник: Ринда Ілона Володимирівна, вчитель англійської мови Хмельницького спеціалізованого ліцею-інтернату поглибленої підготовки в галузі науки, спеціаліст II категорії

Хмельницький 2014

“ Порівняльна характеристика систем вокалізму російської та англійської мов”

Боднар Аліна Миколаївна

Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Хмельницький спеціалізований ліцей-інтернат поглибленої підготовки в галузі науки, 11 клас

м. Хмельницький - 2014

Ринда Ілона Володимирівна, вчитель англійської мови Хмельницького спеціалізованого ліцею інтернату поглибленої підготовки в галузі науки

ТЕЗИ

Метою дослідження є поглиблено розглянути і вивчити систему вокалізму російської та англійської мов, охарактеризувати артикуляційно-акустичні особливості голосних фонем наведених мов, звернути увагу на спільне та відмінне у природі цих звуків. Окрім того, певне місце у цій роботі буде відведено певним практичним рекомендаціям для англійськомовних іноземців, які вивчають російську мову і, можливо, стикаються із певними проблемами, та для російськомовних, що вивчають англійську мову і також мають деякі труднощі. Тема наукової є досить актуальною і сучасною. Знання фонетичних явищ та закономірності їх функціонування, систем голосних мови – це передумова для розуміння іншомовних висловів і «озвучення» власних думок. Був проведений порівняльно-типологічний аналіз системи голосних для двох мов: російської та англійської. У системі голосних звуків англійської мови є монофтонги, дифтонги і дифтонгоїди, на противагу в російській мові дифтонгів не має. В обох мовах присутні лабіалізовані та нелабіалізовані голосні, що є подібністю для двох мов, але в англійській мові є назалізовані голосні, в російській мові їх немає. Англійські звуки діляться на довгі та короткі, хоча, необхідно уточнити, що довгі голосні звучать довше коротких лише в аналогічних фонетичних контекстах. У російській мові поділу на довгі та короткі не існує. Тривалість голосного звуку залежить від його положення у слові: всі наголошені голосні звучать довше ненаголошених. Отже, на рівні вокалізму в російській та англійській мовах існує більше відмінностей, аніж подібностей.

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. Порівняльна характеристика вокалізму російської та англійської мов...........................................................................................................7

1.1 Типологія фонологічних систем англійської і російської мов.............7

1.2.Артикуляційно-акустична характеристика голосних російської мови...............................................................................................................................11

1.3.Артикуляційно-акустична характеристика голосних

англійської мови....................................................................................................16

1.4. Фонологічна типологія англійської і російської мов у підсистемі голосних.........................................................................................................................19

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування досліджених фонетичних типологій порівнюваних мов...................................................................................24

2.1 Загальні рекомендації для іноземців, що вивчають російську мову................................................................................................................................24

2.2 Загальні рекомендації для російськомовних громадян, що вивчають англійську.......................................................................................................................25

ВИСНОВКИ............................................................................................28

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У процесі вивчення наукових дисциплін фонетики та фонології російської мови на уроці неодноразово виникала цікавість дослідити її фонологічну систему. Оскільки другою мовою вивчається англійська як представниця також індоєвропейської сім’ї мов, але іншої мовної групи, а саме германської, було обрано для порівняння саме її. З деякими фонетичними особливостями цієї мови ми зазвичай знайомимось в школі на перших заняттях, але несистемно і уривчасто. У процесі подальшого вивчення фонетики англійської мови одразу відзначається якісна і кількісна нерівномірність у її системі вокалізму та у системі вокалізму російської мови (англ.м. – 20 голосних, рос.м. – 6 голосних), порівняно із системами консонантизму наведених мов (англ.м – 24 приголосні, рос.м. – 37 приголосні). Найбільшу цікавість для вивчення та дослідження становить об’єкт, якого досліджують, отже:

об’єкт дослідження становлять системи вокалізму російської та англійської мов.

Оскільки сучасний світ дає можливість народам вільно спілкуватися між собою, актуальність – це невід’ємна складова написання цієї наукової роботи:

актуальність дослідження: вивчення іноземних мов завжди пов’язане із вивченням вимови, її точності і правильності. Знання фонетичних аспектів, фонологічних систем і їх функціонування допоможе правильніше будувати вимову, а відтак і досконаліше вивчити мову.

Керуючись наведеними причинами вибору саме цієї теми, було сформульовано мету та завдання роботи. Отже:

метою цієї роботи є поглиблений розгляд і вивчення системи вокалізму російської та англійської мов;
головним завданням дослідження є характеристика артикуляційно-акустичних особливостей голосних фонем наведених мов, потрібно також звернути увагу на спільне та відмінне у природі цих звуків;
теоретичною важливістю роботи є те, що у роботі певне місце буде відведено деяким практичним рекомендаціям для англійськомовних іноземців, які вивчають російську мову і, можливо, стикаються із певними проблемами, та для російськомовних громадян, що вивчають англійську мову і також мають деякі труднощі.

Оскільки одним із завдань роботи є розгляд і вивчення особливостей вимови голосних наведених мов, тому основну увагу зосереджено переважно на артикуляційних характеристиках голосних російської та англійської мов, які лежать в основі диференційних ознак відповідних фонем. Далі подано перелік завдань для цієї роботи, кожне з яких виділене окремим пунктом і розглядається в основній частині наукової роботи.

Завдання:

розібрати структурно систему вокалізму російської мови.
розібрати структурно систему вокалізму англійської мови.
коротко розглянути спільне та відмінне у структурах вокалізму наведених мов.
подати певні практичні рекомендації для іноземців, що вивчають російську мову і для російськомовних громадян, що вивчають англійську мову.

Обов’язковим елементом цієї роботи має бути чітке визначення дефініції певних термінів, що будуть використані у ході дослідження. Мова йде про розтлумачення таких термінів, як, наприклад: голосні звуки, фонема, монофтонг, дифтонг, ряд, підняття та ін.

Отже, голосні звуки – це звуки людської мови, в основі яких лежить музикальний тон, утворюваний при розкритому мовному каналі внаслідок коливань голосових зв'язок і дальшої модифікації коливань у надгортанних порожнинах. Як бачимо, в основі визначення лежить як артикуляційний, так і акустичний аспект, що дає змогу якомога повніше і точніше розкрити суть наведеного поняття.

У роботі в основному використовується поняття фонема, оскільки мова йде про теоретичні закономірності і особливості голосних наведених мов, а не їхнє практичне застосування у мовленні. Тож, фонема – це не фізичне явище, а наукове абстрактне узагальнене поняття про звук у його функціях у системі мовлення. Говорячи про фонеми російської та англійської мов, розглядаємо їх як узагальнені інваріанти, що у мовленні реалізуються через конкретні варіанти – алофони. [7, 22]

РОЗДІЛ 1. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВОКАЛІЗМУ РОСІЙСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ

1.1 Типологія фонологічних систем англійської і російської мов

Серед рівнів, які створюють складну ієрархічну структуру мови, фонологічний повинен бути названий першим. Основною одиницею цього рівня є фонема. Вона являє собою абстрактну мовну одиницю, яка поєднує в собі всі ті загальні ознаки, властиві реальним звукам – фонам, в яких вона існує і реалізовується.

Фонема як основна одиниця фонологічного рівня мови виконує дві дуже важливих для спілкування функції: 1) конститутивну функцію, яка полягає в тому, що фонеми являють собою необхідний будівельний матеріал для одиниць морфологічного і інших рівнів ( без фонем ні морфеми, ні слова існувати не можуть); 2) дистинктивну функцію, або зрізнювальну, яка дає можливість відрізняти одні морфеми від інших, одні слова від інших, що також має важливе значення для спілкування.

Таким чином, фонему можна визначити як «клас фізично подібних і функціонально тотожних звуків» [4, с.219 ].

Із цього визначення фонеми випливає, що одна і та ж фонема в різних умовах може звучати по-різному. Такі звуки, що являють собою різновид одного і того ж класу фізично схожих звуків, називаються алофонами або ж варіантами даної фонеми.

Фонеми в морфемах і словах комбінуються в склади, які можна розглядати як єдину одиницю сегментації мовного потоку.

Разом із фонемами і їх варіантами, які отримали назву сегментних одиниць за їх здатністю вживатися в окремих відрізках мовного ланцюжка, до фонологічного рівня відносяться суперсегментні одиниці, під якими зазвичай розуміються наголос і інтонація.

Відбір показників для встановлення типології фонологічних систем двох мов. Розглядаючи фонологічну систему окремих мов, ми можемо запевнитись в тому, що кількісні коливання фонемного складу досить великі. В одних мовах число приголосних фонем надзвичайно обмежене, при ьому, що їх система голосних фонем різноманітна. Мови з таким складом фонем отримали назву вокалічних або мов вокалічного типу.

Інвентар фонем (і голосних, і приголосних), їх число і склад можуть бути визнані загальним критерієм типологічної характеристики фонологічних систем порівнюваних мов.

Структура фонемного інвентарю має важливе значення для встановлення типології відповідної мови. Одним з компонентів структури варто вважати кількість і якість опозицій і кореляцій.

Під фонологічною опозицією розуміється протиставлення двох або більше фонем з метою виявлення наявності або відсутності будь-якої ознаки. Опозиції бувають бінарні (подвійні), тернарні (потрійні) і групові, якщо протиставляється по дві, по три або ціла група однорідних одиниць мови, в даному випадку – фонем. Наприклад, рос. [б] - [п], [т] - [д] і т. д.; англ. [f] - [v], [s] - [z] і т. д., або [b] - [d] - [g], або група голосних переднього ряду протиставляється групі голосних заднього і т. д.

З фонологічно опозицією тісно пов’язана фонологічна кореляція, тобто наявність у відповідній фонологічній системі двох фонем, попарно протиставлених один одному по одній ознаці при збігу всіх інших ознак, наприклад: кореляція по твердості-м’якості ([б] - [б']), по дзвінкості-глухості ([б] - [п]), по назальності – неназальності ([м] - [б]).

З розглянутими вище ознаками – опозицією і кореляцією – пов’язана також нейтралізація, яка характеризується в фонологічному плані зняттям ознаки, що відрізняє одну фонему від іншої в бінарній опозиції.

Типологічний аналіз фонологічних систем припускає встановлення не тільки якісних, але і кількісних показників, що може бути досягнуто шляхом визначення сили фонологічної опозиції (термін, введений В.К. Журавльовим). Під силою фонологічної опозиції автор розуміє число корелятивних пар, які входять в дану опозицію.

Згодом розвиток електростатичної апаратури надав дослідникам можливість отримувати спектограми звуків і звукосполучень, дякуюючи чому, виявилось доступним точно виміряти і отримати характеристики окремих формантів, що складають формантну структуру окремої мови.

В свою чергу, формант – це частина слова, що змінює лексичне й граматичне значення кореня або основи, служить для словотвору і словозміни.

Скориставшись електроакустичними методами дослідження, Р. Якобсон, Г. Фант и М. Халле розробили систему бінарних розрізнювальних ознак окремих фонем, які за своїм узагальнюючим характером можуть служити типологічними показниками фонологічних систем.

Виділяються два класи ознак – ознаки звучності, засновані на різницях в кількості і концентрації енергії в спектрі і в часі, і ознаки тону, засновані на різних характеристиках країв частотного спектра.

В групі ознак звучності виділяються наступні пари ознак по принципу опозиції:

1) голосні – не голосні;

2) приголосні – не приголосні;

3) компактні – дифузні, які характеризуються в акустичному відношенні більшої (або ж меншої) концентрації енергії у вузькій центральній області спектра, що супроводжується збільшенням загальної кількості енергії в її часовій протяжності. В артикуляційному відношенні компактність відповідає передній, а дифузність – задній артикуляції.;

4) напружені – не напружені, що характеризуються наявністю достатньо виразних резонансних областей в спектрі і збільшенням (або ж зменшенням) загальної кількості енергії і її протяжності в часі. Напружені фонеми також називаються сильними або фотрісними, не напружені – слабкими або ленісними.

5) дзвінкі – глухі, що обумовлено в акустичному відношенні наявністю (або ж відсутністю) гармонічних коливань на низьких частотах;

6) носові – ротові, які характеризуються тим, що енергія розповсюджується на більш широку (або ж вузьку) полосу частот і з’являються носові форманти, в результаті чого до ротового приєднується носовий резонанс;

7) переривчасті – не переривчасті, ознака, обумовлена в акустичному відношенні відсутністю звука, що пов’язано з швидким (або ж помірним) розповсюдженням енергії на широку полосу частот, а в артикуляційному відношенні – несподіваним включенням (або ж виключенням) джерела звука;

8) різкі – не різкі, що обумовлено в акустичному плані більшою (або ж меншою) інтенсивністю шуму;

9) глоталізовані – не глоталізовані, які характеризуюься більшою (або ж меншою) швидкістю витрату енергії в заданий проміжок часу, що артикуляційно виражається в наявності (або ж відсутності) змикання голосової щілини.

В групі ознак тону виділяються такі:

1) низькі – високі, з концентрацією енергії в нижніх (або ж високих) частотах спектра. Артикуляційно виділяються периферійні фонеми із більшим розміром і меншою розчленованістю резонатора (порожнина рота, носа, грудної клітки, при зміні величини яких змінюється тембр голосу і звуків мовлення ) – велярні (приголосний звук, що утворюється шляхом підняття задньої частини спинки язика до піднебіння) і губні фонеми – і центральні фонеми із меншим розміром резонатора – палатальні і дентальні фонеми;

2) бемольні – прості. У бемольних фонем спостерігається деякий зсув вниз в порівнянні з простими і послабленням в деяких верхніх частотних складових; в артикуляційному відношенні бемольні фонеми характеризуються веляризацією, тобто додатковим підняттям задньої спинки язика в напрямкудо м’якого піднебіння, що надає приголосним так звану твердість;

3) дієзні – прості. У дієзних фонем відбувається деякий зсув вверх в порівнянні з простими фонемами і посиленням деяких верхніх частотних складових; в артикуляційному відношенні дієзні фонеми характеризуються палаталізацією, тобто додатковим підняттям середньої частини язика до твердого піднебіння.

Розглянутий матеріал дозволяє нам рахувати наступні показники фонологічно визначальними: 1) кількість і якість інвентарю фонем; 2) кількість і якість опозиції і кореляції; 3) випадок нейтралізації фонем; 4) сила опозиції; 5) дистрибуція фонем і їх частота; 6) функції фонем у слові.

Усі ці показники дадуть можливість зробити висновок про типологічний характер мови в плані її фонологічної організації. Це підтверджує думку Г.П. Торсуєва, який вважає, що для визначення типології фонологічних систем найбільше значення має «система фонем (враховуючи дифференціальні риси і співвідношення підсистем – голосних і приголосних), частотна характеристика фонем і їх функціональне навантаження». [7, 266]

Артикуляційно-акустична характеристика голосних російської мови

Фонемний склад російської мови – 43 фонеми: з них 37 приголосних та 6 голосних.

Кожна мова має свою фонологічну систему, що певною мірою відрізняє її від інших. У зв’язку з цим актуальним є поняття артикуляційної бази. Артикуляційна база – типові положення і система рухів мовних органів.

Говорячи про систему фонем будь-якої мови, треба розуміти, що всі її одиниці взаємно пов’язані і протиставлені. Виявлення цих відмінностей можливе завдяки виведенню певних типових артикуляційних і акустичних ознак звуків, які дозволяють розрізняти, упізнавати протиставляти їх. Саме ці ознаки на фонологічному рівні і називають диференційними (від лат. differentia "різниця, відмінність") – розрізнювальними.

В артикуляційному аспекті для російської мови найважливішими є такі ознаки:

Місце творення – ряд.

Місце творення голосних визначається за рухом язика в горизонтальній площині. Умовно місце творення розділяють на три ряди – передній, середній та задній.

Голосні переднього ряду (кінчик язика впирається в нижні зуби, спинка заокруглена, між коренем язика і стінкою фаринкса виникає великий резонаторний простір)

Голосні заднього ряду (язик набирає кулеподібної форми, кінчик язика при цьому або відтягнений від нижніх різців, або зовсім вливається в заокруглену язикову форму, що сприяє утворенню великої передньої резонаторної порожнини)

Специфіка російської мови полягає у тому, що серед її голосних є голосні середньорядних [ы] – середній ряд, високе підняття, [а] – середній ряд, низьке підняття. (Мойсієнко, 190)

Спосіб творення – ступінь підняття.

Спосіб творення голосних визначається за рухом язика по вертикалі, враховується ступінь підняття язикової спинки до піднебіння. (Мойсієнко, 190).

Голосні високого ступеня підняття (язик піднятий до піднебіння) -

[и], [ы], [у].

Голосний високо-середнього ступеня підняття (язик у положенні між високим та середнім підняттям) - [и], [о].

Голосні середнього ступеня підняття (язик у положенні посередині ротової порожнини, середня і задня частина спинки язика підняті) - [е], [о].

Голосний низького ступеня підняття (язик розміщений низько у ротовій порожнині) - [а].

Окрім центральних ознак місця і способу творення (за активним мовним органом язиком), також виокремлюють ознаки, що є результатом дії інших артикуляторів – губів (огубленість), нижньої щелепи (відкритість/закритість).

Огубленість.

Огубленість (лабіалізація) - результат специфічної губної активності - губи випинаються наперед і заокруглюються. Виділяють лабіалізовані голосні і не лабіалізовані.

Лабіалізовані голосні - [у], [о].

Нелабіалізовані голосні – решта.

Відкритість/Закритість.

Визначається за більшим чи меншим розкриттям ротової порожнини, спричиненим роботою нижньої щелепи. За цією ознакою виокремлюють відкриті і закриті голосні.

Відкриті голосні – голосні низького і середнього ступеня підняття.

Закриті голосні – голосні високо-середнього і високого ступеня підняття.

Окрім артикуляційного аспекту, важливим для мовознавців є і акустичний (фізичний). Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх звучання, тобто як акустично-фізичного явища.

Акустика – це фізична галузь, яка вивчає пружні коливання та хвилі, процеси збудження та розповсюдження коливань, їх взаємодію з фізичною матерією. Звукову хвилю, яку створює людина під час мовлення, фіксують за допомогою мікрофона і розглядають на осцилограмах та спектрограмах: осцилограма відбиває інтенсивність сигналу, спектрограма – розподіл частот від найнижчої (коливання голосових зв’язок) до найвищої.

В акустичному аспекті для української мови найважливішими є такі ознаки:

Компактність/дифузність.

Компактність передбачає наявність у спектрі центральної ділянки концентрації енергії. Дифузність виникає завдяки тому, що нижня форманта опускається нижче певного рівня, і тоді звукова енергія поширюється на периферійні частини спектра.

Компактні голосні - [а], [е], [о].

Дифузні голосні - [и], [ы]. [е].

Бемольність/небемольність.

Голосні, що викликають низькочастотні коливання називають бемольними.

Бемольні голосні - [о], [у].

Небемольні голосні - [и], [ы]. [е], [а].

Голосні - це тонові звуки, які виникають внаслідок коливань голосових зв’язок, музичний тон, голос набувають особливого тембру у надгортанних порожнинах. Рот і горло- це ті резонатори, в яких формуються відмінності між голосними. Ці відмінності визначаються об’ємом та і формою резонуючих порожнин, які можуть бути змінені в результаті руху губ, язика і нижньої щелепи. Кожен голосний вимовляється під час особливого, властивому лише цьому звукові, положенню органів мови.

За ступенем просування язика вперед або відсунення його назад по горизонталі розрізняють голосні переднього ряду [и], [э]; середнього ряду [ы], [а] і заднього ряду: [у], [о]. Під час артикуляції голосних переднього та заднього ряду язик концентрується відповідно в передній або задній частині порожнини рота. Форма язика при цьому буває різна: при утворенні голосних переднього ряду у напрямку до передньої частини піднебіння піднімається передня частина язика, а при утворенні голосних заднього ряду у напрямку до задньої частини піднебіння-задня частина піднебіння. Під час утворення голосних середнього ряду язик сконцентровується в середній частині порожнини рота та при піднімається середньою частиною до середини піднебіння, як буває іноді під час вимови [ы] ( ряд таких голосних ще називають центральними), або лежить плоско, як під час вимови [а] ( ряд таких голосних називають змішаним).

Найпростіша таблиця голосних – додаток № 1.

Іншу схему представляє трикутник голосних. Більш точно показує артикуляційний простір трапецоїд голосних. Він відображає особливості будови ротової порожнини і можливості рухів язика: в нижній та задній частині рота вони обмеженіші, ніж у верхній та передній.

Але поділ на три ряди і три підйоми не відображає усе багатство голосних звуків. Так, окрім [и], існує ще звук, який вимовляється з дещо більшою відкритістю рота і трохи нижчим підйомом язика. Цей звук називають «[и] відкритим»; у точнішій транскрипції – це [и] подібне до [э].

Відтінки звуків можна розглядати як особливі звуки. Тоді і таблиця має бути детальніша. М.В. Панов запропонував таблицю з п’ятьма рядами та п’ятьма підйомами ( хоча, звичайно, і в ній показані не всі голосні російської мови).

Голосний [э] один із найчастіших звуків звуків літературної мови. Він вимовляється в деяких ненаголошених складах, наприклад у слові п[э]реход. Наголошеним він зустрічається дуже рідко, наприклад у стверджувальному да, що вимовляється з відтінком співчуття [дэ?], що означає різке змикання голосових зв’язок, удар голосової щілини. Ізольоване [э] можна вимовити, якщо утворити безперервний ряд перехідних звуків від [ы] до [а] і зупинитися посередині.

Голосні [а], [э], [o], [y] є просунуті уперед і вгору у порівнянні з [a], [э], [o], [y]. Вони вимовляються між м’якими приголосними: пять [пт],тётя [т т]я, тюль [тул].

Зсунення вгору, закритість голосних переднього ряду [и], [э] між м’якими приголосними може позначатися у транскрипції й по-іншому.

Голосний наголошений [э] вимовляється після твердих приголосних: ант[э]нна, м[э]р, ш[э]ст.

Голосні [и], [ы], [а] бувають лише в ненаголошеному положенні: [и]скрить, д[ы]ши, в[a]да. У деяких людей замість [a] звучить [л] – неогублені приголосні, за розміщенням язика середній між [a] та [o]. Така вимова, як правило, наслідки попереднього окання – відмінність ненаголошених [a] та [o].

Звук [у]-голосний звук верхнього підйому, заднього ряду, лабіалізований. Під час вимови вістань між зубами ще менша, а ніж під час вимови [o]. Губи зближені, округлені і сильно витягнуті уперед, що утворює щілину округлої форми. Язик значно відтягнутий у глиб рота, кінчик язика опущений, відтягнутий назад, коренева частина язика піднята у напрямку до м’якого піднебіння і відсунута назад. Артикуляційний уклад характеризується значним звуженням ротового отвору. Голосові складки напружені і вібрують. М’яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс. [7, 11]

1.3. Артикуляційно-акустична характеристика голосних англійської мови

Фонемний склад англійської мови – 44 фонеми: 24 приголосні і 20 голосних. Оскільки система вокалізму англійської мови налічує більше голосних, відповідно артикуляційних особливостей, а, отже, і диференційних ознак, буде більше.

В артикуляційному аспекті для англійської мови найважливішими є такі ознаки:

Стабільність вимовляння.

Розрізняють монофтонги, дифтонги та дифтонгоїди.

Монофтонг - (дав.-гр. — один і — звук) — простий голосний звук. [7,89]

Англійська мова налічує 12 монофтонгів: [i:], [e], [], [і], [:], [], [], [u:], [:], [], [], [:]. Напр.: англ. fast - [`f:st] «швидкий», cut - [`kt] «різати».

Дифтонгоїд – проміжна ланка між монофтонгом і дифтонгом. Як і дифтонги характеризуються плавною артикуляцією, хоча вона виражена значно слабше. Не відбувається радикально зміни якості звучання голосного, тому дифтонгоїди найчастіше відносять до монофтонгів. [2, 103]

Англійська мова має 2 дифтонгоїди: [i:], [u:].

Дифтонг (від грец. (dphthongos) — двоголосний) — складний голосний звук, що складається з двох елементів, які утворюють один склад і не є окремими фонемами. [2, 109]

Англійська мова налічує 8 дифтонгів: [i], [], [ei], [], [e], [i], [i], []. Для них характерне низхідне звучання – перший елемент є вершиною складу, другий (глайд – напівголосний, аналог українських нескладових голосних [] [ў]) його супроводжує. Напр.: англ. light - [`lit] «світло», table - [`teibl] «стіл». Зазвичай дифтонги мають більшу довготу, ніж монофтонги.

Місце творення - ряд.

Виокремлюють голосні переднього, середнього та заднього ряду.

Голосні переднього ряду (кінчик язика впирається в нижні зуби, спинка заокруглена, між коренем язика і стінкою фаринкса виникає великий резонаторний простір) – монофтонги [i:], [e], [] та перші елементи дифтонгів [e], [ei].

Голосні середнього ряду (язик у середній частині ротової порожнини, середня і задня частина спинки язика рівномірно підняті, відстань від опуклої частини спинки язика до верхніх різців і між нею до стінки фаринкса приблизно однакові) - [і], [:], [], [] і перший елемент дифтонга [].

Окремо виділяють задньопросунуті голосні (язик трохи просунутий уперед, порівняно із його положенням при творенні голосних заднього ряду) - [], [:] і перший елемент дифтонга [].

Спосіб творення - ступінь підняття.

За ступенем підняття розрізняють голосні високого, середнього та низького підняття.

Голосні високого підняття (язик піднятий до піднебіння) - [i:], [i], [], [u:] та перші елементи дифтонгів [i], [].

Голосні середнього підняття (язик у положенні посередині ротової порожнини, середня і задня частина спинки язика підняті) - [e], [:], [], [:] та перші елементи дифтонгів [ei], [], [e].

Голосні низького підняття (язик розміщений низько у ротовій порожнині) - [], [], [:], [] та перші елементи дифтонгів [i], [i], [].

Довгота.

Традиційно голосні монофтонги англійської мови поділяють за довготою на короткі та довгі.

Короткі голосні - [e], [], [і], [], [], [], [].

Довгі голосні - [i:], [:], [u:], [:], [:].

Огубленість.

Розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні.

Лабіалізовані голосні - [u:], [:], [], [] та перші елементи дифтонгів [], [i].

Нелабіалізовані голосні – решта.

Відкритість/закритість.

Відкриті голосні – голосні низького і середнього ступеня підняття. (напр. специфічний голосний англ.м.:[] – передній ряд, низьке підняття)

Закриті голосні – голосні високого ступеня підняття.

Говорячи про акустичний аспект, треба зазначити, що для англійської мови характерні ті самі ознаки, що й для української. Маємо той самий розподіл на компактні та дифузні, бемольні та не бемольні, дієзні та недієзні, високо тональні та низько тональні.

Для кращого розуміння позначок у транскрипції голосних фонем англійської мови подано таблицю їх розшифрування.

Умовні позначення фонем англійської мови:

[i: ] – і довга

[і] – і коротка

[:] – е довга

[e] - е коротка

[] - е широка

[] – е ненаголошена коротка

[u:] – у довга

[] – у коротка

[:] – о довга

[] – о коротка

[:] – а довга

[] – а коротка

1.4. Фонологічна типологія англійської і російської мов у підсистемі голосних.

При типологічних дослідженнях на фонологічному рівні варто брати до уваги не стільки схожість і відмінність в фонемному інвентарі мов, які порівнюються, скільки схожість і відмінність в принципах організації фонологічних систем цих мов. А.А. Реформатський пише з цього приводу: «Коли ми порівнюємо не окремі ізольовані звуки рідної і іноземної мов, а цілі фонетичні категорії, взяті із системи, то ми переконуємось в повній своєрідності кожної фонетичної системи. Це вияв однієї з основних рис будь-якої мови – ідіоматичності, тобто неповторної індивідуальності кожної з них. Ідіоматичність властива і лексиці, і граматиці, властива вона і фонетиці, і саме вона забезпечує національну самобутність кожної мови». Дісно, ідіоматичність мов дуже яскраво позначається на фонетиці.

Голосні фонеми. Англійська фонетична система в порівнянні з російською володіє, разом з деякими загальними рисами, більшою кількістю характерних ознак. Англійська мова характеризується яскраво вираженим вокалізмом: система голосних, як вже було зазначено, складається з 21 фонеми – 12 монофтонгів і 9 дифтонгів.

Система голосних російської мови простіша – 6 фонем. Однак така примітка справедлива не для всіх слов’янських мов. Дослідження фонетичних систем слов’янських мов показало, що серед останніх наявні і вокалічні – це насамперед сербохорватська мова [6, 52]

В англійській мові розрізняють голосні переднього, заднього і змішаного рядів – залежно від розташування язика в горизонтальній площині [8, 32]. Крім того, голосні в англійській мові розрізняються і за кількісними ознаками, тобто по довготі-стислості, а також по стійкості артикуляції: голосні з стійкою артикуляцією – монофтонги – протиставляються дифтонгам.

Протиставлення лабілізованих і нелабілізованих голосних фонем в англійській мові виражено досить слабко.

Перші два із вище перечислених протиставлень спостерігаються також у фонетичній системі російської мови. В ній голосні переднього ряду протиставлені голосним заднього. Відносно голосних змішаного ряду, в російській мові є такі, які за способом утворення наближаються до англійських голосних фонем цього ж змішаного ряду.

Для підсистеми англійських голосних (монофтонгів) фонологічно важливе значення має ознака ряду з поділом на голосні звичайного і голосні просунутого вперед або відсунутого назад ряду і ознака підйому з підрозділом на два різновиди – вузький і широкий.

За ознакою ряду англійські голосні розміщуються так:

голосні переднього ряду: [i: ], [e], [];
голосні переднього відсунутого ряду: [і];
голосні середнього ряду: [:], [];
голосні заднього ряду: [], [:], [u:];
голосні заднього просунутого ряду: [:], [], [].

За ознакою підйому вони класифікуються так:

голосні верхнього підйому вузькі: [i: ], [u:];
голосні верхнього підйому широкі: [і], [];
голосні середнього ряду вузькі: [e], [:];
голосні середнього ряду широкі: [];
голосні нижнього підйому вузькі: [], [:];
голосні нижнього підйому широкі: [], [:], [].

Підсистема російських голосних складається із 6 фонем. На відміну від підсистеми англійських голосних, в російській підсистемі фонологічно важливим є ділення за ознакою ряду і підйому без будь-яких підрозділів. За ознакою ряду російські голосні розташовуються так:

голосні переднього ряду: [и], [э];
голосні середнього ряду: [ы];
голосні заднього ряду: [а], [о], [у];

За ознакою підйому вони класифікуються так:

1) голосні верхнього підйому: [и], [у];

2) голосні середнього підйому: [э], [о];

3) голосні нижнього підйому: [а], [е];

В англійській підсистемі голосних існують наступні 6 опозицій голосних за ознакою ряду:

[i: - u:] – beat – boot; [ – :] – cat- cart;

[I - ] – kick – cook; [: - ] – heart – hot;

[e - :] – bed – bird; [ - :] – tuck – talk;

У російській підсистемі голосних існують наступні 4 опозиції за ознакою ряду:

[и – у] – пить – путь; [э – о] – мел – мол;

[ы – у] – мыл – мул; [и – ы] – бил – был.

За ознакою підйому в англійській підсистемі голосних є наступні 9 опозицій:

у межах одного і того ж підйому:

[i: - I] – feet – fill; [: - ] – foreword – forward;

[u: - ] – pool – pull; [: - ] – port – pot.

У російській підсистемі голосних такі опозиції повністю відсутні.

2) В межах різних підйомів:

[i: - ] – seed – sad; [ - ] – look – lurk;

[i: - e] – neat – net; [I - e] – bill – bell;

[ - :] – look – lark; [u: - :] – fool – fall.

[u: - ] – soup – sop;

В російській підсистемі голосних є такі опозиції за ознакою підйому (в межах різних підйомів):

[и – э] – пил – пел; [у - о] – тут – тот;

[э – а] – села – сало; [о – а] – сом – сам;

[у – а] – стул – стал; [у – э] – ухо – эхо.

Підсистема англійських голосних характеризується наявністю дев’яти дифтонгів: [ei, ai, i, a, o, i, , , ]. Ці дифтонги створюють ряд опозицій з монофтонгами і особливо багато (36) опозицій один з одним. [1, 199]

В російській підсистемі голосних дифтонги відсутні. Існуючі в ряді слів фонетичні дифтонги фонологічно дифтонгами не є, бо вони складаються з двох фонем – голосної і нескладного [и], яке у випадку приєднання до відповідного слова словозмінюючої морфеми, яка починається з голосної, нескладне [и] приєднується до наступного голосного: край – края ['кра-йъ], дай – даю [д йу] и т.д.

Дистрибуція голосних фонем в обох мовах має типологічні відмінності. В англійській мові закінчувати відкритий склад можуть тільки довгі голосні або дифтонги, а в ненаголошеній позиції голосний [], який має відмінне графічне вираження: potato [p`teito] – картофель; female [`fi:meil] – женщина; pupil [`pju:pl] – ученик. [6, 232]

Короткі голосні [і], [e], [], [], [], [] закінчувати відкритий склад не можуть. Ця особливість носить типологічний характер, оскільки вона характеризує дистрибуцію підсистеми голосних в цілому.

В протилежність дистрибуції голосних фонем в англійській мові, в російській відсутні будь-які обмеження, які відносяться до можливості появи того чи іншого голосного в будь-якій позиції в складі. Єдине обмеження є тільки стосовно дистрибуції фонеми [ы], яка може знаходитися тільки після твердих приголосних: был, выть, дышать, зыбь.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ДОСЛІДЖЕНИХ ФОНЕТИЧНИХ ТИПОЛОГІЙ ПОРІВНЮВАНИХ МОВ

2.1 Загальні рекомендації для іноземців, що вивчають російську мову.

Російська мова – це одна з найбагатших мов світу. Вона має великий лексичний запас, має у своєму розпорядженні розвинуті виразні засоби для позначення усіх необхідних понять в будь-якій сфері людської діяльності. Вивчення російської мови для іноземця – це завжди нелегкий крок, але, удосконалюючись, людина удосконалює і світ.

Взагалі, система вокалізму російської мови набагато простіша, ніж англійської, однак потребує певних зусиль. Особливу увагу треба звернути на артикуляцію голосного [ы], аналога якого англійська мова не має. Щоб навчитися його вимовляти, потрібно налаштувати мовні органи на артикуляцію англійського голосного [і:] і при цьому понизити рівень підняття спинки язика, залишаючи його у передньому розташуванні. Вимова голосного [ы] має бути подібною до вимови голосного в англійському слові «this» - [s]. Нижче показана схема рентгенограми артикуляції голосного [ы], яка може допомогти у правильному його вимовлянні. Оскільки в системі вокалізму російської мови не існує диференціації на довгі та короткі голосні слід звертати увагу на те, що вимова російських голосних повинна мати середню тривалість порівняно з англійськими короткими та довгими голосними. Можна провести певну паралель між п’ятьма російськими голосними [и], [е], [у], [о], [а] і їхніми умовними відповідниками в англійській мові – довгими голосними [i:], [:], [u:], [:], [:] відповідно. Тривалість звучання наведених російських голосних має бути трохи коротшою.

В ненаголошених позиціях наведені голосні [и], [у], [о], [а] скорочують свою тривалість і уподібнюються до англійських коротких голосних - [і], [], [], [] відповідно.

Для того, аби як слід вивчати російську, необхідно обов’язково почати із практики визначення звуків мови при сприйнятті слова на слух, а тоді вже можна знайомитись із практикою письма. Також важливо те, щоб вивчення фонетики було пов’язано із вивченням норм вимови звуків в словах, поєднання звуків у різних частинах слова і особливу увагу звернути варто на наголос. Наголос в російській мові не сталий, тому ті, хто вивчає її, зазвичай звертаються до словників. В результаті реалізації цих принципів, а також, беззаперечно, дякуючи практиці, формуються орфоепічні вміння і навики.

2.2 Загальні рекомендації для російськомовних громадян, що вивчають англійську мову

У англійській мові важливою є вимова звуків, як і у кожній іншій. Вимова голосних звуків визначає акцент того, хто розмовляє. Для правильної вимови необхідне додаткове тренування мовного апарату, яке легше всього здійснювати за допомогою вимови цих англійських голосних. Також, для того, аби добре розрізняти і розуміти усі ці звуки на слух, безпосередньо необхідно навчитися правильно їх промовляти самому. У цьому може допомогти коротке пояснення і опис кожного англійського звука, що неаби-як може допомогти на початковому кроці вивчення англійської мови:

англійський звук [i:]: вимовляється коротко, уривчасто і легко, без будь-якого напруження, губи злегка розтягнуті або нейтральні;
англійський звук [e]: рот злегка привідкритий, губи розтягнуті або нейтральні, основна маса язика в передній частині рота, а кінчик коло нижніх зубів. Приголосні перед цим голосним не пом’якшуються;
англійський звук []: цей англійський звук більше відкритий, ніж попередній. Середня частина язика піднята, нижня щелепа опущена, губи у нейтральному положенні, спинка язика вигнути вперед, а його кінчик прижатий до нижніх зубів;
англійський звук []: звук короткий, язик займає те ж положення, як і при мовчанні, однак задня частина язика трохи припіднята до передньої частини м’якого піднебіння; губи злегка розтиснуті, відстань між щелепами досить велика. Звук зрізаний, вимовляється з невеликим напруженням;
англійський звук [:]: цей англійський звук протяжний, відкритий. При його вимовленні язик дещо відтягнутий назад від зубів і лежить низько в роті, губи нейтральні, рот лише трохи привідкритий;
англійський звук []: короткий, відкритий звук. Вимовляється з чуть припіднятою верхньою губою, а нижня губа прилягає до зубів. Нижня щелепа опущена вниз. Щоб навчитись вимовляти звук [о], варто різко привідкрити рот, злегка округливши губи;
англійський звук [о:]: при вимовленні цього звука губи сильно округлені, але не витягнуті ( на відміну від артикуляції російського звука [о]). Корінь язика придавлений, кінчик язика не прилягає до зубів, нижня щелепа трохи опущена. Звук вимовляється протяжно.
англійський звук []: це короткий голосний звук. Вимовляється при трохи округлених губах, кінчик язика опущений і відходить від нижніх зубів, язик відтягнутий назад, його задня частина припіднімається до передньої частини м’якого піднебіння, але не так високо і далеко, як при вимомленні російського звуку [у].
англійський звук [u:]: цей англійський звук є дифтонгомю Він не однаковий на своєму протязі: початок його більше відкритий, ніж кінець. При його артикуляції язик рухається назад, від передніх зубів, а також дещо вверх. По закінченню його артикуляції задня частина язика високо піднята до м’якого піднебіння, губи округлені, але не витягнуті. Звук вимовляється протяжно, напружено;
англійський звук [:]: при вимовленні цього англійського звуку язик припіднятий, поверхнійсть його пласка, губи напружені і дещо розтягнуті, зуби оголені, відстань між щелепами невелика. Звук вимовляється ненапружено.
англійський звук []: у ненаголошеному положенні голосні, як і в російській, так і в англійській, скорочуються и втрачають свою чіткість. Цей звук неможливо правильно вимовити окремо від інших звуків, оскільки він ненаголошений. Аби уникнути помилок при вимовленні слів із цими звуками варто усі зусилля сконцентрувати на наголошеній голосні слова.
англійський звук [ei]: цей англійський звук є поєднанням двох елементів – [е] та [і]. Вимовляється разом, без паузи в межах одного складу. Основний елемент [е] завжди наголошений;
англійський звук [ai]: при вимові першого елементу цього англійського звуку – звуку [a] – кінчик язика впирається у нижні зуби, язик знаходиться низько в роті, причому передня і середня частини язика підняті до твердого піднебіння;
англійський звук [i]: цей звук є поєднанням елементів [] та [і] і вимовляєтьсямайже без участі губ;
англійський звук [a]: даний англійський звук є поєднанням [a] та [u];
англійський звук []: при вимовленні цього звуку губи округлені, але не витягнуті. Другий елемент вимовляється нечітко;
англійський звук [i]: за злегка протяжним звуком [і] слідує нейтральний звук;
англійський звук []: перший елемент – відкритий звук [e] помірно переходить в нейтральний.

ВИСНОВКИ

Кожна мова має свої особливості – починаючи із фонетичного рівня і завершуючи синтаксичними конструкціями. Досліджуючи російську мову та вивчаючи паралельно англійську, завжди виникає бажання проводити між ними паралелі, об’єднувати якісь певні спільні риси, протиставляти відмінні. Саме така цікавість і спровокувала вибір цієї теми для дослідження, адже обидві мови є досить актуальними сьогодні.

Опрацювавши велику кількість літератури з фонетики російської та англійської мов, було створено певну вибірку основних особливостей систем вокалізму наведених мов, виявлено ряд спільних та відмінних рис для голосних цих мов. Було виявлено, що російська мова має набагато менший кількісний склад голосних фонем, ніж англійська мова, хоча при цьому більшість диференційних ознак є спільними для обох мов – місце та спосіб творення, лабіалізація, відкритість/закритість. Хоча англійська мова має у своєму арсеналі й кілька особливих диференційних ознак, не властивих для російської мови – тривалість звучання та стабільність вимовляння (поділ на монофтонги та дифтонги). Цікаво, що, не зважаючи на те, що в російській мові всього 6 голосних фонем, кожна із них має цілий ряд комбінаторних та позиційних алофонів, які реалізують свою фонему у мовленні, залежно від оточення сусідніх звуків. Говорячи про англійську мову, складається враження, що така велика кількість голосних фонем з’явилася внаслідок набуття алофонами певних фонем фонологічних ознак і переходу їх в ранг самостійних фонем зі своїми диференційними ознаками.

Також стало відомо, що обидві мови мають певні голосні, відповідників до яких в іншій мові не знайдемо – російська [ы], англійські [] та []. Також є велика кількість дифтонгів в англійській мові, чого ми не зустрінемо в російській мові, відсутність диференціації голосних за тривалістю в російській мові Це послугувало причиною для написання розділу про практичні рекомендації у вивченні англійської мови для російськомовних громадян, що вивчають англійську мову і розділ про практичні рекомендації щодо вивчення російської мови для англійськомовних іноземців.

Виконана робота може послугувати матеріалом для вивчення систем вокалізму російської та англійської мов, помічником у покращенні вимови голосних цих мов. Вона може бути цікавою для кожного, хто цікавиться описовим та порівняльним мовознавством, а також прагне якнайкраще вивчити одну з порівнюваних мов.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Vassilyev V.A., English phonetics, A theoretical course, M., 1970

2. М.А.Соколова, К.П.Гинтовт. Практическая фонетика английского языка: Учебник для студентов высших учебных заведений. Москва. Гум. Изд. Центр ВЛАДОС. 2001г.

3. www.lovelylanguage.ru/pronunciation/sounds/384-english-vowels

4. Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование, М., 1971

5. Торсуев, Г.П. Разновидности типологии языков и показатели фонетической и фонологической типологии. М, 1966.

6. Аракин В.Д. Сравнительная типология английского и русского языков. М.: Физматлит, 2008 г.

7. Соколова М.А. Теоретическая фонетика английского языка. – М., 1996

8. Дікушина О.І. Фонетика англійської мови. М., 1952

ДОДАТКИ

Додаток 1. Найпростіша таблиця російських голосних:

Участие губ	Неогубленные	Огубленные
Ряд Подъем	передний	средний	Нижний
верхний	И ь	ы	У
средний	Э	ъ	О
нижний		а

Але ділення на три ряди і три підйоми не дає можливості побачити усе багатство окремих звуків. Існують відтінки звуків, які слід розглядати як окремі звуки. Так, окрім [и] є ще звук, який вимовляється із більшою відкритістю рота і нижчим підйомом язика. Цей звук називаютть «[и] відкритим». Слідуючи із цього, таблиця має бути детальнішою:

Ряд Подъем	передний	передне-редний	средний	средне-задний	задний
верхний	и	У	Ы		у
Верхнее-средний	И э, э	О	Ы
средний	э	Э	Э		о
средне-нижний		А	А	Л
Нижний			А

Додаток 2. Таблиця типологічних ознак підсистеми голосних в російській та англійській мовах:

Ознаки	Мова
	Англійська	Російська
Монофтонги	12	6
Дифтонги	8	-
Число рядів	5	3
Число підйомів	5	3
Опозиція по ряду	6	4
Опозиція в межах од- ного підйому	4	-
Опозиція в межах різних підйомів	7	6
Тривалість голосних	відрізняються	не відрізняються
Дистрибуція	Залежить від структури складу	не залежить віж структури складу

Додаток 3.

Додаток 4.

Відгук на наукову роботу

учениці 11 класу Боднар Аліни Миколаївни

Хмельницького спеціалізованого ліцею-інтернату

Порівняльна характеристика систем вокалізму російської та англійської мов

Наукова робота є самостійною роботою. Тема наукової роботи є актуальною, оскільки дослідження систем вокалізму є необхідним для вирішення багатьох теоретичних і практичних питань, пов'язаних із виникненням і розвитком людської мови та її викладанням.

Автор опрацювала велику кількість теоретичних джерел із теми дослідження, розглянула артикуляційно-акустичні системи голосних обох мов, виконала порівняльний аналіз систем вокалізму російської та англійської мов.

Слід зазначити оригінальність та новизну роботи, адже Боднар Аліна надала практичні рекомендації до засвоєння систем голосних російської мови іноземцями та навпаки. Це заслуговує на увагу.

Зазначена наукова робота має велику практичну цінність. Результати дослідження можуть бути використані на заняттях з англійської та російської мови, а також фонетики, і представляють інтерес для всіх, хто вивчає російську як іноземну мову. В першу чергу це стосується матеріалу, який подається у додатках.

Характеризуючи в цілому необхідно відзначити, що вибрана автором логіка дослідження, послідовність і вміст глав і розділів дозволяє глибоко і якісно розкрити тему. Звичайно,робота не позбавлена недоліків, але вони можуть бути усунуті і не впливають на загальну позитивну оцінку.

Науковий керівник: Підпис Ринди І. В. засвідчую вчитель англійської мови Директор Хмельницького другої категорії Ринда І.В. спеціалізованого ліцею-інтернату

поглибленої підготовки в галузі науки

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМ ВОКАЛІЗМУ РОСІЙСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ МОВ