Система освіти в Україні

Лекція № 2

Тема. Система освіти в Україні.

Мета: розкрити принципи побудови системи освіти в Україні; ознайомити з існуючими ланками освіти в Україні; схарактеризувати основні типи закладів освіти.

План:

1. Принципи побудови системи освіти в Україні.

2. Характеристика основних типів закладів освіти.

Література:

Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – 2 вид., випр. і доп. - Харків: «ОВС», 2002. - С 154 - 174.
Максим'юк СП. Курс лекцій з педагогіки.— Рівне, 2002.
Освіта України. Нормативно-правові документи. - К.: Міленіум, 2001.
Педагогіка / Під ред. З.Н. Курлянд. - Одеса, 2001.
Педагогіка: Навчальний посібник / В.М. Галузяк, М.І. Сметанський, В.І. Шахов. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2006. – 400с.
Підласий І.П. Практична педагогіка, або Три технології: Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти / М-во освіти і науки України. - К.: Слово, 2004. -616 с.
Сорока Г І. Сучасні виховні системи та технології: Навчально-виховний процес-методичний посібник для керівнкиів шкіл. -Харків: Веста, Ранок, 2002. - 128 с.
Фіцула М.М Педагогіка: Посібник. К.: ВЦ «Академія», 2001. – 546 с.
Щербань П.Н. Прикладна педагогіка: Навч. мет. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 215 с.

Принципи побудови системи освіти в Україні.

Система освіти – сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно здійснюють виховання, навчання і підготовку до життя підростаючих поколінь відповідно до завдань суспільства. Характерною особливістю сучасної системи освіти в Україні є гуманізм і демократизм, зв'язок із розбудовою української державності, формуванням національної самосвідомості громадян України.

Освіта є основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку кожного суспільства.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових здібностей, виховання моральності. Освіта покликана формувати громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачувати на цій основі творчий інтелектуальний, культурний потенціал народу, забезпечувати народне господарство кваліфікованими фахівцями.

Закон України “Про освіту” (ст. 3) гарантує громадянам України право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду і характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин.

Це право забезпечується:

розгалуженою мережею закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;
різними формами навчання – стаціонаром, заочною, вечірньою, екстернатом, а також педагогічним патронатом.

Навчально-виховна діяльність закладів освіти згідно з цим законом (ст. 6) має здійснюватися за такими принципами:

Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надається державою. Цей принцип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого типу навчального закладу на рівних умовах, рівне право на навчання чоловіків та жінок. Реалізується він через можливість безплатного навчання в усіх типах державних навчальних закладів, забезпечення студентів стипендією.
Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Навчальні плани закладів освіти охоплюють системи навчальних предметів, вивчення яких сприяє всебічному розвитку особистості учнів, студентів. З метою інтенсивного розвитку здібностей і талантів передбачено предмети, які учні та студенти можуть обирати самостійно. На це спрямовані різні форми поза навчальної виховної роботи.
Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. Навчально-виховний процес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, людини і держави. Водночас процес виховання і пізнання світу має сприяти самопізнанню й самореалізації кожного індивіду, вибору ним шляху до щастя та здійснення мети – своє й загальнонародної. Педагоги, учні, студенти є повноправними суб’єктами системи освіти. Кожен з них може брати участь у вирішенні проблем навчально-виховного процесу в межах своєї компетенції, має право вибору як навчального закладу, так і індивідуальних форм досягнення мети.
Організаційний зв'язок з освітою та національними історією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується через національну спрямованість виховання. Він означає необхідність оволодіння історією і культурою свого народу, рідною мовою, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядності всіх народів, що населяють Україну.
Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується конституційною вимогою про недопустимість втручання у навчально-виховний процес закладу освіти політичних, громадських і релігійних об’єднань.
Науковий, світський характер освіти. В українській національній школі навчання має світський характер. На всіх етапах навчання і виховання школа дає учням наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світогляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності. Світськість освіти означає, що в освітніх закладах не викладають релігійні предмети (наприклад, “Основи християнської моралі”). Проте на прохання батьків і учнів їх можна вивчати факультативно.
Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип передбачає вивчення усталених наукових здобутків, постійне вдосконалення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури, посилення світоглядних функцій навчання. Поєднання освіти з виробництвом має не тільки великий виховний, а й економічний ефект, оскільки воно є засобом всебічного розвитку підростаючого покоління.
Взаємозв’язок із наукою інших країн. Освіта в нашій державі будується на інтенсивному використанні досягнень світової науки щодо вдосконалення змісту і технологій навчання, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Важливими її завданнями є також організація спільних досліджень з іноземними науковцями, виведення української науки на міжнародний рівень.
Гнучкість і прогностичність системи освіти. Принцип означає варіативність, саморегуляцію і безперервне оновлення національної освіти, її адаптацію до нових вимог кожного етапу розвитку нашого суспільства.
Єдність і наступність системи освіти. Українська система освіти побудована на принципі послідовності і наступності навчання в усіх ланках і має єдину мету – підготовку всебічно розвиненої людини. Єдність мети освіти забезпечує внутрішню єдність структури і організаційних основ системи освіти.
Безперервність і різноманітність системи освіти. Безперервність освіти реалізується шляхом змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку громадян до можливого переходу на наступні ступені. Для цього оптимізують систему перепідготовки працівників і підвищення їх кваліфікації, модернізують систему післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;формують та розвивають науково-виробничі комплекси ступеневої підготовки фахівців. Безперервність потребує зв’язку між загальною середньою, професійно-технічною, вищою та післядипломною освітою, а також формування потреби і здатності особистості до самоосвіти.
Поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Передбачає розподіл функцій в управлінні освітою між державними органами і органами самоврядування.

Формування й реалізація принципів побудови освіти в Україні ґрунтується на загальнолюдських цінностях, основоположних засадах організації освітньої діяльності загалом, традиціях вітчизняної школи, враховує головні завдання, які їй необхідно вирішувати на сучасному етапі.

Характеристика основних закладів освіти

Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, наукові, науково-методичні і методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти.

Система освіти – сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Згідно із Законом України “Про освіту” структура освіти в нашій державі має такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, самоосвіта громадян, аспірантура, докторантура.

Дошкільна освіта. Дошкільними закладами освіти є Дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, пролянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки.

Дошкільні заклади у тісній взаємодії із сім’єю зміцнюють фізичне та психічне здоров’я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом.

Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння рідною мовою в сім’ї та дошкільному виховному закладі, забезпечення пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей в іграх та інших видах дитячої діяльності; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури, прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.

Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”) окреслює стратегію розвитку дошкільного виховання на найближчі роки і на перспективу. Відповідно до цієї програми є початковою ланкою в системі безперервної освіти, становлення і розвитку особистості. Програма “Освіта” передбачає такі основні шляхи реформування дошкільного виховання:

комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання в сучасних умовах;
встановлення вікових нормативів фізичного, психічного та духовного розвитку дітей;
створення організаційно-методичної служби сім’ї, її психолого-педагогічне забезпечення з урахуванням необхідності відродження родинних традицій, сучасної культурно-побутової сфери;
створення оптимальних науково-методичних, організаційно-педагогічних, санітарно-гігієнічних, матеріально-технічних, естетичних умов для функціонування дошкільних виховних закладів різних типів і профілів;
розроблення державних та авторських програм дошкільного виховання, вироблення критеріїв їх експертизи та оцінки на основі психофізичних, соціально-психологічних, педагогічних, гігієнічних вимог;
створення мережі дошкільних виховних закладів нового покоління; оновлення змісту, форм і методів виховання і розвитку дітей дошкільного віку.

Загальна середня освіта. Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про загальну середню освіту” загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах:

середня загальноосвітня школа – загальноосвітній навчальний заклад I – III ступенів (I ступінь – початкова школа, II – основна школа, III ступінь – старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);
спеціалізована школа (школа - інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад I – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;
гімназія - загальноосвітній навчальний заклад II – III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;
ліцей - загальноосвітній навчальний заклад III ступенів з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;
колегіум - загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;
загальноосвітня школа – інтернат (школа - інтернат) – загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;
спеціальна загальноосвітня школа (школа - інтернат)- загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;
загальноосвітня санаторна школа(школа - інтернат)- загальноосвітній навчальний заклад I – III ступенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);
вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад II – III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школи з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти відносяться:

позашкільний навчально-виховний заклад – навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними);
міжшкільний навчально-виробничий комбінат - навчальний заклад для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, що дає профорієнтаційну, допрофесійну підготовку;
вищий навчальний заклад I – II рівнів акредитації – навчальний заклад за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра, в якому можна одночасно отримати повну загальну середню освіту;
професійно-технічний навчальний заклад – навчальний заклад, у якому здобувають професійно-технічну і повну загальну середню освіту.

Термін навчання для здобуття повної загальної освіти становить у загальноосвітніх навчальних закладах:

I ступеня – 4 роки;

II ступеня – 5 років;

III ступеня – 3 роки.

У професійно-технічних та вищих навчальних закладах I – II рівнів акредитації термін здобуття повної загальної середньої освіти встановлює Міністерство освіти України.

Державна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”) передбачає, що реформування загальної середньої освіти здійснюватиметься такими шляхами:

визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти;
переглядання змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, впровадження інтегрального і варіантного принципів навчання;
реформування загальноосвітніх закладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів;
кооперування загальноосвітніх навчально-виховних закладів із вищими навчальними закладами;
розвиток мережі загальноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності;
формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічним терміном навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та професійного спрямування;
наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників.
проведення науково-дослідної експериментальної роботи щодо впровадження педагогічних інновацій, інформатизація загальної середньої освіти;
формування у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб;
пріоритетне фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпечення сільської школи;
розширення можливостей здобути загальну середню освіту для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з денною, заочною, вечірньою формами навчання або екстернатом;
розроблення науково обґрунтованих методик оцінювання якості діяльності навчально-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника окремо;
державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня, політична, трудова підготовка учнів у загальноосвітніх школах здійснюється в тісному зв’язку з життям, продуктивною працею.

Позашкільна освіта. Позашкільна освіта і виховання є частиною структури системи освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Здійснюють їх позашкільні заклади, до яких належать палаци та будинки дитячої творчості, центри і станції юних техніків, центри і станції юних натуралістів, центри (станції) юних туристів, дитячі спортивні школи, дитячі залізниці, дитячі пароплавства, дитячі бібліотеки та інші заклади. Важливим завданням позашкільних установ є надання школам допомоги в організації позакласної виховної роботи з учнями.

Останнім часом з’явилися позашкільні навчально0виховні заклади нового типу: навчально-дослідницькі та творчо-виробничі центри творчості, туризму, краєзнавства; школи мистецтва; спортивно-технічні школи; клубні заклади; театральні комплекси; соціально-педагогічні комплекси; кіноцентри; міжшкільні клуби.

Відповідно до Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”) реформування позашкільного навчання і виховання охоплює такі напрями і проблеми:

якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямів діяльності позашкільних навчально-виховних закладів, організації позашкільної та поза навчальної роботи з дітьми й молоддю;
оптимізація мережі комплексних і профільних позашкільних навчально-виховних закладів незалежно від форм власності;
залучення до навчально0виховної роботи в позашкільних навчально-виховних закладах, у творчих учнівських, молодіжних об’єднаннях за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях та установах висококваліфікованих працівників і талановитих народних умільців;
створення системи підготовки та перепідготовки працівників позашкільних навчально-виховних закладів, організаторів позашкільної та поза навчальної роботи з дітьми та молоддю;
науково-методичне забезпечення діяльності позашкільних навчально-виховних закладів;
підвищення ролі суспільних інституцій, батьків, громадськості у розвитку позашкільного навчання і виховання, забезпечення його престижу та державної підтримки.

Система позашкільної роботи спрямована на всебічний розвиток інтересів, здібностей, ініціативи і самодіяльності дітей, на глибоке опанування науки, техніки, на підготовку їх до життя, суспільне корисної діяльності.

Професійно-технічна освіта. Професійно-технічна освіта дає змогу громадянам здобути професії відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей, а також підвищити професійну кваліфікацію. Вона здійснюється на основі базової загальної середньої освіти з наданням можливості отримати повну загальну середню освіту.

Здобувають професійно-технічну освіту в професійно-технічних училищах, професійно-художніх училищах, професійних училищах соціальної реабілітації, училищах-агрофірмах, училищах-заводах, вищих професійних училищах, навчально-виробничих центрах, центрах підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсових комбінатах, інших типах закладів, що надають робітничу професію. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати стаціонар, вечірнє відділення, створювати і входити в різні комплекси, об’єднання.

Учні державних професійно-технічних закладів освіти, які є сиротами, залишилися без піклування батьків або потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави. Інших учнів цих закладів забеспечують безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація “кваліфікований робітник” з набуттям професії відповідного розряду (категорії).

Державна програма “Освіта” передбачає такі шляхи реформування професійної освіти:

розроблення та впровадження науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних, регіональних потреб у працівників сфери виробництва і послуг за професіями, рівнями кваліфікації та потреб у навчальних закладах для їх підготовки;
проведення атестації та акредитації професійних навчально-виховних закладів, спеціалізація та перепрофілювання наявних, відкриття нових на базі різних форм власності відповідно до потреб громадян, держави, виробництва і сфери послуг;
розроблення організаційно-педагогічних вимог до нових типів професійних навчально-виховних закладів;
створення кваліфікаційних характеристик і професіограм для різних груп професій на рівні досягнень науково-технічного прогресу;
розширення підготовки робітників з вадами фізичного та розумового розвитку;
написання і видання навчальних планів, програм, нового покоління національних підручників, навчальних і методичних посібників, дидактичних матеріалів для професійного навчання робітників відповідно до оновленого державного переліку професій і спеціальностей та державних вимог щодо якості і обсягу професійної освіти;
вдосконалення навчально-виховного процесу в закладах професійної освіти на основі впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення органічної єдності навчання з продуктивною працею учнів у реальних умовах виробництва;
здійснення дослідно-експериментальної роботи задля впровадження педагогічних інновацій, нових методик виробничого навчання;
створення на базі окремих професійних навчально-виховних закладів експериментальних майданчиків;
демократизація та гуманізація навчально-виховного процесу, створення умов для опанування учнями надбань національної та світової культури, виховання у них високих моральних і громадських якостей;
організація професійного навчання громадян України у передових країнах світу;
створення матеріально-технічної бази професійних навчально-виховних закладів, яка відповідала б науково обґрунтованим потребам навчально-виховного і навчально-виробничих процесів та соціально-побутового забезпечення учнів і педагогічних працівників;
створення системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення участі підприємств, організацій, установ у розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;
вдосконалення системи управління професійною освітою на державному, регіональному та місцевому рівнях, створення науково-дослідного інституту професійної освіти, методичних та інформаційних служб.
Одним із найголовніших завдань реформування системи професійно-технічної освіти в Україні є забезпечення країни кваліфікованими робітниками, здатними працювати в умовах ринкової економіки й інтенсивного впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій.

Вища освіта. Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку відповідно до покликань, інтересів і здібностей громадян, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Здійснюється вона на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що готують молодших спеціалістів, можуть приймати осіб, які мають базову загальну середню освіту.

Прийом відбувається на конкурсній основі відповідно до здібностей – незалежно від форми власності закладу освіти та джерел плати за навчання. Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачує держава.

До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

I рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
II рівень – коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
III і IV рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади готують фахівців за чотирма освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст і магістр.

Крім фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів, вищі навчальні заклади готують та атестують наукові, науково-педагогічні кадри; займаються науково-дослідною роботою, спеціалізацією, підвищенням кваліфікації, перепідготовкою кадрів; культурно-освітньою, методичною, фінансово-господарською, виробничо-комерційною діяльністю.

У державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”) намічено такі освітні шляхи реформування вищої освіти:

- розроблення та впровадження науково обґрунтованої методики, яка допомагала б визначити перспективну потребу держави у фахівцях різного рівня акредитації;

розроблення та впровадження аналітичних, статистичних, імітаційних, ситуаційних моделей прогнозування обсягів підготовки фахівців з урахування розвитку галузей господарства та особливостей регіонів України;
поєднання можливостей державної і недержавної системи вищої освіти для підготовки фахівців різних спеціальностей з урахуванням запитів окремих регіонів;
удосконалення системи комплектування контингенту студентів вищих навчальних закладів;
визначення напрямів базової вищої освіти та відповідних спеціальностей за кваліфікаційними рівнями, розроблення кваліфікаційних характеристик фахівців з урахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду та за участю замовників;
оптимізація мережі вищих навчальних закладів на основі наукового аналізу схеми їх розміщення;
визначення місця і змісту університетської освіти, перетворення університетів на провідні національні національні, освітні, наукові, культурологічні та методичні центри;
створення навчально-наукових комплексів (університет, інститут, коледж, технікум, професійне училище), міжнародних університетів у їхньому складі, регіональних і галузевих університетів;
розширення обміну педагогічними працівниками з провідними зарубіжними навчальними закладами;
використання вищих навчальних закладів інших країн для здобуття вищої освіти громадянами України;
організація комплексних наукових досліджень із проблем вищої освіти;
забезпечення міжнародного визначення дипломів вищих навчальних закладів України;
розроблення системи діагностики якості освіти та системи тестів для визначення відповідності рівня освіти державним стандартам;
акредитація вищих навчальних закладів усіх рівнів та форм власності.

Подальший розвиток і вдосконалення системи вищої освіти в Україні має забезпечити високу якість навчання і виховання студентської молоді, кращу теоретичну і практичну підготовку майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, сприяти всебічному розвиткові їх духовних і фізичних сил, формування національної самосвідомості.

Післядипломна освіта. Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) дає змогу набути нову кваліфікацію, нову спеціальність та професію на основі наявної, яку здобуто у навчальному закладі з використанням досвіду практичної діяльності, а також поглибити професійні знання.

Післядипломну освіту дають такі заклади:

академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;
підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення);
професійно-технічні заклади освіти;
відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за денною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

Реформування післядипломної освіти згідно з Державною національною програмою “Освіта” (“Україна XXI століття”) здійснюється в таких напрямах:

розроблення науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних та регіональних потреб у наукових та науково-педагогічних працівниках, суспільних і особистісних потреб у підвищенні кваліфікації та перепідготовці у закладах післядипломної освіти;
проведення акредитації закладів післядипломної освіти, спеціалізація та перепрофілювання існуючих, створення нових закладів післядипломної освіти при вищих закладах відповідно до інтересів громадян та потреб держави;
розширення практики направлення на стажування аспірантів, спеціалістів України у провідні зарубіжні навчальні заклади для вдосконалення їхньої наукової та фахової підготовки, ефективного включення в міжнародні науково-технічні та культурно-освітні програми;
оптимізація термінів та періодичності навчання в системі післядипломної освіти, оновлення її змісту, підготовка і видання навчальних програм, підручників, методичних посібників;
створення умов для відкриття в кожному вищому навчальному закладі IV рівня акредитації аспірантури і докторантури з пріоритетних напрямів і спеціальностей, що визначають суспільний прогрес;
використання можливостей навчальних закладів недержавної форми власності для перепідготовки спеціалістів у галузі бізнесу, маркетингу, менеджменту, соціології, психології;
створення умов для перекваліфікації працівників, що звільнюються, військовослужбовців та незайнятого населення.

Наявність системи післядипломної освіти дає змогу оперативно реагувати на ті зміни, які відбуваються у суспільстві, підвищувати професійний рівень працівників різних галузей господарства, науковців, діячів культури.

Самоосвіта громадян. Для самоосвіти громадян державні органи, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, громадяни створюють відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, навчальні теле-, радіопрограми.

Аспірантура. Аспірантура в Україні є основною формою підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів. Існує стаціонар (три роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна аспірантура (чотири роки). До аспірантури приймають осіб, які виявили здатність до науково-дослідної чи науково-педагогічної діяльності, що мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вищого навчального закладу не менше двох років (за обраною спеціальністю) і склали вступні іспити.

Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторантура. Це найвищий щабель у системі підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів, невід’ємна ланка системи безперервної освіти. Діє при вищих навчальних закладах, наукових закладах, наукових установах. До докторантури з відривом від виробництва приймають осіб у віці до сорока років, які мають науковий ступень кандидата наук і досягли значних у обраній галузі.

Термін підготовки в докторантурі – три роки. Він зараховується до стажу науково-педагогічної праці. Докторантам виплачується державна стипендія. Для надання допомоги докторантам у проведенні дисертаційних досліджень за місцем їхньої підготовки призначають наукових консультантів.

Система освіти в Україні