ПІДПРИЄМСТВА ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ

2.1 Моделі електронного бізнесу в світовій економіці. Міжнародна класифікація електронного бізнесу

В інформаційній економіці превалюють такі нові економічні об’єкти, як е-бізнес, е-комерція, електронні ринки.

Різні види електронних угод і електронної торгівлі не нові для США, Японії і країн Європи, і обороти, що вони приносять, порівнянні з оборотами в інших, більш традиційних галузях торгівлі.

Існує два варіанти термінів, що традиційно вживаються обивателями для позначення подібних видів діяльності в мережі - це електронний бізнес
(e-business) і електронна комерція (e-commerce). На сьогоднішній день їх часто ототожнюють. В той же час між ними можна провести грань.

В 60-х роках минулого століття під електронним бізнесом мався на увазі електронний обмін даними по корпоративних комп'ютерних мережах (electronic data interchange, EDI). Пізніше банки почали використовувати власні приватні мережі для електронного переказу грошових коштів (electronic funds transfer, EFT) [14, 16, 23]. Потім, як великі корпорації, такі як Cisco Systems (USA), так і дрібні фірми, прагнучі розширити свою діяльність з меншими витратами часу і матеріальних ресурсів, також стали прихильниками електронного обміну даними. В даний час існує декілька стандартів де-факто, активно вживаних у взаємодії міжкорпоративних інформаційних систем. Стандарт OBI (Open Buying on Internet), а також стандарт EDI обміну запитами на покупку/продаж призначені для уніфікації інтерфейсів і створення додатків, що здійснюють велику кількість електронних транзакцій дрібних сум.

Перші системи електронної комерції у своїй найпростішій формі з’явилися у 1960-х роках в США та використовувались головним чином у транспортних компаніях для замовлення білетів та обміну інформацією між транспортними службами перед підготовкою до рейсів [23] Спочатку електронна комерція опиралася на комунікації, які не належали до Інтернет, та характеризувалися використанням різноманітних автономних стандартів та протоколів. Першим загальноприйнятим стандартом став EDI (Electronic Data Interchange), який був прийнятий у 1980 році. Цей стандарт визначав як типові бізнес-транзакції і документи (замовлення, накладні, митні декларації тощо), які мають бути оброблені та передані через цифрові мережі. На початку 1990-х років ISO розробила новий стандарт EDIINT (Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport over Internet) який опирався на EDI та визначав засоби передачі EDI-транзакцій за допомогою протоколів мереж IP та Інтернет. Багато великих торгівельних організацій інвестували кошти у розвиток EDI, але він ніколи не досяг того рівня популярності, як web-орієнтована електронна комерція, за наступними причинами: 1) висока вартість впровадження EDI-рішень не дозволяла середнім та малим підприємствам стати учасниками електронної комерції; 2) повільний розвиток стандартів EDI; 3) складність розробки програм за специфікаціями EDI зумовила нестачу кваліфікованих спеціалістів.

Концепція електронного бізнесу (е-бізнесу) виникла в США у 80-х роках XX ст. і стала результатом розвитку ідеї глобальної інформаційної економіки, яка базується на використанні локальних і глобальних мереж з поєднанням відповідних ІКТ.

Термін «e-business» в 1997 році ввів в побут Луіс Герштнер (Louis Gerstner), у той час голова ради директорів і виконавчий директор компанії IBM (США) [17].

Електронний бізнес може зробити дійсний вплив на економіку, політику, соціологію, екологію окремо взятої країни тільки при високому ступені його розповсюдження.

Електронний бізнес – це будь-яка ділова активність, що використовує можливості глобальних інформаційних мереж для перетворення внутрішніх і зовнішніх зв'язків з метою отримання прибутку.

На сьогодні виділяють наступні моделі е-бізнесу, класифікуючи їх по сторонам-учасникам електронної угоди або електронного бізнес-процесу (див. таб. 2.1). Але це ще не всі існуючи моделі, і постійно виникають нові.

Таблиця 2.1 - Моделі електронного бізнесу

Model e-business	Business	Consumer	Administration	Government
Business	B2B	B2C	B2A	B2G
Consumer	C2B	C2C	C2A	C2G
Administration	A2B	A2C	A2A	A2G
Government	G2B	G2C	G2A	G2G

Розглянемо найбільш поширені на світовому ринку моделі (сектори) електронного бізнесу, залежно від того, ким є продавець і покупець:

сектор торгівлі юридичних осіб (Business to Business, B2B);
сектор торгівлі юридичного і фізичних осіб (Business to Customer, B2C);
сектор торгівлі фізичних осіб, наприклад, віртуальні аукціони (Customer to Customer, C2C);
системи обробки цінових заявок, по яких споживачі хотіли б придбати товари і послуги (Consumer to business, C2B);
сектор виконання замовлень урядових установ (Business to Government, B2G);
між приватними компаніями і адміністрацією, урядовими організаціями (Business to Administration, В2А);
між кінцевими споживачами (фізичними особами) і державними службами, адміністрацією (Consumer to Administration, С2А);
між адміністративними органами влади (Administration to Administration, А2А).

Відмінність моделей бізнесу фактично визначає і бізнес-напрям, і набір бізнес-процесів підприємства, що веде електронний бізнес (комерцію).

Модель B2B передбачає використання корпоративних систем Інтранет і іноді комунікацій Інтернет для проведення транзакцій між компаніями, при цьому компанії частіше за все вже є партнерами по бізнесу. Для підтримки такого бізнесу розробляють, наприклад, електронний довідник-каталог - це спеціалізований сайт в мережі для проведення тендерів серед постачальників. З його допомогою клієнт може проводити вибір постачальників товарів для подальших переговорів з ними. Відбір проводиться, звичайно, виходячи з характеристик товарів, цін, умов поставки, номенклатури або якихось специфічних умов. Застосовуються компаніями для полегшення участі в тендерах, для просування своєї торгової марки і зниження витрат на маркетинг. Власні (досить дорогі) системи для взаємодії з постачальниками комплектуючих або продавцями готової продукції мають і активно використовують практично всі виробники, наприклад, General Motors, Cisco Systems і інші, більш дрібні підприємства.

Отже, безумовно, B2B – одна з найважливіших моделей електронного бізнесу. Функціонування моделі B2B може реалізувати, наприклад, підприємство, яке має розвинутий і розгалужений «реальний, не електронний бізнес», і його система електронної комерції буде доповненням, що раціоналізує останній. Діючий бізнес передбачає наявність back-office, в якому є комп'ютерні системи, що автоматизують торгівельно-закупівельну діяльність підрозділів компанії. Системи business-to-business цю автоматизацію розширюють, надаючи партнерам компанії право і можливість деякі дії проводити самостійно.

Наприклад, кожен партнер може у будь-який момент ознайомитися з цінами на продукцію, з поточним станом складу, з очікуваними термінами приходу на склад товару, що його цікавить, може розмістити замовлення, підтвердити його оплату і т.д. Проведені клієнтом дії можуть автоматично приводити до змін в бізнес-процесах компанії (наприклад, якщо клієнт провів замовлення партії товару і підтвердив оплату, то товар на складі бронюється). Але ніщо подібне може і не відбуватися, адже кожна подібна система розробляється або (частіше) настроюється під конкретного клієнта з урахуванням його особливостей і побажань. Подібна автоматизація вигідна і компанії, і партнерам. Партнери здобувають можливість працювати в зручному для себе режимі і в зручний для себе час (це актуально, якщо, наприклад, взаємодіючі структури розташовані в різних годинних поясах, або функціонує безперервний цикл виробництва). Звичайні контакти стають актуальними тільки у разі нештатних ситуацій. Компанія ж завдяки розширенню системи автоматизації підвищує ефективність роботи своїх співробітників, кожний з яких тепер може супроводжувати більше число клієнтів.

Приклад моделі B2B у сфері цифрового контента — продаж шаблонів для сайту компаніям для подальшого використовування як основи дизайну власного веб-ресурсу компанії.

Модель B2C – це найімовірніше електронний магазин в Інтернет, виконаний як спеціалізований сайт, що належить фірмі-виробнику або торгівельній фірмі і призначений для просування товарів на ринок, збільшення обсягу продажів, залучення нових покупців.

Маркетинг в Інтернет частіше всього в представленні сучасного економіста пов'язаний з інструментами просуванням товару, специфічними, але вже достатньо вивченими. Всі дії, вироблювані для залучення покупця в мережі, характерні для моделі електронної комерції B2C.

З другого боку, є вид маркетингових комунікацій, пов'язаний з розробкою, створенням і вдосконаленням товару. Він націлений головним чином на забезпечення ефективної взаємодії всіх суб'єктів маркетингової системи, результатом якого є створення що користується попитом товару. Цей вид маркетингових комунікацій в Інтернет розвивається виробничими підприємствами, які є учасниками моделі електронної комерції B2В.

Як правило, розвиток В2В-коммерции з середини 90-х років минулого століття приводив до створення корпоративних майданчиків в Інтернет, якими управляють великі компанії. Але не тільки. Системи планування ресурсів підприємства (enterprise resource planning — ERP) реалізовують і автоматизують бізнес-процеси, пов'язані з управлінням взаємостосунками із замовниками і управлінням логістичними ланцюжками, за допомогою відповідних ключових функціональних блоків, або модулів – відповідно CRM (customer relationship management) і SCM (supply chain management).

Крім того, в системи планування і управління ресурсами підприємства сталі входити модулі, мета яких - створення більш рухомого, інтерактивного ринку, де компанії можуть вести взаємодію із співробітниками, замовниками, акціонерами, діловими партнерами, постачальниками для обміну інформацією, управління каналами продажів і виконання транзакцій в рамках глобального інформаційного середовища.

На сьогодні до складу рішень ведучих зарубіжних виробників, таких, як SAP, Microsoft, Oracle, а також адаптованих для України російських розробок корпорацій Галактика, Парус, 1C, і інших, входять функціональні модулі, що мають безпосереднє відношення до нової моделі - так званої сумісної, або колаборативної комерції (collaborative commerce, або с-commerce). Також її називають B2B маркетинг.

Основна ідея с-коммерции полягає в реінжинірингу традиційних бізнес-процесів і поліпшенні обміну інформацією за допомогою системної інтеграції і комунікацій на основі Інтернет. Ті компанії, які спочатку орієнтувалися на дану модель, сьогодні працюють достатньо ефективно. Співпраця всіх сторін, задіяних в ланцюжку поставок, так само важлива, як і зниження витрат. Технології с-commerce можна використовувати для зниження термінів розробки продукту і зменшення кількості помилок у виробничому процесі підприємствам, що ведуть сумісну розробку виробів.

Отже, колаборативна комерція - це концепція мережі поставок з тісною інтеграцією між підприємствами, постачальниками, споживачами на всіх етапах виробничого ланцюжка. Вона вносить серйозні зміни в процес взаємодії партнерів, припускає розширення мережі співпраці і обмін інформацією у відкритішому оточенні [18].

Міжнародна класифікація електронного бізнесу.

В матеріалах Європейської комісії по прискоренню і розширенню досліджень про використання Інтернет ESPRIT приводяться наступні види електронної комерції [16]:

електронний магазин;
електронний довідник-каталог;
електронний он-лайновий аукціон;
електронний торгівельний центр;
віртуальне співтовариство;
віртуальний центр розробки;
інформаційний брокер;
провайдер бізнес-операцій;
інтегратор бізнес-операцій і т.д.

Електронний магазин – це спеціалізований Web-сайт, який належить фірмі-виробнику, торгівельній фірмі і т.п. і призначений для просування товарів на ринку, збільшення обсягів продажів фірми, залучення нових покупців.

Електронний довідник-каталог – це спеціалізований Web-сайт для проведення тендерів серед постачальників.

Клієнт може вибрати постачальника товарів для проведення переговорів з ним.

Електронний он-лайн аукціон – це одна з найперспективніших галузей електронної комерції; є програмно-інформаційною тематичною базою з пошуковими засобами, в якій містяться відомості про товари, допущені до торгів.