Фінансове право як галузь права
Тема 1. Фінансове право як галузь права
- Фінансова діяльність
Фінанси – це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи та видатки суб’єктів фінансових правовідносин, зокрема, через фізичних та юридичних осіб, державу, міжнародні фінансові організації тощо.
Ознаки фінансів:
1. фінанси - це грошові відносини;
2. фінанси - це економічні відносини;
3. фінанси мають вартісний характер;
4. фінанси мають розподільчий характер;
5. фінанси опосередковуються через доходи та видатки.
Фінанси є об’єктом фінансової діяльності.
Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійснені витрат суб’єктами фінансових правовідносин.
Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.
Особливості фінансів:
1. тісно пов’язані з функціями держави;
2. це відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу централізованих та децентралізованих фондів коштів;
3. нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин;
4. пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.
Фінанси поділяють на державні і приватні.
Предметом дослідження фінансового права є переважно державні фінанси.
Ознаки державних фінансів:
1. це економічні відносини;
2. це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;
3. мета державних фінансів: виконання завдань та функцій держави.
Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:
1. держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;
2. державні фінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави;
3. значний розмір державних фінансів;
4. державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;
5. пріоритет видатків над доходами.
Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:
1. держави як суб’єкта публічної влади;
2. органів місцевого самоврядування.
Децентралізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів господарської діяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.
Централізовані та децентралізовані фонди коштів включають в себе:
- у вузькому розумінні - гроші (готівкові, безготівкові),
- у широкому розумінні - валютні цінності.
За Декретом КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні цінності – це
1. валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
2. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
3. іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
4. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
5. банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Фінансова діяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави.
Особливості фінансової діяльності держави:
1. міжгалузевий характер;
2. суб’єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
3. поєднання імперативних та диспозитивних методів управління.
Фінансова діяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні.
Виключно законами України (ЗУ) встановлюються:
- Державний бюджет України і бюджетна система України;
- система оподаткування, податки і збори;
- засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;
- статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;
- порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
- порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Принципи фінансової діяльності держави:
1. загальноправові:
- законність;
- верховенство права;
- суверенітет держави;
- рівність усіх форм власності);
2. галузеві:
- публічний характер фінансової діяльності держави;
- розподіл функцій між представницьким органом та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності;
- пріоритет законодавчого органу над виконавчими;
- пріоритет видатків над доходами;
- всебічний контроль у сфері фінансової діяльності;
- плановий та цільовий характер використання фінансових ресурсів держави.
Методом фінансової діяльності держави є:
- мобілізація коштів;
- розподіл коштів.
Мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів. Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки).
Розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням.
Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до Закону України про державний бюджет.
Методи розподілу коштів: фінансування та кредитування.
Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансового плану з відповідного централізованого фонду кошту.
Ознаки фінансування:
- безповоротність;
- безоплатність;
- цільовий характер;
- підстава здійснення (закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет) 4
- здійснюється з бюджету відповідного рівня.
Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення.
Ознаки кредитування:
- оплатність;
- строковість;
- поворотність;
- цільовий характер;
- підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
- здійснюється з бюджету відповідного рівня.
Використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів.
Ознаки використання коштів:
- плановість;
- цільовий характер;
- ефективність;
- економія;
- здійснюється в межах затверджених лімітів.
Фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави.
- Фінансова система України
Фінансова система України – це сукупність фінансових інститутів, які сприяють утворенню та використанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави.
Основні ланки фінансової системи України:
1. державний бюджет; це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду.
Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим (АРК) та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
2. місцеві бюджети;
- бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
- місцеві бюджети – це бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
3. фінанси державних підприємств;
Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:
- грошові та матеріальні внески засновників;
- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
- доходи від цінних паперів;
- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
- кредити банків та інших кредиторів;
- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
- інші джерела, не заборонені законом.
4. спеціальні цільові фонди; наприклад, Пенсійний фонд України.
Специфіка спеціальних цільових фондів:
- цільове призначення;
- визначена законодавча самостійність;
- відокремленість від державного бюджету;
- управління ними здійснюється чітко визначеними органами державної влади;
- чітко визначені джерела формування;
- чітко визначені напрями використання коштів;
- зумовлені конкретними потребами.
5. кредит. Позичальником виступає держава в особі органів державної влади. Наприклад, держава випускає облігації державної внутрішньої (зовнішньої) позики.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Випускаються облігації таких видів: облігації внутрішніх і місцевих позик; облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно КМУ і місцевими радами.
У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.
Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається КМУ щодо кожного випуску.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою КМУ, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження.
3. Предмет та метод фінансового права України
Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.
Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.
Фінансова діяльність держави – це діяльність по мобілізації, розподілу та витрачанню централізованих та децентралізованих фондів коштів.
До предмету фінансового права входять:
1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.
2. бюджетні відносини:
- бюджетний устрій;
- бюджетний процес.
3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.
4. грошово-кредитні відносини:
- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;
- грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);
- відносини валютного регулювання та валютного контролю.
Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:
- фінансові відносини;
- виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;
- один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;
- владні відносини;
- забезпечуються силою державного припису;
- об’єктом є грошові фонди;
- майновий характер.
Метод фінансового права – метод владних приписів.
4. Суб’єкти та об’єкти фінансового права
Об'єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків другої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин пов'язаний з інтересом держави, яку представляє правомочний орган.
Фінансове право регулює відносини, які включаються до його предмета, визначає права і обов'язки їх учасників, тобто юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у фінансовій діяльності. Ось ці учасники і є суб'єктами фінансового права і, як правило, вони ж стають суб'єктами фінансових правовідносин.
Але не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами конкретних фінансових правовідносин.
Суб'єкт фінансового права – це особа, учасник фінансових відносин, яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Так, в силу статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Отже, кожний громадянин є суб'єктом фінансового права і потенційно він може бути суб'єктом фінансових правовідносин. Кожний громадянин може бути носієм суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, він реально здатний брати участь у податкових бюджетних та інших фінансових правовідносинах в силу приписів Конституції України.
Властивість юридичної або фізичної особи бути носієм юридичних прав і обов'язків в силу юридичних норм називається правосуб'єктністю. Правосуб'єктність у фінансовому праві включає в себе два елементи: можливість мати права і нести обов'язки (правоздатність) і можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність).
Правосуб'єктність у фінансовому праві поняття більш широке, ніж суб'єкти фінансових правовідносин.
Суб'єкти фінансового права – це юридичні і фізичні особи, які мають правосуб'єктність, тобто можуть потенційно бути учасниками фінансових правовідносин.
Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення; юридичні особи – підприємства і організації усіх форм власності, установи, громадські організації, тобто колективні суб'єкти і громадяни, як індивідуальні суб'єкти.
Держава і адміністративно-територіальні утворення виступають у бюджетних правовідносинах, бо вони Конституцією України наділяються правом на бюджет, а звідси витікає їх право на одержання доходів і фінансування видатків, які пов'язані із здійсненням функцій, покладених на них Конституцією.
До колективних суб'єктів фінансового права належать органи законодавчої і виконавчої влади – Верховна Рада, Рахункова палата, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство. Ці державні органи не тільки можуть, але й зобов'язані брати участь у фінансових правовідносинах, оскільки це покладається на них Конституцією.
Велике коло учасників фінансових правовідносин складають підприємства різних форм діяльності і форм власності. Господарюючі суб'єкти юридичні особи – активні учасники фінансових правовідносин, бо вони є платниками податків, користувачами банківських позичок, учасниками торгів на біржах тощо.
Некомерційні установи одержують з бюджету асигнування для своєї діяльності, але вони змушені добувати грошові засоби для свого фінансування і вступають у інші види фінансових правовідносин. Суб'єктами фінансового права виступають сімейні приватні підприємства, селянські (фермерські) господарства, які є самостійними господарюючими одиницями. Вони сплачують податки в бюджет, придбають облігації державних позик, одержують фінансову підтримку з бюджету.
І, нарешті, індивідуальними суб'єктами фінансового права є громадяни.
- Поняття, структура і види фінансово-правових норм
Норми права – це обов'язкові правила поведінки загального характеру.
Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єктом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, предписане в нормі, не виконується добровільно, держава примушує до цього, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий характер, забезпечений примусовою силою держави.
Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна) в зобов'язуючих, забороняючих і уповноважуючих.
Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.
Зобов'язуючі і забороняючи норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.
Таким чином, фінансово-правова норма – це загальнообов'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі а забезпечені примусовою силою держави. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.
Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняється від структури норм інших галузей права, але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.
Фінансово-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів.
Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінансових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.
Диспозиція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.
Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансового законодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічні заходи – фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ – повне або часткове закриття бюджетних асигнувань.
За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів від юридичних і фізичних осіб, і обсяги видатків, які будуть про фінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вмішують матеріальний зміст юридичних прав і обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин.
Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов'язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку другої сторони фінансових правовідносин – юридичних та фізичних осіб.
У фінансовому праві його інститути вміщують у єдності як матеріальні, так і процесуальні норми. І тільки в бюджетному праві, як розділі фінансового, матеріальні правові норми об'єднуються в інституті бюджетного устрою, а процесуальні – у бюджетному процесі.
Фінансове право як галузь права