Розповсюдження патогенного стафілококу серед населення Яворівського району

PAGE 59

Розповсюдження патогенного стафілококу серед населення Яворівського району

Зміст

Вступ
Розділ 1.Розповсюдження патогенних стафілококів серед населення
1.1. Біологічні властивості стафілококів та морфологічні, культуральні, біохімічні властивості

1.2. Біотопи стафілококів та їх розповсюдження

1.3. Поверхневі компоненти N. gonorrhoeae, які забезпечують вірулентність збудника
1.4. Виділення та ідентифікація збудника.

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Розповсюдження патогенного стафілококу серед населення Яворівського району

2.1. Збудники стафілококу серед населення Яворівського району

2.2. Особливості стафілококу серед населення Яворівського району

2.3. Частота виявлення збудників та кількість зареєстрованих випадків

2.4. Засоби профілактики та лікування

Висновки до 2 розділу

Загальні висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

Стафілококи (від грец. staphyle — виноградне гроно і коки) (Staphylococcus), рід кулястих бактерій; клітки стафілококу (діаметром 0,6—0,8 мкм) спор не утворять, грампозитивні, нерухомі.

Незважаючи на те, що стафілококи належать до числа таких що найлегше виявляються і розпізнаються мікроорганізмів, які для цього не потребують складних діагностичних прийомів для їх виявлення, в практичній роботі мікробіологи досі часто відчувають певні труднощі при встановленні їх причинної ролі в ряді різних захворювань.

Тому, природно, не може бути загальних рекомендацій, як при діагностиці різних стафілококових інфекцій, так і при мікробіологічних дослідженнях ділянок тіла людини і різних об'єктів зовнішнього середовища. Широкий обмін думками між мікробіологами наукових установ та практичних лабораторій, здійснюваний на з'їздах і конференціях, присвячених проблемам стафілококових інфекцій, а також при особистих контактах, здавалося б, повинен був привести до певних поглядів на різні методи дослідження, пропоновані для виділення та ідентифікації стафілококів. Однак велика кількість запитів, що надходять з лабораторій СЕС і лікувальних установ, свідчить про явні труднощі, які виникають у дослідників при вирішенні різних питань мікробіологічної діагностики стафілококів, а в ряді мікробіологічних установ побутують ще деякі застарілі методи і прийоми, що приводять до неправильних оцінок і навіть прикрим непорозумінь.

Важливою умовою ефективності лабораторної діагностики є поєднане визначення якісних і кількісних критеріїв змісту патогенних стафілококів у досліджуваному матеріалі. Виходячи з цього, я вважаю за необхідне викласти ряд методів основних мікробіологічних досліджень, найбільш простих і доступних для кожної практичної та наукової лабораторії, якими ми користуємося протягом багатьох років.

Актуальність теми. Стафілококи, які належать до умовно патогенних мікроорганізмів, нерідко є причиною різноманітних форм гнійно-септичних захворювань. Стафілококова інфекція залишається однією з найбільш поширених і наносить значний соціальний та економічний збитки суспільству. Трудові втрати при стафілококових інфекціях переважають втрати від гострих кишкових захворювань у 30-40 разів.

Серед стафілококів S. aureus займає провідне місце як етіологічний фактор захворювань людини. Він може вражати практично всі тканини і органи людини. Основним джерелом S. aureus є назальні носії. Частота назального носійства в людській популяції коливається від 20 до 40, а інколи до 80 %. Епідеміологічні дослідження засвідчують, що 20 % населення є резидентними носіями стафілококів, 70 % - транзиторними, і тільки в 10 % стафілокок постійно не виявляється.

Стафілококи можуть викликати багато хвороб, зокрема стафілококову інфекцію, у людей та тварин або через виробництво токсину, або через проникнення до організму. Стафілококові токсини — загальна причина харчових отруєнь. Бактерії часто ростуть в харчових продуктах при неналежному зберіганні. Хоча процес кип'ятіння вбиває бактерій, ентеротоксини теплостійкі і легко витримують кип'ятіння протягом кількох хвилин. Стафілококи можуть рости в продуктах з відносно низьким вмістом вологи (наприклад, в сирах і ковбасах).

Один з патогенних видів — Staphylococcus aureus, який може заражати рани. Ці бактерії можуть виживати на сухих поверхнях, збільшуючи можливість передачі. З представників цього типу, метицилін-стійкий Staphylococcus aureus (MRSA) недавно став головною причиною придбаних у лікарнях інфекцій і знаходиться із збільшенною частотою серед побутових інфекцій. S. aureus також є одним з факторів, що викликають отруйний шоковий синдром, протягом 1980-х деякі тампони дозволяли швидке зростання S. aureus, який випустив токсини, що проникали до кровотоку. Будь-яка інфекція S. aureus викликати стафілококовий синдром обвареної шкіри, реакцію шкіри на екзотоксіни, що потрапили до кровотоку. Також він може викликати зараження крові, так звану піемію.

Особливе значення має носійство золотистого стафілокока серед медичного персоналу, а також студентів, які постійно відвідують клінічні бази, адже це підвищує ризик виникнення внутрішньолікарняних інфекцій, що є гострою проблемою сучасної медицини.

Бактеріоносійство є особливою формою бактеріальної інфекції, при якій виникає динамічна рівновага між мікроорганізмами та організмом господаря. В останнні 10-15 років вивченню проблеми бактеріоносійства взагалі та S. aureus зокрема, приділяється значна увага. Особливе значення у формуванні носійства надається факторам персистенції збудника. До них відносять антилізоцимну (АЛА), анти-комплементарну активність, здатність до інактивації бактеріцидного компоненту інтерферону, імуноглобулінів та інші. Роботами ряду авторів показано, що визначення наявності та  ступеня вираженості факторів персистенції можна використовувати для диференціації транзиторного чи резидентного носійства, для прогнозування форми перебігу гнійно-запальних процесів та для мікроекологічного моніторингу середовища існування людини.

Розробка ефективних методів санації бактеріоносіїв є актуальною проблемою, оскільки усі методи, що використовувались до цього часу, не давали бажаного результату. Особливо важливим є вибір засобу для санації медичних працівників при спалаху внутрішньолікарняної інфекції. Розробка нового способу санації носіїв S.aureus вимагає обґрунтованого комплексного підходу, який би врахував особливості біологічних властивостей збудника, стану імунного протиінфекційного захисту організму носія та елімінуючу здатність препарату.

Мета дослідження. Дослідити поширення стафілококових захворювань серед населення Яворівського району.

Виходячи з поставленої мети були визначені такі основні завдання дослідження:

виявити поширення носійства золотистого стафілокока серед медичного персоналу та студентів-медиків, що відвідують клініки;

вивчити біологічні властивості S.aureus, що виявлялися у бактеріоносіїв постійного типу;

встановити стан факторів та механізмів неспецифічного та специфічного імунного протиінфекційного захисту у бактеріоносіїв постійного типу;

на основі результатів порівняння сануючої ефективності лікувального полівалентного стафілококового бактеріофагу, окремих фітопрепаратів та пробіотику, розробити найбільш ефективний метод санації бактеріоносіїв  S.aureus.

Об’єкт  дослідження: населення Яворівського району Львіської області на кількість захворювань викликаних збудником стафілококу, особливості збудників, та лікування.

Предмет дослідження: збудники стафілококу, розповсюдження та лікування.

       Методи дослідження: бактеріологічний, з визначенням фаготипу, чутливості до антибіотиків та до лікувального стафілококового бактеріофага, наявності комплексу факторів персистенції та окремих з них (антилізоцимної та протиінтерферонової). Імунолабораторне обстеження носіїв включало визначення: відносної кількості Т-лімфоцитів та їх субпопуляцій; індексу ефективності (ЕІ), імунорегуляторного індексу (ІРІ);  відносної кількості В-лімфоцитів, нульових лімфоцитів; концентрації імуноглобулінів основних класів;  циркулюючих імунних комплексів (ЦІК); фагоцитарної активності поліморфноядерних лейкоцитів; титру комплементу; титру природних антитіл. Цифрові дані були оброблені статистичним методом.

Розділ 1. Розповсюдження патогенних стафілококів серед населення
1.1. Біологічні властивості стафілококів та морфологічні, культуральні, біохімічні властивості

Стафілококи — це невеликі круглі клітки діаметром 0,5—1,5 мкм, після розподілу розташовуються в мазках поодиноко, чи парами у виді грон винограду. Стафілококи нерухомі, спор і капсул не утворюють. Грампозитивні. По типу дихання стафілококи є факультативними анаеробами. Добре ростуть на простих живильних (середовищах рн 7,2—7,4) з 5—10% NaCl. На щільних середовищах утворять дрібні колонії, гладкі, злегка опуклі. Можуть бути білого, жовтуватого, кремового кольору. Колір колоній обумовлений наявністю липохромного пігменту, його утворення відбувається тільки в присутності кисню. Пігмент стафілококів — це складна сполука, що складається з 13 ка-ротиноїдних фракцій. (За наказом №181S. aureus ідентифікують по наявності пігменту.)

Рис.1. Клітини стафілококу

Розмножуються розподілом у різних площинах; нові клітки, що утворюються, залишаються з"єднаними одна з одною і утворюють скупчення, схожі на гроно винограду, але можуть розташовуватися також поодинці і попарно.

Рис.2. Поділ клітин стафілококу

Стафілококи добре ростуть на м’ясопептонном агарі, картоплі й ін. Окремі види стафілококу можуть сбражувати різні вуглеводи і спирти з утворенням кислот.

Стафілококи можуть утворювати ряд токсичних продуктів: гемолізин — розчинюючий еритроцити людини, лейкоцитин — розчинюючий лейкоцити, фібринолізин — розчинюючий згустки фібрину.

Стафілококи патогенні, тому що викликають нагноєння раней, абсцеси, фурункули, ангіни, запальні захворювання шкіри, септичні стани; золотаві стафілококи, які утворюють ентеротоксин, можуть бути причиною важких харчових отруєнь. Виділяють стафілококи із гною, з поверхні здорової шкіри і слизуватих оболонок, з кімнатного пилу.

У цій великій групі мікроорганізмів зустрічаються як сапрофіти, що живуть у навколишнім середовищі, так і патогенні види.

Стафілококи — повсюдно розповсюджені бактерії. Перших представників цього роду виділили Л. Пастер і Р. Кох (1878 р.).

Переважне значення в патології людини має золотистий стафілокок. Стафілококи володіють поліорганним тропізмом, пов'язаним з їх здатністю адгезуватися на рецепторах клітин різних тканин та органів людини. Їх пантропність виражається в здатності викликати гнійно-запальні процеси в шкірі, підшкірній клітковині, лімфовузлах (фурункули, карбункули, мастити, абсцеси тощо), респіраторному тракті (бронхіти, пневмонії, плеврити), ЛОР-органах (отити, ангіни, гайморити, тонзиліти та ін..), органах зору (кон'юнктивіти, виразки роговиці), жовчовивідних шляхах (холецистити, холангіти та ін..), сечостатевих органах (гломерулонефрити, уретрити, простатити та ін..), опорно-руховому апараті (остеомієліти, артрити, міозити), а також харчові отруєння. Генералізація будь-якої форми місцевого процесу може призвести до сепсису або септикопіємії. Стафілококи можуть викликати важкі форми гострі кишкові захворювання, а також менінгіти у дітей молодшого віку [1;c.44].

Організм здорової людини має значну стійкість до стафілококів. Після перенесеної стафілококової інфекції в крові з'являються антитоксини. При контакті з широко поширеними в навколишньому середовищі стафілококами, а також у результаті перенесених захворювань індукується гуморальна імунна відповідь, в результаті якої утворюються антитіла на антигени мікробних клітин, токсини і ферменти. Клітинна імунна відповідь проявляється у придушенні фагоцитозу. Певне значення при стафілококових інфекціях мають секреторні ІgА, що забезпечують місцевий імунітет слизових оболонок [11;c.16].

Стафілококи виявляються на шкірі і слизових оболонках людини, зустрічаються у тварин. Резервуаром золотистого стафілокока служать здорові носії та хворі з різними стафілококовими ураженнями. Найбільшу небезпеку в сенсі розповсюдження стафілококів являють бактеріоносії, у яких патогенні стафілококи виявляють на слизовій верхніх дихальних шляхів, особливо передніх відділів носових ходів, а також хворі люди зі шкірними ураженнями. Стафілококи досить резистентні до факторів навколишнього середовища. Вони добре переносять висушування, тривалий час залишаються життєздатними в пилу [8;c.162].

Морфологія.  Стафілококи мають правильну круглу форму, розміром 0,5 – 1,5 мкм. У мазках розміщуються у вигляді виноградного грона. Грампозитивні, спор не мають, нерухливі, можуть мати мікрокапсулу. Під дією пеніциліну стафілококи можуть утворювати L-форми.

Культивування.  Стафілококи - факультативні анаероби. Добре ростуть на простих поживних середовищах при Т=37 С, рН=7,2-7,4. При кімнатній температурі та аерації і розсіяному світлі виробляють пігменти золотавого, лимоно-жовтого та білого кольору . На МПА колонії правильної форми, опуклі, блискучі, забарвлені. На МПБ дають рівномірне замутніння і осад. У бактеріологічній лабораторії використовують такі середовища: 

• 5% КА – кров’яний агар –колонії з зоною гемолізу;
• 10% ЖСА – жовточно -сольовий агар Чистович – колонії з веселковим вінцем навкруги;
• МСА – молочно-сольовий агар – для кращого виявлення пігментоутворення.
• 1% ЦБ - цукровий бульйон як середовище збагачення.

Токсиноутворення. Стафілококи виділяють складні екзотоксини та багато ферментів агресії, які мають значення у розвитку інфекції.

Класифікація. Бактеріологі визначаються 3 види стафілококів: S. AUREUS, S. EPIDERMIDIS, S. SAPROPHITICUS 

Антигенів Будови. Описано блізько30 антігенів, пов 'язаних Із протеїнамі, полісахарідамі. Білковій антиген А - Спільний Для всіх стафілококів, полісахарідній - спеціфічній. Стафілококовій екзотоксін теж має антігенні Властивості. При обробці формаліном Його переводять у анатоксином.

За чутливістю до фагів патогенні стафілококи поділяють на 20 фаготіпів, визначення якіх допомагає Встановити джерело інфекції и візначити шляхи її розповсюдження. 

Резістентність. Стафілококи стійкі у зовнішньому середовіщі. При кімнатній температурі на предметах Догляд віжівають Протяг 1-2 місяців. При кімнатній температурі гинут міттєво при 70-80С через 30 хв, в 1% розчіні хлораміну - через 2-5 хв. Дуже чутліві до діамантового зеленого, зберігають жіттєздатність при низьких температурах, заморожуванні, вісушуванні, дії Сонячна світла декілька годин. 

Стафілококи стійкі до підвіщеної (7-10%) куонцентрації натрію хлориду та Швидко формують антібіотікостійкість, завдякі ферменту пеніціліназа. 

Чутливість тварин. До стафілококу чутліва велика и мала рогата худоба, коні, свині, кролики, міші, кошенята. 

Стафілококові захворювання.  Стафілококи входять до нормальної мікрофлорі тіла людини і знаходяться на шкірі, слізовіх оболонках, у кишках. Переважаюча кількість інфекцій має ендогенне походження, механізм інфікування якіх пов'язаний із перенесенням збудніка з ділянок колонізації на травматізовану поверхню. Але велике значення грают контакти з носіямі та особами, що страждають на стафілококові ураження. 

Стафілококи найчастіше уражають шкіру, її придатки, підшкірну клітковіну. Дуже небезпечні харчові-токсікоінфекції, ентероколіті, холецистити. При пронікненні у кору мозку або кістковій мозок стафілококі віклікають сепсис та остеоміеліт[9;c.106]. 

Факультативні анаероби. Добре ростуть на універсальних поживних середовищах при температурі 35-40 ° С (можливе зростання в інтервалі 6,5-46 ° С), оптимум рН 7,0-7,5. Додавання до живильного середовища глюкози або крові прискорює ріст стафілококів.Характерна властивість більшості штамів '- здатність рости в присутності 15% хлориду натрію або 40% жовчі. На МПА утворюють круглі, злегка піднімаються над поверхнею агару колонії з рівними краями діаметром 2-5 мм. Колонії можуть бути пофарбованими, так як стафілококи виробляють нерозчинні у воді пігменти, пов'язані з каротиноїдів. Найбільш інтенсивно пігменти утворюються на агарі з 10% знежиреного молока після 24-годинної інкубації при 37 ° С і на картоплі при температурі 20-25 ° С в аеробних умовах на світлі. S.aureus синтезує золотистий або оранжевий пігмент, зустрічаються і безпігментні штами; S.epidermidis, як правило, синтезує пігмент білого або жовтого кольору; у більшості штамів S.saprophyticus пігмент відсутній. 

При зростанні в МПБ стафілококи спочатку викликають дифузне помутніння з подальшим випаданням пухкого пластівчасті осаду. Характерно ростуть в стовпчику желатину. Через 24-26 год поряд з рясним зростанням за уколу намічається початкове розрідження середовища, яке потім збільшується, і до 4-5-го дня по ходу уколу утворюється воронка, наповнена рідиною. На кров'яному агарі патогенні штами стафілококів утворюють значну зону гемолізу[10;c.430]. 

Патогенні стафілококи синтезують і секретують високоактивні екзотоксини і ферменти. Серед екзотоксинів виділяють чотири типи Гемотоксини (стафілолізінов), лейкоцідін і ентеротоксини. 
До Гемотоксинів відносяться альфа-, бета-, гамма-і дельта-гемолізини. 
Альфа-гемолізини викликає лізис еритроцитів овець, свиней, собак, володіє летальним і дерматонекротіческім дією, руйнує лейкоцити, агрегує і лізує тромбоцити. 

Бета-гемолізини лізирує еритроцити людини, овець, великої рогатої худоби, кролів. 

Гамма-гемолізини виявляється-у штамів, виділених від людини, його біологічна активність низька. 

Дельта-гемолізини викликає лізис еритроцитів людини, коней, овець, кролів, руйнує лейкоцити. 

Всі стафілококові гемолізіни-мембранотоксіни: вони здатні лизировать мембрани клітин еукаріотів. 

Лейкоцідін негемолітична екзотоксин, викликає дегрануляцію і руйнування лейкоцитів. 

Ентеротоксини - термостабільні поліпептиди, утворюються при розмноженні ентеротоксигенних стафілококів у поживних середовищах, продуктах харчування (молоко, вершки, сир і ін), кишечнику. Стійкі до дії травних ферментів. Відомо шість антигеннихваріантів. Ентеротоксини викликають харчові токсикози людини, до них чутливі кішки, особливо кошенята, і щенята собак. 

До факторів патогенності стафілококів також відносяться ферменти коагулазо, гіалуронідаза, фібринолізин, ДНК-аза, лецітовітеллаза та ін коагулазо - бактеріальна протеиназа, системи згортання плазму крові тварин. Наявність коагулазу є одним з найбільш важливих і постійних критеріїв патогенності стафілококів[12;c.69]. 

Стафілококи резистентні мікроорганізми. Прямі сонячні промені вбивають їх тільки через кілька годин. У пилу зберігаються 50-100 днів, у висушеному гної - більше 200 днів, в бульонній культурі - 3-4 міс, на напіврідкому агарі - 6 міс. У рідкому середовищі при 70 " Згинуть через 1 рік, при 85" С - через 30 хв, при 100 ° С - за кілька секунд. З дезінфектантів 1%-ний розчин формаліну і 2%-ний розчин гідроокису натрію вбивають їх протягом 1 год, 1%-ний розчин хлораміну - через 2-5 хв. Стафілококи володіють високою чутливістю до діамантового зеленого і піоктаніну. 
Багато штамів чутливі до бензилпеніциліну, напівсинтетичним пеніцилінів, стрептоміцину, левоміцетину, тетрацикліну, Фузидин і інших антибіотиків, а також нітрофуранових препаратів. Проте чимало й резистентних до антибіотиків штамів. Вони, як правило, характеризуються множинною лікарською стійкістю, яка контролюється R-плазми-дой і може розповсюджуватися шляхом транедукціі. Стафілококи, які синтезують пеніциліназу (бета-лактамазу), здатні руйнувати деякі пеніциліни. До сульфаніламідів стафілококи досить стійкі. 

Основна роль в інфекційній патології тварин і людини належить S. aureus. Збудникамистафілококових інфекцій можуть бути також S. epidermidis і S. saprophyticus. Пігментообразованія і розщеплення вуглеводів не можуть служити критерієм патогенності стафілококів. Найголовнішими факторами, що визначають патогенність цих бактерій, є здатність продукувати екзотоксини і ферменти коагулазу, фібринолізин і гіалуронідазу. 

До стафілококів чутливі коні, велика і дрібна рогата худоба, свині, качки, гуси, індики, кури, з лабораторних тварин - кролі, білі миші, кошенята. При внітрішньошкірному введенні кроликам культури патогенних стафілококів розвиваються в запалення і потім в некроз шкіри, при внутрішньовенній ін'єкції фільтрату культур у кроликів настає гостре отруєння і загибель через кілька хвилин[13;c.11]. 

1.2. Біотопи стафілококів та їх розповсюдження

Вперше харчові отруєння, виною яких стали стафілококи, описав П. Н. Лащенков в 1901 році. Ним у 1899 році в Харкові вивчений спалах харчових отруєнь після вживання горіхового торта з кремом та розроблено схему бактеріологічного та біологічного дослідження з виділенням чистої культури і контрольних дослідах на кошенят, щенят, морських свинках і кроликах. Трохи пізніше (1906 р.), бактеріолог Яковлєв довів здатність стрептококів викликати харчові отруєння. У 1909 році Д. Філіцін і в 1912 році В. Н. Косарєв аналізуючи спалахи харчових отруєнь на Україні і в Криму, висунули обгрунтоване припущення про стафілококові причини деяких з цих отруєнь. За кордоном вважається, що перші дослідження з вивчення етіологічної ролі стафілококів при отруєннях людей проводилися американським бактериологом Барбером (1914 р.). У 1914 році з'явилося повідомлення про стафілокок у коров'ячому молоці, яке неодноразово викликало кишкові розлади у споживачів. Було встановлено, що безпосередньо після отримання молоко було нешкідливим, але після зберігання його протягом декількох годин в умовах кімнатної температури ставало токсичним. Коки виділені з молока, викликали явища гострого отруєння при введенні разом з живильним середовищем, на якому вони культивувалися. Коки, що вводилися без живильного середовища через рот цуценятам і мавпам, не давали токсичного ефекту[14;c.2].

Це дало підставу вважати, що шлунково-кишкові розлади, викликані молоком, є наслідком утворення в ньому токсичної речовини в результаті життєдіяльності мікроорганізмів після нетривалого перебування в умовах кімнатної температури.

Мікроорганізми роду Staphylococcus

Мікроорганізми даного роду представлені приблизно 30 видами (з них 14 є симбіонтом - паразитами людини).

Даний мікроорганізм був виявлений в 1878 Р. Кохом. Перших мікроорганізмів роду виділив з гною фурункула в 1880 Л. Пастер, в 1881 р., А. Огстон запропонував родову назву Staphylococcus. У 1884 з вогнищ гнійних поразок людини Ф. Розенбах виділив види S. albus, S. aureus. Стафілококи є симбіонтом людини і тварин, все життя людина проводить в середовищі контамінованої стафілококами, але вони не завжди обмежують свої взаємини з господарем рамками нешкідливого співжиття. На думку А. К. Акатова і В. С. Зуеваой (1983) найбільш древніми видами, є S.xylosus і особливо S.sciuri. Підставою для подібного припущення служать дані про убіквітарное названих видів, досі зберегли здатність до вільного замешкання в абіотичних середовищах - грунту і води (Kloos, 1980). Одночасно аналіз їх біохімічної активності свідчить на користь можливості розмноження S.sciuri і S.xylosus на неорганічний субстраті. Згадані види також виявляються на зовнішніх покривах практично всіх ссавців, де з них в процесі адаптації до умов, що мають місце на шкірі і слизових оболонках цих господарів, ймовірно, і генерували інші види стафілококів. Тому то в результаті подібного еволюційного процесу в даний час рід Staphylococcus та представлений більш ніж тридцятьма різними видами. Наступним кроком на шляху еволюції стафілококів - було становлення їх патогенності, про що свідчить їх роль в інфекційній патології людини і тварин (Grosserode, Wenzel, 1991; Roberson et aL, 1994). Певною мірою становлення патогенності стафілококів можна оцінити як приклад "випадкового паразитизму", при якому сама патогенність може розглядатися як функція адаптації мікроорганізму до організму господаря: чим вона вища, тим більше ймовірність розвитку інфекції (Домарадскій, 1997). На думку Д.Г. Дерябіна все стафілококи за своїм місцем в біоценозі можуть бути розділені на антропофітние і зоофітние види. Основним господарем перших є чоловік і вищі примати, а другий - різні види птахів і ссавців. Зокрема, для зовнішніх покривів тіла людини характерна присутність S.aureus, S.epidermidis, S.capitis, S.hominis і деяких інших видів стафілококів, відносно рідко виявляються у представників тваринного світу (Kloos, 1986). Примати, поряд з людиною є господарями S.haemolyticus, S.warned, S.simulans, S.cochnii (Schleifer, 1986)[15;c.137].

У тварин і птахів, серед зоофітних видів стафілококів, так само є своя «спеціалізація». Так, мікроорганізми виду S.gallinarum переважно виявляються у птахів, a S. hyicus, S.chromogenes, S.sciuri, S.lentus, S.vitulus і S.caseolyticus у парнокопитних тварин, що пояснює досить часте виявлення цих видів стафілококів в молоці і м'ясних продуктах (Devriese, 1986). М'ясоїдні хижаки контамінірованія стафілококами таких видів, як S.intermedius, S.schleifed і S.fells, при цьому перші два - типові мешканці шкірних покривів і слизових оболонок собак і вовків (Hesselbarth et a1, 1994; Igimi et a1, 1990), а останній вид специфічний для кішок (Igimi et а1., 1994).

Але настільки жорстка класифікація виду мікроорганізму по виду господаря навряд чи стабільна. У таблиці 2 наведені сумарні дані по зв'язці мікроорганізм - господар. Зокрема, перерахування видів стафілококів, ізольованих від кіз (Valle et а1., 1991), включав не тільки такі типові зоофітние види, як S. chromogenes (6,6% від загальної кількості виділених культур), S.hyicus (3,8%) S.sciuri (5,8%) і S.caprae (5,2%), а й види стафілококів, стійко виявляються на шкірі і слизових оболонках людини: S.aureus (19,7%), S.haemolyticus (18,5%), S.wameri (13,0%), S.epidermidhs (9,2%). Найбільш частими изолятами у оленів виявляються S.simulans і S.xylosus, однак досить часто серед них зустрічаються представники антропофітних видів - S.epidermidis, S.hominis, S.capitis (Laukova, 1997). У роботі S. Igimi з співавторами (1994), присвяченій характеристиці стафілококів, ізольованих від кішок, крім відносно специфічного для даного виду ссавців мікроорганізму S fells (45% від загальної кількості виділених культур) також ідентифіковані S.aureus (13%), S.intermedius (10% ), S. sciuri (6%), S.epidermidis (6%), S.simulans (4%) і ще шість менш часто виявляються видів. Досить типовий антропофітний вид S.epidermidis в 13,8% випадків був також ізольований A. Birgersson з співавторами (1992) з вимені корів, а види Sh hominis і S.capitis від ослів та інших сільськогосподарських тварин (С.С. саторі, М.І. Орзу, 1987). Вище наведені дані дозволяють стверджувати про можливість горизонтального переносу представників окремих видів стафілококів між різними макроорганизмами[16;c.44].

Повертаючись до питання про роль стафілококів в патології людини, слід вказати на вид S.aureus, який є лідируючим в ініціації широкого спектру захворювань - від "малих" шкірних інфекцій, важких септичних станів з можливим летальним результатом до харчових токсикозів.

Таблиця 1. Бланк бактеріологічного дослідження фекалій

 

№	Мікрофлора	Норма	У хворого
1	Патогенні ентеробактерії	0
2	Біфідобактерії	108-1010/г
3	Молочнокислі бактерії	108-1010/г
4	Кишкові палички	106-4 х108/г
5	Гемолітичні кишкові палички	0
6	Стафілококи	до 104/г
7	Гемолітичні стафілококи	0
8	Умовно-патогенні ентеробактерії	до 105/г
9	Гриби роду Candida	до 104/г

 

Описані ними біотипи: А, В, С і D використовуються бактеріологами і до теперішнього часу. Штами биотипа А найбільш часто ізолювалися від людей; биотипа В - від курей, свиней і кролів; биотипа С - від корів і овець, біотипів D - від зайців (Акатов, Зуєва, 1983). Біотип Е надалі був виділений в особливий вид - S.

Intermed (Hajek, 1976), а біотип G і нетіпіруемие групи UT1 і UT2, найчастіше виділяються від щурів (Kato et al., 1995).

Таблиця 2: Вплив 90%-них екстрактів рослин на ріст Staphylococcus aureus

	Штами Екстракти	Част. росл	Скільська (S)	ICA-5 (R)	1520 (R)
			M	m	M	m	M	m
1c	Комонник лучний	н/ч	5	0,31	-		-
2c	Будра плющовидна	н/ч	-		5,33	0,36	6,5	0,49
3c	Софора	Лис	5,33	0,36	-		9	0,00
4c	Оливник європейський	Лис	-		-		-
5c	Полин цитварний	н/ч	-		5,17	0,34	6,5	0,28
6c	Грінделія	Кв	6,17	0,34	7,67	0,36	8,75	0,34
7c	Кермек Гмеліна	Кв	-		-		4,25	0,20
8c	Кермек широколистий	Кв	5,5	0,38
9c	Кермек широколистий	Лис	-		-		5,75	0,34
10c	Біота східна	лис, пл	8	0,38	6,5	0,24
11c	Смовдь таврійська	Лис	5,33	0,36	6	0,33
12c	Полин звичайний	н/ч	5,33	0,36	5	0,33	4,5	0,28
13c	Омела біла	н/ч	5,17	0,34	7	0,54	8,75	0,44
14c	Хвощ польовий	н/ч	-		6	0,24	7	0,40
15c	Гінкго дволопатеве	Лис	6,83	0,40	7,17	0,18	7,17	0,34
16c	Кропива дводомна	Лис	-		-		-
17c	Чистотіл більший	н/ч	6	0,45	5,67	0,41
18c	Медунка	н/ч	-		-		-
19c	Підмаренник	н/ч	5,17	0,34	-		-
20c	Зірочник	н/ч	5,5	0,38	-		-
21c	Полин гіркий	н/ч	6,17	0,46	-		-
22c	Живокіст		5,33	0,37	-		-
24c	Герань	Коренев	-		-		5,25	0,20
25c	Герань	н/ч	5,17	0,34	5	0,24	5	0,28
26c	Яглиця звичайна	н/ч	5,17	0,34	5	0,00	-
27c	Нечуйвітер	н/ч	-		-		-
28c	Підмаренник м'який	н/ч	-		-		-
29c	Чемериця біла	н/ч	-		-		-
30c	Гірчак зміїний	Коренев	6,17	0,18	6,5	0,24	6,5	0,24
31c	Яглиця звичайна	н/ч	6,33	0,48	-		-
32c	Нечуйвітер	н/ч	5,5	0,38	-		-
35c	Тирлич ваточниковидний	н/ч	-		-		5,75	0,44
37c	Болиголов плямистий	н/ч	5,17	0,18	-		-
39c	Гірчак зміїний	н/ч	-		5,83	0,18	-
40c	Підмаренник м'який	н/ч	-		-		-
41c	Верес звичайний	н/ч	-		-		-
42c	Хрін	Кор	-		-		-
43c	Гірчак зміїний - кор	Коренев	5,83	0,18	6,25	0,34	5,33	0,37
44c	Гірчак зміїний - кв	Кв	-		-		--
45c	Гірчак зміїний - лис, стеб	лис, стеб			5,17	0,34	5,25	0,17
46c	Ісландський мох	Слань	5,88	0,17	7,5	0,24	7,25	0,17
47c	Брусниця	н/ч	-		6,17	0,34	5,5	0,30

З таблиці 2. видно, що найбільший вплив екстрактів рослин на ріст Staphylococcus aureus мають гірчак зміїний та гінко дволопатеве, а найменший вплив мають – брусниця та тирлич ваточниковидний.

За ступенем убування своєї етіологічної значимості в патології людини види стафілококів розташовуються подальшого вектору S.epidermidis (не менше 50% від загальної чисельності їх клінічних вибірок) -> S.haemolyticus (<15%) - -> S.hominis (<10%) -> S.simulans (<8%) -> S.wameri (<6%) - »S.capitis (<4%) (Schleifer, 1986 b). Спектр патологічно значущих стафілококів може бути розширений за рахунок нових видів, серед яких слід виділити S.lugdunensis і S.schleiferi (Fleurette et al., 1989). Останній представляє досить значиму медичну проблему в деяких європейських країнах. Необхідно також вказати, що деякі зоопатогенние види можуть бути етіологічно значимі і в патології людини, як наприклад, при виділенні S.caprae при кісткових інфекціях (Shuttleworth et al., 1997), бактеріємії і ендокардиті (Vandenesch et al., 1995), S . intermedius - при стафілококової бактеріємії у іммуноскомпрометірованних пацієнтів (Vandenesch et al., 1995 а). Останній вид мікроорганізмів фіксувався і як причина гнійного процесу при інфікованих собачих укусах (Talan et al., 1988)[16;c.48].

Загальновизнано, що чим вище стає пристосовність мікроорганізму до існування у внутрішньому середовищі організму господаря, тим більше втрачається його можливість до розвитку в інших умовах середовища проживання.

Морфологія та культуральні властивості мікроорганізмів. Ці мікроорганізми в мазках під мікроскопом виглядають як кулі, утворюючи скупчення нагадують грона винограду (звідси і назва staphylos - гроно). Суперечка вони не утворюють, значить вони не мають високу стійкість до температурного впливу, проте з безспорові форм вони одні з найстійкіших бактерій. Джгутиків у них немає, таким чином у їх антигенної формулою відсутній Н-антиген, а присутня тільки соматичний антиген самої мікробної клітини. Грамположітельни. Стафілококи нерухомі; факультативні анаероби; хемоорганотрофи з окислювальним і ферментативним метаболізмом, каталаза-позитивні; містять цитохроми, але зазвичай оксидаза-негативні, чутливі до дії лізостафін, але не лізоциму (Schleifer, Kloos. 1975). Ростуть на середовищах містять до15% NaCI, температурний оптимум росту - 35-40 ° С; краща слабощелочная реакція середовища (7,0-7,5). На щільних середовищах утворюють каламутні круглі рівні колонії кремового, жовтого або оранжевого кольору. Колір колоній обумовлений наявністю липохромного пігменту, його утворення відбувається тільки в присутності кисню і найбільш виражено на середовищах, що містять кров, вуглеводи або молоко. Викликають характерне розрідження желатину з утворенням воронки, заповненої рідиною (на 4-5 діб.) На рідких середовищах дають помутніння, а потім рихлий осад, що перетворюється на тягучу масу. Відновлюють нітрати, утворюють Н2S, розкладають глюкозу, ксилозу, сахарозу, мальтозу, гліцерин, маніт з виділенням кислоти; уреаза-позитивні; крохмаль НЕ гідролізують; індол не утворюють. За наявністю коагулазу все стафілококи поділяють на дві групи; серед патогенних видів коагулаза-позитивний лише S. aureus. решта види називають коагулаза-негативними. Типовий вид - S. Aureus[18;c.66].

Таблиця 3.Вивчення біохімічних властивостей виділених стафілококів

Цукор	1 проба (Рідка)	2 проба (Густа)
Манніт	+/-	+
мальтоза	+	-
глюкоза	+	+
сахароза	-	+
Ліпаза	+	+/-

З таблиці 3 маємо, що манніт при 1 рідкій пробі мають властивості виділення стафілококів та при 2 густі пробі теж; мальтоза має вибілення стафілококів при рідкій пробі а при густій – немає; глюкоза має виділення стафілококів і при густій і при рідкій пробі; сахароза виділяє стафілококи лише при густій пробі а ліпоза і при густій і при рідкій пробі.

Стійкість. Стафілококи добре переносять висушування, зберігаючи вірулентність; гинуть при прямому впливі сонячного світла протягом 10-12 ч. Досить стійкі до нагрівання - при 70-80 ° С гинуть за 20-30 хв; сухий жар вбиває їх за 2 ч. Менш стійкі до дії дезінфектантів, але резистентні до впливу чистого етанолу. Кокові мікроорганізми володіють стійкістю до зовнішніх впливів: здатні рости при температурі 6,5-46 ° С, тривало переносять низькі температури (-20 ° С), володіють вираженою солестійкість, розмножуються в продуктах з вмістом кухонної солі до 15 - 17%, 40% жовчі. Вони стійкі і до впливу кислого середовища, зберігаючись в продуктах, де показник кислотності досягає величини рН = 3,0 (набагато нижче ніж в маринаді), можливе зростання в межах рН 4,2-9,3. Однак не можна забувати, що сама по собі кокковая мікрофлора не викликає харчових отруєнь. Небезпечний токсин виділяється цими мікроорганізмами, а його стійкість значно перевищує стійкість коків. Токсин термоустойчив, добре зберігається у зовнішньому середовищі, стійкий до низьких температур, кислот. Абсолютний спирт не руйнує його. Токсин повністю не руйнується при нагріванні до 100 ° С протягом 30 хвилин; він руйнується при кип'ятінні протягом 2 годин, а також автоклавуванні при 120 ° С протягом 30 хвилин. На розмноження коків і токсінообразованіе в харчових продуктах впливають концентрація солі і цукру. Наявність у продукті до 12% кухонної солі і до 30% цукру не перешкоджає токсінообразованію. Зростання цих мікроорганізмів пригнічується при концентрації цукру понад 30% і хлористого натру 20-25%; перешкоджає накопиченню токсину і висока кислотність продукту.

Диференція патогенних і непатогенних штамів. Застосовують коагулазной тест на наявність згортаючого фактора, позитивний для 95% ізолятів, а також визначають здатність ферментувати маніт (розкладають); досліджують здатність синтезувати термостабільну ДНКаза і агглютинировать частинки латексу або сенсибілізовані еритроцити барана. Останній тест дозволяє виявляти білок А і згортає чинник або обидва продукти. Слід пам'ятати про можливі хибнопозитивних результати при наявності S. epidermidis і микрококков, а також хибнонегативних, звичайних для метицилін (оксацилін) резистентних штамів S. aureus (MRSA)[19;c.113].

Ідентифікація штамів за допомогою типових бактеріофагів. Метод типування патогенних стафілококів бактеріофагами досить широко застосовують у клінічній епідеміології. Для фаготипирования використовують стандартний набір з 20 бактеріофагів, розділених на 4 групи: 1-а група включає фаги 29, 52, 52А, 79, 80, 2-я - 3А, 3С, 55, 71, 3-я - 6, 42Е, 47, 53, 54, 75, 77, 83А, 84, 85, 4-я - 42D. За допомогою відповідних бактеріофагів вдається типировать 60-80% ізолятів: встановлені особливі штами (наприклад, фаготип 80 і 77), найбільш часто виділяються при спалахах.

Антигенну структуру. Серологічні дослідження (наприклад, ідентифікація) не мають принципового значення, а результати часто носять суперечливий характер. До теперішнього часу реагенти для ідентифікації TSST-1 і AT до нього залишаються слабо доступними.

Хвороботворні (патогенними). В основі токсикозів, обумовлених коками, лежить токсичне початок, тобто прийняття з їжею готових токсинів. Наявність коків у харчових продуктах, здатність їх розмножуватися, недостатні для виникнення харчового отруєння, необхідно освіту і накопичення в них токсину. Токсини здатні продукувати лише патогенні коки, які володіють ентеротоксичними властивостями[20;c.93].

Будучи грампозитивними мікроорганізмами, стафілококи не володіють здатністю до утворення ендотоксинів, але продукують значну кількість екстрацелюлярний протеїнових факторів з токсичними властивостями - екзотоксинів. Справжні екзотоксини стафілококів не викликають лізису клітин, а впливають на їх метаболізм через локалізовані на цитоплазматичної мембрані специфічні рецептори. При цьому все різноманіття стафілококових екзотоксинів може бути об'єднано в дві неравновелікіх групи - ексфоліативні токсини, що викликають спецефічними поразка шкірного покриву і ентеротоксіни.

Ентеротоксини. Класичний погляд на ентеротоксіни обумовлений розглядом їх як причини важких харчових отруєнь, викликаних надходженням в шлунково-кишковий тракт екзопродуктов стафілококового походження попередньо накопичилися в продуктах харчування (Wieneke et al., 1993). Провідним продуцентом ентеротоксинів є мікроорганізми виду S.aureus, проте в поодиноких випадках етіологічна роль у виникненні спалахів харчових отруєнь може належати і токсінпродуцірующім штамів S.

 intermedius (Khambaty et al., 1994). При цьому основні симптоми даного захворювання - нудота, блювота, можливо діарея - розвиваються у людини при споживанні надзвичайно малих доз токсину (від 1 мкг).
 При схожості клінічних проявів стафілококових токсикозів, за їх виникнення відповідально ціле сімейство молекул, за своїми антигенними властивостями поділяються на кілька серологічних типів: А, В, С (C l, C 2 і С З - варіанти) і D. Відносно недавно були описані також стафілококовий ентеротоксин Е (Brehm, Tranter, 1993) і ентеротоксин H (Su, Wong, 1995). На виявленні антигенних відмінностей між ентеротоксин засновані і традиційні підходи до їх виявленню в продуктах харчування з використанням імуноферментних та радіоімунних методів (Park et al., 1994). У той же час всі названі екзотоксини мають ряд загальних характеристик: 1) їх молекули масою від 26 до 34 kDa складаються з одного поліпептидного ланцюга, що включає 239-296 амінокислотних залишків і має одну дисульфідних зв'язків; 2) загальним є існування декількох обумовлених конформаційними змінами ізоелектрична форм кожної з молекул; 3) для них характерна стійкість до дії високих температур і протеолітичних ферментів, що обумовлює збереження активності токсинів в продуктах харчування при їх термообробці, а також у шлунково-кишковому тракті (Marrack, Kappler, 1990)[21;c.70].

Дія стафілококових ентеротоксин при пероральному введенні аналогічно дії ентеротоксинів, утворених мікроорганізмами інших таксономічних груп, т е порушується вихід з клітин-мішеней води та іонів хлору і надходження всередину них іонів калію.

Нагромаджені до початку 80-х років дані про летальні випадки септицемії, ранових, та інших інфекцій стафілококової етіології, багато з яких протікали з синдромом вираженої інтоксикації по-іншому змусили глянути на механізм дії ентеротоксинів та їх патогенетичне значення при стафілококових інфекціях. Клінічні ж прояви інтоксикації не були пов'язані блювотою або діареєю, але полягали в різкому підвищенні температури, порушення функції печінки і нирок, зниженні артеріального тиску і в ряді випадків - незворотному падінні серцевої діяльності. У ці ж роки схоже захворювання - синдром токсичного шоку (СТШ) описано у жінок в період менструального циклу (Ратгауз, Акатов, 1986), коли з вагінального виділення були ізольовані культур S.aureus, продукують раніше невідомий токсин - TSST, за своєю молекулярною організації , подібний з іншими стафілококових ентеротоксин (Kum et a1, 1993).

Вивчення механізмів розвитку синдромів токсичного шоку дозволило виявити у стафілококових ентеротоксин і TSST здатність до зв'язування з головним комплексом гістосумісності на поверхні антигенпрезентирующих клітин, що надалі веде до поликлональной стимуляції Т-лімфоцитів (Marack, Kapk 1990), а також викликає індукцію викиду імунокомпетентними клітинами широкого спектра цитокінів (Kum et al., 1993). При цьому було продемонстровано, що активація Т-лімфоцитів спільно з ЦИТОКІНОВИЙ "вибухом" і розвиток шоку являють патогенетично залежними феноменами (Bonventre et a 1993)[22;c.54].

Таким чином, відповідно до сучасних уявлень, у більшості стафілококових екзотоксинів (РЄ, СЕВ, СЕС, TSST тощо) можуть бути продемонстровані два принципово різних властивості: 1) ентеротоксічность - виявляється у розвитку блювоти і діареї при пероральному введенні декількох міліграмів цих протеїнів ; 2) здатність при попаданні в кровоносне руслі в дозі від 1 пкг / мл до 1 мкг / мл індукувати Т-клітинну активацію і вироблення ряду цитокінів (Yokomizo et al., 1995). Остання властивість - активації Т-клітинної ланки імунітету, дало даному феномену назву "суперантігеном" стимуляції. Відповідно, самі стафілококові екзотоксини, здатні якісно змінювати імунні реакції організму господаря, були оцінені як сімейство структурно і функціонально близьких білків - суперантігенов (Johnson et al, 1991).

Відкриття суперантігенов, виявлених крім стафілококів у стрептококів стало одним з найбільш яскравих подій в мікробіології кінця XX століття, значно змінили уявлення про патогенез захворювань інфекційної природи.

Оптимальними умовами освіти в м'ясі, фарші і печінки токсину стафілококів, є зберігання продуктів при температурі 28-37 ° С і рН середовища 6,6-7,2; при температурі нижче 20 ° С і рН середовища 6,5-6,0 освіту токсину сповільнюється, а при температурі нижче 15 ° С і рН середовища 6,0-4,5 припиняється. Встановлено, що при однакових умовах зберігання коки і токсин накопичуються у вареному м'ясі і печінці в 2-3 рази, а у вареному фарші в 5-7 разів швидше, ніж в цільних шматках сирого мису і печінки. Швидкість вироблення токсину і його активність не завжди паралельні швидкості розмноження мікробів. Стафілокок добре розвивається, продукуючи токсин, на самих різних харчових продуктах. Наявність у продукті до 12% кухонної солі і до 50% цукру не перешкоджає розмноженню стафілококів і токсінообразованію. Освіта токсину відбувається краще при зниженому парціальному тиску кисню. У лабораторних умовах для отримання токсину культуру вирощують в ексикаторі при 20% СО2. Розмноження стафілококів і токсінообразованіе можуть бути і в анаеробних умовах, зокрема в консервах (В.І. Тец 1958).

Розвиток стафілокока на харчових продуктах і накопичення тут ентеротоксину не викликає помітної зміни органолептичних властивостей цих продуктів[22;c.50].

Кількість токсину, здатне викликати інтоксикацію, накопичується в м'ясному фарші, що містить 50% білого хліба, при кімнатній температурі через 4-5 годин, а в готових котлетах - через 3 години. Додавання білого хліба до фаршу в якості наповнювача значно прискорює утворення токсину. Приклад 50% штамів золотистого стафілокока (найчастіше фагогруппи 111) продукують токсини викликають гастроентерит з важкою блювотою і профузним проносом. Більше половини етіологічно розшифрованих харчових отруєнь в розвинених країнах світу пов'язані зі стафілококи.

Мабуть, жоден з видів бактерій не може конкурувати зі стафілококом по числу факторів патогенності. Факторами патогенності стафілококів, крім токсинів, є так само: мікрокапсула, компоненти клітинної стінки, ферменти.

Мікрокапсула захищає бактерії від комплемент-опосередкованого поглинання поліморфноядерними фагоцитами, сприяє адгезії мікроорганізмів і їх поширенню по тканинах. При вирощуванні in vitro зазвичай не утворюється.

Компоненти клітинної стінки стимулюють розвиток запальних реакцій: підсилюють синтез інтерлейкіну макрофагами, активують систему комплементу. Тейхоевие кислоти полегшують адгезію до епітеліальних поверхнях. Білок А (агглютиноген А) активує компоненти комплементу. Активація комплементу призводить до прояву різних місцевих і системних реакції, наприклад анафілаксії, феномена Артюса, пригнічення активності фагоцитів і т.д.

Ферменти проявляють різноспрямований дію: каталаза захищає бактерії від дії механізмів фагоцитозу; b-лактамаза руйнує молекули b-лактамовое антибіотиків; ліпази полегшують адгезію і проникнення в тканини. Коагулаза, існуюча в 3 антигенних формах, викликає згортання сироватки; сам фермент не взаємодіє з фібриногеном, а утворює тромбіноподобного речовина, імовірно взаємодіє з протромбіну[23;c.66].

Гемолізини. Золотисті стафілококи здатні одночасно синтезувати кілька подібних продуктів, зокрема виділяють 4 антигенних типу гемолизинов (a-Гемолізин (a-токсин), b-Гемолізин (сфінгомієлінази), g-Гемолізин, d-Гемолізин, що викликають повний гемоліз кров'яних середовищ; шкірні некротичні реакції і загибель тварин після внутрішньовенного введення (Класифікація факторів патогенності дана в редакції В.І. Покровського, О.К. Поздєєва 1998).

1.3. Поверхневі компоненти N. gonorrhoeae, які забезпечують вірулентність збудника

Патогенними для людини властивостями володіють N. gonorrhoeae (гонокок) і N. meningitidis (менінгокок). У людини також виділяють непатогенні нейсерії N. sicca, N.flavescens, N. perflava, N. mucosa і N. lactamica, що викликають у осіб з імунодефіцитами опортуністичні поразки. На ранніх етапах мікробіологічної діагностики нейсерій ці види можна помилково прийняти за патогенні.

Диференціація патогенних і непатогенних нейсерій заснована на розходженнях у ферментації вуглеводів.

У свіжих культурах гонококи представляють нерухомі диплококки розміром 1,25-1,0 Ч0 ,7-0, 8 мкм, що утворюють капсулу (рис. 1).

Характерний поліморфізм гонококів - в мазках зустрічають відносно дрібні або великі клітини, а також паличкоподібні форми.

Добре забарвлюються аніліновими барвниками (метиленовим синім, діамантовим зеленим та ін.) Утворюють L-форми, у тому числі під дією пеніциліну. Під впливом хіміопрепаратів швидко змінюють властивості і утворюють грампозитивні форми. Гонококки мають складно організовану клітинну стінку; наявність тих чи інших її компонентів обумовлює їх внутрішньовидову диференціювання. За наявністю пілей гонококи поділяються на п'ять типів (Т1-Т5). Гонококки типів Т1 і Т2 забезпечені пілямі (Р + і Р + +), оточені капсулою і вірулентніші, бактерії інших типів авірулентние. Білок 1 складає до 60% речовини клітинної мембрани і його ідентифікація становить основу серотипування гонококів і розпізнавання бактерій методом ІФА. Білок II визначає специфічні клінічні прояви захворювання. Бактерії містять білки 1 і II зазвичай виділяють при ураженнях сечовивідних шляхів, а штами, що містять білок I, але позбавлені білка І - при дисемінованих ураженнях[24;c.18].

Рис. 4. Колонії менінгококу

Гонококки нестійкі у зовнішньому середовищі, тому посів слід проводити відразу після забору матеріалу від хворого. Гонококки добре ростуть на свіжоприготованих вологих поживних середовищах з додаванням нативних білків крові, сироватки або асцитичної рідини. Оптимальний рН 7,2-7,4, оптимальна температура 37 ° С.

На щільних середовищах гонококи, містять в клітинній стінці білок II, утворюють злегка каламутні безбарвні колонії з рівними краями.

Гонококки, позбавлені білка II, утворюють дрібні круглі прозорі колонії, що нагадують краплі роси. Гонококки типів TI і Т2 частіше утворюють дрібні колонії, а бактерії типу Р-(ТЗ-Т5) - більші колонії. У рідких поживних середовищах гонококи ростуть дифузно і утворюють поверхневу плівку, через кілька днів осідає на дно. При пересіву на селективні середовища вірулентність бактерій типів Т1 і Т2 може зростати. Тривале культивування на неселективних середовищах може призводити до зниження вірулентності штамів, втрати пілей і збільшенню розмірів колоній (тобто до переходу в бактерії типу Р-).

Гонококки ферментують тільки глюкозу з утворенням кислоти без газу. Змінені форми, в тому числі L-форми, можуть взагалі не ферментувати вуглеводи. Протеолітичну активність не проявляють, аміак, сірководень і індол не утворюють, не призводять до гемолізу на середовищах, що містять кров.

Штами гонококкоа, що викликають дисеміновані інфекції, потребують аргінін, гіпоксантин і урацілом (так звані AHU + штами). Бактерії відрізняє стійкість до бактерицидної дії сироваткових IgM і IgG, а також комплементу.

Антигенна структура гонококів залишається погано вивченою; вона неоднорідна і змінюється у дочірніх популяцій. Експресія деяких антигенів гонокока визначається умовами навколишнього середовища. Це пов'язано з тим, що основну антигенну навантаження несуть пили і поверхневі білки клітинної стінки, розпізнавані імунокомпетентними клітинами. Зміна антигенної структури знижує ефективність імунних реакцій. Розрізняють фазові варіації (проявляються зміною або припиненням утворення деяких антигенних детермінант) і антигенні варіації {проявляються зміною структури розпізнаваних Аг за рахунок включення нових детермінант).

N. gonorrhoeae відрізняють унікальні генетичні характеристики.

У цих бактерій досить легко відбувається трансформація виду; на відміну від більшості бактерій, цей процес може відбуватися протягом періоду життя однієї популяції[25;c.20].

Крім того, доведено можливість передачі генетичної інформації за допомогою кон'югації. У більшості штамів N. gonorrhoeae мається латентна плазмида. Її роль або зв'язок з функціями клітини невідома. У деяких штамів виявлені F-і R-плазміди, стимулюючі кон'югацію бактерій. Також виділена плазмида, несуча ген бета-лактамази. Її втрата призводить до втрати стійкості до пеніциліну.

Характерною особливістю гонококів вважають здатність до трансформації в будь-який період ростового циклу; подібним властивістю володіють всі виділені штами N. gonorrhoeae. Частота генетичних трансформацій в колоніях типів Р + і Р + + в 1000 разів вище, ніж в колоніях типу Р-.

Капсула гонококів. Практично всі бактерії свежевиделенних культур мають капсулу. На освіту капсули in vivo впливає резистентність організму і середовище проживання, in vitro - якість і склад живильного середовища і умови культивування. Капсула володіє імуногенними і антіфагоцітарной властивостями, перешкоджає прямому контакту бактерицидних речовин з клітинною стінкою, маскує її антигенні детермінанти. AT до капсул'ним Аг (опсоніни) стимулюють фагоцитоз гонококів.

Пили гонококів складаються з ланцюжків білкових субодиниць, залишків Сахаров і фосфорної кислоти; порушення послідовності з'єднання субодиниць змінює антигенні властивості in vivo і in vitro.

Генетично обумовлена варіабельність будови пілей забезпечує прикріплення і виживання гонококів на клітинах епітелію при зміні господаря і впливі AT. Пили забезпечують адгезію гонококів до клітин епітелію. Відокремлені від клітин, вони так само ефективно прикріплюються до субстратів, як і в умовах інфекційного процесу[26;c.245].

Пили гонококів є і у непатогенних нейсерій, у авірулентних штамів N. gonorrhoeae вони відсутні.

ЛПС гонококів складається з ліпіду А і центрального ядра (антигенної детермінанти) - олігосахариду, що не має бічних ланцюгів.

ЛПС N. gonorrhoeae проявляють сильні імуногенні властивості. AT до них володіють бактерицидною активністю.

Гонококки не продукують екзотоксинів. Клітинна стінка містить термолабільних токсичний компонент (ендотоксин) ліпополісахарідной природи. Ендотоксин N. gonorrhoeae проявляє сильні імуногенні властивості. AT до них володіють бактерицидною активністю.

Білки клітинної стінки гонококів проявляють сильні імуногенні властивості. AT до них обумовлюють комплементзавісімий цитолиз бактерій. По складу білків клітинної стінки виділяють 16 сероварів гонококів. Білок I обумовлює стійкість до бактерицидну факторам слизових оболонок, а також інвазивні властивості бактерій і їх здатність викликати системні інфекції. Білок II утворює окрему білкову фракцію, звану протеїнами каламутності або ора-протеїнами. Їх вважають первинними факторами вірулентності гонококів, вони обумовлюють прикріплення до епітелію / та інгібують фагоцитарні реакції.

1.4. Виділення та ідентифікація збудника.

Стафілококи — факультативні анаероби, але краще розвиваються в аеробних умовах. На поверхні щільнихпоживних середовищ утворюють круглі, опуклі, пігментовані (золотисті, лимонно-жовті, білі) колонії з рівними краями; у рідких середовищах дають рівномірне помутніння. Колір обумовлений наявністю ліпохромного пігменту, утворення якого відбувається за наявності кисню на середовищах, що містять кров, вуглеводи та молоко. Але характерно є те, що пігментоутворення — це не видова ознака. У лабораторіях використовують здатність стафілококів розмножуватися в середовищах зі значним вмістом хлориду натрію (6-10%). Таку концентрацію солі інші бактерії не витримують, внаслідок чого сольові середовища (жовтково-сольовий агар, молочно-сольовий агар) є елективними для стафілококів. Штами золотистих стафілококів продукують гемолізини, що утворюють на кров'яному агарі колонії, оточені зоною гемолізу. Стафілококи виявляють високу біохімічну властивість. Вони продукують каталазу, більшість штамів утворюють ацетоїн на середовищах із глюкозою, також відновлюють нітрати до нітритів, гідролізують білки та жири, ферментують вуглеводи (лактозу, мальтозу, глюкозу, сахарозу) до оцтової кислоти та СО2. Специфічною родовою властивістю є ферментація глюкози в анаеробних умовах з утворенням лактату — це важливий тест для диференціації Staphylococcus від Micrococcus.

Збудником стафілококових інфекцій частіше буває S. aureus, дещо рідше - S. epidermidis, дуже рідко - S. saprophyticus. Стафілококи є представниками нормальної мікрофлори людського тіла, тому мікробіологічна діагностика стафілококових інфекцій не може обмежуватися виділенням і ідентифікацією збудників; необхідні кількісні методи дослідження, тобто визначення кількості мікроорганізмів в пробі[27;c.13].

Таблиця 4. Основні збудники стафілококу аерус та стафілококу епідермального

4.1. Збудники Staphylococcus aureus

№	Staphylococcus aureus
	Збудник	Стафілококова інфекція
1	Staphylococcus aureus	Захворювання шкіри і підшкірної клітковини
2	Staphylococcus aureus	Стафілококовий синдром "обпеченої шкіри
3	Staphylococcus aureus	Подібний до опіку шкіряний синдром (синдром Лайелла)
4	Staphylococcus aureus	Ураження кісток та суглобів (остеомієліти, артрити)
5	Staphylococcus aureus	Імпетиго
6	Staphylococcus aureus	Синдром токсичного шоку
7	Staphylococcus aureus	Пневмонії та плеврити
8	Staphylococcus aureus	Гострі стафілококові ентерити та ентероколіти
9	Staphylococcus aureus	Стафілококовий менінгіт та абсцес мозку
10	Staphylococcus aureus	Стафілококовий сепсис
11	Staphylococcus aureus	Стафілококова ангіна

4.2.Збудники Staphylococcus saprophyticus

Staphylococcus saprophyticus
Збудник	Стафілококова інфекція
Staphylococcus epidermidis	Стафілококовий ендокардит
Staphylococcus saprophyticus	Стафілококові захворювання сечовидільних шляхів
, Staphylococcus saprophyticus	Отруєння стафілококовим ентеротоксином

Тобто з таблиці 4 ми бачимо, що стафілокок аерус є збудником значно більшої кількості аніж стафілокок епідемальний чи стафілокок сапропутикус.

Стафілококи секретують кілька токсинів, що відрізняються один від одного механізмом дії. Особливе місце серед факторів патогенності посідаютьекзотоксини. До них належать мембранопошкоджуючі токсини або мембранотоксини. Вони утворюють канали в цитоплазматичній мембраніеритроцитів, лейкоцитів та інших клітин, що призводить до порушення осмотичного тиску й лізису відповідних клітин. Раніше ці токсини називалигемолізинами, вважаючи, що вони лізують лише еритроцити. Мембранотоксини відрізняються один від одного за антигенними властивостями, «мішенями» та іншими ознаками. Виділяють 4 антигенні типи, які викликають повний гемолізна середовищі з кров'ю: ,,,.

-гемолізин — неактивний стосовно еритроцитів людини, але лізує еритроцити барана; також має дермонекротичну та кардіотоксичну дію. Він являє собою білок із вираженими імуногенними властивостями. З нього отримано анатоксин, що використовується дня лікування й профілактики стафілококових захворювань.

-гемолізин — справляє помірну дію на еритроцити людини та характеризується властивістю «холодового гемолізину», тобто максимальну активність виявляє при низьких температурах; також пригнічує хемотаксисполіморфноядерних лейкоцитів.

-гемолізин — це двокомпонентний гемолізин із помірною активністю, але на кров'яному агарі не виявляється, тому що один із компонентів інактивує полімери агару.

-гемолізин — агрегат із низькомолекулярних сполук, який викликає цитотоксичність широкого спектру дії[28;c.306].

Також досить важливе значення мають такі токсини як:

1. Ексфоліатини А і В — руйнують міжклітинні контакти в епідермісі, що веде до відшарування поверхневих структур епідермісу (ексфоліації) і утворенню виразкових бульбашок — синдрому «обпеченої шкіри». Найчастіше зустрічається в новонароджених та дітей молодшого віку.
2. Токсин синдрому токсичного шоку (TSST-1) — інгібує всмоктування води, активуючи синтез цАМФ, що призводить до розвитку діареї та токсичного шоку.
3. Лейкоцидин — справляє цитотоксичну дію на поліморфноядерні лейкоцити.

Стафілококи можуть утворювати гістотоксини, до яких належать ентеротоксини, що викликають харчову інтоксикацію. Ентеротоксини є суперантигенанами — викликають поліклональну стимуляцію Т-лімфоцитів із подальшою гіперсекрецією цитокінів та вторинною інтоксикацією. Ентеротоксини характеризуються високою термостабільністю (витримують кип'ятіння) і стійкістю до протеолітичних ферментів. Відомо 6 ентеротоксинів (А, В, С, D, Е, F), що розрізняються за антигенними властивостями.

Рис. 5. Сезонна динаміка захворюваності на стафілококовий дерматит 

Висновки до 1 розділу

Збудником стафілококової інфекції є бактерії роду Staphylococcus, які входять до родини Staphylococcaceae. Відповідно до міжнародної класифікації до нього належать три види стафілококів — S. aureus (стафілокок золотистий), S. epidermidis (стафілокок епідермальний), S. saprophyticus (стафілокок сапрофітний). Представники роду поширені в усьому світі й характеризуються різноманітною локалізацією — від шкірних покривів до поверхні слизової оболонки людини та тварин.

Вперше представників цього роду виділив Кох Роберт і Пастер із вогнищ гнійного ураження людини. Бактерії роду Staphylococcus — це нерухомі, грампозитивні бактерії кулястої форми діаметром 0,5-1,5мкм. Вони діляться в кількох площинах, утворюючи скупчення у вигляді грон винограду. У препаратах із патологічного матеріалу, зокрема з гною, стафілококи розташовуються парами або невеликими скупченнями. Золотисті стафілококи утворюють мікрокапсулу.

Стафілококи є хемоорганотрофами з окислювальним і бродильним типами метаболізму. Вони розщеплюють багато вуглеводів в аеробних й анаеробних умовах. Діагностичне значення має здатність зброджувати глюкозу й маніт в анаеробних умовах.

Розділ 2. Розповсюдження патогенного стафілококу серед населення Яворівського району

2.1. Збудники стафілококу серед населення Яворівського району

Лише на людині живе чотирнадцять різновидів стафілококів. З них - одинадцять абсолютно нешкідливі, зате решта - можуть бути смертельно небезпечними.

Ось три небезпечних для здоров`я стафілокока:

1.  Cапрофітний стафілокок (S. saprophyticus)

Є частою причиною циститів і уретритів, особливо у жінок. Живе на шкірі інтимних місць, а також на поверхні слизової оболонки сечовивідних шляхів.

2.  Епідермальний (шкірний) стафілокок (S. epidermidis)

Може жити на будь-якій ділянці шкіри або слизової людини. Цей стафілокок проявляє себе тільки в ослабленому організмі. Як не дивно, ніяких уражень шкіри цей вид не викликає, зате дуже любить оселятися на клапанах серця, взагалі будь-яких протезах і імплантатах. Проникає всередину організму через рани, тріщини на шкірі і слизових. Фактично, якщо при установці клапана або протеза розвивається інфекція, в більшій частині випадків - постарався епідермальний стафілокок.

Стафілокок не є мікроорганізмом, що викликає якесь конкретне захворювання. Прояви стафілококової інфекції можуть бути різноманітними, вони залежать від місця впровадження інфекції і стану організму. Термін «стафілококові хвороби» об'єднує ряд захворювань, які вивчають різні галузі медицини і лікують лікарі різних спеціальностей. Проте є речі, які об'єднують захворювання, що викликаються стафілококом, в єдину групу, на них ми і зробимо основний акцент[29;c.52].

Стафілокок може вражати багато органів і є збудником близько 120 різних захворювань. Постараємося описати найбільш часто зустрічаються: Захворювання шкіри та підшкірної клітковини - велика група захворювань. До неї відносяться фурункули, карбункули, абсцеси, флегмони, піодерпіі, фолікуліт, «стафілококова рожа» та інші. Крім цього, до поразок шкіри належать скарлатиноподібної висипки при інших стафілококових захворюваннях. Ожогоподобний шкірний синдром - частіше вражає дітей до 5 років. Він являє собою запалення значною за площею поверхні шкіри, з відшаровуванням верхніх її шарів. Ураження кісток і суглобів частіше відбувається при генералізованої інфекції, коли стафілокок циркулює в крові. Синдром токсичного шоку виникає при важких формах інфекції, коли в кров потрапляє дуже велика кількість токсинів. Стафілококкова ангіна має мало особливо характерних рис. Стафілококовий ендокардит характеризується ураженням клапанів серця, наростаючою серцевою недостатністю. Він часто супроводжується інфарктами (омертвінням ділянок) легких. Пневмонії і плеврити мають тяжкий перебіг. Вогнища інфекції в легенях мають тенденцію зливатися, з'являються гнійні ускладнення, виражені дихальна недостатність і інтоксикація. Гострі стафілококові ентерити і ентероколіти Про причину їх виникнення згадувалося вище. Вони супроводжуються рясною водянистою діареєю, що загрожує швидким зневодненням організму. Отруєння стафілококових ентеротоксин відбувається при вживанні в їжу продуктів, заражених стафілококом. Токсин може накопичуватися у великих кількостях в їжі, що несе в собі велику небезпеку. Найбільш небезпечні в цьому відношенні молочні продукти. Стафілококовий менінгіт і абсцес мозку розвиваються в результаті стафілококового сепсису (зараження крові). Стафілококові захворювання сечових шляхів зазвичай не відрізняються від патології іншого походження. Їх збудниками частіше є сапрофітні стафілокок.

Нами было досліджено розповсюдження стафілококу серед населення Яворівського району Львівської області.

Мікробіологічні методи. При виконанні мікробіологічних досліджень користувались загальноприйнятими методами. Для вивчення мікроценозу верхніх дихальних шляхів слиз з глотки та носа окремо забирали стерильними ватними тампонами, які поміщали в пробірки з 5,0 мл фізіологічного розчину. Вміст тампона ретельно відмивали і одержували вихідне розведення слизу 101, з якого проводили посів на чашки з селективними твердими поживними середовищами. Посів здійснювали петлею у вигляді послідовних секторів, що перетиналися. Це дозволяло підрахувати кількість колоній мікроорганізмів на чашці. Використовували наступні поживні середовища: кров'яний агар з ристоміцином (30 одиниць/мл) - для нейсерій, гемофілів, бранхамелл; середовище Гарро з поліміксином (50 одиниць/мл) - для стрептококів та пневмококів; манітно-жовточно-сольовий агар - для стафілококів[30;c.81].

Мікробіологічна діагностика стафілококових інфекцій складається з бактеріоскопічного та бактеріологічного аналізів.

Матеріалом для дослідження найчастіше буває: кров, гній, слиз, сеча, промивні води шлунку, випорожнення, залишки харчових продуктів, ліквор (спинномозкова рідина) - при підозрі на менінгіт.

Гній і ліквор досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічним методами. Решту матеріалів - бактерілогічним.

Для бактеріоскопічного дослідження - з гною, ліквору готують мазки, забарвлюють їх за Грамом. В мазках виявляється виявляється велика кількість лейкоцитів і грампозитивний коків, розташованих у вигляді скупчень, вони забарвлені у темно-фіолетовий колір. Потім роблять посів досліджуваного матеріалу на живильні середовища:

- на м'ясо-пептонному агарі - колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, лимонно-жовтий колір ( це залежить від кольору пігменту);

на кров'яному агарі колонії оточені зоною гемолізу на м'ясо-пептонному бульоні - ростуть добре, утворюють спочатку рівномірне помутніння, а потім рихлий осад на дні.

У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах із 7-10% хлоридом натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів. Використовують жовточно-сольовий агар, молочно-жовточний сольовий агар.

Стафілококи, особливo S. aureus, виділяють екзотоксини. Токсини їх досить складні. Є багато варіантів токсинів: гемотоксини, некротоксини, летальний токсин, лейкоцидини.

Гемотоксини викликають гемоліз еритроцитів людини і тварини.

Гемотоксичну функцію токсину можна виявити на 5% кров'яному агарі, вона проявляється у розчиненні еритроцитів крові барана, кролика або морської свинки.

Дермонекротоксину функцію - вивчають на кролях, шляхом введення культури внутрішньошкірно - на місці ін'єкції через 2-3 доби утворюється некроз.

Летальний токсин - при внутрішньовенному введенні викликає майже миттєву смерть піддослідної тварини.

Стафілококи здатні рости на простих живильних середовищах. Це значно спрощує мікробіологічну діагностику і інші процедури, пов'язані із культивуванням бактерій.

Невипадково, стафілокок був в числі перших бактерій, ізольованих від людини. Це зробив Бекер у 1883р. назву "стафілокок" запропонував Огстон у 1881р.

Стійкість і невибагливість стафілококів проявляється в тому, що вони розмножуються в присутності високих концентрацій хлориду натрію (до 10-15%). Цю ознаку використовують при виготовленні диференційно-діагностичних середовищ: до них додають надлишок кухонної солі, для того, щоби подавити ріст інших бактерій.

Стафілококи стійкі у зовнішньому середовищі, але вони надзвичайно чутливі до анілінових барвників, наприклад б до кристалів іолету (1:500000), до брильянтового зеленого (1:1000000) - і це використовують для лікування стафілококових піодермій.

Посіви інкубували при 37 °C на протязі 24 - 48 годин. Виділення чистих культур, їх родову та видову ідентифікацію здійснювали з використанням загальноприйнятих мікробіологічних методів у відповідності з даними таксономії мікроорганізмів (Bergey’s, 1984).

Показник інтенсивності колонізації мікробами слизової оболонки глотки та носа (мікробне число) визначали шляхом підрахунку колоній - КУО. Мікробне число різних представників мікрофлори верхніх дихальних шляхів коливалось в межах 101-109 КУО/мл носоглоткового слизу. Для зручності викладу інтенсивність колонізації виражали у вигляді десяткового логарифму - 1-9 lg КУО/мл.

Нами сформовано таблицю обстежених по Яворівському району Львівської області.

Таблиця 4.1. Група обстежених Яворівського району Львівської області Staphylococcus Aureus

Група обстежуваних	Дослідження на стафілокок
	Усього досліджено	Позитивний результат
	Staphylococcus Aureus	Staphylococcus aureus
Хворі та особи з підозрою на захворювання	осіб	Дослід	роки	Осіб	дослід
	170 240 320 350	170 240 320 350	2010 2011 2012 2013	53 65 70 60	53 65 70 60
Особи обстежувані за епідпоказами	- - - -	- - - -	- - - -	- - - -	- - - -
Особи обстежувані з профілактичною метою	6046 6226 3406 5650	3010 2500 2500 5650	2010 2011 2012 2013	102 108 120 98	102 108 90 98

Таблиця.4.2 Група обстежених Яворівського району Львівської області

Staphylococcus epidermidis

Група обстежуваних	Дослідження на стафілокок
	Усього Досліджено	Із них позитивний результат
	Staphylococcus epidermidis	Staphylococcus epidermidis
Хворі та особи з підозрою на захворювання	Осіб	дослід	Осіб	дослід	Роки
	151 235 292 338	151 235 292 338	48 60 54 52	48 60 54 58	2010 2011 2012 2013
Особи обстежувані за епідпоказами	- - - -	- - - -	- - - -	- - - -	- - - -
Особи обстежувані з профілактичною метою	5670 6102 3025 5580	5670 6102 3025 5580	92 98 113 85	92 98 113 85	2010 2011 2012 2013

За таблицями 4.1.та 4.2 ми можемо побачити, що по Staphylococcus Aureus було обстежено в 2013 році найбільшу кількість осіб 350 хворих та осіб з підозрою на захворювання викликані даним збудником за усі 4 роки. Серед них найбільший позитивний результат за збудниками був в 2012році – 70 осіб, в 2013 році - 60 осіб, що вказує на те, що кількість хворих осіб, хвороби яких викликані збудником Staphylococcus Aureus зменшилося в 2013році в порівнянні з 2011-2012роками.

Згідно таблиці 4.2. можемо відмітити, що по Staphylococcus epidermidis було обстежено в 2013році 38 осіб, що зворіють чи мають підозру на захворювання викликані даним збудником. Найбільший позитивний результат зафіксовано в 2011році – 60 осіб хворих через даний збідник. Тобто кількість позитивного результату на збудник також в 2013 році зменшилося в порівнянні з минулими роками.

Стафілококи часто інвазують зовнішні покриви через закупорені волосяні фолікули і сальні залози або місця опіків, поранень, саден, укусів комахами або ділянки дерматитів. Колонізірованіе і інвазія в легені можуть відбутися в тих випадках, коли механізм видалення слизу війчастим епітелієм або виключений, що відбувається при ендотрахеальної інтубації, або пригнічений, наприклад при вірусній інфекції органів дихання (грип) або муковісцидозі. Пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту цитотоксичними хіміопрепаратами або в результаті променевої терапії привертає до інфекції, що виходить з цих вогнищ[32;c.59].

При порушенні цілісності зовнішніх покривів місцеве розмноження бактерій супроводжується запальною реакцією і некрозом тканин. У цьому вогнищі швидко з'являються нейтрофіли, захоплюючі велике число стафілококів. Відбувається тромбоз прилеглих капілярів, по периферії відкладається фібрин, потім фібробласти утворюють бессосудистого стінку навколо цієї зони. Повністю розвинувся стафілококовий абсцес складається з центрально розташованого ядра, зруйнованих і руйнуються лейкоцитів і мікроорганізмів, які поступово розплавляються, перетворюючись на характерний густий, кремоподібний гній, оточений фібробластами. Коли захисні механізми макроорганізму не в змозі обмежити інфекцію в межах шкіри або підслизового шару, стафілококи можуть проникати в лімфа тичні систему і кровотік. Звичайними ділянками обсіменіння бувають діафіз довгих кісток у дітей, а також легені, нирки, клапани серця, міокард, печінка, селезінка та головний мозок.

Незважаючи на те що ці інфекції зустрічаються в осіб віку, важко вони протікають найчастіше у дітей та людей похилого віку, особливо у страждаючих хронічними захворюваннями. Первинна стафілококова пневмонія зустрічається зазвичай у дітей і рідше у дорослих. Гострий стафілококовий остеомієліт реєструється тільки у дітей, поверхнева стафілококова піодермія - частіше у новонароджених, тоді як абсцедування відбувається в основному у дорослих. У той час як ці приклади дозволяють припустити деяку роль імунної системи в резистентності до стафілококової інфекції, досі не отримано задовільного підтвердження того, що у людини вона супроводжується розвитком ефективного імунітету або що вакцинація може істотно змінити її перебіг. Фактично у 100% дорослих в сироватці визначаються антитіла до стафілококів. Вплив гуморального імунітету на перебіг інфекції і формування захисту проти неї вивчено недостатньо, за винятком ролі нейтралізують антитіл до ексфоліативних токсину і вказівок на захисний ефект антитіл проти токсину-1, що викликає токсичний шок[33;c.78].

Сторонні тіла, наприклад шовний матеріал або протези, істотно впливають на число стафілококів, необхідне для того, щоб викликати експериментальну ін.фекцію. Лікування в цьому випадку вельми утруднене, якщо не видалити стороннє тіло. Штами епідермального стафілокока мають виражену здатність прилипати до пластикових катетерам і розмножуватися на них, секретуючи захисний гликокаликс, що покриває утворилися колонії. Функція нейтрофілів також змінюється в присутності стороннього тіла; здатність до фагоцитозу і знищенню золотистого стафілокока знижується.

З метою діагностики стафілококових інфекцій було досліджено під мікроскопом мазки гною, забарвлені по Граму, а також виробляють бактеріологічне дослідження аспірованого гною,, уражених тканин або звичайно стерильних рідин організму людини. У клінічних матеріалах не завжди виявляється типове скупчення бактерій; вони можуть розташовуватися окремо і у вигляді однакових коротких ланцюжків по три або чотири бактерії. Бактерії у фазі спокою або всередині лейкоцитів можуть бути грамнегативними. Зазвичай визначається велика кількість нейтрофілів, з яких багато містять бактерії, за винятком хворих з вираженою нейтропенією.

За результатами дослідження видно, що в 2013 році всього було досліджено 720 осіб, у яких було виділено 59 ізолятів від різних клінічних матеріалів.

Було виділено 18 штамів стрептококів, серед яких Streptococcus agalactiae (8 ізолятів, 44,4 % штамів), Streptococcus pyogenes (6 ізолятів, 33,3 % штамів) і Streptococcus pneumoniae ( 4 ізоляти, 22,2 % штамів) та 41 штам стафілококів, які були віднесені до Staphylococcus aureus (26 ізолятів, 63,4 % штамів), Staphylococcus epidermidis (9 ізолятів, 22 %штамів) і Staphylococcus saprophyticus (6 ізолятів, 14,6 % штамів).

Виділені штами стрептококів не відрізнялись високою стійкістю до пеніцилінів, найвищий відсоток стійких штамів спостерігався для S. pneumoniae по відношенню до оксациліну – 42,8 %, для штамів S. agalactiae цей показник склав 37,6 %, а для S. pyogenes – 40,1% (рис. 2.1).

Також виділені штами показали досить помірні відсотки стійкості до природних пеніцилінів, зокрема бензилпеніциліну.

Рис.2.1.Виділені штампи стафілококів

Позначення: n – кількість виділених штамів стрептококів.

Найвищий відсоток спостерігався серед штамів S. pneumoniae – 40,8 %, а самий низький у штамів S. agalactiae – 35,7 %. Це досить низькі показники, якщо порівнювати зі штамами стафілококів, але досить високі як для штамів стрептококів, у яких резистентність до b-лактамних антибіотиків зумовлена не синтезом b-лактамаз, а гіперпродукцією пеніцилінзв’язуючих білків [3]. Внаслідок цього захищені пеніциліни не мають особливої переваги перед незахищеними, що також можна прослідкувати і у нашому дослідженні.

2.2. Особливості стафілококу серед населення Яворівського району

Особливостями розвитку стафілококу серед населення Яворівського району Львіської області є поширення поверхневих інфекцій. Інфекцію волосяних фолікулів, яка виявляється дрібними еритематозними вузликами без залучення в процес навколишніх ділянок шкіри або глибоких тканин, називають фолікулітом. Більш велику і глибоку інфекцію фолікулів або сальних залоз з частковим залученням у процес підшкірних тканин називають фурункулом. Спочатку в ураженому вогнищі з'являються свербіж і незначний біль, потім у ньому посилюється набряклість і еритема, при натисканні на нього або при русі виникає гостра хворобливість. Після мимовільного прориву або хірургічного розтину фурункула болю швидко припиняються[34;c.97].

Фурункули найчастіше утворюються на ділянках тіла, що піддаються мацерації або тертю, при недотриманні правил особистої гігієни, при вуграх або дерматиті. Зазвичай вони локалізуються в області обличчя, шиї, пахвовій западини, на сідницях і в області стегна. Стафілококова інфекція може поширюватися на апокріновие потові залози в пахвовій западині або паховій області (гнійні гідраденіти). При цьому можлива глибока локалізація фурункула, його млявий перебіг і пізній прорив, відзначається схильність до рецидивів і рубцюванню.

Також досить поширеними в районі є стафілококові інфекції в межах товстих, фіброзних, нееластичних шкірних покривів тильного боку шиї і верхньої частини спини супроводжуються утворенням карбункула. Зважаючи відносної товщини і непроникності шкіри патологічний процес поширюється вшир з утворенням дрібних порожнин і зрештою великого щільного хворобливого конгломерату, що складається з численних гнійних, насилу дренуються, осередків. Клінічно карбункул супроводжується лихоманкою, лейкоцитозом, різким болем і прострацією. При цьому часто визначається бактеріємія.

Стафілококи часто осідають на импетигинозная шкірних ділянках, але в більшій частині випадків імпетиго викликають стрептококи групи А. Проте іноді імпетиго буває обумовлено стафілококової інфекцією, і хоча клінічно його важко диференціювати від стрептококкового, для стафілококового імпетиго типові множинні поверхневі, локалізовані елементи на різних стадіях розвитку, вкриті частіше сіркою, а не золотистого кольору скоринкою, температура тіла підвищується рідко.

При лікуванні призначати антибіотики, , не потрібно. Зазвичай буває достатньо місцевих зігріваючих компресів, дотримання правил особистої гігієни та миття бактерицидним милом, діючі компоненти якого осідають на шкірі (гексахлорофен, хлоргексидин, тріклодан). При більш тяжких або рецидивуючих інфекціях ефективним може виявитися прийом діклоксаціллін або клоксациліну (2 г / сут в 4 прийоми) протягом 7-10 днів. Іноді потрібні розріз абсцесу і дренування його порожнини. При вираженої загальної симптоматиці або локалізації інфекції на обличчі або в окологлазничной області протибактерійні препарати слід вводити внутрішньовенно (див. бактеріеміческого форми хвороби)[35;c.41].

2.3. Частота виявлення збудників та кількість зареєстрованих випадків

За даними Санепідемстанції Яворівського району Львівської області на 2013рік було виявлено. За 6 місяців 2013 р. в районі відмічається ріст загальної інфекційної захворюваності на 12,2% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року (6606,6 проти 5798,1 на 100 тис. населення району). Зростання показників захворюваності обумовлене збільшенням кількості випадків крапельних інфекцій.

Так, захворюваність крапельними інфекціями зросла на 12,5% (6485,8 проти 5674,3 на 100 тис. населення), зокрема, рівень захворюваності вітряною віспою зріс на 79,6% (549,6 проти 112,2 на 100 тис. населення), захворюваність гострими респіраторними інфекціями - на 7,6% (5933,3 проти 5484,4 на 100 тис. населення). Також, відмічено підвищення захворюваності шкіряно-венерологічними захворюваннями на 21,0% (54,7 проти 43,2 на 100 тис. населення) та гострими кишковими інфекційними захворюваннями на 66,3% (8,6 проти 2,9 на 100 тис. нас.). Зокрема, захворюваність на мікроспорією зросла на 66,5% (17,3 проти 5,8 на 100 тис. нас.) та гонококову інфекцію на 66,3% (8,6 проти 2,9 на 100 тис. нас.).
На рівні минулого року залишаються показники захворюваності рота вірусною інфекцією (1 випадок, 2,9 на 100 тис. нас. ). Крім того, на відміну від минулого року, зареєстровано по 1 випадку сифілісу та трихофітії (2,9 на 100 тис. населення) та 2 випадки гастроентероколіту невстановленої етіології (5,8 на 100 тис. нас.).

Разом з тим, відмічено зниження рівня захворюваності краснухою на 87,4% (2,9 проти 23,0 на 100 тис. населення), туберкульозом на 22,2% (40,3 проти 51,8 на 100 тис. населення), педикульозом на 33,2% (17,3 проти 25,9 на 100 тис. населення), коростою на 27,4% (23,0 проти 31,7 на 100 тис. нас.).

На відміну від аналогічного періоду минулого року, в районі не реєструвались випадки захворюваності грипом (46,0 на 100 тис. населення в минулому році), паротитом (8,6 на 100 тис. нас.), дерматофітією (2,9).
За червень 2013 р. працівниками Бобровицького ВСП КМУ ГУ ДСЕС проведено перевірку 52 об’єктів нагляду, в тому числі 27 планових перевірок та 25 позапланових. В ході перевірок виявлено 17 порушень санітарного законодавства, накладено 17 штрафів, відсторонено від роботи 12 осіб[36;c.88].

За червень 2013 р. було доставлено та досліджено 145 проб по санітарно-хімічним показникам, в тому числі:

- харчових продуктів – 83, без відхилень;

- води централізованого водопостачання – 43, без відхилень;
- води децентралізованого водопостачання – 8, без відхилень;

- грунту – 3, без відхилень;

- повітря – 9, без відхилень.

За червень доставлено та досліджено 573 проби по санітарно-
бактеріологічним показникам, в тому числі:

- харчових продуктів – 72, негативні;

- води централізованого водопостачання – 37, негативні;

- води децентралізованого водопостачання – 7, негативні;

- на кишкову групу інфекцій – 60, негативні;

- на стафілокок – 50, негативні;

- на носійство збудників черевного тифу – 17, негативні;

- змивів – 320, позитивних –12.

Серед виявлених випадків поширеним є стафілококовий ожогоподобний шкірний синдром. Цей синдром являє собою генералізований ексфоліативний дерматит, ускладнюючий інфекцію, викликану продукують токсин (ексфоліатін) штамами золотистого стафілокока. Хворіють переважно новонароджені (хвороба Ріттера) і діти віком до 5 років, рідше дорослі. Штами золотистого стафілокока, що викликають ожогоподобний шкірний синдром (ГКС), відносяться частіше до фаговой групі II, тип 71. Захворювання починається з місцевої шкірної інфекції, часто супроводжуваної неспецифічної продромой, подібно вірусному захворюванню. Лихоманка і лейкоцитоз виражені слабо. Скарлатиноподобная висип покриває всі ділянки тіла, рук і ніг, після чого настає лущення шкіри. Хвороба може виявлятися тільки висипом (стафілококова скарлатина) або ж можуть утворюватися великі, в'ялі бульбашки на обмежених ділянках (частіше у дорослих) або поширені. Бульбашки розкриваються, набувають червоний відтінок, шкіра нагадує обпалену. Якщо потерти ділянку практично здорової шкіри, епідерміс зморщується і відшаровується (симптом Нікольського). Золотистий стафілокок зазвичай виділяють з шкіри і з носоглотки. Лікування полягає у введенні антистафілококових антибіотиків та місцевої обробці шкіри. Захворювання зазвичай закінчується одужанням.

У дорослих стафілококовий ОКС поєднується з іншими важкими ожогоподобнимй ураженнями, такими як токсичний епідермальний некроліз (хвороба Лайєлла). До найчастішою причини токсичного епідермального некролізу у дорослих відноситься побічна дія лікарських речовин, синдром можна диференціювати від стафілококового ОКС при вивченні біоптату шкіри. Шкіра при лікарському токсичному епідермальнийнекроліз відшаровується на рівні базального шару, в результаті чого оголюються глибокі тканини, що сприяє розвитку суперінфекції і значної втрати рідини і електролітів. При стафілококової ОКС відшарування відбувається в межах епідермісу. При диференціальної діагностики слід мати на увазі хвороба Кавасакі і синдром токсичного шоку[37;c.13].

 Діагностика заснована на клінічних проявах, у тому числі на високій температурі тіла, дифузної еритеми у вигляді сонячного засмаги з лущенням шкіри на долонних і підошовних поверхнях протягом наступних 1-2 тижнів, ортостатическом зниженні артеріального тиску на тлі ознак ураження трьох систем органів або більше. При цьому зазвичай порушується функція шлунково-кишкового тракту (блювота, або діарея), розвивається ниркова або печінкова недостатність, відзначаються гіперемія слизових оболонок, тромбоцитопенія, міалгія, збільшення кількості креатинфосфокінази і дезорієнтація на фоні не зміненої спинномозкової рідини. Відомі випадки більш легкого перебігу цього синдрому.

2.4. Засоби профілактики та лікування

Лікування слід починати з внутрішньовенного введення стійкого до пеніцилінази препарату. Нафциллин (1,5 г кожні 4 год) і оксацилін (2,0 г кожні 4 год) більше кращі, ніж метицилін, оскільки він часто викликає інтерстиціальний нефрит. У перші 48-72 год до цих препаратів нерідко додають гентаміцин (1 мг / кг кожні 8 год при обліку функції нирок), оскільки є дані про його синергізмі з р-лактамовое антибіотиками, які діють на золотистий стафілокок, і про те, що при лікуванні двома препаратами у хворих швидше нормалізується температура тіла і купірується бактеріємія. При інфекції, що викликається мікроорганізмами, які не продукують р-лактамазу, рекомендується внутрішньовенне введення пеніциліну G (4x106 ОД кожні 4 год). Перше покоління цефалоспоринів (цефалотин, цефазолін) також ефективно при інфекціях, що викликаються як пенициллиназоположительными, так і пенициллиназоотрицательными штамами золотистого стафілокока. При вираженій алергії до пеніциліну або при інфекціях, викликаних метіціллінрезістентних штамами стафілокока, призначають ванкоміцин (0,5 г кожні 6 год при постійному спостереженні за рівнем препарату в крові).

 Хворих з неускладненій бактериемией можна лікувати протягом 2 тижнів. За ними потрібне ретельне спостереження: при рецидивах призначають те ж лікування, що і при ендокардиті. При залученні в процес правих відділів серця у хворих на наркоманію ефективно внутрішньовенне введення протягом 2 тижнів препаратів з наступним прийомом внутрішньо діклоксаціллін протягом 4 тижнів (1-1,5 г кожні 6 год). При інших видах ендокардиту лікування необхідно проводити протягом 4-6 тижнів (парентерально). Хворих з ендокардитом, обумовленим клапанним протезом, слід лікувати протягом 6 тижнів відповідними препаратами пеніциліну або ванкоміцину в поєднанні з гентаміцином і рифампіцином або без нього. У багатьох випадках потрібне хірургічне втручання[39;c.4].

Таблиця 5. Додаткові варіанти угрупувань протиепідемічних заходів

Група заходів	Заходи
Ті, що вимагають протиепідемічних засобів (препаратів)	Лікування Дератизація Дезінфекція Дезінсекція Імунокорекція Імунопрофілактика Екстрена профілактика
Ті, що не вимагають протиепідемічних засобів (препаратів)	Ізоляція Режимно-обмежувальні Санітарно-ветеринарні Санітарно-гігієнічні
Диспозиційні	Запобігання захворюванням у разі зараження: імунокорекція, імунопрофілактика, екстрена профілактика
Експозиційні	Запобігання зараженням людей: ізоляція і лікування, режимно-обмежувальні, санітарно-ветеринарні, санітарно-гігієнічні, дератизація, дезінфекція, дезінсекція
Профілактичні	Запобігання формуванню епідемічного варіанту збудника
В епідемічних осередках	Запобігання розповсюдженню епідемічного варіанту збудника

З таблиці 5 бачимо, що існує декілька угрупувань протиепідемічних заходів, серед них є : ті, що вимагають протиепідемічних заходів таких як лікування, дезінфекція, імунокорекція та інші; ті, що не вимагають протиепідемічних заходів таких як ізоляція, санітарно –ветеринарні заходи; диспозиційні протиепідемічні заходи та профілактичні заходи.

Таблиця 6. Протиепідемічні заходи щодо інфекційного хворого та заразоносія

Захід	Джерело збудника
	хворий	носій
Виявлення	активне чи пасивне	активне (обстеження планові та за епідемічними показаннями)
Рання діагностика	клінічна, епідеміологічна, лабораторна	епідеміологічна, лабораторна
Ізоляція	а) госпіталізація до інфекційного стаціонару (обов’язкова, за клінічними, за епідемічними показаннями); б) ізоляція в домашніх умовах	а) госпіталізація за епідемічними показаннями; б) ізоляція в домашніх умовах
Лікування	Етіотропне	санація
Лабораторний контроль після лікування	при виписуванні зі стаціонару або після закінчення лікування в домашніх умовах	після санації
Лабораторний контроль для допуску до роботи	декретованих контингентів	декретованих контингентів
Диспансерний нагляд після виписування зі стаціонару (у КІЗі)	згідно з нормативними документами	протягом періоду носійства
Заключний лабораторний контроль	при знятті з диспансерного обліку	при знятті з диспансерного обліку
Переведення на іншу роботу	-	на роботу, яка не пов’язана з епідемічною небезпекою (стосується хронічних носіїв декретованих груп)

Реакція на протибактерійні препарати при стафілококових ендокардітах може бути уповільненою. Гарячковий стан може зберігатися до 2-го тижня лікування. Стійке гарячковий стан або ознаки сепсису свідчать про необхідність пошуку метастатичних абсцесів, при яких потрібно дренування порожнини.

Часто причиною бактеріємії буває епідермальний стафілокок, найчастіше забруднює пристосування для внутрішньовенних вливань. У ракових хворих з нейтропенією його вважають основною причиною бактеріємії при постійній катетеризації центральних судин або її джерелом служить шлунково-кишковий тракт. Якщо при цьому ускладненні лікування не проводиться, у хворих триває гарячковий стан, прогресує сепсис, з'являються множинні абсцеси в легенях і настає смерть.

Епідермальний стафілокок, рідко викликаючи нативний клапанний ендокардит, являє собою найбільш часту причину (40%) ендокардитів при клапанних протезах. У більшій частині випадків захворювання обумовлено проникненням збудника під час операції, причому клінічно воно може проявитися через 1 рік після неї. Інфекція часто гніздиться в області клапанного кільця, хворого в цьому випадку необхідно оперувати. Більше 50% хворих помирають.

Таблиця 7. Інкубаційний період при деяких інфекційних хворобах

Хвороба  Copyright © yurii.ru - 2023