Інтерактивне спілкування. Обмін миттєвими повідомленнями
Тема: Інтерактивне спілкування.
Обмін миттєвими повідомленнями.
Мета:
сформуватити в учнів поняття інтерактивного спілкування в мережі, вивчити видиінтерактивного спілкування, отримати навички інтерактивного спілкування в програміIntranet Chat; розвивати комунікативні навички; виховувати інформаційну культуруучнів.Обладнання: комп'ютери, роздатковий матеріал «Практична робота №5».
Хід уроку.
І. Організаційний момент.
ІІ. Інструктаж з правил поведінки під час занять в кабінеті інформатики.
Інструкції №8.1-8.4.
ІІІ. Оголошення теми та мети уроку.
ІV. Вивчення нового матеріалу.
План уроку.
1. Поняття інтерактивного спілкування.
2. Основні компоненти для функціонування повноцінного інтерактивного спілкування.
3. Види служб інтерактивного спілкування.
4. Правила участі в інтерактивному спілкуванні.
5. Робота в програмі Intranet Chat.
6. Закріплення вивченого матеріалу.
Інтерактивне спілкування – це обмін повідомленнями в режимі реального часу. В залежності від програм спілкування може виконуватися шляхом передавання голосу, відео зображення чи тексту. Для участі в голосовій конференції необхідно мати мікрофон і динаміки, для відео конференції – ще й відеокамеру.
Для функціонування повноцінного інтерактивного спілкування необхідні наступні компоненти:
• Сервер – програма, яка приймає повідомлення від клієнта, обробляє інформацію в ньому і відправляє їх за потрібною адресою. Працює на віддаленому комп’ютері в мережі.
• Клієнт – програма, яка відправляє повідомлення на сервер для інших абонентів та приймає повідомлення від них. Працює на локальному комп’ютері кожного співбесідника.
ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРНЕТ-СПІЛКУВАННЯ
Спілкування в Інтернеті відбувається в клубах чи між власниками комп`ютерів. Відвідувачами клубів є переважно студенти чоловічої статі, які полюбляють розважитися в мережі, попрацювати, а нерідко й списати готовий реферат чи курсову роботу. Щодо жіночої половини, в клубах вона репрезентована надзвичайно бідно – студенток Інтернет цікавить переважно як джерело інформації.
Сучасне суспільство не дає можливості для повноцінного безпосереднього спілкування молоді, змушуючи її шукати якусь альтернативу.
Назвемо основні риси Інтернет-спілкування:
1. Анонімність, яка може призвести до безкарності, розкутості, і безвідповідальності поведінки учасників спілкування.
2. Відсутність невербальної інформації. Як правило, спостерігається установка на бажані риси партнера.
3. Добровільність контактів. Користувач добровільно зав'язує контакти чи може перервати їх у будь-який момент.
4. Стійке прагнення до емоційного наповнення тексту, що виражається у створенні спеціальних знаків для позначення емоцій.
5. Прагнення до нетипової, ненормативної поведінки. Найчастіше користувач презентує себе по-іншому, ніж у реальному житті, програє не реалізовані в діяльності поза мережею ролі, сценарії, і, не знаючи співрозмовника, створює його образ, відмінний від реального.
6. Більша, ніж у реальному світі, залежність від співрозмовника у спілкуванні. Наслідком є порушення безпосереднього живого спілкування.
7. Відсутність єдності простору і часу, тобто Інтернет дає можливість бути одночасно у різних місцях, а також спілкуватися з людьми з інших годинних поясів.
8. Характер спілкування – майже завжди письмовий.
Причиною звертання до Інтернету як до інструменту спілкування може бути:
1. Недостатнє насичення спілкуванням у реальних контактах. У подібних випадках користувачі швидко втрачають інтерес до Інтернет-спілкування, якщо виникають можливості для задоволення відповідних потреб у реальному житті.
2. Можливість реалізації якостей особистості, програвання ролей, переживання емоцій, які з тих чи інших причин неможливі у реальному житті. Подібна можливість обумовлена перерахованими вище особливостями спілкування за допомогою мережі - анонімністю, нежорсткою нормативністю, своєрідністю процесу сприйняття людини людиною. Бажанням переживання тих чи інших емоцій пояснюється, ймовірно, і прагнення до емоційного наповнення тексту.
3. До можливості взаємодії "людина - комп'ютер" додається можливість комунікації "людина - комп'ютер - людина".
Мовні дослідження в цій області ведуться відносно недавно. Телекомунікації за допомогою комп'ютерних мереж - принципово новий шар соціальної реальності, і фахівці приділяють пильну увагу його мовному оформленню.
Вони виділяють наступні форми спілкування в Інтернеті:
- телеконференцію;
- чат (мається на увазі IRC (Internet Relay Chat);
- веб-пейджери (наприклад, ICQ, Instant Messager);
-листування електронною поштою (e-mail).
Дослідники Інтернет-спілкування звичайно розділяють засоби спілкування в Інтернеті за ступенем їх інтерактивності. Найбільш інтерактивними осередками спілкування вважаються чати і ICQ, найменш інтерактивними - e-mail і телеконференції. У телеконференції і при спілкуванні за допомогою e-mail спілкування відбувається в режимі off-line, на відміну від чата і ICQ, де люди спілкуються on-line. У конференції спілкування відбувається навколо визначеного предмета, у той час як чат, як правило, своєї теми не має. (Хоча існують і тематичні чати, наприклад, коли яку-небудь відому людину запрошують у канал IRC чи web- чат, і вона відповідає на всі питання).
Думки, висловлювані в чатах, здебільшого образні і невтішні. "Тинейджеровські балачки", "треп у мережах", "эскапистський наркотик", "відчуття тихого божевілля"– ось далеко не найяскравіші визначення. І на перший погляд вони абсолютно справедливі.
При першому відвідуванні чату людина спостерігає величезну мішанину різнобарвних реплік різного ступеня пристойності.
В Інтернеті можна брати на себе і відігравати будь-яку роль, при цьому не треба відповідати за свої віртуальні вчинки. Але ж усе це вимагає відповідних лексичних, граматичних і синтаксичних мовних засобів.
У першому випадку співрозмовник, який узяв на себе роль міністра чи керівника іншого рангу і має при цьому критично низький лексичний рівень, просто припиняє контакт, відчувши достойного співрозмовника. У кращому випадку він просто зникає з чату, найчастіше ж образить його, вдаючись навіть до ненормованої лексики (до речі, теж на надто примітивному рівні, типу "Пішов...”, "Іди ти...” тощо).
Проаналізувавши приклади, взяті з так названого "компьютерного сетевого сленга", помітимо, що в його основі лежать:
1) Елементарне незнання російської мови, що виражається у своєрідному написанні деяких слів. Наприклад: извените, прентцентдент, памагити та ін.
2) Навмисне написання деяких слів, що вже стало традицією в деяких шарах интернетівского населення: момед, гамори, цомпутер і т.д.
3) Традиційні для Мережі абревіатурні скорочення англійських виражень.
4) "Смайлики" (посмішки). Це спеціальні знаки, якими можна виражати свої почуття при написанні листів чи відповідей на них (досить повернути голову на 90 градусів ліворуч, щоб зрозуміти, що саме цей "смайлик" означає). Ось найбільш вживані:
:-) – посміхаюся;
;-) – посміхаюся і підморгую (зміст листа варто сприймати як жарт, навіть якщо ви цей жарт не можете відшукати години з дві);
8-) – посміхаюся в окулярах, чи посміхаюся із широко відкритими очима (подив);
;-* - цей "смайлик" означає поцілунок;
:-( - суплюся, смутний, розстроєний (повідомлення несе дуже неприємні новини);
;-\ - той, хто пише, украй розчарований;
8-O - людина вкрай здивована чимось, чи їй повідомили зовсім несподівану новину (круглі очі і широко відкритий рот);
:-p – показую язик, іронізую, жартую;
;~-) – сльози капають з очей,
тощо.
Найцікавіше - те, що смайлики ставляться зовсім не на початку листа (як варто було б припускати), а наприкінці, коли тон листа продиктований текстом і правильно зрозумілий. Доходить до того, що деякі відвідувачі чатів уже зовсім не сприймають текст без супровідних "смайликів", що вказують їм напрямок поворотів емоцій та інтелекту. Це не може не тривожити.
Скажімо, варто після самого безтактного жарту поставити смайлик-посмішку, як висловлення приймає інше значення. З одного боку, так простіше. А з іншого боку - зайве спрощення теж шкодить. Скажімо, побажай раптом відомий поет опублікувати свої вірші в Інтернеті, йому довелося б писати так:
Я помню чудное мгновенье ;-)
Передо мной явилась ты 8-O
Как мимолётное виденье :-\
Как гений чистой красоты ;~-(
Нік, або нікнейм (від англ. nickname) – ім’я, яким гравець підписується в грі. У даному випадку воно є більшим, аніж просто підпис в грі – "нік” є свого роду паспортною частиною людини як суб’єкта даної субкультури. Мало хто знає конкретного гравця, як, скажімо, Андрія Бикодрайка – його знають, як MegaBoss’а. І якщо цю людину з кимось знайомитимуть, то відрекомендують так: "Це – MegaBoss. Він їздив минулого місяця до Києва на чемпіонат з QuakeIII і файно там виступив”. Тому в клубі рідко можна почути звернення на ім'я. "Нік” одночасно дає можливість підсвідомо чітко відокремити життя людини в клубі і поза клубом.
Ламо, ламак, ламер (від англ. lammer) – також неоднозначний "термін”, що найчастіше означає – невдаха, той, хто часто програє, той, що нічого не вміє. Цей "термін” не є образливим чи саркастичним. Абсолютно нормальною є ситуація, коли 12-річний школяр, вигравши протиборство в StarCraft у 25-річного власника лотка на ринку, називає його ламером – він констатує факт перемоги, яка можлива лише в віртуальному світі комп’ютерного спорту.
Вчені дослідили, що виникнення патологічної залежності від Інтернету, чи адикції підпорядковується деяким закономірностям. Перша стадія –людина починає працювати в мережі. Друга – людина проявляє зацікавленість і намагається використовувати Інтернет для роботи. Це абсолютно нормально. А от третя стадія, коли людина увесь час проводить в Інтернеті у пошуку розваг, викликає тривогу. Добре, якщо вона перейде до четвертої стадії – стадії спокійного ставлення до Інтернету, коли його використовують у разі потреби. Більшість людей проходить швидко усі три стадії і переходять до четвертої. Але деякі користувачі можуть зупинитися на третій. Вони стають залежними від порнографічних сайтів в Інтернеті, від обговорення сексуальної тематики в чатах або на спеціальних телеконференціях "для дорослих", відчуваючи ейфорію від перебування в мережі. Поза мережею вони стають роздратованими, відчувають спустошеність, депресію. При цьому їх лексичний запас різко зменшується, внаслідок чого зростають труднощі спілкування з іншими людьми поза Інтернетом. Повертаючись у реальне життя, вони навмисно прагнуть відмежуватися від оточуючих. Значить, щоб виправити стан, їм уже не обійтися без допомоги психолога і мовознавця.
Отже, залежність від Інтернету на сьогодні реально існуючий факт. Але у розвитку інтернет-залежності і зниженні мовленнєвого рівня людини винна аж ніяк не Всесвітня мережа, а людина сама й особисті риси її характеру.
Підсумовуючи вище викладене, ми можемо відмітити фактично нове мовне явище – Інтернет-стиль, бо він суміщає окремі риси розмовного, художнього, публіцистичного, офіційно-ділового і наукового стилів. Крім того, в мережі стирається різниця між усним і писемним мовленням. Як відомо, одиницею усного мовлення є діалогічна єдність. Одиницею писемного мовлення є текст, який має бути уніфікованим, стандартизованим і нейтральним. А на екрані монітора, по-перше, змішується усне і писемне мовлення, стирається межа між діалогом і монологом, а також, як правило, присутня емоційна забарвленість. Змінити ситуацію неможливо через різний мовний рівень відвідувачів Інтернету. Але ж жодному стилю такі тексти не відповідають.
І останнє. На жаль, українську мову в Інтернеті можна зустріти тільки в одиничних випадках. Залишається сподіватися на створення у далекому майбутньому української Інтернет-мережі.
Інтерактивне спілкування. Обмін миттєвими повідомленнями