Напрями вдосконалення організації сільського туризму в Україні на шляху до Європейського союзу
Зміст
Вступ
Розділ1.Теоретичні засади розвитку сільського туризму як галузі народного господарства.
1.1.Поняття та складові елементи сільського туризму
1.2.Значення сільського туризму в економічному розвитку України
Розділ2.Регіональні пріоритети розвитку сільського туризму
2.1.Європейський досвід організації сільського туризму
2.2.Особливості організації сільського туризму в Карпатському регіоні(Івано-Франківська обл.)
Розділ 3.Напрями вдосконалення організації сільського туризму в Україні на шляху до Європейського союзу
3.1.Сільський туризм у сучасному туристичному бізнесі
3.2.Організація сільського туризму у Великобританії та в Скандинавських країнах
3.3.Французький досвід організації рекреаційного сервісу в сільському туризмі.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
У більшості регіонів України розвитку туризму приділяється пильна увага.
У процесі починають брати участь господарюючі суб’єкти,які ніколи не розглядали його як галузь економіки,здатну приносити значний дохід.
Карпатський регіон є одним із лідерів розвитку туризму в Україні;він представлений Чернівецькою,Львівською,Закарпатською та Івано-Франківською областями.Це області,в яких туристична галузь ніколи не була основною,але потенціал її розвитку тут високий,що підтверджується створенням останніми роками правової бази і концепцій розвитку туризму в регіоні.
В цілому,у всьому світі спостерігається спрямованість на розвиток природно-орієнтованого туризму,що спричинено двома факторами:глобалізацією та екологізацією.Нині попитом користуються альтернативні види туризму,а саме:екологічний,активний,природний,спортивний та інші.Для Карпатського регіону притаманно виникнення такого виду туризму,як сільський зелений туризм.
«Сільський туризм»- вид туризму, що передбачає відпочинок у сільській, курортній чи природоохоронній місцевостях з використанням належно облаштованих приватних садиб чи інших закладів розміщення.Основне,що приваблює у сільському туризмі-це комплекс чинників,що сприятливо впливають на людину:оздоровчий,естетичний,пізнавальний.Відпочинок у сільській місцевості-це не курорт із великою кількістю туристів.Тутешній стан релаксації особливо потрібен жителям міст.Багато туристів із задоволенням зустрічають на селі Новорічні і Різдвяні свята або просто відпочивають у колі друзів чи сім’ї.
Розділ1.Теоретичні засади розвитку сільського туризму як галузі народного господарства.
1.1.Поняття та складові елементи сільського туризму
У сучасному світі спостерігається зміщення масового туристичного інтересу від звичайних відпочинкових поїздок до змістовніших, пізнавальніших подорожей. На зміну концепції трьох "S" ("Sun-Sea-Sand") — сонце, море, пісок — приходить концепція трьох "L" ("Landscape-Lore-Leisure") — пейзажі, традиції, дозвілля. Відтак, туристична мода піднімає на пік масової популярності подорожі у сільську місцевість, де міського туриста скрізь оточує екзотика: аграрні й сільські пейзажі, традиційний селянський спосіб життя, свійські тварини, екологічно чисті продукти тощо.
Поняття "сільський туризм" у його звичному трактуванні побутує з давніх часів. Ще до Р. X. у Римській імперії серед членів патриціанських родин зародилася мода на поїздки з Риму на відпочинок у сільську місцевість. Масовий інтерес до відпочинку на селі у новітню добу відзначається, починаючи з XIX ст. А вже з другої половини XX ст. в урбанізованих країнах Європи саме сільський зелений туризм перетворився на один з основних засобів "порятунку" європейців від стресового впливу розвинутих промислових міст.
Головною рушійною силою бурхливого розвитку сільського зеленого туризму є швидко зростаючий попит на рекреацію на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Збільшення попиту на сільський відпочинок зростає внаслідок зменшення тривалості робочого часу, збільшення кількості платних відпусток, зростання рівня освіти, розвитку транспортної мережі — залізничної, автодорожної, повітряної та морського транспорту.
Найбільшими перешкодами на шляху розвитку туризму в сільській місцевості традиційно вважалися транспортна віддаленість осередків відпочинку та їх рекреаційна необлаштованість (невідповідність запитам сучасного туриста). Однак, на початку XXI ст. панівна більшість сільських регіонів Європи їх успішно подолала. Зусиллями регіональних й місцевих органів влади було оновлено комунікаційну інфраструктуру; масове розповсюдження приватних автомобілів нині дає змогу відвідувачам без складнощів досягати бажаних регіонів, навіть тих, що знаходяться на великій відстані від початкових пунктів мандрівки; стимулювання розвитку рекреаційних форм малого підприємництва в сільській місцевості "осучаснило" нічліжну базу й наблизило стандарти сільської гостинності до загальноприйнятих "міських" стандартів готельного сервісу.
Розвиток масової практики організації сільського зеленого туризму досі випереджає його теоретичне осмислення й нормативне трактування. Так, на сьогодні певні суперечки існують навіть щодо офіційного змістовного тлумачення поняття "сільський зелений туризм".
Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: "Сільський туризм — це туризм, який проходить у сільському поселенні"
Експерти Всесвітньої туристичної організації погоджуються на думці, що сільський зелений туризм — складна багатоаспектна діяльність, що включає в себе пішохідні прогулянки, гірські походи та альпінізм, кінні прогулянки, спортивні та оздоровчі подорожі, полювання й рибальство, а також інші, менш спеціалізовані форми туризму .
Визначення категорії "сільський зелений туризм" має, насамперед, проводитися з урахуванням концепції "сільська місцевість" й узгоджуватися з тим, який зміст ми вкладаємо в агрорекреаційну форму офіційного сільського господарства.
Поняття "сільська місцевість" уже досить довго досліджується географами, соціологами, економістами. Дотепер у різних країнах існують розбіжності суспільно-правового окреслення статусу "сільська територія". Основними дискусійними пунктами є:
— щільність населення і розмір поселень;
— земля, що використовується під сільське господарство;
— "традиційні структури" і питання ідентичності населення
Більшість західних дослідників сільського зеленого туризму до сільських районів відносять території з менше ніж 10—20 % земельних площ, вкритих забудовою. Типово сільські райони мають низьку щільність населення, що є результатом малих поселень. Програма сільського розвитку Організації економічної співпраці та розвитку використовує кілька серій показників, але надає перевагу такому критерію, як щільність населення 150 осіб на км2. Середнє значення щільності сільського населення відрізняється між країнами через існування різної класифікації у різних державах
Загалом, з визначень, що є, варто виділити дві думки:
1. Сільські поселення можуть бути різними за розмірами, але вони є малими (з населенням менше 10 000 мешканців).
2. Вони знаходяться переважно в районах з низькою щільністю населення.
Достатньо складним є питання про означення такого поняття, як сучасний "сільський стиль життя". Особливо щодо таких постіндустріальних країн Європи, як Німеччина, Франція, Бельгія тощо. Надто великі відмінності спостерігаються не лише між континентами (Північ — Південь, Захід — Схід), окремими групами країн, а й навіть всередині окремо взятих країн.
Західні соціологи визначають чотири типи традиційного стилю життя у сільській місцевості:
1. Стиль розміреного укладу життя мешканців маленьких населених пунктів, які звикли більше контактувати з природою, ніж з людьми.
2. Стиль патріархального укладу життя, що базується на родинному фермерському (хутірному) господарстві, з консервативним дотриманням традицій побуту і землекористування.
3. Стиль урбанізаційного укладу життя мешканців селищ і сіл, розташованих у сфері впливу великих і середніх міст, яким притаманні маятникові трудові міграції чи заняття інтенсивним вузькоспеціалізованим агробізнесом для задоволення потреб міських ринків збуту агропродукції.
4. Стиль приміського життя, характерний для осіб, котрі мешкають у приміських зонах, цінують відкрите середовище та саму природу, але там не господарюють.
Таким чином, поняття "сільські території" як концепція узагальнено характеризує відкритий простір з розрідженою системного розселення, малою щільністю населення та малими поселеннями із чисельністю до 10 000 осіб. Крім того, громади цих поселень зберігають тенденцію до традиціоналізму та певного консерватизму в культурі.
Названі соціологічні, культурологічні та економіко-географічні концепції суттєво впливають на формування сучасної термінологічної бази, що стосується сільського зеленого туризму. Не аналізуючи їх детальніше, перерахуємо найбільш усталені (загальноприйняті) трактування ключових понять сільського зеленого туризму.
Стійкий (сталий) туризм (sustainable tourism) —це сучасна концепція розвитку туризму, що ґрунтується на принципах концепції стійкого розвитку. Це туризм, що задовольняє всі наявні потреби, але при цьому розвивається таким чином, щоб забезпечити аналогічними можливостями майбутні покоління.
Стійкий туризм заснований на таких принципах:
— охорона навколишнього середовища, мінімізація збитку в процесі туристичної діяльності, екологічний нагляд за станом туристичного освоєння територій;
— контрольоване використання технологій туристичного обслуговування, передусім автотранспорту, енергії, питної води тощо;
— соціальна справедливість щодо місцевих громад, тобто прибуток та інші блага від туризму мають розподілятися на паритетних засадах, з урахуванням інтересів місцевого населення, а не переходити до іноземних інвесторів і національної еліти;
— естетична гармонія туристичного природокористування, яка полягає у тому, що туристична діяльність та інфраструктура повинні органічно вливатися в історично сформоване середовище і зберігати унікальну своєрідність кожної місцевості.
Усі ці принципи використовуються і знаходять втілення в сільському туризмі (rural tourism).
Основні види сільського туризму — екологічний туризм та сільський зелений.
Згідно із словником британця С. Медліка,"сільський туризм (rural tourism) — це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами".
Існують специфічні риси, якими повинен володіти агротуристичний регіон, для успішного розвитку сільського зеленого туризму. Ці риси, зазвичай, протилежні реаліям, у яких проживають відпочивальники.
До таких рис, зокрема, зараховуємо такі:
1. Чисте природне середовище.
2. Низький рівень урбанізації та індустріалізації, для якого характерні:
— низька щільність населення;
— мала задіяність працюючого населення в несільськогосподарських професіях.
3. Обмежена інтенсивність сільськогосподарської та лісової продукції.
4. Сприятлива аграрна структура (господарства середньої величини).
5. Гармонійний агрокультурний ландшафт.
6. Невеликі доходи людей.
7. Вільні (невикористані) ресурси помешкань.
Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з поняттям "агротуризм". Дійсно, між ними багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна. Поняття "сільський туризм" за змістовним наповненням значно ширше порівняно з поняттям "агротуризм". Іншими словами, можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського зеленого туризму.
• Агротуризм (agritourism) — це відпочинковий видтуризму, зосереджений на сільських територіях, якийпередбачає використання сільського (фермерського)господарства з метою рекреації, освіти чи активногозалучення до традиційних форм господарювання.
Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання сільського помешкання.
Розрізняють дві базові форми агротуризму:
— винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;
— розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах.
Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського зеленого туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста. Агротуризм не включає в себе ті форми туризму, які здійснюються на сільських територіях (вони називаються "сільськими" тільки в адміністративному значенні, а насправді є частинами спеціалізованих рекреаційних районів), наприклад, спортивно-туристичні заняття, курортний відпочинок тощо.
Основними запоруками успіху агротуризму є:
— культурний рівень фермера, навики обслуговування гостей;
— естетика фермерського господарства;
— близькість розміщення фермерського господарства до міського центру.
Поняття "сільський зелений туризм" близьке за змістом проведення дозвілля до поняття "екологічний туризм".
Екологічний туризм (екотуризм) — це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (малозмінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу.
Спілка екотуризму США подає таке, поширене у західній науці, визначення екотуризму:
"Екотуризм — це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню" .
Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism).
Від традиційного туризму екотуризм відрізняється такими ознаками:
— перевага природних, а не культурних об'єктів туризму;
— стійке природокористування;
— менша ресурсо- й енергоємність;
— особиста участь у соціально-економічному розвитку територій;
— екологічна освіта туристів.
Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасники цих подорожей — люди з високою екологічною свідомістю.
Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.
Існують два основні підходи до визначення екологічного сектора туризму.
У першому випадку екотуризмом називають туризм, головним об'єктом якого є дика природа. При цьому більшість авторів відзначають складність визначення межі між природою і традиційною культурою та включають останню в об'єкти екотуризму. Але навіть у цьому випадку місткість поняття "екотуризм" неповне.
Значної популярності набув другий підхід, який до зеленого туризму відносить відпочинок на природі на територіях, змінених людиною. Це характерно для США і країн Західної Європи, де практично не збереглися первинні ландшафти, а висока потреба спілкування з природою задовольняється населенням на територіях із т. зв. вторинною природою. Такий туризм зараховується до розряду екологічного, а його значення стає в деяких регіонах вирішальним для охорони і відновлення середовища, народних традицій і екологізації економічного розвитку [81].
Користуючись унікальністю місцерозташування агроекотуристичних осель поблизу природоохоронних територій, їх власники підтримують серед туристів екологічні вимоги щодо організації побуту й дозвілля, а також пропонують їм низку програм заглиблення у світ дикої природи.
Головною рушійною силою бурхливого розвитку екотуризму є швидко зростаючий попит рекреації на природі, що визначається збільшенням невідповідності середовища проживання сучасної людини її фізіологічним і психологічним потребам. Отже, задоволення цього попиту і успіх розвитку екотуризму залежить від якості навколишнього середовища, оскільки туристами цінується саме його незайманість. Тому екологічний фактор перетворюється на економічну категорію: підтримка якості та непорушеності навколишнього середовища (ознака стійкості) економічно вигідна (на відміну, наприклад, від пляжного туризму, для організації якого досить насипних пляжів чи навіть басейнів).
Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму. Так, наприклад, у селах Карпатського регіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід'ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках ("Східні Карпати", "Карпатський", "Вижницький", "Гуцульщина" тощо), не кажучи вже про можливість довільного збирання ягід та грибів у карпатських пралісах.
Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно з'явилося нове поняття "екоагротуризм". Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо).
Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм — це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм — це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).
Наведені вище поняття вже ввійшли в лексику українських туристів та туроператорів, а також державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів туризму в Україні. Законодавчо закріплено термін "сільський зелений туризм", юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм).
Доповнення визначення "сільський туризм" означенням "зелений" підкреслює його екологічну орієнтацію.
Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського зеленого туризму.
Основна послуга сільського зеленого туризму — це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.
• Агрооселя — це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.
• Агроготель (агропансіонат) — це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.
• Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) — це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).
Згідно з офіційним трактуванням, послуга — це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного.
У Законі України "Про туризм" дається таке визначення: "туристичні послуги — послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".
Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють "підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг". Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою.
Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:
— нематеріальний характер;
— нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;
— нездатність до збереження;
— мінливість якості.
Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові.
Основні послуги, це переважно:
— послуги з організації перевезення туристів;
— послуги з організації розміщення туристів;
— послуги з організації харчування туристів.
До додаткових належать:
— послуги з організації екскурсій;
— послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів;
— послуги гідів, гідів-перекладачів;
— послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях;
— послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження;
— послуги побутового обслуговування;
— право користуватися приватними рекреаційними угіддями.
Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.
Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.
Туристичний продукт агрогосподарства — сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі.
У загальній теорії маркетингу в значення терміна "продукт" входить усе, що становить предмет ринкового обміну. Його характер може бути як матеріальним, так і нематеріальним (предмети, ідеї, послуги тощо).
Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є:
— туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці — їх культура і звичаї);
— інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база — ресторани, бари, кав'ярні, транспорт — таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);
— доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура — дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);
— імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її;
— ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.
Підбір агротуристичних продуктів, які б повністю відповідали запитам і сподіванням споживачів, є найважливішим завданням, що стоїть перед менеджером туроператорської фірми.
• Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму — це сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів, а також
наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать чи можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму. Рекреаційний потенціал території — це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з них відноситься до туристичних ресурсів території, інша — до факторів, що впливають на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні.
Рекреаційний потенціал території складається з трьох складових:
— ресурсної;
— інфраструктурної;
— іміджевої та соціально-політичної.
Кількісно агрорекреаційний потенціал території вимірюється як співвідношення між фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури.
• Пропускний потенціал сільського зеленого туризму — це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший агротуристичний об'єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення..
Агрорекреаційні ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) — це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час з допомогою наявних матеріальних можливостей. О. Бейдик наголошує, що рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.
У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.
Туристичні ресурси, кількісно обмежені й якісно диференційовані, відповідно, виступають як економічне благо, як товар, що вимагає значних витрат на відтворення.
Наявні в регіоні туристичні ресурси фіксуються в спеціальному кадастрі. Кадастр туристичних ресурсів — це узагальнена споживча (вартісна або бальна) оцінка туристичних ресурсів певної території.
Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси.
Природні агро рекреаційні ресурси — це навколишнє середовище з мережею сільських поселень, наявними природними об'єктами (річки, ставки, ліси), що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем.
Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси — це об'єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам'ятки історії (фортеці, вали тощо), матеріальної етнокультури (традиційне бойківське, гуцульське житло, млини, колиби, продукція народних ремесел (ліжники, кераміка, різьба по дереву, вироби з лози тощо)), сакральної архітектури (монастирі, церкви, каплиці, старожитні пам'ятні хрести тощо), духовної етнокультури (побутові та культові обряди й народні традиції ("водіння Кози", "Купала")).
Процес глобалізації — явище об'єктивне і незворотне — рік за роком веде до витіснення традиційної культури, що у багатьох випадках нежиттєздатна і зникає під натиском масової культури. Тому етнокультурна розмаїтість Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси — це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі, ставлення автохтонів до приїжджих тощо.
Природне середовище України наклало відбиток на характер заселення поліської, лісостепової, степової та гірської частини нашої країни, матеріальну культуру поселень у цілому і на садибу зокрема. Поєднання природних чинників зумовило характер господарських занять сільського населення окремих історико-географічних країв України, а вони, звичайно ж, вплинули на форму сільських поселень, забудову дворів тощо.
Інформаційні агрорекреаційні ресурси — це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в офісі оператора сільського туризму (турфірми) чи збирає самостійно для того, щоб прийняти рішення й вибрати якийсь один з пропонованих варіантів відпочинку у сільській місцевості.
Саме наявність, якість подання та вичерпність інформації про об'єкти сільського зеленого туризму регіону визначає, чи приїдуть сюди туристи та чи матимуть бажання скористатися послугами сектора сільського туризму.
Для здійснення ефективного менеджменту і планування розвитку сільського зеленого туризму у регіоні необхідно бути досконало обізнаним з особливостями його територіальної й функціональної організації.
• Територіальна організація сільського зеленого туризму — це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агро-рекреаційні послуги, по відношенню один до одного, а також щодо міст-центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.
Мережа сільського розселення України історично представлена кількома типами поселень — селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами. Проміжною формою між сільським поселенням і містом є селище міського типу.
Агрорекреаційні центри та райони якісно відрізняються колоритом організації дозвілля у селі. Скажімо, етнографічну мозаїку Карпатського реґіону утворюють самобутні Косівщина, Яремчанщина, Покуття, Сколівщина, Турківщина, Рахівщина тощо. Введення до складу турпродукту етнокультурно орієнтованих ігрових і розважальних програм отримало назву "анімація туризму".
• Анімація сільського зеленого туризму — це діяльність з розробки та здійснення спеціальних творчих, ігрових і шоу-програм проведення вільного часу у сільській місцевості.
1.2.Значення сільського туризму в економічному розвитку України
Сільський туризм в більшості країн світу розглядається як невід’ємна складова програми комплексного соціально-економічного розвитку села.Уряд України також усвідомлює важливість розвитку сільського туризму я одного із напрямів відродження села та способу активізації внутрішнього та іноземного туризму.
Пріоритетність розвитку сільського туризму в Україні визначається проектом «Національної програми розвитку агропромислового виробництва і відродження села». Основними напрямами розвитку туризму в Україні та «Програмою розвитку України» Крім того,розвиток сільського туризму в Україні підтримується спеціальними європейськими програмами TACIS,міжнародного фонду «Відродження»,фонду »Євразія»,Європейської федерації сільського туризму »Єврожітс» та іншими. Таким чином,широке розповсюдження і розвиток сільського туризму в Україні є доцільним за умов необхідності вирішення соціально-економічних проблем села. Так,середньомісячна заробітня плата працівників сільського господарства на 1 вересня 2003 року склала 195 грн.,що нижче законодавчо встановленого мінімального рівня оплати праці і становить 44,5% від загальної середньої зарплати працівника в цілому по галузях економіки(439 грн.).
В сільській місцевості актуальною є проблема зайнятості. Кількість зареєстрованих безробітніх у сільській місцевості за лютий 2004 року зросла в більшій мірі,ніж у міській(на5,4% проти 3,1%) та на 1 березня 2004 року. Становила відповідно 481,6 тис. осіб та 563,9 тис. осіб. За допомогою розвитку сільського туризму можливо частково вирішити проблеми зайнятості сільського населення . Так,в Польщі та Словаччині показник зайнятого сільського населення в сільському туризмі за останні роки зріс з 1% до 7-8%,а в деяких регіонах-до 10% і вище.
Сільський туризм справляє позитивний вплив на відродження,збереження і розвиток місцевих народних звичаїв,промислів,пам’яток історико-культурної спадщини ,а також сприяє розширенню можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства.
Сприятливі умови для розвитку сільського туризму створюються на території національних і ландшафтних парків,де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнанням природного та історико-культурного потенціалу регіону.
За визначенням фахівців,найбільш пріоритетними районами для розвитку сільського туризму в Україні є такі:західний регіон-Закарпатська,Івано-Франківська,Львівська,Хмельницька області;південний регіон-Запорізька,Миколаївська,Херсонська області;центральний і північний регіони-Київська,Полтавська,Чернігівська області.
Основними проблемами,що стоять на шляху широкого розповсюдження сільського туризму в Україні,є відсутність дієвого господарського механізму розвитку даного виду діяльності сільського населення,що проявляється в наступному:
- відсутність правового забезпечення розвитку сільського туризму;
- відсутність механізму раціонального та екологічно збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;
- невизначеність щодо схем кредитування,оподаткування,тарифів на житло та послуги;
- відсутність виваженої маркетингової політики в сфері сільського туризму;
- невисокий рівень кадрового забезпечення щодо діяльності з сільського туризму.
Розділ2.Регіональні пріоритети розвитку сільського туризму
2.1.Європейський досвід організації сільського туризму
Пріоритетність започаткування сільського туризму як складової міжнародного туризму приписують собі Франція та Швейцарія. Справді, ще з початку XVIII ст. у французьких і швейцарських Альпах (околиці Монблану та інших найвищих альпійських піків Європи) з'являються перші гостьові будиночки-шале для обслуговування експедицій британських туристів-природолюбів.
Сільський зелений туризм набув масового розвитку в світі з другої половини XX ст. Саме тоді у США і Великобританії поширюється концепція "Bed & Breakfast" - тимчасове проживання в порожніх кімнатах будинків, незалежно від місця їхнього розташування. З часом зі спектру нічліжних закладів типу "В & В" виокремлюється відпочинок власне у сільських будинках та міні-готелях, розташованих у сільській місцевості.
Нині до сектора сільського зеленого туризму прийнято відносити такі окремі категорії нічліжних закладів типу "В & В":
- В & В cottage - це тимчасове проживання (здебільшого 6-7 діб) у повністю винайнятому котеджі, що знаходиться в курортно-рекреаційній зоні на території, яка має статус сільської місцевості (необов'язкова умова, тобто котеджі можуть бути і в курортних містах та передмістях). У світі такі котеджі, як правило, здаються на узбережжях морів, озер чи в горах. Нині в Україні також формується мережа т. зв. агрокотеджів у Карпатському реґіоні й Криму.
- В & В farm vacation - це заклади, зорієнтовані на обслуговування родинного відпочинку з дітьми в мальовничій сільській місцевості з цінними рекреаційними ресурсами. Цільове сезонне перебування у них передбачено для міських дітей різних вікових груп під час шкільних канікул, де є можливість спілкуватися з ровесниками, пізнавати природу і відпочивати в "домашній" атмосфері окремо від батьків.
- В & В homestay - це тимчасове проживання (здебільшого 5-7 діб) в оселі сільського господаря спільно з його родиною у спеціально відведених для гостей кімнатах. Перебування в агрооселі супроводжується залученням гостя до традиційної життєдіяльності сільської родини, її побуту та духовної культури.
- В & В farmstay - це тимчасове проживання (здебільшого 5-7 діб) в оселі фермера або у кемпінгу на території фермерського господарства. Гості фермера мають можливість купувати й споживати його продовольчу продукцію та брати участь в окремих сільськогосподарських роботах на фермі .
На початку XXI ст. індустрія сільського туризму визнається експертами ВТО як суттєвий, найбільш динамічно зростаючий сектор світового туристичного господарства. Обсяги надання агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах нині практично в 2-4 рази перевищують обсяги зростання готельної бази і курортного сервісу в цих країнах.
Соціологічні дослідження, які постійно проводять експерти Європейської федерації фермерського і сільського туризму (European Federation for Farm and Village Tourism), виявили щодо ринку споживачів агротуристичних послуг у Європі (станом на 2004 р.) такі цікаві дані.
Із 100 % туристів, котрі скористалися подорожами сільського туризму, 35,2 % - через "втечу" від напруженого ритму міського життя, можливість зануритись у неквапливий сільський побут, розслабитись заслуженим "неробством", 20,2 % - можливістю поєднати відпочинок з активними самодіяльними подорожами (пішохідними в гори чи автомобільними - з метою ознайомлення з його історико-культурною спадщиною), 17,3 % визнали, що їхню подорож спонукало прагнення відпочинку на природі й спілкування із світом живого, 10,4 % - з метою родинного відпочинку (більше уваги родині й дітям), 5,0 % - з метою занять спортивним туризмом й використання для цього дешевшої нічліжної бази, 11,9 % - з іншими пріоритетними цілями.
Щодо вікової структури рекреантів, послугами сільського туризму користується, головним чином, молодь (до 33 років), яка проживає у великих містах (більше 100 тис. мешканців) - цей сегмент становить 86,7 % сумарної кількості агротуристів.
Хоча сільський туризм зародився в країнах Європи, лідерство за обсягами розвитку впродовж останніх
десятиліть стабільно утримують США. Згідно з нещо-давними маркетинговими дослідженнями, проведеними у 2001 р. Асоціацією індустрії подорожей Америки, майже 2/3 усіх повнолітніх громадян США, тобто 87 млн осіб, здійснили щонайменше одну мандрівку в сільську місцевість з метою відпочинку за останні три роки .
Сучасна індустрія подорожей - це третій за величиною бізнес в Америці в структурі сфери послуг. Станом на 2000 р. у цій галузі зайнято понад 7,8 млн працівників, і вона щорічно дає понад 564 млрд доларів прибутку, поступаючись лише медичному обслуговуванню та діловим послугам.
Щодо Європи, варто відзначити вагому державну підтримку програм залучення сільських громад до зеленого й агротуризму. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. За підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі. Також підраховано, що дохід, отриманий від одного ліжко-місця, еквівалентний річному доходу фермера від однієї корови.
На сьогодні в Західній Європі нараховується приблизно стільки ж ліжко-місць для відпочинку у сільській місцевості в приватних агрооселях, скільки місць у європейських готелях.
2.2.Особливості організації сільського туризму в Карпатському регіоні(Івано-Франківська обл.)
Межі Карпатського туристичного реґіону передусім визначені його природною будовою - простяганням у межах України Карпатської гірської системи, а також історико-адміністратив-ними контурами суміжних з Карпатською дугою земель.
Карпатська гірська система простягається гігантською дугою (близько 1500 км) від околиць м. Братіслави на заході (Словаччина) до Залізних воріт на південному сході (Румунія) і з трьох боків оточує Середньодунайську низовину. Загальна площа Карпат становить 188 тис. км2. Це середньовисокі гори, їх найвищі масиви не перевищують 2500 м. У північно-західній частині ширина Карпат становить 240 км, у південно-західній досягає 340 км, а в північно-східній (Українські Карпати) звужується до 100-120 км.
Карпатські гори мають вік 1,2 млрд років. Вони належать до Альпійської геосинклинальної області і складають північну гілку Альпійського складчастого поясу (куди входять також Альпи й Кавказ).
У геологічній будові дуги переважає крейдово-палеогеновий фліпі, трапляються виходи юрських вапняків, палеозойських кристалічних сланців. Неогенові вулканогенні утворення представлені андезитами, базальта-ми та їхніми туфами.
За географічним положенням, орографією хребтів, ландшафтною структурою, мезокліматичними особливостями, біотичною структурою Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні.
Західні Карпати знаходяться на території Словаччини, Чехії, Польщі і, частково, Угорщини. Центральним масивом їх є Високі Татри з максимальними для всіх Карпат висотами. Тут найвища точка Карпатської дуги - г. Герлаховскі-Штіт (2663 м). Дещо нижчі висоти мають хребти Низьких Татр, Високої і Малої Фатри.
У районі витоків річок Дунаєць і Попрад Карпатська дуга вигинається на південний схід. З цього району - масив Східних Бескидів у Словаччині - беруть початок Східні Карпати. Це найнижча й найвужча частина Карпатської дуги з висотою хребтів пересічно 1200-1800 м.
Східні Карпати складаються із Східних Бескидів (Словаччина, Польща), Українських Карпат (Україна) і Молдово-Семиградських Карпат (Румунія). Найвищий масив Східних Карпат - Роднянські Альпи (пік - г. Петрос, 2305 м). В українській частині Східних Карпат найвищим масивом є Чорногірський хребет з г. Говерлою.
У Семиграді (за р. Прахови) Карпатська дуга повертає на південь. Південні Карпати (їх ще називають Трансільванські Альпи) розлогими масивами субмери-діально тягнуться територією Румунії. Вершини хребтів тут сягають понад 2500 м.
Закінчується Карпатська гірська система Банат-ськими горами, які підступають до самого Дунаю (каньйон Залізні ворота), який відділяє Карпати від Балкан-ських гір.
У межах України довжина Карпат від верхів'їв р. Сяну (на західному кордоні держави) до витоків р. Сучави (на румунському прикордонні) становить 280 км. На них припадає 10,3 % (24 тис. км2) площі всієї Карпатської дуги і 3,5 % території України. Простягаються вони з північного заходу на південний схід майже на 280 км при середній ширині близько 100 км. Окремі гірські хребти розділені поздовжніми улоговинами та розчленовані глибокими поперечними долинами.
Загалом у межах України Карпати поділяють на: зовнішні (Скибові), куди входять Бескиди, Ґорґани і По-кутсько-Буковинські Карпати; центральні, або Верховинські; внутрішні, або Полонинсько-Чорногірські.
Середня висота Українських Карпат становить 1000 м. Найвищими вершинами Українських Карпат є: г. Говерла - 2061 м, г. Ребра - 2046 м, г. Піп Іван - 2026 м, г. Петрос- 2020 м. Усі вони розташовані в межах найвищого масиву Українських Карпат - у Чорногірсько-му хребті, який простягається територією Івано-Франківської та Закарпатської областей на 40 км між долинами річок Чорної Тиси, Білої Тиси та Чорного Черемошу.
Крім природно-географічного поділу території, на формування обрисів Карпатського туристичного регіону суттєво впливає й група суспільних чинників.
Нині в Україні сформувався офіційний підхід до окреслення меж Карпатського туристичного реґіону, що враховує:
- природно-ландшафтні особливості реґіону;
- етнокультурні особливості;
- сучасні особливості адміністративно-територіального устрою земель регіону;
- спільність історичного розвитку від найдавніших часів до другої третини XX ст. - остаточного включення земель реґіону до складу Української республіки;
- ментальне відчуття спорідненості населення та однакову систему життєвих стереотипів і цінностей;
- прикордонне політико- і транспортно-географічне положення;
- схожі проблеми трансформації господарського комплексу в сучасних макроекономічних умовах.
Перші три з названих чинників склали ту основу, на підставі якої у 1999 р. було прийнято рішення про інтеґрацію державних, громадських і підприємницьких зусиль Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської і Чернівецької областей з метою розбудови цілісного конкурентоспроможного рекреаційно-туристичного комплексу Карпатського реґіону. На підставі багатосторонньої угоди між цими областями їхні спільні інтереси в сфері туризму почала представляти спеціально створена інституція - Рада з туризму Карпатського реґіону.Отже:Карпатський туристичний регіон України складають чотири адміністративні області заходу України, в межах яких простягається гірська система Українських Карпат.Сільський зелений туризм і екотуризм є чільними субгалузями спеціалізації туристичного сектора Карпатського реґіону.Відповідно до такого розмежування географічною основою розвитку сільського зеленого туризму в Карпатському регіоні треба вважати територію сільських адміністративних районів. Конкретизація цієї території, наприклад, за екологічними критеріями, може пов'язуватися з виключенням забруднених територій (сіркодобувні та нафтопереробні ареали) чи, навпаки, виділенням певних пріоритетних природоохоронних територій (біосферні заповідники - Карпатський і Східні Карпати, національні природні парки - Карпатський, Виж-ницький, "Гуцульщина", "Сколівські Бескиди" тощо). На сьогодні Карпатський туристичний регіон, з огляду на своє унікальне рекреаційно-географічне положення на східному прикордонні Європейського Союзу, розробляє масштабні маркетингово-інформаційну та інфра-структурно-інвестиційну стратегії, спрямовані на перетворення краю в один із основних осередків стійкого туризму та збереження природної й етнокультурної спадщини на Європейському континенті.
Івано-Франківщина
Природне та етнокультурне середовище. Івано-Франківська область тягнеться з північного заходу на південний схід уздовж орографічної осі Українських Карпат. Поряд із Закарпаттям, це найвисокогірніша область України. Близько 43 % її території складають гірські масиви, наймальовничішими серед них є: Чор-иогора, Ґорґани, Гриняви, Чивчини. Не менш строката область і в етнографічному плані. Вона складається з самобутніх етнографічних районів Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. їх мешканці найповніше зберегли національний давньоукраїнський колорит з багатою матеріально-духовною культурою, а також низку самобутніх відмінностей в обрядах, народній архітектурі, одязі, побуті, мистецьких ремеслах, що привертає неабияку увагу туристів.
Завдяки мальовничій ландшафтно-етнографічній строкатості, Івано-Франківщина має сформований імідж одного з найпопулярніших туристичних реґіонів України. Туристичному руху в області притаманні такі специфічні риси: масовість, активність, молодіжність, помірна цінова політика туробслуговування. Ці риси вигідно вирізняють Івано-Франківщину на туристичному ринку Карпатського реґіону.
За характером рельєфу область поділяється на три частини: рівнинну, передгірську і гірську. Рівнинна частина розташована на північному сході і прилягає до Дністра. Тут знаходиться обласний центр - м. Івано-Франківськ (255 м над рівнем моря). Передгірську частину області складають горбисті передгір'я висотою 400-600 м. Гірська частина області зайнята Східними Карпатами, що поділяються на масиви Чорногора, Ґор-ґани, Гриняви, Чивчини. У Чорногірському хребті (на межі з Закарпаттям) підноситься найвища гора України - Говерла (2061 м).
Клімат області помірно континентальний. Зима м'яка, з середньою температурою січня - 5 °С; літо тепле, з середньою температурою липня + 18 °С. У Карпатах клімат більш суворий і змінюється з наростанням висоти. Середні температури тут на 3-5 °С нижчі, ніж у передгірській зоні. На схилах Карпат сніг лежить до п'яти місяців, що сприяє розвиткові гірськолижного спорту. Річки в значній частині мають гірський характер, утворюють каскади й водоспади, надаються до водного туризму. Найбільші річки Дністер і Прут (р. Прут бере початок на території області, з-під Говерли).
Поряд із Закарпаттям, Івано-Франківщина - найлі-систіша область України. Лісовими масивами вкрито 41 % території області. У рівнинній частині переважають листяні, в передгірській - хвойні ліси. Серед хвойних порід переважає ялина, яку місцеве населення на-
зиває смерекою. На висотах понад 1500 м починаються субальпійські луки (полонини).
Понад третина лісового фонду області - унікальні екосистеми передгірних та гірських дубово-букових і ялинових (смеречники) карпатських пралісів, що перебувають під охороною держави та використовуються для розвитку екологічного туризму.
В Івано-Франківській області нараховується 147 об'єктів природно-заповідного фонду. Серед них значні за площею гірськолісові резервати "Садки", "Джурджів-ський", "Княждвірський", "Скит Манявський", найбільший у реґіоні Карпатський НПП та НПП "Гуцуль-щина".
Карпатський НПП створений у 1980 р. на площі 50,3 тис. га. Національний парк охоплює верхів'я річок Прут і Чорного Черемошу з г. Говерлою і включає 1 2 паркових лісництв, земельний фонд селянських спілок, а також землі селищних та сільських рад - Ярем-мі, Микуличина, Кремінця, Ворохти, Яблуниці. Основне завдання парку полягає у збереженні природи східного макросхилу Українських Карпат, його гірських і долинно-річкових ландшафтів, цінних історичних, архітектурних та етнографічних пам'яток.
Карпатський національний парк є одним з основних рекреаційних районів Карпатського реґіону та України. Кліматичні та географічні умови парку сприятливі для відпочинку й оздоровлення. Тут створена потужна матеріально-технічна база рекреаційного обслуговування. Функціонує 5 турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, 6 оздоровчих таборів.
Природними рекреаційними ресурсами виступають м'який клімат, лісові масиви, водні рекреаційні ресурси, лікувальні мінеральні води, численні природоохоронні об'єкти, історико-культурні пам'ятки. Рельєф території та тривалість снігового покриву сприятливі для
розвитку різних видів гірськолижного спорту. В літньо-осінній період відпочиваючим пропонується цікава туристично-екскурсійна програма.
З метою ознайомлення з природними екосистемами і геологічними та геоморфологічними пам'ятками у парку прокладена широка мережа екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологічний та географічний на г. Брескул (1910 м), ландшафтний на г. Говерлу (2061 м), ботанічний та ландшафтно-географічний на г. Піп Іван (2020 м), загально-краєзнавчий на "Скелі Довбуша" та багато інших.
НПП "Гуцульщина" створений у 2002 р. на площі 32,271 тис. га (у тому числі 7606 га надані НПП у постійне користування). Національний парк розташований у Покутсько-Буковинських Карпатах на території Ко-сівського адміністративного району, де найвиразніше і найповніше збереглися прадавні самобутні промисли, традиції і звичаї гуцулів. Ця територія відзначається великою історико-культурною цінністю, зокрема, тут щорічно відбувається всесвітній Гуцульський фестиваль. Унікальні ландшафтні комплекси й гірські екосистеми (23 пам'ятки природи) органічно поєднані з колоритним етнокультурним середовищем та багатими рекреаційними ресурсами.
Рельєф парку складений низкою низькогірних та середньогірних хребтів, що простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина парку - г. Ґреґіт (1472 м) - її схили вкриті кам'яними розсипами-ґреґотами. На окремих хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м, які є популярним місцем тренувань туристів та альпіністів.Територією парку протікають численні річки й потоки. Найбільші з них - Черемош, Рибниця, Лючка, Пістинька. У гірській місцевості та при виході з гір річки утворюють перекати і водоспади, які місцеве насе-
лення називає "гуками" через гуркіт, який вони створюють. Гірські водоспади та плеса річок виступають зонами масового відпочинку населення краю та численних рекреантів. На Черемоші існують всі умови для розвитку водного туризму. В урочищі Лебедин на висоті 650 м знаходиться "перлина" Гуцульщини - озеро Лебедине, мальовниче плесо якого в обрамленні смарагдових гір вабить до себе екотуристів з усіх куточків країни.
Серед рослинності парку переважають лісові екосистеми, на які в горах припадає 60 %, а в передгір'ях близько 24 % території НПП. Основні лісоутворюючі породи гір - бук, смерека (ялина), дуб, ялиця, граб. У низинній частині переважають листяні ліси, переважно дубові. Під Ґреґотом і Ігрецем збереглися смерекові праліси, а на хребтах Сокільський і Каменистий - букові праліси з домішкою ялиці та явора. Загалом флора парку включає понад 950 видів судинних рослин, 10 % яких належать до ендемічних, рідкісних і зникаючих видів.
У лісах "Гуцульщини" водяться: кабан дикий, олень благородний, козуля європейська, лисиця, борсук, куниця лісова, видра, кіт лісовий, ведмідь бурий, рись звичайна, бурозубка альпійська тощо, орнітофауна парку складається із 190 видів.
На території НПП "Гуцульщина" розташовані численні туристичні бази, бази відпочинку, санаторії. У забудові рекреаційних споруд використано елементи народної гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.
Для потреб екотуризму адміністрацією парку маркується розгалужена мережа еколого-пізнавальних стежок, серед них найпопулярніпіі такі: на хребет Брус-ний, на гори Клифу, Рокиту, Михалків, на хребет Каменистий, в урочище "Дубина".
Державний заповідник "Ґорґани" створений у 1996 р. на площі 5344,2 га. У заповіднику під охороною знаходяться унікальні природні ландшафти та екосистеми Довбушанських Ґорґан - найнедоступнішого, найвисо-когірнішого й найбільш кам'янистого хребта Скибових Ґорґан.
Комплексне рекреаційно-туристичне (й екоагротури-стичне передусім) освоєння територій в околі природоохоронних об'єктів області перебуває на початковій стадії через відсутність цільового інвестування та непоінформованість європейських інвесторів про туристичний потенціал цього унікального, майже не зміненого людиною, куточка Європи.
Івано-Франківщина характеризується як одна з етнічно найоднорідніших областей України, частка українців становить 94,7 % від усього населення. Завдяки цій обставині та периферійному положенню області відносно центрів геополітичної активності Центрально-Східної Європи, на Івано-Франківщині впродовж багатьох століть зберігаються автохтонні традиції народної української культури, у тому числі традиції славнозвісної гостинності українців, обов'язковими елементами якої є щедре частування й шанобливе ставлення до бажань гостя.
У етнографічних районах краю процвітають різні види художніх народних промислів і ремесел (різьбярство, кушнірство, писанкарство, мосяжництво, кераміка, ткацтво, вишивання, лимарство, боднарство, сироваріння тощо). Колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є здобутком української та світової культури.
Гуцульський і бойківський архітектурні стилі відзначаються високою естетичністю та гармонійним поєднанням з довкіллям. Дерев'яні гуцульські й бойківські церкви, ґражди, малі архітектурні форми відомі в усьому світі.
Визначним центром гуцульського мистецтва є Косів. І зарубіжні, і вітчизняні туристи вважають за необхідне відвідати знаменитий косівський ярмарок та придбати для себе мистецькі вироби. Популярними серед туристів є Коломия, Верховина, Болехів.
Соціально-економічна інфраструктура та туристичний комплекс. Івано-Франківська область розташована в центральній частині Карпатського реґіону, має 50 км спільного кордону з Румунією. Межа із Закарпаттям, що проходить по осьовому карпатському хребту, впродовж багатьох століть (до 1945 р.) також була державним кордоном (з Угорщиною і Чехословаччиною).
Площа області становить 13,9 тис. км2 (2,3 % площі України), населення - 1,45 млн осіб (2,9 % населення України). Частка сільського населення становить 56,6 % , міського - 43,4 % . Щільність заселення краю сягає 105 осіб/км2. Область поділяється на 14 адміністративних районів, має 15 міст (два міста (Коломия і Калуш) з населенням понад 50 тис. осіб), 24 селища міського типу та 765 сіл. В обласному центрі - Івано-Франківську - проживає 240 тис. осіб.
Івано-Франківська область має пряме залізничне сполучення з центральним та східним регіонами України, що забезпечує домінування в структурі туристичних потоків внутрішніх туристів. Частка іноземних туристів складає 8-9 %, головним чином через недостатню розрекламованість області на ринку міжнародного туризму.
Основними транзитно-туристичними осями області є дві автомагістралі регіонального значення: Р-03 і Р-04. Траса Р-04 пролягає Прикарпаттям паралельно орографічній осі Карпат і зв'язує Івано-Франківськ з найбільшими промислово-адміністративними центрами реґіону - Львовом та Чернівцями.
Натомість Р-03 - це головна транскарпатська автомагістраль південно-східної половини Карпатського реґіону держави. Через Яблуницький перевал магістраль зв'язує Івано-Франківськ з Румунією, Угорщиною і Словаччиною; крім того, ця магістраль сполучає між собою найпопулярніші гірські курорти обох мак-росхилів Карпатської дуги: Яремчу, Татарів, Яблуни-цю (Івано-Франківщина), Ясіня, Кваси, Рахів (Закарпаття). З кінця 1990-х pp. обидві автомагістралі перетворюються у потужні транзитно-туристичні коридори з розгалуженою інфраструктурою приватних мотелів, кемпінгів, ресторанів, сервіс-центрів, що обслуговують транзитно-туристичні потоки на рівні, наближеному до європейських стандартів.
Дорожньо-транспортна інфраструктура внутрішньо-обласного значення також достатньо розвинута. Щільність автомобільних доріг становить у середньому по області 0,53 км/км2, при цьому в передгірній частині області щільність автошляхів у 2,2 раза більша, порівняно з гірськими районами. Мережа доріг дає змогу охопити кільцевими екскурсійно-туристичними маршрутами понад 2/3 природних та історико-культурних ат-ракцій області.
Івано-Франківщина володіє багатою історико-куль-турною спадщиною. На її території взято під охорону держави 3,5 тис. пам'яток історії та культури. Серед них всесвітньо відома церква Св. Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа з мистецьким іконостасом у Рогатині (XVI ст.), Манявський Скит (XVII ст.), дерев'яні гуцульські та бойківські храми.
В області є 5 міст, що згадуються в давньоруських літописах. Серед них Тисмениця (1143), Снятин (1158), Тлумач (1213), Коломия (1240). А найдавнішим є Галич, перша згадка про який датується 898 роком. Саме це місто стало столицею могутнього Галицького князівства і Галицько-Волинської держави, і саме від нього походить історична назва західного реґіону України -
Галичина. На базі пам'яток княжого Галича діє національний заповідник "Давній Галич".
Область має значну туристично-оздоровчу базу. Понад 100 об'єктів (готелі, турбази, санаторії, пансіонати) можуть одночасно прийняти 14 тис. відпочиваючих.
В області 5 курортних місцевостей, де діють 11 санаторіїв. Для курортного оздоровлення використовуються кліматичне лікування, мінеральні ванни. Найві-доміші з курортів: низькогірні Косів, Татарів, Яремча, середньогірний Ворохта і бальнеогрязевий передгірний курорт Черче.
Яремча користується славою туристичної столиці Українських Карпат.
У 1990-ті pp. як альтернатива туркомплексам у гірських районах області з'явилося понад 20 модерних приватних турбаз з 4-5-зірковим рівнем сервісу.Щорічно Івано-Франківщину в середньому відвідує 220 тис. туристів (враховуючи й тих, які не вдаються до послуг туристичних фірм), з них 40-45 тис. становлять діти. З 1998 р. туристично-екскурсійний поток стабільно зростає.
Розділ 3.Напрями вдосконалення організації сільського туризму в Україні на шляху до Європейського союзу
3.1.Сільський туризм у сучасному туристичному бізнесі
В даний час у професійному туристському бізнесі сільський зелений туризм, як дуже дохідний вид діяльності, займає свою визначену нішу на світовому туристському ринку і має немалі обсяги продажів та залучення туристів. Зрозуміло, що змагатися з обсягами туристських потоків на популярні морські курорти або в такий туристський центр, як Париж, він не може, але проте за значущістю стає все більш важливим і дуже перспективним на прямком сучасного туристського бізнесу.
Щодо умов України — це перспективна ніша для діяльності, дуже слабко освоєна як плановий бізнес на туристському ринку, Ще, як це не дивно, вже починає привертати пильну увагу закор донних туроператорів.
Види організації сільського туризму
Існує два основних види організації такого відпочинку міських мешканців близького регіону і населення з інших місцевостей або Іноземних туристів шляхом:
— здачі в найм невеликих будиночків, квартир або кімнат у невеликих сільських готелях або котеджах, улаштованих у ма льовничих місцевостях;
— організації проживання відпочиваючих у сільському будин ку безпосередньо в сім'ї. Це дозволяє туристам глибше увійти в стиль сільського життя, познайомитися з новими людьми, пізнати цікаві звичаї, взяти посильну участь у сільськогосподарських ро ботах, харчуватися за одним столом тощо. Зрозуміло, це створює певні незручності й клопоти власникам, адже не завжди гості бу вають дуже комунікабельні, але ця діяльність приносить у дім настільки необхідні додаткові гроші і певну розмаїтість у рутину сільського життя. Для гостей спеціально виділяються одна або кілька кімнат, надаються постільна білизна і необхідні речі, харчу вання табльдот, нерідко й навіть одяг і взуття.
Ті, у кого є власний будинок у селі або близькі родичі, звичай но вирішують ці проблеми самі, не звертаючись до послуг тури стських фірм або користуючись лише окремими видами туристсь ких послуг, наприклад, у транспортні агентства для організації пе ревезення домашніх речей на дачний сезон.
Цей вид туризму орієнтований насамперед на туристів-індивідуалів, швидше за все сімейного плану.
Розгляньмо сучасний досвід гостинності у додаткових засобах роз міщення в зарубіжних країнах і в Україні
Як ми згадали вище, батьківщиною сучасної моделі В&В мож на вважати США. Але разом з тим не можна однозначно ствер джувати, що В&В не має аналогів в інших країнах. В залежності від традицій, культури, віросповідання, рівня соціально-економіч ного розвитку, ділової активності, клімату малі готельні господар ства приймають ті чи інші форми в кожній окремій країні, та й усередині однієї країни також можуть бути суттєві розбіжності.
У Західній Європі, де розміщення в готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для гостей, що користують ся популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах відіграють ключову роль у роз ширенні готельних місць під час проведення масштабних спортив них і культурно-масових заходів. Наприклад, встановлено, що по над 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщу ються у недорогих приватних пансіонах. Розвинена транспортна інфраструктура західноєвропейських країн й умови Шенґенської угоди (безвізовий режим в'їзду-виїзду в Європейському союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболіваль ників вільно подорожувати з однієї країни в іншу країну. Крім того, в Європі понад 70% туристів під час подорожей розміщують ся у неготельних засобах розміщення, більшу частину з яких ста новлять саме приватні гостинні садиби.
В Італії агротуризм завойовує все більшу популярність. Він по чав розвиватися тут ще в 70-х роках минулого століття як додаток до основної сільськогосподарської діяльності. Спочатку передбача лося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фер мерів, яка дозволить дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих інвестицій. Агротуризм 20—30-літньої давнини був не тільки дешевим, але і по-справж ньому спартанським і тому не користувався великою популярністю.
Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-пер ше, в усьому світі почав зростати інтерес до екологічного туризму, й агротуризм дуже добре вписався в нову моду. Адже мова йшла не тільки про відпочинок на лоні природи, але і про переваги Сільського укладу життя та екологічно чисті продукти харчування. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд важливих Іноземних ринків (насамперед німецький) досягли значного рівня насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки тра диційних видів «пляжного» туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни.
Попит поступово змінює саму концепцію агротуризму, який поступово перетворюється для багатьох сільських жителів не п додатковий, а в основний вид діяльності з усіма необхідними для туристичного бізнесу атрибутами: рекламою, маркетингом, ціновою політикою, кваліфікованими кадрами і т. п. Об'єкти розмі щення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Сучасний агротуризм в Італії — це вже не скромні кімнати і 3—4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3—4-х зірок з антикварними меблями, прекрасно обладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюються садиби XVI—XVIII століть або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні й піші прогулянки, організують екскурсії для огляду місцевих виз начних пам'яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята. І, нарешті, все важливішу роль починає відігравати кухня. Агроту ризм надає можливість не тільки смачно й якісно поїсти, але й привезти із собою як сувеніри дорогі й рідкісні вина, особливі продукти: трюфелі, спеціальні сорти сиру і маслинової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено понад 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов'язані з агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість послуг не могла не позначитися і на цінах в агротуризмі, які низькими на звати вже не можна: у середньому пристойна двомісна кімната зі сніданком коштує не менше $60—80 на день. До них треба додати плату за додаткові послуги: харчування, спортивні площадки, екс курсії, а також оздоровчі й косметичні програми так званих beaty-farm — «ферм краси».
За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується близько 6 тисяч сільських відпочинкових комплексів, на кожний з яких припадає приблизно 10—12 спальних місць. Щорічно їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін — у середньому на 6 ночівель. Варто мати на увазі, що офіційна статистика враховує, цілком ймовірно, далеко не все, тому що агротуризм слабо піддається точному конт ролю (насамперед ліцензійному і податковому). Агротуристські об'єкти розміщення рідко бронюються через турагентства, а нама гаються використовувати прямі контакти з клієнтами через мере жу Інтернет, рекламні публікації і виставки й тому залишаються «тіньовим» сегментом туризму. За даними асоціації сільськогоспо дарських підприємців Confagricoltura, агротуристських підприємств в Італії майже вдвічі більше, ніж стверджує офіційна статистика — близько 10 тис., а їхніми клієнтами є щорічно близько 1,8 млн. чоловік. За минулі 10 років кількість агротуристських підприємств збільшилася на 40%, а кількість їхніх клієнтів — на 80% (частка іноземців серед них виросла з 10 до 25%). Експерти Confagricoltura оцінюють річний оборот цієї сфери в $400—500 млн.
В основному агротуризм розвинений у Північній і Центральній Італії, причому безсумнівними лідерами тут є Тоскана і Трентіно
— Південний Тироль. Саме в цих двох областях концентрується майже половина агротуристських підприємств усієї країни і саме сюди направляється половина потоку туристів цієї сфери. Тоскана
— це земля Флоренції, Пізи, Сієни і безлічі менш відомих, але надзвичайно цікавих середньовічних міст і монастирів, а Трентіно
—Південний Тироль — один з найбільших європейських центрів гірського і гірськолижного туризму. Таким чином, успішний роз виток агротуризму став можливим тут, насамперед, на основі вже існуючої добре розвиненої туристської інфраструктури і розрекламованості цих територій. До цих двох факторів додаються краса пейзажів, наявність визначних культурно-історичних і природних пам'яток, гарні вина й якісна місцева кухня, що займають особливе місце в цій «формулі успіху». Слід зазначити також, що основ ний вид транспорту, використовуваний у цій сфері туристами — це особистий автомобіль (або формула fly and drive), тому далеко не у всіх регіонах агротуризм може розвиватися настільки бурхливо й успішно.
На думку експертів — працівників сфери туризму, та й простих туристів, у агротуризму в Італії прекрасні перспективи. Існує мода на цей вид відпочинку, та й останні міжнародні події помітно змістили попит у бік внутрішніх й усередині європейських на прямків. Але існує небезпека, що за своєю суттю агротуризм не може бути сферою «індустріального» туризму: масові потоки ту рне І пі можуть змінити його самобутній характер і в остаточному підсумку призвести до його ліквідації.
В Іспанії сільський зелений туризм вважається одним із додаткових секторів туріндустрії, і в останні роки помітний його значний ріст. Підтримка цього туристичного продукту Генераль ним секретаріатом по туризму та адміністраціями автономій призвела до того, що тільки за період 1999—2000 років відбулося збільшення цього сектора ринку на 20%.
У 2001 році зареєстровано 4878 сільських будинків відпочинку, Що на 1324 більше, ніж у 1999-му. Ця пропозиція включає 24 тис. туристичних місць. Найбільше число будинків відпочинку на при роді розташовані в Каталонії — 684. Найбільшою популярністю сільський відпочинок користується в гостей з Каталонії — 24%, Мадриду — 23%, Валенсії — 16,3%, Андалусії — 9,6% і Країни Басків — 10%.90% туристів, що надають перевагу відпочинку на природі — не молоді іспанці, які живуть у великому місті. 50% з них молодші 11 років. 84% — приїжджі з міст із населенням понад 100 тис. Чоловік, у тому числі 50% — жителі великих міст із населенням 1 мли. жителів.
Соціологічні опитування показують, що 31,5% подорожуючих віддають перевагу такому виду відпочинку через природу. 46% — просто відпочивають і насолоджуються неробством, 33% — крім того, практикують різні прогулянки і 25% — замовляють екскурсії. 15% туристів подорожують з друзями або з сім'єю, 13% відвіду ють культурно-історичні місця, а 12% займаються спортом.
Сільський зелений туризм ( по-іспанськи Turismo Rural) — один із напрямків сучасного туризму, що активно розвивається останнім часом у Європі й, у першу чергу в Іспанії. Це ідеальний варіант для тих, хто хоче відпочити вдалині від людських натовпів на лоні природи.
Сільський туризм в Іспанії передбачає розміщення на фермах, у сільських будинках, невеликих сільських готелях. Власники та ких будинків в Іспанії об'єднані в асоціації, завдання яких полягає в тому, щоб категорізувати сільські туристичні об'єкти в залеж ності від рівня надаваних послуг і контролювати їхню відповідність вимогам асоціацій.
Асоціації сільського туризму Іспанії пропонують такі основні типи розміщення:
1. Розміщення на фермах і в садибах в одному будинку на одній території з господарями, в окремих кімнатах, спеціально об ладнаних для прийому туристів. Спокій і невтручання в особисте життя туристів Гарантуються.
2. Розміщення в номерах сільських готелів, спеціально облад наних для прийому туристів (HR — hotel rural — сільський го тель).
3.Розміщення в історичних будинках (замках, палацах, монас тирях), розташованих у сільській місцевості або у невеликих містеч ках (СА — castillo — замок, історичний будинок).
4. Оренда цілого будинку однією чи родинною групою туристів (CR casa rural — сільський будинок).
Сільський зелений туризм в Угорщині в останні роки розвивається швидкими темпами. На заході Угорщини відкрито два нових го телі: Kolping Hotel у Alsopahok (округ Залу) і Club Dombogomajor у Cserszegtomaj (поруч із кордоном з Австрією). У комплексі Kolping усі вісім «натуральних» будинків обставлені натуральними сосно вими меблями, у всіх будинках є kemence (Угорська глиняна піч у формі стога сіна). Тільки ванна кімната має сучасне обладнання. Готель користується великою популярністю серед німецьких ту ристів. У планах будівництво ще чотирьох будинків, організація оздоровчих турів, велосипедних маршрутів, безкоштовного дитя чого саду.
В Японії поширені традиційні додаткові засоби розміщення «рекан». Подібність рекан зі звичайним В&В полягає лише в тому, що вони управляються сімейним бізнесом, як правило, завжди переданим у спадщину від батька до сина, і розміщуються в жит ловому будинку, де проживає сім'я — власник. Японці, що зупиняються в рекан, є винятковими прихильниками своєї національ ної культури і традицій. Готелі рекан обов'язково оформляються й національному стилі, стінки між приміщеннями виготовлені з рисового паперу, гості сплять на циновках і харчуються винятково стравами традиційної кухні, а персонал готелю дотримується всіх Національних і релігійних ритуалів і церемоніалів. Зрозуміло, що в таких готелях іноземці практично не зупиняються. Причому ок ремі рекан можуть прийняти нового гостя лише за наявності особливого рекомендаційного листа від свого постійного клієнта, який у такий спосіб ручається за нового постояльця.
У колишньому СРСР і нинішній Україні будинки для прийому Гостей були поширені в основному, в курортних містах чорно морського узбережжя, передгірської та гірської частин Українсь ких Карпат і поблизу великих транспортних вузлів. Звичайно, українських гостинних садибах плата за послуги розміщення ви гідно відрізняється від готельних тарифів. Однак послуги снідан ку найчастіше, як правило, не входять у загальну вартість.
Радянська адміністративно-планова економічна система, дуже ефективна в первинній і вторинній сферах (видобувна промис ловість, важке і середнє машинобудування, сільське господарство і т. д.), за своєю політикою залишкових пріоритетів наклала негативний відбиток на сферу послуг. Послуги державних і відомчих Готелів, курортів і санаторіїв у радянський час були предметом літального дефіциту через доступність за цінами, цільове обслуго вування за путівками профспілок, нечисленність місць, завдяки чому керівний і обслуговуючий персонал готелів і курортів, не зникнувши до реальної конкуренції, показав свою недієздатність і відсутність культури роботи з клієнтами в період лібералізації економічних відносин 90-х років. З огляду на ці фактори сільський зелений туризм в Україні має величезні перспективи для посту пального розвитку.
Принаймні вже на цей час українські гостинні садиби за рівнем обслуговування та умовами комфорту не те що не поступаються, її багато в чому і випереджають традиційні готелі.
3.2.Організація сільського туризму у Великобританії та в Скандинавських країнах
Класичні європейські традиції й цінності сільського відпочинку впродовж багатьох десятиліть сповідує Великобританія. Ставлення нації до своєї сільської спадщини задекларовано в місії існування британської Національної організації сільського туризму та агротуризму, яка звучить так:
"Наша сільськогосподарська спадщина допомогла створювати Британську сільську місцевість такою, якою Ви бачите її сьогодні, з усім її різноманіттям і величним пейзажем, наші сільські будинки зберегли найкраще з архітектурної традиції, від респектабельних будівель помість до солом'яних будиночків".
Національною туристичною організацією акредитовано 1100 агроосель. Сільський туризм забезпечує понад 380 000 робочих місць і є підвалиною існування 25 000 малих бізнесів лише в одній сільській Англії (не враховуючи Уельсу, Шотландії і Північної Ірландії).
Щорічно в Англії 50-тисячними накладами друкуються рекламно-інформаційні каталоги об'єктів сільського зеленого туризму з сертифікованою характеристикою спектру їх послуг. Кожен з них містить яскраві рекламні слогани, в яких розкривається все розмаїття сутності сільського туризму в Великобританії. Зокрема такі:
- "Відчуйте себе господарем країни".
- "Осягніть велич світанків".
- "Відчуйте незабутній смак щойно приготованого у сільській оселі сніданку".
- "Вдихайте на повні груди чисте повітря своєї країни".
- "Відкрийте для себе красу, різноманіття і світ Британської сільської місцевості".
- "Підніміться на гору для пікніка, повудьте форель, насолоджуйтесь традиційним чаєм з домашніми вершками чи погодуйте улюблене ягнятко".
- "Самотня ферма пропонує Вам розділити просторий сільський дім з родиною сільського господаря -
проте Ви будете мати Вашу власну спальню, ванну і гостьову кімнату - і сільська родина піклуватися про Вас у цій оселі та на території ферми".
Цікавий досвід катетеризації сільського житла для туристів запровадила Ісландія - країна, де сільські території охоплюють понад 70 % площі острова. Усі агро-оселі країни поділено на І-III категорії, а також не-категорійні умови (сніданок обов'язковий):
І категорія: прості кімнати з ліжками, які щоденно прибираються. Забезпечуються чистими рушниками. Гості мають доступ до спільної вітальні.
II категорія: у доповнення до умов І категорії всі кімнати мають умивальники і краще умебльовані.
III категорія: у доповнення до умов II категорії всі кімнати мають ванну кімнату.
Можливість розміщення зі своїм спальним мішком без сніданку у стандартних 1-4-місних номерах.
Крім категоризації номерів, практикується також категоризація гостьових будинків (категорії А, В, С, D).
Загальні вимоги до будинків такого типу зводяться до таких пунктів:
1. Будинок має бути охайним і в доброму стані з централізованим водопостачанням і WC.
2. Будинок має бути невеликого розміру і заселений максимум однією родиною.
3. Пухові ковдри мають видаватися фермером, хоча гості можуть приїжджати і з власною постіллю.
4. Обов'язкові засоби приготування їжі та необхідний посуд.
5. Категорії А, В, С і D відрізняються за розмірами, наявністю додаткових засобів обслуговування і комфорту.
Категорія А: простий будинок, що відповідає загальним вимогам (перерахованим) і має один\?С.
Категорія В: простий будинок, в якому додатково до умов категорії А є принаймні одна окрема спальня з ліжками та вітальня зі зручними кріслами.
Категорія С: будинок, в якому додатково до умов категорії В є душ чи ванна та холодильник.
Категорія D: будинок, в якому додатково до умов категорії С є принаймні одна спальня-люкс з комфортабельним умеблюванням і побутовою технікою.
Крім названих категорій, в Ісландії пропонуються будинки категорій Е, F і G:
Категорія Е: будинок, в якому є лише одна кімната для гостей (ванна спільна з господарями).
Категорія F: будинок з однією кімнатою для гостей та окремою ванною.
Категорія G: будинок, в якому є одна кімната для гостей поліпшеного планування з окремою спальнею та ванною.
Скрізь надається типовий сніданок: яєчня чи варені яйця, 4-6 видів бутербродів, чай, кава, молоко, сік.
У Данії Національна асоціація агротуризму (The National Association for Agri-Tourism) створена фактично не так давно - у 1988 р. (за матеріальної підтримки Союзу данських фермерів). Нині асоціація об'єднує 209 осіб, що володіють 1268 ліжко-місцями у сільській місцевості.
У країнах Північної Європи діє система категори-зації осель, на зразок готельної - від 1 до 5 зірок.
Оцінка будинків (без урахування інтер'єру):
- здається не менше 42 м2 житлової площі з окремими спальнею (однією або двома), вітальнею і кухнею. Камін. Гігієнічний вузол: душ, ванна, власна сауна, окремий туалет. Уся побутова техніка (електроплита, холодильник/морозильна камера, пральна і посудомийна машини, мікрохвильова піч тощо).
- здається не менше 24 м2 житлової площі з окремими спальнею (однією або двома), вітальнек і кухнею (додаткові ліжка можуть розташовуватися не даху). Камін. Гігієнічний вузол: душ, ванна, власна сауна, окремий туалет. Побутова техніка.
- здається не менше 24 м2 житлової площі з окремими спальнею, вітальнею/кухнею (додаткові ліжка можуть розташовуватися в вітальні і на даху). Камін. Гігієнічний вузол: власна сауна, окремий туалет. Телевізор, електроплита, холодильник.
- здається не менше 12 м2 житлової площі з окремими спальнею та вітальнею/кухнею, де розташовуються додаткові ліжка. Зовнішній туалет. Піч на дровах і мазуті чи газова плита. Телевізор, холодильник.
- здається не менше 12 м2 житлової площі. Нафтова лампа чи газове освітлення. Зовнішній туалет. Піч на дровах і мазуті чи газова плита. Зберігання продуктів у холодному підвалі.
Оцінка житлових кімнат здійснюється за їх площею та інтер'єром. Загальною вимогою до спалень є мінімальні розміри 7-10 м2 з ліжками мінімум 80 х 200 см, охайними матрасами й ліжниками.
***** Кожна спальна кімната має окремий WC і душ.
**** є WC та душ в оселі, але не у всіх кімнатах.
*** WC та душ спільні, тобто ними можуть користуватися інші гості.
** WC та душ спільні і ними користуються інші гості й родина господаря (до 10 користувачів).
* WC та душ спільні і ними користуються інші гості й родина господаря (понад 10 користувачів).
У Фінляндії нині найбільший попит мають будиночки без господарів, розташовані на берегах заповідних озер та річок (у тайзі). Умови оренди цих лісових будиночків дають право на їхнє повне використання (меблі, посуд, білизна, електроенергія, дрова), користування сауною, весельним чи моторним човном. Більшість будиночків мають TV (4-5-зіркові будиночки обладнані сучасною побутовою технікою). В умови оренди входить дозвіл (ліцензія) на спортивне рибальство. Винайм авто-позашляховика не складає труднощів через відповідний веб-сайт.
У т. зв. континентально-присередземноморській Європі лідерами за обсягами розвитку індустрії сільського туризму є Франція та Іспанія. У цих країнах сільський туризм уже давно переріс у високорентабельну галузь їх міжнародної економічної спеціалізації.
3.3.Французький досвід організації рекреаційного сервісу в сільському туризмі.
Сільський туризм цієї країни представлений Національною організацією будинків відпочинку і зеленого туризму (Maison des Gites de France et du Tourisme Vert). Ця організація пропонує агрооселі на будь-який смак
і вид відпочинку, сертифіковані за високими національними стандартами сервісу. Загалом агрооселі Франції з особливим національним шармом і багатими гастрономічними традиціями виглядають набагато комфортніше, ніж будиночки Північної Європи.
Зокрема, у Франції прийняті такі високі стандарти сільського житла:
- оселя з обійстям і садом, умебльована; на кімнати душ і WC один (до 6 осіб), гриль-бар чи міні-духовка, плита, холодильник, посуд і посудомийна машина, дитяча колиска на вимогу.
- у доповнення до умов І категорії на території саду є всі умови для барбекю, крім того, у будинку ванна, пральна машина, міксер, електрокавоварка, телебачення.
- у доповнення до умов II категорії є окремий вхідний та прогулянковий сад; два WC для 7 осіб, телефон; послуги прибиральниці на вимогу.
- у доповнення до умов III категорії є вишуканий будинок з респектабельним умеблюванням і внутрішнім художнім оформленням, камін.
- у доповнення до умов IV категорії є приватний ландшафтний парк чи сад, облаштовані майданчики для активного дозвілля (наприклад, тенісний корт, басейн, сауна та джакузі), гараж для авто; відеомагнітофон, інша побутова техніка.
Оселі аграрних районів Франції різняться не лише зірковістю (від простих сільських будиночків до вілл і приватних історичних замків (chateaux)). Враховано також етногеографічні ознаки: оселі Шампані, Провансу, Гасконі, Нормандії, Савойї мають свій особливий шарм, якого не знайдеш більше ніде в Європі.
У вартість проживання завжди включено сніданок, де, враховуючи кулінарні традиції, буде нагода скуштувати щойно спечений хрусткий хліб з молоком, кру-асани з джемами домашнього виробництва, пиріжки й печиво, а також різноманітні сири і, безумовно, вишукані місцеві вина. Частина агроосель різних категорій приймає гостей з їхніми домашніми улюбленцями: кішками, собаками, морськими свинками тощо, для них створена спеціальна інфраструктура.
Існує спеціальна категорія агроосель для інвалідів, сертифікованих організацією "A. P. F.". Вони поділяються на дві категорії:
І категорія: розміщення на першому поверсі з можливістю в'їзду в оселю і пересування по ній (до кухні, спальні, ванни, туалету тощо) інвалідним візком.
II категорія: подібні умови, але дещо обмеженіші умови пересування оселею на інвалідному візку і користування спеціальним обладнанням.
У Франції розроблена спеціальна програма дитячого відпочинку в сільській місцевості впродовж шкільних канікул. Діти від 3 до 13 років запрошуються для проживання у сім'ї, піклування про свійських тварин (ягнята, поросята, кролики), активних ігор на природі зі своїми сільськими ровесниками, цікавих походів і пригод. Також у селі діти мають змогу вивчати народні танці, художні промисли, фольклор краю, іноземні мови. Якість такого відпочинку контролюється і серти-фікується DDASS - Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення Франції, а також Міністерством молоді та спорту.
Для тих категорій туристів, які полюбляють подорожувати країною на власному авто, у Франції значного розвитку набула мережа автотуристичних кемпінгів, "прив'язаних" до сільської місцевості, де туристи можуть отримувати свіжі продукти домашнього приготування. Усі кемпінги країни постійно перевіряються на відповідність національним стандартам сервісу й отримують
категорійний сертифікат. Зокрема, в країні існують кемпінги таких категорій:
* Кемпінг неподалік села. Площа для розбивки наметів 300 м2 і 400 м2 - ділянка з природною рослинністю (лісопарком, луками). Один WC і одна мийка для прання одягу, від 1 до 3 душових чи ванних кімнат, водовід з кранами гарячої і холодної води, залежно від кількості наметових місць.
** У доповнення до умов І категорії наявні дитячий ігровий майданчик та спортмайданчик для дорослих.
*** У доповнення до умов II категорії: від 30 до 100 % наметових місць електрифіковані й оснащені біотуалетами, є крита автостоянка, 2-3 ванни і 2-4 душові кабіни, 3 приміщення для прання одягу, автомийка.
**** У доповнення до умов III категорії: всі наметові місця освітлені, є кімната відпочинку, таксофон. Кількість ванних і душових кімнат більша, з розрахунку одна на 10 осіб.
У Франції паралельно реалізуються різні концепції агротуризму:
- приморські агрооселі;
- кінні ферми;
- винні агросадиби;
- гірськолижні шале;
- панда-агроекокотеджі (у НПП); замки у сільській місцевості;
- рибацькі оселі.
Альтернативу відпочинку у сільських господарів становлять т. зв. курортні селища, які облаштовують-ся у місцевостях з мальовничою природою національ-
них і регіональних ландшафтних парків. У Франції діє спеціальна інвестиційна програма "Gotes de France programme, chalets-loisirs" розбудови інфраструктури "курортних селищ", які складаються з 3-25 дерев'яних будиночків-шале, розрахованих на 4-6 гостей кожен. Крім того, з метою популяризації агроекотуризму, у національних природних парках Франції створено мережу т. зв. панда-готельчиків (Panda-Gotes), сертифікованих WWF, що відповідають таким вимогам:
- "вписуються" у природний ландшафт і мають помірний рівень сервісу, що не вимагає значних затрат ресурсів;
- дотримуються умов захисту навколишнього природного середовища (використання екотехнологій);
- пропонують гостям програми екотуристичного супроводу, оренду біноклів, довідники-ідентифікатори фауни, топокарти з нанесеними екотуристичними маршрутами, екотуристичні брошури тощо.
Відповідно до угоди між власниками "панда-готельчиків" і WWF Франції, вчені-експерти цієї організації здійснюють регулярні перевірки цієї категорії нічліжних закладів щодо дотримання ними правил природоохоронного режиму.
Надзвичайно великою популярністю серед самих французів та іноземних туристів користуються відпочинкові програми проживання в замках, розташованих посеред мальовничих агроландшафтів рівнинної та передгірної Франції. Такі родові замки-помістя пропонують туристам від однієї-кількох гостьових кімнат до апартаментів з витонченим аристократичним сервісом.
У Франції налічується понад 700 замків і палаців вишуканих архітектурних стилів, сертифікованих для прийому агротуристів. їхні інтер'єри, залежно від заможності господарів, прикрашені багатьма картинами, скульптурами, керамікою, антикварними та сучасними меблями.
Висновки:Сільський туризм-корисний як для відпочиваючих ,так і для господарів-селян,сільських громад,регіонів і держави в цілому,сприяє розвитку багатьох пов’язаних з ним галузей економіки.Його розвиток також сприятиме збереженню селянства як носія української ідентичності,культури і духовності,це додаткові можливості для популяризації української культури,поширення знань та інформації про історичні,природні,етнографічні особливості України,що заслуговує на всіляку підтримку з боку держави.
Для забезпечення пріоритетності розвитку сільського туризму в Україні і наближення його до стандартів ЄС вбачається доцільним:
-упорядкувати нормативно-правову базу прийняттям Верховною Радою закону прямої дії «Про сільський зелений туризм» та Постанови Кабінету Міністрів з питань стандартизації його діяльності «Послуги туристичні.Туризм сільський зелений.Основні вимоги»;
-розробити регіональні програми розвитку сільського туризму з інтеграцією їх до Програми розвитку сільського туризму в Україні,яку має затвердити Уряд держави;
-визначити методологію розроблення та впровадження моніторингу досягнення цільових показників зазначених програм на регіональному та загальнодержавному рівнях;
-завершитиреформування системи державної статистики,провести її технічне переоснащення,зокрема,для забезпечення формування електронних систем моніторингу регіональних та державної програм розвитку сільського туризму;
-створити інфраструктури державної фінансово-кредитної підтримки розвитку сільського туризму;
-організувати вивчення проблем ринку послуг і сільського туризму фахівцях і врегулювати чисельність їх набору у вищі навчальні заклади на основі державного замовлення за цільовими направленнями регіонів;
-створити в системі навчальних закладів різного рівня курси перепідготовки кадрів для цієї сфери туризму;
-створити систему інформаційно-аналітичного забезпечення сфери туризму,зокрема і сільського туризму,як складової державної інформаційної системи;
-делегувати спілці сприяння розвитку сільського туризму в Україні,як органу фахового і громадського самоврядування,повноваження щодо розробки та впровадження загальноукраїнських стандартів сільського туризму,а також здійснення зовнішнього незалежного моніторингу державної та регіональних програм розвитку сільського туризму.
Кожний з наведених напрямів забезпечення пріоритетності розвитку сільського туризму в Україні потребує посилення регуляторної функції держави,що має спиратися на результати попередніх науково-дослідних розробок.
Список використаної літератури:
1.Конституція України.Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 18 червня 1996 р.-К.:Інформаційно-видавниче агентство «ІВА»,1996
2.Про захист споживачів.Закон України №3682-від 15.12.93.
3.Про підприємство:Закон України 1994,-№22-23.04.94.
4.Про туризм:Закон України//Урядовий кур’єр-2003-21.12.03.
5.Про власність:Закон України//діло.-1994.-№20.16-18.03.94
6.Про оплату праці:Декрет Кабінету Міністрів України//Урядовий кур’єр,1993.
7.Про внесення змін і доповнень до Закону України РСР «Про захист прав споживачів»:Закон України//Урядовий кур’єр,1994
8.Нормативні документи по регулюванню діяльності підприємств та фірм що займаються наданням туристичних послуг на території України-Держком України по туризму,1994
9.Довідник.Обов’язкова сертифікація туристичних і готельних послуг в Україні.-Львів,1997
10.ГОСТ 12868(1)95 Туристко-екскурсійне обслуговування.
11.ГОСТ 30335-95Послуги населенню.
12.Л.Г.Агафонова,О.Є.Агафонова.Туризм,готельний і ресторанний бізнес:ціноутворення,конкуренція,державне регулювання,Україна,2002.
13.С.И.Байлик,Гостиничное хазяйство:проблемьі,перспективьі,сертификация-Харків,2004
14.Бойко М.Г.,Гопкало Л.М.Організація готельного господарства:Підручник –К.:КНТЕУ,2006
14. . Бейдик О. О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування. — К.: Київ, ун-т, 2001.
15. Горішевський П. В., Васильєв В. П., Зінько Ю. В. Сільський зелений туризм: організація гостинності на селі: Підручник. — Івано-Франківськ: Місто-Н, 2003.
16. Гринів Л., Мацола В. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. / Ін-т регіональних досліджень. — Л., 1995.
17. Євдокименко В. К. Регіональна політика розвитку туризму (Методологія формування, механізм реалізації). — Чернівці: 1996.
18.Зіемеле Астана. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку сільського зеленого туризму в Україні// Туризм сільський зелений. — 2004.
19. Зінько Ю.В. Організаційно-господарські аспекти розвитку сільського туризму в Карпатському регіоні // Аграрний екологічний туризм в країнах Центральної та Східної Європи: Матеріали І міжнар. наук.-практ. семінару (м. Стрий, 2004 p.). — Стрий, 2004.
20. Зінько Ю. В. Шанси і загрози розвитку сільського туризму в Україні // Матеріали конференції "Відпочинок у сільській місцевості в Україні в XXI столітті: проблеми та перспективи". — Переяслав-Хмельниць-кий, 2000.
21. Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні: Навч. посіб. — Чернівці: Зелена Буковина,2003.
22.Лаврук М. М. Перспективи і проблеми розвитку сільського туризму в етнографічному районі (на прикладі Гуцульщини) — Переяслав-Хмельниць-кий, 2000.
23. Основи маркетингу сільського туризму // Туризм сільський зелений (спецвипуск) — 2002. — № 2.
24. Сільський зелений туризм в Карпатах: Каталог-довідник / П. Горішевський, М. Котляр, Ю. Зінько та ін. — Л.: Карпатська асоціація сільського зеленого туризму, 2000.
25. Товтп М. Правове регулювання та стандарти сільського туризму. Досвід окремих країн, проблеми законодавства України // Відпочинок в українському селі. Порадник організатору відпочинку та власнику садиби. — 2003. — Вип. 5. Туризм сільський зелений. — № 1.
Напрями вдосконалення організації сільського туризму в Україні на шляху до Європейського союзу