Менеджмент акціонерних підприємств

ЗМІСТ

Поняття акціонерних товариств.

1.1. Поняття відкритого і закритого акціонерного товариства……………7

1.2. Особливості приватного та публічного акціонерного товариства…..12

Менеджмент акціонерних підприємств.
1. Менеджмент виробництва основних видів продукції………………14
2. Структура управління акціонерного підприємства та власного капіталу………………………………………………………………………..18
3. Емісійна політика АП………………………………………………….20
4. Менеджмент доходів АП………………………………………………23
Удосконалення менеджменту, акціонерного підприємства.
1. Стратегічне планування………………………………………………..25
2. Програма інвестицій та розрахунок дивідендів по акціях…………...32

Література………………………………………………………………………36

Висновки………….....………………………………………………………….37

Додатки.

Вступ

Акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

За українським законодавством акціонерне товариство - це господарське товариство статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акції.

Обираючи організаційно-правову форму здійснення підприємницької діяльності суб'єкти господарювання зважають на особливості, переваги і недоліки кожної з них. Акціонерна форма ведення бізнесу на сьогодні задіяна практично в усіх сферах людської діяльності, увібравши у себе всі переваги і можливості її здійснення.

Через визначені причини і внаслідок специфічності галузі більшість акціонерних підприємств в агропромисловому виробництві на сучасному етапі демонструють фінансову нестабільність, низьку ефективність використання акціонерного та позиченого капіталу, практично не реалізують свій потенціал на фондовому ринку та досить рідко здійснюють повторні емісії акцій з метою залучення додаткових інвестицій..
Протягом 2008-2011 рр. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. з подальшими змінами і доповненнями, який дещо змінив корпоративні відносини в Україні.

Економічне становище окремого підприємства (фірми) і економіки в цілому визначають три основні фактори: рівень техніки і технології; якість робочої сили і задіяність мотивації до праці; організація і управління виробництвом. Останній фактор є системоутворюючою умовою виробництва і впливає на два інших. Він має й самостійне значення, що визначається як менеджмент, тобто процес організації та управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та збільшення прибутку.

Біля джерел менеджменту стояв американський інженер і дослідник Ф. Тейлор. Запропонована ним раціоналізація праці і стосунків на виробництві зумовила справжній переворот, дала змогу докорінно змінити організацію та управління, значно підвищити ефективність виробництва, їх значення для управлінської науки відзначають і сучасні вчені.

Менеджмент - це не тільки управління виробництвом, а й організація праці людей. Саме люди є найважливішим елементом виробничого процесу підприємства (фірми).

Менеджмент розглядає підприємство не як технологічну ланку суспільного виробництва, а як соціальну підсистему ринкової економіки. Цим визначаються основні напрями менеджменту: вияв мікросоціальної структури підприємства (групи і відносини між ними) - соціально-професійної, культурно-освітньої, кваліфікаційної та демографічної; формування малих груп („автономні робочі бригади", „цільові групи", в тому числі і серед фахівців) як основної умови мобілізації колективних зусиль; добір „неформальних" груп за результатами соціометричних обстежень та ін.

Управління як особлива сфера діяльності притаманне економіці ще з незапам'ятних часів, але ринок перетворює цю сферу в основну для виробництва. Виникає потреба у формуванні спеціальної теорії і практики менеджменту, тобто управлінні підприємством. Це пояснюється принаймні трьома обставинами.

РОЗДІЛ I

ПОНЯТТЯ АКІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

Поняття відкритого і закритого акціонерного товариства.

Акціонерне товариство – комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують зобов’язальні права учасників товариства по відношенню до суспільства, і яка:

Має повну господарську самостійність (оплата праці, встановлення цін, розподіл чистого прибутку і т.д.).
Несе відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном, не відповідає за особистим майновим і немайнових зобов’язаннями акціонерів.
Є юридичною особою, має фірмову назву, круглу печатку, набуває і здійснює від свого імені майнові та особисті немайнові права, несе-обов’язки.
Діє без обмеження терміну, якщо інше не обмовлено в статуті.
Здійснює будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством, причому окремими видами діяльності, перелік яких визначається федеральними законами, АТ вправі займатися на підставі спеціально виданого дозволу (ліцензії).
Публікує річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, іншу інформацію, передбачену ст..92 Закону про АТ, в засобах масової інформації, доступних для всіх акціонерів цього товариства.
Чи праві відкривати дочірні суспільства, філії та представництва (в тому числі за кордоном). Акціонерне товариство як комерційна організація переслідує в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку.

Некомерційна організація на відміну від комерційної, якщо і може відповідно до організаційно-правовою формою вести комерційну діяльність (зокрема некомерційне партнерство), не має права розподіляти прибуток між учасниками.

Акціонери засновники товариства вносять до статутного капіталу, гроші, цінні папери, інші речі або майнові права чи інші права, що мають грошову оцінку.

Акціонерним визначається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили ації, несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

До акціонерних товариств належить: відкрите товариство, акції якого вільно розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі – продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого розподілюються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесення змін до статуту товариства.

Поняття “капітал” звичайно асоціюється з поняттям “власність”. У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками (учасниками) і являє собою вартість майна підприємства. Здійснюючи підприємницьку діяльність, підприємство неминуче використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов’язання підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства

Власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Визначення і оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від визначення і оцінки його складових – активів і зобов’язань.

Слід зазначити, що сума власного капіталу – це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників фірми. На суму власного капіталу суттєво впливають усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості, і вона може лише випадково співпали із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.

Разам з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

Довгострокового фінансування – знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;
Відповідальності і захисту прав кредиторів – відображений у балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;
Компенсації завданих збитків – тимчасові збитки мають погашатися за рахунок власного капіталу;
Кредитоспроможності – при наданні кредиту, за інших рівних умов перевага надається підприємством з меншою кредиторською заборгованістю і більшим власним капіталом;
Фінансування ризику – власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися кредитори;
Самостійності і влади – розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство;
Розподілу доходів і активів – частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесенні його засновниками (учасниками) або залишенні ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

Інвестований(вкладений або сплачений капітал);
Нерозподілений прибуток.

Таблиця 1.

Власний капітал

Реінвестований прибуток

Авансовий капітал

Акціонерні товариства можуть бути відкритими та закритими, що відбивається у статуті товариства та фірмовому найменуванні.

Особливості відкритого акціонерного товариства:

Його акціонери мають право відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів цього товариства;
Товариство має право проводити відкриту підписку на випущені їм акції та здійснювати їх акції та здійснювати їх вільний продаж з урахуванням вимог Закону про АТ та інших правових актів Російської Федерації;
Товариство має право проводити також і підписку на випущені їм акції, за винятком випадків, коли можливість проведення закритої підписки обмежена статутом товариства або вимогами правових актів Російської Федерації;

4. Число членів такого суспільства законом не обмежується;

5. Товариство зобов’язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків.

Відкрите акціонерне товариство, безсумнівно, зручна організаційно-правова форма для залучення капіталу, а також для консолідації різнорідних підприємств, особливо з урахуванням можливостей апарату дочірніх і залежних товариств. Тим не менш, слід мати на увазі, що на відкриті акціонерні товариства накладено безліч обов’язків щодо опублікування інформації і, крім того, обов’язок щорічного аудиту.

Закрите акціонерне товариство

Число акціонерів закритого суспільства не повинно перевищувати п’ятдесяти. У випадку якщо число його акціонерів перевищить цю межу, товариство протягом року має перетворитися у відкрите. Якщо число його акціонерів не зменшилося до п’ятдесяти , товариство підлягає ліквідації в судовому порядку, вказане вище обмеження числа акціонерів було прийнято щодо тих товариств, які створені або створюються після введення в дію Закону про АТ, продовжують функціонувати незалежно від кількості їх акціонерів.
Закрите акціонерне товариство не має права проводити відкриту підписку на випущені їм акції чи іншим чином пропонувати їх для придбання необмеженому колу осіб;
Мінімальний статутний капітал товариства повинен становити не менш кратної суми мінімального розміру оплати праці встановленого федеральним законодавством на дату державної реєстрації товариства;
Статутом товариства може бути передбачено переважне право товариства на придбання акцій, що продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали своє переважне право на придбання акцій;
Акції товариства, розподіляються тільки серед його засновників або іншого, заздалегідь певного кола осіб.

Отже, як видно з вищезазначеного, одна з головних відмінностей відкритого акціонерного

Особливості приватного та публічного акціонерного товариства

Акціонерні товариства можуть бути 2 типів: публічними (ПАТ) і приватними (ПрАТ)

Згідно зі ст. 6 ЗУ "Про акціонерні товариства" створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1. прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2. подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3. реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4. присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5. укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

6. закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7. оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8. затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9. реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10. подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11. реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12. отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13. видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Особливостями приватного акціонерного товариства є:

1. максимальна кількість акціонерів не може бути більшою 100 осіб;

2. товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;

3. акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії, в той же час акціонер публічного акціонерного товариства може бути позбавлений такого права умовами публічного розміщення акцій додаткової емісії.

у разі якщо умовами емісії акцій передбачена можливість їх оплати не грошовими коштами, товариство зобов'язане залучити незалежного експерта для встановлення ринкової вартості майна, майнових або немайнових прав, які передаються в обмін на акції, при цьому вартість не грошового внеску не може відхилятися від ринкової вартості акцій більше ніж на 10 відсотків;

· річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком);

· обрання членів наглядової ради і ревізійної комісії товариства здійснюється виключно шляхом кумулятивного голосування;

· окрім питань, для вирішення яких законом вимагається кваліфікована більшість (три четвертих голосів від загальної кількості акціонерів товариства, які мають право голосу), рішення загальних зборів товариства приймаються простою більшістю голосів присутніх на зборах акціонерів.

Товариство і його акціонери не мають право на свій розсуд розширяти коло питань, які вирішуються кваліфікованою більшістю, а також збільшувати число голосів, якими вирішуються інші питання.

РОЗДІЛ II

МЕНЕДЖМЕНТ АКЦІОНЕРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Менеджмент виробництва основних видів продукції.

Виробничий менеджмент передбачає вибір найважливіших напрямів технологічного процесу, визначення обсягів випуску продукції та надання послуг, організацію постачання, чітку організацію праці на кожному робочому місці, в бригаді, цеху, підрозділі, контроль за якістю продукції, своєчасний ремонт техніки та устаткування, модернізацію і реконструкцію виробництва.

Із даних по господарству Веселоподільської дослідно-селекційної станції ми можемо побачити землекористування, поголів’я та урожайність господарства.

Землекористування господарства Таблиця 1.

Види угідь	2013р.	2014р.	2015р.	Відхилення (+;-) 2015р. Від 2014р.
			га	%
Загальна земельна площа	2920	3428	2913	100	-515
Всього господарських угідь з них:	2313	2821	2306	79,16	-515
Рілля	2134	2058	2127	73,02	69
Сіножаті	117	690	112	3,84	-578
Пасовища	44	46	45	1,55	-1
Багаторічні насадження	10	10	10	0,34	0
Площа лісу	-	-	-	-	-
Ставки й водоймища	-	-	-	-	-
Інші угіддя	8	17	12	0,41	-5

Проаналізувавши таблицю ми бачимо, що загальна земельна площа протягом 2013 – 2015 р. зменшилась на 7га., рілля зменшилась також на 7га., пасовища збільшилась на 1га., інші угіддя збільшились на 4га., в багаторічних насадженнях змін не відбулось.

Поголів’я та продуктивність тварин Таблиця 2.

Види тварин, статево-вікові групи	2014р., гол.	2015р.		Відхилення (+;-)2015р. від 2014р.
		План., гол.	Факт., гол.	% до плану
Велика рогата худоба, всього в т.ч.:	526	471	464	0,09	-7
Корови основного стада	230	210	206	-0,9	-4
Свині, всього в т.ч.:	535	673	650	0,9	-23
Основні свиноматки	35	45	43	0,9	-2
Приріст поросят	531	803	780	-0,9	-23
Інша худоба та птиця:
Овци та кози	70	90	87	0,9	-3

Проаналізувавши поголів’я господарства, ми бачимо, що на 2014 р. ВРХ налічувалось 526 гол., корови основного стада 230гол., свині 535гол., свиноматки 35гол., приріст поросят 531гол., овци та кози 70гол.

Урожайність та валові збори сільськогосподарських культур

Культури	Урожайність, ц/га	Валовий збір, ц
	2013р.	2014р.	2015р.	2013р.	2014р.	2015р.
						План	Факт	% виконання плану
Зернові і зернобобові в т.ч.:
Озиме жито	44,60	31,62	30,6	2230	1581	875	765	87,43
Яра і оз. пшениця	33,18	42,72	41,81	10287	13242	14400	15050	104,51
Ячмінь	33,19	14,65	40,78	5974	1260	3775	6158	163,13
Кукурудза	42,63	34,63	24,11	7205	14338	4530	6125	135,21
Гречка	5,24	7,22	15,2	262	361	550	836	152,00
Горох	32,01	15,53	26,84	22241	1398	1600	2147	134,19
Просо	28,78	27,97	23,27	1151	839	750	698	43,07
Технічні в т.ч.:
Цукрові буряки	382,87	417,87	385,10	38587	18804	19255	17825	92,57
Соняшник	7,04	19,97	14,39	957	3994	2730	2619	95,93
Картопля	11,67	6,00	10,0	70	6	10,0	18	180,00
Овочі	76,00	72,00	75,00	76	72	75,0	80	106,67
Кормові в т.ч.:
Коренеплоди	229,41	451,50	211,62	13174	10836	6300	4444	70,54
Плоди	32,50	3,70	0,50	325	37	30	5	16,67

Проаналізувавши урожайність та валові збори с/г культур господарства, бачимо що урожайність озимого жита протягом з 2013 по 2015 р. зменшився 14 ц/га, валовий збір також зменшився на 649ц, просо – також зменшилось на 5,51га., кукурудза – на 18,52га, горох – на 5,17га, картопля – на 1,67га, овочі – на 1га, плоди – на 32га, а в решти плодів урожайність збільшилась.

2.2 Структура управління акціонерного підприємства та власного капіталу.

Капітал – це частина фінансових ресурсів, задіяних організацією в обіг і приносять дохід з цього обороту.

Структура джерел утворення активів (коштів) представлена основними складовими: власним капіталом і позиковими (залученими) засобами.

Власний капітал складається зі статутного, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів. Комерційні організації, що функціонують на принципах ринкової економіки, як правило, володіють колективною чи кооперативною власністю.

Основу власного капіталу підприємства складає статутний капітал, зафіксований в його статутних установчих документах. Він є необхідною умовою утворення і функціонування будь-якої юридичної особи.

Статутний капітал – це стартовий капітал, необхідний підприємству для здійснення фінансово-господарської діяльності з метою одержання прибутку.

Функції статутного капіталу:

утворює матеріальну базу для початку діяльності;
Гарантує інтереси кредиторів;
Визначає частку участі кожного власника у розподілі прибутку організації;
Розмір статутного капіталу є показником ефективності діяльності організації.

Таблиця 1.

Структура власного капіталу акціонерного товариства

Емісійна політика АП

Емісійна політика це частина загальної політики формування фінансових ресурсів підприємства, яка полягає в залученні необхідного їх обсягу із зовнішніх джерел внаслідок випуску та розміщення на первинному ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).[12. с.359].

Залучення власного капіталу з зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним і дорогим процесом. Тому дане джерело формування власних фінансових ресурсів використовують лише у вкрай обмежених випадках.

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових засобів у мінімально можливий термін.

Емісійна політики підприємства передбачає такі етапи:

Дослідження можливостей ефективного розміщення майбутньої цінних паперів;

Визначення мети емісії (реальне інвестування, поліпшення структури використовуваного капіталу, намічене поглинання інших підприємств та інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного

обсягу власного капіталу.

Визначення обсягу емісії проводиться розрахунком потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій.

Оцінка вартості створюваного акціонерного капіталу здійснюється за двома параметрами:

а) передбачуваному рівні дивідендів, який визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики;

б) витрат з випуску акцій і розміщення емісії.

Емісія акцій або облігацій підприємства - це сукупність дій ємітента щодо здійснення підписки на акції або продажу облігацій.

Успішна емісія корпоративних прав (акцій, часток), збільшення статутного капіталу залежить від багатьох факторів, зокрема від стану ринку капіталів, від тенденцій на біржі (для корпоративних прав, які котируються на біржі), очікувань на майбутні прибутки емітента та інвесторів, а також від параметрів емісії

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів у мінімально можливий термін.

Розроблення ефективної емісійної політики підприємства охоплює такі етапи.

Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового і позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропозиції на акції, динаміку рівня цін їхнього котирування, обсяги продажу акцій, нові емісії та низку інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії.

Оцінку інвестиційної привабливості своїх акцій проводять з позиції оцінки перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінювання визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії порівняно з акціями інших компаній.

Визначення мети емісії. У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мета емісії має бути досить вагомою з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді. Основними цілями, якими керується підприємство, є:

1. реальне інвестування (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції і т. п.);

2. необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу задля зростання рівня фінансової стійкості: забезпечення вищого рівня власної, кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового левериджу і т. п.);

3. намічене поглинання інших підприємств;

.інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.

Визначення обсягу емісії. Обсяг емісії визначають на основі раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій їх майбутніх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їхнє придбання інституційними інвесторами, а найменші - на придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) установлюють доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнано доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій.

Оцінка вартості створюваного акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки акціонерний капітал оцінюють за двома параметрами: а) передбачуваний рівень дивідендів (згідно з обраним типом дивідендної політики); б) витрати з випуску акцій і розміщення емісії.

2.4. Менеджмент доходів АП

З методологічного погляду оцінка ризиковості дохідної частини бюджету може бути попередньо ( на етапі бюджетного планування), поточною та остаточною. Перша має застосуватися для встановлення адекватних показників доходів бюджетів на майбутні періоди. Друга оцінка необхідна для обґрунтування внесення дій і доходів до дохідної частини бюджету поточного періоду, а також для установлення взаємозв’язків і тенденцій, які ймовірно матимуть місце в майбутньому періоді. Третя (остаточна оцінка) потрібна для визначення результативності та ефективності діяльності учасників бюджетного процесу для подальшого вдосконалення менеджменту дохідної частини бюджетів різних рівнів.

У процесі аналізу виконання бюджету слід проводити агрегацію всіх виявлених ризиків за попередній бюджетний період, аналізувати причини виникнення ризиків та слабкі ланки в бюджетному процесі, найбільш схильні до впливу ризиків, розробляти методи захисту й мінімізації негативного впливу. На цьому етапі необхідно розробляти нормативно – законодавчі документи щодо організації бюджетного процесу і вносити до них зміни.

Підсумовуючи, зазначимо , здійснення процедур бюджетного ризик-менеджменту стосовно формування доходів бюджету на всіх стадіях бюджетного процесу дає змогу підвищити не лише якість та адекватність прогнозних показників доходів державного та місцевих бюджетів, а й оперативність діяльності учасників бюджетного процесу щодо їх виконання та ефективність фінансового контролю на всіх рівнях бюджетної системи.

Зв’язки між доходами бюджету і зазначеними бюджетними ризиками ( як зовнішніми, так і внутрішніми) одночасно з розробленням переліку вимірюваних індикаторів, які дають змогу здійснювати моніторинг майбутніх змін.

Для забезпечення максимально наближених результатів за доходами до планових показників важливо здійснювати оперативний моніторинг, який полягає в безперервному здійснені контролю за показниками доходів

бюджету та колегіальні прийняття управлінських рішень суб’єктами ризик-менеджменту . На етапі виконання бюджету за доходами до ризикоутворювальних чинників можна віднести:

1. добросовісність та сумлінність, відповідальність і платоспроможність платників податків;

2. чіткість виконання контрольних функцій органів казначейства і функцій податкового адміністрування податковими органами;

3. діяльність кредитних органів щодо своєчасного перерахування коштів до бюджету.

РОЗДІЛ III

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ, АКЦІОНЕРНОГО ПІДПРИЄМСТВА.

3.1. Стратегічне планування

Стратегічне планування – це довгострокове планування на основі проміжних цілей. Стратегія визначається головною ціллю та проміжними цілями, які дозволяють досягнути головної цілі. Цілі, які визначають стратегічний план, називають стратегічними цілями.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

1. необхідність реакції на зміни умов функціонування підприємств;

2. потреба в об'єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;

3. наявність яскраво виражених конкурентних переваг і необхідність їхньої підтримки (у підприємств, що їх мають) або створення їх (в аутсайдерів), посилення конкуренції;

4. інтернаціоналізація бізнесу, розвиток зв'язків з підприємствами, які використовують систему стратегічного планування;

5. наявність висококваліфікованих менеджерів, здатних вирішувати складні питання, застосовуючи систему стратегічного управління;

6. розвиток теорії та практики, стратегічного планування, які допомагають перейти від методу «проб і помилок» до наукових методів передбачення й підготовки майбутнього та до майбутнього;

7. наявність доступної інформації (глобальних інформаційних мереж) для вивчення сильних і слабких сторін підприємства, зовнішнього середовища та умов конкуренції;

8. посилення інноваційних процесів, генерація та швидке освоєння підприємствами нових ідей;

9. необхідність впровадження високої культури управління, орієнтованої на запобігання опору змінам та стимулювання розвитку підприємства.

Крім того, існують макропроцеси, які стимулюють розвиток стратегічного планування. Понад 40 країн розвивають свою економіку за допомогою системи п'ятирічних планів

Стратегічне планування — це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм. У свою чергу, розробка планів як специфічний вид діяльності — це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

1. встановлення цілей;

2. визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

3. передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

4. організація виконання планових завдань;

5. облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Останні два етапи є переходом до впровадження цілісної системи стратегічного управління, оскільки зумовлюють необхідність організаційно-аналітичної та контрольно-координаційної діяльності не лише в органах стратегічного планування, а й у ланках, де виконуються дії, визначені стратегічними планами та програмами.

Мета стратегічного планування — встановити певний порядок дій для підготовки ефективного функціонування конкурентоспроможного підприємства.

Реалізація мети стратегічного планування можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

1. цілевстановлення та цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовано на встановлення та досягнення цілей (стратегічних орієнтирів): система планування відповідальна за це. Відповідність цьому принципу свідчить про дієвість планів, які цінні тим, що дають змогу досягти результатів;

2. багатоваріантність, альтернативність та селективність — реакція на середовище, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обгрунтовані та визначені альтернативи;

3. глобальність, системність, комплексність і забалансованість — орєнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об'єкта та взаємозв'язок між ними; в межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації зовні та всередині підприємства;

4. спадковість і послідовність — стратегічні зміни мають впроваджуватися в певному порядку (про це йшлося під час розгляду «стратегічного набору») з урахуванням досягнутих результатів і специфічних особливостей процесів та явищ;

5. безперервність — стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства у початкову позицію;

6. наукова та методична обгрунтованість — використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зовнішнього та внутрішнього середовища;

7. реалістичність, досяжність — врахування особливостей функціонування об'єкта, відносно якого розробляються стратегічні плани, та можливості досягнення певних параметрів;

8. гнучкість, динамічність, реація на ситуацію — урахування часових характеристик і характеру змін, що відбуваються на підприємстві згідно з етапами «життєвих циклів» (підприємства та пов'язаних з ним окремих підсистем); цьому сприяє наявність надійного зворотного зв'язку;

ефективність і соціальна орієнтованість — забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачениих плануванням над витратами, потрібними для його здійснення; з іншого — розв'язання не лише суто виробничих проблем, а й участь у пом'якшенні суспільних проблем;

1.кількісна та якісна визначеність — планування має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок, але не можна процес планування звести лише до розрахунків показників, забуваючи про сутність процесів, які потрібно здійснити;

2. довгостроковість заходів — орієнтація на розв'язання складних проблем, які існуватимуть у довгостроковій перспективі; неможливість усунення їх одномоментним заходом спонукає до обгрунтованих, послідовних, складних заходів.

Період (часові характеристики) стратегічного планування залежить від специфіки підприємства, його галузевої приналежності, рівня невизначеності та динамічності середовища. Так, на підприємствах різних галузей заміна технологічних процесів та оновлення продукції здійснюються через різні проміжки часу; їх, як правило, і враховують, визначаючи періоди, на які розробляються стратегічні плани:

лісотехнічне господарство — 10-20 років;

транспортне машинобудування та автомобілебудування — 10—20 років;

хімічна та фармацевтична промисловість—до 10 років;

електротехнічна промисловість — 5—10 років;

легка промисловість—до 5 років;

виробництво ЕОМ — 2-3 роки і т. д.

Збільшення «часового горизонту» не підвищує ефективність планів. Одним із факторів (особливо для малих підприємств) підвищення якості планів є збільшення частоти планування (за рахунок корекції), вдосконалення змісту, що впливає суттєвіше, ніж подовжений період.

При переході до ринкових відносин підприємствам надано можливість самостійно господарювати в умовах ринку, тому особливої ваги набуває здатність цих підприємств так спланувати свою діяльність, щоб не стати банкрутом, а ще краще — щоб отримувати прибуток, тим самим підвищуючи добробут населення. Виходячи з різноманітності характеристик підприємств, можливі різні підходи до організації системи стратегічного управління загалом і стратегічного планування зокрема. Світовий досвід свідчить: на основі загальних принципів кожне підприємство обирає ту чи іншу систему, робить акцент на окремих сторонах діяльності підприємства, вводячи цей орієнтир як основу планування.

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншого — передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцентують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості:

1. місток, який пов'язує організацію із зовнішнім середовищем;

2. формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

3. «путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обгрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

4. відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

5. уявлення керівника про майбутній стан об'єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

6. підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;

7. інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов'язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.

Стратегічлий план має бути:

1. інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства;

2. визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє;

3. визначеним за витратами;

4. гнучким, що реагує на зміни в середовищі;

5. чітким, ясним, легким для сприймання;

6. легким для пояснення та можливим для виконання.

Стратегічний план не має бути:

1. п'ятирічним планом розвитку для кожної без винятку компанії (ця вимога дуже знайома всім керівникам пострадянських підприємств);

2. жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих ресурсних і ринкових показників (порівняйте: «план є закон»);

3. трактатом з бізнесу чи історії бізнесу.

Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які, ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак — дезорієнтує.

Стратегічний план має кілька «зрізів»:

1. «часовий» — передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування);

2. інструментами для виконання стратегічних планів є середньо - та короткострокові плани та бюджети.

3. «функціональний» — визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремий функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

4. «ресурсний» — визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

5. «виконавчий» — вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання.

Стратегічний план має складну внутрішню структуру, що відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і зумовлює необхідність формування системи планів, проектів і програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань — об'єднань кількох підприємств типу асоціацій, концернів, консорціумів— кожний розділ може мати вигляд розгорненого плану або програми.

Стратегія – це довгостроковий взаємозалежний комплекс видів діяльності, спрямований на забезпечення життєздатності й економічного потенціалу підприємства стосовно його конкурентів.

Програма інвестицій та розрахунок дивідендів по акціях.

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками і майбутнім його ростом, який максимізує ринкову вартість підприємства і забезпечує стратегічний його розвиток.
Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів роз
витку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік
цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат,
повної непередбачуваності їх розмірів у майбутньому періоді і
навіть відмова від виплат у період високих інвестиційних можливо
стей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни
акцій. Така дивідендна політика використовується, як правило,

лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, зв'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди являє собою найбільш зважений тип. її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів у мінімально передбаченому розмірі при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшувати розмір дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури, не знижуючи при цьому рівень інвестиційної активності.

Інвестиційне проектування – це розробка комплексу технічної документації, яка включає в себе техніко-економічне обґрунтування проекту. Це надзвичайно важливий і відповідальний етап в інвестиційному процесі, бо розробка проекту, або проектування є одним з найважливіших ланцюжків з ланки здійснення капітального будівництва, що пов’язує науку з виробництвом.

У свою чергу, загальний обсяг інвестиційних ресурсів, необхідних для реалізації конкретного інвестиційного проекту визначається з урахуванням стадій інвестиційного циклу проекту, ми можемо розглянути у таблиці №1.

Таблиця1.

Форми інвестиційних ресурсів

Інвестиційні ресурси

-грошові кошти

-цінні папери

-інші фінансові інструменти

-основні фонди

-оборотні фонди

-інновації

-програми

-права користування

-патенти

-ліцензії

-товарні знаки

-інші інтелектуальні цінності

-Відповідно до штатного розпису

-за тимчасовими угодами

Найважливішою проблемою інвестора в процесі формування інвестиційних ресурсів є визначення їх загального обсягу. Загальна сума інвестиційних ресурсів підприємства має визначатися виходячи з запланованого обсягу освоєння коштів у процесі реалізації окремих реальних інвестиційних проектів, а також запланованого приросту портфеля фінансовий інвестицій.

Після визначення загального обсягу інвестиційних ресурсів, інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована на рахунок власних коштів, а яка за рахунок позичених чи запозичених.

Таблиця№2

Рахунок загального обсягу інвестиційних ресурсів реального інвестиційного проекту

Банківський інвестиційний кредит – це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами у тимчасове користування та з виплатою відсотку. Основними формами банківського інвестиційного кредиту є строкові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії та проектні кредити.

З огляду на те, що інвестиційний кредит представляє собою економічні відносини між кредитором та позичальником, то він може функціонувати в формах. Ці форми ми можемо розглянути в таблиці 1.

Таблиця 1.

Форми інвестиційного кредиту

Приклад:

Капітальні витрати:

Придбання земельних ділянок

Статутний капітал АТ – 7000000

Номінальна вартість - 100000

Кількість придбання земельних ділянок – 70

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Гудзинський О.Д. Менеджмент у системі агробізнесу. – К.: Урожай, 1994. – 240 с.

2.Дем’яненко С.І. Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві. – К.: КНЕУ, 1998. – 264 с.

3.Кузьмін О.Є. Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту: Навч.посібник. – Львів: Національний у-т “Львівська політехніка”, “Інтелект-Захід”, 2002. – 228 с.

4.Менеджмент. Навч.посібник./за ред.. С.І.Михайлова. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2006. – 416 с.

5.Основи менеджменту в АПК: Підручник/ Й.С.Завадський, О.Д.Гудзинський, А.О.Заїнчковський та ін./За ред. Й.С.Завадського. – К.: Вища школа, 1995. – 246 с.

6.Проектування системи управління та менеджменту: Практикум/ Й.С.Завадський, О.Д. Гудзинський та ін./За ред.. Й.С.Завадського. – К.: Урожай, 1994. – 208с.

7.Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П. Менеджмент: теорія і практика. Підручник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 486 с.

8.Шевельова С.О. Аграрний менеджмент/Монографія. – Тернопіль, Карт-бланш, 1999. – 212 с.

9.Хміль Ф.І. Основи менеджменту. – К.: Академвидав, 2005. – 608 с.

Висновки

Акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості кооперативні права за якими посвідчується акціями.

Капітал – це частина фінансових ресурсів, задіяних організацією в обіг і приносять дохід з цього обороту.

Власний капітал складається зі статутного, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Комерційні організації, що функціонують на принципах ринкової економіки, як правило, володіють колективною чи кооперативною власністю.

Функції статутного капіталу:

утворює матеріальну базу для початку діяльності;
Гарантує інтереси кредиторів;

Всі дані у курсовому проекті я брала з підприємства Веселоподільської дослідно-селекційної станції.

З таблиці 1 Землекористування господарства ми бачимо, що загальна земельна площа на становить:

2013р.- 2920 га,

2014- 3428 га,

2015- 2913 га

Всього гсподарських угідь з них:

2013р.- 2821га

2014р.- 2313га

2015р.-2306га

Види тварин, статево-вікові групи:

Велика рогата худоба, всього в т.ч.:

Корови основного стада

Свині, всього в т.ч.:

Основні свиноматки

Приріст поросят

Інша худоба та птиця:

Овци та кози

Потрібно проводити дообладнання приміщень, переглядати структуру поголів’я і кормові раціони, бо без створення оптимальних умов для високопродуктивної роботи тваринників досягти високих кінцевих результатів неможливо.

Для підвищення ефективності використання як активного елемента основних виробничих засобів тваринництва, на Веселоподільській дослідно-селекційній станції потрібно доцільно проводити цілеспрямовану роботу щодо вдосконалення технології інтенсивного використання тваринництва, поєднуючи науково обґрунтовані системи відтворення на умілу організацію роботи племінних, репродуктивних і товарних господарств.

Щоб підвищився фактор економічної ефективності галузі потрібне поглиблення спеціалізації сільськогосподарського підприємства на виробництві. Адже спеціалізація й оптимальна концентрація створюють умови для впровадження прогресивних технологій підвищення продуктивності праці та зниження собівартості продукції.

Менеджмент акціонерних підприємств