ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ШКОЛІ ДЛЯ ГЛУХИХ ДІТЕЙ

PAGE \* MERGEFORMAT3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра сурдопедагогіки

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ШКОЛІ ДЛЯ ГЛУХИХ ДІТЕЙ

Дипломна робота

Студента,

денної форми навчання

\

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….…………..3

РОЗДІЛ І. МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА….6

1.1. Поняття і класифікація міжпредметних зв'язків…………………………..6

1.2. Функції міжпредметних зв’язків……………………………………………9

1.3. Планування міжпредметних зв'язків……………………………………..12

1.4. Дидактичні основи міжпредметних зв’язків у предметному навчанні…15

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ…………………………………………18

РОЗДІЛ ІІ. МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ У ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОМУ ЦИКЛІ ПРЕДМЕТІВ…………………………………..19

2.1. Особливості реалізації міжпредметних зв’язків у природничо-математичному циклі предметів………………………………………………….19

2.2. Використання міжпредметних зв’язків на уроках математики………….22

2.3. Міжпредметні зв’язки в географії………………………………………….26

2.4. Міжпредметні зв’язки на уроках фізики………………………………….29

2.5. Міжпредметні зв’язки на уроках хімії……………………………….…….33

2.6. Міжпредметні зв’язки на уроках трудового навчання……………….….35

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ…………………………………………37

РОЗДІЛ ІІІ. МІЖПРЕЖМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ НА СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАНЯТТЯХ В ШКОЛІ ДЛЯ ГЛУХИХ ДІТЕЙ………………………………………………….38

3.1. Розвиток слухового сприймання на музично-ритмічному занятті…..….38

3.2. Розвиток слухового сприймання на загальноосвітньому уроці………....41

3.3. Розвиток слухового сприймання в позакласний час………………….…..43

3.4. Зв'язок математики і предметно-практичного навчання………………….44

3.5. Зв'язок предметно-практичного навчання з іншими навчальними дисциплінами……………………………………………………………………...47

3.6. Предметно-практичне навчання на уроках української мови……………48

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ………………………………………..50

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………51

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….53

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...58

ВСТУП

В даний час, мабуть, немає необхідності доводити важливість міжпредметних зв'язків у процесі навчання. Вони сприяють кращому формуванню окремих понять всередині окремих предметів, груп і систем, так званих міжпредметних понять, тобто таких, повне уявлення про які неможливо дати учням на уроках якої-небудь однієї дисципліни.

Зв'язок між навчальними предметами є перш за все відображенням об'єктивно існуючої зв'язку між окремими науками і зв'язку наук з технікою, з практичною діяльністю людей.

Необхідність зв'язку між навчальними предметами диктується також дидактичними принципами навчання, виховними завданнями школи, зв'язком навчання з життям, підготовкою учнів до практичної діяльності.

Міжпредметні зв'язки в шкільному навчанні є конкретним виразом інтеграційних процесів, що відбуваються сьогодні в науці і в житті суспільства. Ці зв'язки грають важливу роль в підвищенні практичної і науково-теоретичної підготовки учнів, істотною особливістю якої є оволодіння школярами узагальненим характером пізнавальної діяльності.

Здійснення міжпредметних зв'язків допомагає формуванню в учнів цілісного уявлення про явища природи та взаємозв'язки між ними і тому робить знання практично більш значущими і застосовними, це допомагає учням ті знання і вміння, які вони придбали при вивченні одних предметів, використовувати при вивченні інших предметів, дає можливість застосовувати їх у конкретних ситуаціях. За допомогою багатосторонніх міжпредметних зв'язків не тільки на якісно новому рівні вирішуються завдання навчання, розвитку та виховання учнів, але також закладається фундамент для професійного самовизначення учнів шкіл-інтернатів для дітей звадами слуху. Саме тому міжпредметні зв'язки є важливою умовою і результатом комплексного підходу в навчанні і вихованні школярів.

Актуальність і значущість обраної нами теми дипломної роботи визначена необхідністю організації в процесі навчання глухих школярів використання міжпредметних зв'язків.

Реалізація міжпредметних зв’язків у навчанні сприяє наступності у формуванні понять на уроках різних дисциплін. Запровадження ефективних міжпредметних зв’язків – справа всіх вчителів. Кожен має право вносити до неї свій посильний доробок, розвинути світогляд учнів, їх мислення, пам’ять, уяву, здібності.

Завданням сучасної школи є розвиток особистості учня з вадами слуху, формування його світогляду. Це неможливо без встановлення зв’язків між предметами. Не зважаючи на те, що проблема міжпредметних зв’язків має давню історію, на сьогодні не існує єдиного підходу вчених щодо тлумачення та визначення цього поняття. Пошуки ефективних шляхів підвищення виховного рівня процесу навчання в школі все більше привертають увагу педагогів, вчених і практиків до проблеми міжпредметних зв'язків. У дослідженнях відомих вчених-педагогів (І. Д. Звєрєва, В. М. Коротова, М. М. Скаткін) міжпредметні зв'язки виступають як умова єдності навчання і виховання, засіб комплексного підходу до предметної системи навчання.

Проблема міжпредметних зв'язків цікавила педагогів ще в далекому минулому. Прогресивні педагоги - Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Н.К. Крупська - підкреслювали необхідність взаємозв'язків між навчальними предметами для відображення цілісної картини природи «в голові учня», для створення істинної системи знань і правильного світорозуміння.[50]

Мета дослідження – розкрити особливості міжпредметні зв’язки у процесі навчання в школах для дітей з вадами слуху.

Об’єкт дослідження. Процес реалізації міжпредметних зв’язків у школі для глухих дітей.

Предмет дослідження. Міжпредметні зв’язки в школі для глухих дітей.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. Розкрити особливості використання міжпредметних зв’язків в процесі навчання дітей з вадами суху;

2. Проаналізувати ступінь розробленості даної проблеми в педагогічній теорії;

3. Розкрити міжпредметні зв’язки на спеціальних заняттях.

Методи: для вирішення поставлених завдань будуть використані такі методи:

• аналіз та узагальнення науково-педагогічної та методичної літератури;
• педагогічного спостереження.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 54 найменувань) та двох додатків. Загальний обсяг дипломної роботи 60 сторінки, із них 49 сторінок основного тексту.

РОЗДІЛ І. МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Поняття і класифікація міжпредметних зв'язків

У педагогічній літературі є понад 30 визначень категорії "міжпредметні зв'язки", існують досить різні підходи до їх педагогічної оцінки та різні класифікації.

Так, велика група авторів визначає міжпредметні зв'язки як дидактичну умову, причому у різних авторів ця умова трактується неоднаково.

У вітчизняній та зарубіжній педагогіці поряд з терміном “міжпредметні зв’язки” вживають терміни “дидактична умова”, “специфічна конструкція змісту навчання”, “міждисциплінарність”, “координація навчальних предметів”. Таким чином, у першому випадку мовиться про дидактичні принципи (при цьому називаються два різні принципи), у другому – про зміст навчання, у третьому – про методику викладання. В цілому, аналіз досліджень, виконаних педагогами, дає можливість стверджувати наявність певного надбання науки щодо вивчення міжпредметних зв’язків.

Сорокін Н.А. називає міжпредметні зв’язки дидактичною умовою. він вважає, що “міжпредметні зв’язки – це одна з дидактичних умов успішного процесу навчання”.[42]

У В.М. Федорової міжпредметні зв’язки в процесі навчання виступають як “дидактична умова, яка забезпечує послідовне відображення в змісті шкільних програм природничо–наукових дисциплін об’єктивних зв’язків, що існують в природі”.[52]

М.М. Левіна підходить до міжпредметних зв’язків як до дидактичної умови формування в учнів понять і знань. На її думку, “міжпредметні зв’язки – це принцип конструювання дидактичної системи і умов успішного навчання і розвитку учнів”.

М.З. Лаврова бачить зв’язок між предметами як “найважливішу вимогу, яку за значенням можна прирівняти до основних дидактичних принципів”.

Н.Ф. Борисенко виділяє міжпредметні зв’язки як “дидактичний еквівалент зв’язків міжнаукових, котрі викликають в процесі взаємодії наук вивчення явищ природи і суспільства”.

Питання про можливості і шляхи встановлення міжпредметних зв’язків розглядається в роботах Б.Г. Ананьєва. Вчений звертає нашу увагу на те, що кожен вид діяльності формується в умовах роботи над оволодінням певним навчальним предметом. Але розвиваються і удосконалюються ці види діяльності в навчально–виховній роботі і з інших предметів.

І.Д. Звєрєв вважає, що “міжпредметні зв’язки, насамперед, передбачають взаємну узгодженість змісту освіти з різних навчальних предметів, побудову і відбір матеріалу, які визначаються як загальними цілями освіти, так і оптимальним урахуванням навчально–виховних завдань, обумовлених специфікою кожного навчального предмету”.[50]

В “Педагогічному словнику” поняття “міжпредметні зв’язки” визначається як взаємна узгодженість навчальних предметів і програм.

В Росії ідеї міжпредметних зв’язків народилися в першій половині ХІХ століття. В цей час відбувалася диференціація наукових знань, зростала кількість навчальних предметів та їх обсяг. Це приводило до перевантаження програм. На думку В.Ф. Одоєвського (1804–1869) зло перевантаження програм полягало не так в обсязі самих знань, як у відсутності стрункої предметної системи та взаємозв’язку між ними. В.Ф. Одоєвський закликає вчителів не замикатися у вузькі рамки своєї дисципліни, “бо даремні всі зусилля учнів і вчителів, якщо викладання останніх не пов’язані між собою нерозривним ланцюгом, не сприяють одне одному”. Цими словами В. Одоєвський перший у Росії висловив своє гаряче ставлення до розв’язання життєвих завдань тодішньої загальноосвітньої школи”.

Розглянемо тепер класифікацію міжпредметних зв'язків, так як правильна класифікація, відображаючи закономірності розвитку класифікуються понять, глибоко розкриває зв'язки між ними, сприяє створенню науково-практичних передумов для реалізації цих зв'язків у навчальному процесі.

Міжпредметні зв'язки характеризуються, перш за все, своєю структурою, а оскільки внутрішня структура предмета є формою, то ми можемо виділити наступні форми зв'язків:

• за складом.
• за напрямом дії.
• за способом взаємодії напрямних елементів.

Виходячи з того, що склад міжпредметних зв'язків визначається змістом навчального матеріалу, що формуються навичками, вміннями та розумовими операціями, то в першій їх формі ми можемо виділити наступні типи міжпредметних зв'язків:

• змістовні;
• операційні;
• методичні;
• організаційні.

Класифікація міжпредметних зв’язків:

Форми міжпредметних зв'язків	Типи міжпредметних зв'язків	Види міжпредметних зв'язків
1) По складу	1) змістовні	за фактами, поняттями законам, теоріям
	2) операційні	по формуванню навичок, умінь і розумових операцій
	3) методичні	щодо використання педагогічних методів і прийомів
	4) організаційні	за формами і способам організації навчально-виховного процесу
2) За направленням	односторонні, двосторонні, багатосторонні	Прямі; зворотні, або відновлювальні
3) За способом взаємодії повязуючих елементів (різноманіття варіантів зв'язку)	1) хронологічні 2) хронометричні	1) спадкоємні 2) синхронні 3) перспективні
		1) локальні 2) средньодіючі 3) довготривалі

1. Функції міжпредметних зв’язків

Освітня функція між предметних зв’язків. Удосконалення змісту освіти у школі спирається на комплексне використання в навчанні міжпредметних зв’язків. Це є одним із критеріїв відбору та координації начального матеріалу в програмах суміжних предметів. Взаємоузгодження та інтеграція видів знань та умінь стало можливим завдяки чисельним дослідженням конкретних взаємозв’язків між предметами всередині циклів. Вивчаються складні взаємозв’язки груп предметів, що формують природничо-наукову та політехнічну систему знань. В центрі уваги більшості досліджень стоїть аналіз розвитку загальних природничо-наукових понять, законів, теорій. Різна ступінь узагальненості наукових понять втілюється в різних рівнях зв’язків: внутрішньо курсові, внутрішньо предметні, внутрішньо циклові та між циклові. Так, міжпредметні зв’язки, що розкривають діалектику відносин «будова – властивість – функція » на прикладі органічних речовин, дозволяють учням осмислити закономірні зв’язки між речовиною, масо та енергією в біохімічних процесах. При цьому міжпредметні зв’язки виступають як дидактична умова, метод відображення в індивідуальній свідомості учня об’єктивних взаємозв’язків різноманітних форм руху матеріального світу, єдності теорії та практики. [50]

Освітні функції міжпредметних зв’язків природничо-наукових та гуманітарних предметів направлені на формування цілісної системи знань учня про природу та суспільство, єдиної наукової картини світу.

Виховні функції міжпредметних зв’язків. Підвищення освітнього рівня навчання за допомогою міжпредметних зв’язків посилює його виховні функції. Очевидно, що інтеграція та координація змісту навчальних предметів складують міцний фундамент наукового світорозуміння.

Розвиток методологічних понять, що створюють системність знань учня, можливе лише на основі широких міжпредметних зв’язків.

Психологічною основою досліджень, що розкривають взаємодію освітніх та виховних функцій міжпредметних зв’язків, виступає закономірна єдність свідомості, почуттів та дій в психічній діяльності людини. Забезпечення цієї єдності в навчанні є однією із педагогічних умов комплексного підходу, що направлений на формування кругозору як особистої освіти.

Ідеї комплексного підходу до навчання посилили науковий пошук, спрямований на виявлення виховних функцій міжпредметних зв’язків. Особливо помітно це було в області гуманітарних наук.

Розвиваючі функції міжпредметних зв’язків. Підвищуючи науково-теоретичний та ідейно-виховний рівень змісту навчання, міжпредметні зв’язки активізують розумову діяльність школяра. Дослідники проблем розумового розвитку учнів бачать у міжпредметних зв’язках не лише формування гнучкої та продуктивної системи знань, але і узагальнених способів дії. Міжпредметні зв’язки розглядають як один із шляхів розвиваючого навчання, що веде до формування якісно нових утворень в навчальній діяльності школярів – міжпредметних понять та міжпредметних умінь.

Розвиваючі функції міжпредметних зв’язків впливають на розвиток самостійності, пізнавальної активності та інтересів учнів.[27]

Конструктивна функція міжпредметних зв'язків полягає в тому, що з їх допомогою вчитель удосконалює зміст навчального матеріалу, методи і форми організації навчання. Реалізація міжпредметних зв'язків вимагає спільного планування вчителями комплексних форм навчальної та позакласної роботи, які передбачають знання ними підручників і програм суміжних предметів.

Міжпредметні зв’язки посилюють взаємодію всіх дидактичних принципів в реальному процесі навчання. Функціонуючи як самостійний принцип, вони можуть визначати цільову направленість всіх інших принципів, підпорядковуючи їх для вирішення головного завдання – формуванню наукового світогляду, цілісної системи знань про природу та суспільство. І тоді наочність, системність, індивідуальний підхід, колективність, зв'язок з практичною діяльністю, активізація навчання стає засобом реалізації міжпредметних зв’язків, що базується на основі дидактичної системи.

В ролі самостійного принципу ідея міжпредметних зв’язків виконує свою організуючу роль: впливає на побудову програм, структуру навчального матеріалу, підручників на відбір методів та форм навчання. Принцип міжпредметних зв’язків націлює на формулювання проблеми, питань, завдань для учнів, що орієнтує на використання знань з інших предметів. Систематичне використання міжпредметних зв’язків дає можливість широко використовувати дидактичні матеріали та засоби наочності, що відносяться до одного навчального предмету, при вивченні інших дисциплін. В організації навчального процесу виникає необхідність в комплексних формах – навчальних уроках, семінарах, екскурсіях, конференціях, що мають міжпредметний зміст. Такі форми пов’язані з колективним вирішенням міжпредметних навчальних проблем у поєднанні з індивідуальними завданнями, що відповідають пізнавальним інтересам учнів. Міжпредметні зв’язки потребують координації діяльності вчителів, вивчення навчальних програм по своїх предметах, взаємовідвідування уроків.

Міжпредметні зв’язки всебічно впливають на процес навчання – від постановки завдань до його організації і результату. Їм властиві методологічні формуючі і конструктивні функції в предметній системі навчання. Багатофункціональність міжпредметних зв’язків визначає неоднозначність їх понятійного трактування. Найбільш повна реалізація можливостей міжпредметних зв’язків, поява всіх їх функцій в єдності досягаються, коли міжпредметні зв’язки функціонують в процесі навчання як самостійний принцип побудови локальних дидактичних систем.

1. Планування міжпредметних зв'язків

Зміст, обсяг, час і способи використання знань з інших предметів можна визначити тільки на основі планування. Для цього необхідно ретельне вивчення рекомендацій, наданих навчальними програмами в розділах «Міжпредметні зв'язки» з кожної навчальної теми курсу, а також вивчення навчальних планів і матеріалу підручників суміжних предметів. У практиці навчання склалися чотири основні способи планування міжпредметних зв'язків - мережеве, курсове, тематичне, поурочне. [50]

Мережеве планування - має форму графіка або плану - карти, які виявляють основні зв'язки різних навчальних тем суміжних курсів, показують вузлові теми з найбільшою кількістю зв'язків з іншими предметами . Мережевий графік є модель навчального процесу, яка відображає зміст і обсяг навчальної діяльності учнів у певні відрізки часу і з урахуванням міжпредметних зв'язків. Мережеве планування здійснюється завучем або головою методичної чи предметної комісії по визначеному циклі, групі предметів. Мережеве планування дає загальну канву міжпредметних зв'язків у циклі навчальних предметів, але недостатньо організовує активну пізнавальну діяльність учнів. Необхідно планування методів і форм організації навчання при здійсненні міжпредметних зв'язків. Цьому сприяють інші способи планування.

Курсове планування. Планування міжпредметних зв'язків усередині навчального курсу може здійснюватися вчителем або методистом. При цьому можуть існувати різні підходи до аналізу міжпредметних зв'язків. Міжпредметні зв'язки рекомендується використовувати у поєднанні з внутрішньопредметні зв'язками. Наявність курсового плану дозволяє вчителю заздалегідь вивчити необхідне для кожної наступної навчальної теми зміст суміжних навчальних курсів, вчасно дати учням домашнє завдання на повторення опорних знань з інших предметів. При використання курсового плану можливо заздалегідь спланувати консультації та відвідування уроків учителів інших предметів, підібрати необхідну методичну літературу з міжпредметних зв'язків у кожній навчальній темі. Різновидом проблемного підходу є планування в курсі міжпредметних зв'язків з метою розвитку провідних наукових понять. При такому плануванні вчитель орієнтується на встановлення головним чином понятійних міжпредметних зв'язків. Але така робота повинна мати допоміжний характер. Не можна випускати з уваги все різноманіття міжпредметних зв'язків у процесі навчання, які лише в сукупності забезпечують формування цілісної системи поглядів на світ. Тому важливо поєднувати і різні підходи до планування міжпредметних зв'язків при вивченні навчального курсу. На основі курсового планування необхідно провести тематичне планування міжпредметних зв'язків, особливо у вузлових навчальних цілях.

Тематичне планування. У цьому плані повинна бути відображена логічна структура навчального матеріалу уроків, опорні знання з інших курсів і перспективні зв'язки. Складаючи тематичний план, вчитель наочно бачить, для чого, з якою пізнавальною метою на окремих уроках необхідно використовувати ті чи інші завдання з інших курсів: в одних випадках створюється опора для введення нових понять, в інших пояснюються причинно - наслідкові зв'язки в досліджуваних явищах, в третій конкретизуються загальні ідеї чи доводяться висновки, нові теоретичні положення і т.п. У залежності від пізнавальних цілей використання міжпредметних зв'язків відбираються методи і прийоми їх здійснення, формулюються запитання і завдання для учнів. Таке планування враховує різноманіття видів міжпредметних зв'язків і дозволяє виділити основні напрями активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі вивчення навчальної теми. З метою ефективної організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по здійсненню міжпредметних зв'язків корисно спланувати їх систему на кожному уроці навчальної теми.

Поурочне планування. Конкретизація використання міжпредметних зв'язків в процесі навчання досягається за допомогою даного планування. Поурочний план - розробка показує, коли, на якому етапі уроку і як, якими способами включаються знання з інших курсів у вивчення нового або закріплення навчального матеріалу. Особливо необхідна ретельна розробка узагальнюючого уроку з міжпредметних зв'язками. Виділення таких уроків проводиться на основі тематичного планування. Позитивні сторони даної планування - це формулювання мети і завдання уроку з урахуванням міжпредметних зв'язків; формулювання конкретних питань до учнів, що вимагають відтворення і застосування знань; наявність світоглядного висновку; включення в домашнє завдання питань міжпредметного змісту.

Складаючи навчальні плани вчителю важливо знати що учні вже засвоїли з необхідних опорних знань на уроках з інших предметів, погодити з учителем суміжних предметів постановку питань і завдань, щоб уникнути дублювання і досягти розвитку загальних ідей і понять, їх поглиблення та збагачення. Цьому допомагає взаємовідвідування уроків та вивчення складаються колегами планів реалізації міжпредметних зв'язків. Плани можуть бути обговорені на методичних комісіях з циклів предметів, узгоджені з завучем школи. Обговорення планів допомагає попередити помилки у використанні знань з інших предметів, усунути неточності у формулюванні питань, у трактуванні понять суміжних курсів, визначити єдині підходи в поясненні сутності досліджуваних процесів і явищ, обрати найбільш раціональні методи навчання.

Таким чином, планування становить необхідне та істотне ланка підготовки вчителя до ефективного здійснення міжпредметних зв'язків і є одним із засобів їх реалізації в практиці навчання школярів.

1. Дидактичні основи міжпредметних зв’язків у предметному навчанні

Навчальний предмет – дидактична основа міжпредметних зв’язків. Для школи 19століття, що розвивалась з умовах активної диференціації наук, було характерно індуктивна побудова, за принципом «знизу вверх», від конкретних наук до загального. Школа 20століття розвивається в умовах інтенсивної інтеграції наукових знань.

Поняття навчальний предмет з одного боку включає лише основи, що відповідають цілям загальної освіти, а з іншого містить сугубо педагогічні засоби їх засвоєння. Міжпредметні зв’язки дозволяють будувати пізнавальну діяльність учнів на основі загальнонаукових ідей та методів. Вони формують загальні можливості учнів та розкривають загальні принципи побудови наук. Зміст різних видів освіти не можна визначити, якщо не враховувати зв’язків між предметами. Тому міжпредметні зв’язки слугують джерелом конструювання змісту освіти за окремими навчальними предметами. Загальні структурні елементи навчальних предметів створюють об’єктивні основи комплексного здійснення міжпредметних зв’язків в навчанні: 1 наукові об’єкти навчання, факти; 2 поняття, теорії, закони; 3 світогляд ідей; 4 історичні ідеї та шляхи науки; 5 методологічні основи та методи науки; 6 специфічні умови та навики; 7 мову науки; 8 ідейно-виховні аспекти знання.

В традиційному поділі наук на гуманітарні, природні та технічні відображені об’єктивно-предметні відношення між ними. Такий розподіл закріплений в циклах навчальних предметів, котрі згруповані за об’єктами вивчення – суспільство, природа, труд. При цьому виникають внутрішньоциклові та міжциклові зв’язки, що систематизують знання учнів навколо загальних об’єктів пізнання. [14]

Особливості міжпредметних зв’язків в предметах гуманітарного циклу визначаються загальними цілями гуманітарної освіти, що направлені на ідейно-моральне та естетичне виховання учнів; загальним об’єктом вивчення, яким є людина, його діяльність в суспільстві; специфічний висновок знань, що відображений в змісті гуманітарних предметів, та видів діяльності в які включається учень у процесі їх вивчення. Міжпредметні зв’язки покликані донести до свідомості учня загальність предметів гуманітарного циклу, а також показати специфіку змісту та методів науки в кожному навчальному предметі.

Предмети природничого циклу включають загальні методологічні, фундаментальні наукові ідеї, закони та принципи. Фізика та хімія вивчають речовини та їх властивості, але об’єктом фізики являється молекулярний рівень будови речовини, а об’єктом хімії – атомний. Основна лінія систематизування навчального матеріалу з фізики та хімії – створення цілісної теорії будови речовини на основі переходу від атомно-молекулярного навчання до електронної теорії. Разом з тим необхідно сформувати важливі світоглядні висновки про матеріальну єдність світу та закони його розвитку, про використання наукових знань в житті людини. [29]

Навчальна діяльність – дидактична основа міжпредметних зв’язків. Навчальний предмет є невід’ємним від навчальної діяльності. Сутність навчальної діяльності багато дослідників бачать в засвоєнні учнями об'єктивних результатів соціального досвіду. Суттєвими результатом цього досвіду є загальнонаукові концепції та поняття, що підлягають засвоєнню школярами за допомогою міжпредметних зв’язків. Зміст пізнавальної діяльності пов'язаний з зміною ідеальних образів предметів розуміння. В навчанні обидва результати нероздільні, так як зміна ідеальних образів здійснюється в свідомості учня, перебудовуючи його знання, відношення, способи діяльності. Тому навчальна діяльність при навчанні розвивається в навчально-пізнавальну, в діяльність синтетичного характеру, об’єднуючи в собі навчальні та пізнавальні цільові установки.

Навчальний предмет та навчальна діяльність є дидактичними основами визначення міжпредметних зв’язків тому, що вони як системні об’єкти навчального процесу являють собою єдність загального та особливого. Спільність структурних компонентів навчальних предметів та навчальної діяльності слугує джерелом міжпредметних зв’язків в процесі навчання. Порівняння основних видів знання в структурі навчального предмету та в структурі навчальної діяльності учнів виділяє їх визначену аналогію. Тому міжпредметні зв’язки в навчанні можуть здійснюватися в наступних основних напрямках: 1) формування необхідних для становлення світогляду учня систем понять з опорою на наукові факти, теорії, закони, ідеї, загальні для суміжних наукових областей; 2) формування загальних для суміжних предметів умінь,та в першу чергу елементарних, на яких базується більш складні методи засвоєння ідейних зв’язків між предметами; 3) формування на базі узагальнених знань та умінь вірного оціночного відношення до предметних знань, в чому особливе значення мають між циклові зв’язки та світоглядні навчальні проблеми; 4) формування суспільних знань та трудових умінь, що потребують комплексного застосування знань основ наук на практиці.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІ. МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВЯЗКИ У ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОМУ ЦИКЛІ ПРЕДМЕТІВ

2.1. Особливості реалізації міжпредметних зв’язків у природничо-математичному циклі предметів

Предмети природничо-математичного циклу дають учням знання про живу і не живу природу, про матеріальну єдність світу, про природні ресурси та їх не використання в сільськогосподарській діяльності людини. Загальні навчально-виховні завдання цих предметів направленні на формування світогляду.

Вивчення всіх предметів природно-наукового циклу пов’язане з математикою. Математика дає глухим учням систему знань та умінь, що необхідні для повсякденного життя та трудової діяльності людини, а також важливих для вивчення суміжних дисциплін (хімії, фізики, креслення, трудового навчання). На основі знань з математики в учнів формуються загально предметні розрахунково-вимірювальні навички. Вивчення математики спирається на суттєві зв’язки з курсами природознавства, фізичної географії, трудового навчання. При цьому розкривається практичне застосування математичних знань та умінь, що отримують учні, що допомагає у формуванні в учнів з вадами слуху наукового світогляду, уявлення про математичне модулювання як загального методу пізнання світу. [28]

Предмети природничо-математичного циклу учні з вадами слуху засвоюють краще, ніж предмети з гуманітарних дисциплін. Це обумовлено особливостями психологічного розвитку даної категорії дітей.

Розвиткові економічного мислення учнів сприяють задачі з економічною тематикою, що пов’язані з трудовим навчанням.

Міжпредметні зв’язки фізика-хімія дозволяють учням узагальнити знання про такі поняття як: речовина, будова речовини, енергія, природничі тіла та інші та про електронну теорію удови речовини. При цьому у навчальному процесі взаємодіють фактичні, понятійні, теоретичні та філософські міжпредметні зв’язки, що направлені на формування діалектично-матеріалістичного світогляду.

Взаємозв’язки фізики та хімії досить повно відображені в навчальних програмах. Дані зв’язки стосуються вивчення закону збереження та перетворення енергії, поняття дифузії, теорії електролітичної дисоціації, поняття електролізу та інших понять. В програмах з фізики вказані зв’язки з математикою, біологією, географією, трудовим навчанням, астрономією, основами інформатики.

Особливо тісні взаємозв’язки природничих наук здійснюються при вирішенні проблем охорони природи, раціонального використання природних ресурсів. Така проблема в навчанні розкривається на основі міжпредметних зв’язків, що направлені на природоохоронне виховання та екологічне виховання учнів. В курсі фізики можливе формування екологічних знань про знання фізичних параметрів для нормального функціонування біосфери, про раціональне використання енергії та енергетичних ресурсів з урахуванням екологічних завдань, про фізичні методи охорони природи від різноманітних видів забруднення. Такі знання застосовуються та поглиблюються в курсі загальної біології при вивченні основ екології.[16]

Вивчення фізичних аспектів природних явищ забезпечує міжпредметні зв’язки, що розкривають закономірні залежності: географічні умови – фізичні явища, що відбуваються в біосфері,- їх вплив на зміни хімічних процесів – біологічні наслідки цих змін; фізичний параметр-його вплив на умови географічного середовища – вплив перемінних умов середовища на фізичні та хімічні параметри – біологічні та екологічні наслідки. Такі залежності можуть бути розкриті при вивченні теплових, електричних, електромагнітних, світлових явищ, основ термодинаміки, електродинаміки та квантової фізики. В курсі фізичної географії під час вивчення клімату застосовуються знання учнів про допустиму теплоємність речовини та випаровування рідин. Під час оволодіння знаннями про електричну енергію в курсі фізики учні застосовують опорні знання: з географії – про запаси та розміщення мінерального палива та водних ресурсів, з хімії – про склад повітря та горінні, з біології – про фотосинтез.

Важливо щоб учні з вадами слуху усвідомлювали основні фізико-хімічні закономірності, що визначають дію середовища на організм. Цьому сприяють проблемні питання міжпредметного характеру, наприклад: пояснення чому кисень постійно надходить в цитоплазму аміоби, а вуглекислий газ, що утворюється під час дихання виділяється в оточуюче середовище; під час вирішення питань використовуються знання з курсу фізики про дифузію в рідинах та газах.

Міжпредметні зв’язки в трудовому навчанні учнів безпосередньо направлене на реалізацію політехнічного принципу. Навчальні програми дозволяють здійснювати міжпредметні зв’язки з основами наук при узагальненні та систематизації знань учнів про техніку, технологію та організацію виробництва. За змістом міжпредметні зв’язки у трудовому навчанні можуть бути теоретичними та прикладними, а за характером навчально-трудової діяльності учнів при їх застосуванні – ілюстративно-пояснювальні, конструктивно-перетворюючі та проблемно-дослідницькі. Ілюстративно-пояснювальні зв’язки частіше реалізуються на уроках. Вони дозволяють пояснювати наукові основи техніки та технології, сформувати політехнічні поняття та свідоме відношення учнів до трудових процесів. Конструктивно-перетворюючі та проблемно-дослідницькі зв’язки передбачають вирішення учнями конкретних технологічних задач, практичних, виробничих завдань. Вони частіше реалізуються на практичних заняттях, в процесі виробничої праці та практики. Реалізація міжпредметних зв’язків різного ступеня тяжкості передбачає продуману вчителем систему завдань (теоретичних та практичних), що забезпечує перенос та застосування в нових ситуаціях знань та умінь учнів. [4]

2.2. Використання міжпредметних зв’язків на уроках математики

Міжпредметні зв'язки виконують у навчанні математики ряд функцій.

Методологічна функція виражена в тому, що тільки на її основі можливе формування в учнів діалектико-матеріалістичних поглядів на природу, сучасних уявлень про її цілісність і розвиток, оскільки міжпредметні зв'язки сприяють відображенню в навчанні методології сучасного природознавства, яке розвивається по лінії інтеграції ідей і методів, із позицій системного підходу до пізнання природи.[29]

Освітня функція міжпредметних зв'язків полягає в тому, що за її допомогою вчитель математики формує такі якості знань учнів, як системність, глибина, усвідомленість, гнучкість. У цьому випадку міжпредметні зв'язки виступають як засіб розвитку математичних понять, сприяють засвоєнню зв'язків між ними та загальними поняттями.

Розвиваюча функція міжпредметних зв'язків визначається їх роллю в розвитку системного і творчого мислення учнів, у формуванні їх пізнавальної активності, самостійності та інтересу до пізнання математики. Міжпредметні зв'язки допомагають подолати предметну інертність мислення і розширюють кругозір учнів.

Виховна функція міжпредметних зв'язків виражена в їх сприянні всім напрямах виховання школярів у навчанні математики. Учитель математики реалізує комплексний підхід до виховання спираючись на зв'язки з іншими предметами.

Конструктивна функція міжпредметних зв'язків полягає в тому, що з її допомогою вчитель удосконалює зміст навчального матеріалу, методи і форми організації навчання. Реалізація міжпредметних зв'язків вимагає спільного планування вчителями предметів природничого циклу комплексних форм навчальної та позакласної роботи, які передбачають знання ними підручників і програм суміжних предметів.

У ході розвязування задач, учні виконують складні пізнавальні і розрахункові дії, які впливають на:

1) усвідомлення сутності міжпредметних завдань, розуміння необхідності застосування знань із інших предметів;

2) відбір та актуалізацію необхідних знань із інших предметів;

3) перенесення їх у нову ситуацію, зіставлення знань із суміжних предметів;

4) синтез знань, встановлення сумісності понять, одиниць виміру, розрахункових дій, їх виконання;

5) одержання результату, узагальнення у висновках, закріплення понять.

Систематичне використання міжпредметних пізнавальних задач у формі проблемних питань, кількісних і практичних завдань забезпечує інтеграцію знань учнів із різних предметів. У цьому полягає найважливіша розвивальна функція навчання математики. Про роль і значення уроків математики у вихованні правильного і дисциплінованого мислення говорилося і писалося дуже багато.[16] Навпаки, про вплив математичних знань на естетичне формування особистості учня не сказано майже нічого. Завжди передбачалося, що за абстрактністю свого предмета математична наука не може давати учням тих вражень, що естетично впливають і формують характер образів, картин, емоцій, якими рясніє історія та література. А. Г. Мордкович сформулював таку думку: «Математика - це найголовніша гуманітарна наука, яка дозволяє впорядкувати свої думки, розкласти по поличках потрібну інформацію». Математика єдиний предмет, який навчає учнів систематизації мислення, точності, аргументації, яскравості визначення. Дійсно, який інший предмет навчить учнів стисло, але точно висловлювати свою думку, достовірно передавати опис того чи іншого предмета. Саме на математиці ми застосовуємо такий досвід, коли записуємо умови задачі математичною мовою.

Мова математики - це особлива мова науки. На відміну від природної мови, який в основному класифікує предмети і тому є мовою якісним, мова математики передусім кількісна. Кількісна мова являє собою подальший розвиток і уточнення звичайного якісного мови. Найважливішою перевагою кількісного мови математики є стислість і точність. У цьому її величезна перевага і краса, бо саме в математичній мові втілюється один із основних ознак краси в науці: зведення складності до простоти.

Використання міжпредметних зв'язків - одна з найбільш складних методичних завдань вчителя математики. Вона вимагає знань змісту програм і підручників з інших предметів. [27]Реалізація міжпредметних зв'язків у практиці навчання передбачає співробітництво вчителя з вчителями хімії, фізики, відвідування відкритих уроків, спільного планування уроків і т.д.

Учитель математики з урахуванням загальношкільного плану навчально-методичної роботи розробляє індивідуальний план реалізації міжпредметних зв'язків у курсах математики по різним класам. Методика творчої роботи вчителя включає ряд етапів:

1) вивчення розділу «Міжпредметні зв'язки» у кожному математичному курсі і опорних тем із програм і підручників інших предметів, читання додаткової наукової, науково-популярної та методичної літератури;

2) поурочне планування міжпредметних зв'язків із використанням курсових і тематичних планів;

3) розробка засобів і методичних прийомів реалізації міжпредметних зв'язків на конкретних уроках;

4) розробка методики підготовки і проведення комплексних форм організації навчання;

5) розробка прийомів контролю і оцінки результатів здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні.

Міжпредметні зв'язки впливають на склад і структуру навчальних предметів. Кожен навчальний предмет є джерелом тих чи інших видів міжпредметних зв'язків. Тому можливо виділити ті зв'язки, які враховуються в змісті математики, і, навпаки, - йдуть від математики в інші навчальні предмети.

Формування загальної системи знань учнів про реальний світ, що відображають взаємозв'язки різних форм руху матерії - одна з основних освітніх функцій міжпредметних зв'язків. Формування цілісного наукового світогляду вимагає обов'язкового обліку міжпредметних зв'язків. Комплексний підхід у вихованні посилив виховні функції міжпредметних зв'язків курсу математики. У цих умовах зміцнюються зв’язки математики як із предметами природничо-наукового, так і гуманітарного циклу; поліпшуються навички перенесення знань, їх застосування і різностороннє осмислення.

Таким чином, міжпредметні - це сучасний принцип навчання, який впливає на відбір і структуру навчального матеріалу цілого ряду предметів, посилюючи системність знань учнів, активізує методи навчання, орієнтує на застосування комплексних форм організації навчання, забезпечуючи єдність навчально-виховного процесу.

2.3. Міжпредметні зв’язки в географії

За останні роки в географічній науці все більшу уваги приділяється таким проблемам, як вивчення взаємодії людини і природи, впливу людини на природу, прогнозуванню на майбутнє наслідків впливу людини на природу. Успішний розвиток таких географічних дисциплін, як кліматологія, гідрологія, ландшафтознавства, географії населення, економічної географії переконливо підтверджує необхідність більш усестороннього вивчення в школі закономірностей природніх процесів.

У зв’язку з наближенням змісту навчального курсу географії до сучасного рівня розвитку географічної науки в дидактиці географії також посилюється увага до встановлення послідовних зв’язків між викладанням географії, фізики, хімії, біології та суспільних і гуманітарних дисциплін. Такі міжпредметні зв’язки доцільні на всіх етапах навчання географії.

Міжпредметні зв’язки виконують при вивченні географії ряд функцій. Методологічна функція полягає в тому, що тільки на їх основі можливе формування в учнів сучасних уявлень про природу, її цілісність і розвиток, а також багатогранність і різноманітність суспільства і природи, оскільки між предметні зв’язки сприяють відображенню в навчанні методології сучасного природознавства і суспільствознавства, яке розвивається по лінії інтеграції ідей і методів з позиції системного підходу до пізнання природи і суспільства.

Освітня функція міжпредметних зв’язків полягає в тому, що з їх допомогою вчитель географії формує такі якості знань учнів, як системність, глибина, усвідомленість, гнучкість. Міжпредметні зв’язки виступають як засіб розвитку географічних понять, сприяють засвоєнню зв’язків між ними і загальними природничими і суспільно – гуманітарними поняттями.

Розвиваюча функція міжпредметних зв’язків визначається їх роллю в розвитку системного і творчого мислення учнів, у формуванні їх пізнавальної активності, самостійності і інтересу до пізнання природи і суспільства. Міжпредметні зв’язки допомагають перебороти предметну інертність мислення і розширюють кругозір учнів.

Виховна функція міжпредметних зв’язків виражена в їх сприянні всім напрямкам виховання учнів в навчанні географії. Вчитель географії, спираючись на зв’язки з іншими предметами реалізує комплексний підхід до виховання

Конструктивна функція міжпредметних зв’язків полягає в тому, що з їх допомогою вчитель географії вдосконалює зміст навчального матеріалу, методи і форми навчання. Реалізація міжпредметних зв’язків вимагає спільного планування вчителями предметів природничого і суспільного циклу комплексних форм навчальної і позакласної роботи, які передбачають знання ними підручників і програм суміжних предметів.

Сукупність функцій міжпредметних зв’язків реалізується в процесі навчання тоді, коли вчитель географії здійснює все різноманіття їх видів. Розрізняють зв’язки внутрішньоциклові (зв’язок фізичної географії з природничими, а економічної і соціальної – із суспільними науками) і міжциклові (зв’язки географії з математикою, трудовим навчання та ін.). Види міжпредметних зв’язків діляться на групи, виходячи із основних компонентів процесу навчання (змісту, методів, форм організації): змістово–інформаційні і організаційно–методичні. [30]

Змістово–інформаційні міжпредметні зв’язки діляться за складом наукових знань, відображених в програмах курсів географії на фактичні, понятійні, теоретичні, філософські.

Міжпредметні зв’язки на рівні фактів (фактичні) – це встановлення подібності фактів, використання спільних фактів, які вивчаються в курсах географії, фізики, хімії, біології, історії тощо, і їх усесторонній розгляд з метою узагальнення знань про окремі явища, процеси і об’єкти. Так, при вивченні географії і фізики вчителі можуть використовувати дані про атмосферний тиск.

Понятійні міжпредметні зв’язки – це розширення і поглиблення ознак предметних понять і формування понять, спільних для споріднених предметів (загальнопредметних). До загальнопредметних понять в курсах природничого циклу відносяться поняття теорії будови речовин – тіло, речовина, склад, молекула, будова, властивості, а також загальні поняття – явище, процес, енергія та інші. Ці поняття широко використовуються при вивченні різноманітних природних явищ і процесів. При цьому вони поглиблюються, конкретизуються на географічному матеріалі і набувають узагальненого, загальнонаукового характеру.

Ряд географічних понять відображає такі складні процеси в природі, які неможливо розкрити навіть на першому етапі їх вивчення без застосування фізико–хімічних, біологічних понять. Так, руйнування гірських порід відбувається під дією фізичних, хімічних і біологічних чинників.

Теоретичні міжпредметні зв’язки – це розвиток основних положень загальнонаукових теорій і законів, які вивчаються на уроках по спорідненим предметам, з метою засвоєння учнями цілісної теорії.

2.4. Міжпредметні зв’язки на уроках фізики

Досліджуючи світ живої природи вчені використовують фундаментальні закони фізики. Незважаючи на складність і специфічність біологічних об’єктів і систем, багато їх властивостей можна проаналізувати за допомогою законів механіки, термодинаміки, оптики. Це дає змогу пов’язати вивчення курсу фізики з біологією, анатомією, реалізуючи тим самим міжпредметні зв’язки, підвищуючи інтерес до вивчення фізики. Відомості із біології використовувані на уроках фізики, оживляють уроки, сприяють встановленню міжпредметних зв’язків, а їх систематичне використання прививає також любов до навколишнього середовища, розвиває спостережливість, вміння вдумливо читати науково-популярну літературу. На уроках фізики використовую біологічний матеріал в різні моменти: при висуненні проблеми, в ході вивчення теми, при закріпленні і повторенні пройденого.[27] При вивченні рівномірного руху повідомляю значення швидкостей, які розвивають окремі звірі, а в підтвердження третього закону Ньютона розказую про «живу ракету» - кальмара, який набирає в спеціальний рот воду, а потім викидає її у воду тонкою струйкою, пересуваючись при цьому за рахунок реактивної сили. Цікаво повідомити учням такий факт: внутрішній тиск рідини листків і стебла такий великий, як тиск в парових котлах теплоелектростанції. Дякуючи цьому слабі, ніжні стебла можуть пробивати товстий шар грунту, асфальт. При вивченні ультразвуку треба розказати про « ехолот » літаючих мишей, дельфінів, які можуть на відстані 15 км бачити дробинки діаметром 2-3 мм. Розповідь про електричне поле ілюструю фактом, що риба “нільський голо хвіст”, яка живе у мутній воді, створює навколо себе слабе електричне поле. Відомості про джерело струму доповнюю відомостями про живі електричні батареї ( морські вугри ). При вивченні питання про заломлення світла і будову ока відмічаю такий факт: людське око добре бачить у повітрі, риби у воді, а око дельфіна – у повітрі і воді. Закінчуючи вивчати механіку на останніх уроках

« Механіка. Механізація виробництва » я завжди підкреслюю, що ми не перестаємо захоплюватися творінням живої природи. Чого тільки немає у її

«патентному бюро». Гідравлічний привід у павука, пневматичний молоток у земляної оси, ультразвуковий локатор у кажана, дельфіна.

Жива природа з давніх-давен була для людини джерелом натхнення в її прагненні до наукового й технічного прогресу. Протягом усієї своєї історії людина вчилася в природи, копіювала її винаходи, була її найретельнішим учнем.

При вивченні теми « Будова речовини » використовую знання з природознавства, хімії, географії. На уроках фізичної географії часто використовуються закони фізики; на їх основі наприклад, даються пояснення клімату, утворення вітрів, річок. При вивченні фізики, в свою чергу це дає можливість спиратися на маючі знання з області географії. Ці знання також використовую, коли пояснюю учням залежність атмосферного тиску від висоти артезіанських колодязів, приводжу приклади конвекційних потоків в атмосфері і гідросфері. Вивчення теми « Кількість теплоти » пов’язую з поділом земної кулі на теплові пояси. При здійсненні цих зв’язків знання учнів стають конкретніші. Учні краще усвідомлюють взаємозв’язки між явищами природи, вчаться краще бачити фізику в природі.

Як відомо, донедавна проблемою людства була загроза ядерної війни. Тепер на першому місці проблема екологічної кризи. Сьогодні ці проблеми певною мірою вирішуються шляхом викладання в школі таких дисциплін як « Основи безпеки життєдіяльності ». Зрештою будь-яка навчальна програма містить «екологічний» компонент. І шкільний курс фізики не є винятком. Екологічне навчання є складним процесом, що вивчає розвиток екологічних знань, формувань, навичок і умінь, а також мотиваційної сфери природоохоронної діяльності учнів. Саме тому його зміст в процесі вивчення фізики повинен відображати можливості даного навчального предмету у формуванні всіх компонентів свідомої поведінки людини в природі. До змісту екологічної освіти в процесі вивчення фізики повинні ввійти всі елементи неживої природи, які визначають умови існування живих істот та фізичну суть процесів обміну між живою і неживою природою. У земних умовах існує чотири типи середовищ проживання живих організмів: водне, повітряне, грунтове та тіло іншої живої істоти. У процесі вивчення фізики можуть бути висвітлені фізичні властивості перших трьох середовищ, як агрегатних станів речовини. До фізичних величин, що характеризують ці три стани відносять густину, здатність стискуватися, модуль пружності, тиск, в’язкість, поверхневий натяг, температуру, питому теплоємність, питому теплоту плавлення і кристалізації, теплоту пароутворення і конденсації, теплопровідність, питомий опір, коефіцієнт поглинання, показник заломлення. Певні значення цих величин для середовища перебування визначають умови розвитку і життя тих видів живих істот, які в них проживають. Будь-які зміни числових значень характеристик середовища викликають і зміни в самих живих організмах. Аналогічну роль відіграють і екологічні фактори. До тих екологічних факторів, з якими можна ознайомити учнів на уроках фізики відносять абіотичні й антропогенні фактори. Під абіотичними факторами розуміють екологічно значимі умови неживої природи. До їх складу входять: температура, вологість повітря й грунту, світло, атмосферний тиск, гравітація, рівень радіації та рівень електричних і магнітних полів, рівень звукової енергії. Антропогенні фактори – це ті форми діяльності людини, які впливають на живу природу. Деякі з них можуть бути з’ясовані під час вивчення фізики.

1. За фізичною суттю: механічні (тиск коліс гусениць, машин, вібрація, перегортання пластів грунту;) фізичні: (світло, штучно створені електричні й магнітні поля, звукові і радіохвилі, зміна вологості, перехід речовин з одного стану в інший.)

2. За тривалістю дії: такі, що діють лише в момент існування (електричне поле, радіохвилі, світлові хвилі, шуми;) короткочасні: (дощування, забруднення грунту леткими речовинами;) довгочасні (радіоактивне забруднення .)

3. За видами людської діяльності: наприклад енергетична промисловість (тепло і гідроенергетика, вітрова і геліоенергетика, ядерна енергетика.)

З висвітленням питань енергетики і транспорту, основи яких вивчаються в курсі фізики, тісно пов’язане поняття «природні ресурси». Орієнтація учнів на засвоєння основних властивостей природних ресурсів створює умови для усвідомлення сучасних проблем енергетики і такої ж важливої проблеми, як вичерпність природних ресурсів. Можливість їх висвітлення в курсі фізики пов’язана з темами, в яких вивчають засоби одержання електричної енергії і розглядаються шляхи підвищення ефективності сільського господарства. Слід завжди підкреслювати, що завдання порятунку життя цивілізації від екологічної катастрофи вимагає від людства знань щодо організації господарської діяльності з урахуванням обґрунтовано допустимих навантажень на об’єкти біосфери, щоб ризик антропогенного впливу на навколишнє середовище був мінімальним.

При систематичному здійсненні міжпредметних зв’язків на уроках фізики проходить поглиблення знань по інших предметах: математиці, хімії, біології, географії, а також вносить значний внесок у формування наукового світогляду.

2.5. Міжпредметні зв’язки на уроках хімії

Шляхи налагодження міжпредметних зв’язків у процесі вивченні хімії в загальноосвітній школі органічно пов’язані з іншими функціями. У процесі вивчення хімії в загальноосвітній школі міжпредметні зв’язки виконують такі важливі функції:

• Навчальну (поліпшення змісту шкільної хімічної освіти на підставі комплексного підходу до вибору і координації навчальної інформації, взаємній узгодженості знань, умінь та навичок учнів з хімії, фізики та біології).

• Виховну ( виховання школяра, формування екологічних знань, умінь та навичок, екологічної культури та мислення).

• Розвивальну (розвиток творчої особистості учня, його пізнавального інтересу, активності, креативності, культури мислення та мовлення, оволодіння логічними прийомами мислення).

Ці функції збігаються з головними функціями процесу навчання. Решта функцій міжпредметних зв’язків, гармонійно доповнюючи головні функції, забезпечують ефективність процесу навчання під час вивченні хімії в загальноосвітній школі.

Найбільший інтерес у процесі вивчення хімії мають міжпредметні зв’язки, що відповідають основним видам знань, передбачених навчальною програмою. Інформаційна структура навчального предмета передбачає виокремлення змістово-інформаційних міжпредметних зв’язків.

Розв’язання питань практичного налагодження міжпредметних зв’язків потребують визначення педагогічних умов. [39]До педагогічних умов, що забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків у процесі вивчення хімії у загальноосвітній школі, відносяться:

• врахування специфіки налагодження міжпредметних зв’язків навчально-виховному процесі;

• дотримання вимог щодо налагодження взаємозв’язків хімії та інших навчальних дисциплін;

• узгодження навчальних програм з різних дисциплін, відображення в них міжпредметних зв’язків;

• акцентування міжпредметних зв’язків у навчальній літературі;

• розроблення методичного забезпечення міжпредметних зв’язків;

• координацію педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу;

• моделювання міжпредметних зв’язків.

Прикладом реалізації міжпредметних зв’язків хімії з фізикою є вивчення будови речовини, газових законів у цих навчальних дисциплінах. В курсі фізики учні вивчають початкові відомості про будову речовини (тверді тіла, рідини і гази; рух і взаємодію атомів і молекул, пояснення різних станів речовини з погляду атомно-молекулярного вчення, вимірювання маси, об’єму, густини речовини, тиск газів та рідин). Знання та вміння, що набуті учнями в курсі фізики, сприяють засвоєнню початкових хімічних понять про кількість речовини, об’ємні відношення газів у хімічних реакціях, закон Авогадро, молярний об’єм газів, відносну густину газів під час вивчення хімії.

Реалізацію міжпредметних зв’язків хімії та біології можна розглянути на прикладі вивчення органічної хімії та біології. Для ґрунтовного засвоєння учнями хімічної організації клітин живих організмів необхідні знання, що набуті в курсі хімії (макро- і мікроелементи, катіони, аніони, вода, хімічні зв’язки, хімічна природа і властивості речовини, процеси розчинення, осадження, гідролізу, окиснення-відновлення, швидкість хімічних реакцій, каталіз). Під час вивчення хімії у 8-9 класах створюється база знань, необхідна для засвоєння теми “Органічні сполуки живих організмів” в курсі біології.

Водночас знання і вміння, набуті учнями в курсі біології під час вивчення цієї теми, стають базовими для засвоєння теми “Білки”. Такі знання про амінокислоти, пептиди, дипептиди та поліпептиди, склад і структури білків, класифікацію, хімічні властивості, функції білків. У процесі вивчення біології формуються вміння проводити кольорові реакції білків, пояснювати процеси гідролізу, осадження, денатурації, гідратації та дегідратації білків.

2.6. Міжпредметні зв’язки на уроках трудового навчання

Зв'язок трудового навчання з основами наук обумовлюється зі змістом навчальних предметів. Так, якщо зміст зв’язку дисциплін природничо-математичного циклу з трудовим навчанням збагачував і поглиблював знання учнів у виконанні практичних завдань, то зв'язок з гуманітарними предметами розкривав організаційно-економічну сторону трудової діяльності людини і суспільну значимість її.[3]

Взаємозв’язок знань різних навчальних предметів виступав як необхідність не тільки для пізнання наукових основ виробництва, але і для свідомого виконання учнями трудових завдань, лабораторних, практичних робіт.

Зв’язки трудового навчання з основами наук виконували різноманітні функції:

Політехнічна функція визначалась тим, що вони допомагали розкривати загальні наукові основи, організаційно-економічні принципи трудових процесів. Засвоєння цих знань учнями здійснювалось поступово, протягом усього курсу трудового навчання.

Дидактична функція зв’язку трудового навчання з основами наук полягала в свідомому засвоєнні трудових операцій, конкретизації теоретичних знань, що були отримані на уроках з основ наук. Очевидно, що зв’язки трудового навчання з основами наук спонукали співставляти теоретичні знання з реальними фактами, явищами трудового процесу, що сприяло виробленню у них умінь усвідомлювати, знаходити залежності і причинно-наслідкові зв’язки сторін об’єктивної реальності.

Трудове навчання має тісний зв’язок з шкільними предметами, які передбаченні навчальним планом школи. На уроках праці учні мають можливість застосовувати на практиці знання й уміння, набуті під час вивчення інших предметів. Крім цього, під час трудової діяльності перед учнями виникають проблеми, вирішення яких вимагає ґрунтовних знань з шкільних предметів. Це спонукає учнів глибше вивчати математику, основи здоров ’ я, образотворчого мистецтва, трудового навчання: технічна та художня праця, історії. Загальноосвітні предмети сприяють успішному навчанню праці, пробуджують в учнів інтерес до трудової діяльності, у процесі якої розширюються, поглиблюються й конкретизуються знання з цих дисциплін.

Особливе значення для трудового навчання мають міжпредметні зв’язки з креслення. Вони носять як правило, випереджаючий характер, вимагаючи від вчителя праці доброї графічної підготовки.

Знання математики можна використовувати і для створення проблемних ситуацій. Наприклад, при розкроюванні спідниць кльош (сонце) або пів сонце, учні будують лінію низу по колу. Можна запропонувати їм подумати, яку довжину треба відкласти для підгину нижнього зрізу. Порівнюючи різні пропозиції, учениці прийдуть до висновку, що підгин зрізу повинен складати не більше 0,5-0,7 см інакше утворюються складки і підшивку виконувати буде незручно. Вчитель може спитати їх: чому утворюються складки; у якого кола: з меншим або більшим радіусом – довжина більша? Згадавши про прямопропорційну залежність довжини кола від радіуса, дівчата дадуть правильну відповідь.

Основи здоров’я відіграють значну роль у викладанні трудового навчання. Виконання програми трудового навчання дає величезні можливості не тільки для забезпечення належного рівня загально трудової підготовки, трудового виховання, але й для формування навичок безпечної праці, користування різноманітними інструментами, безпечної поведінки в побуті, школі, громадських місцях.

Міжпредметні зв’язки не тільки засіб досягнення загальних соціальних цілей навчання – всебічного розвитку особистості учня, але і один з необхідних факторів формування конкретних педагогічних задач, визначення загально предметних систем знань, вмінь відношень.

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

РОЗДІЛ ІІІ. МІЖПРЕЖМЕТНІ ЗВЯЗКИ НА СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАНЯТТЯХ В ШКОЛІ ДЛЯ ГЛУХИХ ДІТЕЙ

3.1. Розвиток слухового сприймання на музично-ритмічному занятті

Однією з форм організації роботи по розвитку слухового сприймання є музично-ритмічне заняття. Такі заняття введені в роботу шкіл у 1986-1987 навчальному році.

Завданням музично-ритмічних занять в школах глухих та слабочуючих є розвиток слухового сприймання у взаємозв’язку з мовленнєвим та іншими моторними компонентами.

Музично-ритмічні заняття сприяють розвитку у глухих та слабочуючих дітей емоційно-вольової сфери, удосконаленню рухової сфери, розширенню пізнавальних інтересів, автоматизації вимовних навичок, розвитку слухового сприймання, естетичного смаку. Ось деякі аспекти музично-ритмічного виховання дітей з вадами слуху, котрі мають суттєві відхилення від норми та потребують корекції в навчальній, виховній роботі та освіті в цілому.[37]

Змістом навчання є розвиток рухових навичок під музичний супровід, сприймання нескладних музичних творів, відтворення найпростіших музичних ритмів на елементарних музичних інструментах (бубен, маракаси, барабан, дудка), робота над вимовою дитини з використанням фонетичної ритміки та без неї, оволодіння елементами речитативного співу.

Програма музично-ритмічних занять тісно пов’язана з розвитком слухового сприймання та формування вимови.

Перший напрямок – зв'язок музично-ритмічних занять з вимовою – відображається в таких розділах роботи, як розвиток мовного дихання, голосу, відпрацювання вимови звуків у словосполученнях, висловах, робота над злитністю мовлення, відтворення мовленнєвого матеріалу в заданому темпі та ритмі, вміння змінювати силу та висоту голосу, зберігати тембр голосу без грубих його відхилень, виразність мовлення з правильним наголосом та інтонацією, тобто зробити мовлення дитини емоційним та виразним.

У вправах здійснюється робота над цілим словом, його елементами, тобто складами та окремими звуками. Матеріалом слугують звуки, склади, слова, словосполучення, фрази, короткі тексти у вигляді висловів, загадок, лічилок, невеликих віршів, пісень.

Мовленнєвий матеріал проговорюється разом з рухами, тобто поєднує роботу мовнорухового аналізатора з загальною моторикою тіла. Це складає частину заняття, друга частина відводиться роботі над вимовою.

Таким чином, в процесі переходу від макрорухів до мікрорухів у дітей формується природне мовлення з інтонаційне та виразне. Весь мовленнєвий матеріал використовується як для автоматизації та корекції вимови, для розвитку виразності мовлення, так і для розвитку слухового сприймання.

Другим напрямком музично-ритмічних занять є розвиток слухового сприймання. Це значить, що в процесі занять використовується залишковий та знижений слух, для розвитку слухового сприймання музики, не мовленнєвих звуків та мовлення. Сприймання нечуючими та слабочуючими музики основується на використанні та розвитку збереженої функції слухового аналізатора. Для цього використовуються твори пісенного характеру, невеликі та нескладні музичні п’єси та народні пісні. В змісті роботи над піснею та музичними п’єсами входить їх прослуховування, невелика бесіда, визначення характер музичного твору (швидка, повільна, сумна, весела, тиха чи гучна). Таку роботу можна проводити разом з розгляданням картин, пейзажів, що розкривають емоційну сторону сприймання музики, з підбором відповідних картин. Вчитель може навчити учнів впізнавати на слух характер музичного твору, настрій героїв п’єси. [7]

На музично-ритмічних заняттях здійснюється взаємозв’язок з мовленням, мовноруховим аналізатором, так як учні не лише слухають музику, але і вивчають пісні, котрі потім виконують речитативом. Для цього вони ознайомлюються із змістом пісні, прослуховують її у виконанні вчителя під музичний супровід, відпрацьовують вимовну сторону пісні, відтворюють музичну картину, а потім вивчають із вчителем та виконують речитативом під музику. (додаток А) Це має велике значення для формування ритміко-інтонаційної структури усного мовлення нечуючих та слабочуючих, дозоляє проникати у емоційний зміст пісні, розвивати навички виразного, колективного її виконання.

Третім напрямком музично-ритмічних занять є розвиток рухових навичок, макромоторики тіла. В систему вправ входять рухи корпусу тіла, рухи голови, рухи плечами, рухи руками, рухи зап’ястками рук, рухи ногами. Використовуються елементи руху: ходьба, біг, стрибки, присідання. Характер цих рухів різний: плавний, ритмічний, повільний, швидкий. Рухи можуть проводитись без музичного супроводу та з музичним супроводом, а також без мовлення і з мовленням, використовуючи лічилки, вірші, слова, вирази, поєднання їх проговорення з рухами.

Рухи можуть супроводжуватись роботою над текстом, ритмом та виразністю мовлення, а також інтонацією та мелодичністю мовлення.

Ритмічні рухи у поєднанні з мовленням та музикою не вивчаються завчасно, вони засвоюються в процесі вправ, якими оволодівають учні в результаті багаторазового повторення на музично-ритмічних заняттях

Таким чином, музично-ритмічні заняття поєднує три напрямки роботи: розвиток рухів, формування вимови та розвиток слухового сприймання.

3.2. Розвиток слухового сприймання на загальноосвітньому уроці

Урок є основною формою організації навчальної діяльності в освітніх закладах.

Змістом роботи з розвитку сприймання мовлення на слух на уроках є навчання під час спеціальних слухових вправ із сприймання мовленнєвого матеріалу, що використовується в різних умовах.

Завданням розвитку слухового сприймання на уроці є включення слухового сприймання в навчально-виховний процес школи, підвищення комунікативної функції мовлення в комплексному слухо-зоровому сприйманні та відтворенні мовлення.

В школах глухих та слабочуючих використовують звукопідсилюючу апаратуру. Тому увесь урок проходить із використанням звукопудсилюючої апаратури. На уроці передбачається робота з використання звукопідсилюючої апаратури та екрану, коли навчальний матеріал сприймається учнями з опорою на слух, при ізоляції зору. Даний прийом з використання екрану, сприяє активізації функції слухового аналізатора в процесі слухо-зорового сприймання мовлення. [37]

Але неправильно використовувати екран досить часто та багато на уроці, так як це утруднює сприймання мовлення, заторможує засвоєння матеріалу уроку, ускладнює процес оволодіння знаннями, уміннями та навичками. Тому весь урок ведеться слухо-зорово, але на кожному уроці рекомендується частину матеріалу давати для сприймання на слух з використанням звукопідсилюючої апаратури, використовуючи екран. В цьому випадку вчителем завчасно продумовується використання на уроці видів роботи, деякі прийоми для сприйняття на слух.

Мовленнєвим матеріалом для слухового тренування на уроках рекомендується:

1) вирази, словосполучення, слова, що організовують діяльність учнів на кожному конкретному уроці;

2) мовленнєвий матеріал, що пов'язаний з вивченням даного предмету.

Мовленнєвий матеріал, що призначений для сприймання на слух з використанням екрану, може визначити сам вчитель, виходячи із теми уроку та самого предмету.

На уроках можна використовувати прийом розвитку слухового сприймання без використання звукопідсилюючої апаратури, тобто без посиленого слухового контролю. Це може мати вигляд як повторення імені учня йому на вухо, вказати помилку. Така робота носить індивідуальний характер. Вчитель, проходячи між партами, робить на вухо зауваження, вказує на помилку, допомагає.

Робота з учнями різного віку з розвитку мовленнєвого слуху на різних уроках відрізняється за характером мовленнєвого матеріалу, що включається на слуховому тренуванні.

3.3. Розвиток слухового сприймання в позакласний час

Розвиток слухового приймання здійснюється на лише на уроках, а і в позакласний час.

Завданням позакласного заняття є закріплення і розвиток отриманих умінь і навичок під час навчальних занять, тобто включення розвитку слухового сприймання та відтворення у вільну слухову та мовленнєву діяльність; розширення уявлень про світ оточуючих звуків, вироблення орієнтації у звуковому оточенні.[37]

Розвиток слухового сприймання у позакласний час може здійснюватись у двох напрямках: під час виконання режимних моментів, будь-яких позакласних занять; під час спеціально організованих заходів з розвитку слухового сприймання. (додаток В)

Значну увагу приділяють реалізації першого напрямку, так як воно займає всю другу половину дня школяра. Значимість розвитку слухового сприймання підвищується у зв’язку з тим, що різні види діяльності учнів відповідають умовам побутового ладу вдома, поза школою, сприяють переносу отриманих знань і умінь в школі в умовах побуту, сприяють розширенню спілкування. Тому в позакласний час теж потрібно використовувати звукопідсилюючу апаратуру.

Поряд з першим напрямком роботи з розвитку слухового сприймання в школах-інтернатах для дітей з порушенням слуху практикується другий напрямок, тобто спеціально організовані заходи з метою розвитку слухового сприймання у позакласний час. Так само як і перший напрямок він може проводитись у вигляді ігор. Майже кожну гру можна інтерпретувати для того, щоб вона слугувала для розвитку слухового сприймання.

Реалізація другого напрямку може здійснюватись і при проведенні бесід, за результатами екскурсії, перегляду телепередачі чи фільму.

В будь-якому віці викликає інтерес у вихованців робота у гуртках, студіях речитативного співу, знайомства з музичними інструментами та музичними творами, танцювальними ритмами

3.4. Зв'язок математики і предметно-практичного навчання

Перед математикою як навчальною дисципліною в школі глухих стоять складні та відповідальні завдання: сформувати в учнів визначені програмою поняття, озброїти міцними обчислювальними та вимірювальними уміннями і навичками, розвинути в них логічне мислення. В основі знань лежать уявлення про величину предметів, їх форму і просторове розміщення, про співвідношення величини і їх взаємозалежність, які учні дістають на основі безпосередніх спостережень об’єктивної дійсності.

Для формування в учнів на початковому етапі навчання уявлень про величину і форму предметі важливою психологічною умовою є порівняння предметів за різними параметрами. Це дає учням можливість глибше проаналізувати об’єкт сприйняття, виділити в кожному з них основні ознаки, дістати чітке уявлення про предмет в цілому. Порівнювати предмети можна не тільки в наочно-образному та наочно-дійовому плані. Порівняння предметів сприяє тому, що процес сприймання стає цілеспрямованішим і глибшим. [17]

Важливим первинними математичним поняттям є, як відомо, поняття про число. Психологічною умовою формування поняття про число є встановлення однозначної відповідності між групами предметів. На практиці глухі діти стикаються з різними ознаками предметів. Однією з них є кількісна ознака. Порівнюючи різні групи об’єктів учні знаходять відповідність між ними або переконуються, що такої відповідності немає.

Як відомо, математичні знання – це система понять, кожне з яких формується за певних умов, поступово розширюються і поглиблюються. Важливою психологічною умовою для поглиблення понять є залучення дітей до різних видів діяльності. Це дає учням можливість переносити відомі їм поняття з однієї ситуації в іншу, розширювати сфери їх застосування, що впливає на розумовий розвиток дітей.

Вивчаючи можливості засвоєння навчального матеріалу учнями певного віку, психологи зробили висновок, що для загального математичного розвитку дітей важливим є не лише індивідуальні здібності учнів, а й організація навчання, а також зміст матеріалу, що вивчається.

Школа для глухих добилася значних успіхів в навчанні учнів математики. Практичні роботи, різні види самостійних вправ – найефективніші форми організації діяльності учнів на уроці.

Предметно-практичне навчання дає можливість запровадить названі форми роботи вже в молодших класах. Працюючи над аплікацією, учні знайомляться із поняттями коло, квадрат, прямокутник. Вони навчаються розрізняти ці предмети як за формою, так і за величиною. Учні виконують такі вказівки: візьміть великий квадрат, роздайте маленькі квадрати, обведіть коло, обведіть прямокутник. Виготовляючи з пластиліну певні об’єкти, учні ознайомлюються з поняттям “куля”, навчаються ліпити кілі різні за величиною.

Завдяки порівнянню предметів за різними параметрами учні свідомо засвоюють математичні поняття і міцно їх запам’ятовують.[18]

Із спеціальної психології відомо, що глухі учні, порівнюючи предмети, швидше помічають відмінності, ніж схожість. В умовах предметно-практичної діяльності створюються ситуації, коли в учнів виникає потреба зіставляти предмети, оцінювати їх. Так, під час роботи з конструктором порівнюються окремі деталі: великий корпус – маленький корпус, довгі смужки – короткі смужки.

Учитель повинен використовувати кожну таку ситуацію і підводити учнів до певних висновків про величину, вчити формулювати ці висновки, а не тільки виконувати завдання за зразком.

Глухі учні дуже спостережливі. Але мета предметно-практичного навчання не тільки в тому, щоб навчити учнів виконувати адекватні дії відповідно до завдань, а й формувати в них логічні конструкції, розвивати мисленнєві операції, зокрема аналізу, синтезу і порівняння. Навчаючись аналізувати і порівнювати фігури в процесі малювання.

Оперуючи різними предметами учні в умовах предметно-практичної діяльності стикаються з потребою встановлювати відповідність між групами предметів, що є передумовою засвоєння понять про число.

На уроках предметно практичного навчання є всі передумови, щоб ознайомити учнів з математичними поняттями, закріпити обчислювальні та вимірювальні навички. Враховуючи це, варто зміцнювати міжпредметні зв’язки, особливо між математикою і предметно-практичним навчанням.

3.5. Зв'язок предметно-практичного навчання з іншими навчальними дисциплінами

З'ясування зв'язку предметно-практичного навчання з іншими навчальними предметами і його місця в навчальному процесі школи для глухих дітей становить великий теоретичний і практичний інтерес. У навчальному плані позначено шість предметів початкового етапу навчання: українська мова, математики, природознавство, малювання, фізкультура (разом з ритмікою), предметно-практичне навчання умовах нової дидактичної системи стає можливим здійснити найбільш тісні зв'язки між усіма предметами початкового етапу навчання, але особливо важливе значення має встановленя зв'язків між предметно-практичним навчанням і основними предметами –українською мовою, математикою, природознавством. [17]

Уроки фізкультури і ритміки мають свої специфічні завдання і зміст, тому введення предметно-практичного навчання не вплинуло на проведення цих уроків, хоча загальна спрямованість у навчанні їх теж торкнулась. Уроки фізкультури і ритміки містять великі можливості для розвитку мовлення як засобу спілкування, а також для формування деяких життєвих понять і уявлень, пов'язаних з орієнтуванням дітей у просторі. Малювання входить в програму школи глухих як окремий предмет, оскільки оволодіння прийомами малювання вимагає спеціальної системи навчання. Для глухих дітей навчання малюванню має особливо важливе значення, так як для деяких воно повязане з визначенням майбутньої професії. Разом з тим малювання широко використовується і в предметно-практичному навчанні. Навички схематичного малювання застосовуються також на уроках природознавства, читання, математики.

У навчальному плані немає спеціальних уроків ручної праці, так як предметно-практичне навчання забезпечило вирішення завдань і засвоєннчя змісту ручної праці: знайомство з матеріалами та інструментами, оволодіння основними операціями і прийомами ручної праці, засвоєння культури праці та елементів техніки безпеки.

3.6. Предметно-практичне навчання на уроках української мови

Навчання мовленню займає центральне місце в навчанні глухих школярів, особливо на початковому етапі, і на відміну від масової школи справа не лише у навчанні грамотності, а в оволодіння словниковою мовою як засобом спілкування та мислення.

Зв'язок предметно-практичного навчання з уроками української мови здійснюється наступним напрямком: оволодіння словниковим запасом, формування діалогічного мовлення, розвиток зв’язного усного та писемного мовлення, читання, оволодіння граматикою.

Оволодіння словниковим запасом. Засвоєння словника має важливе значення для глухих дітей. Слово допомагає глухій дитині краще пізнати оточуючу дійсність. Саме на базі словникового запасу розвиваються вищі форми мислення.

На уроках предметно-практичного навчання вчитель з легкістю створює ситуації, що потребує вживання нових слів. Черговий по класу за дорученням вчителя роздає необхідні для уроку предмети. Вчитель показуючи зразок дає вказівку “ліпити”, але учні не можуть почати виконувати завдання, бо в них не вистачає пластиліну. Виникає потреба у вживанні слова пластилін. Вчитель показує табличку з новим словом. Діти хором усно-дактильно проговорюють його і одразу використовують його для отримання необхідного матеріалу. Для більш кращого засвоєння слів отриманих на уроках предметно-практичного навчання роботу, над їх засвоєнням, продовжують на уроках української мови.[35]

Розвиток діалогічного мовлення. Одним із завдань предметно-практичного навчання – навчання дітей з вадами слуху безпосередньому спілкуванню. В процесі колективної практичної діяльності учні з легкістю засвоюють різні форми розмовного мовлення: звертання до співбесідника, розуміння та виконання різних доручень, висловлення прохань та побажань, повідомлення про свою роботу, постановку питань та відповідей на них. Зміст звертань, доручень, питань та висловів визначається характером діяльності учнів.

В умовах предметно-практичного навчання вимоги до розмовного мовлення значно ширші і дещо змінені: включені додаткові, безпосередньо пов’язані з предметною діяльністю, деякі з них реалізуються радніших етапах навчання в процесі спілкування учнів не лише з вчителем, а й між собою. Так, виконання доручень один одного та звертання з проханнями до товаришів передбачається ще ранніх етапів навчання.

На уроках предметно-практичного навчання розвиток зв’язного мовлення починається з систематичного звіту учнями про виконану роботу. Учні звітують про виконання кожного виконаного завдання окремо. [14]Поступово учні переходять від поетапного до цілісного звіту, тобто описують від початку до кінця виконання завдання. В цілісному звіті перш за все фіксується окремі операції, а потім більш узагальнено описують цілі етапи роботи. В рель таті ми отримуємо зв’язний звіт своєї виконаної роботи.

На уроках предметно-практичного навчання закладаються основи навчання глухих школярів зв’язному мовленню в її основній комунікативній функції, що допомагає аналогічній роботі на уроках української мови. Більш ефективно використовуються на уроках української мови робота, що завжди мала широке застосування: за малюнками та серією малюнків; опис предметів, явищ природи, зовнішності людини.

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

Виявлення і подальше здійснення необхідних і важливих для розкриття провідних положень навчальних тем міжпредметних зв'язків дозволяє:

а) знизити ймовірність суб'єктивного підходу у визначенні міжпредметної ємності навчальних тем;

б) зосередити увагу вчителів і учнів на основних аспектах навчальних предметів, які грають важливу роль в розкритті провідних ідей наук;

в) здійснювати поетапну організацію роботи щодо встановлення міжпредметних зв'язків, постійно ускладнюючи пізнавальні завдання, розширюючи поле дії творчої ініціативи та пізнавальної самодіяльності школярів, застосовуючи все різноманіття дидактичних засобів для ефективного здійснення багатосторонніх міжпредметних зв'язків;

г) формувати пізнавальні інтереси учнів засобами самих різних навчальних предметів в їх органічній єдності;

д) здійснювати творчу співпрацю між вчителями та учнями;

е) вивчати найважливіші світоглядні проблеми і питання сучасності засобами різних предметів і наук у зв'язку з життям.

У цьому знаходить своє вираження головна лінія міжпредметних зв'язків. Однак ці зв'язки між окремими предметами мають свою специфіку, яка накладає відбиток на викладання. Реалізація міжпредметних зв'язків сприяє систематизації, а, отже, глибині і міцності знань, допомагає дати учням цілісну картину світу. При цьому підвищується ефективність навчання і виховання, забезпечується можливість наскрізного застосування знань, умінь, навичок, отриманих на уроках з різних предметів.

Міжпредметні зв'язки впливають на склад і структуру навчальних предметів. Кожен навчальний предмет є джерелом тих чи інших видів міжпредметних зв'язків. Тому можливо виділити ті зв'язки, які враховуються в змісті математики, і, навпаки, - йдуть від математики в інші навчальні предмети.

Формування цілісного наукового світогляду вимагає обов'язкового обліку міжпредметних зв'язків. Комплексний підхід у вихованні посилив виховні функції міжпредметних зв'язків. У цих умовах зміцнюються зв’язки із предметами природничо-наукового, так і гуманітарного циклу; поліпшуються навички перенесення знань, їх застосування і різностороннє осмислення.

Тісний зв'язок навчальних предметів, що викладаються в школах-інтернатах для дітей з порушеннями дає змогу реалізувати одне з найголовніших завдань сурдопедагогіки – розвиток мовлення та слухового сприймання.

На уроках предметно-практичного навчання закладаються основи навчання глухих школярів зв’язному мовленню в її основній комунікативній функції, що допомагає аналогічній роботі на уроках української мови. Більш ефективно використовуються на уроках української мови робота, що завжди мала широке застосування: за малюнками та серією малюнків; опис предметів, явищ природи, зовнішності людини.

Завданням музично-ритмічних занять в школах глухих та слабочуючих є розвиток слухового сприймання у взаємозв’язку з мовленнєвим та іншими моторними компонентами.

Музично-ритмічні заняття сприяють розвитку у глухих та слабочуючих дітей емоційно-вольової сфери, удосконаленню рухової сфери, розширенню пізнавальних інтересів, автоматизації вимовних навичок, розвитку слухового сприймання, естетичного смаку. Навчальні предмети у відомому сенсі починають допомагати один одному. У послідовному принципі міжпредметних зв'язків містяться важливі резерви подальшого вдосконалення навчально-виховного процесу.

Посилюючи реалізацію міжпредметних зв'язків, ми можемо більш точно визначити роль наших предметів в майбутньому житті учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні питання формування інтересу в навчанні / Под ред. Г.І. Щукіної. М., 1984.
2. Атутов П.Р. Бабкін Н.І., Васильєв Ю.К. Зв'язок трудового навчання з основами наук. - М., 1983.
3. Батурина Г.И. Межпредметные связи в процессе преподавания основ науки в средней школе. –Сов.педагогика, 1974, №5.
4. Бондаренко С., Коробова О. Міжпредметні зв’язки процесу трудового навчання і фізичного виховання учнів старших класів. // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2006. - №4. – С. 46-48.
5. Боярчук В.Ф. Межпредметные связи в процессе обучения: Учеб.пособие по спецкурсу/ Вологод.гос.пед. ин-т.- Вологда:Вологод. ГПИ, 1988-73с.
6. Бех І. Інтеграція як освітня перспектива // Початкова школа. — 2002. - №5. — С.5-6.
7. Власова Т. М. Пфафенродт А. Н. Фонетическая ритмика в школе и в детском саду: Практикум по работе со слабослышащими детьми. – М.: Учебная литература, 1997. – 376с.
8. Вороніна Л.П., Сабаз Г.Г. Структура діяльності вчителя щодо здійснення міжпредметних зв’язків. // Педагогіка: Респ.наук.- метод. Зб. –К.: Рад. школа.- Вип.23. – 1984.
9. Волкова К. А. Методика обучения глухих произношению. – М.: Просвещение, 1980.
10. Воронина Л.П., Хомич Л.О. Принципи побудови системи міпредметних завдань для формування умінь узагальнення та систематизації світоглядних знань учнів.//Педагогіка.- метод.зб.вип.25.- К.; 1986.с.24-29.
11. Гур'єв А.І. Міжпредметні зв'язки в теорії та практиці сучасної освіти / / Інноваційні процеси в системі сучасної освіти. Матеріали Всеросс. Науково-практ. конференції - Горно-Алтайськ, 1999 - 160 с.
12. Гур'єв А.І. Міжпредметні зв'язки - теорія і практика / / Наука і освіта - Гірничо-Алтайськ, 1998 - № 2. - 204 с.
13. Глобін О.І. Умови ефективної реалізації міжпредметних зв'язків при навчанні математики // Вісник Черкаського університету. — Черкаси, 2006 — Вип.. 93. — С.21-24.
14. Заболотня Н.В. Використання міжпредметних зв’язків у виховній роботі в школі для глухих дітей.// Психологія та педагогіка: Спеціальні: Збірник наукових праць/НПУ ім. М.П.Драгоманова.-К:Нора-Прінт, 2003.-Кн.1.-с.39-41.
15. Зверев И.Д. Взаимная связь учебных предметов. М., «Знание», 1977.
16. Зверев И.Д., Максимова В.Н. Межпрежметные связи в современной школе. –М.: Педагогика, 1981, -159с.
17. Зыков С.А. Использование предметно-практической деятельности в обучении глухих школьников. М., «Педагогика», 1976.
18. Зыкова Т.С. Методика предметно-практического обучения в школе глухих детей. М: Академия, 2002 -176с.
19. Зубанов С.А. Об использовании межпредметных связей во внекласной работе. –Сов.педагогика, 1979, №2.
20. Ильченко В.Р. Перекрестки физики, химии и биологии. - М.: Просвещение, 1986.
21. Карасова И.С. Роль межпредметных связей в систематизации и обобщении знаний учащихся на заключительном етапе обучения в средней школе. // Межпредметные связи в преподавании основ наук в средней школе. Челябинск.- 1982. С. 62-75.
22. Кейран Л.Ф. Межпрежметная интеграция Структурних елементов. В кн: Кейран Л.Ф. Структура методики обучения как науки. М.: Педагогика, 1979, с.82-84.
23. Коровин К.Г. «Книга для учителя школы слабослышащих»: Обучение рус. яз.,чтению, произношению. Под ред. К.Г.Коровина. – М.: Просвещение, 1995. – 160с. С.18 – 88.
24. Кошмина И.В. Межпредметные связи в навчальной школе. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 142с.
25. Кулагин П. Г. Межпредметные связи в процессе обучения.-М.:Просвещения, 1981.-96с.
26. Мальований Ю. До питання про наукові підвалини між предметних знань // Всевітня література в середніх навчальних закладах України. — 1997, - №7.—С.4.
27. Максимова В.Н. Актуальні проблеми дидактики. - Л., 1982.
28. Максимова В.Н. Міжпредметні зв'язки у навчально-виховному процесі. - Л., 1984.
29. Максимова В.Н. Міжпредметні зв'язки і вдосконалення процесу навчання. - М., 1977.
30. Максимова В.Н. Міжпредметні зв'язки як дидактична проблема. - Радянська педагогіка, 1981, № 8.
31. Малахов Н.В. Види міжпредметних зв'язків та їх використання. Журнал: Географія в школі, М, 1983.
32. Міжпредметні зв'язки в навчально - пізнавальної діяльності учнів / Под ред. Н.А. Сорокіна. - Тула, 1983.
33. Мельников Б.Н. К вопросу о формировании речи в единстве с развитием мышления на уроках арифметики в школе глухонемых. «Ученые записи»- ЛГПИ, 1959.
34. Молоканова Л. Межпрежметная интеграция/ Л. Молоканова// Відкритий урок. -2011.- №6.-с.56-57.
35. Марциновская Е.Н. Основы предметно-практического обучения глухих школьников/Науч.-исслед. ин-т дефнктологии Акад. пед.наук СССР. – М.:Педагогика, 1985.- 176с.
36. Назарова Т.С. Реализация межпредметных связей в работе с учебником на уроке. В кн. Внутрипредметные и межпредметныие связи в начальном обучении. -–Л., 1981, с.98-114.
37. Назарова Л.П. «Методика развития слухового восприятия у детей с нарушением слуха»: Учеб. Пособие для студ. Пед высш. Учеб. Заведений / Под ред. В.И. Селивестова. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – 288с. (Коррекционная педегогика).С.121 – 230.
38. Поваляева М.А. Коррекционная педагогика. Взаимодействие специалистов. Коллективная монография / Под общ.ред. М.А. Поваляевой. Серия «Учебники, учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2002. – 352 с., с. 128-131.
39. Панчешнікова Л.М. Основи методики навчання економічної географії зарубіжних країн. - М., 1975. - С. 114.
40. Ригина Г.С. «Музыка» Рекомендовано Федеральным научно – методическим центром им. Л.В.Занкова, Коррекция «Фодоров».Рабочие тетради.
41. Скаткін М.Н. Наука і навчальний предмет / / Рад. педагогіка. - 1945. - № 3. - С. 12.
42. Скаткін М.Н. Проблеми сучасної дидактики. - М., 1980.
43. Слєпкань З.І. Методика навчання математики: Підруч. для студ. мат. спеціальностей пед. навч. закладів. — К.: Зодіак — ЕКО, 2000. — 512 с.
44. Сорокатий В.М. З досвіду здійснення міжпредметних зв’язків. – Рад.школа, 1984, № 1, с25-27.
45. Стешенко В.В. Міжпредметні зв’язки як інформаційні відношення в системі освіти // Наукові записки.-К.: НПУ,1999.- с 98-105.
46. Талалуєва Н.О. Розвиток проблеми міжпредметних зв’язків на сучасному етапі. //Нові технології навчання: Наук.-метод.зб.Вип.15.-К., 1995.- с.32-37.
47. Усова А.В. Міжпредметні зв'язки у викладанні основ наук у школі. Челябінськ, 1995 - 16 с.
48. Усова А.В. Межпредметные связи в преподавании основ наук. Нар.образование, 1984, № 8, с. 78-79.
49. Федорец Г.Ф. Формування системи знань у апроцесі навчання і виховання. Міжпредметні і внутріпредметні зв’язки – важливий фактор здійснення єдності виховання і навчання. – Рад.школа, 1983, № 2, с. 59-68.
50. Федорец Г.Ф. Межпредметные связи в процессе обучения: Учебное пособие – Л.: ЛГПИ, 1983. – 88 с.
51. Федорец Г.Ф. Межпредметные связи и познавательный интерес в обучении. // Нар.образование.-1988.-№9.-с.70-72.
52. Федорова В.М., Кірюшкін Д.М. Міжпредметні зв'язки. - М., 1972.
53. Чурлин Н.А. Стимулирующая роль межпредметных связей в формировании познавательного интереса учащихся. – В кн.: Педагогические проблемы формирования познавательных интересов учащихся. –Л.: ЛГПИ, 1983.
54. Яхнина Е.З. Методика музыкально-ритмических занятий с детьми, имеющими нарушения слуха: Учеб.пособие для студ.высш.учеб.заведений / Под ред Б.П. Пузанова. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – 272 с., с. 78.

ДОДАТКИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК В

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ У ШКОЛІ ДЛЯ ГЛУХИХ ДІТЕЙ