Керування документаційними процесами в державних установах України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням ролі процесів керування документацією в системі підвищення ефективності діяльності як окремого підрозділу, так і установи в цілому.

В сучасних організаціях керування документаційними процесами стає високотехнологічним виробничим процесом, системою організаційного, інформаційного, аналітичного, правового, ретроспективного та прогнозного забезпечення їх функціонування, документування управлінської інформації й організації обігу службових документів, в т.ч. електронних. Воно об’єктивно виділяється у високооплачуваний вид професійної діяльності, отримує відповідне технологічне й організаційне оформлення й вимагає значного обсягу знань.

Служба діловодства, як серцевина організації, що відображає і забезпечує її діяльність, сьогодні мусить бути потужним інструментом, що в змозі через процеси керування документацією, орієнтувати всі інші підрозділи та окремих виконавців на спільні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників, виховуючи в них почуття єдності і відданості своїй організації, поліпшувати процеси ділової комунікації й корегувати організаційну поведінку всіх її членів.

Об’єкт дослідження: керування документаційними процесами в державних установах України.

Предмет дослідження: організаційні засади керування документаційними процесами в органах державної влади України.

Мета курсової роботи: характеристика сучасної організації процесів керування документацією та виявлення перспективних напрямів її удосконалення.

Відповідно до визначеної мети було поставлено такі завдання:

вивчити зазначену проблему у відповідній науковій та науково-методичній літературі;
висвітлити сутність керування документаційними процесами та визначити переваги його функціонування в державних структурах;
розглянути нормативно-правову базу процесів керування документацією;
охарактеризувати особливості керування документаційними процесами в органах державної влади;
розглянути документаційні процеси та їх контролювання в організації;
ознайомитися з особливостями сучасних систем електронного документообігу в державних установах України.

Джерельну базу дослідження складають законодавчі та нормативні акти України, які стосуються регулювання процесів у сфері керування документацією. До таких актів належать: Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. № 851-IV, Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-IV,Закон України «Про інформацію» від 10 травня 2011 р. № 2657-XII, Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР, Указ Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» від 20 жовтня 2005 р. № 1497, Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 р. № 928, Наказ Державного комітету архівів України «Про стан впровадження технологій електронного діловодства та електронних документів в установах-джерелах комплектування державних архівів» від 16 листопада 2004 р. № 123, ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять», ДСТУ 4423-1:2005 «Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 1. Основні положення», ДСТУ 4423-2: 2005 «Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 2. Настанови».

При написанні роботи були опрацьовані праці В.Т. Савицького, В.В. Бездрабко, М.В. Ларіна, Ю.І. Палехи, І.Є. Антоненко, Т.В. Іванової, Л.П. Піддубної, І.С. Вовчака, О.М. Загорецької, С.В. Радченко, Писаренка В.П. та багатьох інших дослідників у даній галузі. Всі ці праці є дуже цінними і корисними для подальшого розвитку керування документаційними процесами як сфери практичної діяльності.

Методи дослідження. Під час написання курсової роботи використовувались історичний, порівняльний та поняттєвий загальнонаукові методи, а також методи системного аналізу та узагальнення.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, п’яти підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Керування документаційними процесами: сутність та

переваги

Керування документаційними процесами (records management) – галузь керування, яка відповідає за ефективний та систематичний контроль за створенням, прийманням, зберіганням, використанням, передаванням до архіву та вилученням для знищення службових документів, охоплюючи процеси відбирання та зберігання в документальній формі свідчень та інформації про ділову діяльність.

Керування документаційними процесами організовує практичну роботу як службових осіб, які керують документаційними процесами, так і будь-якої особи, яка створює службові документи або користується ними в процесі своєї ділової діяльності. Переваги керування документаційними процесами в органах державної влади охоплюють:

- впровадження політики і застосовування стандартів;

- визначення обов’язків і повноважень;

- визначення процедур, інструкцій та ознайомлення з ними персоналу;

- забезпечення низки послуг, пов’язаних із питаннями керування службовими документами та користування ними;

- розробляння, реалізування та керування спеціалізованими системами для керування документаційними процесами;

- інтегрування керування документаційними процесами у ділові системи та процеси [28, с. 12].

Службові документи містять інформацію, що є цінним ресурсом та важливим чинником ділової діяльності. Щоб захистити та зберегти службові документи як свідчення дій для організацій та суспільства, застосовують системний підхід до керування документаційними процесами. Результатом реалізації системи керування документаційними процесами є джерело інформації про ділову діяльність, яке може забезпечити подальші дії, прийняття рішень, звітність нинішнім й майбутнім зацікавленим сторонам. Службові документи дають можливість організаціям: здійснювати ділову діяльність на засадах регулярності, ефективності та відповідальності, надавати послуги на засадах процесуальної послідовності та рівноправності, підтримувати та документувати формування політики організації та прийняття керівних рішень, забезпечувати послідовність, неперервність та продуктивність здійснення адміністративних дій та керування в організації, сприяти ефективному здійсненню діяльності в межах усієї організації, забезпечити неперервність діяльності організації у випадку надзвичайної ситуації, відповідати правовим та регуляторним вимогам, охоплюючи архівну, аудиторську та наглядову діяльність, забезпечити захист та підтримування в судових позовах, охоплюючи керування ризиками, пов’язане з наявністю або відсутністю свідчень організаційної діяльності, захистити інтереси організації та права працівників, клієнтів та нинішніх і майбутніх зацікавлених сторін, підтримувати та документувати поточну та майбутню дослідницьку і проектну діяльність, інші розробляння та науково-технічні результати, так само як й історичні дослідження, забезпечувати свідчення ділової, особистої та культурної діяльності, встановлювати ділову, особисту та культурну ідентичність, та зберігати корпоративну, особисту або колективну задокументовану пам’ять [23, с. 19].

Термінологічний комітет Міжнародної ради архівів дає таке визначення керуванню документації – галузь загального адміністративного керування, спрямована на економне та ефективне створення, користування і зберігання документів протягом їх життєвого циклу. Керування документацією розглядається у контексті інтенсивного використання інформаційних технологій, що забезпечують якісний менеджмент в управлінській сфері. Якщо діловодство створює та підтримує науково-технологічні основи управління, то керування документацією в межах установи виконує функції менеджменту. У зарубіжній традиції керування документацією охоплює весь життєвий цикл документа з моменту його створення, функціонування, тобто перебування в динамічному стані, до вилучення для знищення чи передавання в архів. Під «створенням документів» розуміють проектування та складання форм документів, їх назв, переліку (згідно з практичними потребами діяльності установи), окреслення функційного призначення, моніторинг їх користування, застосування новітніх інформаційних технологій. Формування справ, створення систем пошуку документної інформації, документів, розвиток систем транслювання інформації, копіювання та тиражування документів, передавання їх до архівів для зберігання становлять ще один «життєвий» цикл документів, який так само є об'єктом пізнання керування документацією. Передання документів в архів, що є процесом, передбачає наявність важливих складових елементів – формування переліку документів зі строками зберігання, їх експертизу, ідентифікацію й опис. Керування архівами розуміється як проектування та будівництво спеціалізованих споруд з архівосховищами, удосконалення методів консервації та реставрації документів, систематизації й описування архівних фондів, доступу по документів, розроблення довідкового апарату [31, с. 24].

Таким чином, керування документацією в узагальненому варіанті тлумачиться як галузь керування, що відповідає за ефективний, системний і систематичний контроль за створенням, обігом, прийманням, зберіганням у відомчому архіві, передаванням до архіву (державного чи національного) та вилученням для знищення службових документів, включаючи процеси відбору й зберігання в документальній формі свідчень і інформації про управлінську діяльність. Управління (керування) документацією для країн пострадянського простору є новим напрямом наукових досліджень. У Національному стандарті України ДСТУ 2732:2004 «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» вперше офіційно зафіксовано визначення поняття «керування документацією» як комплекс заходів, спрямованих на здійснювання процесів створення та функціонування службових документів [9, с. 4]. Останні наукові публікації вчених України, Білорусі, Російської Федерації вказують на схильність ототожнювати керування документацією із теорією і практикою діловодства, управлінським документознавством, інформаційним (у т.ч. і документаційним) забезпеченням управління. Це свідчить про "завойовування" керуванням документацією місця в існуючій моделі науки, етап його становлення й утвердження як наукової дисципліни та напряму практичної діяльності в управлінській сфері. Залучаючи зарубіжний досвід та адаптуючи його для ефективного впровадження і застосування, науковці і практики свідомі щодо необхідності нагального розроблення концептуальних засад теорії та практики керування документацією.

Вивчення проблеми знайшло вихід в активному освоєнні зарубіжного досвіду – основних методів і принципів організації діловодства, пропонованими у руслі records management, їх адаптації до вітчизняних умов документування й функціонування документації (з поправкою на повний «життєвий цикл документа»). Помітніше входження до наукового обігу терміну «керування документацією», «управління документацією», а згодом – «керування документаційними процесами» засвідчило нагальність для вітчизняної науки і практики ідеї цілісності діловодних процесів і архівістики. Всеохопність «життєвого циклу документа», пропагована керуванням документацією, постулює фундаментальну єдність діловодства й архівної справи, що виражає себе на кожному з рівнів побутування документів й організації роботи з ними і складає об'єктно-предметну сферу документознавства. Це продукувало розширення кола симпатиків керування документаційними процесами. Фактами позитивної реакції, визнання доцільності удосконалення діловодних процесів з урахуванням досягнень records management стали, наприклад, потрапляння зарубіжного досвіду керування документаційними процесами у перелік дисертаційних тем, навчальну літературу, науководослідні програми провідних галузевих інституцій, обговорення теми на шпальтах спеціальної періодики і, зрештою, звершенням модифікованої національної версії ISO 15489 «Інформація та документація. Керування документацією» – ДСТУ 4423:2005 «Інформація та документація. Керування документаційними процесами». Тлумачення поняття «керування документаційними процесами», подане в ДСТУ 4423:2005, різниться від пропонованих раніше. Якщо у чинному термінологічному стандарті у сфері діловодства й справи до англомовного варіанту records management зустрічаємо україномовну версію керування документацією, то в ДСТУ 4423-1:2005 розробники відмовляються від буквального перекладу терміну словосполучення, мотивуючи неадекватністю віддзеркалення змісту іншомовного терміну, а також некоректністю значень лексем. Тому, замість звичного «керування документацією» маємо модифіковану версію – «керування документаційними процесами» [17, с. 118].

Таким чином, збагачення терміносистеми документознавства у прикладному сенсі стало свідченням стрімкого розвитку діловодства. Входження у науковий обіг термінів «документаційне забезпечення управління», «керування (управління) документацією» / «керування документаційними процесами» стало ознакою часу. Так склалося завдяки, по-перше, зростання ролі практичної сфери роботи з документами у суспільстві, по-друге, удосконалення інформаційних технологій продукування, розповсюдження,використання та збереження інформації, а, по-третє, освоєння відповідного зарубіжного досвіду. Це, в свою чергу, вплинуло на зміст документознавства як науки, зрослої на ґрунті досягнень роботи з документами. Проваджене термінологічне студіювання дозволить розкрити чинники еволюції документознавства, а відтак доповнити історію науки, її історіографію.

1.2. Нормативно-правове забезпечення процесів керування

документацією

Процеси керування документацією організовуються за допомогою нормативно-методологічної бази, а саме:

положень Конституції України;
законів України;
нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим;
інших методичних документів.

Нормативно-правова база керування документаційними процесами включає в себе:

законодавчі акти України у сфері інформації, документації та документування;
укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Уряду України, які регламентують питання документаційного забезпечення управління в Україні;
правові акти органів виконавчої влади (міністерств, відомств, комітетів) як загальногалузевого, так і відомчого характеру;
правові акти нормативного та інструктивного характеру;
методичні документи з діловодства закладів, організацій, підприємств;
державні стандарти на документацію;
уніфіковані системи документів;
класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації [26, с. 34].

Методичні документи регламентують технологію створення, обробки, зберігання, використання документів в організації, роботу служби діловодства, її структуру, функції, штат, технічне забезпечення тощо.

Крім того, архівні установи надають суб'єктам керування документацією організаційно-методичну допомогу щодо вдосконалення та організації процесів управління документацією, розробляють та затверджують обов'язкові для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями нормативно-правові акти з питань організації документів у діловодстві, мають право перевіряти ведення діловодства в них і вимагати від їх керівників усунення виявлених внаслідок перевірок недоліків [24, с. 80].

Сучасну законодавчу базу керування документаційними процесами складають:

1) закони, що регламентують загальні засади політики держави в галузі інформації взагалі та діловодства зокрема: Закон України «Про інформацію» 1992 р. та 2011 р. (визначає основні види інформації та інформаційної діяльності, визначає інформацію за режимом доступу на відкриту і з обмеженим доступом), Закон України «Про державну таємницю», Закон України «Про національний архівний фонд і архівні установи» (визначає роль архівних установ в управлінні діловодством), Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закон України «Про електронний цифровий підпис»;

2) законодавчі акти, що регламентують спеціальне діловодство (наприклад, Закон України «Про судоустрій» (регламентує організацію діловодства в судах)) .

Нормативну базу керування документацій ними процесами складають: нормативні акти, що мають міжвідомчий характер: Примірна та Типова інструкції з діловодства 1997 р. та 2011 р. відповідно, Інструкція з діловодства за зверненнями громадян 1997 р., Правила роботи архівних підрозділів 2001 р., Перелік типових документів 1998 р. з доповненнями 2001 р., Державні стандарти ДСТУ 4423, ДСТУ 2732-94, ДСТУ 2732:2004, ДКУД ДК 010-98, ДСТУ 3843-99 – ДУСД. Основні положення, ДСТУ 3844-99 – ДУСД. Формуляяр-зразок, ДСТУ 4163:2003 – ДУСД УСОРД. Вимоги до оформлення документів; відомчі нормативні акти (Інструкції з діловодства конкретних установ, розроблені на основі Примірної інструкції та Інструкції з діловодства за зверненням громадян, відомчі (галузеві) переліки документів, наприклад Національного банку України); нормативні акти, що регламентують спеціальне діловодство (наприклад, Правила ведення нотаріального діловодства, Інструкція з діловодства у відділах реєстрації актів цивільного стану, затверджені Мін`юстом) [1-11].

Основними перспективними напрямами нормативно-правового забезпечення організації керування докуметаційними процесами в Україні є:

- прийняття Закону України «Про діловодство»;

- розроблення нормативних документів, спрямованих на вдосконалення діловодства із застосуванням електронного документообігу в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, нормативного документа, що регламентує організацію зберігання електронних документів у діловодстві та архівному підрозділі установи,

- підготовка збірника форм ОРД;

- перероблення ДКУД у межах розділу, що стосується ведення ОРД;

- підготовка відомчих (галузевих) переліків документів зі строками їх зберігання та примірних номенклатур справ для установ різних галузей діяльності та форм власності тощо [26, с. 40].

Реалізації завдань щодо розроблення нормативно-правого забезпечення організації процесів керування документацією має сприяти інтеграція творчих зусиль працівників архівних установ, науково-дослідних інституцій, навчальних закладів, а також служб діловодства органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

На підставі аналізу нормативно-правової бази документування та організації роботи з документами у радянський час та за період незалежності України стверджується, що Україна, зберігши протягом певного періоду чинність радянських нормативно-правових актів у галузі архівної справи та діловодства, тим самим забезпечила історико-юридичне наступництво і наявність правової основи для подальшої нормотворчості з метою формування власної національної бази нормативно-правового регулювання документаційних процесів в держаних структурах.

Можна відзначити, що напрацьована у нашій державі за час незалежності нормативно-правова база охоплює більшість найосновніших відносин у сфері керування документаційними процесами. Поряд із Конституцією України, нормативно-правове регулювання у даній сфері здійснюється низкою законів України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи та діловодства, національними та галузевими стандартами, сукупністю актів міжгалузевої та галузевої дії центральних органів влади, актами місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Оцінюючи нормативно-правову базу керування документаційними процесами як таку, можна сказати, що вона може вважатися у даний час мінімально достатньою, але її ще не можна назвати системою, оскільки правовим регулюванням охоплена не вся сукупність найосновніших відносин у даній сфері; певна частина нормативно-правових актів, що регулюють цю галузь, містить суперечливі норми і потребує узгодження; відсутній стержневий законодавчий акт, який би комплексно визначав основні засади правового регулювання відносин у даній сфері; не визначені першочергові завдання та перспективи розвитку нормативно-правового забезпечення документостворення та організації роботи з документами; спостерігається повільність законопроектної роботи та значна тривалість узгоджувальних процедур у нормотворенні. Не враховуються реальні якісні зміни у сфері документозабезпечення, що склалися об’єктивно, прикладом чого є відсутність офіційного визнання в Україні керування документаційними процесами як функції державного управління, сфери документування та організації роботи з документами і відповідного історичного етапу їх розвитку [28, с. 67].

Отож, серед основних завдань концепції, спрямованих на вдосконалення і розвиток нормативно-правового регулювання у сфері керування документаційними процесами, вбачаються: усунення наявних у нормативних актах різної юридичної сили та рівнів протиріч; прийняття нових актів із метою унормування неврегульованих відносин; законодавче визначення суб’єктного складу керування документаційними процесам, чітке закріплення його статусу і розмежування повноважень; реформування системи державного управління у даній галузі; гармонізація національної нормативно-правової бази з нормами міжнародного права та міжнародними стандартами у цій сфері.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСІВ КЕРУВАННЯ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ В

ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ВЛАДИ

2.1. Характерні риси керування документаційними процесами в

органах державної влади

У сучасному керуванні документаційними процесами відбуваються значні зміни, зумовлені здобуттям Україною незалежності, активним впровадженням в управлінську діяльність новітніх інформаційних технологій та інтенсивним курсом України на інтеграцію у світовий інформаційний простір. Зазначені фактори викликають необхідність створення національної нормативно-правової бази керування документаційними процесами, яка б не лише формально замінила систему унормування цієї сфери, але й відповідала б потребам сучасної системи державного управління в Україні, регулювання процесів автоматизації управлінської діяльності, створювала правові засади участі України у глобальних системах.

Сучасний етап розвитку української держави характеризується необхідністю посилення ролі державного управління, одним із важливих напрямів оптимізації якого є подальше вдосконалення документаційного забезпечення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Із удосконалаенням управлінської праці, її розподілом, спеціалізацією і автоматизацією процесів керування документацією стає важливою сферою управлінської діяльності. Вирішення актуальних завдань сьогодення щодо виведення України на шлях стабільного і динамічного розвитку зумовлює посилення комплексного документаційного забезпечення потреб державного управління [33, с. 6].

Аналіз стану наукової розробки проблем керування документацією показав, що керування документаційними процесами в органах державної влади та місцевого самоврядування як важливий інструмент впливу на процес та результат управлінської діяльності, як один з визначальних чинників забезпечення функціонування владних та самоврядних органів вивчене фрагментарно і потребує системних наукових досліджень.

На сьогоднішній день актуальною є необхідність впорядкування понятійно-термінологічного апарату керування документаційними процесами та організації роботи з документами шляхом усунення наявних суперечностей; подальшого розвитку та удосконалення уніфікації і стандартизації документів із метою адаптації керування документаційними процесами до загальноєвропейської системи та включення його у міжнародний інформаційний обмін на основі сумісності національних та міжнародних стандартів у сфері документації, уніфікації даних та передавання інформації [12, с. 2].

Існує також потреба удосконалення чинної в Україні системи державного управління та формування і реалізації державної політики у галузі керування документаційними процесами. Реформування у цій сфері могло б здійснюватися:

– шляхом розподілу повноважень із питань управління документаційним забезпеченням між Державним комітетом архівів України і службами документаційного забезпечення як вищих органів у системах органів відповідних гілок державної влади, так і відповідними службами центральних органів виконавчої влади за галузевим принципом;

– шляхом створення принципово нової системи – системи органів державного управління у сфері керування документацією в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Одними з основних шляхів оптимізації діяльності служб керування документаційними процесами в органах державної влади та місцевого самоврядування могли б бути:

– впорядкування системи служб керування документаційними процесами в органах державної влади та місцевого самоврядування всіх рівнів на відповідній нормативно-правовій основі, забезпечуючи при цьому: однотипність їх назв відповідно до змісту виконуваної діяльності у поєднанні з організаційними формами, що відповідають відповідним рівням управління; визначення структури, чисельного та посадового складу служб керування документаційними процесами відповідних рівнів на науково обгрунтованих нормативах функціональної самодостатності та керованості;

– налагодження системи кадрового забезпечення служб керування документаційними процесами шляхом: продовження здійснення підготовки фахівців за спеціальністю 5.020107 «Діловодство» освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» для роботи на посадах технічного та обслуговуючого персоналу; нововведення у галузі «Державне управління» спеціальності «Документаційне забезпечення управління» або «Керування документацією» з метою підготовки фахівців з базовою вищою освітою освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» для роботи на посадах фахівців, а також для підготовки фахівців із повною вищою освітою освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» та «магістр» для роботи на посадах керівників структурних підрозділів та керівників служб керування документаційними процесами; запровадження системи періодичної перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників служб керування документаційними процесами у регіональних центрах перепідготовки державних службовців, а також у Національній академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутах [39, с.4].

Отож, практична реалізація керування документаційними процесами в органах державної влади та місцевого самоврядування повинна базуватися на активному впровадженні новітніх інформаційних технологій документування, документообігу, контролю за виконанням, пошуку, використання та зберігання документів, оснащенні служб керування документацією сучасною комп’ютерною технікою та обладнанням із дотриманням вимог щодо сумісності засобів автоматизації і програмного забезпечення.

2.2. Документаційні процеси та їх контролювання в організації

Визначання того, які службові документи треба долучати до документаційної системи, базується на результатах аналізування вимог регуляторного середовища, вимог ділової діяльності та звітності, ризику не долучити службові документи. Залежно від типу організації, правового і соціального контексту, в якому вона діє, ці вимоги можуть відрізнятися.

Службові документи створюють і отримують на різноманітних носіях, використовуючи постійно змінювані технології. Первинна характерна ознака службових документів – це їх динамічна природа. Їх можуть створювати різні автори, їх можна представити різними версіями у різних форматах, у різні періоди часу.

Коли ділові чи особисті дії зобов’язують організацію або особу діяти, роблять організацію або особу підзвітними чи документують дію, рішення або процес прийняття рішень, їх потрібно долучати до документаційної системи у вигляді службових документів та пов’язати з метаданими, що характеризують їх специфічний діловий контекст.

Рішення про те, як довго треба зберігати службові документи в документаційних системах, базуються на оцінюванні вимог регуляторного середовища, вимог ділової діяльності й звітності та ризиків. Попередньо для прийняття таких рішень потрібно залучити підрозділ, що здійснює специфічну ділову діяльність, призначену посадову особу, яка керує документаційними процесами, та, за потреби, інших працівників згідно із зовнішньою та внутрішньою політикою та нормами керування документаційними процесами, вимогами до службових документів, пов’язаними із специфічною діловою діяльністю. Статутні або інші регулятивні вимоги можуть встановлювати мінімальні строки зберігання або підпорядковування рішенню таких повноважних органів, як архів або аудитории [10, с. 15].

Під час визначання строків зберігання службових документів треба враховувати права і інтереси всіх зацікавлених сторін. Не треба приймати рішення для того, щоб обмежити права доступу [20, с. 21].

Процесом зберігання службових документів треба керувати, щоб:

- відповідати поточним та майбутнім потребам ділової діяльності:

1) зберігати інформацію про минулі і нинішні рішення та діяльність як частини корпоративної пам’яті для інформаційного забезпечення прийняття рішень та діяльності в теперішньому і в майбутньому часі;

2) зберігати свідчення про минулу та теперішню діяльність для задоволення звітних зобов’язань;

3) ліквідувати систематично і санкціоновано якомога раніше непотрібні службові документи;

4) зберігати контекст службового документа, що зробить можливим для майбутніх користувачів оцінити автентичність та достовірність службових документів, навіть у випадках, коли документаційні системи, в яких вони зберігаються, були закриті або зазнали значних змін;

- відповідати правовим вимогам, забезпечивши відповідне оформлення документів, розуміння та виконання вимог регуляторного середовища, яке застосовується під час керування документаційними процесами специфічної ділової діяльності, та

- відповідати поточним і майбутнім потребам внутрішніх і зовнішніх зацікавлених сторін:

1) визначати законні та позовні інтереси зацікавлених сторін у зберіганні службових документів довше, ніж це потрібно самій організації. Зацікавлені сторони можуть бути діловими партнерами, клієнтами та іншими особами, яких торкаються рішення або дії організацій тощо, яким організація може надавати доступ до своїх службових документів згідно з вимогами звітності, наприклад, аудитори, регулятивні органи та слідчі органи, архівні установи або дослідники;

2) визначати та оцінювати правові, фінансові, політичні, соціальні або інші позитивні вигоди від зберігання службових документів з метою слугувати інтересам науки і суспільства в цілому;

3) дотримуватися інструкцій відповідних архівних органів у разі їх придатності [10, с. 17].

До службових документів тривалого зберігання належать такі, що:

- забезпечують свідчення та інформацію про політику і діяльність організації;

- забезпечують свідчення та інформацію про взаємодію організації з клієнтами, яких вона обслуговує;

- документують права й обов’язки фізичних осіб та організацій;

- сприяють формуванню документальної пам’яті організації для наукових, культурних та історичних цілей;

- містять свідчення та інформацію про діяльність, що представляє інтерес для внутрішніх і зовнішніх зацікавлених сторін.

Метою долучання службових документів до документаційних систем є:

- встановлювання взаємозв’язків між службовим документом, автором та службовою потребою, що зумовила його створення;

- розміщування службового документа з його взаємозв’язками в документаційній системі;

- встановлювання його зв’язків з іншими службовими документами

Цей процес можна провести через розміщення детальних метаданих, які містять, доповнюють, пов’язують інформацію про певний службовий документ незалежно від його формату. На стадії розробляння цей процес долучають до процедур документаційної системи. Такі метадані є суттєвими для відстежування, повноважень, статусу, структури та цілісності службового документа в будь-який момент та подання його зв’язків з іншими службовими документами [34, с. 92].

Перелік методів, що забезпечують долучання службових документів, може бути таким:

- класифікування та індексування, що дають можливість встановити відповідні зв’язки, групування, найменування, забезпечення секретності, дозвіл на користування та пошук, передавання до архіву та вилучання для знищування і виявляння службових документів, життєво важливих для діяльності організації;

- систематизування у логічній послідовності, незалежно від виду носія: фізичний чи електронний, що полегшує наступне користування і одержування довідок;

- реєстрування, що засвідчує наявність службового документа в документаційній системі;

- функціювання систем, які в процесі ділової діяльності мають:

1) забезпечувати створення метаданих, що описують діловий контекст;

2) забезпечувати свідчення того, де знаходиться службовий документ;

3) виявляти, яка дія невиконана;

4) виявляти, хто має доступ до службового документа;

5) виявляти, коли цей доступ мав місце;

6) забезпечувати свідчення дій, що здійснювалися зі службовим документом.

У документаційній системі, де застосовують процеси реєстрування:

- службові документи реєструють, коли долучають їх до документаційної системи;

- до закінчення реєстрування жоден процес не може впливати на службовий документ.

Основна мета реєстрування – засвідчити, що службовий документ було створено або долучено до документаційної системи, а додатковою перевагою є те, що реєстрування полегшує пошук службових документів. Воно містить запис короткої описової інформації або метаданих про службовий документ та надання службовому документу ідентифікатора — умовної познаки, унікальної для цієї системи. Реєстрування формалізує долучення службового документа до документаційної системи [10, с. 18].

Службові документи треба реєструвати тільки на одному рівні у межах документаційної системи. В електронному середовищі документаційні системи можна проектувати так, щоб реєстрування службових документів відбувалося автоматично, прозоро для користувача діловою системою, до якої службовий документ долучають, та без втручання фахівця з керування документаційними процесами.

Класифікування напрямів ділової діяльності є важливим засобом, що допомагає здійснювати ділову діяльність і здебільшого стосується керування документаційними процесами, охоплюючи:

- забезпечування зв’язків між окремими службовими документами, що нагромаджуються, для того, щоб забезпечити безперервне документування діяльності;

- забезпечування уніфікації під час визначання назв службових документів;

- допомогу в пошуку всіх службових документів, які стосуються певної функції або напряму діяльності;

- визначання ступенів таємності та доступу для груп службових документів;

- встановлювання дозволу користувачам на доступ або роботу з певними групами службових документів;

- розподіл відповідальності за керування певними групами службових документів;

- поділ службових документів для роботи, та

- визначання відповідних строків зберігання та дій з передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування.

Системи класифікації відображають діяльність організації і зазвичай будуються на основі аналізу цієї діяльності. Системи можна використовувати для забезпечування різноманітних операцій керування документаційними процесами. Організаціям треба визначити ступінь класифікаційного контролю, необхідний для їх діяльності [10, с. 19].

Системи класифікації та індекси можуть бути забезпечені словниковим контролем, що відображає спеціальну лексику комплексу службових документів організації. Такий словниковий контроль пояснює вживання специфічних для організації понять або термінів.

Індексування можна робити вручну або автоматично. Воно може відбуватися на різних рівнях групування в документаційній системі.

Настанови з індексування можна знайти у стандарті ISO 5963 Documentation — Methods for examining documents, determining their subjects, and selecting indexing terms. Звичайно застосовують умовні позначки на службових документах, що відрізняються від назви службового документа. Розміщування номерів або індексів звичайно роблять на сукупності службових документів.

Надання індексів пов’язано з проведенням пошуку, де номер чи індекс зазначають «адресу» службового документа. Службовий документ можна знайти, точно вказавши місце його розташування в документаційній системі.

Службові документи зберігають на носіях, придатних для користування, які забезпечують достовірність, автентичність та збереженість так довго, як це потрібно. Питання зберігання, обробляння та збереженості службових документів виникають вже під час їх активного функціювання, а не лише тоді, коли вони стають неактивними [33, с. 8].

Службові документи потребують таких умов зберігання і процесів обробляння, в яких ураховано їхні специфічні фізичні та хімічні властивості. Службові документи тривалої цінності, незалежно від формату, потребують якіснішого зберігання та обробляння, щоб забезпечити їхню збереженість так довго, наскільки це відповідає їхній цінності. Умови зберігання та процеси обробляння проектують таким чином, щоб захистити службові документи від несанкціонованого доступу, втрати або знищування, а також викрадання і стихійного лиха.

Організація повинна розробити політику та інструкції щодо конвертування або переміщування службових документів з однієї документаційної системи до іншої.

Системи для електронних документів розробляють таким чином, щоб ці документи залишалися доступними, автентичними, достовірними та придатними для користування за будь-яких змін у системі. Це може бути переміщування у зв’язку із застосуванням іншого програмного забезпечування, відображення у форматах емуляції або інші майбутні способи відображання службових документів. Якщо такі процеси відбуваються, потрібно зберігати свідчення про них, разом із подробицями будь-яких змін в інформації та форматі службових документів.

Організації повинні мати формальні інструкції, які встановлюють, хто має дозвіл на доступ до службових документів та за яких обставин.

Вимоги регулятивного середовища, відповідно до яких діє організація, встановлюють низку принципів щодо прав, умов або обмежень доступу, які мають враховуватись під час функціювання документаційних систем. Це може бути спеціальне законодавство, що охоплює: забезпечення таємниці приватної інформації, безпеки, свободи інформації та роботу архівів. Службові документи можуть містити особисту, комерційну або іншу важливу для діяльності організації інформацію [32, с. 75].

У певних випадках не можна дозволяти доступ до службових документів або до інформації про них.

Обмежування доступу можна застосовувати як у межах організації, так і для зовнішніх користувачів. Службові документи з обмеженим доступом треба визначати лише тоді, коли цього потребує діяльність або згідно з вимогами регулятивного середовища. Обмежування треба накладати на визначений період, щоб додаткове відстежування, необхідне для цих службових документів, проводили не пізніше, ніж це потрібно. Характер встановлених обмежень доступу може з часом змінюватися.

Забезпечування відповідного контролю за доступом здійснюють шляхом встановляння статусу доступу як для службових документів, так і для суб’єктів.

Керування процесами доступу встановлює таке:

- службові документи поділяють на категорії відповідно до їх рівня доступу у певний час;

- доступ до службових документів мають лише уповноважені особи;

- засекречені службові документи можна читати лише за потреби та за наявності повноважень;

- усі дії зі службовими документами здійснюють лише ті суб’єкти, хто має на це повноваження;

- дозвіл на доступ до службових документів певної сфери відповідальності визначають підрозділи організації, що відповідають за цей напрям діяльності.

Відстежування та відображання у вигляді переліку користувачів із рівнями доступу та їхніми функційними робочими обов’язками має здійснюватися постійно в усіх документаційних системах, незалежно від видів документів та їх носіїв. Документаційні електронні системи, особливо ті, що територіально віддалені, можуть використовувати протоколи ідентифікації користувачів з інших програм [37, с. 18].

Контролювання руху службових документів та користування ними в документаційній системі необхідне, щоб:

- визначити, які невиконані дії треба виконати;

- уможливити пошук службових документів;

- запобігти втратам службових документів;

- контролювати використання систем безпеки і зберігання та ведення обліку дій зі службовими документами (тобто долучання або реєстрування, класифікування, індексування, зберігання, доступ та користування, переміщування, передавання до архіву або вилучання для знищування);

e) підтримувати здатність визначити операційне походження деяких службових документів, якщо системи об’єдналися або були переміщені.

Контролювати строки виконання дій можна у документаційних системах лише для процесів, для яких організацією чи для організації встановлено строки виконання певних дій. Контроль строків виконання дій:

- мінімізує кількість процесів, які треба зробити відповідно до рішень або дій, зазначених у службовому документі,

- покладає відповідальність за дію на призначену особу, та

- документує дату, до якої потрібно здійснити визначену дію, та дату, коли дія відбулася.

Контроль строків виконання дій може бути ефективним лише тоді, коли службовий документ зареєстровано в документаційній системі до передавання особам, яким він призначений для виконання.

Рух службових документів треба документально оформити, щоб, за потреби, службові документи завжди можна було знайти. Для контролювання можна документувати умовну познаку (ідентифікатор), назву, особу або підрозділ, де перебуває службовий документ, та час (дату) переміщування.

Система має простежити вихід службового документа, передавання від однієї особи до іншої та вертання у вихідне місце або у сховище, а також вилучання для знищування або передавання на постійне зберігання до архіву чи до будь-якої іншої уповноваженої сторонньої організації.

Повноваження щодо передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування, якими керуються для вилучення службових документів з операційних систем, застосовують до них систематично і у встановленому порядку в процесі повсякденної діяльності. Жодна дія з передавання службових документів на зберігання або вилучання для знищування не проводиться без упевненості, що службовий документ більше непотрібен, усю роботу виконано, немає судових позовів та не ведуться слідства, які б потребували службових документів як доказів [10, с. 21].

Дії з передавання службових документів на зберігання або вилучання для знищування можуть охоплювати:

- вилучання з документаційної системи, списання та фізичне знищування службових документів на підставі проведення експертизи їхньої цінності;

- зберігання протягом тривалого періоду в підрозділі організації;

- передавання до відповідного сховища або носія під організаційним контролем;

- передавання іншій організації, яка набула відповідальності за діяльність внаслідок реорганізування, ліквідування, продажу або приватизування;

- передавання відповідальності за керування до відповідного повноважного органу, тоді як фізичне зберігання службових документів залишається за організацією, що їх створила,

- передавання до сховища, яким керує від імені організації незалежний постачальник, з яким укладено відповідну угоду,

- передавання до архіву організації;

- передавання до сторонньої архівної установи.

Під час фізичного знищування службових документів треба керуватися такими принципами:

знищування завжди має бути санкціонованим;
не знищують службові документи, задіяні в незакінчених судово-слідчих діях;
знищування службових документів здійснюють способом, який зберігає конфіденційність інформації, яку вони містять;
всі копії службових документів, санкціонованих до знищування, охоплюючи страхові копії, копії для користування та резервні копії, знищують.

Документація, що описує керування документаційними процесами, має відповідати правовим, організаційним та технічним вимогам. Треба мати чітко визначені повноваження щодо документаційних процесів, таких, як класифікування, індексування, аналізування для визначання цінності та передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування.

Щоб визначити вимоги до методики, аналізування, аудиту та перевіряння керування документаційними процесами, треба мати розроблені відповідні законодавчі акти, норми та політику. Треба приділити значну увагу іншим інформаційним системам та інформаційній політиці організації, щоб підтримати корпоративну цілісність середовища інформаційного керування [39, с. 4-5].

Отже, усі рішення щодо того, які службові документи треба долучати до документаційної системи та як довго зберігати, документують з належною точністю та зберігають. Рішення можна представити у вигляді номенклатури справ, що надає повноваження щодо передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування. Документацію про результати аналізування цінності або іншої оцінки, що впливає на прийняття рішень про долучення та зберігання службових документів, подають вищому керівництву на затвердження. Ця документація має містити інформацію про особливості діяльності та службові документи, що є результатом кожного напряму діяльності, а також точно і однозначно визначити періоди їх зберігання та дії з передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування. Потрібно чітко визначити події, що ініціюють або роблять можливими дії з передавання службових документів до архіву або вилучання їх для знищування. Також можуть бути інструкції про передавання службових документів на підставі альтернативних форм зберігання. У цьому разі таку документацію подають на розгляд для необхідного схвалення сторонньому уповноваженому органу, такому як архівна установа, аудитори тощо. Якщо службові документи були передані до архіву або вилучені для знищування, треба зберігати документ, що засвідчує такі дії.

2.3. Особливості сучасних систем електронного документообігу в

державних установах України

Основним джерелом ухвалення управлінських рішень для якісної реалізації державної політики є достовірна та повна задокументована інформація про діяльність усіх державних органів. Оперативне отримання такої інформації на сьогодні можливе лише за допомогою сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій.

Ефективність управління державних органів у сучасних умовах значною мірою залежить від вирішення завдань оперативного створення електронних документів, контролю за їх виконанням, від організації збереження, а також пошуку і використання. Електронний документообіг дозволяє суттєво підвищити ефективність роботи, можливість скоротити часові витрати на розв’язання задач, пов’язаних із діяльністю державних органів.

Автоматичний контроль виконання документів підвищує якість роботи виконавців, робить результати підготовки документів більш прогнозованими і керованими [36, с. 30].

Система електронного документообігу (далі – СЕД ) – це організаційно-технічна система, що забезпечує процес створення, управління

доступом і поширення електронних документів у комп’ютерних мережах, а також забезпечує контроль за потоками документів в організації.

Головне призначення СЕД – автоматизувати весь комплекс робіт із електронними документами: введення у систему, їх реєстрацію, розподіл і розсилання, редагування, оперативне збереження, пошук і перегляд, відтворення, контроль виконання, розмежування доступу до них тощо. Впровадження СЕД сприяє підвищенню культури діловодства, забезпеченню суттєвої економії коштів на тиражування та пересилання значної кількості документів, що вкрай актуально нині за умов обмеженого фінансування державних органів. Крім цього, застосування СЕД дозволяє прискорити терміни опрацювання документів, удосконалити механізм організації та виконання документів, автоматизувати виконання однотипних операцій, спростити використання інформації документів за рахунок розширення можливостей їхнього пошуку.

На цей час існує два альтернативних підходи до автоматизації завдань документообігу в державних органах. Перший полягає у послідовній реалізації окремих програм, що автоматизують конкретні ділянки управління документообігу. Другий – у впровадженні платформи для реалізації комплексної системи автоматизації документообігу та управління процесами і створення на цій базі модулів, інтегрованих в єдиний комплекс [37, с. 19].

Перший підхід реалізує фіксовану функціональність (реєстрація вхідних, вихідних, внутрішніх документів та контроль за їх виконанням тощо). Прикладами таких модулів є системи автоматизації канцелярії, засоби автоматизації контролю виконання та ін. Основна перевага даної реалізації у відносно невисокій вартості та досить швидкому ефекті від впровадження відповідних модулів. Програми цієї групи ідеально підходять для автоматизації спеціалізованих робочих місць, орієнтованих на виконання однотипних операцій.

Потреби оперативного одержання і обробки великих обсягів різнопланової інформації, колективної роботи з підготовки документів, створення і надання електронних адміністративних послуг визначають об’єктивну необхідність впровадження в управлінській діяльності державних органів комплексної автоматизації документаційних процесів.

У даний час майже усі СЕД, що представлені на українсько-російському ринку, пропонують комплексний підхід для вирішення завдань автоматизації документообігу.

Електронний документообіг є важливою складовою документаційного забезпечення діяльності державного органу. Електронний документообіг з використанням електронного цифрового підпису (далі – ЕЦП) є однією з основних складових електронного урядування, адже саме він забезпечує циркуляцію електронних документів, які є підґрунтям для нової юридично значущої форми взаємодії: держави та суспільства (government to citizen – G2C), держави та бізнесу (government to business – G2B), державних органів між собою (government to government – G2G) [43].

Розвиток електронного урядування – це складний процес, що потребує значних матеріальних, інтелектуальних і фінансових ресурсів та вимагає вирішення комплексу правових, організаційних і технічних проблем.

Питання унормування в Україні електронного документообігу набувають значної політичної та економічної ваги у зв’язку з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій та створення на їх основі нових форм взаємодії, документування інформації та документаційного забезпечення будь-якої діяльності.

Одним із головних пріоритетів України є побудова інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямованого на розвиток, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові для підвищення якості життя [48].

Кабінет Міністрів України щорічно звітує про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні. Незважаючи на те, що на ринку України існує понад 50 систем, останні три роки – 2011, 2012 та 2013 державні органи віддають перевагу провідним наступним СЕД: Megapolis. Документообіг (Софтлайн), OPTIMA-WorkFlow (Optima), Док Проф (Ситроникс), Дело (Електронні офісні системи), MasterDOC (Банкомсвязь), Атлас ДО К (Атлас), Летограф (Летограф).

СЕД , які впроваджено та функціонують у державних органах, постійно змінюються і удосконалюються виробниками. Цим викликано коливання їх популярності серед користувачів.

Важливе значення для державних органів мають системи обліку звернень громадян та контролю за їх виконанням. Найбільший відсоток впровадження цих систем належить наступним виробникам: ЗАТ «Софтлайн», ТОВ «Ер-Джі-Дейта» та ЗАТ «Інфоплюс».

Найпоширенішою архітектурою СЕД, якою користуються державні органи, є клієнт-серверна, на другому місці WЕВ -орієнтована.

Щодо системи управління базами даних (далі – СУБД), то державні органи найчастіше віддають перевагу системам Oracle та MSSQL.За даними Національного центру підтримки електронного урядування, в державних органах впроваджено та експлуатується СЕД, більшість з яких на даний час є несумісними між собою як за форматами електронного документу, так і за форматами ЕЦП. Така ситуація стала можливою у результаті хаотичного, несистемного розвитку національної системи ЕЦП та відсутності сертифікації СЕД і уніфікованих форматів, що не тільки унеможливлює електронну взаємодію державних органів між собою при наданні ними державних послуг та є загрозою національній безпеці держави, але й створює значні труднощі для бізнесу, особливо в процесі надання електронної звітності контролюючим органам. Однак останнім часом спостерігається покращення ситуації. Так, у листопаді 2011 р. затверджено «Вимоги до форматів даних електронного документообігу в органах державної влади. Формат електронного повідомлення», а вже у серпні 2012 р. затверджено «Вимоги до формату підписаних даних», що спрямовано на забезпечення створення сприятливих умов для обміну електронними документами між різними СЕД та технологічної сумісності програмно-технічних комплексів акредитованих центрів сертифікації ключів та надійних засобів ЕЦП [32,с.81].

Ще одним кроком на шляху до оптимізації роботи з електронними документами в Україні стало розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання впровадження системи електронної взаємодії органів виконавчої влади». На виконання цього розпорядження було створено системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі – система взаємодії), що дозволяє здійснювати обмін електронними документами. «Положення про систему електронної взаємодії органів виконавчої влади» затвердили постановою Кабінету Міністрів України, а згодом Міністерство юстиції України затвердило «Порядок роботи з електронними документами через систему електронної взаємодії з використанням ЕЦП». Зазначені документи встановлюють загальні правила створення, відправлення, передавання, одержання, опрацювання, використання та зберігання електронних документів та електронних копій паперових документів, на які накладено ЕЦП, таких, що не містять інформацію з обмеженим доступом. Однак, незважаючи на те, що нині завершено дослідну експлуатацію системи взаємодії та здійснюється її підготовка до переведення у режим промислової експлуатації, досі немає інструкції з організації роботи системи взаємодії, яка визначала б порядок дій органів виконавчої влади для підключення до неї та безпосереднього опрацювання в ній документів і інформації, що забезпечує їх чітку взаємодію з іншими органами виконавчої влади та Секретаріатом Кабінету Міністрів України.

Слід зазначити, що найвагомішим документом, що дозволить унормувати роботу різних СЕД, а також системи взаємодії, є проект «Порядку роботи з електронними документами та їх підготовки до передавання на архівне зберігання», розроблений Державною архівною службою України (далі – Укрдержархів) на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції розвитку електронного уряду в Україні». Нині проект зазначеного порядку на узгодженні в Міністерстві юстиції України.

Згідно з даними різних джерел із мережі Інтернет в Україні акредитованими центрами сертифікації ключів на сьогодні видано понад 800 тисяч посилених сертифікатів ключів, електронну звітність збирають 11 державних органів; так, Міністерство доходів і зборів отримує електронну звітність від понад 480 тисяч суб’єктів господарювання [24, с.81].

Впровадження електронного документообігу з використанням ЕЦП, як пріоритетний напрям державної політики щодо електронного урядування, визначено актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Упродовж 2012 р. Центральним державним електронним архівом України (далі – ЦДЕА України) проведено вивчення стану впровадження СЕД у державних органах. До 47 державних органів направлено запити щодо видів впроваджених СЕД та їх основних характеристик, відповіді надійшли від 42 державних органів.

Проаналізувавши отримані відповіді, можна зробити висновок, що нині в державних органах впроваджено системи автоматизації діловодства (далі – САД ) і системи електронного документообігу (далі – СЕД ).

САД орієнтовані на автоматизацію документаційних процесів стосовно паперових документів. До основних функцій САД належать: реєстрація вхідних, вихідних та внутрішніх документів, контроль за їх виконанням.

СЕД поєднують у собі функції автоматизації діловодства та управління електронними документами, забезпечують приймання, реєстрацію, обробку, передачу, засвідчення документа ЕЦП та зберігання електронних документів. Тобто СЕД охоплює всі діловодні процеси в державних органах та має власні засоби обліку і зберігання документів, а також механізм автоматизації їх руху – маршрутизатор, що іменується нерідко docflow.

До СЕД зазвичай зараховують і САД , тим більше, що класичних САД практично не залишилося, оскільки всі вони постійно оновлюються та доопрацьовуються. Тому віднести їх до САД або до СЕД можна з певною ймовірністю, аналізуючи характеристики цих систем.

У СЕД використовуються два підходи до зберігання документів: централізоване та розподілене. Більшість державних органів, які надали відомості, віддають перевагу централізованому зберіганню документів, а незначна частина – розподіленому [46].

Автоматична реєстрація вхідних, вихідних і внутрішніх документів та створення реєстраційно-контрольної картки у системі передбачена в більшості СЕД та САД , що функціонують чи впроваджуються в державних органах.

Можливість відправки на візування, формування і публікація резолюції та погодження документів передбачена в системах 10 з 38 державних органів, що надали цю інформацію.

Системи документообігу, що функціонують чи впроваджуються в державних органах, виконують таку функцію, як взяття документа на контроль та контроль за виконанням доручень у 32 державних органах.

Підсистема «Звернення громадян» призначена для підвищення рівня обробки звернень громадян шляхом автоматизації реєстрації отриманих звернень, призначення виконавців і визначення строків виконання резолюцій, використовується у 29 з 38 державних органів, що надали цю інформацію.

Подальше зменшення частки паперового документообігу завдяки застосуванню технологій штрих-кодування, потокове сканування та поступова інтеграція в СЕД передбачена у 27 державних органах. У Державній казначейській службі виправити на виконується модернізація системи для забезпечення можливості сканування паперових документів.

Ведення номенклатури справ окремих підрозділів та зведеної номенклатури справ у системі передбачено у 22 з 38 державних органів, що надали цю інформацію. З них у 10 державних органах – це «Megapolis. Документообіг», у 4 – «OPTIMA-WorkFlow», у 2 – «АСКОД», у 2 – «MasterDOC», у 2 – «ДОК Проф».

У 15 державних органах із 38, що надіслали інформацію, є підсистема «Архівна справа», яка дозволяє формувати та підготовляти справи до архівного зберігання у системі (групування документів у справи, систематизація справ, створення реєстрів, описів). У 12 державних органах у підсистемі «Архівна справа» передбачено вилучення документів для знищення. Процедура видалення документів після закінчення строку їх зберігання у системах може виконуватися вручну або автоматично [36, с. 38].

Впровадження комплексної системи захисту інформації. Згідно із Законом України «Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах» інформація, яка є «власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом», повинна оброблятися в автоматизованій системі, до складу якої входить комплексна система захисту інформації (далі – КСЗІ) з підтвердженою відповідністю.

КСЗІ впроваджено у Фонді державного майна України та у Державній службі фінансового моніторингу України, частково у Державному агентстві резерву України (СЕД має комплекс засобів захисту інформації, експертний висновок від 20.05.2008 № 137). У процесі впровадження КСЗІ знаходяться 5 державних органів, а в 10 – планується його впровадження [47].

Впровадження системи взаємодії. За наданою інформацією від 38 державних органів у 15 з них, систему взаємодії впроваджено. Система взаємодії знаходиться на стадії тестування та впровадження ще у 13 державних органах. У Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України впроваджено несумісну систему автоматизації діловодства (версія «Megapolis. Документообіг») із системою взаємодії. У Державній казначейській службі виконується модернізація «OPTIMA-WorkFlow» для її інтеграції з системою взаємодії.

Отже, ведення документообігу в традиційному («паперовому») вигляді не відповідає зрослим вимогам до управління документацією.

Основною проблемою традиційної технології управління документообігом є практична неможливість централізовано відслідковувати рух документів організації в реальному масштабі часу. Основною метою впровадження СЕД є створення в державному органі повноцінної, розвинутої системи документообігу, управління потоками робіт, контролю за виконавською дисципліною, зокрема механізмів для виконання технологічних процесів опрацювання документів та організації контролю та управління цими процесами [48].

Характерним явищем минулих років стало підвищення уваги державних органів до СЕД на тлі все більшої їх активності в сфері формування та розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування.

За даними дослідження, проведеного ЦДЕА України в 2012 році, 90 % державних органів автоматизували процедуру реєстрації вхідної/вихідної кореспонденції та впровадили спрощені системи контролю за виконанням доручень. Упроваджені САД створюють сприятливі технологічні передумови переходу державних органів на електронний документообіг та впровадження СЕД .

На час опитування державних органів 19 % з них вже впровадили СЕД. На стадії впровадження чи дослідної експлуатації СЕД перебував 21 % державних органів.

Проте, якщо проаналізувати базову функціональність впроваджених в державних органах СЕД, то очевидно, що ці системи використовуються користувачами тільки на 20-25 % своїх можливостей.

Також за результатами дослідження встановлено, що більшість державних органів, у яких впроваджено чи впроваджується СЕД, не використовують ЕЦП. Через відсутність ЕЦП документи в електронній формі не мають юридичної сили електронного документа, оскільки не відповідають нормам законодавства про електронні документи, зокрема Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», і тому не можуть передаватися на постійне зберігання до державних архівів [36, с. 45].

Таким чином, хоча більшість документообігу у державних органах здійснюється в традиційному паперовому вигляді, нинішній стан впровадження СЕД в державних органах створює технологічні передумови для подальшого поширення електронного документообігу в Україні.

ВИСНОВКИ

Контроль за виконанням документів є важливим напрямом управлінської діяльності, що виконується з метою сприяння своєчасному та правильному виконанню рішень, завдань і доручень керівництва, забезпечення одержання інформації, необхідної для оцінки діяльності підрозділів та виконавців. Контроль за виконанням документів включає: постановку документа на контроль, перевірку своєчасного доведення документа до виконавця, попередню перевірку та регулювання ходу виконання документів; облік і узагальнення результатів контролю виконання документів, інформування керівника.

Встановлення контролю за виконанням документів має забезпечувати: обов’язковий і точний облік документів, одержаних для виконання робіт; систематизацію нагляду за виконанням документів; вжиття заходів, що сприяють виконанню документів, усуненню перешкод та окремих невідповідностей; підвищення трудової дисципліни виконавців.

Щоденно за картотекою та журналом реєстрації робиться вибірка документів, виконання яких наближається до кінця та не виконаних у строк. Про останні доповідають безпосередньо керівнику. У випадку подовження терміну виконання, у контрольній картці проставляється відповідна відмітка.

Комп’ютеризація процесів керування документаційними процесами переорієнтовує їх більше на одержання оперативної інформації та їх оперативного аналізу з подальшим використанням для прогнозування наступних дій. Хоч комп’ютерний облік, контроль, аудит, аналіз і регулювання повинні функціонувати як частка єдиної інформаційної системи об’єкта, самі по собі вони функціонально створюють тісну інформаційну систему з властивими для них системними принципами.

Вони мусять базуватися на таких принципах, як: єдина система класифікації і кодування; автоматизація збору, реєстрації і передавання інформації; уніфікація, спрощення і типізація документації; автоматизація одержання регістрів, звітів та аналітичних форм тощо.

Для всіх документів, що циркулюють в органах державної влади та місцевого самоврядування, встановлюються строки виконання, які можуть бути типовими або індивідуальними. Індивідуальні строки виконання встановлюються керівництвом з фіксуванням їх у резолюціях. Технічним засобом контролю є картотеки. Для організації контролю за виконанням документа на нього складається контрольна картка у момент реєстрації документа.

Документ вважається виконаним, коли всі поставлені питання розв’язані та автору чи відповідному органу надіслана відповідь. Лише у цьому випадку документ знімається з контролю, про що у контрольній картці робиться відповідна відмітка.

Розвиток архівної інформаційної системи із включенням її в життя суспільства зумовлюється не лише вимогами часу, коли всі інформаційні потоки в державі мають стати сегментом єдиного інформаційного простору, а й нагальною потребою оптимізації зберігання та використання архівних ресурсів України.

В даний час обсяги інформації подвоюються через кожні три роки. Це пов'язано з розвитком суспільства. Будь-який суб'єкт чи кожна людина зокрема може існувати тільки у випадку, коли йде обмін інформацією. Інформація давно стала товаром. Це свідчить про суттєві зміни в організації інформаційних ресурсів у суспільстві, показує, що інформація і документ як її носій здійснюють вплив на всі аспекти управління, а також на функціонування державних установ різних рівнів.

Швидкий розвиток та втілення засобів ЕОМ в управління, уніфікація та стандартизація документів, що проводяться в широких масштабах в країні, потребують постійного підвищення кваліфікації працівників, зайнятих в керуванні документаційними процесами. Тому одним з актуальних завдань служби керування документаційними процесами є організація вивчення більш нових засобів ЕОМ та засобів механізації, державних стандартів на уніфіковані системи документації, методичних розробок щодо роботи з документами. Ця служба зобов'язана постійно удосконалювати організацію процесів керування документацією, забезпечувати їх однаковість у всіх структурних частинах державного органу та його підвідомчих суб'єктах. Таким чином, служба керування документаційними процесами в наш час намагається досягти спільності показників, форм документів та порядку їх опрацювання та контролю.

Проблема інформатизації має узгоджуватися із загальною стратегією інформатизації суспільства та створенням системи баз даних документної інформації ще на стадії документостворення в установах, коли автоматизуються технологічні процеси діяльності установи та її висвітлення в офіційних документах, а також на стадії документообігу.

Комп’ютеризація організаційно-управлінських функцій на центральному, обласному та районному рівнях здійснюється у межах конкретного архіву також у двох зазначених напрямах – комп’ютеризація процесів управління архівною справою та управління інформацією про комплектування, облік і зберігання документів, створення страхового фонду та повнотекстових баз даних.

Сучасні перспективні напрямки керування документаційними процесами, діловодства невіддільні від процесу масового впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сфері державного управління. Ці досягнення, пов'язані з утворенням якісно нових видів електронно-обчислювальної техніки, засобів зв'язку, дають можливість перейти до принципово нової і значно ефективнішої інформаційної технології в органах державного управління, заснованої на органічному включенні комплексу технічних засобів в управлінський процес.

Найбільш загальною і цілісною системою, що займає вишу сходинку на ієрархічних сходах документоутворення, можна розглядати загальнодержавну систему документації, яка включає всі види систем документації, що виникають та взаємодіють в державі.

Основу раціональної організації будь-якої роботи, а також з керування документаційними процесами становить чіткий розподіл функцій та обов'язків між конкретними виконавцями. Чітке знання своїх обов'язків підвищує відповідальність кожного працівника, дозволяє правильно розпланувати робочий день і виключає дублювання операцій.

Більшість державних органів застосовують локальні обчислювальні мережі. У час, коли Україні на тлі економічних реформ у країні розгортається адміністративна реформа, питання формування інформаційної та аналітичної бази для прийняття управлінських рішень на державному рівні є особливо актуальним.

Перспективи розвитку галузі керування документаційними процесами та інформаційної діяльності сьогодні визначаються оптимальним поєднанням комплексу фахових знань, вмінь, навичок та високої професійної мобільності спеціалістів. Вирішальне значення тут мусять мати управлінська культура, ініціатива, творчість і активність персоналу, адже значна частина професійних знань отримується під час роботи.

Отож, сучасні перспективні напрямки керування документаційними процесами, діловодства невіддільні від процесу масового впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сфері державного управління. Ці досягнення, пов'язані з утворенням якісно нових видів електронно-обчислювальної техніки, засобів зв'язку, дають можливість перейти до принципово нової і значно ефективнішої інформаційної технології в органах державного управління, заснованої на органічному включенні комплексу технічних засобів в управлінський процес.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ:

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. № 851-IV // Закон України / Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2004. – №1. – С.9-12.

Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 р. № 852-IV // Закон України / Вісник Державного комітету архівів України. – 2003. – №2. – С. 23-32.

Про Національний архівний фонд та архівні установи: закон України від 2 грудня 2010 № 2756-VI /Верховна Рада України. – 2011. – № 23. – 160 с.

Закон України «Про інформацію» від 10 травня 2011 р. № 2657-XII // Закон України / Голос України. – 2011. – № 2. – С. 25-27.

Державна уніфікована система документації. Основні положення: ДСТУ 3843-99. – Чин. від 01.07.2000. – К.: Держстандарт України, 2000. – 7 с.

Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів: ДСТУ 4163-2003. – Чин. від 01.09.2003. – К.: Держспоживстандарт України, 2003. – 22 с.

Державна уніфікована система документації. Формуляр зразок. Вимоги до побудови: ДСТУ 3844-99. – Чин. від 01.07.2000. – К.: Держстандарт України, 2000. – 8 с.

Державний класифікатор управлінської документації: ДК 010-96. – Чин. від 01.07.1997. – К.: Держстандарт України, 1997. – 187 с.

Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять: ДСТУ 2732:2004. – На заміну ДСТУ 2732-94. – [Чинний від 2004-05-28]. – К.: Держстандарт України, 2005. – 31 с. – (Національні стандарти України).

Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 1. Основні положення: ДСТУ 4423-1:2005. – [Чинний від 2005-04-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – 28 с.– (Національні стандарти України).

Інформація та документація. Керування документаційними процесами. Частина 2. Настанови (ISO / TR 15489-2 :2001, MOD): ДСТУ 4423-2:2005.– [Чинний від 2005-04-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – 44 с. – (Національні стандарти України).

Антоненко І.Є. Аналітичний огляд проблем керування документацією / І.Є. Антоненко // Документация в информационном обществе: административная реформа и управление документацией: матеріалиміжнар.наук.-практ. конф. 23-25 листопада 2004 р. Вісник Державного комітету архівів України. – 2004. – №12. – 3 с.

Антоненко І.Є. Керування документацією за кордоном: історія, законодавство, теоретичні основи та технології: автореф. дис. … канд.іст.наук.: 07.00.10 / І.Є. Антоненко; Держкомархів України, УНДІАСД. – К., 2005. – 20 с.

Антоненко І.Є. Проект концепції впровадження в Україні норм міжнародного стандарту ISO 15489 «Інформація та документація. Управління документацією» /І.Є. Антоненко // Студії з архів.справи та документознавства. – К., 2004. – т. 11. –С. 172-177.

Антоненко В.М. Сучасні інформаційні системи і технології: навч. посіб. / В.М. Антоненко, Ю.В. Рогушина. – К.: КСУ МГІ, 2005. – 131 с.

Бездрабко В.В. Документознавство в Україні: інституалізація та сучасний розвиток: монографія / В.В. Бездрабко. – К.: Четверта хвиля, 2009. – 720 с.

Бездрабко В.В. ДСТУ 4423:2005 «Інформація та документація. Керування документаційними процесами»: impressia et reflexia / В.В. Бездрабко //Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Зб. наук. праць. – 2010. – № 16. – С.111-125.

Бездрабко В.В. Діловодство - документаційне забезпечення управління -керування документаційними процесами: термінологічні межі та розмежування значень / В.В. Бездрабко //Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2010. – С. 117-121.

Вовчак І.С. Інформаційні системи та комп’ютерні технології в менеджменті: навч. посіб. / І.С. Вовчак. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001.– 354 c.

Гавриш С. Система автоматизації діловодства та електронного документообігу/ С.Гавриш// Довідник секретаря та офіс-менеджера. – 2007. – № 2. – С. 25-31.

Дятлова Н. Документация в информационном обществе: современные технологи документооборота/ Н. Дятлова// Архивы и справаводства. – 2007. – № 1. – С. 44-48.

Жовтенко В.В. Формування системи документальних ресурсів електронного урядування: досвід зарубіжних країн щодо її впровадження/ В.В. Жовтенко. – К., 2006. – С. 21-23.

Загорецька О.М. Нормативне та науково-методичне забезпечення організації діловодства в Україні у другій половині XX - на початку XXI ст.: Автореф. дис... канд. іст. наук / О.М. Загорецька ; Держ. ком. арх. України. Укр. НДІ арх. справи та документознавства. — К., 2005. – 198 с.

Загорецька О. Сучасні проблеми організації діловодства в міністерствах та державних комітетах України / О. Загорецька // Студії з архів. справи та документознавства. – К., 1998. – т. 3. – С. 80-81.

Задорожна Н.Т. Аналіз стану та тенденції розвитку інформаційних технологій підтримки діяльності органів державного управління / Н.Т. Задорожна Н.Т. // Вісник Державної служби України. – 2001. – №1. – 96с.

Іванова Т. В. Діловодство в органах державного управління та місцевого самоврядування: навч. посіб. / Т.В. Іванова, Л.П. Піддубна. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 360 с.

Інформаційні технології в державному управлінні: навч.-метод. зб. / В.Н. Скрипка, С.В. Бутко, О.В. Примаченко, В.А. Тимко. – Чернігів: ЦППК, 2006. – 199 с.

Комова М.В. Керування документаційними процесами: навч. посіб. / М. В. Комова, А. М. Пелещишин, Т. М. Білущак. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. – 188 с.

Кулешов С.Г. Управлінське документознавство: навч. посіб. / С.Г. Кулешов– К.: ДАКККіМ, 2003. – С. 44-49.

Ларин М.В. Управление документацией и нове информационные технологии/ М.В. Ларин. – М.: Научная книга, 1998. – 137 с.

Ларин М.В. Управление документацией в организациях / М.В. Ларин. –М.: Научная книга, 2002. – 288 с.

Мєшков Д.Ю. Електронний документ: обіг, зберігання, використання, законодавчі аспекти/ Д.Ю. Мєшков // Архіви України. – 2001. – № 6. – С. 73-87.

Нижник Н.Р.Інформаційні технології в структурах державної служби / Н.Р. Нижник, Г.І. Леліков // Специализированные научные публикации: Обеспечение безопасности в автоматизированных и информационных системах. – 2005. – №5. – 9 с.

Палеха Ю.І. Організація сучасного діловодства: навч. посіб. / Ю.І. Палеха. – К.: Кондор, 2007. – С. 90-100.

Перехрест Г. Впровадження електронного документообігу: огляд вітчизняних систем/ Г. Перехрест// Довідник секретаря та офіс-менеджера. – 2007. – № 6. – С. 38-44.

Радченко С.В. Особливості систем електронного документообігу у державних органах України / С.В. Радченко // Довідник секретаря та офіс-менеджера. – 2012. – № 4. – С. 29-57.

Рудюк В.В. Проблеми зберігання і захисту електронних документів/ В.В.Рудюк// Бібліотечна планета. – 2006. – №4. – С. 17-21.

Рудюк В.В. Система керування електронною документацією у Федеративній Республіці Німеччина (1990-2006 рр.): автореф.дис. … канд.істор. наук: 27.00.02 / В.В. Рудюк; ДАКККіМ. – К.,2008. – 16с.

Cокур Л. Державна політика України у сфері діловодства на етапі її формування / Л. Сокур //Вісник Книжкової палати. – 2011. – № 6. – 5 с.

Сороко В. Застосування інформаційних технологій в системі державної служби / В. Сороко // Вiсник державної Служби України. – 2002. – № 2. – 9 с.

Цивін М.Н. Термінологічні проблеми вивчення дисципліни «Електронний документообіг» / М.Н. Цивін //Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2010. – №1. – С.7-11.

Електронний фонд Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua / laws/show/1979-2011

Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки [Електронний ресурс] : Закон України від 09 січня 2007 року № 537-V. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

Постанова від 30 листопада 2011 р. N 1242 Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1242-2011-%D0%BF

Про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні за 2011 рік [Електронний ресурс]: доповідь Кабінету Міністрів України. – К., 2012. – Режим доступу: http://dki.org.ua/files/report2011.doc

Про стан інформатизації та розвиток інформаційного суспільства в Україні за 2012 рік [Електронний ресурс] : проект доповіді Кабінету Міністрів України. – К., 2012. – Рукопис. – Режим доступу: http://www.dknii.gov.ua/2010-09-27-06-54-32/105-2012-/856--2012

Досвід впровадження е-демократії та е-урядування в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nc.gov.ua/menu/publications/ doc/dosv_vprovad.pdf

Про затвердження Порядку роботи з електронними документами через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади з використанням електронного цифрового підпису [Електронний ресурс]: наказ Міністерства юстиції України від 01 листопада 2012 року № 1600/5 : зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2012 року за № 1854/22166. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1854-12

Проект порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання [Електронний ресурс] // Укрдержархів. – 93 с. – Рукопис. – Режим доступу: http://www.archives. gov.ua/ Problems/ Nakaz_Poryadok_el_dok_2013.pdf

PAGE \* MERGEFORMAT 4

Керування документаційними процесами в державних установах України