РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ВІКОМ ВІД ОДНОГО ДО ТРЬОХ РОКІВ

PAGE 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

Кафедра психології

КУРСОВА РОБОТА

РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ

ВІКОМ ВІД ОДНОГО ДО ТРЬОХ РОКІВ

Виконала: Сошнікова Н. Ю.

Студент гр. К-9-13-Б1Пс-(4.Од)

Керівник: Верещагіна-Білявська О.Є., доцент

Вінниця–2015

З М І С Т

ВСТУП .........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ В НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Проблема мови і мовлення у психологічних і педагогічних дослідженнях……………………………………………………………..5
1. Розвиток пасивного мовлення…………………………………………..7
2. Поява активного мовлення…………………………………………….10

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК У РАННЬОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1. Особливості розвитку мовлення у дітей від одного до трьох років...................................................................................................................12

2.2. Основні тенденції розвитку мови у дітей раннього віку........................21

2.3. Заїкання – різновид мовлення.................................................................24

ВИСНОВКИ...........................................................................................................27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......................................................30

ДОДАТКИ………………………………………………………………………32

ВСТУП

Проблема формування і розвитку мовлення є досить актуальною, адже саме у період становлення мовленнєвих навичок закладаються основи пізнавальної діяльності особистості. Всебічний розвиток особистості неможливий без оволодіння всіма багатствами рідної мови. К.Д.Ушинський писав, що рідне слово є основою будь-якого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Саме основи мови закладаються в ранньому дитинстві, і цей період посідає найважливіше місце в подальшому розвитку особистості.

Ранній вік – це період підвищеної чутливості дитини до мови дорослих. Формування мови в цьому віці є основою всього психічного розвитку дитини. Якщо з будь-яких причин (хвороба, обмежене спілкування) мовні можливості дитини не використовуються в достатній мірі, то подальший загальний рівень розвитку починає гальмуватися.

Розвиток мови тісно пов’язаний з розвитком мислення дитини. В мові розкривається процес і результати мислення, а оформлена в мові думка краще усвідомлюється, стає точнішою. Через спостереження і слово засвоює дитина доступні їй факти навколишнього життя. Мова є засобом передачі дітям знань про природу, побут, суспільні явища.

Без мови неможливим був би розвиток аналітично-синтетичної діяльності дітей. Ознайомлюючись з предметами, за допомогою слова дитина вчиться розрізняти їхні ознаки, виділяти суттєве, узагальнювати предмети за їхніми спільними ознаками.

Ця складна аналітично-синтетична діяльність конче необхідна для успішної підготовки малят до школи. Адже в школі вони повинні вміти слухати і розуміти мову педагога, доповнювати висловлювання товаришів, користуватися як короткою, так і повною формою відповіді.

Проте, освоєння дитиною мови відбувається не так легко, як може здаватися. В такий момент дуже важливу роль відіграє підтримка і допомога дорослих. Адже без їхньої допомоги, у дитини з часом виникають певні труднощі у спілкуванні з однолітками, з дорослими, а це в свою чергу дуже негативно впливає на психічний розвиток дитини та її майбутнє. Дещо можна виправити з часом, а дещо – ні. Особливо дефекти мови дуже болісно дитина переживає у підлітковому віці, а це призводить до того, що дитина стає замкнутою, сором’язливою.

Тому, я вважаю, щоб запобігти таким проблемам, необхідно дуже ретельно слідкувати за розвитком мови у дитини і обов’язково з нею займатися. Актуальність заявленої проблеми обумовила тему курсової роботи - «Розвиток мовлення у дітей віком від одного до трьох років»

Об’єктом дослідження виступають діти віком від одного до трьох років, а предметом - фактори їх мовного розвитку в період раннього дитинства.

Мета роботи - визначити специфіку процесу розвитку мовлення у дітей віку від одного до трьох років.

Завданнями роботи є:

виявити рівень розкриття проблеми розвитку мовлення у психолого-педагогічній літературі;
охарактеризувати особливості розвитку пасивного мовлення та активного мовлення;
визначити вікові особливості дітей від одного до трьох років у контексті формування навичок мовлення;
виявити основні тенденції розвитку мови у дітей раннього віку;
охарактеризувати заїкання як різновид мовлення та шляхи його здолання.

Дослідженням даної теми займалося чимало вчених: Л.С.Виготський, М.Г.Єлагіна (експериментально моделювала умови переходу до активної мови); Д.Б.Ельконін (висунув принцип усвідомлення предметних дій); З.Ю.Кулагіна, М.М.Колюцький, І.В.Шаповаленко, В.М.Поліщук, В.Штерн (зробив перше лінгвістичне відкриття), К.Бюлер зробив відкриття флективної природи мовлення та інші.

РОЗДІЛ 1 РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ В НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1Проблема мови і мовлення у психологічних і педагогічних дослідженнях

Проблему мови і мовлення у психологічних і педагогічних дослідженнях у дітей дошкільного віку є актуальною і її досліджують лінгвісти (А. Богуш, О. Гвоздєв, Л. Калмикова, Ф. Сохін та ін.), дефектологи, логопеди (В. Тищенко, В. Тарасун, Л. Трофіменко, М. Шеремет та ін.) [23]. Актуальність цих досліджень зумовлена тим, що своєчасний розвиток усного мовлення у дошкільному віці має важливе значення для зростання особистості дитини в цілому. Тому особливого значення набувають питання дослідження мовлення на ранніх етапах життя дітей, особливо вивчення передумов що забезпечують подальше формування мовлення.

У сучасних дослідженнях мовлення дітей нема адекватного ставлення науковців до внутрішньої психологічної організації процесу породження мовлення – як послідовності взаємопов’язаних фаз мовленнєвої діяльності, одиницями якої є мовленнєві операції й дії, що знаходяться в ієрархічних відношеннях [5, ст. 391], [9, ст. 100]. А тому в дослідженнях, присвячених функціонуванню й формуванню мовлення, одиниці мовленнєвої діяльності «психолінгвістичні одиниці» – «оперативні одиниці породження й сприйняття мовлення» (О.О.Леонтьєв) не розглядаються й не використовуються в якості функціональних блоків, що діють у процесах такого породження й сприйняття мовлення [, 24 ст. 46-48].

Проблема мовлення дошкільників розглядається в структурі психології навчання без достатнього урахування психолінгвістичних факторів. У зв’язку з цим предметом формування стають не спонтанні процеси мовленнєвого розвитку й спонтанна рефлексія дитини над мовленням, що об’єктивно виникає в ході цього, а лише навчальна діяльність дитини.

Правильно сформоване мовлення в дитинстві впродовж всього життя є основним засобом спілкування, самореалізації, входження в соціальне середовище, регуляції емоційного стану, поведінки й діяльності на всіх етапах особистісного становлення. Нормативний вік для формування правильного усного мовлення — від 3-х до 5-ти років. Розвиток дитини на першому році життя відбувається надзвичайно інтенсивно: формуються рухові навички, зорове, слухове і тактильне сприйняття, емоційно- комунікативний, соціальний розвиток, а також перші домовленневі вокалізації, бо саме у цей період відбувається становлення мовлення як засобу спілкування.

О. Леонтьєв у рамках діяльнісного підходу розглядав мовлення як діяльність. Визначаючи мовлення як діяльність, необхідно виокремити її компоненти: мету, мотиви, мовленнєві дії і засоби. Наявність мотиву — важлива умова, як для сприймання мовлення, так і для активного користування мовленням у спілкуванні. У результаті цього мовлення швидко стає об’єктом спостережень дитини.

У своєму дослідженні Т.О.Піроженко відмічає, що першорядного значення набуває не якість мовлення, не досконалість володіння лінгвістичними характеристиками, а контакто-встановлюючі засоби, які «працюють» на соціальний розвиток особистості [16 , ст. 33-38 ]. Особливо після трьох років мовлення для дитини стає не тільки засобом спілкування, а й виконує пізнавальну функцію: засвоюючи нові слова, граматичні форми, малюк розширює своє уявлення про предмети і явища дійсності, взаємозв’язки навколишнього світу. Спрямованість на партнера по спілкуванню, потреба й прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим їм змушують дошкільника продуктивно будувати і перебудовувати мовленнєві висловлювання у таких варіативних і повних формах, які забезпечують взаєморозуміння, що є комунікативною компетентністю. Автор переконливо доводить, що задля висхідного розвитку дитини у сфері мовленнєвої комунікації у спілкуванні спостерігається мінливість взаємини: на кожному віковому етапі вони змінюються. Мовлення досліджується психологом як процес оволодіння особистістю мовою, набуття нових мовленнєвих якостей в процесі спілкування з однолітками, дорослими, і, як процес зворотного впливу такого спілкування, на соціальну поведінку та інтелектуальну активність особистості. Такі висновки перегукуються з думками Я.А.Коменського: мовлення повинно розвиватися в процесі самого життя, а не шляхом вивчення граматики та С.Л.Рубінштейна: призначення мовлення однофункціональне – бути засобом спілкування.

1.2. Розвиток пасивного мовлення

Мова - це система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до покоління досвіду. Мова існує і реалізується через мовлення.

Мовлення - це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.

Функції мови: 1) комунікативна (регуляція поведінки - або власної, або іншої людини, або групи людей); 2) знаряддя інтелектуальної діяльності; 3) оволодіння суспільно-історичним досвідом; 4) форма існування суспільно-історичного досвіду; 5) національно-культурна (мова є ознакою кожного народу, слугує його консолідації); 6) знаряддя пізнання (використовуються в міркуваннях, в теоретичних відкриттях).

Функції мовлення: 1) емотивна (вираження емоцій); 2) волевиявлення; 3) поетична, естетична; 3) магічна (заклинання, заговори); 4) фатична (встановлення контакту); 5) номінативна (найменування предметів); 6) корекція і доповнення не мовленнєвої діяльності.

Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлення про себе). Зовнішнє мовлення поділяють на: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.

Мовлення тісно пов'язане із іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприймання, пам'яті.

Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік життя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння активного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її організму, отримувану від народження. Водночас дитині необхідно навчитись володіти своїм мовним апаратом.

Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвиткові як цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооцінюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить. Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною з обов'язковим використанням мовлення, опора на хибний принцип «раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти», призводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.

Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реакції на слова дорослого виявляються після 20 днів життя як зосередження на голосі дорослого. На другому місяці життя малюк припиняє крик під впливом «розмови» з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос дорослого нерозривно пов'язаний для дитини з його виглядом, є ознакою близької людини. Незнайомий голос викликає занепокоєння дитини. Ці перші реакції пов'язані не зі змістом мовлення, а із його тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за змістом мовлення, супроводжуване агресивними жестами, негативними емоціями, роздратуванням та відповідною мімікою, викликає у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здатне встановлювати зв'язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: «Де м'ячик?». На основі реакції зосередження та здатності дитини співвідносити слова із позначуваними предметами виникають передумови слухання. Малюк зосереджується на розмовах між дорослими, під час читання дорослим ритмічних пісень або віршів.

У розумінні дитина спирається на жести й міміку дорослого, які легше співвідносяться з оточуючою ситуацією. Якщо у півроку малюк тягнеться до дорослого, повзе до нього у відповідь на звертання до нього за допомогою жесту, то на своє ім'я дитина відгукується тільки до кінця першого року.

Розвиток моторики дитини розширює її можливості в управлінні своїм тілом та в оперуванні оточуючими предметами, у цей процес включається мовлення. У другому півріччі малюк займає основні положення тіла при їх називанні дорослим («сідай», «повернись», «йди», «стій», «встань»), виконує знайомі рухи («повітряний поцілунок», «долоньки», «до побачення»).

Під впливом слова дорослого з 6-ти міс. дитина направляє своє сприймання предметів: малюк шукає навкруги себе названий дорослим предмет, знаходить його, бере у руки. Спочатку дитина проявляє здатність знаходити названий дорослим предмет, що має фіксовану локалізацію - наприклад, годинник стоїть на поличці, а якщо переставити його на шафу, дитина знайти не може. До кінця 8 місяця перестановка предмету вже не заважає дитині знайти його. До кінця першого року тривають прояви такої особливості: якщо дещо змінити зовнішній вигляд предмету (повернути годинник тильною стороною), дитина його не помічає. В оперуванні предметами, в ініціюванні дій з ними дитина реагує на слова дорослого. Вже у 9-10 міс. малюк виконує прості інструкції: «дай кубик», «тримай ложку». Синхронність, яка спостерігається між змістом мовлення дорослого й діями дитини з предметами свідчить про її розуміння слів дорослого на основі встановлення зв'язку між предметом і його назвою. Це надбання є надзвичайно важливим для розвитку абстрагуючої функції мовлення, що дозволяє людині подумки оперувати предметами при відсутності практичних дій із ними.

1.3 Поява активного мовлення

Розвиток здатності дитини розуміти мовлення дорослого відбувається разом із формуванням передумов для появи активного мовлення. Мовний апарат дитини дозволяє їй самій породжувати перші окремі звуки та їх поєднання. Ці звуки включаються у важливе новоутворення немовлячого віку - в комплекс пожвавлення. Під час звертання дорослого з ласкавими словами дитина реагує сміхом і звуками - спочатку приголосними «кх» (гукання). З 4-х міс. з'являються звуки, схожі на голосні та на спів (вокалізації). Ці звуки супроводжують спілкування між дитиною та дорослим, а також вимовляються дитиною при відсутності дорослого. З 5-6 місяців виникають спроби дитини привернути увагу дорослого до себе за допомогою звуків. У засвоєнні мовлення важливе значення відіграє сприймання мовлення дорослого та наслідування йому. Характерним є явище, коли спроби повторити звуки і слова дорослого виносяться за рамки ситуації сприймання мовлення дорослого. Спочатку створюється враження, що дитина ніяк не відреагувала на мовлення дорослого, а через деякий час раптово дорослий чує від дитини вимовлені ним раніше слова. Тому у засвоєнні мовлення важливе значення відіграє накопичення досвіду спілкування між дитиною й дорослим (кумуляція).

З другого півріччя дитина вимовляє переважно поєднання звуків -склади, які поєднуються із її мімікою та жестами (лепет). Призначення лепету полягає у тому, що дитина звертається до дорослого із певними вимогами: дати якийсь предмет, припинити певну дію (коли не хоче їсти, чи купатись) тощо. До кінця першого року дитина не тільки звертається до дорослого, але й відповідає на його впливи за допомогою мовлення; з'являються перші слова, зрозуміти які, не враховуючи міміку, жести дитини та ситуацію практично неможливо. Тому лепет вважається особливим жестикуляторним мовленням.

Перші слова, які засвоює дитина, позначають добре знайомих їй осіб та предмети: мама, баба, кіт. Їх кількість досягає 20 слів. Зв'язок між словом і предметом не стійкий, тобто дитина слабо засвоїла значення слова. Вона називає певним словом не тільки позначуваний ним предмет, але й інші, що мають подібну виразну ознаку: словом «кіт» називає хутряну шубку. Не чітко розмежовуються предмети та дії з ними: словом «мий» дитина називає мило. Тому розуміння дорослим перших слів дитини вимагає опори на ситуацію, на сприймання предметного оточення, жестів, міміки дитини.

Водночас для дитини слова наділені певним смислом, за ними стоїть певна реальність, що свідчить про засвоєння власне звукових оболонок слова, а не просто поєднання звуків. На кінець немовлячого віку виникає фонемна стадія у розвитку мовлення дитини.

Загалом, щодо особливостей розвитку мовлення в немовлячому віці можна зробити наступні узагальнення:

- засвоєння структури рідної мови відбувається у дитини через мовлення - спілкування за допомогою мовних засобів;

- джерелом розвитку мовлення дитини виступає її комунікативна потреба;

- протягом немовлячого віку триває підготовчий період до засвоєння активного мовлення, який завершується фонемною стадією;

- перший досвід спілкування дорослого з дитиною призводить до початку в засвоєнні пасивного мовлення - дитина починає розуміти слова дорослого та регулювати свою поведінку у відповідь на них;

- у межах пасивного мовлення виникає здатність дитини встановлювати зв'язок між назвою предмету і самим предметом;

- активне мовлення розвивається на основі проходження дитиною етапів гуління, гукання, лепету, жестикуляторного мовлення;

- лексичний запас дитини до кінця першого року становить до 20 слів, що позначають знайомих осіб та предмети [1, с. 160]

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК У РАННЬОМУ ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1. Особливості розвитку мовлення у дітей від одного до трьох років

Незважаючи на те, що за своєю структурою і правилами мова є однією з найбільше складніших винаходів людства, діти всіх країн і народів з дивовижною легкістю в ранньому дитинстві засвоюють її і опановують мовою, причому цей процес починається у всіх дітей однаково і проходить одні і ті ж стадії. Приблизно в рік дитина вимовляє окремі слова; десь в два роки вона говорить двох-трьох слів ними реченнями; в чотири роки діти вже можуть говорити майже так добре, як і дорослі [7, с. 258].

Після народження, дитина відокремлюється від матері фізично, але біологічно пов’язана з нею ще довгий час. Наприкінці немовлячого періоду, набуваючи деяку самостійність, вона стає біологічно незалежною. Починає руйнуватися ситуація нерозривного єдиного цілого дитини і дорослого – ситуація «Ми», як назвав її Л.С.Виготський. А ось наступний етап – психологічне відділення від матері – настає вже в ранньому дитинстві. Це пов’язано з тим, що у дитини не лише з’являються нові фізичні можливості, але й інтенсивно розвиваються психічні функції, а в кінці періоду з’являються першопочаткові основи самосвідомості [10, с. 333].

У новонародженої дитини можна спостерігати лише природжені голосові реакції – крики, які є реакцією на зовнішні та внутрішні подразники. Крики не мають функції спілкування. Це реакція на стан дитини, а не прохання про допомогу. Крик вправляє і розвиває мовний апарат.

На другому-третьому тижні дитина починає прислуховуватись до різних звуків, наприклад, перестає плакати, коли до неї голосно заговорять. Пізніше, на другому-третьому місяці, вона починає пов’язувати звуки людського голосу з присутністю дорослого. Так закладається основа спілкування дитини з дорослими.

Першим підготовчим елементом у розвитку звукової сторони активної мови дитини є гуління. До 3 місяців переважають уривчасті, гортанні звуки И, Г; починаючи, приблизно з 3-4 місяців дитина співуче аукає, вимовляє а-а-а-о-оо-е-ее та деякі інші голосні звуки.

Наприкінці першого півріччя життя з’являється лепет-вимовляння складів. Спочатку дитина вимовляє такі склади, як ба, ма, па, пізніше – тя, дя. У процесі лепетання в дитини розвивається артикуляційний апарат, слух і увага до звуків. Це дає їй можливість до наслідування звуків, мови дорослих. Лепет і наслідування переплітаються, спочатку дитина наслідує власний лепет, а у віці 10-11 місяців у неї можна розвинути наслідування нових звуків. Але основний період, в який відбувається оволодіння мовою, це раннє дитинство [4, с. 92-93].

Раннє дитинство – сенситивний період для оволодіння мовою (особливої чутливості) (Л.С.Висотський). Чому ж саме в цьому віці мова має найбільш сприятливі умови для розвитку? Розвиток предметної діяльності створює сильний стимул для оволодіння мови. Саме мовне спілкування із дорослими с приводу дій з предметами стає необхідним як зброя організації спільних дій, ділового співробітництва. Предметна діяльність, окрім того, створює основу для отримання різноманітних вражень, оволодіння значенням слів і пов’язання їх з образами предметів і явищами навколишнього світу [18, с. 190].

Основний елемент мови – слово, яке позначає елементи навколишньої дійсності та є умовою розвитку конкретно-образного мислення, а, на його базі – абстрактного.

Слово в ранньому віці виступає для дитини як зброя, яку вона використовує частіше, ніж будь-яку іншу зброю. Саме тому, що слово в цьому віці виступає як зброя, відбувається надзвичайно інтенсивний розвиток мови. Дитина практично за два-три роки опановує рідну мову, подібно до того, як вона опановує іншою зброєю, слово диференціюється, насичується предметним значенням, завдяки переносу до іншої ситуації, відривається від предмета і збагачується. Велика роль і зображення іграшок в цьому процесі. Л.С.Висотський писав про те, що силою однієї речі необхідно викрасти ім’я у іншої. Це і відбувається в образотворчому мистецтві і грі.

Функції слова:

позначає предмет, стан, дію, зв’язок, роль, робить їх «видимими», тобто стає об’єктом пізнання;
оскільки будь-яке слово узагальнює, то діти переходять до категоріального сприймання, словесно позначаючи зв’язки (передусім часові та причинно-наслідкові);
визначає мету дії (без розвитку мови неможливий розвиток вольової дії), зокрема в «потрібно» і «не можна», зафіксовані основні вимоги дорослих до поведінки дитини; унаслідок формування правил поведінки дитина самостійно застосовує їх у різних обставинах;
дорослий відображає власні переживання, які стають зрозумілими дитині; ставить завдання, яке спрямовує її розумову діяльність;
розвиває початки самосвідомості («Я хороший») [15, с. 135]

Називати речі своїми словами дитина починає в віці біля одного року. До цього часу діти, звичайно, мають вже достатньо чималий досвід пізнання навколишньої дійсності з допомогою органів чуття. В них склалися більш чи менш чіткі уявлення про власних батьків, про їжу, про навколишню обстановку, про іграшки. В таких умовах, для початку оволодіння мовою дитини, залишається зробити не так вже й багато: пов’язати образи, які вона вже має з тими чи іншими співвідношеннями звуків, які неодноразово вимовляли дорослі в її присутності, якщо в цей момент в полі зору знаходилися відповідні предмети чи явища [6, ст. 58]

Більшість якостей, які знаходяться в словах, як в понятті, діти спочатку засвоюють далеко не все, а лише окремі якості, характерні для того предмета, з яким першочергово це слово опинилось пов’язане з їхнім сприйняттям. В подальшому, з ростом досвіду використання даного слова, діти потрошки оволодівають більш глибшим змістом поняття [8, с. 202]

Наступний етап мовного розвитку відбувається в віці приблизно від 1,5 до 2,5 років. В цей час діти навчаються комбінувати слова, об’єднаючи їх в невеличкі двох-трьох словні фрази, причому від таких фраз до цілісних речень вони прогресують доволі швидко.

В ранньому дитинстві продовжується удосконалення розуміння мови дорослих і відбувається перехід до власної активної мови дитини. На початкових етапах розуміння словесних повідомлень відноситься до ситуації в цілому. Причому для правильного реагування дитини важливо, хто саме із дорослих, з якою інтонацією сказав ті чи інші слова, чи знаходиться в полі зору предмет, про який говорять [3, с. 153-155]

Запитання дорослих:«Де мама (вогник, собачка, годинник)?», прохання виконати ту чи іншу дію організують поведінку дитини. Спочатку дитина може сприйняти, зрозуміти інструкцію тільки в дії. Потім словесні накази можуть бути продиктовані раніше, для керівництва діяльністю дитини [18, с. 190].

З 11 місяців починається також перехід від до фонемної мови, і, цей процес, продовжується на другому, третьому і, навіть, четвертому році життя. В три роки дитина в основному правильно використовує роди, будує багатослівні речення. Поетапний розвиток граматичної структури мови призводить до того, що в три роки дитина володіє практично майже всіма родами і може з допомогою службових слів будувати складні речення. Приблизно в цей же час виникає і контроль за правильністю власної мови з боку дитини і мови іншої людини [3, с.156].

Наприкінці першого року життя характерна автономна мова, яка складається з аморфних слів-коренів. Активний словник дитини 11-12 місяців включає звичайно, від 4-5 до 30-40 слів; після року він збільшується приблизно до 100 слів, більшість з яких вживаються рідко. Після досягнення дитиною півтора річного віку мовна поведінка дитини різко змінюється, стає значно більше активною. Це виражається, в першу чергу, в появі питань про назви предметів: «Що це?». Темп мовного розвитку різко зростає. В два роки дитячий словник складає вже близько 200 слів, а в три – приблизно 1200-1500 слів [14, с. 172-173]

Умови переходу до активної мови у дітей віком півтора року експериментально змодульовані М.Г.Єлагіною. Створювалася достатньо типова для повсякденної взаємодії в родині ситуацію утруднення для дитини, яка хотіла отримати іграшку, але не могла її дістати сама. Дорослий допомагав малюку лише в тому випадку, коли та правильно називала предмет; назву цю, дорослий, повторював неодноразово. Ціль експериментальної ситуації, таким чином, була в тому, щоб дитина сама проявила ініціативу переходу до використання певного слова в якості єдиного адекватного методу спілкування з дорослим.

Можна виділити три фази, які показують, як змінюється поведінка дитини в процесі експерименту:

– смисловий центр ситуації для дитини – предмет. Вона тягнеться до нього, виражає своє бажання володіти іграшкою, проявляє нетерплячість, протест проти дії дорослого;

– як центр ситуації виділяється дорослий. До нього дитина звертається, використовуючи вказівні жести, різні методи емоційного впливу;

– слово стає центром ситуації. Дитина зосереджує свою увагу на устах дорослого, його артикуляції, рухає устами, намагається вимовити слово.

Цікавий факт: отримавши іграшку, дитина погралася з нею деякий час, після чого вона пропонує дорослому повторити всю ситуацію, перетворюючи її в словесну гру.

М.І.Лисіна, застосовуючи загальний принцип засвоєння предметних дій, який був запропонований Д.Б.Ельконіним, помічає: дитина повинна спочатку оволодіти більш загальним – новий тип співробітництва. Відносно мови, дитина спочатку повинна виділити мовну комунікативну задачу, і, саме виділення цієї задачі, потребує зазвичай достатньо довгий час. Більш часті деталі співробітництва, в тому числі і слово, його сприйняття, артикуляція, опрацьовуються в другу чергу.

Час і темпи оволодіння мовою дуже сильно залежать від індивідуальних особливостей дитини, умов її життя. Вимова слів під час правильного виховання покращується, і «дитячий жаргон» зникає під час покращення фонематичного слуху.

Засвоюється граматична будова рідної мови. Дуже рано звуковий бік мови стає предметом діяльності і практичного пізнання дитиною. На перших порах діти вживають звукові сполучення, які, власне, і є реченням, яке складається з одного слова, зазвичай іменника чи дієслова («автономна мова»). Кожне слово-речення багатозначне. Вимога «Дай!» рівносильна цілій фразі, і, за різних обставин, означає дещо дійсно конкретне, наприклад: «Дуже хочу ту блискучу іграшку, що лежить дуже високо» [18, с. 190-191].

Проте приблизно до 1,6-1,8 років у дитини розвивається лише розуміння мови, коли дитина має дуже незначний активний словник – 10-12 слів [11, с.99]

На другому році життя різко зростає інтерес дитини до навколишнього світу. Дитина про все хоче дізнатись, побачити, почути, доторкнутися. Особливо її цікавлять назви предметів і явищ, і, тому вона постійно ставить запитання дорослим: «Що це?». Отримавши відповідь, дитина не завжди задоволена почутим; вона неодмінно хоче запам’ятати назви і самостійно повторює їх, причому, як правило, заучує назви відразу, без особливих труднощів згадуючи їх. Пасивний словник дитини в цьому віці не набагато відрізняється від активного – близько 300 слів.

На другому році у дитини з’являються перші дво-трьослівні речення, перші запитання. Ця мова здійснюється у формі діалогу: «Дай булку», «Вова хоче пити», «Що це таке?», «Як це зветься?». Охоче вступаючи з ними в діалог, відповідаючи терпляче на питання, дорослі розвивають у дітей потребу спілкування, прагнення звертатися до старших, як до джерела інформації.

Як вказував Л.С.Виготський, мова дитини перетворюється із засобу спілкування у засіб впливу дитини на власну поведінку. Це спостерігається ближче до третього року її життя. Мовлення дитини поступово починає виступати і в ролі організатора її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах виконання цих дій, зокрема, у формі так званого «егоцентричного» мовлення, тобто розмови дитини із собою, що формується на основі спілкування з іншими [14, с. 102-103].

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слухання мовлення, зокрема інструкцій, спрямованих на керування її діями та розповідей. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосередньої ситуації спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Слухання оповідань збагачує перед дошкільників пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню (Л.С.Славіна).

При уважному ставленні дорослих до мовного розвитку дитини, створенні таких умов, у яких частіше актуалізується потреба дитини висловлюватися, активний її словник поступово збагачується, а в другій половині другого року прогресує дуже інтенсивно. Діти оволодівають значенням слів, які стають усе більш незалежними від конкретної ситуації й інтонації того, хто говорить. Діти частіше звертаються із запитаннями «Що це таке?», «Як це зветься?»!

Якщо допитливість дитини нормально задовольняється й стимулюється, то збагачення її словника відбувається дуже швидко. За даними В.Штерна, в кінці другого року, дитина використовує 300 слів, а в кінці третього – 1000. За даними Д.Б.Ельконіна, у три роки її словник складається з 1200-1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є іменники (до 60 %), дієслова (близько 25-27 %) і прикметники (близько 10-12 %).

Темп збагачення словника дитячого мовлення нерівномірний, у ньому є фази прискорення й уповільнення. Спостерігаються також значні індивідуальні відмінності як у темпі збагачення словника, так і в широті його використання [17, с. 232-233]

В засвоєнні граматики дитиною раннього віку спостерігаються наступні закономірності. Перший період мовного розвитку, охоплює вік від 1 до 2 років, характеризується слабким розвитком граматичної структури і вживанням дитиною слів в основному в тому ж вигляді. Другий період, від 2 до 3 років – початок інтенсивного формування граматичної структури речення. Окремі слова в цей час стають частинами речення [2, с. 67].

З’являються складні речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінники. Відмінникові форми, які показують зв’язок між об’єктом дії, джерелом, знаряддям і напрямом дії, засвоюються дітьми найшвидше. Це свідчить про важливу роль предметних дій дитини в її спілкуванні з дорослим і засвоєнні нею мови.

Особливе місце в мовному розвитку посідає лінія, яка пов’язана з використанням мови, як засобу спілкування, керування поведінкою інших людей. Дитина в віці, приблизно від 2,5 до 3,0 років, ще не може виконувати складні мовні інструкції дорослого, особливо тоді, коли в неї включається вимога вибору однієї дії із декількох альтернативних. Лише в 3,5 роки, а, іноді і в 4 роки у дітей формується складна реакція вибору під дією мовної інструкції.

На третьому році життя в мовленні дитини з’являються категорії предметності, дії, якості, означення. Дитина практично оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами, системою звуків рідної мови, хоча ще важко дається вимова таких звуків, як Р і Л, Ж, Ш, З, С. Речення стають повнішими і розповсюдженими. Спочатку мова включається в дію, часто супроводжує маніпуляцію предметами, через деякий час починає виконувати функцію регулювання діяльності. На третьому році життя, стає можливою розповідь про побачене, переказ почутого, вимога пояснення [6, с. 153].

Як же оволодівається і формується мова дитини з точки зору психологічних механізмів цього складного процесу? Вважають, що є три основних шляхи засвоєння мови і індивідуального розвитку мови: утворення умовно-рефлекторних асоціацій, наслідування, постановка і досвідна перевірка емпіричних гіпотез.

Наслідування має вплив на формування всіх аспектів мови, але, особливо, фонетики (граматики). Цей механізм включається в дію відразу, як тільки у дитини з’являються перші ознаки відповідної здібності. Але наслідування – це лише початковий етап мовного розвитку. Без наступних двох етапів вона не в змозі призвести до більших успіхів в освоєнні мови.

Функція умовно-рефлекторного обмовлення в розвитку мови виступає в тому, що використання дорослими людьми різноманітних подарунків пришвидшує розвиток дитячої мови. Проте, неможна сказати, що без цього мова формуватися у дитини не буде взагалі. Відомо, що деякі батьки, в період певного часу, в початковий період освоєння дитиною мови свідомо не користуються системою важливих для дитини подарунків. Це особливо помітно в тих рідких сім’ях, де мати, та інші дорослі, які оточують дитину, взагалі мало приділяють часу для спілкування з дітьми, а, також, там, де діти практично позбавлені такої уваги, наприклад дитячий будинок.

Ідея про формулювання і перевірку гіпотез, як механізму засвоєння мови, краще за все підтверджується багатьма фактами активного використання мови дітьми і дитячого слово мистецтва.

У зв’язку з розвитком предметної діяльності дитини – початків гри, малювання, конструювання, самообслуговування та вдосконалення пов’язаних з ними пізнавальних функцій ширшає коло її мовного спілкування. Діти розповідають про те, що бачили й чули, просять розповісти їм про щось, радяться про те, як краще виконати свій задум, легко запам’ятовують вірші, казки. Звернене не тільки до них, а й до інших людей мовлення викликає їх увагу й інтерес. Мовлення стає основним засобом спілкування, стимульованого різноманітними потребами [12, с. 269-271].

Мовні надбання дітей перед дошкільного віку приводять до прогресивних зрушень в усьому їх психічному розвитку. За даними ряду дослідників (Г.Л.Розенгарт-Пупко, А.О.Люблінська, О.Р.Лурія та ін.), вони позначаються на розвитку всіх психічних процесів (відчуттів, сприймань, мислення, пам’яті). Виявлено також важливу роль мовлення у формуванні гри і малювання дитини. Розвиток свідомості й самосвідомості, формування перших моральних уявлень відбувається під безпосереднім впливом мовного спілкування дитини з дорослими.

Наприкінці перед дошкільного віку мовлення починає виконувати не тільки комунікативну роль у житті дитини, а й деякі функції планування дій, інструктування самої себе. Вона починає формуватись і як засіб усвідомлення власних можливостей, саморегуляції поведінки, певної її самостійності. Недоліки в розвитку мовлення позначаються на поведінці в цілому. Під їх впливам складаються неповноцінні стосунки дитини з іншими дітьми та дорослими, характерними стають для неї пасивність, нерішучість, безініціативність, несамостійність [11, с. 163].

2.2. Основні тенденції в розвитку мови дітей в ранньому віці

В наш час відомі наступні такі основні тенденції в розвитку мови дитини раннього віку.

1)Автономна мова дитини в перші місяці другого року життя трансформується і зникає. Незвичні і за звучанням, і за змістом слова замінюються словами мови „дорослих”. Зрозуміло, що швидкий перехід на новий рівень мовного розвитку можливий лише в сприятливих умовах – у першу чергу, при повноцінному спілкуванні дитини з дорослим. Якщо спілкування недостатнє, або, навпаки, рідні виконують всі бажання малюка, орієнтуючись на його автономну мову, розвиток мови уповільнюється. Спостерігається затримування мовного розвитку і в таких випадках, коли в сім’ї ростуть близнюки, які інтенсивно спілкуються один з одним спільною дитячою мовою.

2) Пасивна мова в розвитку випереджає активну. Запас пасивної мови впливає на збагачення активного словника. Спочатку дитина розуміє слова-накази, потім вона починає розуміти слова-назви, пізніше приходить розуміння інструкцій і доручень, нарешті, розуміння розповідей, тобто розуміння контекстної мови. Оскільки дитина активно пізнає світ речей, маніпуляція предметами для неї є найбільш значною діяльністю, а засвоїти нові дії з предметами вона може тільки сумісно з дорослими.

3) Перше мовне «відкриття», описане В.Штерном. Дитина відкриває, що кожний предмет має свою назву. З цього моменту дитина відстежує яскраво виражену ініціативу в розвитку словника. З’являються запитання: «Що це?», «Хто це?». В.Штерн назвав це першим лінгвістичним відкриттям дитини. Згідно з поглядами інших психологів, це не лінгвістичне відкриття, а результат практичного засвоєння мови в спільній діяльності з дорослими.

4) Розвиток фізичного і семантичного боку мови. На початку раннього віку в мові дитини спостерігається феномен однослівного речення. «фізичне – це слово, семантичне – речення,» - писав Л.С.Виготський.

5) Друге мовне «відкриття» – це «відкриття» флективної природи мовлення, описане К.Бюлером. Бюлер вважав, що на межі другого і третього року життя дитина, сама того не розуміючи, інтуїтивно „відкриває”, що слова в реченні пов’язані між собою. А.Н.Гвоздєв описував три рівні досягнення дитиною граматичної структури мови: спочатку слова вимовляються в жіночому роді, потім в чоловічому, і, нарешті, з’являється диференціація, тобто правильне слововживання. Який же механізм появи у дитини орієнтації на флективну природу мови? Вчені, які намагалися сформувати цю орієнтацію, взяли дві групи дітей. В першій групі діти багато разів повторювали: «лялька впала», «заєць впав» і т.і. Виявилось, що необхідно до 1000 повторень, щоб дитина змогла безпомилково поєднати ці два слова. У другій групі була організована гра. До будиночку повинні були ввійти слон і лисиця. Експериментатор говорить: «лисиця», дитина добавляла «прийшла» і лисиця потрапляла до будинку. Таким чином, в експерименті узгодження слів включили в контекст діяльності і розуміння між дорослим і дитиною [13; с. 181-184].

6) В ранньому віці розвиваються значення дитячих слів. Відбувається перехід від багатозначності дитячих слів до перших функціональних узагальнень, які будувалися на основі практичних дій (Н.У.Швачкин).

7) Фонематичний слух випереджує розвиток артикуляції. Дитина спочатку навчається правильно слухати мову, а, потім, правильно говорити. Це ще один приклад випереджуючого розвитку орієнтування.

8) В основі оволодіння синтаксичною будовою мови є орієнтація в його фонематичній і флексивній системах. Дитина спочатку навчається орієнтуватися в якостях зброї, без цього будувати цілу дію вона не може. Нема нічого більш тонкого, ніж мова в якості зброї, оскільки основні якості цієї зброї представлені в звуковій матерії мови, визнавав Д.Б.Ельконін. А.Н.Гвоздєв стверджував, що до кінця раннього віку, дитина вже володіє майже всіма синтаксичними конструкціями, які є в слові. Це можливо завдяки тому, що така орієнтація вбудована в тканину спілкування. «Немає такої зброї, яка б так часто вживалася, як слово!» – неодноразово підкреслював Д.Б.Ельконін.

9) В ранньому віці розвиваються функції мови, відбувається перехід від індикативних (вказівної) до номінативних (означаючій) функції мови. Зі слів Д.Б.Ельконіна, називаючи одним і тим же словом різні предмети і є та операція, яка створює можливість означення. Звільнення слова від предмету в результаті його переносу на інші предмети і зображення, робить його носієм предметного змісту.

Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б.Ельконіна, потрібно розглядати не як функцію, а як особливий предмет, яким дитина володіє так же, як і іншою зброєю (ложкою, олівцем). Розвиток мови – це «гілочка» в розвитку самостійної предметної діяльності [12, с. 265-267]

2.3. Заїкання – різновид мовлення

Є ще один момент, на який батькам потрібно вчасно звернути увагу – це заїкання. Одні діти оволодівають мовою раніше, інші – пізніше, але у кожної дитини, в період від 2,5 до 3,5 років, настає такий етап, коли думки починають випереджати можливості нервово-м’язового мовного апарату, і розмовляти вона хоче швидше, ніж може, і тому запинається.

Деяка різниця в швидкості розвитку різних систем організму – нормальне явище. Зазвичай вона швидко вирівнюється сама собою, без сторонньої допомоги. Проте, якщо центри мозку, які контролюють розвиток мови, були послаблені чи травмовані ще в період виношування дитини, в процесі пологів чи внаслідок різних захворювань, період запинок може затягнутися. Іноді запинки вже не тільки не стають рідкісними, але й, навпаки, посилюються. І чим далі, тим більше, оскільки в ранній період розвитку мозок фіксує, закріплює все нове, незалежно від того, правильно це чи ні, корисне чи шкідливе для формування тієї чи іншої функції.

Мова, як говорять спеціалісти, стає заїкливою – з зупинками на початку і в середині слова, і з повторенням одних і тих же складів. Виникають спазми дихальних м’язів, затримка дихання, часті вдихи і видихи. Дитина починає хворіти на заїкання. І лікувати його потрібно починати якомога раніше.

Деякі психотерапевти демонструють одномоментний метод лікування заїкання, коли хворий, без будь-яких логопедичних занять, після одного двогодинного сеансу навіювання на сцені в присутності сотень слухачів починає говорити правильно, чіткою і виразною мовою.

Виникає питання: навіщо потрібно довге лікування, якщо правильна, чітка мова „живе” в кожній людині, яка заїкається.

Навчання необхідне! І його головна задача – допомогти людині повірити в себе, в свої сили і можливості, повірити в те, що себе можна переробити, а в чомусь по-новому створити! Тут можна провести аналогію зі спортом. Як спортсмен, якій вміє бігати і до тренування, розвиває волю і витривалість, щоб досягти рекорду під час бігу, так і людина, що заїкається, за допомогою психотерапевта, а, потім, самостійно повинна продовжити тренування своєї волі, щоб нормально розмовляти. Йому показали, на що вона здібна, але ці здібності ще потрібно впровадити в життя.

Тому метод одномоментного зняття заїкання не досить ефективний, як здається. Головною його проблемою є рецидив – повернення заїкання в різні терміни після лікування (переважно від місяця до року). А повертається воно тому, що далеко не у кожного вистачить волі і терпіння для роботи над собою...

Проте, слід поміркувати: чи справедливо вимагати самовиховання від хворої людини з ослабленою нервовою системою? Оскільки, хворих неврозами (без заїкання) лікують довго і завзято, використовуючи комплекс психотерапевтичних і психофармакологічних методів. Тим паче, неможливо вимагати самовдосконалення від дитини.

Правда, діти легше піддаються навіюванню і їх легше навчати. В їхньому мозку знаходиться більша кількість гнучких зв’язок і, можна доволі легко, створити нову мовну систему. Проте і слабка нервово-психічна сфера у дітей виразніша, вони ще не готові до великого навантаження, такого, як постійне мовне тренування, засвоєння вправна релаксацію (розслаблення) і виконання інших завдань, необхідних для усунення дефекту. Саме тому у дітей логопедичне тренування, яке проводиться без відповідної психотерапії, часто затягується на довгі роки і не витримує жодної конкуренції з поступово зростаючими невротичними проявами.

Дітей перед дошкільного віку все ж таки зручно лікувати в логопедичних групах дитячих садків, звісно, якщо в групі знаходиться не більш 12 чоловік, а ще краще – в логопедичних дитячих садках. Тривалість основного курсу лікування для дорослих 4-5 тижнів, для дітей – 5-8 тижнів, заняття проводяться чотири рази на тиждень. Цього терміну зазвичай досить, щоб колишній хворий почав говорити нормально, іноді трішки швидше, іноді повільніше, добре засвоїв прийоми саморегуляції, міг контролювати мову, в будь-якій обстановці, навчився коригувати можливі зриви.

Додатковий цикл передбачає контрольні заняття для перевірки над удосконаленням мови.

У дітей така робота проводиться у формі гри – перепустимо, у ляльковий театр, інсценування казок.

Звісно, робота, розпочата на заняттях, продовжується і вдома. Навіть дорослій людині, а тим паче дитині необхідна, в період лікування, психологічна підтримка, захист від нервових стресів [17, с. 231 -234]

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження розвитку мови у віці від одного до двох років засвідчив, що немовлячий період озброїв дитину вміннями бачити, слухати, управляти рухами.

Наступні два роки принесуть дитині нові значні досягнення. Основним досягненням раннього дитинства, що визначають розвиток її психіки є:

оволодіння прямою ходою;
розвиток предметної діяльності;
оволодіння мовою.

Значним досягненням цього віку є оволодіння мовою. Інтенсивний розвиток мови в ранньому віці свідчить про те, що мову, на думку Д.Б.Ельконіна, слід розглядати не як функцію, а як особливий предмет, який дитина опановує точно так, як опановує інші знаряддя (ложку, олівець). Розвиток мови – це «гілочка» в розвитку самостійності предметної діяльності.

Вік від одного до трьох років – це стадія особливої чутливості дитини до мовних впливів (Л.С.Виготський). У першій її фазі, коли відбувається оволодіння ходою і предметними діями, темп розвитку мовлення дитини дещо повільніший, у другій фазі (після двох років і далі) він прискорюється.

Називати речі своїми словами дитина починає приблизно в рік. До цього часу діти зазвичай мають чималий досвід пізнання навколишньої дійсності за допомогою органів чуття. В них склалося більш чи менш відповідне уявлення про своїх батьків, про їжу, про іграшки.

Діти спочатку засвоюють далеко не все, а лише окремі якості, характерні для того предмета, про який йдеться у розмові. У подальшому, у міру накопичення досвіду, діти засвоюють більш глибший зміст поняття.

У 1,5-2,5 роки діти навчаються комбінувати слова, об’єднаючи їх в невеличкі двох - трьохслівні фрази.

У півтора роки дитина починає проявляти власну активність у спілкуванні і сама запитує назви предметів, які її оточують. Спочатку вона користується мімікою, жестами і пантомімікою для того, щоб поставити питання, часто також просто вказує дорослому рукою чи пальцем, на те, що її цікавить, і, чекає від дорослого назву відповідного предмета чи явища. Потім дитина ставить питання словом.

У цьому віці дитина засвоює, приблизно від 30-40 до 100 слів і використовує їх вкрай рідко. Після 1,5 року відбувається різкий стрибок в розвитку мови.

Перше півріччя другого року характеризується, головним чином, розширенням розуміння дитиною звернутого до неї мовлення дорослих, у другому ж півріччі, разом з розумінням особливо швидко розвивається й активне її мовлення. Розуміння дитиною запитань, нескладних доручень, пов’язаних з ходою та предметними діями, дає можливість дорослим збагачувати дитячий пасивний словник.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слухання мовлення, зокрема інструкцій, спрямованих на керування її діями, та розповідей. Слухання оповідань збагачує перед дошкільників пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

Наприкінці другого року життя удосконалюється граматична структура мовлення дитини: з’являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінники.

Існує і досить довгий етап мовного розвитку, коли в мові дитини з’являються багатозначні слова. Їх кількість незначна, від 3 до 7 % словникового запасу дитини, яким дитина користується між першим і третім роком життя.

На третьому році життя в мовленні дитини з’являються категорії предметності, дії, якості, означення. Дитина практично оволодіває основними синтаксичними конструкціями, граматичними формами, системою звуків рідної мови. Мова дитини в основному складається з простих речень. Починаючи з цього віку з’являються перші ознаки егоцентричної мови. Дитина вже може розповісти про побачене, переказати почути, вимагати пояснення.

Проте мова не завжди у дитини, розвивається так, як хочеться, тобто правильно, послідовно, без будь-яких перешкод. Дуже багато дітей мають дефекти мови. У переважній більшості, діти не вимовляють сиплячи, шиплячі звуки Р та Л. У цьому випадку з дітьми працюють логопеди у дитячих садках, чи у спеціальних закладах, де існують такі групи. Вони застосовують різноманітні прийоми, засоби роботи. Також, вчені виявили, що рука надзвичайно сильно впливає на розвиток мови у дітей. Було запропоновано комплекс вправ як для руки, так і окремо для пальчиків. Наприклад, «Ігри-потішки», «Пальчикові театри», «Пальчикові ігри». Такі вправи стимулюють у дитини хапальний рефлекс, рухову активність, мовленнєвий апарат. Не менш важливе значення приділяється такій проблемі, як заїкання. Такий процес виникає тоді, коли думки починають випереджати можливості нервово-м’язового мовного апарату, і, дитина хоче розмовляти швидше, ніж може. В таких випадках, з дітьми також працюють логопеди у спеціальних групах. Така робота повинна продовжуватись і вдома.

Мною було проведене дослідження, у якому брало участь троє дітей, двоє з яких 2 і 3 роки виконували вправи з шиплячими звуками, та [р] і [л]. Третя дитина, 1,5 роки, виконувала вправи, пов’язані з руками (пальчиками). У ході дослідження, я помітила, що подібні вправи прийшлися до вподоби дітям, вони з радістю їх виконували, активно брали участь у спілкуванні. Вимова, у всіх трьох дітей була різною, дитина 2 років, навіть, говорила більш зрозуміло, ніж дитина 3 років. Дитина 1,5 роки спілкувалася, на мою думку, як на свій вік, досить нормально. Після дослідження, я порадила батькам і надалі працювати зі своїми дітьми, за цими вправами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Авдеева Н. Н., Мещерякова С. Ю. Вы и младенец: у истоков общения. - М.: Педагогика, 1991. - 160 с.
Абрамов Г.С. Возрастная психология. – М., 2001, 263 с.
Баданина Л.П. Возрастная психология. – СПб., 2001, 193 с.
Вікова і педагогічна психологія. О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук. – К., 2001, 305 с.
Виготський Л.С. Педагогічна психологія. – М.: Педагогіка, 1991. ст. 391
Возрастная и педагогическая психология. Под ред. М.В.Гамезо, Е.А.Петрова, Л.М.Орлова. – М., 2003, 168 с.
Гуцало Є.А. Вікова психологія. – Кіровоград, 2004, 280 с.
Далетерко Н.В. Дитяча психологія. – Слов’янськ, 2005, 429 с.
Жинкин Н.И. Механизмы речи. – М.: АПН РСФСР, 1958.ст 100
Заброцький М.М. Вікова психологія. Навчальний посібник. 2-е видання, виправлене і доповнене. – К., 2002, 104 с.
Кулаги на И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология. Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших специальных учебных заведений. Творческий центр. Москва, 2004, 463 с.
Маклаков А.Г. Общая психология. Учебник для ВУЗов. Серия Учебник Нового Века. – СПб, 2006, 594 с.
Обозов Н.Н. Возрастная психология. – СПб, 2000, 208 с.
Обухов Л.Ф. Возрастная психология. Издание 4-е. – М.,2001, 423 с.
Обухова Л.Ф. Детская (возрастная) психология. Учебник. – М., 1996, 373 с.
Піроженко Т.О. Мовленнєве зростання дошкільника. - К.: Грайлик, 1999, c.33-38
Педагогічна та вікова психологія. Серія „Вища освіта в Україні. – К., 2007
Поліщук В.М. Вікова і педагогічна психологія. Навчальний посібник. – Суми, 2007
Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – К., 2005, 344 с.
Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология). М., 2007, 351 с.
Будьмо здорові. Науково-популярний журнал // Серпень, 2008, С.20
Будьмо здорові. Науково-популярний журнал // Листопад, 2007, № 11, С. 23
Чубенко Оксана Володимирівна, Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, м. Полтава, Україна: [Передумови формування усного мовлення в дітей -

Режим доступу : www.logoburn.com

. - Назва з екрану.

Леонтьев , А. Основы психолингвистики: навч. посіб./ А. Леонтьев. – М., 1999.ст 46-48

Оформити літературу згідно поданого зразка (усюди двічі вказується прізвище, обов’язково – назва видавництва і кількість сторінок у книзі або номери сторінок для статті). Зразок подаю

Додатки

Ігри з пальчиками добре розвивають дрібну моторику. Це, в свою чергу, ефективно позначається на розвитку мови маляти. Пальчикові ігри також піднімуть дитині настрій, заспокоять, розважать.

Основні правила пальчикових ігор:

Підбирайте ігри, які виявляться під силу малюкові. Спочатку покажіть всі дії з пальчиками, потім попросіть повторити. Допомагайте дитині робити все правильно. Якщо гра поки занадто складна для малюка - спростите її.