ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ

PAGE \* MERGEFORMAT 2

ЗМІСТ

ВСТУП	…………………………………………………………………….
РОЗДІЛ 1.	ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ…….………………………………………………..
	1.1.Основні теоретичні положення ломбардної діяльності
	1.2.Правове регулювання діяльності ломбардів в Україні
	1.3. Історія розвитку ломбардної справи у світі та в Україні
РОЗДІЛ 2.	СУЧАСНИЙ СТАН ТА АНАЛІЗ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ………
	2.1.Фінансовий стан та аналіз показників діяльності ломбардів порівняно з іншими видами НФКУ…….
	2.2.Аналіз основних економічних показників діяльності ломбардів…
	2.3.Розвиток ломбардної діяльності в Україні…
РОЗДІЛ 3.	ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ………………..
	3.1.Обгрунтування стратегії розвитку ломбардної діяльності
	3.2.Формування стратегії розвитку ломбардної діяльності….
	3.3.Методологічні засади ціноутворення на ломбардні послуги
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………..
ДОДАТКИ…………………………………………………………………

ВСТУП

Сучасні реалії функціонування та розвитку системи фінансових послуг в України вимагають нові вимоги до організації діяльності суб’єктів системи фінансових послуг. Науково-технічний прогрес і стрімка динаміка зовнішнього економічно-соціального середовища потребують вдосконалення механізмів, систем і процесів організації управління фінансовими послугами.

Актуальність теми. Сучасний стан ломбардної діяльності в системі фінансових послуг характеризується помітним зростанням кількості ломбардних установ та якістю їхнього обслуговування – відповідно, ломбарди збільшують свою конкурентоспроможність поряд з іншими суб’єктами, які функціонують на ринку фінансових послуг. Збільшення конкурентоспроможності значить поліпшення якості фінансових послуг ломбардів та розширення різноманітності переліку цих послуг, що викликає зацікавленість у потенціальних клієнтів фінансових послуг ломбардів та висуває ломбардам істотно нові умови щодо рівня обслуговування клієнтів.

У зазначених умовах необхідним є зрозуміти, яке майбутнє може мати система фінансових послуг завдяки ломбардам, та як кількісно та якісно ломбардна діяльність впливає на розвиток і становлення ринку фінансових послуг, тобто яку роль відіграють ломбардні установи на ринку фінансових послуг України.

Дослідженню питання значимості ломбардної діяльності в системі фінансових послуг присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних науковців, таких як: Тарасюк М.В., Базилевич В. Д., Леваєва Л. Ю., Барановський О. І., Фурман в. М., Слюсаренко О. О., Бутенко К. Б., Абакуменко О. В., Науменко С. В., Ксьондз С. М., Гриньов А. В., Арачій В. І., Оленев Н. І., Ален Ф., Кремерсу Дж. Ті інші.

Незважаючи на широкий спектр охоплених дослідженнями питань, недостатньо опрацьованими як у науковому, так і в організаційно-практичному аспектах залишається розв’язання проблем щодо підвищення стійкості та конкурентоспроможності ломбардів та ломбардної діяльності у системі фінансових послуг, та зрозуміти - за допомогою яких важелів впливу можливо позитивно вплинути на рівень ломбардної діяльності на ринку фінансових послуг.

Теоретично-методичне та прикладне значення та важливість розв’язання зазначених проблемних питань зумовлює актуальність обраної теми, визначає мету, завдання та логіко-структурну побудову випускної роботи.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних і методичних підходів до формування системи діяльності ломбардів та системи фінансових послуг, та вплив їх один на одного. Також розробка практичних рекомендацій щодо впровадження та оцінювання рівня ефективності діяльності послуг ломбардних установ, поліпшення умов ведення ломбардного бізнесу та популяризація ломбардів серед клієнтів поруч з іншими суб’єктами ринка фінансових послуг України.

Для досягнення мети в роботі поставлено і вирішено такі наукові та прикладні завдання:

• узагальнено найвагоміші положення теорії ломбардної діяльності в системі фінансових послуг;
• визначено стан правового регулювання ломбардної діяльності в Україні;
• досліджено історичні аспекти розвитку ломбардної справи у світі та в Україні;
• визначено та проаналізовано фінансовий стан діяльності ломбардів порівняно зі станом діяльності фінансових компаній та юридичних осіб (лізингодавців);
• проведено оцінку соціально-економічних та фінансових показників стану діяльності ломбардів в Україні;
• виявлено особливості розвитку ломбардної діяльності в Україні;
• обгрунтовано стратегії розвитку ломбардної діяльності;
• сформовано рекомендації досліджень щодо стратегій по формуванню попиту на послуги ломбардів;
• запропоновано рекомендації щодо методів ціноутворення на ломбардні послуги.

Об'єктом дослідження є: ломбардні установи та їх роль і значення у складі ринку фінансових послуг.

Предметом дослідження є: професійна діяльність ломбардів на ринку фінансових послуг; поліпшення якості фінансових послуг ломбардів за допомогою стратегічних та маркетингових методів та розробці ціноутворення на фінансові послуги ломбардів.

Методи дослідження. Теоретичне підґрунтя дослідження формує система загальнонаукових і спеціальних методів, які концептуально дозволяють здійснити комплексне дослідження процесів надання фінансових послуг ломбардами, вирішити поставлені науково-прикладні завдання.

При обґрунтуванні теоретико-методичних засад дослідження використано методи наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу й синтезу; при здійсненні галузевого аналізу та формуванні аналітичної оцінки існуючих систем зіставлення якості та попиту на фінансові послуги ломбардів - методи статистичних порівнянь. Розробка практичних рекомендацій та обґрунтування прикладних аспектів поліпшення умов надання фінансових послуг ломбардами та збільшення популяризації користування споживачами цих послуг.

Інформаційна база дослідження. Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативно-правові акти України, монографічні праці вітчизняних і зарубіжних науковців, публікації в економічних періодичних виданнях; офіційні матеріали Національної комісії, що здійснює держане регулювання ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), Всеукраїнській асоціації ломбардів, Національного банку України.

Основні наукові положення, результати та висновки випускної роботи обговорювалися на наукових конференціях, зокрема на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фінансові аспекти регіонального розвитку: стан, проблеми, перспективи», м. Одеса , 24-25 листопада 2014 року ОНУ імені І. І. Мечникова та 71-й студентській науковій конференції «Актуальні проблеми економіки: теорія і практика», м. Одеса, 23-24 квітня2015 року ОНУ імені І. І. Мечникова.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1. Основні теоретичні положення ломбардної діяльності

На сучасному етапі, в умовах економіки що розвивається, знижується рівень розвитку ринку роздрібних кредитних послуг банківських установ, тому зростає роль ломбардів як кредиторів населення, покликаних підтримувати і підвищувати його платоспроможність, активізувати сукупний попит в економіці і слугувати додатковим імпульсом економічного зростання.

В свою чергу небанківські фінансово-кредитні установи – це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтів. Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виді діяльності, груп населення тощо.

Термін «небанківські фінансово-кредитні установи» (далі НКФУ) відомий всім і давно на слуху. Даний термін вживається у багатьох європейських мовах. Так, найпоширенішим він є в англійській мові – серед банків та економічної термінології зустрічаємо наступні словосполучення: nonbanking activities – небанківська діяльність, nonbank – небанківська кредитна установа, й навіть non-bank bank – небанківський банк. В німецькій мові страхові, інвестиційні та інші компанії країни об’єднуються терміном «небанківський сектор» - Nichtbankenbereicht, але сам термін «небанківська установа» (Nichtbankinstution) практично не зустрічається[3].

Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з: акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виду господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Залежно від обраної сфери діяльності розрізняють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги і типи операцій, роль у кредитній системі та економіці значно відрізняються у різних країнах. Найбільш характерними і поширеними у промислово розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є: страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди, які представлені на рис. 1.1.

Кредитно-фінансові установи

Небанківські фінансово-кредитні установи: Страхові компанії Недержавні пенсійні фонди Лізингові компанії Кредитні спілки Ломбарди Інститути спільного інвестування

Банківські кредитно-фінансові установи: НБУ Комерційні банки

Рис. 1.1. Види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів

Як ми бачимо на рис.1.1., кредитна система держави складається з двох ланок: банківської системи (центральний банк і комерційні банки) і небанківських фінансово-кредитних установ, які часто називають «парабанками». Ядро кредитної системи становлять банки, але в сучасних умовах усе більшу роль в організації суспільного виробництва виконують небанківські фінансово-кредитні інститути. їх широкий розвиток відображає процес структурної перебудови кредитної системи, який є характерною ознакою розвитку сучасної ринкової економіки і виступає таким же особливим та важливим процесом, як і інтернаціоналізація діяльності всіх кредитно-фінансових інститутів.

Небанківські кредитні установи виступають як фінансові посередники на грошовому ринку. Вони, як і банки, акумулюють заощадження населення і надають кредити. Але на відміну від банків ці установи залучають ті заощадження, які банківська система не може прийняти, або не може задовольнити певні, часто індивідуалізовані умови інвестора щодо розміщення своїх грошових коштів. Є характерні особливості у цих фінансових посередників грошового ринку і в самій формі надання кредиту. Останній часто надається у формі купівлі цінних паперів тієї фірми, яка бажає отримати кредит.

На сьогоднішній день одним з найбільш прогресуючим і цікавим видом небанківської фінансово-кредитної установи для вивчення та удосконалення є ломбард.

Структура ломбардів на ринку НФКУ представлена на рис 1.2.[34].

Рис.1.2. Структура ломбардів на ринку НФКУ станом на 31.12.2014 р.

З рис.1.2 можна зробити висновок, що ломбарди посідають третє місце, що говорить про можливість подальшого розвитку саме цього суб’єкта НФКУ.

Ломбард – це ефективна кредитно-фінансова установа, де можна легко і швидко одержати у позику будь-яку суму грошей. Головне – щоб було чим забезпечити кредит, адже працює ломбард за заставним принципом. Тобто клієнт приносить річ, яку віддає в ломбард на зберігання, у обмін клієнт одержує певну суму грошей, яку він повинен протягом обумовленого терміну повернути, щоб забрати свою річ назад. Як застава найбільш поширені: золото, коштовне каміння, ювелірні вироби, столове срібло, офісна і побутова техніка. У деяких місцях приймають навіть музичні інструменти, спорядження для рибного лову і годинники відомих світових виробників. Сьогодні спектр надаваних ломбардами послуг, як в Україні, так і в світі, постійно розширюється, і в заставу під надання фінансових послуг ломбарди беруть аж ніяк не тільки дорогоцінні метали та вироби з них, які за визначенням є найбільш ліквідними, але й інші матеріальні цінності: техніку, хутра, меблеві гарнітури, килими, автомобілі і навіть квартири. Тобто обмежень якою має бути застава не існує.

Особливістю ломбардів є те, що вони виконують своєрідну функцію соціально-економічних стабілізаторів в умовах будь-яких економічних формацій. Основним видом діяльності ломбардів як учасників ринку фінансових послуг є надання миттєвих, короткострокових та невеликих за розміром фінансових кредитів на власний ризик під заставу. Надаючи короткострокові готівкові кредити, ломбарди тим самим задовольняють нагальні потреби населення в грошах на певний термін, сприяючи підвищенню платоспроможності позикоодержувачів.

Погашати позику пропонується по одному із трьох варіантів: класичному (відсотки нараховуються на залишок кредиту), ануїтетному (тіло кредиту й відсотки погашаються рівними частинами) і погашення тіла кредиту по закінченню терміну дії заставного договору.

Говорячи більш офіційною мовою, ломбард – це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

Класифікацію послуг ломбарду розглянемо на рис. 1.3

Рис. 1.4. Класифікація послуг ломбарду

Не рідко для більшої впевненості та гарантії діяльності, ломбард (або позичальник) укладає договір зі страховою компанією для страхування предмета застави, наданого як забезпечення фінансового кредиту ломбарду, за рахунок та в інтересах власника предмета застави на строк дії договору Залученими коштами ломбарду є - банківські кредити та будь-які залучені кошти від юридичних осіб відповідно до законодавства України. Супутні послуги ломбарду – це послуги, які є передумовою надання фінансового кредиту або випливають з його надання фінансового кредиту.

У сучасних умовах, відповідно до законодавства України, до фінансових послуг ломбарду належать як надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, так і надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів. До супутніх послуг ломбарду можуть належати оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору, надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією, реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.

Особливістю ломбардних операцій є кредитне посередництво, тобто залучення кредиту, з одного боку, і надання кредиту, з іншого, з метою отримання прибутку, що складається з різниці в розмірі відсотка. Ломбардні позички видаються готівкою та без цільового призначення, обов’язкового для кредитних відносин, та належать до розряду короткострокових позичок – видаються на термін до 3-х місяців (винятково – до 6 місяців).

Ломбардна операція складається з двох взаємозалежних частин: перша – безпосередньо кредитна операція; надання кредитором грошової позики позичальнику на умовах строковості, платності та повернення. Друга – забезпечення зобов’язань позичальника, при цьому засобом забезпечення зобов’язань позичальника кредитору є тверда застава майна позичальника (третьої особи). Законодавство вимагає укладання договору застави у письмовій формі, а в деяких випадках – у нотаріальній формі, між заставником (позичальником) і заставоутримувачем (кредитором). Тобто договір про заставу є похідним від кредитного договору, тому що сама застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання і є залежною від нього

Таким чином, об'єктивна потреба в ломбарді підводить до необхідності визначення його кредитного інструментарію, що має споживче трансмісійне призначення.

Специфічний інструментарій ломбарду включає в себе наступні трансмісійні інструменти:

1) оцінку закладеного рухомого майна фізичної особи;

2) маніпулювання ломбардною відсотковою ставкою;

3) оформлення кредитних відносин в не договірній формі, шляхом заповнення заставного квитка;

4) операції з перезастави;

5) продаж застави в разі несвоєчасного виконання позичальником покладених на нього зобов'язань.

Таким чином доцільно буде визначити ломбард, як спеціалізовану кредитно-фінансову установу, що управляє за допомогою кредитного механізму відносинами з населенням з приводу руху позиченої вартості, пов'язаними із заставою рухомого майна. Розкриваючи ж дане визначення, слід підкреслити, що інструменти ломбардної діяльності є складовою частиною кредитного механізму, який в свою чергу включає в себе також правила, принципи, прийоми і методи кредитування населення.

Ключові фактори, що визначають дію кредитного механізму ломбарду, знаходяться у двох середовищах: зовнішньому (екзогенному), яке характеризується сукупністю змінних, що знаходяться за межами ломбарду, і не є сферою безпосереднього впливу з боку його управління, і внутрішньому (ендогенному), сформованому під впливом змінних, що безпосередньо впливають на процес перетворень в організації ломбардних послуг.

До ендогенних факторів відносять:

• величину оборотних коштів, співвідношення позикових і власних коштів, фінансову допомогу засновників ломбарду;
• значення відсоткової ставки;
• оціночну вартість заставного рухомого майна;
• мінімальне / максимальне значення розміру кредиту;
• форму проведення продажу не викуплених застав і його матеріально-грошові характеристики;
• спектр виконуваних операцій та послуг;
• професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу ломбарду;
• вартість оренди, охорони, страхових послуг та інші вагомі витрати (заробітна плата, обладнання та інше).

Екзогенні фактори включають:

• натурально-вартісні характеристики заставного рухомого майна;
• тип споживчої поведінки клієнта;
• потреба населення в кредитах;
• рівень конкуренції на ринку позичкового капіталу;
• рівень цін на ломбардні послуги;
• стан «системи життєзабезпечення» ломбарду;
• рівень добробуту населення;
• ціну золота встановлену НБУ;
• рівень інфляції.

Особливість роботи ломбардної установи як складової системи споживчих кредитних відносин обумовлена такими факторами, як випадковістю моменту часу виникнення в клієнта потреби в кредиті та невизначеністю результату наданої послуги: викуп застави, «природний» не викуп застави, навмисний невикуп застави уявними заставодавцями («дилетантами» і «професіоналами»), гостротою конкурентної боротьби на ринку ломбардних послуг, суворим поділом ринку ломбардних послуг за територіальною ознакою, наявністю некомерційних конкурентів (родичі, друзі, знайомі) - клієнт звертається в ломбард, як правило, тільки в крайньому випадку, коли вичерпані інші можливості отримання кредиту на більш вигідних умовах, відсутністю законодавчої регламентації ломбардної діяльності.

У період кризи популярність ломбардів зросла в кілька разів, через велику кількість причин. По-перше, клієнтів ломбарду приваблює можливість максимально швидко отримати необхідну суму грошових коштів. Клієнту достатньо пред'явити власний паспорт і предмет застави. Після оформлення договору позики, клієнт отримає готівкові гроші. По-друге, споживача приваблює те, що в якості застави можна залишити широкий асортимент товарів.

У цілому сфера діяльності небанківських кредитних установ досить слабо контролюється державою, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента-інвестора. Зазначені проблеми найбільш нагальні для вирішення і не вичерпують усіх перешкод, які необхідно подолати на шляху розбудови небанківської ланки кредитної системи й підвищення її ролі у відтворювальному процесі.

В свою чергу ломбард як суб’єкт економічної діяльності країни регулюється багатьма допоміжними законодавчими актами та організаціями, зусиллями яких на сьогодні держава та самі підприємці намагаються підтримувати ломбардні установи.

Але, на відміну від банків, які мають цілком зрозумілу теоретичну, практичну та правову (юридичну) базу у законодавстві України – це основний Закон України «Про банки та банківську діяльність» та мають такого поважливого «покровителя» як Національний банк України, ломбарди, в свою чергу, не мають чіткої законодавчої бази де закріплено таке поняття як «ломбард».

Таким чином для вирішення поставленої проблеми необхідно посилити державний контроль за діяльністю ломбардів; оптимізувати мережу ломбардів та централізувати їх діяльність що потребує подальшого дослідження та розробки стратегічного плану розвитку.

1.2. Правове регулювання діяльності ломбардів в Україні

На сьогоднішній день ринок ломбардних послуг ще не має повноцінної законодавчої і нормативно-правової бази, але він не стоїть на місці, а розвивається і формується завдяки все більшому попиту на послуги ломбардних установ. Продовжує удосконалюватися чинне законодавство та створюватися все нові структури, які призначені допомагати розвитку ломбардних установ.

У першу чергу державна підтримка ломбардної діяльності здійснюється через нормативно-правове регулювання цього сектору.

Ломбард як суб’єкт економічної діяльності країни регулюється багатьма допоміжними законодавчими актами та організаціями, зусиллями яких на сьогодні держава та самі підприємці намагаються підтримувати ломбардні установи. Зокрема можна сказати про «Всеукраїнську Асоціацію ломбардів», де на сьогодні зареєстровано 236 учасника[30]. Асоціація не є комерційною організацією, а створена зусиллями підприємців, які допомагають один одному, розробляють законопроекти та можуть радити державі конкретні дії по підтримці ломбардної діяльності. Наприклад, спеціалістами ломбардної справи за сприяння Всеукраїнської Асоціації ломбардів було підготовлено посібник «Методика оцінки виробів з дорогоцінних металів при прийомі під заставу».

Але, на відміну від банків, які мають цілком зрозумілу теоретичну, практичну та правову (юридичну) базу у законодавстві України – це основний Закон України «Про банки та банківську діяльність»[11] та мають такого поважливого «покровителя» як Національний банк України[34], ломбарди, в свою чергу, не мають чіткої законодавчої бази де закріплено таке поняття як «ломбард».

На сьогодні в Україні створення та діяльність ломбардів здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України[31], Господарського кодексу України[5], законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»[21], «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»[15], «Про заставу»[17] та інших законів України і виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

Діяльність щодо надання ломбардами фінансових послуг (кредитів, позик) контролюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України; діяльність, пов’язана з реалізацією, обігом предметів застави, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

В Україні з 2008 року розроблений та продовжує удосконалюватися Проект закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність»[41], який на жаль не був прийнятий і до нашого часу.

З набуттям чинності закону діяльність Всеукраїнської Асоціації ломбардів набуде іншого спрямування - до неї стане цікаво вступати, насамперед тому, що ринку буде пред’явлена низка вимог: до технічного устаткування, програмного забезпечення, реєструючих систем ломбарду, а такі якісни продукти мають тільки серйозні учасники ринку, у яких їх можна придбати.

У зв’язку з цим, найнеобхіднішим для забезпечення подальшого розвитку діяльності ломбардів є прийняття закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність». Законопроект цього закону покликаний регулювати здійснення ломбардної діяльності в Україні.

Згідно з законопроектом «ломбард - це небанківська фінансова установа, що провадить діяльність з надання фізичним особам фінансових кредитів під заклад, із зберігання речей та супутню діяльність (ломбардна діяльність)». У проекті закону «Про ломбарди та ломбардну діяльність» встановлений мінімальний розмір статутного фонду у розмірі суми, еквівалентної 200 тис. грн., а також передбачено створення згідно з законодавством резервного фонду та страхового резерву для відшкодування можливих втрат по основному боргу за кредитами.

У змісті Проекту закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність» існує низка тверджень, які суперечать нормам чинного законодавства. Ці проблемні твердження необхідно скорегувати для подальшого затвердження цього проекту. Основні проблемні питання та рекомендації до змін окремих частин Проекту закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність» представлені в табл. 1.1

Таблиця 3.1

Основні проблемні питання та рекомендації до змін

проекту закону України «Про ломбарди та ломбардну діяльність»

Проблемні питання
Наявний зміст проекту	Рекомендовані зміни до проекту
Ломбард підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, а набуває статусу фінансової установи - після внесення запису про нього до Державного реєстру фінансових установ[14].	Не регулюються питання діяльності юридичної особи «ломбард», яка не набула статусу фінансової установи або позбавлена його.
«Супутньою діяльністю є: агентська діяльність із страхування предмета закладу, яким забезпечено зобов’язання за договором фінансового кредиту», тобто не відповідає Цивільному кодексу України.	Потребує коригування з метою приведення її у відповідність із вимогами статті 967 Цивільного кодексу України, який визначає іменну квитанцію як документ, яким оформлюється договір зберігання.
Заперечується положення законопроекту, за яким закладене майно зберігається ломбардом на підставі договору зберігання.	Відповідно до цивільного законодавства заставою (закладом) забезпечується виконання основного зобов’язання (повернення фінансового кредиту). Отже предмет закладу повинен перебувати у володінні ломбарду на підставі договору застави.
Немає порядку продажу речей, не забраних поклажодавцем з ломбарду.	Необхідність встановлення такого порядку у законі передбачено у частині першій статті 968 Цивільного кодексу України.
Не встановлений порядок та строки повернення поклажодавцеві залишку суми виторгу після вирахування відповідних сум,	Це передбачено статтею 968 Цивільного кодексу України.
Не встановлені порядок та строки повернення заставодавцю різниці від суми реалізації заставленого майна та розміру забезпеченої заставою вимоги за договором про надання фінансового кредиту.	Це передбачено статтею 25 Закону України “Про заставу”

Актуальним стає найскоріше прийняття закону України «Про ломбарди і ломбардну діяльність», що забезпечить законодавчу базу функціонування ломбардів та підвищить прозорість діяльності цих установ.

Прийняття закону «Про ломбарди і ломбардну діяльність» дасть змогу створити ефективну державну систему регулювання правовідносин у сфері ломбардної діяльності, необхідні правові механізми реалізації ломбардами визначених для них функцій та забезпечить захист споживачів ломбардних послуг.

Важливим недоліком цього проекту є відсутність централізованого фонду гарантування коштів клієнтів, за допомогою якого клієнти змогли би мінімізувати свій ризик, відрізнити «шахрайство» від добросовісного суб'єкта ломбардної діяльності.

Законопроект потребує доопрацювання, для подальшої можливості його прийняття.

Ломбарди вважаються найменш регульованими суб’єктами фінансово-кредитного ринку України. В даний час ломбарди знаходиться у відомстві Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) і регулюються Розпорядженням від 26.04.2005 №3981 (в редакції від 18. 01. 2013) Про затвердження Положення «Про порядок надання фінансових послуг ломбардами».

Згідно цього положення ломбард – це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду. Це Положення визначає перелік видів діяльності ломбарду, вимоги до ломбарду для надання фінансових послуг, вимоги до облікової та реєструючої системи ломбарду. Це положення було затверджено при ініціативі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Таким чином можна стверджувати, що ще одним «помічником» ломбардів є ця комісія.

Слід зазначити, що державні органи здійснюють контроль за діяльністю ломбардів.

Згідно законодавства України різноманітні міністерства та відомства тим чи іншим шляхом мають право здійснювати контроль за діяльністю ломбардів.

Зокрема, контролюючими органами, які мають право здійснювати контроль за діяльністю ломбардів, є:

- Державна податкова служба;

- Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

- Міністерство внутрішніх справ;

- Міністерство фінансів України;

- Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики;

- Державний департамент пожежної безпеки МНС України;

- Державна санітарно-епідеміологічна служба;

- інші державні органи, які в межах своєї компетенції мають право здійснювати контроль за діяльністю ломбардів.

На сьогодні робота ломбардів регулюється законодавчими актами, перш за все Законом України «Про заставу», де сказано, що «якщо заставодержателем є ломбард або інша організація, для якої надання кредитів громадянам під заклад є предметом її діяльності, звільнення від відповідальності може мати місце лише за умови, що заставодержатель має докази, що втрата, недостача чи пошкодження предмета закладу сталися внаслідок непереборної сили». Згідно Закону України «Про господарські товариства»[17], де сказано про поведінку повного товариства, яким і є ломбард згідно з законом України «Про підприємництво»[], де сказано, що проведення ломбардних операцій можуть здійснювати державні та повні підприємства та організації.

Якщо підприємство здійснює позикові операції, в яких предметом позики є ювелірні вироби з дорогоцінних металів і з коштовного каміння, то його діяльність підпадає під: Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і коштовного каміння та контроль за їх використанням»[]; Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності»[].

Послуги ломбардного кредитування не можна здійснювати без ліцензії Міністерства фінансів України. Видачу ліцензій проводить Управління по дорогоцінних металах і коштовних каменях відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»[].

Органами, які контролюють та частіше всього здійснюють перевірки діяльності ломбардів, зокрема є:

1. Органи державної податкової служби. Основними завданнями органів податкової служби є контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повною і своєчасною сплатою до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо. До компетенції податкової служби належить контроль за операціями з готівкою, зокрема, за дотриманням лімітів каси, розрахунків з клієнтами ломбардів через електронні контрольно-касові апарати, наявністю державної реєстрації та відповідної ліцензії.

Органи державної податкової служби при здійсненні контролю за діяльністю ломбардів керуються, зокрема:

- Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"[];

- Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності"[];

- Податковим кодексом України[];

- іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

В основному органами податкової служби контроль за діяльністю ломбардів здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

2. Державна санітарно-епідеміологічна служба. Основними завданнями СЕС є здійснення санітарно-епідеміологічного контролю у сфері підприємництва, контроль за дотриманням санітарних норм, видача дозволів. СЕС при здійсненні контролю за діяльністю ломбардів керується, зокрема:

- Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"[];

- Законом України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"[];

- постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні"[];

- іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

Контроль за діяльністю ломбардів здійснюється СЕС шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

3. Департамент державного нагляду (контролю) у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту. Основними завданнями Департаменту є здійснення державного нагляду за виконанням підприємствами, установами і організаціями, у т.ч. ломбардами, а також посадовими особами і громадянами законодавства з питань пожежної безпеки, протипожежних вимог стандартів, норм і правил. Департамент при здійсненні контролю за діяльністю ломбардів керується, зокрема:

- положенням «Про державну пожежну охорону»[];

- іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

Контроль за діяльністю ломбардів здійснюється Департаментом шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

4. Міністерство фінансів України. Міністерство фінансів України як орган ліцензування здійснює контроль за додержанням ломбардами ліцензійних умов провадження господарської діяльності з торгівлі виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння. Міністерство фінансів України при здійсненні контролю за діяльністю ломбардів керується, зокрема:

- Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"[];

- Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними"[];

- іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

Контроль за діяльністю ломбардів здійснюється Мінфіном шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

6. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Основними завданнями комісії є здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері, а також законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансовими установами, у т.ч. ломбардами. Комісія при здійсненні контролю за діяльністю ломбардів керується, зокрема:

- Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

- Указом Президента України "Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму"[];

- Указом Президента України "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом"[];

- іншими законодавчими та нормативно-правовими актами.

Серед дуже важливих «помічників» ломбардної галузі на сьогоднішній день в Україні можна зазначити Всеукраїнську асоціацію ломбардів. Асоціація є неприбутковою організацією, тобто не має на меті своєї діяльності отримання прибутку. Асоціація об`єднує на підставі добровільного членства організації, підприємства, організації незалежно від форм власності, що займаються ломбардним бізнесом або наданням інших фінансових послуг, а також інших зацікавлених у розвитку й зростанні ломбардної галузі та ринків фінансових послуг фізичних і юридичних осіб. На сьогодні членами асоціації є 236 учасника[].

Цілями створення Асоціації є представлення і захист загальних професійних, соціально - економічних і правових інтересів Учасників Асоціації та інших учасників ринків фінансових послуг; координація діяльності Учасників Асоціації в організації ломбардного бізнесу без права втручання в їх виробничу й комерційну діяльність; розвиток ефективної діяльності ломбардів, ломбардної галузі в цілому, а також інших ринків фінансових послуг.

Предметом діяльності й основними задачами Асоціації є:

• розвиток ломбардної галузі в цілому;
• розвиток інших ринків фінансових послуг;
• представлення ломбардної галузі в позитивному світлі перед громадськістю, формування іміджу галузі;
• інформування громадськості про діяльність Асоціації, її Учасників, а також про ринок фінансових послуг у цілому;
• представництво й захист прав та професійних інтересів Учасників Асоціації;
• забезпечення можливості досягнення професійного успіху та високого професійного рівня діяльності своїх Учасників;
• надання методичної допомоги в організації й розвитку діяльності ломбардів та інших ринків фінансових послуг;
• збір, узагальнення та аналітична обробка статистичної інформації про професійну діяльність на ринках фінансових послуг;
• забезпечення Учасників Асоціації ринковою інформацією, що стосується ринкових тенденцій;
• координація спільних досліджень і розробок;
• створення умов вільної конкуренції у галузі для забезпечення найбільш повної відповідності інтересам споживачів;
• розробка навчальних програм, професійна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців для провадження професійної діяльності на ринках фінансових послуг; у випадку надання відповідних повноважень органами державної влади - визначення їх, кваліфікації та проведення сертифікації фахівців ринків фінансових послуг;
• проведення конференцій, семінарів, виставок учасників ринку ломбардних послуг і пов'язаних із ним галузей, а також інших учасників ринків фінансових послуг;
• надання правової допомоги Учасникам (членам) Асоціації;
• інформування своїх Учасників стосовно законодавства про фінансові послуги та про всі зміни, що вносяться до нього;
• підтримка, представлення й захист інтересів Учасників в органах державної влади;
• затвердження норм поведінки Асоціації, її Учасників на ринку фінансових послуг, метою яких є заохочення до кращої підприємницької політики Учасників, до справедливого поводження зі споживачами, до впровадження правил та чесних звичаїв у сфері надання фінансових послуг, шляхом прийняття внутрішніх правил та стандартів, з урахуванням принципів, визначених у законодавстві України про захист економічної конкуренції;
• впровадження ефективних механізмів розв'язання спорів між Учасниками та Учасниками і їх клієнтами;
• розроблення та впровадження заходів щодо захисту клієнтів Учасників, а також додержання етичних норм та правил поведінки Учасників (членів) у їх взаєминах із клієнтами.
• у разі набуття статусу саморегулівної організації у відповідності до Законів України - регулювання ринків фінансових послуг, розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікація фахівців ринку фінансових послуг, реалізація інших задач із питань регулювання ринків фінансових послуг, на здійснення яких саморегульовані організації можуть бути уповноважені законами України.

Асоціація не має права:

• протиправно обмежувати можливості своїх Учасників щодо надання послуг на ринку фінансових послуг;
• створювати нерівні умови для вступу до Асоціації та виходу з неї будь-кого з професійного учаснику ринку ломбардного кредитування;
• сприяти Учасникам, які визнані, порушниками вимог чинного законодавства;
• провадити діяльність, що суперечитиме меті її створення.

Виникає правомірне питання: що таке ломбард – ювелірний комісійний магазин чи фінансова установа? Оскільки предметами застави в ломбарді найчастіше виступають вироби із дорогоцінних металів і коштовних каменів, увага асоціації також спрямована на роботу з урядовими установами, скарбницею Національного банку, управлінням дорогоцінних металів Мінфіну, щоб встановити єдині правила оцінки, прийому під заставу і наступної реалізації не викуплених виробів.

Більша частина проблем виникає через те, що правове поле ринку тільки створюється: ломбарди досі не мають свого закону. І основну увагу протягом минулого року Асоціація приділила підготовці проекту цього закону, погоджуючи його з усіма причетними до процесу ломбардного кредитування населення структурами.

Таким чином одним із найефективніших засобів удосконалення всієї сфери ломбардної діяльності для успішної життєдіяльності іі у майбутньому, зокрема і правової, є уважне вивчення розвитку ломбардної справи в Україні та минулого досвіду в інших країн.

1.3. Історія розвитку ломбардної справи у світі та в Україні

Ломбард є найстарішим фінансовим інститутом людства і має багату історію. Перші згадки про цю діяльність в стародавньому Китаї є в грецьких і римських літописах, що нараховують більше 3000 років

Своєю назвою ломбарди зобов'язані області в Італії - Ломбардії, жителі якої одержали привілей від французького короля Людовика XI (1423-1483) на підставу кредитної установи подібного типу.

Ідея про заснування установи, який позичає б гроші біднякам під низький відсоток або навіть на безвідсотковій основі під заставу речей і цінностей, отримала широке поширення в середньовічній Європі. Особливо часто ця ідея простежувалася в проповідях католицького монаха Барнабі з Тернії. Його промови в Перуджии (Папська область) сприяли заснуванню в 1464 на кошти заможних городян "гори милосердя" (mont de piete) - бюро позик для малозабезпечених жителів. Слідом за цим такі ж установи стали з'являтися в Савона, Мантуї, Флоренції. За посередництва монастирів ці установи видавали позики під 5-6% річних. З плином часу заснування цього типу отримали широку популярність і стали швидко поширюватися по всьому Апеннінському півострову, знаходячи заможних меценатів та засновників, проповідників, які закликали до стриманості в накопиченні багатств та обігу надлишків багатства на справи благодійні.

Ломбарди як дієва зброя в боротьбі проти лихварів отримали благословення папи Римського на Латеранському соборі (1512-1517). У Німеччині перший ломбард був заснований в Нюрнберзі в 1498, у Франції - на початку XVII в. У 1611 р французький державний діяч, член Таємної ради короля Генріха IV Хуго Делестр висловився за надання можливості простому народові створювати подібні установи для формування малих накопичень, винагороджує певним відсотком. У 1626 майже в кожному французькому місті було велено відкрити ломбард, що видавав позики під 6% річних. Однак у наступному році пішов наказ зупинити виконання цього веління, і тільки в 1777 р банкір Неккер заснував ломбард в Парижі.

Наступною європейською країною, яка організувала ломбард, стала Великобританія. У 1708 р уряд дозволив відкрити благодійне кредитна установа, яке проіснувало до 1730 У 1702 р ломбард був відкритий в Іспанії, а в 1713 - в Австро-Угорщині.

Історія ломбардів в Російській імперії починається в 1733 р, коли заснована височайшим повелінням Монетна контора стала видавати кредити під заставу золота, срібла, дорогоцінного каміння та виробів з них. На відміну від Європи ломбарди орієнтувалися радше на заможні верстви населення: дворянство і купецтво. За указом від 8 січня 1733 "Про правила позики грошей з Монетної контори" позики видавалися під заставу дорогоцінних металів на суму не вище 75% вартості за вказаною ціною з розрахунку 8% річних терміном на рік з правом відстрочки виплати до 3 років. Після закінчення цього терміну віддані в заставу вироби з дорогоцінних металів йшли на виготовлення монет. монетна контора погашала борг, а надлишок передавала господареві. З установою в 1754 р перших казенних банків кредитні операції Монетної контори припинилися. За прикладом Монетної контори в Російській імперії з 1763 діяв Виховний будинок в Москві, а з 1772 - в Санкт-Петербурзі. Ці установи організовувалися на принципах самофінансування - основна частка коштів надходила за рахунок благодійних зборів і внесків. Для цієї мети були організовані опікунські ради, яким дозволялося здійснювати банківські операції з метою фінансування Виховних будинків. Дані операції не обкладалися податками. Одночасно працювали позичкові та зберіганню казни в Москві і Петербурзі. дані установи нагадували по своїй діяльності ломбард, але відрізнялися щодо довгострокових кредитів, що видаються. Кредити в цих установах видавалися під заставу золота, срібла, коштовних речей на 12 місяців під 6% річних. Позики під золото і срібло видавалися в сумі, що дорівнює 75% від їх оцінки, а під інші метали - 50%. До застави допускався і прийом "інших речей", проте вкрай обмежена. Після установи Державного банку в 1860 ці установи були скасовані. Подібно кредитним установам центральних російських губерній в білоруських губерніях формувалися починаючи з 1796 кредитні установи, що носили назву "накази громадського піклування ". проводив в 1799 ревізію Білоруської губернії А.І. Іллінський доповідав, що утворене в ньому установа мала 139 тис. руб. капіталу, поширеного між місцевими поміщиками і міськими жителями. Кредитори приносили наказом громадського піклування до 6600 руб. доходу при виплаті відсотків. Після остаточного адміністративно-територіального розділу в 1802 р накази громадського піклування існували в кожному білоруському місті - Вільні, Мінську, Гродно, Вітебську і Могильові. В зв'язку з війною 1812 накази громадського піклування зупинили свою діяльність і лише в 1820 почали фінансові операції. У 1829 р виплати по позиках були знижені з 6 до 5%, а їх терміни збільшилися з 24 до 26 і 37,5 року залежно від цінності застави. Кредити під заставу маєтків видавалися в розмірі 150- 200 руб. на одну душу, залежно від класу губернії. Мінська, Гродненська, Віленська, Вітебська і Могилевська губернії ставилися до II класу, по якому дозволялася позика в 150 руб. на душу.

Відомо, що першим приватним ломбардом в Росії після банківської реформи 1860, заснованим з ініціативи міського громадського управління в 1885 р, став ломбард у Вологді. Глава міста Льодяників пожертвував на ці цілі 4 тис. руб. Новостворені установи повинні були забезпечити "недостатніх жителів невеликим, але вірним і постійним заробітком". Своє рішення про заснування ломбардів мер Вологди пояснив відсутністю кредитних установ для фінансово-неспроможних громадян. Зазвичай у разі хвороби або загибелі працівника бідняки брали в борг у приватних осіб під застава рухомого майна незначні суми, за якими зобов'язані платити значні відсотки - до 50% річних. це значно погіршувало і без того їх тяжке становище. Позичкова скарбниця покликана була видавати кредит на більш вигідних умовах, що вирішувало багато міських проблеми у фінансовій сфері. Слідом за Вологдою в 1891 р в Вільно був виданий "Проект статуту приватного ломбарду для Північно-Західного краю ". даний посібник покликане було сприяти особам, які бажають відкрити кредитну установу, в організації справи. Цей документ повинен був стати основою для створення власного статуту фінансовою організацією з урахуванням специфіки регіону.

Метою ломбарду в Північно - Західному краї було надання бажаючим можливості отримувати грошові позики під заставу всякого роду рухомого майна та товарів, за винятком процентних паперів. Статутний капітал ломбарду визначався в 500 тис. руб. сріблом за допомогою випуску 2 тис. акцій за двісті п'ятдесят рублів кожна. Акції розподілялися між засновниками та запрошеними ними до участі особами за взаємною згодою. Таким чином, ломбард являв собою фактично акціонерний комерційний банк, різниця полягала в тому, що основною операцією його була видача позик не під нерухоме, а під рухоме майно.

Управління справами в ломбарді здійснювалося правлінням, що складається з 3 директорів, що обираються загальними зборами з числа акціонерів, які мають право голосу, на п'ять років. Правління керувало всіма справами ломбарду на підставі загальних законів і правил, визначених статутом і загальним зборами акціонерів, встановлювало порядок діловодства, рахівництва і звітності, визначало і звільняв службовців в суспільстві осіб, призначало відсоток по позиках, становило звіт про операції та стан справ ломбарду для представлення загальним зборам. Загальні збори організовувалися один раз на рік, зазвичай не пізніше 1 квітня. Про дату його проведення повідомлялося заздалегідь в "Урядовому Віснику". Основною операцією ломбарду була видача грошей під заставу рухомого майна. дане майно приймалося артільники, який видавав квиток з номером, одночасно відзначаючи в конторської книзі всі відомості про здавати майно і термін його зберігання, розмір позики. плата за зберігання та страхування речей і товарів, як приймаються у заклад, так і просто на зберігання, стягувалася суспільством в розмірі не понад 1% на місяць від оціночної суми від 1 до 15 днів - за півмісяця, а понад 15 днів - за цілий місяць. Термін зберігання предметів не повинен був перевищувати 12 місяців. Ломбард зобов'язаний був щомісячно публікувати в місцевих відомостях баланс про стан рахунків суспільства. В наприкінці року не пізніше 1 квітня правління зобов'язане було представити детальний звіт та баланс його оборотів з усіма відносяться до нього журналами, книгами, рахунками та іншими документами та зауваженнями депутатів. Всі юридичні формальності по діяльності такої установи, як ломбард, вирішувалися на підставі томи 10, частини 1 Зводу Законів від 1857 З перерахованого вище випливає, що ломбард працював за принципом невеликого акціонерного банку, маючи свою Раду, Правління, а також основний фонд. Різниця між ним і банком полягало в тому, що ломбард здійснював видачу позик під рухоме майно і мав більш обмежене коло операцій, ніж банк. Подібний ломбард, загальні положення статуту якого були представлені вище, діяв в Вільно. У білоруських губерніях перший ломбард був відкритий в Мінську 22 березня 1891 і розташовувався по адресою: Монастирський провулок, 9, в будинку міського управління. Основний капітал при його установі становив 20 тис. Руб. Робилися спроби відкрити подібне фінансове об'єднання у Вітебську (19 лютого 1896) і Бобруйську (у 1902 р). 12 серпня 1900 розпочав свою діяльність ломбард в Гомелі. У білоруських архівах є відомості лише про діяльність Мінського і Гомельського міських ломбардів. дані по Мінському міському ломбарду охоплюють період з 1897 р по 1915 З щорічних звітів відомо, що ломбард вносив 2% своїх зборів у дохід міста - Мінську міську управу, яка контролювала його діяльність. Як правило, витрати ломбарду не перевищували 12 тис. руб. на рік (у середньому 10- 11 тис. руб.) І були пов'язані з виплатою платні (приблизно 3 тис. руб.), Покриттям рахунків за опалення (80-90 руб.), випискою газет (15-35 руб.), поповненням запасу канцелярського приладдя (45 руб.), підтриманням приміщення в чистоті (15 руб.) і орендною платою (6 тис. руб.). Остання стаття витрат принесла чимало неприємностей установі. Звіти показують, що 50% витрат йшло на покриття рахунків за оренду приміщення.

Встановлена Мінської міської управою ціна за користування нерухомим майном для кредитної організації з невеликим оборотом була не підйомною . Не дивно, що в 1897 р Мінський міський ломбард був змушений запозичити в Московському земельному банку під заставу нерухомого майна в рахунок асигнованих думою 60 тис. руб. цей борг установа виплачувало з великими труднощами. Бажаючи допомогти ломбарду впоратися з фінансовими труднощами, Мінська міська дума на засіданні 24 лютого 1903 постановила, що з каси ломбарду щорічно повинні виплачуватися відсотки за існуючими міським позиками. Ломбард, як свідчать документи, реалізовував облігації міської позики і обслуговував позику, що приносило йому дохід. Річний відсоток по позиками становив 2700 руб., вважаючи 4,5% від загальної суми в 60 тис. руб., тобто протягом декількох років установа повинна було виплатити борг. установа теж не обкладалося податками з капіталу. Заслуговує на увагу система виплати платні службовцям. Розпорядник (директор) ломбарду отримував щорічно 500 руб., Відкупщик - 900 руб., касир - 1200 руб. В відміну від розпорядника і відкупщика касир працював повний день, до того ж висока зарплата, очевидно, повинна була гарантувати його чесність у здійсненні операцій з грошима. Так як ломбард був спочатку відкритий для найбіднішого населення міста, фінансові масштаби операцій були незначними. протягом 1898 було прийнято в заставу речей і видано під них позик 103973 руб. Протягом того ж часу повернуто застав і отримано назад виданих під них в позику грошей - 107 836 руб. Прибуток в тому році склала 10297 руб. Розподіл прибутку в наступних роках виглядає так: 1899 - 9180 руб., 1900 - 10857 руб., 1901 - 11832 руб., 1902 - 12 143 руб., 1903 - 12416 руб. Найбільший прибуток був отриманий за 1907 - 19512 руб. Цікаві звіти постійної ревізійної комісії про діяльність ломбарду. Так, в одному з них, за 31 травня 1902, вказані

Історія ломбардів в Російській імперії починається в 1733 р, коли заснована найвищим велінням Монетна контора стала видавати кредити під заставу золота, срібла, коштовних каміння та виробів з них. наступні порушення: надмірно високу платню службовців; відсутність підписів осіб, які придбали застави, в аукціонній книзі; затримка ломбардом продажу прострочених застав на 359 руб. з 1898 р .; встановлені випадки призупинення видачі ломбардом позичок. протоколи комісії за 1908, 1909 і 1910 рр. повідомляють: "Комісія знайшла, що діяльність міського ломбарду в задовільному стані ... ". Серед речей, зазвичай закладаються в ломбард, в документах згадувалися: шуба (за неї отримали заставу в 129 руб.), золото (15-30 руб.), Срібло (3 руб.), Годинник (60 руб.), Черевики (10 руб.), брошка (150 руб.). Якщо зіставити ці дані з середньорічними цінами на продукти харчування та різні види послуг, то виявиться, що це були незначні суми. Так, 1 кілограм чорного хліба коштував 5 коп., білого - 12 коп., картоплі - 2 коп., вареної ковбаси - 35 коп., 1 літр горілки - 30 коп., 1 метр сукна - 2,8 руб. Кошториси Мінського міського ломбарду за 1915 і 1916 переконливим чином доводять функціонування установи та в роки Першої світової війни. Більш того, згадка про нього зустрічається і після Лютневої революції 1917 р "Вісник Мінського губернського комітету "повідомляє про виборах гласних до міської думи Мінська, які повинні пройти в приміщенні Мінського міського ломбарду. Про Гомельському міському ломбарді збереглося набагато менше відомостей. У Національному історичному архіві Білорусі є лише

Статут установи та кошторису за 1916 і 1917 Статут ломбарду був затверджений заступником Міністра фінансів Романовим (ініціали не вказані) 12 серпня 1899 У ньому докладно описаний порядок роботи установи, звітності та ін. Гомельський міський ломбард був відкритий при Гомельському міському громадському управлінні з метою видачі позик під "ручні застави". Коло дій, склад і порядок управління ломбардом визначався міською думою, яка могла також відкривати відділення ломбарду у різних частинах міста. основний капітал ломбарду при відкритті становив 20 000 руб. і був сформований з сум, виручених від реалізації дозволеного 28 січня 1899 облігаційної позики міста. Установа брала речі в заклад під узгоджену з їх власником суму. Після цього в спеціальній книзі робився запис про закладі з докладним описом останнього, а також вказували дату видачі позики, термін її повернення, відсотки та інші нарахування. Господар закладу отримував квиток з номером, під яким зберігалася здана річ. Як правило, на квитках не вказувалося ім'я власника, що створювало певні труднощі в разі його втрати або крадіжки. У зв'язку з цим, за наполяганням власника застави, міг видаватися іменний квиток. За цілісність прийнятого ломбардом в заставу майна місцева міська дума відповідала капіталом ломбарду та засобами міста. Як правило, Гомельський ломбард брав речі в заставу на 12 місяців, стягуючи 1% в місяць із закладеною суми. по закінченні цього часу здана річ ставала власністю ломбарду та продавалася на аукціонних торгах. Розмір мінімальної позики обмежувався 2 руб. Варто відзначити, що власник мав право забрати гроші, виручені від продажу на аукціоні простроченого застави, якщо їх сума перевищувала борг перед ломбардом. це право зберігалося за клієнтом ломбарду протягом 10 років. На чолі Гомельського міського ломбарду стояв розпорядник, обирається міською думою "закритої балотуванні" (таємним голосуванням). У його обов'язки входили: спостереження за роботою установи, контроль за діяльністю співробітників і дотриманням Статуту і правил, а також забезпечення збереження зданих в заставу речей, цінностей та грошових сум.

Так як ломбард перебував в підпорядкуванні у міської думи, то остання щорічно стверджувала кошторис видатків установи та річний звіт про діяльність. Операційний рік ломбарду починався з 1 січня і закінчувався 31 грудня включно. Чистий прибуток додавалася до основного капіталу установи. У фонді Гомельської міської управи збереглася кошторис ломбарду на 1917 Вона проходила затвердження в міській думі досить довго, так як розпорядник П.М. Левицький зажадав збільшення платні службовцям на 30% порівняно з 1916 р в зв'язку із зростанням цін на продовольчі товари. Таким чином, витрати міста збільшувалися на 800 руб .: з 6280 до 6991 руб. Другою проблемою став борг ломбарду з оплати оренди. Слід зазначити, що ця стаття витрат завжди створювала масу проблем для подібних установ і часто ставала причиною їх зростаючого боргу перед містом, як сталося з Мінським міським ломбардом. Орендна плата для Гомельського міського ломбарду збільшилася в 1913 р з 900 до 1100 руб. в рік. Установа продовжувала платити за приміщення по старою ціною 3 роки (1913, 1914 і 1915), заборгувавши 600 руб. до міського бюджету. У зв'язку з цим кошторис ломбарду все ж затвердили, але зажадали, щоб установа виплатило недоїмку в 600 руб. до кінця звітного періоду. Подолавши значні фінансові труднощі, Мінський і Гомельський міські ломбарди зуміли стати частиною кредитної системи, сформованої до початку XIX в. на території Білорусі. Знайомство з діяльністю таких установ, як ломбард, дозволяє зрозуміти причину слабкого поширення подібних установ. Ініціатива їх відкриття виходила від міських управ, то Тобто, висловлюючись сучасною мовою, була пов'язана з бюджетним фінансуванням, яке завжди було мізерним. Крім цього, ломбарди часто не могли виплатити борг управі з причини великих витрат, пов'язаних з колосальною орендною платою. Мали місце і порушення, недобросовісний персонал і непрофесійна кадрова політика керівництва установи. Проте ломбард допомагав найбіднішому населенню міста, збільшуючи його доходи за допомогою невеликих позичок. Досвід організації ломбардного справи, що передбачає відносно невисокий відсоток по позиках, був використаний на початку 1990-х рр. в нашій країні. як би не розвивалася банківська система, потреба в такого роду установах збережеться. Для отримання позики в ломбарді потрібна тільки застава і документ, що засвідчує особу. тут можуть кредитуватися безробітні, люди пенсійного віку та інші категорії населення, чиї можливості отримання позики в банку невисокі.

У кращу сторону для ломбардів СНД, та й для країн далекого зарубіжжя все змінилося з початком кризи 2008 року. Справа в тому, що в цей час банки почали різко знижувати обсяги кредитування і посилювати вимоги до споживчих кредитів. Ломбарди, які набагато лояльніше ставилися до фінансових можливостей клієнтів, здатні швидко забезпечити їх готівковими грошима. Це викликало бурхливе зростання кількості ломбардів, а також поява цілих мереж, коли кілька точок видачі позичок і кредитів населенню контролювалися одним власником.

Таким чином, сучасний ломбард, як і його середньовічної приклад, виконує важливу соціальну функцію в суспільстві і з цієї причини заслуговує підтримки з боку держави.

2.1. Фінансовий стан та аналіз ломбардів

порівняно з іншими видами НФКУ

Задля розуміння як саме функціонує ломбардна установа на ринку фінансових послуг, потрібно розглянути ломбардну діяльність у більш ширшому спектрі, тобто глянути на ії діяльність поруч з іншими фінансовими посередниками – іншими видами НФКУ.

У цьому підрозділі розглянуто ломбарди, в порівнянні з іншими видами небанківських фінансово-кредитних установ, зокрема таких як фінансові компанії та юридичні особи (лізингодавці).

Таким чином станом на 30.06.2014 у Державному реєстрі фінансових установ налічувалось:

• 395 фінансові компанії;
• 255 юридичних осіб (лізингодавців);
• 481 ломбардів.

У табл. 2.1 розглянемо динаміку основних показників діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб(лізингодавців).

Таблиця 2.1.

Динаміка основних показників діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб (лізингодавців)

Показник	Станом на 30.06.2012	Станом на 30.06.2013	Станом на 30.06.2014	Темпи приросту, %
				30.06.2013/ 30.06.2012	30.06.2014/ 30.06.2013
Фінансові компанії
Кількість зареєстрованих фінансових компаній	261	330	395	26,4	19,7
Активи фінансових компаній, (тис. грн.)	24753,5	39704,8	42441,1	60,4	6,9
Власний капітал, (тис. грн.)	12131,4	19519,2	14209,2	60,9	-27,2
Обсяг наданих фінансових послуг фінансовими компаніями, (млн. грн.)	17842,7	15948,8	20042,3	-10,6	25,7
Юридичні особи (лізингодавці)
Кількість зареєстрованих установ	228	254	255	11,4	0,4
Вартість діючих договорів фінансового лізингу, (млн. грн.)	39673,0	44541,6	59445,2	12,3	33,5
Кількість діючих договорів фінансового лізингу, (од.)	21672	23478	26237	8,3	11,8
Вартість договорів фінансового лізингу (млн. грн.), укладених за звітний період	6749,4	3456,8	3431,5	-48,8	-39,5
Кількість договорів фінансового лізингу (од.), укладених за звітний період	2552	3452	3740,0	35,3	-40,5
Ломбарди
Кількість зареєстрованих установ	461	478	481	3,7	0,6
Активи по балансу, (млн. грн.)	1 435,1	1 526,6	1269,6	6,4	-16,8
Власний капітал, (млн. грн.)	919,0	921,6	807,4	0,3	-12,4
Сума наданих фінансових кредитів під заставу, (млн. грн.)	4 392,4	4 090,3	3313,2	-6,9	-19,0
Сума погашених фінансових кредитів, (млн. грн.)	4 325,5	4 035,1	3193,4	-6,7	-20,9
Кількість наданих кредитів, (тис. один.)	5 390,6	5 275,8	4763,1	-2,1	-9,7

Таким чином, як видно з табл.2.1. станом на 30.06.2014 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 395 фінансових компаній, що на 65 установ (або на 19,7%) більше порівняно з відповідною датою 2013 року (станом на 30.06.2013 – 330 фінансових компаній).

Щоб зрозуміти роль саме ломбардів на ринку НФКУ, було проаналізовано стан фінансових компаній, а саме: надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів, надання позик, надання порук, фінансовий лізинг, надання гарантій, факторингові операції, операції з обміну валют, операції з переказу грошових коштів, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Узагальнені дані щодо обсягу фінансових послуг, наданих фінансовими

компаніями за перше півріччя 2012 - перше півріччя 2014рр., наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2.

Інформація про обсяги та види фінансових послуг, наданих фінансовими компаніями, крім послуг з управління ФФБ ( Фонд фінансування будівництва) та ФОН (Фонд операцій з нерухомістю), перше півріччя 2012 - перше півріччя 2014рр., млн. грн.

Вид фінансової послуги	Перше півріччя 2012	Перше півріччя 2013	Перше півріччя 2014	Темпи приросту (Перше півріччя 2014/ Перше півріччя 2013)
				Абсолютний	%
Надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів	177,2	577,8	1428,5	850,7	147,2
Надання позик	251,1	616,7	1047,2	430,5	69,8
Надання порук (поручительств)	0,3	6,0	0,0	-6,0	-100,0
Фінансовий лізинг (вартість укладених договорів фінансового лізингу)	0,8	3,8	2,3	-1,5	-39,5
Надання гарантій	127,0	211,4	16,3	-195,1	-92,3
Факторинг	5 513,2	2 429,4	6843,5	4 414,1	181,7
Операції з обміну валют	5 642,6	4 521,2	272,1	-4249,1	-94,0
Операції з переказу грошових коштів	4 638,8	5 514,2	6403,8	889,6	16,1
Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах	79,1	266,5	181,9	-84,6	-31,7

За підсумками першого півріччя 2014 року відбулося збільшення активів фінансових компаній на 6,9 % (2736,3 тис. грн.) та збільшення обсягів фінансових послуг на 25,7 % (4093,5 млн. грн.) порівняно з аналогічним періодом 2013 року.

Зниження продемонстрував показник власного капіталу фінансових компаній на 27,2 % (5310,0 тис. грн.).

Скорочення відбулося за такими видами фінансових послуг:

• надання порук (поручительств) на 100,0% (6,0 млн. грн.);
• надання гарантій на 92,3 % (195,1 млн. грн.);
• операції з обміну валют на 94,0 % (4249,1 млн. грн.);
• адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах на 31,7 % (84,6 млн. грн.);
• фінансовий лізинг на 39,5 % (1,5 млн. грн.);

Разом з тим, відбулося збільшення обсягів надання фінансових послуг з факторингу в 2,8 рази (на 4414,1 млн. грн.), надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів в 2,5 рази (на 850,7 млн. грн.), надання позик в 1,7 рази (на 430,5 млн. грн.) та операцій з переказу грошових коштів в 1,2 рази (на 889,6 млн. грн.).

Для акумулювання грошових потоків у будівельній галузі є декілька визначених законодавчо-нормативною базою України методів залучення коштів, у цьому розділі буде розглянуто два з них два методи залучення коштів у житлове будівництво як інструменти прямого впливу – це Фонд фінансування будівництва та Фонд операцій з нерухомістю. Інвестування у житло через створення ФФБ та ФОН регулює Закон України “Про фінансово- кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”.

ФФБ – це грошові кошти, які банк отримав від фізичних та юридичних осіб у довірче управління і використає в майбутньому на фінансування будівництва. Метод роботи через ФФБ покликаний зробити будівництво житла відкритим та прозорим для всіх учасників будівельного ринку. Для цього створено нового учасника на цьому ринку – банк-управитель такого фонду, який залучає кошти фізичних і юридичних осіб, спрямовує їх на фінансування будівництва, здійснює контроль за процесом будівництва та цільовим використанням грошових коштів, а також кредитує всіх учасників цієї схеми під заставу житла, котре ще тільки будується. Гарантом виконання всіх вимог перед довірителем є управитель ФФБ (його роль може виконувати банк, страхова компанія, іпотечна спілка тощо), а не забудовник. Тому через високий рівень ризику для банку цей метод фінансування будівництва не став поширеним в Україні.

Тобто, ці два фонду є невід`ємними складовими частинами на ринку НФКУ України, тому нижче проаналізовано фінансовий стан ФОН і ФФБ.

Факторингові послуги виникли на основі комерційного кредиту, який надають продавці покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари. Факторинг сприятиме економічному зростанню, адже він забезпечує високий рівень платоспроможності підприємства і збільшення обсягів продажу за рахунок можливості відстрочення платежу, дає змогу підприємству уникнути кризових явищ, сприяє отриманню прибутків та збільшенню ринкової вартості підприємства. Тобто це невід`ємна частина ринку НФКУ і важливо проаналізувати фінансовий стан факторингових операцій.

Станом на 30.06.2014 в Державному реєстрі фінансових установ міститься інформація про 175 фінансові компанії, які мають право надавати послуги факторингу. Протягом першого півріччя 2014 року фінансові компанії уклали 8169 договорів факторингу на загальну суму 6843,5 млн. грн., виконали 9491 договорів на суму 5204,3 млн. грн. Діючими на кінець першого півріччя 2014 року залишалося 5725 договори факторингу.

За результатами I півріччя 2014 року порівняно з відповідним періодом 2013 року відбулося збільшення на 184,6% (4438,8 млн. грн.) операцій факторингу у вартісному виразі, в той час як кількість договорів збільшилась на 2,3 % (на 182 од.).

Важливим показником, який характеризує факторингові послуги, є джерела їх фінансування. Дані про джерела фінансування факторингових послуг наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Джерела фінансування укладених факторингових операцій, млн. грн.

Джерела фінансування	Перше півріччя 2012	Перше півріччя 2013	Перше півріччя 2014	Темпи приросту (Перше півріччя 2014/ Перше півріччя 2013)
				Абсолютний	%
Власні кошти	3 890,1	1 367,1	4080,6	2713,5	198,5
Позичкові кошти юридичних осіб (крім банківських кредитів)	603,0	150,9	137,7	-13,2	-8,7
Банківські кредити	777,5	871,1	2523,4	1652,3	189,7
Інші джерела	242,6	39,6	101,3	61,7	155,8
Всього	5 513,2	2 429,4	6843,5	4414,1	181,7

На фоні загального збільшення операцій факторингу у вартісному виразі обсяг джерел фінансування факторингових операцій продемонстрував суттєвий приріст. Обсяг фінансування факторингових операцій за рахунок власних коштів станом на 30.06.2014 збільшився у три рази (до 4080,6 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2013 року.

Обсяг банківських кредитів станом на 30.06.2014 збільшився в 2,9 рази (до 2523,4 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2013 року.

Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) станом на 30.06.2014 зменшився на 8,7% (до 137,7 млн. грн.) в порівнянні з показником на відповідну дату 2013 року.

Динаміка структури джерел фінансування факторингових операцій за перше півріччя 2012 - перше півріччя 2014 рр. є досить нестійкою та істотно коливається, в першу чергу за рахунок зміни частки власних коштів та банківських кредитів.

За перше півріччя 2014 року частка власних коштів становить 59,6% і є найбільшою в структурі джерел фінансування, що на 3,3 відсоткові пункти вище даного показника за відповідний період минулого року (56,3%).

Станом на 30.06.2014 частка банківських кредитів становить 36,9%, що на

1,0 відсотковий пункт більше ніж за відповідний період минулого року (35,9%).

Обсяг позичкових коштів юридичних осіб (крім банківських кредитів) порівняно з показником на відповідну дату 2013 року зменшився на 4,2 відсоткові пункти та становить 2,0% від загальної суми джерел фінансування.

Для ефективної діяльності усіх ланків фінансової системи України, потрібна якісна комунікація поміж суб’єктами та об’єктами фінансового ринку, комунікація, без якої зараз не можливо існування будь якого підприємства – це проведення розрахунків між ними. Тому нижче проаналізуємо стан забезпечення діяльності проведення розрахунків.

Станом на 30.06.2014 ліцензії на право здійснення переказу коштів небанківськими фінансовими установами мають 14 фінансових компаній.

Дані щодо обсягів операцій з обміну валют та переказу грошових коштів фінансовими компаніями наведено в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Обсяги операцій з проведення розрахунків фінансовими

компаніями, млн. грн.

Вид фінансової послуги	Перше півріччя 2012	Перше півріччя 2013	Перше півріччя 2014	Темпи приросту (Перше півріччя 2014/ Перше півріччя 2013)
				Абсолютний	%
Операції з обміну валют	5 642,6	4 521,2	272,1	-4 249,1	-94,0
Операції з переказу грошових коштів	4 638,8	5 514,2	6403,8	889,6	16,1
Всього	10 281,4	10 035,4	6675,9	-3 359,5	-33,5

Як видно з табл. 2.4. за перше півріччя 2014 ріку спостерігається зменшення загального обсягу операцій з проведення розрахунків на 33,5% ( 3359,5 млн. грн.), порівняно з аналогічним періодом 2013 року. Суттєво скоротились операції з обміну валют на 94% ( 4249,1 млн. грн. ), але відбулось збільшення операцій з переказу грошових коштів на 16,1% (889,6 млн. грн. ), порівняно з відповідним періодом минулого року.

На даний час, така форма підприємницької діяльності як лізинг є важливою для виробників, що розширюють збут власної продукції, в більшості випадків тієї, яка дорого коштує. Лізинг для самих лізингодавців, це досить вигідна форма здачі майна, через високий рівень лізингових платежів. Лізингоотримувач має можливість оперативно оновлювати виробничі фонди за допомогою дорогого, нового обладнання, без його повної сплати. Саме розвиток лізингу в Україні допомагає розвитку малого та середнього бізнесу і у свою чергу це сприяє розвитку ринкової економіці в Україні. Тому потрібно проаналізувати стан фінансового лізингу в Україні, що зроблене нижче.

Станом на 30.06.2014 до Переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Нацкомфінпослуг, внесено інформацію про 255 юридичних осіб – лізингодавців та до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 171 фінансову компанію, що надають послуги фінансового лізингу. Детальніше кількість лізингодавців та тенденції її розвитку представлені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.15

Кількість юридичних осіб – лізингодавців та фінансових компанії, що надають послуги фінансового лізингу

Тип установи	Станом на 30.06.2012	Станом на 30.06.2013	Станом на 30.06.2014
Юридичні особи – лізингодавці	228	254	255
Фінансові компанії, що надають послуги фінансового лізингу	86	116	171

Протягом першого півріччя 2014 року фінансовими компаніями т юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть згідно із законодавством надавати фінансові послуги, укладено 3751 договорів фінансового лізингу на суму 3433,8 млн. грн. Вартість об’єктів лізингу, що є предметом договорів, становить 2586,7 млн. грн.

Таким чином, на сьогодні в Україні ефективно працюють та розвиваються не тільки ломбарди, а поряд з ними і інші представники НКФУ, які підштовхують ломбарди до розвитку їх професійності та якості обслуговування на ринку, так як наприклад, на ринку інших товарів конкуренція підштовхує виробників до вдосконалення якості їхніх товарів та послуг.

Для того, щоб зрозуміти які помилки було допущено в минулому у діяльності ломбардів та виправити їх у майбутньому, необхідно розглянути тенденції розвитку ломбардних установ в Україні – чому ломбарди почали створюватися на території країни та чому і до сьогодні вони не зникли, а навпаки продовжують розвиватися та удосконалюватися у позитивний бік.

2.2. Аналіз основних економічних показників діяльності ломбардів

До початку світової фінансової кризи небанківський фінансовий сектор України розвивався досить динамічно: впевнено зростали кількість небанківських фінансових установ, вартість активів, попит на послуги з боку споживачів.

Зміна зовнішнього середовища, зокрема прояви світової фінансової кризи, спричинила негативний вплив на український небанківський фінансовий сектор, перш за все, внаслідок погіршення якості банківських активів, значної девальвації гривні, негативних змін у структурі платіжного балансу та експорту України, а також зниження рівня зовнішніх запозичень.

Таким чином станом на 30.06.2014 до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 481 ломбард, що на 3 установи (або на 0,6%) більше порівняно з відповідною датою 2013 року (станом на 30.06.2013 – 478 ломбардів). Тенденція зростання кількості ломбардів пов’язана із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошових коштах.

Основні показники діяльності ломбардів перше півріччя 2012 – перше півріччя 2014 рр. наведені в табл. 2.6.

Таблиця 2.6

Кредитні показники діяльності ломбардів за перше півріччя

2012 – перше півріччя 2014 рр.

Показники	Перше півріччя 2012	Перше півріччя 2013	Перше півріччя 2014	Темпи приросту
				півріччя 2013/ півріччя 2012	півріччя 2014/ півріччя 2013
				Абсолютний	%	Абсолюний	%
Кількість ломбардів (на кінець періоду)	461	478	481	17,0	3,7	3,0	0,6
Сума наданих фінансових кредитів під заставу (млн. грн.)	4 392,4	4 090,3	3313,2	-302,1	-6,9	-777,1	-19,0
Кількість наданих фінансових кредитів під заставу, тис. шт.	5 390,6	5 275,8	4763,1	-114,8	-2,1	-512,7	-9,7
Кількість наданих фінансових кредитів під заставу, тис. шт.	4 325,5	4 035,1	3193,4	-290,4	-6,7	-841,7	-20,9
погашено за рахунок майна, наданого в заставу	375,3	233,6	216,9	-141,7	-37,8	-16,7	-7,1
Кількість договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу, (тис. шт.)	519,6	339,3	486,6	-180,3	-34,7	147,3	43,4

Дані табл. 2.6 свідчать про скорочення загальних обсягів кредитування на ринку ломбардних послуг за перше півріччя 2014 року порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Такі показники як, сума наданих фінансових кредитів під заставу, кількість наданих фінансових кредитів під заставу, сума погашених фінансових кредитів зменшилася на 19,0 %, 9,7 % та 20,9 % відповідно.

Показник кількості договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу показав збільшення на 43,4 %.

Середньозважена річна процентна ставка за фінансовими кредитами ломбардів за перше півріччя 2014 року становить 196,7 % (перше півріччя 2013 року – 206,1 %).

Важливим показником, який характеризує ринок послуг ломбардів, є

показник їх фінансового стану, який представлений у табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Показники фінансового стану ломбардів

за перше півріччя 2012 – перше півріччя 2014рр.

Показники	Станом на 30.06.2012	Станом на 30.06.2013	Станом на 30.06.2014	Темпи приросту 30.06.2014/30.06.2013
				Абсолютний	%
Дебіторська заборгованість, у тому числі, (млн. грн.):	998,9	1 118,4	954,3	-164,1	-14,7
за наданими фінансовими кредитами, (млн.грн.)	779,6	877,4	701,3	-176,1	20,1
за нарахованими відсотками за наданими фінансовими кредитами, (млн.грн.)	16,3	24,5	30,6	6,1	24,9
Статутний капітал, (млн.грн.)	834,1	826,7	779,6	-47,1	-5,7
Резервний капітал (млн.грн.)	12,5	12,7	15,4	2,7	21,3
Нерозподілений прибуток , (млн.грн.)	156,1	172,5	89,4	-83,1	-48,2
Власний капітал, усього, (млн.грн.)	919,0	921,6	807,4	-114,2	-12,4
Залучені кошти на платній та безоплатній основі, (млн.грн.)	170,8	193,6	182,1	-11,5	-5,9
Активи по балансу, (млн.грн.)	1 435,1	1 526,6	1269,6	-257,0	-16,8

Як свідчать дані табл. 2.7, обсяг активів ломбардів зменшився на 16,8% (257,0 млн. грн.) порівняно з аналогічним періодом минулого року та станом на 30.06.2014 становить 1269,6 млн. грн.

Власний капітал ломбардів становить 807,4 млн.грн., що на 12,4 % (114,2 млн. грн.) менше ніж станом на 30.06.2013.

Станом на 30.06.2014 нерозподілений прибуток становить 89,4 млн. грн., порівняно з відповідним періодом 2013 року він зменшився на 48,2 % (83,1 млн. грн.)

Обсяг дебіторської заборгованості станом на 30.06.2014 зменшився на 14,7% (до 954,3 млн. грн.) порівняно з відповідною датою попереднього року.

Станом на 30.06.2014 резервний капітал зріс на 21,3 %, а статутний капітал зменшився на 5,7 % порівняно з аналогічною датою 2013 року та відповідно становлять 15,4 та 779,6 млн. грн.

Щоб зрозуміти, що клієнти готові віддати заради користування послугами ломбардів, важливо проаналізувати яке саме майно вони надають під заставу у ломбард, обсяг та структуру наданих під цю заставу кредитів ломбарду та темпи приросту цих показників за певний проміжок часу. Структура наданих ломбардами кредитів за видами застави представлена в табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Обсяг наданих фінансових кредитів за видами застави

за перше півріччя 2012 – перше півріччя 2014рр.

Види застави	Обсяг наданих фінансових кредитів, млн. грн.	Структура наданих фінансових кредитів, %	Темпи приросту
			30.06.2013/ 30.06.2012	30.06.2014/ 30.06.2013
	30.06. 2012	30.06. 2013	30.06. 2014	30.06. 2012	30.06. 2013	30.06. 2014	млн. грн.	%	млн. грн.	%
виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння	3 973,5	3 565,4	2772,0	90,5	87,2	83,7	-408,1	-10,3	-793,4	-22,3
побутової техніки	389,0	500,1	520,0	8,9	12,2	15,7	111,1	28,6	19,9	4,0
автомобілів	17,9	11,0	8,8	0,4	0,3	0,3	-6,9	-38,5	-2,2	-20,0
нерухомості	5,5	5,3	7,6	0,1	0,1	0,2	0,2	-3,6	2,3	43,4
іншого майна	6,5	8,6	4,9	0,1	0,2	0,1	2,1	32,2	-3,7	-43,0
Всього	4 392,4	4 090,3	3313,2	100,0	100,0	100,0	-302,1	-6,9	-777,1 -	19,0

Як ми бачимо з табл. 2.8 - за перше півріччя 2014 року структура наданих фінансових кредитів у цілому не змінилася. Водночас, при загальному скороченні обсягів кредитування (19,0 %) дещо змінилась питома вага фінансових кредитів, виданих під вироби з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння (з 87,2 % до 83,7 %), побутової техніки (з 12,2 % до 15,7 %) та нерухомості (з 0,1 % до 0,2 %).

Ломбарди обирають для застави найбільш ліквідне майно. В обсязі наданих фінансових кредитів за видами застави найбільшу питому вагу займають фінансові кредити під заставу виробів із дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння - 83,7% (2772,0 млн. грн.). Порівняно з 30.06.2013 даний показник зменшився на -3,5 відсоткові пункти.

Частка фінансових кредитів під заставу побутової техніки за перше півріччя 2014 року збільшилась на 3,5 відсоткові пункти порівняно з відповідним періодом минулого року та становить 15,7% ( 520,0 млн. грн.).

Ломбарди, порівняно з банками та кредитними спілками, надають значно менші за розмірами кредити. Динаміка обсягу виданих кредитів та середнього розміру кредиту за перше півріччя 2012 – перше півріччя 2014 рр.

має тенденцію до зменшення. Обсяг виданих кредитів та середнього розміру кредиту за перше півріччя 2014 року зменшились на 19,0 % та 10,3 % відповідно. Це свідчить про тенденцію до зростання надання кредитів іншими фінансовими установами без оформлення застави.

Ломбарди залишаються одним із найбільш консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб - вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів. Ломбарди надають фінансові кредити під заставу, середній розмір яких, за перше півріччя 2014 року становить 695,6 грн.

Як свідчать дані табл. 2.9 на 100 ломбардів, перших за обсягом наданих фінансових кредитів (ТОР 100), припадає 95,6% від загального обсягу кредитів та 92,6% від загальних активів.

Таблиця 2.9.

Групування частки перших ломбардів (ТОР) за обсягом наданих фінансових кредитів та їх активів станом на 30.06.2014

	Сума наданих фінансових кредитів під заставу	Активи за балансом
	млн. грн.	частка, %	млн. грн.	частка, %
TOP 3	1750,1	52,8	540,1	42,5
TOP 5	1952,8	58,9	664,5	52,3
TOP 10	2264,8	68,4	802,0	63,2
TOP 50	2964,9	89,5	1079,6	85,0
TOP 100	3167,8	95,6	1175,8	92,6
Всього по ринку	3313,2	100	1269,6	100

При цьому, на частку 3 ломбардів, перших за обсягом наданих кредитів, припадає 52,8% від загального обсягу наданих кредитів і 42,5% всіх активів ломбардів.

Для ефективної діяльності ломбардів, вони повинні дуже уважно слідкувати за джерелами залучення коштів, які призначені задля розширення ломбардного бізнесу, поліпшення умов праці робітників, поліпшення умов зберігання речей(закладів), розвитку бухгалтерського обліку тощо.

Розподіл джерел залучення ломбардами коштів на платній та безоплатній основі наведений у табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Інформація про джерела залучення коштів ломбардами

станом на кінець першого півріччя за 2012-2014рр.

Показники	Станом на 30.06.2012	Станом на 30.06.2013	Станом на 30.06.2014
	млн. грн.	частка, %	млн. грн.	частка, %	млн. грн.	частка, %
Залучені кошти на платній та безоплатній основі, у тому числі:	170,8	100	193,6	100	182,1	100
Від банків	113,5	66,4	136,4	70,5	96,2	52,8
від юридичних осіб (крім банків)	54,6	31,9	55,9	28,9	81,6	44,8
від фізичних осіб	2,8	1,6	1,3	0,7	4,3	2,4

Дані табл. 2.10 свідчать про скорочення загальних обсягів залучених коштів на 5,9 % (11,5 млн. грн.) порівняно з відповідним періодом минулого року та становить 182,1 млн. грн.

В господарській діяльності ломбардів зменшується питома вага залучених кредитів від банків на 17,7 відсоткові пункти та становить 96,2 млн. грн.. Обсяг залучених коштів від юридичних осіб (крім банків) та від фізичних осіб порівняно з відповідним періодом минулого року збільшився на 15,9 та 1,7 відсоткові пункти відповідно, станом на 30.06.2014 становить 81,6 млн. грн. та 4,3 млн. грн.

Таким чином, у цьому розділі було проаналізовано фактичний стан ломбардів, тенденція зростання попиту та пропозиції на ринку ломбардних послуг, тобто для більш детального усвідомлення впливу діяльності ломбардів на весь ринок фінансово-кредитних послуг країни необхідно порівняти їх з іншими видами НФКУ і проаналізувати вплив ломбардів на них.

2.3. Особливості розвитку ломбардних установ в Україні

В недалекому минулому ломбарди відносилися до сфери побутових послуг.

Остаточно ринок сформувався приблизно 10 років тому. А перший приватний ломбард в Україні – "Скарбниця" – створений у 1992 році[]. Потім виникли інші великі мережеві оператори: "Альянс", "Дарс", "Софія", "Алдан", "Україна", «Благо», «Універсальний», «Синдикат», які працюють по всій Україні та мають розгалужену мережу філій – від 10 до більш ніж 100. "Київський міський ломбард"[] також знайшов вихід із ситуації, до якої потрапив через власне довголіття: йому довелося пройти довгий шлях становлення – від радянських часів до етапу приватизації. А маленьких ломбардів, що мають до трьох-п’яти філій, у країні близько 400.

Внесення інформації про фінансові компанії до Державного реєстру фінансових установ розпочалося в 2004 році. Станом на 31 грудня 2006 року до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 315 ломбардів, а станом на 31 грудня 2013 року – 479 ломбардів[]. Тенденцію розвитку і зростання кількості ломбардних установ на території України можна відстежити на рис. 2.1[].

Рис. 2.1. Кількість зареєстрованих ломбардів з 2006 по 2013 рр.[]

Тенденція до зростання кількості ломбардів пов’язана, перш за все, із забезпеченням ними першочергових потреб громадян у грошових коштах.

Як ми бачимо на рис.2.1, тенденція до зменшення ломбардних установ спостерігалася з 2006 по 2008 рік – з 315 ломбардів у 2006 році до 309 у 2007(на 1,9%), з 2007 по 2008 рік збільшилося на 5 ломбардів, з 2008 по 2009 – на 59 ломбардів, з 2009 по 2010 на 53 ломбарду, з 2010 по 2011 на 30 одиниць, з 2011 по 2012 на 17 шт., ата з 2012 по 2013 на 6. Тобто тенденція спаду спостерігалася з 2006 по кінець 2008 року, тобто це насамперед пов’язано з розвитком економічної кризи в країні, пік якої прийшов на 2008 рік. У 2008 р. Україна зустріла найтяжчу, най глобальнішу світову фінансово-економічну кризу, наслідки якої є катастрофічними для всього людства.

Макроекономічні тенденції 2008 року можна поділити на 2 етапи: січень – серпень, коли кризові явища ще не стали помітними, були позитивні і досить високі темпи зростання; четвертий квартал – це пік негативних змін. Зокрема у I-III кварталі 2008 року ВВП зріс на 6,3%, обсяги промислового виробництва на 5,1%, при цьому перші симптоми негативних тенденцій спостерігалися вже тоді. Обсяги виробництва у будівництві та деяких секторах промисловості знизилися вже з I кварталу 2008 року, а загальну високу динаміку забезпечили такі сектори, як торгівля, транспорт, зв'язок та рекордні показники зростання сільського господарства. Цей чинник відтягнув початок спаду української економіки майже на 3 місяці, тоді як у більшості країн світу гальмування економічного розвитку почалося ще у перших кварталах 2008 року. Пік негативних змін припав на останній квартал 008 року, і як наслідок, приріст ВВП у річному вимірі знизився до 2,1%, а динаміка зростання зменшилася майже втричі і виявилася найнижчим показником після 1999 року, від`ємне сальдо поточного рахунку становило 7,2% ВВП, а валовий зовнішній борг перевищив 100 млрд. доларів США. Найбільшого удару зазнали будівництво та промисловість, обсяги яких скоротилися відповідно на 15,8% та 3,1% порівняно з попереднім роком, у тому числі – металургії на 10,6%, як результат істотного скорочення експорту в четвертому кварталі 2008 року (на 45,7% порівняно з попереднім кварталом).[НАН України. Секція суспільних та гуманітарних наук. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави. Національна доповідь.]

Таки чином, це безпосередньо вплинуло на тенденції розвитку ломбардної діяльності, тому що «ломбард» є учасником у створенні головного макроекономічного показника країни – ВВП.

Основною діяльністю ломбардних установ є надання фінансових кредитів під заставу, тому доцільно буде проаналізувати тенденцію розвитку таких показників ломбардної діяльності, як сума та кількість наданих фінансових кредитів під заставу, сума погашених фінансових кредитів, кількість погашених договорів. У табл. 2.11 розглянемо як змінювалися ці показники впродовж 2008-2013 років[].

Таблиця 2.11

Тенденція розвитку фінансових показників ломбардів 2008-2013рр.

Показники	2008	2009	2010	2011	2012	2013	Приріст 2013/2008 рр.
							Абсолютний	%
Сума наданих фінансових кредитів під заставу (млн. грн.)	2 126,8	3 505,0	5 503,1	7 325,1	8 945,4	8368,2	6241,4	393,4
Кількість наданих фінансових кредитів під заставу, тис. шт	4 907,2	6 758,8	9 247,2	9 388,5	12 267,8	12131,3	7224,1	247,2
Сума погашених фінансових кредитів (млн. грн.), у тому числі:	1 984,5	3 370,7	5 364,8	7 261,4	8 761,1	8347,8	6363,3	420,6
погашено за рахунок майна, наданого в заставу	188,0	240,1	452,8	644,2	670,9	602,8	414,8	320,6
Кількість договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу, тис. шт.	1 749,2	662,9	1 007,1	1 013,2	1 749,1	1164,7	(584,5)	(66,5)

Як ми бачимо з табл. 2.11, усі наведені показники, окрім показника кількості договорів, погашених за рахунок майна, наданого в заставу, зросли. Це є позитивною тенденцією, тому що саме показник кількості договорів, погашених за рахунок майна повинен зменшуватися – це говорить про те, що у за тенденцією у більшості випадків поклажодавець повертаються у ломбард щоб забрати свій залог.

Це говорить про здатність населення дотримуватись правил ломбарду та своєчасно повертати гроші надані їм у кредит ломбардом, тобто незважаючи на низку проблем та новизну ломбардного бізнесу в Україні, населення вважає цей сегмент ринку досить корисним та ефективним для себе, а це і є найголовнішою причиною подальшого вдосконалювання, розвитку, підтримки та розробки методів поліпшення ефективності ломбардної діяльності у системі фінансових послуг України.

Прогнози подальшого розвитку ринку фінансових послуг ломбарду в Україні має ґрунтуватися на таких принципах та напрямах взаємодії органів державної влади із фінансовими інститутами:

1) забезпеченні з боку органів державної влади чіткого дотримання правила щодо невтручання у діяльність ломбардів і створенні рівних умов для їх функціонування;

2) удосконаленні правового поля економічної діяльності розробкою нових та внесенням змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів;

3) покращенні системи оподаткування ломбардів та кредитних операцій;

4) забезпеченні прозорості діяльності суб’єктів господарювання, передусім за рахунок повнішого застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності та Міжнародних стандартів аудиту;

5) повернення ломбардним установам проблемної заборгованості, що забезпечена гарантіями уряду. На нашу думку, головна мета фінансової стратегії, з позицій інвестиційного процесу, полягає у формуванні такої структури залучених, позикових і власних коштів, яка дозволить максимізувати прибуток ломбарду.

Але, щоб населення продовжувало все більше користуватися послугами ломбардів, потрібно удосконалювати методи розвитку ломбардних установ шляхом нормативно-правового регулювання ломбардів державою, розробки маркетингових методів по формуванню попиту на ломбардні послуги, слідкувати за ціноутворенням ломбардних послуг та контролювати, щоб ломбардний бізнес йшов «в ногу з часом», тобто впроваджувати в нього новітні технології задля забезпечення безпеки та прискорення обслуговування ломбардів та їх клієнтів.

Отже є необхідним подальший розвиток інституційних засад здійснення ломбардної діяльності, створення та ухвалення спеціального закону про ломбардну діяльність, що сприятиме її розвитку у системі фінансових послуг. Важливим є своєчасна оцінка фінансового стану ломбарду, підвищення рівня фінансової стабільності установи, виявлення можливостей оптимізації витрат, у тому числі на утримання заставного майна та здійснення забезпеченої заставою вимоги, що спрямовано на збільшення показника прибутковості.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ

ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ

ПОСЛУГ УКРАЇНИ

3.1. Обгрунтування стратегії розвитку ломбардної діяльності

Складність проблеми вибору стратегій розвитку будь-якого підприємства залежить від наявності великої кількості альтернатив та їх оцінки по одному або декількох змістовних або формалізованих критеріях: режиму вибору – одноразовому чи ітеративному, характерному для самоорганізуючих систем, які мають численні зворотні зв'язки, що підвищують їх стійкість до впливу макро та мікросередовища; ступеня узгодженості мети з урахуванням балансу інтересів сторін, що особливо важливо в умовах залучення різних інвесторів при фінансуванні інвестиційних проектів; наслідків вибору, які бувають трьох видів – результат відомий, носить ймовірний характер, якщо відомі ймовірності наслідків, і неоднозначний результат, що виникає в умовах невизначеності. Різні варіанти поєднань перерахованих елементів процесу вибору призводять до різноманітності задач вибору або прийняття рішень.

У цьому зв'язку особливу важливість і актуальність набувають проблема розроблення науково обґрунтованих стратегій розвитку підприємства та створення дієвої методики їх оцінки та аналізу. Дана методика не може бути створена на основі традиційного інструментарію оцінки ефективності інвестицій, оскільки вона не оперує найважливішими для обґрунтування альтернативних стратегій категоріями: невизначеності та пов'язаного з нею ризику, безліччю цілей і багатокритеріальності оцінок, ітеративності процедур формування та оцінки варіантів, ресурсної обмеженості.

Розглянемо процес реалізації основних напрямів розвитку ломбардної установи і найважливішу функцію управління – систему стратегічного планування ломбарду. В кінцевому рахунку, формування стратегії має відповісти на три основних питання:

• які напрями діяльності ломбарду треба розвивати;
• які потреби в капіталовкладеннях і готівкових ресурсах;
• яка можлива віддача за обраними напрямками.

Поняття «стратегія» увійшло в економічну теорію та господарську практику, як відповідь на умови функціонування підприємства, зростання значущості факторів зовнішнього середовища для життєдіяльності підприємства.

Дослідник в галузі стратегічного менеджменту І. Ансофф проводить чітку межу між процесом формулювання стратегії і стратегією як результатом цього процесу. Стратегія, на думку І. Ансоффа[], показує в якій галузі господарської діяльності діє компанія і в якій сфері вона планує діяти в майбутньому, виокремлює відмінні особливості стратегії:

1. Процес вироблення стратегії не завершується негайною дією, а закінчується встановленням загальних напрямків, просування по яких забезпечує зростання і зміцнення позицій фірми.

2. В ході формулювання стратегії не можна передбачити всі можливості, які відкриваються при складанні проектів конкретних заходів. Тому доводиться користуватися узагальненнями, неповною та неточною інформацією про можливі альтернативи.

3. При появі більш точної інформації може бути поставлена під сумнів обґрунтованість первісної стратегії, тому необхідний зворотній зв'язок, що дозволяє забезпечити своєчасне переформулювання цієї стратегії.

Вищевикладені формулювання, на наш погляд, дозволяють відокремити основні особливості стратегічного планування ломбардної установи як системи: вплив зовнішнього середовища, вибір альтернатив, ціленаправленність, принцип врахування ризику та невизначеності, принцип зворотного зв'язку. Підхід стратегічного планування практично збігається з методикою системного аналізу і в цій частині теоретичні розробки зарубіжних вчених викликають інтерес.

Концептуальна модель стратегічного плану ломбарду дає можливість визначити наступні етапи складання стратегічного плану діяльності.

1. Аналіз навколишнього середовища ломбардної установи:

• зовнішній;
• внутрішніх можливостей.

2. Визначення політики ломбарду (ціленаправлення).

3. Формулювання стратегії і вибір альтернатив ломбардної установи:

• визначення базової стратегії;
• вибір стратегічних альтернатив.

4. Формулювання функціональних стратегій ломбарду:

• маркетингової;
• фінансової;
• інвестиційної;

Відсутність досвіду стратегічного планування у вітчизняних ломбардах, а тим більше його теоретичного узагальнення, викликають особливий інтерес до підходів, розроблених і апробованих іноземними фахівцями. Одним з можливих інструментів першого етапу стратегічного планування може служити так званий SWOT-аналіз. В ході цього аналізу особа, яка приймає рішення (під яким ми розуміємо керівника, що має мету, яка служить мотивом постановки завдання і пошуку її вирішення), визначає стан своєї організації з урахуванням таких чинників:

• міцність (по відношенню до зовнішнього середовища);
• слабкість (по відношенню до зовнішнього середовища);
• можливості (що виникають із зовнішнього середовища);
• загрози (що виникають із зовнішнього середовища).

Потім особа, що приймає рішення окреслює завдання, складає план нарощування потужності та ліквідації слабких сторін з метою використання можливостей і запобігання виникаючих загроз.

Методику обмеженого аналізу, на наш погляд, якраз і доцільно використовувати в умовах відносно стабільного функціонування економіки для середніх і великих ломбардів на попередній стадії аналізу можливостей установи.

Зараз планування ціленаправленості є прерогативою керівництва ломбардної установи. З точки зору якісних характеристик процес визначення мети здійснюється за трьома основними напрямами.

1. Враховуються інтереси всіх суб'єктів, що мають відношення до діяльності ломбарду, ієрархія їх потреб і значення, а також першочерговість задоволення цих потреб. Особливо це важливо враховувати при оцінці інвестиційної привабливості ломбардної установи, коли необхідно визначити цілі учасників інвестиційної діяльності та їх суперечливість.

2. Вивчається стан економічної діяльності, оскільки в момент розробки стратегічного плану ломбард може знаходитись в одному з трьох положень: позиції для зростання, вибору стабілізації, необхідності виживання. Кожне з цих положень відображається в ціленаправленості.

3. Виявляється наявність ресурсів та можливість їх зміни при виборі певної економічної поведінки. Назвемо це стратегічним потенціалом ломбардної установи, до якої ми включаємо такі базові види ресурсів як технічні, технологічні, фінансові, кадрові, інформаційні. Сюди ж можна віднести ресурси організаційної структури системи управління (її гнучкість, швидкість проходження управлінських впливів); просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території); тимчасові ресурси, що визначають горизонт планування.

Концепція стратегічного потенціалу дуже важлива в розумінні відмінностей між зростанням і розвитком. Недолік ресурсів може стримування зростання, але не розвиток. Розвиток пов'язаний не тільки з готівковими ресурсами, скільки з умінням їх раціонально використовувати в конкретних випадках. Тому формування стратегічного потенціалу, максимально пристосованого до прогнозованого зовнішнього середовища, можна вважати найважливішою метою стратегії розвитку ломбарду.

Врахування у своїй діяльності сформульованих напрямів аналізу цілей дозволить точніше визначити локальні цілі функціональних стратегій, що стоять перед ломбардом, які повинні відповідати його базовій стратегії розвитку.

При формулюванні власне базової стратегії ломбардної установи можна виділити, на нашу думку, два підходи: об'єктивний і суб'єктивний.

Перший підхід заснований на тому припущенні, що теоретично в залежності від фінансово-господарського стану підприємства і здатності стратегічного потенціалу гнучко адаптуватися до мінливих умов зовнішнього середовища, ломбард може виявитися в трьох можливих станах: зростання, стабілізації і виживання. У відповідність з цим особа, що приймає рішення вибирає одну з наступних базових стратегій:

а) стратегію зростання – основну стратегію ломбарду, що виражає прагнення до зростання обсягів виданих кредитів і продажу, прибутку, капіталу;

б) стратегію стабілізації – спрямовану на досягнення стабілізації доходу та створення на базі цього передумов для подальшого зростання прибутковості;

в) стратегію виживання – суто оборонну стратегію, що застосовується в умовах глибокої кризи економічної діяльності ломбарду.

Інший різновид об'єктивного підходу заснований на теорії конкурентних стратегій[] – напрями маркетингових досліджень, які швидко розвиваються. Лідером тут, є Гарвардська школа, представлена роботами М. Портера і А. Чандлера.

Найбільш відомим представником швейцарської школи є X. Фрізенвінкель. В Австрії курс теорії конкуренції викладається в Інсбургському університеті, а професор X. Хінтерхубер виробив на її базі концепцію стратегічного планування[], яка використовується багатьма фірмами країни. В рамках цієї теорії існує як мінімум чотири основних типи конкурентної стратегії: силова, пристосувальна, піонерська, комутантна. Але всі види цих стратегій не можливо застосовувати ломбардам через специфіку послуг, що надаються населенню.

Другий (суб'єктивний) підхід ґрунтується на недостатньо розробленому напрямку, що вивчає економічну поведінку, – економічної психології, яка базується на суб'єктивних особливостях людини, в даному випадку особи, що приймає рішення. Теорія ринку досконалої конкуренції А. Сміта, заснована на концепції "економічної людини", як абсолютно вільного суб'єкта, єдиною характеристикою якого є прагнення до економічної вигоди[], в даний час витіснена теорією підприємництва, розробленої Й. Шумпетером, що в більшій мірі відповідає реаліям ринку недосконалої конкуренції. Ідея Й. Шумпетера полягає в тому, що головною рушійною силою розвитку є підприємець з притаманними йому мотивами: прагненням до влади і успіху, задоволенню від своєї діяльності і зміни свого статусу, що дозволяють сформулювати суб'єктивний підхід, який пояснює появу різних стратегій розвитку підприємства.

В рамках цієї концепції можна виділити наступних підприємців:

1. Вид ініціативних підприємців, який поділяється на:

• підприємця – піонера, що створює нові ринки;
• підприємця – що спонтанно імітує – заповнює ринкову нішу, знайдену підприємцем-піонером.

2. Вид консервативного підприємця, в якому розрізняють:

• підприємця – який реагує під тиском, пристосовуючись до обставин, а не активно формує їх;
• немобільний – життєздатний тільки в стаціонарних умовах, прагне уникати змін.

Такий поділ найбільш характерний для вітчизняних підприємств, у тому числі ломбардів, де чітко виражений феномен «першої особи». В умовах сучасного етапу розвитку України досить чітко проявляється диференціація підприємців на представлені нами вище види підприємців, з наслідуючими з цього формами економічної поведінки. Цей підхід, на наш погляд, найбільш підходить для ломбардної установи, як підприємства сфери послуг.

Таким чином, узагальнення вищевикладеного дозволяє нам сформулювати поняття стратегії розвитку ломбарду як забезпечення життєздатності (фінансово-господарської стійкості) ломбардної установи шляхом розвитку стратегічного потенціалу під впливом потреб і мотивації виникнення нових, а також балансі інтересів всіх суб'єктів, що мають відношення до ломбарду . Іншими словами, стратегія розвитку – це забезпечення економічного зростання ломбарду за рахунок ефективного розвитку стратегічного потенціалу, який полягає у здатності ломбардної установи забезпечити внутрішню гнучкість ломбарду як системи по відношенню до зовнішнього середовища.

В рамках вибраної базової стратегії розвитку можливі декілька варіантів дій, які називаються стратегічними альтернативами. Наявність безлічі альтернативних стратегій, на нашу думку, пояснюється тим, що конкретна реалізація базової стратегії залежить від різних поєднань функціональних стратегій, які мають власні (локальні) цілі. Для того, щоб зрозуміти яка саме стратегія удосконалить ломбардну діяльність треба спробувати сформулювати її.

3.2. Формування стратегії розвитку ломбардної діяльності

Широта спектра розроблюваних альтернативних стратегій знаходиться в прямій залежності від можливостей (стану) ломбарду. Усі функціональні стратегії умовно поділяються на три групи: системоутворююча – маркетингова стратегія; забезпечуючі стратегії – фінансова та інвестиційна; підтримуючі стратегії – організаційна, кадрова.

Обмежуючись рамками дослідження, виділимо лише ті стратегії, котрі мають принципове значення для вироблення функціональної стратегії ломбарду. Це маркетингова, фінансова та інвестиційні стратегії.

Стратегія маркетингу складається з наступних компонентів[]:

• послуги ломбарду з надання кредиту;
• стратегії каналів розподілу невикупленого майна;
• стратегії просування товару в магазині при ломбарді;
• стратегії ціноутворення щодо формування ціни за наданий кредит (відсоткові ставки) і на не викуплене майно, що продається в магазині.

Центральною ланкою в товарній стратегії є вибір стратегічної зони господарювання.

Сутність запропонованої концепції полягає в наступному.

Етап 1. Проводиться оцінка рівня нестабільності зовнішнього середовища, оскільки саме цей фактор стає причиною зниження інвестиційної активності. Висока нестабільність економічних процесів збільшує інвестиційний ризик. Як відомо, величина ризику вимірюється мінливістю результатів. Проведений аналіз діяльності ломбардів показав, що на інвестиційний процес в ломбардному бізнесі найбільшою мірою впливають такі економічні показники як рівень інфляції, динаміка зростання (падіння) галузей промисловості, торгівлі, будівництва, сільського господарства, валютний курс, світові ціни на дорогоцінні метали, рівень заощаджень населення, бюджетний дефіцит та інші фактори. Середня арифметична, розрахована за коефіцієнтами цих показників, дозволить оцінити рівень нестабільності. Динаміку нестабільності необхідно доповнити оцінкою статики процесу. Наприклад, якщо інфляція щомісяця тримається на рівні 20%, то коефіцієнт варіації буде дорівнює нулю, це не свідчить про стабільність в економіці. Іншими словами рівень нестабільності повинен оцінюватися комбінацією відносних і абсолютних показників. Оскільки умови функціонування будь-якої системи залежать від властивостей системи більш високого рівня, частиною якої вони є, ця властивість зумовлює її оптимальну гнучкість. Чим вищий рівень нестабільності, тим вищою має бути зовнішня економічна гнучкість ломбарду.

Етап 2. Звуження області можливих стратегічних зон господарювання.

Зовнішня гнучкість ломбарду залежить, на нашу думку, від комбінації трьох факторів: бар'єрів входження і виходу в стратегічну зону господарювання, горизонту планування та диверсифікації послуг. Вплив змінних, що характеризують стан стратегічних зон господарювання, на фактори конкуренції та прибутковості надавача послуги можна описати таким чином:

1. Легке входження в стратегічну зону господарювання нових конкурентів. В цьому випадку вона характеризується невисоким граничним обсягом послуг і невеликою часткою послуг на ринку. Прибутковість при цьому знижується.

2. Входження в стратегічну зону господарювання нових конкурентів утруднено. Така зона характеризується високим граничним рівнем послуг, труднощами в налагоджуванні високоякісного обслуговування населення. Прибутковість в такому випадку підвищується.

3. Важкий вихід ломбарду з стратегічної зони господарювання. При цьому для неї характерні вузькоспеціалізовані виробничі фонди, високі витрати по виходу із зони, наявність в структурах взаємопов'язаних процесів. Прибутковість в такій стратегічній зоні господарювання знижується.

4. Вихід ломбардного підприємства з стратегічної зони господарювання порівняно легкий. Характеризують подібну зону: ліквідні фонди, наявність в структурах відокремлених процесів. Прибутковість в стратегічній зоні господарювання при цих умовах підвищується.

Очевидно, що найвища гнучкість, забезпечується двома обставинами.

По-перше, труднощами входження в стратегічну зону господарювання конкурентів і порівняно легким входженням самого ломбарду. Таке можливо в разі близькості зони до стратегічного потенціалу ломбардної установи.

По-друге, легкістю виходу ломбардного підприємства з стратегічної зони господарювання, тобто мінімізацію економічних втрат при згортанні процесів через можливу невдачу.

Висока нестабільність зовнішнього середовища впливає на звуження горизонту планування. В цьому випадку вибираються стратегічні зони господарювання, в яких окупність інвестиційних проектів відбувається більш швидко. Зовнішня гнучкість ломбарду підвищується з ростом диверсифікації виробництва, тобто додаванням до вже існуючих нових зон за певними принципами. З урахуванням комбінованого впливу перерахованих вище факторів вибирається відповідна стратегічна зона господарювання.

Етап 3. Вибрані стратегічні зони господарювання необхідно перевірити за динамікою економічних показників, в результаті чого остаточно визначаються конкретні стратегічні зони господарювання.

Етап 4. Вибираються і конкретизуються самі послуги ломбардної установи з надання кредиту, з врахуванням строків надання різних видів кредиту, які характеризуються різними рівнями ризику і рентабельності для ломбарду. На цьому етапі слід провести тестування послуги з надання ломбардного кредиту методом опитування експертів, що входять до Асоціації ломбардів.

Процес первинного встановлення цін на надані ломбардом кредити включає в себе наступні послідовні етапи: визначення цілей цінової політики, визначення попиту, оцінка витрат, аналіз пропозицій і цін конкурентів, вибір методу ціноутворення та прийняття рішення. Незважаючи на важливість всіх перерахованих етапів, зупинимося на найбільш важливих для формування інвестиційної стратегії: визначення попиту та оцінки витрат.

Визначення попиту на товари та послуги залежить від чутливості споживача до ціни. Чим менш еластично реагує попит, тим більш високу ціну може встановити продавець послуги. І навпаки, чим еластичніше реагує попит, тим більше підстав для використання політики зниження цін, яка в свою чергу призведе до збільшення обсягів наданих послуг з кредитування та зростання прибутку. Визначений на основі цінової еластичності попит відзначить верхню межу цін, нижню її межу продемонструють витрати.

Витрати визначаються на основі поділу їх на постійні та змінні. Для формування цінової політики слід зіставляти структуру витрат з планованими обсягами виробництва і розраховувати короткострокові середні витрати, які в типовому випадку мають U-подібну форму, а, отже, це дозволяє визначити оптимальний обсяг послуг при мінімальних витратах. В довгостроковому періоді, з метою зміщення періоду зростання витрат, ломбард може збільшувати свої потужності. Однак такий процес не може продовжуватися нескінченно, оскільки будуть виявлятися негативні наслідки великого масштабу діяльності. Описана динаміка витрат важлива не тільки для оцінки оптимального обсягу послуг, а й при виборі цінової політики. Якщо на ринку діють кілька конкурентних ломбардів, які мають різні виробничі потужності, і відповідно різні мінімальні витрати, що формує різні можливості для конкуренції. Різниця між верхньою межею ціни, утвореною попитом, і нижньою межею, утвореною витратами становить можливий діапазон цін, всередині якого можуть варіювати функціональні стратегії. Однак для ломбардної установи як представника НКФУ, при розробці цінової політики необхідна і своя методика.

Таким чином, маркетингова стратегія є системоутворюючою при формуванні інвестиційної стратегії, накладаючи на неї ряд важливих обмежень. Інший тип обмежень виробляє фінансова стратегія.

Потреба формування фінансової стратегії є важливим складником успішного функціонування будь-якої установи незалежно від розміру, організаційно-правової форми та виду діяльності. Проте аналіз окремих публікацій дав змогу виявити, що дотеперішні науково-методичні підходи стосовно питань формування фінансових стратегій належно не розроблені як у науковому, так і в організаційно-практичному аспекті. Про це свідчить відсутність обґрунтування єдиної послідовності етапів процесу формування фінансової стратегії, принципів його здійснення, методичних рекомендацій, які б комплексно враховували різні характеристики установ.

Фінансова стратегія ломбарду являє собою складну багатофакторну орієнтовану модель дій і заходів, необхідних для досягнення поставлених перспективних цілей у загальній концепції щодо формування і використання фінансово-ресурсного потенціалу установи.

Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів, їх планування та забезпечення фінансової стійкості установи за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства: оптимізацію основних і оборотних засобів, формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки, інвестиційну політику.

З урахуванням місця і ролі фінансової стратегії в стратегічному наборі установи можна виділити її сутнісні характеристики у табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Найважливіші сутнісні характеристики фінансової стратегії

№ з/п	Характеристики фінансової стратегії	Прояв характеристики
1	Один з видів функціональної стратегії установи	Функціональний статус фінансової стратегії визначається тим, що вона охоплює лише один з напрямків діяльності установи, а її розробка є однією з найважливіших функцій фінансового менеджменту.
2	Важливіша в системі функціональних стратегій установи	Забезпечуючи фінансовими ресурсами реалізацію стратегій всіх рівнів, фінансова стратегія координує та інтегрує зусилля всіх функціональних підрозділів у процесі формування та реалізації всього стратегічного набору установи, і, перш за все, його функціональних стратегій.
3	Забезпечує охоплення всіх основних напрямків розвитку фінансової діяльності та фінансових відносин установи	Формування фінансової стратегії є найважливішою функцією стратегічного менеджменту, який передбачає охоплення всіх сфер діяльності установи. Крім того, лише комплексне врахування можливостей майбутнього розвитку всіх аспектів фінансової діяльності і всіх форм фінансових відносин установи дозволяє повною мірою реалізувати можливості росту його ринкової вартості в довгостроковій перспективі.
4	Формує специфічні фінансові цілі довгострокового розвитку установи	Відображаючи специфіку фінансової діяльності, цілі фінансового розвитку установи повинні забезпечувати реалізацію місії та досягнення цілей корпоративної стратегії, з одного боку, і підтримувати, без суперечностей, цілі інших функціональних стратегій та стратегій господарських одиниць.
5	Забезпечує набір найбільш ефективних напрямків досягнення фінансових цілей установи	Вибір забезпечується пошуком та оцінкою найбільш ефективних варіантів можливих стратегічних фінансових рішень та відповідним їм відбором за критерієм максимізації ринкової вартості установи.
6	Враховує і адекватно реагує на зміни зовнішніх умов фінансової діяльності установи	Дана характеристика, властива стратегіям всіх рівнів, у тому числі фінансовій, визначається головним підходом до її змісту, що випливає з концепції стратегічного управління. Нова парадигма формування стратегії установи визначає, що головний зміст його стратегічної поведінки полягає не в чіткому виконанні передбачених завдань, а в здатності швидко реагувати на зміни умов зовнішнього середовища з відповідним коригуванням цих завдань.
7	Забезпечує адаптацію до змін	Дана характеристика забезпечує, перш за все, зміну напрямків формування та використання фінансових ресурсів установи. Маневрування фінансовими ресурсами є головним механізмом корегування напрямків та форм досягнення стратегічних фінансових цілей установи.

Узагальнюючи підходи різних науковців щодо визначення сутності фінансової стратегії, нами було запропонувати наступне її визначення. Фінансова стратегія – це одна з основних функціональних стратегій ломбарду, яка визначає фінансовий аспект його діяльності у довгостроковому періоді, забезпечуючи найоптимальнішу структуру витрат для досягнення максимального соціально-економічного ефекту при зміні умов внутрішнього і зовнішнього середовища.

Для забезпечення стійкого розвитку ломбарду на фінансовому ринку необхідно чітко сформулювати фінансову стратегію, дотримуючись головної стратегічної мети:

1. формування фінансових ресурсів і централізоване стратегічне керівництво ними;
2. виявлення вирішальних напрямів та зосередження зусиль на їх виконанні, маневреності у використанні резервів фінансовим керівництвом установи;
3. відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям установи;
4. ранжування та поетапне досягнення мети;
5. створення та підготовку стратегічних резервів;
6. об’єктивний облік фінансово-економічного середовища та реального фінансового стану установи за рік, квартал, місяць;
7. визначення головної загрози з боку конкурентів, мобілізацію сил на її усунення та вмілий вибір напрямів фінансових дій;
8. облік економічних і фінансових можливостей самої установи та її конкурентів;
9. маневрування й боротьбу за ініціативу для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

При виборі і розробці фінансової стратегії, керівництво ломбарду повинно враховувати особливості кожного типу фінансової стратегії та доцільність її впровадження на певному етапі функціонування установи. Проблема полягає саме у виборі такої фінансової стратегії, яка б враховувала одночасно рентабельність, ліквідність, фінансову стійкість установи і ризик, пов’язаний зі специфікою його діяльності.

Для того, щоб обрати найбільш доцільну стратегію, наведемо існуючі у літературі класифікаційні ознаки фінансових стратегій (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Класифікація видів фінансової стратегії установи за різними ознаками

Ознаки класифікації	Вид стратегії
1. За сферою впровадження	фінансова стратегія формування фінансових ресурсів
	інвестиційна стратегія
	стратегія забезпечення фінансової безпеки установи
	стратегія підвищення якості управління фінансовою діяльністю
	антикризова фінансова стратегія
2. За періодом реалізації [135, с. 116]	короткострокова фінансова стратегія
	довгострокова фінансова стратегія
3. За обсягом фінансових задач, які вирішуються в установі	генеральна фінансова стратегія
	оперативна
	стратегія досягнення конкретного завдання
4. За напрямом діяльності	стратегія зростання
	стратегія стабільності
	стратегія скорочення
5. За характером діяльності	активна (експансивна)
	пасивна

З огляду на мінливість кон’юнктури і тенденцій розвитку фінансових ринків, високий ступінь інноваційності фінансових інструментів, якими оперують установи, їх значну залежність від векторів руху макроекономічних і соціально-політичних процесів у світовому співтоваристві, варто сформулювати низку напрямків формування програм і проектів реалізації фінансової стратегії. Серед них:

• виявлення пріоритетних для ломбарду фінансових ринків і цільових ринкових сегментів для роботи на перспективу;
• аналіз і обґрунтування стійких джерел фінансування;
• вибір фінансових інститутів як прийнятних партнерів і посередників, що ефективно співпрацюють з ломбардами в довгостроковому аспекті;
• розробка довгострокової інвестиційної програми, погодженої з пріоритетними напрямами розвитку видів бізнесу, обумовленими загальною стратегією установи;
• формування та вдосконалення внутрішніх фінансових потоків;
• розробка з позиції стратегії програми ефективного централізованого управління фінансовими ресурсами в поєднанні з обґрунтованою децентралізацією інших управлінських функцій;
• прогнозні розрахунки фінансових індикаторів економічної безпеки і стійкості установи при стратегічному плануванні діяльності.

На нашу думку, модель фінансової стратегії має включати наступні взаємозалежні блоки: мету і завдання; рівні реалізації; зовнішні і внутрішні фактори формування; інструменти і методи реалізації; результативність.

Модель фінансової стратегії ломбарду показує, через систему яких інструментів (програми, проекти, реструктуризація, глобалізація, диверсифікація тощо) і методів (моделювання, планування, аналіз, прогнозування тощо) вона реалізується (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Модель формування фінансової стратегії ломбарду.

Використання інструментів і методів фінансової стратегії носить ситуаційний характер: конкретні фактори, включаючи соціально-економічні і політичні, визначають вибір тієї чи іншої їх комбінації в різних варіантах.

Формування фінансової стратегії у ломбардній установі здійснюється на основі реалізації наступних принципів:

• послідовної реалізації прийнятої стратегії стійкого розвитку установи;
• базуванні на сучасній теоретичній моделі;
• врахуванні організаційної структури ломбарду і передбаченні у ній змін;
• варіантності формуванні стратегії.

Загальна схема формування фінансової стратегії включає наступні етапи:

1) характеристика установи як відкритої системи;

2) розробка стратегічних цілей;

3) розробка варіантів стратегії;

4) визначення критеріїв вибору варіантів;

5) конкретизація обраного варіанту фінансової стратегії;

6) оформлення фінансової стратегії, її прийняття і доведення до виконавця;

7) організація контролю за реалізацією стратегії.

Формування фінансової стратегії є доволі важким і трудомістким процесом, оскільки потребує значних витрат часу, праці та виконання комплексних розрахунків. Важливим у здійсненні цього процесу є врахування таких чинників:

• орієнтації фінансової стратегії на загальну стратегію розвитку установи на ринку;
• рівня законодавчого та нормативно-правового регулювання діяльності;
• економічної і політичної ситуації в країні;
• типу ринкової позиції установи, оскільки вибір фінансової стратегії залежить від маркетингової політики суб’єкта господарювання;
• ресурсного забезпечення установи, так як на формування фінансової стратегії впливає кількість і якість ресурсів, зокрема чисельність і кваліфікація працівників, забезпеченість власними коштами, можливість залучення інвестицій, інноваційний потенціал;
• фінансового стану та конкурентних переваг існуючих і потенційних підприємців-конкурентів;
• рівня розвитку фінансової діяльності, що викликається інфляційними коливаннями, ризиками неплатежів, ймовірністю настання фінансової кризи.

Формування фінансової стратегії передбачає послідовність певних етапів. По-перше, воно не можливе без збору інформації про ринкове середовище функціонування установи (конкурентів, клієнтів, державні органи та служби, банківські установи) та її детального аналізу. На цьому етапі фінансові менеджери повинні застосувати відповідний фінансовий інструментарій: мікроекономічне фінансове планування, прогнозування, стратегічний і фінансовий аналіз (зокрема СВОТ-аналіз, що охоплює аналіз слабких і сильних сторін установи, ризиків і додаткових можливостей), статистичні методи та економіко-математичне моделювання. Після виконання аналітичної роботи, здійснення відповідних розрахунків, обговорення альтернативних варіантів розвитку подій приймається управлінське рішення щодо вибору фінансової стратегії, яку надалі деталізують за напрямами фінансової політики й реалізують згідно з планом.

На нашу думку, головна мета фінансової стратегії, з позицій інвестиційного процесу, полягає у формуванні такої структури залучених, позикових і власних коштів, яка дозволить максимізувати прибуток ломбарду.

З точки зору формалізованого підходу для того, щоб будь-яка подія відбулася, в наявності мають бути необхідні умови для її здійснення. Таким чином, (при наявності зовнішніх інвесторів) інвестиційна привабливість ломбарду є необхідною умовою і розглядається потенційним інвестором в першу чергу, а привабливість самого інвестиційного проекту є достатньою умовою для його здійснення.

Зв'язок економічних інтересів різних інвесторів з відповідними показниками фінансово-господарського стану ломбарду може виявитися корисним при виробленні концепції балансу інтересів учасників інвестиційної діяльності. З одного боку, будучи однією з функціональних стратегій, інвестиційна стратегія, залежить від обраної базової стратегії. З іншого – інвестиційна стратегія дозволяє реалізувати основні напрямки маркетингової і фінансової стратегій. Інвестиційна стратегія є їх похідною та ніби інтегрує їх зміст з метою підвищення ефективності виробництва і поліпшення економічних показників діяльності ломбарду.

Необхідними умовами формування інвестиційної стратегії ломбарду є наступні етапи її створення (рис.3.2).

Рис. 3.2 Порядок формування інвестиційної стратегії ломбарду.

Якщо розглядати як об'єкт дослідження інвестиційну стратегію, то цілі розвитку об'єкта випливають з цілей системи верхнього рівня або, принаймні, є логічно їм незаперечними. Тому коректна постановка задачі на розвиток системи обов'язково передбачає врахування цілей системи верхнього рівня. Для інвестиційної стратегії такою є базова стратегія підприємства, яка, як ми вже визначили, спрямована на досягнення конкурентного статусу ломбарду, в довгостроковій перспективі, залежить від розвитку стратегічного потенціалу.

Тому в широкому сенсі під інвестиційною стратегією розуміємо вибір методів (напрямів) підтримки матеріально-технічної бази ломбарду на рівні, що забезпечує постійне нарощування конкурентного статусу установи. У цьому випадку метою інвестиційної стратегії є формування стратегічного потенціалу ломбардної установи.

Зовнішніми обмежуючими параметрами є маркетингова стратегія. Фінансова стратегія визначає можливості і форми фінансування інвестиційного об'єкту. У зв'язку зі сказаним необхідно зробити два принципових зауваження:

1. В якості критеріїв формалізуючих мету розвитку об'єкту доцільно використовувати критерії типу маса прибутку і норма прибутку.

2. З використанням критеріїв, пов'язаних за рівнями ієрархії (маса і норма прибутку), які є основою інвестиційних розрахунків, цілі стабілізації для підсистем можуть перебувати в суперечці на більш високому рівні ієрархії.

Сформульовані нами уявлення підводять нас до розуміння сутності оптимальної інвестиційної стратегії. Оптимізація, як відомо, передбачає вибір такої єдиної альтернативи з безлічі допустимих варіантів, яка найкращим чином відповідає цілям системи, в даний момент задовольняє критеріям оптимізації мети.

Таким чином, під оптимальною інвестиційною стратегією ми розуміємо стратегію, що найкращим чином відповідає цілям розвитку і стабілізації ломбарду та відповідає, на наш погляд таким вимогам.

1. Рентабельність обраних інвестиційних проектів у рамках розробленої інвестиційної стратегії повинна бути вища рентабельності альтернативних проектів. В межах даного критерію, що відповідає цілям розвитку, оцінка проводиться за такими показника: дисконтованому терміну окупності, економічної рентабельності, внутрішньої нормі рентабельності, чистої дисконтованої вартості.

2. Рентабельність активів ломбардного підприємства після здійснення інвестиційної стратегії збільшиться (або, буде стала) і в будь-якому випадку перевищить середню розрахункову ставку по позикових ставках.

3. Розглянута інвестиційна стратегія відповідає базовій стратегії підприємства.

Таким чином, перші дві вимоги передбачають багатокритеріальну оптимізацію, а останній критерій – багаторівневу оптимізацію.

Слід зазначити, що певна складність формування інвестиційної стратегії полягає в тому, що вона є мінливою, та вимагає періодичного коректування з урахуванням мінливих зовнішніх умов і нових можливостей зростання ломбарду.

Основними етапами формування інвестиційної стратегії ломбарду є:

1. Визначення періоду формування інвестиційної стратегії, заснованого на наступних умовах:

- передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку ломбардів зокрема;

- тривалість періоду, прийнятого для формування базової стратегії;

- розмір ломбарду.

2. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності, що базується на цілях:

- забезпечення приросту капіталу;

- зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності;

- зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування;

- зміни технологічної та відтворювальної структури інвестицій.

3. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності, передбачає два напрями:

3.1. Розробка стратегічного напрямку інвестиційної діяльності, завданням якого є визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду;

3.2. Розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів, етапами якої можуть бути:

• прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів;
• вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел;
• визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів;
• оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

4. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації.

• зовнішня синхронізація;

- внутрішня синхронізація.

5. Оцінка розробленої інвестиційної стратегії:

- узгодженість інвестиційної стратегії ломбарду з базовою стратегією. При цьому досліджується узгодженість цілей, напрямків і етапів реалізації цих стратегій;

- внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії. В процесі такої оцінки визначається, наскільки узгоджуються між собою окремі стратегічні цілі та напрями інвестиційної діяльності, а також послідовність їх виконання;

- узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем. При цьому оцінюється, наскільки розроблена інвестиційна стратегія відповідає прогнозованим змінам економічного розвитку інвестиційного клімату країни, а також кон'юнктури інвестиційного ринку;

- реалізація інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. В процесі такої оцінки в першу чергу розглядаються потенційні можливості ломбарду у формуванні фінансових ресурсів за рахунок власних джерел. Розглядається також можливість залучення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових, технологічних та інших ресурсів;

- прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії. В процесі такої оцінки розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків та їх можливі фінансові наслідки для ломбарду;

- результативність інвестиційної стратегії. Оцінка результативності інвестиційних програм базується, перш за все, на визначенні економічної ефективності їх реалізації. Поряд з цим оцінюється і позаекономічні результати, що досягаються в процесі реалізації інвестиційної стратегії (зростання іміджу, поліпшення умов праці співробітників тощо.).

Все вищевикладене дозволяє зробити висновок, що усі стратегії важливо розглядати в рамках функціонування ломбарду, але ціна найсуттєвіший елемент маркетингової стратегії компанії, який приносить дохід підприємству і є самим очевидним фактором на ринку і може легко порівнюватися з цінами конкурентів.

Ціна і ціноутворення посідають провідне місце у функціонуванні ломбарду. Від рівня цін залежать існування підприємства і його масштаби, реалізація економічних інтересів продавців. Ціна має важливе значення для споживача. Ціноутворення здійснюється на основі методології.

Таким чином у наступному підрозділі ми скажемо про методичні аспекти ціноутворення на ломбардні послуги.

3.3. Методичні засади ціноутворення ломбардних послуг

Цінова політика є важливою складовою частиною маркетингової стратегії ломбарду.

Оскільки в структурі заставних операцій основну частку складають операції з дорогоцінними металами, формування цін на цей вид виробів має велике значення для ефективного функціонування ломбарду та при розширенні його діяльності.

В основі цін на дорогоцінні метали лежать світові ціни на золото, при цьому необхідно враховувати конкуренцію між ломбардами. Очевидно, що закупівельна ціна повинна бути такою, щоб клієнти звертались саме в цей ломбард. Крім того, закупівельна ціна визначає й ціну продажу при не викупленні виробів із застави.

В даний час у більшості ломбардів не існує чітко визначених розцінок на один грам дорогоцінного металу. Це обумовлено тим, що в конкурентній боротьбі ломбардам необхідно проводити маркетингові дослідження по вивченню споживацького попиту по різних групах виробів. На підставі результатів вивчення фактичного купівельного попиту і формується оцінка одного грама дорогоцінного металу (зокрема золота). В СРСР та Україні традиційно був високий попит на золото 583 проби. Покупці помилково вважають, що золото 583 проби краще сучасного золота 585 проби, введеної в 1992 році.

В розвинених країнах світу для ювелірних прикрас використовується в основному 750 проба. Середній потенційний клієнт ломбарду надає перевагу золоту 583-585 проби. В ході виконаних маркетингових досліджень ломбардних установ до продажу пропонувалися золоті вироби 583, 585 і 750 проби однакових найменувань, однієї ваги, за цінами поданими в табл. 3.3, причому в 90% випадків вироби 750 проби не мали попиту, тому в практиці роботи ломбардів при оцінці виробів із сплавів більш високої проби необхідно коректувати ціну за один грам дорогоцінного металу.

До теперішнього часу розроблено досить багато різних методів ціноутворення, які можна знайти в науковій та методичній літературі[] з маркетингу, але питання обґрунтування цін на ломбардні послуги в цілому, і зокрема на дорогоцінні метали практично не вивчені.

У зв'язку з цим у роботі пропонується економіко-математична модель комплексного обґрунтування закупівельних і продажних цін на дорогоцінні метали в ломбардному бізнесі, націлена на оптимізацію економічної діяльності ломбардної установи.

Для побудови цієї моделі нам знадобляться вихідні дані, що характеризують ціну за 1 грам золота в ломбарді, як приклад можна взяти вихідні дані мережі ломбардів «Комод» - що функціонує на території України та має своє відділення у місті Одеса[].

Таблиця 3.3

Ціни на золото та станом на 18.06.2015, 09:06:24 годин

Номер проби	Ціна за 1 грам золота грн.)
333	238
375	288
500	385
583	448
585	450
750	577
900	692
916	705
958	737
999	768

Для побудови економіко-математичної моделі необхідно ввести наступні позначення:

• і - номер групи дорогоцінних металів за пробами ();
• , - закупівельна ціна 1 грама дорогоцінного металу, грн.;
• ,- ціна продажу 1 г дорогоцінного металу, грн.

На обмеженій області класичні нелінійні криві попиту і пропозиції, мають властивість сепарабельності, тобто їх можна представити сумою відрізків прямих ліній: i.

Крива пропозиції клієнтом ломбарду і-го виду дорогоцінного металу за планом:

(3.1)

Крива попиту на незатребувані дорогоцінні метали i-ого виду покупцями, в магазині при ломбарді за планом

(3.2)

де , - коефіцієнти, що характеризують особливості попиту і пропозиції дорогоцінних металів за групами в ломбарді.

При цьому існує залежність між та виявлена експертним методом по кожній групі дорогоцінних металів:

, (3.3)

де – частка не викуплених виробів, по кожній групі дорогоцінних металів від загального обсягу застави.

З врахуванням прийнятих позначень економіко-математична модель оптимізації закупівельної ціни та ціни продажу на дорогоцінні метали у ломбарді, що максимізує прибуток підприємства, має вигляд:

1. Ціль: максимізація прибутку від даного виду діяльності ломбарду, грн:

(3.4)

де - прибуток від покупки та продажу дорогоцінних металів у ломбарді, грн;

- дохід від покупки та продажу дорогоцінних металів у ломбарді, грн;

- витрати на придбання, кредитування та утримання і-го виду дорогоцінного металу, грн.

1. Обмеження моделі:

а) умова рівності обсягу закупівель і продаж з урахуванням коефіцієнту

(3.5)

б) невід’ємність функцій попиту та пропозиції

, (3.6)

в) невід’ємність змінних моделі:

, , , (3.7)

Для визначення оптимального прибутку потрібно розрахувати окремі показники та коефіцієнти для моделі (3.4-3.7).

Дохід від продажу дорогоцінних металів за планом ломбарду, яка складається з декількох складових, дорівнює.

(3.8)

Враховуючи, що витрати ломбарду по організації торгівлі та придбанні дорогоцінних металів дорівнюють:

(3.9)

- ставка ломбарду по наданих кредитах, частин;

- частка не викуплених виробів, по кожній групі дорогоцінних металів від загального обсягу застави, %, запланована на наступний період.

Формула для розрахунку доходу ломбарду від продажу та купівлі дорогоцінних металів набуває вигляду:

(3.10)

Для показників попиту та пропозиції ми пропонуємо наступну методику їх обґрунтування:

Введемо додаткові позначення з урахуванням різних варіантів (індекси 1 і 2) за планом:

, – можливі закупівельні ціни 1 г дорогоцінного металу і-ої проби у клієнта ломбарду, грн;

, – прогнозований обсяг купівлі 1 г дорогоцінного металу і-ої проби у клієнта ломбарду за ціною та відповідно;

, і – можливі ціни продажу 1 г дорогоцінного металу і-ої проби за планом, грн;

, – прогнозований обсяг продажу магазином при ломбарді 1 г дорогоцінного металу і-ої проби за планом за цінами , відповідно.

Апроксимація кривих пропозиції та попиту , дає наступні результати:

Для пропозиції

(3.11)

(3.12)

Для визначення попиту:

(3.13)

(3.14)

Підставляючи отримані коефіцієнти у модель (3.4-3.6) ми отримаємо усі дані для розв’язку економіко-математичної моделі оптимізації закупівельної ціни та ціни продажу на дорогоцінні метали у ломбарді, що максимізує прибуток ломбарду.

Пропонована модель є задачею нелінійного математичного програмування. Для її вирішення сучасні комп'ютери мають стандартний набір програм, наприклад «Пошук рішення» в MS Excel. В процедурі пошуку рішення Microsoft Excel використовується алгоритм нелінійної оптимізації Generalized Reduced Gradient (GRG2), розроблений Леоном Ласдоном (Leon Lasdon, University of Texas at Austin)[] і Аланом Уорен (Allan Waren, Cleveland State University)[]. Алгоритми симплексного методу і методу "branch-and-bound" для вирішення лінійних і целочисельних задач з обмеженнями розробленими Джоном Уотсоном (John Wat-son)[] і Деном Філстра (Dan Fylstra)[] з Frontline Systems, Inc.

Пропонована методика дозволяє визначити закупівельні ціни та ціни продажу за 1 г дорогоцінного металу в ломбардах, що забезпечують максимум фінансового результату і враховують попит, пропозицію та частку не викуплених виробів за різними групами дорогоцінних металів.

Питання ціноутворення в ломбардних установах на даний момент недостатньо вивчений і висвітлений у наукової та методичної літературі. Ціноутворення в ломбардах – це процес, що складається з кількох взаємопов`язаних етапів. На відсоткові ставки в ломбардах істотно впливають наступні чинники: ринковий рівень відсоткових ставок, що склався в регіоні; структура кредитів, наданих ломбардом; величина не відсоткових витрат.

Етапи ціноутворення в ломбардах розглянемо на рис. 3.4.

Рис.3.4 Основні етапи ціноутворення ломбардних послуг.

Оскільки ломбард є специфічною кредитною установою, активно займається кредитуванням населення, постає завдання знаходження економічно зваженого варіанту визначення відсоткових ставок за кредит, які з одного боку залучаючи клієнтів, створювали б для них сприятливі умови, з іншого боку стимулювали приплив в ломбард матеріальних цінностей та клієнтів. Необхідно враховувати і фактор конкуренції з боку інших ломбардів та банків.

Пропонована методика дозволяє визначити закупівельні ціни та ціни продажу за 1 г дорогоцінного металу в ломбардах, що забезпечують максимум фінансового результату і враховують попит, пропозицію та частку не викуплених виробів за різними групами дорогоцінних металів.

CПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аранчій В.І. Фінансова стратегія у системі управління підприємством [Текст] /В.І. Аранчій, О.П. Зоря //Вісник Полтавської державної аграрної академії – 2010. – №2. – С. 156–159.
2. Арутюнян С.С. Інтеграційні та дезінтеграційні процеси у діяльності банків і небанківських інститутів в сучасних умовах [Текст] / С.С. Арутюнян //Вісник соціально-економічних досліджень, Одеський національний економічний університет, Одеса. – 2012. - № 47. С. 6-14.
3. Банківська енциклопедія / С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. – К. : Центр наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. – 504 с.
4. Виханский О.С., Наумов А. И. Менеджмент: Учебник. — 3-е изд. — М.: Экономистъ, 2003.— 528 с.
5. Господарський кодекс України 16.01.2003 № 436-IV, редакція від 26.04.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436-15.
6. Двуреченська О. С. Катеринославський міський ломбард: заснування та особливості діяльності [Текст] / О. С. Двуреченська // Гуманітарний журнал. – 2011. – №1-2. – С.92–99.
7. Деньги, кредит, банки : учебник / коллектив авторов ; под ред. О.И. Лаврушина. — 11е изд., перераб и доп. — М. : КНОРУС, 2013. — 448 с.
8. Деньги. Кредит. Банки: Учебник. / Под ред. Г. Н. Белоглазовой Белоглазова Г. Н. – М.: Высшее образование, 2009. – 392 с.
9. Доклад городской управы по вопросу открытия в г .Екатеринославе городского ломбарда [Текст] // Журнал Екатеринославской городской Думы за 1904 год. – Екатеринослав, 1904. – С. 5–14, 20.
10. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» 19.11.1992 № 2801-XII, редакція від 13.06.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.
11. Закон України «Про банки та банківську діяльність» 07.12.2000 № 2121-III, редакція від 26.04.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.
12. Закон України «Про господарські товариства» 19.09.1991 № 1576-XII, редакція від 14.05.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1576-12.
13. Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контрол за операціями з ними» 18.11.1997 № 637/97-ВР, ред. від 02.12.2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/637/97-%D0%B2%D1%80.
14. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» 15.05.2003 № 755-IV, редакція від 26.05.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/755-15.
15. Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» 18.11.2003 № 1255-IV, ред. від 06.11.2014 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1255-15.
16. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 24.02.1994 № 4004-XII, редакція від 01.01.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4004-12.
17. Закон України «Про заставу» 02.10.1992 № 2654-XII, редакція від 06.11.2014 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2654-12.
18. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» 06.07.1995 № 265/95-ВР, редакція від 01.01.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80.
19. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності 01.06.2000 № 1775-III», ред. від 06.02.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1775-14.
20. Закон України «Про підприємництво» 07.02.1991 № 698-XII, редакція від 05.04.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/698-12.
21. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 12.07.2001 № 2664-III, редакція від 06.02.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664-1.
22. Казьмирчук Г.Д. Ломбардна справа на Півдні України в кінці XIX – на початку XX ст. : джерелознавчий аспект [Текст] / Г. Д. Казьмирчук, М. Г. Казьмирчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – К. : ВПЦ Київський університет, 2005. – Вип. 77–79. – С.71–74.
23. Казьмирчук М.Г. До питання про створення ломбардів у місті Києві [Текст] / М. Г. Казьмирчук // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія. Історія. – 2005. – Вип. 77–79. – С. 71–74.
24. Кіндрацька Г. І. Стратегічний менеджмент : підручник [Текст] /Г. І. Кіндрацька. – 2-ге вид. – К. : Знання, 2010. – 406 с.
25. Классики менеджмента: Энциклопедия Пер. с англ. [Текст] / Под ред. Уорнера М. – С-Пб. : Питер, 2001. – 1168 с.
26. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія й практика: Навч. Посіб. – К.: Знання , КОО, 2012.- 303с.
27. Ломбардний бізнес: тенденція сьогодення – динамічний розвиток //Україна Бізнес від 15 червня 2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrbizn.com/.../27.
28. Мица Н.В. Економічна сутність та роль фінансової стратегії в системі управління підприємством [Текст] / Н.В. Мица, В.В. Мица // Вісник Запорізького національного університету – 2010 – №3. – С.239–247.
29. НАН України. Секція суспільних та гуманітарних наук. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави. Національна доповідь.
30. Отчет Николаевского городского ломбарда Херсонской губернии за 1900 год. [Текст] – Николаев, 1901. – С. 6.
31. Офіційний сайт Всеукраїнської асоціації ломбардів [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://lombard.org.ua.
32. Офіційний сайт ломбарду «Скарбниця» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.skarb.com.ua/ru/about/.
33. Офіційний сайт мережі ломбардів «Комод» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lombard-komod.ua/.
34. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index.
35. Офіційний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. [Електронний ресурс] – Режим доступу http://www.dfp.gov.ua.
36. Офіційний сайт ПТ "Київський міський ломбард "Меленчук і К" [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://glombard.at.ua/.
37. Податковий кодекс України 02.12.2010 № 2755-VI, редакція від 11.06.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.
38. Положення «Про порядок надання фінансових послуг ломбардами» від 26.04.2005 № 3981 з доповненнями до 2013 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0565-05.
39. Положення про Державну пожежну охорону 26 липня 1994 р. N 508, ред. від 19.11.2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/508-94-%D0%BF.
40. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні» 22.06.1999 № 1109, редакція від 23.07.2014 [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1109-99-%D0%BF.
41. Проект закону «Про ломбарди і ломбардну діяльність». [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45078.
42. Системный анализ в экономике и организации производства: Учебник [Текст] / С. А. Валуев, В. Н. Волкова, А. П. Градов и др.; под общ. ред. С. А. Валуева, В. Н. Врлковой. – Л. : Политехника, 1991. – 398 с.
43. Сучасний стан та перспективи розвитку небанківських кредитно–фінансових інститутів на фінансовому ринку / Л. Ю. Леваєва // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - № 6. - С. 195-200. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/frvu_2012_6_43.pdf
44. Тараненко І.В. Маркетингові стратегії розвитку та конкурентоспроможності соціально-економічних систем в умовах глобалізації: Монографія [Текст] / І.В. Тараненко та ін. – Д. : Вид-во ДУЕП, 2010. – 304 с.
45. Указ президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» 23.07.1998 № 817/98, редакція від 08.06.2004[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/817/98.
46. Указ Президента України «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» 10.12.2001 № 1199/2001, ред. від 06.04.2004 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1199/2001.
47. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» 22.07.2003 № 740/2003 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/740/2003.
48. Факторинг в Україні: cтан та перспективи розвитку / Л. Ю. Леваєва // Економічний вісник університету. - 2014. - Вип. 23(1). - С. 222-227. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ecvu_2014_23(1)__42.pdf.
49. Фінансова грамотність : навч. посібник / авт. кол. ; за ред. д-ра екон. наук, проф. Т. С. Смовженко. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – К., 2013. – 311 с.
50. Формування фінансової стратегії розвитку ломбардних установ / Л. Ю. Леваєва // Економічний вісник університету. - 2014. - Вип. 22(1). - С. 226-230. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ecvu_2014_22(1)__42.pdf.
51. Цивільний кодекс України 16.01.2003 № 435-IV, Редакція від 06.06.2015 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15.
52. Экономико-математическое моделирование производственных систем: учеб. пособие [Текст] / В. С. Иозайтис, Ю. А. Львов. – М. : Высш. шк., 1991. – 192 с.
53. Экономическая теория: политэкономия: Учебник / Э45 Под ред. В.Д. Базилевича. — М.: Рыбари; К.: 2009.— 870 с.
54. Мазур О.Є. Ринкове ціноутворення: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 480 с.
55. Закон України «Про ціни і ціноутворення» 21.06.2012 № 5007-VI, ред. від 05.01.2013 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5007-17.

Фінансові послуги ломбарду

Фінансові кредити

Супутні послуги

Під заклад предметів домашнього вжитку, особистого користування та ювелірних виробів

Під заставу транспортних засобів

Під заставу цінних паперів

ід заставу майнових прав

Іпотечні позички

Оцінювання заставленого майна та майнових прав

Надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентської угоди зі страховою компанією

Придбання у фізичних осіб виробів із дорогоцінних металів та каміння

Прийом на відповідальне зберігання будь-якого рухомого та нерухомого майна

Виготовлення, ремонт і переробка ювелірних виробів та виробів з дорогоцінних металів

Оптова торгівля ювелірними виробами та предметами застави

Фінансова стратегія ломбарду

Цілі та завдання

Рівні реалізації

Зовнішні та внутрішні фактори формування

Інструменти:

• програми і проекти;
• фінансова політика;
• фінансова реструктуризація;
• фінансове забезпечення конкурентних переваг;
• інформаційне забезпечення;
• диверсифікація;
• глобалізація;
• тощо

Методи реалізації:

• фінансове моделювання;
• стратегічне фінансове планування;
• фінансовий аналіз;
• експертиза фінансових ринків;
• прогнозування;
• тощо

Результативність:

• прибуток;
• стратегічний ефект (успіх)

Базова стратегія

Маркетингова і фінансова стратегія

Інвестиційна стратегія

Оцінка виробів (відділ експертизи)

Прогноз пропозиції (відділ експертизи – відділ заставно-кредитних операцій)

Оцінка попиту (магазин)

Керівництво ломбарду

Визначення співвідношення кількість продажів/кількість застав

Показники діяльності ломбарду

Зовнішня інформація (ціни конкурентів)

Прийняття управлінських рішень

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЛОМБАРДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ