Просвітництво – літературна доба кінця XVII - початку XIX століття

PAGE \* MERGEFORMAT 35

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...3 РОЗДІЛ 1. Передумови формування революційних настроїв і поглядів у Генріха Гейне…………………………………………………………..6 Дитячі роки Гейне під впливом французької окупації………6 Самовизначення Гейне у студентські роки………………...….8 Життя у Франції. ……………………………………………...11 РОЗДІЛ 2. Просвітницьке вільнодумство політичної лірики Генріха Гейне……………………………………………………………………….15 Просвітництво – літературна доба кінця XVII - початку XIX століття………………………………………………………………..15 Генріх Гейне – «барабанщик революції» (“Doktrin“)…….....17 Пробудження німецького народу від довговічного сну рабства і покори (“Die schlesischen Weber“)……………………….19 “Deutschland. Ein Wintermrchen“ – сатира на реакційні монархічні режими…………………………………………………...21 ВИСНОВКИ………………………………………………………………31 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...33 ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ……………………….35

Вступ

Одним з найвідоміших ліриків ХІХ століття вважається Генріх Гейне. Перші поезії молодий поет почав опубліковувати у 1817 році в гамбурзькому журналі, а перша його збірка побачила світ у грудні 1821 року. Провідне місце у творчості Гейне займає його політична лірика, яка починаючи із 40-х років ХІХ століття була основним напрямком його політичної і суспільної діяльності.

Актуальність дослідження. Твори Генріха Гейне обумовлені тією соціально-політичною і культурною ситуацією, яка складалася у Західній Європі в першій половині ХІХ століття. Початок ХІХ століття – це період бурхливого розвитку капіталізму, подібно до того, як ринкові відносини капіталізму постають та зміцнюються сьогодні в Україні. Гейне – сучасник ХІХ століття – з гіркотою відмічав, що дух наживи, дух грошей проник у всі сфери суспільного життя, в мораль, у взаємовідносини між людьми. Сучасна Україна повторює цей шлях європейських країн у своєрідному, «пост модерновому», і «постіндустріальному» варіанті. З висоти моральних ідеалів комунізму радянських часів, наше суспільство «скотилося» до «дикого капіталізму» і, можна сказати, розпочало «з нуля» своє нове становлення, на яке Захід перед тим затратив майже двісті років. Дух наживи заполонив собою всі суспільні відношення. Все, що можна продати, сьогодні продається: краса, розум, любов, талант, вірність. В погоні за збагаченням люди іноді забувають прості норми моралі і навіть християнські заповіді. Обман людей став значним явищем не тільки в бізнесі, а й в політиці, медицині, державному управлінні, засобах масової інформації, соціальній сфері [14, с. 19].

Гейне був свідком розвитку подібних процесів у Німеччині і у Франції ХІХ століття. Його твори складають своєрідну інтерпретацію суспільно-політичних подій того часу, відображають кризові явища духовної сфери. Дослідження його праць здатне надати можливість уявити почуття людини, що опинилася у подібній ситуації, як і у нас, показати її моральні і духовні шукання, особистісні переживання. Творчість Гейне показує, що історія схильна до повторення, хоч і на вищому рівні, а осмислення минулих історико-культурних процесів та їх порівняння з сучасними аналогами може надати значний матеріал для роздумів щодо подальшого вдосконалення та покращення суспільства [12, с. 5].

Протягом тривалого часу творчість Гейне мало досліджувалася і не вивчалася в нашій країні. Певну увагу на нього звертали в період колишнього СРСР через те, що деякі його роботи були проникнуті революційним духом: критикою капіталізму та закликом до зміни суспільних порядків. Головними дослідниками творчості Гейне були радянські літературознавці – «германісти»: О.Ф.Кніпович, О. Й. Дейч, А. С. Дмітрієва, С. П. Гіждеу, Г. В. Стаднікова, Ф. П. Шіллер, Я. І. Гордон.

За часів незалежносі України Гейне не присвячено жодної дисертації на здобуття наукового ступеню. Малочисельні публікації в мистецтвознавчій літературі більш висвітлюють загальний біографічний та творчий шлях поета, ніж конкретний літературознавчий аналіз його творів.

Тому метою даної роботи є аналіз політичної лірики Генріха Гейне.

Згідно з метою дослідження поставлено такі завдання:

• Проаналізувати теоретичну літературу, в якій описуються причини та обставини формування творчої манери та світогляду Генріх Гейне.
• Розглянути і проаналізувати вірші політичної лірики Г. Гейне.
• Визначити і встановити елементи Просвітництва в політичній ліриці Г. Гейне.

Об'єктом дослідження є політична лірика Генріха Гейне передберезневого періоду.

Предметом дослідження є особливості творчого стилю, поетики, композиції, жанру поетичних творів.

Матеріалом дослідження є вірші циклу «Сучасні вірші», написані протягом 1842-1844 років, а саме: „Doktrin“, “Die schlesischen Weber“ і поема „Deutschland. Ein Wintermrchen”.

Теоретична значимість курсової роботи полягає у дослідженні політичної лірики Г. Гейне та встановленні у ній рис Просвітництва.

Практична цінність дослідження полягає у можливості використання його результатів для подальшого дослідження творчості Г. Гейне, для викладання у навчальних закладах таких дисциплін як, історія літератури німецької мови, історія зарбіжної літератури, німецька мова, а також для написання курсових, дипломних і магістерських робіт.

Вирішення поставлених завдань зумовило вибір методів дослідження. У роботі застосовано такі методи: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняльно-історичний метод, метод аналізу словникових дефініцій, метод текстуального аналізу.

Структура роботи визначається цілями та завданнями дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 30 сторінках друкованого тексту.
Розділ 1. Передумови формування революційних поглядів у Генріха Гейне

1. Дитячі роки Генріха Гейне під впливом французької окупації

На початку ХІХ століття вся Європа здригалась від боротьби з революційною Францією на чолі з Наполеоном. Німеччини, як єдиної держави на той час не існувало. Виснажена і знесилена Тридцятирічною війною, пошматована на численні князівства, графства, герцогства, в кожному з яких існували свої кордони, закони і гроші, вона все одно пишалася своїми мислителями, вченими і поетами [7, с. 3].

В той час Німеччину називали «країною філософів і поетів». Так, наприклад, у творах Лессінга «Емілія Галотті» та «Натан Мудрий» описується і критикується феодальне, соціальне і релігійне становище тогочасного суспільства. Про ці проблеми йдеться також у творах молодого Гете: «Гец фон Берліхінген», «Прометей» і «Страждання юного Вертера». Шиллер в «Розбійниках» і «Підступності та коханні» створив перші зразки антифеодальної драми. Письменники літературного напряму «Буря і натиск» Ленц, Вагнер, Клінгер наголошували на праві «сильної особистості», виступали проти кріпосного права. Всі ці письменники користувалися великою популярністю серед молоді. Проте не можна сказати, що порушені проблеми у творах вищезгаданих письменників, носять суто політичний характер. Найчастіше вони висвітлювали певні філософсько-етичні чи моральні проблеми. Це пов’язано не лише з тим, що література розвивалась у поганих умовах, але й з тим, що населення не було налаштованим на боротьбу за свої права і краще майбутнє [7, с. 4].

Все змінилося під час французької революції, яка сколихнула Німеччину і дала надію на визволення. Тоді німецьке населення зрозуміло і глибоко осмислило значення слів – «свобода», «рівність», «братерство». У 1806 році наполеонівська армія увійшла в Дюссельдорф – рідне місто Генріха Гейне. Поет влучно сказав: «Маршрут всього мого життя лежав уже в моїй колисці». Початок даного маршруту – це перші дитячі роки, пов'язані з незабутніми враженнями від перебування французів у Рейнській області [7, с. 5].

Творчість Генріха Гейне – це невід'ємна частина німецької культури. І для того щоб краще її зрозуміти, необхідно достеменно простежити розвиток складного світогляду її геніального творця.

Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в сім'ї небагатого і не дуже успішного купця єврея Самсона Гейне. Батько Генріха був легкомисленною людиною, а мати походила з інтелігентної родини лікарів і вважала себе ученицею Руссо і раціоналісткою Просвітництва [8, с. 115].

Вже у ранніх роках майбутній поет «дихав Францією». В «Мемуарах» він ще точніше підмітив: «Я народився в кінці скептичного століття, в місті, де в період мого дитинства господарювали не лише французи, а й французький дух» [4, с. 41].

У завойованих французькими військами землях був введений Кодекс Наполеона, згідно з яким ліквідовувалися феодальний устрій і встановлювалася рівність всіх людей перед законом. Кордони між німецькими князівствами зникали. Наполеон скрізь встановлював свої порядки і на керівні посади ставив своїх людей. Дюссельдорф – рідне мосто Гейне, став столицею нового, насиченого «французьким духом», герцогства Берг-Юліх. Поступово тут зароджувалися революстичні ідеї та погляди.

В будинку Самсона Гейне всі шанували і поважали Наполеона. На початку 1800-х років, коли Прирейнська область була захоплена військами Наполеона, французькі солдати зупинилися на постій у будинку Гейне. Малий Гаррі (так називали Генріха в сім'ї) подружився з юним солдатом-барабанщиком, який «відбивав на своєму барабані ритми революції», як пізніше згадував поет. Наполеон для Гейне був втіленням ідеалів Французької буржуазної революції. Волелюбність, яка зародилася ще зовсім в дитинстві, на все життя залишилася у серці поета.

В Дюссельдорфі, на окраїнах міста, у стінах францисканського монастиря, Генріх навчався в ліцеї у французьких вчителів, католицьких священиків. Але ні ректор Шальмейер, ні інші вчителі і духовні наставники, не прищепили йому інтерес до релігійного вчення [8, с. 116].

Батьки покладали великі надії на свого сина. Вони бачили здібності допитливого хлопчика, а мати майбутнього поета Беті ван Гельдерн уявляла його генералом наполеонівської армії. Проте ганебне падіння французького імператора розвіяло її мрії. Знову поверталися старі феодальні порядки. Тогочасні керівники Європи намагали знищити все, що було пов'язано з революцією і буржуазно-демократичними свободами.

Юний Гейне дуже переймався подіями, які повернули його країну до роздробленості і відсталості. Життєві перспективи для нього звузилися, оскільки старі порядки ущімляли права євреїв і для Гейне в Німеччині був відкритий лише один шлях – коммерсант. Навчання у торговій школі Дюссельдорфа не приносило Гейне задоволення, а, навпаки, викликало лише відразу [7, с.7].

1. Самовизначення Гейне у студентські роки

1819 – 1825 роки – це шість років студентського життя Гейне - важливий етап у його розумовому і творчому розвитку. Це час, коли він остаточно для себе вирішив, що основною діяльністю в його житті буде література [7, с. 21].

Будучи у 1820 році студентом Бонського університету, Гейне зустрівся з профессором Августом Вильгельмом Шлегелем, відомим німецьким романтиком. Варто зазначити, що він відіграв велику роль в поетичному розвитку Гейне. В студентські роки молодий поет дуже захоплювався лекціями свого вчителя, оскільки той вражав його своїми глибокими знаннями в області світової поезії. Август Вільгельм Шлегель бачив у своєму учневі великий поетичний дар і з великим задоволенням відкривав йому таємниці поетичного мистецтва.

Проте дружні відносини Гейне з А. В. Шлегелем тривали недовго. Для молодого поета, який хотів показати в поезії тодішню сучасність і зробити ліричним героєм людину свого часу, творчість Шлегеля була далекою.

Геттинген, куди Гейне переїхав із Бонну в жовтні 1820 року, здавався йому містом філістерської обмеженості. Пізніше це відобразилось у в деяких його поезіях, особливо у першій частині «Дорожніх картин» - «Подорожі на Гарц». Але через дуель з одним дворянином-тевтономаном, Гейне був змушений покинути Геттингенський університет [8, с. 133].

Наступне місто, у якому навчався Гейне – Берлін. Тут він із великим задоволенням відвідував лекції відомого німецького мислителя Георга Фрідріха Гегеля. Для молодого студента багато чого було незрозумілим у філософії Гегеля, проте він все одно тягнувся до його вчення про розум, державу, суспільство і діалектику, яке пізніше пустило своє коріння не лише у Німеччині, але і у всій Європі. Варто зазначити, що спілкування з Гегелем (Гейне особисто був знайомий з філософом) дуже вплинуло на подальший світогляд поета. Не менш важливими для Гейне були часті відвідування літературних салонів Фарнгагенів фон Ельзе і Елізи фон Гогенгаузен, в яких панував культ Гете і возвеличували Байрона. Саме тут Гейне вперше дізнався про утопічний соціалізм Сен-Сімона і почув сміливі слова, спрямовані на захист вільної поезії і мистецтва [7, с. 24].

Для молодого поета, який пробував себе у літературі на початку ХІХ століття, великим авторитетом були романтики [5, с. 20] .

Як відомо, старше покоління німецьких романтиків, створивши у кінці дев'яностих років свій гурток в Єні, відкрито захищало феодальні порядки. Вони возвеличували католицьку церкву з її догматами, середньовічний феодалізм з його рицарством, духовенством і рабовласництвом. У своїх творах вони часто опиралися на сюжети раннього середньовіччя, не досліджуючи їх істинної достовірності. Ідеалізуючи старі часи, Людвіг Тік, Фрідріх і Август Шлегелі у рожевих тонах зображували відносини між войовничими феодалами та їх вассалами [8, с. 122].

Проте казкові елементи, сентиментальні почуття, любовні й фантастичні історії, неймовірні пригоди рицарів, зображувані німецькими романтиками, приховували в собі також і політичне завдання: такі романтичні твори відволікали людей від страшної дійсності, були так званим «заспокійливим», яке відводило їх від «французької хвороби» й від протесту проти феодального гноблення. Це все дуже добре розумів молодий Гейне.

Ближчим по духу для Гейне було молоде покоління німецьких романтиків, які входили до так званого гейдельберзького гуртка. Їхня творчість розвивалась в ті роки, коли Наполеон, завоювавши велику територію Німеччини, остаточно заявив про себе як, про іноземного загарбника. Німецьке населення Пруссії і східних областей страждало від введених окупантами порядків. «Континентальна блокада» Наполеона закрила доступ англійським товарам, які були набагато дешевші ніж французькі, що плачевно відбилось на простому населенню. Спричинена цим національна катастрофа викликала невдоволення у народних мас і призвела до війн проти Наполеона. Німецькі князі намагалися викликати патріотичні почуття у молоді і обіцяли створити конституцію після перемоги. При таких умовах у Німеччині загострювався інтерес до всього національного, німецького, народного. Гейдельберзькі романтики в час піднесення національної свідомості дуже активно вивчали німецький фольклор, збирали народні пісні [7, с. 18].

Це все приваблювало молодого поета-початківця, проте у творчості Арніма і Брентано - представників гейдельберзької школи – Гейне вбачав риси, які були схожі з творчістю старших романтиків. Це, зокрема, схвалення рабовласництва, католицького містицизму та християнської покірністі.

Для таких німецьких романтиків у слові «народ» приховувалося лише щось єдине, вони не бачили у ньому різних соціальні класів з їхніми проблемами, вони завертали людей назад, у минуле. Саме тому з ними Генріх Гейне розминувся ще на початку своєї творчої кар'єри. Він шукав собі однодумців серед тих сучасників, які реально ставилися до своєї дійсності. Одними з таких були Карл Іммерман та Адальберт Шаміссо.

Гейне дуже цінував антироманичні настрої Карла Іммермана, його ненависть до старої аристократії та відразу до католицької містики. Бажання реалістично розкрити всі сторони тогочасного життя – це те, що найбільше приваблювало Гейне у Творчості Іммермана. Такі ж мотиви, проте у більшій мірі, простежувалися і у творчості Адальберта Шаміссо. Француз за походженням Шаміссо, так само як і Гейне дуже переймався соціальними проблемами Німеччини. На відміну від Іммермана, він розумів необхідність боротьби проти аристократичного насилля. З великим захопленням він цікавився визвольним рухом, який проходив у багатьох куточках Європи у період Реставрації. В ліриці Шаміссо головними героями були не середньовічні рицарі і дами, як це було у німецьких романтиків, а прості, непомітні трудяги: селяни, прачки, міські бідняки [7, с. 20].

Наприкінці 1820-х років Гейне був вже автором «Книги пісень», яка уславила його ім'я, та чотирьох томів романтичної прози – «Подорожніх картин». Проте життя поета на батьківщині, як і раніше, не влаштоване. Дядько Соломон матеріально підтримував племінника, видання творів приносило прибуток. Але весь час Гейне почував себе національно придушеним. Все це підштовхувало його залишити батьківщину [10, с. 398].

1. Життя у Франції

Думка, поїхати до Франції, з’явилася у Гейне в середині 20-х років ХІХ століття. Париж для нього був духовним центром Європи і містом Революції. В останньому розділі «Англійських фрагментів» Гейне писав: «Свобода – нова релігія нашого часу…Французи ж – вибраний народ цієї релігії; на їхній мові написані перші євангелія і догмати, Париж – Новий Єрусалим…» [4, с. 131]. В своєму щоденнику 6 серпня 1830 року Гейне записав, яке враження він отримав, коли дізнався про Липневу революцію : « Це були сонячні промені, загорнуті в газетний папір, і в моїй душі вони запалили незгасаюче полум’я» [4, с. 132].

10 серпня він записав, радіючи, у своєму щоденнику: «Зникло моє бажання спокою. Нині я знову знаю, що я хочу, чого від мене потрібно, що я повинен робити… Я син революції, і знову хапаюся за невразливу зброю, над якою мати моя вимовила своє магічне благословення… Квітів, квітів! Я увінчаю свою голову на смертельну боротьбу. І також ліру, дайте мені ліру, щоб я проспівав бойову пісню… Слова, подібні до палаючих зірок, що падають з висоти, підпалюють палаци й освітлюють хатини… Слова, подібні блискучим метальним списам, що злітають до сьомого неба й уражають благочестивих лицемірів, що пробралися туди, у святе святих. Я весь – радість і спів, я весь – меч і полум'я» [19, с. 27].

Вістка про революцію у Франції ще більше запалила бажання поїхати туди. Після чергової невдалої спроби влаштуватися на будь-яку роботу в Німеччині, Гейне наважується переїхати до Франції і в травні 1831 року він їде в Париж.

Переїхавши до Франції, поет побачив, що відбувається насправді. Революцією, за яку боровся на барикадах паризький народ, скористувалась невелика група фінансової буржуазії. Міністр нового короля Луї-Філліпа, банкір Лаффіт вигукнув: «Відсьогодні господарювати будуть банкіри», - і цим самим, за словами Маркса, «він розкрив таємницю революції» [8, с. 140]. В країні розпочалась скаженна гонитва за грішми. Довкола всі були зайняті тим, що наживали і збільшували статки. Виникло багато політичних партій та угруповань.

Пристрасний поборник справедливості та тонкий шанувальник мистецтва, Гейне почувався розчарованим. Із уроків Липневої революції Гейне зробив для себе висновок, що не ідеї, а інтереси керують світом.

В перші десять років переживання в Парижі Гейне присвячує себе публіцистиці та журналістській діяльності. Поезія переходить на другий план.

В цей час поет знайомиться з французькими утопічними соціалістами. Відразу після приїзду в Париж, він відвідав редакцію сенсімоністської газети «Глоб». Із усіх паризьких видань ця газета здавалась йому найближчою по духу, оскільки в ній відбивалися ідеї соціальної перебудови світу. Гейне високо цінував вчення Сен-Сімона, особливо його морально-релігійну сторону. Головне, що приваблювало поета це те, що сенсімонізм прагнув бути такою релігією, у якій буде відсутній догматизм і яка не буде поневолювати дух і тіло, а ,навпаки, звільнятиме їх. В апології «емансипації плоті», рівноправ'ї тіла та духу, він побачив відображення власних ідей, і йому здавалося, що увесь світ, а разом з ним і він звільняється від старої моралі і старого світогляду. Із великою цікавістю Гейне слухав проповідь сенсімоністів про єдине призначення релігії – покращення рівня життя бідних верств населення [7, с. 29].

Соціальне і релігійне вчення школи Сен-Сімона знаходить своє відображення у статях Гейне, де поет виступає проти ідеології романтиків, які підтримують феодальні порядки і яким він протиставляє німецьких письмеників періоду «бурі і натиску». У своїх працях Гейне також відкрито говорить про революційну суть німецької класичної філософії. Характеризуючи Канта, Шилінга і Фіхте, він наголошує на тому, що філософська революція в Німеччині завершилася Гегелем. Так як блискавка передує грому, так і думка передує дії. Старе покоління створило спочатку свою філософію, а зараз філософія поступається місцем революції. «В Німеччині зіграють п'єсу, перед якою французька революція буде виглядати невинною ідилією» [7, с. 30].

Під впливом сенсімоністів Гейне остаточно переконався у тому, що привілейовані класи сперечаються яка форма правління краща лише для того, щоб відвернути увагу від основних проблем життя і експлуатувати населення.

Саме тому Гейне, так як і послідовникам Сен-Сімона, було байдуже, якою є форма правління. Сенсімоністи неодноразово наголошували на тому, що такі політичні поняття як карлисти, бонапартисти, орлеанці чи республіканці, є нічим для народу, оскільки буржуазні республіканці і буржуазні монархісти однаково захищають і створюють направлені проти бідного населення закони.

Все більш помітна активність громадського руху на батьківщині Гейне та в багатьох інших європейських країнах у 40-х роках сприяла швидкому творчому і політичному зросту поета. Назріваюча революція вимагала від літератури певних агітаційних функцій, тому саме на 40-ві роки припадає найбільший розквіт німецької політичної лірики.

На політичні погляди Гейне вплинула також його дружба з Карлом Марксом - період в житті поета, коли він найбільше зацікавився соціалізмом [7, с. 32].

Ще до особистого знайомства з Марксом Гейне знав про публіцистичну діяльність великого основоположника наукового комунізму – свідченням цього є лист Гейне до Г. Лаубе (7 листопада 1842 року). Гейне міг читати статті Маркса на сторінках «Рейнської газети», які публікувалися з травня по листопад 1842 року і були присвячені дебатам рейнського ландтагу, критиці «історичної школи» в галузі права і. т. п.

Перш за все, Маркса і Гейне зблизило їхнє велике занепокоєння долею німецької революції. Чудові знавці німецької класичної філософії Гегеля, вони обидва добре усвідомлювали слабкість і силу цієї філософії і вважали, що настав той історичний момент, коли необхідно перейти від філософської революції, революції в області духу, - до політичної революції, яка б знищила встановлені у тогочасній Німеччині порядки. Французька історія, французька суспільна думка, і, перш за все, французький утопічний соціалізм викликали у Маркса і Гейне однаково великий інтерес, який був тісно пов’язаний з їх роздумами про майбутню німецьку революцію [4, с. 183].

Розділ 2. Просвітницьке вільнодумство політичної лірики ГЕНРІХА Гейне

2.1 Просвітництво – літературна доба кінця ХVII – початку XIX століття

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX століття.

Поняття «просвітництво» має два значення (1. «доба»; 2. «ідейно-естетичний рух»), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями «романтизм» або «реалізм», адже в добу Просвітництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями. В цім разі поняття «просвітництво» має хронологічне наповнення: доба, епоха (як, скажімо, поняття «доба Середньовіччя»).

Але поняття «доба Середньовіччя» або «доба античності» мають виключно хронологічне наповнення і не характеризують якоїсь єдності або хоча б односпрямованості в ідейноестетичному сенсі. Скажімо, в межах Середньовіччя співіснували як клерикальні (житія, сповіді, проповіді та ін.), так і антиклерикальні (лірика вагантів) літературні явища, але всі вони об'єднуються поняттям «середньовічна література» [16, с. 183].

А от про поняття «просвітницька література» цього не скажеш. Так, на початку XVIII століття (тобто в зазначених вище хронологічних межах доби Просвітництва) виникає ціла література рококо (т.зв. «легка» або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літературою не вважають. Отже, всю літературу доби античності або Середньовіччя можна назвати античною (середньовічною) літературою, але не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою.

Вже сам корінь слова «просвітництво» (від «світло») вказує на магістральний напрямок діяльності його представників - розвіювати темряву незнання і невігластва, освічувати, виховувати людину і людство, озброювати їх науковими знаннями, робити розумнішими, «філософічнішими». Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Тож недаремно найвидатніші письменники тієї доби часто були водночас і видатними філософами [16, с. 186].

Переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання так званого «царства розуму». Саме у цій вірі коріниться і домінуючий настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприйняття.

Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі безтурботними мрійниками, людьми, сказати б, у рожевих окулярах. Навпаки, розумні і освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя. Та, попри все, просвітники вірили в розум людини, у можливість справедливого, раціонального влаштування суспільства, і саме тому стали безсмертними у вдячній пам'яті людства [16, с. 186].

Ми вважаємо, що до таких розумних і освічених людей можна віднести Генріха Гейне, незважаючи на те, що він вважається одним з перших представників романтизму. Доказом і підтвердженням цього можна вважати його політичну лірику.

Наближення Гейне до жанру політичної поезії зумовив характер громадсько-політичної ситуації у передреволюційній Німеччині і на Європейському континенті в цілому.

Кінець 30-х – початок 40-х років ХІХ століття вважається третім етапом ідейно-естетичного розвитку, який триває до 1848 року. Саме в цей час розвивається талант Гейне як політичного сатирика. Попереднє десятиліття пройшло для Гейне під знаком розчарування у ліриці, проте вже у 40-х роках Гейне твердо ставить перед собою нові творчі цілі. Найбільш виразної революційної спрямованості і високої художньої форми жанр політичної сатири набув у вигляді сатиричної поеми і політичного вірша, присвяченого актуальним проблемам німецької сучасності [10, с. 403].

2.2 Генріх Гейне – «барабанщик революції» („Doktrin“)

Свої поезії на політичні теми Гейне об’єднав у цикл «Сучасні вірші», який є заключним у збірці «Нові поезії». Проте він продовжував виступати з поезіями на ці теми й після виходу в світ названої збірки, і ці поезії теж об’єднують під назвою «Сучасні вірші», бо за своїм змістом і стилем вони є продовженням цього циклу, але, звичайно, не включають до збірки «Нові поезії» [10, с. 408].

Цикл «Сучасні вірші» складався в основному з поезій, написаних у 1842-1844 роках. У цих віршах набагато повніше зображено політичні події тогочасної Німеччині.

У 1842 році був написаний вірш „Doktrin“. Саме ця поезія відкрила цикл «Сучасних віршів». Слово «доктрина», що у перекладі з латині, означає «вчення», має багато значень: наукова, філософська, або політична теорія, керівний теоретичний або політичний принцип, нормативна формула або система поглядів [22]. Що ж означає «доктрина» Гейне?

У вірші розповідь ведеться від самого автора, який звертається до барабанщика і прость бити в барабан, щоб пробудити людей від сну. Автор хоче, щоб люди піднялися на повстання і визволились від соціального гноблення і покірності. Ліричний герой стверджує, що саме в цьому криється вся суть науки і книжного вчення:

Schlage die Trommel und fuerchte dich nicht,
Und ksse die Marketenderin!
Das ist die ganze Wissenschaft,
Das ist der Bcher tiefster Sinn.[HHW, с. 393]

У цій строфі автор вводить образ маркітанки. Як відомо, маркітант – це дрібний торговець їстівними припасами і предметами солдатського вжитку, який супроводжував у минулі часи армію[23]. Жінка у цій ролі називається маркітанткою. З цих рядків стає зрозумілим, що вже з першої строфи поет є революційно налаштованим, він закликає до боротьби.

В наступній строфі Гейне продовжує свою думку і просить барабанщика пробудити людей від сну побудкою і завжди йти вперед:

Trommle die Leute aus dem Schlaf,
Trommle Reveille mit Jugendkraft,
Marschiere trommelnd immer voran,
Das ist die ganze Wissenschaft. [HHW, с. 393]

Як знавець філософії Гегеля і як розумна, освічена людина, поет стверджує, що боротьба за краще світле майбутнє, за власну свободу не є чимось складним. Він давно все це зрозумів, оскільки сам є хорошим барабанщиком, і хоче, щоб всі це усвідомили:

Das ist die Hegelsche Philosophie,
Das ist der Bcher tiefster Sinn!
Ich hab sie begriffen, weil ich gescheit,
Und weil ich ein guter Tambour bin. [HHW, с. 393]

Провівши паралель з Просвітництвом, як літературним напрямком, можна встановити, що мотиви поезії тісно переплітаються з ідеями цієї літературної доби. Адже Гейне намагається пробудити людей від сну рабства, хоче зробити їх розумними. Для поета вінцем високої життєвої мудрості стали дві речі: Гегель і його філософія та барабанщик, що бє в барабан і цілує маркітантку і автор намагається донести «ці дві речі» до свідомості людей ключовими словами просвітницького мислення: „Das ist die Hegelsche Philosophie“ [HHW, с. 393], а також неодноразово повторюючи: „Das ist die ganze Wissenschaft“, „Das ist der Bcher tiefster Sinn“ [HHW, с. 393].

Гейне небайдужа доля свого народу. Він хоче волі і кращого майбутнього для своєї держави, волі, яку можна отримати лише шляхом революції.

2.3 Пробудження німецького народу від довговічного сну рабства і покори (“Die schlesischen Weber“ („Weberlied“))

Цей вірш займає особливе місце у політичній ліриці Генріха Гейне (вперше поезію опубліковано у липні 1844 року в газеті «Форвертс» під заголовком „Die armen Weber“)[5, с. 101]. „Weberlied“ є так званим відгуком і реакцією Гейне на повстання ткачів у Сілезії у червні 1844, яке не могло залишити німецького борця за свободу і справедливість байдужим. У даному вірші автор торкається теми робочого класу. Займаючись публіцистикою, Гейне часто замислювався над історичним значенням пролетаріату. Для нього він був не лише обєктом співчуття, але й активною силою, яка, поступово усвідомлючи своє значення, була покликана знищити старе суспільство.

Вірш написаний від імені самих ткачів – так званого колективного «ми»; це дуже рідкий випадок в поезії Гейне, коли не звучить голос самого поета, - його нема у вірші [5, с. 105].

В першій строфі поетично сформульована думка про майбутнє знищення старого суспільства, старої Німеччини. На початку строфи зображено почуття великої втомленості і знесиленості людей: „Im dstern Auge keine Trnе, sie sitzen am Webstuhl und fletschen die Zhne…[DG, c. 435]“. В наступних рядках ткачі погрожують безжалісним експлуататорам потрійним прокляттям: „Deutschland, wir weben Dein Leichentuch, wir weben hinein den dreifachen Fluch…[DG, c. 435]“. Рефрен після кожної строфи – «wir weben» - передає почуття неминучості помсти старому суспільству. Люди вже не зупиняться і не будуть відступати від задуманого.

Середні три строфи – прокляття богу, королю і несправжній батьківщині – революційна відповідь народу на прусський лозунг 1813 року – періоду визвольних війн проти Наполеона: « З богом за короля і вітчизну» [5, c. 105]. В цих строфах ткачі розповідають про своє тяжке життя і нарікають на бога, який не допомагав їм у години голоду і холоду:

Ein Fluch dem Gotte, zu dem wir gebeten
In Wintersklte und Hungersnthen;

Wir haben vergebens gehofft und geharrt,

Er hat uns gefft und gefoppt und genarrt. [DG, c. 435]

Вони проклинають безсердечного короля, який готовий відібрати у бідних людей останню копійку задля свого збагачення:

Den unser Elend nicht konnte erweichen,

Der den letzten Groschen von uns erpret,

Und uns wie Hunde erschieen lt…[DG, c. 435]

Вони ненавидять свою країну, в якій панує лише безчестя, ганьба і сором, яка є занедбана не лише економічно, але й духовно:

Wo nur gedeihen Schmach und Schande,

Wo jede Blume frh geknickt,

Wo Fulni und Moder den Wurm erquickt…[DG, c. 435]

Закінчується вірш схожими рядками до тих, з яких він починається. Ткачі ще раз наголошують на тому, що вони будуть ткати цей саван для старої Німеччини, що ще більше підсилює кульмінацію бунтарських почуттів, якими пронизана вся поезія.

Символічне значення у поезії має слово „Leichentuch“, яке перекладається як саван. Відомо, що саван -  поховальне вбрання, а отже, стара Німеччина вже давно приречена на загибель.

Загалом в поезії домінує почуття боротьби і змін. Людям набридло таке життя, вони хочуть чогось нового і кращого.

Яким же чином ідея і настрій поезії перегукуються з рисами Просвітництва? Як вже було сказано, ідеологія Просвітництва передбачає озброїти людину знаннями, вивести її з ярма покірності, незнання та невігластва і зробити її людиною в повному значенні цього слова. Так само і Гейне у поезії показує, що німецький народ вже не є таким сліпим, розумово обмеженим і далеким, навпаки, люди стали сміливими і вже не бояться навіть самого Бога. Вони вже починають прокидатися від довгого сну покірності і гноблення. На зміну старій і приреченій на загибель Пруссії, чий саван тчуть ткачі, прийде нова, вільна, соціалістична Німеччина, в який буде панувати любов, братерство, справедливість, повага до людини.

У цій поезії поет висловлює свою надію на краще, нове життя, на визволення від довговічного рабства, на світло, яке прийде на зміну темряві. Адже ткачі тчуть саван для старої Німеччини: „Altdeutschland, wir weben Dein Leichentuch…[DG, c. 435]“.

2.4 «Deutschland. Ein Wintermrchen» - сатира на реакційні монархічні сили

За час проживання у Франції, поету двічі – у 1843 і в 1844 роках – вдалося відвідати свою батьківщину. Гейне їздив у Гамбург, де в цей час жили його мати, сестра, дядько Соломон Гейне – і його видавник Кампе. Перша поїздка (жовтень-грудень 1843 року) і стала приводом для написання поеми. Поема складалася в основному у січні-лютому 1844 року. У листі від 17 квітня 1844 року поет повідомляє свого видавця про завершення написання „Deutschland. Ein Wintermrchen“. 21 вересня Гейне відсилає з Гамбурга коректурні листи поеми К. Марксу для її опублікування в газеті «Форвертс».

У листі до Кампе 20 лютого 1844 року, Гейне повідомляє, що «написав гумористичний подорожній епос, опис моєї подорожі до Німеччини, це цикл із 12 поезій… Мої нові вірші – зовсім новий жанр, це подорожні картини, записані у віршах: вони будуть дихати більш високою політикою, аніж вся ця славнозвісна балаканина на політичні теми [7, c. 178]».

Поема „Deutschland. Ein Wintermrchen“ входила до першого видання збірки «Нові поезії», але майже одночасно вона вийшла окремою книгою, і до наступних видань збірки Гейне її вже не включав. 

Поема „Deutschland. Ein Wintermrchen“ — це передусім сатира широкого проблемно – тематичного діапазону. В ній Гейне викриває реакційні монархічні режими німецьких держав і передусім Пруссії, застарілі, обтяжені феодальними пережитками німецькі порядки, архаїчні установи, неподолане серед німецької інтелігенції замилування середньовіччям, вузький націоналізм і тевтономанство, виховуваний у народу століттями підневільного життя сервілізм і вірнопідданство, його наївну віру в добрих і справедливих монархів. За всім цим стоїть прагнення поета пробудити політичну самосвідомість німецького народу, який має стати силою, що сама вирішує свою долю [18, c. 23].

Поема „Deutschland. Ein Wintermrchen“ є оригінальним художнім явищем із своєрідною структурою. Сам поет визначив її як «поему політичну й романтичну [5, c. 109]». У центрі твору – образ поета. Поет ненавидить, любить, жартує, насміхається, обурюється, глузує… Його живий образ конкретизує та надає емоційної значимості політичному змісту поеми. Читачам подаються не абстрактні істини, не загальні роздуми і не готові рецепти на всі випадки життя. Все, про що говорить поет - вистрадане ним самим і стало його святими переконаннями і віруваннями. Політичні проблеми – це справа і його життя. Гейне переконаний, що політика – це найважливіший елемент існування сучасної людини. Вона повязана з усіма сторонами життя і діяльності людей, тому в поемі її зображено дуже конкретно і в різних формах. Інтимні подробиці з життя поета і його політичні переконання, сатира на його сучасну буржуазно-юнкерську Німеччину і, здавалося б, особисті виступи проти гамбурзького суспільства, в поемі взаємно доповнюють одне одного [5, c. 109].

Німеччина, яку побачив Гейне після тринадцятирічної розлуки, залишилась тією ж самою «романтичною» Німеччиною зі своїми відсталими соціально-політичними порядками і з «романтиком на троні» - пруським королем; з дівчиною, яка все ще співає романтичну пісню зречення; з кельнськими обскурантами, які мріють добудувати «Бастилію духу» - Кельнський собор; із «швабською школою» романтиків, та з середньовічними романтичними легендами [4, c. 199].

Поема Гейне побудована на різного роду контрастах: містичне і реальне, романтичне і сучасне, фантастика і буденність.

Автор широко використовує всі літературні прийоми та засоби романтиків – легенда, міф, фантастичне видіння, сни, алегорії і символи. Цей поетичний арсенал романтиків відкриває перед Гейне багаті ідейні та художні можливості – допомагає показати справжні проблеми суспільства, вивести їх за межі буденності та злободенності і надати поемі тієї схематичності та яскравості, характерної для всієї його політичної поезії. Разом з тим за допомогою цих романтичних прийомів і засобів Гейне розкриває фальшивість і двоякість тогочасної романтики [5, c. 110].

Романтика Гейне є досить своєрідною. Характерною ознакою цієї романтики є іронія поета. У ній ведеться запекла боротьба між старим і новим, світлом і темрявою, розпачем і надією, сумнівами та вірою.

Ми вважаємо, що саме під цією «гейнівською» романтикою зашифровані ідеї Прсвітництва. Це можна помітити ще з першого розділу: незважаючи на те, що маленька арфістка співає стару пісню про зречення, поет все одно стверджує, що і на землі буде рай для людей: „Wir wollen hier auf Erden schon das Himmelreich errichten“, „Wir wollen auf Erden glcklich sein…[HHW, c. 97]“. Це означає, що Гейне вірить у краще, світле майбутнє свого народу попри те, що він реально оцінює становище побаченої батьківщини. Автор оптимістично і метафорично стверджує, що Європа вже на шляху до визволення і сободи: „Die Jungfer Europa ist verlobt mit dem schnen Geniusse der Freiheit, sie liegen einander im Arm, Sie schwelgen im ersten Kusse [HHW, c. 98]“.

У четвертому розділі можна побачити рядки, в яких гостро критикуються духівники і церковне життя. Гейне глузує над християнськими святинями, радіє тому, що не збудувався до кінця Кельнський собор, так звана «бастилія духу» і що не вдасться святим римським пролазам згноїти німецькиї розум. Гейне не обходиться тут без своєї іронієї: він ставить питання, що ж робити із святими мощами, якщо Кельнський собор перетворять на конюшню? Куди, наприклад, помістити мощі трьох волхвів? І відповідає, що цих волхвів можна буде перенести у залізні клітки в Мюнстері, в яких колись виставляли на показ тіла страчених вождів революційних рухів. Глава закінчується наступними рядками:

„Folgt meinem Rat und steckt sie hinein
In jene drei Krbe von Eisen,
Die hoch zu Mnster hngen am Turm,
Der Sankt Lamberti geheien.

Der Schneiderknig sa darin
Mit seinen beiden Rten,
Wir aber benutzen die Krbe jetzt
Fr andre Majestten.

Zur Rechten soll Herr Balthasar,
Zur Linken Herr Melchior schweben,
In der Mitte Herr Gaspar – Gott wei, wie einst
Die drei gehaust im Leben! [HHW, c. 106]

Він сміливо і з гордістю називає протестантизм Лютера новою силою Німеччини.

Однією з провідних тем у поемі є тема патріотизму - ще одна риса Просвітництва, яку відомий німецький майстер слова завуалював за допомогою засобів романтизму та іронії. Вона простежується майже у всіх главах твору. Як відомо, не через власну волю, Гейне змушений був покинути рідну землю і жити до кінця своїх днів у Франції. Та попри все, саме Німеччина залишається для поета батьківщиною, для якої він бажає кращого і світлого майбутнього. У поемі зображено, що автор бачить щасливу Німеччину, побудовану на деяких принципах сенсімоністського вчення, які грунтуються на ідеях соціалізму. Нове суспільство має знищити клас паразитів – «ліниве брюхо» і всі будуть спільно трудитися на благо всіх. Це прямий переказ вчення Сен-Сімона. Але найважливішим є те, що на протязі всієї поеми Гейне роздумує як революціонер, який закликає до якобінського, «плебейського» способу розправи зі старим світом, тоді як сенсімоністи не визнавали і відкидали ідею насильства. Ліричний герой поеми одержимий революційною думкою. Недарма він заявляє на кордоні, що везе контрабанду у своїй голові [8, c. 303]:

Im Kopfe trage ich Bijouterien,
Der Zukunft Krondiamanten,
Die Tempelkleinodien des neuen Gotts,
Des groen Unbekannten. [HHW, c. 99]

„Das neue Gott“ - «нове божество» - це світ звільненого народу, який прийде на зміну старому суспільству.

Поет не сумнівався у тому, що в нього на батьківщині формуються нові сили, які зі зброєю в руках здатні повалити владу німецьких князів і перш за все – Пруссії. Він втілює ці сили в образ двійника, суворого і мовчазливого незнайомця, який ховає під плащем гостру сокиру. Двійник завжди стоїть за спиною поета; він супроводжує Гейне вулицями нічного Кельну. Це образ революційного бійця, здатного із сокирою в руках відстоювати людські права. Він – двійник ліричного героя поеми. Так як за блискавкою слідує грім, так і за спалахом революційної думки йде удар сокири [7, c. 184]:

Dem Konsul trug man ein Beil voran
Zu Rom, in alten Tagen.
Auch du hast deinen Liktor, doch wird
Das Beil dir nachgetragen.

Ich bin dein Liktor, und ich geh
Bestndig mit dem blanken
Richtbeile hinter dir – ich bin
Die Tat von deinem Gedanken. [HHW, c. 113]

А думка поета все невпинно повертається до революційних проблем. Навіть нова уніформа прусської королівської армії викликає в нього глибокі роздуми і тут вступає в силу іронія Гейне:

Nicht bel gefiel mir das neue Kostm
Der Reuter, das mu ich loben,
Besonders die Pickelhaube, den Helm
Mit der sthlernen Spitze nach oben.

Das ist so rittertmlich und mahnt
An der Vorzeit holde Romantik,
An die Burgfrau Johanna von Montfaucon,
An den Freiherrn Fouqu, Uhland, Tieck.

Das mahnt an das Mittelalter so schn,
An Edelknechte und Knappen,
Die in dem Herzen getragen die Treu
Und auf dem Hintern ein Wappen.[HHW, c. 102]

*****

Nur frcht ich, wenn ein Gewitter entsteht,
Zieht leicht so eine Spitze
Herab auf euer romantisches Haupt
Des Himmels modernste Blitze! [HHW, c. 102]

У цих рядках стає зрозумілим, що старому, романтичному духу лицарства, чиїх представників Гейне називає поіменно, протиставляється нова грізна сила, яка здатна перетворитися на блискавку і вдарити шпиль прусського шолома. Слабкість, гнилість і приреченість романтизму означає слабкість, гнилість і приреченість прусської монархії.

Прусська монархія втілена у творі у вигляді орла, великого хижого птаха, який переслідує Гейне. Навіть на вивісках державних установ він знаходить цей огидний йому символ пруссацтва:

Zu Aachen, auf dem Posthausschild,
Sah ich den Vogel wieder,
Der mir so tief verhat! Voll Gift
Schaute er auf mich nieder .[HHW, c. 102]

В наступних рядках Гейне пророкує загибель ненависної йому птиці.

Du hlicher Vogel, wirst du einst
Mir in die Hnde fallen;
So rupfe ich dir die Federn aus
Und hacke dir ab die Krallen.[HHW, c. 102]

У поемі поет звертається до фольклорних образів справжнього романтизму, які виникли у нього ще в ранньому дитинстві. При цьому він ніжно відгукується про свою нянечку, яка розповідала йому численні легенди, оповідання і взагалі знайомила з німецьким народним фольклором. Проте ця романтика давнини не приваблює поета, який живе тогочасними загальнонародними проблемами. Романтика розкривається тут у зовсім іншому значенні.

В центрі поеми – фантастична зустріч із середньовічним германським імператором Фрідріхом Барбаросою (Ротбартом). У памяті німецького народу Фрідріх Барбаросса залишався завжди людиною, яка обєднала німецьку націю і була взірцем добра і правосуддя. Образ ідеального, справедливого володаря оповитий легендами. Виявляється рудобородий імператор не загинув у поході, а переховується на горі Кіфхойзер і спить там до пори до часу. Його хоробре військо – разом з ним. Воно також поринуло у глибокий сон. Відомий імператор чекає лише свого часу і моменту, коли він гордо вийде із недрів Кіфхойзеру і помститься гнобителям свого народу за їх злодіяння [8, c. 307].

Проте сприйняття Барбросси як великого героя Німеччини, який здатний принести зцілення від соціального зла суперечить загальній концепції поеми. Гейне чекає звільнення країни не від справедливого імператора, а від розумного і свідомого народу, який шукає правди.

В час, коли писалася поема, німецькі націоналісти дещо по-своєму тлумачили легенду про Фрідріха Барбароссу. Для них рудоволосий імператор був втіленням середньовічної монархії, символом дворянського і духовенського мракобісся. Тому Гейне потрібно було розвіяти цей міф про Барбароссу як спасителя Німеччини шляхом повернення його в темряву середньовіччя.

Спочатку поет зробив Барбароссу прикладом справедливості і порядку, зображуючи його в романтичному ореолі:

Der Kaiser hlt ein strenges Gericht,
Er will die Mrder bestrafen –

Die Mrder, die gemeuchelt einst
Die teure, wundersame,
Goldlockichte Jungfrau Germania –
„Sonne, du klagende Flamme“

Wohl mancher, der sich geborgen geglaubt
Und lachend auf seinem Schlo sa,
Er wird nicht entgehen dem rchenden Strang,
Dem Zorne Barbarossas! [HHW, c. 133]

В цих рядках Гейне привертає увагу читача багатством уяви та світлими кольорами романтизму. Проте згодом він повідомляє: знайте, все це лише наївна казка дитинства:

Wie klingen sie lieblich, wie klingen sie s,
Die Mrchen der alten Amme!
Mein aberglubisches Herze jauchzt:
„Sonne, du klagende Flamme!“ [HHW, c. 133]

Таким чином поет розвіює уявлення про героя, створеного тевтономанами.

На протязі всієї поеми поета не покидає думка про знищення всієї феодальної Німеччини. Розправа з німецькими князями – це справа лише недалекого майбутнього, ніби пророкує Гейне. У фантастичному сюжеті з покровительницею Гамбурга – Гаммонією поет бачть це майбутнє у чарівному котлі:

Was ich gesehn, verrate ich nicht,
Ich habe zu schweigen versprochen,
Erlaubt ist mir zu sagen kaum,
O Gott! was ich gerochen!

Ich denke mit Widerwillen noch
An jene schnden, verfluchten
Vorspielgerche, das schien ein Gemisch
Von altem Kohl und Juchten.

Entsetzlich waren die Dfte, o Gott!
Die sich nachher erhuben;
Es war, als fegte man den Mist
Aus sechsunddreiig Gruben. [HHW, c. 166]

Те світле майбутнє, яке оспівував Гейне у першій главі своєї поеми було передбаченням прийдешньої долі нової, народної, соціалістичної Німеччини. А в котлі Гаммонії Гейне бачив лише ганебну гибель реакційної, націоналістичної шайки.

У поемі Гейне майже не згадує про народні маси, а лише трішки натякає, що вже існують деякі суспільні сили, які чекають свого часу. Недарма у творі зявляються образи таємничого незнайомця із сокирою, голодних вовків із палаючими очима, які не хочуть бути одягненими в овечу шкіру вірнопідданих монархів чи ті ж самі образи військових Барбаросси. Проте ці нетяки є не дуже ясними. Швидше за все, це означає, що нове майбутнє поету здавалося не зовсім чітким і загадковим: він знав, що навіть у найрадикальніших співвітчизників не вистачить сміливості покінчити із німецькою монархією [8, c. 314].

У поемі Гейне критикує старі порядки країни з певних революційних позицій. Поет розправляється із прусським юнкерством, із старими реліквіями католицизму та з світом антидемократії. Саме в цьому і полягає політичний зміст поеми.

Отже, незважаючи на те, що композиційно і за своєю структурою поема „Deutschland. Ein Wintermrchen“ відноситься до романтичного літературного напряму, ідейно вона наближена до просвітницької літератури.

ВИСНОВКИ

Отже, в ході роботи було розглянуто політичну лірику Генріха Гейне на основі наукових праць О. Й. Дейча, А. С. Дмітрієвої, С. П. Гіждеу, Г. В. Стаднікова, Ф. П. Шіллера, Я. І. Гордона та інших дослідників творчості відомого німецького поета.

Досліджено, що поет-революціонер Генріх Гейне формувався під впливом різноманітних політичних процесів, які відбувалися у тодішній Європі, зокрема у Німеччині і Франції і безпосередньо фактів з його особистого життя: вже з самого дитинства Гейне відчув смак революції, оскільки він народився в той час, коли наполеонівські війська перетнули кордони Німеччини і встановлювали там свої порядки, з юнацьких років у Гейне зароджується неприязнь до християнства та духовенства, адже, навчаючись у стінах францисканського монастиря у Дюссельдорфі, Гейне зовсім не привязатися до релігії.

Ще одним важливим фактором у становленні творчої особистості Генріха Гейне були його студентські роки - період, коли він познайомився з профессором Августом Вильгельмом Шлегелем, відвідував у Берліні лекції відомого німецького мислителя Георга Фрідріха Гегеля та літературні салони Фарнгагенів фон Ельзе і Елізи фон Гогенгаузен. Саме тут він вперше дізнався про утопічний соціалізм Сен-Сімона і почув сміливі слова, спрямовані на захист вільної поезії і мистецтва.

Зясовано, що на політичні погляди Гейне вплинула творчість його однодумців Карла Іммермана та Адальберта Шаміссо, в творчості яких він дуже цінував їхні антиромантичні настрої, ненависть до старої аристократії та відразу до католицької містики.

Встановлено, що саме у Франції Гейне остаточно сформувався як поет-революціонер. Адже саме в Парижі, на деякий час відійшовши від ліричної творчості, Гейне став приділяти велику увагу журналістиці, публіцистиці та політичним проблемам.

Досліджено, що на політичні погляди Гейне вплинула також його дружба з Карлом Марксом - період в житті поета, коли він найбільше зацікавився соціалізмом.

У роботі проаналізовано політичні вірші Генріха Гейне з циклу «Сучасні вірші», які були написані упродовж 1842-1844 років, а саме: „Doktrin“, “Die schlesischen Weber“, а також поема „Deutschland. Ein Wintermrchen”.

Ми встановили, що у політичній ліриці Гейне все ще живуть ідеї Просвітництва. Як вже було згадано, ідеологія Просвітництва передбачає озброїти людину знаннями, вивести її з ярма покірності, незнання та невігластва і зробити її людиною в повному значенні цього слова. Так само і Гейне у своїх творах мріє, щоб люди стали розумнішими і прокинулися від довговічного сну рабства, покори і гноблення. Він хоче, щоб німецький народ піднявся на повстання і, поваливши старі феодальні порядки, виборов собі кращу долю та світле майбутнє. Він мріє, щоб у новій Німеччині панували справедливість, братерство, рівність і повага до людини.

Творча манера, яку використовує Гейне при написанні політичних віршів характеризується, перш за все, вільнодумством поета, яке проявляється у його іронії та гострій сатирі. Цікавим є те, що використовуючи літературні прийоми та засоби романтиків (легенда, міф, фантастичне видіння, сни, алегорії і символи) автор розкриває фальшивість і двоякість тогочасної романтики, яка своєю сентиментальністю, наївністю і казковістю відводить людей від справжнього, реального життя.

Отже, політична лірика Генріха Гейне – це не просто зображення тогочасного німецького суспільства, це крик душі великого сина Німеччини, який бажав добра і світлого майбутнього своєму народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Большая литературная энциклопедия / [Красовский В.Е., Леденев А.В., Ситников В.П. та ін.]. – М.: Филологическое общество "Слово"; Эксмо, 2006. – 845 с.
2. Великий німецько-український словник : [ близько 170 000 тисяч слів та словосполучень / уклад. В. Мюллер]. – 3-тє вид., випр. та доповн. – К: Чумацький шлях, 2008. – 787 с.
3. Галич О.А. Теорія літератури / Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. – К.: Либідь, 2006. – 488 с.
4. Гиждеу С.П. Генрих Гейне / Сергей Павлович Гиждеу. – М.: Худож. лит., 1964. – 237 с.
5. Гиждеу С.П. Лирика Генриха Гейне / Сергей Павлович Гиждеу. – М.: Худож. лит., 1983. – 158 с.
6. Гладишев В.В. Теорія і практика контекстного вивчення художніх творів у шкільному курсі зарубіжної літератури / Гладишев В.В. – Миколаїв: Іліон, 2006. – 372 с.
7. Дейч А. И. Поэтический мир Генриха Гейне /Александр Иосифович Дейч. – М.: Худож. лит., 1963. – 444 с.
8. Дейч А. И. Судьбы поетов /Александр Иосифович Дейч. – М.: Худож. лит., 1968. – 574 с.
9. Дмитриева А. Гейне в воспоминаниях современников / Дмитриева А. – М.: Худож. лит., 1988. – 540 с.
10. История зарубежной литератури ХІХ века / [Богословский В.Н., Головенченко А. Ф., Дмитриев А.С. и др.] ; под ред. Л. Соловьевой. – М.: Высшая школа, 2000. – 559 с.
11. Іванишин В.П. : Тезаурус до курсу "Теорія літератури" / Василь Петрович Іванишин. – Дрогобич: Відродження, 2007. – 112 c.
12. Кадоб'янська Наталія. Творчість Гейне / Кадоб'янська Наталія // Зарубіжна література. – 1997.– № 45(61). – С. 4-6.
13. Наливайко Д. Німецький романтизм: Г. Гейне / Наливайко Д. // Вікно в світ. – 1999. – № 1(4). – С. 146-162.
14. Нестерчук С.А. Матеріали до вивчення творчості Г.Гейне / Нестерчук С.А. // Заруб. літ. в навч. закл. України. – 2000р. – №10. – С. 19-21.
15. Ніколенко Ольга. Чарівні сни під кригою: Компаративний аналіз поезій Г. Гейне та М. Лермонтова / Ніколенко Ольга // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2000. – № 4. – С. 37-47.
16. Ніколенко О. М. Бароко. Клацисизм. Просвітництво. Література XVII-XVIII століть : Посібник для вчителя / О.М. Ніколенко. – Харків: Ранок, 2003. – 224 с.
17. Орлова О. В. Асоціативний аналіз вірша Г.Гейне / Орлова О. В. // Вікно в світ. – 1999. – №3 – С. 171-176.
18. Пронин В.А. «Стихи, достойные запрета…»: Судьба поеми Г.Гейне «Германия. Зимняя сказка» / Пронин В. А. – М.:Книга, 1986. – 144 с.
19. Стадников Г. В. Генрих Гейне / Геннадий Владимирович Стадников. – М.: Просвещение, 1984. – 125 с.
20. Українсько-німецький тематичний словник : [близько 15 000 термінів / уклад. Н. Яцко та ін.]. – Київ : Карпенко, 2007. – 219 с.
21. Шиллер Ф. П. Генрих Гейне / Франц Петрович Шиллер. – М.: Худож. лит., 1962. – 357 с.
22. Академічний тлумачний словник [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://sum.in.ua/s/doktryna (дата звернення 28.02.2015). – Назва з екрану.
23. Словопедія: універсальний словник-енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: http://slovopedia.org.ua/ (дата звернення 28. 02. 2015). – Назва з екрану.

Джерела ілюстративного матеріалу

1. DG: Deutsche Gedichte / [Verfasser Echtermeyer]. – Dsseldorf: August Bagel Verlag, 1981. – 767 S.
2. HHW: Heinrich Heine. Werke: Sonderausgabe in zwei Bnden / [Verfasser Paul Stapf]. – Wiesbaden: R. Lwit, 1960. – 530 S.

Просвітництво – літературна доба кінця XVII - початку XIX століття