НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЛЕКЦІЯ 13
ТЕМА: НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
План
1. Наука як сфера людської діяльності.
2 Педагогіка як наука.Наукові і емпіричні знання.
3. Науково педагогічне дослідження: сутність, мета і завдання.
4.Види та етапи науково-педагогічного дослідження.
Література
1. Введение в научное исследование по педагогике / Под. ред. В.И. Журавлева. – М., 1988.
2. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям. – К., 1995.
3. Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований. – К., 2001.
4. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація і методика науково-дослідницької діяльності. – К., 2006.
4. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований. – М., 1986.
5. Стеменский В.И. Основы научно-исследовательской работы студентов. – К., 1981.
1. Наука як сфера людської діяльності
Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.
Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на ви роблення нових знань про природу, суспільство і мислення.
Як специфічна сфера людської діяльності вона є результа том суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.
Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямова ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль ності — суму здобутих наукових знань, що є основою науко вого розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для на зви окремих галузей наукового знання.
Закономірності функціонування та розвитку науки, струк тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці альна дисципліна — наукознавство.
Одним а основних завдань наукознавства є розробка кла сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу, суспільство і мис лення.
. Об'єкт ; пізнання.
Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знан ня. Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості
людини, це — ідеальне відтворення умовного формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.
Процес руху людської думки від незнання до знання на зивають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтво рення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особли вими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці мож ливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно а їхньою об'єктивною природою. Наукове пізнання покли кане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні осно ви для вирішення практичних проблем.
Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.
Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктив ної дійсності. Пізнання — це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру; емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості.
Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:
Що? скільки? чому? яке? як? — на ці запитання має дати відповідь наука.
Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.
Що зробити? — це сфера практики.
Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі нау ки — описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її ви вчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широко му значенні — теоретичне відтворення дійсності.
Істинні знання існують як система принципів, законо мірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове знання об'єктивне. Разом з тим наукове знання може бути відносним айо абсолютним. Відносне знання — це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом. Абсолютне знання — це повне, вичерпне відтворення уза гальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Безперервний розвиток практики уне можливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових по глядів.
Наука, як специфічна діяльність спрямована на отриман ня нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.
Наука оперує основними поняттями, до яких відносяться:
Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукуп ності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона ба зується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструк тивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значу щості для науки і практики. Свою специфічну матеріаліза цію ідея знаходить у гіпотезі.
Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснен ня будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати фак ти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологіч ну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в нау ці її називають теорією або законом.
Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і прохо дять у своєму розвитку три стадії:
накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;
формулювання гіпотези і обґрунтування на основі при пущення прийнятної теорії;
перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези;
Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпо теза перетворюється на наукову теорію. Наука — це сукупність теорій. Теорія — вчення, систе ма ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлу мачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалі зоване відображення дійсності. Теорію розглядають як су купність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.
До нової теорії висуваються такі вимоги:
адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;
можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;
повнота опису певного явища дійсності;
можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком понентами в межах даної теорії;
внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.
Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, фактів.
Наукова концепція — система поглядів, теоретичних по ложень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єд нані певною головною ідеєю.
Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.
Під принципом у науковій теорії розуміють найабстракт-ніше визначення ідеї. Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.
Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукуп ності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко вих фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.
Закон — внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумов лює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука викори стовує судження.
Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.
Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з пев ної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.
Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а та кож взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують су купність слів — термінів. Розкриття змісту поняття нази вають його визначенням. Останнє має відповідати двом най важливішим вимогам:
вказувати на найближче родове поняття;
вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.
Поняття, як правило, завершує процес наукового дослі дження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.
Рух думки від незнання до знання керується методоло гією. Методологія наукового пізнання — вчення про прин ципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого знан ня для здобуття нового знання. Він є засобом отримання на укових фактів.
Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах: на ково-дослідницька діяльність; науково-організаційна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.
Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.
У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження.
Наукове дослідження — цілеспрямо ване пізнання, результати якого виступають як система по нять, законів і теорій.
Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен тальні та прикладні. Фундаментальні наукові досліджен ня — наукова теоретична та (або) експериментальна діяль ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. При кладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.
Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат — нове знан ня, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор мації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. На уково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.
До основних результатів наукових досліджень належать:
- наукові реферати; наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нара дах, семінарах, симпозіумах; курсові дипломні, магістерські) роботи;звіти про науково-дослідну(дослідно-конструкторську;дослідно-технологічну) роботу; наукові переклади; дисертації (кандидатські або докторські); автореферати дисертацій; депоновані рукописи;
- монографії; наукові статті; аналітичні огляди; авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; звіти про наукові конференції; препринти; підручники, навчальні посібники;
- бібліографічні покажчики та ін.
-
2. Педагогіка як наука.
У наш час педагогіка є рушійною силою розвитку суспільства. Її роль стає все відчутнішою в духовному кліматі епохи, а поклик до науковості – однією з найхарактерніших рис сучасного мислення і діяльності. Відбуваються взаємопов’язані процеси специфікації («онаучення») суспільного буття і водночас посилення соціальних вимог до науки. Це видно на прикладі педагогіки, ефективність якої значною мірою залежить від наукової обґрунтованості теоретичних положень та практичних рекомендацій.
Не будь-яке знання є науковим. Так, не можна вважати науковими окремі відомості, які людина отримує внаслідок суб’єктивних спостережень. Вони безумовно є вагомою інформацією про явища довкілля, але не розкривають їх сутності, існуючих зв’язків, не пояснюють, чому те чи інше явище відбувається певним чином і в такий спосіб не дають можливості прогнозувати його подальший розвиток. Цей тип пізнання називається стихійно-емпіричним.
Стихійно-емпіричне знання існувало завше й існує тепер. Його джерелом є людський досвід, набутий у процесі безпосередньої практичної діяльності. Наукове знання принципово відрізняється від стихійно-емпіричного своєю цілеспрямованістю, систематичністю та обґрунтованістю висунутих положень:
Чим не відрізняються наукові знання від стихійно-емпіричних:
1. Стихійно-емпіричні знання відображають зовнішні, несуттєві ознаки речей і процесів, перш за все тих, що впадають в око.
2. Стихійно-емпіричні знання як правило відображають не тільки зовнішні ознаки, але часто і випадкові зв’язки предметів і явищ, що приводить до суттєвих помилок.
3. Стихійно-емпіричні знання, отримані на основі спостережень описують перебіг процесу, тобто фіксують послідовні фази (стадії) але це пояснюють, причину даного процесу (чому відбувається так, а не інакше).
4. Стихійно-емпіричні знання носять репродуктивний характер, а наукові мають творчий характер, поскільки дослідник має запропонувати власне розв’язання поставлених завдань.
5. Наукові знання характеризуються наступністю, послідовністю зв’язку досліджуваної проблеми з науковими знаннями, які з даної проблеми були здобуті раніше. Наука не змогла розвиватися б, якби кожний дослідник починав від «нуля». Вчений творить на ґрунті духовної спадщини минулого. Тому в організації науково-пізнавального процесу великого значення набуває вивчення попереднього досвіду, ознайомлення з результатами досліджень інших авторів.
6. Наукові знання відрізняються своєю новизною та унікальністю, хоч ступінь їх новизни може бути різний – від узагальнення і конкретизації вже відомого до принципово оригінальних підходів і технологій.
7. Наукові знання з певної галузі знань характеризуються зв’язком зі знаннями інших наук. Кожна галузь більше розгалужується за окремими напрямками і на стику споріднених галузей народжуються нові. Так, сучасна педагогіка тісно пов’язана з філософією, психологією, соціологією, з теорією управління, мистецтвознавством та ін.
На всіх етапах наукової роботи дослідник має прагнути самостійно розібратися у науковому матеріалі, запропонувати своє розв’язання поставлених завдань. Саме творчість робить науковий процес глибоко особистісним.
8. Тісний зв'язок наукових знань з практикою, що є найсуттєвішою умовою вірогідності педагогічного знання. Від цієї умови залежить і розвиток педагогічної науки, і розробка ефективних систем навчання й виховання, що становить кінцеву мету педагогічного дослідження.
Отримання наукових теоретичних знань у педагогічній практиці обов’язково підтверджується експериментальною перевіркою.
Педагогіку не можна характеризувати тільки як теоретичну або тільки як прикладну науку. З одного боку, вона аналізує і пояснює педагогічні явища, а з другого, - вказує, що треба робити для підвищення результативності навчально-виховного процесу. Тому педагогічна наука і практика – це єдина система, що ґрунтується на вивченні педагогічної реальності. Її описання – перший крок педагогічного пошуку, що здійснюється на основі наукових спостережень. Далі йде теоретичне дослідження, мета котрого полягає у виявленні сутності педагогічних явищ, їх закономірностей. Відповідність отриманих теоретичних знань у педагогічній практиці обов’язково підтверджується експериментальною перевіркою. Для цього дослідник пропонує загальні правила і рекомендації щодо поліпшення навчально-виховного процесу, які конкретизуються з розроблених методичних системах. Системи впроваджуються у педагогічну практику, а вона, в свою чергу, стає базою для нових педагогічних досліджень.
Отже, педагогіка розвивається за структурою нескінченого ланцюга: практика – теорія – практика – теорія – практика.
Процес наукового пізнання може здійснюватися лише фахівцями, спеціально підготовленими до цього виду діяльності з використанням відповідних засобів наукового дослідження.
Тепер варто зупинитись на дискусії, яка й досі не вщухає: педагогіка є наукою чи мистецтвом? Згадаймо, що наука – це система принципів, законів, теорій, концепцій, а мистецтво – це майстерність володіння багатьма прийомами, методами, підходами тощо. Звідси випливає необхідність розрізнення педагогічної науки і педагогічної технології. Функції першої охоплюють пояснення та передбачення явищ, а функції другої – їхнє вміле використання з певною метою, що є атрибутом практики.
Завдання педагогічної науки полягає в узагальненні інформації, яку накопичила педагогіка як мистецтво, адже наука завжди спрямована на виявлення закономірностей, побудову теорій, пошук обґрунтованих напрямів підвищення ефективності навчання й виховання, інтегрування і систематизацію різноманітних стихійно-емпіричних знань, що є надбанням педагогічної практики.
Розв’язати таке завдання не можна поза врахуванням суміжних філософських, психологічних, соціологічних знань, які разом з педагогікою складають єдиний комплекс людинознавства, тобто сфери науки, що досліджує проблеми свідомості її внутрішнього світу, цілісної структури особистісних якостей
На верхівці піраміди гуманітарних знань є педагогіка. Саме вона покликана пояснити як організовувати процес соціально-виховних впливів на людину, цілеспрямовано прогнозувати його для досягнення потрібних результатів у розвитку особистості нашого сучасника.
3. Науково-педагогічне дослідження.
На сучасному етапі розвитку педагогіки вже не може задовольняти невідкладні (нагальні) потреби освіти спираючись тільки на узагальнення поточного досвіду роботи. Вона повинна шукати нові моделі виховання, навчання і систем освіти, повинна конструювати теоретично вірогідні структури навчально-виховного процесу, типи навчальних закладів і перевіряти їх в контрольних умовах експерименту.
Зазвичай пошук нових теоретичних моделей ні в якому разі не означає відмову від вивчення і узагальнення передового досвіду масової школи. Нова теоретична модель, якою б абстрактною вона не була, не може не враховувати перевірених практикою змісту, форм, методів виховання і навчання.
Розробка нових теоретичних моделей навчально-виховного процесу покликане необхідністю усунення протиріч з метою якісного перетворення окремих сторін практики.
Результати навчально-виховного процесу визначаються великою кількістю різноманітних факторів. Але жоден з них не має вирішального впливу на кінцевий результат, навіть якщо в певний період він і дає позитивний ефект.
Тільки глибоке теоретичне , експериментальне дослідження всіх сторін педагогічної дійсності, засобів спрямованого педагогічного впливу відкриває реальну перспективу вдосконалення навчально-виховного процесу. Розв’язання цих завдань потребує проведення науково-педагогічног дослідження.
Науково-педагогічне дослідження являє собою специфічний вид пізнавальної діяльності, в процесі якого з допомогою різноманітних методів виявляються нові, раніш не відомі сторони, відношення об’єкту, що вивчається. При цьому головне завдання дослідження полягає у виявленні внутрішнії зв’язків і відношень, розкритті закономірностей і рушійних сил розвитку педагогічних процесів чи явищ.
Основне призначення педагогічного дослідження – здобуття нових знань про процеси виховання і навчання, розкриття їх сутності (внутрішня структура функції, виникнення і розвиток), розкриття об’єктивних закономірних зв’язків між педагогічними явищами.
Якщо розкрита сутність педагогічних явищ, то це створює можливості передбачити, а головне свідомо управляти процесом, намічати таку систему педагогічної роботи, яка гарантує успішне отримання бажаного результату, досягнення поставленої мети.
Виділяють три види педагогічного дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний.
Наукове дослідження любої предметної області починається з емпіричного рівня. Об’єктом дослідження стають реально існуючі предмети, явища і процеси, які виділяються у відповідності до специфіки даної науки на основі запитів практики. Предметом дослідження в даному випадку є мисленнєве відображення цих реально існуючих сторін об’єкту. Завершується емпіричне дослідження установленням певних кількісних залежностей між досліджуваними сторонами реальних об’єктів. Тобто на емпіричному рівні установлюються нові факти науки і на основі їх узагальнення формулюються емпіричні закономірності. Отже, емпіричне дослідження дозволяє установити функціональні причинні зв’язки явищ, але не дає можливості зрозуміти внутрішній механізм цих зв’язків, представити їх в уявній формі.
На теоретичному рівні дослідження з’являються особливі відображення об’єкта дослідження – відображення, які не мають безпосереднього аналога в чуттєвому епіричному знанні. При цьому виділяються і формуються нові – ідеальні об’єкти дослідження, які заміщають емпіричні дані. На теоретичному рівні предмет дослідження реконструюється ідеально ( тобто в мисленні) Наукова теорія абстрагується від багатьох властивостей об’єкта і виділяє тільки суттєві з них, створюючи теоретичну модель.. Таким чином на теоретичному рівні дослідження об’єктом його стає весь попередній емпіричний досвід, а предметом дослідження – побудова самих теоретичних об’єктів. Теоретичне дослідження дозволяє на основі зконструйованих ідеальних об’єктів глибше проникнути в сутність явищ, зрозуміти глибинні закономірності змін і зв’язків явищ і поставити іх на службу практиці.
На теоретичному рівні висуваються і формулюються основні загальні педагогічні закономірності, які дозволяють пояснити раніш відкриті факти, а також передбачити майбутні події і факти. Результатом теоретичного дослідження стає установлення структурних зв’язків між ідеальними об’єктами, тобто створюється цілісна теорія.
На методологічному рівні на базі емпіричних і теоретичних досліджень формулюються загальні принципи і методи дослідження педагогічних явищ, побудова теорій.
Але відносно достовірності знання які отримують не тільки шляхом наукового дослідження, але і в результаті повсякденної життєдіяльності, практичного досвіду.
Сама наука виникла на базі узагальнення трудової діяльності.
Такі життєві (стихійно-емпіричні знання) донаукові знання відіграють суттєву роль в нашому сучасному житті. Проте ці знання необхідно відрізняти від наукових, щоб не відбулося підміни наукових знань емпіричним.
При організації та проведенні науково-педагогічного дослідження необхідно дотримуватися певної послідовності дій: розробка задуму, реалізація задуму, впровадження задуму.
Розробка задуму дослідження пов’язана з визначенням проблеми дослідження. Вона має бути актуальною, значимою, відображеною у темі дослідження; вивченням об’єкту дослідження, визначенням предмету, мети і завдань дослідження.
Реалізація задуму дослідження пов’язана з формулюванням гіпотези.
Впровадження задуму дослідження здійснюється на етапі констатувального і формувального експериментів.
PAGE 1
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ